.

О.С.Пушкін у літературній свідомості кінця XIX – початку XX століття: Автореф. дис… канд. філол. наук / І.Є. Рождественська, Дніпропетр. держ. ун-т.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2300
Скачать документ

Дніпропетровський державний університет

Рождественська Ірина Євгенівна

УДК 882/82.09.08.

О.С.Пушкін у літературній свідомості
кінця ХІХ — початку ХХ століття

10.01.06 — теорія літератури

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ — 1998

Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Дніпропетровському державному університеті Міністерства освіти України
Науковий керівник — кандидат філологічних наук, доцент
Підмогильна Наталія Василівна,
доцент кафедри російської літератури
Дніпропетровського державного університету
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Галич Олександр Андрійович,
завідувач кафедри української літератури
Луганського державного педагогічного університету
імені Тараса Шевченка
кандидат філологічних наук, доцент
Михед Павло Володимирович,
завідувач кафедри світової літератури
Ніжинського державного педагогічного університету
імені Миколи Гоголя
Провідна установа: Волинський державний університет
імені Лесі Українки,
кафедри теорії літератури,
м. Луцьк

Захист відбудеться “29” грудня 1998 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.03.01.20 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Дніпропетровському державному університеті (320050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 1305).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету (м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).
Автореферат розіслано «28» листопада 1998 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат філологічних наук, доцент Олійник Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом у літературознавстві виявилися принципово нові підходи в розгляді природи творчості і функціонування художнього твору в читацькому середовищі. Найбільш суттєві зміни спостерігаються при вирішенні проблем співвідношення автора і твору, автора й читача. Сьогодні можна говорити про формування сфери досліджень художньої свідомості , логіка розвитку і цінність якої вже визначені, а також про становлення літературознавчої категорії “літературна свідомість”. Процес взаємодії твору і читача характеризується як різнорівневий, як такий, в якому відбиваються не тільки особистість автора і читача, але й особливості соціального функціонування літератури, що передбачає вживання у сучасному дослідженні при описанні сфери осмислення літератури терміну “буття”. Введення цього терміну переносить акцент з вивчення сутності літератури на явище: вияв читацької реакції на літературу доповнює картину літературної культури, дозволяє охопити літературний процес і літературний побут в їх цілісності, а також деякою мірою прояснити питання психології творчості.
Якщо художню свідомість можна вважати питанням, достатньо дослідженим у теоретичному плані: специфіковані її аспекти (А.Федоров, В.Просцевічус), виявляються архетипові моделі і структура художнього мислення (Д.Наливайко), поетику тексту збагачено поетикою творчості (В.Топоров), — то проблема літературної свідомості, яку відносять до сфери буття літератури (А.Лашкевич), ще потребує відповідних теоретичних уточнень саме як літературознавча категорія. Особливості літературної свідомості в той чи інший спосіб вивчаються історією літератури як історією літературних фактів (М.Богомолов, О.Галич, Н.Ігнатів, А.Рейтблат, Р.Тименчик), теоретико-методологічні підходи вивчення цієї категорії позначені соціологією літератури і соціокультурологією (Л.Гудков, Б.Дубін, Н.Зорка, Ю.Лотман, З.Мінц, В.Паперний, Р.Барт, М.Левітт).
У дослідженнях 1990-х років літературна свідомість визначається як феномен постмодерністської естетики і теорії літератури, генетично пов’язаний з ідеями про літературну свідомість епохи, висловленими ще у 1920-30-х роках (В.Виноградов, Л.Гінзбург). Однак актуалізація теоретичного інтересу до ідей літературної динаміки Ю.Тинянова потребує нового погляду на проблеми буття літератури, а відтак, — першочерговим виявляється завдання розкрити зміст терміну “літературна свідомість”, за допомогою якого описувалось читацьке середовище, але не обґрунтовувався самий механізм рецепції.
Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю простежити динамічну системність літературної свідомості і літературного процесу. Подальшої розробки потребує і така категорія “зовнішньої” поетики, як літературна репутація, що у первісному уявленні про славу письменника об’єднує всі групи літературної громадськості і персоніфікує картину літературної свідомості епохи. Проблема літературної репутації О.С.Пушкіна, чиє ім’я завжди було в ореолі легенд, заявлена сучасною наукою як актуальна (П.Дебрецені, В.Скуратівський, М.Епштейн): йдеться про розмежування “істинного” і “уявного” Пушкіна, а це в свою чергу збігається із завданням створення нової наукової біографії О.С.Пушкіна (Л.Фрізман). Цілком слушним видається зауваження Ж.Ніва про те, що робіт, присвячених розповсюдженю “високої художньої літератури” не існує. Власне, на сьогоднішній день можна назвати лише книги П.Дебрецені і М.Левітта, у яких не стільки розв’язується проблема сприйняття Пушкіна, скільки позначається саме як проблема, що потребує подальшої розробки. Інша сучасна дослідниця – І.Балашова – відзначає нагальну потребу актуалізації внеску російської філософської критики кінця ХІХ – початку ХХ століття.
На нашу думку, постать Пушкіна – його творчість і біографія – якнайкраще уособлюють зв’язують в один проблемний вузол два питання: культуру читання і функціонування книги у Росії кінця ХІХ століття і значення доробку російської філософської критики. Вивчення цих питань в їх єдності і взаємообумовленості дозволить розширити і картину літературного життя межі століть, визначивши цінність його досвіду для теорії літератури, і уточнит сучасні уявлення про зазначений культурно-історичний період.
Об’єкт дослідження – твори російської філософської критики і літературознавчі роботи кінця ХІХ — початку ХХ ст., життєписи О.С.Пушкіна 1880 і 1899 років, шкільні курси історії російської літератури і хрестоматії, відгуки представників церкви, що також віддзеркалювали літературну свідомість і створювали літературну репутацію Пушкіна на межі століть.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі російської літератури Дніпропетровського державного університету у руслі наукової теми “Закономірності функціонування літератури у системі культури”.
Мета роботи — визначити особливості та механізм формування літературної репутації письменника, уособленим зразком якої у російському літературному житті кінця ХІХ — початку ХХ ст. став О.С.Пушкін, виявивши іманентні риси літературної свідомості і розглянувши вплив її ідей на теорію і історію літератури і літературне життя зазначеної історичної епохи. Мета роботи передбачає постановку і вирішення таких конкретних завдань:
— визначити співвідношення літературної свідомості і літературного процесу, уточнивши умови літературизації позалітературного;
— розглянути соціальний механізм створення літературної репутації;
— описати теоретичні передумови значущості літературної слави письменника, виявивши про цьому зв’язок популярності з ролями письменника і читачів;
— позначити причини інтересу до Пушкіна у літературній свідомості межі століть;
— розглянути основні пушкінські міфи, що виникли у сфері літературної репутації;
— розкрити значення ідей російської філософської критики для усвідомлення “нового” Пушкіна;
— простежити вплив окремих ідей літературної свідомості на теорію літератури.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній запропоновано системний підхід до літературної свідомості і точкою відліку у механізмі читацької рецепції визначено літературну репутацію. Вперше для аналізу літературної свідомості використовуються ідеї теорії свідомості М.Мамардашвілі; домінантою літературної свідомості визначено установку на розуміння. Літературна репутація стверджується як літературознавча категорія. Показано співвідношення уявлень про славу письменника з основними культурними міфами епохи, а також виявлено “образи” популярного письменника у критичних роботах В.Розанова, М.Гершензона, А.Бєлого та ін. Багато в чому новою є і сама сфера дослідження літературної репутації, а також залучено новий для пушкіністики історіографічний матеріал.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що дослідження механізму літературної рецепції дозволило позначити ролі письменника і читача у літературному житті. Дисертація розширює уявлення про популярність і функціональність Пушкіна як літературної особистості у часовому відрізку межі століть.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані у вузівських курсах теорії та історії російської літератури, а також у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених творчості О.С.Пушкіна, поетів пушкінської доби, літературному процесу межі століть.
Дисертація є особистим внеском здобувача у вирішення проблеми літературної репутації в теоретичному аспекті та виявлення літературної репутації О.С.Пушкіна у часовому відрізку кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на розширеному засіданні кафедри теорії літератури і мистецтва Дніпропетровського державного університету. Основні положення і результати дисертації були викладені у виступах на міжнародних наукових конференціях у Дніпропетровську (1996), Симферополі (1997), Судаку (1998), на щорічних підсумкових конференціях у Дніпропетровському держуніверситеті (1996-1998).
Публікації. Основний зміст дисертації відбито у 7 наукових публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів та висновків (всього стор. машинопису), список використаних джерел налічує 207 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, наукова новизна, а також теоретична і практична значущість результатів проведеного дослідження. На основі огляду спеціальної літератури визначаються теоретичне підґрунтя і напрямки дослідження. Зазначається, зокрема, що літературна свідомість пов’язана з суспільною ідеологією і зміною літературних епох, як позалітературне явище репрезентує сферу зовнішньої поетики і є історичною і змістовною категорією. Як область вираження читацької точки зору, літературна свідомість пов’язана як з пошуками нових шляхів розвитку певною літературною культурою, так і з “міфологічним підходом” до літератури взагалі.
Перший розділ “Теоретична парадигма категорії “літературна репутація” складається з трьох підрозділів. В цьому розділі описується літературна свідомість як вираження точки зору читача на літературний процес, визначаються шляхи літературизації позалітературних явищ і розглядається літературна репутація як система “образів” письменника.
1.1. “Методологічні основи вивчення літературної свідомості”. Твір як форма буття літератури (О.Галич, В.Назарець) входить до літературного життя, де і відбувається його сприйняття читачем. Основою читацької діяльності є розв’язання власних смисложиттєвих проблем (М.Мамардашвілі), вичитування з літератури “життєвих стратегій” (П.Дебрецені).
Провідною характеристикою феномену літературної свідомості є система оцінок, що визначається літературними смаками публіки. Варіативність таких оцінок пояснюється тим, що у процесі сприйняття зустрічаються світи письменника і читача, читач орієнтується на загальновизнану роль поета у літературному житті. Оцінка свідчить про вибір у відповідності з літературними смаками читача, а звідси і узагальнене питання про групові переваги рецептивного середовища, про вибір норм певної культурної поведінки.
Межа читацького розуміння вбачається у неспівпадінні самосвідомості автора (А.Федоров) і уявлень про культурного героя у різних груп читацької публіки. Тому результатом взаємодії твору і рецептивного середовища буде персоніфікований образ, зумовлений “стратегією розуміння” (Р.Барт) групи. Розшарування літературних смаків і несхожість норм культурної поведінки утворюють динамічну систему читацьких оцінок. Вивчення факту рецепції як існування різних “образів”, що створюються колективним середовищем (Я.Мукаржовський), потребує описання рецептивного механізму на основі системи естетичних смаків, що репрезентують правила культурної поведінки і залежать від соціальних чинників (К.Гірц).
Ідеї еволюційної системології Ю.Тинянова і “діалогізму” М.Бахтіна, активний інтерес до яких виявляє сучасне літературознавство, дозволяють унаочнити самостійне динамічне рецептивне середовище і перетворрюючий його художній текст. Соціокультурну реальність в онтологічному ракурсі можливо описати, звернувшись до теорії свідомості М.Мамардашвілі. Літературна свідомість визначається не як когітальна, а як феномен, форма. Літературна свідомість може розглядатись не просто як текст, а як акт його виробництва і виконання. У цьому смислі ми поділяємо думку А.Лашкевича про те, що літературна свідомість є сферою істинного буття літератури. Естетичне “присвоєння” художнього тексту співвідноситься з літературним процесом. У процесі розуміння народжуються літературні факти, актуалізуються міжжанрові літературні модифікації. Інтерпретаційна діяльність не ототожнюється із суб’єктом, — вона співвідноситься з буттям твору, тобто його саморозвитком (В.Просцевічус), чим і визначається розвиток рецептивного середовища. У такому визначенні літературної свідомості враховується взаємообумовленість автора і читача, усвідомлення “другості” реципієнта і виражєння цього співвідношення у літературі Нового часу. Визначити зміст літературної свідомості конкретної історичної епохи можливо у перспективі всіх персонажів цієї свідомості. За умов такого вивчення проблеми теоретичний аспект тісно пов’язується з історико-літературним: важливо не тільки описати механізм утворення літературного факту, але й довести його значущість для літературної культури відповідної епохи. У роботах з проблем літературної свідомості, як правило, розрізняються терміни “літературна свідомість” і “літературна культура”. Категорія літературної свідомості характеризує рецептивне середовище як ціле і протиставляється самосвідомості художника; термін “літературна культура” часто вживається у словосполученні “літературна культура групи” як певне втілення точок зору груп персонажів.
Специфіка літературної свідомості як механізму рецепції полягає у здійсненні розуміння як “коридору голосів” М.Бахтіна, за допомогою якого відтворюється спектр образів-розумінь. Для визначення літератури у перспективі всіх культурних персонажів як дійових осіб літературного життя, які формують літературну особистість автора, необхідно усточнити зміст поняття “рецептивне середовище”. З’ясуванню цього питання присвячено другий підрозділ 1.2. “Рецептивне середовище як теоретико-літературна проблема”.
Рецептивне середовище описується у дисертації у руслі ідей сучасної соціології літератури (Л.Гудков, Б.Дубін, А.Рейтблат). Точки зору учасників літературного життя подібні до жанрових утворень (мовленнєвих жанрів) і уособлюються як читацькі світи літератури, що включають типи літератури (товстий журнал) і типи персонажів (критик, літературознавець та ін.).
Останні десятиліття позначені інтенсифікацією теоретичних і історичних пошуків дослідників навколо фігури читача, який став об’єктом вивчення соціології літератури і соціокультурології, феноменологічної критики і літературознавства. Створенню цілісної картини літературної свідомості, що включає світ читача-дослідника, сприяє і рецептивна поетика. Певним вираженням продуктивності наукових пошуків у рецептивному середовищі можна вважати насичену термінологізованість цього напрямку досліджень, що свідчить про незавершеність процесу взаємодії літератури і життя, про емпіричний і системний підходи до явищ позалітературної сфери. Тезаурус позалітературного являє собою обумовленість літературних явищ явищами побуту, що складається з таких термінологічно опрацьованих літературних фактів, як літературна особистість, літературне урочище, літературний побут тощо. Емпіричному вивченню позалітературних фактів сприяють підходи, започатковані соціологією літератури.
У сучасних дослідженнях відзначається, що у змістовному плані металітературні образи, створювані інтерпретуючим середовищем, мають і пізнавальну, і художню природу, оновлюють літературну культуру (В.Паперний). Підкреслюючи значущість фігури читача і систематизуючи типологію читачів і типи читання певної епохи, сучасна наука наголошує на необхідності описання рецептивного механізму, що зумовлюється цінностями і смаками читацького середовища. Інтерпретуюче середовище диференціюється за способами сприйняття і створюваними “образами”, при цьому необхідно враховувати біографічну і соціальну визначеність читацького середовища, яке утворює “тип ментальнсті епохи” (Р.Барт). Про те, як літературна свідомість, будучи взаємодією “економіки” і “побуту”, визначає тип ментальності епохи, свідчить приклад, у якому сучасний український літературознавець уточнює специфічність української ментальності: “ми, українці, змалювали з Шевченка ікону, а вірші його зробили молитвою… Якби нашим національним поетом був Пушкін, ми з нього зробили б “убієнного великомученика Олександра” . Створювані у читацькому середовищі “образи” і відбиватимуть картину літературної свідомості як такої.
1.3. “Персоніфікація у літературній репутації уявлень про популярну літературну особистість”. У різних літературних культурах естетична норма, що проявляється як літературні смаки, сприяє створенню механізму розуміння. Репутація концентрує “діалогічне” начало у літературній культурі, відбиваючи стратегії літературної свідомості. Провідною характеристикою репутації є спосіб взаємодії “інших” (“других”) з літературною особистістю і механізм передачі культурних зразків. Таким чином, репутація позначає межі читацького розуміння, корелюючи з “міфологією” про літературу.
В літературному житті самосвідомості літературної особистості протистоїть літературне ім’я. В.Розанов, відзначаючи зміну ролі письменника у суспільстві, закріплює факт нових відношень між письменником і читачем у визначенні “літературна репутація”. Теоретичною передумовою для вивчення літературної репутації стало твердження М.Богомолова про те, що “обличчя” митця може бути відтворене. Погляди культурних персонажів на літературну особистість об’єднуються у літературному імені, яке традиційно пов’язувалося з уявленнями про славу і популярність письменника. Літературна особистість є носієм змісту колективних норм, що утворюють літературну репутацію. У репутації виявляється модель літературної особистості у єдності біографії, творчості, власних знань читача про попередню літературу. Солідарізуючись із М.Гаспаровим, ми також вважаємо, що вивчення проблеми літературної репутації є передусім пізнанням літературних смаків публіки і узгодженням на цьому матеріалі “мов” одночасного читача.
Феномен Пушкіна у літературній свідомості кінця ХІХ — початку ХХ ст. обрано для аналізу тому, що і сама літературна особистість поета, і видання його творів, і метонімічні асоціації, пов’язані з ним, постають як провідні літературні факти епохи. Межа століть — це час усвідомлення включеності до сучасного літературного процесу Пушкіна, і цією обставиною зумовлюється сприйняття Пушкіна як безпосереднього попередника зазначеної літературної епохи, завдяки чому Пушкін уявлявся “новим”, і сама історична доба нехтувала фактами попередньої “архетипізації” поета. З точки зору літературної свідомості, Пушкін увібрав у себе інтереси всіх культурних персонажів, які персоніфікували національного поета у провідному культурному міфі епохи. Динаміка формування літературної репутації пов’язана зі зміною у складі літературного і позалітературного рядів: відбулось освоєння Пушкіна як літературного факту і в елітарному, і в масовому середовищі; утворилися ті уявлення про роль популярного письменника, що близькі до сучасних трактувань: Пушкіна було визнано “культурним героєм Нового часу”.
“Образи”, створювані рецептивним середовищем, дозволяють описати механізм формування репутації письменника. Аналіз літературної репутації і в історичному аспекті дозволить з’ясувати причини інтересу до Пушкіна і сприятиме створенню образу конкретної літературної особистості.
У другому розділі — “Пошуки “нового” Пушкіна у російській філософській критиці” — визначено причини інтересу до Пушкіна у навколосимволістському середовищі, а також способи пізнання нового у Пушкіні. Окремо наголошується на перспективному значенні створених критикою “образів”. Другий розділ складається з трьох підрозділів.
2.1. “Пушкініанство як вектор літературного життя”. Академічна критика і літературознавство створювали образ Пушкіна у контексті існуючих концепцій, і внаслідок такої інтерпретації поет поставав як історична фігура, “небезпечна людина” (Н.Котляревський), “син півдня” (Д.Овсяніко-Куликовський), віддзеркалення суспільного життя. Образ поета і його творчість поєднуються у концепції про письменника-реаліста, і в такий спосіб критика віддаляється від Пушкіна.
Створювана критикою модель літературної особистості експлуатується нею як сучасна, а відтак, авторитет критики у соціумі заздалегідь визначає норми популярності письменника, активно сприяє поширенню письменницької слави.
На межі століть актуалізувався соціологічний аспект у відношеннях читача і письменника у зв’язку з професіоналізацією літератури, а популярність письменника набуває власне літературного значення. Новому мистецтву було необхідно визначити уявлення про ідеального поета, з яким можна було б співвідносити себе самого. Поширеним засобом самоосмислення стали уявлення про міфологічне ототожнення власного життя і творчості. Літературним зразком популярного письменника став Пушкін: письменницьке життя знову являє собою літературний факт, як це було в пушкінську епоху, а не включається у сферу особистого буття.
У 1899 році по-новому розставляються акценти у ставленні до поета, що пов’язано з ідеологією влади і з масовими претензіями “на Пушкіна”. У цьому зв’язку в дисертації досліджуються погляди на письменницький і пушкінський сторічний ювілей критика К.Леонтьєва і філософа М.Федорова. Відзначається, що ювілей став точкою розходження елітарних і масових зразків, а також культурних груп у цілому, хоча у кожної окремої групи репутація Пушкіна була стабільно високою.
Головним літературним фактом, що позначив суспільно виявлену спрямованість на створення “нового” Пушкіна, став ювілейний збірник “Мира искусства”, до якого увійшли статті В.Розанова, Д.Мережковського, М.Мінського, Ф.Сологуба. Домінуючими темами збірника були актуальність і популярність Пушкіна для нової культури (М.Мінський, Ф.Сологуб), усвідомлення втраченого ідеалу (Д.Мережковський), перетворення Пушкіна у шкільного класика (В.Розанов). На думку С.Лифаря, “Мир искусства” став законодавцем “високого смаку”.
Пушкініанство виникає як реакція на офіційні легенди про поета і поєднується з пушкіністикою, з пошуками істинного Пушкіна (В.Брюсов). Відтак у пушкініанстві починає переважати ідеологічний аспект, “найкращому поету імперії” протиставляється “поетолюдина”. Відтепер у Пушкіні шукають християнські начала. В.Гіппіус у роботі “Пушкін і християнство” (1915) називає поета зразком не християнської самосвідомості, а християнського життя на шляху від гріха до святості, від плоті до духу і віднаходить ідеал, що позначає шляхи в майбутнє. Таким чином, високу репутацію Пушкіна пояснює образ ідеального поета і людини, що відповідає потребам часу.
Пушкініанство було “життєвим” (І.Паперно), оскільки співвідносили з Пушкіним передусім власне життя, створюючи пушкінський міф, знаходячи у собі спільне з літературною особистістю Пушкіна. Таке ототожнення мало частковий характер, а в цілому концепції критиків (М.Гершензон, В.Розанов) були спільними у тому, що просто “жити Пушкіним” не можна. Міф про Пушкіна набував рис нової реальності, відбиваючи у собі характеристики свого творця, і в такому вигляді поставав “новий” Пушкін.
Такий метод пошуку допоміг критиці відкрити нові шляхи до Пушкіна, віднайти способи продовження традиції. Розбіжності у критичних підходах виявились у цілісних концепціях особистості і творчості Пушкіна, створених Д.Мережковським, В.Розановим, А.Бєлим, М.Гершензоном. Як певне узагальнення “нових” концепцій у дисертації розглядається робота Ю.Айхенвальда “Пушкин”.
2.2. Концепція літературної репутації у роботах В.Розанова. У роботах В.Розанова обстоюється необхідність встановлення нових відношень між письменником і читачем. Прагнення звільнитись від “мідного язика Гуттенберга” у власній творчості приводить Розанова до ідеї інтимізації літературної особистості. Самосвідомість письменника проявляється по-пушкінськи: видання творів, тобто друк, є “технікою”, письменник пише для себе, а друкує тому, що “гроші дають”. Осмислення літературних явищ відбувається у сфері репутації.
На матеріалі російської літератури і журналістики виділяється літературна репутація як оціночне визначення, що віддзеркалює деструктивний вплив письменницької слави на суспільство, оскільки література формує світогляд (В.Бєлінський, М.Некрасов). Репутація виявляється найбільш уразливим місцем літератури, оскільки в уявленні читачів не існує кордонів між літературою і побутом, — в особі письменника шукають святого, який невдовзі вмирає у цій ролі.
У своєму розумінні репутації В.Розанов виділяє святиню в цій сфері, якою і виявляється Пушкін, набуваючи у свідомості критика значно більшого, ніж внутрішньолітературне, значення. Цінність Пушкіна, за Розановим, у тому, що він являє собою “космос”, круг, межі якого – коло – неможливо віднайти. Для Розанова важливим було співвіднести Пушкіна із цінностями його власної свідомості. Відкидаючи різницю між елітарним і масовим образами поета, Розанов пропонує образ “домашнього” Пушкіна, який може з’явитись у процесі ствердження релігії сім’ї як розуміння, “читання з кимось разом”, — тобто ствердженням того, чого не мав сам Пушкін.
Відмова від нормованості у підході до літератури у Розанова виявляється близькою до концепції літературної еволюції, де літературна динаміка надає репутації рис відносності, емпіричності і позбавляє репутацію статусу оціночної категорії.
“Повнокровність” (К.Чуковський) визначень літературних явищ, запропонованих В.Розановим у повсякденних оцінках (“літературна особистість”, “літературна нянька”), виявила водночас їх відносність і зумовила запозичення російським формалізом, а через нього – подальшу термінологізацію у теорії літератури.
2.3. Остаточне формування пушкінського міфа у роботах М.Гершензона і А.Бєлого. Оскільки Пушкін був ідеалом епохи, міфологічне ототожнення з окремими аспектами його мистецької особистості було проявом цілого. Остаточне формування міфа у нашій трактовці означає формування міфа як найвищої точки репутації, а також відповідну оцінку цілісних концепцій образу поета, створених М.Гершензоном і А.Бєлим.
Актуальною проблемою для художньої і літературної свідомості був мотив співвіднесення початку ХІХ і початку ХХ століть як Євангелія і Апокаліпсиса (Б.Гаспаров), тому стаття “Мудрость Пушкина” Гершензона і написана на його прохання лекція Бєлого, що продовжувала роздуми Гершензона, набувають вагомого значення як віхи кінця епохи.
Суть міфа, створеного Гершензоном, полягає в ототожненні особистості і творчості Пушкіна в одному образі, який нейтралізує протиріччя між красою поезії і ускладненістю її розуміння. У “Мудрости Пушкина” поставлено проблему про близькість ідей поета ХХ століттю. На основі аналізу пушкінської творчості як цілого, Гершензон приходить до висновку, що таємниця, яку приховує художній світ Пушкіна, полягає в протистоянні у світі повноти і неповноти, ушкодженості. На думку Гершензона, зображена у Пушкіна зустріч генія і лиходійства, бездіяльності і дії врівноважує неповноту з досконалістю і характеризує Пушкіна як кальвініста, який заперечує перемогу добра над злом. Стихії віддається перевага перед поміркованим існуванням. Природа і дух усвідомлюються у протиставленні “пламени – хлада” як основі пушкінського міфа. Протиріччя між стихією і розумом у пушкінській творчості усвідомлюється Гершензоном як протиріччя між свободою і несвободою.
Образ стихії у Пушкіна, як вважає Гершензон, є вираженням сучасної свідомості. Прагнення росіян узгоджувати рух із спокоєм асоціюється з вищим проявом стихії – поетичним полум’ям, вираженим у Пушкіна. Розв’язання питання про оманливу ясність, “темноту” Пушкіна Гершензон знаходить у вірному, тобто повільному прочитанні текстів поета.
Модифікацією міфа, створеного Гершензоном, є написана А.Бєлим лекція про Пушкіна. Здійснення пушкінського міфа в післяреволюційну епоху виражається у Бєлого через ствердження темноти, а не ясності Пушкіна, розуміння поета переноситься в майбутнє. Відкидаючи ясні визначення Пушкіна, що стали легендами, Бєлий одночасно розвиває концепцію про домінанту стихії, що перегукується з мовою стихій російської дійсності. Перед Бєлим постає проблема стосунків з масами.
У 1925 році питання про пророка і його злиття з колективом усвідомлювалось як сучасне. Проблема пророцтва поєднувалась з проблемою несвободи, тому Бєлий звертається до образу живцем похованої особистості Пушкіна, до фігури пророка під арлекінською маскою шута. Пророцтво інтерпретується як зміна позиції поета, завданням якого було подолання хаосу, про що Бєлий писав ще в “Апокалипсисе в русской поэзии”. Російська стихія, що з’явилась у 1925 році з червоними знаменами, робить безглуздою фігуру пророка, який, за Бєлим, передгадав соціалістичну революцію.
Завершенням епохи нового Пушкіна стало чергове віднесення розуміння і актуальності пушкінської поезії у майбутнє. Пушкін як об’єкт міфологічного ототожнення виявляється знаком кінця епохи, вичерпавши всі можливості популярності.
У третьому розділі – “Феномен Пушкіна в буденній свідомості” – аналізуються твори, що репрезентують Пушкіна як національного класика. Доводячи установку на соціальну “розгерметизацію” (В.Скуратівський) поета, розглядаються основні міфологічні конструкції межі століть на матеріалі масових видань, анекдотів, анкет, шкільних творів.
Головними культурними подіями епохи, що переводять особистість і творчість поета у факт життя, були встановлення пам’ятника Пушкіну в Москві в 1880 році і сторічний ювілей поета в 1899 році. Ці дати викликали появу численних видань про Пушкіна і підняли рівень грамотності масового читача. В той же час з’являється книга С.Лібровича “Пушкін в портретах” (1890), в якій вміщено поточні журнальні оцінки проектів пам’ятника Пушкіну, а також описання масової пушкінської продукції, у тому числі і книжкової.
Література для “напівосвіченого” читача (хрестоматії, “Детское чтение”, життєписи) пропонують численні оцінки поета Пушкіна. Ці видання відкривають поета для народу, але перевагу в них віддано творам, що репрезентують Пушкіна як лірика і казкаря. У творах, що включають і біографічне начало, підкреслюється близькість поета до природи, фольклору, народного середовища. Таке сприйняття Пушкіна масовою аудиторією виявляється і в читацьких відгуках, а якості поета Пушкіна як “найкращої російської людини” виділяються в усіх його творах. Пушкін постає у читацькій свідомості як легендарний герой, і його місце – в одному ряду з царями, героями війни, а також з героями власних творів.
Повна “розгерметизація” Пушкіна здійснилась у жанрі анекдоту, що сформувася на межі століть як легенда про Пушкіна на основі напівлегендарних оповідей у просвітницькій літературі. У роботі відзначається “лінгво-терапевтична” функція анекдотів і масштабність їх поширення, виділяються основні сюжетні конструкції, а також позначається вплив на подальшу культуру.
У процесі входження Пушкіна у світ масового читача формуються міфи, що мають самодостатнє значення. Як приклад міфологізації Пушкіна у свідомості масового читача подається шкільний твір майбутнього пушкініста Л.Модзалевського на задану тему – “Про Пушкіна”.
У колі міфологічних обгрунтувань виникає карикатурний образ Пушкіна, пов’язаний з позалітературними намірами його авторів. Під таким кутом зору аналізується “Антропологическая и психологическая генеалогия Пушкина” психолога І.Сікорського, який вважав Пушкіна диким африканським щепленням на благородному дереві російської культури і вбачав кращий вихід для поета в одруженні з нянею Ориною Родіонівною.
Цілісність уявлень масового середовища про Пушкіна була б неповною без урахування позиції представників церкви. У дисертації описуються характерні для періоду, що розглядається, погляди на поезію цих учасників культурного життя, виділяються тексти Пушкіна, що користувались найбільшим попитом. Відзначається, зокрема, що православний Пушкін багато в чому співпадає з Пушкіним офіційним як зразок людини, яка стала такою, перетворившись на таку з блудного сина. Орієнтація духовенства на попередню традицію і оцінку відношень до Пушкіна з церквою, відірваність від естетичної природи пушкінського феномена – все це перетворило висловлювання представників церкви на досить ізольовану сферу оцінок, на свого роду коментар до проблеми “література і ідеологія” в пушкінському міфі.
Процес масового освоєння уявлень про Пушкіна зрештою зробив поета фігурою національного значення.
Основні результати і перспективи подальшого дослідження проблеми узагальнюються у Висновках.
1. Формування російської літературної свідомості в її сучасному вигляді завершилось саме на межі століть. Розвиток літературного життя, у якому значущою фігурою став масовий читач, зумовлюється низкою чинників, основними серед яких є умови для творчості письменника як професійної діяльності і наступний факт рецепції.
2. Завдяки різноманітності читацьких точок зору у літературній свідомості поєднуються різні погляди на літературні явища. Літературна свідомість, будучи змістовною категорією, являє собою форму, яка включає весь спектр суджень про літературу, що сприяють оновленню літературної культури. Зміст читацьких оцінок визначається індивідуальними стратегіями і колективними літературними смаками аудиторії. Навкололітературне середовище передусім націлене на розуміння, виражене в “образах”, у явищах літературного побуту простежуються тенденції, що визначають читацьку поведінку.
3. Популярний письменник як літературна особистість може опинитись у центрі соціальної читацької взаємодії, де формується літературна репутація як “соціальна біографія” письменника, пов’язана з міфологією про літературу. Факти біографії письменника і пов’язані з ним факти творчості, що витлумачуються як біографічні, потрапляють у семантичне поле репутації і репрезентують не лише літературну особистість, але й уточнюють картину літературної епохи, що вивчається.
4. Категорія літературної репутації є точкою узгодження думок учасників літературного життя і дозволяє певною мірою доповнити уявлення про літературний процес: читач більше цікавиться конкретною літературною особистістю, що виникає в його оцінках. Репутація поєднується з буденною і художньою свідомістю.
5. О.С.Пушкін у літературній свідомості межі століть мав максимально високу репутацію, що охоплювала і сферу міфа. У загальній картині літературного побуту помітним явищем було пушкініанство, яке виражалося в ототожненні фактів літературного життя з Пушкіним і було передумовою естетичного інтересу до його творчості.
6. Образ Пушкіна вплинув на російську філософську критику, і цей вплив здійснився на двох рівнях: рівні пошуків нових шляхів у літературі, чим викликана поява “нового” Пушкіна (Д.Мережковський, А.Бєлий), і на рівні стосунків з читачем, — цей аспект репрезентують концепції літературної репутації (В.Розанов) і повільного читання (М.Гершензон). Пушкінський принцип, що його наслідують критики, прагнучи виразити сучасний зміст, акумулює досвід історичної традиції; створені критикою образи містять оцінку традиційного Пушкін і виявляються значущими для нового періоду літературного життя. Образи Пушкіна, що формують його літературну репутацію, пов’язані як із літературними смаками публіки, так і з філософськими проблемами епохи (М.Гершензон). Пушкін постає як фігура сучасної культури, що характеризується створенням цілісних образів.
7. Літературна репутація, що дозволяє поєднати у ціле уявлення письменників і читачів про літературне ім’я, є літературознавчою категорією і сприяє вивченню літературнї свідомості як взаємодії читацьких смаків. У літературній свідомості кінця ХІХ — початку ХХ століття здійснюється розмежування елітарних і масових поглядів на літературу, при цьому формується міфологічний “пушкінський текст”.
8. Вплив літературної репутації Пушкіна на буденну свідомість виявляється у реакції масового середовища на особу поета у жанрі анекдота. Існуючі у множинності читацьких реакцій на поета міфологічні асоціації сприяють подальшому переосмисленню легендарного начала і розмежуванню “істинного” і “уявного” у митці, і в той же час залишаються у “розуміннях” у вигляді “образів”, що позначають межу розуміння читачів.
9. Міфологічний “пушкінський текст” був найвищою точкою репутації поета, з якого виділились дві протилежні тенденції у подальшому розвитку літературного життя: ототожнювати з пушкінською традицією нове в літературі і тлумачити національного поета як провідну культурну легенду.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вербализация образа “Медного всадника” в поэзии Серебряного века (Б.Пастернак “Петербург”) // Актуальні проблеми літературознавства. – Дніпропетровськ: Навчальна книга. – 1997. – Т.2 – С.50-56.
2. Анекдоты о Пушкине в литературном сознании конца ХIХ – начала ХХ века // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. – Випуск 4 (15). – Харків. – 1998. – С.38-45.
3. Литературная репутация Пушкина в творческом наследии В.В.Розанова // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. – Випуск 9 (20). – Харків. – 1998. – С.102-108.
4. Концепция литературной личности Пушкина в работах Андрея Белого // Придніпровський науковий вісник. Філологія. Педагогіка — №91 (158). – С.102-108.
5. О литературной репутации в теоретическом аспекте // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки: філологія, педагогіка, історія, філософія, соціологія. – 1998. — №93 (160). – С.23-30.
6. Анализ поэтического макроконтекста (цикл М.Цветаевой “Стихи к Пушкину”) // Актуальні проблеми літературознавства. – Дніпропетровськ: Навчальна книга. – 1998. – Т.3. – С 26-32.
7. Пушкинская традиция в эпистолярном наследии М.Волошина (письма из Парижа. 1915) // Міжнародна конференція “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”: Тези доповідей. 14-16 травня 1996 р. – Т.1. — Ч.1. – Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 1996. – С.114-115.

АНОТАЦІЯ
Рождественська І.Є. О.С.Пушкін у літературній свідомості кінця ХІХ — початку ХХ століття. — Рукопис.
Дисератція на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 — теорія літератури.— Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1998.
У дисертації вивчаються проблеми розвитку літературної свідомості і формування репутації письменника, особливістю якої є реакція всіх учасників літературного життя на літературну особистість. Системність, що виявляється у формуванні літературної репутації, розглядається на матеріалі освоєння феномена О.С.Пушкіна літературною громадскістю початку ХХ століття. Визначається місце і роль філософської критики у контексті різноманітних уявлень про популярність письменника, виділяється пушкініанство як вектор літературного життя початку століття, відзначається значущість цього явища у теоретико-літературному плані. Становлення літературної особистості як літературного факту відбиває специфіку рецептивного механізму певної епохи.
Ключові слова: літературна особистість, літературна репутація, рецептивний механізм, міф про поета.

АННОТАЦИЯ

Рождественская И.Е. А.С.Пушкин в литературном сознании конца ХІХ — начала ХХ века. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 — теория литературы. — Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1998.
В диссертации изучаются проблемы литературного сознания и формирования литературной репутации писателя, особенностью которой является реакция всех участников литературной жизни на литературную личность. Системность, которая проявляется в формировании литературной репутации, рассматривается на материале освоения феномена А.С.Пушкина литературной общественностью начала ХХ века. Изучается место и роль философской критики в контексте разнообразных представлений о популярности писателя, выделяется пушкинианство как вектор литературной жизни начала века, определяется значимость этого явления в теоретико-литературном плане. Становление литературной личности как литературного факта отражает специфику рецептивного механизма определенной эпохи.
Ключевые слова: литературная личность, литературная репутация, рецептивный механизм, миф о поэте.

ANNOTATION

Rozhdestvenska I.Ye. Pushkin in the literary consciousness at the end of the XIXth and at the beginning of the XXth century. — Manuscript.
Dissertation is about the issues of literary consciousness development and formation of literary reputation of the writer, a characteristic feature of which is a reaction of all the members of literary life to the literary person. Dissertation deals with system of literary public mind of the early of the XXth century. It is realized in formation of literary reputation on the material of Pushkin’s phenomenon. It is pointed out the place and role of philosophical critique in the context of the different views on the writer’s popularity, “pushkinianstvo” is determined as a vector of the literary life, theoretical significance of this phenomenon is defined. Literary person as a literary fact is reflected in the mechanism of reception of the literary age.
Key words: literary person, literary reputation, mechanism of reception, myth about the poet.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019