.

Особливості цистектомії за життєвими показаннями (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2950
Скачать документ

ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ

АМН УКРАЇНИ

СТЬОПУШКІН СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 616.62-006.6-089

Особливості цистектомії за життєвими показаннями

14.01.06 – урологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті урології АМН України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Стаховський Едуард Олександрович,
Інститут урології АМН України, завідувач відділу пластичної та
відновної урології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Серняк Юрій Петрович,

Донецький державний медичний університет МОЗ України, завідувач курсу
урології;

доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Сакало Валерій Севастьянович, Інститут урології АМН України,

головний науковий співробітник відділу онкоурології.

Провідна установа: Одеський державний медичний університет, кафедра
урології та нефрології, МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться “ 17 ” жовтня 2006 року о _____ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Інституті урології
АМН України за адресою: 04053, м.Київ, вул.Ю.Коцюбинського, 9а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту урології
АМН України за адресою: 04053, м.Київ, вул.Ю.Коцюбинського, 9а.

Автореферат розісланий “____”__________________2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук
Л.М. Старцева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Діагностика та лікування хворих на рак сечового
міхура (РСМ) залишається до кінця не вирішеною проблемою. За даними
Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, РСМ становить від 3% до 4% в
загальній онкологічній захворюваності та від 46 до 72 % серед усіх
новоутворень сечової системи ?J.L.J. Vriesema, J.A. Witjes, J.A.
Schalken, 2002?. Зростання чисельності хворих на РСМ в Україні має
особливе значення у зв’язку з аварією на ЧАЕС. За прогнозами тенденція
до зростання захворюваності буде зберігатись і до 2007 року та зросте
майже на 65% в порівнянні з 1986 р. ?Л.П.Павлова, Н.О.Сайдакова,
В.А.Приходько, 1999?.

Незважаючи на поліпшення якості діагностики, 45-56% хворих звертаються
за спеціалізованою медичною допомогою на пізніх стадіях, при чому в
15-90% ?R.D.Mills, W.H.Turner, A. Fleischmann et al., 2001?
діагностується метастатичне ураження лімфатичних вузлів.

В онкоурології найменш розроблені питання лікування та реабілітації
хворих на пізніх стадіях РСМ [Н.О. Сайдакова, Е.О. Стаховський, В.С.
Карпенко та ін., 2001]. Результати органозберігаючих операцій
залишаються невтішними: частота рецидивування досягає 60-85% з
максимумом на протязі першого року, рівень п’ятирічного виживання
складає лише 25-45% ?G.Steinberg, R.Bahnson, S.Brosman et al., 2000?.
Широке використання сучасних комбінованих та комплексних методів
лікування не вирішило проблему збереження функціонуючого сечового міхура
(СМ) при його раковому захворюванні. Значна частина хворих потребує
цистектомії, як істинно радикального методу лікування РСМ ? Amo F.
Herranz, Tartajo F. Verdu, J.M. Diez Cordero et al., 2001?. Довгий час
стримане відношення хірургів до цієї операції було зумовлено відсутністю
надійних способів деривації сечі. Протягом останніх десятиріч
кардинально змінилася тактика оперативного лікування завдяки втіленню
нових способів заміщення сечового міхура [U.E. Studer, A. Stenzl, W.
Mansson, R. Mills, 2000].

Пізня діагностика та органозберігаюча тактика лікування РСМ часто
призводять до розвитку ускладнень, загрозливих для життя, або до важкої
інвалідизації та соціальної дезадаптації хворих. Пошук шляхів покращення
якості життя у хворих з пізніми стадіями раку сечового міхура,
ускладненого тяжкою симптоматикою, є актуальною проблемою урології.

Виходячи з вище викладеного слід зазначити, що значна поширеність,
незадовільні результати лікування РСМ, відсутність єдиного підходу до
оцінки та лікування РСМ та його ускладнень диктують необхідність пошуку
нових підходів до лікування ускладнень при місцево-розповсюджених формах
РСМ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана як фрагмент комплексної науково-дослідної
теми, затвердженої Академією медичних наук України “Підвищити
ефективність медико-соціальної реабілітації хворих на рак сечового
міхура шляхом оптимізації показань та методів діагностики, розробки
нових і вдосконалення існуючих способів трансректального відведення
сечі”, № державної реєстрації 0101U000524.

Дисертант є співвиконавцем зазначеного наукового дослідження. Брав
безпосередню участь в зборі та обробці первинної документації, аналізі
та узагальненні отриманих даних, написанні окремих розділів,
формулюванні висновків, наукових положень, практичних рекомендацій.
Проведено біоетичну експертизу дисертаційних досліджень.

Мета роботи: підвищити якість лікування хворих на пізніх стадіях раку
сечового міхура шляхом вдосконалення показань до цистектомії та
визначення ефективності способів відведення сечі.

Задачі дослідження:

Вивчити клініко-анатомо-функціональні особливості сечовивідних шляхів до
операції та в післяопераційному періоді у хворих з ускладненим перебігом
раку сечового міхура.

Обґрунтувати життєві показання  до цистектомії у хворих на рак сечового
міхура.

Визначити особливості вимушеної цистектомії та деривації сечі у хворих з
тяжкими ускладненнями РСМ.

Вивчити ефективність цистектомії за життєвими показаннями.

Об’єкт дослідження: госпіталізовані хворі на рак сечового міхура.

Предмет дослідження: ефективність цистектомії за життєвими показаннями
та методів відведення сечі.

Методи дослідження: В роботі використовували загальноклінічні,
клініко-лабораторні, рентген-радіологічні, сонографічні, ендоскопічні,
морфологічні та інструментальні методи дослідження. Використовували
методи описової статистики, побудову таблиць спряженості, аналіз
виживання за Капланом-Мейером. Для визначення достовірності відмінності
порядкових і інтервальних величин використовували критерії Стьюдента (t)
та Фішера (F). Для порівняння виживання в групах за методом
Каплана-Мейера використовувался log-rank тест.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що
анатомо-функціональні особливості сечовивідних шляхів у хворих, які
підлягли цистектомії за життєвими показаннями, характеризуються
зменшенням ємкості сечового міхура у 50?7% хворих, наявністю
уретерогідронефрозу – у 77?6% та хронічної ниркової недостатності – у
42?6%.

Доведено, що значне погіршення якості життя у хворих на пізніх стадіях
РСМ викликано слідуючими його ускладненнями: больовим синдромом,
дизурією, сечовою норицею та профузною гематурією.

Встановлено, що після цистектомії за життєвими показаннями деривація
сечі шляхом створення резервуару – ілеонеоцистопластика, операція Майнц
II та ілеосигморезервуар, дозволяє покращити функцію верхніх
сечовивідних шляхів у 46±8% хворих.

Показано, що цистектомія за життєвими показаннями є ефективним способом
усунення тяжкої симптоматики РСМ та підвищує якість життя у 91?5%
хворих.

Встановлено, що при місцево-розповсюдженних формах РСМ цистектомія не
зупиняє прогресування ракового процесу у 87±5% хворих.

Теоретичне значення одержаних результатів.

Дано визначення цистектомії за життєвими показаннями, яка передбачає
усунення тяжкої симптоматики та покращення якості життя. 

Запропоновано термін вимушена цистектомія для операцій, виконання яких
продиктовано невпинною кровотечею та прогресуючою анемією.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено та впроваджено в
клінічну практику шкали визначення інтенсивності симптомів: дизурії та
болю.

Науково обгрунтовані життєві показання до цистектомії у хворих на РСМ:
профузна сечоміхурова кровотеча, мікроцист, значний больовий синдром, що
сприяє визначенню єдиного підходу до оцінки та лікування ускладнень
цього захворювання.

Розроблено та впроваджено в клінічну практику спосіб ретроградної
цистектомії, який дозволяє зменшити ступінь операційного ризику
цистектомії: знизити інтраопераційну крововтрату, зменшити вірогідність
ушкодження прямої кишки, здухвинних судин та нервових стволів, що
покращує результати оперативного лікування хворих на рак сечового
міхура.

Розроблено спосіб уретеросигмоанастомозу, який передбачає створення
антирефлюксного механізму.

На основі отриманих даних про ефективність способів деривації сечі
обґрунтовано доцільність створення резервуару при трансректальному
відведенні сечі.

Розроблено критерії оцінки ефективності цистектомії за життєвими
показаннями.

Особистий внесок здобувача. Ідея дисертаційної роботи запропонована
науковим керівником. Здобувач виконав ретроспективний аналіз історій
хворих на пізніх стадіях РСМ, яким у відділі пластичної та відновної
урології Інституту урології АМН України проведено цистектомію за
життєвими показаннями з 1995 по 2005 рр., проводив клінічне обстеження
та брав участь в оперативному лікуванні (цистектомії за життєвими
показаннями) хворих у відділі пластичної та відновної урології Інституту
урології та нефрології АМН України. Самостійно проведено аналіз
отриманого матеріалу та простежені результати лікування хворих, яким
виконано цистектомію на пізніх стадіях РСМ.

Вивчення та аналіз віддалених результатів цистектомії проведено разом з
науковим керівником. Розробка схем обстеження та диспансерного нагляду
за хворими виконано разом з науковим керівником. Узагальнення отриманих
результатів, обгрунтування висновків та практичних рекомендацій
проведено разом з науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідалися і обговорювалися на: 4-ому Польсько-Українському
урологічному симпозіумі (м. Пшемишль, Польша, 2005), VI Всеросійській
науково-практичній конференції „Актуальні питання лікування
онкоурологічних захворювань” (м. Москва, Російська Федерація, 2005),
науково-практичній конференції співробітників Інституту урології (м.
Київ, Україна, 2005), засіданні асоціації урологів Київської області (м.
Київ, Україна, 2004, 2005), науково-практичній конференції, присвяченій
250-річчю Головного військового клінічного госпіталю МО України (м.
Київ, Україна, 2005), ХІ з’їзді онкологів України (м. Судак, Україна,
2006).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 8 друкованих
роботах, з них – 3 статті в фахових виданнях, 2 деклараційних патента.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 170
сторінках машинописного тексту та включає вступ, аналітичний огляд
літератури за темою, 3 розділи власних досліджень, аналіз та
узагальнення отриманих результатів, висновки, практичні рекомендації,
список використаних джерел та 3 додатки. Робота ілюстрована 28 таблицями
та 28 рисунками, список використаних джерел містить 180 посилань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. В основу дисертації покладено
результати комплексного клінічного обстеження і оперативного лікування
52 хворих з ускладненим перебігом інвазивного РСМ, яким в період з
1995 по 2005 рік виконано цистектомію за життєвими показаннями з
різноманітними методами відведення сечі.

Вік пацієнтів становив від 43 до 80 років, в середньому 59,6±6,8 років.
Чоловіків було 48 (92±4%), жінок – 4 (8±4%). Найбільша кількість хворих
– 32 (62?6%) знаходилась в активному працездатному віці (41-60 років).

Тривалість захворювання від появи перших симптомів до госпіталізації в
спеціалізовану клініку для даної групи хворих склала в середньому
22,5±16,9 міс.

До госпіталізації в клініку 32 (62±7%) хворим були проведені такі
оперативні втручання: резекція стінки СМ – 19 (36±7%) пацієнтам;
трансуретральна резекція РСМ  – 10 (19±5%); довічна цистостомія – 5
(10±4 %); нефростомія – 1 (2±2%), нефректомія – 2 (4±3%). В жодному з
випадків операції не носили радикальний характер. В 6 (12±5%) випадках
хворі отримували локальну променеву терапію на проекцію сечового міхура
в загальній дозі 60 Гр. 1 хворий отримав системну поліхіміотерапію, та
один – внутрі-артеріальну хіміотерапію.

Всім хворим проведено ретельне до- і післяопераційне обстеження.
Анамнестичні дані передбачали вивчення скарг, анамнезу життя і
захворювання, об’єктивного статусу, та обов’язкове визначення якості
життя хворих (QоL).

Для оцінки інтенсивності симптомів нами розроблено наступні шкали.
Ступінь дизурії визначали на підставі сумарної оцінки таких симптомів:
почащення сечовипуску, ніктурія та нетримання сечі за допомогою
розробленого нами опитувальника. В залежності від кількості балів
ступінь дизурії може складати від І ст. (легка дизурія) до 5 ст.
(нестерпна дизурія). Ступінь больового синдрому визначали в залежності
від інтенсивності болю та потреби у знеболюючих ліках за 1-5 бальною
шкалою: від 1 (незначний біль) до 5 (нестерпний біль, що вимагає
вживання наркотичних анальгетиків). Запитання по оцінці якості життя
градуювали від 1 (дуже погано) до 7 (відмінно). Від вірного визначення
загального стану хворого залежить прогноз захворювання, вибір методу
лікування, та, іноді, саме життя хворого. Тому для оцінки стану хворого
ми використали індекс Карнофського.

Крім вивчення скарг, анамнестичних даних, загально-клінічного
дослідження, обов’язково виконували ультразвукове (УЗД) та
рентгенологічне дослідження, уретроцистоскопію з біопсією, комп’ютерну
томографію (КТ) або магніто-резонансну томографію (МРТ), морфологічне
дослідження.

Статистичну обробку результатів досліджень проводили на персональному
комп’ютері Pentium IV з використанням програмного забезпечення SPSS, 12
версія.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Основною метою
проведення обстеження є встановлення стадії захворювання,
анатомо-функціональних змін з боку сечовивідних шляхів, діагностика
метастазування та змін гомеостазу, що викликані ускладненнями РСМ.

У хворих спостерігались типові прояви РСМ, однак в процесі прогресії
захворювання та рецидивування, кількісна та якісна вираженість симптомів
дещо змінювалась. Резистентна до консервативної терапії гематурія, як
ведучий синдром, мав місце у 36 (69?6%) хворих. Вона мала постійний
характер, а у 28 випадках ускладнювалась частковою (21) або повною (7)
тампонадою сечового міхура. У 7 хворих профузна гематурія призвела до
тяжкої анемії та нестабільності гемодинамічних показників.

У 10 (19?5%) пацієнтів інфільтративний ріст РСМ та багаточисельні
попередні операції на сечовому міхурі призвели до значного зменшення
його ємкості (мікроциста). Постійні поклики до сечовипускання та
нетримання сечі (дизурія 5 ст.) призвело до їх інвалідизації та повної
соціальної дезадаптації.

Больовий синдром різної інтенсивності був присутнім у 38 (73?6%)
пацієнтів. В більшості випадків біль в надлобковій ділянці
супроводжувалась дизуричними проявами та гематурією. У 6 (12?5%) хворих
головним проявом захворювання був саме нестерпний біль у надлонній
ділянці, промежині та пахвині (5 балів) внаслідок місцевого
розповсюдження пухлини, який малоефективно лікувався знеболюючими
препаратами. Наявність надлобкової сечової нориці у 5 чоловіків та
міхурово-піхвової нориці у 3 жінок критично знижувало якість їх життя,
яке вони розцінювали як „нестерпне”.

Перед оперативним втручанням 16 (31?6%) хворих цієї групи розцінили
рівень якості свого життя (QoL) як „погано” (QoL=2), а в 36 (69?6%)
випадках – як „нестерпно” (QoL=1), що було зумовлено виниклими
ускладненнями протікання РСМ. В середньому QoL до операції становив
1,3±0,43.

Проведення лабораторних досліджень дозволяють виявити зміни гомеостазу,
викликані ускладненнями РСМ. Аналіз основних показників крові показав,
що відхилення від норми спостерігалось у 52 (100%) хворих. Так у 27
(52?7%) хворих діагностована постгеморагічна анемія середнього ступеню
важкості (еритроцити (Er) 3,0-4,0х1012/л; гемоглобін (Hb) 80-112г/л), а
ще у 7 (13?5%) – важкого ступеню (Еr0r?? ° i 4 B D F ° ? /, пошкодження зовнішньої здухвинної артерії – по 1 випадку, та пошкодження зовнішньої здухвинної вени в 2 випадках. Всі інтраопераційні ускладнення виникли у хворих, яким до цистектомії були проведені операції на сечовому міхурі, або проведений курс променевої терапії. Виходячи з власного досвіду, ми визначили наступні особливості цистектомії за життєвими показаннями: - важкий початковий стан хворих внаслідок наявності майже у всіх хворих анемії, ХНН, різноманітної супутньої патології; - ретроградне видалення сечового міхура дає можливість знизити інтраопераційну крововтрату, зменшити вірогідність ушкодження прямої кишки, здухвинних судин та нервових стволів; - при інвазивному РСМ, ускладненому тяжкою симптоматикою, в 87±5% випадків до ракового процесу залучаються лімфатичні вузли; - метастатичне ураження лімфатичних вузлів проксимальніше біфуркації здухвинних артерій вказує на розповсюдження метастатичного процесу та недоцільність лімфаденектомії. Виконання цистектомії тісно пов’язане з важливим та суперечливим розділом практичної урології – проблемою деривації сечі. Хворим на ускладнений РСМ в нашій клініці були вибрані наступні методи відведення сечі: 5 (12?5%) хворим виконано трансуретральне відведення сечі з формуванням ортотопічного сечового міхура за методикою “Double-U”, 23 (44?7%) хворим деривацію сечі в товстий кишковик проводили з формуванням резервуару, серед них: уретероілеосигмоанастомоз виконано 7 (17?6%) хворим, та 16 (31?6%) – трансректальну деривацію сечі проводили за методикою Майнц II. Прямий уретеросигмоанастомоз без формування кондуїту використаний у 23 (44?7%) пацієнтів на пізніх стадіях РСМ. 4 хворим з розширеними сечоводами > 1 см було виконано
уретеросигмоанастомоз за розробленою в нашій клініці оригінальною
методикою, яка полягає в додатковом  моделюванні  термінальної частини
сечоводу шляхом створення  двох каналів, проведенні сечоводу під
вісцеральною очеревиною брижейки симоподібної кишки та створенні
уретеросигмоанастомозу шляхом вивороту дистального кінця сечоводу до
інтрауретерального шва,  формуючи вічко двох каналів сечоводу.

Одному хворому з важким фізичним станом та нестабільною гемодинамікою
внаслідок масивної інтраопераційної крововтрати була виконана двобічна
уретерокутанеостомія.

Виходячи з нашого особистого клінічного досвіду, показаннями до
використання простих способів відведення сечі (прямого
уретеросигмоанастомозу, уретерокутанеостомії) після цистектомії у хворих
на РСМ вважаємо:

важкий фізичний стан хворого;

наявність в анамнезі променевого ентериту;

несприятливий прогноз – очікувана тривалість життя менш, ніж 12 місяців.

Незважаючи на проведення інтенсивної терапії та ретельний догляд за
хворими, в ранньому післяопераційному періоді виникло ряд ускладнень.

Найчастіше після цистектомії відмічалась анемія – у 43 (83?5%)
пацієнтів, що було зумовлено початковою анемією та крововтратою під час
операції, що визначало необхідність трансфузії еритроцитарної маси для
всіх хворих, як під час операції, так і в ранньому післяопераційному
періоді.

Також одними з частих були ускладнення гнійно-септичного характеру:
нагноєння післяопераційної рани – 9 (17?6%) та уросепсіс – 1 (2?2%)
випадках. З метою профілактики гнійно-запальних процесів, обумовлених
кишковою мікрофлорою, з 1997 року з метою профілактики розвитку
гнійно-септичних ускладнень 48 (92?4%) хворим антимікробну терапію
антибіотиком цефалоспоринового ряду ІІІ покоління та метронідазолом
розпочинали за 30 хвилин до початку операції, що забезпечувало
проведення оперативного втручання на фоні високих концентрацій
антибактеріальних препаратів в сироватці крові та тканинах організму.

В післяопераційному періоді на фоні ХНН, анемії, дренованих верхніх
сечовивідних шляхах у 1 хворого загострення пієлонефриту привело до
розвитку уросепсісу, прогресування ХНН. Незважаючи на інтенсивну
терапію, при наростанні анемії та явищ серцево-судинної недостатності,
цей хворий помер на 7 добу після операції.

Ускладнення з боку серцево-судинної системи спостерігались у 5 (10?4%)
хворих, з них в двох випадках (4?3%) ранній післяопераційний період
ускладнився тромбоемболією легеневої артерії, що зумовило смерть хворих.

Бронхопневмонія в ранньому післяопераційному періоді діагностована у 6
(12?5%) пацієнтів, що було зумовлено тривалим часом штучної вентиляції
легень під час операції й тривалим перебуванням пацієнта в кліностазі
після операції (протягом 5-7 діб).

Парез кишечника більше 5 – 6 діб у 5 (10?4%) хворих в післяопераційному
періоді потребував додаткових лікувальних заходів: повторне встановлення
назогастрального зонду, додаткове введення холінестеразних препаратів.

Неспроможність сечоводно-кишкового анастомозу було відмічено у 1 (2?2%)
хворого. В даному випадку повторне оперативне втручання не виконувалось,
так як сечова нориця самостійно загоїлась після видалення уретерального
стенту. Дане ускладнення виникло через неадекватну функцію
уретерального дренажа. В одному випадку у хворого на 10 добу після
проведення цистектомії за життєвими показаннями, уретеросигмоанастомозу,
поперекової пластики сигмоподібної кишки діагностовано неспроможність
шва сигмоподібної кишки і каловий перитоніт. Це потребувало повторного
оперативного втручання – сигмостомії, дренування сечоводів, черевної
порожнини та порожнини малого тазу. У іншого хворого на 11 добу після
виконання цистектомії, ілеонеоцистопластики за методикою “Double-U”
виникла неспроможність шва анастомозу клубової кишки, неспроможність шва
артифіціального сечового міхура (АСМ) з формуванням тонкокишкової та
сечоміхурової нориць. Це викликало необхідність повторного оперативного
втручання – резекції клубової кишки, накладання
ілеотрансверзоанастомозу, ушивання рани АСМ, дренування черевної
порожнини та порожнини малого тазу.

Післяопераційна летальність становила 6?3%.

Віддалені результати цистектомії за життєвими показаннями вивчені у 42
(81?5%) хворих в термін від 3 місяців до 6 років. Диспансерне
спостереження виконувалось за наступною схемою, основною особливістю
якої є більш часте проведення обстежень з використанням рентгенологічних
методів: екскреторна урографія проводилась 1 раз на квартал на протязі
першого року, в подальшому 1 раз на півроку. Радіологічне обстеження
нирок, КТ чи МРТ використовували через 3 та 6 місяців після операції, з
подальшим проведенням кожних 6 місяців. Розроблена нами схема
диспансерного спостереження дозволила проводити більш диференційований
підхід до строків обстеження, динамічного нагляду та своєчасного
корегування лікувально-профілактичних заходів.

Віддалені результати оцінювали шляхом порівняльного аналізу результатів
обстеження до та після операції. Проведене комплексне обстеження верхніх
сечовивідних шляхів з використанням УЗД, екскреторної урографії, РРГ,
динамічної нефросцинтіграфії, КТ чи МРТ дозволило у 24 (57±8%) хворих
діагностувати УГН, у 7 (16±6%) з них – двобічний. У 13 (31±7%) хворих
констатована ХНН. Визначено, що у 17 (46±8%) пацієнтів ступінь ектазії
зменшився в порівнянні з доопераційним. Разом з тим, у 4 (8?4%) хворих з
незміненим до операції сечоводом, яким виконано цистектомію з прямим
уретеросигмоанастомозом, виявлено ретенційні зміни, зумовлені рефлюксом
або стриктурою анастомозу, про що свідчить високий відсоток ускладнень
віддаленого періоду у хворих з прямим уретеросигмоанастомозом:
загострення пієлонефриту у 9 (50?12%) хворих, прогресування ХНН – 7
(39?11%), розвиток метаболічного ацидозу – 8 (44?11%).

Порівняльний аналіз виявлених змін верхніх сечовивідних шляхів до- та
після операції засвідчили зменшення кількості УГН після оперативного
втручання, але статистично достовірні зміни (?2 = 4,3; р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020