МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Тарасова Наталія Юріївна

УДК 1 : 316 ( 930.1

Особливості соціокультурної ідентифікації суспільства

09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ – 2007 Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі філософії Дніпропетровського національного
університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент Академії педагогічних наук України,

заслужений діяч науки і техніки України

Гнатенко Петро Іванович,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Романенко Михайло Ілліч,

Дніпропетровський обласний інститут
післядипломної

педагогічної освіти,

завідувач кафедри управління та менеджменту

кандидат філософських наук, доцент

Плаксіна Оксана Іванівна,

Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури (Дніпропетровськ),

доцент кафедри філософії та політології

Провідна установа: Запорізький національний університет

Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться «29» березня 2007 року о 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 при Дніпропетровському
національному університеті Міністерства освіти і науки України за
адресою:

49005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г.Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ,
к.30.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці
Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м.
Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 27 лютого 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук, професор В.Б.Окороков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розуміння соціокультурної динаміки
важливою ознакою цивілізаційних процесів постсучасних суспільств стає
майже загальновизнаним положенням соціально-філософських досліджень
останніх років.

Зміна індустріальних орієнтирів розвитку соціуму на постіндустріальні й
інформаційні, оновлення геополітичних координат, утворення нових
суверенних національних одиниць і народження інноваційних еліт, а
одночасно й маргіналізація традиційних суспільних груп ставлять питання
щодо поглиблення соціокультурної теорії й методології, спроможних
виступити філософським підґрунтям пояснення складних процесів оновлення
умов життєдіяльності людини і знаходження відповідних стратегій
поведінки у неодновимірних ситуаціях соціального й культурного буття.

Спостереження техноекономічної й інформаційної експансії, збільшення
тенденцій диференціювання головних сфер життєдіяльності суспільства та
кризи значних інституційних структур загострює відкритість і
недовершеність цілісної соціокультурної парадигми, яка б дала можливість
виокремити деякі закономірності соціального й культурного розвитку
постсучасності, позначити небезпечні для людства тенденції
цивілізаційного поступу, осмислити шляхи подолання спостережених загроз
для культури й духовності, для існування людини і суспільства у
тотально-технізованому світі — світі фрагментації, автономізації,
деідентифікації. Особлива важливість розбудови системної соціокультурної
методології й теорії для вітчизняної філософії, як альтернативи суто
соціальним концепціям пояснення багатоманітних суспільних реалій,
бачиться очевидною і з огляду орієнтації України на інтеграцію в
соціокультурний простір Заходу. Зазначені причини актуалізують
проблематику соціокультурної ідентифікації суспільства й особистості в
колі різногалузевих філософських інтересів, зконцентрованих навколо
прагнення виробити нові парадигмальні соціокультурно обґрунтовані
підходи до світобачення.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема соціокультурного
ідентифікування суспільства як спосіб пізнання динаміки процесів
об’єднання соціальних і культурних форм функціонування соціуму набуває
дедалі більшого значення у філософських дискусіях та практично
спрямованих дослідженнях.

Окремі аспекти проблеми соціокультурної ідентифікації висвітлювалися в
контексті соціально-філософських, історико-філософських, антропософських
робіт з вітчизняної та зарубіжної наукової літератури:

— у дослідженні особливостей особистісної ідентифікації та кризи
ідентифікацій (З.Фрейд, Е.Гуссерль, К.Ясперс, М.Хайдеггер, Е.Фромм,
Ж.Дерріда, П.Рікер, Дж.Глувер, Ю.Хабермас, С.Кримський, В.Табачковський,
О.Трубіна, Л.Козименко, Л.Солонько, С.Крилова, Ю.Шинкаренко, В.Фадєєв);

— у дискурсі соціальних і культурних ідентифікацій та соціокультурної
ідентифікації особистості, соціальних груп суспільства (Д.Хауелл,
М.Беррі, Ф.Вейкман, О.Вудсайд, В.Перес-Діас, Ш.Поллок, С.Субрахманіам,
Б.Віттрок, Ш.Ейзенштадт, В.Шлюхтер, Ю.Бромлей, В.Лісовий, О.Проценко,
В.Малахов, А.Циганков, Д.Гинев, Ф.Кессіді, П.Гуревич, П.Гнатенко,
В.Павленко, А.Якимович, С.Легеза, Ю.Арутюнян, Л.Скворцов, Т.Воропай,
Г.Фесенко, П.Булавіна, О.Карпухін, А.Маршак, І Старовойтова);

— у аналізі західних та вітчизняних проектів моделювання соціокультурної
єдності суспільства та механізмів самоорганізації в теоріях
індустріального й постіндустріального суспільства, постмодерної й
модерної культури, теоріях цивілізаційних моделей сучасності (Р.Арон,
Ж.Еллюль, Л.Мемфорд, Е.Фромм, Г.Маркузе, Д.Белл, Е.Тоффлер, Д.Лайон,
Й.Масуда, Ю.Хабермас, К.-О.Апель, М.Рідель, П.Козловський, М.Лапін,
І.Пригожин, І.Стенгерс, Ю.Павленко, С.Кримський, Ю.Пахомов,
В.Лекторський, В.Іноземцев, В.Федотова, Л.Ситниченко, О.Соболь,
В.Окороков, Р.Зимовець, І.Хоменко, С.Лещев);

— в обгрунтуванні соціокультурних засад права, політики, моралі, науки,
освіти (А.Гусейнов, М.Степанянц, Т.Пархоменко, Г.Ленк, Л.Дротянко,
Н.Петренко, Ф.Прокоф’єв, В.Чайка, М.Романенко);

— в дослідженні соціокультурної динаміки суспільства, проблем
соціокультурогенезу, соціокультурних трансформацій, криз, реформацій,
соціодинаміки культури (О.Ахієзер, А.Моль, Н.Лапін, Т.Кузнецова,
В.Пронякін, А.Демидов, З.Голенкова, Е.Шитханян, Н.Печерських, В.Кремень,
В.Ткаченко, В.Андрущенко, М.Михальченко, О.Плаксіна);

Однак концепція соціокультурного виміру суспільних реальностей
залишається недовершеною і відкритою. А значить актуалізується
необхідність створення цілісної системно-динамічної моделі
соціокультурного об’єднання суспільства та вивчення динамічно-циклічних
особливостей взаємодії соціальних й культурних форм у різних типах
суспільств (в тому числі, етнонаціонального типу).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок
роботи пов’язаний з темою наукового дослідження кафедри філософії
Дніпропетровського національного університету “Філософія науки і духовна
культура на межі тисячоліть” (реєстраційний номер № 0199V001308), також
і з темою держбюджетного наукового дослідження кафедри філософії
Національного гірничого університету “Людина у багатоманітності форм
культурної життєдіяльності” (реєстраційний номер № 0104V009285).

Мета і головні завдання дослідження. Мета дисертації полягає у виявленні
системної динаміки процесів соціокультурного інтегрування суспільства,
аналізі їх прояву на структурно-конфігуративному рівні соціокультурного
цілого, на різностадійних рівнях перетворень соціокультурної моделі.

Досягнення даної мети обумовило вирішення наступних завдань:

— побудови авторської теоретичної моделі соціокультурного
ідентифікування суспільства;

— виявлення динамічних особливостей соціокультурного ідентифікування в
ході логіко-філософського обґрунтування концепції соціокультурного
ідентифікування суспільства;

— експлікації системно-динамічних характеристик структурної конфігурації
типологічно різних моделей соціокультурного розвитку постсучасних
суспільств за різними модусами соціокультурних пульсацій системи;

— відслідкування проявів системної й циклічної динаміки соціокультурного
ідентифікування на різних фазах оновлення соціокультурного цілого –
протягом доби соціокультурних трансформацій та реформацій, в періоди
виникнення та загострення соціокультурних протиріч, в часи кризування
соціокультурної системи та прояву тенденцій реінтеграції.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступає феномен соціокультурної
ідентифікації суспільства.

Предметом дослідження стають системно-динамічні й циклічні особливості
соціокультурного ідентифікування суспільства.

Методологічні засади і методи дослідження. Методологічною і теоретичною
основою розробки поняття соціокультурної ідентифікації суспільства
стали висновки з робіт Ю.Хабермаса, П.Рікера, Дж.Глувера,
П.Козловського, О.Ахієзера, В.Андрущенка, О.Бароніна, І.Бичка, А.Бичко,
П.Гнатенка, В.Горського, С.Гуревича, С.Кримського, М.Лапіна, В.Ляха,
В.Малахова, М.Михальченка, В.Межуєва, І.Нарського, В.Нестеренка,
Ю.Павленка, В.Пронякіна, Є.Причепія, Л.Ситниченко, В.Табачковського,
присвячених даному об’єкту філософської рефлексії.

На проблемному рівні соціально-філософського аналізу головними
інструментально-методологічними засадами роботи послугували обґрунтовані
постнекласичною філософією та соціологією теоретичні концепти щодо
соціокультурної динаміки суспільного розвитку. В якості ключового
теоретико-методологічного принципу виступила концепція соціокультурного
ідентифікування як сутнісного характеру ідентифікації у
фундаментально-поліфонійній функціональності її до інших форм
ідентифікацій суспільства.

Дослідження соціокультурної ідентифікації суспільства спиралося на
комплекс методів, вироблених класичною, некласичною та постнекласичною
філософією. Це: логічний, історичний. діалектичний, компаративний,
структурний, герменевтичний, феноменологічний методи.

Так, зокрема, застосування історичного методу дозволило з’ясувати
інтелектуальні витоки теорій ідентичності, допомогло визначити
спадкоємність ідей в процесі відрефлексування концепцій соціального і
культурного об’єднання суспільства, ідучи від філософії античності до
вчень пізньої сучасності. Звернення до методу діалектики сприяло,
по-перше, розкриттю полемічного контексту співіснування
техно-детерміністичних та культурологічних проектів суспільного
розвитку, запропонованих зарубіжними теоріями індустріальних й
постіндустріальних суспільств в межах філософії технократизму та
опонентними культурологічними і паритетними теоріями комунікативної
філософії та філософії постмодерної культури, вітчизняними теоріями
соціокультурних трансформацій і реформацій посттоталітарних суспільств.
А, по-друге, критичному погляду на недоліки та негаразди технократичного
моделювання соціокультурних засад соціуму. З цією метою упроваджувався і
компаративно-аналітичний метод, який полегшив спостереження різних
модусів системної динаміки в ході порівняння вищевказаних типів
соціокультурного ідентифікування. Одночасно це дало можливість оцінки
протилежних теоретично-методологічних концептуальних настанов щодо
процесів соціокультурної розбудови постсучасної суспільної дійсності.

Наукова новизна дослідження визначається передусім тим, що
соціокультурна ідентифікація суспільства досліджується в якості
динамічного процесу досягнення цілісності соціальних і культурних форм
буття в єдності системних та позасистемних проявів. Це відрізняється від
позиції, з якої соціокультурне ідентифікування вивчається в
адаптаційному та комунікативному методологічних ракурсах як процедури
інкорпорування за культурними та соціальними чинниками ототожнення
особистості або соціальних груп до суспільства (як скажімо, у соціології
й психології). У зв’язку з цим новизна отриманих результатів виявляється
у таких положеннях:

— визначено, що соціокультурне ідентифікування суспільства має циклічну
ґенезу, яка виявляється у зміні різних за динамічними характеристиками
стадій (фаз стабільності – розвитку – кризування – розпаду цілісності —
реінтеграції) в процесі переходу від одного системного профілю
соціокультурного цілого до іншого, від попередньої соціокультурної
моделі до нової;

— виявлено часову еволюційність соціокультурного поступу суспільства
завдяки таким факторам оновлень системи, як соціокультурні
трансформації, соціокультурні реформації, соціокультурні протиріччя й
соціокультурні кризи;

— показано, що динамічна особливість нерівномірності процесів взаємодії
соціальних аспектів системи з культурними сприяє утворенню трьох типів
моделей соціокультурного ідентифікування постсучасних суспільств:

1 – технократичного типу;

2 – культурологічного типу;

3 – паритетного типу;

— підкреслено, що культурологічна та паритетна моделі соціокультурного
ідентифікування, з’являючись альтернативними проектами техноцентричному
розвитку, засновані на ідеї рівнозначності соціально-диференціюючих і
культурно-інтегративних процесів життєдіяльності суспільства;

— в ході компаративного аналізу зазначених моделей соціокультурного
ідентифікування суспільства встановлено, що передумовою динамічної
нерівномірності системотворення стає онтологічно різна ґенеза соціальних
та культурних форм буття суспільства, несхожа динаміка їх розгортання,
нетотожня ритміка внутрішніх змін, сутнісна протилежність осьових
принципів і структур соціальності та основопокладаючих ціннісних ідей
культури, навколо яких інтегрується соціокультурна модель.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що
дисертація робить певний внесок у формування соціокультурної парадигми
осмислення суспільної реальності, доповнюючи соціокультурну теорію
новими спостереженнями щодо динамічних модусів соціокультурних процесів
суспільства.

Результати, отримані в ході дослідження, мають допомогти спрямувати
філософський пошук на визначення стратегій здійснення паритетного
проекту соціокультурного ідентифікування суспільства, який дає запобігти
дисбалансу між соціально-економічними, інформаційно-технологічними та
культурними аспектами життєдіяльності суспільства завдяки упровадженню
морально-ціннісних передумов соціальних і політичних процесів.

Головні положення і висновки дисертації можуть бути використані:

— в якості теоретично-методологічного матеріалу для філософії моралі та
філософії культури;

— у навчальних курсах з історії філософії, соціальної філософії, етики,
естетики, культурології.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виканано самостійно, положення і
висновки роботи належать дисертанту. Публікації за темою дослідження
написані самостійно.

Апробація результатів дослідження. Головні змістовні положення
дисертації відтворено в публікаціях та виступах дисертанта на наукових
конференціях. Результати дослідження пройшли апробацію на Всеукраїнській
науковій конференції “Україна в XXI столітті: перспективи розвитку
гуманітарних наук та освіти” (18-19 травня 2000 року, ДНУ), другій
Всеукраїнській конференції “Філософські, культурологічні, релігієзнавчі
аспекти осмислення світу та їх науково-методичне значення” (жовтень 2000
р., Запорізька державна інженерна академія), 6-ій Міжнародній
науково-практичній конференції “Творчість свободи як свобода творчості”
(17-18 травня 2001 р., Київ, Національний технічний університет України
“Київський політехнічний інститут”), Міжнародній науковій конференції
“Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна
стратегія” (23-24 листопада 2001 р., Дніпропетровський національний
університет), Всеукраїнській науково-практичній конференції
“Толерантність у контексті міжрелігійних відносин” (23 вересня 2005 р.,
Запорізька державна інженерна академія), Міжнародній науково-теоретичній
конференції “Ідентичність у сучасному соціумі” (14-15 листопада 2006 р.,
Донецький національний університет).

Структура і обсяг роботи обумовлені метою та завданнями дослідження,
логікою аналізу проблеми, методологічними принципами та головними
методами розробки теми. Дисертація складається із вступу, чотирьох
розділів, що містять 19 підрозділів, висновків та списку використаної
літератури, який включає 375 позицій. Обсяг дисертації – 200 сторінок,
доповнених 27 сторінками списку використаних джерел (разом – 227
сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета та
завдання дослідження, аналізується міра розробленості проблеми
соціокультурного ідентифікування суспільства у філософській літературі.
Розкриваються методологічна основа роботи, об’єкт та предмет вивчення,
формулюються наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації
та форми апробації її результатів.

Перший розділ “Огляд літератури та теоретико-методологічні засади
соціокультурної ідентифікації суспільства” присвячений аналізу
літератури за темою дисертації та обґрунтуванню її концептуальних основ
шляхом історико-філософського та соціально-філософського дискурсу
категорій ідентичності (ідентифікації) та соціокультурної ідентичності
(ідентифікації).

У першому підрозділі “Аналіз літератури за темою дисертації”
розглядаються існуючі в сучасній зарубіжній та вітчизняній науковій
літературі підходи до проблеми соціокультурної ідентифікації
суспільства. Філософські дослідження з даної проблеми умовно
розподіляються на кілька груп. По-перше, аналізуються докласичні,
класичні і некласичні історико-філософські вчення, які послугували
інтелектуальними джерелами формування сучасного поняття ідентичність.
По-друге – сучасні роботи, присвячені вивченню різних форм ідентичності.
І нарешті, розробки останніх 10-15 років з питань власне соціокультурної
ідентифікації.

Ефективність соціокультурної методології в якості фундаментального й
універсального підґрунтя розв’язання будь-яких філософських проблем
цілісності людини й соціуму засвідчив ряд наукових робіт з питань
методів об’єднання й диференціації етнічних і національних спільнот,
стратегій формування стійких національних ідентичностей у мультиетнічних
суспільствах сучасності при перетвореннях їх на громадянські, спроб
типологізації націотворчих процесів (етнічних і політичних,
етнокультурних – громадянських, західного – східного типів),
обґрунтування різної природи (еволюційної та конструктивної) об’єднання
національних спільнот та вироблення комунікативних стратегій
національного й етнічного ідентифікування у стратифікованому
суспільстві. Зокрема, дослідження Е.Сміта, Дж.Гатчінсона, П.Браса,
К.Майноута, Г.Кона, Е.Геллнера, Т.Еріксена, П.Альтера, Р.Мекрайдіса,
Дж.Армстронга, Б.Андерсона, Р.Скемергорна, Дж.Гобсбаума, Р.Шпорлюка,
В.Рудка, М.Сосновского, П.Гнатенка, Н.Павленко, М.Мнацаканян,
О.Бароніна, В.Хотинець, В.Фадєєва, В.Лісового, О.Проценка.

Значної уваги приділяється аналізу культурних і соціальних передумов
об’єднання суспільств і в зарубіжній літературі мовою оригіналу,
присвяченій вивченню етнічної, національної, територіальної, політичної,
лінгвістично-літературної ідентичностей. Це роботи М.Беррі,
Ш.Ейзенштадта, В.Шлюхтера, Б.Гайзена, Д.Хауелла, В.Перес-Діаса,
Ш.Поллока, С. Субрахманіам, Ф.Вейкмана, Б.Віттрока, О.Вудсайда.

Поглиблення соціокультурного підходу – як методології – у обговоренні
питань міжнародних цивілізаційних (передусім, політичних та економічних)
взаємин, аналізу цивілізаційних моделей розвитку, осмисленні шляхів
виходу з ситуації глобальної економічно-інформаційної сітьової експансії
відчувається у роботах вітчизняних науковців А.Циганкова, Є.Шестопал,
Г.Брицького, М.Денисенка, Ю.Арутюняна, В.Малахова, С.Кагіян, І.Чубайс,
О.Дахіна, Ф.Кессіді, А.Бузгаліна, Ю.Шинкаренко, Ю.Пахомова, інших.

У вивченні безпосередньо соціокультурної ідентифікації особистості й
суспільства останнім часом спостережується значний спад інтересу, про що
свідчить відсутність нових розробок. Серед існуючих робіт певна частина
присвячена аналізу локальних сфер суспільної життєдіяльності, більш
властивому соціології. Хоча одночасно з цим обґрунтуванням
фундаментальних підходів до вирішення проблеми соціокультурного
ідентифікування суспільства як динамічної цілісності соціальних і
культурних форм буття соціуму займаються такі провідні українські й
російські філософи, як М.Лапін, О.Ахієзер, В.Іноземцев, О.Панарін,
О.Здравомислов, Т.Заславська, Д.Горін, І.Колесін, В.Бритков, О.Давидов,
Т.Жукова, Л.Беляєва, Н.Наумова, В.Шинкарук, М.Попович, С.Кримський,
Ю.Павленко, В.Андрущенко, М.Михайльченко, М.Ревуцький, П.Жуйко,
М.Братасюк. Відстоюється точка зору на фундаментальне значення культури
до соціального розвитку, на принципову різницю між цивілізаційним
прогресом і еволюційним культурним рухом. Поглиблюються уявлення про
динамічні й циклічні особливості соціокультурного цілого (в тому числі,
соціокультурні трансформації, реформації, кризи, відчуження), вивчаються
антиномічні модуси соціокультурних процесів (різноманітність –
універсальність, циклічність – лінійність, відкритість – закритість,
вкоріненість – номадичність, фрактальність — дезорганізація), актуальні
методи їх аналізу (системно-динамічний, синергетичний, інформаційний,
генетичний, тощо).

Однак очевидна відсутність докладних розробок щодо феномену
соціокультурної ідентифікації суспільства потребує більш поглибленого
вивчення його як динамічного процесу об’єднання соціальних і культурних
форм буття.

У другому підрозділі “Обґрунтування загальної методології та головних
методів дослідження” надається аналіз головних методологічних настанов
дисертації та методів дослідження соціокультурної ідентифікації
суспільства. На думку дисертанта, розкриття проблеми, актуалізованої
складними реаліями пізньої сучасності й гострими філософськими
дискусіями відносно вибору оптимальних стратегій соціального і
культурного розвитку, обумовило звернення до комплексу взаємодоповнюючих
класичних, некласичних та постнекласичних методів аналізу.

Незважаючи на соціально-філософську спрямованість дослідження, в роботі
активно застосовується історичний підхід, який дає охопити темпоральні
особливості еволюціювання думки про суспільне й культурне інтегрування
соціуму в осмисленні історичної долі постсучасного суспільства.
Виправданість історичного методу у контексті нашого дослідження
пов’язана з необхідністю надання рівня об’єктивності аналізу високо
абстрагованого понятійно процесу соціокультурного ідентифікування.
Принцип об’єктивності (як дотримання відстані спостереження за предметом
вивчення та невтручання, що не виключає критичний огляд деяких з
представлених технократичних теорій та нарис “бажаної” перспективи
реальності) доповнюється в роботі принципом суб’єктивності аналізу (як
скритого за узагальнюючими тенденціями зацікавленого втручання у
досліджуваний процес, котре не дає прогледіти реально важливе).

Застосування методу діалектики посприяло розкриттю полемічної ситуації
навколо техно-детерміністичних проектів суспільного розвитку, критичній
оцінці динамічних надлишків технократичного моделювання соціокультурних
параметрів соціуму. В цьому напрямку упроваджувався також
компаративно-аналітичний метод, який полегшив спостереження відмінних
модусів системного динамізму в процесі порівняння вищезгаданих типів
соціокультурного ідентифікування.

Але кінцевою метою усіх логічних доказів все ж таки була інтерпретація
соціокультурного ідентифікування суспільства. Тому природнім в
контексті дисертації стало використання герменевтичного методу.
Послідовне заглиблення у процес пізнавального порозуміння (ідучи від
опису, що лише зафіксував сутнісні риси, до встановлення змістовної
взаємодії з предметом дослідження через пошук відповідей на запитання,
похідні з існуючих тверджень) наблизило перетворення спостережених
динамічних соціокультурних фактів суспільної дійсності у витлумачення
об’єктивної їх значимості. Хоча й залишило саму інтерпретацію феномену
соціокультурного інтегрування постсучасних суспільств дещо пізнавально
відкритою до істинності. Необхідність структурно розгорнути у поясненні
внутрішній зміст свідомості як певний логічний зв’язок різних, відносно
визначених складових дослідження, обумовило упровадження
феноменологічного й структуралістичного методів аналізу.

В цілому упровадження в дисертації комплексу взаємодоповнюючих методів
аналізу (історичного, логічного, діалектичного, компаративного,
структурального, феноменологічного й герменевтичного) допомогло
розкриттю головних намірів і завдань роботи, створенню
філософсько-теоретичної інтерпретації динамічних особливостей процесу
соціокультурного ідентифікування суспільства.

N p ae

///////cUUUUUUUUUUUUUUUUU

0

\

L N 1/4 6

?

`„Ae

*–+Ae-~1oeoeiiiaaaaOIA»I??????

dh@&a$

dh`„A

moooooooooooooooccoooooooo

‘L™b?: ?«Fn±T?O»occcccccssOeOessssEccccc3/4cc

ocooooUUUUUUUUUoooIIoooo

вчення від античності до німецької класики (в тому числі, Платона,
Аристотеля, Плотіна, Аврелія Августіна, Фоми Аквінського, М.Кузанського,
Т.Гоббса, Дж.Локка, Дж.Берклі, Д.Юма, Р.Декарта, Г.Лейбніца, Б.Спінози,
І.Канта, Й.Фіхте, Ф.В.-Й.Шеллінга, Г.В.-Ф.Гегеля, Л.Фейербаха,
К.Маркса).

Виходячи з цього, досліджуються головні напрямки розробки концепції
ідентичності у вченнях некласичної й постнекласичної філософії –
психоаналізі, феноменології, екзистенціалізмі, герменевтиці,
комунікативній філософії та філософії постмодерної культури, українській
філософії.

Розглядаються:

— адаптивні смисли ідентичності “Я”, відмінності его — тотожностей та
культурних ідентифікацій у фрейдівському психоаналізі;

— феномен патологічної, кризуючої ідентичності особистості та соціальних
ідентифікацій в концепції Е.Еріксона;

— его — психологічна концепція ідентичності Е.Фромма;

— трансцедентальна концепція ідентичності “Я” у філософії Е.Гуссерля;

— екзистенційна, духовно-трансцедентна, комунікативна ідентичність в
концепціях К.Ясперса, М.Хайдеггера, Г.Марселя, Х.Арендт;

— ідентичність в значенні посттрадиційної суспільної цілісності в
комунікативній філософії Ю.Хабермаса;

— концепція деструктивної ідентичності – гіперідентичності —
постсучасної людини й суспільства в дослідженнях Ж.Бодріяра,
патологічної ідентичності Ю.Кристевої;

— деструкції ідентичності мислення, “смерті Я, світу й Бога” в філософії
Ж.Батая, Ж.Дерріди, Ж.Дельоза, М.Фуко;

— феноменологічно-герменевтична ідентичність – нарратив П.Рікера,
В.Вальденфельса;

— тлумачення ідентичності в концепціях українських філософів В.Лісового,
О.Проценка, П.Гнатенка, В.Павленко, інших.

Відмінність докласичних та класичних уявлень про цілісність світу й
людини полягає у розумінні такої статичною незмінювальною цілісністю, де
тенденції тотожності домінували над процесами диференціювання, загальне
переважало одиничне, єдність перебільшувала прояви дискретності,
універсальне – специфічно особливого. В некласичних концепціях
ідентичність осмислюється динамічним, мобільно змінювальним цілим, що
набула протиріч, збільшила диференціюючі потенціали, подолала баланс з
тотожністю і постала на межі кризування. Постнекласичні вчення, і
особливо постмодерної філософії, стверджують ідею деконструкції
ідентичності як розпаду цілісності внаслідок посилення внутрішньої
антиномічності, домінування диференціювань, локалізації й сегментації у
поліконтекстуальності світу. Всупереч цьому представники комунікативної
філософії, філософії постмодерної культури, сучасної української
філософії актуалізують потребу поновлення ідентичності як збалансованої
людської цілісності з відновленою спільністю й опосередковуючими
зв’язками протилежностей, з новими синтезами традиційного — модерного,
специфічного — універсального.

В другому підрозділі “Ідентичність в світі множинності, варіативності,
суперечливості”. (Логіко-філософська модель постнекласичної
ідентичності) теоретично обґрунтовується авторська концепція
постсучасної ідентичності.

Вона набуває змістовності ускладненої багаторівневої, внутрішньо
багатоманітної системної цілісності, утвореної складними
співвідношеннями загального із урізноманітненим одиничним.
Структуротворча цілісність складається з численних послідовностей
системних єдностей та різниць множинного одиничного з іншим, загальне
самоперетворюється з власного іншого. В одиничному підсилюються
тенденції особливо-специфічного та унікально-неповторного, самобутнього,
своєрідного як основи суверенності й незалежності. Одиничне відбиває
системні тотожності й диференціації, а загальне всотує різницю й
особливості специфічно-одиничного. У сучасності стверджується
плюралізація різного і нетотожнього, їх співбуття у інтегративному
цілому. За рахунок нових варіантів єдностей не менш відчутні й процеси
виникнення в надрах динамізованої системно-диференційованої цілісності
рухливої конфігуративності.

У третьому підрозділі “Соціокультурна ідентифікація суспільства –
динамічний процес об’єднання соціальних і культурних форм
життєдіяльності” виходячи з філософської концепції ідентичності,
дисертант надає теоретичний проект формування системно-динамічної
цілісності багатоманітних соціальних та культурних форм життєдіяльності.
Це — модель внутрішньо структурованої єдності, яка заснована на
полілінійності й поліфонійності функціонування множинних аспектів
системи, варіативності їх співвідношень у соціокультурному цілому.

Динамічні риси, властиві процесам соціокультурної ідентифікації,
виникають внаслідок складної системної взаємодії тенденцій тотожності й
постійності соціальних та культурних аспектів, стабільного відтворення
сталого, уподібнюючого повторення успадкованого, а разом з тим,
тенденцій до мобільної соціокультурної змінювальності, активних
перетворень традиційного, трансформацій і розвитку повторюваних форм
суспільного життя. Це сприяє сутнісно-функціональному оновленню цілого,
внутрішнім переходам від однорідності, гомогенності до системної
гетерогенності, складної структурної конфігуративності соціальних і
культурних складових. Соціокультурна ідентифікація суспільства
розглядається і через процеси соціокультурного об’єднання, згуртування
та консолідації спільноти за певною кількістю соціальних та культурних
ознак ототожнення й диференціації. А також з точки зору посилення
комунікативних властивостей цілого, які полегшують збалансування
тенденцій диференціювань і ототожнень за принципами “ми” — “інші” в
суспільній єдності, знищують рівень обосіблюючих та сепаратизуючих
соціокультурних прагнень.

У третьому розділі “Динаміка соціокультурного ідентифікування
суспільства. Структурно-конфігуративні особливості” обгрунтовується
методологічна настанова дослідження про системну динаміку розвитку
цілого, яка ураховує спектр історико-філософських ідей.

У зв’язку з представленим авторським методологічним інваріантом,
соціокультурне ідентифікування суспільства аналізується на рівнях:

1 – організації конфігуративної структури соціокультурної єдності, яка
постає проекцією системних взаємодій, взаємозв(язків та взаємовпливів
соціальності й культури; 2 – внутрішніх ритмів змін соціальності й
культури у їх неспівпадіннях, обумовлюючих диференціацію єдності; 3 –
системних трансформацій соціальності й культури у їх взаємодії; 4 –
циклічної динаміки, що відтворюється у різних за динамічними
особливостями стадіях соціокультурного ідентифікування, сприяючи
динамічно-пульсуючому, нерівномірному характеру протікання процесу.

Найважливішою причиною цього вважається характер взаємин соціальності
з культурою, в залежності від якого структурна єдність набуває вигляду
збалансовано-паритетної або розбалансовано-центричної конфігурації.
Вказана динамічна особливість забезпечує утворення трьох типів моделей
соціокультурного ідентифікування суспільства, які ми позначили моделями:

1 – технократичного типу;

2 – культурологічного типу;

3 – паритетного типу;

В першому підрозділі “Технократична модель соціокультурного
ідентифікування” було встановлено, що це модель нестійкої рівноваги. Її
динамічно- пульсуючий характер обумовлений високою структурованістю й
диференційованістю, взаємодія і взаємовплив підсистем якої заважає
об’єднанню цілісності й перевищує стабільні показники та допустимі норми
об’єднання цілого.

Головним недоліком технократичної моделі встановлено недостатність
інтегративних потенціалів, оскільки експансіонізм її тримається на
принципі центральності соціально-технологічних аспектів, що стимулюють
мобільність усіх інших форм буття. Техноцентризм, обґрунтований логікою
системотворчих принципів і структур, обумовлює зростання розбіжності
головних царин. Дезінтеграція системи призводить до руйнації
фундаментальних духовно-ціннісних засад, падіння моралі, десакралізації
й знищення підґрунть спільності колективного буття, сприяючи формуванню
прагматичних, споживацьких, детрадиціоналізуючих, технократичних рис
свідомості.

В другому підрозділі “Культурологічна модель соціокультурного цілого”
відслідковуються принципово інші, відмінні від технократичних, шляхи
системного об’єднання цілого.

Зокрема, врівноваження динамізму соціальних перетворень –
фундаментальністю культурних форм буття, усвідомленням контекстуальності
соціальної динаміки в надрах загального культурного розвитку. Як царина
духу, культура усвідомлюється підґрунтям соціального розвитку, що
обумовлює соціальне буття, надаючи світоглядні, ціннісні,
комунікативно-мовні та морально-етичні передумови техно-економічному
розвитку, науковому мисленню, прийняттю найважливіших рішень,
різноманітним формам соціальних взаємин.

Основопокладаючими принципами культури постсучасних суспільств автор
вважає екзистенційні та постмодерні ідеї культивування,
“дбайливо-турботливого” ставлення до існуючого, несуперечливості,
духовно-тілесного синтезу й плюралізму, контекстуальності й
соціокультурного антропоморфізму. Крізь призму цих ціннісних ідей
осмислюється різність культурогенезу й соціогенезу, відбувається
переосмислення динамічних значень технологічних форм буття,
перевизначення суті прогресу, ідеї виробничого зростання, понять
циркуляції й акумуляції, незворотності, змісту пізнання й наукового
світорозуміння. Тож, культурологічні морально-етичні й духовно-релігійні
пріоритети ідентифікування бачаться дисертанту сферою забезпечення
стабільними смислами й універсальними цінностями, які покращать
соціальну інтеграцію та підвищать статут культури у суспільстві.

В третьому підрозділі “Паритетна модель соціокультурної єдності”
досліджуються принципи організації ще однієї, альтернативної
технократичній моделі. Це модель, де динамічним
структурно-фундаментальним показникам системного буття відповідають
інтегративні характеристики соціокультурного цілого. Співмірність
культурного потенціалу (зосередженого у традиційних інституціях) з
цивілізаційними досягненнями постає умовою системно-функціональної
гармонійності даної моделі соціокультурного ідентифікування. Перевагами
даної моделі ми вважаємо рухливість соціокультурного балансу, мобільний
характер співвідношення репродуктивно-традиціоналізуючих та
змінювально-модернізуючих процесів, циклічні чинники (закономірність
симетрії й інверсії соціокультурних процесів). Суспільство в процесі
паритетного типу соціокультурного ідентифікування постає високо
динамічною й міцно інтегрованою цілісністю, багатовимірною системою в
єдності різноманітних форм буття, функцій та процесів.

У четвертому розділі “Циклічна динаміка соціокультурного ідентифікування
суспільства” досліджуються властивості фазових перетворень системи,
обумовлені змінами внутрішньої змістовності й конфігурації системних
складових, суперечливими й кризовими станами, періодами руйнації та
реконструювання цілого. В цих межах здійснюється об’єднання системи,
стабілізація рухомого соціокультурного балансу, виникнення
соціокультурних протиріч, дезінтегрування й нова інтеграція,
реформування та трансформація цілого.

В першому підрозділі “Динамічні особливості змін системної цілісності на
стадії соціокультурних трансформацій” аналізуються динамічні
характеристики фази глибинних істотних перетворень та оновлюваності усіх
соціальних і культурних аспектів соціуму.

Дисертант наголошує на системній багатовимірності соціокультурних
трансформацій, критично оцінюються цивілізаційно-хвильові характеристики
трансформацій соціокультурної моделі, обумовлені високими темпами
соціально-технологічного розвитку в суспільствах технократичної моделі.
Причиною соціального детермінізму системних оновлень розглядаються різна
природа внутрішніх змін культури й соціальності, неспівпадаючі темпи
техноекономічних, політичних та духовних перетворень. Зважаючи на це,
трансформації соціальності вважаються більш прискореними, лінійними за
характером, зміни у політиці нелінійними й варіативними. Перетворення в
надрах культурної царини – циклічними, пластично-інтегративними по суті.
Їх неспівпадіння – поліритмія стає глибинним джерелом системної
динаміки соціокультурного ідентифікування.

Відповідно хвильовій динаміці трансформаційної стадії, соціокультурне
ідентифікування тлумачиться процесом динамічно-нерівномірним, з
підйомами та спадами, дискретністю руху на спадкоємністю, закономірністю
від більш повільного до прискореного розгортання, що складає основу
радикального стрибка (прориву головних змін), перехідного періоду
(позначеного дестабілізацією та новими синтезами).

Другий підрозділ “Соціокультурні протиріччя як чинник дисбалансу та
системних відчужень постсучасних суспільств” присвячений дослідженню
складних відносин нетотожності, боротьби, заперечень та перетворень,
синтезу і руху від старого до нового культурного і соціального у
системному цілому.

Окрім протиріч внутрішньо-дезінтегрованої культури постсучасної доби,
аналізуються такі високо напружені протиріччя, як протиріччя культури й
технічного прогресу, експансивної технізації – духовних аспектів
культури (етичних, релігійних, ціннісних, психологічних). А разом з тим
і протиріччя індивідуального “Я” особистості, що ведуть до розпаду її
соціокультурної цілісності. Серед соціокультурних протиріч перехідних
пострадянських суспільств (в тому числі, українського суспільства 90-х
років) вивчаються: протиріччя між архаїзованими аспектами культури і
цивілізаційними тенденціями розвитку; між консервативним потенціалом
суспільства і новою політичною формою організації.

Породжені дисбалансом соціального розвитку із духовним, соціокультурні
протиріччя виявляються фактором соціокультурних трансформацій,
проявляючись у діалектичній єдності властивостей просистемного та
антисистемного характеру.

В третьому підрозділі “Стадія соціокультурних криз – доба системної
деідентифікації й зародження реформаційних стратегій” доводиться, що
повній руйнації соціокультурної єдності протистоять позасистемні форми
соціальності й культури, даючи усвідомити соціокультурну цілісність
явищем ширшим від системного, що має не тотально-інтегративний, а більш
вільний, спонтанний спосіб ідентифікування. Тому окрім негативної,
руйнаційної ролі, стадії соціокультурних криз сприяють оновленням,
перетворенням і розвитку соціокультурних потенціалів спільноти,
підтверджуючи обмеженість, а не безкінечність репродуктивності окремо
взятої моделі. Кризові стадії прискорюють процес зміни однієї
цивілізаційної соціокультурної моделі на іншу, демонструючи
закономірність діалектичної пари процесів – дезінтеграція змінюється
новою інтеграційною фазою. Це — доба зростання конструктивно-творчих,
модернізуючих можливостей суспільства, період соціально-інституційних,
інноваційних перебудов системної єдності – соціокультурних реформацій.

Висновки. У дисертаційній роботі здійснено філософське осмислення
проблеми особливостей процесів соціокультурного об’єднання суспільства,
яка залишається гостро актуальною в контексті євроінтеграційних прагнень
України, збуджуючи науковий пошук. Представлені теоретичні результати
дослідження полягають у наступному.

1. Побудовано авторську динамічну концепцію соціокультурного
ідентифікування суспільства як рухливо-збалансованої єдності системних
та позасистемних соціальних і культурних форм життєдіяльності
суспільства, що забезпечує його нормальну репродуктивність.

2. Обґрунтовано теоретичні засади організації трьох типів моделей
соціокультурного ідентифікування постсучасних суспільств, які ураховують
особливості характеру взаємин соціальності з культурою, різну
онтологічну природу обох царин, нерівномірну динаміку їх розгортання,
неспівпадіння ритмів внутрішніх змін, протилежність основопокладаючих
ціннісних ідей.

3. Принципами ідентифікування технократичної соціокультурної моделі ми
визначили високий ступінь системних взаємодій, активну диференціацію
підструктур, автономізацію культури з прогресуючим зменшенням
інтегративного потенціалу, технонаукову централізацію та експансивність.
Було показано принципову відмінність культурологічного та паритетного
способів соціокультурного ідентифікування суспільства, головний принцип
яких – рівнозначність соціально-диференціюючих та
культурно-інтегративних процесів.

4. Найважливішим джерелом динаміки соціокультурного ідентифікування
суспільства встановлено циклічність, яка виявляється у зміні фаз
стабільності – трансформацій – криз – деідентифікування – реінтеграції.
В цих межах відбувається об’єднання системи, стабілізація рухомого
соціокультурного балансу, виникнення соціокультурних протиріч та
кризових станів. А разом з тим – постіний еволюційно-циклічний процес
оновлень системи, переходу від однієї структурної конфігурації
соціокультурної єдності – до іншої.

Кінцевою метою вивчення закономірностей соціокультурного
ідентифікування суспільства було не просте заперечення технократизму, а
знайдення механізмів м’якого, духовного, раціонально-комунікативного
регулювання процесами соціокультурних перетворень людини з несвідомої,
техногенної істоти на чутливу, морально доскональну, свідомо дозрілу
особистість.

Головні змістовні положення дисертаційного дослідження опубліковано у
статтях видань, затверджених ВАК як фахові:

1. Тарасова Н.Ю. Проблеми соціокультурної ідентичності в сучасному
філософському дискурсі // Грані.– 2000. — № 5 (13), вересень-жовтень.–
С.46-51.

2. Тарасова Н.Ю. До проблеми соціокультурної ідентифікації особистості
// Мультиверсум. – Київ: Український центр духовної культури. – 2000. –
вип. № 17. – С.60-68.

3. Тарасова Н.Ю. Механізми соціокультурного ідентифікування
макросоціальних та макроглобальних суб’єктів // Філософія. Культура.
Життя. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. – 2002. — № 15. – С.243-251.

4. Тарасова Н.Ю. Ідентичність у світі множинності, варіативності,
суперечливості // Грані.– 2005. — № 4 (42), липень-серпень. – С.67-73.

5. Тарасова Н.Ю. Соціокультурна ідентифікація суспільства:
системно-динамічний вимір // Грані.– 2006. — № 2 (46), квітень-травень.
— С. 66-72.

Статті в інших виданнях

6. Тарасова Н.Ю. Глобалізація та соціокультурна ідентифікація
макросоціальних суб’єктів // Світова цивілізація і міжнародні відносини.
– Видавництво Дніпропетровського національного університету. – 2002. — №
1 (3). – С.62-63.

7 Тарасова Н.Ю. Соціокультурна ідентичність та суб’єкт творчості:
механізм співвідношення // Філософські, культурологічні, релігієзнавчі
аспекти осмислення сучасного світу та їх науково-методичне значення.
Матеріали Другої Всеукраїнської конференції в Запорізькій державній
інженерній академії у жовтні 2000 р. – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2000. –
С.171-176.

8. Тарасова Н.Ю. Соціокультурна ідентичність особистості й особистісна
свобода // Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції
“Творчість свободи як свобода творчості”, 17-18 травня 2001 р. – Київ:
НТУУ “КПІ”, 2001. – С.205-206.

АНОТАЦІЯ

Тарасова Н.Ю. Особливості соціокультурної ідентифікації суспільства. —
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. –
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2006.

Дисертація є соціально-філософським аналізом процесу соціокультурного
ідентифікування суспільства. У роботі відслідковано формування у
докласичних та класичних філософських вченнях категоріальних засад
поняття ідентичності, змістовну еволюцію концепції ідентичності від
некласичної до постнекласичної філософії. Надано авторську
логіко-філософську модель постсучасної ідентичності, виходячи з якої
розбудовано дискурс соціокультурної ідентифікації суспільства. На тлі
розкриття системно-динамічних негараздів організації технократичної
єдності, показані переваги культурологічної та паритетної моделей
соціокультурного розвитку.

Спостережено за циклічною динамікою процесів соціокультурного
ідентифікування, яка відслідковується в ході змін фаз трансформування,
зростання протиріч і відчужень, кризування та реінтегрування системного
цілого.

Ключові слова: ідентифікація, соціокультурне, техно-економічний
детермінізм, технократизм, духовність, система, динаміка, циклічність,
трансформації, кризи, протиріччя, реформації.

АННОТАЦИЯ

Тарасова Н.Ю. Особенности социокультурной идентификации общества. —
Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. —
Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2006.

Диссертация является социально-философским анализом процесса
социокультурной идентификации общества. В работе исследовано
формирование в доклассических и классических философских учениях
категориальных основ понятия “идентичность”, содержательную эволюцию
концепции идентичности от неклассической к постнеклассической
философии.

Определено, что в учениях античной, средневековой, ренессансной,
просветительской и немецкой классической философии целостность мира и
человека предстает неизменным всеединством, где тождество доминирует над
дифференциацией, единичное отражает общее, особенное не противоречит
универсальному. Тогда, как неклассическая и постнеклассическая философия
формирует концепцию динамичной, мобильно изменяемой идентичности,
отмеченной адаптивными и коммуникативными чертами, нейтрализацией власти
тождества, освобождением тенденций дифференциации, сегментации и
локализации, усилением гетерогенности и обострением противоречий
амбивалентов, что приводит к деконструкции целого, смерти «Я», концу
«единоголосия бытия». Появляются и противоположные концептуальные
стремления – к возрождению непротиворечивой персональной и коллективной
целостности в ее созвучности с всеединством Вселенной, поиску общего в
многообразном, новых нестандартных синтезов духовного с телесным.

Представлено авторскую логико-философскую модель постсовременной
идентичности, исходя из которой осуществлен дискурс социокультурной
идентификации общества. Последняя осмысливается сложным пульсирующим
системно-динамическим процессом организации подвижного
сбалансиро-ванного единства социальных и культурных форм
жизнедеятельности социума, которое обеспечивает его нормальную
репродуктивность.

Опираясь на методологический инвариант системной динамики, который
учитывает разработки в социокультурной теории и системно-динамического
метода от О.Конта до И.Пригожина, произведено компаративный анализ
технократической, культурологической и паритетной моделей
социокультурного развития. Отмечено высокий динамизм и социальную
экспансивность технократического социокультурного целого, однако
практически лишенного интеграционных культурных потенциалов. И
наоборот, уравновешенность социальной мобильности – фундаментальными
ценностными смыслотворческими формами бытия в культурологической модели,
ее прочную интеграционность. Подобную равнозначность
социально-дифференцирующих и культурно-интегирующих процессов
общественной жизнедеятельности в паритетной модели, которая также
предлагается альтернативой технократическому развитию в современных
обществах.

Прослежено за цикличной динамикой процессов социокультурной
идентификации, которая выявляется в ходе смены фаз трансформаций, роста
противоречий и отчуждений, кризиса и реинтеграции системной целостности.
Доказано, что это эволюционный процесс смены разных по динамическим
особенностям стадий (стабильности – деидентификации – реинтеграции).

Ключевые слова: идентификация, социокультурная, техноэкономический
детерминизм, технократизм, духовность, система, динамика, цикличность,
трансформации, кризис, противоречия, реформации.

THE SUMMARY

Tarasova N. . Features of sociocultural identification of a society. —
The manuscript.

The dissertation on competition of scientific degree of the candidate of
philosophic sciences on a speciality 09.00.03.-social philosophy and
philosophy of history. — The Dnepropetrovsk national university,
Dnepropetrovsk, 2006.

The dissertation is the social-philosophical analysis of process
sociocultural identification of society. Formation in preclassical and
classical philosophical doctrines, categorical bases of concept
«identity», substantial evolution of the concept identity from
nonclassical to postnonclassical philosophy are investigated in work. It
is presented author’s logical-philosophical model of postmodern identity
proceeding from which the discourse of sociocultural identifications of
a society is carried out.

On a background of disclosing of system-dynamic vulnerability in the
organization of texnocratic unity, advantages of culturelogical and
parity ways of identification of a society are shown. It is tracked
cyclic dynamics of processes of sociocultural identification which comes
to light during change of phases of transformation, growth of
contradictions and alienations, crisis and redintegration system of
integrity.

Keywords: identification, sociocultural, techno-economic
determinism, technocratism, spirituality, system, dynamics{changes},
cyclicity, transformation, crisis, contradictions, reformation.

PAGE 18

Похожие записи