МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

Лисенко Віктор Йосипович

УДК 615.099.214:616–008.9–092:612.22]–036.8–085

Особливості патогенезу та інтенсивної терапії токсикогіпоксичних і
метаболічних порушень в критичних станах при отруєннях нейротропними
речовинами

(клініко-експериментальне дослідження)

14.01.30 – анестезіологія та інтенсивна терапія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України.

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор Звєрєв В‘ячеслав Васильович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри
анестезіології та інтенсивної терапії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Шлапак Ігор Порфирійович, Київська
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України,
завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії, головний
токсиколог МОЗ України;

доктор медичних наук, професор Мальцева Людмила Олексіївна,
Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, професор кафедри
анестезіології та інтенсивної терапії;

доктор медичних наук, професор Шано Валентина Петрівна, Донецький
державний медичний університет ім.М. Горького МОЗ України, професор
кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних
станів, ІНВХ ім. В.К. Гусака АМН України, (м. Донецьк), завідувач
відділом анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії.

Провідна установа:Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця
МОЗ України (м.Київ ), кафедра анестезіології, реаніматології та
медицини катастроф.

Захист відбудеться “___” ___________ 2006 р. о ____год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 08.601.01 у Дніпропетровській державній
медичній академії (49027, м. Дніпропетровськ, Жовтнева площа, 4, ауд. №
9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровської

державної медичної академії (вул.Дзержинського,9).

Автореферат розісланий “_ __” ___________ 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, доктор медичних наук Кобеляцький Ю.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. На початку ХХI століття в більшості країн світу,
включаючи й Україну, відбувається формування так званої “токсичної
ситуації”, викликаної зростанням кількості гострих екзогенних отруєнь
(Лужников Е.А. с соавт., 2000; Литвинов А.А. с соавт., 1997; Жданова
М.П., Шлапак І.П., Шейман Б.С., 2002). Понад 60% госпіталізованих в
токсикологічні стаціонари становлять хворі з отруєннями нейротропними
препаратами, переважно з пригнічуючою дією на ЦНС (Лужников Е.А.,
Костомарова Л.Г., 2000) при середній лікарняній летальності 8,6%
(Лужников Е.А., Остапенко Ю.Н., Суходолова Г.Н., 2001). Питома вага
отруєнь ФОС коливається в різних областях України в межах 2 — 15% від
загальної кількості отруєнь, а летальність – від 7 до 23% (Шинкаренко
Н.Д., Петрашонок Е.В., 2002). Такі екстремальні стани, як шок, кома,
колапс, є крайнім проявом токсичності і майже в 65% випадків являються
причиною летальності в токсикогенну стадію отруєнь внаслідок гіпоксичних
та метаболічних ускладнень (Ильяшенко К.К., 1997; Лужников Е.А.с соавт.,
2001; Калмасон М.Л., 2001; Ливанов Г.А.с соавт., 2003, 2005).
Припускають, що при отруєннях нейротропними речовинами розвиваються
одночасні первинні порушення метаболічних шляхів в цитоплазмі та
мітохондріях, гіпоксія, пригнічення циклу Кребса, оксигеназний шлях
утилізації кисню, енергодефіцит, вільнорадикальні процеси (Голиков С.Н.
с соавт., 1986; Лукьянова Л.Д., 1997; Лужников Е.А. с соавт., 2001;
Ливанов Г.А. с соавт., 2002), які складають основу окисного стресу та
порушення структурно-функціональної цілісності клітин (Арчаков
А.И.,1975; Губский Ю.И., 2001; Ливанов Г.А.с соавт., 2005). Складність
цього процесу пояснює причину того, що до тепер залишаються невирішеними
численні патогенетичні аспекти проблеми, а також питання, пов’язані з
антигіпоксичним захистом організму, можливо, через розходження між часом
біологічного та клінічного розвитку симптомів.

Пошукам ефективних методів і препаратів для корекції гіпоксії та її
наслідків при отруєннях в останні роки приділяється все більш пильна
увага (Ильяшенко К.К., 1997; Лукьянова Л.Д., 2001; Калмасон М.Л., 2001;
Ливанов Г.А.с соавт., 2005; Darzynkievich Z.et al., 1997). Лише
поодинокі експериментальні роботи розкривають нейромедіаторні та
метаболічні механізми дії нейротропних препаратів (Паламарчук Е.С.,
1970; Мамчур В.И., 1991; Лукьянова Л.Д., 1997; Головенко Н.Я., 2001).
Адекватна оцінка лікувальної дії фармпрепаратів можлива в умовах
експерименту, що спонукало нас до його проведення.

Дуже обмежені і неоднозначні відомості про динаміку порушень кисневого
та церебрального метаболізму при гострих отруєннях нейротропними
речовинами (Усенко Л.В. с соавт., 1986; Гнатів В.В., 1988; Струков М.А.,
1999; Ливанов Г.А. с соавт., 2003). Остаточно не визначені переваги і
недоліки стимулюючої та охоронної терапії, послідовність або поєднане їх
застосування при токсикогіпоксичних комах (Усенко Л.В. с соавт., 1986,
2004; Черний В.И., 1997; Румянцева С.А., 2002; Ливанов Г.А. с соавт.,
2003, 2005).

Серед проблемних питань патогенетичної корекції токсикометаболічних
порушень залишаються ефективність упереджувальної корекції клітинного
енергодефіциту і зменшення ступеня гіпоксичних ушкоджень, що вимагає
своєчасної “метаболічної реанімації”, яка майже не розроблена (Черний
В.И., 1997; Лукьянова Л.Д., 1997, 2001; Калмасон М.Л., 2001; Ливанов
Г.А. с соавт., 2005; Darzynkievich Z. et al., 1997). В зв’язку з цим
розробка методів лікування для відновлення енергокисневого забезпечення
з використанням засобів, які здатні оптимізувати тканинну утилізацію
кисню та субстратів окиснення для збереження життя в екстремальних
станах, є надто актуальнoю (Усенко Л.В. с соавт., 1986, 2000, 2004;
Лужников Е.А. с соавт., 2001; Калмасон М.Л., 2001; Ливанов Г.А. с
соавт., 2002, 2005), але неможлива без розкриття патогенетичних
механізмів метаболічних порушень в токсикогенну стадію отруєнь.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота є складовою частиною наукової теми кафедри анестезіології та
інтенсивної терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти
“Діагностика та інтенсивна терапія церебральної недостатності при
гострих екзотоксикозах і тяжких алкогольних психозах”
(клініко-експериментальне дослідження), № державної реєстрації 0 199
U004008 .

Мета дослідження. Покращення результатів лікування гострих отруєнь
нейротропними речовинами шляхом підвищення ефективності інтенсивної
терапії на підставі поглибленого дослідження патогенетичних механізмів
формування та розвитку токсикогіпоксичних і метаболічних порушень в
критичних станах.

Завдання, які необхідно було вирішити для реалізації поставленої мети:

1. Дослідити в умовах експериментальної моделі екзотоксичного шоку
функціонально-метаболічні порушення і ультраструктурні ушкодження
гепатоцитів при отруєнні хлорофосом та фенобарбіталом.

2. Оцінити лікувальну дію фармпрепаратів (сукцинату натрія, оксибутирату
натрія, цитохрому С та бемітилу) та вплив на структурний стан
гепатоцитів в умовах експериментальної моделі екзотоксичного шоку.

3. Дослідити особливості динаміки кількісних порушень респіраторного,
транспортного і метаболічного компонентів кисневого режиму у хворих в
критичних станах при гострих тяжких отруєннях психолептиками (ПЛ) та
фосфорорганічними інсектицидами (ФОІ) .

4. Вивчити послідовність порушень активності мітохондріальних
дегідрогеназ і тканинного дихання та їх роль в механізмах формування і
розвитку токсикометаболічних порушень при отруєннях ПЛ та ФОІ.

5. Дослідити зміни стану перекисного окиснення ліпідів та
антиоксидантної системи при токсикогіпоксичних станах, зумовлених
тяжкими отруєннями нейротропними речовинами.

6. З’ясувати характер порушень енергокисневого забезпечення, системної
та церебральної гемодинаміки при токсичних комах, зумовлених гострими
отруєннями психолептиками.

7. Розробити концепцію відновлення енергокисневого статусу при гострих
отруєннях ПЛ та ФОІ.

8. Розробити патогенетично обгрунтовані методи корекції метаболічних
порушень при отруєннях ПЛ, ускладнених токсичною комою.

9. Визначити вплив фармакологічної корекції на кисневий режим та
інтенсивність метаболізму при гострих тяжких отруєннях ПЛ та ФОІ.

10. Оцінити ефективність розроблених варіантів метаболічної корекції в
програмах інтенсивної терапії хворих при тяжких отруєннях ПЛ та ФОІ.

Об’єкт дослідження: щури лінії Вістар з моделлю екзотоксичного шоку;
хворі з гострими тяжкими отруєннями нейротропними речовинами.

Предмет дослідження: функціонально-метаболічні порушення та структурні
ушкодження гепатоцитів у піддослідних тварин і лікувальна дія
фармпрепаратів в умовах моделі екзотоксичного шоку; гемодинаміка,
кисневий режим, церебральний кровоток, метаболізм, мітохондріальні
ферменти лімфоцитів, пероксидазні процеси, енергетичний статус хворих в
токсикогенний період отруєнь ПЛ та ФОІ.

Методи дослідження: комплекс клінічних і біохімічних методів,
визначення об’ємного вмісту кисню в артеріальній та венозній крові на
апараті Ван-Слайка, спрямованих на дослідження стану респіраторного,
транспортного та метаболічного компонентів кисневого режиму,
кислотно-лужної рівноваги (“Корнінг – 166”), тетраполярна
реоплетизмографія, імпедансометрія, цитохімічне визначення активності
мітохондріальних дегідрогеназ, модель екзотоксичного шоку, електронна
мікроскопія гепатоцитів, статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в динаміці проведено
поглиблене дослідження та оцінка порушень компонентів кисневого режиму,
церебрального кровотоку, інтенсивності метаболізму, активності
мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів, пероксидазних процесів та
охарактеризовані категорії функціонально-метаболічних порушень при
гострих тяжких отруєннях нейротропними речовинами (ОНР). Встановлено 5
категорій порушень енергокисневого статусу в залежності від стадії
екзотоксичного шоку та виду отруєння. Вперше встановлено, що гострі
тяжкі ОНР викликають фазні порушення енергосинтезуючої функції
дихального ланцюжка в області ключових мітохондріальних ферментів і
розпочинаються в перші 6–12 годин достовірною активацією їх та
пероксидазних реакцій при збереженні відносної рівноваги ПОЛ/АОС.
Поглиблення тяжкості та (або) продовження тривалості токсикогіпоксичного
стану супроводжується інактивацією мітохондріально-ферментного комплексу
та надмірним виснаженням АОС, що вказує на розвиток декомпенсованої
біоенергетичної гіпоксії і загрозу “оксидазного стресу”. Виявлені
порушення, характерні для декомпенсованого шоку, ускладненого токсичною
комою II cт., співпадають з появою лінійної залежності споживання кисню
від транспортування та достовірно зниженою його утилізацією. Доведена
провідна роль ушкоджень клітинних механізмів утилізації енергосубстратів
та кисню у виникненні біоенергетичної гіпоксії.

Експериментально встановлено характер функціонально-метаболічних
порушень і ультраструктурних ушкоджень мітохондрій гепатоцитів при
смертельних отруєннях фенобарбіталом та хлорофосом. Встановлено, що
декомпенсований екзотоксичний шок супроводжується значним порушенням
киснезабезпечення тканин, активацією цитолітичних процесів, ушкодженням
структури мітохондрій гепатоцитів і розвитком гіпобіотичного стану.
Встановлені факти важливі для розуміння як патогенезу метаболічних
наслідків токсикогіпоксичного стану, так і механізмів розвитку
ушкодження мітохондрій та загибелі клітин. В порівняльному аспекті
встановлено вплив фармпрепаратів (цитохрому С, ГОМК, сукцинату натрія,
бемітилу) на виживання тварин та структурно-метаболічні порушення і
доцільність їх використання в клінічній практиці. Ці дані доповнюють
уявлення про здатність послаблювати тяжкість метаболічних наслідків
токсикогіпоксичного стану шляхом підтримки енергопродукції в системі
мітохондріального окисного фосфорилювання. Обгрунтована необхідність при
тяжких ОНР ранньої реактивації окисно-відновних процесів та відновлення
енергоспряженості за допомогою інтермедіатів циклу Кребса, переносників
протонів і електронів дихального ланцюжка мітохондрій та метаболічних
антигіпоксантів для ліквідації клітинного енергодефіциту.

Отримані нові знання про особливості патогенезу токсичних уражень
дихальної системи та метаболічних порушень покладені в основу
розробленої концепції відновлення енергокисневого статусу (ЕКС) при
використанні фармкорекції в програмі інтенсивної терапії хворих з
гострими тяжкими ОНР .

Практичне значення одержаних результатів. На підставі концепції
токсикометаболічного дисгомеостазу, відповідно до стадії шоку, виду
отруєння і встановленим категоріям порушень енергокисневого статусу,
розроблено 4 варіанта фармакометаболічної корекції (ФМК) в програмах
упереджувальної інтенсивної терапії при тяжких ОНР. При отруєннях
психолептиками з вираженою дисфункцією та компенсацією ЕКС
застосовується I варіант упереджувальної ФМК; при декомпенсації ЕКС–II
варіант. При отруєннях ФОІ з вираженою дисфункцією та компенсацією ЕКС
–III варіант; при декомпенсації ЕКС – IY варіант ФМК. Докладне описання
методів ФМК подано в практичних рекомендаціях. Диференційоване
використання їх в умовах нормалізації доставки кисню, відновлює
утилізацію кисню тканинами, знижує інтенсивність ПОЛ та підвищує
активність антиоксидантних ферментів, веде до зниження тяжкості
метаболічних наслідків токсикогіпоксичного стану, попереджує розвиток
окисного стресу та токсичну загибель клітин. Реалізація розробленої
системи зменшує тривалість коматозного стану, кількість легеневих
ускладнень, дозволяє уникнути летальності при компенсованому шоку і
знизити на 22,9% при декомпенсованому шоку.

Впровадження результатів дослідження в практику. Розроблені варіанти
програм фармакометаболічної корекції в комплексі інтенсивної терапії
відповідно до стадії шоку, виду отруєння і категорії порушень ЕКС
використовуються у роботі відділень токсикології та інтенсивної терапії
Харківської обласної клінічної лікарні, Харківських міських клінічних
лікарнях №2, №17 та клінічної лікарні швидкої допомоги №4, Сумської
обласної лікарні; ряду ЦРЛ Харківської області; лікувальних установах
Вінницької, Донецької та Луганської областей.

Матеріал дисертації використовується в лекціях і на практичних заняттях
при підготовці лікарів-токсикологів, анестезіологів і інтернів на
кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії і кафедрі медицини
катастроф та токсикології Харківської медичної академії післядипломної
освіти, кафедрі невідкладних станів та анестезіології Харківського
державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором проведено патентно-інформаційний
пошук за темою дисертації, опрацьовані літературні джерела, обгрунтовано
ціль та задачі дослідження і вимоги до препаратів, як коректорів
метаболічного дисгомеостазу при гострих отруєннях. Практична частина
клінічних досліджень здійснювалась в Харківському токсикологічному
центрі на базі 2-ї клінічної міської лікарні разом зі співробітниками
кафедри та співробітником інституту кріобіології АН України (особистий
внесок – 75%), практична частина експериментальних досліджень виконана
автором разом зі співробітниками Харківського фармацевтичного
університету (особистий внесок – 60%). Автором проаналізовано та
статистично оброблено результати експериментального та клінічного
розділу досліджень, особисто написано текст дисертації, розроблена
концепція відновлення ЕКС організму та програми фармакометаболічної
корекції, сформульовані наукова новизна, практичне значення роботи і
висновки, розроблені практичні рекомендації, які є наслідком результатів
досліжень. В опублікованих у співавторстві наукових статтях особистий
внесок здобувача складає майже 75%.

Апробація результатів роботи. Результати дисертації оприлюднено на II
Всесоюзній конференції “Биоантиоксидант” (Москва, 1986), Y з‘їзді
анестезіологів УССР (Ворошиловград, 1988), IY Всесоюзному з‘їзді
анестезіологів (Одеса, 1989), Міжнародному симпозіумі “ЦНС и
постреанимационная патология организма” ( Москва, 1989 ),
науково-практичній конференції анестезіологів Молдови (Кишинів, 1990),
2-й Міжнародній конференції Франція та Україна (Дніпропетровськ,1995),
II національному конгресі анестезіологів України (Харків, 1996), IX
Всеросійській науковій конференції “Актуальные вопросы анестезиологии и
реаниматологии” (Санкт-Петербург, 1998р., Росія), III Національному
конгресі анестезіологів України (Одеса, 2000), У з‘їзді
анестезіологів-реаніматологів Республіки Бєларусь (Гомель, 2004), ІУ
Національному конгресі анестезіологів України (Донецьк, 2004),
засіданнях Асоціації анестезіологів Харківської області (1991, 1993,
1998, 2001, 2003), на спільному засіданні кафедр анестезіології та
інтенсивної терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти
і невідкладних станів та анестезіології Харківського державного
медичного університету (2004).

Публікації. Результати дисертаціїї подані в 55 роботах: 24 наукові
статті опубліковані у фахових виданнях ВАК України (з них 13 – без
співавторів), а також 25 тез доповідей на з‘їздах і конференціях різного
рівня. Надруковані 1 методичні рекомендації, 1 інформаційний лист, 1
учбовий посібник, 1 робота у збірнику наукових праць та отримано 1
авторське свідоцтво і 1 патент України на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 354 сторінках
машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури,
матеріалів і методів дослідження, клінічної характеристики хворих, 6
розділів власних досліджень; аналізу та узагальнення досліджень;
висновків; практичних рекомендацій, списку використаної літератури з 430
джерел, з яких 295 надруковано кирилицею та 135 англомовних. Робота
ілюстрована 48 таблицями і 32 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Для вирішення поставлених завдань проведена клініко-експериментальна
робота. В експерименті на 132 щурах досліджена роль
функціонально-метаболічних порушень і ультраструктурних ушкоджень
гепатоцитів в патогенезі екзотоксичного шоку при смертельних отруєннях
фенобарбіталом та хлорофосом і вплив фармакокорекції на ці ушкодження та
виживання тварин. В клініці визначено категорії порушень ЕКС при
обстеженні і лікуванні 185 хворих з тяжкими отруєннями психолептиками
(ПЛ) та фосфорорганічними сполуками (ФОС), розроблена концепція його
відновлення та запроваджено принцип упереджувальної фармакометаболічної
корекції відповідно до стадії шоку, виду отруєння та категорії порушень
ЕКС.

Експериментальна частина роботи. Експериментальні дослідження проводили
на базі віварію Харківського фармацевтичного університету разом зі
співробітниками Харківської медичної академії післядипломної освіти. Під
час роботи дотримувались етичних принципів експериментальних досліджень.
Об’єктом дослідження були 132 піддослідних щури з смертельним отруєнням
фенобарбіталом та хлорофосом. Для модельного ушкодження ФОС вводили в
шлунок щурів 20% розчин хлорофосу в дозі 800 мг/кг (2 ЛД50);
психолептиками — 10% водний розчин фенобарбіталу в дозі 280 мг/кг
(2ЛД50). Оксибутират натрію, натрія сукцинат і бемітил вводили в дозі
100 мг/кг, цитохром С по 5 мг/кг, внутрішньочеревно, одноразово, через
30 хвилин після отруєнь хлорофосом і через 60 хвилин після отруєнь
фенобарбіталом. Антидотна терапія не застосовувалась. Ефективність
лікування оцінювали за інтегральним показником – виживання тварин, а
також за їх загальним станом, ректальною температурою, даними ЕКГ,
кислотно-лужного стану, газів артеріальної крові, активністю
цитолітичних процесів (АсАТ та АлАТ), цитоморфологією гепатоцитів.
Виявлені клініко-біохімічні та функціональні показники представлені в
таблицях 1 та 2.

Таблиця 1

Клініко-фізіологічні показники при гострих отруєннях щурів

фенобарбіталом та лікуванні антигіпоксантами ( М ±м, n =6)

Групи

тварин Кількість

дихальних

рухів за 1 хв Частота

серцевих

скорочень Вольтаж

шлуночк.

комплексу Ректальна

температура,

°С Живі

тварини

(через 6 год)

Інтактні

тварини 127,8±6,4 426,7±5,5 0,92±0,05 38,1±0,17 6

Контроль 60,7±2,5 134,3±2,5 0,46±0,02 31,7±0,3* 0

Ліковані:

ГОМК 59,3±3,5 271,7±12,9* 0,63±0,02* 31,1±0,29* 2

Сукцинат 62,3±2,1 284,5±6,3* 0,65±0,03 31,3±0,2* 2

Цитохром 66,6±1,8 296,0±3,7* 0,78±0,04* 32,1±0,1* 5

Бемітил 61,6±1,9 287,0±9,6* 0,64±0,02* 33,3±0,25* 1

** — достовірна різниця в порівнянні з інтактними тваринами, р ( 0,001

* — різниця достовірна в порівнянні з контролем, р (0,05

Таблиця 2

Біохімічні показники при гострих отруєннях щурів

фенобарбіталом та лікуванні антигіпоксантами

Групи

тварин рО2,

мм.рт.ст. рСО2,

мм.рт.ст. рН ВЕ,

ммоль/л АСТ,

ммоль/ч·л АЛТ,

ммоль/ч·л

Інтактні

тварини 88,7±2,25 40,37±1,27 7,35±0,03 -4,6±0,67 0,8±0,06 1,35±0,1

Контроль 67,7±1,27 55,3±2,25 7,06±0,01 -14,5±1,07 2,08±0,1 5,4±0,13

Ліковані:

ГОМК 71,2±2,1 58,8±1,2 7,09±0,02 -11,0±1,3* 2,17±0,1 5,1±0,3*

Сукцинат 70,0±0,9 53,38±1,12 7,08±0,02 -10,9±1,3* 2,18±0,1 5,2±0,2*

Цитохром 69,9±0,67 52,1±1,5 7,13±0,01 -9,2±0,57* 1,7±0,1* 4,7±0,17*

Бемітил 73,1±1,5* 53,9±1,5 7,09±0,02 -13,9±1,4 2,1±0,1 5,4±0,2

** — достовірна різниця в порівнянні з інтактними тваринами, р ( 0,001

* — різниця достовірна в порівнянні з контролем, р (0,05

Неліковані тварини (контроль) через 2 години після отруєння
фенобарбіталом втратили рухомість, не реагують на больові, звукові та
світлові подразнення, дихання за агональним типом, брадикардія, вольтаж
шлуночкового комплексу знизився на 50%, біохімічні ознаки цитолізу,
гіпобіотичний стан (температура тіла 29-28°С), декомпенсований дихальний
та метаболічний ацидоз і загибель через 3 години. У тварин, лікованих
ГОМК, через 2 години після отруєння і через годину після введення
препарату дихання більш глибоке, збільшились частота серцевих скорочень
та вольтаж шлуночкового комплексу. Ректальна температура у щурів, які
вижили, становила 31-32°С, підвищився лише метаболічний компонент
кислотно-лужного стану. Двоє щурів прожили більше 6 годин, що вдвічі
перевищує максимальний час життя нелікованих тварин. В групі тварин,
яких лікували натрію сукцинатом, виявлені майже аналогічні клінічні та
біохімічни зміни, як і в групі лікованих оксибутиратом натрію. Тільки
двоє тварин прожили більше 6 год. Щури, яких лікували бемітилом,
візуально майже не відрізнялись від нелікованих. Спостерігалось значне
пригнічення дихальних рухів в порівнянні з інтактними тваринами, однак
ЧСС була значно більшою в порівнянні з нелікованими щурами, як і вольтаж
шлуночкового комплексу. Ректальна температура достовірно вища в
порівнянні з нелікованими щурами. Активність трансаміназ, КЛС крові
достовірно не відрізнялися від контрольних тварин (табл. 2). Через 6
годин загинуло 5 тварин.

Через 6 годин після застосування цитохрому С залишилось живими 5 тварин,
з яких у двох з’явились активні рухи, зросла ЧСС, достовірно підвищився
вольтаж шлуночкового комплексу, температура більш висока, достовірно
зменшилась кислотність артеріальної крові. Часткова компенсація ацидозу
відбулась за рахунок метаболічного компоненту КЛС. Достовірне зменшення
цитолітичних процесів під впливом цитохрому С забезпечило більш
сприятливий перебіг інтоксикації фенобарбіталом і збільшило тривалість
життя тварин, що вказує на лікувальну дію цитохрому С при отруєннях
фенобарбіталом. Ультраструктурні зміни гепатоцитів у нелікованих щурів
проявились їх гідропічним набуханням, зникненням глибок глікогену. В
набряклій ендоплазмі неупорядковано плавають набухші мітохондрії з
вакуолізованим матриксом та повним руйнуванням структури. Кристи та
ендоплазматичний ретикулум часто зруйновані. Захисна дія цитохрому С
проявилась значно меншим набряком клітин. Мітохондрії круглястої форми,
набрякші. Кристи їх частково зруйновані. Зернистий ендоплазматичний
ретикулум, в основному, збережений.

При смертельних отруєннях хлорофосом застосування цитохрому С, натрія
сукцинату та бемітилу не дало позитивної динаміки клінічних та
біохімічних показників. В усіх щурів зростали дихальна недостатність,
судоми, екзофтальм, арефлексія, зберігався гіпергідроз, втрачались
рухомість, реакція на подразники і через 45 хвилин — глибоке пригнічення
вітальних функцій. Через 1 годину загинуло 15 щурів з 24, а 9
знаходилось в агональному стані. Наростають гіперсалівація, екзофтальм,
клоніко-тонічні судоми, критична брадикардія, достовірне зниження
вольтажу зубця R, ректальної температури (табл.3).

Таблиця 3

Клініко-фізіологічні показники при гострому отруєнні щурів

хлорофосом та лікуванні оксибутиратом натрія (М±м)

Групи (n= 6) Кількість

дих. рухів ЧСС,

на хв. R, mV Ректальна

температура,

°С Живі щур.

через 2 г

Інтактні тварини 127,8±6,4 426,7±5,5 0.92±0,05 38,1±0,17 6

Контроль 27,9±5,0* 64,1±4,4* 0,28±0,03* 31,3±0,2* 0

Ліковані ГОМК 87,8±4,7* 205±12,0* 0,82±0,03* 34,7±0,3* 6

Таблиця 4

Біохімічні показники при гострому отруєнні щурів

хлорофосом та лікуванні оксибутиратом натрію (М±м)

Групи

тварин РО2,

мм.рт.ст. РСО2,

мм.рт.ст. рН ВЕ,

ммоль/л Активн.

АСТ,

ммоль/ч. Активн.

АЛТ,

ммоль/ч.

Інтактні

тварини 88,7±2,25 40,37±1,3 7,35±0,03 — 4,6±0,67 0,8±0,06 3,35±0,1

Контроль 61,6±3,23* 56,4±3,0* 6,99±0,03 -20,3±1,1 1,77±0,16 4.28±0,2*

Ліковані

ГОМК 83,4±3,0* 31,2±1,5* 7,29±0,03

** -11,0±1,1

** 1,73±0,05

** 3,13±0,1

**

Примітки: * — достовірна різниця в порівнянні з інтактними тваринами

** — різниця достовірна в порівнянні з контролем в усіх випадках.

Декомпенсований метаболічний та дихальний ацидоз супроводжувався значним
порушенням киснезабезпечення тканин та активацією цитолітичних процесів
(табл.4). У тварин, яких лікували оксибутиратом натрію, через 15 хвилин
припинялись судоми, дихання стає рівним та частішим; через 30 хвилин
щури проявляли рухову активність, зберігали стійку позу і спостерігався
тільки дрібний тремор, гіперсалівація та екзофтальм, нормалізувався КЛС
крові, достовірно знизився рівень АлТ, всі щури залишились живими. Це
свідчить про лікувальну дію оксибутирату натрія при отруєннях
хлорофосом. В структурі гепатоцитів щурів контрольної групи виявляється
набряк цитоплазми, мітохондрії овальної форми з пластівчатим матриксом.
Кристи вкорочені, частково атрофовані. Цистерни зернистої
ендоплазматичної сітки розширені. Ядра гепатоцитів овальної форми.
Контури мембран не чіткі. При лікуванні ГОМК мітохондрії порівняно
збережені, їх кристи менш атрофовані. Матрикс їх різко ущільнений.
Цистерни зернистої ендоплазматичної сітки густо усіяні рибосомами,
складаються в витягнуті тіла. Ядра клітин з великою кількістю глибок
хроматину, ядерце не виражено. Отже, електронограми гепатоцитів при
смертельних отруєннях щурів фенобарбіталом та хлорофосом розкривають
картину розвитку апоптозу і цитопротекторну дію цитохрому С та
оксибутирату натрія. Запропонована патогенетична схема наслідків цих
отруєнь (рис. 1).

Клінічна частина роботи виконана при лікуванні і обстеженні 185 хворих в
токсикогенний період тяжких отруєнь ПЛ та ФОС (табл. 5). Основну вікову
групу серед обстежених склали люди молодого віку (20-40 років), а за
статтю декілька переважали жінки, особливо в групі отруєнь
психолептиками. У всіх хворих був пероральний шлях надходження
критичного рівня отрути. Час експозиції отрути становив 16,9±2,8 годин
при отруєннях ПЛП та 9,1±2,62 годин при отруєннях ФОС. З них: 115 осіб з
отруєнням психолептичними препаратами та 70 осіб з отруєнням ФОС.
Тяжкість клінічного перебігу отруєння оцінювали за класифікацією
Е.О.Лужникова, Л.Г.Костомарової (1989, 2000). Отруєння ПЛП були
ускладнені токсичною комою 1-2 ст. (за шкалою Глазго-Пітсбург) і середня
летальність становила 5,2% (в 1-й групі 1,47%, в 2-й – 10,6%). Зі
специфічною клінікою отруєння ФОІ (2-й період) обстежено 50% хворих;
35,7% в 1-й період і 14,3% — в пре- та коматозному стані (3-й період).
Середня летальність становила 15,7% (в 1-й групі — 2,5%, а в 2-й —
32,2%, яка повністю припадає на період коматозного стану) (табл. 6).

У більшості обстежених хворих (81,4%) спостерігались
аспіраційно-обструктивна та змішана форми порушення зовнішнього дихання,
які викликали необхідність ШВЛ у 11,3% хворих при отруєннях ПЛП і у
37,1% хворих при отруєннях ФОІ в режимах перемежованого
позитивно-нульового та позитивно-позитивного тиску (ПТКВ від 5 до 10 см
вод.ст.). Параліч дихальних м‘язів та гостра дихальна недостатність
значно частіше виникали при отруєннях карбофосом (37,5%), ніж в групі з
отруєнням хлорофосом (17,7%). Показанням до проведення ШВЛ були як

клінічні прояви гіпоксії, так і зниження оксигенації крові РаО2 до
66,7±5,1 мм рт.ст. та

підвищення РаСО2 до 57,1±3,1 мм рт.ст.(р<0,05). Таблиця 5 Характеристика клінічних групп Вік, років ПЛП ФОІ Всього ч ж ч ж До 20 11 16 3 3 33 21-30 14 22 8 9 53 31-40 12 17 15 7 51 41-50 7 16 17 8 48 Всього: 44 71 43 27 185 Летальність, % 6 (5,2%) 11 (15,7%) Таблиця 6 Розподіл обстежених хворих і летальність по групам в залежності від стадії екзотоксичного шоку Вид отруєння Кількість хворих Померло % летальності П Л П : Компенсований шок 68 1 1,47 Декомпенсований шок 47 5 10,6 Ф О І: Компенсований шок 39 1 2,56 Декомпенсований шок 31 10 32,25 Всього 185 17 9,18 При виборі хвилинного об’єму вентиляції розраховували на належний нормобіотичний стан, намагаючись втримувати РаСО2 в межах нормокарбонатемії без різких його коливань газовою сумішшю при мінімальній FiO2 (до 0,3) достатньої для підтримки РаО2 в межах 75- 80 мм рт.ст. та SaO2>93%. При загрозі РДС збільшували FiO2 до 0,6; для
обмеження пікового тиску в дихальних шляхах ШВЛ проводили в “безпечному”
режимі з дихальним об’ємом 6-8 мл/кг маси тіла та зворотнім відношенням
вдих/видих (1,3:1,0). Порушення оксигенації крові в легенях визначали за
відношенням РаО2/FiO2, як одного з критеріїв діагностики РДС, який
діагностували в 73% померлих з отруєнням ФОС і в 40% серед тих, які
вижили після проведеної ШВЛ. Окрім цього, ступінь легеневої гіпоксії
визначали за різницею фактичної КЄК і вмістом кисню в артеріальній крові
(СаО2), яка вказує на недонасиченість крові киснем в легенях.Однак
показник РаО2/FiO2 серед померлих з РДС становив 158,7±13,9, в той час
як серед осіб зі сприятливим кінцем – 236,5±19,6. Таку різницю слід
віднести на рахунок більш значних гострих паренхіматозних пошкоджень
легень. У них виявлено змішаний некомпенсований
респіраторно-метаболічний ацидоз (рН від 7,11до 7,02; РСО2 від 50,0 до
59,3мм рт.ст.; зниження НСОз до 16,8 ммоль/л; ВЕ – від -7,0 до -15,9
ммоль/л) з артеріальною гіпоксемією від 57,1 до 48,8 мм рт.ст. і
зниженням насиченості артеріальної крові (SaO2<76%). Тривалість ШВЛ, починаючи з догоспітального етапу лікування, становила в середньому 6,8 годин при отруєннях ПЛП та 9,3 години при отруєннях ФОІ. Летальність в групі хворих, які були переведені на ШВЛ в першу годину в відділенні, виявилась достовірно нижчою, ніж в групі, коли ШВЛ розпочинали через 2-6 годин і склала відповідно 27,2% та 37,5%. При тяжких отруєннях за допомогою традиційних методів інтенсивної терапії не завжди вдається відновити ефективний газообмін та уникнути токсикогіпоксичних і метаболічних ускладнень. Вищевикладене вимагало нового підходу до вирішення проблеми, проведення комплексних досліджень і оцінки показників гомеостазу з метою вивчення патогенетичних механізмів розвитку токсикометаболічних порушень при отруєннях, розробки нових клініко-лабораторних критеріїв оцінки метаболічного дисгомеостазу і обґрунтувати методи його фармакокорекції. Стан гемодинаміки, кисневого режиму і метаболізму досліджували загальноприйнятими методами (Кубічек, 1978; Рябов Г.А. 1988; Альес В.Ф. и др., 1998;). Параметри центральної гемодинаміки визначали методами тетраполярної грудної реоплетизмографії (“РПГ- 202”), церебральний кровоток методом імпедансної реоенцефалоплетизмографії. Розраховували ударний та хвилинний об’єм крові (УО, ХОС), серцевий індекс (СІ), ударний індекс (УІ), загальний периферичний опір судин кровообігу (ЗПОС), РЛШ, РІЛШ. При вивченні мозкового кровотоку розраховували індекс загального кровотоку (Із), індекс мозкового кровотоку (Ім) та відношення об’ємної швидкості церебрального кровотоку до хвилинного об`єму крові (Ім/з, %), об’ємну швидкість мозкового кровотоку (Км, мл/хв), дикротичний індекс (ДКІм, %), діастоличний індекс (ДСІм, %), тривалість анакроти та катакроти. Об’ємний вміст кисню в артеріальній та змішаній венозній крові визначали манометрично на апараті Ван-Слайка (АГК- 2), кислотно-лужний стан та ступінь оксигенації крові на апараті “Корнінг-166”(Англія), обчислювали основні показники кисневого режиму і метаболізму, транспортування і споживання кисню (ІТО2, ІспО2 мл/хв/м2). Кисневу ємкість крові КЄКр , мл/л (розрахункову) обчислювали за формулою:КЄКр=1,03хНв+43,6. Порцію артеріальної крові повністю насичували киснем (в сатураторі) в стандартних умовах “ідеальних легень”(37°С; РО2 = 100 мм.рт.ст.; РСО2 = 40 мм рт. ст.) і манометрично на апараті Ван-Слайка (АГК- 2), вимірювали уже фактичну КЄКф. Різниця між КЄКр і КЄКф (недонасиченість крові киснем) зумовлена функціональними властивостями гемоглобіну (рівень інактивації, дисгемоглобінемії), тобто ступенем інактивації гемоглобіну. Межею насиченості крові хворого є фактична КЄК. Тоді ступінь порушень насиченості гемоглобіну киснем в легенях – ступінь легеневої гіпоксії визначали за різницею фактичної КЄК і вмістом кисню в артеріальній крові (СаО2), яка вказує на недонасиченість крові киснем в легенях (в%); ступінь зниження системи енергокисневого транспортування до тканин організму (інтегральний показник кисневої недостатності, ІПКН в %), рівень критичності порушень кисневого забезпечення тканин оцінювали за різницею реального споживання кисню (рСпО2) і 160 мл/хв/м2, в %. Порушення оксигенації крові в легенях визначали також за відношенням РаО2/FiO2, як одного з критеріїв діагностики РДС. Інтенсивність ПОЛ і стан антиоксидантної системи оцінювали за рівнем дієнових кон’югатів (ДК), малонового діальдегіду, активності каталази та вмісту??-токоферолу у плазмі крові (Королюк М.А. та ін., 1988). Інтенсивність енергетичного обміну в клітинах визначали за активністю мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів – сукцинатдегідрогенази (СДГ) та ?-гліцерофосфатдегідрогенази (?-ГФДГ), відношення активності ?-ГФДГ та СДГ і СДГ з активатором (ізоцитратом) до СДГ (Нарцисов Р.П., 1989). Концентрацію гемоглобіну, білка, електролітів, надлишок лактату визначали уніфікованими методиками (Меньшиков В.В.,1987). Усі обчислені показники порівнювали з належними величинами, розрахованими для умов основного обміну з урахуванням статі, віку, ваги і зросту хворих. Таке порівняння, проведене на етапах лікування через кожні 6 годин, дозволило оцінювати наскільки збережена здатність функціональних систем забезпечити необхідну доставку кисню і його розподіл в тканинах, та наскільки збережена здатність тканин нормально утилізувати кисень і задовольнити енергетичний метаболізм. Одержані результати оброблені статистично з визначенням t-критерію Стьюдента та використані вказівки по основних прийомах статистичного аналізу в біологічних і медичних дослідженнях. Стан кровообігу при отруєннях психолептиками відповідав гіподинамічному типу, що проявилось в 1-й групі хворих зменшенням УО на 31%, УІ на 19%, СІ на 18%, ХОС на 17%, а в 2-й групі відповідно на 43%, 32%, 30% і 39%. Середній артеріальний тиск (САТ) у хворих 1 групи знижений на 16% і на 28% в 2 групі. Загальний периферичний опір судин (ЗПОС) характеризувався варіабельністю та динамічною нестійкістю: від достовірного підвищення до різкого падіння, що проявлялось в залежності від тяжкості стану та фармакологічних властивостей отрути. При отруєннях ФОІ у хворих 1-ї групи УО знижений на 29%, УІ на 28%, ХОС на 23%, САТ на 16%, а в 2-й групі відповідно на 43,7%, 41% і 27,2%. ЦВТ у всіх хворих при надходженні визначався в межах 1- 4 см вод.ст. ЗПОС був достовірно знижений при декомпенсованому шоку і критично низьким в 7% хворих. Порушення центральної та периферичної гемодинаміки при гострих тяжких отруєннях обумовлені токсикогіпоксичними ушкодженнями ЦНС, міокарда та порушеннями судинного тонусу з перерозподілом крові і відносною гіповолемією. Дослідження церебрального кровотоку при токсикогіпоксичних комах у 82% хворих виявило зниження об‘ємної швидкості мозкового кровотоку, достовірно підвищеною у 15% і в межах норми тільки у одного хворого. Підвищення відношення об’ємної швидкості церебрального кровотоку до хвилинного об’єму серця становило 16,3% ± 2,2% на фоні низького ХОС та гіпотензії і свідчить про компенсаторний характер такої трансформації. В той же час дикротичний (ДКІм) та діастоличний (ДСІм) індекси у хворих зі зниженим та високим рівнем об’ємної швидкості мозкового кровотоку суттєво не відрізнялись між собою, що вказує на дисоціацію тонусу артеріального та венозного русел (табл.7). Таблиця 7 Показники мозкового кровотоку у хворих з токсикогіпоксичною комою при надходженні та в різні часові інтервали (М±м) Показник Вихідні дані (п=26) Через 6 год (п= 20) Через 12 год (п=20) Через 24 год (п= 22) Через 48 год (п=16) Іо 1,03±0,09 1,57±0,18* 1,42±0,18* 1,36±0,19* 1,48±0,21* Ім 0,19±0,03 0,35±0,03* 0,32±0,04* 0,32±0,05* 0,28±0,05 Ім/о, % 16,2±2,3 29,1±3,1* 28,8±3,8* 27,6±3,6* 23,6±4,8 Км мл/хв 710,2± 145,0 1783,0± 140,1** 1561,7± 218,2** 1528,0± 269,2* 1210,9± 276,0* ДКІм, % 45,3±3,5 48,1±0,5 49,8±2,9 46,7±4,1 49,7±6,6 ДСІм, % 47,2±3,5 52,9±5,1 54,3±3,5* 51,5±2,7 48,0±5,6 б/с, % 11,3±0,8 20,2±2,6** 19,6±2,0* 15,8±1,6* 13,9±2,5 в с 0,46±0,04 0,39±0,04* 0,43±0,03 0,48±0,08 0,4±0,06* б, с 0,08±0,004 0,16±0,05* 0,13±0,027 0,11±0,02* 0,08±0,012 Примітка. *- достовірна різниця ( р < 0,05 ) з вихідними показниками; **- достовірна різниця між показниками через 48 і 24 години Дослідження кисневого балансу в порівнювальних групах виявили в усіх обстежених порушення респіраторного, транспортного та обмінного компонентів кисневого режиму. При компенсованому шоку (КШ) вміст О2 в артеріальній крові (КЄК) виявився достовірно (р<0,05) знижений на 12% і на 19% при декомпенсованому (ДШ), в порівнянні з належними, а насиченість крові (SaО2) відповідно на 13% та 23% при відсутності в цей час артеріальної гіпоксемії та анемії, що може бути пов’язано, як з легеневими механізмами (порушенням дифузії, вентиляційно-перфузійних відношень), так і гемічними (порушення функціональних властивостей гемоглобіну). Манометричне визначення фактичної кисневої ємкості крові (КЄК) виявило її значно нижчою від розрахованої, що ми пояснюємо частковою інактивацією гемоглобіну. Ступінь гемічної гіпоксії (СГГ) при компенсовному шоку становив 7,5±2,5% і 9,6±1,7% при декомпенсованому шоку (р < 0,001). Через 12 годин з початку лікування СГГ у хворих 1 групи практично відсутній (р > 0,05); в 2-й групі — тільки через добу
(СГГ 2,9±2,1%, р > 0,05). Ступінь легеневої гіпоксії (СЛГ) у обстежених
хворих при компенсованому шоку становила 7,8±1,3% і 11,9±2,5% при
декомпенсованому шоку. Ліквідація цієї форми гіпоксії та відновлення
оксигенуючої функції легень в 1-й групі відбулось через 18 годин з
моменту початку лікування і майже відновилась в 2-й групі через 24
години (СЛГ 2,5±1,6%). Отже, порушення респіраторного компоненту
транспорту кисню, які приводять до зниження кисневої емкості крові,
традиційними методами респіраторної підтримки усуваються не в повній
мірі. Тривалі і виражені токсикогіпоксичні ушкодження дихальної системи
при гострих отруєннях нейротропними речовинами викликають порушення
процесів вентиляції, перфузії та дифузії в легенях навіть на фоні
проведення ШВЛ. Гемодинамічні порушення призвели до зниження
еритроцитарного викиду, ударного та хвилинного об’ємів циркулюючого
кисню, які при декомпенсовному шоку становлять 55% від належних, а
фактичний ТО2 становив 66,5% в 1-й та 56,9% в 2 гр. Відомо, що ТО2
визначають циркуляційний, респіраторний та гемічний фактори. В наших
дослідженнях Нв не мав суттєвих кількісних змін на протязі лікування,
окрім виявленого ступеня інактивації Нв та легеневої гіпоксії у хворих
2-х груп. Отже, підтримка адекватного ударного об’єму серця, легеневого
газообміну та нормалізація ЗПОС були визначальними факторами
транспортного компоненту кисневого режиму організму. Не дивлячись на
зниження доставки О2, вміст та напруження О2 в змішаній венозній крові
виявились в межах норми, а це обумовило зниження артеріовенозної різниці
за киснем (АВРО2) при КШ в середньому на 24% і 35% при ДШ, що ми
пояснюємо первинним пригніченням клітинного дихання токсичними дозами
нейротропних речовин. Поєднання порушень різних компонентів
транспортування кисню до клітин призвело до виникнення енергокисневої
недостатності (ЕКН) на рівні 36% при КШ і 48% при ДШ (рис.2). Кисневий
борг в 1-й групі через 6 годин становив 18% і був ліквідований через 16
годин, а в 2-й групі через 12 годин був в межах 16-29% при нормалізації
системної гемодинаміки. Метаболічний компонент кисневого режиму
характеризувався зниженням коефіцієнту утилізації кисню (КУО2) до
23,5±1,3% при КШ і до 20,9±2,0% при ДШ, АВРО2 відповідно на 24,2% і 35%
та індексу споживання кисню (ІСпО2) на 36,8±4,0% і 56,0±5,6% (табл. 8).
Інтенсивність основного обміну при ДШ в перші 12 годин становила 45-56%
від належного, що свідчить про значне пригнічення інтенсивності
метаболізму (рис.3) при тяжких отруєннях психолептиками з розвитком
метаболічного ацидозу: рН 7,209±0,01, НСОз 17,2±1,2 ммоль/л, ТСО2
18,3±0,7 ммоль/л, ВЕ (-) 9,3±0,8 ммоль/л. При отруєннях ФОІ в стадії ДШ
значно страждає респіраторний компонент з розвитком ЛГ до 13% та
функціональні властивості еритроцитів з розвитком гемічної
(гемоглобінтоксичної) гіпоксії в середньому на рівні 11% при КШ та 17%
при ДШ. Поєднання порушень альвеолярної вентиляції та гемодинамічних
розладів в легенях з частковою інактивацією Нв призводить до зниження
КЄК при отруєннях ФОІ вже на перших ланках кисневого каскаду. Падіння
продуктивності серця викликало зниження УОО2 на 30% від належного при КШ
і на 47% при ДШ, відповідно ІТО2 на 33% і 54% , а поєднання порушень
компонентів КР викликало зниження ЕК забезпечення до 30% в стадії
компенсації та до 56% при декомпенсації. Вміст кисню та насиченість в
змішаній венозній крові виявились значно зниженими, а АВРО2 в межах
норми, що обумовлено активацією тканинного дихання. За рахунок
напруженої екстракції О2 показники СпО2 та утилізації наближені до
норми, а ІТЕО2 навіть перевищує її. При ДШ система ТО2 не здатна
забезпечити високий тканинний метаболізм при отруєннях ФОІ і
розвиваються порушення кислотно-лужного стану: рН 7,2±0,08; рСО2
50,4±2,3мм рт.ст.; НСОз 14,8±1,2 ммоль/л; ВЕ (-) 9,4±2,4 ммоль/л,
клітинний енергодефіцит.

Таблиця 8

Показники метаболічного компоненту кисневого режиму в двох групах
хворих при гострих тяжких отруєннях нейротропними речовинами (М±м, n=56)

Показник Контрольні Вихідні Через 6 год Через 12 г Через 18 г

АВРО2, мл/л (1) 50,0±0,98 37,9±1,2* 40,3±2,6* 46,9±2,8** –»–

АВРО2, мл/л (2) –»– 32,5±2,7* 37,2±3,3* 33,1±2,8* 42,8±5,0**

ІспО2, (1) мл/хв/м2 160,0±5,78 101,1±6,5* 124,0±7,8* 149,2±9,2**
171,6±10,4**

ІспО2, (2) мл/хв/м2 –»– 70,5±8,9* 86,9±12,3* 100,5±13,7* 121,2±9,3**

КУО2, % (1) 29,0±0,5 25,5±1,3* 27,6±1,6* 28,6±2,0 28,0±1,7

КУО2, % (2) –»– 21,0±2,0* 23,7±2,6* 20,7±1,6* 27,6±2,8**

СvO2, мл/л (1) 125,0±3,54 120,0±5,5 124,6±6,1 118,7±6,7 123,8±5,7

СvO2, мл/л (2) –»– 113,5±8,8 112,6±6,1 121,9±5,2 114,3±6,6

ІСТТО2, мл/л (1) 120,0±3,74 90,7±4,26* 95,8±4,8* 112,4±6,7 115,4±7,8

ІСТТО2, мл/л (2) –»– 74,2±6,7* 85,8±8,7* 74,4±7,0* 107,8±14,3

ІОО, (1) ккал/м2 1120±40,46 707,0±45,5* 868,0±54,6* 1044,4±64 1201,2±72

ІОО, (2) ккал/м2 М 493,5±62,3* 608,3±86,1* 703,5±95,9* 848,4±65,1*

Примітка.

*- достовірна різниця ( р < 0,05 ) з контрольними показниками; **- достовірна різниця між показниками через 6 і 18 годин. * B ” A D P z h‡ & ( * B ” A A A Ae AE E E I I ? O O ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? - - - - - ¶ ? y y y y y y y y y y aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E aey‡ E в крові порожнистої та ягулярної вен виявилось нижче мінімально необхідних значень на 21,7 % і 15,5 % відповідно; при цьому артеріо-венозна різниця також знижувалась відповідно на 13,5% і 28,6 % (рис. 4). Звертає на себе увагу значне зниження АВРО2 по відношенню крові з внутрішньої яремної вени та перевищення максимально допустимих значень РаСО2 на 18 %. Виявлені значні метаболічні зрушення в артеріальних та венозних басейнах крові. ВЕа становив (-)5,47±1,3 ммоль/л, а в порожнистій та яремній венах (-)6,33±1,08 ммоль/л та (-)8,1±0,1 ммоль/л відповідно. Звертає на себе увагу і більш значний показник ВЕ з внутрішньої яремної вени в порівнянні з порожнистою веною (р< 0,05). Рівень лактату в цереброспинальній рідині при надходженні був підвищеним до 2,59±0,128 ммоль/л, що підтверджувало порушення мозкового метаболізму. Звичайно, зміни рСО2 та рО2 в деякій мірі залежали від респіраторної підтримки хворих на етапах лікування та обстеження. Компенсація метаболічного ацидозу відбувалась не раніше 24–36 години з початку традиційного лікування, в основному після відновлення свідомості. Важливе значення має стан окисно-відновних процесів в токсикогенний період у визначенні спрямованості метаболічної адаптації. В перші 6 годин гострих ОНР у двох групах хворих виявлена достовірна активація мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів: СДГ та ?-ГФДГ, з перевагою СДГ, що вказує на більш значне окислення сукцинату перед ?-гліцерофосфатом (рис.5). Достовірне підвищення відношення цих ферментів вказує на напруження механізмів енергопродукції і перебудову аеробного та анаеробного енергетичного обміну. Можна припустити, що відбувається вмикання швидкого варіанту циклу Кребса з прискореним утворенням альфа-кетоглутарату і янтарної кислоти через шунт Робертса. Однак продовження цитотоксичної дії отрути та гіпоксії через 6-12 год призводить до інгібірування мітохондріально-ферментного комплексу та до загрози розвитку декомпенсованої біоенергетичної гіпоксії. Отримані результати дозволили запропонувати схему патогенезу енергокисневого дисгомеостазу при гострих отруєннях нейротропними речовинами (рис.6). Такий енергетичний дисбаланс в мітохондріях закономірно знижує синтез АТФ, посилює генерацію АФК та ПОЛ, викликає оксидазний стрес, апоптоз та загибель клітинної маси. Дослідження ПОЛ та АОС при отруєннях ПЛП виявили в обох групах зростання ДК майже в 2 рази та МДА в 1,4 та 1,5 рази, активності каталази більше ніж 2 рази, достовірне зростання концентрації ТФ в 1,4 та в 1,5 рази, що підтримувало в системі ПОЛ/АОС рівновагу в перші години отруєнь і співпадає з короткочасною компенсаторною активацією мітохондріально-ферментного комплексу (рис.7). Через 12 і 24 години характерно подальше зростання інтенсивності ПОЛ. Про це свідчить підвищення МДА та зниження АОС з достовірним зниженням концентрації ТФ і активності каталази (табл. 9) по мірі збільшення тривалості екзогенної інтоксикації з порушенням споживання кисню (тканинна дизоксія) та енергосубстратів. Можливо значне пригнічення в цей час окисно-відновних процесів не може забезпечити утилізацію кінцевих продуктів ПОЛ ані в оксигеназних, ані в оксидазних процесах. Проведені дослідження доводять необхідність при тяжких отруєннях психолептиками реактивації окисно-відновних процесів, а при отруєннях ФОІ відновлення енергоспряженості за допомогою інтермедіатів циклу Кребса, переносників протонів і електронів дихального ланцюжка мітохондрій та метаболічних антигіпоксантів для ліквідації клітинного енергодефіциту. Запропонова схема механізмів компенсації енергокисневого дисгомеостазу (рис. 8). Таблиця 9 Показники ПОЛ та АОС в двох групах хворих при гострих отруєннях нейротропними препаратами в різні часові інтервали (М±м, n=23) Показник Контроль Вихідні Через 12 год Через24 год ДК, мг/мл (1) 0,61±0,02 1,19±0,17* 1,39±0,29* 1,1±0,19* ДК, мг/мл (2) –"– 1,45±0,35* 0,76±0,21* 0,96±0,20* МДА, нмоль/мл (1) 1,23±0,06 1,82±0,05* 2,21±0,22* 2,88±0,84* МДА, нмоль/мл (2) –"– 1,98±0,39* 1,36±0,44 1,49±0,41* ТФ, мкг/мл.мг (1) 3,23±0,14 4,63±0,32* 6,49±1,03** 5,56±1,09* ТФ, мкг/мл.мг (2) –"– 5,03±0,57* 4,46±0,86* 4,88±0,62* Каталаза, мкат/л (1) 17,06±0,401 35,19±0,79 29,12±0,88 23,1±0,76 Каталаза, мкат/л (2) –"– 26,8±0,81 28,15±0,91 22,53±0,75 *- достовірна різниця ( р < 0,05 ) з показниками контрольної групи; **- достовірна різниця ( p< 0,05 ) між показниками через 12 і 24 години В результаті проведених досліджень встановлені наступні клінічні категорії порушень енергокисневого статусу: 1. Дисфункція енергокисневого статусу помірна та виражена ( ДЕКС 16–32 %). 2. Недостатність ЕКС компенсована та декомпенсована ( НдЕКС 33 –60 % ). 3. Неспроможність енергокисневого статусу ( НсЕКС > 61 % ).

Докладне описання розроблених варіантів метаболічної корекції в програмі
інтенсивної терапії хворих при тяжих ОНР подано в практичних
рекомендаціях. Покращення цих показників (табл. 10) в 2-й групі
відбувається значно повільніше і не досягає нормальних значень. Окрім
цього цікавим було те, що ступінь гемічної гіпоксії, пов’язаної з
інактивацією гемоглобіну в 1-й групі хворих ліквідується вже до кінця
1-ї доби проведення метаболічної корекції, в той час як в контрольній
групі вона зменшується повільно і залишається на рівні 4,1±1,8% на 2-гу
добу. Майже аналогічні зміни виявлені в динаміці показників ступеня
легеневої гіпоксії в порівнюваних групах хворих. Відбулись позитивні
зрушення в системі ПОЛ/АОС.

Концентрація МДА знижувалась на 37% в порівнянні з контрольною групою,
що, можливо, пов‘язано з їх включенням в метаболічні перетворення.
Значно швидше відновлювалась активність каталази та рівень ТФ відповідно
на 25 і 30% до кінця 2-ї доби лікування в порівнянні з контрольною
групою (рис.9). Клінічні критерії ефективності метаболічної корекції
представлені в таблицях 11 та 12.

Таблиця 10

Зміни показників енергокисневого забезпечення та метаболізму на фоні
комплексної метаболічної корекції (1) в порівнянні з контрольною групою
(2) (М ± м, n=30)

Показник Належні Вихідні Через 12 г Через 24 г Через 48 г

АВРО2, мл/л (1) 50,0±0,98 37,9±1,2* 40,3±2,6* 46,9±2,8** 49,9±2,4

АВРО2, мл/л (2) –»– 38,1±2,7* 40,2±3,3* 41,1±2,8* 42,8±5,0**

ІспО2, мл/хв/м2 (1) 160,0±5,78 71,1±6,5* 114,0±7,8* 149,2±9,2**
171,6±10,4**

ІспО2, мл/хв/м2 (2) –»– 71,5±8,9* 86,9±12,3* 100,5±13,7* 121,2±9,3**

КУО2, % (1) 29,0±0,5 25,5±1,3* 27,6±1,6* 28,6±2,0 28,0±1,7

КУО2, % (2) –»– 21,0±2,0* 23,7±2,6* 25,7±1,6* 27,6±2,8**

СГГі (1) Відсутня

(0,0) 7,5±2,6 * 2,8±1,14 * 0,77±0,38** Відсутня

СГГі (2) –»– 9,6±1,8 * 5,5±2,29 * 5,2±2,1* 4,1±1,8

СЛГ (1) –»– 7,9±1,2 * 4,3±1,5 * 2,27±1,0** Відсутня

СЛГ (2) –»– 11,9±4,7 * 11,4±2,4 * 10,9±2,3* 7,9±2,1

КрЕС,% (1) –»– 55,5±4,1 22,5± 4,8 7,3±5,7 Відсутня

КрЕС,% (2) –»– 55,3±5,6 45,7±7,6 37,2±8,6 24,3±5,8

Примітка.

*- достовірна різниця (р < 0,05) з показниками контрольної групи; **- достовірна різниця ( p < 0,05 ) з вихідними показниками через 24 і 48 годин. Таблиця 11 Клінічні критерії ефективності комплексної метаболічної корекції (1) в порівнянні з традиційною інтенсивною терапією (2) (М ± м) Показник Хворі 1 групи (n=21) Хворі 2 групи (n = 22) Вік хворих, роки 35,5±2,3 35,4±2,2 Час експозиції ФОС,год 8,0±1,3 7,9±1,5 Тривалість виходу з шоку, годин 8,5±1,6 11,1±1,9* Компенсація функції зовнішнього дихання, годин 7,1±1,8 11,9±2,1* Нівелювання нікотино- та мускариноподібної дії ФОС, годин 25,4±2,9 36,5±3,5* Частота розвитку пневмоній 7 (33,3 %) 12 (54,5%) Кількість померлих 4 7 Отже, гострі тяжкі отруєння нейротропними речовинами призводять до дисфункції ЦНС, значного пригнічення інтенсивності метаболізму мозку, дисоціації тонусу артеріального та венозного русел, гіпоперфузії мозку та неспроможності розгортання адекватних адаптаційних механізмів організму, що загрожує життю вже в перші 6-12 годин хімічної травми. Застосування розробленої нейрометаболічної корекції в комплексі інтенсивної терапії в токсикогенну стадію отруєнь сприяє більш ранньому відновленню кровообігу, свідомості і зниженню летальності, а тому є доцільним і патогенетично обгрунтованим (рис. 10). Таблиця 12 Клінічні критерії ефективності нейрометаболічної корекції (1) при токсичних комах в порівнянні з контрольною групою (2) (М±м) Показник Хворі, яким проводилась нейрометаболічна корекція (п= 40) Хворі, яким проводилась традиційна терапія (п = 20) Вік хворих, роки 36,3±1,1 36,2±2,76 Час експозиції отрути, годин 18,1±1,5 18,0±1,78 Тривалість виходу з шоку, годин 7,5±1,5 * 12,5±2,0 Тривалість виходу з коми, годин 16,2±3,3 * 23,9±4,1 Частота розвитку пневмоній 9 (22,5%) 7 (35%) Кількість померлих – 6 Отже, програми інтенсивної терапії повинні будуватися відповідно категорії порушень енергокисневого статусу, тяжкості стану та виду отруєння, що забезпечує скорочення часу відновлення інтенсивності метаболізму, виключає летальність при компенсованому шоку і на22,9% знижує її при декомпенсованому шоку. Відновлення ЕКС та попередження тяжких його порушень повинно носити цілеспрямований характер: I варіант упереджувальної фармакометаболічної корекції застосовується при отруєннях ПЛ у хворих з вираженою дисфункцією та компенсацією ЕКС, які виявлені в стадії компенсації шоку та токсичною комою 1-2 ст.; II варіант – при декомпенсації ЕКС. Відповідно III та IV варіанти при отруєннях ФОС. Таким чином, у дисертаційній роботі виконано трьохрівневе завдання: 1) експериментально встановлено лікувальний ефект субстратних фармпрепаратів, які відновлюють функціонально-метаболічні порушення та проявляють цитопротекторні властивості, зменшуючи структурні ушкодження гепатоцитів при гострих тяжких отруєннях нейротропними речовинами; 2) в клініці визначені та охарактеризовані категорії порушень енергокисневого статусу в залежності від виду отруєння та тяжкості стану хворих; 3) на основі поглибленого вивчення патогенезу токсикометаболічних порушень створено концепцію відновлення енергетичного статусу та застосовано принцип упереджувальної інтенсивної терапії у відповідності до категорії порушень ЕКС. ВИСНОВКИ У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми – лікування гострих тяжких отруєнь нейротропними речовинами, що дозволило розробити новий концептуальний підхід до відновлення енергокисневого статусу та запобіганню його порушень. Цей підхід виявляється в розкритті механізмів формування метаболічних наслідків токсикогіпоксичного стану, як патогенетичної бази розвитку критичного стану. Проведено комплексне дослідження значення порушень кисневого режиму, церебрального кровотоку, активності мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів, пероксидазних процесів та інтенсивності метаболізму в патогенезі клітинного енергодефіциту та структурно-функціональних ушкоджень. Визначено роль цілеспрямованої фармакокорекції токсикометаболічних порушень в комплексі інтенсивної терапії; розроблені, в залежності від виду отруєння, тяжкості стану та категорії порушень енергокисневого статусу патогенетично обгрунтовані програми інтенсивної терапії, що дозволило поліпшити результати лікування хворих з гострими тяжкими отруєннями психолептиками та фосфорорганічними сполуками. 1. Гострі отруєння ПЛП та ФОІ, ускладнені екзотоксичним шоком, супроводжуються розвитком біоенергетичної гіпоксії, головними чинниками якої є низька продуктивність серця, артеріальна гіпоксемія, пригнічення ключових мітохондріальних дегідрогеназ та порушення тканинної утилізації кисню. Екстракція кисню при отруєннях ПЛ залишається достовірно зниженою до виходу з критичного стану, в той час як при отруєннях ФОІ, в порівнянні, достовірно підвищеною при компенсованому шоку і недостовірно зниженою при декомпенсованому. Загальне споживання кисню залишається патологічно низьким і зростає пропорційно зі збільшенням транспортування кисню в діапазоні від 280 до 650 мл/хв/м2. Гострі ОНР мають гемоглобінінактивуючу дію і знижують кисневу ємкість крові (КЄК) на 10–16 %, яка посилюється легеневою, гемодинамічною та тканинною гіпоксією. Істинну КЄК віддзеркалюють прямі методи визначення кількісного вмісту кисню в крові. 2. Токсикогіпоксичний стан спричиняє часову послідовність розвитку функціонально-метаболічних порушень у клітинах, які розпочинаються достовірною активацією ключових мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів в перші 6-12 годин, а продовження та (або) посилення тяжкості стану призводить до достовірного зниження (на 51%) активності мітохондріально-ферментного комплексу і біоенергетичної гіпоксії II ступеня при декомпенсованому екзотоксичному шоку. 3. У хворих із компенсованою стадією шоку в перші 6-12 годин, при активації ПОЛ, достовірно зростає концентрація токоферолу (ТФ) та каталази, що підтримує рівновагу в системі ПОЛ/АОС. При декомпенсованому шоку в наступні 12-24 години достовірно знижується концентрація ТФ (на 20 %) і активність каталази (на 35 %) при переважному зростанні малонового діальдегиду (в 2 рази) і зменшенні концентрації дієнових кон’югатів (в 1,9 разів), що на фоні порушення окисно-відновних процесів не може забезпечити утилізації кінцевих продуктів ПОЛ ані в оксигеназних, ані в оксидазних процесах і вказує на стадію декомпенсації біоенергетичної гіпоксії та передумову розвитку “оксидазного стресу”. 4. Гострі отруєння ПЛП, ускладнені токсичною комою I-II ст. у 82,5% обстежених хворих супроводжуються зниженням у 1,8 разів об’ємної швидкості мозкового кровотоку і в 15% - підвищенням; дисоціацією тонусу артеріального та венозного русел мозку з погіршенням венозного відтоку крові, активною його гіперемією та клітинною гіпоксією у всіх обстежених. Застосування нейрометаболічної корекції в програмі інтенсивної терапії сприяє більш ранньому відновленню церебрального кровотоку, зменшує тривалість коматозного стану (на 21%) і недостатність ЕКС трансформується в дисфункцію. 5. Критичність порушень енергетичного статусу при отруєннях ПЛП у стадії компенсації шоку становить 36,8±4,0 % і 56,0±5,6 % при декомпенсованому; при отруєннях ФОІ відповідно 22,5±6,1 % та 48,7±6,3 %. Визначено 5 категорій порушень ЕКС при ОНР в залежності від стадії шоку. Виражена дисфункція енергокисневого статусу (ЕКС) при компенсованому шоку ускладнюється біоенергетичною гіпоксією I ступеня, а недостатність ЕКС при декомпенсованому шоку – біоенергетичною гіпоксією II ступеня. При досягненні стадії резистентності загального адаптаційного синдрому усувається гіпоергоз і ефективні рівні енергокисневого забезпечення достовірно не відрізняються. 6.Смертельні отруєння щурів хлорофосом чи фенобарбіталом супроводжуються значним порушенням киснезабезпечення тканин, активацією цитолітичних процесів і ушкодженням ультраструктури мітохондрій гепатоцитів, розвитком гіпобіотичного стану. Застосування метаболічних антигіпоксантів та переносників електронів дихального ланцюжка мітохондрій (цитохрому С, ГОМК, сукцинату натрія, бемітилу) забезпечує більш сприятливий перебіг інтоксикації, знижує тяжкість функціонально-метаболічних порушень, збільшує тривалість життя та виживання тварин і вказує на доцільність їх використання в клінічній практиці. 7. Вірогідно значимий лікувальний ефект при отруєннях психолептиками проявляє цитохром С, а при отруєннях ФОІ –оксибутират натрію. Захисна дія застосованих препаратів обумовлена зниженням тяжкості токсикометаболічних порушень та клітинних пошкоджень. Отримані дані доповнюють уявлення про здатність послаблювати метаболічні наслідки токсикогіпоксичного стану шляхом підтримки енергопродукції в системі мітохондріального окисного фосфорилювання. 8. Головною ланкою у формуванні метаболічної адаптивно-компенсаторної реакції на гостру хімічну травму є інтенсивність та спряженість енергокисневого обміну. Досягнення відповідності між кисневою потребою і надходженням кисню до клітин забезпечує адекватний енергетичний обмін і спряженість прооксидантних і антиоксидантних процесів на етапах адаптаційної структурно-метаболічної перебудови. Перфузійно-екстрактивні показники (ІТО2, ІспО2, КУО2) є основними критеріями у визначенні спрямованості та формуванні метаболічної адаптації. 9. Ефективними рівнями кисневого забезпечення, досягнення яких необхідно в перші 6–12 годин інтенсивної терапії для подальшого відновлення енергокисневого статусу і трансформації в стадію резистентності, являються: іСпО2>156мл/хв/м2; іТО2>575мл/хв/м2; АВРО2>41мл/л ; КУО2>0,25
; СvО2>115 мл/л; СаО2>156мл/л. Достовірна та прогностично значуща
різниця показників кисневого балансу серед хворих основної та
контрольної груп спостерігається в динаміці через 18-24 години з початку
проведення інтенсивної терапії. Найбільш інформативними є іТО2, ІСпО2,
КУО2, ІСТТО2.

10. Головним механізмом компенсації редукованого ТО2 на етапі
протишокової терапії залишається підвищення серцевого викиду та
оксигенації крові в легенях. Протишокова терапія вважається ефективною,
коли збільшення ТО2 достатньо для досягнення максимального, незалежного
від ТО2, споживання кисню. Диференційоване застосування програм
фармакометаболічної корекції в умовах нормалізації транспортування кисню
забезпечує відновлення його утилізації (достовірно зростає СпО2, КУО2,
АВРО2), зниження інтенсивності ПОЛ, підвищення рівня токоферолу та
активності каталази і веде до зниження тяжкості метаболічних наслідків
токсикогіпоксичного стану. Ефективність терапії забезпечується
реактивацією окисно-відновних процесів та ліквідацією клітинного
енергодефіциту з переходом структурно-функціональних систем до нового
стаціонарного стану, який розширює межі резистентності до гострої
хімічної травми.

11. Реалізація розроблених програм фармакометаболічної корекції зменшує
в 1,5 рази тривалість коматозного стану, кількість легеневих ускладнень
на 21 %, забезпечує виключення летальності при компенсованому шоку і
зниження на 22,9% при декомпенсованому шоку.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.Оцінку порушень енергокисневого статусу у хворих в критичних станах
при ОНР необхідно проводити з метою запобігання та зниження тяжкості
тосикогіпоксичних ускладнень.

2.Для оцінки токсикометаболічних порушень доцільно використовувати
клінічні категорії енергокисневого дисгомеостазу: дисфункція
енергокисневого статусу помірна та виражена (ЕКС 16-32%); недостатність
ЕКС компенсована та некомпенсована (33-60%); неспроможність
ЕКС(НсЕКС>61%).

3. При отруєннях психолептиками з вираженою дисфункцією та компенсацією
енергокисневого статусу, які виявлені у хворих з компенсованим шоком та
токсичною комою 1-2 ст, після відновлення тканинної перфузії,
церебрального перфузійного тиску та легеневого газообміну на фоні
проведеної крапельної інфузії дофаміну (допаміну) 2 -5 мкг/кг/хв та 3-5
мкг/кг тренталу в інтенсивну терапію включати I варіант упереджувальної
фармакометаболічної корекції: пірацетам довенно (болюсно і крапельно) в
зростаючих дозах від 80 до 160 мг/кг в першу добу; цитохром С (цитомак)
довенно крапельно в дозі 0,3-0,5 мг/кг в перші 6 годин ІТ з наступним
введенням через 8-12 годин; нікотинамід в дозі 1,5-2 мг/кг кожні 6 годин
в першу добу та рибофлавін-мононуклеотид довенно в дозі 20-30мг/добу ;
кокарбоксилазу по 100 мг 2 рази; піридоксин довенно крапельно в
середньодобовій дозі 6-9 мг/кг; рибоксин болюсно довенно, повільно в
середньодобовій дозі 10 мг/кг; дексазон в дозі 0,1-0,15 мг/кг; при
збереженій сечовидільній та концентраційній функції нирок призначати 4%
розчин глутаргіну по 50 мл (2г) в 150 мл 0,9% NaCI довенно з швидкістю
60-80 крапель/хв.; корекцію глікемії проводили щляхом введення інсуліну
довенно при глікемії більше 6,0 ммоль/л.

4. II варіант застосовувати при декомпенсації енергокисневого статусу:
при цьому I варіант підсилюється підвищенням дози допаміну до 7-12
мкг/кг/хв.; пірацетаму від 160 до 200 мг/кг/добу; нікотинаміду до 3-4
мг/кг через 6 годин на добу; глутаргіну до 6-8 г (150-200 мл 4% розчину)
за рахунок 3-х разової інфузії розчину; дексазону до 0,17-0,25 мг/кг в
перші 6-12 годин інтенсивної терапії.

5. III варіант. При отруєннях ФОІ з вираженою дисфункцією та
компенсацією енергокисневого статусу, які виявляються при компенсованому
шоку в 2 стадію отруєнь (гіперкінезів та судом), окрім специфічної
антидотної терапії, застосовується фармакометаболічна корекція:
розпочинати безперервну довенну інфузію оксибутирату натрія в першу
годину в дозі 60-80 мг/кг з додаванням 100 – 200 мг тіопенталу натрія на
фізіологічному розчині NaCI, а в наступні години першої доби по 10-15
мг/кг ГОМКу разом з сибазоном в дозі 40-80 мг/добу. Сумарна доза ГОМКу
не перевищує 20 г/добу. При збереженні спонтанного дихання темп інфузії
корегується таким чином, щоб не пригнічувалась його функція; на фоні
проведеної крапельної інфузії 3- 5 мг/кг тренталу призначався цитохром С
(цитомак) довенно крапельно в дозі 0,3-0,5 мг/кг в перші 6 годин ІТ з
наступним введенням через 8-12 годин; кокарбоксилазу по 100 мг 2 рази;
піридоксин довенно крапельно в середньодобовій дозі 6-9 мг/кг; рибоксин
болюсно довенно, повільно в середньодобовій дозі 10 мг/кг; дексазон в
дозі 0,1-0,15 мг/кг;

6. IY варіант. При отруєннях ФОІ з декомпенсацією енергокисневого
статусу, яка виявлена в II-III стадію отруєнь, хворим, як правило,
проводиться ШВЛ і III варіант фармакометаболічної корекції доповнюється
призначенням: глутаргіну до 6-8 г (150-200 мл 4% розчину) за рахунок 3-х
разової інфузії розчину; енергетичного розчину (20% глюкоза 400,0 + 36
од.інсуліну + КСI 7,8% — 15,0 + MgSO4 25% — 10,0) під контролем глікемії
< 6,0 ммоль/л; дексазону до 0,17-0,25 мг/кг в перші 6-12 годин інтенсивної терапії. 7. Врахування категорії порушень ЕКС при ОНР дозволяє застосовувати упереджувальну ІТ при наростанні тяжкості стану і погрозі розвитку більш тяжких метаболічних наслідків токсикогіпоксичного стану. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Лисенко В.Й. Метаболічна корекція токсикогіпоксичних порушень при гострих тяжких отруєннях ФОС // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О.Можаєва. - 2005.- №3. - С. 86-89. 2. Звєрєв В.В., Черемський А.П., Лисенко В.Й. Енергетичний статус організму, як критерій для розрахунку мінімально необхідного об’єму інфузій в критичних станах //Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О.Можаєва. - 2005. -№2. - С.101-103. 3. Лисенко В.Й., Звєрєв В.В. Токсикогіпоксичні стани і вільнорадикальне окиснення при гострих тяжких отруєннях психолептиками // Проблеми медичної науки та освіти. - 2005. - №2. - С. 42–45. Автором проведено дослідження, обговорені результати дослідження та написана стаття. 4. Лисенко В.Й. Особливості тканинного дихання та активності мітохондріальних дегідрогеназ лімфоцитів при гострих отруєннях нейротропними речовинами // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О.Можаєва. - 2004.-№4. - С.72-75. 5. Звєрєв В.В., Черемський А.П., Лисенко В.Й. Інтегративний підхід до планування інфузійної терапії у хворих в критичних станах //Патологія: Наук.-практич. медичний журнал. - 2005. – Том 2, №2. - С.45-47. Автор особисто проводив лікування, обстеження, часткове написання статті. 6. Лисенко В.Й., Звєрєв В.В., Карамушко І.В., Петренко В.П.,Соловей А.М., Камалов О.А., Кабардинська Н.Д., Личко Н.Б., Грамович В.І. Реосорбілакт в комплексній корекції гемокоагуляції при гострих отруєннях нейротропними препаратами. // Гематологія і переливання крові.- 2004.- Вип.32, Ч.1.- С.239-242. Автором особисто проведене дослідження гемокоагуляції, призначення корекції, написання статті. 7. Лисенко В.Й. Корекція нейромедіаторних порушень та мозкового кровотоку при токсикогіпоксичних комах // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія.-2001. - №2 (д). - С.64-66. 8. Лысенко В.И., Гнатив В.В. Обоснование применения антигипоксантов при острых отравлениях барбитуратами // Лекарства- человеку. - 2001.- Т. ХV, № 1-2. - С.337-340. Автором особисто обгрунтовано застосування препаратів, проведено забір крові для дослідження, написана стаття. 9. Лисенко В.Й. Корекція кисневотранспортної функції крові та мозкового кровотоку при токсикогіпоксичних комах // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2001. – №1. – С. 165-167. 10. Лысенко В.И. Определение вида и оценка степени гипоксии в критических состояних // Проблеми медичної науки та освіти. - 2002. - №1. - С.32-34. 11. Лисенко В.Й. Фармакологічна корекція церебральної недостатності при тяжких отруєннях психотропними препаратами // Лекарства- человеку. - 2002. -Т.ХVII, № 2. - С.156-159. 12. Лысенко В.И. Доставка и потребление кислорода в оценке тканевой перфузии и ее коррекции при химической травме // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія.- 2000. – Т.1(д). - С.179-181. 13. Зверев В.В., Лысенко В.И., Гринишин О.П., Кабардинская Н.Д. Инфузионно-трансфузионная терапия при экзотоксическом шоке //Науковий вісник Ужгородського університету. – 1999. – Вип.8 . - С.63-64. Автором особисто узагальнені результати власних досліджень, обговорені результати. 14. Лысенко В.И. Оценка и определение эффективного кислородного обеспечения в критических состояниях // Проблеми медичної науки та освіти. - 1999.-№2. - С.73-74 и 78. 15. Зверев В.В., Лысенко В.И., Цымбал И.А., Черемской А.П. Оптимизация инфузионной терапии при острых экзотоксикозах с гепатоцеребральной и гепаторенальной недостаточностью // Гематологія і переливання крові. - 2004. - Вип.32, Ч.1. - С.212-214. Автор особисто проводив лікування, обстеження, часткове написання статті. 16. Лисенко В.Й. Оксибутират натрію в інтенсивній терапії тяжких отруєнь ФОС // Лекарства- человеку. - 2002 . - Т.ХVII, №1. - С.246- 248. 17. Лысенко В.И., Гнатив В.В. Эффективность антигипоксантов в лечении острых отравлений ФОИ // Современные проблемы токсикологии.- 2003. - №1.- С.88-90. Автором особисто обгрунтовано вибір антигіпоксантів та написана стаття. 18. Зверев В.В., Лысенко В.И., Редькин В.Г., Серебрякова Т.Н. Профилактика и коррекция органных и метаболических нарушений у больных с острыми экзотоксикозами // Проблеми медичної науки та освіти. - 1999. - №1.- С.68-72. Автором особисто обстежувались хворі, проводився забір крові для досліджень та призначалось лікування, проведена статистична обробка. 19. Лисенко В.Й., Карамушко І.В., Петренко В.П.,Соловей А.М., Камалов О.А., Кабардинська Н.Д., Мегера В.Е. Ефективність глутаргіну при гострій печінковій недостатності у токсикологічних хворих // Лекарства человеку.- 2002. - Т.ХVII, №3. - С.253-257. Автор особисто приймав участь в обстеженні та лікуванні хворих, проведенні статобробки, написав статтю. 20. Лисенко В.Й. Клиническая оценка кислородного долга при экзотоксическом шоке //Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2003. - №2-д. – С.51-53. 21. Лисенко В.Й. Особливості корекції системної та церебральної гемодинаміки при токсикогіпоксичних енцефалопатіях // Український журнал екстремальної медицини ім.Г.О.Можаєва. - 2003. -№4. - С.59-62. 22. Лисенко В.Й., Карамушко І.В., Соловей А.М., Камалов О.А., Мегера В.Е., Кабардинська Н.Д. Корекція гемодинамічних порушень при гострих отруєннях нейротропними препаратами //Лекарства-человеку. - 2003. - Т.ХVIII, №1.- С.114-117. Автор особисто проводив лікування хворих, проводив дослідження, написання статті. 23. Лисенко В.Й. Аналіз респіраторних ускладнень при проведенні штучної вентиляції легень у хворих з отруєннями фосфорорганічними сполуками // Український журнал екстремальної медицини імені Г.О.Можаєва. - 2004. - №2. - С.34-37. 24. Лисенко В.Й. Нові принципи корекції метаболічного дисгомеостазу при токсикогіпоксичних комах // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О. Можаєва. - 2004. - №3. - С.95-96. 25. Лисенко В.Й. Глутаргін в профілактиці та корекції гострої токсичної гепатопатії: Методичні рекомендації. – Київ, 2003. - 15 с. 26. Аркатов В.А., Лысенко В.И. Реакции гемокоагуляции в критических состояниях и ее коррекция: Учебное пособие. – М.: ЦОЛИУВ, 1989. - 107с. Автором особисто підібрана та проаналізована наукова література, написано розділ “Физиология гемостаза”, “Лабораторные методы исследования состояния гемокоагуляции”, “Синдром диссеминированного внутрисосудистого свертывания крови”, “Предтромботические состояния и тромбоэмболические осложнения”, “Профилактика тромбоэмболических осложнений и консервативное лечение тромбоэмболии легочной артерии”. 27. Аркатов В.А., Гнатив В.В., Лысенко В.И. Антигипоксанты в лечении острых отравлений барбитуратами // Фармакодинамика современных лекарственных средств, применяемых в клинической анестезиологии и реаниматологии: Сб. науч. трудов ХМИ. – Харьков,1988. - С.60–63. Автором проведено лікування та обстеження хворих, часткове написання статті. 28. Зверев В.В., Лысенко В.И. Профилактика нарушений барьерной функции легких путем проведения дезагрегантной и антикоагулянтной терапии. Информационное письмо МОЗ.– Киев, 1986.– 2 с. Автор особисто проводив дослідження та статистичну обробку результатів лікування. 29. Аркатов В.А., Арцыбушев Ю.Н., Лысенко В.И., Гнатив В.В. Краниоцеребральная гипотермия и оксибутират натрия в комплексном лечении гипоксических ком при острых отравлениях // Тезисы II Всесоюзной конференции “Биоантиоксидант”. – Черноголовка, 1986. – Том II. - С.111-112. Автор особисто запропонував використовувати ГОМК в лікуванні та написав доповідь на конференцію. 30. Аркатов В.А., Порохняк Л.А., Рогожин Б.А., Журавлева Л.В., Лысенко В.И., Гнатив В.В. Антиоксидантная и гепатозащитная активность антигипоксических средств //Тезисы II Всесоюзной конференции “Биоантиоксидант”. – Черноголовка, 1986. – Том I. - С.97-98. Автор особисто проаналізував наукову літературу та результати дослідження. 31. Арцыбушев Ю.Н., Лысенко В.И. Профилактика “постнаркотической абстиненции головного мозга” // Тезисы научной конференции молодых ученых УИУВ. - Харьков, 1986. - С. 37-38. Автором визначена мета дослідження, написані тези. 32. Лысенко В.И., Гнатив В.В. Вид и степень гипоксических нарушений в декомпенсированной фазе екзотоксического шока //Тезисы областной конференции молодых ученых медиков. – Харьков,1987. - С. 39-40. Автор проаналізув результати досліджень і запропонував їх визначення. 33. Цицер Ф.Х., Лысенко В.И. Влияние оксигенированных сорбентов на кислородный бюджет организма при гемокарбоперфузии // V республиканский съезд анестезиологов-реаниматологов. – Ворошиловрад,1988. - С.427-428. Автор запропонув мету дослідження та узагальнив результати. 34. Аркатов В.А., Лысенко В.И., Гнатив В.В., Арцыбушев Ю.Н Критерии тяжести и прогноза экзотоксического шока // IV Всесоюзный съезд анестезиологов и реаниматологов. – Одесса, 1989. - С.302-303. Автор особисто проводив дослідження і повідомив результати роботи на з’їзді. 35. Лысенко В.И., Гнатив В.В. Антиоксиданты и антигипоксанты в комплексном лечении тяжелых отравлений ФОС // Материалы научно-практической конференции молодых ученых медиков. – Харьков, 1989.- С. 82-83. Автором проведено лікування та обстеження хворих, часткове написання статті. 36. Zverev V.V., Lysenko V.I. Pecularities of respiratry in exotoxic coma.//Central nervus system and postresustitation pathology of organism. – Moscow, 1989. - C.225. Автор провів лікування хворих, часткове написання статті 37. Аркатов В.А., Зверев В.В., Лысенко В.И., Петренко В.П., Цицер Ф.Х. Профилактика и интенсивная терапия отрой печеночной недостаточности при отравлениях // Тезисы докладов ІІІ научно-практической конференции анестезиологов и реаниматологов Молдовы. – Кишинев, 1990. - С.110-111. Автор особисто провів дослідження хворих, статистичну обробку та обговорення результатів. 38. Зверев В.В., Лысенко В.И., Петренко В.П. Особенности интенсивной терапии больных гипоксическими комами //Материалы ІІ съезда анестезиологов и реаниматологов Беларуси. – Минск,1991. - С.97-98. Автор провів лікування хворих, статистичну обробку та обговорення результатів. 39. Лысенко В.И., Зверев В.В. Оценка адаптационных реакций кислородтранспортной системы в критических состояниях //Актуальные проблемы анестезиологии и интенсивной терапии: Международная конференция. – Донецк, 1993. – С.77. Провів аналіз досліджень та написання статті. 40. Зверев В.В., Лысенко В.И. Особенности клиники и фармакотерапии ФОИ. // Материалы международной научно-практической конференции по организации неотложной помощи. – Одесса,1993. - С.87-88. Автор особисто проводив лікування хворих та статистичну обробку результатів дослідження. 41. Зверев В.В., Лысенко В.И., Соловей А.Н. Особенности фармакологической коррекции при экзотоксической коме у подростков //Материалы съезда детских анестезиологов Украины. – Запорожье, 1995. - С.74-75. Автор особисто брав участь в обстеженні та лікуванні хворих, обговоренні результатів роботи. 42. Лысенко В.И. Нарушения кислородного снабжения при тяжелых экзотоксикозах // Матеріали ІІ національного конгресу анестезіологів України. – Харків,1996. - С.225-226. 43. Лысенко В.И. Фармакологическая коррекция нейромедиаторных и метаболических нарушений при барбитуровой коме // Матеріали ІІ національного конгресу анестезіологів України. – Харків, 1996. – С.226. 44. Лысенко В.И. Энергетическое состояние лимфоцитов при тяжелых отравлениях //Матеріали ІІ національного конгресу анестезіологів України. Харків,1996.- С.226 - 227. 45. Лысенко В.И. Профилактика респираторного дистресс-синдрома при экзотоксическом шоке // Матеріали 2 національного конгресу анестезіологів України. – Харків,1996. – С.227. 46. Лысенко В.И. Определение эффективного уровня кислородного обеспечения в критических состояниях // Матеріали 2 національного конгресу анестезіологів України. – Харків,1996. - С.200. 47.  Зверев В.В., Анищук В.П., Лысенко В.И. Влияние фактора времени на эффективность детоксикационной терапии при острых экзотоксикозах //Матеріали ІІ національного конгресу анестезіологів України. – Харків, 1996. - С.221-222. Автор особисто провів аналіз результатів дослідження та їх статистичну обробку. 48.  Зверев В.В., Лысенко В.И., Редькин В.Г., Серебрякова Т.Н. Особенности фармакологической коррекции, интенсивной терапии нейромедиаторных и метаболических нарушений при экзотоксической коме // IX Всеросийская научная конференция “Актуальные вопросы анестезиологии и реаниматологии”. – Санкт-Петербург, 1998. - С 59-60. Автором особисто проведені обстеження та узагальненя результатів,.написання статті. 49. Лысенко В.И. Динамика доставки и потребления кислорода в оценке тканевой гипоксии и ее коррекции при экзотоксическом шоке // Актуальные вопросы гастроэнтерологии и эндокринологии: Сб. науч. работ, посвященный 100-летию городской клинической больницы №2 и 75-летию кафедры хирургии и проктологии ХМАПО. – Харьков, 2000. - С.173-174. 50. Лисенко В.И., Камалов О.А., Соловей А.М., Карамушко И.В., Виноградов В.В. ГОМК в комплексе метаболической коррекции при тяжелых отравлениях ФОИ // Актуальные вопросы гастроэнтерологии и эндокринологии: Сб. научных работ, посвященный 100-летию городской клинической больницы №2 и 75-летию кафедры хирургии и проктологии ХМАПО. – Харьков, 2000. - С.176. Автор особисто проводив дослідження та написання статті. 51. Лисенко В.И., Лисица В.Г., Червякова Л.А., Петренко В.П., Соловей А.Н. Коррекция нейромедиаторных и метаболических нарушений при экзотоксической коме //Актуальные вопросы гастроэнтерологии и эндокринологии: Сборник научных работ, посвященный 100-летию городской клинической больницы №2 и 75-летию кафедры хирургии и проктологии ХМАПО. – Харьков, 2000.- С.174. Автор особисто проводив лікування хворих та аналіз результатів, написання статті. 52. Лисенко В.Й., Звєрєв В.В., Карамушко І.В. Глутаргін в профілактиці та лікуванні гострої токсичної гепатопатії при отруєннях // Глутаргін – нові принципи фармакотерапії захворювань печінки: Зб. робіт науково-практичної конференції . – Харків, 2003. - С.111-115. Автор особисто провів аналіз результатів досліджень, написання статті. 53. Лысенко В.И. Действие субстратных антигипоксантов в условиях модели экзотоксического шока //Анестезиологическое обеспечение и интенсивная терапия критических состояний: Тезисы докладов V съезда анестезиологов-реаниматологов республики Беларусь. – Минск, 2004. - С.90-91. 54. А.с. 1673041 СССР МКИ 5А61В 5/00. 10/00. Способ диагностики гипоксии: / В.В. Гнатив и В.И.Лысенко (СССР) – Заявлено 16.02.88; Опубл. 30.08.91, Открытия. Изобретения. – 1991.-№ 32. Автор особисто брав участь у розробці способу діагностики інтегрального показника кисневої недостатності. 55.  Патент № 55875 А Україна, МКИ 7 А61К31/02. Спосіб лікування отруєнь, викликаних фосфорорганічними сполуками / Лисенко В.Й.- №2002075811; Заявлено 15.07.2002; Опубл. 15.04.2003. Бюл.№ 4. АНОТАЦІЯ Лисенко В.Й. Особливості патогенезу та інтенсивної терапії токсикогіпоксичних і метаболічних порушень в критичних станах при отруєннях нейротропними речовинами (клініко-експериментальне дослідження). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.30 – анестезіологія та інтенсивна терапія. – Дніпропетровська державна медична академія, м. Дніпропетровськ, 2005. Дисертація присвячена актуальній медичній проблемі – підвищенню клінічної ефективності інтенсивної терапії тяжких отруєнь психолептиками та фосфорорганічними сполуками. Експериментальні дослідження виконані на 132 щурах (22 серії), клінічні – на 185 хворих (2 групи). Експериментально досліджені функціонально-метаболічні порушення і ультраструктурні ушкодження гепатоцитів при отруєннях фенобарбіталом та хлорофосом, показано їх роль в патогенезі шоку і встановлено вплив фармпрепаратів (цитохрому С, оксибутирату Na, сукцинату Na та бемітилу) на структурно-метаболічні порушення та виживання тварин. В клініці виконано поглиблене дослідження порушень кисневого режиму, церебрального кровотоку, активності мітохондріальних дегідрогеназ, пероксидазних процесів та функціонально-метаболічних порушень при екзотоксичному шоку і визначено 5 категорій порушень енергокисневого статусу (ЕКС) на основі чого розроблена концепція його відновлення та запроваджено принцип упереджувальної інтенсивної терапії. Відповідно до стадії шоку, виду отруєння та категорії порушень ЕКС розроблено 4 варіанти програм фармакометаболічної корекції, застосування яких зменшило тривалість коматозного стану, кількість легеневих ускладнень, забезпечило виключення летальності при компенсованому шоку і зниження на 22,9% при декомпенсованому шоку. Ключові слова: гострі отруєння, енергокисневий статус, метаболізм, патогенез, структурні ушкодження гепатоцитів, фармакокорекція, упереджувальна інтенсивна терапія. АННОТАЦИЯ Лысенко В.И. Особенности патогенеза и интенсивной терапии токсикогипоксических и метаболических нарушений в критических состояниях при отравлениях нейротропными средствами (клинико-экспериментальное исследование). – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.30 – анестезиология и интенсивная терапия.- Днепропетровская государственная медицинская академия, г. Днепропетровск, 2005. Диссертация посвящена актуальной медицинской проблеме – повышению клинической эффективности интенсивной терапии острых тяжелых отравлений нейротропными средствами (ОНС) на основе раскрытия патогенетических механизмов формирования токсикогипоксических и метаболических нарушений. В диссертации представлено теоретическое обобщение и новое решение актуальной научной проблемы – лечения острых тяжелых ОНС, что позволило разработать новый концептуальный подход к восстановлению энергокислородного статуса организма при ОНС. Этот подход проявляется в раскрытии механизмов развития токсикогипоксических и метаболических нарушений как патогенетической базы формирования критического состояния при ОНС. Проведено углубленное исследование значения нарушений кислородного режима, церебрального кровотока, активности митохондриальных дегидрогеназ лимфоцитов, пероксидазных процессов и интенсивности метаболизма в патогенезе клеточного энергодефицита и структурно-функциональных повреждений при ОНС; изучена роль целенаправленной фармакокорекции токсикометаболических нарушений в комплексной интенсивной терапии; разработаны, в зависимости от вида отравления, тяжести состояния и категории нарушения энергокислородного статуса, патогенетически обоснованные программы интенсивной терапии, что позволило улучшить результативность лечения больных с острыми тяжелыми отравлениями психолептиками и фосфорорганическими соединениями. Эспериментальные исследования проведены на 132 крысах (22 серии), клинические – на 185 больных, которые распределены на 2 групы в зависимости от стадии шока и вида отравления. В условиях экспериментальной модели экзотоксического шока определены функционально-метаболические нарушения и ультраструктурные повреждения гепатоцитов при отравлениях фенобарбиталом и хлорофосом, показана их роль в патогенезе и установлено влияние метаболических антигипоксантов и переносчиков электронов дыхательной цепи митохондрий (сукцината Na, оксибутирата Na, бемитила, цитохрома С) на выживание животных и структурно-метаболические нарушения. Достоверно значимый лечебный эффект при отравлениях фенобарбиталом проявляет цитохром С, а при отравлениях ФОС – оксибутират Na, который заключается в восстановлении функционально-метаболических процессов и выживании животных. В клинике впервые, на основе углубленного исследования нарушений кислородного режима, церебрального кровотока, активности митохондриальных дегидрогеназ и пероксидазных процессов, выявлена фазность развития токсикогипоксических и метаболических нарушений при ОНС. Установлено 5 категорий нарушений ЭКС в зависимости от стадии шока. Исходя из полученных данных создана концепция восстановления ЭКС и разработаны 4 варианта программ фармакометаболической коррекции, дифференцированное применение которых в условиях нормализации доставки кислорода восстанавливает утилизацию О2 тканями, снижает интенсивность ПОЛ и повышает активность антиоксидантных ферментов, устраняет утилизационный гипо-и патоэргоз, предупреждает развитие окислительного стресса и токсическую гибель клетки. Реализация разработанной комплексной интенсивной терапии снижает длительность коматозного состояния, количество легочных осложнений, позволяет избежать летальности при компенсированном шоке и снизить на 22,9% при декомпенсированном шоке. SUMMARY Lysenko V.I. Particular features of pathogenesis and intensive care of the toxicohypoxic and metabolic complicasions in the сritical states during neurotropic poisoning (clinical-experimental research). – Manuscript. The dissertation on competition of a scientific degree of the Doctors of Medical Sciences in speciality 14.01.30 – anesthesiology and intensive care. – Dniepropetrovsk State Medical Academy, Dniepropetrovsk, 2005. The dissertation is devoted to important medical problem– of increasing of clinical efficiency intencive care of acute psycholeptic and organophosphoric poisoning. Experimental investigations were carried out on 132 rates (22series), clinical research – on 185 patients (2 groups). Experimentally researched functional-metabolic disorders and ultrastructural disordes of hepatocyte during phenobarbital and organophosphoric poisoning, described is their role in pathogenesis and studies influence pharmacentical preparation (citochrom C, sodium oxybutirate, sodium succinate and bemitil) on survival rate and structural-metabolic disorders. In clinic there was investigated disorders of oxygen status, activity mitochondrial dehydrogenase, peroxidation proceses and functional-metabolic complicasions during exotoxic shock, define 5 category disorders of energy-oxygenous status and recover them and inculcated preventive intensive care. 4 version of programs of pharmacometabolic correction elaborted accoding to shock stage, kind of poisoning and cattttegory of energy-oxygenous status disorders. Use this programs decreased duration of comatos state, quantity of pulmonic complicasions and except mortality, with compensate shock. Mortality was lower 22,9% with decompensate shock. Key words: acute poisoning, energy-oxygenous status, metabolism, pathogenesis, structural disorders of hepatocyte, pharmacometabolic correction, preventive intensive care. PAGE 1

Похожие записи