АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

МОХАМЕД АЛІ МОХАМЕД АЛЬ ЗУГАІР

УДК: 616.853:616.8-005

Особливості обміну нейроамінокислот у хворих на гіпертензивну
енцефалопатію

14.01.15-нервові хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник Доктор медичних наук, доцент Морозова Ольга
Григорівна, Харківський державний медичний університет, доцент кафедри
нервових хвороб

Офіційні опоненти Доктор медичних наук Перцев Григорій Дмитрович,
Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, головний
науковий співробітник

Доктор медичних наук Дубенко Ольга Євгенівна, Харківська медична
академія післядипломної освіти, професор кафедри невропатології та
нейрохірургії

Провідна установа Інститут геронтології АМН України, відділ

патології екстрапірамідної системи, м.Київ

Захист відбудеться “29” червня 2005 р. о 10-00 годині на засіданні
спеціалізованої Вченої Ради Д 64.566.01 при Інституті неврології,
психіатрії та наркології АМН України за адресою: м. Харків, вул.
Академіка Павлова,46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту неврології,
психіатрії та наркології АМН України за адресою: 61068, м. Харків, вул.
Академіка Павлова,46.

Автореферат розісланий “26” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради

кандидат медичних наук, ст.н.с. Л.І.Дяченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Судинні захворювання головного мозку через значне
поширення і тяжкі наслідки представляють як у нашій країні, так і в
більшості економічно розвинутих країн світу, найважливішу медичну і
соціальну проблему. Одним з найголовніших етіологічних факторів
цереброваскулярної патології є артеріальна гіпертензія. Неврологічні
ускладнення АГ виникають у результаті церебральних інсультів і
хронічного проградієнтного перебігу з частим розвитком судинної
деменції. Якщо медичні, соціальні й економічні наслідки інсультів добре
вивчені, то масштаби цих аспектів ГЕ точно не встановлені, хоча є всі
підстави вважати, що соціальні й економічні наслідки ГЕ дуже значні
через їхній вплив на інтелектуальний потенціал нації.

Хронічні форми судинної патології мозку, які у вітчизняній літературі
називаються дисциркуляторними енцефалопатіями, зустрічаються у 20-30%
осіб працездатного віку (Віничук С.М., 1995; Посуха В.А.,1995;Борисова
Н.А., 1995; Волошин П.В., 2003; Бібіков Л.Г., 1999; Виберес Давид О.,
1996; Garcіa J., 1996; Lassen N., 1996; Weііerc.et al, 1996; Terzіyan
V., 1996; Trymbal A., 1996).

Прогресування мозкової дисциркуляції приводить до збільшення
неврологічного дефіциту, погіршення якості життя та інвалідизації хворих
(Дубенко Є.Г., 1996; Григорова І.А., 2000; Деменко В.Д., 2001; Гордник
Г.А., 2001; Руденко А.Ю., 2002).

Упродовж останніх десятиліть накопичені численні дані про механізми
формування хронічної мозкової дисциркуляції при АГ, її клінічні прояви,
особливості перебігу, шляхи профілактики та лікування (Волошина Н.П.,
1999; Тайцлін В.І., 1999; Верещагін Н.В., 2001; Моргунов В.А., 2001;
Морозова О.Г., 2001; Парфенов В.О., 2002; Шпрах В.В., 2003; Herhol K.,
1990; Heіndel W., 1990; Іkeda T., 1994; Kase C.S., 1999).

Незважаючи на велику кількість робіт щодо ГЕ, деякі принципові аспекти
патогенезу та терапії потребують подальшого дослідження. Насамперед, це
стосується впливу співвідношення збудливих та гальмівних
нейроамінокислот на перебіг ГЕ.

З одного боку, глутамат безпосередньо бере участь не тільки в
синаптичній передачі, регуляції проникності нейрональних мембран, але й
в енергетичному метаболізмі тканини мозку.

З іншого боку, останнім часом усе більше робіт присвячено вивченню
ушкоджувальної дії глутамату при гострій цереброваскулярній патології
(Григорова І.А., 2000; Погорєлов В.Н., 2000; Дубенко О.Є., 2000).
Встановлено, що глутамат та аспартат з’являються в лікворі відразу ж
після інсульту, а гальмівна нейроамінокислота гліцин тільки через 9-10
годин (Костандян М.Ю., 1997; Кулеш С.Д., 2000; Laake J.H., 1995).

Надлишкове вивільнення глутамату й аспартату при гострій ішемії
вважається ключовою ланкою, що обумовлює запуск біохімічних реакцій, які

спричиняють деструкцію мембран нейронів (Крижановський Г.Н., 1997;
Карабань І.М., 1997; Скворцова В.І., 1999; Lіpton S.A.,1994; Rand H.P..
1995).

Взаємовідношення збудливих та гальмівних нейроамінокислот звичайно
знаходить своє відображення у функціональному стані головного мозку. А
виявлення таких взаємовідношень є важливим не тільки з погляду
патогенезу ГЕ, але й для діагностики та диференційованого лікування.

Більшість робіт, присвячених вивченню нейроамінокислот при
цереброваскулярній патології, має експериментальний характер чи
стосується гострих порушень мозкового кровообігу. Дослідження
взаємовідношень нейроамінокислот при хронічній мозковій дисциркуляції на
тлі АГ не численні, хоча не викликає сумнівів участь їхнього дисбалансу
в розвитку мозкової дисциркуляції.

Вивчення взаємовідношень нейроамінокислот також є важливим і
перспективним внаслідок нових можливостей терапевтичної корекції вже
наявних клінічних проявів, а головне – профілактики розвитку
неврологічного дефіциту при АГ та ГЕ, що розвинулася на її тлі.

Зазначені положення і визначили зміст даної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано
згідно з планом наукових досліджень Харківського державного медичного
університету «Вивчення загальних закономірностей патогенетичних процесів
і розробка способів їх корекції» (шифр державної реєстрації
0198U002619) та в руслі науково-дослідної роботи кафедри нервових хвороб
«Зміни біоенергетичного гомеостазу мозку» (шифр державної реєстрації
0199U001773)

Мета і завдання дослідження: Мета дослідження – виявлення особливостей
обміну збудливих і гальмівних нейроамінокислот у хворих на ГЕ та
розроблення диференційованої метаболічної терапії залежно від їх
співвідношень.

Для виконання поставленої мети визначені такі завдання:

1. Клініко-неврологічна характеристика хворих на гіпертензивну
дисциркуляторну енцефалопатію різних стадій.

Вивчення вмісту збудливих та гальмівних нейроамінокислот у хворих на
гіпертензивну дисциркуляторну енцефалопатію залежно від стадії та
клінічних синдромів.

Дослідження співвідношення вмісту нейроамінокислот та біоелектричної
активності мозку за даними ЕЕГ.

4. Вивчення взаємозв’язку порушень церебральної гемодинаміки і змін в
системі нейроамінокислот.

5. Розроблення терапевтичних рекомендацій щодо диференційованої корекції
нейроамінокислот у хворих на гіпертензивну енцефалопатію.

Об’єкт дослідження – гіпертензивна дисциркуляторна енцефалопатія.

Предмет дослідження – збудливі та гальмівні нейроамінокислоти,
церебральна гемодинаміка, біоелектрична активність головного мозку.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше досліджені збудливі
(аспартат, глутамат) і гальмівні (гліцин, ГАМК) нейроамінокислоти у
хворих на ГЕ різних стадій і виявлена роль їхнього співвідношення в
патогенезі клінічних неврологічних синдромів. Показано, що на початкових
етапах відбувається активація збудливих і гальмівних нейроамінокислот зі
збереженням їхнього співвідношення. З прогресуванням ГЕ відбувається
зрушення в нейроамінокислотному спектрі у бік збудливих.

Виявлено залежність основних біоелектричних ритмів від
нейроамінокислотного спектру, що полягає в зниженні потужностей
швидкохвильових та підвищенні потужностей повільнохвильових ритмів з
підвищенням коефіцієнта глутамат/ГАМК.

Виявлено позитивні залежності виразності осередкової неврологічної
симптоматики та рівня збудливих амінокислот, насамперед
інтелектуально-мнестичного синдрому. Показано, що з підвищенням
глутамату й аспартату підвищується частота пароксизмальних проявів у
вигляді синкопальних та епілептиформних нападів.

Виявлено позитивну динаміку клінічних та нейрофізіологічних показників
на тлі ГАМК- і гліцинергічних препаратів, що підтверджує роль
взаємовідношень нейроамінокислот у формуванні ГЕ.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень
дозволяють запропонувати включити в діагностичний комплекс при ГЕ
вивчення рівня глутамату, аспартату, гліцину та ГАМК у сполученні з
реєстрацією біоелектричної активності мозку.

На підставі результатів дослідження розроблені рекомендації з
диференційованого призначення ноотропних препаратів залежно від стану
біоелектричної активності головного мозку, рівня нейроамінокислот та
наявних неврологічних синдромів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений аналіз
літературних джерел, клінічне, біохімічне дослідження хворих на ГЕ. Для
уніфікації результатів досліджень і комп’ютерної обробки інформації
розроблено програму діагностики та диференційної діагностики ГЕ.
Здійснено аналіз нейроамінокислот залежно від стадії ГЕ, гемодинамічних
показників, структурних та функціональних змін головного мозку, а також
клінічних синдромів захворювання. Розроблено методику терапевтичної
корекції з урахуванням біохімічно- нейрофізіологічних співвідношень.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень упроваджені в
роботу неврологічного відділення Харківської обласної клінічної лікарні,
центральних районних лікарень Харківської області, у навчальний процес
кафедри нервових хвороб Харківського державного медичного університету,
а також були повідомлені й обговорені на міжвузівській конференції
молодих учених (Харків, січень, 2003р.); ІІІ Міжнародній
науково-практичній конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства:
медицина, фармація, біотехнологія» (Харків, травень, 2003р.);
міжвузівських конференціях «Медицина третього тисячоліття» (2003, 2004
р.р.)

Публікації: За матеріалами дисертації опубліковано 8 друкованих праць,
з них 5 – у спеціалізованих наукових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація викладена на 135 сторінках
машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури, п’яти
розділів власних досліджень, висновків та практичних рекомендацій.
Робота ілюстрована 14 таблицями, 7 малюнками.

Покажчик використаної літератури включає 196 джерел, серед яких 155
українською та російською мовами, 41 – іноземних авторів.

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Для виконання поставлених у роботі задач
було обстежено 111 пацієнтів з ГЕ згідно з МКБ-10 та класифікацією
судинних захворювань головного мозку (1985) серед них жінок – 62,
чоловіків – 49, які знаходились на лікуванні у неврологічній клініці на
базі Харківської обласної клінічної лікарні за період з 2001 по 2004
роки. Групу порівняння склали 30 практично здорових осіб відповідного
віку.

Хворі були розподілені на три групи залежно від стадій ГЕ. До першої
групи ввійшли 39 пацієнтів з І стадією ГЕ, середній вік яких становив
42,5 роки; до другої – 42 хворих (середній вік – 50,9 років); до третьої
– 30 пацієнтів (середній вік – 58,5 років). Тривалість захворювання
коливалася від 5 до 7 років у хворих на ГЕ І стадії, від 6 до 9 років у
хворих на ГЕ ІІ стадії, від 8 до 15 років у хворих на ГЕ ІІІ стадії.

Контрольну групу склали 30 здорових осіб відповідного віку.

Для верифікації порушень церебральної гемодинаміки використовувався
ультразвуковий метод ТКД (Асратян С.А., 1999; Гайдар Б.В., 1998; Зенков
Л.Р., 1991; Калашников В.І., 2000).

Оцінку мозкового кровотоку в окремих церебральних артеріях проводили,
використовуючи метод екстра- та транскраніальної доплерографії на
приладі «Sonomed — 350» фірми «Spectromed» (Асратян С.А, 1999;
Сергієвський С.Б., 1999; Гайдар Б.В., 1998; Парфенов В.Е, 1998; Козелкін
О.О., 2001; Кузнєцов Д.О., 2001; Лелюк В.Г, 1998).

Для візуалізації структурних змін головного мозку при ГЕ проводилося
рентгенівське комп’ютерно-томографічне дослідження на томографі ST-MAX
GENERAL ELEKTRІС Med.Sіst. і магнітно-резонансно-томографічне
дослідження на томографі «Образ-1».

До загального комплексу клінічного обстеження входили також
нейроофтальмологічне, електрокардіографічне, рентгенологічне (органів
грудної клітки та шийного відділу хребта) дослідження.

Церебральна нейродинаміка вивчалася за допомогою візуального аналізу
альфа-ритму (альфа-індексу) на тлі функціональних навантажень, а також
топоселективного картування ЕЕГ на 16-канальному електроенцефалографі
(Зенков Л.Р., 1991; Ронкін М.О, 1991; Машкін О.Н., 2000; Яхно Н.М.,
2001). Використовувалась програма комп’ютерної обробки інформації
«DX-NT32.V19», що дозволяє аналізувати сумарну потужність спектру ЕЕГ.

Були досліджені чотири основні нейроамінокислоти, що поділяються, у свою
чергу, на гальмівні амінокислоти (ГАМК, гліцин) та збудливі

(глутамат, аспартат). Дослідження проводилося ЦНДЛ ХДМУ методом
колонкової хроматографії на амінокислотному аналізаторі. Кров бралася у
хворих натще по 5 мл. Відібрана кров вносилася в центрифугову пробірку,
яка вміщувала 0,1 мл (6 % етілендіамінтетраоцтової кислоти) на 1 мл
крові, при обробці відбирали плазму.

Результати дослідження та їх обговорення. Більшість хворих на ГЕ 1 ст.
(89 %) висували скарги на головний біль різноманітного характеру,
тривалості та локалізації. Цефалгії посилювалися після розумового чи
емоційного перенапруження, а також при зміні метеоумов, у задушливому
приміщенні, після сну чи вночі.

Практично у всіх пацієнтів з ГЕ 1 ст. розвивалися неврозоподібні
порушення астенічного, іпохондричного, тривожно-депресивного характеру.

У 71 % хворих періодично відзначалося запаморочення, частіше у вигляді
нестійкості при ходьбі чи при зміні положення тіла.

Іноді спостерігалися короткочасні системні запаморочення у вигляді
почуття обертання усередині голови, хитання ліжка. Нерідко такого роду
запаморочення супроводжувалися вегетативними розладами у вигляді нудоти,
рідше блювоти, збліднення або почервоніння обличчя, загальної
пітливісті, що сполучалися з емоційними порушеннями у вигляді почуття
страху, тривоги. У частини хворих (28 %) запаморочення сполучалися зі
зниженням слуху під час нападу запаморочення по типу меньєровських атак,
причому вестибулярні прояви переважали над кохлеарними на відміну від
істинної хвороби Меньєра. Зниження слуху часто в сполученні із шумом у
вухах було самостійною скаргою у 46 % хворих, причому у 30 % з них ці
явища мали минущий характер.

ГЕ 2 стадії характеризувалася поглибленням неврологічної симптоматики.
Якщо у хворих з початковою стадією ГЕ рухові розлади виражалися в різних
варіантах пірамідної недостатності та появі імітаційних і координаційних
синкінезій, а також синкінезій обличчя, то в другій стадії зустрічалися
незначні геміпарези. Підвищувався також і ступінь виразності чуттєвих
розладів, з’являлися незначні екстрапірамідні порушення у вигляді
уповільнення чи гіперкінезів, аміостатичних розладів. Збільшувалася
виразність вестибулярно-атактичного синдрому, у 4 % хворих в анамнезі
виявлялися дроп-атаки. Якщо в початковій стадії ГЕ
інтелектуально-мнестичні порушення мали характер погіршення пам’яті на
поточні події, порушення уваги та неможливості зосередитися, але при
цьому зберігалася професійна пам’ять, то в другій стадії ГЕ порушення
пам’яті поглиблювалися.

Третя стадія характеризувалася розвитком екстрапірамідних порушень
різного ступеня виразності, починаючи від гіпокінезії, незначного
статичного тремору, ходи типу «пті-па» до синдрому паркінсонізму з
вираженою ригідністю (у 16 % хворих). У 6 % хворих спостерігалися
гіперкінези. У 6 % хворих виявлений псевдобульбарний синдром із
порушенням ковтання та насильницьким сміхом і плачем. У 56 % пацієнтів
реєструвалися геміпарези від легкої (сила м’язів – 4 бали) до середньої
виразності (сила м’язів – 3 бали). Усі хворі страждали розладами
пам’яті, уваги, у 6 % пацієнтів спостерігалися явища моторної афазії. У
83 % хворих інтелектуально-мнестичні порушення досягали рівня деменції.

Для верифікації порушень церебральної гемодинаміки використовувались
ультразвукові методи (ТКД).

Візуальний аналіз доплерограм показав зниження амплітуди кривої під час
прогресування захворювання, підняття інцизури догори, а також зменшення
на початкових стадіях чи зникнення на більш пізніх етапах «систолічного»
вікна.

На всіх етапах формування хронічної мозкової дисциркуляції виявлялася
зміна основних доплерографічних показників, що відображають швидкісні
характеристики мозкового кровотоку, індексу опору (RP), індексу
пульсації (PL), а також індексу реактивності судин (ІРС).

Швидкісні характеристики відображали прогресивне зниження швидкості
мозкового кровотоку з прогресуванням захворювання. Так, у початковій
стадії ГЕ найбільш виражені зміни швидкісних характеристик
спостерігалися у вертебробазилярному басейні. ЛШК в ОА зменшувалася на
26,5 %. У каротидному басейні ЛШК зменшувалася на 19,4 % у ВСА і на 18,1
% — у СМА. Водночас відбувалося підвищення індексу PL у СМА в 1,5 рази і
RP у ВСА в 1,7 рази, що свідчило про розвинений вазоспазм в
інтрацеребральних судинах. Це підтверджує точку зору багатьох авторів
(Асратян С.А., 1999; Сергієвський С.Б., 1999; Гайдар Б.В., 1998;
Парфенов В.Е., 1998; Калашников В.І., 2000; Козелкін А.А., 2001;
Кузнєцов Д.А., 2001; Назинян А.Г., 2001; Шмідт Т.Е., 2001) про
уповільнення кровотоку саме в результаті наростаючого судинного опору в
мозку. Уже в початковій стадії зменшувалася судинна реактивність, про що
свідчило зменшення ІРС із 1,52 у контрольній групі до 1,40 (p<0,01). У другій стадії продовжувала уповільнюватися ЛШК. Так, в ОА вона зменшилася на 36,1% порівняно зі здоровими і на 12,6% порівняно з хворими 1 ст. Різко знижувався ІРС ( на 24 %). У каротидному басейні реєструвалося зменшення ЛШК у СМА на 30,2% порівняно з контролем і 15 % порівняно з першою групою. При цьому швидкість у ВСА знижувалася на 33,9 % порівняно з контролем і на 18% порівняно з хворими з початковою стадією ГЕ. Відбувалося подальше зниження ІРС, що в цілому свідчило про декомпенсацію, тому що сполучалося зі зниженням індексу опору судин. У третій стадії ГЕ гемодинаміка прогресивно погіршувалася, ЛШК зменшувалася в каротидному басейні в 1,8 рази порівняно з контролем, як за даними ВСА, так і СМА. В ОА ЛШК зменшувалася практично вдвічі. У 35% хворих різко підвищувався коефіцієнт асиметрії, що відповідало появі осередкових неврологічних симптомів та структурних змін головного мозку на КТ. У цілому зростання гемодінамічних розладів відповідало зростанню клінічної симптоматики. Для верифікації структурних змін мозку хворим на ГЕ було проведено КТ головного мозку та МРТ. У хворих на ГЕ 1 ст. стан структур головного мозку практично не відрізнявся від здорових. У 32,2 % відзначалися зміни лікворовмісних просторів різного ступеня виразності. Розширення шлуночкової системи в сполученні з розширенням субарахноїдальних просторів, виявлених у обстежених хворих, дозволяє говорити про розвиток внутрішньої та зовнішньої гідроцефалії, що є непрямою ознакою атрофії речовини мозку (Виберес Давид О., 1999; Тюрін Ю.Н., 1995; Макаров А.А., 1995; Masden J., 1994; Brass L., 1994). У хворих на ГЕ 2 ст. ознаки атрофії речовини головного мозку у вигляді розширення шлуночків та субарахноїдальних просторів реєструвалися в 56,9 % хворих. Крім розвитку внутрішньої та зовнішньої гідроцефалії, прогресування ГЕ супроводжується виникненням вогнищ зниженої густини речовини мозку чи дифузного зниження щільності. У 2 стадії ГЕ в наших дослідженнях одиничні вогнища були виявлені в 21 % пацієнтів, а множинні – у 10,7 % хворих. Очевидно, ці вогнища були результатом перенесених ГПМК на тлі хронічної мозкової дисциркуляції, хоча лише 2 хворих згадали при детальному розпитуванні про наявність у минулому ГПМК. Можливо, подібні вогнища формувалися під час сну або в період пильнування при мінімальній руховій активності хворих. Тобто, виявлені вогнища залишалися клінічно "німими", але призводили до виникнення структурних змін мозку та збільшення дифузної патології. "Німі" вогнища локалізувалися переважно в глибоких відділах мозку. Постішемічні кісти були виявлені в осіб молодого віку з цифрами АТ вищими за 200 мм рт.ст. (систолічний) і 120 мм рт.ст (діастолічний). У хворих на ГЕ 3 ст. тривало збільшення ознак атрофії речовини головного мозку, а також структурних змін речовини мозку у вигляді одиничних та множинних вогнищ зниженої щільності. Вогнища найчастіше виявлялися в базальних ядрах, таламусі, внутрішній капсулі, величина їх коливалася від 1 до 12 мм, що дозволило віднести їх до малих глибинних (лакунарних) інфарктів. При дослідженні 8 хворих на КТ було виявлено зниження щільності, а на МРТ – підвищення інтенсивності сигналу в перивентрикулярних відділах головного мозку, що свідчило про розрідження ділянок білої речовини головного мозку - "лейкоареоз". Рівень нейроамінокислот (глутамат, аспартат, гліцин, ГАМК) нами проаналізований стосовно стадії ГЕ (табл. 1). У І стадії ГЕ спостерігалося підвищення збудливих та гальмівних нейроамінокислот, але співвідношення між ними зберігалося. У ІІ стадії ГЕ спостерігалося підвищення рівня глутамату й аспартату в сполученні з деяким зниженням вмісту ГАМК та гліцину, а також відповідно збільшенням коефіцієнта глутамат/ГАМК. У ІІІ стадії гіпертонічної енцефалопатії реєструється односпрямоване зниження як збудливих, так і гальмівних нейроамінокислот при зростанні їхнього співвідношення, що свідчить про декомпенсацію процесу. Таблиця 1 Вміст нейромедіаторних амінокислот у плазмі крові хворих на ГЕ залежно від стадії дисциркуляції Стадії ГЕ Показники Глутамат мкм/л ГАМК мкм/л Глутамат/ ГАМК о.е. Аспартат мкм/л Гліцин мкм/л Контроль (n=30) 120,5±1,8 32,0±2,8 3,7±0,02 5,7±0,49 145,8±1,2 1 ст (n=34) 134,2±8,4 35,6±1,09 3,7±0,02 8,2±0,6* 151,6±3,1* 2 ст (n=32) 140,7±7,8* 28,4±1,8* 4,9±0,02* 11,4±0,8* 148,2±6,3* 3 ст (n=30) 121,6±6,7 22,4±2,6* 5,4±0,01* 3,3±0,5 105,7±8,1* Примітка: * - p< 0,05 порівняно з контрольною групою. Кореляційний аналіз між ЛШК та співвідношенням між збудливими та гальмівними нейроамінокислотами підтвердив виявлену закономірність. Так, коефіцієнти кореляції між ЛШК в СМА, ОА, та співвідношенням глутамат/ГАМК становили (-0,56), (-0,62) відповідно. Таким чином, у наших дослідженнях в умовах хронічної мозкової дисциркуляції при ГЕ на початковому її етапі відбувається активація системи збудливих і гальмівних нейроамінокислот, але співвідношення між ними зберігається. Надалі спостерігається підвищення рівня глутамату й аспартату в сполученні з деяким зменшенням вмісту ГАМК та гліцину, і відповідно зростанням коефіцієнта глутамат/ГАМК. Очевидно, підвищення рівня глутамату є компенсаторною реакцією на зниження рівня енергозабезпечення, тому що існує думка, що глутамат використовується як енергетичний субстрат при ішемії (Бехмельницина І.А., 1998; Толен А.А., 1998; Биковцев Б.Г., 1998). При цьому, імовірно, компенсаторно підвищується також рівень ГАМК та гліцину з метою зменшення нейромедіаторної активації. Але при прогресуванні дисциркуляції і перенапруженні адаптивних реакцій, компенсаторні можливості ГАМК та гліцинергічних систем знижуються, і відповідно відбувається зниження вмісту ГАМК та гліцину. Як вважає Г.Н. Крижановський (1997), в умовах ішемії гальмівні механізми ушкоджуються раніше, ніж збудливі, які спрямовані на адаптацію. Тобто у випадку прогресування хронічної ішемії відбувається зрив адаптаційних механізмів, що виражається в переважанні глутамату й аспартату. З огляду на роль нейроамінокислот у процесах інтеграції головного мозку нам представлялося цікавим проаналізувати рівень нейромедіаторних амінокислот залежно від переважання деяких неврологічних синдромів. Аналіз даних свідчить про підвищення рівня збудливих та зниження рівня гальмівних нейроамінокислот у хворих з епілептиформними та неепілептичними пароксизмальними станами, що узгоджується з даними літератури (Григорова І.А., 1996, 2001; Зенков Л.Р., 1991; Ронкін М.А, 1991). При інтелектуально-мнестичних порушеннях відбувається загальне зниження рівня амінокислот зі зрушенням їхнього співвідношення у бік збудливих. Екстрапірамідний синдром супроводжується як підвищенням глутамату й аспартату, так і зростанням коефіцієнта глутамат/ГАМК щодо контролю (табл. 2). Таблиця 2 Вміст нейромедіаторних амінокислот залежно від переважання деяких неврологічних синдромів Синдроми Показники Глутамат мкм/л ГАМК мкм/л Глутамат/ ГАМК о.е. Аспартат мкм/л Гліцин мкм/л 1 2 3 4 5 6 Контроль 120,5±1,8 32,0±2,8 3,7±0,02 5,7±0,49 145,8±1,2 Екстрапірамідні порушення (n=10) 127,6±0,7* 33,6±2,3 3,8±0,01* 6,8±0,48* 144,6±4,1 Неепілептичні пароксизмальні стани (n=25) 128,8±3,9* 31,2±1,9 4,1±0,02* 7,6±0,5* 143,5±2,6 Епілептиформ-ний синдром (n=9) 132,6±5,6* 30,1±1,8 4,4±0,2* 6,9±0,46* 143,3±2,3* Інтелектуально- мнестичні j l E th O 7 7f7h7x7z7ue/ouessNssNss1/2ss1/2Nss1/2ssueouessNssNssNssNuessNo?±«ue?«•«u e«?«?«‡«?«?‡? j l O O O hcp% O O O O O O ±0,01* 3,6±0,43 143,4±5,1* Продовження таблиці 2 1 2 3 4 5 6 Астенічний синдром (n=32) 121,6±2,8 33,1±1,8 3,6±0,01* 6,6±0,40* 144,3±3,6 Примітка: * -p< 0,05 порівняно з контрольною групою. Отримані дані можуть свідчити про роль співвідношення нейроамінокислот у формуванні неврологічних синдромів. Таким чином, нейроамінокислоти відіграють важливу роль у процесах інтеграції мозкових функцій, а їхній дисбаланс при хронічній церебральній ішемії, очевидно, може викликати каскад патологічних процесів, що викликають загибель нейронів. ЕЕГ оцінювалася візуально, а також із застосуванням комп'ютерного топоселективного картування з аналізом спектрів потужностей, частотно-амплітудних характеристик активності основних біоелектричних ритмів, визначенням коефіцієнта міжпівкулевої асиметрії та реактивності ЕЕГ на функціональні навантаження (Зенков Л.Р., 1991; Жирмунська Е.А., 1991; Машкін О.Н., 2000; Яхно М.Н., 2001). Зміни біоелектричної активності, виявлені на ЕЕГ, в основному мали характер дифузної дезорганізації поліморфного типу, тобто дизритмії, мали різні варіанти пароксизмальних проявів в основному неепілептичного характеру, а також зниження реактивності ЕЕГ на функціональні навантаження. При візуальному аналізі звертало на себе увагу, насамперед, зменшення представленості альфа- та бета-ритмів і збільшення тета- та дельта-ритмів, причому зміни прогресували зі збільшенням хронічної мозкової дисциркуляції. Крім того, із приєднанням структурних локальних змін речовини мозку в 2-3-й стадіях ГЕ з'являлася асиметрія біоелектричної активності правої та лівої півкуль. Особливо чітко зазначені порушення виявлялися при аналізі відносних потужностей спектрів основних ритмів ЕЕГ. Візуальний аналіз ЕЕГ з урахуванням спектрів потужностей основних ритмів виявив у хворих на ГЕ декілька характерних типів змін біоелектричної активності. Перший тип (26 ЕЕГ) характеризувався так званою умовно нормальною біоелектричною активністю. На ЕЕГ при цьому домінував альфа- чи бета-ритм. Амплітуда альфа-ритму знаходилася в межах значень, характерних для контрольної групи (50-70 мкв). Амплітуда бета-ритму коливалася в межах 20-30 мкв, як і в обстежуваних контрольних групах. Оскільки реактивність на функціональні проби була трохи зниженою (p>0,05), то в цьому випадку йшлося про умовно нормальний тип ЕЕГ.

Другий тип (51 ЕЕГ) характеризувався низькоамплітудним характером ЕЕГ.
На ЕЕГ переважала поліморфна тета-, альфа- і бета-активність з
амплітудою нижчою ніж 40-50 мкв. При функціональних пробах реєструвалося
зниження реактивності на усі види навантажень. Виявлялася згладженість
регіонарних розбіжностей ритміки, у зв’язку з чим дані ЕЕГ і були
віднесені до дизритмічних (Волошин П.В., 1999; Тайцлін В.І., 1999;
Машкін О.Н., 2000).

Третій тип (11 ЕЕГ) характеризувався поліморфною дельта- і
тета-активністю амплітуди до 150 мкв, тобто вираженим зрушенням
частотного спектру у повільнохвильову сторону у сполученні з грубим
порушенням адекватного регіонарного розподілу ритмів (високоамплітудний
дизритмічний тип).

Четвертий і п’ятий типи (17 ЕЕГ) характеризувалися пароксизмальними
проявами різного характеру. Пароксизмальною вважали активність у
діапазоні альфа-, тета-, дельта-частот із закругленими вершинами чи
спайками гострих хвиль. Серед хворих з пароксизмальною активністю
вирізнялися ЕЕГ із симетрично двосторонньою (10 ЕЕГ) і локальною чи
односторонньою активністю (7 ЕЕГ).

У шостого типу (6 ЕЕГ) була зареєстрована епілептиформна активність у
тета- і дельта-діапазоні з гострими вершинами у вигляді окремих хвиль,
«пачок хвиль» чи комплексів «гостра хвиля-повільна хвиля» і спайк-хвиля,
поліспайк-хвиля.

Тобто у хворих на ГЕ з інтенсифікацією хронічної мозкової дисциркуляції
відбувалося зниження амплітуди та потужності спектру альфа-і бета-ритмів
із підвищенням амплітуди та потужності тета- і дельта-ритмів та появою
коефіцієнта межпівкулевої асиметрії. З прогресуванням ГЕ збільшувалася
згладженість регіональних розбіжностей ритміки та зменшувалася
реактивність на функціональні проби, що призводило до формування низько-
і високоамплітудних дизритмічних типів.

З виникненням осередкових змін мозку з’являлася пароксизмальна
активність, що набувала локального характеру, а також біоелектрична
активність епілептиформного типу.

Таким чином, ЕЕГ при ГЕ відображали зміни функціонального стану
головного мозку на порушення гемодинаміки, а також появу структурних
змін речовини мозку.

В основі складної функціональної організації центральної нервової
системи лежить взаємодія між двома основними процесами нервової
діяльності – збудженням і гальмуванням (Крутецька З.І., 1997; Лонський
А.В., 1997). Як збудження, так і гальмування в центральній нервовій
системі забезпечується хімічними нейропередатчиками (медіаторами),
здатними взаємодіяти з відповідними рецепторними утвореннями
нейрональних мембран (Авдонін П.В., 1994; Зайчик А.Т., 2001). До
збудливих нейромедіаторних амінокислот належать глутамат та аспартат, до
гальмівних – ГАМК і гліцин. Стан медіаторних процесів, постійна
взаємодія між ними має принципове значення для нормального
функціонування мозку. Така взаємодія забезпечує передачу інформації з
нейрона на інший нейрон чи ефекторну клітину. Порушення цієї взаємодії
може призводити до розвитку патології мозку (Манвелов Л.С., 1995;
Мачерет Е.Л., 2002).

З огляду на виявлені у хворих на ГЕ зміни в спектрі збудливих та
гальмівних нейроамінокислот, а також порушення біоелектричної
активності, ми припустили, що зміни на ЕЕГ деякою мірою відбивають
нейроамінокислотне співвідношення.

Насамперед, ми проаналізували рівень нейроамінокислот залежно від
виявлених типів ЕЕГ (табл. 3).

Таблиця 3

Стан нейроамінокислот залежно від типів ЕЕГ у хворих на ГЕ

Типи ЕЕГ — змін Показники

Глутамат

мкм/л

Аспартат

мкм/л

ГАМК

мкм/л

Гліцин

мкм/л

Контроль 120,5±1,8 5,7±0,49 32,0±2,8 145,8±1,2

Нормальний 119,4±2,8 4,7±0,48 33,0±2,8 145,7±1,9

Умовнонормальний 118,3±9,1 3,8±0,44 32,0±2,6 145,6±5,8

Низькоамплітудно-дизритмічний 122,3±6,2 4,9±0,45 29,3±2,7 142,5±6,6

Високоамплітудно-дизритмічний 123,4±6,1* 5,2±0,5 28,2±2,8 144,6±3,8

Локальнопароксизмаль-

ний 123,5±7,6* 8,9±0,48 30,6±2,6 142,7±4,9*

Двосторонньопароксиз-мальний 124,6±6,3* 9,8±0,47* 28,5±2,7* 143,8±2,2*

Епілептиформний 126,7±5,2* 11,4±0,5* 28,4±2,6* 141,6±6,8*

Примітка: * — достовірність щодо показань нормальної ЕЕГ — р<0,05. З огляду на отримані взаємовідношення варіантів ЕЕГ та показань рівнів амінокислот ми проаналізували взаємозв'язок спектрів потужності основних ритмів ЕЕГ та рівнів амінокислот. Достовірні (р<0,05) кореляційні залежності були отримані для показників відносної потужності б-(-0,5), в-(-0,56), тета-(+0,7) і дельта-ритмів(+0,75) і коефіцієнту глутамат/ГАМК. На підставі отриманих даних можна говорити про залежність основних біоелектричних ритмів від стану нейроамінокислотного спектру, тобто, порушення нейроамінокислотного стану знаходить своє відображення на ЕЕГ у вигляді зниження потужностей спектрів б і в, появою пароксизмальної, у тому числі епілептиформної активності. Усі види пароксизмальної активності сполучаються з найбільш високими показниками вмісту глутамату й аспартату та зниженням гліцину і ГАМК, що узгоджується з даними вмісту нейроамінокислот при різних неврологічних синдромах. Таким чином, при ГЕ виявлена закономірність у зміні нейроамінокислотного спектру, що полягає в зрушенні рівня нейроамінокислот у бік збудливих із прогресуванням енцефалопатії. Співвідношення збудливих та гальмівних нейроамінокислот відіграє роль у формуванні неврологічних синдромів при ГЕ, насамперед інтелектуально-мнестичного, а також пароксизмів епілептиформного та неепілептичного генезу. Виявлена залежність основних біоелектричних ритмів від нейроамінокислотного спектру, що полягає в зниженні потужностей швидкохвильових і підвищенні потужностей повільнохвильових ритмів з підвищенням коефіцієнта глутамат/ГАМК. Усі види пароксизмальної активності сполучаються з найбільш високими показниками вмісту глутамату, аспартату та зниженим рівнем гліцину і ГАМК. Наведені дослідження показали, що в патогенезі гіпертензивної енцефалопатії, а також формуванні порушень функціонального стану мозку і неврологічного дефіциту у хворих на ГЕ велику роль відіграє порушення балансу в системі нейроамінокислот. Існує ряд метаболічних препаратів, здатних впливати на функціональний стан головного мозку шляхом впливу на основні медіаторні процеси. Нашу увагу привернули препарати: пірацетам, ноофен та гліцисед – що широко застосовуються в неврологічній практиці. Для терапевтичної корекції з обстежених хворих були сформовані три групи пацієнтів з ГЕ І-ІІІ стадій: 1-а група – 34 пацієнти одержували препарат пірацетам перорально в дозі 0,4 мг 3 рази на добу протягом місяця; 2-а група – 32 хворих, що одержували препарат ноофен у дозі 0,25 мг 3 рази на добу протягом місяця; 3-а група – 30 пацієнтів, яким був призначений препарат гліцисед у дозі 0,1мг тричі на добу протягом місяця. Лікування проводилося на тлі гіпотензивної та вазоактивної терапії, що поліпшує гемодинаміку (нікотинова кислота, циннаризин). Групи хворих були ідентичні за віковим і статевим складом, а також клінічними проявами захворювання. До і після лікування проводилося дослідження суб'єктивних проявів захворювання, неврологічного статусу та біоелектричної активності головного мозку, а також рівня нейромедіаторних амінокислот у плазмі крові. Контрольна група мала такі значення: глутамат – 120,5±1,8 мкм/л, аспартат – 5,7±0,49 мкм/л, гліцин – 145,8±1,2 мкм/л, ГАМК – 32,0±2,8 мкм/л, глутамат/ГАМК - 2,3±0,02 ОЕ. У процесі терапії у всіх хворих спостерігалося поліпшення клінічної симптоматики у вигляді зменшення інтенсивності головного болю, запаморочення, зменшення частоти вегетативних пароксизмів, поліпшення настрою, працездатності, пам'яті, сну (мал.1). Рис. 1. Позитивна динаміка неврологічних синдромів у хворих на ГЕ в процесі терапії. Щодо вмісту збудливих і гальмівних нейроамінокислот у процесі терапії, то виявлені нами результати, на наш погляд, становлять для неврології як теоретичний, так і практичний інтерес. Так, на тлі прийому пірацетаму спостерігалася тенденція до підвищення рівня глутамату, вірогідно (р<0,01) підвищувався рівень аспартату, а рівень гліцину і ГАМК мав різноспрямовану динаміку, у цілому підвищуючись. При цьому коефіцієнт глутамат/ГАМК, що характеризує співвідношення збудливих і гальмівних нейроамінокислот вірогідно (р<0,01) підвищувався. Клінічно такі біохімічні зрушення сполучалися з поліпшенням пам'яті, уваги, працездатності, із зменшенням астенічних проявів. Зате на частоту пароксизмальних станів, вегетативних пароксизмів терапія пірацетамом не впливала. Це поєднувалося як із загальним підвищенням потужності спектру альфа-ритму в сполученні з тенденцією до підвищення пароксизмальної активності в діапазоні альфа і тета-хвиль. Очевидно, пірацетам мав загальну, активуючу дію на весь пул амінокислот з переважанням збудливих. А оскільки під впливом терапії клінічно не зменшувалася частота пароксизмальних станів, то можна припустити, що це саме й пов'язано зі зрушенням співвідношення нейроамінокислот у бік збудливих (табл.5). Таблиця 5 Динаміка нейроамінокислот у процесі терапії хворих на ГЕ Нейро-аміно-кислоти Пірацетам Ноофен Гліцисед до лікування після лікування до лікуван-ня після лікуван-ня до лікуван-ня після лікуван-ня Глутамат, мкм/л 131,5 ±2,3 151,1 ±3,0* 130,3 ±2,8 122,6 ±2,3* 133,7±2,8 124,2±2,2* Аспартат, мкм/л 6,8±0,03 8,7±0,02* 6,5±0,08 6,7±0,04* 6,9±0,03 7,1±0,07* Гліцин, мкм/л 143,5±3,8 146,8±3,9 143,6±3,5 145,1±3,4* 144,1±3,9 154,2±3,9 ГАМК, мкм/л 31,5 ±2,3 34,2±3,0 31,2±3,8 35,2±3, 7* 32,2±2,8 33,7±2,2 Глутамат/ГАМК 4,1?0,02 4,4±0,01* 4,1?0,01 3,4?0,01* 4,1?0,01 3,6?0,01* Примітка: * p<0,01 щодо початкових результатів. Під впливом терапії ноофеном спостерігалося односпрямоване підвищення гальмівних нейроамінокислот (гліцину, ГАМК), підвищення рівня аспартату та різноспрямована тенденція щодо глутамату. У частини хворих (28%) рівень глутамату в сироватці крові підвищувався, у 30% вірогідно не змінювався, а в 42% спостерігалася тенденція до зниження, яка , однак, не сягала достовірних значень (р > 0,01). У цілому по групі коефіцієнт
глутамат/ ГАМК вірогідно знижувався (див. табл. 5).

Подібна динаміка була характерною і для гліциседу. На ЕЕГ у хворих як
при лікуванні ноофеном, так і гліциседом реєструвалося підвищення
потужності спектру швидкохвильових коливань.

Дані зміни в плазмі крові співвідношення збудливих і гальмівних
нейроамінокислот при прийомі ноофену та гліциседу пояснюють позитивну
динаміку пароксизмальних порушень, цефалгічного синдрому, вестибулярного
синдрому, емоційної лабільності і розладів сну та менший вплив на
астенічний синдром.

Таким чином, дисбаланс нейроамінокислот, що виникає при ГЕ,
характеризується їхнім зрушенням у бік збудливих, має потребу в
диференційованій корекції цих змін препаратами, що впливають на рівень
нейроамінокислот. При цьому призначення метаболічних препаратів повинно
бути диференційованим залежно від переважання неврологічних синдромів,
вмісту нейроамінокислот та функціонального стану мозку.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове
вирішення наукової задачі, що полягає у визначенні особливостей обміну
збуджуючих і гальмівних нейроамінокислот у хворих на гіпертензивну
дисциркуляторну енцефалопатію та розроблення диференційованої
метаболічної терапії залежно від їх співвідношення.

2. У хворих на гіпертензивну енцефалопатію виявлена закономірність у
зміні нейроамінокислот, що полягає в зрушенні співвідношення збудливих і
гальмівних нейроамінокислот у бік збудливих при прогресуванні
енцефалопатії і посиленні ішемії за даними ТКД.

3. Співвідношення збудливих і гальмівних нейромедіаторних амінокислот
відіграє роль у формуванні неврологічних синдромів при гіпертонічній
енцефалопатії. У хворих із епілептиформними і неепілептичними
пароксизмальними станами підвищується рівень збудливих (глутамат,
аспартат) і знижується рівень гальмівних (ГАМК, гліцин). При
інтелектуально-мнестичних порушеннях відбувається загальне зниження
рівня нейроамінокислот зі зрушенням співвідношення у бік збудливих.
Екстрапірамідний синдром супроводжується підвищенням глутамату,
аспартату і зростанням коефіцієнту глутамат/ГАМК.

4. Виявлено залежність основних біоелектричних ритмів від
нейроамінокислотного співвідношення, що полягає в зниженні потужностей
швидкохвильових і підвищенні потужностей повільнохвильових ритмів із
підвищенням коефіцієнта глутамат/ГАМК.

5. Усі види пароксизмальної активності, виявлені на ЕЕГ у хворих на
гіпертензивну енцефалопатію, сполучаються з найбільш високими
показниками вмісту глутамату, аспартату і зниженням рівня гліцину і
ГАМК.

6. Виявлений дисбаланс нейроамінокислот при гіпертензивній енцефалопатії
потребує диференційованої корекції цих змін залежно від переважання
неврологічних синдромів і стану біоелектричної активності головного
мозку.

7. Диференційована метаболічна терапія у вигляді пірацетаму, ноофену і
гліциседу справляє в цілому активуючий вплив на рівень нейроамінокислот
у плазмі крові хворих на ГЕ. Пірацетам приводить до зрушення у бік
збудливих, а ноофен і гліцисед – гальмівних нейромедіаторних
амінокислот.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. До алгоритму дослідження хворих на гіпертензивну енцефалопатію
рекомендовано включити дослідження збудливих (глутамат, аспартат) і
гальмівних (ГАМК, гліцин) нейроамінокислот у плазмі крові.

2. Хворі на ГЕ потребують диференційованого призначення ноотропних
препаратів залежно від стадії, клінічних синдромів, функціонального
стану головного мозку та співвідношення збудливих і гальмівних
нейроамінокислот.

3. У хворих на ГЕ з пароксизмальними станами епілептиформного і
неепілептичного типу доцільне застосування ГАМК- і гліцин-ергічних
препаратів як ноотропів.

4. При інтелектуально-мнестичних порушеннях показане призначення
неспецифічних активаторів метаболізму в сполученні з пірацетамом під
контролем стану біоелектричної активності і співвідношення збудливих і
гальмівних нейроамінокислот.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Григорова І.А., Морозова О.Г., Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір.
Особенности нейродинамики гипертонической дисциркуляторной энцефалопатии
// Експериментальна і клінічна медицина. – 2003. — № 3-4. – С.134-136
(Внесок дисертанта – ініціація роботи, визначення мети, розроблення
плану, аналіз електроенцефалограм, підготовка до друку).

Григорова І.А., Морозова О.Г., Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір.
Изменение в системе нейромедиаторных аминокислот под влиянием терапии у
больных гипертензивной энцефалопатией // Проблеми екології та медицини.
– 2003. – Том 7 № 3-4-С.31-33 (Внесок дисертанта – визначення теми,
методик дослідження, аналіз біохімічних показників під впливом терапії,
підготовка до друку).

Григорова І.А., Морозова О.Г., Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір.
Соотношение уровня нейроаминокислот и функционального состояния
головного мозга у больных гипертензивной энцефалопатией // Український
Вісник психоневрології. – 2004. – Том 12, вип. 2 (39). – с. 83-85
(Внесок дисертанта – ініціація роботи, визначення мети, розробка плану,
проведення кореляційного аналізу, підготовка до друку).

Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір. Роль нейроаминокислот в патогенезе
гипертонической энцефалопатии // Медицина сегодня и завтра. – 2003.- №
4. – С.103-106.

Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір. Дифференцированная нейрометаболическая
терапия гипертензивной энцефалопатии. // Медицина сегодня и завтра. –
2004.-№ 3.- С.39-41.

Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір. Влияние метаболической терапии на
состояние нейроаминокислот при гипертонической энцефалопатии.//Збірник
тез міжвузівської конференції молодих вчених “Медицина третього
тисячоліття”. – Харків., – 2004. — С.165.

Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір. Содержание нейроаминокислот и
функциональное состояние головного мозга при гипертонической
энцефалопатии // Збірник тез міжвузівської конференції молодих вчених
“Медицина третього тисячоліття”. – Харків, — 2003. — С 174-175.

Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаір. Роль нейроаминокислот в патогенезе
гипертонической энцефалопатии // Тези доп. III Науково-практичної
конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація,
біотехнологія”. – Харків, 2003. – ч. II. – С. 132.

АНОТАЦІЯ

Мохамед Алі Мохамед Аль Зугаїр. “Особливості обміну нейроамінокислот у
хворих на гіпертензивну енцефалопатію”.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.15 – нервові хвороби – Інститут неврології,
психіатрії та наркології АМН України, Харків, 2005.

На підставі комплексного клінічного, інструментального та біохімічного
дослідження виявлено роль співвідношення збудливих і гальмівних
нейроамінокислот у прогресуванні гіпертензивної енцефалопатії та
формуванні неврологічних синдромів.

Виявлена залежність основних біоелектричних ритмів від
нейроамінокислотного співвідношення, яка полягала в зниженні потужностей
швидкохвильових і підвищенні потужностей повільнохвильових ритмів із
підвищенням коефіцієнта глутамат/ГАМК. Обґрунтовано та впроваджено в
практику диференційоване призначення ноотропної терапії (пірацетам,
ноофен, гліцисед) залежно від клінічних, біоелектричних та біохімічних
змін.

Ключові слова: гіпертензивна енцефалопатія, збудливі та гальмівні
нейроамінокислоти.

АННОТАЦИЯ

Мохамед Али Мохамед Аль Зугаир. “Особенности обмена нейроаминокислот у
больных гипертензивной энцефалопатией”. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.15 – нервные болезни – Институт неврологии,
психиатрии и наркологии АМН Украины, г. Харьков, 2005.

В основу работы положены результаты наблюдений 111 больных
дисциркуляторной гипертензивной энцефалопатией разных стадий (39 больных
с I стадией ГЭ, средний возраст которых составил 42,5 лет; 42 больных со
II стадией ГЭ и средним возрастом 50,9 лет; 30 пациентов с III стадией
ГЭ, средний возраст которых составил 58,5 лет).

Диагноз ГЭ верифицировался на основании клинической неврологической
картины, исследования церебральной гемодинамики методом ТКД и
нейровизуализационных методов исследования.

На основании изучения состояния нейроаминокислот у больных ГЭ показано,
что в начальной стадии возникает активация как возбуждающих (аспартат,
глутамат), так и тормозных (глицин, ГАМК) нейроаминокислот с сохранением
их соотношения. С прогрессированием ГЭ возникает сдвиг в
нейроаминокислотном спектре в сторону возбуждающих, о чем
свидетельствует повышение коэффициента глутамат /ГАМК с 3,7±0,02 о.е. в
І стадии до 5,4±0,01 о.е. в ІІІ стадии, снижение уровня глутамата с
134,2±8,4 мкм/л в І стадии до 121,6±6,7 мкм/л в ІІІ стадии, а также
снижение уровня аспартата 8,2 ±0,6 мкм/л в І стадии до 3,3 ±0,5 мкм/л в
ІІІ стадии. Уровень ГАМК снижался с 35,6±1,09 мкм/л в І стадии до 22,4
±2,6 мкм/л в ІІІ стадии, уровень глицина с 151,6±3,1 мкм/л в І стадии
до 105,7 ±8,1 мкм/л в ІІІ стадии.

Выявлены зависимости выраженности очаговой неврологической симптоматики,
а также частоты пароксизмальных расстройств от уровня глутамата и
аспартата. При эпилептиформных пароксизмальных состояниях повышается
уровень возбуждающих (глутамат до 132,6 ±5,6 мкм/л относительно контроля
(120,5±1,8 мкм/л), аспартат до 6,9 ±0,46 мкм/л относительно контроля
(5,7±0,49 мкм/л)) и снижается тормозных (ГАМК 30,1±1,8 мкм/л
относительно контроля (32,0±2,8 мкм/л), глицин до 143,3±2,3

мкм/л относительно контроля (145,8±1,2 мкм/л)). При неэпилептических
пароксизмальных состояниях повышается уровень возбуждающих (глутамат до
128,8±3,9 мкм/л, аспартат до 7,6 ±0,5 мкм/л) и снижается тормозных (ГАМК
до 31,2±1,9 мкм/л, глицин до 143,5±2,6 мкм/л).

У больных с интеллектуально-мнестическими нарушениями отмечается общее
снижение уровня нейроаминокислот со смещением соотношения в сторону
возбуждающих. Экстрапирамидный синдром сопровождается повышением
глутамата на 127,6±0,7 мкм/л, аспартата на 6,8±0,48 мкм/л и увеличением
коэффициента глутамат/ГАМК с 3,7±0,02 о.е. до 3,8±0,01 о.е.

Дифференцированная метаболическая терапия в виде пирацетама, ноофена и
глициседа оказывает в целом активирующее влияние на уровень
нейроаминокислот в плазме крови больных ГЭ. Пирацетам приводит к сдвигу
в сторону возбуждающих, а ноофен и глицисед – тормозных нейромедиаторных
аминокислот.

Определена зависимость основных биоэлектрических ритмов от
аминокислотного спектра, которая заключается в снижении мощностей
быстроволновых и повышением медленноволновых с повышением коэффициента
глутамат /ГАМК.

Выявленная положительная динамика клинических и нейрофизиологических
показателей на фоне приема ГАМК – и глицинэргических препаратов
подтверждает роль взаимоотношений нейроаминокислот в формировании ГЭ.

На основании результатов исследования разработаны рекомендации по
дифференцированному назначению ноотропных препаратов в зависимости от
состояния биоэлектрической активности головного мозга, уровня
нейроаминокислот и имеющихся неврологических синдромов.

Ключевые слова: гипертензивная энцефалопатия, возбуждающие и тормозные
нейроаминокислоты.

SUMMARY

Mohamed Ali Mohamed Al Zughair. The peculiarities of neuroaminoacid
metabolism in patients with hypertensive encephalopathy. -Manuscript.

Thesis for the degree of CMS (Candidate of Medical Science) by
speciality of 14.01.15-Neurvous diseases.- Institute of neurology,
psychiatry and narcology AMS Ukraine, Kharkov, 2005.

On the basis of the complex clinical instrumental and biochemical study
the role of the ration of excitatory and inhibitory neuroaminoacids in
worsening of hypertensive encephalopathy and formation of neurological
syndromes was detected. The dependence of principal bioelectrical
rhythms on neuroaminoacid ratio was proved.

The differentiated indication of nootropic therapy (pyracetam, noofen,
glycised) depending on clinical, bioelectrical or biochemical changes
was substantiated and introduced in practical usage.

Keywords: hypertensive encephalopathy, excitatory and inhibitory
neuroaminoacids.

Перелік умовних скорочень

АГ – артеріальна гіпертензія

ВСА – внутрішня сонна артерія

ГАМК – г аміномасляна кислота

ГЕ – гіпертензивна енцефалопатія

ГПМК – гостре порушення мозкового кровообігу

ЕЕГ – електроенцефалографія

ІРС – індекс реактивності судин

КТ – комп’ютерна томографія

ЛШК – лінійна швидкість кровотоку

МРТ

магнітно-резонансна томографія

ОА – основна артерія

СМА – середня мозкова артерія

ТКД – транскраніальна доплерографія

ІРС

індекс реактивності судин

PL – індекс пульсації

RP – індекс опору

PAGE \* Arabic 23

Похожие записи