.

Особливості клінічного перебігу неінфекційної лихоманки у дітей та підлітків і обгрунтування її лікування (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2628
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ПАВЛЮК Ірина Валеріївна

УДК: 612.57-053.2+615.212.3

Особливості клінічного перебігу неінфекційної лихоманки у дітей та
підлітків і обгрунтування її лікування

14.01.10 – педіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській військово – медичній академії МЗС України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Набухотний Терентій Кирилович

професор кафедри військової
загальної

практики – сімейної медицини

Української військово-медичної

академії МЗС України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Богмат Людмила Федосіївна

завідуюча відділом патології
підлітків

Інституту охорони здоров’я
дітей та підлітків

АМН України

доктор медичних наук, професор

Сорокман Таміла Василівна

завідуюча кафедрою
факультетської педіатрії

Буковинської державної
медичної академії

МОЗ України

Провідна установа: Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН
України

Захист дисертації відбудеться “23” “листопада” 2005 р. о 12 год. на
засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д.64.609.02 при Харківській
медичній академії післядипломної освіти за адресою (61176, м. Харків,
вул. Корчагінців, 58)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти (61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58)

Автореферат розісланий “21” “жовтня” 2005р.

Вчений секретар

cпеціалізованої Вченої Ради, доцент
Савво В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Лихоманка залишається однією з головних причин
звернення за медичною допомогою в педіатричній практиці (Цыбулькин Э.Б.;
Боярська Л.Н., 2004; Коренєв Н.М. 2000; Bhrolchain C.N., 2004).

Відмічено, що підвищення температури тіла у дітей є також основною
причиною безконтрольного застосування різних лікарських засобів
(Таточенко В.К., 2000; Геппе Н. 2003; Pursell E. 2004; Taveras E.M.
2004). При цьому в якості жарознижуючих препаратів тривалий час
традиційно використовувались різні нестероїдні протизапальні препарати
(саліцилати, похідні піразолону та пара-амінофенолу). Проте в кінці 70-х
років з’явились стверджуючі дані про те, що застосування похідних
саліцилової кислоти при вірусних інфекціях у дітей може супроводжуватись
розвитком синдрому Рея (Запруднов А.М., 1995, Thabet F. 2002).

Особливу проблему складають хронічні розлади терморегуляції
неінфекційної природи, при яких жарознижуючі лікарські засоби не дають
належного ефекту і в ряді випадків обумовлюють тривале вживання цих
препаратів у підвищених дозах, що призводить до частого виникнення
ускладнень (Малаховский Ю.Е., 1998; Campbell J.R. 2002; Churchwell C.
2004; Listernick R.A. 2002).

В генезі неінфекційної лихоманки значну роль відіграють нейроендокринні
розлади функції гіпоталамусу, що супроводжується порушенням вегетативної
регуляції гомеостазу, в тому числі терморегуляції (Коровина Н.А. и
соват., 2000; Лящук П.М. 1996; Можейко Л.Ф. 2002) .

Вегетативні порушення, які супроводжуються підвищенням температури,
найбільш часто спостерігаються серед дітей шкільного віку, особливо в
пубертатний період. При цьому температура частіше підвищується в періоді
активності та емоційного напруження (Вейн А.М., 1998). Суттєве значення
в генезі неінфекційної лихоманки відводиться нейрогормонам. Серед
центральних механізмів терморегуляції провідну роль відіграють
шишкоподібна залоза і її гормони, зокрема мелатонін та серотонін
(Рапопорт С.И., 2001; Bilbo S.D., 2000). “Гормон щастя” серотонін грає
важливу роль в регуляції емоційної поведінки, сну, бере участь в
контролі нейроендокринних систем, також бере активну участь в
терморегуляції (Чазов Е.И. и соаввт., 1974).

Ряд робіт свідчать про важливу роль гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної
системи в регуляції температурного гомеостазу (Бурлай В.Г., 2000; Буряк
В.Н., 2000). При цьому автори підкреслюють значення гіпертиреозу.
Доведена роль статевих стероїдів в генезі неінфекціної лихоманки
(Mouihate A.2003). При цьому вказується на порушення кореляційних
зв’язків між гормональним та вегетативним гомеостазом (Бурлай В.Г.,
2000).

Аналіз даних літератури свідчить про те, що достатньо повно вивчена
проблема інфекційної лихоманки. Щодо неінфекційних розладів
терморегуляції у дітей та підлітків, то таких робіт край недостатньо.
Практично відсутні дослідження, які стосуються патогенетично
обгрунтованого лікування неінфекційної лихоманки. Виходячи із
зазначеного, доцільним є вивчення функціонального стану ВНС та ролі
нейроендокринних механізмів в патогенезі неінфекційних розладів
терморегуляції, що дасть змогу обгрунтувати патогенетичне лікування
цього синдрому.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційна
робота є фрагментом науково-дослідної роботи Української
військово-медичної академії та Вінницького медичного університету з
вивчення та створення нормативних критеріїв фізичного, психічного та
морфо-функціонального стану здоров’я населення України (№ держреєстрації
0102U002701).

Мета роботи. Обгрунтувати патогенетичне лікування неінфекційної
лихоманки у дітей та підлітків на основі вивчення функціонального стану
гіпофізарно-гонадної, тиреоїдної, симпато-адреналової та вегетативної
нервової системи

Завдання дослідження.

Вивчити особливості клінічного перебігу неінфекційної лихоманки у дітей
та підлітків.

Визначити роль серотоніну в генезі неінфекційних розладів
терморегуляції.

Дослідити функціональний стан гіпофізарно-тиреоїдної та
гіпофізарно-гонадної систем при неінфекційній лихоманці.

Встановити роль симпато-адреналової системи в генезі неінфекційної
лихоманки.

Оцінити функціональний стан вегетативної нервової системи (ВНС) при
неінфекційній лихоманці.

Обгрунтувати комплексне патогенетичне лікування неінфекційних розладів
терморегуляції у дітей та підлітків.

Об’єкт дослідження – діти та підлітки, які страждають неінфекційною
лихоманкою.

Предмет дослідження – роль нейроендокринних механізмів в патогенезі
неінфекційної лихоманки та шляхи корекції хронічних розладів
терморегуляції.

Методи дослідження. Клінічні (анамнестичний, об’єктивне обстеження),
соматометричні, біохімічні, інструментальні (електрокардіографічне,
кардіоінтервалографічне), аналітико-статистичний метод.

Наукова новизна. Вперше вивчені нейроендокринні механізми патогенезу
неінфекційної лихоманки у підлітків. Доведено, що хронічна неінфекційна
лихоманка є проявом гіпоталамічного синдрому.

Вивчена роль центральних нейроендокринних механізмів в формуванні
провідних синдромів вегетативних дисфункцій з порушенням терморегуляції,
а також залежність деяких пограничних типів особистості від рівня
серотоніну в крові.

На підставі вивчення гормонального спектру гіпофізарно-гонадної системи
та кореляційних зв’язків між гормонами доведена роль дисгормональних
порушень при неінфекційній лихоманці.

Встановлено порушення морфо-функціонального стану гіпофізарно-тиреоїдної
системи – наявність субклінічного гіпотиреозу та порушення залежності
між гіпофізарною та тиреоїдною ланкою гормональної регуляції у хворих на
неінфекційну лихоманку.

З допомогою визначення катехоламіндепонуючої функції еритроцитів
доведена напруженість функціонування симпато-адреналової системи, а при
тривалій лихоманці – її виснаження.

Неінфекційна лихоманка у підлітків супроводжується порушенням функції
вегетативної нервової системи частіше виникає на тлі симпатикотонії, а
вегетативна реактивність проявляється гіпер- або асимпатикотонією.

Практичне значення роботи. Неінфекційну лихоманку у дітей та підлітків
слід розцінювати як прояв гіпоталамічного синдрому.

Неінфекційною лихоманкою слід вважати такі розлади терморегуляції, при
яких виключений інфекційний процес, дифузні хвороби сполучної тканини,
наявність пухлин, ендокринопатії тощо.

Приймаючи до уваги значні порушення функції гіпофізарно-гонадної та
тиреоїдної систем, порушення кореляційних зв’язків в гормональному
гомеостазі у підлітків, які страждають неінфекційною лихоманкою, в
комплексному лікуванні цих хворих слід передбачити заходи, спрямовані на
нормалізацію функції зазначених систем.

Залежність частоти неінфекційної лихоманки від функціонального стану ВНС
обумовлює необхідність визначення базового вегетативного тонусу,
вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення життєдіяльності
організму. При перебігу неінфекційної лихоманки на тлі симпатикотонії з
гіперсимпатикотонічною або асимпатикотонічною вегетативною реактивністю
слід передбачити в комплексному лікуванні використання
?-адреноблокаторів. Підліткам, які страждають на неінфекційну лихоманку
в поєднанні з морфо-функціональними змінами в гіпофізарно-тиреоїдній
системі в комплексну терапію слід включати замісну терапію.

Надмірна напруженість функціонування симпато-адреналової системи, а у
випадках тривалої гіпертермії виснаження її функції, обумовлює
доцільність використання седативних засобів.

При обгрунтуванні комплексного лікування хворих неінфекційною лихоманкою
слід враховувати нейроендокринний стан та вегетативний гомеостаз
хворого.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати
досліджень, що висвітлені у дисертаційній роботі впроваджені в практичну
роботу лікувальних дитячих установ м. Києва, м. Вінниця, м. Чернівці.

Матеріали дисертації використовуються в лекційному курсі на кафедрі
військової загальної практики – сімейної медицини Української
військово-медичної академії МЗС України, кафедрі факультетської
педіатрії з курсом медичної академії Буковинської медичної академії МОЗ
України, кафедрі дитячих хвороб з курсом медичної генетики Вінницького
медичного університету ім. М.І.Пирогова МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою роботою автора.
Спільно з науковим керівником дисертантом визначено напрямок наукового
дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, розроблено
методологію дослідження. Автором самостійно проведено аналіз вітчизняної
та зарубіжної літератури, обрано комплекс гормональних та
інструментальних методів, з яких ряд методик виконано особисто на базі
лабораторії дитячої поліклініки №1 Дарницького району м. Києва.

Безпосередньо пошукачем виконано клінічні спостереження та лікування
хворих неінфекційною лихоманкою, проаналізовано результати
клініко-лабораторних і інструментальних досліджень, статистичних звітів
та медичної документації обстежених. Дисертантом особисто проведено
систематизацію і математичну обробку одержаних даних, аналіз та
узагальнення результатів, сформульовано всі положення, висновки та
практичні рекомендації, підготовлено до друку наукові праці, виступи.

Апробація результатів дисертації. Основні дослідження дисертації були
обговорені на: науково-практичній конференції молодих вчених Української
військово-медичної академії 15-16 травня 2004р.; науково-практичній
конференції з актуальних питань педіатрії 19-21 вересня 2002р. м. Суми;
науково-практичній конференції студентів та молодих вчених з міжнародною
участю Вінницького державного медичного університету, 2004р.;
науково-практичній конференції КМАПО 14-15 вересня 2005р.

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 6 наукових праць, з
них 4 статті, 2 тези наукових конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Робота включає вступ, огляд літератури,
розділ, що характеризує матеріал та методи дослідження, 5 розділів
власних досліджень, узагальнення та аналіз отриманих результатів,
висновки, практичні рекомендації. Дисертація викладена на 161 сторінці.
Ілюстрована 2 рисунками, 43 таблицями. Список літератури включає 287
джерел (141 кирилицею, 146 латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження.

Робота виконана на кафедрі військової загальної практики – сімейної
медицини Української військово-медичної академії на базі дитячої
поліклініки №1 Дарницького району м. Києва.

Під спостереженням було 190 підлітків у віці 10-18 років. Основну групу
складали 118 підлітків. Серед них хлопців було 62 (52,5%), дівчат – 56
(47,5%). 22 дитини було у віці 10-14 років (18,6%) і 14-18-річних було
86 (81,4%). У всіх дітей та підлітків наявність інфекційної патології та
інших патологічних станів, які можуть викликати підвищення температури
(хвороби сполучної тканини, пухлини, імунологічні процеси) були
виключені.

Контрольну групу складали 72 підлітка, до якої входили практично здорові
підлітки, які відповідають по статі та віку підліткам основної групи.

Програма обстеження включала:

збір анамнезу, вимірювання антропометричних показників, оцінка
сомато-статевого розвитку, психологічне тестування підлітків;

визначення вмісту серотоніну в венозній крові;

дослідження гормонального статусу гіпофізарно-тиреоїдної системи
імуноферментним методом в плазмі крові;

вивчення функціонального стану гіпофізарно-гонадної системи;

дослідження функціонального стану симпато-адреналової системи;

оцінка функціонального стану вегетативної нервової системи;

інструментальне обстеження (електрокардіографія, кардіоінтервалографія,
аналіз варіабельності ритму серця, електроенцефалографія та інші при
необхідності);

обгрунтування патогенетичного лікування неінфекційної лихоманки;

огляди ендокринолога, отоляринголога, кардіолога, невролога за
необхідністю;

Комплексна оцінка гармонійності фізичного розвитку проводилась за
допомогою антропометричних параметрів з використанням перцентильних
таблиць.

Статевий розвиток хлопців оцінювали за А.Н.Демченко, І.А.Черкасовим
(1978), під час якого вивчали розвиток вторинних статевих ознак, час їх
появи, проводили генітометрію, визначався індекс маскулінізації. Оцінку
темпів статевого розвитку дівчат проводили з визначенням балу статевого
розвитку за Таннером (1997).

Визначення стану психічного здоров’я проводили шляхом анкетування.
Темперамент оцінювали згідно анкет Х. Айзенка. Для діагностики рівня
тривожності використовували анкети Ч.Д. Спілберга, в модифікації Ю.Л.
Ханіна. Для визначення акцентуації особистості використовували
патохарактерологічні опитувальники А.Є. Личко (1985).

Серотонін визначався в венозній крові спектрофотометричним методом.

Обстеження щитовидної залози проводилась на апараті дугового сканування
“SSD – 550” фірми “Aloka”, методом пошарового сканування щитовидної
залози через кожні 5 мм в 11 зтинах на оптичні диски.

Функціональний стан гіпофізарно-тиреоїдної системи оцінювався шляхом
визначення рівня тиреотропіну, вільної фракції тироксину, титру антитіл
до тиреоглобуліну і мікросомальної фракції тиреоцитів в плазмі крові
імуноферментим методом з використанням набору реагентів на аналізаторі
“Amerlite” фірми “Amersham”.

Оцінка функціонального стану гіпофізарно-гонадної системи проводилась
шляхом визначення концентрації гонадотропних гормонів
(фолікулостимулюючий, лютеїнізуючий), а також прогестерону та вільної
фракції тестостерону в плазмі крові імуноферментним методом.

Для оцінки функціонального стану симпато-адреналової системи
використовували цитохімічний метод за оригінальною методикою,
розробленою А.І.Мардарь (1986). В основі метода лежить типова реакція
забарвлення хромафінної тканини з солями хрому. Приведена вище кольорова
реакція з хімічної точки зору є відновлювальним процесом, який зв’язаний
з наявністю сильного відновлювача – адреналіну та норадреналіну.

Для оцінки вихідного вегетативного тонусу використовували тестовий
варіант таблиць О.М.Вейна (1998).

Стан вегетативної нервової системи оцінювали за результатами
кардіоінтервалографії (КІГ). Кардіоінтервалограми реєстрували на
трьохканальному кардіографі “Біосет-3” в 2 стандартному відведенні.

Статистичну обробку отриманих результатів проведено за програмою
“Statistica 5,0 for Windows”, використовуючи варіаційний та кореляційний
методи аналізу.

Ефективність лікування оцінювали суб’єктивним самопочуттям,
анкетуванням, лабораторними тестами, а також за даними показників
варіабельності ритму серця.

Результати дослідження та їх обговорення. Лихоманкою ми вважали
температуру тіла підлітків, яка перевищувала нормальну (аксилярна
температура понад 37,2°С, оральна – більше 37,8°С).

В розробку взяті підлітки, лихоманка яких тривала більше 6 тижнів.
Клінічне обстеження та анкетування хворих з хронічною гіпертермією за
анкетами А.М. Вейна (1998) дозволило виявити наявність вегетативної
дисфункції у всіх обстежених.

Згідно класифікації вегетативних дисфункцій В.Г. Майданника і
співавторів (1998) встановлено, що у дітей з порушенням терморегуляції
частіше зустрічається нейроциркуляторна (51,7%) та вегето-вісцеральна
дисфункція (24,6%), з однаковою частотою виявлялась вегето-судинна та
пароксизмальна вегетативна недостатність (11,9% відповідно) (Див.
Рисунок).

Клінічно у переважної більшості хворих мали місце головні болі,
метеочутливість, психоемоційна лабільність, знижена успішність в школі,
дискінезії шлунково-кишкового тракту, кардіалгії.

Провідні клінічні синдроми та симптоми у підлітків з хронічними
розладами терморегуляціїї подані в табл.1.

Таблиця 1

Основні клінічні синдроми та симптоми у підлітків, які страждають
хронічним розладом терморегуляції

Синдроми, симптоми Число

підлітків Відсоток

Порушення терморегуляції 118 100

Головні болі 92 78,0

Метеочутливість 84 71,2

Запаморочення 18 10,0

Синдром порушення збудливості міокарда 66 55,9

Психоемоційна лабільність 74 62,7

Знижена успішність в школі 73 61,9

Дискінезії ШКТ 66 55,9

Кардіалгії 69 58,5

Гіперкінетичний синдром 62 52,5

Синдром скоротливої дисфункції міокарда 39 33,1

Синдром тонічної дисфункції міокарда 34 28,8

Кардіодистрофічний синдром 24 20,3

Симптомокомплекс розладу терморегуляції та інших порушень вегетативної
діяльності у переважної більшості підлітків поєднувався із різними
типами акцентуації особистості. За допомогою тестів
патохарактерологічного діагностичного опитувальника А.Є. Личко
встановлено, що частіше у підлітків спостерігались епілептоїдний,
істероїдний та епілептоїдно-істероїдний типи акцентуації.

Отже, широкий спектр клінічних проявів вегетативних розладів, наявність
різних типів патологічної акцентуації та емоційно-адаптивних порушень
свідчить про гіпоталамічний генез неінфекційної лихоманки у підлітків.

Дослідження останніх років свідчать про важливу роль епіфізу в
центральній регуляції нейровегетативного та нейроендокринного гомеостазу
організму людини. При вивченні ролі серотоніну в генезі неінфекційної
лихоманки на тлі вегетативних дисфункцій звертає на себе увагу зниження
концентрації серотоніну у 16- та 18-річних юнаків порівняно з
15-річними. Це пояснюється активацією гіпофізарно-гонадної системи,
підвищенням рівня тестостерону в крові, який проявляє гальмівну дію на
серотонін. Також нами встановлено, що рівень серотоніну в крові хворих
неінфекційною лихоманкою залежить від клінічних проявів супутньої ВД.
Відмічена тенденція до зниження рівня серотоніну в крові у підлітків із
значними проявами вегетативних розладів. Разом з тим спостерігається
позитивна кореляційна залежність між рівнем серотоніну і артеріальним
систолічним тиском у хворих на неінфекційну лихоманку на тлі
нейроциркуляторної дисфункції. Значне зниження рівня серотоніну у хворих
з патологічними акцентуаціями особистості, девіантними формами поведінки
свідчить про значну роль цього нейропептиду в регуляції
нейровегетативного гомеостазу у підлітків, що страждають на неінфекційну
лихоманку.

Отже, клінічний перебіг неінфекційної лихоманки на тлі вегетативних
дисфункцій у підлітків в значній мірі залежить від обміну серотоніну.

Особливе значення в системі гормонального гомеостазу організму, який
розвивається, має гіпофізарно-тиреоїдна система.

Наші дослідження морфо-функціонального стану гіпофізарно-тиреоїдної
системи у підлітків, які страждають неінфекційною лихоманкою, свідчать
про наявність різних порушень у третини підлітків. У переважної
більшості з них виявлений еутиреоїдний зоб І- ІІ ст. Останній складав 17
випадків із 92 хворих неінфекійною лихоманкою (18,5%). Із них
еутиреоїдний зоб І ст. спостерігався у 14 із 91 підлітка (15,2%), зоб ІІ
ст. – у 3 (3,3%). У 5,6% хворих діагностований аутоімунний тиреоідит.
Аналіз частоти уражень гіпофізарно-тиреоїдної системи в залежності від
статі свідчить, що у всіх вікових групах дівчата хворіють частіше, ніж
хлопці. Найбільша частота ураження щитовидної залози відмічена у
17-річних дівчат, які страждають неінфекційною лихоманкою (37,5%).
Детальний аналіз середніх показників функціонального стану
гіпофізарно-тиреоїдної системи дозволив встановити наявність
субклінічного гіпотиреозу у 27,4% хворих неінфекційною лихоманкою.
Лабораторно це проявляється підвищенням рівня тиреотропіну з тенденцією
до зниження вільної фракції тироксину. Такий стан свідчить про
напруження функції гіпофізарно-тиреоїдної системи у підлітків з
неінфекційною лихоманкою.

Кореляційний аналіз взаємозв’язків між окремими показниками
морфо-функціонального стану гіпофізарно-тиреоїдної системи у хворих
неінфекційною лихоманкою виявив порушення цих співвідношень.

Нами встановлено, що неінфекційна лихоманка у підлітків супроводжується
дисгормональними розладами з боку гіпофізарно-гонадної системи. Характер
цих розладів залежить від віку, статі та клінічної форми вегетативної
дисфункції, на тлі якої мала місце вегетативна дисфункція.

Наші дослідження свідчать про значні коливання концентраціїї
соматотропіну при неінфекційній лихоманці у підлітків (36,5%). Мало
місце як підвищення соматотропіну в крові (16,5%), так і його зниження
(20%). Зазначені відхилення концентрації соматотропіну від нормальних
величин спостерігались переважно у підлітків із затримкою
сомато-статевого розвитку, адіпозо-генітальному синдромі, дисменореї та
еутиреоїдному зобі. Середня концентрація соматотропіну у хворих суттєво
не відрізнялась від такої у практично здорових підлітків у всіх вікових
групах юнаків і дівчат. Разом з тим у хлопців 15-17 років, які страждали
неінфекційною лихоманкою, середня концентрація соматотропіну була дещо
меншою, ніж у практично здорових юнаків. У 18-річних підлітків рівень
соматотропіну був однаковий у хворих і практично здорових. Отже,
тенденція до зниження соматотропіну у хворих носить транзиторний
характер і характерна для вікових груп з незакінченим статевим
розвитком.

Слід зазначити, що у хворих підлітків порушувались кореляційні зв’язки
між рівнем соматотропіну і показниками фізичного розвитку.

Концентрація пролактину з віком зростала як у хворих, так і у практично
здорових дівчат. У 10,6% хворих неінфекційною лихоманкою рівень
пролактину перевищував норму. Гіперпролактинемія мала місце переважно у
дівчат з ендокринопатіями.

$

&

(

*

?????*

,

.

0

L

x

¬

!

!

!

!

?kdN

!

?kdu

!

!

?kdU

!

!

!

!

!

!

!

???кі межі коливань гормонів в крові, порівняно з практично здоровими
підлітками. Разом з тим середня концентрація лютеотропіну і
фолікулотропіну суттєво не відрізнялась від такої у практично здорових
хлопців і дівчат усіх вікових груп.

Вільна фракція тестостерону мала широкий діапазон індивідуальних
коливань переважно у 15-16-річних здорових і хворих хлопців. У
17-18-річних юнаків індивідуальні коливання рівня тестостерону були
незначними, а середня концентрація гормону у хворих була вірогідно
більшою, ніж у практично здорових юнаків.

Активація гіпофізарно-гонадної системи, вірогідне підвищення рівня
тестостерону в крові хворих підлітків гальмує рівень серотоніну і сприяє
розвитку психологічних реакцій. Свідченням цьому є вірогідна зворотня
залежність середньої сили між концентрацією вільної фракції тестостерону
і серотоніну в крові (rxy=-0,61).

Отже, неінфекційна лихоманка у підлітків супроводжується
дисгормональними розладами з боку гіпофізарно-гонадної системи. Характер
цих розладів залежить від віку, статі та клінічної форми вегетативної
дисфункції, на тлі якої мала місце неінфекційна лихоманка.

Оцінюючи функціональний стан симпато-адреналової системи за допомогою
цитохімічного методу визначення катехоламінів в еритроцитах ми виявили,
що у хворих підлітків мало місце вірогідне збільшення числа специфічних
включень в еритроцитах хлопців і дівчат всіх вікових груп. У хворих
неінфекційною лихоманкою включення були дрібними, а у окремих хворих
специфічні включення мали пилоподібний характер. Подібну трансформацію
катехоламінових включень в еритроцитах хворих підлітків слід розцінювати
як свідчення напруженості функціювання симпато-адреналової системи.
Разом з тим тривала лихоманка (понад 9 тижнів з середньодобовою
температурою більше 38,0°С) спустошувала катехоламіндепонуючу функцію
еритроцитів хворих підлітків. Як наслідок цього виникали порушення
функції ВНС – асимпатикотонічний варіант вегетативної реактивності.

Оцінка функціонального стану вегетативної нервової системи за допомогою
клініко-інструментальних методів свідчить про те, що у переважної
більшості хворих неінфекційна лихоманка спостерігалась на тлі
симпатикотонії (72,6%), або гіперсимпатикотонії (14,0%). Ваготонія і
ейтонія мали місце у 8,1% і 5,8% випадків відповідно. Індивідуальна
оцінка вегетативної реактивності у хворих виявила наявність
гіперсимпатикотонії і асимпатикотонії у 25,6% і 45,3% випадків
відповідно, а нормальну реактивність – у 29,1% хворих (табл.2).

Таблиця 2

Показники вегетативного гомеостазу за даними КІГ у підлітків, які
страждають неінфекційною лихоманкою

Показники

Вік

підлітків Основна група

n=86

Група

порівняння

n=38

M ± m

P

M ±m

Мо (сек) 14-15

16-18 0,57 ± 0,03

0,52 ± 0,03 0,05

0,05

0,05).

Як свідчать дані таблиці 4, нами відмічена позитивна динаміка
показників, які характеризують вплив симпатичної ділянки ВНС. Важливо
те, що вірогідне збільшення симпатичного впливу на варіабельність ритму
серця (p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020