МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Деменко Андрій Валерійович

УДК 616.153.96:616.71-018.46-002-001-036.12

Особливості етіології, патогенезу і неспецифічної резистентності при
хронічному травматичному остеомієліті

14.03.04 — патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2005 Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки
і техніки України Казімірко Ніла Казимирівна, Луганський державний
медичний університет, завідувач кафедри патологічної фізіології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, старший науковий співробітник
Коляда Тетяна Іванівна, міський імунологічний центр МОЗ України (м.
Харків), завідувач;

доктор медичних наук, професор Абрамов Андрій Володимирович, Запорізький
державний медичний університету МОЗ України, професор кафедри
патологічної фізіології.

Провідна установа: Донецький державний медичний університет ім. М.
Горького МОЗ України.

Захист дисертації відбудеться “23”червня 2005 р. об 1100 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському
державному медичному університеті МОЗ України за адресою: 61022, м.
Харків, проспект Правди, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету МОЗ України за адресою: 61022, м. Харків,
проспект Леніна, 4.

b

Автореферат розісланий “20” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, професор

Терещенко А.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИbb

Актуальність теми. Розвиток будь-якого патофізіологічного процесу, в
тому числі і хронічного травматичного остеомієліту (ХТО), неможливо
розглядати, не маючи уявлення про механізми, які забезпечують загальну
резистентність організму (Глянцев С.П., 1997; Долгушин І.І. та співавт.,
1999; Вітріщак С.В., 2001). Так, навіть умовно-патогенні бактерії, які
звичайно не виявляють своїх патогенних властивостей, при зниженні
резистентності макроорганізму спроможні викликати той або інший
гнійно-запальний процес, у тому числі й у кістковій тканині (Гайдаш І.С.
та співавт., 2000). Практично в 100 % випадків етіологічними агентами
ХТО є суворо анаеробні бактерії, які можуть потенціювати патогенну дію
інших мікроорганізмів, що знаходяться в осередку запалення (Бухарін
О.В., 1999). З іншого боку, одним з основних механізмів захисту
організму від інвазії чужорідних речовин є фагоцитоз. Розвиток
запального процесу багато в чому залежить від стану фагоцитарної
системи, спроможності фагоцитів захоплювати і перетравлювати
мікроорганізми (Клебанов Г.І., Володимиров Ю.А., 1999). Фагоцитарна
активність нейтрофілів і моноцитів при ХТО бактерійної етіології в
більшості випадків знижена, що, можливо, обумовлено токсичною або
антифагоцитарною дією позаклітинних і соматичних антигенних
бактеріальних субстанцій (Карпова М.Р., 1999). Безсумнівно, що
недостатність системи фагоцитозу, а також наявність в бактерій
антикомплементарної (АКА), антилізоцимної (АЛА) і антиімуноглобулінової
(АІА) активності, які дозволяють патогенам персистувати всередині
фагоцитів, сприяють розвитку гнійно-запальних захворювань (Даценко М.Ф.
та співавт., 2001). Бактерії в ході свого еволюційного розвитку для
подолання фагоцитарного бар’єра виробили спеціальну систему
пристосувань, спрямовану на пригнічення фагоцитарної активності
організму. До цих факторів відносять пептидоглікан і ліпополісахарид
(ЛПС), які входять до складу клітинної стінки збудників ХТО (Казимірко
Н.К. та співавт., 2002).

Вважається загальновідомим, що цитокіни (фактор некрозу пухлини (ФНП-?),
інтерлейкін-1? (ІЛ-1?), ІЛ-6) є основними прозапальними медіаторами, які
індукуються в організмі людини бактеріями і компонентами їх клітинної
стінки і сприяють розвитку “великої” запальної природи бактеріальних
інфекцій (Кетлинський С.А., Калініна Н.М., 1995). Масивний вплив
флогогенних подразників мікробної етіології викликає посилення продукції
медіаторів клітинного походження, які в цьому випадку можуть
пошкоджувати тканини і бути причиною виникнення локальних осередків
запалення, підвищення рівня перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) (Барабой
В.А. та співавт., 1992). Продукти ПОЛ регулюють проліфераційні і
трофічні процеси тканин організму людини, в тому числі кісткової, за
фізіологічних та патологічних умов. Нормальний рівень ПОЛ підтримується
завдяки рівновазі про- та антиоксидантної систем, тобто взаємодії, з
одного боку, вільних радикалів, металів перемінної валентності і, з
іншого боку — токоферолу, гормонів, убіхінону і тіолових сполук.
Посилення ПОЛ приводить до виснаження останніх.

В доступній літературі нами не були знайдені дані, які б свідчили про
комплексне вивчення ланок етіології, патогенезу та неспецифічної
резистентності при хронічному травматичному остеомієліті. Відсутні дані
про персистентні характеристики бактерій та їх вплив на імунний статус і
метаболічні показники хворих на ХТО.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом наукової роботи кафедри патологічної фізіології Луганського
державного медичного університету № 0198U005713 “Запалення як наслідок
дії бактерій”. Автор виконував розділ згідно з темою дисертації.

Мета і задачі дослідження: Виявити особливості патогенетичних механізмів
формування хронічного травматичного остеомієліту на основі вивчення
етіологічного спектра збудників захворювання, а також їх впливу на
імунні і метаболічні показники хворих.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі:

Вивчити видовий склад етіологічних агентів хронічного травматичного
остеомієліту.

Дослідити антикомплементарну, антилізоцимну й антиімуноглобулінову
активність етіологічних агентів хронічного травматичного остеомієліту.

Провести порівняльний аналіз фагоцитарної активності нейтрофілів і
моноцитів периферичної крові до етіологічних агентів остеомієліту в
здорових осіб і хворих на хронічний травматичний остеомієліт.

Провести порівняльний аналіз секреції інтерлейкінів-1?, -6 і фактора
некрозу пухлини-? нейтрофілами і моноцитами периферичної крові,
стимульованих пептидогліканом і ліпополісахаридом бактерій —
етіологічних агентів остеомієліту в здорових донорів і хворих на
хронічний травматичний остеомієліт.

Вивчити імунний статус і стан метаболічних показників хворих на
хронічний травматичний остеомієліт і провести порівняльний аналіз між
динамікою їх змін і біологічними властивостями бактерій.

Об’єкт дослідження: моноцити і нейтрофіли крові здорових людей і хворих
на хронічний остеомієліт; імунні і метаболічні показники хворих на
хронічний травматичний остеомієліт; бактерії — етіологічні агенти
остеомієліту.

Предмет дослідження: продукція мікроорганізмами факторів, які
інактивують імунний захист людини, вплив компонентів бактерій на
секреторну і фагоцитарну активність моноцитів і нейтрофілів людини in
vitro, імунний статус і стан процесів перекисного окиснення ліпідів і
системи антиоксидантного захисту в хворих на хронічний травматичний
остеомієліт.

Методи дослідження: імунологічні, бактеріологічні, експериментальні,
біохімічні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше при ХТО встановлена і
доведена етіологічна значимість таких видів бактерій, які раніше не були
описані як етіологічні агенти даного захворювання. Вперше встановлена
наявність у етіологічних агентів ХТО антикомплементарної, антилізоцимної
і антиімуноглобулінової активності. Вперше відзначено, що бактерії
викликають видоспецифічне пригнічення фагоцитарної активності
нейтрофілів і моноцитів периферичної крові. Вперше встановлено, що в
хворих на ХТО має місце пригнічення секреції ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-?
нейтрофілами і моноцитами порівняно з такою в здорових донорів.

Практичне значення отриманих результатів. Визначено підходи до
трактування патогенезу ХТО, викликаного факультативно та суворо
анаеробними умовно-патогенними бактеріями, на основі вивчення
імунозапального потенціалу бактеріальних пептидогліканів і
ліпополісахаридів, що дозволяє рекомендувати використання різних схем
лікування з імуномодуляторами залежно від ступеня тяжкості патологічного
процесу. Отримані дані впроваджені в навчальний процес Луганського
державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Вибір теми наукового дослідження, планування
експерименту були здійснені разом з науковим керівником роботи. Автором
самостійно проведений: інформаційний пошук за допомогою бази даних
“Medline”, аналіз літератури, виконана експериментальна частина роботи
(виділення бактерій, імунологічні дослідження), написані всі розділи
дисертації, автореферат і статті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були
викладені та обговорені на V науково-практичній конференції “Морфогенез
і патологія кісткової системи в умовах промислового регіону” (Луганськ,
2005 р.), а також на засіданнях Луганського обласного товариства
патофізіологів у 2000-2005 рр.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових статей (4
– одноособові) у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Обсяг та структура дисертації. Робота написана на 119 сторінках
комп’ютерного тексту, складається з вступу, огляду літератури, 5
розділів власних досліджень, розділу аналізу та узагальнення результатів
дослідження, висновків. Дисертація ілюстрована 10 таблицями (загальний
обсяг – 0 сторінок). Список літератури включає 153 джерела (в тому числі
47 іноземних джерел).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходилось 89
хворих на ХТО кісток гомілки, який перебігав на фоні дефекту м’яких
тканин над кістковою порожниною і з вираженим склерозом кісткового ложа
(70 чоловіків і 19 жінок). Запальний процес локалізувався в 58 випадках
у проксимальній третині (65,3 %), в 19 випадках (21,3 %) — в дистальній
третині, у 6 випадках (6,7 %) — в середній третині та в 6 випадках (6,7
%) спостерігали субтотальне ушкодження великогомілкової кістки. Всі
хворі знаходились на лікуванні в Луганському обласному остеомієлітичному
центрі з січня 2000 р. по грудень 2002 р. Вік хворих коливався від 20 до
68 років (середній вік — 33,1+0,9 років). Середній ліжко-день склав
127,8+14,2.

В усіх хворих під час оперативних втручань забирали патологічний
матеріал, поміщали його до середовища 199 і транспортували до
бактеріологічної лабораторії кафедри мікробіології ЛДМУ. Встановлення
родової приналежності культур виділених бактерій та їх видову
ідентифікацію проводили згідно з наказом МОЗ СРСР № 535 від 22.04.1985
р. Пептидоглікани золотавого стафілокока одержували з клітинних стінок
бактерій за Peterson P.K. et al. (1978). Використовували наступні робочі
концентрації пептидоглікану (мг/л): 0,1; 1,0; 10,0. Препарати ЛПС
одержували з палички синього гною водно-феноловою екстракцією при 65?С.
Використовували такі робочі концентрації ЛПС (мкг/мл): 10,0; 50,0.
Визначення АКА бактерій проводили за Бухаріним О.В. (1999). Досліджували
частоту АКА збудників ХТО при концентрації комплементу 5, 10 і 20
СН50/мл. АЛА бактерій вивчали фотометричним методом. Вивчали частоту
розповсюдженості АЛА (%) і виразність антилізоцимної ознаки. АІА вивчали
за Бухаріним О.В. (1999).

Виділення лімфоцитів з периферичної крові здійснювали в градієнті
щільності фікол-верографін. Відсоток виходу клітин складав 94-96.
Визначення кількості Т-, В-лімфоцитів та субпопуляційного складу
Т-клітин проводили методом непрямої імунофлюоресценції. Визначення
циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові проводили за
методом Digeon et al. (1977). Визначення імуноглобулінів сироватки крові
класів А, М, G проводили за Mancini et al. (1965). Визначення
функціональної активності НК-кілерів проводили
фотоелектрокалориметричним методом за Ю.І. Зиміним і співавт. (1984).
Фагоцитарну активність моноцитів і нейтрофілів периферичної крові
визначали чашковим методом. Підраховували фагоцитарний індекс (ФІ) і
фагоцитарне число (ФЧ). Визначення ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-? проводили в
супернатантах моноцитів і нейтрофілів з допомогою комерційних наборів
ELISA (Medgenix Diagnostics, Бельгія). Визначення малонового діальдегіду
(МДА) проводили за Стальною І.Д., Гаришвілі Т.Г. (1977), визначення
дієнової кон’югації ненасичених вищих масних кислот — за Стальною І.Д.
(1977). Активність каталази (КТ) вивчали за Королюк М.А. і співавт.
(1988), активність супероксиддисмутази (СОД) — спектрофотометричним
методом. Визначення тромбоксану (ТхВ2), простацикліну (6-кето-ПГF1?),
простагландинів (ПГ) Е2, F2?, лейкотрієну (ЛТ) В4 проводили радіоімунним
методом з використанням комерційних тест-систем фірми Amersham (Great
Britain).

З метою виробки власних нормативних показників, нами були обстежені 15
практично здорових чоловіків і 15 жінок віком від 40 до 50 років, які
постійно мешкали в м. Луганську і Луганської області. Всі обстежені були
разовими донорами обласної станції переливання крові. У всіх обстежених
брали кров на загальний аналіз, після чого забирали кров з вени
ліктьового згину для імунологічних і біохімічних досліджень. Статистичну
обробку отриманих цифрових даних здійснювали на “Pentium-133” з
використанням стандартних пакетів прикладних програм.

Результати дослідження та їх аналіз. Дослідження мікробного спектру з
осередків. ХТО є захворюванням, яке викликається широким спектром
умовно-патогенних бактерій. Від 89 хворих на ХТО нами було виділено 366
штамів етіологічно значущих патогенів, які склали 28 видів бактерій
родів Staphylococcus, Streptococcus, Clostridium, Eubacterium,
Actinomyces, Dichelobacter, Pseudomonas та Fusobacterium. В загальній
структурі домінували грампозитивні бактерії (84,97 %), що виявилось в
5,7 раз більшим відносно грамнегативних мікробів (15,03 %). З числа
грампозитивних збудників ХТО на частку суворо анаеробних бактерій
прийшлось 29,6 % штамів, тоді як в групі грамнегативних патогенів
аналогічний показник склав 58,2 %. Сумарно на частку суворих анаеробів
прийшлось 33,9 % від загальної кількості ізолятів збудників ХТО.

Питома вага стафілококів у структурі збудників ХТО сумарно склала 15 %.
Етіологічно значущими збудниками ХТО виявились 5 видів: S. aureus, S.
intermedius, S. hyicus, S. haemolyticus та S. saccharolyticus. S. aureus
був ізольований в 7,37 % випадків від загальної кількості штамів
збудників ХТО і мав найбільшу питому вагу серед інших стафілококів. Такі
види, як S. intermedius, S. hyicus, S. haemolyticus і S.
saccharolyticus, описані нами в якості збудників ХТО вперше. З 5
ідентифікованих видів стафілококів переважна більшість була аеробами або
факультативними анаеробами. Виняток складає S. saccharolyticus, що є
єдиним суворо анаеробним видом.

Найбільш численними збудниками ХТО виявились стрептококи, на частку яких
прийшлось 44,8 % від загальної кількості ізольованих штамів. При цьому
етіологічно значущими в розвитку ХТО виявились 12 видів при домінуванні
S. pyogenes (6,83 %). Інші 38 % штамів були подані видами, раніше не
описаними в якості збудників ХТО (S. salivarius subsp. salivarius, S.
gordonii, S. sanguis, S. vestibularis, S. anginosus, S. parauberis, S.
uberis, S. mitis, S. acidominimus, S. suis, S. equinus).

Істотну роль у розвитку ХТО грали суворо анаеробні клостридії та
еубактерії, питома вага яких в загальній структурі збудників ХТО склала
21,3 %. З них 15,3 % прийшлось на клостридії — C. difficile (7,65 %), C.
innocum (5,73 %), C. septicum (1,9 %). На частку еубактерій прийшлось
6,0 % — E. lentum (3,82 %) і E. limosum (2,18 %). З інших грампозитивних
суворо анаеробних бактерій були ідентифіковані A. naeslundii (1,37 %) і
D. nodosus (0,82 %). Дані види бактерій описані нами в якості збудників
ХТО вперше.

Грамнегативні збудники ХТО були подані 4 видами бактерій, які належали
до родів Pseudomonas і Fusobacterium. З них найбільш часто ізолювали P.
aeruginosa (6,28 %). З фузобактерій ХТО викликали F. necrogenes, F.
mortiferum і F. varium, частота ідентифікації котрих сумарно склала 8,74
% при домінуванні F. necrogenes (5,19 %).

При аналізі кількісного складу збудників ХТО в кожного з 89 хворих
встановлено, що моноінфекція мала місце в 24 осіб. З них в 10 хворих
запальний процес був обумовлений F. necrogenes, в 4 — F. mortiferum; в
10 — еубактеріями. В 65 хворих остеомієліт був ініційований
бактеріальними асоціаціями, які складались з 2-7 патогенів. Так, ХТО,
обумовлений двохкомпонентною асоціацією бактерій, був зареєстрований у
22 хворих, трикомпонентною — в 12 хворих. Чотири-, п’яти-, шости- і
сьомикомпонентні асоціації були ізольовані, відповідно, у 9,2 %, 29,2 %,
6,2 % і 3,1 % випадків. У всіх асоціаціях мало місце переважання
грампозитивних бактерій над грамнегативними, або ж ці асоціації
складались винятково з грампозитивних збудників ХТО.

Антикомплементарна активність збудників ХТО. Нами встановлено, що АКА
володіли усі виділені з запальних осередків при ХТО бактерії, але
частота і виразність АКА в різних видів бактерій були різними. З 61
штаму стафілококів АКА була відзначена в 96,7 % (59 штамів) при
використанні комплементу в дозі 5 СН50/мл: АКА виявляли 100 % штамів S.
aureus, S. intermedius, S. hyicus, S. haemolyticus і 66,7 % штамів S.
saccharolyticus. В міру збільшення концентрації комплементу частота АКА
в стафілококів мала виражену тенденцію до зниження. Найбільша кількість
штамів, інактивуючих комплемент в дозі 10 СН50/мл, відзначена серед S.
aureus; порівняну між собою частоту АКА виявляли S. intermedius і S.
haemolyticus, більш зниженою частотою АКА характеризувались штами S.
hyicus. При збільшенні концентрації комплементу до 20 СН50/млАКА
виявляло тільки 29,6 % штамів S. aureus, найменша АКА була властива
штамам S. saccharolyticus, що узгоджувалось також з частотою
ідентифікації даного патогену при ХТО.

З 164 штамів стрептококів АКА при концентрації комплементу 5 СН50/мл
виявляло 98,2 % ізолятів. В S. uberis АКА зареєстрована в 85,7 %
випадків, в S. parauberis — у 83,3 %, в інших видів стрептококів — у 100
% випадків. Зі збільшенням вмісту комплементу до 10 СН50/мл частота АКА
знижувалась, найбільшу частоту АКА відзначали в S. mitis, S. salivarius
subsp. salivarius і S. pyogenes. При використанні комплементу в
концентрації 20 СН50/мл АКА виявляло 24,0 % штамів S. pyogenes, 15,8 % —
S. sanguis, 14,3 % — S. gordonii і S. mitis, що було, відповідно, в 4,2,
6,3 і 7,0 разів менше порівняно з аналогічними показниками при дозі
комплементу 5 СН50/мл.

Висока частота АКА була зареєстрована нами в клостридій та еубактерій.
При концентрації комплементу 5 СН50/мл АКА виявляло 100 % штамів
зазначених патогенів. Водночас, частота АКА істотно зменшувалась при
збільшенні чинної дози комплементу до 10 СН50/мл, найменша частота АКА
була відзначена у C. septicum — 28,9 % штамів. При збільшенні вмісту
комплементу до 20 СН50/мл установлено, що інактивацію комплементу
викликало 32,1 % штамів C. difficile, 19,0 % — C. innocum, 12,5 % — E.
limosum і 7,1 % — E. lentum. Серед C. septicum АКА при зазначених умовах
не виявлена.

Висока АКА зареєстрована в P. aeruginosa: при концентрації комплементу 5
СН50/мл АКА виявляло 100 % штамів, при концентраціях 10 СН50/мл і 20
СН50/мл — 56,5 % і 21,7 % відповідно. Серед фузобактерій найбільша
частота АКА зареєстрована в F. necrogenes: при 5 СН50/мл — 100 %, при 10
СН50/мл — 42,1 %, при 20 СН50/мл — 21,7 %. У F. mortiferum і F. varium
АКА при 5 СН50/мл комплементу реєстрували в 62,5 % і 60,0 % випадків,
при 10 СН50/мл — у 25,0 % і 20,0 %; при 20 СН50/мл АКА не зареєстрована.
Подібну з F. mortiferum і F. varium АКА виявляли ізоляти A. naeslundii і
D. nodosus.

Антилізоцимна активність збудників ХТО. Спроможністю інактивувати
лізоцим володіли всі збудники ХТО. Водночас, частота АЛА в межах
конкретного виду патогена істотно варіювала. Так, з 61 штаму
стафілококів АЛА була відзначена в 98,4 % випадків. АЛА володіло 100 %
ізолятів S. aureus, S. intermedius, S. hyicus, S. haemolyticus, та 83,3%
— S. saccharolyticus. Найбільш виражена АЛА була зареєстрована в штамів
S. aureus, порівняно з ним АЛА S. intermedius виявилась нижчою в 1,9
раз, S. hyicus — у 2,5 раз, АЛА S. haemolyticus і S. saccharolyticus — у
4,0 і 2,9 разів відповідно. Серед стрептококів АЛА була виявлена в 100 %
S. pyogenes, S. anginosus, S. sanguis, S. salivarius subsp. salivarius,
S. vestibularis і S. equinus. В інших представників даного роду частота
АЛА коливалась в межах 70-85 %. Серед клостридій АЛА в 100 % випадків
виявлена серед ізолятів C. difficile і C. innocum, для C. septicum
розповсюдженість АЛА склала 85,7 %. Найбільш інтенсивно лізоцим
інактивували штами C. difficile, менш виражену інтенсивність АЛА
демонстрували штами C. innocum, найменша інтенсивність АЛА була
зареєстрована для C. septicum. Помірною АЛА характеризувались еубактерії
(частота АЛА коливалась в межах 79-75 %). Більш значною АЛА володіли E.
lentum. Виражену АЛА виявляли ізоляти P. aeruginosa: за АЛА вони
поступались лише S. aureus, S. pyogenes, C. difficile і C. innocum.
Серед інших збудників ХТО помірною АЛА характеризувались види F.
necrogenes, F. mortiferum, A. naeslundii і D. nodosus.

Антиімуноглобулінова активність збудників ХТО. Встановлено, що збудники
ХТО володіли АІА, яка виявлялась в спроможності руйнувати Ig М, G та А.
В групі стафілококів вірогідно інактивували всі 3 класи імуноглобулінів
види S. aureus, S. intermedius, S. hyicus і S. haemolyticus. Для S.
saccharolyticus статистично значуща АІА зареєстрована тільки відносно Ig
А. Серед стрептококів статистично вірогідна спроможність інактивувати 3
класи імуноглобулінів була властива S. pyogenes, S. salivarius subsp.
salivarius і S. vestibularis; 2 класи — S. gordonii, S. sanguis, S.
suis, S. parauberis; 1 клас — S. anginosus, S. mitis і S. acidominimus.
Не зареєстровано статистично вірогідної АІА у S. uberis і S. equinus. З
роду клострідій АІА була відзначена в C. difficile і C. innocum, які
викликали статистично достовірну інактивацію імуноглобулінів всіх
класів. Не відзначено значущої АІА для C. septicum, E. lentum і F.
varium. Інактивацію 1 класу імуноглобулінів викликали F. mortiferum, E.
limosum, A. naeslundii, D. nodosus. Значний антиімуноглобуліновий
потенціал зареєстрований в штамів P. aeruginosa і F. necrogenes, що
викликали інактивацію всіх 3 класів імуноглобулінів. При цьому АІА P.
aeruginosa була більш вираженою, хоча і не вірогідно.

Вплив збудників ХТО на фагоцитоз моноцитів і нейтрофілів. Істотний
інтерес викликало вивчення фагоцитарної активності моноцитів і
нейтрофілів периферичної крові в хворих на ХТО як в цілому, так і
залежно від видової приналежності збудників. Встановлено, що фагоцитарна
активність моноцитів і нейтрофілів у хворих на ХТО була знижена, про що
свідчили отримані показники ФІ та ФЧ. Так, ФІ моноцитів у загальній
групі хворих на ХТО був в 2,2 раз нижчим референтної норми, отриманої
при дослідженні аналогічного показника в групі практично здорових
донорів. Нижчим референтной норми виявилось і ФЧ моноцитів (знижене в
1,6 раз, р<0,05). При вивченні фагоцитарної активності нейтрофілів також була виявлена чітка тенденція до зниження ФІ і ФЧ: так, ФІ нейтрофілів був нижчим аналогічного показника референтной норми в 1,27 раз (р>0,05),
ФЧ нейтрофілів — в 2,3 раз (р<0,01). Не виявлено статистично достовірних розходжень між ФІ і ФЧ моноцитів і нейтрофілів при фагоцитозі ними грампозитивних і грамнегативних збудників ХТО. Видові особливості збудників ХТО впливали на фагоцитарну активність моноцитів і нейтрофілів, що виявлялось зміною їх ФІ і ФЧ при фагоцитозі різних збудників остеомієліту. При аналізі результатів фагоцитозу стафілококів виявилось, що найбільш низькі значення ФІ і ФЧ мали місце при використанні в якості об'єкта фагоцитозу S. aureus: ФІ моноцитів був в 3,3 раз, а ФЧ - в 2,8 раз нижчими аналогічних показників референтної норми (р<0,05). Кратність зниження ФІ і ФЧ нейтрофілів склала проти референтної норми 1,7 і 3,0 раз (р<0,05). Менш виражено впливали на фагоцитоз інші види стафілококів, що, безсумнівно, пов'язано з їх менш значним патогенним потенціалом. При використанні в якості об'єктів фагоцитозу стрептококів виявилось, що найбільше впливали на фагоцитоз S. pyogenes. Контакт зазначеного патогену з моноцитами хворих на ХТО супроводжувався зниженням їх ФІ порівняно з референтною нормою в 2,9 раз, ФЧ - в 2,4 раз (р<0,05). Контакт нейтрофілів периферичної крові хворих на ХТО з S. pyogenes супроводжувався падінням ФІ і ФЧ проти норми в 1,5 і 3,3 раз відповідно. Пригнічення фагоцитарної активності іншими видами стрептококів було менш значущим, ніж це мало місце для S. pyogenes, воно було найменшим при використанні S. equinus. Помітні зміни фагоцитарної активності моноцитів і нейтрофілів спостерігали також при використанні в якості об'єктів фагоцитозу клострідій та еубактерій. Негативно впливали на фагоцитоз також культури A. naeslundii і D. nodosus. В той же час, їх антифагоцитарний потенціал був менш значним у порівнянні з такими збудниками, як S. aureus і S. pyogenes. З групи грамнегативних бактерій найбільше пригнічення фагоцитозу викликали культури P. aeruginosa: ФІ моноцитів і нейтрофілів виявились зниженими у 2,5 і 1,5 разів, а ФЧ - у 1,9 і 2,7 разів відповідно. Фузобактерії достовірних розходжень в негативному впливі на показники фагоцитозу не мали, в цілому, їх антифагоцитарна активність була подібною з такою для більшості стафілококів, стрептококів та ін. & yyyy h+k\ O ?"?&?@?‚???i?$„*„<„AE„a„J†d†nTHETHETHA???An«c«c«?›?›?›?›?›?›?›?›?›?›?›?› ?›?›?›?›?›?›?›?›?›?› EHuy ?.?4?J?&?R?X?j?E?2?¶???Oe????µ?µoµe1/2nAooeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeo eoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoaeo ph ?????????? моноцитів 0,1 мг/мл пептидоглікана золотавого стафілокока виявилось, що пептидоглікан викликав активацію продукції ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-?, при цьому в здорових донорів кратність збільшення вмісту ІЛ-1? порівняно з базальним рівнем склала 2,6 раз, ІЛ-6 і ФНП-? - відповідно 4,5 і 2,4 раз (р<0,05). В той же час, в групі хворих на ХТО темпи секреції даних монокінів моноцитами були менш значними. Так, кратність збільшення секреції ІЛ-1? після стимуляції пептидогліканом у дозі 0,1 мг/мл до культури моноцитів хворих склала, порівняно з показником базальної секреції, 2,4 раз, а абсолютне значення рівня ІЛ-1? було в 1,7 раз нижчим аналогічного показника здорових донорів. Подібна тенденція зареєстрована також і відносно ІЛ-6 і ФНП-?. Використання в якості індуктора продукції монокінів пептидоглікана золотавого стафілокока в концентрації 1,0 мг/мл вело до посилення секреторної активності моноцитів здорових донорів і хворих на ХТО, при цьому секреторна активність моноцитів донорів переважала над такою в хворих. Внесення в середовище інкубації пептидоглікана у концентрації 10 мг/мл викликало найбільшу стимуляцію секреції моноцитами ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-?: у групі здорових донорів секреція моноцитами ІЛ-1? була в 87 разів вищою порівняно з базальним рівнем секреції даного монокіну, для ІЛ-6 і ФНП-? аналогічна кратність продукції склала 24,7 і 37,5 разів відповідно. У той же час, моноцити хворих при аналогічному впливі відповідали менш значною секрецією ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-?. Вихідний базальний рівень секреції ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-? нейтрофілами виявився суттєво нижчим такого для моноцитів як здорових донорів, так і хворих на ХТО. Дана обставина свідчила про більш низький секреторний потенціал нейтрофілів порівняно з моноцитами. Так, при відсутності в середовищі пептидоглікана золотавого стафілокока (0 мг/мл) базальний рівень ІЛ-1? у нейтрофілів здорових донорів виявився в 1,9 раз нижчим такого моноцитів (р<0,05). Ступінь розходження базальних рівнів ІЛ-6 і ФНП-? між нейтрофілами і моноцитами в даній групі склав, відповідно, 1,65 і 1,59 разів (р<0,05). Відзначена особливість мала місце й у хворих на ХТО. Дія на нейтрофіли пептидоглікану викликала стимуляцію їх секреторної активності, виразність якої збільшувалась в міру наростання його концентрації. При внесенні в культуру нейтрофілів пептидоглікану в дозі 0,1 мг/мл ступінь збільшення секреції нейтрофілами ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-? у здорових донорів склав, відповідно, 2,6, 1,6 і 1,4 разів порівняно з базальними рівнями. У той же час, кратність підвищення секреції зазначених цитокінів нейтрофілами хворих на ХТО під впливом пептидоглікану золотавого стафілокока у дозі 0,1 мг/мл склала для ІЛ-1? - 3,3 раз, для ІЛ-6 - 2,8 раз, для ФНП-? - 1,7 раз. Стимуляція пептидогліканом у дозі 1,0 мг/мл викликала збільшення секреції нейтрофілами цитокінів як у здорових донорів, так і в хворих на ХТО. Найбільший приріст секреції цитокінів відзначений при дозі пептидоглікану 10 мг/мл: нейтрофіли здорових донорів на даний стимул відповідали збільшенням секреції ІЛ-1? - у 5,6, ІЛ-6 - у 3,4, ФНП-? - у 2,3 разів порівняно з базальним рівнем. У групі хворих на ХТО аналогічний приріст склав 7,6, 4,9 і 3,3 разів відповідно для ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-?. Незважаючи на те, що темп приросту секреції цитокінів нейтрофілами хворих на ХТО перевищував такий у здорових донорів, середні рівні ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-? були вірогідно нижчими аналогічних показників у здорових осіб. Крім пептидоглікану, на секреторну функцію моноцитів і нейтрофілів периферичної крові істотно впливали і ЛПС палички синього гною. Найбільш інтенсивно продукцією ІЛ-1?, ІЛ-6 і ФНП-? на вплив ЛПС відповідали моноцити здорових донорів. В моноцитів хворих на ХТО секреторна активність була помітно зниженою. Як виявилось, базальна секреція моноцитами ІЛ-1? при ХТО була в 1,57 раз нижчою такої здорових донорів, ІЛ-6 і ФНП-? - у 1,7 і 1,74 разів відповідно. Використання ЛПС в концентрації 10 мкг/мл викликало збільшення продукції ІЛ-1? моноцитами здорових донорів в 2,8 раз порівняно з базальною секрецією (р<0,05). Аналогічна динаміка зареєстрована відносно ІЛ-6 і ФНП-?, продукція яких підвищувалась проти базального рівня в 3,1 і 2,8 раз відповідно. У той же час, секреторна відповідь моноцитів хворих на ХТО на дію ЛПС у концентрації 10 мкг/мл була менш вираженою. Збільшення концентрації ЛПС до 50 мкг/мл супроводжувалось збільшенням секреторної активності моноцитів. ЛПС у концентрації 10 мкг/мл викликав у здорових донорів посилення секреції нейтрофілами ІЛ-1? у 2,4 раз, тоді як у хворих на ХТО - у 3,2 раз. Для ІЛ-6 ступінь збільшення секреції за тих самих умов склав 1,6 раз в групі здорових донорів і 2,0 рази в групі хворих на ХТО, для ФНП-? - відповідно 1,3 раз і 1,8 раз. Збільшення концентрації ЛПС до 50 мкг/мл викликало подальше збільшення секреції цитокінів нейтрофілами. Так, у групі здорових донорів секреція ІЛ-1? проти базального рівня зросла в 3,7 раз, ІЛ-6 - у 1,8 раз, ФНП-? - у 1,9 раз. В групі хворих на ХТО аналогічний приріст склав 5,3, 3,0 і 2,9 раз відповідно. В той же час, абсолютні показники даних цитокінів в хворих були істотно нижчими таких у групі здорових донорів. Імунні порушення в хворих на ХТО. Імунний статус хворих на ХТО характеризувався наявністю виражених порушень. У гострому періоді ХТО спостерігалось статистично вірогідне зниження загальної кількості Т-лімфоцитів в 2,3 раз. Одночасно був виявлений помітний дисбаланс у системі основних імунорегуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів. Як виявилось, абсолютна кількість Т-хелперів/індукторів (CD4+-клітини) була в 3,4 раз нижчою показника референтної норми. В той же час, рівень СD8+-лімфоцитів (Т-супресорів/цитотоксиків) в гострому періоді захворювання знизився в 1,25 раз відносно нормативного показника. Зазначена дисоціація в динаміці змін CD4+- і CD8+-лімфоцитів вела до зменшення значення імунорегуляторного коефіцієнта СD4/CD8 в 2,9 раз, що свідчило про формування відносного гіперсупресорного варіанта імунодефіцитного стана. Гострий період ХТО характеризувався також В-лімфопенією, яка була менш вираженою порівняно зі зміною загальної кількості Т-клітин (в 1,7 раз). Аналогічна динаміка змін зареєстрована і відносно CD16-клітин, аналізованих як сукупність натуральних кілерів і К-клітин (в 2,3 раз менше референтної норми). Депресія цитотоксичної спроможності CD16+-лімфоцитів в гострому періоді ХТО сягала 100 % від показника фізіологічного рівня. Виражені зміни були зареєстровані в системі моноцитів периферичної крові. Встановлено, що в гострому періоді захворювання мало місце зниження ФІ та ФЧ, відповідно, в 2,3 та 1,9 раз (р<0,05). Розвиток ХТО характеризувався індукцією імунокомплексних реакцій, на що вказувало збільшення в сироватці крові хворих вмісту ЦІК, яке супроводжувалось зміною питомої ваги складових фракцій: відбувалось значне зменшення кількості непатогенних великомолекулярних ЦІК (у 2,3 раз, р<0,05) і збільшення частки цитоагресивних середніх і дрібних комплексів. Зниження абсолютної кількості В-лімфоцитів у гострому періоді ХТО супроводжувалось пригніченням їх антитілопродукуючої спроможності, що характеризувалось вихідним зниженим рівнем Ig А, М і G. Так, рівень Ig А в гострому періоді ХТО був у 1,8 раз нижчим (р<0,05), ніж в групі практично здорових осіб, Ig М - у 1,2 раз (р<0,05), Ig G - в 1,17 раз (р<0,05). Повторне дослідження імунного статусу в хворих на ХТО в періоді реконвалесценції дозволило відзначити, що, незважаючи на загальну тенденцію до нормалізації досліджуваних показників, повного їх відновлення не відбувалось. Так, як і раніше зниженим (в 1,5 раз порівняно з референтною нормою) був рівень СD3+-лімфоцитів, в 1,6 раз - рівень СD4+-клітин при нормальному рівні СD8+-лімфоцитів. Водночас, рівень В-лімфоцитів і натуральних кілерів у періоді видужання достовірних розходжень з показниками норми не мав, тоді як функціональна активність фагоцитів залишалась істотно зниженою. Кратність зниження ФІ і ФЧ моноцитів у реконвалесцентів склала 1,4 раз для обох показників. Залишкові явища в періоді реконвалесценції мали місце також відносно показників гуморальної ланки імунітету. Так, рівень загальних ЦІК перевищував показник у практично здорових осіб в 1,4 раз, при тенденції до збільшення великомолекулярної фракції ЦІК (в 1,7 раз порівняно з гострим періодом) і зниженню середніх і дрібномолекулярних комплексів. Спостерігалось також збільшення рівня Ig основних класів. При цьому вміст Ig G не відрізнявся від такого в практично здорових осіб (р>0,05),
тоді як рівень Ig А залишався зниженим в 1,2 раз (р<0,01), а концентрація Ig М перевищувала аналогічний показник в здорових осіб в 1,2 раз (р<0,05). Стан перекисного окиснення ліпідів і антиоксидантного захисту в хворих на ХТО. Нами встановлено, що в хворих ХТО в періоді клінічної маніфестації захворювання спостерігалась активація процесів ПОЛ, що мало прояв у накопиченні в крові проміжних - дієнових кон’югатів (ДК) і кінцевого - малонового діальдегіду (МДА) - продуктів ПОЛ. Вміст ДК перевищував показник у практично здорових осіб на 52 %, МДА - на 105 %. В періоді реконвалесценції рівні ДК і МДА в крові знижувались, проте повної їх нормалізації не відбувалось. Зберігання активності ПОЛ на високому рівні може свідчити про незавершеність патологічного процесу в кістковій тканині. Активація ПОЛ при ХТО поєднувалась зі збільшенням у сироватці крові хворих ферментативної активності ключових ферментів системи антиоксидантного захисту - КТ і СОД. Каталітична спроможність СОД сироватки крові в гострому періоді хвороби перевищувала показник у практично здорових осіб в 1,8 раз, КТ сироватки крові - в 2,5 раз. Показники каталітичної активності еритроцитів в період клінічної маніфестації ХТО були зниженими порівняно з референтною нормою в 1,32 раз (КТ) і в 1,25 раз (СОД). У період одужання активність КТ сироватки крові знизилась в 1,7 раз порівняно з гострим періодом, проте перевищувала аналогічний показник у практично здорових осіб в 1,5 раз (р<0,05). Показники каталітичної активності СОД сироватки крові та еритроцитів, а також КТ еритроцитів практично нормалізувались (р>0,05
порівняно з референтною нормою).

Стан системи ейкозаноїдів в хворих на ХТО. Встановлено, що в гострому
періоді ХТО мала місце активація метаболізму арахідонової кислоти, що
виявлялось збільшенням у сироватці крові хворих її похідних —
ейкозаноїдів. Через те, що різні класи ПГ мають взаємно протилежні
біологічні ефекти, аналіз динаміки змін простаноїдів проводився залежно
від їх приналежності до тієї або іншої функціональної системі
(простациклін-тромбоксанової, або ПГЕ2 — ПГF2?). В хворих на ХТО в
періоді клінічної маніфестації хвороби відзначали збільшення вмісту в
крові 6-кето-ПГF1? — стабільного метаболіту простацикліну. В той же час,
концентрація ТхВ2 з протилежною біологічною властивістю, ніж
простациклін, перевищувала норму в 3,6 раз. В зв’язку з цим коефіцієнт
6-кето-ПГF1?/ТхВ2 зменшувався, що свідчило про відносне переважання
тромбоксану над простацикліном (ступінь зниження зазначеного
співвідношення складав 2,2 раз відносно референтної норми). Гострий
період ХТО характеризувався також наростанням у крові хворих
концентрацій ПГЕ2 і F2?. Ступінь збільшення даних метаболітів складав
2,6 і 6,5 раз (р<0,05). Відносне переважання ПГF2? над ПГЕ2 вело до зменшення коефіцієнта ПГЕ2/ПГF2? в 2,2 раз порівняно з референтною нормою. Для гострого періоду ХТО була також характерна активація ліпоксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти, що виявлялось в збільшенні в сироватці крові хворих концентрації ЛТВ4 в 5,2 раз. В періоді реконвалесценції активність перетворень арахідонової кислоти в хворих на ХТО мала тенденцію до зниження, але повної нормалізації вмісту в крові досліджуваних показників не відбувалось. Підводячи підсумок, можна констатувати, що одержані нами результати свідчать про важливе значення біологічних властивостей етіологічних агентів хронічного травматичного остеомієліту, стану імунної системи, процесів перекисного окиснення ліпідів, системи антиоксидантного захисту – в виникненні запальних процесів кісткової тканини, завдяки їх спроможності змінювати метаболізм моноцитів та нейтрофілів, впливати на їх секреторну функцію та поглинальну здатність. ВИСНОВКИ У дисертації викладено теоретичне обгрунтування ролі динамічної взаємодії між етіологічними агентами хронічного травматичного остеомієліту - умовно-патогенними бактеріями та імунною системою організму людини в патогенезі та виході хронічного травматичного остеомієліту як типового патофізіологічного процесу - запалення. Хронічний травматичний остеомієліт є захворюванням, яке викликають різні види умовно-патогенних бактерій, в тому числі і такі види стафілококів, стрептококів, клострідій, еубактерій, фузобактерій, дихелобактерів і актиноміцетів, які раніше не були описані як збудники даного захворювання. Домінуючими збудниками хронічного травматичного остеомієліту є C. difficile, S. aureus, S. pyogenes і P. aeruginosa. Серед збудників хронічного травматичного остеомієліту має місце переважання грампозитивних над грамнегативними, факультативно анаеробних над суворо анаеробними, а також бактеріальних асоціацій над монокультурами. Моноінфекція при хронічному травматичному остеомієліті була обумовлена фузобактеріями та еубактеріями. Збудники хронічного остеомієліту спроможні продукувати фактори, які пригнічують імунну систему макроорганізму, що виявляється наявністю видоспецифічної антикомплементарної, антилізоцимної і антиімуноглобулінової активності. Найбільший імуносупресивний потенціал мають S. aureus, S. pyogenes, C. difficile і P. aeruginosa, менш значний - S. gordonii, S. anginosus, S. uberis, S. parauberis, S. vestibularis, S. sanguis, S. suis, S. salivarius subspecies salivarius, S. mitis, S. acidominimus, S. equinus, C. innocum, E. lentum, E. limosum, F. necrogenes, D. nodosus, A. naeslundii. В хворих на хронічний травматичний остеомієліт порівняно зі здоровими донорами має місце пригнічення фагоцитарної активності нейтрофілів і моноцитів крові, що виражається в зменшенні фагоцитарного числа і фагоцитарного індексу. Збудники хронічного остеомієліту видоспецифічно негативно впливають на фагоцитарну активність моноцитів і нейтрофілів хворих на хронічний остеомієліт. Найбільш виражене пригнічення фагоцитозу викликають S. aureus, S. pyogenes, C. difficile і P. aeruginosa. Пептидоглікан і ліпополісахарид етіологічних агентів хронічного травматичного остеомієліту стимулюють продукцію інтерлейкінів-1? і -6 і фактора некрозу пухлини-? моноцитами і нейтрофілами периферичної крові. Інтенсивність секреції підвищується зі збільшенням діючої концентрації пептидоглікана і ліпополісахариду. Секреторна активність моноцитів крові перевершує таку нейтрофілів. В хворих на хронічний травматичний остеомієліт секреторна функція моноцитів і нейтрофілів знижена, що виражається в зниженій продукції інтерлейкінів-1? і -6 і фактора некрозу пухлини-? порівняно з продукцією зазначених цитокінів клітинами здорових донорів. Імунний статус хворих на хронічний травматичний остеомієліт характеризується наявністю виражених порушень, причому виявлені зміни зберігаються й у періоді клінічного видужання. Імунопатологічні зміни при хронічному травматичному остеомієліті виявляються розвитком Т- і В-лімфопенії, відносного супресорного варіанта імунодефіцитного стана, депресії системи натуральних кілерів і моноцитів периферичної крові, імунокомплексних реакцій, гіпоімуноглобулінемії. В хворих на хронічний травматичний остеомієліт мають місце метаболічні порушення, які виявляються активацією перекисного окиснення ліпідів, що супроводжується накопиченням в крові дієнових кон’югатів і малонового діальдегіду, а також підвищенням ферментативної активності супероксиддисмутази і каталази сироватки крові та зниженням супероксиддисмутази і каталази в еритроцитах; а також інтенсифікацією каскаду перетворень арахідонової кислоти, недостатністю ферментативної системи антиоксидантного захисту. Зазначені порушення залежать від періоду патологічного процесу (гострий період, реконвалесценція). СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Деменко А.В. Бактериальный спектр при хроническом травматическом остеомиелите // Український медичний альманах. – 2004. - № 4. – С. 199-201. Деменко А.В. Особенности субпопуляционного состава лимфоцитов при хроническом травматическом остеомиелите // Український медичний альманах. – 2004. – № 5. – С. 39-40. Деменко А.В. Антикомплементарная активность этиологических агентов хронического травматического остеомиелита // Український медичний альманах. – 2004. - № 6. – С. 47-50. Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Деменко А.В. Вплив бактерій - етіологічних агентів хронічного травматичного остеомієліту на фагоцитоз моноцитів і нейтрофілів // Український медичний альманах. – 2005. - № 2 (додаток). – С. 34-36. (Автором виконаний збір, обробка матеріалу і його аналіз та написання основної частини статті). Деменко А.В. Иммунные нарушения у больных хроническим травматическим остеомиелитом // Український медичний альманах. – 2005. - № 2. – С. 30-33. АНОТАЦІЯ Деменко А.В. Особливості етіології, патогенезу і імунної реактивності при хронічному травматичному остеомієліті. – Рукопис Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. – Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2005. Дисертацію присвячено виявленню особливостей патогенетичних механізмів формування хронічного травматичного остеомієліту на підставі вивчення етіологічного спектра збудників захворювання, а також їх впливу на імунні і метаболічні показники хворих. Вперше при хронічному травматичному остеомієліті встановлена і доведена етіологічна значимість таких видів стафілококів, стрептококів, клострідій, еубактерій, фузобактерій, дихелобактерів і актиноміцетів, що раніше не були описані як збудники даного захворювання. Вперше встановлена наявність у збудників хронічного травматичного остеомієліту антикомплементарної, антилізоцимної і антиімуноглобулінової активності. Вперше відзначено, що збудники хронічного остеомієліту викликають видоспецифічне пригнічення фагоцитарної активності нейтрофілів і моноцитів периферичної крові. Вперше встановлено, що в хворих на хронічний травматичний остеомієліт має місце пригнічення секреції інтерлейкінів-1?, -6 і фактору некрозу пухлини-? нейтрофілами і моноцитами порівняно з такою у здорових донорів. Визначено патогенетичні підходи до трактування патогенезу хронічного травматичного остеомієліту, викликаного факультативно й суворо анаеробними умовно-патогенними бактеріями, на основі вивчення імунозапального потенціалу бактеріальних пептидогліканів і ліпополісахаридів, що дозволяє рекомендувати використовувати різні схеми лікування з використанням імуномодуляторів залежно від ступеня тяжкості патологічного процесу. Отримані дані впроваджені в навчальний процес 2-х медичних вузів України. Ключові слова: етіологія, патогенез, імунна реактивність, остеомієліт. АННОТАЦИЯ Деменко А.В. Особенности этиологии, патогенеза и иммунной реактивности при хроническом травматическом остеомиелите. - Рукопись Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. – Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Харьков, 2005. Диссертация посвящена выявлению особенностей патогенетических механизмов формирования хронического травматического остеомиелита на основании изучения этиологического спектра возбудителей заболевания, а также их влияния на иммунные и метаболические показатели больных. Впервые при хроническом травматическом остеомиелите установлена и доказана этиологическая значимость таких видов стафилококков, стрептококков, клостридий, эубактерий, фузобактерий, дихелобактеров и актиномицетов, которые ранее не были описаны как возбудители данного заболевания. Впервые установлено наличие у возбудителей хронического травматического остеомиелита антикомплементарной, антилизоцимной и антииммуноглобулиновой активности. Впервые отмечено, что возбудители хронического остеомиелита вызывают видоспецифическое угнетение фагоцитарной активности нейтрофилов и моноцитов периферической крови. Впервые установлено, что у больных хроническим травматическим остеомиелитом имеет место угнетение секреции интерлейкинов-1?, -6 и фактора некроза опухоли-? нейтрофилами и моноцитами по сравнению с таковой у здоровых доноров. Определены патогенетические подходы к трактовке патогенеза хронического травматического остеомиелита, вызванного факультативно и облигатно анаэробными условно-патогенными бактериями, на основе изучения иммуновоспалительного потенциала бактериальных пептидогликанов и липополисахаридов, что позволяет рекомендовать использовать различные схемы лечения с использованием иммуномодуляторов в зависимости от степени тяжести патологического процесса. Полученные данные внедрены в учебный процесс 2-х медицинских вузов Украины. Ключевые слова: этиология, патогенез, иммунная реактивность, остеомиелит. SUMMARY Demenko A. V. Peculiarities of etiology, pathogenesis and immune reactivity in chronic traumatic osteomyelitis. - Manuscript The dissertation on obtaining of scientific degree of the candidate of medical sciences on specialty 14.03.04 – pathological physiology. – Kharkov State Medical University, Kharkov, 2005. The thesis is dedicated to detection of pathological physiology mechanisms of chronic traumatic osteomyelitis formation on the basis of disease causative agents etiological spectrum analysis, and also their influence on immune and metabolic parameters of patients. It is known, that inflammation represents combination of simple reactions, the destruction of caused it inflammatory factor, isolation of damage in ambient tissue, deleting of stranger products and those of own tissue broken cells is most interquartile, generically determined and directional on fixation, recovery of tissue integrity and its functions. Except for local changes, at an inflammation its purposes are actuated also common reactions of organism realizing, together with local phenomena. Nervous, endocrine, immune and other control systems provide integrating different components of an inflammation and determine relation of its flow to properties of organism, of its reactivity and resistance. Due to control systems the inflammation is intimately connected to reactivation, immune genesis, traumatic and wound process, hemostasis, thrombogenesis etc. Thus, duration of inflammation, its outcome depend not only on properties of inflammatory factor, but also from properties of organism, its reactivity, condition of its regulatory systems, from immune response etc. The inflammation always stays acute process, and particular reason of the chronic form of inflammation is necessary to consider impossibility of completion of acute inflammation as reactivation, that depends on conditions of reactivation, instead of from any singular reasons, which, as if, it is peculiar to cause chronic inflammation. For the first time at chronic traumatic osteomyelitis the etiological significance of such staphylococci, streptococci, clostridia, eubacteria, fusobacteria, dichelobacteria and actinomycetes is demonstrated, which were not described as causative agents of the given disease previously. Presence in causative agents of chronic traumatic osteomyelitis of anticomplementary, antilysozyme and antiimmunoglobulin activity for the first time is established. For the first time is marked that the causative agents of chronic osteomyelitis cause genuine specific depression of cytophagous activity of peripheral blood neutrophils and monocytes. The phagocytosis is one of main processes of protection of organism from invasion of stranger matters. The development of zymotic process in many respects depends on a condition of cytophagous system, capacity of phagocytes to seize and to digest bacteria. At inflammation caused by conditionally pathogenic bacteria, the humoral immunity develops is gentle and does not provide effective protection. The formations of humoral immunity to conditionally pathogenic bacteria are determined by antigenic properties of components of cell wall of bacteria on the one hand and level of immune reactivity of the host - on another. The efficiency of immunological protection thus depends both on quantity of antimicrobial antibodies, and from their quality characteristics, among which important are fitting to definite isotype and specificity in relation of protective antigens. In phagocytosis, except for fixed phagocytes, two groups of cells participate, that can move: polymorphonuclear leukocytes and mononuclear (monocytes, macrophages), which free an organism from stranger matters, occluding and digesting them. For the first time is established, what in patients with chronic traumatic osteomyelitis depression of secretion of interlekins-1?, -6 and tumor necrosis factor-? takes place by neutrophils and monocytes as contrasted to those for the healthy donors. The pathogenetic approaches to treatment of chronic traumatic osteomyelitis caused by facultative and strictly anaerobic conditionally pathogenic bacteria are determined on the basis of analysis of immune-inflammatory potential of bacterial peptidoglycans and lipopolysaccharides. This allows recommending the application of different treatment schemes with usage of immune modulating drugs depending on degree of gravity of pathological process. The obtained data are used in educational process of 2 medical high schools of Ukraine. Keywords: etiology, pathogenesis, immune reactivity, osteomyelitis. Підписано до друку 19.05.2005 р. Формат 60х90/16. Папір друкарський. Друк. офсетний. Ум. друк. арк. 0,8. Тираж 100 прим. Замовлення № 27. Безкоштовно. ПП Гайдаш І.С., 91007, Луганськ, вул. Привізна, 47-а

Похожие записи