.

Організаційно-правове забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук / С.Ф. Демченко, НАН У

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2784
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім . В.М. КОРЕЦЬКОГО

Індекс УДК 342.9.07-351.

ДЕМЧЕНКО СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ
МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 — Теорія управління; адміністративне
право і процес; фінансове право;
банківське право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 1999
Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі правових проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України
СЕМЧИК Віталій Іванович, головний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України
ОПРИШКО Віталій Федорович, директор Ін¬ституту законодавства Верховної Ради України

— доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук
ВАСИЛЬЄВ Анатолій Семенович, декан економіко-юридичного факультету Одеського державного університету ім. І. Мечникова

Провідна організація — Київський університет ім. Тараса Шевченка, юридичний факультет, кафедра конституційного та адміністративного права

Захист відбудеться «26» лютого 1999 р. о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.236.03. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (252001, м. Київ-1, вул. Трьох-святительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту.

Автореферат розіслано «25» січня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої ради УСЕНКО І.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах демократизації суспіль¬ства, прийняття нових актів законодавства, переходу до ринкових відносин, побудови оптимальної моделі національної економіки особливого значення набуває забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів України. Конституційне закріплення важливого положення про те, що земля, надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу, вимагає створення економіко-пра¬вових основ для раціонального використання матеріальних ресурсів.
Щорічно в господарський оборот залучається близько 1,5 млрд. т. природних ресурсів. Відсталість технологічних процесів призводить до утворення величезної кількості відходів виробництва. Найбільше їх утворюється при збагаченні рудної і нерудної сировини (305 млн. куб. м.), видобутку та збагаченні вугілля (105 млн. куб. м.). Однак відходи виробництва ще майже не використовуються. Рівень утилізації промислових відходів складає всього 30 %. Вторинна сировина, що утворюється в процесі виробництва кольорових металів, не обліковується і не контролюється, відсутні баланси їх заготівлі та споживання.
У сучасній Україні, як ніколи раніше, спостерігається спад вироб¬ництва, що наближається до кризової межі. На цьому фоні посилюється залежність країни від імпорту паливно-енергетичних ресурсів. Поряд з цим у державі існують величезні резерви підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів. Все це потребує не лише економічного, але й науково-правового осмислення з метою вдосконалення юридичного механізму, за допомогою якого можна досягти ефективного використання всіх резервів виробництва. За підрахунками фахівців це може забезпечити пряму економію матеріальних витрат на десятки мільярдів гривень, а також суттєво зменшити капітальні вкладення, оскільки реалізація ресурсозберігаючих заходів вимагає капітальних вкладень у 3-5 разів менше, ніж створення потужностей для додаткового виробництва матеріальних ре¬сурсів у тих же обсягах.
Ефективна організація роботи в галузі підвищення результативності ресурсозбереження є одним з найважливіших напрямків виведення країни з економічної кризи. Особливої актуальності набуває порівняльний аналіз проблем використання матеріальних ресурсів у зарубіжних країнах з ринковою економікою, в яких ці проблеми постійно перебувають у полі зору не лише економістів, але й юристів. У нашій країні питання ресурсозбереження досі привертали увагу переважно вчених-економістів. Що стосується правових аспектів цих процесів, то вони практично були поза увагою вітчизняних фахівців-юристів. Крім того, такі дослідження здійснювались здебільшого за умов існування командно-адміністративної системи господарювання в колишньому Союзі РСР.
Очевидна недостатність наукових розробок із зазначеної проблематики, відсутність теоретичних узагальнень та відповідної нормотворчої прак¬тики не може негативно не відбиватись на процесах забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в Україні.
Отже, державні і суспільні інтереси вимагають концептуального визначення ролі закону, правового регулювання ефективної організації ресурсозбереження в Україні. Забезпечити належну соціально-економічну спрямованість, системність та змістовну послідовність використання матеріальних ресурсів у країні можна лише на основі державної підтримки ресурсозбереження, реформування нормативно-правової бази, об’єднання зусиль органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у створенні умов для забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів.
Усе викладене і обумовлює своєчасність та актуальність даного ди¬сертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з цільовою комплексною програмою “Розробка правових засобів забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля” Інституту держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України (номер державної реєстрації РК 0196 U 012891).
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом даного дослідження є організаційно-правовий механізм раціонального ресурсокористування та управлінські відносини в сфері використання матеріальних, в т.ч. природ-них ресурсів. Предметом дисертаційного дослідження є організаційно-правове забезпечення діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, спрямованої на раціональне використання матеріально-технічних і природних ресурсів, а також аналіз відповідних норм адміністративного, фінансового, підприємницького, господарського та екологічного законодавства.
Мета та основні завдання дослідження полягають у тому, щоб грун¬туючись на вивченні і аналізі зарубіжного та вітчизняного законодавства з проблем забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів, визначити особливості правового регулювання ресурсозбере¬ження в Україні, сформулювати теоретичні висновки і практичні реко¬мендації щодо вдосконалення нормативно-правової бази регулювання відносин у цій галузі.
Для досягнення поставленої мети основна увага була приділена вирішенню наступних завдань:
— на основі аналізу законодавства та досвіду економічно розвинених країн, вітчизняного законодавства з’ясувати загальні закономірності ра¬ціонального використання матеріальних ресурсів;
— дослідити специфіку форм та методів державного управління у галузі раціонального використання матеріальних ресурсів;
— визначити шляхи й засоби досягнення рівня правового забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в Україні, який максимально б відповідав міжнародно-правовим стандартам;
— узагальнити та теоретично осмислити й оцінити досвід діяльності органів управління щодо раціонального використання матеріальних ресурсів і вирішення проблеми стандартизації та контролю у цій сфері;
— сформулювати наукові висновки і відповідні рекомендації щодо правового забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в умовах формування ринкових механізмів та існування різних форм власності.
Методологічну основу дослідження складає принцип історизму та діалектичного взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільно-економічного розвитку, зокрема розвитку і становлення законодавства, що регулює відносини у сфері ресурсозбереження, а також принцип соціальної детермінованості державно-правових явищ. Це випливає з бачення наявності певних закономірностей раціонального використання матеріальних ресурсів, які, проте, не можуть спонтанно реалізуватись поза цілеспрямованою нормотворчою (зокрема — законотворчою) діяльністю. При підготовці дисертаційного дослідження також застосовувались загальнонаукові методи соціального дослідження, а саме: системний, конкретно-соціологічний, структурно-функціональний, історичний, порів¬няльний.
Науково-теоретичною базою дослідження є теоретичні розробки, праці вчених-юристів України, Росії та інших держав з питань теорії управління, адміністративного, екологічного та інших галузей права. Істотне значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження вітчизняних юристів, зокрема: В.Б.Авер’янова, В.І.Андрейцева, А.С.Васильєва, Л.К.Воронової, Б.О.Гаврилишина, В.Н.Денисова, С.В.Ківалова, М.І.Ко¬зюбри, В.В.Копєйчикова, Є.Б.Кубка, В.М.Марчука, Н.Р.Малишевої, В.К.Мамутова, Н.М.Мироненко, В.П.Нагребельного, М.П.Орзіха, В.Ф.Опришка, Р.С.Павловського, О.О.Погрібного, В.К.Попова, П.М.Ра¬биновича, В.М.Селіванова, В.Ф.Сіренка, В.І.Семчика, Ю.М.Тодики, В.В.Цвєткова, Ю.С.Шемшученка, О.Ф.Фрицького, В.В.Юрчишина та ін., науковців з інших країн — С.С.Алексєєва, І.Л.Бачило, Д.М.Гвішіані, С.Є.Каменіцької, Б.М.Лазарєва, М.І.Піскотіна, Ю.О.Тихомирова та ін..
Нормативно-інформаційними джерелами дослідження стали Кон¬ституція України; закони України: “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про державну службу”, “Про державний матеріальний резерв”, “Про енергозбереження”, “Про електроенергетику”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про тваринний світ”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про метрологію та метрологічну діяльність”, “Про приватизацію державного майна”, Земельний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України та інші законодавчі і підзаконні акти.
Фактологічна база дослідження грунтується на матеріалах з питань управління матеріальними ресурсами, судової практики (зокрема, Вищого Арбітражного Суду України), нормативно-правових актах міністерств і відомств України, а також результатах конкретно-соціологічних дослід¬жень з питань ефективності законодавства та виконання судових рішень, здійснених автором разом із співробітниками науково-дослідного центру Вищого Арбітражного Суду України у 1996-1998 роках.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням актуальних організаційно-правових проблем забезпечення ресурсозбереження. Про наукову новизну свідчить обгрунтування шляхів підвищення ефективності законодавства і управлінської діяльності щодо забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в процесі виробництва, зберігання і реалізації продукції, висновки і пропозиції щодо організаційно-правових аспектів впровадження у виробництво високоефективних і ресурсозберігаючих технологій, вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень та передового досвіду. В дисертації вперше в українській юридичній науці проведено узагальнюючий науково-правовий порівняльний аналіз ефективності організаційно-правового забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в економіці нашої країни і високорозвинених зарубіжних державах, а також на вітчизняних підприємствах і об’єд-наннях з різними формами власності.
Новизну дослідження відбивають насамперед такі найважливіші науково-теоретичні положення:
— висновок про те, що високозатратне використання матеріальних ресурсів в економіці країни має місце із-за низької ефективності управлін¬ської діяльності органів виконавчої влади, відсутності достатнього фінансування заходів щодо зниження собівартості і підвищення якості енергетичних і матеріальних ресурсів;
— положення про наявність відмінностей в державному управлінні ресурсозбереженням в Україні і розвинених зарубіжних країнах, розбіжність підходів до організаційно-правового забезпечення ресурсозбере¬ження та правових засобів економії сировини і матеріалів;
— висновок, що низька ефективність організації ресурсозбереження має місце із-за неузгодженості дій у цій сфері органів законодавчої і виконавчої гілок влади, а також правоохоронних органів, в наявності багатовідомчості, паралелізму і дублювання у механізмі управління матері-альними ресурсами;
— класифікація методів державного управління матеріальними і природними ресурсами, зокрема адміністративно-правових та організаційно-економічних методів, їх зміст і шляхи застосування у сучасних умовах;
— положення про необхідність правового визначення функцій, компетенції і відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб з питань використання матеріальних, фінансових і природних ресурсів;
— визначення провідної ролі арбітражних судів України щодо захисту прав і інтересів держави і суб’єктів підприємницької діяльності усіх форм власності в сфері використання матеріальних і фінансових ресурсів, а також охорони природних ресурсів;
— висновок про те, що в Україні відсутня ефективна правова база для системного раціонального використання матеріальних ресурсів, що створює умови для безвідповідального їх використання суб’єктами різних форм власності;
— висновок про те, що необхідно посилити всі види юридичної відповідальності за нераціональне використання матеріальних ресурсів.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертантом отримано у процесі його безпосередньої науково-дослідної роботи в Ін¬ституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, особистої діяльності в органах управління матеріально-технічним постачанням, Вищого арбітражного суду України, творчого аналізу і критичного осмислення законодавства і практики управління матеріальними і природними ресурсами на основі самостійного аналізу та узагальнення основних положень теорії управління і адміністративного права.
У процесі дослідження автор виходив з необхідності застосування нових підходів і впровадження нових методів управління ресурсами в умовах ринкової економіки, використання основних положень теорії і практики управління матеріальними ресурсами в промислово розвинених країнах. Автор теоретично обгрунтував наукову позицію, що в перехідний період економічного розвитку України, обумовленого процесами приватизації, фактичної руйнації економічних зв’язків з країнами СНД, не можна повністю відмовитись від державного управління матеріальними і природними ресурсами. Навпаки, його необхідно здійснювати на основі оптимального поєднання адміністративних та економічних методів, підвищення ефективності правового регулювання у даній сфері. Важливим напрямком управлінської діяльності є сприяння підвищенню інтересу підприємців до впровадження досягнень науки і техніки, новітніх ресурсозберігаючих технологій, раціонального використання виробничих, енергетичних, природних і фінансових ресурсів.
Дисертація містить практичні пропозиції і рекомендації щодо по¬дальшого вдосконалення законодавства та державного управління матеріальними ресурсами. За особистою участю дисертанта підготовлений і поданий для впровадження до Верховної Ради України проект Закону України “Про ресурсозбереження”.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані в:
— подальших загально-теоретичних дослідженнях організаційно-правових питань забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів України як на рівні вирішення загальних проблем право¬знавства, так і на рівні розробки аспектів, безпосередньо пов’язаних з діяльністю органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб;
— законотворчій діяльності щодо розробки рекомендацій по вдосконаленню правового регулювання відносин, пов’язаних із збереженням та раціональним використанням матеріальних ресурсів в умовах формування ринкової економіки і сучасних кризових явищ в національному господарстві України;
— подальших конкретно-соціологічних дослідженнях стану і динаміки використання матеріальних ресурсів в країні; зокрема, ці результати певною мірою можуть бути корисними для вдосконалення форм і методів управлінської діяльності галузевих міністерств і відомств України, для народних депутатів, громадських організацій, фізичних та юридичних осіб, які заінтересовані у раціональному використанні матеріальних ресурсів;
— у процесі навчання та перепідготовки юридичних кадрів, керівників міністерств і відомств та інших фахівців, а також у практичній діяльності правотворчих та правозастосовуючих органів, у юридичному всеобучі громадян.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Положення і висновки дисертації знайшли відображення в дванадцяти опублікованих наукових працях дисертанта, а також у доповідях і повідомленнях на науково-практичних (у тому числі міжнародних) конференціях та семінарах, курсах підвищення кваліфікації суддів при Науково-дослідному центрі Вищого арбітражного суду України. Сформульовані у дисертації наукові висновки і практичні рекомендації використані автором при розробці проекту Закону України “Про ресурсозбереження”, в законопроектах про зміни і доповнення до законодавства про судоустрій України та про господарське судочинство, при експертизі законопроектів про вдосконалення організації державного управління та ін.
Структура роботи зумовлюється особливостями авторського підходу до розробки обраної проблеми, які полягають у поєднанні її за¬гальнотеоретичного аналізу з вивченням на основі актів законодавства, статистичних та соціологічних даних, реального досвіду організації управління та правового регулювання використання матеріальних ресурсів в Україні та економічно розвинених країнах і розробкою практичних рекомендацій методичного характеру.
Робота складається із вступу, двох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновків, бібліографії та додатку. Загальний обсяг роботи — 186 сторінок. Список використаних джерел нараховує 135 найменувань.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослід¬ження, його зв’язок з науковими програмами (планами, темами), визначаються об’єкт і предмет, мета та основні завдання дослідження, характеризуються методологічна основа і науково-теоретична та нормативно-інформаційна база дисертаційної роботи, її наукова новизна, особистий науковий внесок здобувача, теоретичне і практичне значення дослідження тощо.
У першому розділі “Загальна характеристика проблеми раціо¬нального використання матеріальних ресурсів” особлива увага приділена дослідженню форм та методів державного управління в сфері ресурсозбереження.
Підрозділ перший присвячений питанням організації раціонального використання і економного витрачання матеріальних ресурсів як необхідної умови розвитку виробництва та як об’єкта державного управління і регулювання. На основі аналізу літературних джерел, актів законодавства України і країн з розвиненою ринковою економікою (США, Німеччини, Канади, Великобританії, Франції, Японії та ін.) доведено, що в Україні існують значні резерви ресурсозбереження за рахунок раціонального використання матеріальних ресурсів та вдосконалення нормативно-правової бази забезпечення цих процесів. Ефек-тивна законодавча база повинна сприяти прискореному запровад¬женню прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, в якому наша країна суттєво поступається індустрі¬ально розвиненим зарубіжним державам, що підтверджено у роботі відповідними статистичними та іншими даними.
Як показало вивчення зарубіжного досвіду, в країнах з ринковою економікою використовується широкий спектр заходів правового, фінансово-економічного, адміністративно-управлінського впливу, що мають відкритий характер і регулюючі властивості. Отже, ці заходи можуть завжди доповнюватись та вдосконалюватись в залежності від умов розвитку економіки, галузевих, регіональних та національних особливостей.
В індустріально розвинених державах ресурсозбереження є одним з основних напрямків підвищення ефективності матеріального виробництва. Наприклад, в США після прийняття Федерального закону про дослід¬ження та розробки в галузі забезпечення сировиною та матеріалами науково-дослідні та практичні роботи по ресурсозбереженню перейшли в ранг державної політики.
В цілому на державному рівні ресурсозбереження в промислово розвинених країнах розглядається як найважливіший фактор, що забезпечує економічну та політичну незалежність держави. Статус державної політики передбачає поєднання ресурсозбереження і запобіжних заходів на основі широкомасштабного використання маловідходних та безвідходних технологій, концентрацію науково-технічних та інвестиційних проектів на досягнення високої інтенсифікації споживчих властивостей (створення та використання ресурсоекономічної та надійної техніки), стабілізацію та скорочення залежності від імпорту в ресурсозбереженні, широкомасштаб¬не розповсюдження раніше освоєних ресурсозберігаючих технологій, а також розроблення, освоєння та застосування новітніх технологій, техніки і матеріалів. Все це знайшло своє відображення в правовому регулюванні відповідних суспільних відносин, тобто стало вимогою закону.
Вивчення зарубіжного досвіду в галузі ресурсозбереження показало, що ці досягнення є результатом довгострокової цілеспрямованої державної політики ресурсозбереження та повсюдного переходу на сировинно-зберігаючі технології. В основі такого підходу — широкий комплекс конкретних заходів економічного, правового та організаційно-управлінського характеру, що можуть бути успішно використані у реформуванні та розвитку економіки України.
В усіх промислово розвинених країнах світу останнім часом значно активізувалась законодавча діяльність при вирішенні питань раціо¬нального використання та економії ресурсів: створені спеціальні органи, які забезпечують реалізацію державної політики ресурсозбереження. Наведення державного порядку в політиці ресурсозбереження набуває зараз особливої актуальності у зв’язку з надзвичайними заходами, що вживає уряд по стабілізації економіки України та виведення її з кризового стану. Поряд з цим повинна бути задіяна система економічних та правових заходів, яка забезпечила б залучення в економіку всіх резервів та стимулювала прискорений розвиток ресурсозбереження на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. На основі порівняльного аналізу автор дійшов висновку, що першочергово необхідно вжити заходів ресурсозберігаючої спрямованості шляхом впровадження: а) гнучкого пільгового оподаткування та кредитування тих напрямків розвитку науки, техніки і технології, які забезпечать вирішення проблеми ресурсозбереження; б) системи ціноутворення, що дозволила б стимулювати випуск про-гресивних видів продукції та скорочувати випуск застарілої і неефективної продукції; в) амортизаційної політики, спрямованої на створення умов для прискорення амортизації основних фондів і насамперед їх активної частини. Необхідно вдосконалити діючі стандарти та технічні умови, привести їх у відповідність з вимогами міжнародних стандартів.
Поряд із зазначеним в дисертації пропонується створити цілісну і взаємоузгоджену систему законодавчих актів, які забезпечували б раціо¬нальне використання сировинних і природних ресурсів та визначили межі державного управління і регулювання цією діяльністю.
З метою прискорення впровадження у виробництво прогресивних досягнень науково-технічного прогресу доцільно створити належні правові умови для залучення іноземного капіталу, зокрема для переоснащення підприємств військово-промислового комплексу, придбання найпередовішої техніки, обладнання, технологій. Для цього на початковому етапі Україна змушена буде продовжувати продаж сировинних ресурсів за вільно конвертовану валюту. Натомість одержані в результаті цього валютні надходження мають бути спрямовані на збільшення глибини переробки сировини та ресурсозбереження, капітальні вкладення в національне господарство країни. Це дасть можливість значно швидше досягнути позитивного народногосподарського ефекту. Зазначене надасть можливість Україні з її потужним ресурсним та промисловим потенціалом вийти на передові рубежі розвитку виробництва, науки і техніки. Важливо не уповільняти темпи розвитку тих напрямків науки і техніки, у яких держава має пріоритети, забезпечити проведення виваженої державної інвестиційної політики.
Прийняття запропонованого в дисертації Закону України “Про ресурсозбереження” і реалізація передбачених ним економічних заходів, на думку автора, дозволить прискорити впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, економічно заінтересує підприємства у зниженні матеріаломісткості виробництва, метало- та енергомісткості продукції, підвищенні її якості, надійності, конкурентоздатності та вихід на світовий ринок.
У другому підрозділі розглядаються форми та методи державного управління в галузі раціонального використання матеріальних ресурсів, аналізується нормотворча практика органів державного управління, яка актуалізується з появою проблеми мобільності та адекватності реакції органів виконавчої влади на існуючу управлінську ситуацію. Консерватизм і стабільність законодавства мають доповнюватися усуненням колізій і прогалин у правовому регулюванні, сучасною науково обгрунтованою нормативною регламентацією поведінки учасників правовідносин. Лише через закон державна влада не взмозі своєчасно охопити та всебічно впорядкувати управлінські процеси, які перебувають у безперервному розвитку. Нормотворчість органів виконавчої влади має підзаконний характер і у переважній більшості не суперечить законам, проте конкретизує законодавчий акт на стадії реалізації з урахуванням місця в правовій ієрархії та фінансових можливостей.
Адміністративна нормотворчість, на думку дисертанта, є ефективним важелем управління, за допомогою якого визначаються найбільш загальні типові правила, тобто задається визначена і розрахована на безперервність єдина система управління. Найбільш повно функція відомчої нормотворчості реалізується шляхом видання різного роду загальноуправлінських та відомчих правил, наказів, положень та інструкцій, що стосуються поведінки органів управління, підвідомчих їм підприємств, організацій та установ, а також поведінки громадських формувань і громадян в сфері державного управління. Адміністративна нормотворчість визначає кон¬кретні завдання, права та обов’язки, повноваження та відповідальність учасників управлінських відносин; фор¬мує основні лінії взаємодії між різними елементами системи державного управління; встановлює обумов¬лені специфікою управлінських відносин обмеження та заборони. В необхідних випадках за допомогою адміністративної нормотворчості покладаються спеціальні обов’язки або надаються спеціальні повноваження; здійснюються правоохоронні функції управлінського характеру (наприклад, встановлення певного правового режиму) та передбачаються юридичні гарантії охорони встановленого в сфері державного управління порядку відносин, а також конкретизуються норми вищої юридичної сили (наприклад, видання органами виконавчої влади наказів, інструкцій, роз’яснень у зв’язку з прийняттям того чи іншого закону).
У третьому підрозділі, присвяченому основним напрямкам та змісту діяльності органів виконавчої влади по забезпеченню раціонального використання матеріальних ресурсів розглядаються найбільш оптимальні шляхи ресурсозбереження в Україні, до яких має бути привернута увага відповідних органів управління. Щодо визначення особливостей галузевих проблем ресурсозбереження, то найбільш важливими є питання їх вдосконалення в таких сферах як ядерна енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, сфера використання промислових відходів, водні, земельні, лісові ресурси, природоохоронна та відновлювальна діяльність.
Дослідження основних напрямків діяльності органів управління щодо забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів у згаданих сферах дає можливість визначити зміст, особливості та шляхи вдо¬сконалення правових основ державного управління ресурсозбереженням, оскільки вирішення управлінських проблем безпосередньо пов’язане з розв’язанням проблем раціонального використання матеріальних і природних ресурсів.
В дисертації сформульовано ряд наукових висновків і пропозиції щодо вдосконалення діяльності відповідних органів виконавчої влади у сфері забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів. Зокрема, в галузі ресурсозбереження ці органи мають зосередити увагу на таких основних напрямках, як економія та максимальне підвищення ефек¬тивності використання матеріальних ресурсів на основі контролю та цілеспрямованого регулювання норм витрат матеріальних ресурсів, широкого розвитку балансово-нормативних методів визначення потреб та форму¬вання замовлень промисловості і контролю за збереженням та викори¬станням матеріальних ресурсів. Прискорення обігу ресурсів висуває на перший план такі функції органів виконавчої влади, як контроль за рівнем накопичення матеріальних ресурсів на підприємствах і з урахуванням цього вибір економічно вигідних інтервалів постачання, залучення в обіг наднормативних та невикористаних ресурсів; скорочення витрат підприємств при транспортуванні продукції на основі формування раціональних господарських зв’язків, підвищення рівня використання підприємствами зобов’язань щодо постачання на засадах чітко визначеної оперативної системи контролю та регулювання матеріально-технічного постачання.
На регіональному рівні насамперед належить вирішити такі управлінські питання : регулювання використання природних ресурсів місцевого значення; визначення нормативів забруднення природного середовища та розміщення відходів; впровадження економічного механізму природокористування; проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення навколишнього природного середовища; проведення державної екологічної експертизи; здійснення дер¬жавного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація ефективної інвестиційної політики тощо.
У підрозділі четвертому аналізуються проблеми стандартизації та контролю у галузі раціонального використання матеріальних ресурсів. Автор вважає, що у забезпеченні раціонального використання матеріальних ресурсів велика роль належить стандартизації та контролю. Саме за їх допомогою забезпечується оптимальний режим ресурсозбере¬ження, скорочуються строки та витрати на переробку матеріальних ресурсів, при¬скорюється впровадження у виробництво досягнень науки.
За допомогою стандартів держава в централізованому порядку визначає оптимальний рівень якості виробництва, а також рівень використання і збереження ресурсів. Вітчизняні стандарти повинні відповідати міжнародним еталонам та встановлювати єдині вимоги до збереження і використання ресурсів.
З метою досягнення раціонального використання матеріальних ресурсів, на думку автора, стандартизація має здійснюватися за допомогою відповідних методів, що забезпечують її реальність та ефективність, основними з яких є: а) уніфікація — зведення ресурсів, виробів та технологій до одноманітності на основі встановлення раціонального числа їх різновидів; б) типизація — розробка і встановлення типових конструкторських, технологічних та організаційних рішень, що визначають типові проблеми і аспекти процесу ресурсозбереження; в) симплікація, яка ха¬рактеризується обмеженням номенклатури основних та допоміжних матеріалів, що застосовуються в процесі виробництва до кількості, яка задовольняє потреби підприємства чи організації; г) агрегатування — ство¬рення машин, систем управління за допомогою комплектування уніфікованих деталей та елементів; д) сертифікація — підтвердження відповідності технічних характеристик певного виду продукції вимогам стандартів та документів, що прийняті у відповідній галузі на національному чи міжнародному рівні.
В другому розділі “Правове регулювання відносин по раціональному використанню матеріальних ресурсів в Україні” висвітлюються проблеми сучасної державної політики правового регулюванні відносин у сфері використання матеріальних ресурсів. Ці питання залишаються невирішеними не лише на прикладному рівні, але й на теоретичному. На¬самперед потребує дослідження, узагальнення і пристосування до вимог ресурсозбережння ряд проблем, пов’язаних з правовим регулюванням в цілому і правовим регулюванням у галузі ресурсозбереження. Вирішення саме теоретико-прикладних проблем надасть можливість (це доведено досвідом розвинених країн) забезпечити вдосконалення правового регулювання і відтворити загальні закономірності управління системою ресурсозбереження.
Ознакою універсальності методу правового регулювання є той факт, що його складові частини — дозвіл, припис та заборона, мають здатність виступати в різних формах стосовно тих конкретних зв’язків та явищ соціально-правового середовища, які потребують відповідної взаємодії. Автор поділяє думку С.С.Алексєєва про те, що ці елементи методу правового регулювання ні в якому разі не встановлюють якихось шаблонів чи стандартів, механічно застосовуваних в різних ситуаціях. Як елементи правового регулювання дозволи, припис та заборона поєднують в собі досить широкий спектр властивостей, що у своїй сукупності покликані здійснити найбільш ефективний вплив на суспільні відносини.
Метод правового регулювання як системне явище може існувати лише у формі об’єднання в єдине ціле всіх чотирьох зазначених первинних компонентів (елементів). Причому дана система заснована на тісній взаємодії та взаємозабезпеченні цих компонентів.
Дозвіл, припис, заборона та відповідальність завжди виступають як внутрішні складові частини (елементи) методу правового регулювання. Умовно кажучи, вони можуть бути представлені у вигляді певних соці¬альних координат, за якими розгортається правовий вплив на відповідні системні елементи предмету правового регулювання. В якості системних елементів єдиного методу правового регулювання дозволи, приписи, заборона та відповідальність через механізм їх застосування органічно взає¬модіють між собою.
Значна частина дисертації присвячена аналізу конкретних законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини в сфері ресурсозбереження.
У зв’язку з недосконалістю правового регулювання в галузі використання матеріальних ресурсів, на думку автора, виникла нагальна потреба у розробці додаткових і принципово нових нормативно-правових приписів, передусім — законів. Ці проблеми досліджуються у другому підрозділі другого розділу дисертації. Зокрема, аналізується проблема щодо формування цілісної системи законодавства, спрямованого на врегульовання правовідносин у сфері матеріальних ресурсів.
Існуючий механізм правового регулювання ресурсозбереження, як показало дослідження, характеризується багатовідомчістю, паралелізмом, дублюванням управлінських функцій, невизначеністю юридичної відповідальності за окремі порушення у цій сфері діяльності, неадекватністю об’єкта і суб’єкта управління, поєднанням регулюючих і контролюючих функцій та господарського використання природних ресурсів.
Перехід України до регульованої ринкової економіки обумовлює не¬обхідність змін пріоритетів у здійсненні правового регулювання ресурсозбереження на галузевому та регіональному рівнях, а також регулятивної функції держави в цілому. Поряд з посиленням регулятивного (адміністративного) впливу у цій сфері, який раніше був єдиним важелем на шляху забезпечення оптимального ресурсозбереження, в умовах формування ринкових відносин першорядну роль мають відігравати еконо¬мічні важелі та цивільно-правові механізми.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку українського суспільства впровадження правових методів регулювання ресурсозбереження є одним з першочергових завдань держави. Саме від успішного вирішення цього завдання значною мірою залежить економічна ефективність національного господарства, здатність економіки країни до стабільного і прогресивного саморозвитку. Тому засоби правового регулювання ресурсозбереження та природокористування повинні спрямовуватися на досягнення гармонії і оптимальних результатів, а на початковому етапі — на досягнення допустимого компромісу між соціально-економічним розвитком і необхідністю поліпшення екологічної ситуації та відновлення природно господарської збалансованості на території України.
На основі детального аналізу даних процесів дисертантом запропоновані конкретні заходи щодо вдосконалення правового регулювання в галузі ресурсозбереження. Зокрема, це стосується стадії видобування або вилучення природних ресурсів. З урахуванням досвіду застосування світового природоохоронного законодавства цей процес необхідно регулювати шляхом видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на проведення відповідних видів робіт, встановлення жорстких юридичних нормативів і лімітів та організації розробки і запровадження екологічних стандартів.
На стадії використання матеріальних ресурсів державне регулювання має здійснюватись як шляхом видачі ліцензій на їх спеціальне викори¬стання, затвердження відповідних лімітів, організації розробки і запро¬вадження еколого-економічних стандартів, так і встановлення нормативів плати за спеціальне використання матеріальних (передусім — природних) ресурсів, застосування гнучкої податкової політики та економічного стимулювання впроваджень ресурсозберігаючих технологій.
Далі в дисертаційному дослідженні зазначається, що існуючий в Україні механізм стягнення штрафів за забруднення довкілля потребує вдосконалення. Передбачений чинним законодавством порядок розподілу платежів за забруднення навколишнього природного середовища, за яким 70 % коштів акумулюється в позабюджетних фондах охорони навколишнього природного середовища місцевих Рад базового рівня, а також право цих Рад на встановлення коефіцієнтів кратності плати та звільнення окремих забруднювачів від плати за понадлімітне забруднення довкілля, роблять цей механізм громіздким, складним і заплутаним, а отже — недосконалим і малоефективним. Автором обгрунтована необхідність змін до чинного законодавства з тим, щоб запровадити принцип розподілу платежів за забруднення навколишнього природного середовища.
На основі проведеного аналізу і з метою вдосконалення правового регулювання у сфері раціонального використання матеріальних ресурсів дисертантом запропонований проект Закону України “Про ресурсозбереження”, в якому сформульований цілісний і комплексний підхід до вирішення цієї проблеми.
У підрозділі третьому аналізуються питання, пов’язані з юридичною відповідальністю за правопорушення у галузі використання матеріальних ресурсів. На основі порівняльного та системного аналізу вітчизняного законодавства та актів законодавства країн Європейської економічної співдружності (Данії, Португалії, Нідерландів, Німеччини та інших) автор розглядає загальні принципи юридичної відповідальності та відповідальності без вини. Теоретичні висновки з цих питань доповнюються і під-кріплюються аналізом вітчизняної судової практики. Зокрема, в роботі детально розглянуто практичні питання виконання договорів поставки і відповідальність за їх порушення. Широко використані роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України, що викладені в його інформаційних та інструктивних листах. Проаналізована ефективність ряду законів, що регулюють відносини у сфері використання матеріальних ресурсів (кодекси — земельний, лісовий, водний, гірничий тощо; закони України — “Про підприємництво”, “Про під¬приємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про енергозбереження”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про електроенергетику”, “Про державний матеріальний резерв”, “Про приватизацію державного майна”, “Про тваринний світ”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про охорону атмосферного повітря” та інші).
У висновках дисертації формулюються найсуттєвіші результати проведеного дослідження, вносяться конкретні пропозиції щодо можливого подальшого розширення наукових розробок у галузі раціонального використання матеріальних ресурсів в Україні. Зарубіжний досвід свідчить, що для забезпечення раціонального матеріальних ресурсів першочергово слід запровадити гнучке пільгове оподаткування та кредитування, виважену систему ціноутворення та ефективну амортизаційну політику що стимулювало б випуск прогресивних видів продукції і скорочення витрат матеріальних ресурсів. Пропонується створити цілісну систему законо¬давчих актів, котрі б чітко визначали державну політику щодо раціонального використання сировинних і природних ресурсів в Україні. Автор дійшов висновку про доцільність прийняття Закону України “Про ресурсозбереження”, який би не тільки посилював адміністративне втручання держави в цю сферу, але в сучасних умовах надавав би пріоритет економічним та цивільно-правовим чинникам. Забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів є загальнодержавною проблемою, яка повинна вирішуватись комплексно в межах відповідних державних програм. На основі аналізу нормотворчої практики органів державного управління зроблено висновок про те, що держава не взмозі лише через закон адекватно реагувати на управлінські процеси. Тому, на думку автора, адміністративна нормотворчість є необхідним і ефективним засобом забезпечення єдиної системи управління, у тому числі, й ресурсозбереженням. Сформульовано ряд наукових висновків і пропозицій, спрямованих на вдосконалення діяльності органів виконавчої влади у сфері ресурсозбереження, зокре¬ма: подолання багатовідомчісті, паралелізму, дублювання управлінських функцій; чіткого визначення юридичної відповідальності за окремі порушення у сфері ресурсозбереження; приведення у відповідність об’єкта і суб’єкта управління; усунення поєднання в одному й тому ж органі управління регулюючих і контролюючих функцій та господарського використання матеріальних ресурсів. Зроблено також інші наукові висновки та обгрунтовано пропозиції щодо поліпшення правового забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів.
Основні положення дисертації викладені у таких опублікованих працях автора:

1. Некоторые вопросы совершенствования правового регулирования материально-технического снабжения // Тезисы докладов республиканской научно-практической конференции “Проблемы совершенствования управления промышленным производством”. — Донецк: ИЭП УССР, 1978. — С. 79-81.
2. Організаційно-правові засоби вдосконалення постачання в господарському механізмі. — К.: Знання, 1981. — 47 с.
3. Юридичні гарантії раціонального використання матеріальних ресурсів. — К.: Знання, 1983. — 47 с.
4. Договір на службі економії та бережливості // Радянське право. — 1984. — № 3. — С. 41-44.
5. Достоверность информации и оперативность решения // Материально-техническое снабжение. —1984. — № 9. — С. 59-61. (у співавторстві з Кравченко Н.С.).
6. С учетом новых методов хозяйствования // Материально-техни¬ческое снабжение. — 1986.— № 8. — С. 34-36.
7. Впровадження нових методів господарювання (правові питання ) // Радянське право. — 1986. —№ 4. — С. 25-28.
8. Совершенствование правового обеспечения режима экономии // Материалы Республиканской научной конференции ” Проблемы совершенствования республиканского законодательства”. Часть ІІ. — Киев: ИГиП АН Украинской ССР, 1986. — С. 419-422.
9. Правові основи реалізації матеріальних ресурсів // Радянське право. — 1987. — № 10. — С. 15-18.
10. Правові проблеми раціонального використання матеріальних ресурсів в умовах ринкових відносин // Тези доповідей Республіканської науково-методичної конференції (22-24 квітня 1992 р.). “Законо¬давство України — основа правового виховання студентської та учнівської молоді”. — Київ: НМК при Мінвузі України, 1992. — С. 78-79.
11. Правні проблеми ресурсозбереження // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — Київ: Україн¬ська правнича фундація, 1995. — С. 226-230.
12. Державне управління у сфері раціонального використання матеріальних ресурсів: Щорічник наукових праць “Правова держава”. Випуск дев’ятий. — К.: “Ін Юре”, 1998. — С. 143-148.

АНОТАЦІЯ

Демченко С.Ф. Організаційно-правове забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в Україні. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право, банківське право. — Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 1999.
Містить комплекс теоретичних і практичних питань, пов’язаних з організаційно-правовим забезпеченням раціонального використання матеріальних ресурсів. В роботі досліджуються теоретичні правові і прикладні проблеми вдосконалення правового регулювання управління, стандартизації і контролю у сфері забезпечення раціонального використання і економного витрачання матеріальних ресурсів в Україні. Сформульовано наукові висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і правозастосування у даній сфері. Обгрунтовано необхідність прийняття і запропоновано авторський варіант Закону України “Про ресурсо-збереження” як цілісного і комплексного законодавчого акта, основною метою якого є визначення єдиних загальних правових, економічних та організаційних основ раціонального використання та економного витрачання матеріальних ресурсів в Україні. Значна увага приділена аналізу специфіки форм і методів державного управління у галузі раціонального використання матеріально-технічних ресурсів, розробці проблем вдосконалення цих форм і методів в умовах формування ринкових відносин.
Досліджуються правові питання організації раціонального використання та економного витрачання матеріальних ресурсів як необхідної умови економічного розвитку країни і як об’єкта державного управління. Обгрунтовується необхідність створення належних умов для залучення іноземного капіталу для впровадження передової техніки та технологій.
Розглядаються проблеми щодо визначення оптимальних напрямків вдосконалення правового забезпечення ресурсозбереження в Україні. Сформульовано наукові висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення діяльності органів управління в сфері забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів. Результати дослідження використовувались при розробці практичних рекомендацій для органів законодавчої та виконавчої влади, а також для судів.
Ключові слова: матеріальні ресурси, ресурсозбереження, державне управління, виконавча влада, стандартизація та контроль у галузі ре¬сурсозбереження, удосконалення законодавства, юридична відповідальність у галузі ресурсозбереження.
АННОТАЦИЯ

Демченко С.Ф. Организационно-правовое обеспечение рационального использования материальных ресурсов в Украине. — Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юриди¬ческих наук по специальности 12.00.07 — Теория управления; административное право и процесс; финансовое право, банковское право. — Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 1999.
Содержит комплекс теоретических и практических вопросов, связанных с организационно-правовым обеспечением рационального использования ресурсов. В работе исследуются теоретические правовые и прикладные проблемы совершенствования правового регулирования, управления, стандартизации и контроля в сфере использования материальных ресурсов. На опыте экономически развитых стран показаны реальные возможности правовых средств в обеспечении рационального использования материальных ресурсов в Украине, сформулированы научные выводы и предложения по совершенствованию действующего законодательства и правоприменения. Результаты исследования использовались при разработке практических рекомендаций для органов законодательной и исполнительной власти, а также для судов.
Исследуются правовые вопросы организации рационального использования и экономного потребления материальных ресурсов как необходимого условия экономического развития страны и как объекта государственного управления. Обосновывается необходимость создания соответствующих условий для привлечения иностранного капитала для внедрения передовой техники и технологий.
Рассматриваются проблемы по определению оптимальных направлений обеспечения ресурсосбережения на Украине. Сформулированы научные выводы и предложения, направленные на совершенствование деятельности органов управления в сфере обеспечения рационального использования материальных ресурсов.
Ключевые слова: материальные ресурсы, ресурсосбережение, государственное управление, исполнительная власть, стандартизация и контроль в сфере ресурсосбережения, совершенствование действующего законодательства, юридическая ответственность в сфере ресурсосбережения.

SUMMARY

Demchenko S.F. Legal and Organizational Support for Rational Utilization of Material Resources in Ukraine. — The Manuscript.
The dissertation for obtaining a scientific degree of candidate of legal sciences by 12.00.07 specialization — “The Theory of Management; Administrative Law and Process; Financial Law; Bank Law”. — The V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 1999.
It contains a comprehensive set of theoretical and practical issues related to legal and organizational support for expedient utilization of material resources. The research provides a thorough analysis of legal and practical issues connected with the improvement of legal regulation of management, standardization, supervision and liabilities in the field of rational utilization of material resources in Ukraine. Scientific conclusions and proposals were made in respect to improvement of current legislation and its enforcement in this area. The outcomes of research were used for drafting practical recommendations for the legislative and executive powers as well as for judges.
Key terms: material resources, resources saving, government management, executive power, standardization, supervision and judicial liability in the sphere of resources saving, improvement of the current legislation, judicial liability in the sphere of resources saving.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020