ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

„ІНСТИТУТ ГЕМАТОЛОГІЇ ТА ТРАНСФУЗІОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК України”

ОРЛИК ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК. 615.384 + 616 – 085

Оптимізація інфузійно-трансфузійної терапії з використанням
плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії та кріоконсервованих
еритроцитів (клінічне дослідження)

14.01.31 – гематологія та трансфузіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній установі „Інститут патології крові та
трансфузійної медицини АМН України”

Наукові консультанти:

доктор медичних наук, професор Новак Василь Леонідович, Державна
установа „Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН
України”, директор, Львівський національний медичний університет ім.
Данила Галицького, завідувач кафедри гематології та трансфузіології

доктор медичних наук, професор Логінський Володимир Євстахович, Державна
установа „Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН
України”, заступник директора з наукової роботи, завідувач лабораторії
імуноцитології та генетики пухлин крові

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Мішалов Володимир Григорович,
Національний медичний університет ім. акад. О.О. Богомольця, завідувач
кафедри госпітальної хірургії № 2 з курсом грудної та судинної хірургії

доктор медичних наук, професор Гнатів Володимир Володимирович,
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачовського,
завідувач курсу анестезіології кафедри хірургії з урологією та
анестезіологією

доктор медичних наук, професор Суховій Михайло Вікторович, Державна
установа „Інститут гематології та трансфузіології АМН України”,
завідувач відділення хірургічної гематології та гемостазіології

Захист відбудеться „__6__” ___листопада___ 2007 р. о _1300_ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.612.01 у Державній установі
„Інститут гематології та трансфузіології АМН України” за адресою: 04060,
м. Київ, вул. М. Берлинського, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи
„Інститут гематології та трансфузіології АМН України” за адресою: 04060,
м. Київ, вул. М. Берлинського, 12.

Автореферат розісланий „2” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.П. Гащук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Якість надання медичної допомоги в мирний час і в
умовах надзвичайних ситуацій значною мірою залежить від вирішення
актуальних проблем трансфузійної медицини (С.М. Гайдукова, С.В.
Видиборець та ін., 2003; А.В. Мельников, 2005; P.O. Zamiatin, 2005).
Розвиток сучасної клінічної медичної практики, надання допомоги на
госпітальному і догоспітальному етапах, забезпечення широкого спектру
оперативних втручань у всіх галузях, де застосовуються інвазійні методи
лікування, неможливі без адекватних інфузійно-трансфузійних заходів
(А.И. Воробьёв, 2001; В.Ф. Москаленко та ін., 2002; D.R. Spahn, 2004).
Анемічні стани, зміни гемодинаміки і гемореології, розлади гомеостазу і
метаболізму у хірургічній практиці супроводжують низку патологічних
процесів, зумовлених різними причинами: травмами, крововтратами,
опіками, обширними оперативними втручаннями, а також септичними станами
і пухлинною інтоксикацією (В.Д. Братусь та ін., 2000; T.S. Walsh et al.,
2004; D.S. Kauvar et al., 2006). У терапевтичній практиці зміни
гемодинаміки та нагромадження у крові токсичних метаболітів
спостерігаються насамперед при хворобах органів детоксикації – печінки і
нирок (Л.А. Жеребцов, 1998; К. Масахико, В.П. Панов, 2003). При цих
станах виникають складні порушення гомеостазу, до яких відносяться
перерозподіл рідини між судинним руслом і позасудинним простором, зміни
білкового, електролітного складу, кислотно-основного стану крові,
енергетичного балансу, кисневе голодування клітин і тканин, порушення
виведення і нейтралізації продуктів обміну та токсичних речовин (А.С.
Тимченко и др., 2005; М.Б. Ярустовский, Е.А. Шилова, 2006). Трансфузійна
терапія необхідна для корегування складних розладів гомеостазу при
невідкладних станах, для підвищення безпеки операційних втручань,
лікування інтоксикацій, пов’язаних з гнійно-септичними процесами,
хворобами паренхіматозних органів та пухлинним ростом (Л.Б. Левченко,
2002; J. Boldt, 2004; S.B. Jones et al., 2004). Трансфузійна медицина,
як розділ клінічної медичної практики, покликана вдосконалити
патогенетичні засади цілеспрямованої трансфузійної терапії різноманітних
патологічних процесів, насамперед, шоку різної етіології (травматичного,
геморагічного, опікового тощо), до-, інтра- і післяопераційного
супроводу складних оперативних втручань, септичних станів, а також
запропонувати лікарські засоби для такої терапії і розробити відповідні
інфузійно-трансфузійні програми (В.М. Городецкий, 1996; В.А Аграненко,
1998; А.П. Зильбер, 1999; А.С. Владыка и др., 2005; F.A. Moore et al.,
2004). В умовах, коли інфекційна безпека, а у деяких випадках етичні
засади чи кошти лікування диктують необхідність обмежити застосування
компонентів і препаратів донорської крові, важливе місце у трансфузійній
терапії належить плазмозамінним препаратам з направленою дією (А.Ю.
Баканов и др., 2005; С.М. Гайдукова и др., 2005; Е.Б. Жибурт и др.,
2005; V. Winter et al., 2006). Розробка та впровадження нових
плазмозамінних препаратів, розширення їх асортименту з урахуванням
направленого механізму їх дії при розладах гомеостазу, а також
опрацювання ефективних програм інфузійно-трансфузійної терапії
патологічних станів залишається актуальною проблемою виробничої і
клінічної трансфузіології (И.К. Микитин и др., 2002; C.R. Valeri, J.P.
Growley, 1999).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана відповідно до планів НДР Державної установи “Інститут
патології крові та трансфузійної медицини АМН України” (ДУ ІПКТМ АМНУ):
„Усовершенствовать метод оценки качества эритроцитов, консервированных
при умеренно низкой температуре, белковых препаратов и разработать
нормативно-техническую документацию на созданные трансфузионные среды”
(№ Державної реєстрації 01.86.0040662, шифр СН 28.02.0004); „Изучить
иммунологические нарушения у больных гемофилией и возможности их
коррекции” (№ Державної реєстрації 01.86.0040666, шифр ИН 28.06.000286);
„Розробка методу кріоконсервування при -20 °С еритроцитної маси для
клінічного застосування, удосконалення гемоконсервуючого і
ресуспендуючого розчинів” (№ Державної реєстрації 01.93.U033820, шифр ОК
92.34.199); „Створення комплексних трансфузійних препаратів на основі
натрію лактату і гемостатичного препарату протромбінового комплексу
(клінічна апробація, нормативно-технічна документація) та розробка
технології одержання інгібітору протеїназ апротеніну” (№ Державної
реєстрації 01.94.U022113, шифр ЦФ 493/3); „Створення гемоконсервуючого і
ресуспендуючого розчину (клінічна апробація, нормативно-технічна
документація), а також удосконалення методу кріоконсервування при -20 °С
еритроцитної маси для клінічного застосування” (№ Державної реєстрації
01.97.U000986, шифр 01.97); „Створення інфузійних препаратів на основі
багатоатомних спиртів, завершення клінічної апробації плазмозамінюючих
лактатно-сорбітолових розчинів, а також лабораторно-експериментальне
вивчення препарату апротиніну” (№ Державної реєстрації 01.97.U000987,
шифр 02.97); „Розробити консервуючі розчини для донорської та
автологічної крові та удосконалити метод кріоконсервування еритроцитної
маси для клінічного застосування” (№ Державної реєстрації 01.01.U000855,
шифр 01.01 АМНУ). Автор дисертації був виконавцем, а також
відповідальним виконавцем цих наукових тем.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування хворих та безпеки
хірургічних втручань на основі розробки сучасних програм патогенетично
обґрунтованої і диференційованої інфузійно-трансфузійної терапії з
використанням складних плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії
та гемотрансфузійного середовища, розроблених в ДУ ІПКТМ АМНУ.

Основні задачі дослідження.

1. Розробити програми інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням
плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії при невідкладних станах
(травма, крововтрата, опіки, шок).

2. Визначити механізм дії та схеми застосування плазмозамінників
поліфункціональної дії для періопераційного забезпечення у
кардіохірургії, при операціях гемодіалізу, хірургічній патології, в
онкології.

3. Дослідити можливості застосування плазмозамінних препаратів при
гнійно-септичних процесах, зокрема, у хворих на цукровий діабет.

4. Оцінити можливості застосування і механізм терапевтичної дії
плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії при хворобах печінки і
нирок, а також у гематологічних хворих.

5. З’ясувати морфо-функціональні властивості розморожених відмитих
еритроцитів при їх зберіганні у ресуспендуючому
лактатно-сахарозо-фосфатному розчині.

6. Дослідити механізм дії та клінічну ефективність препарату
кріоконсервованих еритроцитів при анемічних станах різного ґенезу.

7. Узагальнити особливості і механізми впливу кожного з досліджуваних
препаратів на фізіологічні функції організму, гомеостаз, метаболізм,
визначити можливість замісної і дезінтоксикаційної дії і на цій основі
розробити диференційовані покази до їх застосування у клінічній
практиці.

Об’єкт дослідження. Хворі у невідкладних станах (травма, крововтрата,
опіки, шок), кардіохірургічні хворі, хворі з хірургічною патологією
органів черевної порожнини, пацієнти з гнійно-септичними процесами і
судинними порушеннями, гематологічні та онкологічні хворі, пацієнти з
хворобами печінки та нирок, хворі на цукровий діабет, разом 938 осіб.

Предмет дослідження. Складні плазмозамінні препарати поліфункціональної
дії (лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал, реосорбілакт,
сорбілакт) і гемотрансфузійне середовище – розморожені відмиті
еритроцити; програми інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням
цих препаратів.

Методи дослідження: клінічні (анамнез, об’єктивне обстеження хворих,
реєстрація ускладнень інфузійно-трансфузійної терапії), оцінка стану
системи кровообігу (артеріальний тиск, частота пульсу, об’єм циркулюючої
крові і плазми, центральний венозний тиск), біохімічні (показники
кислотно-основного стану, водно-електролітного балансу, протеїнограми,
показники функції печінки і нирок, показники інтоксикації, функції
еритроцитів), коагулологічні, цитологічні, біофізичні (показники
осмотичної стійкості, електрофоретичної рухомості еритроцитів),
імунологічні, статистичні (математична обробка результатів досліджень).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено широку клінічну
апробацію і розроблено програми інфузійно-трансфузійної терапії хворих
хірургічного, онкологічного, гематологічного і терапевтичного профілю на
основі застосування п’яти складних інфузійно-трансфузійних
плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії, створених в ДУ ІПКТМ
АМНУ: лактопротеїну (препарат дозволено для медичного застосування
Міністерством охорони здоров’я, наказ № 771 від 8.06.1987 р.; ТФС
42-1721-87; реєстраційне посвідчення № 87/771/3); лактопротеїну з
сорбітолом (патент на винахід № 32467; препарат дозволено для медичного
застосування Фармакологічним комітетом МОЗ України, протокол № 10 від
26.12.1996 р.; налагоджено промислове виробництво препарату);
лактосорбалу (дозволено для медичного застосування Фармакологічним
комітетом МОЗ, протокол № 9 від 16.05.1986 р.); реосорбілакту (патент на
винахід № 32466; препарат дозволено для медичного застосування та
промислового випуску МОЗ України, наказ № 67 від 04.04.2000 р.;
налагоджено промислове виробництво препарату); сорбілакту (патент на
винахід № 32629; препарат дозволено для медичного застосування та
промислового випуску МОЗ України, наказ № 67 від 04.04.2000 р.;
налагоджено промислове виробництво).

Вперше аргументовано, що лікувальна дія кожного з досліджених препаратів
проявляється корегуванням розладів системи кровообігу,
водно-електролітного балансу крові та кислотно-основної рівноваги,
посиленням окисно-відновних процесів, поліпшенням обміну речовин і
функції паренхіматозних органів (печінки, нирок). Препарати, що містять
сорбітол (лактопротеїн з сорбітолом, реосорбілакт), особливо у високій
концентрації (лактосорбал, сорбілакт), мають сильну осмодіуретичну і
дезінтоксикаційну дію, виражену стимулюючу дію на перистальтику
кишечника, вони не підвищують рівня глюкози крові. З’ясовано механізм
метаболічної та дезінтоксикаційної дії цих плазмозамінних препаратів.
Вперше обґрунтовано поліфункціональний механізм дії і з’ясовано вплив
кожного із застосованих плазмозамінних препаратів на функціональний стан
окремих органів і систем організму у хворих хірургічного і
терапевтичного профілю.

Вперше запропоновано для клінічного застосування нове гемотрансфузійне
середовище – розморожені, відмиті і ресуспендовані в
лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцити, кріоконсервовані при
-20 °С (авторське свідоцтво № 1585911). Встановлено, що розморожені
еритроцити зберігають морфо-функціональні властивості у запропонованому
ресуспендуючому розчині при +4 єС впродовж 7 днів. Доведено їх
функціональну повноцінність у судинному руслі реципієнтів та клінічну
ефективність при лікуванні анемічних станів різного генезу (анемії у
гематологічних, хірургічних хворих, хворих на гостру та хронічну ниркову
недостатність, зокрема, під час гемодіалізу). Доведено, що
ресуспендуючий розчин нового гемотрансфузійного середовища корегує
метаболічний ацидоз і має дезінтоксикаційну дію.

Пріоритетні результати широких клініко-лабораторних досліджень стали
основою для обґрунтування оптимальних диференційованих програм
інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням п’яти плазмозамінних
препаратів поліфункціональної дії, що містять в різних комбінаціях
альбумін, глюкозу, сорбітол, натрію лактат і електроліти, та
гемотрансфузійного середовища – розморожених відмитих еритроцитів у
різних категорій хворих.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота спрямована
на оптимізацію лікування хворих під час невідкладних станів, у
хірургічній практиці при оперативних втручаннях, гематологічних і
онкологічних хворих, хворих з патологією печінки і нирок шляхом
забезпечення адекватної інфузійно-трансфузійної терапії. Запропоновано
диференційовані програми інфузійно-трансфузійної терапії різних
категорій пацієнтів з використанням апробованих п’яти плазмозамінних
препаратів поліфункціональної дії і гемотрансфузійного середовища.
Встановлено, що високу клінічну ефективність мають програми
трансфузійного забезпечення з білково-сольовими препаратами
(лактопротеїном, лактосорбалом, лактопротеїном з сорбітолом) у хворих
хірургічного, травматологічного та комбустіологічного профілю. У хворих
до-, під час- і після оперативних втручань рекомендовано використовувати
реосорбілакт або сорбілакт залежно від рівня показників об’єму
циркулюючої крові (ОЦК) і кислотно-основного стану, а також проявів
атонії кишечника. Обґрунтовано застосовування кріоконсервованих
еритроцитів для корекції анемії різного генезу. Особливо це трансфузійне
середовище показано для лікування хворих, у яких виникають
посттрансфузійні реакції з наявністю антиеритроцитарних антитіл або які
потребують частих гемотрансфузій, а також у випадку анемії з
метаболічним ацидозом, проявами інтоксикації. Розроблено рекомендації
щодо використання запропонованих інфузійно-трансфузійних препаратів у
різних категорій хворих під час операцій на серці з використанням
штучного кровообігу, в програмах лікування хворих з патологією печінки,
нирок, під час гемодіалізу для усунення проявів інтоксикації.
Запропоновано програми інфузійно-трансфузійної терапії хворих на
ускладнений цукровий діабет з використанням розроблених
плазмозамінників, що містять сорбітол.

Впровадження результатів дослідження у практику. Розроблені принципи,
програми диференційованої інфузійно-трансфузійної терапії на основі
використання плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії і
розморожених відмитих еритроцитів впроваджено для лікування хворих у
1-му та 2-му кардіохірургічних, кардіореанімаційному, нефрологічному
відділеннях Львівської обласної клінічної лікарні, гематологічному,
хірургічному, гастроентерологічному, терапевтичному, урологічному,
нефрологічному відділеннях 5 міської клінічної лікарні м. Львова, у
міжлікарняному відділенні „Центр термічної травми та пластичної
хірургії”, у відділенні комбінованої і поєднаної травми, а також
травматологічному відділенні 8ої міської клінічної лікарні м. Львова, у
клініках Львівського державного онкологічного регіонального
лікувально-діагностичного центру.

Матеріали дисертації включено до програм навчання лікарів на кафедрі
гематології та трансфузіології факультету післядипломної освіти
Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.
Для впровадження результатів дослідження в практику медичних закладів
видано методичні рекомендації: „Метод заморожування і зберігання
еритроцитів при -20 °С для клінічного застосування” (1991),
„Використання лактопротеїну в клінічній практиці” (1997), інформаційні
листи „Комплексний інфузійний препарат реосорбілакт і показання до його
клінічного застосування” (2000), „Гіперосмолярний інфузійний препарат
сорбілакт і показання до його клінічного застосування” (2000), які були
затверджені МОЗ України. Матеріали дисертації включено до Реєстру
галузевих нововведень АМН України (Київ, 1998, випуск 8-9).

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано у відділенні хірургії та
клінічної трансфузіології (зав. – к.мед.н., с.н.с. І.Й. Євстахевич) ДУ
ІПКТМ АМНУ. Здобувачеві належить ідея дисертаційної роботи. Автором
здійснено аналіз наукових літературних даних, обґрунтовано актуальність
і необхідність дослідження, його мету і завдання, сформовано групи
спостереження, обрано методики досліджень. Автор був виконавцем та
координатором завдань НДР, які покладені в основу дисертаційної роботи,
безпосередньо брав участь у лікуванні тематичних хворих. Автором
самостійно розроблено, впроваджено та проведено програми
інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням п’яти плазмозамінників
поліфункціональної дії та гемотрансфузійного середовища. Дисертант
самостійно здійснював облік, аналіз результатів клінічних і лабораторних
досліджень, оформлення всього отриманого матеріалу, сформулював основні
положення та висновки роботи. Автор самостійно підготував до друку
наукові роботи, що відображають результати дослідження.

Наукове співробітництво здійснювалось з лабораторією технології
трансфузійних препаратів (зав. – к.мед.н., с.н.с. Б.О. Кондрацький),
відділеннями гематології (зав. – д.мед.н. З.В. Масляк),
екстракорпоральної гематології (зав. – д.мед.н., проф. В.Л. Новак),
спеціалізованої хірургічної допомоги хворим на гемофілію (зав. – А.С.
Кались), гемотрансфузійних ускладнень і гемодіалізу (зав. – к.мед.н.,
с.н.с. В.Л. Турчин) ДУ ІПКТМ АМНУ; кафедрою термічних уражень (нач. каф.
– д.мед.н., проф. Б.С. Вихрієв), кафедрою військово-польової хірургії
(нач. каф. – д.мед.н., проф. І.А. Єрюхін) Військово-медичної академії
ім. Кірова (м. Санкт-Петербург); кафедрою онкології (зав. – д.мед.н.,
проф. Т.Г.Фецич), кафедрою шпитальної хірургії (зав. – проф. І.І.
Кобза), кафедрою загальної хірургії (зав. – д.мед.н., проф. В.П.
Андрющенко) ЛНМУ ім. Данила Галицького.

Апробація роботи. Основні результати дисертації були представлені та
обговорені на: науково-виробничій нараді „Проблемы и перспективы
разработки и клинического применения кровезаменителей и инфузионных
растворов (Москва, Росія, 1990); III Всесоюзному з’їзді гематологів та
трансфузіологів (Кіров, Росія, 1991); науково-практичній конференції
„Актуальные вопросы аутотрансфузий крови и её компонентов”
(Санкт-Петербург, Росія, 1991); міжнародній конференції „Актуальные
проблемы разработки и производства кровезаменителей и консервантов
крови” (Мінськ, Білорусь, 1994); III Всеросійському з’їзді гематологів
та трансфузіологів (Санкт-Петербург, Росія, 1996); VII Конгресі Світової
федерації Українських лікарських товариств (Ужгород, 1998);
науково-практичній конференції „Трансфузиология и служба крови” (Москва,
Росія, 1998); науково-практичній конференції по безпеці трансфузіології,
присвяченій 55-річчю обласної станції переливання крові
(Дніпропетровськ, 1999); науково-практичній конференції „Сучасні аспекти
діагностики та лікування лімфом” (Чернігів, 1999); V Національному
з’їзді фармацевтів України (Харків, 1999); VI Regional European Сongress
of the International Society of Blood Transfusion (Jerusalem, Ізраїль,
1999); IV Congress of the European Haematology Association (Barcelona,
Іспанія, 1999); VIII Конгресі СФУЛТ (Львів-Трускавець, 2000); II з’їзді
онкологів країн СНД (Київ, 2000); науково-практичному симпозіумі
„Українсько-польські хірургічні дні” (Львів, 2000); Всеукраїнському
симпозіумі з міжнародною участю „Безкровна хірургія. Сучасна концепція
гемотрансфузійної терапії” (Львів, 2000); науково-практичній конференції
„Діагностика і методи комплексного лікування гострої патології
панкреато-дуодено-біліарної області” (Чернівці, 2000);
науково-практичній конференції „Актуальні питання множинної і поєднаної
травми” (Львів, 2000); VII Російському національному конгресі „Человек и
лекарство” (Москва, Росія, 2000); науково-практичній конференції
“Клиническая и производственная трансфузиология – единство целей”
(Москва, Росія, 2001); IV з’їзді гематологів та трансфузіологів України
(Київ, 2001); V з’їзді гематологів та трансфузіологів Республіки
Білорусь (Мінськ, Білорусь, 2003); науково-практичній конференції
“Актуальні проблеми гематології та трансфузійної медицини” (Львів,
2005).

Публікації результатів дослідження. За матеріалами дисертації
опубліковано 59 наукових праць, з них 24 наукові статті (14 самостійних)
у провідних фахових виданнях, рекомендованих ВАК, 1 авторське свідоцтво,
3 патенти, 31 публікація у матеріалах наукових форумів.

Обсяг та структура дисертації. Дисертацію викладено на 352 сторінках
друкованого тексту (292 сторінки основного тексту), ілюстровано 16
рисунками та 87 таблицями. Дисертація складається із вступу, 9 розділів,
висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, який
містить 601 назву.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Проаналізовано і узагальнено результати
клінічного і лабораторного дослідження 938 хворих, комплексне лікування
яких включало програми інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням
нових складних плазмозамінних розчинів поліфункціональної дії:
лактопротеїну, лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту,
сорбілакту (надалі – нові плазмозамінники), а також кріоконсервованих
еритроцитів, які були ресуспендовані після розморожування в
лактатно-сахарозо-фосфатному розчині (надалі – кріоконсервовані
еритроцити). Досліджені групи хворих включали пацієнтів з поєднаною
травмою (52 хворих), опіковою хворобою (24 хворих), хворих з вадами
серця під час операцій на відкритому серці (87 осіб) та з гострою
нирковою недостатністю під час операцій гемодіалізу (23 особи);
пацієнтів з хірургічними ускладненнями виразкової хвороби шлунку і
12-типалої кишки (47 випадків), з оперативними втручаннями з приводу
гострого флегмонозно-гангренозного апендициту з ускладненим перебігом
(26 хворих), кишкової непрохідності (14 хворих), перитоніту різного
походження (5 осіб), з хірургічною патологією
дуодено-панкреато-біліарної зони (89 пацієнтів), злоякісними пухлинами,
переважно органів черевної порожнини (57 хворих), пацієнтів з
хірургічними втручаннями з приводу урологічних хвороб (31 випадок) та
іншими операціями (75 пацієнтів). Дослідження ефективності
інфузійно-трансфузійної терапії проведено у 33 хворих з тяжкими
гнійно-септичними процесами (абсцеси, флегмони); 55 осіб з судинними
розладами (тромбози і оклюзії судин), 43 хворих на цукровий діабет з
гнійно-септичними ускладненнями на грунті ангіопатії. Терапевтична група
включала гематологічних хворих з анеміями внаслідок порушень гемопоезу
(26 осіб), гемолітичною анемією (15), гемофілією (23),
гематоонкологічними хворобами (106 хворих), а також пацієнтів з
хронічними хворобами печінки (54 хворих) і нирок (56 хворих). Обстежених
хворих розділяли на групи залежно від препарату, який використовували у
програмах інфузійно-трансфузійної терапії, та показів до його
застосування.

Загальноклінічні дослідження хворих включали констатацію суб’єктивних і
об’єктивних проявів хвороби і їх змін під впливом лікування (слабкість,
порушення сну, апетиту, нудота, блювання, пітливість, зміна кольору
шкірних покривів, температури тіла, частоти серцевих скорочень, частоти
і глибини дихальних рухів, артеріального тиску). Загальний стан
оцінювали за індексом Karnofsky і шкалою ECOG. Для оцінки
функціонального стану системи кровообігу у хворих, крім АТ і пульсу,
визначали об’єм циркулюючої крові (ОЦК), об’єм циркулюючої плазми (ОЦП),
об’єм циркулюючих еритроцитів (ОЦЕ) (А.И. Горбашко, 1982).

Обсяг лабораторних методів дослідження залежав від нозологічних форм.
Вони включали загальний аналіз крові з підрахунком кількості
ретикулоцитів, тромбоцитів, лейкограми та гематокриту (В.С. Камышников,
2003). Осмотичну стійкість (максимальну і мінімальну) еритроцитів
визначали за допомогою макроскопічного методу Лімбека і Риб’єра (E.A.
Koст, 1975); електрофоретичну рухливість еритроцитів (ЕФР) – за
допомогою цитоферометра фірми Opton (Німеччина). У частини хворих
досліджували систему зсідання крові (В.П. Балуда и др., 1980; З.С.
Баркаган, А.П. Мамот, 2001). У хворих на гемофілію рівень дефіцитних
факторів визначали за методом Р.А. Рутберг (1972), титр інгібіторних
антитіл до факторів зсідання крові за методом Р.Н. Хаметової (1987).
Біохімічні дослідження крові залежно від груп хворих включали такі
показники: вміст вільного гемоглобіну у плазмі за
фотоелектроколориметричним методом Кросбі-Ферта (А.А. Покровский, 1969);
вміст гаптоглобіну за методом Г.В. Дервиза (Ш.И. Гиронимус, 1968);
концентрацію глюкози (А.М. Горячковский, 2005); вміст загального
білірубіну за методом Ієндрашика (А.М. Горячковский, 2005); активність
аланінамінотрансферази (АЛТ) і аспартатамінотрансферази (АСТ)
динітрофеніл-гідразиновим методом (А.М. Горячковский, 2005); тимолову
пробу за методом Маклагана (Ю.М. Неменова, 1972); концентрацію сечовини
діацетилмонооксидним методом (А.М. Горячковский, 2005); вміст креатиніну
(А.М. Горячковский, 2005); лужні резерви крові титрометричним методом
(А.А. Покровський, 1969); вміст загального білка плазми крові за
допомогою біуретової реакції (А.М. Горячковский, 2005); білкові фракції
методом електрофоретичного розділення на ацетатцелюлозних плівках (А.М.
Горячковский, 2005); концентрацію аденозин-трифосфорної кислоти (АТФ) в
крові визначали за способом Фіске-Себерроу (В.Е. Предтеченский, 1960);
вміст 2,3-дифосфогліцерату (2,3-ДФГ) в крові за методом Раппопорт у
модифікації Н.П. Мєшкової і Н.В. Алєксахіної (1954). Визначали показники
кислотно-основного і водно-електролітного стану крові: концентрацію
іонів водню (рН), стандартні бікарбонати (SB), істинні бікарбонати (AB),
буферні основи (ВВ), надлишок і дефіцит буферних основ (BE), парціальний
тиск вуглекислоти (рСО2) за допомогою апарату мікро-Аструп фірми
Radiometr (Данія) (Н.У. Тиц, 2003); насичення венозної крові киснем
(HbО2) за допомогою оксигемометра типу О-57-М; ступінь спорідненості
гемоглобіну до кисню (Р50) за формулою Ліхтмана (И.Л. Виноградова,
1981). Осмолярність плазми і осмолярність сечі визначали за допомогою
осмометра (Н.У. Тиц, 2003), концентрацію іонів К+ і Na+ методом
полум’яної фотометрії, концентрацію іонів Ca++ і Mg++
комплексоно-метричним методом (А.М. Горячковский, 2005). Імунологічні
дослідження полягали у визначенні антиеритроцитарних антитіл за
допомогою проби Кумбса, антилейкоцитарних і антитромбоцитарних антитіл
за методами лейко- і тромбоаглютинації (Е.А. Кост, 1975). Досліджували
показники, які характеризують ступінь інтоксикації: лейкоцитарний індекс
інтоксикації (ЛІІ) за Я.Я. Кальф-Каліфом (1947); кількісний вміст
середньомолекулярних пептидів (СМП) в крові спектрофотометричним методом
(Г.В. Глинский и соавт., 1982); парамеційний тест (В.А. Аркатов и
соавт., 1987). Функціональний стан нирок оцінювали за загальним аналізом
сечі, величинами клубочкової фільтрації і канальцевої реабсорбції (Н.У.
Тиц, 2003).

Статистичний аналіз отриманих даних здійснювали методом варіаційної
статистики (M±m). Вірогідність різниці між середніми показниками (р) в
групах, які порівнювалися, встановлювали за параметричним критерієм
Стюдента (t); вірогідність різниці між середніми величинами приймалась
за p<0,05. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ Програми інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням лактопротеїну при різних патологічних станах. Лактопротеїн застосовували для трансфузійної терапії 27 хворих з тяжкою поєднаною травмою, у 17 випадках ускладнену крововтратою, на ранньому або пізньому періоді геморагічного і/або травматичного шоку. Трансфузії лактопротеїну добре переносилися хворими. Констатовано нормалізуючий вплив препарату на змінені показники кислотно-основного стану з ознаками метаболічного ацидозу (табл. 1), на гіпопротеїнемію та гіпоальбумінемію (табл. 2), які спостерігалися у цих хворих. Після курсу трансфузій препарату у венозній крові знижувався рСО2, зростала величина рН, рО2, рівень SB і AB. Трансфузії лактопротеїну викликали зниження вмісту загального білірубіну, активності трансаміназ, рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові, які до переливань перевищували норму, що вказувало на поліпшення функції печінки та нирок (див. табл. 2). Таблиця 1 Показники кислотно-основного стану крові у хворих з поєднаною травмою до та після застосування лактопротеїну Показники Норма Етапи досліджень до переливань лактопротеїну після переливань рН 7,39 - 7,41 7,31 ± 0,01 7,42 ± 0,03* рСО2 (мм рт.ст.) 46,0 - 58,0 38,0 ± 2,9 33,0 ± 2,3* рО2 (мм рт.ст.) 45,0 - 55,0 37,0 ± 3,2 45,0 ± 2,7* SB (мекв/л) 21 - 28 18,1 ± 0,82 23,9 ± 1,1* АВ (мекв/л) 19,1 - 23,4 18,0 ± 0,61 24,1 ± 1,95* ВЕ (мекв/л) від -2,5 до +2,5 -5,2 ± 0,1 -3,7 ± 0,2* Примітка. * – р<0,05– вірогідність зміни показника порівняно з початковими даними Таблиця 2 Біохімічні показники у хворих з поєднаною травмою до та після застосування лактопротеїну Показники Норма Етапи досліджень до переливань лактопротеїну після переливань Загальний білок (г/л) 60,0 - 80,0 51,6 ± 3,2 64,3 ± 3,8* Альбумін (%) 42,0 - 52,0 40,7 ± 3,2 54,3 ± 2,8* Заг. білірубін (мкмоль/л) 4,3 - 20,5 28,5 ± 1,9 17,7 ± 1,9* АЛТ (ммоль/год.·л) 0,10 - 1,45 0,97 ± 0,03 0,63 ± 0,06* АСТ (ммоль/год.·л) 0,10 - 0,68 1,09 ± 0,10 0,52 ± 0,04* Сечовина (ммоль/л) 3,4 - 8,3 11,7 ± 1,3 6,2 ± 0,6* Креатинін (ммоль/л) 0,04 - 0,14 0,20 ± 0,02 0,09 ± 0,01* Примітка. * – р<0,05– вірогідність зміни показника порівняно з початковими даними Зменшувалися явища інтоксикації (знижувався ЛІІ з 6,17±0,55 до 3,80±0,29). Спостерігалося посилення діурезу, добовий об’єм якого збільшився з 1000±90 до 1600±100 мл (р<0,05). Результати проведених досліджень показали високу ефективність трансфузійних програм із застосуванням лактопротеїну у хворих з тяжкою поєднаною травмою. Лактопротеїн включали у програми трансфузійної терапії у 24 хворих з термічними опіками з площею ураження від 15% до 30% поверхні тіла. Хворі перебували у пізньому періоді опікового шоку II-III ст. або у періоді опікової токсемії та септикопіємії з явищами вираженої інтоксикації, гіповолемії, метаболічного ацидозу, розладів водно-електролітного балансу, анемії, змінами функціонального стану печінки та нирок. Трансфузії лактопротеїну переносилися пацієнтами добре. Після курсу вливань лактопротеїну у хворих суттєво поліпшувалися показники функціонального стану системи кровообігу (ЦВТ,ОЦК, ОЦП), а також водно-електролітного балансу (КОТ, осмолярність плазми, концентрація калію і натрію), показники кислотно-основного стану крові (табл. 3). Таблиця 3 Показники гемодинаміки та біохімічні показники у хворих з термічними опіками під час трансфузійної терапії лактопротеїном Показники Норма До лікування Після одноразового введення Після курсу трансфузій лактопротеїну ОЦК (мл/кг) 72 61,8 ( 3,7 64,6 ( 2,5 70,4 ( 1,6* ОЦП (мл/кг) 43 35,3 ( 1,9 37,6 ( 1,7 41,8 ( 1,1* ЦВТ (мм Н20) 65 - 120 36,1 ( 3,8 37,2 ( 3,1 67,3 ( 5,3* pН 7,39 - 7,41 7,31 ( 0,01 7,38 ( 0,02* 7,41 ( 0,01* pСО2 (мм рт.ст.) 46,0 – 58,0 39,8 ( 0,3 35,3 ( 1,0* 33,8 ( 2,3* SB (мекв/л) 21 - 24 18,4 ( 0,4 19,1 ( 0,5 24,2 ( 0,1* ВЕ (мекв/л) -2,5 ( 2,5 -6,4 ( 0,3 -5,2 ( 0,1* -4,0 ( 0,1* КОТ (мм рт.ст.) 25 17,2 ( 0,8 19,8 ( 0,7* 25,3 ( 0,2* Осмолярність плазми (мосм/л) 285 - 300 280,2 ( 8,5 290,3 ( 5,6* 307,7 ( 2,8* К+ (ммоль/л) 3,6 - 5,1 3,5 ( 0,3 3,6 ( 0,1 3,9 ( 0,2* Na+ (ммоль/л) 130 - 155 135,0 ( 6,9 140,0 ( 1,6 144,0 ( 3,9* Заг. білок (г/л) 65 - 85 48,6 ( 3,9 54,9 ( 5,2 64,0 ( 4,8* Альбуміни (%) 56,6 - 66,8 38,3 ( 1,7 41,3 ( 3,4 56,5 ( 4,2* б-глобуліни (%) 9,0 - 11,0 22,8 ( 0,9 20,9 ( 0,8 13,2 ( 1,2* в-глобуліни (%) 7,3 - 12,5 15,4 ( 0,7 14,8 ( 1,3 11,4 ( 0,8* г-глобуліни (%) 12,3 - 19,0 23,5 ( 1,2 22,6 ( 2,1 18,7 ( 1,4* Примітка. * p<0,05 – вірогідність зміни показника порівняно з даними до лікування Після курсу лікування лактопротеїном (4-10 трансфузій) визначалося вірогідне підвищення рівня загального білка та вмісту альбуміну в крові уражених, зникала диспротеїнемія за рахунок зниження відносної кількості б- і г-глобулінів (див. табл. 3). Одночасно поліпшувалася гемограма хворих з важкими опіками, очевидно, за рахунок дезінтоксикаційної дії препарату (табл. 4). Таблиця 4 Показники гемограми, інтоксикації та функціонального стану печінки, нирок у хворих з термічними опіками під час трансфузійної терапії лактопротеїном Показники Норма До лікування Після одноразового введення Після курсу трансфузій Гемоглобін (г/л) 120 - 160 82,0 ( 4,5 88,0 ( 7,8 102,0 ( 5,7* Еритроцити ((1012/л) 3,5 - 6,0 2,4 ( 0,08 2,6 ( 0,09 3,2 ( 0,01* Гематокрит (л/л) 0,40 - 0,55 0,29 ( 0,02 0,34 ( 0,01 0,35 ( 0,01 Лейкоцити ((109/л) 4,5 - 9,5 12,8 ( 0,2 10,3 ( 0,2 8,3 ( 0,1* ШОЕ (мм/год.) 3 - 8 24 ( 1,5 22 ( 2,3 12 ( 0,9* ЛІІ (ум. од.) 1,0 ± 0,5 5,1 ± 0,4 4,3 ± 0,3 2,3 ± 0,1* Парамеційний тест (хв) 16,1 ± 0,5 9,3 ± 0,7 11,5 ± 0,9 14,7 ± 1,1* Заг. білірубін (мкмоль/л) 4,3 - 20,5 33,7 ( 2,5 28,8 ( 1,6 21,7 ( 0,8* АЛТ(ммоль/год(л) 0,10 - 0,45 0,87(0,05 0,73 ( 0,06 0,43 ( 0,03* АСТ (ммоль/год(л) 0,10 - 0,68 0,82 ( 0,05 0,55 ( 0,08 0,54 ( 0,04* Тимолова проба (SH) 0 - 6,0 8,5 ( 0,7 7,3 ( 0,6 5,0 ( 0,3* Сечовина (ммоль/л) 2,7 - 8,3 10,8 ( 0,6 9,6 ( 1,0 6,7 ( 0,4* Креатинін (ммоль/л) 0,04 - 0,14 0,23 ( 0,02 0,18 ( 0,02 0,14 ( 0,01* Діурез (мл на добу) 1200-1600 990 ( 94 1027 ( 124 1622 ( 103* Примітка.* – p<0,05 – вірогідність зміни показника порівняно з даними до лікування Зменшувався лейкоцитоз і прискорена ШОЕ, а також ЛІІ, збільшувався показник парамеційного тесту. Трансфузії лактопротеїну сприятливо впливали на функцію печінки у хворих з термічними опіками у періоді гострої токсемії, про що свідчило зниження концентрації білірубіну та показників АЛТ і АСТ. Одночасно відновлювався нормальний діурез та функція нирок за результатами визначення у цих хворих концентрації сечовини і креатиніну (див. табл. 4). Програми трансфузійної терапії з застосуванням лактопротеїну у хворих з термічними опіками сприяли поліпшенню загального стану пацієнтів, очищенню і загоєнню опікових ран. У хворих (31 пацієнт) з набутими вадами серця, оперованих в умовах штучного кровообігу, лактопротеїн використовували для дилюції перфузійного середовища. До контрольної групи увійшли хворі (30 осіб) з аналогічною патологією, яким під час операцій до складу перфузійного середовища вводили желатиноль з розчином глюкози 5%. Застосування лактопротеїну для заповнення апарату штучного кровообігу позитивно впливало на КОТ крові, осмолярність крові і сечі пацієнтів під час операцій на відкритому серці. Желатиноль з розчином глюкози 5% як дилюент або не мав такого впливу, або він був вірогідно менш виражений. Лактопротеїн у складі перфузату, на відміну від желатинолю з розчином глюкози 5%, сприяв корекції водного дисбалансу та переміщенню інтерстиціальної рідини із зовнішньосудинного сектора до внутрішньосудинного, нормалізував зміщений в бік метаболічного ацидозу кислотно-основний стан крові: зростало і нормалізувалося рН, швидко ліквідувався дефіцит основ (ВЕ), зростав рО2. При використанні лактопротеїну уже під час операції поліпшувалися показники функції нирок (вірогідно знижувалася концентрація сечовини і креатиніну). Зменшувався рівень білірубіну. Застосування желатинолю з розчином глюкози 5% не приводило до зміни цих метаболітів впродовж операції. Включення лактопротеїну до складу перфузійного середовища запобігало розвитку не тільки гіпоонкії, але й гіпопротеїнемії та гіпоальбумінемії, які виникали при гемодилюційній перфузії з використанням желатинолю з розчином глюкози 5%. Таким чином, лактопротеїн є високоефективним плазмозамінником, який запобігає розладам гемодинаміки, гомеостазу і метаболізму, які виникають при операціях на відкритому серці в умовах штучного кровообігу. Лактопротеїн застосовано для трансфузійної терапії 45 хворих хірургічного профілю, яким проводилися обширні операційні втручання, переважно на органах черевної порожнини. Препарат у цих пацієнтів використовувався як в умовах передопераційної підготовки, так і під час та після хірургічного втручання. Лактопротеїн виявився високоефективним засобом для запобігання і лікування проявів операційного стресу при обширних операціях. Проведені клініко-лабораторні дослідження показали його ареактогенність, нормалізуючий вплив на гемодинаміку, відхилений в бік метаболічного ацидозу кислотно-основний стан крові, стабілізацію водно-електролітного обміну. Препарат корегує гіпопротеїнемію і гіпоальбумінемію, поліпшує функцію печінки і нирок у післяопераційному періоді, посилює діурез, сприяючи виведенню сечовини, креатиніну, і має дезінтоксикаційну дію. Лактопротеїн було використано у програмах трансфузійної терапії 28 хворих з хворобами печінки (хронічний персистуючий гепатит, хронічний активний гепатит, цироз печінки) з проявами печінково-клітинної недостатності і синдрому портальної гіпертензії. Переливання лактопротеїну добре переносилися хворими, зумовлювали зменшення суб’єктивних проявів і клінічних ознак ураження печінки, зокрема, жовтяниці, гепатомегалії, асциту, набряків, збільшення діурезу. Одночасно, поряд з нормалізацією кислотно-основного стану крові, поліпшувалися лабораторні показники, що характеризують функцію гепатоцитів: знижувався рівень білірубіну, активність АЛТ і АСТ, нормалізувалась протеїнограма і зростала концентрація альбуміну. Лікувальна дія лактопротеїну на печінково-клітинну недостатність і явища портальної гіпертензії більшою мірою виражена при хронічному персистуючому та активному гепатиті, ніж при цирозі печінки. Під спостереженням знаходилось 38 хворих з хворобами нирок (гострий гломерулонефрит із затяжним перебігом, хронічний гломерулонефрит, амілоїдоз нирок), у яких проводили програми трансфузійної терапії лактопротеїном. Усі хворі перебували у тяжкому стані, з вираженою клінічною картиною хронічної ниркової недостатності (ХНН) та уремічної інтоксикації. Застосування лактопротеїну сприяло суттєвому поліпшенню показників кислотно-основного стану крові, корекції метаболічного ацидозу, нормалізації рівня калію, натрію і кальцію у плазмі крові. Одночасно виявлено істотне підвищення рівня загального білка плазми (з 39,8(2,7 до 51,3(5,1 г/л) та вмісту альбуміну, зменшення ступеня диспротеїнемії. Особливо важливо, що курс трансфузій лактопротеїну призводив до посиленого виведення з організму пацієнтів сечовини (зниження концентрації з 15,9(0,6 до 9,2(0,6 ммоль/л; p<0,05) та креатиніну (з 0,29(0,02 до 0,17(0,02 ммоль/л; p<0,05), до збільшення добового діурезу. В результаті поліпшувався загальний стан хворих, зменшувалися клінічні і лабораторні прояви уремічної інтоксикації. Знизився ЛІІ, зріс показник парамеційного тесту, поліпшилися показники гемограми. Таким чином, трансфузійна терапія лактопротеїном сприяє поліпшенню функції нирок у нефрологічних хворих з ХНН та має дезінтоксикаційну дію. Застосування лактопротеїну з сорбітолом у програмах інфузійно-трансфузійної терапії. Клінічну ефективність лактопротеїну з сорбітолом досліджено у 27 хворих з набутими вадами серця, оперованих в умовах штучного кровообігу, за умов, аналогічних до застосування лактопротеїну. Лактопротеїн з сорбітолом у складі перфузійного розчину для заповнення апарату штучного кровообігу стабілізував КОТ крові, осмолярність плазми, підвищував рівень альбуміну крові, корегував кислотно-основний стан і водно-електролітний баланс крові (табл. 5). Використання желатинолю з розчином глюкози 5% для гемодилюції призводило до погіршення цих параметрів у кінці операції. У хворих при гемодилюції лактопротеїном з сорбітолом посилювався діурез, зростала осмолярність сечі, що зумовлювало посилене виведення метаболітів (сечовини, креатиніну, білірубіну), рівень яких знижувався порівняно з початковими показниками та аналогічними величинами при застосуванні желатинолю з розчином глюкози. При перфузії желатинолем з глюкозою рівень глюкози в крові підвищувався, тоді як при застосуванні лактопротеїну з сорбітолом цей показник залишався нормальним (табл. 5). Таблиця 5 Зміни клінічних і біохімічних показників під час операцій на серці в умовах штучного кровообігу із застосуванням різних дилюентів Показник Плазмозамінник-дилюент Етапи досліджень До операції 30 хв штучного кровообігу 60 хв штучного кровообігу Кінець операції КОТ (мм рт.ст.) Лактопротеїн з сорбітолом 23,6(2,2 25,3(2,1 26,3(2,1 25,7(1,9# Желатиноль + глюкоза 5% 23,5(1,4 23,5(2,3 20,0(1,8 20,8(2,1* Осмолярність плазми (мосмоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 283,4(8,3 295,5(6,1# 300,0(2,4# 305,7(4,3# Желатиноль + глюкоза 5% 283,1(1,2 283,0(1,6 285,0(9,0 283,0(1,2 Осмолярність сечі (мосмоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 612,6(2,9 771,3(6,3*/# 783,1(4,7*/# 795,0(6,2*/# Желатиноль + глюкоза 5% 612,0(5,4 637,0(3,8 640,2(8,1 643,7(5,3 Діурез (мл/год.) Лактопротеїн з сорбітолом 50,4(1,3 70,3(6,3*/# 71,7(1,7*/# 73,5(6,3*# Желатиноль + глюкоза 5% 50,5(2,1 56,6(3,3 56,7(2,3 54,8(5,7 Сечовина (ммоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 9,85(0,87 8,51(0,43 7,15(0,22 6,07(0,67* Желатиноль + глюкоза 5% 8,98(1,01 7,02(0,80 6,70(1,30 8,10(0,50 Креатинін (ммоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 0,14(0,01 0,08(0,01*/# 0,07(0,01*/# 0,07(0,01*/# Желатиноль + глюкоза 5% 0,13(0,01 0,12(0,01 0,14(0,02 0,14(0,02 Загальний білок (г/л) Лактопротеїн з сорбітолом 61,4(3,2 65,2(2,9# 66,1(5,1# 65,3(5,5# Желатиноль + глюкоза 5% 64,3(6,0 43,7(8,0* 45,3(1,5* 43,7(1,1* Альбумін (%) Лактопротеїн з сорбітолом 34,6(2,6 44,1(3,8*/# 43,8(4,2*/# 42,8(4,1# Желатиноль + глюкоза 5% 34,8(3,1 26,3(2,5* 23,9(6,0 22,2(5,2* рН Лактопротеїн з сорбітолом 7,38(0,07 7,40(0,03 7,41(0,06 7,41(0,02 Желатиноль + глюкоза 5% 7,38(0,11 7,38(0,09 7,39(0,07 7,39(0,02 Продовж. табл. 5 ВЕ (ммоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом -3,5(0,2 -2,5(0,2 -2,0(0,2 -0,5(0,2*/# Желатиноль + глюкоза 5% -3,3(0,2 -2,4(0,1 -2,8(0,3 -2,5(0,2 рО2 (мм рт.ст.) Лактопротеїн з сорбітолом 43,3(4,1 49,8(3,7 55,0(5,4*/# 55,0(4,1*/# Желатиноль + глюкоза 5% 46,0(4,8 42,2(4,0 40,8(3,5 41,0(2,4 Натрій (ммоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 145,4(3,2 143,5(8,5 143,8(7,3 143,0(8,2 Желатиноль + глюкоза 5% 145,1(8,3 143,0(8,1 144,0(6,3 145,0(3,4 Калій (ммоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 3,7(0,4 4,0(0,4 4,3(0,3 4,0(0,4 Желатиноль + глюкоза 5% 3,7(0,3 3,7(0,2 3,9(0,4 3,9(0,3 Білірубін (мкмоль/л) Лактопротеїн з сорбітолом 22,1(2,3 13,9(1,3*/# 14,5(1,4*/# 13,7(1,3*/# Желатиноль + глюкоза 5% 22,6(2,8 21,8(2,1 22,1(2,1 21,5(2,0 Глюкоза (г/л) Лактопротеїн з сорбітолом 4,7(0,4 5,6(0,7 5,5(0,8 5,3(0,6 Желатиноль + глюкоза 5% 3,6(1,0 8,2(2,1* 9,4(0,4* 8,8(0,5* Примітки: 1. * – p < 0,05 – вірогідність зміни показника порівняно з початковими даними до операції; 2. # – p < 0,05 – вірогідна різниця з аналогічними показниками контрольної групи Результати проведених досліджень підтверджують доцільність використання лактопротеїну з сорбітолом для забезпечення штучного кровообігу під час операцій на серці і свідчать про його перевагу над желатинолем та розчином глюкози 5%. Додатковою перевагою лактопротеїну з сорбітолом є можливість його використання у хворих на цукровий діабет. Трансфузійну терапію лактопротеїном з сорбітолом було застосовано у 48 хворих хірургічного профілю, в основному, для корекції розладів гомеостазу і метаболізму, зумовлених основним захворюванням і розвитком інтоксикації. У 27 хворих було діагностовано гнійно-септичні процеси (перитоніти різної етіології, флегмони різної локалізації, атеросклеротичну і діабетичну гангрени нижніх кінцівок – 16 випадків), у 21 пацієнта було діагностовано патологію панкреато-дуодено-біліарної системи. Стан хворих цієї групи окреслювався як тяжкий (4 ступінь за шкалою ECOG). Трансфузії лактопротеїну з сорбітолом переносилися хворими добре, без реакцій та ускладнень, призводили до поліпшення загального стану хворих, який почав відповідати 2-3 ступеню за шкалою ECOG. Показники функціонального стану кровообігу стабілізувалися. Після курсу терапії у хворих спостерігали послаблення ознак інтоксикації (зниження ЛІІ, зменшення концентрації СМП, продовження часу парамеційного тесту). Застосування нового плазмозамінника запобігало розвитку гіпоонкії. суттєво зростав КОТ. нормалізувалися показники, які свідчили про наявність у хворих порушень осмолярності плазми і сечі. У хворих вірогідно поліпшувались показники кислотно-основного стану крові у бік зменшення проявів метаболічного ацидозу. Препарат позитивно впливав на порушений електролітний обмін, нормалізуючи рівень натрію і калію в крові. Після проведення курсу трансфузій визначалося вірогідне підвищення рівня загального білка та альбуміну в крові хворих, значною мірою ліквідувалася дисглобулінемія. Виявлено поліпшення показників функціонального стану печінки і нирок після застосування препарату. Погодинний діурез збільшився вдвічі, знизилася концентрація сечовини та креатиніну, які перевищували нормальні величини до початку лікування, знизилася концентрація загального білірубіну в плазмі крові та активність АЛТ і АСТ, які початково були підвищеними. У хворих на цукровий діабет з діабетичною гангреною нижніх кінцівок після трансфузій препарату рівень глюкози крові не підвищувався. Клінічні спостереження показали, що лактопротеїн з сорбітолом має здатність усувати прояви парезу кишечника. Таким чином, трансфузійна терапія з використанням лактопротеїну з сорбітолом має виражений лікувальний ефект у тяжких хірургічних хворих і може застосовуватися при ускладненнях у хворих на цукровий діабет. Дослідження клінічної ефективності лактопротеїну з сорбітолом проведено у 42 гематоонкологічних хворих, які знаходилися у пізніх стадіях хронічної лімфоїдної лейкемії, негоджкінської лімфоми, лімфоми Годжкіна, мієломної хвороби. Вони отримували повторні курси поліхіміотерапії згідно з протоколами лікування. На фоні прогресування хвороби і цитостатичної терапії у хворих розвинулося ураження печінки у вигляді токсичного гепатиту. До комплексу лікувальних заходів було введено трансфузії лактопротеїну з сорбітолом. У хворих, поряд з нормалізацією кислотно-основного стану крові, вірогідно поліпшувався функціональний стан печінки, а саме: знизилися концентрація загального білірубіну плазми крові з 73,1±6,7 до 35,4(3,5 мкмоль/л (р<0,05), активність АЛТ і АСТ, показник тимолової проби повністю нормалізувався. Спостерігалися позитивні зміни протеїнограми: зростання концентрації загального білка та вмісту альбуміну. Відзначено зменшення явищ інтоксикації хворих: подовжувався час парамеційного тесту, понижувалася концентрація СМП. Клінічні спостереження показали, що лактопротеїн з сорбітолом має здатність зменшувати прояви інтоксикаційного парезу кишечника. Таким чином, препарат лактопротеїн з сорбітолом має виражений вплив на відновлення функції печінки, усуваючи прояви інтоксикації у гематоонкологічних хворих з токсичним ураженням печінки внаслідок хіміотерапії. Клінічне використання препарату лактосорбалу в програмах інфузійно-трансфузійної терапії. Лактосорбал застосовано у 25 осіб з тяжкою поєднаною травмою, ускладненою крововтратою і шоком. Трансфузії лактосорбалу (3-8 переливань) розпочинали на 2-5 добу після оперативного втручання з приводу травми, тобто у ранньому періоді травматичної хвороби, який характеризувався складними порушеннями гемодинаміки і гомеостазу, розвитком печінкової і ниркової недостатності. Переливання препарату стабілізували показники функціонального стану системи кровообігу. Виявлено корегуючий вплив лактосорбалу на прояви метаболічного ацидозу, гіпоальбумінемії. Про відновлення функції нирок у цих хворих свідчило посилення добового діурезу, зниження концентрації азотистих метаболітів у крові (сечовини з 15,7±1,2 до 8,2±1,0 ммоль/л, креатиніну з 0,24±0,02 до 0,13±0,01 ммоль/л; р(0,05). Курсова трансфузійна терапія лактосорбалом суттєво поліпшувала функціональний стан печінки. Вірогідно знижувався рівень білірубіну та активність АЛТ і АСТ, хоча повної нормалізації цих показників не відбувалося. Препарат має виражену дезінтоксикаційну дію. Констатовано суттєве зниження кількості лейкоцитів, ЛІІ (з 2,9(0,5 до 1,0(0,3 ум. од.; p<0,05). Після трансфузій лактосорбалу не наступало підвищення рівня глюкози крові. Препарат активізував моторно-евакуаційну функцію кишечника без застосування медикаментозних стимуляторів. Таким чином, курсова трансфузійна терапія лактосорбалом здатна корегувати порушення метаболізму та відновлювати функціональний стан печінки і нирок у хворих з тяжкою поєднаною травмою, ускладненою шоком. Лактосорбал використано для заповнення апарату штучного кровообігу під час операцій на відкритому серці. Лактосорбал, застосований у дослідній групі (29 хворих з вадами серця), на противагу до желатинолю з глюкозою 5% у контрольній групі (30 хворих), призводив до підвищення колоїдно-осмотичного тиску і осмолярності плазми пацієнтів вже на початку проведення штучного кровообігу, причому ці зміни утримувались до кінця операції. Лактосорбал мав виражений вплив на протеїнограму хворих, зумовлюючи суттєве збільшення концентрації загального білка і вмісту альбуміну, підтримував вихідний показник гематокриту. Препарат сприяв корекції водного дисбалансу та мобілізації інтерстиціальної рідини у судинне русло, зростанню осмолярності сечі та діурезу, нормалізував кислотно-основний стан крові. Застосування желатинолю з глюкозою не мало позитивного впливу на ці показники гомеостазу і метаболізму. Перфузія з використанням лактосорбалу призводила до зниження концентрації сечовини і креатиніну, рівень яких на початку операції був підвищеним. Желатиноль з глюкозою не мав такої дії. Лактосорбал позитивно впливав на функцію печінки (істотне зниження концентрації білірубіну). Особливо треба відзначити, що лактосорбал на противагу до желатинолю з глюкозою не викликав підвищення рівня глюкози крові. Отримані результати обґрунтовують можливість безпечного застосування препарату лактосорбалу у складі перфузійного розчину для штучного кровообігу під час операцій на серці, в тому числі у хворих на цукровий діабет, і його переваги над желатинолем з розчином глюкози 5%. Лікувальні програми із застосуванням трансфузій лактосорбалу проведено у 49 хворих з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини для передопераційної підготовки, під час операцій і у післяопераційному періоді. Трансфузії лактосорбалу переносилися хворими добре, приводили до стабілізації гемодинамічних показників. Значно покращилися показники кислотно-основного стану крові, які вказували на ліквідацію метаболічного ацидозу, зокрема: підвищилися показники pH венозної крові, концентрації ВВ, SB і АВ. Після трансфузій у хворих підвищувався вміст альбуміну з 35,7±1,4 до 51,2(2,4% (p<0,05) та наступала нормалізація співвідношення глобулінових фракцій. Виявлено поліпшення функціонального стану печінки: вірогідно знизилися концентрація загального білірубіну з 25,8±2,1 до 9,9±0,2 мкмоль/л (p<0,05) та активність АЛТ і АСТ, а також показник тимолової проби. Після застосування лактосорбалу збільшувався добовий діурез, зменшувалися концентрація сечовини та креатиніну крові. Таким чином, лактосорбал показаний для застосування в хірургічній практиці як для консервативного лікування хворих, так і у періопераційному періоді. У гематологічних пацієнтів (27 осіб) з ушкодженням печінки різного генезу (токсичний гепатит внаслідок інтенсивної хіміотерапії, метапластичний процес, холестатичний гепатит) трансфузії лактосорбалу сприяли поліпшенню загального стану хворих та функціонального стану печінки (знижували рівень загального білірубіну з 73,1±8,7 до 35,4±2,5 мкмоль/л; p<0,05), мали дезінтоксикаційну дію, збільшували діурез. Лактосорбал не впливав на показники коагулограми у цих хворих. Результати доводять доцільність застосування лактосорбалу в комплексному лікуванні гематологічних хворих з ураженням печінки. Лактосорбал використано у комплексній терапії 26 хворих на хронічний персистуючий гепатит, хронічний активний гепатит, цироз печінки. Трансфузії препарату не викликали суттєвих змін артеріального тиску, дихання та температури тіла хворих. Препарат сприяв відновленню функції гепатоцитів, ступінь якого залежав від характеру пошкодження печінки: найбільші позитивні зміни спостерігали при хронічному персистуючому гепатиті, найменш значні – при цирозі печінки. Зменшувалася концентрація білірубіну крові, причому при хронічному персистуючому гепатиті наступала майже повна його нормалізація. У хворих суттєво знижувалася активність АЛТ і АСТ, хоча при всіх формах ці показники у кінці курсу трансфузій перевищували норму. Виявлено і певну нормалізацію кислотно-лужного стану крові у цих хворих. Результати досліджень свідчать про поліпшення функції печінки і послаблення печінково-клітинної недостатності під впливом трансфузій лактосорбалу. Спостерігався позитивний діуретичний ефект, що сприяло зменшенню набряків і асциту у хворих з явищами портальної гіпертензії. У більшості хворих після курсу трансфузій зменшилися суб’єктивні і об’єктивні прояви ураження печінки (жовтяниця, свербіння шкіри, анемія, геморагії, асцит). Завдяки поліпшенню функції печінки і посиленню діурезу препарат мав виражену дезінтоксикаційну дію (зниження лейкоцитозу, ШОЕ, ЛІІ). Отже, препарат лактосорбал має добру терапевтичну дію при хронічних пошкодженнях печінки. Інфузійна терапія із застосуванням реосорбілакту при різних патологічних станах. Проведено дослідження клінічної ефективності реосорбілакту у 98 хворих з різними хірургічними захворюваннями, в тому числі з хворобами дуодено-панкреато-біліарної зони. Реосорбілакт застосовували у вигляді курсової терапії до, під час і після оперативних втручань, а також для консервативного лікування розладів гомеостазу та інтоксикації тяжких хворих хірургічного профілю. Введення препарату переносилися хворими без побічної дії. Після курсу інфузій у хворих наступала корекція показників кислотно-основного стану крові, а також осмолярності плазми. Одночасно нормалізувався рівень калію, натрію і хлоридів плазми крові. Препарат покращував функціональний стан печінки, про що свідчили вірогідне зниження концентрації загального білірубіну плазми крові, активності амінотрансфераз, величини тимолової проби до норми. Збільшувався добовий діурез та нормалізувався рівень азотистих метаболітів (сечовини, креатиніну), що вказувало на сприятливий вплив препарату на функціональний стан нирок. Реосорбілакт має виражену дезінтоксикаційну дію, що сприяло поліпшенню загального стану хворих, значному зменшенню проявів інтоксикації (показники ЛІІ та СМП знижувалися, подовжувався час парамеційного тесту). Інфузії реосорбілакту суттєво не впливали на рівень глюкози крові. У хворих, оперованих на шлунково-кишковому тракті, після інфузій швидко відновлювалася перистальтика кишечника. Проведені дослідження обґрунтовують ефективність застосування плазмозамінного препарату реосорбілакту у хірургічних хворих як при оперативних втручаннях, так і для консервативного лікування. F X † ? ? ? ? ? ’ ” – ? ? ? ? a @ „o „ o ¤x^„o ?? ???F?????? ???\??????? ?kd< «kd  ” Oe O e e i o oe SQEE9 d?th]„thya$ O Oe e oe ue ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn ”yn SQE=1 ”yn ? ? ? d?th`„? ( час препарат не призводив до зростання рівня глюкози крові пацієнтів з деякою тенденцією до його зниження (з 10,4±0,9 до 9,3±0,6 ммоль/л). Таким чином, реосорбілакт можна застосовувати при ускладненнях цукрового діабету, оскільки він містить сорбітол, метаболізм якого не впливає на рівень глюкози крові. Клінічна ефективність реосорбілакту вивчена у 15 урологічних хворих в періопераційному періоді, а також при їх консервативному лікуванні. Після інфузій у хворих поліпшувалася функція нирок, що супроводжувалося зниженням концентрації азотистих метаболітів (сечовини, креатиніну) та збільшенням об’єму діурезу. Відповідно поліпшувався загальний стан пацієнтів, значно зменшувалися клінічні і лабораторні ознаки інтоксикації (ШОЕ, ЛІІ та подовжувався парамеційний тест). Інфузії реосорбілакту не призводили до підвищення рівня глюкози крові цих хворих. Таким чином, застосування реосорбілакту має виражений дезінтоксикаційний ефект, сприяючи поліпшенню роботи нирок в урологічних хворих. В онкологічній практиці реосорбілакт застосовували для корекції проявів пухлинної ендогенної інтоксикації. Під спостереженням знаходилося 15 онкологічних хворих із злоякісними новоутворами органів черевної порожнини у II - III стадії хвороби. Встановлено, що після курсу інфузій реосорбілакту загальний стан хворих і їх фізична активність за індексом Karnofsky поліпшилися. Суттєво знижувалися ЛІІ, концентрація СМП, подовжувався час життя парамецій, що свідчило про зменшення проявів ендогенної інтоксикації. Таким чином, інфузійна терапія реосорбілактом дозволяла поліпшити якість життя онкологічних хворих і підготувати їх до оперативного чи цитостатичного лікування. У 24 гематоонкологічних хворих з токсичним гепатитом та явищами інтоксикації внаслідок інтенсивної цитостатичної терапії проводили курс інфузій реосорбілакту. Плазмозамінник добре переносився пацієнтами, не викликав реакцій та ускладнень. Застосування реосорбілакту сприяло стабілізації показників функціонального стану системи кровообігу. Констатовано зменшення проявів ушкодження клітин печінки: вірогідно знижувалися рівень загального білірубіну крові хворих, активність АЛТ і АСТ, показники тимолової проби. Виявлено позитивний вплив реосорбілакту на прояви метаболічного ацидозу. Після проведеного лікування посилився діурез. У хворих суттєво поліпшилися лабораторні показники, які характеризують інтоксикацію: знизилися ЛІІ та рівень СМП, зросла величина парамеційного тесту. Концентрація глюкози крові після введення препарату не мінялася. Таким чином, констатовано, що плазмозамінник реосорбілакт має виражену гепатопротекторну і дезінтоксикаційну дію у гематологічних хворих з пошкодженням печінки внаслідок цитостатичної терапії. Застосування сорбілакту в програмах інфузійної терапії. Клінічна ефективність сорбілакту досліджена у 107 хворих з хірургічною патологією, в тому числі із захворюваннями дуодено-панкреато-біліарної зони (калькульозний холецистит, холедохолітіаз, панкреатит, пухлини). Препарат застосовувався в періопераційному періоді. Загальний стан хворих був тяжким, що зумовлено перебігом захворювання, а також операційною травмою. Інфузії сорбілакту переносилися хворими добре, без побічної дії. Інфузії препарату призводили до істотної стабілізації гемодинамічних показників. Встановлено, що застосування сорбілакту сприяло поліпшенню загального стану хворих. Сорбілакт, який містить сорбітол у високій концентрації (20%), давав у тяжких оперованих хворих ефект гемодилюції, збільшував осмолярність плазми, стабілізував водно-сольовий і кислотно-основний баланс організму, нормалізував функцію печінки, стимулював діурез, мав дезінтоксикаційну дію. Після його застосування, навіть багаторазового, не підвищувався рівень глюкози крові. Таким чином, препарат показаний для застосування у хірургічній практиці. Проведено дослідження впливу інфузій сорбілакту на рівень глюкози крові та явища інтоксикації у 20 хворих на цукровий діабет, ускладнений судинними порушеннями з гнійно-септичними станами. Інфузійна терапія сорбілактом, поряд з суттєвим поліпшенням загального стану хворих та покращенням місцевих проявів гнійно-септичного процесу, сприяла зменшенню лабораторних ознак ендогенної інтоксикації (вірогідне зниження ЛІІ, концентрації СМП, продовження часу парамеційного тесту). Препарат сорбілакт не впливав на рівень глюкози крові (до інфузій – 11,2±0,7, після курсу – 10,5±0,5 ммоль/л), що робить можливим його застосування у хворих на цукровий діабет, зокрема, при його ускладненнях. Сорбілакт застосовано при оперативних втручаннях у 16 урологічних хворих. Інфузії гіперосмолярного плазмозамінника сорбілакту призводять до поліпшення функції нирок, посилення діурезу, виведення сечовини та креатиніну, зменшення клінічних та лабораторних ознак інтоксикації. Рівень глюкози крові хворих після інфузій сорбілакту не змінювався. Ефективність сорбілакту досліджено у програмах детоксикаційної терапії 17 онкологічних хворих на рак стравоходу та рак шлунка у II - III стадії хвороби. Встановлено, що інфузії сорбілакту зумовлюють поліпшення загального стану онкологічних хворих за індексом Karnofsky, підвищення їх активності та толерантності до навантажень. Одночасно у цій групі хворих після застосування сорбілакту наступало зменшення ступеня ендогенної інтоксикації за лабораторними показниками (знижувалися ЛІІ і рівень СМП, подовжувався час парамеційного тесту). Проведене дослідження показало, що сорбілакт має виражений дезінтоксикаційний ефект у тяжких онкологічних хворих, що дає можливість підготувати їх до оперативного втручання або цитостатичної терапії. Дослідження клінічної ефективності сорбілакту проведено у гематологічних хворих з автоімунними цитопеніями (6 випадків) та при ушкодженнях печінки внаслідок цитостатичної терапії гематоонкологічних процесів (8 хворих). Інфузії сорбілакту хворі переносили добре, без реакцій та ускладнень. Загальний стан хворих після інфузій поліпшувався, гемодинамічні показники стабілізувалися, наступала нормалізація показників кислотно-основного стану крові. Препарат поліпшував функцію печінки. Після курсу вливань зменшилася іктеричність шкіри, склер, видимих слизових оболонок, знижувалися рівень загального білірубіну, активність АЛТ і особливо АСТ; нормалізувалися показник тимолової проби і концентрація фібриногену. Зростав добовий діурез з 1020±110 до 1800±150 мл (р<0,05). Відзначено суттєві позитивні зміни лабораторних показників ступеня інтоксикації: зниження ЛІІ і концентрації СМП, підвищення величини парамеційного тесту. Незважаючи на гіперосмолярну концентрацію сорбітолу, застосування сорбілакту не підвищувало рівень глюкози крові хворих (до лікування – 6,1±0,3, після курсу вливань – 5,7±0,5 ммоль/л; р>0,05). Таким чином, сорбілакт у гематологічних хворих
виявляє гепатопротекторну дію і має виражений дезінтоксикаційний ефект.

Застосування кріоконсервованих еритроцитів для лікування анемічних
станів різної етіології. Проаналізовано результати дослідження
морфологічних (світлова і електронна мікроскопія), біофізичних
(електрофоретична рухливість, осмотична резистентність, вільний
гемоглобін і позаклітинний К+), біохімічних (рН, 2,3-ДФГ, АТФ) та
функціональних (рО2, рСО2) властивостей еритроцитів, заморожених з
ендоцелюлярним кріопротектором на основі гліцерину, у процесі зберігання
до 12 міс. у замороженому стані при -20,0±2,0 °С, а також після їх
розморожування, відмивання і ресуспендування у
лактатно-сахарозо-фосфатному розчині під час зберігання при +4 °С
впродовж 7 днів. У результаті цих досліджень доведено, що еритроцити
зберігають свої властивості як у замороженому стані при -20 °С
щонайменше 12 міс., так і після розморожування і ресуспендування в
запропонованому розчині при +4 °С до 7 днів. Отже, препарат
кріоконсервованих еритроцитів є повноцінним гемотрансфузійним
середовищем.

Кріоконсервовані еритроцити використано у лікуванні 42 гематологічних
хворих при апластичній анемії, автоімунній гемолітичній анемії та
вторинній анемії, зумовленій пригніченням гемопоезу неопластичним
процесом або в результаті цитостатичної терапії. Більшість пацієнтів
цієї групи отримували раніше гемотрансфузії (еритромаси, відмитих
еритроцитів), які ускладнювалися посттрансфузійними реакціями внаслідок
алоімунізації (наявні антиеритроцитарні антитіла). Трансфузії
кріоконсервованих еритроцитів добре переносилися хворими, у них не
виникали посттрансфузійні реакції та ускладнення, не зростав титр
антиеритроцитарних антитіл. Дослідження показали, що після трансфузій
середовища рівень вільного гемоглобіну і позаклітинного калію у плазмі
пацієнтів не зростав, що вказувало на стабільність клітинних мембран
перелитих еритроцитів, їх стійкість і відсутність гемолізу в кров’яному
руслі реципієнта. Одночасно після курсу переливань еритроцитів
спостерігалася позитивна динаміка показників червоної крові хворих:
кількість еритроцитів зросла з 2,70±0,16 до 3,90±0,36(1012/л (р<0,05), гемоглобіну – з 73,0±1,5 до 111,0±4,6 г/л (р<0,05). Застосування кріоконсервованих еритроцитів не мало негативного впливу на систему гемостазу. Після трансфузій значно зростав рівень АТФ і 2,3-ДФГ в еритроцитах периферійної крові відповідно з 2,4±0,2 до 3,2±0,1 мкмоль/г Hb і з 10,2±0,8 до 13,1±0,6 мкмоль/г Hb (р<0,05), що вказувало на життєздатність і високий рівень киснево-транспортної функції перелитих кріоконсервованих еритроцитів. Проведені дослідження доводять структурно-функціональну повноцінність і приживання перелитих розморожених еритроцитів в кров’яному руслі хворих. Клінічно важливо, що включення кріоконсервованих еритроцитів в програми інфузійно-трансфузійної терапії гематологічних хворих з анемічним синдромом та обтяженим гемотрансфузійним анамнезом мало виражену замісну дію, не викликало посттрансфузійних реакцій та ускладнень, сприяло покращенню функціонального стану і енергетичного обміну еритроцитів крові реципієнтів. Кріоконсервовані еритроцити було застосовано у 23 хворих на гемофілію А і В з крововтратою понад 15-20% ОЦК та прогресуючою постгеморагічною анемією, що було показом до гемотрансфузійної терапії. Трансфузії звичайної еритроцитної маси супроводжувалися розвитком посттрансфузійних реакцій з виявленими антиеритроцитарними антитілами. Трансфузії кріоконсервованих еритроцитів добре переносилися хворими, у жодному випадку не було зафіксовано посттрансфузійних реакцій та ускладнень. Показники гемодинаміки, частота дихання, температура тіла були стабільні під час та після переливань. Після трансфузій кріоконсервованих еритроцитів, спостерігалася позитивна динаміка змін показників червоної крові: кількість еритроцитів збільшилася з 2,3(0,2 до 3,1(0,2(1012/л, рівень гемоглобіну – з 63,6(4,8 до 78,0(6,9 г/л, гематокрит – з 0,33(0,03 до 0,41(0,04 л/л (у всіх випадках р<0,05). Результати проведених досліджень показали виражений замісний ефект переливань розморожених еритроцитів у хворих на гемофілію. титр антиеритроцитарних антитіл зменшувався. Одночасно у хворих на гемофілію з інгібітором до дефіцитного фактору знижувався його рівень. У хворих із сильною відповіддю при високому початковому рівні інгібітору (>10 БО/мл) після
введення кріоконсервованих еритроцитів його рівень знижувався на 3-5
БО/мл, а у хворих із слабкою відповіддю (з початковим рівнем інгібітору
<10 БО/мл) він знижувався до 0-5 БО/мл, що вказувало на нейтралізацію (зв’язування) інгібітору розмороженими еритроцитами у 80% реципієнтів і клінічно проявлялося відсутністю свіжих кровотеч. Таким чином, кріоконсервовані еритроцити можуть застосовуватися як ефективне гемотрансфузійне середовище у програмах лікування постгеморагічної анемії у хворих на гемофілію, сенсибілізованих багаторазовими гемотрансфузіями у минулому та з виявленими інгібіторними антитілами до дефіцитного фактору. Кріоконсервовані еритроцити застосовано для трансфузійної терапії 25 хворих хірургічного профілю з патологією органів черевної порожнини (виразкова хвороба, гостра непрохідність, тощо) з вираженим анемічним синдромом внаслідок крововтрат та інтоксикації. Трансфузії кріоконсервованих еритроцитів добре переносилися хворими, без післятрансфузійних реакцій та ускладнень. Під час і після переливань рівень вільного гемоглобіну в плазмі крові не зростав, що свідчило про відсутність гемолізу і підтверджувало стійкість кріоконсервованих еритроцитів у кров’яному руслі реципієнта. На основі дослідження показників АТФ, 2,3-ДФГ і Р50 показано, що введені до кров’яного русла реципієнтів розморожені еритроцити залишаються метаболічно повноцінними з високим рівнем життєздатності і збереженою киснево-транспортною функцією. Після переливань кріоконсервованих еритроцитів спостерігалася позитивна динаміка показників червоної крові хворих аж до повної ліквідації анемії, що свідчило про ефективність використання кріоконсервованих еритроцитів при анемічних станах у хірургічних хворих. Дослідження клінічної ефективності кріоконсервованих еритроцитів під час операцій гемодіалізу проведено у 23 хворих з гострою нирковою недостатністю (ГНН) різної етіології (тяжкі травми, позалікарняні аборти, тяжка нефропатія під час пологів, АВ0- чи Rh-несумісні гемотрансфузії). Усі хворі були у тяжкому стані – з анурією, вираженими проявами уремічної інтоксикації, порушеннями водно-електролітного і білкового балансів, глибокою анемією. Вперше розроблено і застосовано методику заповнення гемодіалізатора апарату „штучна нирка” розмороженими відмитими і ресуспендованими в лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцитами, кріоконсервованими при -20 °С, з додаванням розчину альбуміну 10% під час операцій гемодіалізу. Виявлено високу механічну і біохімічну стійкість розморожених відмитих еритроцитів при циркуляції в апараті впродовж 4 год. гемодіалізу. У хворих на ГНН, викликану попередньою АВ0- чи Rh-несумісною гемотрансфузією, і, отже, сенсибілізованих до еритроцитів (наявні антитіла до еритроцитарних антигенів), під час і після гемодіалізу з використанням кріоконсервованих еритроцитів не спостерігали трансфузійних реакцій і ускладнень. Операції гемодіалізу призводили до значного зниження рівня азотистих метаболітів у крові пацієнтів. Концентрація сечовини знижувалася з 58,7(3,0 до 20,0(2,1 ммоль/л, креатиніну – з 1,34(0,14 до 0,33(0,07 ммоль/л. У хворих на ГНН до проведення гемодіалізу концентрація K+ в крові була підвищеною до 5,8(0,2 ммоль/л, вміст Na+ і Ca++ в плазмі були знижені – відповідно до 123,0(2,2 ммоль/л і 1,8(0,1 ммоль/л. Під впливом операцій гемодіалізу з використанням кріоконсервованих еритроцитів визначалося вірогідне зниження рівня калію до 3,6(0,1 ммоль/л. Одночасно концентрація натрію і кальцію збільшилася і складала відповідно 130,0(1,8 ммоль/л та 2,2(0,2 ммоль/л. Використання кріоконсервованих еритроцитів разом з розчином альбуміну 10% призводило до суттєвої корекції гіпопротеїнемії та гіпоальбумінемії, які спостерігались у цих хворих до гемодіалізів. При анемії, виявленій в усіх хворих на ГНН (гемоглобін 66,3(3,8 г/л, еритроцити 2,40(0,02Ч1012/л), застосування кріоконсервованих еритроцитів для гемодіалізу супроводжувалося приростом рівня гемоглобіну до 84,7(4,5 г/л і кількості еритроцитів до 2,80(0,02Ч1012/л. Механізм лікувальної дії кріоконсервованих еритроцитів при використанні під час гемодіалізу пов’язаний не тільки з замісною дією введених життєздатних еритроцитів, але й з ресуспендуючим розчином, який має властивості плазмозамінника, та доданим альбуміном, що сприяє зменшенню проявів уремічної інтоксикації, нормалізації електролітного і білкового балансів. Кріоконсервовані еритроцити включено у лікування анемічних станів у 28 нефрологічних хворих (хронічний нефрит, пієлонефрит) на стадії хронічної ниркової недостатності (ХНН). У всіх хворих, крім вторинної анемії, були виражені прояви ХНН: уремічна інтоксикація, порушення водно-електролітного, білкового балансів, кислотно-основного стану крові. Одноразові та повторні трансфузії кріоконсервованих еритроцитів переносилися пацієнтами добре, без післятрансфузійних реакцій та ускладнень. Після переливань, особливо багаторазових, спостерігалося зростання кількості еритроцитів з 2,60(0,16 до 3,30(0,18(1012г/л, рівня гемоглобіну з 54,0(5,0 до 90,0(3,6 г/л, гематокриту з 0,23(0,01 до 0,32(0,03 л/л. Застосування кріоконсервованих еритроцитів сприяло значному зменшенню проявів уремічної інтоксикації, поліпшенню функції нирок та показників гомеостазу. Суттєво знижувався ЛІІ, збільшувався показник парамеційного тесту. Вірогідно знижувалися концентрація сечовини та креатиніну в плазмі крові і покращувалися показники клубочкової фільтрації та канальцевої реабсорбції. У хворих спостерігали суттєве зростання рН крові, величин SB, АВ, рО2 та зниження рСО2. Корекція метаболічного ацидозу у хворих з ХНН відбувалася внаслідок залужнювальної дії натрію лактату у складі ресуспендуючого лактатно-сахарозо-фосфатного розчину. Стабілізувався за рахунок ресуспендуючого розчину і електролітний склад крові при ХНН: знижувався рівень калію від 5,70(0,43 до 3,60(0,12 ммоль/л, а концентрація натрію і кальцію вірогідно зростала. Отже, гемотрансфузійний препарат ресуспендованих еритроцитів не тільки корегує анемію, але й сприятливо впливає на функцію нирок, зменшуючи прояви анемії та розлади гомеостазу у нефрологічних хворих з анемією і проявами ХНН. На основі аналізу результатів проведених досліджень узагальнено механізм лікувальної дії нових плазмозамінних препаратів (табл. 6), визначено спільні і спеціальні (диференційовані) їх лікувальні властивості, покази і протипокази для застосування у клінічній практиці. Лікувальна дія всіх препаратів визначається насамперед їх складом, але не є простою сумою терапевтичного впливу окремих складників. Усі препарати і гемотрансфузійне середовище є ареактогенними і мають знижений ризик передачі гемотрансмісивних інфекцій, а для реосорбілакту і сорбілакту він взагалі відсутній. Препарат кріоконсервованих еритроцитів призначений для замісної терапії анемій різного походження (постгеморагічних, гіпопластичних, дефіцитних) у випадку необхідності швидкої ліквідації загрозливого анемічного стану, гіпоксії, корекції операційної крововтрати. Таблиця 6 Основні механізми лікувальної дії досліджених плазмозамінних препаратів Механізми лікувальної дії Лактопро-теїн Лактопро-теїн з сорбітолом Лактосор-бал Реосорбі-лакт Сорбілакт - нормалізація геодинаміки - посилення моторної функції кишечника - посилення діурезу - підвищення концентрації загального білка і альбуміну крові - підвищення онкотичного тиску крові - відновлення водно-електролітного балансу крові - підвищення осмолярності крові - підвищення рівня глюкози крові - підвищення енергетичного потенціалу (ккал/л) - інсулінонезалежний шлях засвоєння енергоємних складників - залужнювальна дія - поліпшення метаболізму печінки, нирок - поліпшення загального стану і фізичної активності хворих - гемодилюція - зниження рівня азотистих метаболітів у крові - підвищення діурезу і осмолярності сечі + + – – + + + + + 455 – + + + + + + ++ + ++ + + + + – 470 + + + ++ ++ + ++ ++ ++ ++ + + + ++ – 950 + + + +++ +++ + +++ + + ++ – – ++ + – 360 + + + ++ ++ + ++ + ++ ++ – – ++ ++ – 735 + + + +++ +++ + +++ Додатковим прямим показом до застосування нового середовища, яке відзначається низькою реактогенністю внаслідок відсутності білків плазми, клітинних елементів та мікрозгустків, є профілактика або наявність алосенсибілізації до еритроцитів з посттрансфузійними реакціями і гемолізом після переливань звичайної еритроцитної маси. Ресуспендуючий розчин цього середовища завдяки своєму складу має плазмозамінну дію, що особливо важливо при постгеморагічних анеміях. Показами до курсу інфузійно-трансфузійної терапії новими плазмозамінниками у хворих хірургічного профілю є комплекс типових розладів гемодинаміки, мікроциркуляції, гомеостазу, обміну речовин, інтоксикація, які супроводжують невідкладні стани (шок травматичний, геморагічний, опіковий), операційну травму, септичні стани, або профілактика цих розладів при обширних оперативних втручаннях. До хронічних хвороб, при яких показано застосування нових плазмозамінників, відносяться хвороби печінки з явищами печінково-клітинної недостатності та хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю, при яких порушуються білковий, водно-електролітний баланс, обмін речовин і розвивається інтоксикація. Крім того, ці препарати застосовуються при явищах ендогенної і екзогенної (хіміотерапія) інтоксикації, порушеннях гемопоезу інтоксикаційного генезу, розладах функції печінки у гематоонкологічних і онкологічних хворих. У багатьох випадках досліджені плазмозамінні препарати взаємозамінні, проте мають особливості лікувальної дії та протипокази, які треба брати до уваги. лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом і лактосорбал (препарати, які містять альбумін) призначені для корекції гемодинаміки, колоїдно-осмотичного тиску, гіпоальбумінемії і тому показані у хворих з шоком, опіками та іншими критичними станами, операційною травмою, при хворобах печінки і нирок. Здатність альбуміну зв’язувати і транспортувати токсичні речовини може бути використана для лікування екзогенних отруєнь. Натрію лактат забезпечує залужнювальну дію ресуспендуючого розчину і усіх досліджених плазмозамінників при метаболічному і дихальному ацидозі, однак їх використання при метаболічному алкалозі не показане. Препарат лактопротеїн містить глюкозу, що робить його особливо придатним для трансфузійної терапії при хворобах і пошкодженнях нирок, однак не дозволяє використовувати у хворих на цукровий діабет. Всі препарати стабілізують водно-електролітний стан пацієнтів завдяки збалансованій кількості основних аніонів, причому реосорбілакт і сорбілакт містять, крім Na+, K+, Ca++, також і Mg++. Плазмозамінники лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал, реосорбілакт і сорбілакт, у складі яких є сорбітол як осмотична, енергетична сполука, дезагрегант, осмодіуретик, стимулятор моторики травного тракту, можна застосовувати у всіх категоріях хірургічних хворих при невідкладних станах, операційній травмі, судинних порушеннях, гнійно-септичних процесах. Вони можуть використовуватися у хворих на цукровий діабет для безглюкозних трансфузій/інфузій. Препарати, до складу яких введено сорбітол у високій (20%) концентрації (лактосорбал і сорбілакт) і які мають властивості гіперосмолярних розчинів, значно підвищують осмолярність плазми хворих, мають сильну осмодіуретичну і дезінтоксикаційну дію, виражену стимулюючу дію на перистальтику кишечника. Однак, вони не можуть використовуватися у хворих з порушеним водним балансом та дегідратацією тканин і клітин. Нормалізуючий вплив препаратів на гомеостаз відбувається не тільки за рахунок прямої замісної дії їх компонентів, але й завдяки їх впливу на процеси обміну речовин, функцію органів детоксикації. Основною передумовою раціональної інфузійно-трансфузійної терапії запропонованими препаратами є правильна і своєчасна діагностика не тільки хвороби і її ускладнень, але й патофізіологічних процесів, якими вона супроводжується; знання механізмів і особливостей лікувальної дії кожного з препаратів, показаних до застосовування; спостереження за хворим, його станом і лабораторними показниками у процесі інфузійно-трансфузійної терапії для визначення її ефективності, ускладнень та внесення необхідних змін. ВИСНОВКИ У дисертації наведено наукове узагальнення і нове вирішення актуальної прикладної проблеми, яка полягає в обґрунтуванні оптимальних ефективних програм інфузійно-трансфузійної терапії у клінічній практиці на основі використання складних плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії (лактопротеїну, лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту і сорбілакту) і гемотрансфузійного середовища (розморожених відмитих ресуспендованих еритроцитів). Клінічна ефективність запропонованих програм інфузійно-трансфузійної терапії зумовлена коригуючим впливом плазмозамінних препаратів на порушення гемодинаміки, зміни реологічних властивостей крові, кислотно-основного стану, водно-електролітного балансу, кисневе і енергетичне голодування, прояви інтоксикації внаслідок порушення функції органів детоксикації (печінки, нирок), які виникають при невідкладних станах, операційній травмі, хірургічних захворюваннях, онкологічних хворобах, гнійно-септичних процесах. Комплексна терапія хворих при невідкладних станах (травма, крововтрата, опіки, шок) із застосуванням плазмозамінних препаратів лактопротеїну, лактосорбалу сприяє ліквідації гемодинамічних і метаболічних проявів шоку шляхом зростання ОЦК з 61,8±3,7 до 70,4±1,6 мл/кг, ОЦП з 35,3±1,9 до 41,8±1,1 мл/кг, підвищення осмолярності з 280,2±8,5 до 307,7±2,8 мосм/л і колоїдно-осмотичного тиску плазми з 17,2±0,8 до 25,3±0,2 мм рт.ст., корекції розладів водно-електролітного і кислотно-основного стану крові, гіпоальбумінемії, відновлення функції органів детоксикації (печінки, нирок), збільшення діурезу і виведення азотистих метаболітів. Лактосорбал на противагу до лактопротеїну має більш виражений осмодіуретичний і дезінтоксикаційний ефект. Препарати лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал порівняно з колоїдними розчинами (желатиноль) при застосуванні у кардіохірургії для заповнення апарату штучного кровообігу більшою мірою забезпечують сприятливий перебіг операції на відкритому серці внаслідок стабілізації гемодинаміки і досягнення нормоволемічної гемодилюції протягом усієї операції, запобігання виникненню розладів водно-електролітного балансу, кислотно-лужного стану, гіпоальбумінемії, мають діуретичну дію, особливо лактосорбал, і запобігають нагромадженню продуктів обміну під час операції. Курсова інфузійно-трансфузійна терапія плазмозамінними препаратами поліфункціональної дії у хворих з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини, урологічними хворобами та при гнійно-септичних процесах дозволяє запобігти розвиткові або відкорегувати розлади гемодинаміки, гомеостазу, метаболізму та прояви інтоксикації у передопераційному періоді, провести оперативне втручання в умовах нормоволемічної гемодилюції із збереженням ОЦК і ОЦП, осмотичного тиску крові, а у післяопераційному періоді забезпечити швидке відновлення гемодинаміки, водно-сольового і кислотно-лужного балансу, дезінтоксикаційної функції печінки і нирок, активізувати моторно-евакуаційну діяльність травного тракту. Вибір препарату та інтенсивність інфузійно-трансфузійної терапії залежить від глибини і характеру передопераційних розладів гомеостазу та тяжкості операційної травми. Курс інфузій лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту, сорбілакту (плазмозамінників, що містять як енергоємну речовину сорбітол) у хворих із судинними порушеннями на ґрунті цукрового діабету зумовлює клінічне поліпшення перебігу гнійно-септичних ускладнень, має дезінтоксикаційну дію, не підвищуючи рівня глюкози крові. Застосування курсу інфузій лактопротеїну з сорбітолом, лактосорбалу, реосорбілакту, сорбілакту (препаратів, що містять сорбітол) у гематологічних хворих з токсичним пошкодженням печінки цитостатиками та у онкологічних хворих з явищами ендогенної інтоксикації усуває прояви інтоксикації і зумовлює відновлення функції клітин печінки, що у всіх хворих дозволяло продовжити протипухлинне лікування. Найбільш виражену діуретичну і дезінтоксикаційну дію мають препарати з високою концентрацією (20%) сорбітолу – лактосорбал і сорбілакт, але вони не можуть використовуватися у хворих з гіпогідратацією тканин. Курс трансфузійної терапії з використанням лактопротеїну і лактосорбалу у хворих на хронічні хвороби печінки (хронічний персистуючий і активний гепатит, цироз) супроводжується зменшенням клінічних ознак печінкової недостатності, поліпшенням функції гепатоцитів, зниженням показників цитолізу (АЛТ, АСТ) та портальної гіпертензії (асциту). Ефективність трансфузійної терапії залежить від ступеня пошкодження клітин печінки. Трансфузії плазмозамінного препарату лактопротеїну при хронічних хворобах нирок на стадії хронічної ниркової недостатності зумовлюють поліпшення функції нирок, зниження рівня сечовини з 15,3±0,6 до 9,2±0,6 ммоль/л, креатиніну з 0,29±0,02 до 0,17±0,02 ммоль/л, збільшення діурезу з 887±68 до 1240±112 мл, нормалізації водно-електролітного і кислотно-лужного балансу, рівня альбуміну крові з 39,8±2,7 до 51,3±5,1 %, зменшення набряків і виведення азотистих метаболітів. Розморожені відмиті і ресуспендовані у лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцити зберігають свою функціональну повноцінність у судинному руслі реципієнтів. Препарат кріоконсервованих еритроцитів має замісну дію при анеміях різного генезу, сприяючи поліпшенню показників червоної крові і не викликаючи гемотрансфузійних реакцій. Ресуспендуючий розчин завдяки своїм складникам зумовлює нормалізацію гомеостазу, енергетичного обміну і дезінтоксикацію у хворих. Практичні РЕКОМЕНДАЦІЇ Рекомендовано хворим з травматичним шоком, з травмою, поєднаною з крововтратою, опіковою травмою проводити курс трансфузій лактопротеїну або лактосорбалу у дозі 200-400 мл 1-3 рази на день залежно від стану хворого; тривалість курсу – до відновлення ОЦК і ОЦП, стабілізації пульсу і артеріального тиску, показників водно-електролітного і кислотно-лужного балансу, нормалізації діурезу. Запропоновано використовувати плазмозамінні препарати лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом та лактосорбал в об’ємі 500±100 мл у кардіохірургічній практиці для заповнення апарату штучного кровообігу при операціях на відкритому серці. Рекомендовано диференційовані підходи до застосування програмної інфузійно-трансфузійної терапії одним із плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії (лактопротеїном, лактопротеїном з сорбітолом, лактосорбалом, реосорбілактом, сорбілактом) у хворих з хірургічною патологією органів черевної порожнини у передопераційному періоді, під час і після операції залежно від ступеня порушень гемодинаміки, розладів водно-електролітного і кислотно-основного балансу, білкового складу плазми крові, ураження органів детоксикації з нагромадженням метаболітів. У післяопераційному періоді у хворих із зниженою або відсутньою моторно-евакуаційною функцією кишечника рекомендовано застосовувати препарати, які містять сорбітол (лактопротеїн з сорбітолом, реосорбілакт), особливо у високій (20%) концентрації (лактосорбал, сорбілакт). Інфузійну терапію у хворих з гнійно-септичними процесами, онкологічних хворих із синдромом ендогенної інтоксикації, гематологічних хворих з ураженням печінки внаслідок хіміотерапії слід проводити з використанням препаратів з високою концентрацією сорбітолу (лактосорбал, сорбілакт), які дають посилений діуретичний ефект. У хворих на цукровий діабет з судинними ускладненнями доцільно використовувати для інфузійно-трансфузійної терапії препарати лактопротеїн з сорбітолом, лактосорбал, реосорбілакт або сорбілакт. Трансфузійна терапія при хронічних хворобах печінки (гепатит, цироз) з ознаками печінково-клітинної недостатності повинна включати препарати, що містять альбумін (лактопротеїн, лактопротеїн з сорбітолом), а за наявності вираженої портальної гіпертензії з асцитом – лактосорбал. При хронічних хворобах нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит, амілоїдоз) з хронічною нирковою недостатністю рекомендовано курс трансфузій лактопротеїну. Трансфузії кріоконсервованих розморожених відмитих і ресуспендованих еритроцитів рекомендовано використовувати при анеміях за загальними показами до переливань еритромаси у хворих з антиеритроцитарними антитілами та посттрансфузійними реакціями або для їх профілактики у пацієнтів з частими повторними гемотрансфузіями. Показано застосування розморожених відмитих еритроцитів при гемодіалізі у хворих з гострою нирковою недостатністю для заповнення апарату штучної нирки. Список опублікованих праць за темою дисертації Выговская Я.И., Орлик В.В., Миндюк М.В., Винарчик М.Й., Дорошенко Л.Г., Бородай Э.И. Клиническая эффективность трансфузий эритроцитов, криоконсервированных при -20 ± 2 єС у гематологических больных // Гематология и переливание крови (респ. межвед. сб.)- К.: Здоров’я, 1992.-Вып. 27.- С. 31-36. (Дисертант самостійно здійснив планування та розробку клінічних досліджень, розробив критерії відбору хворих та призначення їм трансфузійної терапії, проводив клінічні та лабораторні дослідження, статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Орлик В.В. Ефективність застосування еритроцитів, кріоконсервованих при помірно низьких температурах -40 єС і -20 єС, у хірургічній практиці // Шпитальна хірургія.- 1998.- № 1.- С. 68-72. Орлик В.В. Результати лабораторно-клінічного вивчення розморожених відмитих еритроцитів, кріоконсервованих при -20єС // Проблемы криобиологии.- 1998.- № 1.- С. 53-58. Орлик В.В. Досвід 20-річної роботи банку еритроцитів, кріоконсервованих при помірно низьких температурах -40єС і -20єС // Вісник наукових досліджень.- 1998.- № 5-6. Орлик В.В. Ефективність застосування нового поліфункціонального плазмозамінника лактопротеїну в хірургічній практиці // Актуальні проблеми медицини, біології, ветеринарії і сільського господарства.- 1998.- № 4.- С. 96-98. Качоровський Б.В., Миндюк М.В., Орлик В.В., Басова О.О., Винарчик М.Й., Дорошенко Л.Г., Кондрацький Б.О., Руденко В.П. Застосування препарату лактосорбалу для лікування гематологічних хворих з токсичним гепатитом // Гематологія і переливання крові (міжвід. зб.).- К.: Нора-прінт, 1998.- № 29.- С. 210-214. (Здобувач самостійно проводив відбір хворих для дослідження, призначення терапії, аналіз ефективності лікування, проводив статистичну обробку результатів, здійснював написання та редагування статті). Орлик В.В. Перспективи застосування кріоконсервованих еритроцитів в практичній хірургії // Клінічна хірургія.- 1999. - № 1.- С. 50-53. Орлик В.В. Застосування нового плазмозамінника – лактопротеїну в лікуванні нефрологічних хворих // Вісник наукових досліджень.- 1999.- № 1.- С. 87-89. Орлик В.В. Застосування кріоконсервованих еритроцитів при помірно низьких температурах -40є С і -20 єС для заповнення апарату „штучна нирка” при операціях гемодіалізу // Урологія.- 1999.-Т. 3, № 1.- С. 32-35. Орлик В.В. Шлях розвитку національної мережі банків кріоконсервованих еритроцитів // Практична медицина.- 1999.- № 3-4 (17-18).- С. 129-132. Орлик В.В. Застосування нового плазмозамінника – лактопротеїну зі сорбітолом в гематології // Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія.- 1999.- № 1(5).- С. 50-54. Орлик В.В. Некоторые лабораторно-клинические аспекты сравнительного изучения криоконсервирования эритроцитов при умеренно низких температурах -40 єС и -20 єС // Гематология и трансфузиология.- 1999.- № 6.- С. 17-19. Орлик В.В. Розморожені еритроцити в лікуванні анемії у гематологічних хворих з імунними порушеннями трансфузійного генезу // Експериментальна та клінічна фізіологія та біохімія.- 1999.- № 4.- С. 66-68. Новак В.Л., Качоровський Б.В., Орлик В.В. Сучасний стан національної трансфузійної медицини // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика.- Київ, 1999.- Вип. 8, Кн. 1.- С. 355-360. (Дисертант самостійно здійснив аналіз світових та вітчизняних джерел літератури, результатів використання різних плазмозамінних препаратів у клінічній практиці, брав участь у написанні та редагуванні статті). Орлик В.В. Нові вітчизняні кровозамінники комплексної дії, створені на основі натрію лактату, сорбітолу, альбуміну, глюкози та електролітів // Ліки України.- 2000.- № 3.- С. 4-7. Орлик В.В., Новак В.Л., Кондрацький Б.О., Янчак І.В. Застосування нового поліфункціонального гемокоректора реосорбілакту в післяопераційному лікуванні хворих // Acta Medica Leopoliensia.- 2000.- Т. VI, № 2.- C. 5-8. (Дисертант самостійно проводив відбір хворих для дослідження, призначав інфузійно-трансфузійну терапію, аналізував ефективність проведеного лікування, здійснював статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Орлик В.В., Новак В.Л., Ринажевська О.В. Новий гемокоректор комплексної дії лактосорбал в лікуванні синдрому поліорганної недостатності // Проблеми військової охорони здоров’я: Зб. наук. праць Української військової медичної академії.- К., 2000.- Вип. 7.- С. 432-435. (Дисертант самостійно проводив відбір хворих для спостереження, призначав інфузійно-трансфузійну терапію, аналізував ефективність проведеного лікування, здійснював статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Руденко В.П., Новак В.Л., Качоровський Б.В., Орлик В.В., Винарчик М.Й., Стасишин О.В., Ринажевська О.В., Кондрацький Б.О. Застосування еритроцитів, кріоконсервованих при -20 єС, в лікуванні хворих на гемофілію // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія.- 2000.- № 3 (11).- С. 37-41. (Дисертант самостійно здійснив планування та розробку клінічних досліджень, розробив критерії відбору хворих та призначення їм гемотрансфузійної терапії, статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Москаленко В.Ф., Орлик В.В., Горбань С.М., Новак В.Л. Методологія підвищення безпеки гемотрансфузійної терапії // Лікарська справа.- 2000.- № 6.- С. 3-7. (Дисертант самостійно проаналізував існуючий досвід безпеки гемотрансфузійної терапії, створив і втілив проект дослідження, провів відбір хворих, проаналізував отримані дані, провів статистичну обробку результатів). Орлик В.В. Застосування розморожених відмитих і ресуспендованих в лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцитів, кріоконсервованих при -20 °С, в лікуванні анемії у хворих на хронічну ниркову недостатність // Практична медицина.- 2001.- Т. VII, № 1.- С. 98-102. Орлик В.В. Новий поліфункціональний плазмозамінник „лактопротеїн із сорбітолом” в передопераційній підготовці хворих з патологією панкреатодуоденальної ділянки // Буковинський медичний вісник.- 2001.- Т. 5, № 3.- С. 54-57. Руденко В.П., Стасишин О.В., Лебедь Г.Б., Орлик В.В., Логінський В.О. Характеристика імунних розладів у хворих на гемофілію з виявленим інгібітором залежно від замісної трансфузійної терапії // Лікарська справа.- 2001.- № 3.- С. 39-43. (Дисертант самостійно проводив аналіз світових та вітчизняних даних літератури, аналізував результати трансфузійної терапії, брав участь у написанні та редагуванні статті). Орлик В.В., Новак В.Л., Андрющенко В.П. Новий поліфункціональний кровозамінник у лікуванні інтоксикацій, зумовлених гнійно-септичним станом у хірургічних хворих // Acta Medica Leopoliensia.- 2001.- Т. 7, № 3.- С. 81-85. (Дисертант самостійно провів планування дослідження, здійснював відбір хворих, проводив статистичну обробку даних, аналіз та узагальнення отриманих результатів, здійснював написання та редагування статті). Орлик В.В., Новак В.Л. Новий плазмозамінник поліфункціональної дії в лікуванні термічних уражень // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія.- 2001.- № 3 (15).- С. 82-86. (Дисертант самостійно провів аналіз ефективності нового плазмозамінника в лікуванні термічних уражень, статистичну обробку даних, узагальнення отриманих результатів, здійснив написання та редагування статті). А.с. 1585911 СССР, МПК А 01 N 1/02 / Б.В. Качоровский, М.В. Миндюк, М.Й. Винарчик, В.В. Орлик, М.О. Мелень, В.Л. Новак.- № 4450314/30-14; Заявл. 28.06.88; Опубл. 15.04.90, Бюл. № 33.- 2 с. Патент 32467 Україна, МПК А61К9/08. Плазмозамінювальний розчин комплексної дії “лактопротеїн з сорбітолом” / М.В. Миндюк, Б.В. Качоровський, В.Л. Новак, М.Й. Винарчик, Б.О. Кондрацький, В.В.Орлик.- № 99074351; Заявл 28.07.99; Опубл. 15.12.2000, Бюл. № 7.- 2 с. Патент 32466 Україна, МПК А61К9/08. Комплексний інфузійний препарат “реосорбілакт” / М.В. Миндюк, Б.О. Кондрацький, В.Л. Новак, В.В. Орлик, О.М. Оборін.- № 99074350; Заявл. 28.07.99; Опубл. 15.12.2000, Бюл. № 7.- 2 с. Патент 32629 Україна, МПК А61К9/08. Комплексний інфузійний препарат „сорбілакт” / М.В. Миндюк, Б.О. Кондрацький, В.Л. Новак, В.В.Орлик, О.М. Оборін.- № 99074349; Заявл. 28.07.99; Опубл. 15.02.2001, Бюл. № 1.- 2 с. Качоровский Б.В., Винарчик М.Й., Миндюк М.В., Орлик В.В., Дорошенко Л.Г. Морфофункциональная полноценность эритроцитов, консервированных при -20єС // Тез. докл. III Всесоюзного съезда гемат. и трансф. (Киров, октябрь 1991).- М., 1991.- С. 54-55. Качоровский Б.В., Миндюк М.В., Орлик В.В., Винарчик М.И., Оборин А.Н., Иванкив Т.И., Стогний Т.Р., Кондрацкий Б.А., Лычковская Е.В. Плазмозаменяющие растворы комплексного действия на основе натрия лактата // Акт. проблемы разработки и производства кровезаменителей и консервантов крови: Тез. докл. междун. конф. (Минск, 28 ноября - 1 декабря 1994).- Минск, 1994.- С. 61-63. Качоровський Б.В., Миндюк М.В., Орлик В.В., Винарчик М.Й. Терапевтична ефективність кріоконсервованих при -20 єС еритроцитів, ресуспендованих в лактатвміщуючому розчині // Проблеми патології в експерименті і клініці.- Львів, 1996.- Т.XVII.- С. 210-212. Миндюк М.В., Качоровський Б.В., Винарчик М.Й., Орлик В.В., Воробець Д.Л., Дорошенко Л.Г. Кріоконсервування еритроцитної маси для клінічного застосування з використанням побутових морозильників // Збірник робіт, винаходів та раціоналізаторських пропозицій вчених Поділля.- Хмельницький, 1996.- С. 75. Орлик В.В., Качоровский Б.В., Миндюк М.В., Винарчик М.И. Изучение клинической эффективности комплексного плазмозамещающего препарата лактосорбал // Актуальные вопросы гематологии и трансфузиологии: Тез. докл. III Всерос. съезда гематол. и трансфузиол. (Санкт-Петербург, 26-28 ноября 1996).- СПб., 1996.- С. 98. Орлик В.В. Перспективи створення мережі банків кріоконсервованої донорської і аутологічної крові на Україні // Мат. VII Конгресу СФУЛТ (Ужгород, 16-20 серпня 1998).- Українські медичні вісті.- 1998.- Т. 2, № 1-2 (59-60).- С. 163. Орлик В.В. Белково-солевой плазмозаменитель – лактопротеин и его клиническое применение // Трансфузиология и служба крови: Мат. науч.-практ. конф. (Москва, 17-19 ноября 1998).- М., 1998.- С. 36-36. Орлик В.В., Новак В.Л., Винарчик М.Й., Орлик І.В., Кондрацький Б.О., Ринажевська О.В. Методи кріоконсервування еритроцитів при помірно низьких температурах -40 єС, -20 єС і перспективи їх практичного впровадження // Мат. научно-практ. конф. по безопасности в трансф., посвящ. 55-летию ОСПК (Днепропетровск, 16 марта 1999).- Днепропетровск, 1999. Миндюк М.В., Новак В.Л., Кондрацький Б.О., Орлик В.В., Оборін О.М. Комплексні сорбітоло-сольові інфузійні розчини „Реосорбілакт” і „Сорбілакт” // Матер. научно-практ. конф. по безопасности в трансф., посвящ. 55-летию ОСПК (Днепропетровск, 16 марта 1999).- Днепропетровск, 1999. Миндюк М.В., Качоровський Б.В., Новак В.Л., Винарчик М.Й., Кондрацький Б.О., Орлик В.В. Плазмозаміщуючі розчини комплексної дії на основі альбуміну та натрію лактату // Матер. научно-практ. конф. по безопасности в трансф., посвящ. 55-летию ОСПК (Днепропетровск, 16 марта 1999).- Днепропетровск, 1999. Stasyshyn O., Rudenko V., Orlyk V. Autoimmune complications in haemophiliac patients // Abstracts of the VI Regional European Congress of the International Society of Blood Transfusion (Jerusalem, Israel, May 9-13, 1999).- 1999.- P. 96. Orlyk V. Lactoprotein with sorbitol: new multifunctional plasma substitute in haematology // Abstracts of the Fourth Congress of the European Haematology Association (Barcelona, Spain, June 9-12, 1999).- 1999.- Р. 280. Орлик В.В. Лактопротеїн з сорбітолом у лікуванні лімфом // Сучасні аспекти діагностики та лікування лімфом: Мат. наук.-практ. конф. (Чернігів, 23-24 вересня 1999).- К., 1999.- С. 115-118. Орлик В.В., Новак В.Л., Кондрацький Б.О., Ринажевська О.В. Вивчення клінічної ефективності нового плазмозамінника комплексної дії – реосорбілакту // Досягнення сучасної фармації та перспективи її розвитку у новому тисячолітті: Мат. V Нац. з’їзду фармацевтів України (Харків, 7-9 вересня 1999).- Харків, 1999.- С. 701-702. Орлик В.В. Новый плазмозаменитель полифункционального действия лактосорбал и эффективность его клинического применения // Трансфузиология: Сб. науч. трудов.- Душанбе, 1999.- С. 266-267. Орлик В.В., Новак В.Л., Винарчик М.И., Рынажевская Е.В., Орлик И.В. Чернет О.М. Криоконсервирование аутологичных эритроцитов // Проблемы гематологии и переливания крови.- 2000.- № 2.- С. 34-35. Новак В.Л., Орлик В.В., Кондрацкий Б.О., Матлан В.Л., Фецич Т.Г., Рынажевская Е.В. Новый гемокорректор полифункционального действия – лактосорбал в онкологии // Тез. докл. II съезда онкологов стран СНГ (Киев, 23-26 мая 2000).- Экспериментальная онкология.- 2000.- № 22.- С. 1296. Орлик В.В. Сорбилакт – новый гемокорректор полифункционального действия // Человек и лекарство: Тез. докл. VII Российского национального конгресса (Москва, 10-14 апреля 2000).- М., 2000.- С. 421. Орлик В.В., Кондрацький Б.О., Новак В.Л. Нові українські багатокомпонентні інфузійно-трансфузійні препарати поліфункціональної дії // Тези доп. VIII Конгресу СФУЛТ (Львів-Трускавець, 13-17 серпня 2000).- Львів-Трускавець, 2000.- С. 455. Орлик В.В., Новак В.Л., Кондрацький Б.О. Інфузійно-трансфузійна терапія препаратами поліфункціональної дії // Безкровна хірургія. Сучасна концепція гемотрансфузійної терапії: Мат. всеукр. симпозіуму з міжн. участю (Львів, 27-28 жовтня 2000).- Львів, 2000.- С. 65-66. Орлик В.В., Новак В.Л., Рынажевская Е.В., Орлик И.В., Чернет О.М. Лечебная эффективность нового гемокорректора комплексного действия лактосорбала // Актуальные вопросы гематологии и трансфузиологии: Мат. научно-практ. конф. (Санкт-Петербург, 6-8 июня 2000).- СПб., 2000.- С. 275-276. Кондрацький Б.О., Миндюк М.В., Новак В.Л., Орлик В.В., Оборін О.М., Дзісь Р.П., Дорошенко Л.Г., Гуменюк М.І. Комплексні інфузійні розчини на основі натрію лактату та сорбітолу – „Реосорбілакт” і „Сорбілакт” // Тези доп. IV з’їзду гематологів і трансфузіологів України (Київ, 16-18 травня, 2001).- Гематологія і трансфузіологія (міжвід. зб.).- К.: Нора-прінт, 2001.- Вип. 30.- С. 162. Орлик В.В. Проблема гемотрансмісійних гепатитів і перспектива кріоконсервування еритроцитів // Вирусные- гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы (сб. науч. тр.): Мат. наук.-практ. конф. (Київ, 16-18 травня 2001).- Київ, 2001.- С. 53-56. Орлик В.В. Сучасна концепція безпечності гемотрансфузійної терапії // Тези доп. IV з’їзду гематологів і трансфузіологів України (Київ, 16-18 травня, 2001).- Гематологія і трансфузіологія (міжвід. зб.).- К.: Нора-прінт, 2001.- Вип. 30.- С. 169. Новак В.Л., Матлан В.Л., Фецич Т.Г., Орлик В.В., Ринажевська О.В., Лукавецький Л.М., Винарчик М.Й. Досвід застосування нового поліфункціонального кровозамінника „Реосорбілакту” в онкогематології // Тези доп. IV з’їзду гемат. і трансф. України (Київ, 16-18 травня, 2001).- Гематологія і трансфузіологія (міжвід. зб.).- К.: Нора-прінт, 2001.- Вип. 30.- С. 170. Орлик В.В., Новак В.Л., Винарчик М.Й. Перспектива створення банків алогенної та автологічної крові з використанням методу кріоконсервування еритроцитів при -20 °С // Тези доп. IV з’їзду гематологів і трансфузіологів України (Київ, 16-18 травня, 2001).- Гематологія і трансфузіологія (міжвід. зб.).- К.: Нора-прінт, 2001.- Вип. 30.- С. 198. Орлик В.В. Качество нового полифункционального кровезаменителя „Реосорбілакт” // Клин. и произв. трансфузиология – единство целей: Мат. научн.-практ. конф. (Москва, 7-8 июня 2001).- Проблемы гематологии и переливання крови.- 2001.- № 3.- С. 59. Новак В.Л., Гриза П.В., Орлик В.В. Гемотрансфузионная терапия: прошлое и настоящее // Сб. нач. трудов: Мат. V съезда гематологов и трансфузиологов Республики Беларусь (Минск, 16-17 июня 2003 г.).- Минск: НПООО “Стринко”, 2003.- Т. 1.- С. 365-369. Новак В.Л., Орлик В.В., Кондрацький Б.О., Гриза П.В, Винарчик М.Й. Застосування нового поліфункціонального плазмозамінника „Лактопротеїну з сорбітолом” при операціях на серці // Актуальні проблеми гематології та трансфузійної медицини: Мат. наук.-практ. конф. (Львів, 29-30 листопада, 2005).- Львів, 2005.- С. 3. Новак В.Л., Орлик В.В., Кондрацький Б.О., Винарчик М.Й., Гриза П.В. Електрофоретична рухливість розморожених еритроцитів, кріоконсервованих при -20°С, в процесі їх зберігання у лактатно-сахарозо-фосфатному розчині при +4 °С // Актуальні проблеми гематології та трансфузійної медицини: Мат. наук.-практ. конф. (Львів, 29-30 листопада, 2005).- Львів, 2005.- С. 3. Новак В.Л., Орлик В.В., Кондрацкий Б.А., Гриза П.В. Полифункциональный плазмозаменитель лактопротеин с сорбитолом в кардиохирургии // Пробл. гематологии и переливания крови: Мат. съезда гематол. и трансфузиол. (Москва, 11-13 апреля, 2006).- М., 2006.- № 1.- С. 55. АНОТАЦІЯ Орлик В.В. Оптимізація інфузійно-трансфузійної терапії з використанням плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії та кріоконсервованих еритроцитів (клінічне дослідження). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.31 – гематологія та трансфузіологія. – ДУ “Інститут гематології та трансфузіології Академії медичних наук України”, Київ, 2007. В роботі обґрунтовано шляхи оптимізації інфузійно-трансфузійної терапії та профілактики розладів гемодинаміки, мікроциркуляції, біохімічного гомеостазу, обміну речовин та інтоксикації, що виникають при невідкладних станах, при операційному стресі, гнійно-септичних процесах, при хворобах і ушкодженнях печінки і нирок на основі використання нових плазмозамінних препаратів поліфункціональної дії (лактопротеїну, лактосорбалу, лактопротеїну з сорбітолом, реосорбілакту, сорбілакту), а також гемотрансфузійного середовища (розморожених відмитих і ресуспендованих в лактатно-сахарозо-фосфатному розчині еритроцитів, кріоконсервованих при -20 °С). Дослідження виконано у 938 хворих різних категорій, у яких застосовано нові програми інфузійно-трансфузійної терапії. В результаті лікування наступало покращення загального стану хворих, корекція порушень гемодинаміки, водно-електролітного балансу, кислотно-основного стану, анемії, диспротеїнемії, кисневого і енергетичного голодування тканин, інтоксикації, нагромадження продуктів обміну. Розроблено диференційовані покази до застосування окремих плазмозамінних препаратів з урахуванням їх складу та лікувальної дії при різних патологічних станах. Ключові слова: плазмозамінники, кріоконсервовані еритроцити, невідкладні стани, періопераційний період, анемії, гематологічні захворювання, онкологічні захворювання, хвороби печінки, хвороби нирок, цукровий діабет. АННОТАЦИЯ Орлик В.В. Оптимизация инфузионно-трансфузионной терапии с использованием плазмозамещающих препаратов полифункционального действия и криоконсервированных эритроцитов (клиническое исследование). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.31 – гематология и трансфузиология. – ГУ “Институт гематологии и трансфузиологии Академии медицинских наук Украины”, Киев, 2007. В диссертации обоснованы эффективные программы комплексной инфузионно-трансфузионной терапии и профилактики расстройств гемодинамики, микроциркуляции, гомеостаза, обмена веществ и интоксикации, возникающих при неотложных состояниях, при операционном стрессе, гнойно-септических процессах, а также при заболеваниях печени и почек, гематологических и онкологических болезнях, сахарном диабете, за счет использования новых плазмозамещающих препаратов полифункционального действия (лактопротеина, лактосорбала, лактопротеина с сорбитолом, реосорбилакта, сорбилакта), а также новой гемотрансфузионной среды – размороженных отмытых и ресуспендированных в лактатно-сахарозо-фосфатном растворе эритроцитов, криоконсервированных при -20 °С. Исследования выполнены у 938 больных, у которых применены новые программы инфузионно-трансфузионной терапии. При анемиях различного генеза, особенно в случае аллосенсибилизации с посттрансфузионными реакциями или для её профилактики при частых повторных гемотрансфузиях, препарат криоконсервированных эритроцитов проявлял выраженное заместительное действие, способствуя улучшению показателей красной крови. Размороженные отмытые эритроциты сохраняют свою функциональную активность во взвешивающем растворе при +4 °С в течение семи дней, оставаясь функционально полноценными после переливания в сосудистом русле реципиентов и не вызывая гемотрансфузионных реакций. Ресуспендирующий раствор, благодаря своему составу, действует как плазмозамещающее средство, способствуя нормализации гомеостаза, энергетического обмена и дезинтоксикации больных. В результате применения новых плазмозамещающих препаратов у больных наступало улучшение общего состояния, коррекция расстройств гемодинамики, водно-электролитного и энергетического баланса, кислотно-основного состояния, диспротеинемии, интоксикации, интенсификация выведения продуктов обмена. В большинстве случаев эти плазмозамещающие препараты взаимозаменяемы, хотя имеют особенности лечебного действия и противопоказания, которые необходимо соблюдать. лактопротеин, лактосорбал, лактопротеин с сорбитолом (препараты, содержащие альбумин) предназначены для коррекции гемодинамики, коллоидно-осмотического давления, гипоальбуминемии и поэтому показаны у больных с шоком, кровопотерей, ожогами, а также другими неотложными состояниями, операционной травмой, при заболеваниях печени и почек. Лактат натрия обеспечивает ощелачивающее действие разработанного ресуспендирующего раствора и всех изученных плазмозаменителей при метаболическом ацидозе. Однако их использование в случаях метаболического алкалоза не показано. Препарат лактопротеин содержит глюкозу, что делает его особенно ценным в трансфузионной терапии заболевании почек, однако не позволяет использовать его у больных сахарным диабетом. Все изученные плазмозаменители стабилизируют водно-электролитное состояние пациентов благодаря сбалансированному количеству основных анионов в их составе, при чем реосорбилакт и сорбилакт содержат, кроме Na+, K+, Ca++, также и Mg++. Плазмозаменители лактопротеин с сорбитолом, лактосорбал, реосорбилакт, сорбилакт, в состав которых включен сорбитол (осмотическое, энергетическое вещество, дезагрегант, осмодиуретик, стимулятор моторики пищеварительного тракта), можно использовать для лечения всех категорий хирургических больных, находящихся в критических состояниях, при операционной травме, сосудистых нарушениях, гнойно-септических процессах. Они могут применяться у больных сахарным диабетом с целью безглюкозных инфузий/трансфузий. лактосорбал и сорбилакт (препараты, имеющие в составе сорбитол в высокой (20%) концентрации) обладают свойствами гиперосмолярных растворов, значительно повышают осмолярность плазмы больных, действуют как сильные осмодиуретики и дезинтоксикационные вещества, стимулируют перистальтику кишечника. Однако эти препараты не могут применяться для лечения больных с нарушенным водным балансом и дегидратацией тканей и клеток. Все изученные плазмозамещающие препараты, а также новая гемотрансфузионная среда обладают значительно сниженным риском передачи гемотрансфузионных инфекций, а у реосорбилакта и сорбилакта такой риск вообще отсутствует. Ключевые слова: плазмозаменители, криоконсервированные эритроциты, неотложныые состояния, периоперационный период, анемии, гематологические заболевания, онкологические заболевания, болезни печени, болезни почек, сахарный диабет. SUMMARY Orlyk V.V. Optimization of the infusion and transfusion therapy by the use of a plasma substitute preparations of multifunctional action and cryopreserved erythrocytes (a clinical research). – Manuscript. Thesis for a scientific degree of the Doctor of Medical Sciences on the speciality 14.01.31 – Haematology and Transfusiology. – SI “Institute of Haematology and Transfusiology of Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kyiv, 2007. The ways of the optimization of infusion and transfusion therapy and prophylaxis of haemodynamic disorders, microcirculation, biochemical homeostasis, metabolism, and intoxication, that are appearing due to the stress syndrome in the critical states, in the case of operative stress, suppurative and septic processes, hepatic and renal diseases and damages are proved in the dissertation. This ways are based on the use of new plasma substitutes of multifunctional action (lactoprotein, lactosorbal, lactoprotein with sorbitol, reosorbilact, sorbilact), and with a new haemotransfusion medium (thawed, washed and suspended in lactate-saccharose-phosphate solution erythrocytes, cryopreserved at -20 (C). 938 patients of different categories were explored. New programmes of infusion and transfusion therapy were applied for their treatment. As a result of treatment, the improvement of the total state of the patient was achieved, and the violations of haemodynamics, fluid-and-electrolyte balance, acide-base state, anaemia, dysproteinemia, oxygen and energetic starvation, intoxication, accumulation of metabolism products have changed positively. Differentiated indications for the use of individual plasma substitutes considering their composition and therapeutic effect in the different pathological states were developed. Key words: plasma substitutes, cryopreserved erythrocytes, critical states, perioperative period, anaemia, hematological diseases, oncological diseases, hepatic diseases, renal diseases, diabetes mellitus. PAGE 39

Похожие записи