ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ

КЛИМЕНКО ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ

УДК 616.65-002+616-018-08:615.015.32

Наукове обгрунтування застосування методів альтернативної терапії в
комплексному лікуванні хворих на хронічний простатит

14.01.06 — урологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кримському державному медичному університеті ім.
С.І.Георгієвського

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор ГОРПИНЧЕНКО ІГОР
ІВАНОВИЧ, Інститут урології Академії медичних наук України, завідувач
відділу сексології та андрології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Серняк Петро Степанович, Донецький
медичний інститут ім. М.Горького, професор кафедри урології

доктор медичних наук, професор Щербак Олександр Юрійович, Київська
медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, професор кафедри
урології

доктор медичних наук, професор Зайцев Валерій Іванович, Буковинська
державна медична академія, професор кафедри урології

Провідна установа – Одеський державний медичний університет, кафедра
урології та нефрології, МОЗ України

Захист відбудеться 29.11.2005 року о 10_год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 в Інституті урології АМН України
за адресою: 04053, м. Київ, вул. Коцюбинського, 9-А

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту урології АМН
України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Коцюбинського, 9-А

Автореферат розісланий 19.08.2005 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат медичних наук
Старцева Л.Н.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ХП є серйозною медико-соціальною проблемою. Це
обумовлено розповсюдженістю цієї патології, незадовільністю результатами
лікування та щорічним ростом рівня захворюваності в Україні. Лікування
хворих на ХП представляє значні труднощі, а ефективність терапії не
можна визнати задовільною (І.І. Горпинченко, 1989-2004; Ю.М. Гурженко,
2003). Патологія займає 2-е місце в структурі урологічної захворюваності
і уражає до 40% чоловіків сексуальноактивного віку, призводячи до
функціональних розладів і структурних змін у репродуктивній системі,
негативно впливаючи на психо-емоційний стан чоловіків, значно знижує
якість життя (О.Л. Тиктинський, 1999; С.Т. Агарков, 2001; В.М. Лісовий,
2002; М.І. Ухаль, 2004; М. McNaughton Collins, 1997). Провідний світовий
експерт з даної проблеми J.C. Nickel (1999) вважає, що приблизно 9%
чоловічої популяції мають прояви простатиту, з них дві третини
звертаються за медичною допомогою.

До теперішнього часу залишаються актуальними питання діагностики та
лікування хворих на ХП. Це в певній мірі зумовлено складністю
діагностики і відсутністю достовірних та об’єктивних методів оцінки
стану ПЗ, що може призводити з одного боку до гіпердіагностики
захворювання, з іншого, не дозволяє оцінити ефективність застосованих
методів лікування. Труднощі діагностики також пов’язані з поліморфізмом
клінічної симптоматики, відсутністю адекватної оцінки тяжкості гострих
та ХП що стало причиною запізнілого і патогенетично необґрунтованого
лікування. Багато дослідників вважають, що в більшості випадків ХП його
етіологія і патогенез залишаються невідомими (Е.К. Арнольді, 1999).

У клінічній практиці загальноприйнятим є застосування етіологічного
лікування (Г. Дж. Домінге, В. Дж. Хеллстром, 2000). Існуючі сучасні
методи в основному базуються на антибактеріальній терапії, яка хоча і
має важливе значення, однак часто буває недостатньою та призводить до
різноманітних побічних явищ та ускладнень (В.М. Лісовий, 2004; J.T.
Kent, 1981; H.L. Hass, 1998). Не підлягає сумніву, що тільки вивчення
всієї сукупності механізмів розвитку й особливостей перебігу ХП можуть
забезпечити розробку нових науково обґрунтованих підходів до лікування і
профілактики. При цьому особливого значення набуває такий аспект
допомоги, як усунення больового синдрому і ліквідація дискомфорту іншого
характеру, що притаманні ХП.

Останнім часом для лікування ХП запропонована АГТ. Вона подібна
гомеопатії, являє собою форму терапії, що ґрунтується на стимуляції
організму біологічними медичними агентами. Суть її полягає в тому, що в
організмі людини, реактивна система якої здатна боротися з токсичними
для нього речовинами (гомотоксинами), вводиться додатковий токсин,
схожий з речовиною, яка викликала первинну реакцію. Терапевтичний
токсин, потенційований відповідно до офіційної Гомеопатичної фармакопеї,
відіграє роль стимулу і не сприяє збільшенню токсичного навантаження на
організм. Однак, застосування цього патогенетично обґрунтованого
лікування, вільного від багатьох недоліків, як правило, носить
емпіричний характер і невідомий багатьом фахівцям, які не працюють над
цією проблемою.

Розвиток нових альтернативних підходів до профілактики та лікування ХП
потребує поглиблених знань загальнобіологічних процесів в залежності від
гемодинамічних порушень у ПЗ, періодів розвитку симптомів і їхньої
корекції за допомогою альтернативної (антигомотоксичної) терапії. У
зв’язку з вищевикладеним наукове обґрунтування та подальша розробка
ефективних схем діагностики, лікування і профілактики ХП, повинна
базуватись на глибокому клініко-патогенетичному аналізі на підставі
вивчення цитогістохімічних, біохімічних і УЗД.

Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Тема дисертації
пов’язана з планом НДР у рамках державної проблеми «Наукове
обгрунтування і впровадження сучасних і нетрадиційних методів лікування,
діагностики і профілактики захворювань ПЗ в сполученні з патологією
інших органів та систем», яка розробляється Кримським державним медичним
університетом ім. С.І. Георгієвського, № державної реєстрації
0102U001052. Дисертація виконана відповідно до основних напрямків
програмних наукових досліджень відділ сексопатології та андрології
Інституту урології АМН України „Оптимізація методів лікування статевих
розладів у чоловіків за допомогою нетрадиційних методів” № державної
реєстрації 0196U013001.

Мета і задачі дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на
ХП за допомогою розроблених методів альтернативної терапії на підставі
вивчення гемодинамічних, цитогістохімічних та імунологічних досліджень.

Для досягнення мети поставлені наступні задачі:

1. Визначити можливості альтернативної терапії ХП з оцінкою ії клінічної
ефективності.

2. Дослідити діагностичну значимість методу ультразвукового
трансректального дуплексного сканування при різних типах гемодинамічних
розладів в ПЗ.

3. Визначити критерії диференційної діагностики ХП на основі вивчення іх
індексу резистентності.

4. Вивчити стан енергообміну в ПЗ за допомогою дослідження вмісту
внутрішньоклітинного глікогену в НПК.

5. Дослідити процеси тканинного дихання за допомогою вивчення
активності ключових окислювально–відновних ферментів при традиційних і
альтернативних методах лікування ХП.

6. Вивчити динаміку процесів перекісного окислення ліпідів та
обґрунтувати нові методичні підходи до лікування хворих на ХП.

7. Встановити клінічну ефективність плоскополяризованого світла і його
вплив на дегрануляцію ТБ при застосуванні препарату Траумель С.

8. Простежити динаміку показників імунної реактивності організму при
застосуванні АГТ і загальноприйнятих методів лікування.

9. Вивчити терапевтичну дію ендоуретрального Траумель-лазерофорезу.

10. Визначити результативність фармакопунктурного способу введення
антигомотоксичних препаратів і його вплив на якість лікування ХП.

11 Дослідити ефективність антибактеріальної терапії в комплексі з АГТ
при бактеріальних ХП.

12. Вивчити результати ефективності антигомотоксичної терапії
в поєднанні з антибактеріальною терапією при мікробних асоціатах з
розробкою заходів, спрямованих на нормалізацію органного кровотоку в
ПЗ та ерадикацію збудника.

Об’єкт досліджень: хворі на ХП, простатодинію, копулятивні розлади,
безпліддя.

Предмет досліджень: кров, сперма, секрет ПЗ, зскрібки, комплексні
антигомотоксичні препарати, низькоінтенсивне лазерне випромінювання,
плоскополяризоване світло.

Методи досліджень. Клінічні, ультразвукові, імуноферментні методи,
визначення внутрішньоклітинного глікогену, цитохімічної активності
дегідрогеназ, ступеню дегрануляції ТБ, ПОЛ, показників імунітету,
математичні і статистичні методи.

Наукова новизна дослідження. Вперше науково обґрунтовано застосовання
АГТ в комплексному лікуванні хворих на ХП, що підтверджується
дослідженням: вмісту внутрішньоклітинного глікогену в НПК; вивченням
активності ряду дегідрогеназ тканинного дихання, дегрануляції ТБ,
вільно-радикального окислення ліпідів, стану клітинної і гуморальної
ланок неспецифічної імунологічної резистентності та УЗД гемодинаміки
ПЗ.

Запропонована гемодинамічна класифікація ХП на підставі комплексного
ультразвукового доплерографічного дослідження кровозабезпечення ПЗ
дозволяє верифікувати діагноз і обґрунтувати неінвазивні, клінічно
ефективні методи лікування, світова новизна яких захищена двома
патентами на винахід: №20031110157 39307А „Спосіб діагностики хронічного
неспецифічного простатиту”; №20031211258 70573А „Спосіб диференційної
діагностики захворювань передміхурової залози”.

Встановлено, що при ХП активація ПОЛ є важливою патогенетичною ланкою
захворювання; застосування антигомотоксичних препаратів супроводжується
вірогідним зменшенням продуктів вільно-радикального окислення ліпідів.

Обґрунтовані нові методичні підходи до лікування хворих на ХП за
допомогою плоскополяризованого світла та ендоуретрального лазерофорезу
з препаратом Траумель С і фармакопунктурного методу введення, новизна
яких захищена трьома патентами на винахід: №98116077 31903А „Спосіб
лікування хронічного неспецифічного простатиту”; №98126493 32006А
„Спосіб лікування хронічного неспецифічного простатиту”; №2000020730
39307А „Спосіб лікування хронічного неспецифічного простатиту”.

Вперше встановлено зворотній зв’язок між вмістом внутрішньоклітинного
глікогену та стадією запальних змін в ПЗ; доведено, що останні знижують
інтенсивність гліколізу в залозі.

Вперше досліджено вплив АГТ на імунну систему хворих на ХП. Встановлено,
що реакція хворих на імунокорекцію вказаними препаратами має глибоко
індивідуальний характер і залежить не тільки від КГП, що
використовуються, але і від характеру гемодинамічних порушень в ПЗ.

Вперше обґрунтовано та впроваджено новий методичний підхід до лікування
ХП, який передбачає комплексне застосування класичної антибактеріальної
терапії та антигомотоксичних препаратів. Досягнуто суттєве поліпшення
результатів лікування даної патології, що характеризується стійкістю до
традиційних методів лікування і має тенденцію до затяжного перебігу з
частими рецидивами.

Практичне значення одержаних результатів.

Розроблена і впроваджена в практику охорони здоров’я комплексна система
гемодинамічного контролю за перебігом і ефективністю лікування хворих на
ХП.

Вперше розроблена комплексна програма об’єктивної оцінки стану ПЗ, що
передбачає доплерографічне дослідження гемодинамічних порушень;
визначення вмісту внутрішньоклітинного глікогену; визначення активності
ферментів тканинного дихання (СДГ, ЛДГ, L-ГФДГ і Г-6-ФДГ); ступеня
дегрануляції ТБ; вільно-радикального окислення ліпідів; стану клітинної
і гуморальної ланки неспецифічної імунної резистентності. Запропонована
гемодинамічна класифікація і алгоритм використання АГТ дозволяють
патогенетично застосовувати їх у залежності від виду порушення
кровообігу в ПЗ. Обґрунтована в роботі патогенетично орієнтована
програма лабораторної і апаратної діагностики ХП передбачає використання
нових АМЛ з використанням комплексних антигомотоксичних препаратів:
лікування ХП плоскополяризованим світлом, ендоуретральний лазерофорез з
фармакопунктурою (введення гомеопатичних препаратів у БАТ).

Впровадження цих методик у практику дозволяє підвищити якість і повноту
діагностики ХП. Проведені дослідження дозволяють рекомендувати
використання АГТ як у вигляді монотерапії ХП, так і для реабілітаційних
цілей у різних запропонованих варіантах.

Впровадження результатів дослідження у практику. Отримані в роботі дані
використовуються в навчальному процесі на кафедрах хірургічних хвороб з
курсом урології, факультетської і госпітальної хірургії КДМУ ім. С.І.
Георгієвського, на кафедрі урології Державного інституту удосконалення
лікарів Міністерства оборони Російської Федерації. Результати роботи
використовуються в практиці санаторію “Горний” м. Ялта, “Прибій”
Євпаторія, “Полтава” Саки та інші санаторії і лікарнях Автономної
Республіки Крим.

Особистий внесок здобувача. Дисертацією є особиста робота автора, в якій
дисертант самостійно зібрав і проаналізував наукову літературу і
патентну інформацію, сформулював мету і задачі дослідження. Здобувач
особисто провів збір матеріалу, зробив аналіз і узагальнив результати
досліджень і опублікував одержані результати у виданнях, рекомендованих
ВАК України. У наукових публікаціях результатів досліджень за участю
співавторів, дисертантові належить основна частина роботи.

Апробація результатів досліджень. Матеріали дисертаційної роботи було
представлено та обговорено на науково-практичних конференціях і
семінарах: Одеса, 1997; Київ, 1999; Ялта, 2000; Сімферополь, 2002; 2003;
Миколаїв, 2002; Севастополь, 2002, 2003. Матеріали дисертації також
доповідалися на міжнародних симпозіумах та конференціях: «Застосування
лазерів у біології та медицині» (Ялта, 1998); IV Українсько-Австрійський
симпозіум (Київ, 1998); «Антигомотоксична терапія та її застосування в
медицині (Москва, 1999); «Гомеопатія: можливості і перспективи» (Ялта,
1999); конференція сексопатологів та андрологів України (Київ, 2002);
ХVІІІ Міжнародна науково-практична конференція (Ялта, 2002); „Успіхи
клінічної та експериментальної медицини (Вроцлав, Польша, 2003); ХІХ
Міжнародна науково-практична конференція (Одеса, 2003), I Український
з’їзд сексопатологів і андрологів (Київ, 2004).

Публікації. Основні матеріали дисертації опубліковані в 44 наукових
працях, у тому числі 23 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК
України(із них 14 – самостійно), 15 — у матеріалах науково-практичних
конференцій і з’їздів. Отримано 5 патентів України. Видані “Методичні
рекомендації з використання гомотоксикології в лікуванні урологічних
хворих”, затверджені Вченою Радою Кримського державного медичного
університету ім. С.І. Георгієвського 26 березня 1998 року.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, аналітичного огляду
літератури за темою, 5 розділів результатів власних досліджень,
закінчення, висновків, списку використаної літератури, що включає 468
першоджерел і доповнень. Текст викладений на 324 сторінках машинопису.
Робота ілюстрована 37 таблицями, 5 схемами і 17 доплерограмами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Дисертаційна робота є результатом аналізу
даних комплексного обстеження 1183 хворих із ХП, які були піддані
клініко-лабораторним та апаратним методам обстеження в залежності від
анамнезу та клінічного перебігу захворювання. У результаті
клініко-функціонального, лабораторного, імунологічного,
бактеріологічного та гістохімічного обстеження всі хворі були
розподілені на 8 клінічних груп.

В першу групу ввійшли 379 хворих на ХП, які були обстежені за програмою
УЗД. В другу – 213 хворих обстежених за програмою вивчення цитохімічних
та гістохімічних показників в залежності від термінів лікування і
застосованої терапії. 3 групу склав 51 хворий, яких обстежено за
програмою вивчення показників ПОЛ при використанні антигомотоксичної
терапії; в 4 групу ввійшов 21 хворий, яким обрано спосіб лікування
захворювань ПЗ поляризованим світлом; в 5 групу ввійшли 36 хворих, яким
проводився ендоуретральний лазерофорез ПЗ препаратом Tраумель С. 6 група
– 49 хворих, яким проведено лікування методом фармакопунктури; 7 групу
склали 434 хворих обстежених за програмою застосування традиційної
терапії, із них 115 це хворі з хламідійними та тріхомонадними
простатитами. Обстежено також групу здорових чоловіків – 63 особи у
віці від 25 до 49 років, у яких при клінічному обстеженні органної
патології не виявлено. Вони склали групу контролю.

Основні скарги хворих складені з урахуванням Міжнародної оцінки
симптомів при захворюваннях ПЗ. Тест вдалий для кількісної оцінки
суб’єктивних проявів захворювання. Він дозволяє оцінити ефективність
застосовуваного лікування.

УЗД стала базисом, на якому була побудована струнка система доказів
щодо доцільності нового патогенетичного напрямку в лікуванні ХП за
допомогою АГТ. ТРУЗД ПЗ виконувалось за загальноприйнятою методикою в
положенні хворого на лівому боці. Оцінка стану ПЗ проводилася за
наступними критеріями: форма, розміри і розташування органа, контури і
межі, симетричність парних структур, структура органа, ехогенність,
наявність патологічних утворень і/або структур у тканині залози.
Дослідження проводили методом багатоплощинного трансректального
сканування на ультразвуковому сканері (ATL-Philips). Прилад обладнаний
технологіями кольорового та енергетичного картування потоків,
спектрального доплера, технологією тривимірної реконструкції
досліджуваних структур. Зональний загальноприйнятий розподіл ПЗ був
запропонований J. McNeal (1995). Доплерографічному дослідженню
підлягали артерії і вени парауретрального судинного сплетіння
(центральна зона), міжзалозисті судини (транзиторна зона), капсулярні
судини, які опосередковано відображають характер кровотоку в
периферичній зоні залози. Досліджувався хід, діаметр, рівномірність
просвітів судин, щільність судинного малюнка в різних зонах органа,
симетричність кровотоку в парних відділах ПЗ. Вимірювалися швидкісні
показники артеріального і венозного кровотоку, індекси резистентності,
аналізувався тип кривої спектрального розкладання доплеровського
зрушення частот. Кількісно оцінювали: пікову швидкість кровотоку (Vps),
індекс резистентності (IR), діаметр судини (d), середню швидкість
кровотоку (Vm(см3/с)), об’ємну швидкість кровотоку (Vvol), індекс
питомого кровотоку (ІD). Пікова, або максимальна систолічна швидкість
характеризувала найбільшу швидкість кровотоку у фазу систоли. Індекс
резистентності, або індекс Пурсело, залежав від опору стінок судини
потокові крові, що протікає в ньому. Індекс питомого кровотоку визначали
як відношення об’ємної швидкості кровотоку до об’єму ПЗ за одиницю часу.

Для встановлення нормальних значень кровопостачання ПЗ були проведені
дослідження в контрольній групі із 54 чоловік, які не пред’являли скарг,
не мали аномалій судинного русла ПЗ, у яких ехографічна сірошкальна
картина була у нормі. Вік пацієнтів контрольної групи знаходився в межах
19–45 років. Підбір цих пацієнтів проводився таким чином, щоб виключити
супутню патологію, здатну впливати на стандартизацію результатів
дослідження, а саме: гіпертонічну хворобу, реноваскулярну гіпертензію,
хвороби системи кровотворення, системні васкуліти, ендокринні порушення.

Проведені дослідження вивчення якісних показників кровотоку дозволяють
об’єктивно оцінити порушення кровообігу в ПЗ і призначити обґрунтовану
терапію. Підтвердженням наших висновків є той факт, що численні
класифікації, які існують на теперішній час, достатньо повно
відображають широкий спектр запальних патологічних змін в ПЗ, однак
незавжди можуть пояснити резистентність тих чи інших форм запалень до
проведеного лікування. В значній кількості наших клінічних спостережень
ми відмічали повну регресію захворювання при використанні певних
вазотропних препаратів в комбінації, як з традиційними медичними
препаратами, так і АГТ. Це можна пояснити тільки тим, що при ліквідації
гемодинамічних розладів в залозі (в залежності від типу порушення),
підвищується не тільки ефективність звичної медикаментозної терапії в
результаті безперешкодного підведення фармпрепаратів до вогнища
запалення, але і адекватної евакуації продуктов метаболізму із її
тканин. При проведенні доплерографічних досліджень і приймаючи до уваги
численні класифікації ХП, ми зупинилися на такому найважливішому
компоненті, як судинний, який поряд з оцінкою інших використаних
діагностичних методів, дозволив науково обґрунтувати застосування АГТ,
вільної від багатьох недоліків, властивих ТМЛ. Запропонована нами
гемодинамічна класифікація ХП дозволяє використовувати ефективні методи
лікування з урахуванням корекції гемодинамічних змін. Найбільш цікавим у
наших дослідженнях стало відкриття судинних розладів, властивим
загальнобіологічним механізмам. За наявності порушень артеріального
притоку виникає ішемічний, а при

порушеному венозному відтоку ГП.

Наступним етапом роботи було обстеження 73 пацієнтів із ХП (середній вік
44 роки) розділених на три групи. Групу хворих з ІП склали 24
пацієнти. Їхній вік варіював від 35 до 59 років. Групу з ГП склали 23
пацієнти від 19 до 32 років. У групу зі змішаним типом ввійшли 26
пацієнтів від 22 до 51 року.

Поставлена задача досягалася шляхом введення наступних патологічних форм
васкуляризації ПЗ: гіперемічної, ішемічної та змішаної. За ступенем
гемодинамічних змін: мало виражена, середня та різко виражена. Ступінь
вираженості судинної реакції при ГП та ІП оцінювали, виходячи зі
щільності судинного малюнка і величини індексу питомого кровотоку.
Помірний ступінь гіперемії проявлявся у збільшенні кількості судинних
пікселів в площині сонографічного зрізу.

За локалізацією: у центральній зоні і області парауретрального
сплетіння; по ходу уретри і сім’явикидаючої протоки; переважно в
капсулярних судинах; тотальна (на даний спосіб нами отримано патент
України №20031110157 39307А „Спосіб діагностики хронічного
неспецифічного простатиту”). У залежності від гемодинамічних показників
призначалося відповідне лікування, яке було спрямоване на різні ланки
патогенезу.

Гемодинамічні показники, які узагальнені в наших дослідженнях показали,
що серед сечостатевих органів найбільш підданим порушенням венозної
гемодинаміки є ПЗ із виникненням у ній ГП. Він візуально
характеризується підвищенням кількості кольорових судинних пікселей у
площині сонографічного зрізу і розширенням просвітів судин, що
представлено на сонограмі (див. рис.1). Розширення їх у зоні
парауретрального сплетіння характеризує переважно уретрогенний тип
запалення, а в периферичній зоні вказує на рецидивуючий тип запалення.
Після лікування внутрішньозалозиста диференціація стала більш чіткою, а
ознаки інфильтративно-фіброзних змін менш виражені, хоча зменшення
просвіту вен не зареєстровано, але змінилася швидкість кровотоку. Так,
якщо до курсу терапії вона була 11 см/с, то після лікування зменшилася
до 9 см/с, що і вплинуло на амплітуду венозного кровотоку.

При ІП навпаки, судинний малюнок збіднений і частіше асиметричний.
Просвіти судин звужені. Швидкісні показники кровотоку і індекси
резистентності підвищені внаслідок підсилення тонусу судинної стінки.
Зміни судинного малюнка, у першу чергу, торкаються периферичних
відділів. При середній формі ішемії в периферичних відділах
візуалізувались одиничні судинні пікселі і по ходу магістральних артерій
судинний малюнок був вже помірно зменшений. Значення сумарного кровотоку
знижувалися на 20-25%. Різко виражений ступінь ішемії характеризується
тотальним зменшенням інтенсивності судинного малюнка ПЗ, візуалізацією
одиничних судинних пікселей і різким звуженням просвіту артерій і
падінням сумарного кровотоку більше ніж на 65%, що ілюстрована
сонограмою (див. рис.2).

Рис. 1. Підсилення судинного малюнка, Рис.2. Нерівномірність
розподілу розширення діаметрів артерій і вен, нерівномірність
просвітів судин, збільшенні кількості судинних пікселів. Гіперемічний
простатит

судинної сітки, збідніння периферичних відділів судин, різке звуження
просвіту артерій.

Ішемічний простатит

Після застосування вазотропних препаратів відзначено якісне покращання
гемодинамічних показників, що обумовлено збільшенням функціонуючих
магістральних артеріол і відкриттю артеріоловенозних шунтів, що
зменшувало ішемію ПЗ. Клінічно це виявлялося зменшенням вираженості
симптомів ХП таких як біль у 22(91%), дизурія 19(79%), сексуальні
дисфункції 17(71%) пацієнтів.

Нами запропоновано і захищено патентом України №20031211258 спосіб
диференціальної діагностики між склерозом ПЗ і ХП. Суть в тому, що даний
метод дозволяє провести диференційну діагностику між склерозом ПЗ і ХП,
виходячи з різних типів судинної реакції. Поставлена задача здійснюється
тим, що в способі диференційної діагностики пропонується використання
індексів резистентності (індекс Пурсело) досліджуваного кровотоку.
Індекс резистентності характеризує ступінь опору потокові, що рухається
по судині, крові, що залежить від величини периферичного опору, і
розраховується за формулою

,

індекс резистентності; Vps — пікова систолічна швидкість кровотоку;
Ved — максимальна кінцева діастолічна швидкість кровотоку. Суть винаходу
полягає в тім, що при ультразвуковій диференційній діагностиці між
склерозом ПЗ і ХП, індекс резистентності кровотоку є важливим і надійним
критерієм, що дозволяє диференціювати ці вказані стани. Підвищення
індексу резистентності свідчить про склероз ПЗ, зниження індексу
резистентності дозволяє говорити про наявність гострого запалення, що
виявляється у вигляді порушення мікроциркуляції. Склероз ПЗ – це
процес, що розвивається в термінальній стадії ХП, коли дегенерація
тканини ПЗ поєднується з атеросклеротичними процесами в судинній стінці.
При розвитку атеросклеротичного процесу в судинній стінці відбувається
ряд змін, які призводять до відкладення і просочування елементами
метаболізму холестерину комплексу інтима-медіа – внутрішньої вистилки
артеріальної стінки. При цьому еластичні властивості судинної стінки
знижуються як на рівні крупних, так і дрібних артерій. Зниження
еластичності веде до зростання периферичного опору, що відбувається
внаслідок підвищення ригідності судинної стінки. При цьому відбувається
ускладнення парціального обміну на мікроциркуляторному рівні через
зниження проникності судинної мембрани. Склерозована тканина, обмежена
фіброзною капсулою, має компресію на судинні стовбури, особливо
невеликого діаметру внаслідок менш вираженої адвентиціальної оболонки
судини, викликаючи підвищення периферичного опору. Дані зміни при
проведенні ТРУЗД маніфестуються у вигляді підвищення індексів
резистентності кровотоку. При загостренні хронічного процесу ПЗ в
кровоносному руслі органа відбуваються типові судинні реакції, які
лоціруються ультразвуковим сканером у вигляді підвищення васкуляризації,
підсилення швидкісних параметрів кровотоку і зниження індексів
резистентності кровотоку. Зниження індексів резистентності відбувається
внаслідок порушення мікроциркуляції на рівні капілярної мережі і, як
наслідок, артеріовенозним скиданням в обхід капілярів по артеріовенозним
шунтам. Периферичний опір артеріального кровотоку, не зустрічаючи
“перешкоди” у вигляді мікроциркуляторного русла, що “обходить” область
підвищеного опору, знижується. Значення індексів резистентності понад
0,75 свідчать про склероз ПЗ, значення індексів резистентності в межах
від 0,65 до 0,75 свідчать про норму або про відсутність порушення
гемодинаміки, а значення їх нижче 0,65 говорять про наявність гострого
запального процесу в ПЗ.

За нашими уявленнями, простатит – це не місцеве захворювання, а стан,
що стосується багатьох органів, систем і обмінних процесів.
Підтвердженням цьому є одержані нами дані про вивчення вмісту глікогену
в НПК, ключових окислювально-відновних ферментів дегідрогеназ тканинного
дихання, вивчення продуктів ПОЛ, дегрануляції ТБ і стану імунного
статусу. Виходячи із одержаних даних, стало зрозуміло, що призначення
традиційної терапії з включенням антибактеріальних препаратів не зможе
зробити бажаного впливу на ці системи, більш того, може збільшувати ці
розлади.

Побічна дія синтетичних лікарських препаратів і численні ускладнення в
результаті їхнього застосування, у даний час породила безліч проблем.
Застосування алопатичних препаратів і особливо антибіотиків повинно бути
категорично обґрунтовано. В останні роки намітились позитивні тенденції
до проблеми офіційного визнання класичної гомеопатії та її сучасної
гілки — антигомотоксичної терапії, як складової частини сучасної
клінічної медицини. Спектр лікарських засобів, що використовуються АГТ,
значно ширше засобів, властивих класичній гомеопатії. Комплексні
препарати діють більш гармонійно в складних метаболічних реакціях
людського організму. У зв’язку з цим, нами використана АГТ, як
альтернатива традиційному лікуванню, тому що близькість її теоретичних
постулатів подібна багатьом сучасним уявленням про патогенез урологічної
патології, без обмежень поєднується з традиційною терапією і діє в
гармонії з біологічними системами. У зв’язку з чим застосування
антигомотоксичних препаратів відкриває перед практикуючими лікарями
незвідані і невикористані раніше можливості. Своїми специфічними
методами детоксикації і активізації обміну речовин вона може коригувати
та активізувати скомпрометовані в результаті неадекватного раніше
лікування метаболічні системи організму. У гомотоксикології
використовуються принципи імуномодулювання, стимулювання і регулювання.
Терапія антигомотоксичними препаратами є стимулюючою. При цьому
лікуванні використовується основний принцип гомеопатії – лікування
подібного подібним. В організм вводять токсини, схожі з тими, які могли
або викликали певне захворювання, але ці токсини, що вводяться в
організм у високій потенції (розведенні), не викликають токсичного
навантаження на організм. Вона сприяє відновленню гомеостазу регулюючих
систем; стимуляції метаболізму; виведенню екзо- і ендогенних
гомотоксинів; гальмуванню утворення ендогенних гомотоксинів; корекції
гемодинамічних порушень. Хвороба є динамічним процесом, яка може бути
підрозділена на певні етапи або фази. Фази 1-3 – гуморальні, 4-6 –
клітинні. 1 фаза — екскреції. Характеризується виділенням токсинів через
природні фізіологічні шляхи (з потом, калом, сечею, слиною або лімфою);
2 фаза – реактивна. Їй властиво те, що організму не вдається повністю
вивести гомотоксини через фізіологічні шляхи і для нейтралізації
включаються патологічно сильні процеси виділення гомотоксинів в
сполученні з гарячкою, запаленнями і болем; 3 фаза – депонування. Перші
три фази гомотоксикозу (екскреції, реакції і депозиції) відрізняються
від наступних трьох фаз (імпрегнації, дегенерації і новоутворень) тим,
що на перших фазах і організм справляється з пошкоджуючим агентом і
настає видужання. Наступні ж три фази характеризуються тим, що
організму не вдається повністю знешкодити гомотоксин, який переходить в
ретоксин. Цьому може сприяти неадекватне застосування алопатичних
препаратів. Ретоксини проникають у внутрішньоклітинний простір, уражають
ферменти, порушують функції клітинної мембрани. 4 фаза – імпрегнації,
характеризується проникненням ретоксину в міжклітинний простір і,
частково, всередину клітин. Спостерігається виснаження великої
захисної системи організму; 5 фаза – дегенерації, характеризується
руйнуванням внутрішньоклітинних і внутрішньоядерних структур; 6 фаза –
фаза новоутворень. Характеризується злоякісними трансформаціями в
уражених органах і тканинах. Органічним субстратом, в якому
здійснюються ці основні регуляторні процеси, є сполучна тканина ПЗ.
Порушення рівноваги в цій функціональній єдності призводить до розвитку
запального процесу, в ході якого організм намагається вивести токсини.

Основна речовина сполучної тканини відповідає на всі шкідливі впливи,
незамежно від їх природи, реакцією запалення. Погіршання в перебігу
захворювання може йти двома шляхами: а) перехід однієї фази в іншу;
б) перехід процесу з однієї тканини на іншу. Це динамічне перетворення
називається вікаріацією. Вона буває двох типів — прогресивна і
регресивна. Під прогресивною вікаріацією розуміється те, що в організмі
відбувається заміна більш легких фаз перебігу захворювання на більш
тяжкі. Можливо також поширення процесу на нові, раніше не уражені
тканини (зміщення фази захворювання зліва направо /або вниз). Під час
регресивної вікаріації навпаки спостерігається заміна тяжкої фази
гомотоксикозу більш легкою і/або повернення процесу знову на раніше
пошкоджену тканину (зміщення захворювання справа наліво і/або вгору). Її
патогенетичний механізм полягає в тім, що антигомотоксичні препарати
переводять антропотоксини в безпечну форму (гомотоксони) з наступним
їхнім виведенням з організму і організм нейтралізує гомотоксини за
рахунок з’єднання свого гомотоксину та іншого гомотоксину, утворюючи
нову нетоксичну речовину — гомотоксон. Це досягається за допомогою
гомотоксикологічних препаратів. Використовуючи їх, з’являється
впевненість, що вони будуть діяти в гармонії з біологічними системами,
оскільки є натуральними продуктами, синтезованими самою природою.
Завдання лікарів з позиції гомотоксикології є отримання та підсилення
регресивної вікаріації, тобто доцільної адекватної відповіді на
пошкодження захисної системи. Широке і безконтрольне застосування
антибіотиків призводить до блокування фази реакції і тим самим сприяє
прогресивній вікаріації. У лікуванні простатитів використовуються
різноманітні групи антигомотоксичних препаратів, які застосовуються у
декілька етапів. Основними з яких є наступні:

I етап:

Дренажна терапія

Lymphomyosot — по 15 крапель двічі на добу;

Coenzyme compositum — по 2,2 мл двічі на тиждень, №5-10, в/м;

Mucosa compositum — по 2,2 мл двічі на тиждень, №5-10, в/м;

Engystol H – по 1 пігулці тричі на добу; курс 3-4 тижні.

II етап:

Протизапальна терапія

  Echinacea compositum S — по 2,2 мл 2- 3 рази на тиждень, в/м;

 Traumeel S (пігулки) – по 1 пігулці тричі на добу;

Traumeel S (ампули) — по 2,2 мл в/м тричі на тиждень.

  Galium-Heel (краплі) — по 10 крапель тричі на добу; курс лікування
4-5 тижнів.

III етап:

Корекція ендокринних порушень

Testis compositum (ампули)- по 2,2 мл в/м тричі на тиждень. Курс 4-12
тижнів.

При больовому синдромі:

Nervoheel (пігулки) — по 1 пігулці двічі на добу.

Traumeel S (пігулки) — по 1 пігулці тричі на добу.

Viburcol (свічки) — по 1 свічці 2–3 рази на добу, курс лікування – 3-12
тижнів.

При порушенні функції печінки

Hepar compositum (ампули) — по 1 ампулі 2,2 мл 1–2 рази на тиждень.

Hepeel (пігулки) – по 1 пігулці 2 рази на день. Курс лікування 4-5
тижнів.

У лікуванні ХП нами так само використовувалися: комплексні препарати:
Solidago compositum, Cerebrum compositum; спецпрепарат – Psorinohell;
нозод — Trichomonaden-Fluor injeel та інші. Поряд з використанням нами
вказаних препаратів, ми пропонуємо готові, випробувані схеми лікування
складаються з: базисної терапії (Вeladonna-Homacord), парентеральної
терапії (Salal-Homacord, Echinacea compositum, Cerebrum compositum,
Hepar compositum, Traumeel S, Mucosae compositum) і симптоматичної
терапії (свічки: Spascupreel – ліквідування болю тощо). Спектр
лікарських засобів, що використовуються антигомотоксичною медициною,
значно ширше засобів, властивих класичній гомеопатії. Комплексні
препарати діють більш гармонійно в метаболічних реакціях людського
організму і їхня дія основана на принципах прямих і зворотних
зв’язків.

Особливе значення в АГТ ХП набула ступінчаста аутогемотерапія АГТ.
Універсальність і унікальність АГТ, як особливого напрямку в лікуванні
даної категорії хворих, витікає з інтеграції науково обґрунтованого
патогенетичного діагнозу і відповідного йому терапевтичного методу.
Терапія власною кров’ю має зовсім унікальний механізм гомеопатичного
впливу на ендогенні та екзогенні гомотоксини, а також на аутоімунні
комплекси, що виникають у процесі розпаду ураждених тканин ПЗ.
Причиною до призначення АГТ є постулат Реккевега про те, що майже всі
захворювання є захисними реакціями організму на токсини або проявами
інтоксикації. У зв’язку з тим, що в крові кожного пацієнта є типові
саме для його захворювання токсини (гомотоксини), використання АГТ у
сполученні з антигомотоксичними препаратами, дозволяє перетворити власні
гомотоксини в найефективнійший гомеотерапевтичний препарат. Відповідно
до закону Арндта-Шульца, АГТ підсилює дезінтоксикацію, зв’язує ретоксин,
що не піддається знешкодженню, і в такий спосіб виліковує захворювання.
Досить часто відзначається виражене погіршання загального стану після
1-го сеансу АГТ. Пацієнти відзначають підсилення болю у промежині,
короткочасну гіпертонію, простаторею, збільшення уретральних виділень.
За наявності трихомонадного простатиту, який має торпідну течію, в
мазках і посівах виявляють трихомонади, які звичайно повністю зникають
після 3-4 сеансу АГТ, хоча до використання АГТ застосування
протистоцидних препаратів часто було неефективним. Слід зазначити
високий терапевтичний ефект при використанні антитоксичних препаратів зі
зникненням первинного симптомокомплексу через 3-4 тижні після початку
терапії.

Нешкідливість і відсутність навіть незначних побічних проявів, гарна
їхня сумісність з іншими застосованими методами лікування, підтверджує
доцільність використання комплексних антигомотоксичних препаратів для
біологічного лікування ХП у порівнянні з існуючим традиційним підходом
до лікування даної категорії хворих.

Потрібно зазначити, що інколи застосування антигомотоксичних препаратів
на початку лікування може викликати незначне погіршення загального
стану, який безпечний і сам по собі через певний час проходить. Під час
лікування антигомотоксичними препаратами відмічається підвищення
функції органів виділення, яка проявляється в підсиленні сечовиділення,
підвищеній пітливості, збільшенні уретральних виділень. Дана клінічна
картина часто слугує хорошою прогностичною ознакою та є проявом
активізації імунної системи. Це зв’язано з викидом токсинів, які
викликали захворювання і подібне явище є “функція біологічної вентиляції
організму”. Часто такий стан проходить самостійно і не вимагає прийому
спеціальних медикаментів.

Нами запропоновано алгоритм лікування хворих на ХП, на основі якого
рекомендовано складати патогенетичний курс лікування, що сприяє
підвищенню його ефективності та показано місце АГТ в терапії
захворювання (див. рис.3).

Подальший розвиток клінічної думки постійно ставить задачу
удосконалення принципу, в основі якого лежить багатопланове обстеження
хворого із залученням великого арсеналу діагностичних засобів. В
теперішній час уже непритаманний шаблонний підхід до їх діагностики і
лікування. В залежності від методів терапії і використаних діагностичних
методів, кінцевий результат лікування даних захворювань значно варіює.

Рис.3. Алгоритм патогенетичного лікування та місце АГТ в терапії ХП.

Нами встановлено пригнічення метаболізму і зменшення вмісту глікогену
в лімфоцитах крові при ішемії ПЗ. Глікоген – це полісахарид тваринного
походження і є основним джерелом енергії. Він здатний регулювати
активність ферментів, які беруть участь в його обміні. Було доведено,
що АГТ більш активно перешкоджає падінню глікогену в НПК у порівнянні з
традиційним лікуванням. Виражене його зниження відзначалося на 1-5 добу,
де він зменшився на 28% у порівнянні з вихідним рівнем і зворотня
динаміка проявилася вже до 7 доби, де вміст на 2% нижче вихідного рівня.
Застосування ж традиційної терапії не має істотного глікогензберігаючого
ефекту, і його падіння спостерігалося протягом 10 доби і в подальшому
він так і не наблизився до вихідного рівня, де він був на 42% нижче.
Таким чином, дослідження внутрішньоклітинного глікогену в НПК дозволило
прийти до заключення, що запальні явища в ПЗ розвиваються на тлі
виникнення дефіциту енергії в клітинах.

В основі життєдіяльності організму лежать хімічні перетворення різних
речовин, швидкість і напрямок яких визначають ферменти — біологічні
каталізатори, притаманні тільки живим організмам. Ферменти на відміну
від інших каталізаторів, мають виражену специфічність, що дозволило
використовувати їх кількісне вираження активності для діагностичної
оцінки проводимого лікування ХП комплексними гомеопатичними
препаратами.

Аналіз цитохімічних показників ключових окислювально-відновних ферментів
дегідрогеназ тканинного дихання виявив зміни ступеня їхньої активності в
залежності від термінів лікування і методів застосованої терапії. Аналіз
цитохімічних показників в нейтрофілах периферичної крові при лікуванні
ХП виявив різного ступеня достовірності зміни в ступені їх активності.
Так, до 1-ї доби експерименту виявлено зниження СДГ активності як в
контрольній, так і в дослідній (отримували гомеопатичне лікування)
групі, де вона знизилась на 37% і 33,5% відповідно (р<0,001). При цьому, у порівнянні з вихідним рівнем, спостерігався ріст активності лактатдегідрогенази в контрольній групі на 48%, тоді як в дослідній групі тільки на 44,8 %. 21 доба стала переломною для цитохімічних показників контрольної группи, з тенденцією до зворотнього розвитку, у контрольній групі, СДГ була нижче вихідного рівня на 28%, в той час, коли в дослідній на 4%. B F p ° a   I ?J L N h j ? F   I B Z < ??????????????????< >

N

P

d

j

?

1/4

E

E

TH

ae

??????????ту, що розвиваються на клітинному рівні при ХП. По-друге,
процеси гіпоксії, виявлені на гуморальному рівні в НПК, очевидно, є
чітким відображенням аналогічних змін, що розвиваються в тканині ПЗ.
По-третє, виявлено виражений лікувальний ефект використаних
гомотоксикологічних препаратів (переломний момент і зворотня динаміка)
цитохімічних показників в нейтрофілах периферичної крові в дослідній
групі спостерігалась на 3-5 добу, в той час, як в контрольній групі
(лікування за загальноприйнятими методиками) тільки на 10 добу.

Проведений комплекс цитохімічних досліджень виявив що процеси кисневого
дефіциту, розвиваються на клітинному рівні, що призводить до активізації
ПОЛ, який у патогенезі ХП є однією з ключових ланок. Обстеження в
динаміці (1,3,5,7,10,14 і 21доба) 41 пацієнта з ХП. Стан процесів ПОЛ
вивчено у 17 хворих, які лікувалися за загальноприйнятими схемами
(антибіотики, сульфаніламіди і т.п.) — контрольна група і 34 пацієнти,
що отримували антигомотоксичні препарати, починаючи з 1-ї доби і далі,
протягом всього спостереження (дослідна група).

Стан процесів ПОЛ вивчено у хворих, які отримали традиційне лікування
(контрольна група) і пацієнтів, що отримали АГТ (дослідна група).
Вивчення окислення ліпідів виявило зниження їх у мембранах і ріст у
плазмі, як у контрольній, так і дослідній групах. Цей процес
спостерігався в групі, яка отримувала традиційну терапію до 10 доби.
Загальні ліпіди в мембранах еритроцитів, у порівнянні з вихідним
рівнем, знизилися на 53%, а в плазмі зросли на 50%. У той час, як у
групі, яка отримувала альтернативне лікування, дисбаланс спостерігався
тільки до 5 доби, де вміст загальних ліпідів у мембранах еритроцитів
знизився на 30% , а в плазмі зріс на 19%. Одержані дані з високим
ступенем достовірності дозволяють виявити протекторний ефект розробленої
схеми лікування, що виражається у відновленні біохімічних показників
крові в більш ранні терміни. Активація ПОЛ та його продуктів є одним із
провідних факторів у патогенезі гострих запальних захворювань
сечостатевої системи. Використання антигомотоксичних препаратів у хворих
із запаленням ПЗ призводить до більш ранніх термінів корекції ПОЛ і
сприяє активизації виведення токсинів, ніж при традиційному лікуванні.

Таким чином, при ХП відзначається інтенсифікація ПОЛ, викликана
порушенням органної гемодинаміки, а застосування антигомотоксичних
препаратів у більшій мірі коригує рівень ПОЛ, ніж лікування за
загальноприйнятими схемами. Виявлені особливості впливу проведеної АГТ в
основній групі на рівень ПОЛ є компенсаторно-пристосувальною реакцією
організму, що веде до зниження антиокисної активності і накопичення
ліпоперекисів. Перебіг ХП супроводжується порушеннями гемодинаміки, у
першу чергу, в мікроциркуляторному руслі, які призводять до погіршання
кровопостачання тканин ПЗ і розвитку в залозі гіпоксії, щодо
первооснови етіологічної причини ХП.

Застосування плоско-поляризованого світла (ПАЙЛЕР-світла) та препарату
Траумель С. В своїх дослідженнях з інтегративного використання
ПАЙЛЕР-світла в якості прототипу обрано спосіб лікування захворювань ПЗ
залози поляризованим світлом, який заключається в локальному опроміненні
ним тканин промежини. Перед лікуванням на область ПЗ наноситься
оксі-спрей, що представляє собою чисту воду, збагачену медичним киснем
до 500% від рівня, характерного для кисню, розчинного у воді при
звичайний умовах. Апарат, що застосовується для світлотерапії
“Біоптрон”, випромінює лінійно поляризоване світло з довжиною хвилі
400 -2000 нм та інтенсивністю випромінювання 40 Вт/см2. Світлове
випромінювання знаходиться в діапазоні видимого світла (400-761 нм) і
помірно зігріваючого інфрачервоного світла (761-2000 нм), і не має
ультрафіолетової складової. Поставлена задача вирішується таким чином,
що, як і в способі-прототипі при лікуванні поляризованим світлом з
нанесенням оксі-спрею на область ПЗ під мошонкою, згідно нашому
припущенню, в якості лікарського препарату замість оксигенованої води,
застосовують високоефективну гомеопатичну мазь Траумель С. Даний
препарат показаний для загальної активації сульфідних ферментів,
наприклад, при несприятливих наслідках алопатичної терапії, що часто
застосовується для лікування. Механізм впливу Траумель С визначається
наявністю рослинних і мінеральних компонентів, що характеризуються
наступними ознаками: протизапальна і противірусна дія компонентів, які
містять ртуть; підвищення тонусу судин (Aconitum, Arnica), ущільнення
судин (Кальцій), усунення венозних застоїв, протидія утворенню тромбів
(Hamamelis), зупинка кровотечі (Mellifollium); підтримка і покращання
клітинного дихання і окислювально-відновних процесів за допомогою
сульфіду і полісульфіду кальцію (Hepar sulfuris); стимуляція великої
захисної системи; активізація загоювання, подолання шоку за допомогою
фітотерапії (Arnica, Calendula, Echinacea, Symphytum); знеболююча дія
(Aconitum, Arnica, Hamamelis, Chamomilla, Hypericum). Мазь в кількості
10 грамів наноситься на промежину масажувальними рухами впродовж 3-5
хвилин до початку опромінення і повного всмоктування в шкіру. Тривалість
наступного опромінення тканин промежини складає 10-15 хвилин. Курс
лікування включає 8-12 сеансів. Дана кількість процедур забезпечує
отримання більш вираженого терапевтичного ефекту, порівняно з
оксигенованою водою. Це доведено при використанні ПАЙЛЕР-світла, його
впливу на процес дегрануляції ТБ. При обстеженні хворих з метою вивчення
ефективності плоскополяризованого світла в комбінації з препаратом
Траумель С і пацієнтів контрольної групи, які отримували
загальноприйняте лікування оксі-спреєм, було виявлено, що в обох групах
з високим ступенем достовірності відзначається зниження стосовно
вихідного рівня кількості дегранулюючих клітин на 126% і 79% відповідно.

До 7 доби в контрольній групі зміни продовжували прогресувати і
кількість дегранулюючих клітин зросла на 147% у порівнянні з вихідним
рівнем, у той час, як до цього ж терміну в основній групі настав
переломний момент у вигляді зниження кількості клітин до 51%. У групі,
що отримувала окс-спрей, до 21 доби спостерігалося значне число
дегранулюючих клітин, у той час як у хворих, що застосували Траумель С,
їхня кількість була не виражена і стосовно вихідного рівня носила
статично недостовірний характер. Використання ПАЙЛЕР-світла з препаратом
Траумель С перешкоджає паталогічній дегрануляції, ефективно ліквідує
запалення в залозі і скорочує терміни лікування. Таким чином, результати
досліджень показують, що при простатиті відмічається дегрануляція ТБ і
накопичення опасистих клітин, що зумовлено, з однієї сторони, дефіцитом
кисню, а з другої — наростаючими запальними змінами. Така можливість
цілком очевидна, оскільки при гострому простатиті дифузія кисню
протікає менш інтенсивно і кисневий дефіцит тканин зростає. Це
призводить до підсилення ПОЛ мембран, більш вираженому в гострому
періоді, що є одним із найважливіших патофізіологічних механізмів
активації опасистих клітин. Запропонований метод лікування ХП
перешкоджає вираженим зрушенням дегрануляції ТБ при ХП, що зумовлено
впливом препаратів на процеси транспорту і споживання кисню не тільки
ПЗ, але й іншими тканинами. Це обумовлено не тільки їх участю в
мікроциркуляторних змінах на етапі запалення, але і безпосереднім
впливом речовин, що секретуються опасистими клітинами на відновні
процеси в ПЗ. Наведені результати дослідження свідчать про ефективність
включення в комплекс патогенетичної терапії захворювань ПЗ ПАЙЛЕР-світла
в різних модифікаціях. Успіх лікування цього захворювання залежить
тільки від оптимального поєднання в лікувальному комплексі всіх наявних
в арсеналі уролога засобів. На цей метод лікування отримано патент
України (№2000020730 39307А „Спосіб лікування хронічного неспецифічного
простатиту”).

З метою підтвердження ефекту АГТ були простежені в динаміці зміни
імунологічних показників. На початку лікування КГП і алопатичними
препаратами, а також протягом першого тижня установлено незначне
зменшення (на 1,3%) при використанні алопатичних препаратів і їх
збільшення на 1,8% при лікуванні АГТ. Відсотковий вміст клітин, які
утворюють бластні форми з ФГА при традиційному лікуванні, зменшився
порівняно з вихідним рівнем на кінець лікування на 3,6%, у той час як
при застосуванні АГТ, він збільшився на 6,5%. При вивченні даних
імуноглобулінів класів G, A і М в плазмі крові, вираженої різниці в
порівнянні з вихідними даними установлено не було. При вивченні впливу
КГП і алопатичних препаратів на клітинний і гуморальний імунітет,
найбільші зміни наступали на 14 добу після початку лікування, при
використанні традиційних методів відмічено значне зменшення кількості
CD3+- і СD22+-лімфоцитів, яке було статистично достовірним у
пролікованих антибактеріальними препаратами. На 14 добу також
продовжувалось зниження показників Т-лімфоцитів, що пояснюється
токсичним впливом препаратів даної групи на всі ланки імунітету,
порівняно з КГП, де навпаки відмічено їх достовірне збільшення на 1,2%.
До 30 доби медикаментозного лікування відмічено кількісні і якісні
зміни Т-системи імунітету. При традиційному лікуванні кількість
Т-лімфоцитів була на 1,9% нижче вихідної, в той час при лікуванні КГП
вона зросла на 7,1%. Концентрація показників гуморальної ланки імунітету
за вмістом імуноглобулінів у сироватці крові корелювала з даними Т- і
В-систем імунітету. Таким чином, вивчення імунологічних критеріїв у
хворих на ХП, відображають характер змін в організмі і ПЗ.

Клінічна ефективність ендоуретрального лазерофорезу вивчена у 47
пацієнтів з ХП у фазі загострення. Методика заключалась у впливі на ПЗ
портативним лазерним апаратом “ЛІКА-1” інфрачервоного діапазону на
основі арсеніду галію, з довжиною хвилі 0.95 мкм і потужністю 20 МВт.
При лікуванні 18 хворих (1 група) трансректальна лазеротерапія
проводилась 25 хвилин через спеціальний ректальний наконечник впродовж
10 днів в поєднанні з антигомотоксичними препаратами, які хворі
отримували амбулаторно. За наявності дизурії і уретральних виділень
проводився лазерофорез ПЗ ендоуретральним світловодом на рівні сім’яного
горбика препаратом Tраумель С по 1 ампулі, який попередньо інстилювався
в уретру на 10 хвилин. Об’єм розчину на один лазерофорез складав 2,2
мл, оскільки запропонований об’єм є оптимальним для виконання обробки
простатичного відділу уретри сфінктером. Технологія: після обробки
антисептичним розчином головки статевого члена і зовнішнього отвору
уретри в уретру вводять до внутрішнього сфінктера сечового міхура
уретральний катетер, змащений гліцерином, потім по ньому вводиться 2,2
мл препарату Траумель С і катетер витягується. Вплив на ПЗ проводився
портативним лазерним апаратом “ЛІКА-1” ІЧ — діапазону на основі
арсеніду галію з довжиною хвилі 0,95 мкм і потужністю 20 мВт. Через 10
хвилин лазерний світловод діаметром 6 мм, змащений гліцерином, вводиться
до рівня сім’яного горбика, і проводять лазерофорез. Поверхня світловоду
має ізотропний розсіювач, і перебування її в водяному середовищі має
прямий і рівномірний вплив на ПЗ. Процедуру виконують через день.
Хворим, у яких діагностується ІП або ГП, проводять курс, який
складається із 8-10 процедур. При ГП повинно бути виконано не менше
10-12 щоденних процедур лазерофорезу. Температура інстильованого розчину
повинна приблизно дорівнювати температурі тіла (35-37°С). Результати
проведеного дослідження свідчать про високу ефективність цього місцевого
лікування. 84% пацієнтів з вираженими больовим синдромом і дизуричними
явищами до 4-5 сеансу відзначили ліквідацію больового синдрому і
відновлення нормальної частоти сечовипускання. Розроблені методи
місцевого лікування забезпечили клінічне видужання в 82±3,4% хворих, що
на 22% вище контролю. Застосування лазерофорезу в поєднанні з АГТ
дозволяє помітно полегшити стан хворих в дебюті захворювання і скоротити
їх терміни лікування. На цей метод лікування отримано патент України
№98116077 31903А „Спосіб лікування хронічного неспецифічного
простатиту”.

Фармакопунктура є методом, який поєднує у собі рефлексотерапію з
гомеопатією і є новим напрямком у розвитку акупунктури. Вона являє собою
точкову ін’єкцію лікарських препаратів у БАТ. При цьому виходить
подвійна терапевтична дія — стимуляція точок і гомеопатичний вплив. Таке
методика аналогічна ефекту стимуляції точок голками, однак значно
перевищують ефект, ніж при звичайному підшкірному введенні лікарських
препаратів, тому що вводяться в дію властивості БАТ і найбільш
ефективними є TR5; F2; Е36. Застосовуючи фармакопунктуру, можна також
запобігти або послабити захворювання. Ступінчаста АГТ (5 ступенів)
проводиться в один прийом. Для цих цілей використовується венозна кров і
нозодний препарат, в залежності від етіології виділеного збудника
(частіше всього, враховуючи асоціати – Trichomonaden-Fluor). Після
внутрішньовенної ін’єкції та залишення крові в голці або лише до
слабкого забарвлення розчинів 1 ступеня Coensime compositum+Ubichinon
compositum, надівши голку виконується енергічне струшування 10-20 разів.
Після цього розчин вводиться в БАТ RP6. Під час 2 ступеня розчин із
шприца ін’єкціююється п/ш так, щоб в ньому залишилося незначна кількість
розчину 1 ступеня (в канюлі шприца), в той же шприц набирають Mucosae
compositum+Hepar compositum, знову струшують і вводять п/ш в БАТ Е36.
Залишають частину розчину в канюлі і виконують 3 ступінь: Solidago
compositum вводять п/ш в F2, залишають частину розчину і проводять 4
ступінь, вводять п/ш Tраумель С в область V31. Залишають частину розчину
і проводять 5 ступінь: Echinacea compositum+Solidago compositum в
область V32, V33. Ступені з другого і наступні ні в якому випадку
неможна виконувати внутрішньовенно. Проміжки між сеансами повинні
складати не менше 5 діб, що необхідно для розвитку біологічних реакцій
організму. Якщо настало погіршання, повторний курс необхідний, коли воно
закінчиться. При вираженому больовому синдромі з полакіурією доцільно
застосування свічок (Viburcol по 1 свічці двічі на добу впродовж 6–10
діб) в поєднанні з парентеральним введенням Tраумелю С (по 2 мл в
надлобкову ділянку впродовж 5 днів). Рекомендується поєднання з
Echinacea compositum, що призводить до активізації мезенхімального
імунітету, реактивації ураженої імунної системи, особливо часто після
безуспішної антибактеріальної терапії. Дана методика лікування є методом
вибору. Вона може дати терапевтичні результати, тривалість яких буде
довготривалою. Метод не має побічних ефектів. На це нами отримано патент
України №98126493 32006А „Спосіб лікування хронічного неспецифічного
простатиту”.

Ураження ПЗ асоціатом майже ніколи немає специфічної клінічної картини.
Частіше для асоціатів є безсимптомне носійство, що при тривалому
існуванні не менш небезпечно для макроорганізму, ніж гострий процес.
Якщо розглянути асоціат, де умовно є присутнім повний спектр інфекційних
агентів, то черговість лікування така: санація від трихомонадної
інфекції з наступним контролем вилікованості. За наявності гонококової
інфекції – терапію починають після негативного контролю трихомоніазу; у
подальшому лікують хламідійну та уреаплазменну інфекція, а потім —
противірусна терапія.

З метою вивчення ролі комбінованої терапії (антибіотики+АГТ) при
бактеріальних простатитах або при мікст-інфікуванні, нами проведено
дослідження 37 пацієнтів. Контрольну групу склали 30 хворих, які
отримували тільки антибактеріальну терапію (рокситроміцин,
кларитроміцин). Рулід приймався по 300 мг, а клацид по 500 мг на добу
впродовж 10-15 днів, у залежності від ваги хворого і тривалості
захворювання. Один із антибіотиків приймався в поєднанні з комплексними
гомеопатичними препаратами. Поєднання наступних антигомотоксичних
препаратів має виражену протизапальну, антибактеріальну, імуномодулюючу
і антигістамінну дію. Комбінація антигомотоксичних препаратів Ехінацея
композитум, Псоринохель, Траумель, Лімфоміозот, Убіхінон композитум
вводилась методом біопунктури по 1 ампулі у вказаній послідовності по
БАТ Е36, ТR5, F2. Гомотоксичне лікування простатитів проводилось методом
ступінчастої аутогемотерапії АГТ за Реккевегом. Універсальність і
унікальність АГТ як особливого напрямку в лікуванні даної категорії
хворих витікає із інтеграції науково обгрунтованого патогенетичного
діагнозу і відповідного йому терапевтичного методу. Взаємодія між
даними фармпрепаратами можлива при одночасному застосуванні декількох
лікарських засобів. Фармакологічна дія використаної комбінації не була
токсичним фактором для пацієнтів, а навпаки, послабляла негативні
наслідки антибіотикотерапії. Через те, що можливо одночасно проводити
лікування на фармакологічних і гомеопатичних рівнях, такий вибір нам
здається доцільним. Застосовані препарати в даному випадку не витісняють
один одного із комплексів з білками і не викликають негативного
токсичного поєднаного ефекту. При обстеженні на трихомонади 78
пацієнтів з ХП виявлені атипові форми трихомонад у різних комбінаціях з
іншими інфекціями, які передаються статевим шляхом. Цикл застосування
антибіотика чергується з циклом стимуляції вегетації трихомонади перед
наступним циклом антибіотика. Після першого курсу циклічної терапії у
чоловіків трихомонади не виявлялись у 50% випадків.

При комбінованій терапії (антибіотики+АГТ) у 85% хворих контрольної
групи відзначили ліквідування болю при нормалізації показників
гемодинаміки, тоді як у групі, яка застосовувала тільки традиційну
терапію, результати більш скромні. Доведено можливість і доцільність
проведення лікування на фармакологічних і гомеопатичних рівнях. За
даними наших досліджень, клінічна ефективність застосування
антибактеріальної терапії в хворих без використання АГТ склала 83%, тоді
як при поєднаному їхньому застосуванні вона відзначена в 91% пацієнтів.

Таким чином, проведені нами дослідження дозволили розробити принципово
нову класифікацію ХП, основану на об’єктивній характеристиці кровотоку в
ПЗ, а дослідження вмісту глікогену та окислювально-відновних ферментів
дегідрогеназ тканинного дихания, вивчення продуктів ПОЛ, дегрануляції
тканинних базофілів і стану імунного статусу показали, що ХП – це не
місцеве захворювання, а процес, що стосується багатьох органів і систем.
Використання АГТ показало її суттєву перевагу перед традиційним
лікуванням, оскільки вона призводить до нормалізації патологічного
процесу не тільки в ПЗ, але й у всьому організмі, що виявляється більш
швидким досягненням клінічного ефекту.

ВИСНОВКИ

Розроблений метод альтернативної терапії хворих на абактеріальний
хронічний простатит, ефективність якого складає 84±11%. 15±5% хворих
відзначають покращання клінічного перебігу. Використання альтернативних
методів лікування підвищує ефективність лікування на 12-14%.

На основі вивчення регіонального кровотоку в передміхуровій залозі за
допомогою трансректальної ультразвукової доплерографії виявлені судинні
механізми виникнення ХП та розроблена їх гемодинамічна класифікація:
ішемічний, гіперемічний та змішаний. При помірно вираженому ступені
ішемії кровоток знижується на 10-15%, при середній формі — на 20-25% і
при різко вираженій ішемії кровопостачання залози зменшується на 65 та
більше відсотків (патент на винахід №20031110157).

Для диференційної діагностики хронічного простатиту розроблений показник
індексу резистентності: значення індексів резистентності вище 0,75
свідчать про склероз передміхурової залози; 0,65-0,75 – відсутність
порушення гемодинаміки (норма); нижче 0,65 – гострий запальний процес
у передміхуровій залозі (патент на винахід №20031211258).

При вивченні внутрішньоклітинного гомеостазу в нейтрофілах периферичної
крові виявлено зменшення вмісту внутрішньоклітинного глікогену на
28,3±3,2%. Застосування альтернативної терапії має глікогензберігаючий
ефект і сприяє відновленню глікогену в більш короткий термін у
порівнянні з традиційним лікуванням. У динаміці його вміст при
альтернативних методах лікування на 2% нижче вихідного рівня у той час,
як при традиційному лікуванні його дефіцит складає 13%.

При вивченні процесів тканинного дихання на клітинному рівні у хворих
на хронічний простатит виявлено зменшення активності ключових
окислювально-відновних ферментів гліколізу
(глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа на 14,3±1,8%, лактатдегідрогеназа на
15,6±2,1%) і циклу Кребса (сукцинатдегідрогеназа на 28,2±3,7%), що
свідчить про кисневий дефіцит. Процеси гіпоксії, що виявляються на
гуморальному рівні в нейтрофілах периферичної крові є відображенням
аналогічних змін у тканинах передміхурової залози. При використанні
антигомотоксичної терапії зворотна динаміка цитохімічних показників у
нейтрофілах периферичної крові спостерігається на 5 добу у той час, як
при традиційному лікуванні — на 10 добу.

Виявлені зміни в системі перекисного окислення ліпідів за даними різних
показників у 85,2% хворих. Еритроцитарно-плазмовий дисбаланс вмісту
загальних ліпідів крові при традиційних методах спостерігається до 10
доби, а при антигомотоксичній терапії — до 5 доби.

Траумель-світлопунктура біологічно активних точок ПАЙЛЕР-світлом
підвищує лікувальну ефективність при використанні антигомотоксичної
терапії, у порівнянні з оксигенованою водою (оксі-спрей) у 4,2 рази
ефективніше, за рахунок перешкоди дегрануляції тканинних базофілів і
нормалізації гемодинаміки (патент на винахід №2000020730).

Антигомотоксична терапія має позитивний вплив на стан клітинного і
гуморального факторів імунітету. При її застосуванні спостерігаються
достовірно вищі ніж у групах, що отримували традиційну терапію
показники кількості CD3+ (відповідно:38,8±2,3 та 46,2±3,1),
функціональної активності Т-лімфоцитів (РБТЛ із ФГА) (31,6±2,2 та
42,2±2,5), кількості В-лімфоцитів (CD22+) (15,2±1,4 та 19,3±1,5), рівень
імуноглобуліну А в периферичній крові (1,179±0,017 та 1,355±0,016).

Розроблені методи місцевого лікування (ендоуретральний
траумель-лазерофорез) забезпечують клінічне видужання і зменшення
патологічних симптомів у 82,6% хворих, що на 22,2% вище, ніж при
використанні традиційних методів лікування (патент на винахід
№98116077).

Виявлено клінічний ефект фармакопунктури з введенням антигомотоксичних
препаратів у біологічно активні точки у 87,5% випадків із тривалою
ремісією при термінах лікування до 25 діб. При традиційних методах —
відповідно 64,3% та 30-45 діб (патент на винахід №98126493)

Ефективність використання антибактеріальної терапії в сполученні з
антигомотоксичною терапією у хворих на хронічний бактеріальний простатит
складає 94,2%. Терапевтичний ефект антибактеріальної монотерапії –
79,3%.

При лікуванні хворих на хронічний простатит, що викликаний змішаною
інфекцією, розроблені методи лікування забезпечують у 92,5% хворих
етіологічне вилікування, що на 22,5% вище, ніж при використанні
традиційних методів лікування.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Запропоновано алгоритм лікування хворих на ХП, на основі якого
рекомендовано складати патогенетичний курс лікування. В ньому показано
місце АГТ в терпії захворювання.

Запропонована гемодинамічна класифікація ХП, на основі якої
забезпечується індивідуальний підхід до кожного хворого.

Визначений гемодинамічний механізм виникнення ХП, розкрито основні
біохімічні ланки його патогенезу, на які слід звертати увагу лікарю
при проведенні курсу лікування, вивчено стан основних органів та систем
організму чоловіка при ХП.

Удосконалено спосіб діагностики ХП шляхом дослідження кровопостачання ПЗ
за допомогою трансректального ультразвукового дуплексного сканування її
судинної сітки. Запропонований спосіб дозволяє провести диференційну
діагностику між гіперемічною та ішемічною формами простатиту та оцінити
гемодинаміку ПЗ.

Запропоновано систему використання антибіотиків при поєднаному
застосуванні з антигомотоксичними препаратами, що не призводить до
конфлікту з білковими комплексами і не викликає негативного токсичного
ефекту, а навпаки, послаблює побічну дію антибактеріальної терапії.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Клименко П.М. Биохимические аспекты диагностики и лечения острого
простатита // Проблемы, достижения и перспективы развития
медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр. Крым.
мед. ун-та им. С.И. Георгиевского.– Симферополь, 1996.– Т.132, Ч.II.–
С.186-191.

2. Клименко П.М. Препарат Testis Compositum в лечении сексуальных
расстройств // Проблемы, достижения и перспективы развития
медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр. Крым.
мед. ун-та им. С.И. Георгиевского.– Симферополь, 1997.– Т.133, Ч.I. –
С.73-77.

3. Клименко П.М. Цитохимические аспекты диагностики и лечения
простатитов // Проблемы, достижения и перспективы развития
медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр. Крым.
мед. ун-та им. С.И. Георгиевского.– Симферополь, 1997.– Т.133, Ч.IІІ. –
С.92-98.

4. Клименко П.М. Сочетанное применение лазерного ИК-излучения и
гомотоксикологических препаратов при простатитах // Проблемы, достижения
и перспективы развития медико-биологических наук и практического
здравоохранения: Тр. Крым. мед. ун-та им. С.И. Георгиевского.–
Симферополь, 1997 – Т.133, Ч.IІІ.– С.79-84.

5. Клименко П.М. Возможности иридодиагностики в распознавании патологии
предстательной железы и её гомотоксикологической коррекции // Вестник
физиотерапии и курортологии. –1998.– №2.– С.41-44.

6. Клименко П.М. Гомеопатическая терапия хронического простатита у
участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС //
Клiнiчна хiрургiя.– 1998.– №12.– С.43-45.

7. Клименко П.М., Белый И.В. Современные подходы к лечению хламидийных
простатитов // Таврический медико-биол. вестник.– 1998.– №3/4.– С.59-63.

8. Клименко П.М. Цитохимические показатели содержания гликогена в
нейтрофильных гранулоцитах периферической крови у больных простатитом //
Клiнiчна хiрургiя.– 1999.– №1.– С.33-34.

9. Клименко П.М. Современные методы диагностики и лечения простатита //
Клiнiчна хiрургiя.– 1999.– №7.– С.33-35.

10. Горпинченко І.І., Клименко П.М. Зміни загальних ліпідів при
гомотоксичному лікуванні простатитів у віддалені терміни // Урологія. –
2000.– №4.– С.66-69.

11. Колбасин П.Н., Клименко П.М., Белый И.В. Комплексное применение
поляризованного света при лечении хронических простатитов // Вестник
физиотерапии и курортологии.–2001.– №1.– С.76-80.

12. Сегалов В.М., Колбасин П.Н., Клименко П.М. Применение
антигомотоксической терапии в санаторно-курортном лечении хронических
простатитов // Вестник физиотерапии и курортологии.– 2001.–№1.– С.45.

13. Клименко П.М., Павловский Ю.Э., Матулевич С.Г. Комплексная
ультразвуковая диагностика острых и хронических простатитов //
Таврический медико-биологический вестник. – 2002.– Т.5, №2.– С.72-77.

14. Клименко П.М., Притуло О.А. Опыт применения роксида в комплексном
лечении больных хламидийным простатитом // Дерматология. Косметология.
Сексопатология, 2002.– №1/2 (5). – С.144-148.

15. Клименко П.М., Павловський Ю.Є., Колбасіна Л.П Результати
клінічного іспиту ефективності препарату Флокс-Т у хворих на
бактеріальний простатит і його доплерографічна оцінка // Урологія.–
2003.– №1.– С.10-14.

16. Клименко П.М. Притуло О.А. Павловский Ю.Э. Гемодинамические аспекты
хронических простатитов и их допплерографическая оценка // Українский
журнал дерматології, венерології, косметології. – 2003. – №6. –
С.63-68.

17. Горпинченко И.И., Клименко П.М., Павловський Ю.Э. Гемодинамическая
классификация простатитов // Здоровье мужчины. – 2004. – №1(8). –
С.44-49.

18. Клименко П.М., Комаревцев В.Н., Павловский Ю.Э. Результаты
клинического испытания эффективности препарата Клабакс у больных
бактериальным простатитом и его допплерографическая оценка //
Український медичний альманах. – 2004. – Т.7, №1. – С.64-66.

19. Клименко П.М. Шамилова И.А. Роль ассоциированных инфекций
(ассоциатов) в возникновении хронических простатитов // Таврический
медико-биологический вестник. – 2004. – №2. – С.-71-75.

20. Клименко П.М. Гемодинамические расстройства предстательной железы
при хроническом простатите и возможность их коррекции
альфа-адреноблокатором тамсолузином // Здоровье мужчины. – 2005. –
№1(12). – С.93-98.

21. Горпинченко И.И., Клименко П.М., Павловский Ю.Э. Дифференциальная
ультразвуковая диагностика простатитов // Здоровье мужчины. – 2005. –
№1(12). – С.111-114.

22. Клименко П.М. Результаты клинического испытания эффективности
препарата Омник у больных бактериальным простатитом и его
допплерографическая оценка // Проблемы, достижения и перспективы
развития медико-биологических наук и практического здравоохранения: Тр.
Крым. мед. ун-та им. С.И. Георгиевского.– Симферополь, 2004. – Т.140,–
С.40-45.

23. Клименко П.М. Пат. 98116077 Україна, МКИ А 61 М 25/00 Спосіб
лікування хронічного неспецифічного простатиту: Пат. 98116077 Україна,
МКИ А 61 М 25/00 № 31903А (Україна) Заявл. 17.11.98; Опубл.
15.12.2000.- Бюл.№7-ІІ НКИ. — 2с.

24. Клименко П.М. Пат. 98126493 Україна, МКИ А 61 М 25/00 Спосіб
лікування хронічного неспецифічного простатиту: Пат. 98116077 Україна,
МКИ А 61 М 25/00 № 32006А (Україна); Заявл.08.12.98; Опубл.
15.12.2000. Бюл.№7-2 НКИ. -2с.

25. Клименко П.М., Колбасін П.М., Залевська І.М Пат. 2000020730 Україна
МКИ А 61 М 25/00 Спосіб лікування хронічного неспецифічного
простатиту: Пат. 2000020730 Україна, МКИ А61К35/78 № 39307А (Україна);
Заявл. 10.02.2000; Опубл.15.06.2001. Бюл.№5 НКИ. -2с.

26. Клименко П.М. Павловський Ю.Є. Пат. 20031110157 Україна МКИ А 61 М
25/00 Спосіб діагностики хронічного неспецифічного простатиту: Пат.
20031110157 Україна, МКИ А61М25/00 №39307А (Україна); Заяв.11.11.2003;
Опубл. 15.09.2004. – Бюл. №9 НКИ. -3с.

27. Клименко П.М. Павловський Ю.Є. Пат. 20031211258 Україна МКИ А 61 М
25/00 Спосіб диференційної діагностики захворювань передміхурової
залози: Пат. 20031211258 Україна МКИ А61В8/04 №70573А (Україна); Заяв.
09.12.2003; Опубл. 15.10.2004. – Бюл. №10 НКИ.- 3с.

28. Клименко П.М. Антигомотоксическая терапия хронических простатитов //
Биологическая терапия.– 1998.– №1.– C.40-42.

29. Клименко П.М. Применение циклопара при простатите, осложненном
уролитиазом // Мистецтво лікування — 2005.- №3(019).-С.92-95.

30. Клименко П.М. Использование гомеопатической терапии в лечении
простатита и его цитохимические критерии диагностики // Проблемы
медицины.- 1998.– №4(4).– С.18-21.

31. Клименко П.М. Коррекция гемодинамических расстройств при хроническом
простатите препаратом гемороль // Новости медицины и фармации. – 2005.
– №1(161). – С.6-7.

32. Клименко П.М. Показатели содержания внутриклеточного гликогена у
больных с воспалительными заболеваниями предстательной железы при
лечении препаратом Гентос // Традиционные и нетрадиционные методы
лечения в современной фармакотерапии: Мат. IV Укр.-Австрийский
симпозиум.- К., 1998.-С.149-152.

33. Клименко П.М. Использование гомеопатической терапии в лечении
простатита и его цитохимические критерии диагностики // Традиционные и
нетрадиционные методы лечения в современной фармакотерапии: Мат. IV
Укр.-Австрийский симпозиум.– К., 1998.-С.153-156.

34. Клименко П.М. Применение аппарата Биоптрон при лечении хронического
простатита и его осложнений // Материалы юбилейной науч.-практ. конф.
посвященной пятилетию деятельности Zepter в Украине.– К., 1999.–
С.67-71.

35. Клименко П.М. Биологическая концепция оценки тяжести течения
простатита // Акт. вопр. развития инновационной деятельности в
государствах с переходной экономикой. НАН Украины 80 лет.– Симферополь,
2001.– С.248-249.

36. Клименко П.М. Современные подходы к лечению трихомонадных
простатитов // Актуальные проблемы современной сексологии и
репрудоктологии // Сб. тезисов научно-практической конф.– К., 2003.–
С.46-47.

37. Клименко П.М. Гемодинамика предстательной железы и её коррекция
антигомотоксическими препаратами // Актуальные проблемы современной
сексологии и репрудоктологии// Сб. тез. науч.-практ. конф.– К., 2003.–
С.47-48.

38. Клименко П.М. Траумель-лазерофорез при лечении хронических
простатитов // Актуальные проблемы современной сексологии и
репрудоктологии: сб. тез. науч.-практ.конф. – К., 2003. – С.49-49.

39. Клименко П.М. Гемодинамические нарушения в предстательной железе и
их коррекция антигомотоксическими препаратами // Юбилейная междунар.
науч.-практ. конф., посвященная 220-летию со дня основания 1472
Военно-морского госпиталя имени Н.И. Пирогова: сб. научн. тр. –
Севастополь, 2003. – С.83-84.

40. Клименко П.М. Гемодинамические нарушения в предстательной железе
при мужском климаксе // Труды науч.-прак. конф. Мужской и женский
климакс. Состояние проблемы. Пути решения.– Симферополь, 2003.–
С.19-20.

41. Клименко П.М. Методические рекомендации по применению
гомотоксикологии в лечении урологических больных: методические
рекомендации для студентов.– Симферополь, КГМУ, 1998.– 18 с.

42. Klimenko P.M. Homeopathic Therapy of Chronic Prostatitis among
Liquidators of the Accident at the Chernobyl Atomic Pawer Station
(CHAPS) // Biomedical Therapy. – Albuquerque, NM 87192. – 1999. – №4. –
P.147-148.

43. Klimenko P.M., Lubarskiy A. To Evaluation of Intracellular Glycogene
Volume in Patients with Prostatitis against a Background of Gentos
Application // Advances in clinical and experimental medicine.
Bimonthly. Urology, 2003.- Vol.12.- No.4.- P.160

44. Klimenko P.M., Lubarskiy A. Complex Correction of Dysuric and
Psychovegetative Effects after Post-Operative Treatment of BHP (Benign
Hyperplasia of the Prostate) through Evolutionary Perspectives //
Advances in clinical and experimental medicine. Bimonthly. Urology,
2003.- Vol.12.- No.4.- P.161.

АНОТАЦІЯ

Клименко П.М. Наукове обґрунтування застосування методів альтернативної
терапії в комплексному лікуванні хворих на хронічний простатит. –
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.01.06.– урологія.– Інститут урології АМН України,
Київ, 2005.

У дисертації представлено теоретичне обґрунтування і нове рішення
проблеми лікування хронічних простатитів за допомогою альтернативної
(антигомотоксичної) терапії на підставі вивчення гемодинамічних,
цитогістохімічних та імунологічних досліджень. Розроблена гемодинамічна
класифікація хронічного простатиту, яка дозволяє з нових позицій підійти
до його патогенезу. Сформульовані нові методи лікування за допомогою
альтернативної терапії і показана її суттєва перевага перед традиційним
лікуванням. Доведено можливість і доцільність проведення лікування на
фармакологічних і гомеопатичних рівнях.

Ключові слова: хронічний простатит, антигомотоксична терапія,
імунокорекція, допплерографія, діагностика, лікування.

АННОТАЦИЯ

Клименко П.М. Научное обоснование применения методов альтернативной
терапии в комплексном лечении больных хроническим простатитом.-
Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора медицинских наук по
специальности 14.01.06.- урология.- Институт урологии АМН Украины, Киев,
2005.

В диссертации представлено теоретическое обоснование и новое решение
проблемы лечения хронических простатитов с помощью альтернативной
антигомотоксической терапии на основании изучения гемодинамических,
цитогистохимических и иммунологических исследований. Проведенные
исследования показали, что ХП это не местное заболевание, а процесс,
касающийся многих органов и систем. Использование альтернативной
(антигомотоксической) терапии, показало её существенное преимущество
перед традиционным лечением, поскольку она, приводит к нормализации
патологического процесса не только на органном уровне, но и во всем
организме. Научно обоснована эффективность предложенного
терапевтического метода, которому присуща внутренняя логика, достигнуты
выраженные терапевтические успехи, а опыт его применения, может быть
легко передан другим.

Наиболее интересным в наших исследованиях явилось открытие сосудистых
расстройств, присущих общебиологическим законам. Разработана новая
гемодинамическая классификация хронического простатита, основанная на
объективной оценке венозного и артериального кровотока в ПЖ, что
позволяет с новых позиций подойти к его патогенезу. Поставленная задача
достигалась путем введения следующих патологических форм васкуляризации
предстательной железы: гиперемической, ишемической и смешанной. При
наличии нарушений артериального притока – возникает ишемический и при
нарушенном венозном оттоке – гиперемический простатит. Предложен способ
ультразвуковой дифференциальной диагностики хронического простатита и
склероза предстательной железы, на основании вычисления индекса
резистентности, характеризующий степень сопротивления движущемуся по
сосуду потоку крови.

Сформулированы принципы и разработаны принципиально новые, защищенные
патентами, методы лечения с помощью альтернативной терапии с учетом
новых методологических подходов: ступенчатая фармакопунктура, терапия
плоскополяризованным светом и эндоуретральный лазерофорез с
антигомотоксическими препаратами с учетом этиологических факторов и
состояния органной гемодинамики. Спектр лекарственных средств
используемых антигомотоксической медициной, значительно шире средств,
свойственных классической гомеопатии. Комплексные препараты действуют
более гармонично в сложных метаболических реакциях человеческого
организма и их действие основано на принципах прямых и обратных связей.

Предложены новые схемы лечения хронических простатитов при
бактериальных ассоциатах с использованием антибактериальных препаратов в
сочетании с антигомотоксической терапией, в различных модификациях.
Фармакологическое действие комбинации антигомотоксической терапии в
сочетании с антибактериальной терапией не является токсическим или
отягощяющим фактором при лечении бактериальных простатитов. Доказана
возможность и целесообразность проведения лечения на фармакологических и
гомеопатических уровнях. Применяемые препараты в данном случае не
вытесняют друг друга из комплексов с белками и не вызывают
отрицательного токсического сочетанного эффекта, а наоборот ослабляет
негативные последствия антибиотикотерапии. В результате анализа
иммунопатологических изменений получены новые данные относительно
применяемой терапии и преимущество альтернативных методов лечения.

Ключевые слова: хронический простатит, антигомотоксическая терапия,
иммунокоррекция, допплерография, диагностика, лечение.

SUMMARY

Klimenko P.M. Scientific basing of methods of alternative therapy used
in complex treatment of patients with chronic prostatitis. – Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of medical sciences by
speciality 14.01.06 – urology. – Institute of urology of AMS Ukraine,
Kiev, 2005.

The theoretical basing and the new solution of treatment of the problem
chronic prostatitis by the alternative (antihomotoxic) therapy on the
basis of studying of hemodynemic, cytohistochemical and immunological
researches are presented in the dissertation.

The new methods of treatment by the alternative therapy are formulated,
its essential advantage over traditional treatment was showed.
Eleborated hemodynamic classification of chronic prostatitis allow to
explain its pathogenesis from the new position. Possibility and
expediency of treatment passing on pharmacological and homeopathic
levels.

Key words: chronic prostatitis, antihomotoxic therapy, immunocorrection,
dopplerography, diagnosis, treatment.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АГТ — антигомоксична терапія

АМЛ — альтернативні методи лікування

БАТ — біологічно активна точка

ГП — гіперемічний простатит

ІП — ішемічний простатит

ПЗ — передміхурова залоза

ПОЛ — перекисне окислення ліпідів

НПК — нейтрофіли периферичної крові

КГП — комплексні гомеопатичні препарати

ТБ — тканинні базофіли

ТМЛ — традиційні методи лікування

ТРУЗД — трансректальне ультразвукове дослідження

ХП — хронічний простатит

Підписано до друку 05.06.2005р.

Формат 60х84 1/16. Гарнітура Times.

Папір офсетний. Ум. др. арк. 1,69 ум.др.а.

Тираж 100 прим. . Зам. №53

Віддруковано в видавничому центрі КДМУ

95006,м. Сімферополь, бульвар Леніна,5/7, тел 294-010.

PAGE \* Arabic 2

PAGE \* Arabic 2

Кортикостероїдні препарати

Еозинофільний

Нееозинофільний

ГРАНУЛЬОМАТОЗНИЙ

Антибактеріальна терапія

Вітамінотерапія

Тимчасове відведення сечі

Трансуретральна резекція передміхурової залози

ПРОСТАТОДИНІЯ

Профілактика гіподинамії

Альфа-адреноблокатори

Фізіотерапевичне лікування

Регулярнее статеве життя

Дієта

Масаж передміхурової залози

Профілактика гіподинамії

Нестероїдні протизапальні препарати

Альфа-адреноблокатори

Оксибутиніну хлорид

Вітамінотерапія

Фізіотерапевичне лікування

АНТИГОМОТОКСИЧНА ТЕРАПІЯ

ХРОНІЧНИЙ БАКТЕРІАЛЬНИЙ

Антибактеріальна терапія

Нестероїдні протизапальні препарати

Імунотропна терапія

Препарати для покращання мікроциркуляції

Фізіотерапевичне лікування

Розкриття та дренування гнійника

Постільний режим

Антибактеріальна терапія

Інфузійно-дезінтоксикаційна терапія

Нестероїдні протизапальні препарати

Розм’якшувачі калових мас

Виведення сечі при її гострій затримці

Абсцесс перед-міхурової залози

ГОСТРИЙ БАКТЕРІАЛЬНИЙ

НЕБАКТЕРІАЛЬНИЙ

ПРОСТАТИТ

Похожие записи