ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 61 (09) (477)

ЛАХМАНЮК Тетяна Володимирівна

Науково-педагогічна та громадсько-політична діяльність Івана
Горбачевського

07. 00. 01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та методики
викладання історії Тернопільського національного педагогічного
університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки
України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Алексієвець Микола Миронович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира
Гнатюка,

завідувач кафедри нової і новітньої історії та методики викладання
історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ботушанський Василь Мефодійович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Лазарович Микола Васильович,

Тернопільський національний

економічний університет,

завідувач кафедри українознавства

Захист відбудеться „21” грудня 2007 р. о 13 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному
університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул.
Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці,
вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано „15” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Г. М. Скорейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Відродження і становлення Української держави поставило перед історичною
наукою завдання відновлення справедливості щодо багатьох вимушено
малознаних діячів, повернення їхніх імен, здійснення повноцінних
наукових досліджень про їх творчий внесок на новітніх методологічній та
джерелознавчій базах.

У цьому контексті особливо актуальне і практичне значення має вивчення
творчої спадщини, науково-педагогічної та громадсько-політичної
діяльності сподвижника європейської, зокрема української науки Івана
Горбачевського (1854-1942). Мало хто з українських учених володів
стількома титулами, як академік І. Горбачевський – доктор медичних наук,
професор, чотириразовий декан медичного факультету Карлового
університету в Празі, а згодом його ректор, член Крайової ради здоров’я
Чеського королівства і Вищої санітарної ради Австрії, довічний член
Палати панів австрійського парламенту, дійсний таємний радник, член Ради
з технічних досліджень у Відні. В 1917-1918 рр. І. Горбачевський
очолював Міністерство здоров’я Австрії, був його першим міністром. Став
одним із ініціаторів створення Українського вільного університету (далі
– УВУ) у Відні й Празі. Працював професором УВУ, завідувачем кафедри та
ректором цього навчального закладу. Дійсний член Всеукраїнської академії
наук, дійсний і почесний член Наукового товариства ім. Шевченка (далі –
НТШ), голова управи товариства «Музей визвольної боротьби України» (далі
– МВБУ) в Празі, почесний голова Комітету оборони Карпатської України,
перший почесний голова Спілки українських лікарів у Чехо-Словаччині,
почесний член Чеської королівської академії наук, лікарських товариств:
Вільнюса, Кракова, Відня.

Актуальність започаткованого дослідження зумовлена необхідністю
комплексного вивчення наукової та громадської праці І. Горбачевського в
контексті головних віх української історії кінця XIX – першої половини
XX ст. Потреба вивчення обраної проблематики викликана завданнями змісту
й напрямків основних українських історичних течій та шкіл, а також тим,
що майже нема спеціальних наукових праць, присвячених ученому. В
академічному плані актуальність теми роботи продиктована потребою
створення багатоаспектної біографії І. Горбачевського як
громадсько-політичного діяча й вченого, котрий вніс вагомий вклад у
розвиток національної та світової науки. Розв’язати цю проблему
покликане дане дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в межах наукового напрямку кафедри нової і
новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського
національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка і є
складовою частиною планової теми «Україна в контексті європейської
історії» (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного
університету імені Володимира Гнатюка. Протокол № 4 від 24 грудня 1998
р.).

Мета і завдання дослідження. Враховуючи актуальність теми та сучасний
стан розроблення цього питання в українській і зарубіжній історіографії,
дисертантка поставила за мету: комплексно й об’єктивно проаналізувати і
з’ясувати зміст та основні напрямки наукової праці І. Горбачевського,
визначити пріоритетні інтереси його науково-педагогічної і
громадсько-політичної діяльності, місце та роль ученого в українській
історіографії, дослідити найцінніші аспекти його наукової спадщини,
важливі й актуальні на сучасному етапі українського державотворення.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

— з’ясувати ступінь наукового розроблення проблеми, опрацювання всього
комплексу джерел із теми дисертаційної праці;

— простежити процес становлення І. Горбачевського як ученого та
громадсько-політичного діяча;

— вивчити внесок І. Горбачевського в розвиток національної і світової
науки, дати загальний аналіз наукової спадщини вченого;

— висвітлити педагогічну діяльність науковця;

— дослідити головні напрямки громадсько-політичної діяльності І.
Горбачевського;

— визначити його місце і роль в українсько-зарубіжних культурних
взаєминах кінця XIX – першої половини XX ст. у контексті поглиблення
інтеґрації України в світовий культурний процес.

Об’єктом наукового дослідження є суспільно-політичне,
культурно-просвітницьке та науково-педагогічне життя на території
України наприкінці XIX – у першій половині XX ст. на основі комплексного
вивчення низки документальних й опублікованих джерел.

Предмет дисертаційного дослідження – основні наукові зацікавлення і
зміст наукової праці І. Горбачевського, його громадсько-політична
діяльність, участь у національно-духовних процесах українства.

Хронологічні рамки праці визначені роками життя та діяльності І.
Горбачевського (1854-1942). Такий цілісний хронологічний підхід дає
змогу максимально з’ясувати внесок ученого в розвиток національної і
світової науки, висвітлити основні напрямки його громадсько-політичної
діяльності, окреслити місце І. Горбачевського в українській історії.

Територіальні межі дослідження визначені тими місцями, де народився,
навчався і працював упродовж життя І. Горбачевський, тобто, насамперед,
Східна Галичина, а також тими науковими та політичними центрами (Відень,
Прага), де минула його діяльність.

Теоретико-методологічними засадами дисертації є принципи історизму і
об’єктивності. При вирішенні поставлених завдань використано такі методи
дослідження: генетичний, проблемно-хронологічний, системно-структурний,
біографічний, порівняльний.

Наукова новизна дисертаційної праці й особистий внесок дослідниці
полягають у тому, що вперше в українській історіографії на основі
залучення до наукового обігу нових комплексів українських і зарубіжних
джерел та спеціальної літератури створено узагальнююче дослідження
життєвого й творчого шляху, науково-педагогічної, громадсько-політичної
діяльності І. Горбачевського в контексті розвитку національної та
світової науки. Також уперше максимально повно проаналізовано
історіографію проблеми, вивчено і залучено до наукового обігу маловідомі
та неопрацьовані джерела з архівосховищ Києва, Львова, Тернополя.
Окреслені завдання дисертантка виконувала на сучасній джерельній базі,
на основі нових архівних документів, опублікованих протягом останнього
десятиріччя збірників документів, праць українських і зарубіжних
дослідників. Цілісне вивчення обраної проблематики дало змогу об’єктивно
переглянути несправедливі оцінки місця І. Горбачевського в розвитку
природничих наук та його гуманітарної діяльності й популяризувати ім’я
дослідника серед науковців і громадськості. Отриманий результат формує
новий погляд на науково-педагогічну та громадсько-політичну діяльність
ученого.

Теоретичне значення праці. Завдяки критичному аналізу зібраного
матеріалу суттєво доповнено, уточнено і виправлено розрізнені історичні
відомості, спростовано стереотипи та сфальсифіковані твердження, що
стосуються постаті І. Горбачевського. Дисертаційне дослідження є певним
внеском у створення цілісної науково-академічної біографії цього
вченого. Теоретичне значення роботи полягає також у тому, що вона
доповнить наукові знання зі значного кола проблем, дасть змогу зробити
нові, важливі для сучасної української і світової науки висновки й
узагальнення.

Практична цінність отриманих результатів, основних ідей дисертаційного
дослідження у тому, що нагромаджений фактичний матеріал, теоретичні
положення і висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих
праць із історії України та світової історії, при створенні спецкурсів,
факультативів із української біографістики, навчально-методичних
посібників із краєзнавства, природничих наук, при формуванні цілісної
концепції українського національного відродження кінця XIX – початку XX
ст., а також в історіографічних виданнях, у практичній викладацькій
роботі, для популяризації історичних знань серед широкого загалу.

Апробація результатів дослідження. Загальна концепція та результати
наукового дослідження обговорені на засіданнях кафедр нової і новітньої
історії та методики викладання історії Тернопільського національного
педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, історії України
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні
положення і висновки дисертації апробовані в доповідях на щорічних
звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу
Тернопільського національного педагогічного університету імені
Володимира Гнатюка (2005-2007 рр.), на міжнародних, всеукраїнських і
реґіональних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції
«Українська історична біографістика: забуте і невідоме» (Тернопіль,
25-26 травня 2005 р.), V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій
конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного
університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 29 вересня 2005 р.), ІІІ
Міжнародному науковому конґресі українських істориків «Українська
історична наука на шляху творчого поступу» (Луцьк, 17-19 травня 2006
р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Вікно в європейську науку»,
присвяченій 140-річчю від дня народження Раймунда Кайндля (Чернівці,
20-21 травня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 9 наукових статтях,
7 із них належать до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним
принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
використаних джерел (320 найменувань). Загальний обсяг дисертації
становить 188 стор., із них 162 стор. основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок із науковими
програмами, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет наукового
пошуку, хронологічні й територіальні рамки, розкрито наукову новизну
отриманих результатів, методологічні засади та методи дослідження,
теоретичне і практичне значення роботи, згадані форми апробації та
структура дисертації.

У першому розділі – «Історіографія проблеми й аналіз джерельної бази
дослідження» – розкрито процес наукового осмислення теми в українській і
зарубіжній історіографії, охарактеризовано найважливіші джерела.

Постать І. Горбачевського вже привертала увагу як його сучасників, так і
дослідників у наступні історичні періоди. Цій проблемі присвячено кілька
праць (монографія, статті та замітки). Однак література, що висвітлює
науково-педагогічну й громадсько-політичну діяльність І. Горбачевського,
є майже цілком популярно-публіцистичною. Наукових праць дослідницького
спрямування з даної проблематики в українській історіографії досі не
маємо.

Аналіз української і зарубіжної історіографії теми дає змогу умовно
поділити її на три основних періоди: перший – це прижиттєві публікації
про І. Горбачевського; другий – становлення історіографії з цієї
проблеми в так звану соціалістичну добу; і, нарешті, третій – датовані
1991 – 2005 рр. історичні дослідження сучасних українських та зарубіжних
дослідників життя і діяльності І. Горбачевського.

Творча спадщина І. Горбачевського зацікавила науковців та громадськість
ще наприкінці XIX – на початку 40-х років XX ст., після виходу в світ
його перших наукових праць. Серед робіт, присвячених окремим сферам
діяльності вченого, привертають увагу дослідження Д. Антоновича, Ю.
Добриловського, І. Раковського. Однією з перших праць, де подано ширшу
біографічну інформацію про І. Горбачевського, стала стаття І. Кандяка
«Іван Горбачевський», опублікована в «Збірнику
математично-природописно-лікарської секції НТШ». У ній висвітлені
історія життя вченого й окремі напрямки його наукової діяльності. Однак
у роботі недостатньо охарактеризовані аспекти громадської праці І.
Горбачевського.

Аналіз історичної і науково-популярної літератури першого періоду дає
підстави стверджувати, що творча спадщина І. Горбачевського не була
предметом системних досліджень, які синтезовано відображали б внесок
ученого в розвиток світової науки й культури. У названих статтях автори
опосередковано торкалися переважно окремих сторінок біографії
І. Горбачевського, його наукової та громадської діяльності. Однак тут є
цінний фактичний матеріал, необхідний для ґрунтовного аналізу життєвого
і творчого шляху вченого.

Другий період, протягом якого аналізували публікації про життя та творчу
діяльність І. Горбачевського в так звану соціалістичну добу, характерний
відсутністю системного підходу. Праці, а найчастіше маленькі розвідки,
що присвячені безпосередньо науковим розробкам І. Горбачевського,
залишалися поодинокими. Вивчення творчого спадку вченого було визначене
жорсткими рамками вкрай спрощеного класового підходу і
марксистсько-ленінської методології, у межах яких дослідники подавали
про І. Горбачевського скупі, поверхові довідкові відомості, переважно в
довідково-енциклопедичних виданнях. Певним винятком стали дослідження
Я. Баб’юка, М. Гончаренка, І. Ґерети, Г. Конопелька, В. Короткоручка, М.
Шляхтиченка та ін. У статтях згаданих авторів здійснена спроба вийти за
рамки офіційної доктрини і, на відміну від своїх попередників, глибше й
об’єктивніше оцінити творчу спадщину вченого. Оцінки напрацювань цього
періоду в розвитку історичної науки з даної проблематики залишаються
певною спробою історіографічного осмислення життєдіяльності І.
Горбачевського в українській історіографії.

Третій період – студії українських і зарубіжних дослідників
посткомуністичної доби – варто охарактеризувати як якісно новий у
вивченні наукової творчості та громадсько-політичної діяльності І.
Горбачевського, хоча в кількісному відношенні він також незначний. У
періодичних і довідкових виданнях низку досліджень про творчу спадщину
вченого опублікували І. Головацький, Я. Гонський, М. Подільчак, Л.
Савків, М. Шот, О. Юркевич та ін. Однак більшість із цих статей, що
містять цінну інформацію з досліджуваної теми, є переважно
узагальнюючими, науково-популярними, їм притаманні вузькість джерельної
бази й недостатнє використання архівних документів і матеріалів.

Вагомим внеском в історіографію дослідження стала праця І. Головацького
«Іван Горбачевський». У ній він обґрунтував, що І. Горбачевський
невтомною науковою працею, участю у багатьох європейських інституціях,
громадсько-політичною активністю зробив неоціненний внесок у скарбницю
духовного життя українського суспільства та світової культури й науки.
Авторитетною є думка І. Головацького і про наукову школу вченого. Серед
публікацій останнього часу варто назвати працю Я. Гонського «Іван
Горбачевський у спогадах і листуваннях», у якій наведені цікаві
біографічні дані, маловідомі факти з життя І. Горбачевського і його
науково-педагогічної та громадсько-політичної діяльності, а також подано
спогади професорів і вихованців Українського вільного університету в
Празі. Крім цього, в нарисі опубліковано листи вченого до брата Антона,
вперше простежено родовід Горбачевських. Однак названі вище дослідження
містять здебільшого опосередковані твердження та інформацію, є
науково-популярними, розкривають тільки окремі епізоди життя і творчої
діяльності І. Горбачевського, недостатньо аналізують його наукові
здобутки, педагогічну, а також громадсько-політичну діяльність. У цілому
в цих працях досліджувана проблема не вивчена комплексно й
концептуально, в повному обсязі та належним чином.

Поглиблюють і збагачують знання про І. Горбачевського публікації
дослідників із української діаспори: С. Березовського, І. Вергуна, Ю.
Гривняка, М. Зайцева.

Неабияку роль у пропаґанді творчого доробку І. Горбачевського та його
багатоаспектної діяльності відіграла низка наукових конференцій у Празі,
Львові, Тернополі з нагоди 140-річчя і 150-річчя від дня народження
вченого. Результати цих конференцій стали значним кроком уперед у
відкритті, дослідженні та популяризації творчої спадщини І.
Горбачевського, вони – важливий етап у вивченні життя і творчості
науковця.

Отже, недостатнє вивчення даної проблематики, її актуальність потребують
подальшого предметного вивчення. Відсутність ґрунтовної узагальнюючої
праці, що висвітлювала б життєвий та творчий шлях І. Горбачевського,
його місце і роль у національній та світовій науці, зумовила вибір теми
цього дослідження.

Необхідність детального всебічного аналізу багатогранної діяльності І.
Горбачевського спонукала до пошуку відповідної джерельної бази. Джерела,
використані в дисертації, відповідають авторській концепції,
методологічним принципам і методам опрацювання теми.

Дослідниця розкривала тему дисертаційного дослідження на основі
різноманітних за походженням, змістом, значущістю та характером
історичних джерел, що можна поділити на дві групи: неопубліковані й
опубліковані матеріали, згрупувавши їх умовно за такою схемою:
1) особисті документи І. Горбачевського; 2) біографії і автобіографічні
роботи вченого, спомини про нього; 3) документи про діяльність І.
Горбачевського в різних товариствах та інституціях; 4) епістолярна
спадщина; 5) опубліковані й рукописні наукові праці вченого.

Основну групу джерел становлять документи та матеріали, що авторка
дисертації вперше вводить у широкий науковий обіг. Вони зберігаються у
Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (далі –
ЦДІА України у м. Львові), Державному архіві Тернопільської області
(далі – ДАТО), Центральному державному архіві вищих органів влади і
управління України (далі – ЦДАВО України), у відділах рукописів та
україніки Національної бібліотеки ім. В. Вернадського (м. Київ) і
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (далі – ЛНБ
ім. В. Стефаника). Важливе місце в дослідженні відіграли документи
бібліотек Тернопільського національного педагогічного університету ім.
В. Гнатюка, Тернопільського державного медичного університету ім. І.
Горбачевського, відділу фондів Тернопільського обласного краєзнавчого
музею, Тернопільської державної обласної універсальної наукової
бібліотеки, Тернопільської обласної комунальної наукової медичної
бібліотеки.

Певний інтерес для вивчення біографічних віх життя І. Горбачевського
становлять особисті документи, що дисертантка вперше ввела у науковий
обіг. Із документів ДАТО виділяємо ф. 3466 (Хаварівський Богдан
Васильович – педагог, архівіст, митець, громадський діяч), у якому
зберігаються витяги з «Головного журналу успішності учнів Тернопільської
державної гімназії ім. Поля» за 1871-1872 навчальний рік із відомостями
про учня гімназії Горбачевського Івана, а з ЦДІА України у м. Львові –
ф. 771 (Левицький Володимир – професор, голова НТШ (1932-1935 рр.), де є
автобіографія і список наукових праць професора І. Горбачевського; ф.
328 (Редакція української енциклопедії), в якому знаходимо біографію І.
Горбачевського; також ф. 146 (Галицьке намісництво), що містить
«Донесення Збаразького старости про Івана Горбачевського і його рідню»,
а в ЦДАВО України у ф. 3795 (Українська господарська академія в
Чехословаччині, м. Подєбради) зберігається особиста справа професора
Горбачевського Івана.

Велику цінність для дисертаційного дослідження мають архівні документи й
матеріали ЦДІА України у м. Львові, що стосуються другої і третьої груп
джерел. Важливі біографічні дані та відомості про діяльність І.
Горбачевського містяться у ф. 309 (НТШ); це справи, присвячені членству
вченого в Науковому товаристві ім. Шевченка й праці в природничому
комітеті, участі в міжнародних конференціях і з’їздах, науковій та
видавничій діяльності.

До наступного комплексу джерел віднесемо епістолярну спадщину І.
Горбачевського, котра пов’язана як із науковою, так і зі суспільною
сферами його багатогранної діяльності. Це, як правило, рукописний
епістолярій вченого, представлений у роботі архівними матеріалами з
особових фондів українських учених і громадських діячів. Зокрема, в ЛНБ
ім. В. Стефаника зберігаються листи І. Горбачевського до М. Грушевської
(ф. 1), І. Мірчука (ф. 9), О. Барвінського (ф. 11), М. Бучинського (ф.
17), В. Гнатюка (ф. 34), І. Глинського (ф. 159), І. Левицького (ф. 167).
Виняткову цінність для досліджуваної теми мають листи І. Горбачевського
до К. Студинського (ф. 362), Ю. Романчука (ф. 382), Я. Гординського (ф.
384), М. Драгоманова (ф. 663), В. Левицького (ф. 771), що зберігаються в
ЦДІА України у м. Львові. Листування дає змогу ґрунтовніше висвітлити
такі питання, як: наукова, педагогічна, громадська, політична діяльність
І. Горбачевського, справи, пов’язані з навчанням, освітою, життям
українських товариств та інституцій, контакти і взаємини з ученими,
особисті справи.

П’яту групу джерел дисертаційної роботи становлять опубліковані та
рукописні наукові праці І. Горбачевського. Щодо праць ученого, то їх
можна поділити на три групи: 1) окремі самостійні наукові дослідження у
галузі фізіологічної хімії; 2) виявлення своєї наукової свідомості й
наукового світогляду в межах фізико-математичних наук, а саме хімії у
цілому; 3) праці, що стосуються гігієни та епідеміології.

Таким чином, для розкриття даної теми було використано різноманітні
матеріали: архівні й опубліковані джерела, статті сучасних дослідників,
періодичні видання. Аналіз джерельної бази засвідчив, що сукупно групи
джерел, зазначені в дисертації, становлять різноманітний корпус
документального забезпечення досліджуваної проблеми. Зрозуміло, не всі
джерела є рівнозначними, та разом вони роблять результати
започаткованого дослідження цілком достовірними і достатніми для
досягнення поставленої мети та виконання намічених завдань.

У другому розділі – «Формування і становлення Івана Горбачевського як
особистості, науковця та громадського діяча» – проаналізовано
соціо-культурні передумови становлення І. Горбачевського як ученого,
науковця і громадського діяча. Подано дослідження родоводу
Горбачевських, зокрема, зазначено, що рід Івана Горбачевського тягнеться
з XIV ст. На фоні суспільно-політичної ситуації України другої половини
ХІХ ст. охарактеризовано дитячі, шкільні й студентські роки І.
Горбачевського, введено в науковий обіг маловідомі сторінки його
біографії. Дисертантка досліджує дитинство і юність майбутнього вченого,
що охоплює час навчання у Тернопільській гімназії (1864-1872 рр.) та
студії на медичному факультеті Віденського університету (1873-1877 рр.),
характерні підвищеним потягом до знань із історії рідного краю і надбань
його видатних діячів (Т. Шевченка, П. Куліша, І. Котляревського та ін.).
Висвітлює діяльність І. Горбачевського в таємному гуртку «Громада», який
діяв у гімназії, а згодом – в роботі студентського товариства «Січ» у
Відні. Аналізує процес формування світогляду І. Горбачевського і
становлення його як ученого й громадсько-політичного діяча. Розкриває
характер особистих стосунків між Іваном Горбачевським та його братом
Антоном.

Дослідниця вважає, що саме в національно-свідомій родині І.
Горбачевському прищепили любов до всього народного, і це позитивно
вплинуло на підвищений потяг майбутнього вченого до знань із історії
рідного краю та про його видатних діячів. Закінчивши в Збаражі початкову
школу, І. Горбачевський продовжив навчання у Тернопільській гімназії.
Тут виявив неабиякий хист і любов до природничих наук. Особливо манили
юнака тогочасні швидкі темпи наукових досліджень, пов’язаних із
медициною. Все це він гармонійно поєднував із вивченням гуманітарних
дисциплін та участю у громадсько-політичних заходах, що їх влаштовували
гімназисти за відповідним спрямуванням викладачів. Талант і здібності І.
Горбачевського втілилися в організаційній праці таємного товариства
«Громада», що діяло в гімназії. В 1871-1872 рр. учень випускного
(восьмого) класу Тернопільської гімназії І. Горбачевський був головою
«Громади».

Вибір І. Горбачевським лікарської професії відбувся після закінчення
гімназії, коли він записався на медичний факультет Віденського
університету (в Галичині протягом тривалого часу не було вищих медичних
студій). Будучи студентом, у 1874 р. І. Горбачевський почав систематично
працювати в хімічному інституті професора Ф. Шнайдера, в 1875 р.
перейшов до фізіологічного інституту професора Гіртла, згодом Е. Брікке,
проте надалі обрав лікарську хімію під керівництвом професора Е.
Людвіга. Виклад наукової роботи студент почав із характеристики
вестибулярного нерва, який досліджував. Ориґінальність цих описів
послужила підставою для першої його публікації під час навчання на
другому курсі університету – «Ueber den Nervus Vestibule» («Про
вестибулярний нерв» – нерв, від якого залежить рівновага людини) в 1875
р. у працях цісарської Академії наук у Відні. Іван Горбачевський
наполегливо вчився, працював, окрім того, на пропозицію студентів очолив
українське студентське товариство «Січ» у Відні. Двічі підряд – у 1875 і
1877 рр. – його обирали головою цієї організації.

Таким чином, становлення І. Горбачевського як особистості, науковця та
громадсько-політичного діяча, формування його світоглядних і
громадсько-патріотичних поглядів тривало в родинному середовищі, під час
навчання у школі, гімназії, у вищих навчальних закладах, а також у
процесі спілкування з визначними українськими діячами освіти й науки, з
відомими представниками світової науки і культури. На кристалізацію
ідейних переконань молодого вченого мали вплив українські традиції,
обряди та звичаї, зустрічі з відомими українськими
громадсько-культурними діячами. Цей перманентний процес сприяв
формуванню такої багатогранної особистості, як І. Горбачевський, котрий
відіграв велику роль у становленні української і зарубіжної науки.

У третьому розділі – «Науково-педагогічна діяльність академіка Івана
Горбачевського» – на підставі докладного дослідження наукового доробку
вченого комплексно проаналізовано його діяльність у різних ділянках
хімії, біології, фізіології як із позиції фахової оцінки, так і в
історичному контексті їхнього розвитку. Показано, що теоретичні й
експериментальні праці І. Горбачевського значно вплинули на розвиток
біохімії, гігієни, екології, епідеміології, токсикології, судової
медицини. Охарактеризовано внесок ученого в підготовку наукових кадрів,
організацію культурно-освітніх установ, просвітницьку діяльність.

\ ‚ E

z

|

/////e/////////////////////

¤

/////iiaOOOAEAEAE?OAEAEAEAEAE

oooooaOCCCCCCCCCC»»?

HiL?Q?[v\?^‚^¶^?a-cooooooooooooooooooooooocoo

oooooooooooooooooooooooooooo

SРозглянуто наукові праці І. Горбачевського, що сприяли вивченню
структури та природи білків, вітамінної недостатності. Висвітлено спосіб
отримання вченим ксантину й гуаніну у вигляді кристалів (до цього їх
одержували лише як аморфний порошок). Акцентовано на тому, що І.
Горбачевський одним із перших отримав у чистому вигляді амінокислоти та
показав, що вони є будівельними «цеглинами» білків. Широке коло
досліджень нуклеїнових кислот дало вченому змогу розробити методику
виділення згаданих сполук із тканини тварин. З’ясовано, що дослідження
санітарних норм питної води для Праги належить до важливих наукових
розробок І. Горбачевського. Він також збирав матеріали з питань
фізіології, гігієни, харчування і економічного стану українських селян.
Зацікавленість життям народу Східної Галичини та Буковини привела
науковця до дослідження про харчування сільського населення.

Особлива увага звернута на те, що І. Горбачевський першим у світі
отримав сечову кислоту синтетично. У науковому середовищі це був
найбільший успіх у галузі органічного синтезу з часу досягнення Ф.
Велера, який в 1828 р. вперше синтезував органічну речовину. Наукова
праця, що засвідчувала це видатне досягнення І. Горбачевського, побачила
світ у 1882 р. в збірнику Австрійської академії наук і викликала широкий
резонанс серед учених. Своїм відкриттям – «Синтез сечової кислоти» – І.
Горбачевський випередив тогочасні наукові дослідження щонайменше на
століття. Вчений довів, що рівень цієї кислоти підвищується при
утворенні пухлин, чим започаткував біохімічний скринінг в онкології.
Наукові здобутки І. Горбачевського щодо дослідження сечової кислоти мали
неабияке теоретичне та прикладне значення.

У розділі відведено місце характеристиці підручника вченого з лікарської
хімії чеською мовою в 4-х томах, що вийшов друком протягом 1904-1908 рр.
Перший том – неорганічна хімія, другий – органічна хімія, третій і
четвертий томи – фізіологічна хімія.

Значну увагу І. Горбачевський приділяв розробленню української хімічної
термінології. В 1924 р. він підготував кілька підручників із хімії:
«Неорганічна хімія», «Органічна хімія», «Фізіологічна хімія». Книги були
написані чеською і українською мовами. Саме тоді перед ним постала
проблема створення української хімічної термінології. Номенклатура
органічних (1924-1926 рр.) та неорганічних сполук (1939-1941 рр.), яку
запропонував учений, послужила основою класифікації і номенклатури
хімічних речовин, яку опрацьовували та впровадили в Україні перед Другою
світовою війною.

Наукові зацікавлення І. Горбачевського охоплювали такі галузі науки, як
неорганічна, органічна і біологічна хімії, гігієна, судова медицина,
токсикологія та ін. Можна стверджувати, що І. Горбачевський як педагог і
організатор навчального процесу намагався кориґувати навчальні програми
з урахуванням тих бурхливих змін, яких зазнавала в розвитку біохімія.
Педагогічні й організаторські здібності вченого сповна проявилися тоді,
коли він працював професором, деканом лікарського факультету Празького
університету, ректором цього навчального закладу, а також професором,
ректором Українського вільного університету в Празі. Іван Горбачевський
став організатором, засновником чи співзасновником кількох
науково-культурних закладів на чеській землі: Українського вільного
університету, Української господарської академії у Подєбрадах,
Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі
та ін., де українська молодь могла навчатися, здобувати освіту й
професію. Його також обрали позаштатним членом Українського наукового
інституту в Берліні. При Карловому університеті вчений заснував інститут
медичної хімії та був його першим директором. Іван Горбачевський
сформував одну з кращих у Європі наукову школу біохіміків, виховав
плеяду визначних учених. Для матеріальної і моральної підтримки
українських студентів, які навчались у Празі, І. Горбачевський та І.
Пулюй заснували студентське земляцтво – Українську академічну громаду.
Активною педагогічною діяльністю, публікацією науково-популярних праць,
лекціями перед широкою громадою вчений завжди прагнув зробити здобутки
науки доступними загалові. Його виступи незмінно викликали велике
зацікавлення, і їх часто реферували в науково-популярних часописах.

Діяльність І. Горбачевського як педагога, організатора науки й освіти
здобула високу оцінку і визнання, зокрема, його в 1898 р. відзначили
цісарським орденом Залізної корони. В 1925 р. вченого обрали академіком
Всеукраїнської академії наук у Києві в галузі біохімії.

Таким чином, академік І. Горбачевський залишив у спадок світовій науці
чимало наукових праць, що досі не втратили практичної цінності й
продовжують залишатися теоретичною базою для сучасної біохімії. Вчений
був, без найменшого сумніву, видатною постаттю української та світової
науки, одним із кращих дослідників. Завдяки публікаціям, виступам на
наукових з’їздах, викладацькій діяльності він зумів значно підняти
фаховий рівень української науки й істотно поліпшити її імідж серед
світової громадськості.

У четвертому розділі – «Роль Івана Горбачевського в
громадсько-політичному житті» – висвітлено вплив громадської та
політичної діяльності І. Горбачевського на українське національного
відродження кінця XIX – початку XX ст., на формування і утвердження
української національної ідеї. Охарактеризовано роботу вченого в
Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові, в Українському вільному
університеті й на Українських наукових з’їздах, у товаристві «Музей
визвольної боротьби України» в Празі, а також на посаді міністра
здоров’я Австрії та інших інституціях.

Важливим і визначним етапом біографії І. Горбачевського була його
громадська діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка. За сприяння
вченого при НТШ організовано Лікарську комісію. Його обрали дійсним
членом Математично-природописно-лікарської секції НТШ, він також належав
до Лікарської комісії НТШ. Іван Горбачевський – один із авторів
«Збірника Математично-природописно-лікарської секції» НТШ.

У розділі з’ясована допомога І. Горбачевського, що він надав О.
Барвінському для відкриття у Тернополі української гімназії. Одним із
основних напрямків громадсько-політичної діяльності І. Горбачевського
була його активна участь у боротьбі галицького суспільства за відкриття
українського університету. Іван Горбачевський постійно ставав
ініціатором й організатором акцій української громадськості на підтримку
українського університету в Львові. Однак цей задум не був реалізований
через вибух Першої світової війни.

Відзначено, що на початку війни І. Горбачевський та інші українські
науковці й громадські діячі, які проживали в Празі, заснували Комітет
допомоги українським біженцям із Східної Галичини та Буковини, що
захопили російські війська, а також пораненим воякам-українцям і
військовополоненим українцям, які були в російській армії. Багато різних
невідкладних справ біженців І. Горбачевський допомагав вирішити не
тільки у Празі, а й в інших місцях, зокрема у таборі для українських
біженців і виселенців Ґмінд, що функціонував протягом 1914-1918 рр.

Проаналізована робота І. Горбачевського на посаді міністра здоров’я
Австрії. Протягом 1917-1918 рр. він став засновником міністерства та
першим міністром здоров’я Австрії. Створення міністерства медичного
профілю було першим прецедентом у світовій практиці. За проектом
розбудови і програмами дії міністерства на чолі з І. Горбачевським
згодом формували міністерства здоров’я Англії, Франції, України та інших
держав. За час, протягом якого І. Горбачевський працював міністром
здоров’я, він розробив основи організації служби здоров’я, на котрі
протягом десятиліть орієнтувалися держави, що постали після розпаду
Австро-Угорщини в 1918 р. До 1917 р. держави світу в структурах урядів
не мали міністерств здоров’я. Отже, І. Горбачевський став засновником
такого міністерства і першим міністром здоров’я у світовій урядовій
структурі взагалі.

Досліджено участь І. Горбачевського в нараді Української парламентської
репрезентації у Відні, яка ухвалила проголосити Західноукраїнську
Народну Республіку.

Аналіз автобіографічної спадщини І. Горбачевського, спогадів сучасників,
різноманітного джерельного матеріалу дав змогу визначити місце вченого в
діяльності Українського вільного університету. Як відомо, стараннями І.
Горбачевського та інших громадсько-політичних діячів-українців був
створений єдиний у світі Український вільний університет (у Відні – 17
січня 1921 р., в Празі – 23 жовтня 1921 р.). Саме він став осередком
активної наукової праці українських науковців еміґрації за межами
України. В 1923-1924, 1931-1932, 1932-1933, 1933-1934, 1934-1935
навчальних роках І. Горбачевський був обраний ректором УВУ, здійснюючи
при цьому значну за обсягом і за значенням науково-організаційну та
педагогічно-викладацьку діяльність. Матеріальне становище УВУ, крім
початку його існування у Празі, було постійно важким. Тому
І. Горбачевський в 1925 р. пожертвував свою ректорську платню на
розвиток бібліотеки університету. На посаді ректора І. Горбачевський
очолював кураторію Товариства приятелів УВУ, а також був головою
Допомогового фонду української університетської науки. В УВУ високо
цінували заслуги для університету І. Горбачевського, саме його першого
відзначили титулом доктора права, а також найменували своїм почесним
професором. Іван Горбачевський як ректор УВУ був головою Комітету для
міжнародної співпраці при Лізі Націй.

У розділі значна увага приділена роботі І. Горбачевського щодо
організації і проведення першого (3-7 жовтня 1926 р.) та другого (20-24
березня 1932 р.) Українських наукових з’їздів у Празі. Зазначено, що І.
Горбачевський як почесний голова також відкрив у Празі Український
правничий з’їзд, котрий відбувся 4-7 жовтня 1933 р.

Багатогранна діяльність І. Горбачевського залишила відбиток і в такій
важливій інституції української еміґрації, як Музей визвольної боротьби
України в Празі. Науковець став одним із організаторів цього товариства.
На перших загальних зборах МВБУ І. Горбачевського обрали головою управи
товариства. На цій посаді він залишався до 1935 р., встигаючи багато
зробити. В 1935 р. його обрали почесним членом МВБУ. За час, коли І.
Горбачевський був на посаді голови управи товариства, зібрано кошти для
закупівлі будинку під МВБУ. При Музеї визвольної боротьби України була
заснована бібліотека імені Івана Горбачевського на знак вшанування його
80-літнього ювілею.

У дисертації відображено членство І. Горбачевського в товариствах
«Українська громада», «Український академічний комітет» і «Єдність» у
Празі. Крім цього, під почесним головуванням І. Горбачевського чеські
українці організували в Празі при Центральному союзі українських
організацій Чехо-Словацької республіки Комітет оборони Карпатської
України.

Таким чином, своєю багатогранною діяльністю І. Горбачевський значною
мірою спричинився до інституційного оформлення українського
національного руху Східної Галичини й Буковини кінця XIX – першої
половини XX ст. Його внесок був найбільш помітним у таких сферах, як
український освітній рух, організація українських наукових інституцій за
кордоном, адміністративно-управлінська діяльність, реформування системи
медичного забезпечення населення тощо. Працюючи переважно поза межами
українських етнічних земель, І. Горбачевський не забував свого
українського походження, впродовж усього життя підтримував тісні зв’язки
з Батьківщиною, всіляко сприяв становленню її державності. Багатогранна
діяльність І. Горбачевського сприяла європеїзації українського
суспільства, поширенню національної культури та науки, стала вагомим
чинником її інтеґрації в європейський науково-освітній простір.

Висновки. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової проблеми, що виявляється у комплексному вивченні життя й
творчої спадщини І. Горбачевського, його науково-педагогічної та
громадсько-політичної діяльності, ролі вченого в розвитку науки –
української зокрема й світової взагалі, багатогранної
науково-просвітницької і суспільно-політичної роботи в контексті
українського національного відродження кінця XIX – початку XX ст.

Становлення І. Горбачевського як особистості, науковця,
громадсько-політичного діяча, формування його світоглядних позицій
відбувалося під впливом соціального походження, родинного оточення, у
період навчання в Тернопільській гімназії і Віденському університеті. На
формування ідейних переконань майбутнього вченого впливали українські
традиції, обряди та звичаї, зустрічі з відомими українськими
громадсько-культурними діячами. Як науковець і громадський діяч І.
Горбачевський „сформувавсь” у Віденському університеті. Все життя
українець перебував у творчому пошуку, постійно розширював сферу
наукової діяльності. Становлення особистості І. Горбачевського
відбувалося протягом трьох основних періодів. Вони пов’язані з його
місцем проживання (Тернопіль, Відень, Прага), віхами розгортання
науково-педагогічної діяльності (Віденський університет, Карловий
університет у Празі, Український вільний університет), політичними
подіями й участю у багатьох наукових товариствах і організаціях.

Іван Горбачевський – автор наукових публікацій із хімії, біохімії,
епідеміології, судової медицини, токсикології, наукових опрацювань у
галузі санітарії, багато з яких впроваджено в Австро-Угорщині;
підготував кілька підручників із хімії українською мовою, з яких 1-й т.
– «Органічна хімія» – опублікований у Празі, що заклало основи
української наукової термінології; чеською мовою написав 4-томний
підручник лікарської хімії. Особливістю досліджень ученого був
комплексний підхід до наукових проблем медицини й природничих наук і
впровадження їх результатів у життя. Науковцеві належить першість у
синтезі сечової кислоти, що протягом тривалого часу не зуміли здійснити
видатні спеціалісти-хіміки, в розробленні нового методу синтезу
креатину, вивченні джерел утворення сечової кислоти в організмах людини
та тварин і виникнення уремії при захворюваннях людей. Всесвітню славу
І. Горбачевський здобув також дослідженнями пуринового обміну. Вчений
багато працював над проблемами оздоровлення природного середовища Праги
як голова Крайової санітарної ради Чехії. Саме завдяки його науковим
розробкам та рекомендаціям стало можливим попереджувати різні
захворювання людей. Зокрема, ґеніально передбачливими виявилися
дослідження захворювань на пелагру, що є великим внеском І.
Горбачевського в становлення науки про вітаміни. Наукові дослідження
вченого характерні новим підходом до розв’язання багатьох медичних і
хімічних проблем, відзначаються ориґінальністю, сміливістю ідей,
глибоким теоретичним обґрунтуванням та підтверджені численними
лабораторними експериментами й дослідами. Його наукова спадщина – без
сумніву, визначний внесок у розвиток національної та світової науки. За
наукові досягнення І. Горбачевський удостоєний багатьох відзнак
зарубіжних країн.

Окрім експериментальних досліджень, видання нових наукових праць, учений
брав активну участь у лікарських наукових з’їздах у Парижі, Лондоні,
Будапешті, Відні й інших містах. Іван Горбачевський був насамперед
науковцем у галузі біохімії, але ґрунтовні знання з української і
світової історії, культури й освіти дали йому змогу стати знаним
педагогом, якому притаманні багатогранна науково-освітня діяльність,
активна робота в ранзі ректора університету. Він викладав загальну,
неорганічну, органічну і фізіологічну хімію, а також курси хімії металів
та хімії циклічних сполук. Іван Горбачевський примножив славу інституту
лікарської хімії професора Е. Людвіга при Віденському університеті,
Карлового університету в Празі, заснував інститут біохімії, створив
наукову школу чеських біохіміків, упродовж багатьох каденцій працював
ректором Українського вільного університету в Празі, де підготував
чимало фахівців, у т. ч. з України. При цьому зауважимо, що вчений понад
40 років розробляв українську хімічну термінологію, хоча діяв переважно
поза межами рідного краю.

Іван Горбачевський належав до нової ґенерації українських
громадсько-політичних діячів, яка вийшла на історичну арену наприкінці
XIX – на початку XX ст. Багатогранна діяльність ученого сприяла
європеїзації українського суспільства, поширенню національної культури і
науки, стала вагомим чинником її інтеґрації в європейський
науково-освітній простір. В австрійському уряді І. Горбачевський створив
перше в світовій практиці Міністерство здоров’я, був його міністром. Він
також належав до постійних членів Палати панів австрійського парламенту.
Після краху Австро-Угорської імперії І. Горбачевський став одним із
організаторів Українського вільного університету. Вчений багато зробив
як голова Допомогового фонду української університетської науки, який
заснували з метою забезпечити діяльність УВУ в Празі. Громадська й
організаційна діяльність І. Горбачевського зреалізовувалася у діяльності
багатьох інституцій. Зокрема, він обіймав посади дійсного члена НТШ,
голови Найвищої санітарної ради у Відні, члена Найвищої ради здоров’я
Австрії, організовував і проводив українські наукові з’їзди в Празі,
організував фонд допомоги Карпатській незалежній Україні, став
співзасновником Музею визвольної боротьби України в Празі, був головою
управи товариства, почесним членом цього об’єднання. Різнобічна
громадсько-політична праця І. Горбачевського набула широкого
всеукраїнського та світового резонансу.

Таким чином, комплексний аналіз життєвого шляху і наукової спадщини
засвідчує, що І. Горбачевському належить одне з чільних місць у розвитку
українського громадсько-політичного руху кінця XIX – першої половини XX
ст. Про нього ми з упевненістю можемо говорити як про провідну постать
української науки, дослідницька діяльність якої набула світового
значення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Основні публікації:

1. Лахманюк Т. Іван Горбачевський – наш видатний земляк // Наукові
записки Тернопільського національного педагогічного університету імені
Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М.
Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – Вип. 1. –
С. 34–37.

2. Лахманюк Т. Ґеніальний український вчений – Іван Якович Горбачевський
// Наукові записки Тернопільського національного педагогічного
університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред.
проф. М. М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. –
Вип. 2. – С. 62–65.

3. Лахманюк Т. Іван Якович Горбачевський і українське студентське
товариство «Січ» у Відні // Наукові записки Тернопільського
національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. – Тернопіль:
Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – Вип. 3. – С. 99–101.

4. Лахманюк Т. Іван Якович Горбачевський і таємне товариство «Громада»
// Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. –
Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2006. – Вип. 7. –
С. 3–5.

5. Лахманюк Т. «Віденський» період життя та діяльності Івана Яковича
Горбачевського // Наукові записки Тернопільського національного
педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За
заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ
ім. В. Гнатюка, 2006. – Вип. 1. – С. 108–113.

6. Лахманюк Т. Педагогічна діяльність Івана Яковича Горбачевського //
Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету
імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М.
Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. – Вип. 2. –
С. 118–121.

7. Лахманюк Т. Іван Горбачевський і Наукове товариство ім. Шевченка //
Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. –
К., 2007. – Т. XVI. – С. 183–190.

Додаткові публікації:

1. Лахманюк Т. Науково-педагогічна та громадсько-політична діяльність
Івана Горбачевського // Українська історична біографістика: забуте і
невідоме / За ред. проф. М. М. Алексієвця. – Част. 1. – Тернопіль:
Лілея, 2005. – С. 89–100.

2. Лахманюк Т. Формування Івана Горбачевського як особистості, науковця
та громадського діяча // Р. Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку.
Матеріали II Міжнародного наукового семінару «Кайндлівські читання».
Чернівці, 28–29 травня 2005 р. – Чернівці: Прут, 2005. – С. 372–377.

АНОТАЦІЯ

Лахманюк Т. В. Науково-педагогічна та громадсько-політична діяльність
Івана Горбачевського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – Історія України.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці,
2007.

Дисертація є комплексним дослідженням життя і діяльності І.
Горбачевського (1854-1942) в контексті українського національного
відродження. З’ясовано історичну роль цього науковця та
громадсько-політичного діяча наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.,
узагальнено відомі й введено в науковий обіг малоз’ясовані сторінки
біографії І. Горбачевського. Простежено процес становлення його як
ученого та громадсько-політичного діяча.

Визначено місце творчої спадщини дослідника в українській і світовій
науці. Охарактеризовано роботу І. Горбачевського в Науковому товаристві
ім. Шевченка у Львові, Українському вільному університеті, Музеї
визвольної боротьби України в Празі, на посаді міністра здоров’я Австрії
та в інших інституціях.

Ключові слова: І. Горбачевський, вчений, Наукове товариство ім.
Шевченка, Український вільний університет, наука.

АННОТАЦИЯ

Лахманюк Т. В. Научно-педагогическая и общественно-политическая
деятельность Ивана Горбачевского. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по
специальности 07.00.01 – История Украины.

Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы,
2007.

Диссертация является комплексным исследованием жизнедеятельности И.
Горбачевского (1854-1942) в контексте украинского национального
возрождения. Освещается историческая роль этого учёного и
общественно-политического деятеля в конце ХІХ – первой половине ХХ ст.,
анализируются известные и вводятся в научное обращение малоизвестные
страницы биографии И. Горбачевского. Прослеживается процесс эволюции его
как учёного и общественно-политического деятеля.

Определено место творческого наследства учёного в украинской и мировой
науке. Охарактеризовано роботу И. Горбачевского в Научном обществе им.
Шевченко в Львове, Украинском свободном университете, Музее
освободительной борьбы Украины в Праге, в должности министра здоровья
Австрии, а также в других институциях.

Ключевые слова: И. Горбачевский, учёный, Научное общество им. Шевченко,
Украинский свободный университет, наука.

ANNOTATION

Lahmanjuk T. V. Scientific-pedagogikal and public-political activity of
Ivan Gorbachevsky. – Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of
historical sciences on speciality 07.00.01 – History of Ukraine.

Chernivtsi national university named after Yuri Fed’kovych, Chernivtsi,
2007.

The thesis is devoted to the integrated investigation of the life and
creative activity of Ivan Gorbachevsky (1854-1942) in the context of the
Ukrainian national revival. The historical role of the scientist as a
public and political figure in the late XIX – early XX centuries is
disclosed, well-known data of the scholar’s biography are summarized and
supplemented.

Traced becoming I. Gorbachevsky as a figure scientific and
public-political, his participation is considered in scientific
societies and organizations. The place of creative inheritance of
researcher is certain in science Ukrainian and world. It is submitted I.
Gorbachevsky scientific, pedagogical and political activity, the place
and value of the scientist in becoming and development of a domestic and
world medical science is determined, and also his role in a political
life is shown. It is described to the work of I. Gorbachevsky in
Shevchenko scientific society in Lvov, in the Ukrainian free university
and on Ukrainian scientific conventions, in society «Museum of
liberation struggle of Ukraine» in Prague, and also in position of
minister of health of Austria. The analysis of his public-political
activity led to its considerable influence on the Ukrainian revival
spiritual and national, and forming and claim of the Ukrainian national
idea.

Ivan Gorbachevsky holds a distinguished position among Ukrainian men of
sciense. Academician Gorbachevsky – biochemist, hygienist,
epidemiologist was a well-known scholar.

The most important works which brought him the world fame were dedicated
to synthesis of uric acid. In 1882 I. Gorbachevsky synthesized uric acid
and investigated its intermediate products. He proved that uric acid was
formed in the organism by oxidation of xanthine bodies (xanthine,
guanine, hypoxanthine and adenine), and the latter are formed by nucleic
acids. He developed the methods of uric acid separation from xanthine
and guanine as well as performed their crystallization. Ivan
Gorbachevsky was one of the first who obtained pure aminoacids and
showed that they were the building «bricks» of proteins. He developed
the methods of diagnosis of bloody spots in criminology; found out
etiology of pellagra, a disease distributed in the Transcarpathia,
Bukovyna, Bessarabia and Romania, which appeared as a result of the lack
of nicotinic acid in peoples diet. In 1924 I. Gorbachevsky issued a
manual in chemistry of 4 volumes, in the Czech and Ukrainian lauguages,
worked for many years on the improvement of Ukrainian terminology in
biochemistry.

Ivan Gorbachevsky had great authority, was many times elected a dean of
medical faculty, rector of Prague university; he was a founder and first
director of the Institute of medical chemistry, member of Czech academy
of sciences, counsellor of Austrian government and in 1917-1918 minister
of public health of Austria. In 1899 I. Gorbachevsky was elected a
member and then honoured member of NTS in Lviv, and in 1925 member of
the All-Ukrainian academy of sciences of Ukrainian.

Ivan Gorbachevsky was the great public figure and patriot of Ukraine. He
sacrificed all his knowledge, experience and talent of organization to
the service of his people. Together with other Ukrainian public ligures
he founded Ukrainian free university in Prague. He was a professor and
rector of this university. They also founded the Ukrainian agricultural
academy in Podebrody, M. Dragomanov Ukrainian pedagogical institute.
Ivan Gorbachevsky also was a president of the Museum of liberation
struggle of Ukraine, organizer of a lot of Ukrainian scientific-cultural
institutions in the land of Czechia.

In 1927-1928, I. Gorbachevsky chaired the Committee for Ukrainian
chemical nomenclature at the Ukrainian agricultural academy. The
committee formulated the principles for Ukrainian chemical terminology.

Key words: I. Gorbachevsky, scientist, the Shevchenko scientific
society, Ukrainian free university, science.

Підписано до друку 07.11.2007 р. Формат 60х90/16.

Папір друкарський. Друк RESO. Гарнітура Times New Roman.

Авт. арк. 0,9.

Зам. № 17. Наклад 100 прим.

Редакційно-видавничий відділ Тернопільського національного

педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

46027, Україна, Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2, тел. 43-57-97

Похожие записи