.

Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка: Автореф. дис… д-ра пед. наук / А.А. Марушкевич, Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. — 36 с. — укp.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5318
Скачать документ

Київський університет імені Тараса Шевченка

МАРУШКЕВИЧ Алла Адамівна

УДК 371.302:371.04.

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА
ІВАНА ОГІЄНКА

Спеціальність 13.00.01 – теорія та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант – доктор педагогічних наук, професор
Алексюк Анатолій Миколайович, Київський
університет імені Тараса Шевченка, професор.
Офіційні опоненти: – доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України
Ничкало Нелля Григорівна, Інститут педагогіки і
психології професійної освіти АПН України, заступник директора;
– доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Ступарик Богдан Михайлович, Прикарпатський державний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії педагогіки;
– доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський педагогічний університет імені Григорія Сковороди, професор кафедри педагогіки.
Провідна установа – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “6” жовтня 1999 р. о 14.00 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252601, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 317).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252601, м.Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 10).

Автореферат розіслано “6” вересня 1999 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради М.Н.Корнєв
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження теми. Пошуку нових концептуальних підходів до розв’язання проблеми поліпшення освіти, навчання і виховання та створенню цілісної концепції вітчизняної педагогіки сприяє вивчення досвіду творчих викладачів, учених, керівників освітніх закладів, які в минулому працювали в галузі освіти, над структуруванням та прогнозуванням навчально-виховної системи в Україні. Врахування і практичне застосування окремих актуальних напрямів об’єктивного досвіду може сприяти здійсненню кардинальних освітніх реформ. На жаль, за радянської доби науковий доробок українських педагогів достатньою мірою не вивчався, цілі його пласти залишалися поза межами наукових розробок, а імена багатьох учених довгий час перебували у забутті.
Об’єктивне розуміння історичних закономірностей, процесів становлення і розвитку української педагогіки, врахування внеску в її теорію і практику досягнень визначних особистостей має вагоме значення для розвитку цієї науки.
Оскільки у попередні десятиріччя історіографії української національної педагогіки приділялося невиправдано мало уваги, до цієї пори залишається недостатньо вивченою спадщина вчених світового рівня – І.Огієнка, С.Сірополка, С.Русової, І.Стешенка, Г.Ващенка, Я.Чепіги, А.Волошина, Б.Грінченка, Х.Алчевської та інших. Об’єктивна історична справедливість вимагає всебічного аналізу їх наукового доробку.
У цьому аспекті принципового значення набуває науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка, визначного українського вченого, одного з фундаторів національної освіти в Україні, церковного, громадського і політичного діяча.
Під науково-педагогічною спадщиною Івана Огієнка розуміємо систему його переконань та ідей про управління, навчання, виховання, що знайшло своє розкриття в опублікованих і неопублікованих працях: архівних документах, шкільних підручниках, посібниках для вчителів та самоосвіти, методичних розробках, рекомендаціях, порадниках для молоді, посібниках для батьків, словниках, морально-етичних проповідях, шкільних молитвах тощо.
Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка містить ідеї, які можуть прислужитися в нинішніх умовах реформування та оновлення змісту освіти. Вона включає широкий спектр науково обгрунтованих проблем, що можуть стати основою численних курсів для вузів України. Цим визначається не тільки теоретичне, а й практичне значення дослідження. У науково-педагогічній спадщині вченого знайшли місце положення про забезпечення єдності та наступності родинного й соціального виховання, організації управління вузом, керівництва процесом навчання та формування особистості тощо.
Науково-педагогічна спадщина вченого є складовою його загально-наукового доробку. На сьогодні в літературі про наукову спадщину Івана Огієнка виявлено конкретні напрями її дослідження: науково-педагогічний (А.Алексюк, Н.Ничкало, В.Майборода, Г.Сагач, М.Левківський, Б.Кобзар, С.Болтівець, Г.Опанасюк, Л.Ляхоцька, Т.Роняк, та інші); джерелознавчий та бібліографічний (В.Ляхоцький, О.Музичук, С.Гальченко, З.Тіменик); видавничий і редакторський (Т.Ківшар, Ф.Погребенник, М.Тимошик); богословський (А.Колодний, З.Тіменик, Л.Філіпович); мовознавчий (А.Бурячок, Г.Стрельчук, Л.Бондарчук); літературознавчий (О.Мишанич, Є.Сохацька, В.Мацько); втілення національної ідеї (М.Жулинський, А.Качкан, І.Тюрменко).
Однак, незважаючи на досить широкий спектр всіх досліджених аспектів спадщини Івана Огієнка, зокрема педагогічної, на наш погляд, недостатньо вивченою залишається його науково-педагогічна діяльність у період еміграції, праці вченого, опубліковані на сторінках редагованих ним видань “Рідна мова”, “Наша культура”, “Віра й культура”, “Слово істини” з питань управлінського досвіду в галузі освіти за екстремальних умов, забезпечення освітніх структур дидактичними матеріалами, формування цілісної особистості українця, ролі українських просвітників у розвитку педагогічної думки в Україні, наукової етики та методології науково-педагогічних досліджень тощо.
Не достатньо приділено уваги питанням релігійного виховання, як засобу забезпечення повноцінного духовного, фізичного і психічного розвитку молоді, високої моральності й гідності, любові до першобатьківщини. Вивчення та аналіз цих проблем уможливить логічне об’єднання шкільних і вузівських дисциплін ідеєю грунтовного пізнання оточуючого світу для вироблення стійкого світогляду й уміння поглиблювати і розповсюджувати здобуті знання.
Все означене вище зумовило вибір теми дослідження “Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження відповідає напряму наукових досліджень кафедри соціальної роботи та педагогіки факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка.
Провідною думкою концепції дослідження є погляд на науково-педагогічну спадщину Івана Огієнка як на систему переконань та ідей вченого щодо керівництва, навчання і виховання, що викладені в опублікованих та неопублікованих працях як на такі, які впливають на розв’язання актуальних проблем у галузі освіти. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка містить актуальні ідеї, які, на наше переконання, можуть допомогти подолати суперечності в умовах реформування та оновлення змісту освіти. В ній розглянуто і науково обгрунтовано розв’язання проблем, що супроводжують освітню галузь України упродовж тривалого часу. Праці вченого у цій царині можуть скласти підгрунтя курсів з історії вітчизняної педагогіки, історії України, історії української літературної мови, основ культури мови, історії українського друкарства, релігієзнавства.
Положення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка грунтуються на домінанті загальнолюдських цінностей і включають національні особливості. Науково-педагогічна спадщина вченого базується на досвіді його роботи в освітній сфері, накопиченому в екстремальних умовах на початку ХХ століття. Їй притаманні глибина обгрунтування положень, доступність, актуальність. Система поглядів та ідей Івана Огієнка на розвиток національної освіти співзвучна з визначеною у Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) системою стратегічних рішень.
Підготовка майбутніх управлінців у галузі освіти, викладачів вищих закладів освіти, вчителів середніх навчальних закладів, соціальних працівників має базуватися на ідеях і теоретично узагальненому практичному досвіді й побудованих на цій основі нових технологіях, актуальних теоріях, здатних сприяти вирішенню конкретних наукових і педагогічних завдань. Положення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в дослідженні представлені таким чином: критерії ефективного управління навчальним закладом, що спрямовані на реалізацію за конкретних умов на певному етапі суспільного розвитку; виховні ідеї, що передбачають організацію самостійної та педагогічно керованої пізнавальної діяльності і забезпечують моральне вдосконалення особистості; історико-педагогічні погляди, що розкривають суттєві зв’язки навчання і виховання; дидактико-методичні вимоги і рекомендації, котрі стосуються змісту навчання у рідномовних освітніх закладах, його принципи, методи, форми залежно від поставленої мети.
Актуальність теми та провідна ідея дослідження зумовили його предмет і мету.
Предмет дослідження – теоретичні положення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, що стосуються досвіду організації управління, навчання та формування особистості в освітній і виховній сферах.
Метою дослідження є об’єктивне висвітлення теоретичних положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка і визначення місця доробку вченого в українській педагогічній науці та практиці.
Згідно з предметом і метою дослідження сформульовані його завдання:
1) проаналізувати здійснені науково-теоретичні дослідження педагогічної спадщини Івана Огієнка;
2) дати узагальнюючу характеристику науково-педагогічної діяльності вченого;
3) дослідити напрями творчої педагогічної спадщини Івана Огієнка;
4) виявити методологічні засади його педагогічної спадщини;
5) з’ясувати підходи Івана Огієнка до вирішення проблем ефективності навчально-виховного процесу в освітніх закладах;
6) розкрити суть основних положень праць ученого про педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості;
7) визначити основні критерії ефективного управління навчальним закладом;
8) теоретично обгрунтувати шляхи втілення положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в практику вищої школи, родинне та соціальне виховання;
9) виробити рекомендації, спрямовані на поліпшення освітніх і виховних процесів у навчальних закладах України на основі теоретичних положень науково-педагогічної спадщини вченого.
Методологічною основою дослідження стали провідні положення теорії пізнання, взаємозв’язку загальнолюдського і національного досвіду в галузі освіти, а також соціальної зумовленості освіти і виховання в культурно-історичному досвіді української педагогіки; закони наукового пошуку і об’єктивності у висвітленні його результатів. Автор керувався принципом конкретного історичного аналізу явищ і фактів. У праці використано проблемно-хронологічний метод дослідження, вжито комплексний підхід до вивчення проблеми.
До джерелознавчої бази дослідження входять, насамперед, архівні матеріали, що стосуються теми дослідження з документів особистого архіву сина І.Огієнка п.Анатоля Огієнка (Нью-Йорк, США), бібліотеки та архіву ім. Св.Володимира (Калгарі, Канада), фондів Кам’янець-Подільського філіалу Хмельницького облдержархіву (Ф.582), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Ф.1871; Ф.3830; Ф.3876; Ф.3030; Ф.2592; Ф.166; Ф.1582; Ф.2582; Ф.2581), Центрального державного історичного архіву (Ф.1235); Інституту рукописів ЦНБ ім. В.Вернадського НАН України (Ф.23927) та Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (Ф.3; Ф.59), бібліотеки Інституту мовознавства ім. О.Потебні, відділів рукописів львівських бібліотек ім. В.Стефаника ( Ф.57; Ф.232; Ф.29; Ф.34; Ф.206; Ф.48; Ф.9) та В.Винниченка, відділу рукописів Центрального історичного архіву у Львові (Ф362; Ф.408; Ф.3 с/309).
Активно використовувалися опубліковані джерела – монографічні дослідження, бібліографічні збірники, каталоги видавництв і бібліотек, статті, публікації, календарі-альманахи, а також тогочасна преса з фондів науково-довідкової бібліотеки України імені В.Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Наукової бібліотеки Львівського університету імені Івана Франка, Державної бібліотеки Росії, бібліотеки Інституту дослідів Волині (Вінніпег, Канада). Крім того, були грунтовно опрацьовані публікації зарубіжної української періодики – насамперед часописів “Рідна мова”, “Наша культура”, “Віра й культура”, “Слово істини”, редагованих Іваном Огієнком.
Методи дослідження: а) теоретичні (проблемно-хронологічний, вивчення та аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми; класифікація та узагальнення архівних матеріалів; порівняння, зіставлення фактів; проблемно-цільовий аналіз періодичних видань); б) емпіричні (вивчення результатів досліджень з проблеми, бесіди, обговорення, дискусії).
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: в дисертації вперше представлено повноцінну джерельну базу досліджуваної проблематики; в науковий обіг введено нові архівні документи, які містять значний невідомий раніше фактичний матеріал з української педагогіки, що сприятиме відтворенню правдивої історії, недеформованої ідеологічними викривленнями; здійснено комплексну характеристику науково-педагогічної спадщини вченого; в дисертації зроблена спроба дати неупереджену характеристику педагогічної спадщини Івана Огієнка на грунті більш широкого залучення та глибокого аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел, а також вивчення ідей і поглядів Івана Огієнка крізь призму зовнішніх факторів, що зумовили функціонування української педагогіки; вперше розглянуто питання про актуальність проаналізованих Іваном Огієнком засобів формування особистості громадянина України; всебічно розкрито, яким чином Іван Огієнко досягав ефективного управління освітніми структурами; детально проаналізовано методологічні засади наукової праці Івана Огієнка, що дозволяє певною мірою висвітлити аспект забезпечення його активної творчої педагогічної діяльності; велику увагу зосереджено на проблемі ефективності педагогічного керівництва навчально-виховним процесом, його дидактико-методичним забезпеченням; проведено аналогії з сучасним науково-педагогічним рухом в Україні і за її межами, зроблено висновок щодо деякої циклічності розвитку освіти на початку і в кінці ХХ століття.
Теоретичне значення становлять: обгрунтування основних теоретичних положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, зокрема тих, що стосуються значення дидактико-методичного забезпечення зростання рівня професійної майстерності педагога; вирішення проблем управління освітніми структурами; аналіз методологічних засад наукової праці вченого; виявлення нових матеріалів та документів, які стосуються діяльності І.Огієнка в галузі освіти; збагачення педагогіки науковими висновками щодо напрямів педагогічної творчості вченого, втілення його ідей у різнорівневих навчальних закладах України.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його матеріали, принципові положення та висновки дозволять педагогам та науковцям усвідомити вагомість досвіду Івана Огієнка, визначити шляхи і способи його використання в реально існуючих умовах.
Підготовлена автором монографія, розроблені програми і тексти лекцій (апробовані в Київському університеті імені Тараса Шевченка) можуть бути використані під час читання курсів лекцій гуманітарного циклу, при розробці семінарсько-практичних занять для студентів навчальних закладів України різного рівня.
Результати наукового дослідження втілено у зміст науково-методичних рекомендацій “Родинне виховання: шляхи реалізації досвіду Івана Огієнка в практиці родинного виховання” (Світло. – 1999. – № 1. – С.26-28); навчальної програми і методичних рекомендацій з курсу “Родинне виховання” за модульною системою організації навчання (Світло. – 1997. – № 3. – С.28-29); текстів лекцій “Педагогічні погляди І.Огієнка”, “Дидактичні погляди І.Огієнка”, які входять до курсу “Педагогіка в іменах”, “Народна педагогіка, “Основи педагогіки” для студентів гуманітарних факультетів та відділення соціальної педагогіки факультету соціології і психології Київського університету імені Тараса Шевченка. Програми названих курсів за модульною і рейтинговою системою навчання обговорені й затверджені кафедрою педагогіки факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка (Протокол № 1 від 24 вересня 1997 року).
Апробація результатів дослідження. Рукопис дисертації пройшов колективне обговорення з аналізом результатів дослідження на спільному зібранні лабораторій сімейного виховання та виховної роботи у закладах інтернатного типу Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 1 від 4 лютого 1999 р.), засіданні ради факультету гуманітарних та суспільних наук Національного університету “Києво-Могилянська академія” (протокол № 7 від 11 березня 1999 р.) та кафедри української мови Київського національного університету культури і мистецтв (протокол № 7 від 17 лютого 1999 р.) і дістав рекомендацію до захисту на засіданні спеціалізованої вченої ради Київського університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення та висновки обговорювалися шляхом висвітлення основних положень у наукових збірниках, періодичних виданнях і виступах із доповідями та науковими повідомленнями на конференціях, огієнківських читаннях у містах Києві (16 січня 1996 р., 20 січня 1997 р.), Житомирі (5-6 березня 1997 р.), Львові (29 березня 1996 р.); використання ефірного часу українського радіо та іномовлення (постійно); організації круглих столів та виставок праць І.Огієнка в науковій бібліотеці університету імені Тараса Шевченка (28 березня 1997 р.); Центральній освітянській бібліотеці Інституту змісту і методів навчання Міністерства освіти України (18 січня 1997 р.); Київському Патріархаті спільно з Національною Комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України (22 січня 1997 р.); проведення обміну науковим досвідом з огієнкознавцями Інституту дослідів Волині (Канада) та сином професора Анатолем Огієнком (США); співпраці з педагогами приватної авторської школи Марії Чумарної м. Львова, гуманітарного ліцею та педагогічного коледжу № 3 при Київському університеті ім.Тараса Шевченка.
Вірогідність наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у результаті проведеного дослідження забезпечується застосуванням комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних його меті та завданням; використанням значного обсягу архівних документів та спеціальної літератури з проблеми, системним аналізом виявлених дослідницьких матеріалів.
Публікації. Результати дисертації опубліковано в 25 працях. Публікації одноосібні.
Автором дисертаційного дослідження впорядковано і здійснено редакцію 3 наукових збірників за темою дослідження.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається з вступу, 5 розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг її складає 350 сторінок, список використаних джерел охоплює 401 найменування, з них 14 іноземними мовами, 62 архівні документи.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність дослідження проблеми науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, визначено його предмет, мету, концептуальну ідею, методи, завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації.
У першому розділі – “Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка – об’єкт наукового аналізу” – аргументовано ступінь розробленості проблеми, визначено напрями, які потребують подальшого вивчення, викладено основні методи дослідження.
Насамперед зазначено, що науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка тривалий час не була предметом спеціального дослідження. У науковій літературі про неї йшлося побіжно і спорадично. Про це свідчать виявлені оцінки його наукової праці, представлені у збірниках, присвячених 20-й і 30-й річниці наукової діяльності професора, 75-літтю від дня народження, монографії А.Нестеренка “Митрополит Іларіон- служитель Богові і народові” (1958), нарисі Ф.Онуфрійчука “Книгозбірня митрополита Іларіона” (1963), науково-популярному виданні С.Ярмуся “Феномен Івана Огієнка (митрополита Іларіона)” (1998). Можна сказати, що наукова праця вченого оцінювалася взагалі, з акцентом на значимості його мовознавчих, історичних розвідок. У досліджених нами джерелах не йшлося про науково-педагогічний напрям його творчості як окремий. Лише в хронологічному порядку згадувались віхи педагогічного шляху вченого, наводилися назви створених ним підручників та посібників.
Одними з перших, хто безпосередньо присвятив студії науковій праці Івана Огієнка, були українські вчені: М.Тимошик (монографія “Голгофа Івана Огієнка: українознавчі проблеми в державотворчій, науковій, редакторській та видачничій діяльності”), А.Колодний, М.Кирюшко, Л.Філіпович (короткий нарис біографії і богословської концепції “Митрополит Іларіон”), З.Тіменик (життєписно-біографічний нарис “Іван Огієнко (митрополит Іларіон): 1882-1972”, “Огієнкові афоризми та сентенції”. Протягом останніх років (1992-1999) в Україні вийшли друком 9 наукових збірників, присвячених Іванові Огієнку. Вони видрукувані за матеріалами наукових повідомлень на конференціях, наукових “круглих столах”, проведених у Київському університеті імені Тараса Шевченка, Інституті філософії НАН України, Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка, Львівському державному університеті імені Івана Франка, Кам’янець-Подільському педагогічному університеті, Житомирському педагогічному інституті імені Івана Франка. На їх сторінках видрукувані статті, в яких аналізуються такі педагогічні ідеї Івана Огієнка: а) формування національної самосвідомості учнівської молоді (Л.Архипенко, Г.Бійчук, Н.Гаврилів, А.Лігоцький, Т.Люрина, Н.Уманець А.Фасоля); б) впровадження рідномовних обов’язків у сферу освіти (Н.Ничкало, В.Ляхоцький, Н.Кудикіна, В.Чугаєвський, О.Мороз); в) методична підготовка вчителя (Г.Ткачук, С.Дмитрієв, Л.Попова, А.Попович Л.Ляхоцька, О.Корсакова, Л.Момот); г) виховне значення рідної мови (Л.Ляхоцька, С.Болтівець, В.Руденко); д) релігійний компонент у духовному становленні особистості (Г.Сагач, О.Зорич). У названих нами збірниках вміщено ряд статей, які взаємодоповнюють одна одну, висвітлюють зміст невідомих джерел, ілюструють біографічні факти, повторюють викладену іншими дослідниками інформацію, засвідчують практичну реалізацію конкретних ідей вченого тощо.
Дослідженню наукового доробку вченого присвячені дисертаційні роботи Г.Опанасюк “Виховання гуманної особистості школяра в педагогічній спадщині Івана Огієнка” та Т.Роняк “Проблема виховання учнівської молоді в спадщині І.Огієнка і творче використання її в сучасній школі України”. У дисертаційному дослідженні Г.Опанасюк (1996) здійснено науковий аналіз поглядів Івана Огієнка на проблему виховання гуманної особистості школяра. Авторкою охарактеризовано систему принципів виховної теорії Івана Огієнка, розкрито методи виховання гуманної особистості в родині, набуття досвіду гуманної поведінки, стимулювання та навіювання. Г.Опанасюк визначила форми родинного виховання за Іваном Огієнком. Вона засвідчила розгляд Іваном Огієнком навчального процесу як важливого напряму виховання гуманної особистості. Дисертацією Г.Опанасюк започатковано науковий аналіз морально-етичних якостей і способи їх формування за Іваном Огієнком для досягнення високого рівня гуманної особистості школяра. Проблема, розглянута дослідницею на дисертаційному рівні, має глибоке втілення у спадщині вченого і потребує подальшого вивчення.
Дисертаційне дослідження Т.Роняк (1997) є продовженням попередніх. У ньому розглянуті окремі питання національного виховання, висвітлено духовно-культурні цінності народної педагогіки в працях Івана Огієнка. Робота Т.Роняк може бути орієнтиром для науковців щодо виявлення фактичного матеріалу про ту чи іншу ділянку наукової праці вченого.
У дисертаційних дослідженнях Г.Опанасюк та Т.Роняк здійснено аналіз ідей Івана Огієнка з проекцією на застосування в шкільній практиці.
Протягом останніх років у періодичних виданнях України з’явилося ряд статей, в яких автори розглядають неординарну постать Івана Огієнка крізь призму архівних документів з відповідним аналізом відтворених у них подій, думок, досягнень, прорахунків. У їх числі публікації В.Ляхоцького “Листи особових фондів ЦДАВО України як джерело до вивчення видавничої діяльності І.І.Огієнка” //Архіви України. – Вид-во “Українознавство”, 1995. – № 1-3, “Невідомі документи про життя Івана Огієнка (на матеріалах фонду Українського державного університету у Кам’янці-Подільському)” // Студії з архівної справи та документознавства. – 1996. – Т.1; З.Тіменика “Митрополит Іларіон (Огієнко) і митрополит Андрей Шептицький про духовність мови в державотворчому процесі (ретроспективний погляд) //Розбудова держави. – 1994. – № 8; І.Тюрменко “Іван Огієнко – митрополит Іларіон” //Український історичний журнал. – 1995. – № 2; М.Тимошика “Повернення книги. До виходу книги І.Огієнко “Історія української літературної мови” //Палітра друку. – 1996. – №2 тощо. Публікації названих авторів історичного спрямування.
Таким чином, значну кількість матеріалів, які стосуються педагогічної діяльності Івана Огієнка, опублікованих у наукових виданнях, можна згрупувати за напрямами: освітня діяльність вченого, проблеми національного та релігійного виховання в його творах, виховання гуманної особистості школяра, мова як засіб виховного впливу та методична підготовка вчителя до уроків. На нашу думку, ряд принципових положень праць вченого залишилися нерозкритими або недостатньо аргументованими. В опублікованих роботах досвідчених та молодих дослідників окремі питання розглянуті лише частково. Це стосується передовсім проблем, пов’язаних з формуванням особистості громадянина України, самовдосконаленням та подоланням почуття “меншовартості” в української молоді, критеріями успішного керівництва освітнім закладом, інформацією про його науково-педагогічну діяльність і творчість, обгрунтуванням шляхів втілення ідей ученого в цикл гуманітарних предметів, що вивчаються у вузах України, сферу родинного та соціального виховання тощо.
Принагідно зазначимо, що в Україні з’явився ряд перевиданих книг професора: “Українська культура” (Київ: Абрис, 1991), “Дохристиянські вірування українського народу” (Київ: Обереги, 1993), “Історія українського друкарства” (Київ: Либідь, 1994), “Курс сучасної української літературної мови” (Київ: Либідь, 1996), “Як поводитися у Божому храмі” (Київ: ПБП “Фотовідеосервіс”, 1993), “Наука про рідномовні обов’язки” (Львів: Фенікс, 1995). Вони теж підлягають науковому аналізу.
З метою всебічного розкриття теми дисертації, нами були визначені основні напрями пошуку, співвідносні з його метою та завданнями і спрямовані на подальший розвиток та удосконалення, на аргументоване розкриття результатів дослідницької праці.
Здійснення дослідження у такий спосіб уможливили застосовані методи теоретичного аналізу та узагальнення, порівняння, зіставлення, ретроспективного аналізу, аналізу та класифікації архівних документів. На підставі проведеної роботи дійшли переконання, що багата своєю проблематикою наукова спадщина Івана Огієнка заслуговує подальшого вивчення.
Таким чином, історіографічний огляд переконливо доводить, що обрана нами наукова проблема висвітлювалась попередниками лише фрагментарно і не стала предметом окремої праці. Названі вище архівні матеріали та опубліковані джерела, дозволили значною мірою вивчити і вперше науково висвітлити тему “Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка”.
Досліджуючи проблему, ми керувалися принципами історизму, науковості, послідовності, системності, наукової етики.
Проаналізовані нами напрями дослідження не є завершеними. Вивчення науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка і виявлення нових її аспектів є принциповою справою молодих науковців.
У другому розділі – “Сутність і особливості науково-педагогічної діяльності Івана Огієнка” – проаналізовано епістолярні матеріали та спогади учнів Івана Огієнка, які разом з іншими, є джерелом дослідження його науково-педагогічної діяльності, розглянуто основні напрями педагогічної творчості вченого. Залучений фактичний матеріал переконливо засвідчив, що становлення Івана Огієнка як вченого-педагога визначив історичний період, в якому йому довелось жити й працювати, співпраця з непересічними особистостями, власна наполегливість, ініціатива, вміння налагодити свою наукову працю в найнесприятливіших умовах, зокрема в еміграції, зосередити зусилля на найефективніших методах наукового пошуку, а також вміння визначати актуальні його напрями.
У розділі обгрунтовується теза про те, що епістолярна спадщина Івана Огієнка дає змогу реально оцінити науково-педагогічну діяльність ученого, цьому допомагає зафіксоване в ній його ставлення до конкретних історичних подій та відбиваються стосунки з визначними особистостями України, розкривається діяльність, яка сприяла відродженню українського шкільництва: створення рідномовних підручників та інших видань, вироблення нормативних документів, які стосуються освіти, відпрацювання системи управління вузом в екстремальній ситуації, організація наукової та викладацької діяльності в умовах еміграції. Слід зазначити, що до опублікування листів Івана Огієнка долучилися такі вчені як С.Гальченко, О.Музичук, В.Ляхоцький, І.Тюрменко, М.Тимошик, З.Тіменик. Вони прокоментували окремі його листи до М.Грушевського, М.Шаповала, Л.Білецького, О.Маковея, І.Франка та ін..
Найважливішими для розкриття досліджуваної проблеми стали епістолярні джерела, пов’язані з періодом еміграції Івана Огієнка. Нами вперше опубліковані 11 його листів до І.Свенцицького (директора Національного музею ім. А.Шептицького у Львові), 3 до О.Барвінського, 1 до К.Студинського, оприлюднені фрагменти листів до В.Гнатюка, В.Шурата, Є.Пеленського, І.Раковського, А.Шептицького, Й.Струтеня; проаналізовано окремі факти з автобіографічної хронологічної канви “Моє життя”, спогади ученого “Рятування України: на тяжкій службі своєму народові”. Матеріали дослідження науково-педагогічної діяльності за епістолярієм Івана Огієнка підтверджують його співпрацю з М.Грушевським у виданні “Записок українського наукового товариства в Києві”, Б.Грінченком у шкільно-лекційній комісії товариства Київської “Просвіти”, І.Свенцицьким у справі пошуків джерел для наукового аналізу, І.Франком для набуття досвіду наукової та письменницької праці, О.Маковеєм з метою одержання літератури для опрацювання та ознайомлення, А.Шептицьким у вирішенні національно-релігійних проблем і т.п.
Помітно розширити обрії наукового пошуку дозволив аналіз приватного листування ученого з освітніми діячами різних рівнів. Він привів до висновків про безпосередню участь Івана Огієнка в організації і створенні Брусилівського вищого початкового училища, Кам’янець-Подільського університету та про його внесок у справу організації діяльності названих освітніх закладів, а також забезпечення процесу навчання в них. Епістолярій Івана Огієнка дав змогу з’ясувати, яким був його науковий підхід до написання праць “Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність”, “Українська літературна мова ХУІ століття” і “Краківський Апостол 1560-х років”, до перекладу українською мовою Біблії, створення журналів “Рідна мова”, “Наша культура”, перевидання підручників і посібників для україномовних шкіл тощо.
Вивчивши доступну епістолярну спадщину Івана Огієнка, ми з’ясували коло його науково-педагогічних зацікавлень; хронологічні дані науково-педагогічної діяльності; назви перших наукових досліджень в галузі українського мовознавства, які сприяли розвитку української рідномовної освіти; членство Івана Огієнка в шкільно-лекційній комісії товариства “Просвіта”, очолюваного з 1906 року Борисом Грінченком, і напрями його діяльності, спрямованої на впорядкування правопису, рецензування новостворених букварів та граматик; наявність зацікавлених контактів з викладачами вищих навчальних закладів, працівниками книгозбірень, музеїв, діячами науки і культури.
При розгляді теми дисертації принципове значення мала не тільки епістолярна спадщина вченого, а й спогади сподвижників, інші джерела, що допомагали з’ясувати особливості методології наукової праці Івана Огієнка. Це, передусім, ідеологічний характер наукових досліджень, вдале поєднання методів наукового пошуку з вимогами до його проведення, уміння майстерно виголошувати основні положення наукової праці (в разі потреби), врахування історичного періоду виникнення аналізованих фактів і наслідків цього та інші.
Сталість і непохитність думки щодо ідеологічного спрямування вчений довів працею в усіх галузях своєї наукової діяльності, – чи в розвитку української мови й культури в цілому, чи в перекладацькій справі, чи у створенні підручників, навчальних посібників, методичних порадників, які набули міжнародного значення. Аналіз порад Івана Огієнка в царині дотримання вимог до написання наукової праці завдяки їх конкретності, виваженості й глибині не втратили своєї актуальності.
Виходячи з наявної джерельної бази, можна констатувати, що основними напрямами науково-педагогічної творчості Івана Огієнка були: впорядкування педагогічної термінології; укладання, теоретичне обгрунтування шляхів удосконалення підручників, посібників; поліпшення навчально-виховного процесу, впровадження в нього рідномовних обов’язків, забезпечення рідномовного навчання та виховання українців в умовах еміграції; педагогічне листування (інформативне, довідкове, консультативне) на сторінках журналу “Рідна мова”, забезпечення рубрики “Хроніка українського наукового і культурно-освітнього життя” журналу “Наша культура” педагогічною хронікою.
Слід зазначити, що недоліки української педагогічної термінології вчений вбачав у тому, що створювалася вона з великим патріотизмом, але з малим фаховим досвідом. Тож через такий підхід до справи “революція 1917 року, що принесла волю українському слову, застала нас без своєї потрібної наукової мови”1 .
Будучи автором різних за призначенням навчальних книг і методик, Іван Огієнко написав ряд праць, присвячених вдосконаленню підручників, особливо тих, які призначаються для дітей молодшого шкільного віку. Аналізуючи стан тогочасних підручників (букварів, читанок) Іван Огієнко прийшов до таких висновків: найважливішою вимогою до кожного українського підручника є написання його рідною літературною мовою; шкільна термінологія повинна бути українською; підручники потрібно друкувати без жодної коректорської помилки; у кожному підручнику мають бути правильно розставлені розділові знаки; граматична термінологія в кожній книжці мусить бути тільки академічною.
Педагогічна творчість Івана Огієнка вагома й тим, що в ній знайшло відображення прагнення ученого шляхом друкованого слова вплинути на поліпшення навчально-виховного процесу, починаючи з початкової ланки. Цінною з цього погляду є праця педагога “Граматика малої Лесі”, видрукувана у журналах “Рідна мова” за 1933 рік. Добре було б, якби вона, як і багато інших його видань, стали підручною книгою у кожній родині, посібником для учителів початкових класів, викладачів української мови. Для граматики, поєднавши навчальні і виховні методи впливу на особистість, Іван Огієнко придумав тексти бесід, розповідей, відповідних завдань, за допомогою яких можна формувати у школяра не тільки цікавість до рідної мови, а й найкращі якості, такі як взаємоповага, ввічливість, уважність і їм подібні.
Створена вченим “Наука про рідномовні обов’язки” поєднує у собі цілу систему виховних, навчальних, історико-педагогічних ідей. Вона розрахована на впровадження у практику роботи освітніх закладів різних типів, цінна конкретними пропозиціями батькам, учителям, керівникам гуртків та організаторам позашкільного життя молоді, вказаними засобами реалізації відповідних положень, накресленими педагогічними завданнями. У ній закладено принципи природовідповідності, наступності, послідовності у проведенні рідномовного навчання та виховання.
У положення цієї праці Івана Огієнка наголошено про те, що вирішенню проблеми рідномовної освіти, навчання і виховання українських емігрантів повинні сприяти: “Гуртки прихильників рідної мови”та “Гуртки плекання рідної мови” при всіх організаціях і товариствах; духовенство, впливаючи на “національне виховання своїх вірних”; батьки і вчителі, які мають доносити знання дітям своєю мовою, засноване при Українському Православному Соборі у Вінніпезі товариство “Союз української молоді Канади” і подібні товариства у інших країнах.
Педагогічне листування як напрям творчої педагогічної діяльності Івана Огієнка свідчило про постійну зацікавленість ученого громадською думкою щодо освітніх питань. З листів, видрукуваних на сторінках журналів “Рідна мова”, довідуємось, що професорові доводилося відповідати на численні, різні за тематикою запитання читачів. Серед них є запитання професійних учителів, батьків, просто дописувачів, цікавих до окремих навчально-виховних проблем.
Місячник “Наша культура” розкриває ще один напрям педагогічної діяльності ученого – педагогічну хроніку. Він відрізняється високою інформативністю. Аналіз різних педагогічних явищ та подій, ознайомлення з ними педагогів через друковане слово помітно впливає на якість їх професійної діяльності. Серед основних матеріалів вказаного розділу інформація про нові наукові надходження; виховання у родинах видатних особистостей; життя визначних українських учених-освітян; вшанування пам’яті відомих людей; повідомлення в іноземній пресі про досягнення українських науковців; відкриття нових закладів освіти, музеїв в Україні та за кордоном.
Крім названих нами напрямів педагогічної творчості Івана Огієнка, виділяємо педагогічне рецензування та підготовку оглядів видань для молоді шкільного віку, творення словників, опіку освітніх закладів для українських емігрантів.
Проаналізовані у процесі написанні дисертації матеріали підтвердили, що дослідження напрямів науково-педагогічної творчості Івана Огієнка не є остаточним, оскільки існують проблеми з поверненням архівів ученого з Польщі, Канади, в яких можуть міститись оригінальні документи, необхідні для подальшого аналізу його діяльності як педагога-практика і теоретика.
У третьому розділі – “Науково-теоретичне обгрунтування ефективності навчально-виховного процесу у працях Івана Огієнка” – обгрунтовуються погляди І.Огієнка на значення якісного дидактичного забезпечення процесу викладання, змісту підручників та навчальних посібників, аналізується його концепція рідномовних обов’язків.
З метою всебічного розкриття проблеми ефективності навчально-виховного процесу, яка розглядається у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка, нами проаналізовано його підходи до вирішення, які полягають у: нестандартному ставленні педагога до оснащення уроку роздавальним матеріалом; застосуванні ефективних методів і прийомів навчання; дотриманні найбільш раціональних принципів; користуванні підручниками та посібниками авторитетних авторів; власними та шкільними бібліотечними надходженнями довідкового характеру. Висловлювані ним свого часу рекомендації, розглянуті і вивчені з урахуванням досвіду, досягнутого освітньою галуззю України, прислужаться поліпшенню навчання і виховання дітей і молоді в сучасних умовах.
Слід зазначити, що вчений у центр уваги ставив: а) відповідність підручників, посібників, наочності віковим особливостям дітей; б) застосування в підручниках та посібниках наукової термінології з урахуванням вікових особливостей учнів; в) використання словників на уроках різних типів; г) дотримання в освітньому процесі глибоко продуманих класичних методів і принципів навчання; д) створення у школах бібліотек, які задовольняли б потреби вчителів-предметників під час підготовки до уроків.
На значному фактичному матеріалі доведено значимість дидактичних поглядів ученого на зміст навчальної літератури і відмічено їх основні положення: мова текстів підручників і посібників має бути сучасною, літературною; необхідно продумано ставитись до розміщення в книгах ілюстрацій, таблиць та інших графічних зображень; зміст підручників та навчальних посібників рідномовної школи потрібно поповнювати текстами патріотичного, морально-етичного, краєзнавчого характеру; завдання і вправи підручників мають відповідати віковим особливостям учнів; окремі теми, представлені у підручниках та посібниках, має супроводжувати коментар автора; якість оформлення (папір, розмір шрифтів, кольори ілюстрацій, яскравість зображення тощо) повинна відповідати найвищим стандартам, пояснення учням невідомих та маловідомих термінів бажано подавати на сторінках видань; при впорядкуванні кожного підручника чи посібника варто дотримуватися академічної термінології, граматичних, стилістичних, синтаксичних, пунктуаційних вимог.
Ученим, педагогам, батькам він радив вимогливо ставитись до вживання термінів, оскільки названі особи мають безпосередній вплив на молодь, а це накладає на них відповідальність за її мову. Наше дослідження засвідчує його глибоке проникнення у суть граматичної, математичної, природничої та іншої термінології, яку доносять до молоді наставники, і орієнтував на забезпечення її єдності. Свою вимогу пояснював тим, що єдність наукової термінології допомагає розвитку національної науки і впливає на зміцнення єдності всього народу.
Особливу увагу в розділі приділено аналізу концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка. У дослідженні наголошено на тому, що “Наука про рідномовні обов’язки” Івана Огієнка поєднує систему виховних, навчальних, історико-педагогічних ідей, які раніше не розглядалися вітчизняними вченими. Суть рідномовних обов’язків полягає в тому, що додержувати їх необхідно у державних установах, школі, родині, церкві, позашкільних закладах, бо “поки живе мова – житиме й народ, як національність. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом”2. Нами визначено реалії виділення науки про рідномовні обов’язки в окрему науку, розглянуто її теоретико-методологічну основу і вказано шляхи вивчення.
Слід врахувати, що методологічною основою концепції Івана Огієнка про рідномовні обов’язки є загальні підходи (емпіричний, ситуативно-процесуальний, аналітико-прогностичний) та положення про розвиток гуманної особистості, про необхідність врахування національної спрямованості навчання та виховання. Згідно із запропонованими підходами, сукупність положень, які є складовими методологічної концепції, розглядаються як цілісні, взаємопов’язані компоненти.
1. Положення про розвиток духовно-моральної особистості грунтується на вдосконаленні світоглядних позицій молоді шляхом застосування в числі існуючих засобів вдосконалення освітнього процесу в країні рідної мови як головного і найвагомішого засобу.
2. Положення про необхідність врахування національної спрямованості навчання та виховання передбачає досягнення цілей ціннісного характеру через засвоєння молоддю України системи знань, умінь і навичок рідною мовою.
3. Положення про забезпечення ефективного управління освітою орієнтує на поширення рідномовної політики в різнорівневих навчальних закладах через усвідомлення вагомості оволодіння рідною мовою їх керівників.
Актуальні аспекти концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка: рівень володіння рідною мовою учителів різних фахів, стан контактування педагогів з батьками з питань рідномовного виховання; організація “Гуртків плекання рідної мови” в навчально-виховних закладах різних типів. У роботі обгрунтовуються шляхи реалізації концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка. Вони зводяться до професійної підготовки та до викладання всіх предметів сучасною українською літературною мовою, створення відповідного науково-методичного забезпечення рідномовних освітніх закладів, забезпечення функціонування гуртків, які сприяють підвищенню рівня володіння рідною мовою, збагаченню змісту рідномовної освіти ідеями національного виховання.
Оскільки практикою суспільного життя і діяльності доведено, що школа в кожній державі величезна сила, яка значною мірою визначає долю народів, дуже важливо, які принципи і які навчальні предмети покладені в основу шкільної освіти. Отже, можемо констатувати, що ефективність навчально-виховного процесу Іван Огієнко пов’язував з його якісним забезпеченням дидактичними матеріалами, в тому числі: навчальною літературою рідною мовою та дотриманні педагогами рідномовних обов’язків.
Четвертий розділ – “Педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості в науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка” -присвячений висвітленню питань про особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка та керування процесом навчання й виховання, добір викладачів і стимулювання їхньої роботи.
У розділі зазначено, що здійснивши теоретичний аналіз проблеми педагогічного управління навчально-виховним процесом, формуванням та самовдосконаленням особистості у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка ми згрупували відповідний матеріал дослідження за темами, які знайшли відображення у назвах параграфів.
Насамперед розглянуто питання про особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка. Маючи великий досвід педагогічної роботи, Іван Огієнко усвідомлював винятково вагоме значення педагога як основної постаті в освітньому закладі, організатора, керівника і учасника навчально-виховного процесу. Він вникав у сутність професіоналізму наставника, вирізняючи при цьому духовні компоненти, які закладені в основі його педагогічної культури. На його думку, виховання, навчання та підготовка до майбутнього життя національно свідомих громадян залежать від рівня освіченості та майстерності педагога. При цьому мають вагу не лише наукові знання, а й особисті риси його характеру, ті якості, без яких останній не зможе обійтись у практичній діяльності: віданість національній ідеї, добросовісне ставлення до виконуваної роботи.
У науково-педагогічній спадщині професора проаналізована діяльність багатьох просвітників, педагогів, які працювали у різні періоди нашої історії, що знайшло відображення в курсі лекцій “Українська культура” та на сторінках журналів “Рідна мова” і “Наша культура”. Нами виділено основні положення праць ученого, які стосуються цього питання, а саме: учитель має посилено працювати над удосконаленням своїх фахових якостей, особливо вмінням спілкуватися; він повинен враховувати досвід попередників, зважаючи на те, що Україна з давніх часів мала висококваліфікованих педагогів; виховну роботу з молоддю досвідчений наставник грунтує на вірі; в компетенцію організатора навчально-виховного процесу входить формування в учнів уміння правильно оцінювати вчинки тих, хто цурається свого народу; учитель зобов’язаний бачити помилки дітей і ставитися до них терпляче та обережно.
Будучи керівником навчання і виховання, учитель як людина творча, має вірити у здібності дітей, пробуджувати і підтримувати їх прагнення до пізнання. Йому належить розвивати у дитини бажання допомогти кожному, хто того потребує, не очікуючи за це винагороди. Саме учитель має допомогти учням зрозуміти вагомість рідної мови, важливість віри в Бога. Відповідно до свого рівня свідомості і широти світогляду він спонукає дітей наслідувати його приклад, прагнути високого рівня самореалізації.
Науково-педагогічна діяльність Івана Огієнка справила значний вплив на розвиток української педагогічної думки і школи. У багатьох його працях наголошується на ролі учителя у навчально-виховному процесі, людини духовної, моральної, здатної передати учням свої переконання і віру. Сучасним педагогам доводиться приділяти значну увагу формуванню та моральному вдосконаленню молодих людей, орієнтувати їх на самовдосконалення, усвідомлення самодостатності, оскільки століттями український народ перебував під впливом інших народів, що генетично відбилося у психіці нинішніх поколінь.
До причин знецінення людини Іван Огієнко відносив вироблену у попередні десятиріччя тенденцію до пошани окремих націй і приниження значимості інших. У дисертації обгрунтовано педагогічні засоби подолання почуття “меншовартості” у представників молодого покоління, вказано історичні причини виникнення в окремих українців нестійких рис характеру, невпевненості у своїх можливостях. Цьому допомогло усвідомлення нами положень праць вченого, зокрема “Мої проповіді”, “Книга нашого буття на чужині”, “Бережімо все своє рідне”, “Наука про рідномовні обов’язки”, “Українська культура”, “Хвалімо Бога українською мовою”, в яких наголошено на необхідності виховувати молодь вірою, історією, рідною мовою, географією, формуючи високі моральні якості особистості: відданість Україні і її народові, відповідальності за виконану справу і власні вчинки, бережливе ставлення до природних ресурсів та створених співвітчизниками матеріальних цінностей, гордість за історичне минуле свого краю тощо.
Як свідчать проаналізовані джерела, Іван Огієнко у вихованні вірою вбачав вироблення у молоді відданості батьківській вірі, усвідомлення її походження, переконаності у високоосвіченості вітчизняного духовенства і значенні молитви, яка навчає терпіння, посилює віру в себе, допомагає боротися із злом та стверджуватись у власних вчинках.
Належне місце у розділі відведене вихованню історією, оскільки остання, за Іваном Огієнком, є засобом переконання. Зокрема, докладно обгрунтовується положення про те, що подоланню молоддю почуття “меншовартості” допомагає педагогічний аналіз таких історичних явищ як козацтво, розвиток рідномовної освіти у різні періоди становлення української держави та свідчення архівних документів про діяльність визначних постатей, спогади іноземців про Україну тощо.
Одним з важливих аспектів аналізу педагогічного керування процесом формування особистості за Іваном Огієнком є ставлення до рідної мови як засобу впливу на свідомість молодих людей при наявності бажання долати відчуття власної неспроможності, невпевненості, нерішучості. Водночас вказано на Огієнкове бачення виховного впливу географії України, вагомість поширення серед учнів та студентів знань про вдале географічне розміщення нашої держави, її багаті природні ресурси.
Аналіз конкретних матеріалів дозволив вивчити питання про подолання почуття “меншовартості” в українських емігрантів. Виявлено, що до числа найбільш ефективних засобів впливу на свідомість співвітчизників, які проживають за межами України, Іван Огієнко відніс родинне виховання, пов’язані з шануванням рідномовних обов’язків пресу та періодику.
Окремо уваги потребує вплив педагога на формування та самовдосконалення особистості. Іван Огієнко зазначав, що необхідно вчити молодь набиратися мудрості, яка, на його думку, полягає у виробленні вміння любити, прощати, творити добро, бути милосердним, знаходити радість у праці.
Професор приділив багато уваги питанню ролі задоволення від виконаної роботи і впливу останньої на взаємостосунки у колективі. Він був впевнений, що кожен, самовдосконалюючись, має вчитися працювати у повній згоді з колективом.
Принагідно зазначимо, що взаємостосунки в колективі, колективна праця, принципи об’єднання в колектив не нові для української педагогіки. Великого значення питанням колективної праці надавала народна педагогіка. Свого часу А.Макаренко зазначав, що колектив можливий за умови, якщо він об’єднує людей на завданнях діяльності, корисної для суспільства. Ніби продовжуючи цю думку, В.Сухомлинський наголошував, що колектив – це духовна спільність людей.
Унікальними, на наш погляд, є положення праць ученого про моральне самовдосконалення особистості: збагачення духовної культури, раціональну організацію розумової та фізичної діяльності, вироблення поваги до керівників своєї держави та визнання досягнень оточуючих, врахування досвіду духовного збагачення старших представників свого роду, ватажків народу і т.ін. Він орієнтував молодих людей на вироблення у собі шанобливого ставлення до всіх людей взагалі, а до визначних особистостей свого народу, зокрема. Адже лише за таких умов можливий поступ уперед, можливе самовдосконалення. “Пошана один одному – це основа сили”, – проповідував митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Іван Огієнко акцентував увагу молоді на вагомості взаємопідтримки, довіри один до одного, вчасної допомоги, бо “трагедія нашого народу в тому, що він не вміє виплекати великих людей”3
Слід зазначити, що педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка тісно пов’язується з вдалою управлінською діяльністю керівника конкретного освітнього закладу. Аналіз джерел того часу дозволяє з певністю твердити: стимулювання роботи педагогічних кадрів, обов’язком яких є не тільки навчати, а й удосконалювати моральні якості вихованців, у період управлінської діяльності Івана Огієнка відбувалося шляхом регулюванням заробітної плати та лекційного навантаження, забезпечення викладачів необхідною літературою, створенням сприятливих умов для їх наукової праці.
З наведених у дисертації фактів доброчинної діяльності міністра освіти Івана Огієнка виокремлюємо свідчення його турботи про матеріальне забезпечення та моральне заохочення учителів і студентів. У січні 1918 року ним було затверджено законопроект про збільшення допомоги на утримання освітян, а перед тим здійснено ряд заходів, пов’язаних з поліпшенням життя студентства.
У нашому дослідженні не один раз акцентується увага на особливостях характеру Івана Огієнка як управлінця, його підходах до вирішення проблем кадрової політики та забезпечення рівня викладання у відповідних освітніх закладах. Вважаємо за необхідне наголосити, що основними принципами його діяльності у підборі та стимулювання роботи кадрів були: гуманізм, виваженість, інформованість, впевненість. За нашими переконаннями, розглянута в дисертації проблема педагогічного керівництва процесом навчання та формування особистості, яка втілена у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка, цілком може сприяти орієнтації сучасних педагогів у можливостях використання його досвіду роботи з цих питань. Вона містить значну кількість ідей, порад, пропозицій ученого, актуальних для організаторів навчально-виховного процесу в різнорівневих освітніх закладах України.
У п’ятому розділі – “Теоретичне обгрунтування напрямів реалізації ідей науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в сучасній системі освіти” – розглядаються питання втілення результатів науково-педагогічних досліджень Івана Огієнка в зміст курсів гуманітарного циклу вузів України, управлінську практику та родинне і соціальне виховання.
На наш погляд, для усвідомлення і повнішого висвітлення теми дисертації, доцільно було вказати курси гуманітарного циклу, які можуть читатись у вузах України за матеріалами праць Івана Огієнка, або в які можна включити лекції, розроблені на основі наукових досліджень ученого. Що нами і було зроблено.
У працях Івана Огієнка історико-педагогічного спрямування висвітлено діяльність церковних братств у справі поширення освіти в Україні, внесок Острозької та Києво-Могилянської академій, освітнього осередку Почаївської Лаври в розвиток педагогічної науки і практики, досягнення визначних освітніх діячів (Костянтина Острозького, Дмитра Туптала, Паїсія Величковського, Іова Почаївського, Арсенія Мацієвича, князя Володимира, князівни Анни Всеволодівни) та внесок українських гетьманів у розбудову вітчизняних навчальних закладів та забезпечення їх функціонування.
Наведені нами відомості необхідні викладачам історії вітчизняної педагогіки, оскільки в такому сконцентрованому вигляді вони ще не наводились і мають сприяти усвідомленню студентами питань розвитку освіти в Україні з найдавніших часів до наших днів.
У розділі названо наукові праці Івана Огієнка, які, на наш погляд, збагатять викладання і вивчення курсу історії української літературної мови. Питання розвитку української літературної мови тісно пов’язані з педагогічними процесами часів доєвропейської доби, включаючи княжу (ІХ – ХІV вв.), литовський (ХІV – ХVІ вв.), польський (1569-1654 рр.) та московський періоди (1654-1798 рр.), часи русифікації (1917-1923 рр.), українізації (1923-1933 рр.), “комунізації” (І.О.), оскільки навчання та виховання на різних історичних етапах, незважаючи на своєрідність форм організації, здійснювалося через мову, як засіб людського спілкування, як засіб виховного, організуючого та розвивального впливу.
Ідеї Івана Огієнка про культуру мови, зосереджені в його мовознавчих працях, мають стати стержневими у курсі “Основи культури мови”. За Іваном Огієнком найважливішим у вивченні цього курсу є усвідомлення ролі мови як вияву форми культури, а мовного багатства та милозвучності – як її важливих якостей.
Аналіз конкретного матеріалу історичних монографій та деяких близьких публікацій ученого уможливив обгрунтування конкретних історичних подій, інформація про які має вагоме значення для тих, хто читає і вивчає курс історії України. В творах Івана Огієнка аргументовано розкрито причини окремих історичних дій, проаналізовано їх розвиток, а також значення для народу України, виявлено суттєві протиріччя в поглядах визначних історичних постатей, дано власну оцінку того чи іншого явища, що певною мірою змінює погляди, які стали традиційними, а це безперечно позначиться на формуванні переконань сучасної молоді. Історичні праці Івана Огієнка відзначаються високою інформативністю, яка базується на здобутих ученим з архівних документів фактах, інших підтвердженнях достовірності аналізованих подій. Особливо цінними є примітки до них, з яких довідуємося деталі про суспільні явища конкретного історичного періоду.
Окремою сторінкою спадщини Івана Огієнка є напрацювання з історії українського друкарства. Як відомо, праці Івана Огієнка, як дослідника українського книгодрукування, із цілком зрозумілих причин замовчували або оцінювали негативно. Останнє базувалося на ідеологічних постулатах, що були панівними в радянські часи. У наш час вони можуть бути основою відповідного курсу, оскільки ученим розглянуто проблеми друкарства на Волині, Галичині, Київщині, Чернігівщині, Поділлі і т.п. в історичному розвитку. Ним представлено вагомий довідковий матеріал з цього питання, зокрема вказано на тісну взаємодію друкарів із освітянами.
Безперечно, слід врахувати релігієзнавчі праці вченого, в яких розглядається історія, географія, культурологія церкви. Особливу увагу в них приділено православній вірі, її виховному характеру. Ідеї релігієзнавчих праць ученого мають бути втіленими в курс “Релігієзнавство”, який читається в кожному вузі України і має непересічне значення для розвитку самосвідомості , формування характеру та становлення поглядів і переконань сучасної молоді.
Положення наукових праць Івана Огієнка можуть бути корисними для самостійного поповнення молоддю знань про розвиток педагогічної, історичної, філологічної, релігієзнавчої та інших галузей вітчизняної науки. Залучений фактичний матеріал переконливо засвідчив актуальність досвіду Івана Огієнка як ученого-управлінця з огляду на процеси, що нині відбуваються в освіті і пов’язані з організацією, змістом і формами управління навчальним закладом та прилеглими до нього структурами. Вміння управлінця бути прикладом для співробітників у ставленні до своєї справи належить, за Іваном Огієнком, до числа найвагоміших критеріїв успішного керівництва вузом. Підвищенню статусу навчального закладу, яким він керував, сприяло впровадження ним новаторських на той час ідей у систему прийому абітурієнтів, зарахування молоді на підготовчі курси, забезпечення їх необхідною інформацією.
Факти незаперечно свідчать, що вдалий вибір форм управління вузом забезпечує належний стан його розвитку, позитивно впливає на виконавчу дисципліну підлеглих, викликає підтримку позицій управлінця з боку викладацького складу і тих, хто навчається. Учений вбачав у поєднанні управління вузом і прилеглими до нього освітніми структурами можливість якісного вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням навчально-виховного процесу. Він тримав під особистим контролем роботу університету і гімназії для дорослих та курсів українознавства. У зв’язку з обставинами, що склалися, Іван Огієнко випробував ефективність одночасного перебування на посаді міністра і ректора. Він дбав про поширення досвіду змістовного управління освітніми структурами. Зважаючи на те, що в країні йшла боротьба за владу і було тяжке економічне становище, ректор і міністр докладав усіх зусиль для вирішення багатьох проблем, що стосувалися матеріального забезпечення студента, вчителя, викладача.
Як свідчать результати нашого дослідження, Іван Огієнко прагнув забезпечити студентів літературою, необхідною для навчання; особисто дбав про поповнення бібліотечних фондів, організовував закупівлю книг у приватних осіб, прийняття їх в дарунок тощо.
Реальним заходом, спрямованим на досягнення відповідного рівня дидактико-методичного забезпечення навчання у вузі й прилеглих до нього структурах було вчасне опублікування результатів проведених наукових досліджень, створення при Кам’янець-Подільському університеті поліграфічної бази.
Слід зазначити, що в управлінській діяльності Івана Огієнко простежується поєднання авторитарної форми керівництва з демократичною. Авторитарність була необхідною за реальних умов і пов’язувалася з перебуванням вченого одночасно на кількох посадах. Деканів факультетів, інших посадових осіб призначав він особисто. Режим навчального процесу у вузі був контрольованим.
На демократичність управління університетом вказує наявність у вузі сенату, ради факультетських старост та професорської ради і їх співпраця у вирішенні конкретних питань навчально-виховного змісту, а також вільний вхід до кабінету ректора для розв’язання будь-яких проблем.
Аналіз джерел орієнтує на впровадження досвіду Івана Огієнка в практику родинного виховання та соціальної роботи. Нами вивчені ідеї Івана Огієнка розвитку взаємостосунків батьків і педагогів, батьків і представників соціальних осередків, батьків і церкви у вирішенні проблем виховання сучасної молоді.
Будучи глибоко переконаним у силі віри, що знайшло навіть відображення у назві редагованого ним журналу “Віра і культура”, Огієнко наголошував, що віра має бути глибокою, мусить бути діяльною, має бути переконливою. Своєю подвижницькою працею він все життя утверджував ідею служіння рідному народові через служіння Богові. Його життя і діяльність переконують нас в тому, що віра спонукає людину до праці заради блага свого народу; її сумління, що є центром внутрішнього духовного світу, надихає на праведні вчинки. Ми переконані, що при поєднанні зусиль родини з можливостями педагогів і релігійних діячів можна досягти вагомих результатів у вихованні громадян України.
Виходячи з цього, скористаймося схемою, що сама собою вибудовується на підставі аналізу праць Івана Огієнка, а саме: родина + соціальне середовище, родинне + соціальне виховання. За будь-яких умов це взаємодія, переплетення взаємовпливів. Батьки віддають дітям свої знання, свій досвід, у тому числі і професійний, діти задовольняють свою природну потребу пізнання. Тим самим підтримується зв’язок поколінь.
Іван Огієнко стверджував, що потрібно надавати родинам можливість підтримувати зв’язки з соціальними осередками, які працюють на поліпшення психічного здоров’я, сприяють зняттю життєвого напруження. Він наголошував, що діти, виступаючи повноправними організаторами конкретних справ, причому тих справ, які їх дуже цікавлять, почувають себе повноцінними і бажаними суспільству.
У нинішніх умовах соціально-економічного розвитку його порада є доволі слушною, оскільки в соціальних осередках у молоді можна формувати навички трудової та фізичної діяльності, моральні й духовні якості. На переконання Івана Огієнка всьому цьому мають сприяти державні органи, спілка письменників, церква зі своїм духовенством, спортивні організації, театральні діячі, вчені.
Праці професора можуть бути посібниками, допоміжного літературою у підготовці батьків, педагогів, духовенства, представників соціальних служб до розгляду з вихованцями конкретних понять, проблем, ситуацій. Проаналізувавши їх у такому аспекті, вважаємо, що вони не втратили своєї актуальності, а тому цілком можуть прислужитися справі виховання, тим самим збагативши педагогічну науку і практику. У числі таких книг “Мої проповіді”, “ Як жити на світі”, “Слово во врем’я люте: Наука про віру”, “Трирамерний хрест зі скісним підніжком – націо¬нальний хрест України”, “Як поводитись у Божому храмі”, “Бережімо все своє рідне” та ін. Писані у непрості для нашої держави часи, вони, вірогідно, матимуть неабиякий вплив на батьків, допоможуть їм розвивати у дітей почуття гордості за Україну, бажання вдосконалювати свій характер, світогляд.
Значне місце в розділі відведене практичному втіленню положень праць ученого в сферу соціальної роботи і родинного виховання.
Вивчення положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка дало можливість усвідомити і висвітлити на сторінках дослідження суть ідей вченого, які претендують на впровадження в умовах сучасного розвитку освітньої галузі.
У висновках підсумовані результати дослідження, сформульовані положення, які винесені на захист.
1. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка – це система поглядів та ідей вченого, втілених в опублікованих та неопублікованих працях. У попередні десятиріччя з причин ідеологічної упередженості вона не досліджувалася. Враховуючи високу зацікавленість сучасних українських дослідників науковим доробком Івана Огієнка, в дисертації вказано, що науково-педагогічна спадщина педагога, яка є складовою багатої наукової і художньої спадщини, у такому аспекті розглянута вперше.
2. Здійснено аналіз науково-теоретичних досліджень педагогічних ідей Івана Огієнка і встановлено, що його науково-педагогічна спадщина не була предметом аналізу вченими у виданих ними працях. Не розглядалася вона як єдине ціле й сучасними дослідниками. У наукових працях вчених-українознавців були проаналізовані державотворчі, мовознавчі, літературознавчі, історичні, філософські, релігієзнавчі, видавничі і окремі педагогічні аспекти спадщини.
Результати аналізу науково-теоретичних досліджень педагогічних ідей Івана Огієнка дозволили усвідомити стан вивчення порушеної проблеми на сучасному етапі та дійти висновку про необхідність продовження історико-педагогічних студій, спрямованих на виявлення значущих для нашої системи освіти ідей, науково-педагогічної спадщини вченого.
Для вирішення визначених у дисертації завдань дослідження ми застосували методи теоретичного аналізу та узагальнення, порівняння, зіставлення фактів, пошукового та системного підходу до педагогічних явищ, аналізу архівних документів та літературних джерел, ретроспективний аналіз.
3. У нашому дослідженні Іван Огієнко охарактеризований як непересічна особистість в історії української освіти та педагогічної науки. Цьому сприяло виявлення сфери наукових зацікавлень вченого, інформації про процес написання, видання і поширення ним окремих наукових праць, свідчень його підходів до формування свого оточення, матеріалів про участь в освітньому та науково-педагогічному житті України початку ХХ століття та періоду еміграції.
4. Методологічними засадами науково-педагогічної діяльності вченого було: ідеологічний характер наукових досліджень, осмислення методів, добір джерел і їх об’єктивна оцінка, критичне ставлення до виконуваної роботи. Вдалося виявити ефективні методи науково-педагогічних досліджень вченого, основними серед яких були порівняльно-історичний, запозичень, символічний та філософський. Досліджено, що провідними принципами науково-педагогічних досліджень ученого були причинність і наслідковість.
5. Основними напрямами творчої науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка можна вважати створення “науки про рідномовні обов’язки”, удосконалення педагогічної термінології, педагогічне рецензування, педагогічне листування (інформативне, консультативне та довідкове), укладання навчальних видань, дослідження проблем національної освіти і виховання в умовах еміграції, видання місячників “Рідна мова” і “Наша культура”, в яких публікувались, зокрема, наукові праці визначних вітчизняних вчених, висвітлювалися події в науці та освіті України тощо.
6. Ефективність навчально-виховного процесу в закладах освіти, за Іваном Огієнком, перебуває у діалектичній залежності від рівня викладу матеріалу педагогами, дотримання ними рідномовних обов’язків, а також якісних підручників, навчальних і методичних посібників.
На основі здійсненого Іваном Огієнком аналізу підручника з педагогіки можна зробити висновок, що навчальні книжки повинні відзначатися простотою і ясністю викладу матеріалу, доречною і зрозумілою унормованою термінологією і орієнтацією його змісту на застосування у викладацькій, навчальній практиці та родинному вихованні.
Дидактичні погляди Івана Огієнка на вирішення проблем ефективності навчально-виховного процесу включають вимогливість до видавців та укладачів навчальної літератури, орієнтацію їх на високоякісне художньо-технічне оформлення, забезпечення наукового підходу до відбору матеріалу.
7. У числі положень Івана Огієнка про педагогічне керівництво процесом навчання є такі, що стосуються особистості педагога. Серед цих положень – постійне прагнення до вдосконалення навчального процесу, участь у створенні підручників та посібників; власне самовдосконалення, обмін досвідом, підвищення рівня інформованості, важливість дотримання педагогічного етикету, особливо мовного, вияв постійного інтересу до досліджень відомих учених з відповідної галузі науки, необхідність використовувати у своїй практиці підручники, посібники авторитетних авторів, терпимість учителя у ставленні до помилок своїх учнів, формування у них вміння правильно оцінювати вчинки інших, орієнтація у навчально-виховній практиці на віру свого народу. Суть основних положень ученого про педагогічне керівництво процесом формування особистості полягає у впливі педагогів на процес подолання почуття “меншовартості” в української молоді, її самовдосконалення, прагнення до саморозкриття, самореалізації. Педагогічна засоби подолання почуття “меншовартості”, за Іваном Огієнком є: виховання вірою, мовою рідного народу, історією, географією тощо.
Основні шляхи вдосконалення особистості – вироблення вміння бути справедливим, милосердним, шанобливо ставитись до керівників, обраних народом. Основні риси морально досконалої особистості – любов до ближнього, вміння вірно служити своєму народові, вчасно прощати, жити з чистою совістю.
8. Основними критеріями ефективного керівництва освітніми структурами, які мали місце в практичній діяльності Івана Огієнка були: стимулювання роботи педагогічних кадрів шляхом координації їх заробітної плати з урахуванням кваліфікаційних рівнів виконуваного навантаження, сприяння в організації наукової та творчої педагогічної праці підлеглих, створення друкованих органів для публікування результатів досліджень викладачів і студентів, забезпечення моральної підтримки в громадській та політичній роботі. Вагомим критерієм ефективного управління є сприяння співдружності викладачів і молоді, зокрема студентів, вміння керівника бути прикладом для співробітників у ставленні до своєї справи.
9. Втілення результатів дослідження науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в сучасній системі освіти може відбуватися шляхом впровадження його управлінського досвіду. Цей досвід полягає: у чіткій системі прийому до вузу; організації довузівської підготовки та життя студентів, залучення їх до репетиторства, лекторської діяльності, громадської роботи; у створенні бібліотечних фондів, розрахованих на тих, хто навчає, і тих, хто навчається, забезпечення їх функціонування, постійне доукомплектування; перебування в екстремальних ситуаціях на декількох керівних посадах однієї висококваліфікованої і досвідченої особи; у тісному контакті керівника з підлеглими; регуляції видавничої справи у навчальному закладі з метою дидактико-методичного забезпечення належного рівня навчання та викладання; у вдалому виборі свого оточення: призначення заступників, здатних до впровадження інновацій у практику навчально-виховного процесу, апробації нових методик; добір педагогічних кадрів зі знанням рідної мови, стажем педагогічної роботи за фахом, наявністю відповідних документів про термін перепідготовки у спеціальних закладах, національність, місце проживання; залучення до викладання у навчальному закладі відомих в Україні та за її межами спеціалістів, відданих українській ідеї вчених, у практичній діяльності яких пріоритетною є творчість.
Доцільно втілити у зміст курсів гуманітарного циклу вищих навчальних закладів України таких як історія розвитку вітчизняної педагогіки, історія української літературної мови, основи культури мови, історія українського друкарства, релігієзнавство матеріали науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка.
Особливо вагомими для студентів і викладачів вузів є різного роду коментарі Івана Огієнка до своїх праць, основані на архівних джерелах, матеріалах стародруків, родинних архівах окремих осіб, які розкривають та інформаційно доповнюють маловідомі сторінки життя окремих історичних діячів, літературних героїв, уточнюють хід подій, конкретизують і уточнюють географічні назви. У вузівській практиці матеріали монографій Івана Огієнка необхідні для підготовки учених до виступів перед слухачами курсів післядипломної освіти працівників освіти, для поліпшення лекційного забезпечення відповідних курсів, що їх читають історики педагогіки, викладачі історії України, історії української літературної мови, історії українського друкарства, релігієзнавства тощо.
Впровадження ідей вченого в практику родинного та соціального виховання може відбуватися через вивчення його праць, що слугуватимуть довідковою літературою або інформаційними джерелами для організації лекцій, семінарських занять, конференцій з питань виховання в родині, зустрічей педагогів з батьками вихованців для вирішення окремих проблем впровадження релігійного компоненту у моральне виховання, удосконалення особистості.
При впровадженні ідей ученого з питань родинно-соціального взаємовпливу мають координуватися дії між двома названими соціальними інституціями, тобто “родина – соціальне середовище”, забезпечуватись їх співпраця у розвитку інтелектуальних здібностей та моральних переконань молоді.
10. На основі результатів проведеного дослідження нами вироблено рекомендації для викладачів вузів, учителів шкіл, педагогів позашкільних установ, які, на наш погляд, сприятимуть розвитку освіти в державі. Вони, зокрема, включають активізацію процесу ознайомлення з творами Івана Огієнка, його підручниками, посібниками, таблицями; розробку конкретних планів впровадження у сферу педагогічної діяльності викладачів вищих та середніх освітніх закладів концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка; організацію у всіх навчальних закладах “Гуртків плекання рідної мови” для забезпечення досконалого оволодіння українською мовою громадянами України; забезпечення педагогів різних навчальних закладів інформацією про події в освіті та науці шляхом публікації у профільних виданнях хроніки освітньо-наукового життя в Україні та діаспорі; створення в системі перепідготовки педагогічних кадрів курсів, спрямованих на формування у педагогів мовного етикету, вміння правильно спілкуватися між собою, з учнями та батьками; підвищення якості управлінської діяльності керівників освітніх структур через ознайомлення їх з досвідом визначних педагогів, в тому числі й Івана Огієнка; стимулювання створення авторських курсів у вузах України, які грунтувались би на матеріалах праць Івана Огієнка; видання збірника науково-педагогічних праць вченого для забезпечення бібліотек освітніх закладів з метою якнайширшого ознайомлення з ними педагогів усіх регіонів України; проведення подальших досліджень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка і пропаганда його педагогічних ідей на сторінках періодичних видань, на радіо і телебаченні України; організацію науковцями-огієнкознавцями конференцій, наукових “круглих столів”, педагогічних читань для обговорення і поширення інформації про результати досліджень, досвід роботи, методичні напрацювання тощо з проблеми в сферу науки і освіти України.
11. Результати дослідження допомогли визначити коло основних питань, що потребують подальшого розв’язання:
а) необхідне вивчення освітнього значення внеску українських просвітників за матеріалами науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка; б) для використання позитивного історичного досвіду доцільно розглянути освітню діяльність гетьманів України за фактами історико-релігійних монографій митрополита Іларіона; в) з метою застосування здобутків педагогічної теорії і практики є сенс простежити тенденції розвитку вищої освіти в Україні за науковою спадщиною Івана Огієнка; г) відродження традицій українського шкільництва потребує дослідження особливостей його функціонування у 1918-1920 роках за матеріалами історико-ідеологічних нарисів Івана Огієнка.
Здійснене нами широке дослідження не могло, однак, охопити всіх аспектів наукової взагалі і науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, зокрема. Воно є спробою їх різностороннього аналізу.

Основні положення дисертації розкрито в таких публікаціях:
1. Марушкевич А.А. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка: Монографія.- К.: Правда Ярославичів, 1998. – 339 с.
2. Марушкевич А.А. Іван Огієнко-організатор освітнього життя у 1918-1920 роки//Мандрівець:Освітянський журнал. – 1996. – № 4-5. – С.54-61.
3. Марушкевич А.А. Педагогічна спадщина Івана Огієнка // Світло. – 1997. – № 1(3). – С.67-70.
4. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про рідномовні обов’язки // Початкова школа. – 1999. – № 2. – С.56.
5. Марушкевич А.А. Родинне виховання: шляхи реалізації педагогічних ідей Івана Огієнка в практиці родинного виховання // Світло. – 1999. – № 1. – С.26-28.
6. Марушкевич А.А. Управління навчальним закладом в практичній діяльності Івана Огієнка // Джерела.-1999.- № 1-2.-С.13-16.
7. Марушкевич А.А. Педагогічна діяльність Івана Огієнка // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка.- К.: Логос.-1996.- С.207-212.
8. Марушкевич А.А. Джерела вічної духовності: Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка в національній школі // Рідна школа. – 1997. – № 1. – С.69-70.
9. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про засоби подолання почуття “меншовартості” в української молоді // Мандрівець. Освітянський журнал. – 1999. – № 2. – С.64-65.
10. Марушкевич А.А. Освітня діяльність Івана Огієнка періоду еміграції// Мандрівець. Освітянський журнал. – 1999. – № 3 (20). – С.68-70.
11. Марушкевич А.А. Листи І.Огієнка до І.Свенцицького як джерело дослідження науково-педагогічної діяльності вченого // Збірник наукових праць. – К.: Знання.- 1999. – С.105-112.
12. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про видання для шкільного вжитку // Освітянин. – 1999. – № 4. – С.27-28.
13. Марушкевич А.А. Реалії втілення результатів науково-педагогічних досліджень Івана Огієнка в зміст курсу історії вітчизняної педагогіки // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. – 1999. – № 4. – С.72-75.
14. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про виховання в українській родині // Українська родина: Науково-методичний посібник. – К.: КМІУВ, 1998. – С.110-112.
15. Марушкевич А.А. До питання про переклад Іваном Огієнком (мит. Іларіоном) Біблії українською мовою // Велетень науки: Науковий збірник. – Вип.2. – К.:КДУ.- 1997. – С.55-59.
16. Марушкевич А.А. Епістолярна спадщина як джерело дослідження науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка (1920-1944 рр.) // Іван Огієнко (мит. Іларіон) і виховання національно-свідомої особистості: Наукові доповіді Всеукраїнської наукової конференції. – К.: КМІУВ.- 1997. – С.49-57.
17. Марушкевич А.А. Особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка // Учитель. – 1999. – № 5-6. – С.46-51.
18. Марушкевич А.А. Освітня та науково-педагогічна діяльність Івана Огієнка на Холмсько-Підляських землях (Польща) у 1940-1944 роках // Велетень науки: Науковий збірник.- Вип.2. – К.: КДУ. – 1997. – С.20-24.
19. Марушкевич А.А. Дидактичне забезпечення рівня викладання у навчально-виховній практиці Івана Огієнка // Учитель. – 1999. – № 7-8. – С.60-67.
20. Марушкевич А.А. Місце науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка (мит.Іларіона) в системі підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти // Актуальні проблеми підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти: Збірник статей. – К.: ІПКККО.- 1996. – С.249-253.
21. Марушкевич А.А. Підбір та стимулювання роботи викладачів у практичній діяльності І.Огієнка // Наука і освіта. Збірник наукових праць. – К.: Хрещатик.- 1997. – С.303-313.
22. Марушкевич А.А. Особистість митрополита Іларіона в спогадах його сина Анатоля Огієнка // ІванОгієнко й утвердження гуманітарної освіти та науки в Україні: Матеріали доповідей і повідомлень на Всеукраїнській науково-педагогічній конференції 4-5 березня 1997 року. – Житомир: Журфонд.- 1997. – С.34-35.
23. Марушкевич А.А. Родинне виховання. Робоча програма і методичні рекомендації з курсу “Родинне виховання” за модульною системою організації навчання (І.Огієнко – ІІ модуль, І семінар) // Світло. – 1997. – № 3(97). – С.28-29.
24. Марушкевич А.А. Історія Почаївської Лаври у наукових зацікавленнях митрополита Іларіона (Івана Огієнка) // Матеріали наукової конференції “Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу” . – Тернопіль.- 1995. – С.48-50.
25. Марушкевич А.А. Внесок Івана Огієнка в розвиток української педагогічної науки // Історія української науки на межі тисячоліть: Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – С.194-196.

Марушкевич А.А. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка. – Рукопис.
Дисертація у вигляді рукопису на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки. – Київський університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 1999.
У дисертаційному дослідженні аналізується науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка, розглядається суть його педагогічних ідей. На основі монографій, підручників, посібників, довідників, а також матеріалів епістолярних джерел обгрунтовуються питання науково-педагогічної діяльності вченого, методології його наукової праці, розкриваються основні напрями науково-педагогічної творчості Івана Огієнка. Висвітлюється аналіз Іваном Огієнком особистості вчителя рідномовної школи, значення дидактико-методичного забезпечення для підвищення рівня викладання в ній, значення змісту підручників і навчальних посібників у процесі навчання. Розглядається створена вченим концепція рідномовних обов’язків. Розкриваються засоби формування та морального самовдосконалення особистості як основи діяльності педагога за І.Огієнком. Узагальнюються зміст і форми управління освітнім закладом, критерії добору викладачів і стимулювання їхньої роботи у практичній діяльності вченого. Теоретично обгрунтовуються можливості використання науково-педагогічної спадщини професора в курсах історії вітчизняної педагогіки, історії української літературної мови, основ культури мови, історії України, релігієзнавства у вузах, в практиці родинного та соціального виховання.
Ключові слова: науково-педагогічна спадщина, еміграція, епістолярій, методологія, рідномовна освіта, добір кадрів, стимулювання роботи, дидактико-методичне забезпечення, самоудосконалення, концепція.

Марушкевич А.А. Научно-педагогическое наследие Ивана Огиенко. – Рукопись.
Диссертация в виде рукописи на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 – теория и история педагогики. – Киевский университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 1999.
В диссертации анализируется научно-педагогическое наследие Ивана Огиенко, рассматривается сущность его педагогических идей. На основе монографий, учебников, пособий, справочников, а также материалов эпистолярных источников обосновывается сущность педагогической деятельности и методология научной работы ученого, раскрываются основные направления научно-педагогического творчества Ивана Огиенко. Представлен анализ личности личности школьного учителя в освещении Ивана Огиенко, значение дидактико-методического обеспечения, значение содержания учебников и учебных пособий для повышения уровня преподавания и обучения. Рассматривается концепция ученого, касающаяся обязанностей педагогов национальной школы осуществлять преподавание на родном языке. Выявляются указанные в его работах средства формирования и морального самосовершенствования личности учащегося, использование которых непосредственно связано с влиянием педагога. Указываются формы управления учебным заведением, критерии подбора преподавательских кадров и стимулирования их работы, используемые в практической деятельности ученого. Теоретически обосновываются возможности использования научно-педагогического наследия профессора в вузах при чтении курсов истории отечественной педагогики, истории украинской литературы, основ культуры языка, истории Украины, религиеведения, а также в практике семейного и социального воспитания.
Ключевые слова: научно-педагогическое наследие, эмиграция, эпистолярий, методология, отечественное образование, подбор кадров, стимулирование работы, дидактико-методическое обеспечение, самосовершенствование, концепция.

Marushkevich A.A. Pedagogical heritage of Ivan Ogienko. – Manuscript.
Thesis for a doctor’s degree in pedagogical science by speciality 13.00.01 – theory and history of pedagogy. – The Kyiv University of Taras Shevchenko.- Kyiv. – 1998.
The author points out the volume of pedagogical heritage of Ivan Ogienko (famous Ukrainian scientist, church, public and political man, one of the founders of national education in the Ukraine), the essence of his pedagogical ideas. The thesis points out that the position of scientific haritage of professor ground on the dominate of allhuman values, which include national pecularities and examine in investigation as historical and pedagogical regularities, upbringing ideas, organization principles, didactic and methodic demands and recomendations, which presents the system of his views, maintaining in his published and unpublished works. The degree of studing this problems by native and foreign scientists is analysed. The thesis also points out that during the soviet period of our society, the scientific and pedagogical heritage of Ivan Ogienko was unmeritedly out of scientific investigations and the name of scientist was withdrawn from scientific use. The essence of main conception idea, which consists in understanding of scientific and pedagogical haritage of Ivan Ogienko as complex of archives’ scientific and literal sources complete the experience of teacher-manager, organizer of youth upbrining, that help to solve the actual problems in the sphere of education. On the basis of monographs, text-books, materials of letters and other sources the author grounds the essence of pedagogical activity and the methodological aspects of scientific work of Ivan Ogienko, finds out the main directions of his scientific and pedagogical work. The dissertation presents the analysis of school teachers’ personality in the light og Ivan Ogienko heritage, the importance of didactic and methological security, the role of text-books contents for rising the level of teaching and studing. Additionally the scientist’s conception of national school teachers’ duty to teach in native language is shown. The means of formation and moral self-perfection of pupils’ personality, their connection with teacher’s influence, indicated in Ivan Ogienko works, are revealed. The author underlines such means of pedagogical influence as children’s attitude to the faith of their people, native language, native history and geography. The thesis points out that the main directions of person’s moral self-perfection Ivan Ogienko consided in rise of spiritual culture, correct organization of mental and manual labour, in formation the respect to the leaders of native state and recognition the achievements of other people, the use of experience of mental enrichment of eldest generation of their families, people in whole. The thesis deal with issues of educational establishment management, the criteria of recruitment of educational staff, as well as the use of incentives to stimulate the work of teachers. It is underlined that the teacher must constantly perfect his skill, take into consideration the predecessors’ experiment, based the upbringing work on the faith of his people, form the pupils’ skill to value correctly the actions of other people. The possible of scientific heritage of Ivan Ogienko in secondary education establishments in Ukraine has been considered, particularly within the courses of history of the Ukrainian pedagogic, history of the Ukrainian literature, fundumentals of the culture of language, history of Ukraine, study of religions in higher educational establishments. Also the pedagogical heritage of Ivan Ogienko has been analyses in the light of its introduction into the family and school education. The necessity of alternate guidance in concrete situation is underlined. The thesis states the fact, that the investigation of Ivan Ogienko works is necessary for teachers, parents, social men in order to solve some problems, to do possible the unification of the school and high school subjects with the idea of profound cognition of the world, for working out the skills of deeping the knowledges. The author points out the main directions, which can be investigate in future, sucn as the lighting the meaning of Ukrainian instructors’ contribution in the development of native education on the materials of scientific and pedagogical haritage of Ivan Ogienko, studing of historical experience of pedagogical activity of Ukrainian getmans on the facts of historical divine monographs of scientist, analysis of the tends of development of Ukrainian national school during 1918-29, shown in his ideological essays.
Key words: pedagogic heritage, emigration, methodology, native language education, personnal recruitment, stimulation of work, didactical and methodical maintance, self-realisation, conception.

Підписано ло друку 02.09.99 р. Формат 60х90/16.
Ум. друк. арк. 2.0. Обл.-вид. арк. 2.0.
Наклад 100. Зам. 354.

м.Київ-5, вул. Червоноармійська, 57/3, к.201.
Товариство“Знання” України
Видавництво та оперативна поліграфія
227-41-23, 294-71-27

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020