КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 316.74:001

Малиш Ліна Олександрівна

Наукова діяльність: соціальна детермінація та перспективи

спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат соціологічних наук, доцент,

Тарабукін Юрій Орестович, Київський

національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри галузевої соціології,

м.Київ

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Тарасенко Валентин Іванович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра історії та теорії соціології,

в.о. завідувача кафедри, м.Київ

кандидат філософських наук, доцент

Ніколаєнко Леонід Григорович

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва,

кафедра соціології, професор, м.Київ

Провідна установа: Національна академія державного управління

при Президентові України (м. Київ)

Захист відбудеться 19 грудня 2005 року о 16:00 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд.314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська 58.

Автореферат розісланий 11 листопада 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.П.Недюха

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Людство вже давно усвідомило той надзвичайний
потенціал, що криється у знанні: володіння ним відкриває шлях до
реалізації цілої низки нових соціальних сценаріїв. Тому не дивно, що
дослідження пізнавальної діяльності мало надзвичайну привабливість для
вчених всіх часів, від Античності до сучасності.

Поступове збільшення ролі наукового знання в різних сферах суспільного
життя, яке стимулювало розвиток природничих наук в Європі в добу Нового
часу, сприяло становленню особливого статусу наукового пізнання в
суспільстві, а відтак і зробило цей процес предметом спеціальних
досліджень вчених.

Подальше зміцнення позицій науки у суспільному житті, і, нарешті,
розгортання НТР у середині XX століття, яке мало своїм наслідком її
перетворення в один з визначних чинників суспільного розвитку,
супроводжувалось інтенсифікацією вивчення науки. Так, наприклад, значні
масиви матеріалу стосовно процесу наукового пізнання були накопичені в
межах природознавчих та гуманітарних дисциплін, що дало змогу формування
у 60 –х роках XX ст. нової дисципліни — соціології науки, яка
досліджувала б діяльність з виробництва наукового знання, її структуру
та зв’язок з іншими видами суспільних відносин.

Поява такого напрямку зумовлюється перш за все тим, що на фоні зростання
впливу науки на різні сфери суспільного життя, і, перш за все, на
економічну сферу, одночасно відбувається посилення залежності науки від
них, яке знаходить свій вияв через потребу у вдосконаленні
матеріально-технічної бази наукових досліджень для задоволення
зростаючих потреб у знанні з боку різних підрозділів як матеріального,
так і духовного виробництва. І ефективність взаємодії науки та інших
елементів суспільної структури можлива лише за умов наявності чіткого
уявлення про функціонування соціального інституту науки, а відповідно і
про ті чинники, які зумовлюють динаміку його розвитку.

Дослідження наукової діяльності є досить актуальним і для сьогодення з
огляду на те, що становлення нового типу суспільства – інформаційного –
можливе лише на засадах інтенсивного використання накопиченого масиву
знань та його доповнення за допомогою низки інноваційних методів, що і
становитиме стратегічно важливий ресурс для утворення суспільства нового
типу. Так, вся система господарювання в інформаційному суспільстві має
стати не ресурсомісткою (в тому сенсі, що її функціонування потребує
використання значної кількості природних ресурсів), а наукомісткою.

Отже, з огляду на ті соціальні трансформації, які відбуваються зараз в
усьому світі, каталізовані розвитком наукових технологій, гостро
відчувається потреба в ревізії наявних теорій, що описують наукову
діяльність. Є невиправданим з пізнавальної точки зору пояснення нових
суспільних реалій з застосуванням старого теоретико-методологічного
апарату, оскільки вже цей останній у значній мірі є породженим
попереднім соціальним контекстом, а отже не є зорієнтованим на те, щоб у
повній мірі осягнути нові тенденції в суспільному житті. Більше того, в
світлі нових суспільних змін іншого забарвлення набуває розуміння тих
подій, що мали місце в минулому, розгляд яких під новим кутом дозволяє
краще зрозуміти сучасний стан речей.

Також потрібно зробити наголос на особливій актуальності досліджень
наукової діяльності для нашої країни, оскільки недбале ставлення до
наукової сфери з боку державних структур, небажання бачити її потреби,
яке останніми десятиріччями стало традицією, вже призвело до значного
відтоку провідних науковців з України. І таким самим закономірним
наслідком наявної державної політики є порівняно невисока доля
інноваційних технологій, які застосовуються у виробництві, що, у свою
чергу, аж ніяк не сприятиме тому, щоб Україна зайняла гідне місце серед
розвинутих держав світу.

Відповідно, наукова проблема полягає в тому, що в умовах становлення
суспільства інформаційного типу стають недостатніми не лише наявні
соціологічні знання щодо перебігу наукової діяльності, але і взагалі
уявлення про соціальну детермінацію її розвитку з урахуванням тих змін в
соціальній реальності, які мають місце як у всьому світі загалом, так і
в Україні зокрема.

Ступінь наукової розробки теми. Наука, багатогранне суспільне явище,
починає привертати до себе увагу дослідників досить давно. Так,
проблеми, пов’язані зі здійсненням процесу пізнання, досить чітко
формулюються вже у XVII XVIII ст. Ф.Беконом у “Новому Органоні” та
Ш.Монтеск’є у “Перських листах”. На дослідження науки та її продуктів,
великий вплив справили ідеї К.-Р. Сен-Сімона, Р.Декарта, Ч.Спенсера,
І.Канта, В.Гегеля. Теоретичні підходи до аналізу наукового знання та
діяльності з його виробництва започатковано представниками соціології
знання К.Марксом, К.Мангеймом, М.Шелером, Е.Дюркгеймом.

Відчуваючи нестачу знання про науку як специфічне соціокультурне явище в
період розгортання НТР, низка природознавців робить її об’єктом своїх
досліджень, визначаючи її основні характеристики та функції у
суспільному житті (Д.Менделєєв, П.Вальден, В.Вернадський, А.Пуанкаре,
Н.Вінер та ін.). Зростання кількості досліджень науки соціологічної
спрямованості відбувається в 30-і рр. XX ст.: в цей час Дж.Берналом
видано працю “Соціальні функції науки”, Р.Мертон публікує роботу про
розвиток науки та техніки в Англії, Б.Барбер випускає перший підручник з
соціології науки. До вивчення деяких аспектів соціальної зумовленості
наукової діяльності звертались у своїх працях Р.Арон, Ф.Знанецький,
П.Сорокін Ф.Франк та інші. Дослідженням кількісних параметрів науки
займались П.Оже та Д.Прайс.

Серед радянських вчених вивченням науки займались Я.Ауерхан, Г.Осіпов,
С.Шухардін. Безпосередньо як виробничу силу її розглядали Г. Добров,
В.Єльмєєв, І.Майзель, С.Струмилін та інші. Значний внесок до розвитку
соціології науки як самостійної дисципліни було зроблено і Г.Волковим,
О.Зворикіним, В.Келлє, С.Кугелем, С.Мікулінським, Є.Мірським,
О.Мірською. Відтворення наукових кадрів та стан вітчизняної науки в
період суспільних трансформацій досліджувала низка вітчизняних фахівців,
серед яких С.Войтович, В.Ворона С.Макєєв, В.Тарасенко, та ін. Важливі
результати для розуміння сутності місця та ролі науки в житті
суспільства містяться в працях П.Гайденко, І.Касавіна, В.Кушерця,
Л.Косаревой, Н.Мотрошилової, М.Наумової, В.Поруса, Л.Рижко, Ю.Саєнка,
В.Толстих, Б.Юдіна. При цьому для радянських та вітчизняних дослідників
є характерним прагнення розглядати науку на “макрорівні”, як підсистему
більш широкої соціальної системи.

Для робіт західних дослідників, навпаки, є більш характерним
зосередження на аналізі “внутрішніх” чинників процесу створення
наукового знання, яким часто надається визначна роль. Досить ґрунтовно
проблематика, пов’язана зі створенням наукового знання, аналізується в
працях С.Б.Барнса, Б.Барбера, Д.Блура, К.Кнорр-Цетіни, Д.Крейн,
Р.Коллінза, Т.Куна, Б. Латура, М.Малкея, Р.К.Мертона, Д.С. Прайса,
Н.Сторера, С.Уолгара, М.Хесс, Д.Холтона, С.Шейпіна.

Важливе місце серед досліджень соціальної детермінації наукової
діяльності займають праці П.Бурдьє, М.Фуко, Ж.-Ф. Ліотара, в яких
здійснено спроби визначити вплив влади на формування її змістовних
характеристик. В подібному руслі виконано і роботи російських вчених
З.Сокулер та О.Огурцова. Відображення латентного соціального замовлення
в змісті наукового знання розглянуто українським соціологом
Л.Ніколаєнком.

Мета роботи: Концептуалізація механізмів соціальної детермінації
наукової діяльності, які визначають її зміст, місце та роль на різних
етапах суспільного розвитку.

Її досягнення в даному дисертаційному дослідженні реалізовано через
вирішення низки завдань:

виявити специфіку дослідження наукової діяльності соціологією науки
порівняно з іншими дисциплінами наукознавчого комплексу;

оцінити адекватність основних підходів західних та вітчизняних
соціологів до вивчення наукової діяльності;

ввести в науковий обіг комплексний підхід до вивчення наукової
діяльності;

довести зумовленість змісту наукової діяльності в індустріальному та
аграрному суспільствах впливом соціальних детермінант;

визначити соціальні детермінанти наукової діяльності в період
становлення інформаційного суспільства.

Об’єктом дослідження є наукова діяльність.

Предметом дослідження виступають соціальні детермінанти наукової
діяльності та їх вплив на змістовні характеристики наукової діяльності
на різних етапах суспільного розвитку.

Методами дослідження є загальнонаукові методи: порівняльний аналіз та
синтез, абстрагування, критичний метод, історичний та діалектичний
методи.

Фактичний матеріал, на якому виконана робота, включає низку теоретичних
джерел: соціологічних, історико-наукових, гносеологічних, аксіологічних,
етичних — на основі яких розглянуто соціальну детермінацію наукової
діяльності.

Теоретичну базу для розгляду соціальної детермінації наукової діяльності
склали праці, присвячені суспільному виробництву, серед яких як класичні
роботи К. Маркса, так і праці вітчизняних науковців: О.Лебедєва,
В.Толстих, Г.Ойзермана. Вивчення соціальної детермінації наукової
діяльності на різних етапах її розвитку здійснено на засадах концепції
В.Хмелька, в якій обґрунтовано еволюцію суспільства як таку, що є
зумовленою зміною детермінант суспільного виробництва. Внутрішню
структуру наукової діяльності було визначено на основі засад теорії
соціальної дії (М.Вебер, Т.Парсонс, Ф.Знанецький). При цьому окресленню
сутнісних характеристик наукової діяльності у значній мірі сприяло
звернення до концепції ціннісно-нормативного етосу Р.Мертона. Також були
застосовані положення щодо латентної соціальної детермінації наукової
діяльності О.Мірської, дослідження взаємовпливу науки та влади (Ж.-Ф.
Ліотар, П.Бурдьє, О.Огурцов, З.Сокулер) та визначення соціальної
структури знання Л.Ніколаєнка.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці комплексного
підходу до розгляду соціальної детермінації наукової діяльності. В
результаті було отримано наступні наукові результати, які претендують на
новизну та виносяться на захист.

Проаналізувавши існуючі уявлення про предмет соціології науки, згідно з
якими він включає в себе три взаємопов’язані аспекти: наукове знання,
наукова діяльність, соціальний інститут – до нього була включена
ідеологія, що дає змогу визначити вплив специфічного легітимізуючого
дискурсу, продукованого науковою діяльністю, на відтворення або
трансформацію соціальної структури. Було обґрунтовано акцент на вивчення
наукової діяльності як ядра складного соціокультурного явища науки, від
якого легко можна здійснити перехід як до розгляду її продуктів (системи
наукових знань та ідеології), так і до її функцій у суспільному житті
(через визначення характеристик соціального інституту науки, який
ґрунтується на науковій діяльності).

Узагальнюючи погляди на місце соціології науки в комплексі наукознавчих
дисциплін виходячи зі специфіки її підходу до вивчення науки,
спрямованого, на думку автора, перш за все на визначення ролі науки у
творенні суспільних відносин, було встановлено, що соціологія науки
виступає метатеорією, яка, узагальнюючи теоретичний доробок інших
дисциплін наукознавчого комплексу, формує уявлення про науку як цілісне
соціокультурне явище.

Отримало подальший розвиток визначення специфічних рис, притаманних
підходам до розгляду наукової діяльності у радянських (а згодом і
вітчизняних) та закордонних соціологів, зумовлених розбіжностями в місці
науки у суспільному виробництві в різних країнах. Стверджується, що
спрямування наукової саморефлексії, здійснюваної радянською та
пострадянською наукою з позицій макростратегії, а західними дослідниками
через використання мікростратегії є визначеним різними способами
легітимізації наявного розподілу влади у суспільстві, а саме: через
поверхнево інституційний підхід, який дозволяв маскування реальних
суб’єктів владних відносин (макростратегія) та шляхом підміни системи
наукового знання на континуум, елементи якого можна переводити в розряд
закритого знання для спрощення маніпуляції суспільною свідомістю
(мікростратегія).

Дістала подальшого розвитку соціологічна інтерпретація процесу
суспільного виробництва, представленого єдністю трьох родів виробництва:
матеріального, духовного та соціального через висвітлення ролі наукової
діяльності в процесі соціального виробництва, зумовленої її здатністю
створювати дискурси, що легітимізують розподіл влади між елементами
соціогрупової структури, а відтак сприяють її трансляції чи
трансформації.

Вперше запропоновано комплексний підхід до визначення механізмів
соціальної детермінації наукової діяльності, який включає три
взаємопов’язаних рівні аналізу: макрорівень, де суб’єктом наукової
діяльності виступає соціальний інститут науки у його зв’язках з іншими
елементами інституціональної структури; мезорівень, де суб’єктами
наукової діяльності є наукові організації, завдяки яким є можливим
ефективне виконання наукою своїх функцій у суспільному житті;
мікрорівень, де суб’єктами наукової діяльності є окремі науковці, які
становлять її „атоми”.

Доповнено уявлення про роль наукової діяльності як чинника трансформації
соціальної структури в індустріальному суспільстві. Стверджується, що
зміна критерію істинності знання з когерентного (такого, що не
суперечить за змістом церковним догматам) на кореспондентний
(відповідність знання досліджуваній реальності) дозволила обґрунтувати
новий критерій для позиціонування у владній ієрархії – матеріальний
статок, завдяки чому стала можливою трансформація соціогрупової
структури.

Вперше визначено роль національної науки як чинника позиціонування в
політичному просторі в епоху інформаційного суспільства через
продукування науковою діяльністю специфічних легітимізуючих дискурсів.
Було встановлено, що легітимізуючі дискурси, які створюються
національною наукою, мають деструктивні (закріплення політичного
домінування одних країн над іншими через витіснення їх власних наукових
дискурсів) та конструктивні (регуляція політичних відносин між країнами
шляхом опору поглинанню власних дискурсів; розробка сценаріїв
ефективного функціонування суспільства відповідно як до соціокультурних
реалій, так і до особливостей природного середовища) функції.

Практичне значення роботи є визначеним тією винятковою роллю, яку
набуває наукова діяльність в суспільстві нового, інформаційного, типу, а
відтак, необхідністю її комплексного дослідження як складової частини
соціальної структури та чинника подальших суспільних трансформацій.

Отримані результати можуть бути використаними:

як теоретичне підґрунтя для створення методик для емпіричних досліджень
різних характеристик наукової діяльності та її взаємозв’язків з іншими
соціальними процесами;

для розробки теоретичних побудов більш високого рівня абстракції,
присвячених розгляду суспільного розвитку; як база для подальшого
вивчення механізмів соціальних трансформацій;

як основа для низки практичних рекомендацій стосовно державного
регулювання в науковій галузі;

як теоретична основа для низки навчальних курсів, як-то: соціологія
науки, соціологія знання, основи інформаційного суспільства, загальна
соціологічна теорія.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були
апробовані на наукових конференціях студентів та аспірантів факультету
соціології та психології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка (2003- 2005рр.), методологічних семінарах факультету
соціології та психології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка (2004-2005рр.), на засіданнях кафедри галузевої
соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(2002-2005рр.).

Публікації. Основні результати дисертації відображені у 5-х публікаціях,
з них у фахових виданнях — 4 публікації.

Структура і обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями дослідження.
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку
використаних джерел (231 найменування). Обсяг дисертації — 175 сторінок.
Список використаних джерел у кількості 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, ступінь розробки
проблеми, визначено мету і завдання, вказано теоретико-методологічні
засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення даного
дослідження, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ роботи „Теоретико-методологічні засади дослідження
наукової діяльності” присвячений розгляду соціологічних засад вивчення
наукової діяльності. Здійснено ретроспективний огляд надбань соціології
науки з цієї проблематики та визначено ті напрямки, за якими мають бути
внесені уточнення, що дозволили б застосувати комплексний підхід до
розгляду наукової діяльності.

Хоча вивчення різних аспектів науки та наукової діяльності має достатньо
давню історію, лише в період розгортання НТР на базі цього масиву
інформації утворився цілий комплекс дисциплін, включаючи соціологію
науки, що займались дослідженнями з даної проблематики. Визначивши серед
основних напрямків соціологічного дослідження науки три: система знання,
наукова діяльність та соціальний інститут, автором було доповнено їх
четвертим, а саме — вивченням науки як форми суспільної свідомості
(ідеології), оскільки такий підхід відкриває широкі пізнавальні
можливості для вивчення ролі науки у трансформації чи трансляції
соціальної структури. При цьому системний соціологічний підхід до
дослідження науки передбачає звернення до кожного з зазначених вище
аспектів, що забезпечується через визначення наукової діяльності як
стрижньового елемента предметного поля соціології науки. Так, можна
розглядати наукову діяльність у зв’язку з її продуктами — науковими
знаннями; на рівні тих місця та ролі, які вона відіграє в суспільному
житті у своїй інституціоналізованій формі (соціальний інститут науки); у
вигляді форми суспільної свідомості (ідеології) – як виробника
специфічних легітимізуючи дискурсів та, нарешті, на рівні структурних
елементів самої наукової діяльності.

З’ясовуючи ті соціальні чинники, які визначають специфіку науки та
наукової діяльності на різних історичних етапах та реалізовуючи
системний підхід до вивчення науки як своєрідного соціокультурного
явища, соціологія науки не лише постачає свої теоретичні розробки
загальній науковій теорії та іншим компонентам наукознавчого комплексу,
але і споживає отримане ними знання, будуючи потім на цій основі свої
власні метатеорії.

При цьому теоретичні побудови соціології науки тісно пов’язані з тим
соціокультурним контекстом, в якому вони створюються. Згідно з цим, слід
відмітити, що спочатку соціологія науки, як радянська, так і західна,
орієнтувалась на реалізацію макростратегії у вивченні науки, а отже на
дослідження науки як соціального інституту у його взаємозв’язках з
іншими елементами соціальної структури, що було пов’язаним в першу чергу
з орієнтацією на її розгляд як важливого чиннику суспільного розвитку та
водночас і засобу ідеологічної боротьби між СРСР та Заходом.

Подальший розвиток дисципліни визначається різним підходом до вирішення
завдань, пов’язаних з продукуванням ідеологічно забарвленого знання.
Так, радянські соціологи продовжували вивчати різні аспекти науки як
основної продуктивної сили процесу суспільного виробництва, що дозволяло
обминути увагою реальних суб’єктів соціальної структури (Г. Волков,
І.Лейман, І. Майзель та ін.). Західна наука поступово звертається до
вивчення окремих епізодів у загальному процесі наукового пізнання
(Б. Барнс, Д. Блур, Г.Коллінз, М.Малкей, К.Кнорр-Цетіна та ін.), що є
відображенням, з одного боку, зростання уваги тогочасної наукової
спільноти до невеликих колективів як основних суб’єктів виробничого
процесу, від яких залежить його ефективність, а отже і прибутковість, а
з іншого боку – того, що вплив ідеології, що продукується науковою
діяльністю, приховується від широких мас, а відтак елементи ідеології
латентно містяться в науковому знанні.

Теоретичний доробок і радянських (а згодом і вітчизняних), і західних
науковців, містячи низку здобутків, все ж вимагає перегляду засад
соціологічного дослідження наукової діяльності з точки зору нових
суспільних реалій. На тлі тих трансформацій, які відбуваються в
суспільному житті в інформаційному суспільстві з його тяжінням до
набуття глобальних масштабів, є важливим застосування системного підходу
до вивчення наукової діяльності, для розгляду цього процесу в єдності з
суспільними потребами та, зокрема, складною взаємодією, що має місце під
час реалізації владних відносин як в науці, так і в суспільному житті
взагалі (П.Бурдьє, М.Фуко, Ж.-Ф Ліотар) на противагу традиційному
уявленню про те, що наукова діяльність спрямована лише на виробництво
істинного наукового знання.

Розгляд наукової діяльності під цим кутом зору у даній роботі
запропоновано зробити на основі визначення її місця у процесі
суспільного виробництва (поняття розроблялось в роботах В.Дмитриєнка,
О.Кочергіна, О.Лебедєва, Є.Семенова, В.Толстих, В.Хмелька ),
представленого єдністю трьох родів виробництва: матеріального, духовного
та соціального. Взаємодія наукової діяльності з її соціальним оточенням
відбувається через зв’язки з кожним з означених родів суспільного
виробництва. Так, постачаючи матеріальному виробництву втілені в нових
технологіях знання, наукова діяльність отримує від нього стимули для
подальшого розвитку у вигляді потреби у знанні більш високого рівня. В
сфері духовного виробництва завдяки використанню наукових знань у
культурних та освітніх закладах відбувається виховання особистостей, які
здатні ефективно здійснювати наукову діяльність. І, нарешті, взаємодіючи
з соціальним виробництвом, яке, фактично, відображує процес суспільного
розвитку, наукова діяльність відображується специфічним перетворювальним
потенціалом, зумовленим її здатністю виробляти дискурси, спрямовані на
легітимізацію панівного статусу (чи то наявного, чи то майбутнього) в
соціогруповій структурі.

Визначаючи сам процес суспільного розвитку згідно з концепцією,
запропонованою В.Хмельком, як результат зміни домінантних для кожного
історичного етапу сегментів суспільного виробництва (виробництво
людського матеріалу (відтворення життя); виробництво харчових, речових,
знакових засобів до життя; виробництво творчих особистостей), зумовленої
досягненням кожною його новою галуззю економії витрат праці в різних
секторах виробництва, особливо в домінуючому, стає можливим визначити
взаємозв’язки між науковою діяльністю та іншими суспільними процесами на
кожному конкретному етапі суспільного розвитку та з’ясувати її роль або
в трансляції, або в трансформації соціальної структури суспільства. При
цьому слід враховувати низку соціальних чинників розвитку наукової
діяльності: визначаючись актуальними суспільними потребами, („зовнішнім
соціальним замовленням”), наука переломлює їх через власну специфіку,
завдяки чому її розвиток набуває власної динаміки („латентне соціальне
замовлення”, О. Мірська).

Для створення цілісного уявлення про механізм соціальної детермінації
наукової діяльності, є доцільним виділити три взаємопов’язані рівня його
аналізу.

Так, на макрорівні розглядаються взаємозв’язки наукової діяльності в її
інституціональній формі (соціальний інститут науки) з іншими елементами
інституційної структури, які знаходять відображення у функціях,
виконуваних наукою у суспільному житті.

?

E

H -

@

E

*

c

¤

¤

¦

?

E

На мезорівні вивчається організаційна структура наукової діяльності, з
якою пов’язана ефективна реалізація функцій соціального інституту науки.
В структурі наукової діяльності на цьому етапі аналізу можна виділити
два рівні: перший з них, пізнавальний, асоціюється зі здійсненням
безпосередньо пізнавальної діяльності; другий, управлінський, — з
реалізацією владних повноважень, спрямованих на координацію наукової
діяльності (на базі концепції П.Бурдьє про наявність полюсів в
організаційній структурі закладів вищої освіти), становлячи передатну
ланку між соціальним інститутом науки та іншими суспільними процесами.
Таким чином демонструється механізм інкорпорації соціального замовлення
основними структурними елементами наукової діяльності, як-то: норми,
цінності та методи (виділені на базі теорій соціальної дії
Ф.Знанецького, П.Сорокіна та Т.Парсонса) на кожному з означених рівнів.

І останнім рівнем дослідження соціальної детермінації наукової
діяльності є мікрорівень, суб’єктами якого є окремі індивіди. Вплив
соціального замовлення на цей рівень відбувається через такий
структурний компонент наукової діяльності, як її ціннісно-нормативна
система, на основі сумісності якої з особистісною ієрархією цінностей
індивідів і здійснюється їх відбір для відтворення в часі та соціальному
просторі наявних організаційних форм наукової діяльності, а отже і
соціального інституту науки.

Другий розділ: „Наукова діяльність в аграрних та індустріальних
суспільствах” присвячений безпосередньому визначенню механізмів
соціальної детермінації наукової діяльності на зазначених етапах
суспільного розвитку.

Так, в аграрному суспільстві розвиток наукової діяльності відбувався,
відповідно до вимог системи суспільного виробництва, в межах інститутів
релігії та освіти, Відтак, знання, створене науковою діяльністю,
виступало скоріше додатковим до релігійних догматів засобом закріплення
символічного престижу владних прошарків та трансляції їх високого місця
у соціальній ієрархії, чим і визначається її місце в процесі соціального
виробництва.

Втім, інтенсифікація речового виробництва в період становлення
індустріального суспільства призводить до перерозподілу у суспільстві
матеріальних ресурсів, які поступово зосереджуються в руках буржуазії.
Водночас, здійснення владних повноважень продовжувало залишатись
прерогативою аристократії. В цих умовах наукове знання стало
альтернативним до теологічних побудов інструментом легітимізації статусу
буржуазії у владній ієрархії, слугуючи водночас і засобом для
задоволення її прагнення до збільшення свого матеріального статку, який
вважався новим критерієм визначення місця осіб в соціальній структурі.

Зростання ролі наукової діяльності у суспільному житті супроводжувалось
її інституціоналізацією, оскільки виробництво інформації стає новою
домінантою процесу суспільного виробництва та необхідною умовою
існування індустріального суспільства.. Посилення зв’язків науки з
різними сегментами суспільного виробництва виявляється у постачанні
науковою діяльністю знання як для матеріального виробництва (взаємодіючи
з соціальним інститутом економіки), так і для духовного (через контакти
з соціальними інститутами культури та освіти), в межах якого
відбувається розвиток основної виробничої сили суспільства – людини.
Через залучення до її формування як суспільної істоти наукова діяльність
здійснює вплив на відтворення існуючої соціальної структури (обмінюючись
результатами діяльності з соціальними інститутами політики та держави).

Успішне виконання наукою своїх функцій у житті суспільства
забезпечується не лише її зв’язками з іншими елементами суспільної
структури на макрорівні. Соціальна детермінація наукової діяльності
відбувається також і на рівні її внутрішніх структурних елементів на
мезорівні, суб’єктами якого є наукові організації. Її ефективне
функціонування, забезпечується наявністю в її межах двох згадуваних
раніше рівнів, управлінського та пізнавального, виділення яких є
характерним вже для того часу, коли домінантою суспільного виробництва
було виробництво носіїв життя (примітивна владна ієрархія „вчитель
(старійшина, вождь племені) – учень (пересічний член племені)”).

Соціальна детермінація на обох зазначених рівнях здійснюється через такі
її елементи, як норми, цінності та методи. На організаційному рівні
норми наукової діяльності спрямовані на регуляцію соціальних відносин,
які мають місце в процесі здійснення наукової діяльності На
пізнавальному рівні норми виконують функцію гарантів отримання істинного
знання ( визначені за концепцією ціннісно-нормативного етосу Р.Мертона).
При цьому, відмінності характеристик наукової діяльності в аграрному та
індустріальному суспільстві викликані зміною в інтерпретації критерію
істинності знання. Враховуючи те, що істинне знання є головною цінністю
наукової діяльності на цьому рівні, навколо якої будуються інші наукові
цінності та норми, є цілком закономірним розглядати адаптацію наукової
діяльності до вимог часу саме через звернення до даного її аспекту.

Так, для аграрного суспільства визначення істини мало умоглядний
характер (притаманний Античності субстанційний критерій; поширений в
Середньовіччі когерентний критерій), залишаючи простір для
співвіднесення отриманих знань з наявним легітимізаційним дискурсом,
спрямованим на трансляцію соціальної структури. Індустріальне
суспільство вимагало становлення прагматичного підходу до визначення
істини, за якого була б можливою трансформацію наявної соціальної
структури: новим критерієм доступу до верхівки владної ієрархії мав
стати високий матеріальний статок. Відтак, через звернення до оцінювання
такого емпіричного показника, як матеріальний статок, який легко міг
бути перевіреним на практиці, з’являється уявлення про істину як
відповідність фактам (кореспондентний критерій).

А розвинуте індустріальне суспільство, в якому інтенсивне інформаційне
виробництво стає домінуючим, про що засвідчує розгортання НТР, доповнює
ціннісно-нормативну систему та методичний арсенал низкою засобів
контролю якості масиву знання, який зростає швидкими темпами. На
управлінському рівні внаслідок становлення науки як професії
затверджуються фіксовані соціальні ролі, які регулюють здійснення
процесу наукової діяльності.

І закінчуючи огляд зв’язків наукової діяльності з іншими соціальними
процесами, слід звернутись до її мікрорівня, створеного окремими
індивідами. Так, для аграрного суспільства, де наукова діяльність ще не
була інституалізованою, здійснення та трансляція в часі наукової
діяльності як особливого виду соціальної діяльності потребувало
наявності „вченого-сподвижника”, у якого прагнення до виявлення
сутностей речей було покликанням. Водночас, становлення професії
науковця в індустріальному суспільстві, орієнтує соціальний інститут на
відбір осіб, які легко могли бути включеними до науково-виробничого
ланцюгу, подібного конвеєру. Тому і науковець мав бути „гвинтиком”
складної наукової машини.

Третій розділ: „Наукова діяльність в інформаційному суспільстві”
спрямований на визначення специфічних рис наукової діяльності в період
становлення інформаційного суспільства.

Для інформаційного суспільства є характерним перетворення науки на
провідний чинник суспільного розвитку, для чого вона стає інноваційною
за своїм налаштуванням. Особливий підйом відбувається в економічній
сфері, особливо в галузі виробництва інформації та надання інформаційних
послуг. Відповідно, і виробництво суб’єктів інноваційної діяльності (на
реалізацію якого спрямовані об’єднані зусилля соціальних інститутів
освіти та науки) набуває статусу нової домінанти суспільного
виробництва, завдяки чому стає можливим розкриття в повній мірі
інноваційного потенціалу наукової діяльності.

Перетворення наукових знань на важливий чинник для забезпечення
успішного функціонування різних сфер суспільного життя поступово
призводять до відокремлення в соціогруповій структурі паралельно до
групи „речових” власників групи інтелектуальних власників, яким належать
засоби наукового виробництва. Набуття нею соціальної „ваги” зумовлене
тим, що інтелектуальний капітал починають розглядати як засіб для
отримання прибутку (Т.Шульц, Г.Беккер, Я.Мецнер). В цих умовах владні
повноваження не зосереджуються розпорошуються між низкою соціальних
груп. Кожному з таких „владних осередків” притаманне прагнення до
здійснення впливу на процеси, які мають місце в соціальному житті та так
чи інакше зачіпають його інтереси, що знаходить відображення в
продукуванні їх ідеологами „групових дискурсів”, завдяки яким і
відбувається легітимізація зазіхань на владу з боку низки означених
угрупувань.

Таким чином, залучаючись не лише до систем матеріального та духовного
виробництва, але і до виробництва соціального, як виробник специфічного
легітимізуючого дискурсу, за допомогою якого відбувається консервація
або трансформація соціальної структури, наукова діяльність в
інформаційному суспільстві стає засобом для позиціонування на світовій
політичній арені. При цьому, на думку автора, високе місце у ієрархії
політичних суб’єктів (за рівнем впливу на перебіг політичних процесів у
сучасному світі) неможливо пояснити лише високою ступінню розвитку науки
та економіки. Здається доцільним пов’язати його з тим, що різним країнам
притаманні власні специфічні наукові дискурси, спрямованість яких
зумовлена низкою етнічних характеристик, притаманних загальнокультурному
контексту науки. Тому потрібно вести мову про наявність національної
науки, яка, ймовірно, народжується ще в індустріальному суспільстві
(згідно з концепцією появи націй Е.Гелнера), але сягає висот свого
розвитку в інформаційному суспільстві як провідний чинник його
становлення.

Місце та роль національної науки у суспільному житті визначаються тими
функціями, які в ньому виконують створювані нею легітимізаційні
дискурси. За спрямуванням їх можна розділити на конструктивні та
деструктивні. Так, деструктивним є прагнення до утвердження політичного
домінування одних країн над іншими, оскільки воно спирається на
витіснення дискурсу підпорядкованої країни та заміною його тим
дискурсом, який затверджує панівне місце домінуючої країни. Водночас,
конструктивна функція дискурсів, створених національною наукою –опір
поглинанню її дискурсів, а відтак перешкоджання світовому пануванню
однієї країни. Ще один аспект даної функції — те, що саме дискурси,
створені національною наукою, оптимально відповідають тим природним та
соціальним реаліям, що притаманні конкретній країні, а тому становлять
ідеальне підґрунтя для ефективної діяльності в сфері економіки,
політики, освіти, тощо.

Зміна тих засад, на яких наука залучається до суспільного життя в
інформаційному суспільстві вимагає трансформації принципів організації
наукової діяльності. Так, звертаючись до її управлінського рівня, слід
зазначити, що серед основних таких принципів, запровадження яких
дозволило б розкрити якнайповніше інноваційний характер наукової
діяльності, мають бути оптимізація кадрової структури, демократизація
політики в сфері наукової діяльності та гуманізація наукової діяльності.

Водночас, те, що сучасна наука не залишається осторонь змін, які
відбуваються у соціальній структурі, знаходить вияв в тому, що вона
постачає „ідеологічне підґрунтя” для обґрунтування владних зазіхань з
боку конкуруючих соціальних груп чи навіть країн. Відтак, на
пізнавальному рівні наукової діяльності відбувається зміна критерію
істинності наукового знання з кореспондентного на конвенційний: знання
вважається істинним не за ознакою його відповідності досліджуваній
реальності, а у випадку визнання його таким науковою спільнотою. В
результаті, відбувається розмиття меж наукового знання, ототожнення
науки з псевдонаукою. Так звана мультипарадигмальність наук (особливо
соціальних), яка знаходить прояв в плюралізмі думок з приводу одних і
тих самих предметів, призводить до створення мозаїчного уявлення про
реальність. з якого легко усувати те знання, яке несе в собі загрозу для
наявного стану соціогрупової структури.

Відповідно, перераховані вище принципи демократії та гуманізму, які так
часто проголошуються з трибун політичними діячами, є бажаними та
необхідними для сучасної наукової діяльності, проте їх запровадження
потребує ревізії основних засад наукової діяльності на пізнавальному
рівні.

Зміни, які відбуваються на мезорівні наукової діяльності – в наукових
організаціях, мають супроводжуватись трансформаціями і на мікрорівні, а
саме — на рівні окремих індивідів, бо від них залежить її перебіг та,
зокрема, інноваційна спрямованість. І хоча для відтворення соціального
інституту науки в його сучасному вигляді достатньо вченого-інноватора
вузького профілю, однак, внаслідок здатності наукової діяльності до
саморозвитку, вченими у їх пошуках нових аспектів досліджуваних явищ
врешті-решт буде створено цілісне уявлення про досліджувану реальність.
Завдяки трансляції накопичених знань системою освіти, стане можливою
перехід до суспільства з новою соціальною якістю, уособленням якої стане
всебічно розвинута особистість.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове розв’язання
наукового завдання, що виявляється в концептуалізації механізмів
соціальної детермінації наукової діяльності.

Так, було обґрунтовано акцент соціологічного дослідження соціального
явища науки на наукову діяльність, як таку, що визначає зміст своїх
продуктів (наукових знань та ідеології) та забезпечує задоволення
нагальних суспільних потреб (на рівні соціального інституту науки).
Подібний комплексний підхід, дозволяє вести мову про високий рівень
теоретичних узагальнень соціології науки, здатних акумулювати в собі
здобутки інших дисциплін наукознавчого комплексу, що надає їй статусу
метатеорії.

За підсумками роботи можна стверджувати, що соціологічна рефлексія з
приводу науки тісно пов’язана з її місцем та роллю у процесі суспільного
виробництва, зокрема, у творенні суспільних відносин через здатність
створювати дискурси, які б легітимізували трансляцію чи трансформацію
наявної соціогрупової структури. Це, у свою чергу, знаходить своє
відображення у використанні дослідниками макро- чи мікростратегії.

Розглядаючи соціальну детермінацію наукової діяльності через послідовне
звернення до її функціонування в межах соціального інституту науки,
перебігу в спеціалізованих організаціях (як єдність пізнавальних
процесів та соціальної взаємодії, яка має місце під час їх здійснення,
що мають власну структуру. представлену нормами, цінностями, методами)
та до рівня її елементарних суб’єктів (науковців), можна визначити роль
наукової діяльності як чинника трансформації соціальної структури. Так,
з’ясовано, що в індустріальному суспільстві вона спричинена
обґрунтуванням кореспондентного критерію істини, а відтак, матеріального
статку як критерію позиціонування у владній ієрархії. В індустріальному
суспільстві дискурси, створені національною наукою, стають засобом для
легітимізації панівного становища в політичному просторі. Водночас,
підкреслюється гуманістичний потенціал наукової діяльності, який, через
притаманну їй здатність до саморозвитку, знаходить свій прояв в
спрямованості на формування творчої особистості як нового провідного
соціального типу особи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях:

Малиш Л. Соціологічні технології аналізу наукової діяльності //
Соціальні технології. – Київ-Запоріжжя-Одеса, 2003.-Вип. 20.-С. 52-60.

Малиш Л.О. Соціологія науки в комплексі наукознавчих дисциплін // Нова
парадигма. – К., 2004. — Вип. 38. — С. 207-212.

Малиш Л.О. Наукознавча проблематика в працях представників напрямку
соціології знання // Нова парадигма. – К., 2004. — Вип.39. — С. 192-199.

Малиш Л.О. Етапи інституціоналізації науки в різні епохи суспільного
розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К.: ВПЦ “Київський
університет”, 2005. — № 22-23. — С. 75-77.

В інших виданнях:

Малиш Л.О. Наукова діяльність у соціологічних теоріях західних авторів//
Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових
праць-К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003.-
Вип.1.- С.48-51.

АНОТАЦІЯ

Малиш Л.О. Наукова діяльність: соціальна детермінація та перспективи. —
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.04- спеціальні та галузеві соціології. Київський
національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2005.

У дисертаційному дослідженні вирішено наукове завдання пояснення
механізмів соціальної детермінації наукової діяльності, яка визначає її
зміст на різних етапах суспільного розвитку. В роботі висвітлено основні
рівні наукової діяльності (де в якості її суб’єктів розглядаються
соціальний інститут науки, спеціалізовані організації, науковці), на
яких нею послідовно здійснюється інкорпорація суспільних потреб, а
відтак відбувається адаптація до основних вимог часу епох суспільного
розвитку.

Особлива увага звернута на залучення наукової діяльності до процесу
творення суспільних відносин через її здатність виробляти специфічні
дискурси, що легітимізують трансляцію чи трансформацію соціогрупової
структури та перерозподіл владних повноважень між окремими соціальними
групами, завдяки зміні змістовного наповнення критерію істинності
наукового знання.

Ключові слова: наукова діяльність, соціальна детермінація, соціогрупова
структура, суспільні відносини, істинність наукового знання, науковий
дискурс.

АННОТАЦИЯ

Малыш Л.А. Научная деятельность: социальная детерминация и перспективы.
— Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии.
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. — Киев, 2005.

В диссертационном исследовании решено научное задание объяснения
механизмов социальной детерминации научной деятельности, определяющей ее
содержание на разных этапах общественного развития. Уточняя специфику
подхода социологии науки к данному комплексу проблем, предметную сферу
данной дисциплины можно определить как единство следующих аспектов:
научное знание, научная деятельность, социальный институт науки,
идеология. Выделяя научную деятельность как ядро предмета социологии
науки, от которого легко сделать переход как к анализу ее продуктов
(научного знания и идеологии), так и ее роли в общественной жизни
(социальный институт науки), реализуется социологический подход к ее
изучению, состоящий в создании системного представления про взаимосвязь
науки с ее социальным окружением.

Следует отметить, что как западная, так и советская и отечественная
социология рассматривают лишь один из указанных аспектов предметной
сферы. При этом использование советской и отечественной наукой
макроподхода (преимущественное рассмотрение науки как производительной
силы), а западной социологией микроподхода (сосредоточенность на
изучении небольших научных коллективов) связано с разницей в месте и
роли науки в общественном производстве разных стран, отражающейся в
способах научной саморефлексии. Соответственно, значительный массив
социологической информации относительно науки нуждается в дополнении
синтетическими теориями, направленными на создание целостного
представления про научную деятельность.

Попыткой реализации такого комплексного подхода является рассмотрение ее
социальной детерминации на трех взаимосвязанных уровнях. Так, на
макроуровне рассматривается влияние на социальный институт науки других
элементов институциональной структуры. На мезоуровне изучается
организационная структура научной деятельности, без которой невозможно
эффективное выполнение функций института науки. Она представлена двумя
уровнями: управленческим, направленным на администрирование, и
познавательным, связанным непосредственно с познавательной
деятельностью, каждый из которых имеет такие структурные элементы, как
нормы ценности и методы. На микроуровне рассматривается тип отдельных
субъектов научной деятельности на определенном этапе общественного
развития. Историчность подхода обеспечивается тем, что научная
деятельность рассматривается в контексте процесса общественного
производства, представленного единством материального, духовного и
социального производства, изменение доминант которого способствуют
переходу на новый этап общественного развития.

В аграрном обществе развитие научной деятельности происходит в
социальных институтах образования и религии: научное знание лишь
дополняет религиозные догматы, направленные на консервацию существующей
социогруповой структуры. Осуществление научной деятельности в таком виде
требовало такого типа специалиста, как “сподвижник”.

В индустриальном обществе, направленном на массовое производство,
возникает необходимость в развитой научной базе, что приводит к бурному
развитию организационной структуры научной деятельности и закреплению в
ней ряда устойчивых ролей, норм, ценностей и методов научного
администрирования на управленческом уровне. Кроме того, буржуазная
прослойка, лишенная права осуществлять властные полномочия, испытывала
потребность в альтернативном теологическим построениям средстве для
легитимизации трансформации социогруповой структуры. В этих условиях
научное знание через изменение критерия истинности с когерентного
(соответствие религиозным догматам) на корреспондентный (соответствие
исследуемой реальности) дает возможность разработки такого прагматичного
критерия доступа к власти, как размер материального благосостояния.
Параллельно на познавательном уровне развиваются
теоретико-категориальный аппарат и методологический инструментарий,
необходимые для осуществления научного познания. Научная деятельность в
таком виде реализуется “ученым-производителем”.

В информационном обществе наука становиться одним из ведущих факторов
социального развития, инициирующим значительный подъем в сфере экономики
(в отраслях, связанных с оказанием информационных услуг). Также
возрастает влияние науки на распределение власти в обществе через
производство дискурсов, которые легитимизируют доминирование одних стран
над другими на политической арене. Содержание и направленность таких
дискурсов зависят от специфики социокультурного контекста науки, что
позволяет говорить о существовании национальной науки. Оптимально
адаптируясь к природным и социальным реалиям стран, эти дискурсы
обладают устойчивостью к вытеснению их дискурсами других стран. Борьба
научных дискурсов на познавательном уровне находит свое проявление в
новом критерии истинности научного знания- конвенции (соглашение между
членами научного сообщества), который допускает размывание границ
научного знания и его фрагментацию, а соответственно упрощает
манипуляцию общественным сознанием. Одновременно, в результате
способности научной деятельности к саморазвитию осуществляется ее
ориентация на внедрение на организационном уровне принципов гуманизма и
демократии, результатом которых будет формирование творческой личности
как доминирующего социального типа как в научной сфере, так и на
социетальном уровне.

Ключевые слова: научная деятельность, социальная детерминация,
социогруповая структура, общественные отношения, истинность научного
знания, научный дискурс.

ANNOTATION

Malysh L. Scientific activity: social determination and perspectives.-
Manuscript.

Thesis for a scientific degree of Candidate of Sociological Sciences for
speciality 22.00.04 – special and sectoral sociologies. Kyiv National
University named after Taras Shevchenko.- Kyiv,2005.

In thesis investigation, a scientific task is solved concerning the
explanation of mechanisms of social determination of scientific activity
that defined its content at various stages of social development. The
work highlights the main levels of scientific activity (where its
subjects are social institute of science, specialized organization,
scientists), on which incorporation of social needs is gradually
performed, thus adaptation to the main requirements of time periods of
social development is conducted.

The main attention is paid to involvement of scientific activity to
process of creation of social relations through its ability to produce
specific discourses that legitimate transform of social group structure
and re-distribution of power authorities between individual social
groups, due to the change of contextual filling of criterium of verity
of scientific knowledge.

Key words: scientific activity, social determination, social group
structure, social relation, verity of scientific knowledge, scientific
discourse.

Похожие записи