НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

Вага Денніс Даніель Одіємбо

УДК(56:574.583):551.781.3/.4](47-13)

Нанопланктон палеоцен-еоцену південної периферії східно – європейської
платформи

04.00.09 – палеонтологія і стратиграфія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата геологічних наук

Київ–2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті геологічних наук НАН України

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук

професор

Андрєєва-Григорович Аіда Сергіївна,

Інститут геологічних наук НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор геологічних наук

Ольштинська Олександра Петрівна,

Інститут геологічних наук НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат геолого-мінералогічних наук

Пономарьова Людмила Давидівна

Інститут геології і геохімії горючих

копалин НАН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа: Львівський національний університет

імені Івана Франка,

геологічний факультет, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться “25” квітня 2007 р. о 10 00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.162.01 при Інституті геологічних наук
НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту геологічних наук
НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б.

Автореферат розісланий “ ” березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _______________ Т. С.Рябоконь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Потреба в проведенні нанопланктонних досліджень у
межах України пов‘язана з необхідністю створення надійних
біостратиграфічних схем як основи для модернізації та деталізації
часової шкали палеогену і для крупномасштабного геологічного картування.
З відкладами палеогену південної периферії Східно-Європейської платформи
пов’язані родовища нафти, газу, мінеральних вод і будівельних матеріалів
та інших корисних копалин. У цьому аспекті широкомасштабні дослідження в
Кримсько-Кавказькій області, зокрема, вапнякового нанопланктону
набувають великого геолого-пошукового та економічного значення.

Активне залучення отриманих даних за нанопланктоном для розчленування
кайнозойських відкладів різних регіонів Світу підтвердило його важливе
біостратиграфічне значення. Зональні схеми, розроблені на базі цієї
групи мікроорганізмів, за детальністю та якістю кореляції є
рівнозначними шкалам за планктонними форамініферами, а в деяких випадках
їх доповнюють і деталізують.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана у відділі стратиграфії та палеонтології кайнозойських
відкладів ІГН НАН України упродовж навчання в аспірантурі у 2002-2005
рр. та під час виконання бюджетної теми “Палеогеографічні, еволюційні і
палеоекологічні критерії стратиграфічного поділу палеоген-неогенових
відкладів України” (державний реєстраційний номер IV-I-04).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є
біостратиграфічне розчленування палеоцен-еоценових відкладів південного
схилу Українського Щита (УЩ), Бахчисарайського району Криму, Північного
Передкавказзя і Східного Донбасу, палеоекологічні та палеогідрографічні
реконструкції палеобасейнів району дослідження.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні завдання:

1. Пошарове вивчення складу нанопланктону з розрізів південного схилу
УЩ, Бахчисарайського району Криму, Північного Передкавказзя і Східного
Донбасу.

2. Вивчення особливостей нанопланктонних угрупувань з палеоцен-еоценових
відкладів зазначених регіонів.

3. Кореляція встановлених за нанопланктоном зональних підрозділів
палеоцен-еоцену Гірського Криму, південного схилу УЩ, Північного
Передкавказзя і Східного Донбасу з зональними шкалами суміжних територій
та Міжнародною Геологічною Шкалою (В. Бергррен та ін., 1995) і
Геологічною Часовою Шкалою (GTS,2004).

4. Вивчення закономірностей еволюційного розвитку нанопланктону в межах
південної периферії Східно – Європейської платформи упродовж палеоцену і
еоцену.

5. Проведення палеогідрологічних і палеоекологічних реконструкцій
басейнів осадонакопичення за нанопланктоном.

6. Монографічний опис характерних видів нанопланктону і укладання
атласу.

Основним об’єктом дослідження були палеоцен-еоценові відклади південної
периферії Східно–Європейської платформи. Предметом дослідження – викопні
рештки нанопланктону.

Основний метод дослідження – біостратиграфічний з використанням сучасних
методик світлової і електронної мікроскопії.

Наукова новизна одержаних результатів.

— Вперше виділена нанозона Nannotetrina fulgens (NP15) у відкладах
малинівської світи бучацького горизонту та староінгулецької світи
київського горизонту південного схилу УЩ. За результатами вивчення
нанопланктону відклади малинівської і староінгулецької світ корелюються
з верхньою частиною лютецького – нижньою частиною бартонського ярусів
МСШ.

— Вперше вивчено асоціації нанопланктону з керна семи свердловин на
території Північного Передкавказзя й Східного Донбасу. Виділено та
описано такі нанопланктонні зони стандартних зональних шкал: надзона
Heliolithus, яка відповідає відкладам горизонту Гарячого Ключа; зона
Discoaster lodoensis, що характеризує відклади середньосальського
підгоризонту Східного Донбасу та середню частину дружбинського горизонту
Передкавказзя; зони Nannotetrina fulgens, Discoaster tani nodifer і
Discoaster saipanensis, що відповідають відкладам куберлинського,
керестинського і кумського горизонтів; зона Discoaster barbadiensis
s.l., яка відповідає відкладам білоглинського горизонту Північного
Передкавказзя і обухівського горизонту Східного Донбасу; зона Ericsonia
subdisticha, яка характеризує верхи білоглинського і низи хадумського
горизонтів.

— Вперше за результатами вивчення послідовності зональних асоціацій
нанопланктону розраховано тривалість трьох перерв осадонакопичення в
розрізах стратотипових свердловин Бахчисарайського району. Перша перерва
припадає на межу крейди і палеогену (тривалість ~ 1 млн років); друга
відповідає межі білокам‘янського і качинського горизонтів, тобто межі
нижнього і верхнього палеоцену (~ 4 млн років); третя встановлена на
межі качинського і бахчисарайського горизонтів, а саме відповідає межі
палеоцену і еоцену (1,2 – 3,5 млн років). Простежено їхнє поширення за
межами району дослідження і встановлено, що вони мають регіональне
значення.

— Вперше за даними палеоекологічного аналізу в палеоцен-еоценових
басейнах території дослідження виділено п’ять екологічних груп
нанопланктону: екваторіально-тропічні, вузькотропічні, широкотропічні,
субтропічні і види холодних субтропіків та помірних областей.
Встановлено, що впродовж палеоцену–еоцену на більшій частині вивченої
території існував тепловодний басейн, поверхневі води якого зазнавали
температурних коливань.

— За палеобіономічними характеристиками виділено види
відкритоокеанічного середовища, помірно мілководного шельфу та
прибережно-мілководної зони шельфу.

— Вперше з палеоцен-еоценових відкладів свердловин Єйсько-Армавірської,
Ростовської та Калмицької підзон Північного Передкавказзя і Східного
Донбасу монографічно описано 15 найбільш поширених видів нанопланктону
родів Helicosphaera, Chiasmolithus, Nannotetrina і Ericsonia.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні
проведеного зонального розчленування розрізів палеоцен-еоцену Гірського
Криму, південного схилу Українського Щита, Північного Передкавказзя і
Східного Донбасу для уточнення віку та детальної кореляції в межах
конкретного регіону з зонами інших регіонів та МСШ, а також для побудови
стратиграфічних схем і геологічних карт. Відтворені палеоекологічні і
палеогідрологічні реконструкції басейнів седиментації можуть бути
використані при складанні палеогеографічних карт. Укладений
палеонтологічний атлас може використовуватися як визначник палеогенових
видів нанопланктону.

Особистий внесок здобувача. Основні результати та висновки, які наведені
в дисертаційній роботі, одержані здобувачем самостійно.

Фактичний матеріал. Досліджено 250 зразків, з них 60 зразків з розрізів
свердловин Північного Передкавказзя та Східного Донбасу були надані
науковим керівником, професором, доктором геол.-мін. наук А. С.
Андрєєвою-Григорович і кандидатом геол.-мін. наук Т. Є. Улановською (м.
Новочеркаськ, Росія). Зразки з розрізу Криворізького залізорудного
басейну були надані деканом геологічного факультету Криворізького
технічного університету А. А. Березовським (21 зразок). Вивчено 170
зразків з парастратотипових свердловин 3а і 2 Бахчисарайського
стратотипового району Криму з колекції А. С. Андрєєвої-Григорович.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися та
обговорювалися на сесіях Українського палеонтологічного товариства
(Київ, 2003; Львів, 2004; Мелітополь, 2005), конференції молодих вчених
(Київ, 2003), 11 Міжнародній конференції INA, (Небраска, США, вересень
2006) та на семінарі “Геологія та палеонтологія України” (Бохум,
Німеччина, жовтень 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять робіт, у тому числі
чотири статті у фахових збірниках наукових праць, і одні тези доповіді в
матеріалах наукової конференції.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу,
7 розділів, висновків, списку використаних джерел, а також 20 рисунків,
12 текстових таблиць, 19 палеонтологічних таблиць з поясненнями до них.
Загальний обсяг дисертації – 268 сторінок. Список літератури нараховує
141 найменування праць вітчизняних та іноземних авторів.

Автор висловлює подяку своєму науковому керівникові, докторові
геолого-мінералогічних наук, професорові А. С. Андрєєвій-Григорович за
цінні поради, наданий кам’яний матеріал, уважне ставлення і постійну
підтримку. Велика вдячність за наданий кам’яний кандидатам геол.-мін
наук А. А. Березовському і Т. Є. Улановській. Автор висловлює щиру
подяку за сприяння в написанні дисертації член-кор. НАН України В. Н.
Семененко, докторам геол.-мін. наук Б. Ф. Зернецькому, В. Ю. Зосимовичу,
М. М. Іванику, О. П. Ольштинській, кандидатам геол.-мін.наук С. А.
Люльєвій, Н. В. Маслун, Т. С. Рябоконь, Ю. В. Вернигоровій, Т. В.
Шевченко і Н. А. Савицькій. Велика вдячність за підтримку і надану
технічну допомогу кандидатові геол.-мін. наук Ю. І. Федоришину, Ю. Б.
Козубу, М. О. Яцкову, Р. В. Волчанському та іншим співробітникам і
керівництву ВАТ “Геотехнічний інститут” (м.Львів). Особлива подяка
завідувачу кафедри фізики Землі геологічного факультету ЛНУ ім. І.
Франка, доцентові В. О. Фурману, викладачеві цієї кафедри Ю. Р. Дацюку і
старшому науковому співробітнику біологічного факультету ЛНУ ім. І.
Франка О. Р. Кулачківському за консультації і можливість фотографування
нанопланктону під сканувальним і електронним мікроскопами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВАПНЯКОВИЙ НАНОПЛАНКТОН

Термін нанопланктон об’єднує групу мікропланктонних організмів і їхніх
скелетних решток (нанофосилій), виділених за формальною ознакою, розміри
яких не перевищують 30–60 мк. До групи включають рештки гаптофітових
водоростей – коколітофориди, карбонатні диноцисти та рештки
невизначеного систематичного положення, відомі під назвою нанолітів
(Edwards, 1973). Останні співрозмірні з коколітами, але відрізняються
від них морфологічними ознаками.

Зовнішня оболонка коколітофорид покрита вапняковими пластинками –
коколітами. Морфологія коколітів різноманітна і складна. За морфологією
коколіти поділяються на дві групи – гетерококоліти і голококоліти.
Гетерококоліти за особливостями будови поділяються на ряд морфологічних
груп, або морфотипів. Найбільш характерними є муроліти і плаколіти.
Голококоліти представлені дрібними (0,07–0,1 мм), однорідними
ромбоедричними елементами. До нанолітів належать рештки різноманітної
форми, відмінної від голо- й гетерококолітів, які мають спільне
походження від прапланктонного організму.

Викопні рештки нанопланктону достовірно відомі з пізнього тріасу. У
пізній юрі їхня чисельність зростає. Упродовж свого розвитку
нанопланктон зазнав декількох рубежів масових змін у видовому й родовому
складі: тріасово-юрський, крейдово-палеоценовий, палеоцен-еоценовий,
палеоген-неогеновий і неоген-четвертинний. Найсприятливіші умови для
існування нанопланктону були в середньому еоцені.

За нанопланктоном для кайнозою розроблено дві стандартні шкали, які
мають глобальне значення. Перша – шкала Е. Мартіні (1970; 1971) –
ґрунтується на результатах вивчення континентальних розрізів. Шкала Х.
Окади і Д. Бакрі (1980) розроблена на основі матеріалів глибоководного
буріння. Ці шкали легко зіставляються між собою і прив’язані до
зональних форамініферових і палеомагнітних шкал міжнародних
стратиграфічних схем. Для південних регіонів колишнього СРСР на основі
двох попередніх розроблена шкала А. С. Андрєєвої-Григорович та ін.
(1991).

МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Для мацерації нанопланктону використовують наважку вагою від 2 до 3 г з
урахуванням залишеної частини для наступного контролю. Найбільш
літологічно сприятливими відкладами для знахідок решток нанопланктону є
карбонатні глини, аргіліти, алевроліти, мергелі та крейда.

Під час роботи використано стандартну схему техніки обробки матеріалу
для виготовлення препарату (P. R. Bown & J. Young, 1998).

Нанопланктон досліджувався за допомогою імерсійних об’єктивів з 90–100
кратним збільшенням у прохідному світлі і в темному полі. Препарати
вивчалися на поляризаційних мікроскопах Carl Zeiss і Полам Л-211.
Фотографування здійснювалося цифровим фотоапаратом. Для вивчення під
сканувальним мікроскопом марки JEOL JSM-T220 A проводилося напилення
пластинки тонким шаром (до 500 А) золота за допомогою напилювача ВУП-5.
Розмір збільшень коливався в межах 5000–15000.

СТАН ВИВЧЕНОСТІ НАНОПЛАНКТОНУ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ
ПЕРИФЕРІЇ СХІДНО – ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ

Перші відомості про рештки нанопланктону та його породотворну роль у
палеогенових відкладах на теренах Східно–Європейської платформи були
наведені з Північного Кавказу в роботах В. Т. Малишева (1948), І. А.
Шамрая (1949), Є. П. Лазарева (1956), І. А. Шамрая та ін. (1967), К. І.
Горгулевської (1967), І. А. Шамрая і С. С. Челмокаєвої (1969). Вони
здебільшого стосувалися опису комплексів нанопланктону та визначення
його можливостей для встановлення відносного віку порід.

Нанопланктон палеогенових відкладів колишнього СРСР досліджували також
іноземні вчені М. Вейд, Х. Молер і В. Хей (M. Wade, H. Mohler, W. Hay
(1964). У результаті було виділено ряд стандартних зон з
палеоцен-еоценових розрізів Північного Кавказу. Е. Мартіні і С.
Ріцковським (1970, 1971) за нанопланктоном визначено вік мандриківських
верств півдня України.

Всебічне вивчення нанопланктону Криму почалося на початку 70-х років
минулого століття. Цьому сприяло проведення в Криму ХІІ Європейського
мікропалеонтологічного колоквіуму (1971). Перший зональний поділ
палеогенових відкладів Бахчисарайського розрізу за нанопланктоном був
розроблений А. С. Андрєєвою-Григорович (1973).

Нанопланктон з палеогенових відкладів південної частини
Східно–Європейської платформи в різні часи вивчали: у Криму: А. С.
Андрєєва-Григорович (1973, 1980); Є. М. Богданович (1985); у
Дніпровсько-Донецької западини: Д. Д. Нга (1973), С. І. Шуменко і Д. Д.
Нга (1973), С. А. Люльєва (1974); у Причорноморській западині: Е.Я.
Краєва і С.А. Люльєва (1976, 1977), А.С. Андрєєва-Григорович і Є. М.
Богданович, (1979); Є. М. Богданович (1979, 1980, 1985); у Карпатах: А.
С. Андрєєва-Григорович (1969), А. М. Романів (1991), А. С.
Андрєєва-Григорович та ін. (1991). Дослідження нанопланктону з
палеогенових відкладів Північного Кавказу та інших територій пов’язане з
іменами Н. Г. Музильова (1975, 1977, 1980, 1985), А.С.
Андрєєвої-Григорович (1981, 1991), Т. Т. Гавтадзе (1985), Р. Кошкарли
(1979, 1992), Б. Ф. Зернецького, С. А. Люльєвої (1990, 1994), Ю. Р.
Сидора (1992), В. А. Мусатова (1996), Н. А. Савицької (1996) та ін.
Зібраний і вивчений матеріал ліг в основу для розробки регіональної
стратиграфічної схеми палеогену за нанопланктоном для півдня колишнього
СРСР (А. С. Андрєєва-Григорович , І. П. Табачникова , Н. Г. Музильов
(1991).

Останніми роками з’явилися роботи, присвячені уточненню віку
літостратиграфічних підрозділів, а також проведенню їхньої
міжрегіональної кореляції: Є. К. Щербиніна, Є. П. Радіонова та ін.
(1994; 1999), Н. А. Савицька (1996), Є. К. Щербиніна (2000), Е. М.
Бугрова, Е. Ю. Закревська, І. П. Табачнікова (2002), А.
С.Андрєєва-Григорович, А. А. Березовський, Д. Д. О.Вага (2003), А. А.
Березовський, Д. Д. О. Вага (2003); Д. Д. О. Вага (2004).

Над питанням палеоекології та палеобіономії нанопланктону працювали С.А.
Люльєва (1978); А.С. Андрєєва-Григорович (1991); Н.А. Савицька (1996);
А.С. Андрєєва-Григорович, Н.А. Савицька (1998) та ін.

Незважаючи на значну кількість робіт, у цілому дослідження нанопланктону
мають нерівномірний характер і ступінь вивченості. До останнього часу не
проводилося всебічне та систематичне вивчення палеогенового
нанопланктону з південного схилу Українського Щита, Північного
Передкавказзя і Східного Донбасу, якому присвячена ця робота. З
подальшим вивченням нанопланктону пов’язується велика перспектива для
доповнення й деталізації існуючих стратиграфічних схем.

СТРАТИГРАФІЯ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ ПЕРИФЕРІЇ СХІДНО –
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ

У структурно–тектонічному відношенні досліджувані палеоцен-еоценові
відклади поширені в межах південної периферії Східно–Європейської
платформи і прилеглих територій (Гірський Крим, Північне Передкавказзя,
Східний Донбас і чохольна частина південного схилу Українського Щита).

За основу взяті стратиграфічні схеми палеогенових відкладів Північної та
Південної України (В. Ю. Зосимович та ін., 2005), зведена схема
біозонального розчленування палеогену Бахчисарайського регіону (Б. Ф.
Зернецький та ін., 2003) та схема структурно–фаціального поділу
палеогенових відкладів Європейської частини Росії (М. А. Ахметьєва і В.
Н. Беньямовського, 2003).

Палеоцен у Бахчисарайському стратотиповому регіоні представлений
білокам’янським горизонтом (датський-нижня половина зеландського ярусу)
і складений вапняками і мергелями, які залягають з ознаками перерви на
породах маастрихтського ярусу. За нанопланктоном тут виділені
(Стратиграфічні схеми 1987 і 1993 року): зони Markalius inversus (NP1),
Cruciplacolithus tenuis (NP2), Chiasmolithus danicus (NP3),
Ellipsolithus macellus (NP4) і верхня частина Fasciculithus
tympaniformis (NP5). Качинський горизонт (верхня частина зеландського і
танетський яруси) складений прошарками глинистих вапняків загальною
потужністю до 35 м. Нижня і верхня межі горизонту ерозійні. Відклади
містять нанопланктон зон Fasciculithus tympaniformis (NP5) (верхня
частина), Heliolithus kleinpelli (NP6), Discoaster mohleri (NP7),
Heliolithus riedeli/Discoaster nobilis (NP8), Discoaster multiradiatus
(NP9). Зона Discoaster multiradiatus (NP9) Н. Г. Музильовим (1980) у
Бахчисарайському розрізі не виділяється.

На Північному Передкавказзі верхній палеоцен представлений відкладами
горизонту Гарячого Ключа (верхній зеландій-нижній танет) і складений
чорними, темно-сірими глинами, аргілітами і алевролітами. Нижня частина
горизонту слабокарбонатна. За нанопланктоном горизонту Гарячого Ключа
відповідають зони Heliolithus kleinpelli (NP6)-Heliolithus riedeli
(NP8).

Еоцен у Бахчисарайському стратотиповому регіоні представлений
бахчисарайським, сімферопольським, новопавлівським, кумським і
білоглинським горизонтами. Нанопланктон з відкладів бахчисарайського і
сімферопольського горизонтів мною не вивчався. Новопавлівській горизонт
поділяється на два підгоризонти: куберлинський (нижній) і керестинський
(верхній). Складений світло-сірими, м’якими вапняками і мергелями,
потужністю до 40 м. За нанопланктоном, куберлинський підгоризонт
відноситься до верхньої частини зони Discoaster sublodoensis (NP14) і
нижньої частини зони Nannotetrina fulgens (NP15). У керестинському
підгоризонті – виділяється верхня частина зони Nannotetrina fulgens
(NP15) і Discoaster tani nodifer (NP16). Кумський горизонт складений
бітумінозними, плитчастими мергелями коричневого кольору потужністю 40
м. За нанопланктоном кумський горизонт охарактеризований зоною
Discoaster saipanensis (NP17) (Стратиграфічна схема 1993 року). За
схемою Б. Ф. Зернецького та ін. (2003), горизонту відповідає верхня
частина зони Discoaster tani nodifer (NP16) i нижня частина зони
Discoaster saipanensis (NP17). Альминський горизонт складений
крейдоподібними мергелями, у верхній частині глинистими мергелями і
мергелистими глинами загальною потужністю 100–150 м. Нанопланктон
представлений зонами Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus
recurvus (NP19), Sphenolithus pseudoradians (NP20), нижньою частиною
зони Ericsonia subdisticha (NP21).

На Північному Передкавказзі еоцен представлений черкеським надгоризонтом
(іпрський-нижня половина лютецького ярусів), який об‘єднує
георгієвський, дружбинський та куберлинський горизонти. Дружбинський
горизонт виділений в середній частині стратотипу черкеської світи і за
нанопланктоном відповідає верхній половині зони Discoaster binodosus
(NP11), зонам Tribrachiatus orthostylus (NP12), Discoaster lodoensis
(NP13), Discoaster sublodoensis (NP14) і нижній частині зони
Nannotetrina fulgens (NP15). Куберлинський горизонт представлений сірими
глинами, алевролітами, рідше пісковиками, потужністю від 10 до 100 м.
Згідно залягає на відкладах дружбинського горизонту та його аналогів і
перекривається відкладами керестинського горизонту. За нанопланктоном
відноситься до нижньої – середньої частин зони Nannotetrina fulgens
(NP15). Керестинський горизонт у північних районах Західного
Передкавказзя складений карбонатними і некарбонатними глинами, опоками й
алевролітами. Потужність 5–20 м. За нанопланктоном йому відповідає
верхня частина зони Nannotetrina fulgens (NP15). Кумський горизонт
представлений коричневими стрічкуватими бітумінозними мергелями,
потужністю декілька десятків метрів. За нанопланктоном виділяються зони
Discoaster tani nodifer (NP16) – Discoaster saipanensis (NP17).
Білоглинський горизонт складений глинистими вапняками та мергелями,
потужністю до 200 м. Згідно залягає на кумських відкладах і
перекривається хадумським горизонтом нижнього майкопу (олігоцен).
Охарактеризований нанопланктоном зон Chiasmolithus oamaruensis (NP18),
Isthmolithus recurvus (NP19), Sphenolithus pseudoradians (NP20) і
нижньою частиною зони Ericsonia subdisticha (NP21).

У Східному Донбасі вивчалися відклади нижнього, середнього і верхнього
еоцену, які належать до сальського, куберлинського, керестинського,
кумського і обухівського (білоглинського) горизонтів. Сальський горизонт
у Сало-Маницькому міжріччі складений пісковиками з прошарками глин,
потужністю від 150 до 200 м. Горизонт незгідно залягає на відкладах
різного віку від палеоцену до карбону і згідно перекривається
відкладами куберлинського горизонту. Сальський горизонт поділяється на
три підгоризонти. З карбонатних прошарків сальського горизонту виділена
асоціація зони Discoaster lodoensis (NP13). Куберлинський горизонт,
керестинський і кумський горизонти київського надгоризонту представлені
слабо вапняковими глинами і пісковиками з прошарками мергелів.
Потужність – до 60 м. За нанопланктоном виділяються верхня частина зони
Nannotetrina fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16) і Discoaster
saipanensis (NP17). Аналоги обухівського (білоглинського) горизонтів
представлені карбонатними глинами з пісковиками, потужністю декілька
десятків метрів. За нанопланктоном горизонту відповідають зони
Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus – Sphenolithus
pseudoradians (NP19-20) і нижня частина зони Ericsonia subdisticha
(NP21).

В Інгулецькому кар’єрі Українського Щита середній еоцен представлений
бучацьким і київським горизонтами. За А. А Березовським (2000)
бучацькому горизонту відповідає войківська (товща базальних пісків),
рахманівська (товща вуглистих піщано-глинистих відкладів) і малинівська
(товща сірих невуглистих піщано-глинистих відкладів) світи. Потужність
мінлива (1–60 м). Київський горизонт в районі Південного Кривбасу
представлений староінгулецькою світою і складений теригенно-карбонатними
відкладами, потужністю 0–70 м. Нанопланктон вивчався з відкладів
малинівської і староінгулецької світ. Виділена верхня частина зони
Nannotetrina fulgens (NP15) і нижня частина Discoaster tani nodifer
(NP16) (А.С. Андрєєва-Григорович та ін., 2003).

ЗОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ І КОРЕЛЯЦІЯ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ЗА
НАНОПЛАНКТОНОМ

Стратиграфічне поширення нанопланктону у вивчених розрізах. У розділі
наведено результати детального пошарового вивчення нанопланктону з: а)
парастратотипових свердловин Бахчисарайського регіону Криму в інтервалі
маастрихт-палеоцен (свердловина 3а) і середній – верхній еоцен
(свердловина 2), а також з урахуванням опублікованих матеріалів по
розрізу свердловини 1 (А.С. Андрєєва-Григорович, 1980; Б.Ф. Зернецький і
С.А. Люльєва, 1990; 1994); б) верхньопалеоценових – еоценових відкладів
з розрізів свердловин Александровська-32, Канеловська-7, Мечетинська-20
Єйсько-Армавірської підзони, Сальська-27 Ростовської підзони,
Завєтнинська-17 Калмицької зони Північного Передкавказзя і
Ніколаєвська-2 та Синявська-18 Східного Донбасу. Прив’язка
нанопланктонних асоціацій наводиться за даними планктонних форамініфер
Ю.П. Нікітіної та шкали М.А. Ахметьєва і В.Н. Беньямовського (2003); в)
середньоеоценових відкладів Інгулецького кар’єру УЩ.

За основу взято стандартну шкалу Е. Мартіні (Martini, 1971) і зональну
шкалу за нанопланктоном палеогенових відкладів півдня СРСР
(Андрєєва-Григорович та ін., 1991). Проведена кореляція одновікових
відкладів району досліджень з підрозділами Міжнародної Стратиграфічної
Шкали (МСШ) 1995 року та Нової Геологічної Часової Шкали (ГЧШ) 2004
року. Далі наводиться опис встановлених нанопланктонних зон та їхня
кореляція. Використані скорочення: FO – рівень першої появи, LO – рівень
останньої появи, інт. – інтервал, гл. – глибина і св. – свердловина.

Нанопланктонні зони та їхня кореляція. Зона Nephrolithus frequens.
Автори: (Cepek & Hay, 1967). Вік: пізній маастрихт. Інтервал зони: FO
Nephrolithus frequens до LO Nephrolithus frequens та інших крейдових
видів. Характерні види: Arkhangleskiella cymbiformis, Micula stauropora,
Nephrolithus frequens, Watznauella barnasae, Markalius inversus,
Thoracosphaera saxea та ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 121,0–117,7м).
Кореляція: простежена в якості лони у верхньо — березнянській підсвіті в
басейні р. Уж і у верхній частині стрийської світи в басейні р. Дністер,
Прут і Стрий (Романів, 1991); виділена у маастрихтських відкладах
Гірського Криму, Північного Донбасу, Кавказу та Закавказзя (Матвєєв,
2000); у верхньомаастрихтських відкладах північно-західного шельфу
Чорного Моря, кримського континентального схилу і Гірського Криму
(Шумник, 2002) та ін.

Зона Cruciplacolithus tenuis (NP2). Автори: (Hay & Mohler, 1967). Вік:
ранній палеоцен. Інтервал зони: FO Cruciplacolithus tenuis до FO
Chiasmolithus danicus. Характерні види: Cruciplacolithus tenuis,
Biantholithus sparsus, Coccolithus cavus, Braarudosphaera discula,
Thoracosphaera operculata та ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 117,4–101,2
м). За нанопланктоном відклади зони NP2 відповідають нижній частині
датського ярусу МСШ (рис.1 і 2). Кореляція: виділена у датському ярусі
розрізу Старосельє Криму (Андрєєва-Григорович, 1973, 1980; Музильов,
1980); у нижній частині ельбурганської світи і нижньофурманівській
підсвіті Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996), у нижньопалеоценових
відкладах Азербайджану (Кошкарли, 1992), у палеоценових відкладах
Північної Африки (Матвеєв, 2000), Данії (Sheldon, 2004), у розрізах
палеоценових відкладів Північної та Східної Болгарії (Stoykova, Ivanov,
2004; 2005) та ін.

Зона Chiasmolithus danicus (NP3). Автори: (Mohler & Hay, 1967; Martini,
1970). Вік: ранній палеоцен. Інтервал зони: FO Chiasmolithus danicus до
FO Ellipsolithus macellus. Характерні види: Chiasmolithus danicus,
Cruciplacolithus tenuis, Biantholithus sparsus, Braarudosphaera discula,
Markalius inversus, Coccolithus cavus, Ericsonia subpertusa та ін.
Встановлена: у св. 3а (інт. 101,2-81,5м). Зауваження: Нижня межа зони у
св.3а встановлюється на рівні FO зонального виду; верхня – не виявлена
(рис.2). За нанопланктоном відклади зони NP3 відповідають верхній
частині датського ярусу МСШ. Кореляція: визначена у датських відкладах,
охарактеризованих зоною Globigerina trivialis-Globobonusa
daubjargensis-Globorotalia compressa Північного Причорномор‘я
(Богданович, 1980); сумській світі Дніпровсько-Донецької западини
(Люльєва, 1974); нижній частині датського ярусу Північного Кавказу
(Музильов, 1980); у нижній частині кузбакської та тасайської світ
Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у середній частині ельбурганської
світи і верхньофурманівській підсвіті Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996);
в розрізах Північної та Східної Болгарії (Stoykova, Ivanov, 2004; 2005)
та ін.

Зона Heliolithus kleinpelli (NP6). Автори: (Mohler & Hay, 1967; Martini
1970, 1971). Вік: пізній палеоцен. Інтервал зони: FO Heliolithus
kleinpelli до FO Discoaster gemmeus. Характерні види: Heliolithus
kleinpelli, Neochiastozygus distentus, Ne. сhiatus, Toweius pertusus та
ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 58,0–45,3 м) качинського горизонту і у
складі надзони Heliolithus у відкладах зони Acarinina tadjikistanensis
горизонту Гарячого Ключа (св. Александровська-32, інт. 726–721,0 м)
Передкавказзя (рис.1). Зауваження: Нижня межа зони у св.3а
встановлюється на рівні FO зонального виду; верхня – не встановлена,
оскільки вид Discoater gemmeus з’являється одночасно з Heliolithus
riedelii. За нанопланктоном відклади зони NP6 відповідають верхній
частині зеландського – нижній частині танетського ярусу МСШ. Кореляція:
визначена у відкладах качинського ярусу Західного Причорномор’я і
Присивашшя (Богданович,1980); верхньопалеоценових відкладах розрізу по
р. Хеу Північного Передкавказзя (Музильов,1980); у нижньоданатінській
підсвіті (розріз Сумбар) Південної Туркменії (Музильов та ін., 1987); у
гіварському горизонті Таджицької депресії (Музильов, Салибаєв, 1988); у
верхньопалеоценових відкладах Азербайджану (Кошкарли, 1992), у
шпутузькій (манісайській) світі Прикаспію (Сидор, 1992); у середній
частині світи Гарячого Ключа Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996).

Зона Heliolithus riedelii (NP8). Автори: (Bramlette & Sullivan, 1961).
Вік: пізній палеоцен. Інтервал зони: FO Heliolithus riedeliii до FO
Discoaster multiradiatus. Характерні види: Heliolithus kleinpelli,
Heliolithus riedeli, Discoaster mohleri, Neochiastozygus concinnus, N.
chiatus, Toweius pertusus, Toweius cf. T. eminens, Fasciculithus
involutus, Sphenolithus primus та ін. Встановлена: у відкладах
качинського горизонту у св. 3а (інт. 45.3–37.9м). і в складі надзони
Heliolithus у відкладах зони Acarinina tadjikistanensis горизонту
Гарячого Ключа (св. Александрівська-32, інт. 726–721,0 м) Передкавказзя.
Зауваження: Нижня межа зони у св. 3а проводиться за FO зонального виду;
верхня межа не встановлена через розмив качинського горизонту. За
нанопланктоном відклади зони NP8 відповідають верхній частині
танетського ярусу МСШ. Кореляція: визначена в верхньопалеоценових
відкладах розрізу по р. Хеу Північного Кавказу (Музильов, 1980); в
палеоцені Західного і Східного Причорномор‘я (Богданович, 1979; 1980);
верхньому палеоцені (розрізи Дозуляр, Бориси та ін.) Азербайджану
(Кошкарли, 1992); у нижньоданатінській підсвіті Південної Туркменії
(Музильов та ін., 1987); гиварському горизонті Таджицької депресії
(Музильов, Салибаєв, 1988); середній–верхній частині горизонту Гарячого
Ключа Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996), верхній частині ціснянських
верств Польських Карпат (Olszewska & Smagowicz, 1988) та ін. Зона
Discoaster multiradiatus (NP9) у вивчених розрізах не встановлена.

Зона Discoaster lodoensis (NP13). Автори: (Broenniman & Stradner, 1960;
D. Bukry, 1973). Вік: ранній еоцен. Інтервал зони: LO Tribrachiatus
orthostylus і Coccolithus crassus до FO Discoaster sublodoensis.
Характерні види: Discoaster lodoensis, Discoaster elegans, Discoaster
mediosus, D. nobilis, D.germanicus, D. distinctus, Lophodolithus
nascens, Nannoturba robusta, Neochiastozygus concinnus, Neococcolithes
dubius, Chiasmolithus expansus, Chiasmolithus bidens, Chiasmolithus
solitus та ін (рис.3). Встановлена: у розрізі св. Александровська-32
(гл. 681,0 м) і св. Синявська-18 (інт. 321,6–314,0 м) у відкладах зони
Morozovella subbotinae за планктонними форамініферами. Зауваження: За
шкалою Ахметьєва і Беньямовського (2003) зона Discoaster lodoensis
(NP13) відповідає середній частині зони Morozovella aragonensis (PF10).
В Східному Донбасі зона відповідає середньосальському підгоризонту, а на
Північному Передкавказзі – середній частині дружбинського горизонту
черкеського надгоризонту. За нанопланктоном ці відклади корелюються з
середньою частиною іпрського ярусу МСШ (див.рис.1). Кореляція: визначена
у верхньоданатинській підсвіті і нижньої частини обойської світи
Південної Туркменії (Музильов та ін., 1987); в нижньоеоценових відкладах
Азербайджану (розрізи Бедири, Шорбулаг та ін.) (Кошкарли, 1992); у
палеогенових відкладах Магурської зони Українських Карпат (Романів,
1991); у толагайсорській світі Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у
пісках Merelbeke і глинах Pittem іпрського стратотипу Бельгійського
басейну (Dupius et al., 1990), у іпрських мергелях Agost
південно-східної Іспанії (Molina et al., 2000) та ін. Зона Discoaster
sublodoensis (NP14) у вивчених розрізах не встановлена.

та ін (див.рис.3). Встановлена: у керестинському горизонті св. 2 (інт.
448,6–408,0 м), у відкладах зон Acarinina rotundimarginata і Hantkenina
alabamensis за планктонними форамініферами в розрізах свердловин:
Александровська-32 (інт. 543–495 м), Канеловська-7 (інт. 665–662,0 м),
Мечетинська-20 (інт. 441,5–434,0 м), Сальська-27 (інт. 342–337,0 м),
Завєтнинська-17к і Ніколаєвська-2 (інт. 236,7–227,0 м), у відкладах
малинівської і староінгулецької (нижньої частини) світ південного схилу
УЩ (Інгулецький кар’єр). Зауваження: Нижня межа зони у св. 2 і в
Інгулецькому розрізі не встановлена; верхня межа проводиться на рівні FO
Discoaster tani nodifer або Discoaster bifax і Reticulofenestra umbilica
(Інгулецький кар’єр, Північне Передкавказзя і Східний Донбас). Зона NP15
у свердловині Ніколаєвська-2 характеризує відклади верхньої частини
сальського горизонту Східного Донбасу, у свердловинах Північного
Передкавказзя вона відповідає відкладам дружбинського, куберлинського та
керестинського горизонтів. За нанопланктоном ці відклади відповідають
нижній частині лютецького ярусу МСШ. Кореляція: зона визначена у товщі
київської світи відслонень кар’єрів Грандичі-1, Грандичі-2 Білорусії
(Григялис та ін., 1987); мурзалінській і булдургінській світах Прикаспію
(Сидор, 1992); гулізінданського (туркестанського) горизонту Таджицької
депресії (Музильов, Салибаєв, 1988); нижній частині халеп’янської світи
Київського Придніпров’я, новопавлівського горизонту Рівнинного Криму та
Керченського півострова (Савицька, 1996); у верхній частині черкеської і
нижній частині куберлинської світ Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996); у
розрізах свердловин TDP2 і TDP6 Танзанії (Bown, 2005) та ін.

Зона Discoaster tani nodifer (NP16). Автори: (Hay et al., 1967; Martini,
1970). Вік: середній еоцен. Інтервал зони: LO Rhabdolithus gladius до LO
Chiasmolithus solitus, або від FO Reticulofenestra umbilica і Discoaster
bifax до LO Chiasmolithus solitus і Discoaster bifax. Характерні види:
Discoaster germanicus, Pontosphaera pulcheroides, Reticulofenestra
dictyoda, Reticulofenestra umbilica, Blackites gladius, Blackites
vitrea, Ericsonia fenestrata, Orthozygus aureus, Chlathrolithus
spinosus, Corannulus germanicus, Helicosphaera compacta, Chiasmolithus
elliptucus, C. nitidus, Discoaster tani nodifer, Discoaster binodosus
hirundinus, Discoaster elegans, Pontosphaera distincta, P. multipora,
Cyclicargolithus floridanus та ін (див.рис.3). Встановлена: у відкладах
кумського горизонту в св. 2 (інт. 408,0–366,0 м), у відкладах зон
Acarinina rotundimarginata і Hantkenina alabamensis за планктонними
форамініферами розрізів свердловин: Александровська-32 (інт. 543–495 м),
Канеловська-7 (інт. 665–662,0 м), Мечетинська-20 (інт. 441,5–434,0 м),
Сальська-27 (інт. 342–337,0 м), Завєтнинська-17к і Ніколаєвська-2 (інт.
236,7–227,0 м) і у відкладах староінгулецької (верхньої частини) світи
південного схилу УЩ (Інгулецький кар’єр). Зауваження: Межі зони у св. 2
(інт. 408,0–366,0 м) визначаються так: нижня – на рівні FO Discoaster
tani nodifer; верхня – LO Chiasmolithus solitus. В Інгулецькому кар‘єрі
нижня межа проводиться на рівні FO Discoaster bifax і Reticulofenestra
umbilica; верхня – не встановлена (див.рис.2). Зона NP16 у св.
Ніколаєвська-2 відповідає нижній частині кумського горизонту київського
надгоризонту Східного Донбасу; у свердловинах Північного Передкавказзя
зона характеризує нижню частину кумського горизонту. За нанопланктоном
ці відклади належать до верхньої частини лютецького – нижньої частини
бартонського ярусів МСШ. Кореляція: зона визначена у кумському горизонті
Криму (Андрєєва-Григорович, 1980); Північного Причорномор‘я
(Андрєєва-Григорович, Богданович, 1979); київській світі
північно-східного борту Дніпровсько-Донецької западини (Радіонова та
ін., 1994); у верхній частині халеп’янської та нижній частині
стайкінської світ Київського Придніпров’я (Савицька, 1996); у кемирській
світі і нижній частині шубарсайської світи Східного Прикаспію (Сидор,
1992); куберлинській, керестинській і елшанській світах Нижнього Поволжя
(Мусатов, 1996); у розрізі Агост південно-східної Іспанії (Molina et
al., 2000); формації Csolnok (Dorog) Трансильванії Угорщини (Nagymarosy,
Baldi-Beke, 1988); нижній частині мергелю Shahat горизонту Al Bayda
північно-східної Лівії (El Mehaghag, Ashahomi, 2005) та ін.

Зона Discoaster saipanensis (NP17). Автори: (Martini 1970; 1971). Вік:
середній еоцен. Інтервал зони: LO Chiasmolithus solitus і Discoaster
bifax до FO Chiasmolithus oamaruensis і LO Chiasmolithus grandis.
Характерні види: Helicosphaera seminulum, Chiasmolithus grandis,
Discoaster binodosus, Discoaster saipanensis, D. barbadiensis,
Corannulus germanicus, Cyclicargolithus floridanus, Neococcolithus
dubius, Discoaster tani nodifer, Discoaster tani tani, D. deflandrei, D.
distinctus, Reticulofenestra umbilica, Transversopontis pulcher,
Transversopontis pulcheroides, Pontosphaera multipora, Cribrocentrum
reticulatum, Corannulus germanicus та ін (див.рис.3). Встановлена: у
відкладах кумського горизонту в св. 2 (інт. 366,0–338,0 м) і у відкладах
зони Globigerina praebulloides за планктонними форамініферами розрізів
свердловин Александровська-32 (гл. 471 м) і Канеловська-7 (інт.
658–660,0 м), Завєтнинська-17 к (гл. 332,0 м), Ніколаєвська-2 (гл. 173,0
м). Зона NP17 відповідає верхній частині кумського горизонту Північного
Передкавказзя і Східного Донбасу і належить до бартонському ярусу МСШ
(див.рис.1). Кореляція: зона визначена у кумському горизонті Криму
(Андрєєва-Григорович, 1980) і Північного Причорномор’я
(Андрєєва-Григорович, Богданович, 1979; Богданович, 1980); верхній
частині нижньокиївської підсвіти (Данг Дик Нга, 1973; Шуменко і Данг Дик
Нга, 1973); середньоеоценових відкладах зони Turborotalia
rotunimarginata дукельської одиниці Польських Карпат (Olszewska,
Smagowicz, 1988); витвицькій і бистрицькій світах у басейні р.
Тисьмениця і Бистриця Надвірнянська Українських Карпат (Романів, 1991);
у верхній частині кушанського горизонту Таджикистану (Музильов,
Салибаєв, 1988); нижній частині кумської світи, нижньосолонській і
нижньоаксайській підсвітах Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996);
есенбекській світі Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у верхній частині
обухівської світи Київського Придніпров’я, низах “мандріківських верств
s.l.” і у верхах кумського горизонту Рівнинного Криму та Керченського
півострова (Савицька, 1996); у нижній частині кумського горизонту
(розріз по р. Хеу) Північного Кавказу, Бахчисарайського району Криму,
західного району Аральського моря, в основі солонської світи
Волго-Донського межиріччя і середній частині шоримського горизонту
Мангишлака (Scherbinina, 2000); у свердловині TDP4 Східної Танзанії
(Bown, 2005); у середній частині мергелю Shahat горизонту Al Bayda
північно-східної Лівії (El Mehaghag, Ashahomi, 2005) та ін.

¬

L U

2

t

oeoe?ccccoeTHTHTHTHTHTHoeoeoeoeOCCoeoe

o

„\

`„\

U Ue 2

t

A

„\

^„\

„\

`„\

($)t*`+®+d.i4e9<=n>’@?E?FHK0Noccccccccccccccccccccccccc

\d\f\TH_ldxg1/4k3/4kaekekthmthn?r?rzs|s.woyz|^…oocUUUUoooooUUooooUUooooo

AE¬AE®AEthIDOeOuess eEonyoocUUooIoooooooUoooooooo

^

j

l

p

r

v

?

1/4

o

th

»

4

B

T

\

~

?

?

 

c

?

1/4

E

I

O

Oe

O

?

o

l

oe oocUUooUooooIIoooooooooo

Igerinoides conglobatus (розріз с. Тополівка, р. Альма) Криму
(Зернецький, Люльєва, 1990); верхах кумського і низах білоглинського
горизонтів Північного Причорномор’я (Богданович, 1980); бистрицькій
світі в басейні р. Бистриця Надвірнянська Українських Карпат (Романів,
1991); верхах кумського і низах білоглинського горизонтів (р. Хеу)
Північного Кавказу (Scherbinina, 2000; Beniamovski et al., 2003);
егізмолінській і верхній частині шубарської і чайдинській світах
Східного Прикаспію (Сидор, 1992) та ін.

Зона Isthmolithus recurvus (NP19). Автори: (Hay et al., 1966; Martini
1970; 1971). Вік: пізній еоцен. Інтервал зони: від FO Isthmolithus
recurvus до FO Sphenolithus pseudoradians. Характерні види: Isthmolithus
recurvus, Chiasmolithus oamaruensis, Discoaster tani nodifer, D.
saipanensis, D. barbadiensis, Ericsonia subdisticha, Reticulofenestra
umbilica, Neococcolithus dubius, Chiasmolithus grandis, Ericsonia
formosa і Coccolithus eopelagicus та ін. Встановлена: у відкладах
альминського (середній частині) горизонту св. 2 (інт. 304,0-276,0 м) і у
складі надзони Discoaster barbadiensis s.l. у відкладах зони Globigerina
conglobatus за планктонними форамініферами свердловин Канеловська-7
(інт. 569–582,0 м) і Мечетинська-20 (гл. 385,0 м, Сальська-27 (інт.
281–244,0 м), Завєтнинська-17к (гл. 299,0 м) і Ніколаєвська-2 (гл. 135,0
м). У схемі Ахметьєва і Беньямовського (2003) зони Isthmolithus recurvus
і Sphenolithus pseudoradians виділяються сумісно і характерні для
середньої-верхньої частин білоглинського горизонту Північного
Передкавказзя та обухівського горизонту Східного Донбасу. Зони
відповідають приабонському ярусу ЗСШ. Кореляція: зона NP19 визначена у
верхах білоглинського горизонту (с. Приятноє Свіданіє) Криму (Музильов,
1980; Богданович, 1984); у менілітовій світі на р. Чечва Скибових Карпат
(Андрєєва-Григорович, Грузман, 1978); егізмолінській, шубарсайській
світах і нижній частині чайдинської світи Східного Прикаспію (Сидор,
1992); білоглинській і баликлейській світах Нижнього Поволжя (Мусатов,
1996); зони NP19-20 виділені з альминського регіоярусу Альминської
западини (Богданович, 2005) та ін.

Зона Sphenolithus pseudoradians (NP20). Автори: Martini (1970). Вік:
пізній еоцен. Інтервал зони: від FO зонального виду до LO Discoaster
saipanensis і D. barbadiensis. Характерні види: Sphenolithus cf.
pseudoradians, Ericsonia subdisticha, Discoaster tani nodifer,
Chiasmolithus oamaruensis, Isthmolithus recurvus, Discoaster
saipanensis, D. barbadiensis, Reticulofenestra umbilica та ін. Вверх по
розрізу кількість видів Discoaster saipanensis і D. barbadiensis суттєво
зменшується. Встановлена: умовно виділена у відкладах альминського
горизонту (верхній частині) свердловини 2 (інт. 276,0–214,0 м) і
відповідає верхній частині надзони Discoaster barbadiensis s.l.
встановленої у відкладах зон Globigerina conglobatus, Bolivina
antegressa і нижній частині зони Heterolepa salensis за планктонними
форамініферами свердловин Канеловська-7 (інт. 569–582,0 м) і
Мечетинська-20 (гл. 385,0 м), Сальська-27 (281–244,0 м), Завєтнинська-17
к (гл. 299,0 м) і Ніколаєвська-2 (гл. 135,0 м). Кореляція: зона NP20
виділена в “перехідних шарах” з Nummulites fabiani retiatus Variamussium
fallax розрізів Шагап і у Приєреванській Вірменії (Андрєєва-Григорович,
1981); у верхньоеоценових відкладах зони крупних глобігеринід і
Globigerinoides conglobatus Скибової зони Карпат (Андрєєва-Григорович,
1978); у верхній частині шарів Plopu з Globigerina зовнішньої флішової
зони Східних Карпат Румунії (Stefanescu et al., 1990); у відкладах зони
Bolivina Бахчисарайського району Криму (Богданович, 1984); у
егізмолінській світі Східного Прикаспію (Сидор, 1992) та ін.

Зона Ericsonia subdisticha (NP21). Автори: Roth & Hay (1967).Вік: пізній
еоцен – ранній олігоцен. Інтервал зони: від LO Discoaster saipanensis і
D. barbadiensis до LO Ericsonia formosa. Верхню межу зони ми не вивчали.
У св. 2 верхня межа зони проводиться на рівні останньої появи Ericsonia
formosa в кизилджарському горизонті нижнього олігоцену
(Андрєєва-Григорович, 1980). Характерні види: присутні Discoaster tani
nodifer, Chiasmolithus oamaruensis, Isthmolithus recurvus, Sphenolithus
pseudoradians, Ericsonia subdisticha, Reticulofenestra umbilica,
Lanternithus minutus, Transversopontis pulcher та ін. Зафіксовано
загальне зменшення кількості видів. Встановлена: у відкладах
альминського горизонту (верхній частині) св. 2 (інт. 214,0–195 м) і по
розрізах свердловин Завєтнинська-17к (гл. 289,0 м) Калмицької зони
Північного Передкавказзя і Ніколаєвська-2 (гл.148,0 м) Східного Донбасу
форамініферової зони Cibicides (Heterolepa) salensis раннього олігоцену.
Зауваження: Дані по нанопланктону свідчать, що форамініферова зона
Cibicides (Heterolepa) salensis відповідає верхній частині зони
Discoaster barbadiensis s.l. і нижній частині зони Ericsonia
subdisticha, що вказує на її діахронність. Таким чином, вік зони
(Heterolepa) salensis – пізньоеоценовий і можливо лише верхня частина є
ранньоолігоценовою. Асоціація зони NP21 характеризує верхню частину
обухівського і нижню частину цимлянського горизонту Східного Донбасу, а
також верхню частину білоглинського і нижню частину майкопського
горизонту Передкавказзя. Зіставляється з верхньою частиною приабонського
і нижньою частиною рюпельського ярусів МСШ. Кореляція: зона NP21
виділена у відкладах кизилджарського горизонту (Музильов, 1980); у
верхній частині шарів з Variamussium falax Приєреванського розрізу
Вірменії (Андрєєва-Григорович, 1981); у верхній частині егізмолінської
світи Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у нижній і середній частинах
товщі мергелів Brebi північно-східної Трансильванії Румунії (Rusu et
al., 1993); у нижній – середній частині цимлянської світи Єргенів і
нижній-середній частині пшехської світи нижнього олігоцену
Прикаспійської западини (Мусатов, 1996); у нижній частині планорбелового
горизонту Криму (Люльєва, 1990); у попільській світі і шешорському
горизонті флішових Карпат (Романів, 1991); у кизилджарському горизонті
підзони Cibicidoides aff. pseudoungerianus Криму (Богданович, 2005) та
ін.

Стратиграфічний об’єм перерв та їхня тривалість. Перерви в осадо-
накопиченні виділені на основі відсутності у розрізі конкретної зони, а
їхня тривалість визначалася з допомогою нової Геологічної Часової Шкали
(GTS, 2004). При аналізі кореляційних схем палеогенових відкладів на
території південної частини колишнього СРСР простежено шість перерв в
осадонакопиченні. Перша перерва відповідає межі крейдяної і палеогенової
систем. У різних районах визначається за відсутністю нанозон NP1-NP3. Її
тривалість – від 1 млн років і більше (Гірський Крим, Південна
Туркменія) до 3,5 млн років (Приволзьке підняття). Простежена в
Гірському Криму (Андрєєва-Григорович, 1980; Музильов, 1980), Північному
Причорномор’ї (Богданович, 1979, 1980), Східному Прикаспію (Сидор,
1992), Нижньому Поволжі (Мусатов, 1996) і Південній Туркменії (Музильов
та ін., 1987). Друга – відповідає межі раннього і пізнього палеоцену і
виділена в Гірському Криму (Андрєєва-Григорович, 1980; Музильов, 1980).
Визначається за відсутністю нанозон NP4, NP5 і, можливо, нижньої частини
зони NP6. Тривалість вимірюється у 1–3,5 млн. років. Третя – найменш
тривала і умовно виділяється за відсутністю нанозони NP7 в середині
качинського часу пізнього палеоцену. Її відносна тривалість приблизно
400 тис. років. Простежена в Гірському Криму (Андрєєва-Григорович,
1980), і можливо присутня у Заволжі (Мусатов, 1996), Південній Туркменії
(Музильов та ін., 1987) і Таджицькій депресії (Музильов і Салібаєв,
1988). Четверта – встановлюється на межі палеоценової та еоценової епох
і визначається за відсутністю нанозон NP9 (верхньої частини), NP10 і
NP11 (нижньої частини). Порівняно з першою перервою вона менш витримана
за простяганням, але рівнозначна за тривалістю (1–3,6 млн років).
Простежується в Гірському Криму (Андрєєва-Григорович, 1980; Музильов,
1980), Північному Причорномор’ї (Богданович, 1979, 1980), Східному
Прикаспію (Сидор, 1992) і Південній Туркменії (Музильов та ін., 1987).
П’ята – встановлена у верхньоеоценових відкладах Північного
Причорномор’я (Богданович, 1979, 1980). Визначається за відсутністю
нанозон NP12-NP13, її тривалість приблизно 2,65 млн років. Шоста –
виділяється також у верхній частині верхньоеоценових відкладів
Північного Причорномор’я (Богданович, 1980) і встановлена за відсутністю
нанозон NP19 (верхньої частини), NP20 і NP21 (нижньої частини).
Тривалість перерви – приблизно 1 млн років.

Таким чином, перерви, що встановлені в розрізах Кримських
парастратотипових свердловин 3а, 2 і 1 мають міжрегіональне значення і
простежуються на значній території – починаючи з Гірського Криму і
Причорномор’я (на Заході) до Таджицької депресії (на Сході). Це можливо,
відображає єдиний етап геотектонічного розвитку південної частини
Східно–Європейської платформи.

Еволюційний розвиток палеоцен-еоценового нанопланктону. Детальний аналіз
вертикального поширення асоціацій нанопланктону вивчених регіонів
південної периферії Східно–Європейської платформи в інтервалі від
верхнього маастрихту до пізнього еоцену включно дозволив виділити такі
етапи еволюційного розвитку: Пізньокрейдяний етап (зона Nephrolithus
frequens) характеризується розвитком комплексу нанопланктону, в якому
домінують види родів: Arkhangelskiella, Deflandrius, Kamptnerius,
Micula, Nephrolithus, Watznauella. Ранньопалеоценовий етап (інтервал зон
Cruciplacolithus tenuis, Chiasmolithus danicus) пов’язаний з
кардинальною зміною і оновленням складу нанопланктону, який
представлений 12 видами, що належать до 8 родів: Cruciplacolithus,
Zygodiscus, Thoracosphaera, Biantholithus, Chiasmolithus, Coccolithus,
Ericsonia. Пізньопалеоценовий етап відрізняється від попереднього різкою
зміною в морфології коколітів. У Криму нанопланктонна асоціація
представлена 22 видами, 12 з яких з’являються вперше і належать до 15
родів (Heliolithus, Coccolithus, Neococcolithus, Cyclococcolithus,
Toweius, Fasciculithus, Ellipsolithus, Sphenolithus, Discoaster та ін.).
Ранньоеоценовий етап (інтервал зони Discoaster lodoensis), встановлений
на Північному Передкавказзі, характеризується новим видовим і родовим
складом. Асоціація представлена 21 видами, які належать до 10 родів:
Discoaster, Lophodolithus, Pontosphaera, Neochiastozygus, Chiasmolithus,
Micrantholithus, Toweius та ін. Середньоеоценовий етап (інтервал зон
Nannotetrina fulgens, Reticulofenestra umbilica, Discoaster saipanensis)
– найтриваліший і характеризується високою частотою видоутворення.
Асоціація нанопланктону складена з 84 видів, які відносяться до 24
родів. Серед них найтиповішими є роди Discoaster, Chiasmolithus,
Neococcolithus, Coccolithus, Nannotetrina, Helicosphaera, Sphenolithus,
Reticulofenestra та ін. Пізньоеоценовий–ранньоолігоценовий етап
поділяється на два підетапи. Наприкінці пізньоеоценового підетапу
з’являються перші тенденції до скорочення видового і родового складу
нанопланктону. Пізньоеоценовий підетап налічує до 27 видів, які належать
до 15 родів. Серед них лише незначна частина є новими (Chiasmolithus
oamaruensis, Isthmolithus recurvus види роду Reticulofenestra). Для
цього часу характерне значне поширення родів родини Noelarhabdaceae
(Cribrocentrum, Dictyococcites, Reticulofenestra). Помітне зменшення
кількості видів розеткоподібних дискоастерів. Ранньоолігоценовий підетап
характеризується зменшенням кількості нанопланктону, переважають
бореальні види Isthmolithus recurvus, Ericsonia subdisticha,
Reticulofenestra spp. і відсутні розетковидні представники роду
Discoaster (D. saipanensis, D. barbadiensis).

Таким чином, встановлена етапність еволюційного розвитку нанопланктону
на території південної периферії Східно–Європейської платформи
обґрунтовує виділення зон стандартної зональної шкали за нанопланктоном,
яка стала основою для розчленування розрізів палеогенових відкладів
дослідженої території і проведення міжрегіональної кореляції.

ПАЛЕОЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ БАСЕЙНІВ ПІВДЕННОЇ ПЕРИФЕРІЇ
СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ ЗА НАНОПЛАНКТОНОМ

Проведений аналіз екології сучасного нанопланктону, а також власні й
опубліковані дані з палеоекології викопних видів дозволяють виділити
екогрупи, які характеризують кліматичну зональність і біономічні умови
їхнього існування. Вивчення сучасних коколітофорид засвідчило, що
основна маса коколітів різко змінює свою кількість залежно від
географічної широти: зменшується в полярних зонах, і навпаки —
збільшується у приекваторіальних чи екваторіальних зонах Світового
океану.

Для встановлення біогеографічних зон найбільш інформативними є види з
чіткою просторовою прив’язкою до конкретних кліматичних областей
океанів. Для таких довгоіснуючих видів зібрано палеоекологічні
характеристики, які вказують на ареали їхнього поширення та
концентрації. За цією ознакою палеогенові види об’єднано в групи, які
характеризують такі біогеографічні зони (Дмитренко, 1993):
екваторіально-тропічну (Helicosphaera heezenii, Discoaster tani, види
роду Heliolithus); вузькотропічну (Chiasmolithus grandis, Discoaster
binodosus, Discoaster saipanensis, Discoaster barbadiensis,
Fasciculithus involutus, Coranocyclus nitescens, Helicosphaera compacta,
Sphenolithus radians, Discoaster tani nodifer); широкотропічну
(Cyclicargolithus floridanus, Sphenolithus moriformis, Discoaster
deflandrei); субтропічну (Coccolithus eopelagicus, Markalius inversus,
Cruciplacolithus tenuis, Chiasmolithus bidens, Reticulofenestra
umbilica, види роду Thoracosphaera, Zygrhablithus bijugatus та ін.);
зону холодних субтропіків та помірних областей (Coccolithus pelagicus,
Chiasmolithus oamaruensis, Isthmolithus recurvus, Biantholithus sparsus,
Chiasmolithus expansus, Cribrocentrum reticulata). За палеобіономічними
характеристиками (Baldi-Beke, 1983; Савицька, 1996) виділяються види,
які розвинуті у відкритоокеанічному середовищі (Coccolithus,
Cribrocentrum, Cyclicargolithus, Discoaster та ін), зоні
помірно-мілководного шельфу (Lanternithus, Isthmolithus, Zygrhablithus,
Nannotetrina, Thoracosphaera та ін.), прибережно-мілководній літоральній
зоні шельфу (Braarudosphaera, Discolithina (Pontosphaera),
Rhabdosphaera, Transversopontis, Micrantholithus, Pemma, Zygrhablithus,
Neococcolithus dubius та ін.).

Дослідження видового складу нанопланктону в різних районах південної
периферії Східно–Європейської платформи свідчить про таке:

Палеоценова епоха. Ранній палеоцен. Бахчисарайський стратотиповий район.
У білокам’янському басейні розвивалися види субтропічної (Markalius
inversus, види роду Thoracosphaera, Cruciplacolithus tenuis та ін.) і
вузькотропічної (Coccolithus cavus) екологічних зон. За
палеобіономічними умовами переважають види прибережних мілководних умов
літоральної зони шельфу (Braarudosphaera, Micrantholithus) і помірно
мілководного шельфу (Thoracosphaera).

Пізній палеоцен. Бахчисарайський стратотиповий район. За кліматичними
ознаками в качинському басейні домінували види субтропічної (Markalius
inversus, види роду Thoracosphaera, Braarudosphaera discula та ін.),
рідше екваторіально-тропічної (види роду Heliolithus) екологічних зон.
За палеобіономічними ознаками переважає група таксонів прибережних
мілководних умов літоральної зони шельфу (Braarudosphaera,
Micrantholithus) і помірно-мілководного шельфу (Thoracosphaera).

Північне Передкавказзя. В басейні Гарячого Ключа розвивалася нечисленна
асоціація нанопланктону. За кліматичними ознаками переважають види
екваторіально-тропічної (види роду Heliolithus) і вузькотропічної
(Fasciculithus sp., Coccolithus cavus та ін.), рідше субтропічної
(Chiasmolithus bidens, Thoracosphaera) екозон. За палеобіономічними
умовами поширені види відкритоокеанічного середовища (Discoaster і
Chiasmolithus), рідше – помірно мілководного шельфу (Thoracosphaera,
Coranocyclus) і прибережних мілководних умов літоральної зони шельфу
(Pontosphaera, Micrantholithus).

Еоценова епоха. Ранній еоцен. Північне Передкавказзя і Східний Донбас. У
дружбинському і сальському басейнах розвивався нечисленний комплекс
нанопланктону, який за кліматичними ознаками належить до видів
субтропічної (Thoracosphaera operculata, Chiasmolithus bidens та ін.) і
вузькотропічної екозон (Discoaster binodosus binodosus, Chiasmolithus
grandis та ін.). За палеобіономічними умовами переважають види
відкритоокеанічного середовища (рід Discoaster), менше поширені види
прибережно-мілководної літоральної зони шельфу (роди Pontosphaera,
Micrantholithus).

Середній еоцен. Бахчисарайський стратотиповий район. У керестинському
басейні широко розповсюджені види субтропічної (Chiasmolithus bidens,
Zygrhablithus bijugatus, Sphenolithus furcalithoides, Helicosphaera
seminulum, Ericsonia formosa та ін.), рідше вузькотропічної (Discoaster
saipanensis, Sphenolithus radians, Chiasmolithus grandis, Discoaster
binodosus та ін.) екозон. За палеобіономічними умовами переважають види
помірно мілководного шельфу (Nannotetrina fulgens, Lanternithus minutus,
Zygrhablithus та ін.) і прибережно-мілководної зони літорального шельфу
(Braarudosphaera, Pemma, Micrantholithus, Rhabdosphaera). До кінця
керестинського часу кількість видів відкритоокеанічного середовища
зростає і переважає над видами мілководної екозони. В кумському басейні
домінують види субтропічної екозони (Reticulofenestra umbilica,
Chiasmolithus bidens, Zygrhablithus bijugatus, Discoaster barbadiensis,
D. saipanensis та ін.), рідше – вузькотропічної (Discoaster tani
nodifer, Sphenolithus radians, Chiasmolithus grandis, Discoaster
binodosus та ін.). Водночас зростає кількість “холодноводних форм” –
Reticulofenestra, Chiasmolithus. За біономічними ознаками поширені види
відкритоокеанічного середовища, зростає роль видів
прибережно-мілководної зони шельфу.

Північне Передкавказзя і Східний Донбас. У куберлинсько-кумському
басейні розвинуті види субтропічної (Thoracosphaera operculata,
Chiasmolithus bidens, Coccolithus eopelagicus, Reticulofenestra
umbilica, Coccolithus subdistichus та ін.) і вузькотропічної
(Chiasmolithus grandis, Coranocyclus nitescens, Discoaster barbadiensis,
D. saipanensis та ін.) екозон. У незначній кількості є представники
холодних субтропіків та помірних областей (Coccolithus pelagicus,
Blackites creber). За палеобіономічними ознаками переважають види
відкритоокеанічного середовища (Discoaster, Cribrocentrum, Coccolithus
та ін.), рідше помірно мілководної і прибережно мілководної зони шельфу.

Інгулецький район УЩ. У бучацько-київському басейні поширені види
широко- (Discoaster deflandrei, Sphenolithus moriformis,
Cyclicargolithus formosus) і вузькотропічної (Discoaster barbadiensis,
Discoaster binodosus binodosus, Chiasmolithus grandis, та ін.) екозон.
Менше розвинуті субтропічні види (Zygrhablithus bijugatus,
Reticulofenestra umbilica та ін.). За палеобіономічними ознаками – види
помірно мілководної і прибережно літоральної зони шельфу.

Пізній еоцен. Бахчисарайський стратотиповий район. У білоглинському
басейні були поширені види субтропічної (Helicosphaera seminulum,
Neococcolithus dubius, Ericsonia formosa, Reticulofenestra umbilica та
ін.) і вузькотропічної (Discoaster tani nodifer, D. saipanensis, D.
barbadiensis, D.binodosus та ін.) екозон. Наприкінці пізньоеоценового
часу в палеобасейні зростає кількість видів холодних субтропіків та
помірних областей (Chiasmolithus oamaruensis, Isthmolithus recurvus та
ін). Водночас зростає кількість видів прибережно-мілководної літоральної
зони шельфу (Pemma, Braarudosphaera, Micrantholithus, Rhabdosphaera та
ін.), менше розвинуті види відкритоокеанічних умов.

Північне Передкавказзя і Східний Донбас. У білоглинському і обухівському
басейнах відзначено загальну тенденцію до зменшення видового складу
тепловодного нанопланктону і збільшення ролі “холодноводних” форм, що
свідчить про формування помірної кліматичної зони. Поширені види
субтропічної (Zygrhablithus bijugatus, Reticulofenestra umbilica,
Reticulofenestra bisecta, Ericsonia subdisticha та ін.) і
вузькотропічної (Discoaster barbadiensis, D. tani nodifer, D.
saipanensis, D. barbadiensis) зон. Як і в Криму, домінують види холодних
субтропіків, помірних областей і відкритоокеанічних умов.

Палеогідрографічна характеристика палеоцен-еоценових басейнів південної
периферії Східно – Європейської платформи.

Ранній палеоцен. У білокам’янський час у районі Гірського Криму існував
теплий, мілководний басейн. У цей час відбулося підняття території, яке
розпочалося ще в пізній крейді. Це спричинило перерви в осадонакопиченні
і поширення відкладів мілководної фації (сірий глауконітовий вапняк
потужністю до 50 м), які незгідно залягають на маастрихтських
утвореннях. В асоціації нанопланктону переважають види мілководного
шельфу і субтропічної та вузькотропічної екологічних зон.

Пізній палеоцен. У качинський час відбувалося незначне прогинання
території і трансгресія моря. Нагромаджуються товщі сірих мергелів.
Комплекс нанопланктону свідчить про мілководні і помірно-мілководні
умови. Панував перехідний від тропічного до субтропічного палеоклімат. У
час Гарячого Ключа в Північному Передкавказзі накопичувалися малопотужні
карбонатні і безкарбонатні алевроліти. Встановлений у них нанопланктон
підтверджує теплий (від тропічного до субтропічного) клімат. Незначна
кількість і низький ступінь збереженості фосилій, можливо, пов‘язані з
сильним зносом теригенного матеріалу з континентального схилу.

Ранній еоцен. На початку еоценової епохи територія Передкавказзя зазнала
трансгресії, яка значно розширила площу пізньопалеоценового басейну.
Відклади, які накопичувалися на початку еоценової епохи, мали більш
глинистий характер. У середньосальський і дружбинський час у межах
Північного Передкавказзя і Східного Донбасу басейн був субтропічним. У
Передкавказзі він був більш глибоководним (масовий розвиток видів роду
Discoaster) і мав широкі зв’язки з теплими морями. На території Східного
Донбасу басейн був розташований неподалік суші і зазнавав сильного
теригенного зносу.

Середній еоцен. У Криму відбувається незначне прогинання при
максимальній трансгресії моря. Зростає кількість карбонату у відкладах,
що може вказувати на підвищення температури поверхневих вод. У
керестинський час у Криму панував неглибокий, тепловодний басейн, в
якому накопичувалися товщі зеленувато-сірого мергелю. Серед
нанопланктону переважали види субтропічної та вузькотропічної
екологічних груп та мілководної зони шельфу.

На початку кумського часу зберігаються попередні умови осадонакопичення,
за яких відкладаються товщі сірого та коричнево-сірого мергелю. В
басейні розвивалися види субтропічної і вузькотропічної екозон. Басейн
був мілководним, про що свідчить перевага видів мілководної зони шельфу
(45%) над видами відкритоокеанічного середовища (35%). З середини
кумського часу відбувається пониження температури і поглиблення басейну,
що спричинило зростання кількості “холодноводних форм” над
“тепловодними” (рис.4).

На території Північного Передкавказзя і Східного Донбасу в куберлинський
(пізньочеркеський) – керестинський час розвивався тепловодний морський
басейн, в якому накопичувалися карбонатні і безкарбонатні глини.
Нанопланктон представлений видами субтропічної і вузькотропічної
екологічних зон. Перевага видів відкритоокеанічного середовища з малою
кількістю видів прибережно мілководної зони шельфу може вказувати на
його поглиблення. Присутність видів різних екологічних груп вказує на
активний гідродинамічний режим і широкі зв’язки з іншими басейнами.

У бучацький час на південному схилі Українського Щита відбулася
трансгресія. В околицях м. Інгулець існував мілководний басейн, в якому
накопичувалася алеврито-глиниста вугільна товща. У цих відкладах
нанопланктону невивлено. Лише наприкінці бучацького часу відбувається
поглиблення території і з’являється нанопланктон широкотропічної і
субтропічної екозон. У київський час відбуваються процеси подальшого
поглиблення ділянки басейну і кількісно переважають види
відкритоокеанічних умов.

Пізній еоцен. Басейн Гірського Криму зазнав поглиблення, внаслідок чого
накопичувалася потужна товща світлого мергелю. Асоціація нанопланктону
представлена видами субтропічної екозони і групи холодних субтропіків та
помірних областей, менш поширені таксони вузькотропічної групи. За
палеобіономічними ознаками до середини альминського часу переважають
види відкритоокеанічного середовища. Водночас до кінця альминського часу
зростає кількість видів мілководних умов. Таким чином, басейн Гірського
Криму, що існував на початку альминського часу, був тепловодним і мав
широкі зв’язки з відкритими акваторіями. З середини альминського часу
басейн зазнавав значного похолодання (див.рис.4) і обміління .

У білоглинський і обухівський час на території Північного Передкавказзя
і Східного Донбасу панував відкритоокеанічний басейн, в якому
накопичувалися карбонатно-глинисті відклади. Асоціація нанопланктону
представлена видами субтропічної, вузькотропічної, широкотропічної
екозон і групою холодноводних субтропіків та помірних областей. Останні
наприкінці еоцену домінували, що вказує на тенденцію до зниження
температур поверхневих вод і формування помірно тепловодного басейну. В
цей час басейн у Північному Передкавказзі і Східному Донбасі був більш
тепловодним, ніж кримський.

МОНОГРАФІЧНИЙ ОПИС ХАРАКТЕРНИХ ВИДІВ НАНОПЛАНКТОНУ

З палеоцен-еоценових відкладів району досліджень детально вивчено 114
видів нанопланктону, які належать до 38 родів, 14 родин і 4 порядків.
Монографічний опис нанофосилій проведено за класифікацією J. Young & P.
Bown (1997). Уперше з палеоцен-еоценових відкладів Північного
Передкавказзя і Східного Донбасу описано 15 видів, які належать до 2
порядків, 3 родин і 4 родів Helicosphaera, Chiasmolithus, Nannotetrina
і Ericsonia. Укладений атлас складається з 19 фототаблиць, у яких
зображено 111 видів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено результати вивчення нанопланктону
палеоцен-еоценових відкладів з чотирьох південних регіонів
Східно–Європейської платформи. Отримані результати дозволяють зробити
такі висновки:

Встановлені зони Nannotetrina fulgens (NP15) і Discoaster tani nodifer
(NP16) у відкладах малинівської світи бучацького і староінгулецької
світи київського горизонтів південного схилу Українського Щита (УЩ). Це
дозволило обґрунтувати вік світ і зіставити їх з верхньою частиною
лютецького–нижньою частиною бартонського ярусів МСШ. Результати вивчення
нанопланктону підтверджуються даними планктонних форамініфер і молюсків.

Уперше вивчені асоціації нанопланктону та встановлені зони у
палеогенових відкладах семи свердловин Ейсько-Армавірської, Ростовської
і Калмицької підзон Північного Передкавказзя й Східного Донбасу:
Палеоцен. Надзона Heliolithus характеризує відклади горизонту Гарячого
Ключа верхнього палеоцену. Еоцен. Зона Discoaster lodoensis (NP13)
характеризує відклади середньосальського підгоризонту Східного Донбасу і
середню частину дружбинського горизонту Передкавказзя іпрського ярусу.
Зона Nannotetrina fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16) та зона
Discoaster saipanensis (NP17) відповідають відкладам куберлинського,
керестинського і кумського горизонтів і зіставляються з лютецьким і
бартонським ярусами ЗСШ. Надзона Discoaster barbadiensis s.l.
характеризує білоглинський горизонт Північного Передкавказзя та
обухівський горизонт Східного Донбасу і приабонський ярус ЗСШ. Зона
Ericsonia subdisticha (NP21) відповідає верхній частині білоглинського і
обухівського горизонтів верхнього еоцену і низам хадумського
надгоризонту нижнього олігоцену Північного Передкавказзя та Східного
Донбасу. За нанопланктоном доведено діахронність відкладів зони
Cibicides (Heterolepa) salensis. Її віковий інтервал змінюється в межах
від пізнього еоцену до раннього олігоцену.

У розрізах парастратотипових свердловин 3а і 2 Бахчисарайського району
простежено розвиток нанопланктону від пізньої крейди до пізнього еоцену
і виділено зони: Cruciplacolithus tenuis (NP2), Chiasmolithus danicus
(NP3), Heliolithus kleinpelli (NP6), Heliolithus riedelii (NP8),
Nannotetrina fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16), Discoaster
saipanensis (NP17), Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus
recurvus (NP19), Sphenolithus pseudoradians (NP20) і Ericsonia
subdisticha (NP21).

За результатами вивчення послідовності зональних асоціацій нанопланктону
розраховано тривалість трьох перерв в осадонакопиченні в розрізах
стратотипових свердловин Бахчисарайського району. Перша перерва
відповідає межі крейди і палеогену і встановлюється за відсутністю
верхньої частини зони Nephrolithus frequens і зони Markalius inversus
(NP1). Тривалість перерви за Геологічною Часовою Шкалою (GTS, 2004)
становить біля 1 млн років. Ця перерва в осадонакопиченні простежена з
Гірського Криму до Південної Туркменії.

Друга перерва встановлена на межі білокам’янського і качинського
горизонтів і визначається за відсутністю зон Ellipsolithus macellus
(NP4) і Fasciculithus tympaniformis (NP5). Тривалість перерви –
приблизно 3,5 млн років. Вона простежується лише в Кримському регіоні.

Третя перерва зафіксована між качинським і бахчисарайським регіоярусами
за відсутністю верхньої частини зони Discoaster multiradiatus (NP9),
зони Tribrachiatus contortus (NP10) і, можливо, самих низів зони
Discoaster binodosus (NP11). Тривалість перерви – приблизно 1,2–3,5 млн
років. Вона простежена з Гірського Криму до Південної Туркменії.

Палеоекологічний аналіз нанопланктону дозволив виділити такі екологічні
групи: екваторіально-тропічні, широкотропічні, субтропічні значного
поширення, холодних субтропіків та помірних областей. За
палеобіономічними умовами виділено асоціації мілководного шельфу,
відносно мілководного шельфу і відкритоокеанічного басейну.

Доповнено палеогідрологічну характеристику палеоцен-пізньоеоценових
басейнів вивчених регіонів південної периферії Східно-Європейської
платформи.

У палеоцені (білокам‘янський і качинський час) у Криму існував тропічний
басейн, який спочатку був мілководним, а згодом зазнав незначного
поглиблення. На Північному Кавказі в час Гарячого Ключа існував
тепловодний, відносно глибокий басейн.

У ранньому еоцені на Північному Передкавказзі і в Східному Донбасі
(черкеський і середньосальський час) існував морський тепловодний
басейн, який мав широкі зв‘язки з водами Тетису. В цей час значного
розквіту набули тропічні види роду Discoaster. На Північному
Передкавказзі басейн був відкритоокеанічним і відносно глибоководним, а
у Донбасі – мілководним зі значним теригенним розбавленням, на що вказує
погана збереженість та бідний видовий склад нанопланктону.

В середньому еоцені існував тропічний басейн, який був мілководним на
південному схилі Українського Щита і в Криму. Лише наприкінці середнього
еоцену (кумський час) відзначено збільшення глибини і зниження
температури поверхневих вод.

На початку пізнього еоцену у Криму і на Північному Передкавказзі басейн
був відносно тепловодним. Лише наприкінці цього часу відзначено загальне
пониження температури поверхневих вод басейнів, що фіксується
збільшенням кількості Cribrocentrum reticulatum і Isthmolithus recurvus
та інших видів помірних областей. Цей процес найбільш чітко проявився в
Криму. Водночас у Криму зростає кількість мілководних форм.

Простежено шість етапів розвитку нанопланктону, які обґрунтовують
виділення зон стандартних шкал і виступають надійним інструментом для
розчленування палеоцен-еоценових відкладів районів досліджень.

Вперше з вивчених палеогенових відкладів Північного Передкавказзя і
Східного Донбасу описано найбільш поширені види нанопланктону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андреева-Григорович А. С., Березовский А. А, Вага Д. Д. О.
Наннопланктон и моллюски эоценовых отложений Криворожского железорудного
бассейна // Теоретичні та прикладні аспекти сучасної біостратиграфії
фанерозою України: Зб. наук. пр. ІГН НАНУ. – К., 2003. – С. 3–5.
(проводилися лабораторні роботи і визначалися види нанопланктону).

2. Березовский А. А., Вага Д. Д. О. Корреляция среднеэоценовых стратонов
по наннопланктону и моллюскам // Сучасні проблеми геологічної науки: Зб.
наук. пр. ІГН НАНУ. – К., 2003. – С. 287–290 (зібраний увесь наявний
матеріал по середньоеоценовому нанопланктону).

3. Вага Д. Д. О. Биостратиграфия палеогеновых отложений Донбасса и
Большого Кавказа // Проблеми стратиграфії фанерозою України: Зб. наук.
пр. ІГН НАНУ. – К., 2004. – С. 122–127.

4. Вага Д. Д. О. Порівняльні палеоекологічна і палеогеографічна
характеристика палеогенових морських басейнів південної частини
Східної–Європейської платформи за нанопланктоном // Біостратиграфічні
критерії розчленування і кореляції відкладів фанерозою України: Зб.
наук. пр. ІГН НАНУ. – К., 2005. – С. 136–139.

5. Andreyeva-Grigorovich, A. S., Waga, D. D. O. Age range of Heterolepa
(Cibicides) salensis zone of the Northern Caucasus and its correlation
according to nannofossils // 11-th International Nannoplankt. Assoc.
Conference (INA). – Lincoln, Nebraska (USA), 2006. – P. 91–92.
(визначалися види нанопланктону і зроблений переклад на англійську мову)

АНОТАЦІЇ

Вага Д. Д. О. Нанопланктон палеоцен-еоцену південної периферії
Східно-Європейської платформи. – Рукопис.

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за
спеціальністю 04.00.09. – палеонтологія і стратиграфія. – Інститут
геологічних наук НАН України, Київ, 2007.

У дисертації розглядається нанопланктонне зонування, палеогеографічні і
палеоекологічні реконструкції палеоцен-еоценових басейнів седиментації
південної частини Східно-Європейської платформи.

У роботі наводиться аналіз систематичного складу нанопланктону з
розрізів палеоцен-еоценових відкладів свердловин Бахчисарайського району
Криму, Північного Передкавказзя, Східного Донбасу і розрізу Інгулецького
кар‘єру Українського Щита (УЩ). У палеоцен-еоценових відкладах
встановлено комплекси 12 нанопланктонних зон: Cruciplacolithus tenuis
(NP2), Chiasmolithus danicus (NP3; Heliolithus kleinpelli (NP6) і
Heliolithus riedeli (NP8), Discoaster lodoensis (NP13), Nannotetrina
fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16), Discoaster saipanensis
(NP17), Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus (NP19),
Sphenolithus pseudoradians (NP20), Ericsonia subdisticha (NP21).
Визначено і уточнено відносний вік палеогенових відкладів Північного
Передкавказзя, Східного Донбасу і Інгулецького кар’єру, а також
встановлено перерви в розрізах палеоцену і еоцену Криму та визначена
їхня тривалість. З відкладів малинівської і староінгулецької світ
бучацького і київського горизонтів південного схилу УЩ встановлені зони
Nannotetrina fulgens (NP15) і Discoaster tani nodifer (NP16), за якими
ці відклади зіставляються з лютецьким і бартонським ярусами ЗСШ.
Проведена кореляція встановлених зональних підрозділів у кожному
конкретному регіоні зі стратиграфічними шкалами палеогену України
(Зосимовича та ін., 2005), Росії (Ахметьєва і Беньямовського, 2003),
Міжнародною Стратиграфічною Шкалою (Berggren et al.,1995) і Геологічною
Часовою Шкалою (GTS, 2004).

За палеоекологічним аналізом виділено п’ять екогруп нанопланктону:
екваторіально-тропічні, широкотропічні, вузькотропічні, субтропічні і
види холодних субтропіків і помірних областей. За палеобіономічними
умовами встановлені види мілководного шельфу, відносно мілководного
шельфу і відкритоокеанічного басейну.

Додається атлас, що містить 111 фотографій характерних видів
нанопланктону, зроблених з допомогою світлового і скануючого
мікроскопів.

Ключові слова: нанопланктон, палеоген, палеогеографія, палеоекологія,
Гірський Крим, Північне Передкавказзя, Східний Донбас, Інгулецький
розріз.

Вага Д. Д. О. Нанопланктон палеоцен-эоцена южной периферии
Восточно-Европейской платформи. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата геологических наук по
специальности 04.00.09. – палеонтология и стратиграфия. – Институт
геологических

наук НАН Украины, Киев, 2007.

В диссертации приводится наннопланктонное зонирование,
палеогеографические и палеоэкологические реконструкции
палеоцен-эоценовых бассейнов южной периферии Восточно–Европейской
платформы.

В работе приведен анализ систематического состава нанопланктона из
разрезов скважин Бахчисарайского района Крыма, Северного Предкавказья,
Восточного Донбасса, а также разреза Ингулецького карьера УЩ. В
результате из палеоцен-эоценовых отложений этих регионов выделено 12
нанопланктонных зон: Cruciplacolithus tenuis (NP2), Chiasmolithus
danicus (NP3); Heliolithus kleinpelli (NP6) и Heliolithus riedeli (NP8),
Discoaster lodoensis (NP13), Nannotetrina fulgens (NP15), Discoaster
tani nodifer (NP16), Discoaster saipanensis (NP17), Chiasmolithus
oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus (NP19), Sphenolithus
pseudoradians (NP20), Ericsonia subdisticha (NP21). Это дало возможность
в области Северного Предкавказья, Восточного Донбасса и южного склона
Украинского щита определить и уточнить относительный возраст
литостратиграфических единиць, а также установить объем и
продолжительность перерывов в осадконакоплении в Крыму в палеогеновое
время. Установлено, что выделенные перерывы в скважинах Бахчисарайського
стратотипического района имеют широкое географическое распространение.
Всего в районе исследования выделено 6 перерывов. Из них 2 четко
выделяются: первый – между меловой и палеогеновой системами (Крым,
Причерноморье, Восточный Прикаспий, Нижнее Поволжье и Южная Туркмения),
и второй – между палеоценовым и эоценовым отделами (Крым, Причерноморье
и Восточный Прикаспий). Продолжительность этих перерывов приблизительно
одинаковая (1–3,6 млн. лет). Из отложений малиновской и староингулецкой
свит бучакского и киевского региоярусов южного склона Украинского щита
(УЩ) установлены зоны Nannotetrina fulgens (NP15) и Discoaster tani
nodifer (NP16), или нижняя подзона Discoaster bifax (CP14a), которые
отвечают лютетскому и бартонскому ярусам Международной Стратиграфической
Шкалы. Приводится корреляция установленных зональных подразделений в
каждом конкретном регионе со стратиграфическими шкалами палеогена
Украины (Зосимович и др., 2005), России (Ахметьев, Беньямовський, 2003),
Международной стратиграфической шкалой (Berggren et al.,1995) и новой
Геологической Временной Шкалой (GTS, 2004) и другими одновозрастными
образованиями.

В исследуемом регионе выделено шесть этапов эволюционного развития
наннопланктона: позднемеловой, раннепалеоценовый, позднепалеоценовый,
раннеэоценовый, среднеэоценовый и позднеэоценовый-раннеолигоценовый.
Выделенная этапность совпадает с установленной последовательностью Н. Г.
Музыльёва, А. С. Андреевой-Григорович, Е. М. Богданович и др.

На основании палеоэкологического анализа установлено пять экогруп
наннопланктона: экваториально-тропические, широкотропические,
узкотропи-ческие, субтропические и виды холодных субтропиков и умеренных
областей. По палеобиономическим характеристикам выделены ассоциации
нанопланктона мелководного шельфа, относительно мелководного шельфа и
открытоокеанского бассейна. Уточнены и дополнены данные о температурном
и батиметрическом

режиме палеобасейнов и проведена их палеогидрографическая и
палеоэкологическая реконструкция.

Составлен атлас, который содержит 111 фотографий характерных видов
наннопланктона, выполненных под световым и растровым микроскопами.
Впервые из палеоцен-эоценовых отложений Северного Предкавказья и
Восточного Донбасса описано 15 характерных видов родов Helicosphaera,
Chiasmolithus, Nannotetrina и Ericsonia.

Ключевые слова: наннопланктон, палеоген, палеогеография, палеоэкология,
Горный Крым, Северное Предкавказье, Восточный Донбасс, Ингулецкий
разрез.

Waga D. D. O. The Paleocene-Eocene nannofossils of the southern rim of
the East European Platform. – Manuscript.

The pHD thesis paper on speciality 04.00.09 – paleontology and
stratigraphy. – Institute of Geological Sciences of the National Academy
of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

The thesis paper includes data of biozonation, paleogeographical and
paleoecological reconstructions of Paleocene-Eocene basins of the
southern rim of East European platform based on nannofossils.

The paper represents the detail systematic studies of nannofossils from
the boreholes of Crimea, Northern Precaucasus, East Donbas and a
cutsection of the Inguletsk quarry. As a result the following 12
standard nannoplankton zones have been established: Cruciplacolithus
tenuis (NP2), Chiasmolithus danicus (NP3); Heliolithus kleinpelli (NP6),
Heliolithus riedeli (NP8), Discoaster lodoensis (NP13), Nannotetrina
fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16), Discoaster saipanensis
(NP17), Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus (NP19),
Sphenolithus pseudoradians (NP20), Ericsonia subdisticha (NP21). It
allowed to identify, correct the age of the studied sediments and to
estimate the duration of unconformities in Crimea. Initially zones
Nannotetrina fulgens (NP15) and Discoaster tani nodifer (NP16) of Middle
Eocene have been identified from the sediments that belong to malinovska
and staroingulekska suites (Buchak and Kiev formations) of the southern
slope of Ukrainian Shield. The paleoecological analyze allowed to
establish such ecogroupes: equatorial-tropic, tropical, subtropical and
species of cold subtropics and boreal regions.

A correlation of the distinguished zonal units in each region with the
Stratigraphic schemes of Paleogene of Ukraine (Zosimovitch et al.,
2005), Russia (Ahmetiev et Beniamovskiy, 2003), Berggren et al.,1995 and
GTS, 2004 is given.

The atlas of dominant species was achieved by using light and scanning
microscopes.

Key words: nannoplankton, Paleogene, biostratigraphy, paleogeography,
paleoecology, Mountain Crimea, North Precaucasus, East Donbas, Inguletsk
section.

Похожие записи