НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут геологічних наук

Гоцанюк Галина Іванівна

УДК 564: 551.762 (477.87)

Молюски і стратиграфія юрських відкладів пенінської зони українських
карпат

04.00.09 – палеонтологія і стратиграфія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата геологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історичної геології та палеонтології
геологічного факультету Львівського національного університету імені
Івана Франка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук, професор Лещух
Роман Йосипович, завідувач кафедри історичної геології та палеонтології
Львівського національного універси-тету імені Івана Франка, Міністерство
освіти і науки України,

м. Львів

Офіційні опоненти: доктор геолого-мінералогічних наук

Іванік Михайло Михайлович, завідувач відділу стратиграфії та
палеонтології мезозойських відкладів, Інститут геологічних наук НАН
України, м. Київ

кандидат геолого-мінералогічних наук

Нероденко Володимир Минович, доцент геологічного факультету, Київський
національний університет

імені Тараса Шевченка Міністерство освіти і науки України,

м. Київ

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет,
геолого-географічний факультет Міністерство освіти і науки України, м.
Дніпропетровськ

Захист відбудеться 14 квітня 2004 р. 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 26.162.01 при Інституті геологічних наук
НАН України за адресою: 01054, Київ-54,

вул. О. Гончара, 55-б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук
НАН України за адресою: 01054, Київ-54,

вул. О. Гончара, 55-б

Автореферат розісланий 10 березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради

кандидат геол.-мін. наук ______________ Рябоконь Т.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. Юрські відклади в межах гірської споруди Українських
Карпат внаслідок складної покривної будови останніх мають обмежене
поширення і протягом тривалого часу в палеонтолого-стратиграфічному
відношенні залишалися слабо вивченими. Стратифікація і кореляція цих
відкладів базувалася в основному на літологічних особливостях певних
фрагментів розрізів, на умовних співвідношеннях між ними і на
поодиноких, часто досить розрізнених знахідках палеобіологічних рештків.

Український сегмент Карпатської споруди займає важливе положення у
Карпато-Балканській тектонічній системі і тому від детальності і
обґрунтованості розробки стратиграфії юрських відкладів залежить
розуміння й вирішення багатьох питань місцевої та регіональної
стратиграфії, а також низки загальних міжрегіональних проблем, зокрема
стратиграфічної кореляції Східних Карпат (Польща, Словаччина) з
Південними Карпатами (Румунія), встановлення досить складної та
специфічної юрської історії цієї частини Мезотетісу.

Дуже важливе корелятивне розташування Українських Карпат між Західними і
Південними Карпатами, а також відсутність детальних
палеонтолого-стратиграфічних досліджень і, зокрема, їх основи –
монографічного вивчення найважливішої для стратиграфічного розчленування
юрських відкладів групи палеоорганізмів – головоногих молюсків,
визначило особливо гостру актуальність проблеми детального
палеонтолого-стратиграфічного вивчення юрських відкладів Пенінської
зони, де вони представлені найповніше.

Вирішення цієї важливої актуальної проблеми має також і пряме прикладне
значення, оскільки в одновікових відкладах Передкарпатського прогину та
інших регіонах юрські утворення вміщують промислові скупчення нафти і
газу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
на кафедрі історичної геології та палеонтології геологічного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка в межах
бюджетних і госпдоговірних науково-дослідних тематичних робіт:
“Стратиграфія і кореляція перспективних в нафтогазовому відношенні
юрських відкладів півдня і заходу України” (держ. реєстраційний №
0100U001433), “Комплексне літолого-стратиграфічне вивчення автохтону
Українських Карпат і прилеглих прогинів як перспективного об’єкту на
нафту і газ” (держ. реєстраційний № 0102U 003561), а також у рамках
угоди з ДП “Західукргеологія” (м. Львів) № Гі-8-01 “Деталізація
стратиграфії і літології юрських відкладів заходу України з метою
уточнення напрямків пошукових робіт на нафту і газ”.

Мета i задачі дослiджень. Основна мета роботи полягала у вирішенні
наукових проблем, а саме – першому монографічному вивченні
ортостратиграфічної для юрської системи групи головоногих молюсків
Пенінської структурно-тектонічної одиниці Українських Карпат і,
базуючись на нових отриманих результатах, у створенні детальної
стратиграфічної та кореляційної схеми юрських утворень цієї одиниці.
Об’єктом досліджень є юрські відклади Пенінської зони Українських
Карпат. Предмет досліджень – головоногі молюски, а саме юрські амоніти
та наутилоідеї.

Для досягнення поставленої мети було проведено:

детальне вивчення перевідкладених у верхньокрейдових утвореннях окремих
брил юрських відкладів по всій території Пенінської зони Українських
Карпат;

первинні або додаткові збори юрської малакофауни у більшості відслонень;

вивчення систематичного складу головоногих молюсків та їх монографічний
опис;

виділення комплексів юрських головоногих молюсків Пенінської зони,
встановлення їх стратиграфічного та географічного поширення, а також
стратиграфічної значимості, показ ролі для місцевої та міжрегіональної
кореляції;

надійно аргументовано виділення чи підтвердження наявності
стратиграфічних підрозділів різних рангів (ярусів, під’ярусів, зон) та
обґрунтування проведення або уточнення меж між ними;

біофаціальна характеристика юрських утворень Пенінської зони;

деталізація історії геологічного розвитку досліджуваного регіону в
юрський період.

Для вивчення предмета досліджень застосовано бінокулярну мікроскопію та
сучасну комп’ютерну і цифрову техніку.

Наукова новизна отриманих результатiв. Дисертація є першою науковою
роботою, в якій на основі систематичного вивчення і монографічного опису
амонітів і наутілоідей палеонтологічно надійно обґрунтовано
біостратиграфію юрських відкладів Пенінської зони Українських Карпат.
Вперше на території цієї зони зібрано й монографічно описано 45 видів
головоногих молюсків, серед яких: наутілоідей – 1 родина, 2 роди, 3
види; амонітів – 14 родин, 31 рід, 42 види. В результаті детальних
палеонтологічних досліджень розроблено досить детальну біостратиграфію
юрських відкладів Пенінської зони. Палеонтологічно обґрунтовано або
підтверджено амонітами виділення у гігантських олістолітах ярусів
юрської системи, встановлено або уточнено межі між ними, виділено 13
біостратиграфічних зон за амонітами, а також деталізовано історію
геологічного розвитку регіону в юрському періоді, встановлено
палеогеографічну і палеоекологічну обстановку цієї території, що дало
можливість заповнити ще одну прогалину у вивченні юрських утворень
Карпато-Балканської тектонічної споруди. Цими дослідженнями також
заповнено відсутню ланку для міжрегіонального співставлення
стратиграфічних схем Українських Карпат із суміжними регіонами.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Цінність
досліджень полягає у розробці та деталізації біостратиграфічної
характеристики юрських відкладів Пенінської зони, що послужить основою
при розробці “Регіональної стратиграфічної схеми юрських відкладів
Українських Карпат”, а також буде базою в разі проведення
геологоздіймальних та геологорозвідувальних робіт і при складанні
різномасштабних геологічних карт. Нові дані палеонтологічних досліджень
юрських відкладів Пенінської зони також будуть широко використовуватися
при проведенні регіональної та міжрегіональної кореляції і, зокрема, у
разі співставлення їх з одновіковими нафтогазоносними утвореннями
Зовнішньої зони Передкарпатського прогину та автохтону Карпат.

Крім цього, розроблені автором палеонтологічні таблиці та пояснення до
них, через відсутність спеціальної довідкової літератури з цього
питання, будуть використовуватись геологами і стратиграфами виробничих
організацій, а також науковими співробітниками, викладачами і студентами
вищих навчальних закладів при проведенні науково-дослідних робіт,
читанні курсів “Стратиграфія України”, “Геологія України”, “Регіональна
стратиграфія”, а також у разі проходження навчальних та
навчально-виробничих практик.

Особистий внесок здобувача. Основні результати і висновки, викладені в
дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно.

Фактичний матеріал. Матеріал, що використовувався автором при написанні
дисертації та опублікованих ним наукових праць, збирався протягом
1997-2003 років під час особистих детальних досліджень юрських відкладів
Пенінської зони. Основним об’єктом досліджень на цій території були
різнорозмірні олістоліти, що вміщують рештки юрської фауни, складені
теригенними, теригенно-карбонатними та карбонатними породами. Вони
знаходяться у перевідкладеному стані в значно молодших (переважно
верхньокрейдових) утвореннях. Додатково також вивчалися розрізи
декількох свердловин, що розкрили юрські утворення у смузі розвитку
Пенінської зони. Декілька зразків юрських амонітів із колись діючого
Перечинського кар’єру люб’язно передав для вивчення доктор
геолого-мінералогічних наук С.С. Круглов, за що дисертант йому щиро
вдячний.

Весь палеонтологічний матеріал, представлений у дисертації, зберігається
у монографічних фондах Палеонтологічного музею геологічного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка. Колекція №
12501.

У різних місцях Пенінської зони автором зібрано понад 300 повних чи
фрагментарних рештків амонітів і 12 наутилоідей.

Апробація результатаiв дисертацiї. Основні результати дисертації, в яких
містяться теоретичні й практичні висновки досліджень автора,
доповідалися та обговорювалися на щорічних наукових конференцiях
геологiчного факультету Львiвського національного університету
(1999-2003), на XXII, XXIII, XXIV, XXV сесіях Українського
палеонтоло-гічного товариства (1999-2003), V Міжнародній науковій
конференції студентів, аспірантів та молодих учених (Томськ, 2001), на
міжнародній науковій конференції “Геологія горючих копалин України”
(Львів, 2001), на XII Міжнародній науково-технічній конференції “Нові
методи і технології у нафтовій геології” (Краків, 2001), на наукових
конференціях: “Геоморфологія в Україні: новітні проблеми і завдання”
(Київ, 1999), “Геологічна наука та освіта в Україні на межі тисячоліть:
стан, проблеми, перспективи” (Львів, 2000), “Сучасні проблеми літології”
(Львів, 2000), на молодіжній науковій конференції “Наука про Землю –
2001” (Львів, 2001), а також були заслухані на наукових семінарах
кафедри історичної геології та палеонтології геологічного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка та на Вченій
Раді при захисті звітів з держбюджетної тематики.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 17 робіт, у тому числі 5
статей у наукових фахових виданнях та 12 тез у матеріалах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, п’яти
розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи
224 сторінки. Робота ілюстрована 7 рисунками, 1 текстовою таблицею, а
також 21 палеонтологічною таблицями з поясненнями до них, які займають
43 сторінки. Список використаних літературних джерел становить 205
найменувань і займає 18 сторінок.

Роботу виконано на кафедрі історичної геології та палеонтології
Львівського національного університету імені Івана Франка під
керівництвом доктора геолого-мінералогічних наук, професора
Р.Й. Лещуха.

Цінні рекомендації щодо написання роботи були надані докторами
геол.-мін. наук Р.Й Лещухом, C.С. Кругловим, Д.М. Дригантом та канд.
геол.-мін. наук Ю.П. Лозиняком. Здобувач вважає своїм обов’язком
висловити щиросердечну подяку всім згаданим науковцям за активне і
всебічне сприяння написанню дисертаційної роботи.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Історія вивчення юрських відкладів

Українських Карпат

У понад 150-річній історії геологічного вивчення Українських Карпат і, в
тому числі їх складової – юрських відкладів, чітко виділяються три
періоди, які суттєво відрізняються між собою за масштабами досліджень.
Упродовж першого періоду геолого-палеонтологічні дослідження проводилися
спорадично і, головним чином, на незначних площах та окремими
дослідниками Австро-Угорської держави. Одним із перших, хто вивчав
юрські відклади в Закарпатті, був Ф. Хауер (1854). Вагомий вклад у
вивчення цих відкладів внесли А. Альт (1858), Л. Шайноха (1881), Ф.
Почепні (1885), Г. Запало-вич (1886), В. Уліг (1900), Г. Веттерс (1905),
К. Папп (1916), та інші геологи, роботи яких були присвячені
стратиграфічним та тектонічним побудовам і зіграли важливу роль у
формуванні уявлень про загальну структуру Українських Карпат та
Карпатської споруди загалом.

Протягом другого етапу, який тривав з початку минулого сторіччя і до
його середини, геологічні дослідження в межах Українських Карпат
проводилися геологами різних держав, які тимчасово окуповували західні
регіони України. У Закарпатті вони проводилися угорськими та
чехословацькими дослідниками, а на північному схилі Українських Карпат –
польськими, а саме: В. Скриживаніком, В. Шпачеком, Д. Андрусовим, А.
Матейкою (1929), З. Паздро (1934). На протязі цього періоду рівень
пізнання геології мезозою південно-західного схилу Українських Карпат
значно зріс.

Починаючи з 1945 року, систематичним вивченням юрських відкладів
Українських Карпат почав займатися В. І. Славін. Вже в 50-ті роки він
опубліковує низку робіт, у яких висвітлюються різні аспекти геології
мезозойських відкладів цього регіону. В цей час були знайдені нові
макро- та мікрофауністичні рештки, які в подальшому послужили основою
для стратиграфічних досліджень. Значний вклад у розробку стратиграфії
юрських відкладів Українських Карпат внесли В.І. Славін (1950-1979),
І.Д. Гофштейн (1954, 1956), В.Г. Чернов (1972, 1980), С.С. Круглов
(1963-1971), Т.Д. Каленіченко (1965-1970), Є.Ю. Мігачова (1962), П.Ю.
Лозиняк (1983), Г.Я. Кримгольц (1947-1965) В.І. Гаврилишин (1972, 1982).
Хоча в цих дослідників Карпатського регіону і були протилежні погляди
щодо геологічної будови, але їхні роботи мали важливе значення для
подальших досліджень. Таким чином, спорадичне вивчення юрських
відкладів, на цьому етапі, дало підставу зробити висновок про поширення
серед олістолітів у смузі розвитку Пенінської зони утворень лейасу,
догеру та мальму.

Загальні риси геологічної будови Українських Карпат

У структурі Карпатської гірської споруди виділяються два головні
елементи – Зовнішні (Флішові) і Внутрішні Карпати. На території України
знаходяться, в основному, Зовнішні Карпати, а Внутрішні
(Татро-Вепориди), що добре виражені далі на захід, занурені тут на
великі глибини і встановлені свердловинами лише у фундаменті
Закарпатського прогину.

Передкарпатський передовий прогин. З півночі Карпати обмежені
Передкарпатським передовим прогином, у структурі якого чітко виділяються
дві зони – Зовнішня (Більче-Волицька) і Внутрішня
(Бориславсько-Покутська), які різко відрізняються між собою історією
геологічного розвитку, а отже, і формаційним змістом.

Зовнішня (Більче-Волицька) зона. Будова зони блокова, тому, східчасто
опускаючись, вона далеко заходить під Карпати. Варто зауважити, що
подібно до того, як Скибова зона насунута на Внутрішню
(Бориславсько-Покутську), остання насунута на Зовнішню (Більче-Волицьку)
зону.

Внутрішня (Бориславсько-Покутська) зона. Внутрішня зона – це кілька
поверхів складок, які залягають на різних глибинах і відрізняються
амплітудами насувів.

Зовнішні (Флішові) Карпати. У будові Флішових Карпат виділяються три
основні структурно-тектонічні зони – Скибова,
Чорногорсько-Дуклянсько-Кросненська, Рахівська.

Скибова зона – перша зовнішня одиниця Флішових Карпат, яка знаходиться
на стику Карпатської гірської споруди і південно-західного краю
Східноєвропейської платформи. Вона є плоским покривом з амплітудою
близько 30 км, насунутим у північно-східному напрямі на Внутрішню зону
Передкарпатського прогину і перекритим з півдня насувами Кросненської та
Чорногорської зон.

Чорногорська, Дуклянська і Кросненська зони простягаються від державного
кордону з Румунією — на південному сході до державних кордонів із
Словаччиною і Польщею — на північному заході. З півдня на Чорногорську
насунута Рахівська зона. Дуклянська структурно-тектонічна одиниця
розміщена в основному в Західних Карпатах. У межах України простежується
лише її південно-східне закінчення. Таке ж положення на території
Українських Карпат займає і Кросненська зона, безпосереднім продовженням
останньої в Західних Карпатах є Сілезька зона.

Рахівська зона на території Українських Карпат тягнеться від державного
кордону з Румунією — на південному сході — до басейну р. Боржава — на
північному заході, де ховаючись під насувами, повністю виклинюється. З
півдня на Рахівську зону насунуті Мармарошський кристалічний масив та
інші структури Внутрішніх Карпат, а її північний край є плоским
покровом, насунутим на Чорногорську зону.

Внутрішні Карпати. У Внутрішніх Карпатах виділяється – Мармарошська та
Пенінська зони, а також Мармарошський кристалічний масив і Закарпатський
прогин.

Мармарошська зона — це своєрідна структурно-фаціальна одиниця, яка
виділяється лише на території Українських Карпат. На суміжних територіях
Східних (Румунських) і Західних (Польських та Словацьких) Карпат її
продовження невідоме. На півночі по глибинному розлому Мармарошська зона
насувається на Рахівську, а на півдні межує з Пенінською
структурно-фаціальною одиницею. Мармарошська зона характеризується дуже
складною геологічною будовою, що зумовило досить суперечливе трактування
різними вченими її генезису.

Пенінська зона (або зона Скель) геологічно дуже складна
структурно-тектонічна споруда. Вона, повторюючи конфігурацію Карпатської
дуги, вузькою смугою, ширина якої змінюється від декількох сотень метрів
до кількох кілометрів (максимальна ширина 18 км), простягається уздовж
майже 750 км від району Пояна Ботизей у Румунії, через усі Українські
Карпати (у їхній південно-східній частині зникає під насувом молас
Закарпатського прогину), Західні Карпати та Східні Альпи, до Віденського
басейну. Ця зона розташована на межі Зовнішніх (Флішових) і Внутрішніх
Карпат і, очевидно, її утворення та геологічна історія безпосередньо
пов’язані із Закарпатським глибинним розломом. З півночі Пенінська зона
насунена на Мармарошську, а з півдня її саму трансгресивно перекривають
неогенові утворення Закарпатського прогину. Упродовж мезозойської ери, а
також і пізніше, цей структурно-тектонічний елемент відіграв дуже
важливу роль у формуванні загальної структури регіону. Саме в його межах
на різних етапах геологічної історії регіону існували палеокордільєри,
які були складені різнофаціальними та різновіковими утвореннями.
Численні скельні виходи юрських вапняків є основною характерною ознакою
складної структурно-тектонічної споруди – Пенінської зони. Щодо природи
походження цих вапняків серед карпатських дослідників тривалий час
точилася жвава дискусія. Існувало два протилежні погляди: московські
геологи вважали скелі корінними виходами вапняків у ядрах антиклінальних
структур, а на думку більшості львівських геологів, ці скелі є не що
інше, як звичайні тектонічні відторженці, винесені з великих глибин у
процесі вертикальних рухів. Тепер вже не існує жодних сумнівів щодо
помилковості трактування походження скель як ядра антиклінорія. У межах
Українських Карпат Пенінська зона представлена фрагментарно, лише її
південно-східним закінченням.

Мармарошський кристалічний масив. У структурі Мармарошського
кристалічного масиву чітко виділяється дві товщі, з яких нижня складена
домезозойськими відкладами, а верхня – мезозойськими. Домезозойська
товща також досить виразно розділяється на два комплекси, з яких нижній
складений давнішими і більш метаморфізованими утвореннями, верхній
представлений молодшими, слабометаморфізованими осадовими породами. У
розрізі нижнього комплексу виділяється п’ять світ (знизу вгору) –
білопотікська, бутинська, діловецька, берлебашська і мегурська. Верхній
комплекс складений утвореннями кам’яновугільної та пермської систем. На
Мармарошському кристалічному масиві мезозойські утворення мають значне
поширення. Вони представлені тріасовими, юрськими та крейдовими
відкладами. Тріасові та юрські відклади відслонені лише в декількох
місцях. Останні, внаслідок інтенсивних геологічних процесів, що
відбувалися тут у післяюрський період, дуже еродовані і представлені
різновіковими фрагментами юрського розрізу, що збереглися від розмивання
лише в опущених частинах рельєфу. Порівняно з одновіковими утвореннями
інших структурно-тектонічних одиниць Українських Карпат ці відклади
стратиграфічно і палеонтологічно слабо вивчені. Крейда представлена
соймульською світою (верхній альб-турон).

Закарпатський прогин. Це є надзвичайно складна геологічна споруда, яка
знаходиться в основному в межах Українських Карпат. Далі на північний
захід, вже на території Словаччини, прогин зчленовується зі структурами
центральних масивів Західних Карпат, а на південний схід, у Румунії,
його продовженням вважають западину Марамуреш. На думку М.Й.
Петрашкевича (1971) і деяких інших дослідників Закарпатський прогин по
глибинних розломах межує на північному сході з Пенінською зоною, а на
південному заході до нього прилягають структури Паннонської міжгірської
западини.

Стратиграфія юрських відкладів Заходу України

Юрські відклади в межах Заходу України мають значне поширення на
південно-західному краю Східно-Європейської платформи, у Зовнішній зоні
Передкарпатського передового прогину, в Складчатих і Внутрішніх
Карпатах, на Мармарошському масиві та у Закарпатському прогині.

Південно-західний край Східно-Європейської платформи. На Волино-Поділлі
юрські відклади відомі в природних відслоненнях на правому березі
середньої течії Дністра, а саме в районі сіл Нижнів і Буківна, які ще в
1881 році були виділені А. Альтом у “нижнівські вапняки“. Цей термін
пізніше трансформувався у поняття “нижнівська світа“, яку групою авторів
було запропоновано розділити на нижню і верхню підсвіти.

Передкарпатський передовий прогин. Зовнішня (Більче-Волицька) зона.
Частина дослідників Передкарпатського прогину вважають, що в розрізі юри
Зовнішньої зони Передкарпатського передового прогину присутні
нижньоюрські породи. У них було виявлено спори та пилок, які вказували
на гетангський, синемюрський і ранньоплінсбахський вік вміщуючих їх
утворень. В подальшому ця товща порід була виділена у самостійну
подолецьку світу. Над нею узгоджено залягає мединицька світа, виділена в
1962 році В.Н. Утробіним. За її стратотип прийнято розріз свердловини
Північні Мединичі-1 (від 2487 до 2683 м), де її потужність сягає 196 м.
У літологічному відношенні вона представлена переважно косоверствуватими
дрібно- та середньозернистими пісковиками. Розріз мединицької світи
узгоджено нарощує коханівська світа, виділена Я.М. Сандлером в 1962 р.
Потужність світи – до 500 м. В останні роки вік коханівської світи
досить надійно обґрунтовано молюсками, зібраними Р.Й. Лещухом, І.В.
Шайногою у свердловинах. Над коханівською залягає яворівська світа, вік
якої на підставі палеонтологічних решток встановлюється як келовейський.
До оксфордського яруса належать рудківська світа, яка перекривається
рава-руською (кімеридж). Над нею лежить опарська світа титонського віку.
За літологічними ознаками вона поділяється на дві підсвіти.

Внутрішня (Бориславсько-Покутська) зона. Наявність палеонтоло-гічно
обґрунтованих корінних відкладів верхньої юри у Внутрішній зоні
Передкарпатського передового прогину досі не доведено.

З літературних джерел відомо, що в складі грубоуламкових моласових
утворень неогену цієї структурно-тектонічної одиниці часто зустрічаються
різнорозмірні брили, складені верхньоюрськими вапняками.

Зовнішні (Флішеві) Карпати. У межах Флішевих Карпат корінні виходи
юрських утворень у жодній структурно-тектонічній одиниці невідомі. І
тому питання про характер фундаменту флішевої геосинкліналі та
дофлішевий етап її розвитку залишаються дотепер дискусійними. Усі
висновки, які роблять дослідники з цих питань, базуються в основному на
непідтверджених фактичним матеріалом припущеннях та на малочисельних
даних геофізичних досліджень. І лише не характерні для флішевої формації
уламки екзотичних утворень, що знаходяться у перевідкладеному стані в
молодших осадових товщах флішу, можуть бути важливим аргументом для
висновків про глибинну будову Карпат, дофлішевий етап їх розвитку і т.
ін. З цієї причини вже перші дослідники регіону (Альт, 1858; Уліг,
1900; та ін.) особливу увагу звертали на екзотику утворень.

Скибова зона. В цій структурно-тектонічній одиниці екзотичні утворення
пізньоюрського віку зустрічаються, переважно, в північно-західній
частині, в полі розвитку нижньої крейди, представленої спаською світою.

Чорногорська, Дуклянська і Кросненська зони. Наявність юрської екзотики
в Чорногорській, Дуклянській та Кросненській зонах донині ні в
літературних джерелах, ні у фондових матеріалах не зафіксовано, а також
не виявлено нами під час польових досліджень на території цих одиниць.

Рахівська зона. В межах поширення цієї структурно-тектонічної одиниці
екзотичні утворення мають значний розвиток і представлені різними
літологічними типами порід з рештками перевідкладених верхньоюрських
палеоорганізмів.

Внутрішні Карпати. Мармарошська зона. Починаючи з 1929 р., коли Д.
Андрусовим у системі Складчастих Карпат було виділено як самостійну
тектонічну одиницю “підзона Мармарошської зони”, а її складову – скелі –
в “гігантську брекчію тектонічного походження”, і аж до кінця 60х років
минулого сторіччя питання про наявність юрських утворень у цій
структурно-тектонічній одиниці ні в кого не викликало сумнівів. До
верхньої юри в цій тектонічній одиниці відносили значно поширені тут
різні типи органогенних вапняків, якими складені екзотичні скелі. Але
пізнішими детальними дослідженнями В.Г. Чернова (1980) та багатьох інших
палеонтологів Московського університету було доведено про належність цих
вапняків до ургонської фації (верхній барем – нижній апт).

N P R t v x O ue th

l

n

ae

ae

`„7

Z

??????Найпоширеніші відклади юри – у Внутрішніх Карпатах, а саме – у
відомій серед карпатських та альпійських дослідників
структурно-тектонічній одиниці – Пенінській зоні.

Порівняно з іншими структурно-тектонічними одиницями Карпат відмінною
рисою Пенінської зони є наявність у ній численних скельних виходів,
складених здебільшого верхньоюрськими, рідше середньо- та нижньоюрськими
відкладами, що містяться серед верхньокрейдових, переважно мергелистих
утворень.

Протягом усієї історії вивчення юрських відкладів Пенінської зони
Українських Карпат лише одна група палеоорганізмів, а саме – брахіоподи,
вивчалися систематично і були монографічно описані Є.С. Тхоржевським
(1973). Інші ж групи макрофауністичних решток і, зокрема, найважливіші
для стратифікації та кореляції мезозою – головоногі молюски
(наутилоідеї, амоніти і белемніти), зібрані С.С. Кругловим (1965, 1966,
1968, 1970) вивчалися В.І. Гаврилишиним (1972), Т.Д. Каленіченко (1965,
1969), Г.Я. Кримгольцом (1966, 1968), Є.Ю. Мигачовою (1965).

В результаті проведеного детального вивчення фауністичних решток з
юрських відкладів Пенінської зони було палеонтологічно надійно
обґрунтовано або підтверджено амонітами наявність у цій
структурно-тектонічній одиниці відомих уже раніше, або виділених вперше
стратонів юрської системи Міжнародної стратиграфічної шкали – ярусів і
хронозон. Серед останніх, зокрема, підтверджені раніше описані амонітові
зони Ludwigia murchisonae і Stephanoceras humphriesianum та виділені
вперше: Alsatites liasicus, Arietites buclandi, Asteroceras obtusus,
Eсhioceras rarecostatum, Uptonia jamesoni, Dactylioceras temicostatum,
Harpoceras falcifer, Grammoceras thouarsense, Leioceras opalinum,
Parkinsonia parkinsoni, Peltoceras athleta (табл. 1). а також
встановлено стратиграфічне (рис. 1.) та географічне (рис. 2) поширення
визначених видів.

Мармарошський кристалічний масив. Нижньоюрські відклади виділяються тут
досить умовно. Це темноколірна карбонатно-теригенна товща, в якій був
виявлений амоніт Arietites ex gr. herbichi Uhl. Нижньо- cередньоюрські
відклади представлені рударненською світою, яка складена товщею піщаних
вапняків і аргілітів, пачкою коричнево-бурих глин і строкатих бокситів,
що вміщують молюски Nucula cf. veriabilis Sow., N. сf. ornata Quenst,
Nannobelus brevis Blainv., Stemmatoceras cf. coronatum Quensted,
Dorsetensia cf. liostraca Buckm., які вказують на тоар-байоський вік
світи. Верхньоюрські відклади представлені балтагульською світою у
північній частині та довгорунською – у південній. Перша – складена
конгломератами, вапнистими пісковиками та криноїдними вапняками,
охарактеризована брахіоподами Zeilleria montbizotensis Roll.,
Terebratula aff. punctata Sow., Rhynchonella cf. alemanica Roll.
Потужність світи близько 50 м. У довгорунській світі, складеній сірими
вапняками, мармурами з тонкими проверстками зелених сланців, лінзочками
чорних кременів виявлені амоніти Perisphinctes cf. stenocycloides Sow.,
P. breviceps Quenst. та корали родини Astracidae.

Кімеридж-титонські відклади представлені чивчинською світою – в низах
розрізу вона складена порфіритами і туфами, а вище – туфобрекчіями,
конгломератами з лінзами та уламками вапняків і плитчатих пелітоморфних
вапняків. Палеонтологічно вона охарактеризована слабо, лише коралами
Tecosmillia irregularis Etal., Montlivaltia elongata Edin і тому її
кімеридж-титонський вік приймається досить умовно.

Закарпатський прогин. У Закарпатському прогині до юрських відкладів
відносять утворення розкриті свердловинами на площах Виноградів,
Сокирниця, Колодне, вік яких визначено за двостулковими молюсками роду
Posidonia, та фрагментом амоніта, – представника роду Vermiceras.
Стратиграфічне поширення роду Posidonia обмежується середньою-верхньою
юрою, а представники роду Vermiceras відомі головним чином із нижньої
юри. Поряд з піритизованими залишками вище зазначених молюсків тут були
виявлені поодинокі остракоди, визначені як Bardia sp. На підставі
згаданого вище досить бідного палеонтологічного матеріалу було
обґрунтовано юрський вік вмісних відкладів.

Палеогеографія Карпатського регіону, юрський період

Ранньоюрська епоха. На межі пізньотріасової-ранньоюрської епох більша
частина території Заходу України являла собою слабо розчленовану,
пенепленізовану рівнину, поверхня якої була складена протерозойськими і
палеозойськими відкладами. І лише на незначній території, а власне в
межах сучасних Передкарпатського та Закарпатського прогинів, а також на
Мармарошському масиві і Пенінській зоні існували басейни седиментації.
При цьому Внутрішньокарпатський басейн унаслідуваний від тріасового
періоду і був складовою Мезотетісу, а в Передкарпатському прогині він
зародився в ранньоюрську епоху і від попереднього відгороджувався
Сандомирсько-Добруджинським підняттям.

Середньоюрська епоха. Середньоюрська історія геологічного розвитку
Українських Карпат і прилеглих територій відбувалася в порівняно
спокійних тектонічних умовах і суттєво мало відрізнялася від
ранньоюрської історії. Відмінною рисою середньоюрської історії розвитку
району було помітне, але поступове опускання території сучасних
Закарпатського прогину та Зовнішньої (Більче-Волицької) зони
Передкарпатського передового прогину, де встановилися типово морські
умови. У Пенінській зоні на протязі середньоюрської епохи продовжувало
існувати епіконтинентальне море з типовою середземноморською біотою.

Пізньоюрська епоха. Після короткотривалої перерви, що мала місце в кінці
батського віку, в межах заходу України почалася величезна юрська
трансгресія. Вона охопила територію сучасної Зовнішньої
(Більче-Волицької) зони Передкарпатського передового прогину, частину
південно-західного схилу Східно-Європейської платформи, Мармарошський
масив, Пенінську зону, Закарпатський прогин і, не виключено, область
Флішевих Карпат. В межаж Пенінської зони у пізньоюрську епоху існував
неглибокий (прибережна частина шельфа літоральної області) тепловодний
басейн, про що свідчить характерна для нього біота.

Монографічний опис амонітів

Мезозойські відклади Українських Карпат надзвичайно бідні як на макро-,
так і на мікрофауністичні рештки. Поодинокі знахідки решток давніх
організмів, різка зміна фацій або ж, навпаки, монотонна одноманітність
порід за складної тектонічної будови району – все це дуже ускладнює
вирішення багатьох питань історії геологічного розвитку регіону, його
стратиграфії, тектоніки тощо.

Об’єктом досліджень були амоніти та наутилоідеї з Пенінської зони
Українських Карпат. Переважну більшість знахідок було зроблено в
Приборжавському кар’єрі як у старих, так і в нових виробках, а також у
кар’єрі села Новоселиця та брилах на західній околиці м. Перечина.
Окремі знахідки макрофауністичних решток виявлено автором також у
туфогенних відкладах (потік Випчінка) і в органогенних вапняках (г.
Петрос, басейн Білої Тиси, гирло потоку Великий Керничний та ін.).

Збереженість юрських амонітів найчастіше задовільна, і вони представлені
переважно ядрами або ж їх фрагментами. Досить часто зразки здеформовані,
розбиті тріщинами, по яких відбулись мікрозсуви. В окремих випадках
складається враження, що давніші макрофауністичні рештки є
перевідкладеними у дещо молодших утвореннях.

У зібраній колекції амонітів нараховується понад 300 екземплярів, з яких
вдалося визначити 45 видів, переважну більшість з яких, вперше для
Українських Карпат, описано монографічно. Наведені в дисертації види
молюсків належать до 14 родин, 31 роду.

Для вивчення головоногих молюсків були використані такі технічні
засоби: 1. Цифровий фотоапарат типу Olympus, модель С- 990 ZOOM.

2. Бінокуляр типу МБС-10. 3. Комп’ютер Pentium III, програмне
забезпечення Corel PHOTO–PAINT 9.0, Addobe Photoshop 6.0, CAMEDIA Master
2.0.

При описі автор дотримувався систематики і термінології, яку було
розроблена і прийня Закарпатський прогин і, не виключено, область
Флішевих Карпат. В межаж Пенінської зони у пізньоюрську епоху існував
неглибокий (прибережна частина шельфа літоральної області) тепловодний
басейн, про що свідчить характерна для нього біота.

Монографічний опис амонітів

Мезозойські відклади Українських Карпат надзвичайно бідні як на макро-,
так і на мікрофауністичні рештки. Поодинокі знахідки решток давніх
організмів, різка зміна фацій або ж, навпаки, монотонна одноманітність
порід за складної тектонічної будови району – все це дуже ускладнює
вирішення багатьох питань історії геологічного розвитку регіону, його
стратиграфії, тектоніки тощо.

Об’єктом досліджень були амоніти та наутилоідеї з Пенінської зони
Українських Карпат. Переважну більшість знахідок було зроблено в
Приборжавському кар’єрі як у старих, так і в нових виробках, а також у
кар’єрі села Новоселиця та брилах на західній околиці м. Перечина.
Окремі знахідки макрофауністичних решток виявлено автором також у
туфогенних відкладах (потік Випчінка) і в органогенних вапняках (г.
Петрос, басейн Білої Тиси, гирло потоку Великий Керничний та ін.).

Збереженість юрських амонітів найчастіше задовільна, і вони представлені
переважно ядрами або ж їх фрагментами. Досить часто зразки здеформовані,
розбиті тріщинами, по яких відбулись мікрозсуви. В окремих випадках
складається враження, що давніші макрофауністичні рештки є
перевідкладеними у дещо молодших утвореннях.

У зібраній колекції амонітів нараховується понад 300 екземплярів, з яких
вдалося визначити 45 видів, переважну більшість з яких, вперше для
Українських Карпат, описано монографічно. Наведені в дисертації види
молюсків належать до 14 родин, 31 роду.

Для вивчення головоногих молюсків були використані такі технічні
засоби: 1. Цифровий фотоапарат типу Olympus, модель С- 990 ZOOM.

2. Бінокуляр типу МБС-10. 3. Комп’ютер Pentium III, програмне
забезпечення Corel PHOTO–PAINT 9.0, Addobe Photoshop 6.0, CAMEDIA Master
2.0.

При описі автор дотримувався систематики і термінології, яку було
розроблена і прийнято в “Основах палеонтології” (том “Головоногі
молюски”, за ред. М.П. Луппова і В.В. Друщиця,1958) з урахуванням
пізніших уточнень та доповнень (Азарян, 1963, 1982; Аманиязов, 1962,
1971; Безносов, 1958; Ростовцев, 1985).

У систематичному відношенні юрські головоногі молюски Пенінської зони
Українських Карпат розподіляються за загальновизнаною схемою наступним
чином:то в “Основах палеонтології” (том “Головоногі молюски”, за ред.
М.П. Луппова і В.В. Друщиця,1958) з урахуванням пізніших уточнень та
доповнень (Азарян, 1963, 1982; Аманиязов, 1962, 1971; Безносов, 1958;
Ростовцев, 1985).

У систематичному відношенні юрські головоногі молюски Пенінської зони
Українських Карпат розподіляються за загальновизнаною схемою наступним
чином:

Клас CEPHALOPODA

Підклас Nautiloidea

Ряд Nautilida

Підряд Nautilina

Надродина Nautilaceae Orbigny

Родина NAUTILIDAE Orbigny

Рід BISIPHITES Montfort

Вид Bisiphites striatus Sowerby

Рід PARACENOCERAS Spath

Вид Paracenoceras cf. okensis Nikitin

Вид Paracenoceras cf. calloviensis Oppel

Підклас AMMONOIDEA

Ряд AMMONITIDA

Підряд PHYLLOCERATINA

Родина PHYLLOCERATIDAE Zittel

Рід PHYLLOCERAS Suess

Вид Phylloceras asisbekovi Kakhadze

Вид Phylloceras serum Oppel

Рід CALLIPHYLLOCERAS Spath

Вид Calliphylloceras disputabile Zittel

Вид Calliphylloceras cf. subdisputabile Rostovcev, sp. nov.

Вид Calliphylloceras heterophylloides Oppel

Рід SOWERBYCERAS Parona et Bonarelli

Вид Sowerbyceras tortisulcatum Orbigny

Родина HOLCOPHYLLOCERATIDAE Druzczic

Рід HOLCOPHYLLOCERAS Spath

Вид Holcophylloceras zignodianum Orbigny

Рід PSEUDOPHYLLOCERAS Besnossow

Вид Pseudophylloceras kudernatschi Hauer

Підряд LYTOCERATINA

Надродина LYTOCERATACEAE

Родина LYTOCERATIDAE Neumayer,1875

Рід LYTOCERAS Suess.

Вид Lytoceras ophioneum Beneske

Рід THYSANOLYTOCERAS Buckman.

Вид Thysanolytoceras cf. eudesianum Orbigny

Вид Thysanolytoceras cf. cinctum Besnossov

Вид Valentolytoceras cf. elegans Besnossov

Рід DINOLYTOCERAS Besnossow.

Вид Dinolytoceras crimea Stremooukhoff

Родина NANNOLYTOCERATIDAE Spath

Рід EURYSTOMICERAS Besnossow

Вид Eurystomiceras polyhelictum Восkh

Підряд AMMONITINA

Надродина Psilocetaceae (Arietitaceae)

Родина SCHLOTHEIMIDAE Spath

Рід Schlothemia Bayle

Вид Schlotheimia сharmassei Orbigni

Родина ARIETITIDAE Hyatt

Рід Alsatites Hayg

Вид Alsatites liasicus Orbigni

Рід Arnioceras Hyatt

Вид Arnioceras cf. ceras (Agassiz) Hyatt

Рід Arietites Waagen

Вид Arietites cf. bicklandi Sowerby

Вид Arietites cf. romanicus Uhlig

Рід Coroniceras Hyatt

Вид Coroniceras сf. kridion Zieten

Рід Vermiceras Hyatt

Вид Vermiceras cf. spiratisium Quenstedt,

Рід Asteroceras Hyatt

Вид Asteroceras cf. obtusus Sowerby

Рід Echioceras Bayle

Вид Echioceras rarecostatum Bayle

Вид Echioceras declivis Trueman et Williams

Надродина Eoderocerataceae

Родина POLIMORPHITIDAE Hayg

Рід Uptonia Buckman

Вид Uptonia jamesoni Sowerby

Родина DACTYLIOCERATIDAE Hyatt

Рід Dactylioceras Hyatt

Вид Dactylioceras commune Sowerby

Родина HARPOCERATIDAE Zittel

Рід Harpoceras Waagen

Вид Harpoceras falcifer Sowerby

Рід Grammoceras Hyatt

Вид Grammoceras thouarsense d’Orbigny

Вид Grammoceras saemanni Dumortier

Надродина HARPOCERATACEAE

Родина GRAPHOCERATIDAE Buckman

Рід LEIOCERAS Hyatt

Вид Leioceras opalinym Reinecke

Вид Lioceras costosum Quenstedt

Вид Leioceras acutum Quenstedt

Рід LUDWIGIA Bayle

Вид Ludwigia murchisonae Sowerby

Надродина STEPHANOCERATACEAE

Родина STEPHANOCERATIDAE Neumayr

Рід Stephanoceras Waagen

Вид Stephanoceras humphriesianum Sowerby

Вид Stephanoceras (Cadomites) deslongchampsi Defrance

Надродина Kosmocerataceae

Родина PARKINSONIDAE Buckman

Рід Parkinsonia Bayle

Вид Parkinsonia parkinsoni Sowerby

Родина OPPELIIDAE Dovwille

Рід Oppelia Waagen

Вид Oppelia cf. subradiata Sowerby

Вид Oppelia (Oxycerites) cf. limosa Buckman

Родина PERISPHINCTIDAE Steinmann

Рід LEPTOSPHINCTES Buckman

Вид Leptosphinctes leptus Buckman

Вид Leptosphinctes cf. vermiformis Buckman

Рід PERISPHINCTES Waagen

Вид Perisphinctes defrancei Orbigny

Родина АSRIDOCERATIDAE Zittel

Рід PELToceras Waagen

Вид Peltoceras athleta Phillips

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ

Виконана робота присвячена розробці та деталізації біостратиграфії
юрських відкладів Пенінської зони, що можуть бути використані як основа
при підготовці “Регіональної стратиграфічної схеми юрських відкладів
Українських Карпат”, а також буде базою в разі проведення
геолого-здіймальних та геолого-розвідувальних робіт і при складанні
різномасштабних геологічних карт. Нові дані з палеонтологічних
досліджень юрських відкладів Пенінської зони також будуть широко
використовуватися при проведенні регіональної та міжрегіональної
кореляції і, зокрема, у разі співставлення їх з одновіковими
нафтогазоносними утвореннями Зовнішньої зони Передкарпатського прогину
та автохтону Карпат.

Отримані результати дають можливість зробити такі висновки:

Вперше для Пенінської зони українського сегмента Карпат вивчено
систематичний склад і монографічно описано основну для стратифікації
юрських відкладів групу викопних – головоногих молюсків. Із колекції,
яка нараховує понад 300 екземплярів, було визначено 45 видів, серед них
вперше виявлено: наутилоідей – 1 родина, 2 роди, 3 види; амонітів – 10
родин, 28 родів, 38 видів.

Комплексами головоногих молюсків вперше обґрунтовано або підтверджено
виділення в Пенінській зоні усіх ярусів юрської системи, яке базувалося
в основному на вивченні окремих рештків і не завжди ортостратиграфічних
груп фауни. В юрському розрізі Пенінської структурно-тектонічної одиниці
вперше встановлені амонітові зони: Alsatites liasicus, Arietites
buclandi, Asteroceras obtusus, Eсhioceras rarecostatum, Uptonia
jamesoni, Dactylioceras temicostatum, Harpoceras falcifer, Grammoceras
thouarsense, Leioceras opalinum, Parkinsonia parkinsoni, Peltoceras
athleta.

На основі вивчення найважливішої для розчленування і кореляції
мезозойських утворень групи фауни – головоногих молюсків розроблено
основи зональної схеми стратиграфії юрських відкладів Пенінської зони,
що послужить вагомим внеском для створення “Регіональної стратиграфічної
схеми юрських відкладів Українських Карпат”.

Деталізовано історію геологічного розвитку та палеогеографію Українських
Карпат в юрському періоді. Пенінський юрський басейн на протязі періоду
був складовою Мезотетісу або ж мав з ним безпосередній зв’язок. Від
Передкарпатського басейну був відділений Сандомирсько-Добруджинським
підняттям. Юрські розрізи Пенінської зони і Передкарпатського прогину
охарактеризовані суттєво відмінними між собою комплексами малакофауни.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Гоцанюк Г.І. Середньоюрські амоніти Пенінської зони Українських Карпат
// Палеонтол. зб. – 2001. – Вип. 33. – С. 45–56.

Гоцанюк Г.І., Лещух Р.Й., Шайнога І.В. Нові дані до геологічної історії
Українських Карпат і суміжних територій в юрський період // Вісник
Львівського університету. Сер. геол. –Львів, 2001. – Вип. 15. – С.
32-41.

Лещух Р.Й., Гоцанюк Г.І. Палеонтологічне обґрунтування стратифікації
юрських відкладів Пенінської зони Українських Карпат. // Геол. журн. –
Київ: 2002.– № 1. – С. 93–99.

Гоцанюк Г.І., Лещух Р.Й. Ранньоюрські амоніти Українських Карпат //
Палеонтол. зб. – 2002. – Вип. 34. – С. 55-65.

Гоцанюк Г.І., Лещух Р.Й. Палеонтологічне обґрунтування зонального поділу
нижньо-середньоюрських відкладів Українських Карпат (за амонітами) //
Теоретичні та практичні аспекти сучасної біостратиграфії фанерозою
України: Зб. наук. праць інституту геологічних наук. – К., 2003. – С.
56-59.

Лещух Р.Й., Гоцанюк Г.І. Нові дані до стратиграфії юрських відкладів
Українських Карпат // Актуальні проблеми біостратиграфії: Мат. XXII
сесії Україн. Палеонт. т-ва (25-27 травня 1999р.). – К., 1999. – С.
26-27.

Лещух Р.Й., Гоцанюк Г.І. Палеозоогеографія Українських Карпат в юрський
період // Геоморфологія в Україні: новітні напрямки і завдання: Мат.
наук. конф. – К., 1999. – С. 182-184.

Лещух Р.Й., Гоцанюк Г.І. Еколого-фаціальний аналіз юрських відкладів
Пенінської зони Українських Карпат // Біостратиграфічні та
палеоекологічні аспекти подійної стратиграфії: Мат. XXIII сесії Україн.
Палеонт. т-ва (23-27 травня 2000р.). – К., 2000.– С. 27.

Гоцанюк Г.І., Лещух Р.Й. Про вік юрських відкладів з Новоселицького
кар’єру // Геологічна наука та освіта в Україні на межі тисячоліть:
стан, проблеми, перспективи: Мат. наук. конференції (27-28 жовтня
2000р.). – Львів: 2000. – С. 18.

Гоцанюк Г.І., Лещух Р.Й., Шайнога І.В. Про палеогеографічні особливості
нагромадження верхньоюрських відкладів Українських Карпат і прилеглих
прогинів // Сучасні проблеми літології: Мат. наук. конф. (20-22 грудня
2000р.). – Львів: 2000. – С. 22-23.

Leshchukh R., Hotsanyuk H., Shainoga I. The Ukrainian Carpathians
autochton – a new oil and gas exploration object // Nowe metody i
technologie naftowej, wiertnictwie, eksploatacji otworowej i
gazownictwie. – Krakow, 2001 – Р. 41-45

Hotsaniuk Н. Jurassic ammonites in Peniny zone of the Ukrainian
Carpathians. // Проблемы геологи и освоения недр: Мат. V-го междунар.
науч. симпозиума им. акад. М.А. Усова. – Томск, 2001. – С. 29-30.

Гоцанюк Г.І. Палеонтологічне обгрунтування віку юрських відкладів
північно-західної частини Пенінської зони Українських Карпат //
Палеонтологічне обгрунтування стратонів фанерозою України: Мат. XXIV
сесії Україн. Палеонт. т-ва ( 21-25 травня 2001р.). – К., 2001.– С.
24–26.

Лещух Р., Гоцанюк Г. Юрські відклади Українських Карпат – перспективний
об’єкт пошуку вуглеводнів // Геологія горючих копалин України: Мат.
міжн. наук. конф. (13-15 листопада 2001р.). – Львів, 2001.– С. 137-140.

Гоцанюк Г. Палеоекологічні особливості седиментогенезу в Карпатському
юрському басейні // Наука про Землю–2001: Мат. молодіжної наук. конф. –
Львів, 2001р. – С. 37-38.

Гоцанюк Г. Палеогеографічні умови формування юрських відкладів
Пенінської зони Українських Карпат // Еволюція органічного світу як
підґрунтя для вирішення проблем стратиграфії: Мат. XXV сесії Україн.
Палеонт. т-ва ( 27-30 травня 2002р.). – К., 2002. – С. 43-46.

Лещух Р.Й., Гоцанюк Г.І., Тузяк Я.М. Роль стратиграфічних досліджень у
вирішенні проблемних питань гео-логії нафтогазоносних провінцій //
Проблемы геодинамики и нефтегазоносности Черноморско-Каспийского
региона: Тез. докл. V Междунар. конф. “Крым-2003”. – Гурзуф, 2003. –
С. 148–152.

Анотації

Гоцанюк Г.І. Молюски і стратиграфія юрських відкладів Пенінської зони
Українських Карпат. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за
спеціальністю 04.00.09 – палеонтологія і стратиграфія. – Інститут
геологічних наук НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена першому монографічному вивченню
ортостратиграфічної для юрської системи групи – головоногих молюсків
Пенінської структурно-тектонічної одиниці Українських Карпат і,
базуючись на нових отриманих автором результатах, створенню детальної
стратиграфічної та кореляційної схеми юрських утворень цього регіону.

У результаті першого систематичного вивчення та монографічного опису
амоноідей і наутілоідей палеонтологічно надійно обґрунтовано
біостратиграфію юрських відкладів Пенінської зони Українських Карпат. На
території цієї зони зібрано і монографічно описано 45 видів головоногих
молюсків, серед яких: наутілоідей – 1 родина, 2 роди, 3 види; амоноідей
– 14 родин, 31 рід, 42 види. У результаті детальних палеонтологічних
досліджень розроблено найдетальнішу стратиграфію юрських відкладів
Пенінської зони. Палеонтологічно обґрунтовано виділення в розрізі усіх
ярусів юри, встановлено або уточнено межі між ними, а також виділено 13
біостратиграфічних зон за амонитами, деталізовано історію геологічного
розвитку регіону в юрському періоді, встановлено палеогеографічну та
палеоекологічну обстановку цієї території, що дало можливість заповнити
ще одну прогалину у вивченні юрських утворень Карпато-Балканської
тектонічної споруди. Цими дослідженнями також заповнено відсутню ланку
для міжрегіонального співставлення кореляційних стратиграфічних схем
Українських Карпат із суміжними регіонами.

Ключові слова: головоногі молюски, амоніти, монографічний опис,
стратиграфія, юра, Пенінська зона, Українські Карпати.

Гоцанюк Г.И. Моллюски и стратиграфия юрских отложений Пенинской зоны
Украинских Карпат – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата геологических наук по
специальности 04.00.09 – палеонтология и стратиграфия. – Институт
геологических наук НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена первому монографическому изучению
ортостратиграфической для юрской системы группы – головоногих моллюсков
Пенинской структурно-тектонической единицы Украинских Карпат и, на
основании полученных автором новых результатов, созданию детальной
стратиграфической и кореляционной схемы юрских отложений этого региона.

В результате первого систематического изучения и монографического
описания аммоноидей и наутилоидей палеонтологически надeжно обоснована
биостратиграфия юрских отложений Пенинской зоны Украинських Карпат. На
территории этой зоны собрано и монографически описано 45 видов
головоногих моллюсков, среди которых: наутилоидей – 1 семейство, 2 рода,
3 вида; аммоноидей – 14 семейств, 31 род, 42 вида. На основании
палеонтологических исследований разработана детальная стратиграфия
юрских отложений Пенинской зоны. Палеонтологически обосновано выделение
в гигантских олистолитах всех ярусов юры, установлены или уточнено
границы между ними, а также выделено 13 биостратиграфических зон, среди
которых подтверджены рание описаные аммонитовые зоны: Ludwigia
murchisonae и Stephanoceras humphriesianum та виделены впервые:
Alsatites liasicus, Arietites buclandi, Asteroceras obtusus, Eсhioceras
rarecostatum, Uptonia jamesoni, Dactylioceras temicostatum, Harpoceras
falcifer, Grammoceras thouarsense, Leioceras opalinum, Parkinsonia
parkinsoni, Peltoceras athleta. Детализирована история геологического
розвития региона в юрском периоде, установлены палеогеографическая и
палеоэкологическая обстановки на этой территории, что позволило
заполнить ещe один пробел в изучении юрских отложений Карпато-Балканской
тектонического сооружения. Этими исследованиями также заполнено
отсутствующее звено для междурегионального сопоставления кореляционных
стратиграфических схем Украинських Карпат с близлежащими регионами.

Ключевые слова: головоногие моллюски, аммониты, монографическое
описание, стратиграфия, юра, Пенинская зона, Украинские Карпаты.

Hotsanyuk H. Mollusks and stratigraphy of Jurassiac deposits of the
Piennine Zone of the Ukrainian Carpathians. – Manuscript.

Thesis for Candidat of Sciences degree in geological sciences by
speciality 04.00.09 – paleontology and stratigraphy. – Institute of
Geological Sciences NAS of the Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the first monographic discription of
ortostratigraphic Jurassiac group Cephalopoda of the Ukrainian
Carpathians Piennine structural-tectonic unit, to the creation of the
detailed stratigraphic and correlation scale of Jurassiac deposits for
the region.

As the result of the first taxonomic studying and monographic
discriptions of Ammonoidea and Nautiloidea the biostratigraphic scale of
Jurassiac deposits of the Ukrainian Carpathian Piennine Zone has been
grounded. 45 species of Cephalopoda, among them one family, two genera
and three species of Nautiloidea and 14 families, 31 genus and 42
species of Ammonoidea, are collected and monographic discribed. All
Jurassiac stages and its boundaries are distinguished, 13
biostratigraphic zones are singled out by Ammonoidea. Jurassiac
geological history of the region is detailized. Paleogeographic and
paleoecologic conditions of this region are reconstructed, that is of
great importance for studying of Jurassiac of the Carpathian–Balcan
tectonic unit and interregional of Ukrainian Carpathians and neibourding
regions.

Key words: Cephalopoda, Ammonoidea, monographic discriptions,
stratigraphy, Jurassic, the Piennine Zone, Ukrainian Carpathians.

Підп. до друку 25. 02. 2004 р. Формат 60×901/16.

Папір офсет. Друк офсетний. Гарн. Таймс.

Умовн. друк. арк. 1.5. Тираж 100 прим. Зам. №428.

Видавничий центр Львівського національного університету

імені Івана Франка

79000 Львів, вул. Дорошенка, 41

Похожие записи