Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Свинаренко Арсеній Миколайович

УДК 316.346.36:316.4.051.6

Міжпоколінні особливості колективних ідентифікацій в умовах інтенсивних
соціальних змін

Спеціальність 22.00.03 – соціальна структура та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка на кафедрі методології та методів соціологічних досліджень

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Волович Володимир Ілліч,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри методології та методів соціологічних досліджень

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Куценко Ольга Дмитрівна,

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна,

завідувач лабораторії соціологічних досліджень

Кандидат соціологічних наук, доцент

Оксамитна Світлана Миколаївна,

Національний університет “Києво-Могилянська Академія”,

завідувач кафедри соціології

Провідна установа: Інститут соціології НАН України

Захист відбудеться „ 21_ ”_06_____ 2004 року о _____ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 в Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.
Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М.Максимовича
Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „_17_”___05 ____ року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Тарабукін Ю.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Наприкінці ХХ століття змінився політичний та
соціальний ландшафт Європи. Після розпаду СРСР на карті Східної Європи
з’явилося багато держав з різними національними, культурними та
політичними традиціями, зокрема Україна. Одночасно західноєвропейські
держави знаходяться на етапі найінтенсивнішого об’єднання. Два
протилежних процеси збіглися в часовому проміжку: інтеграція
західноєвропейських держав і дезінтеграційні процеси на пострадянському
просторі. Це у свою чергу пов’язано з інтенсивними соціальними змінами й
необхідністю переосмислення великої кількості питань з повсякденного
життя кожної людини як в Західній, так і в Східній Європі. Серед цих
питань – збереження етнічних культур та їх самобутності, підтримка
розвитку етнічних культур та мов, а також питання громадянства, свободи
руху, зайнятості.

Політичні та економічні зміни в Україні та Західній Європі неминуче
ставлять людей, особливо молодь, в ситуацію підвищеної політичної,
економічної та соціальної невизначеності. Виникають нові колективні
ідентичності, наприклад „громадянин незалежної України”, „громадянин
Європи”, але ж сутність цих ідентичностей не завжди остаточно зрозуміла.
Це означає, що існують проблеми для створення норм життя у новій державі
в нових соціо-економічних, політичних умовах. Для створення цих нових
норм важко застосувати досвід попередніх поколінь, тому що він був
сформований під час панування суттєво іншої політичної та економічної
системи, не вистачає історичної пам’яті та власних політичних традицій,
які б відповідали новим реаліям.

З’являються специфічні умови для етнічного та громадянського
самовизначення, переосмислення традиційних ідентичностей та формування
нових ідентичностей. Виникають альтернативи розвитку: намагатися все
впорядкувати та повернути до того, що було раніше, або прийняти
мінливість й амбівалентність як природну частину сучасного культурного,
політичного та економічного життя, де постійно змінюються правила,
орієнтири та цінності.

Структурні політичні та економічні зміни в українському суспільстві
викликають специфічні проблеми адаптації різних груп населення до нових
реальностей (тобто багатопартійність, вільний ринок, безробіття тощо.)
Велика кількість факторів може сприяти чи перешкоджати участі у змінах і
адаптації представників тих чи інших поколінь, тому що пережите минуле і
специфіка соціалізації в інших політичних та економічних умовах впливає
на політичні й етнічні уявлення в теперішній час.

Наукова проблема полягає у недостатності теоретичних та емпіричних
розробок використання концепції поколінь та типологічного підходу до
аналізу поколінь сучасного українського суспільства в соціологічному
дослідженні колективних ідентифікацій та їхньої культурно-історичної
обумовленості у період соціальних трансформацій, коли свідками значних
змін стають представники поколінь, котрі сформувалися у різних умовах й
суттєво відрізняються ідентифікаційними практиками. Цю проблему
посилюють і зміни в соціально-демографічній структурі суспільства, в
тому числі за рахунок росту покоління літніх людей з достатньо високою
громадянською активністю. Разом з тим, у сучасних соціологічних
дослідженнях, присвячених аналізу соціальної дійсності, найчастіше
використовується поняття вікової групи чи вікової когорти, котрі не
враховують історичного контексту в формуванні міжпоколінних
відмінностей.

Ступінь наукової розробки теми. Центральними поняттями у роботі є
„покоління”, „колективні ідентифікації”. Поняттям “покоління” оперують
багато соціологів, політологів, філософів, економістів, психологів.
Головний внесок у розвиток теоретичного осмислення покоління як
соціологічної категорії зробив К. Маннгейм. Покоління як метод
історичного дослідження був розвинутий Х. Ортегой-і-Гассетом. До
проблеми поколінь також зверталися С. Ейзенштадт, Д. Берта, Е. Урат, А.
Інкелес, Е.П. Роос, І.С. Кон.

Концептуальним проблемам ідентичності присвячені роботи У. Джеймса,
З.Фрой-да, Дж.Г. Міда, Е. Еріксона, Е. Гофмана і П. Бергера. Особлива
увага проблемам соціальної ідентичності приділена в роботах А. Гіденса,
У. Бека та З. Баумана.

На пострадянському просторі важливий внесок до розробки проблеми внесли

Ю. Левада, В.О. Ядов і Л. Гордон, Б.З. Докторов, П.О. Циганков, С.О.
Макеєв, С.М. Оксамитна, Є.В. Швачко, П.І. Гнатенко, В. М. Павленко,
Т.С.Воропай та інші.

Питанням культурної, етнічної, політичної ідентифікації та методології
їх дослідження присвячені роботи Л.О. Ази, О.Д. Куценко, Т.М.
Рудницькой, А.О. Ручки, В.Б. Євтуха, М.О. Шульги.

Важливий внесок до вивчення проблем соціокультурних ідентифікацій в
Південній Україні внесли І.М. Попова, Н.А. Побєда.

Методологічні та методичні проблеми соціологічних досліджень (перш за
все проблеми надійності та валідності результатів соціологічного
дослідження) розроблені у роботах В.І. Воловича, В.І. Паніотто, Ю.І.
Яковенка та інших.

Дослідженню різних аспектів ідентифікацій присвячена низка кандидатських
дисертацій І.І. Старовойтової, В.О. Болотової, О.Б. Іванової та інших.

Разом з тим попри велику кількість наукових робіт з проблем
ідентифікацій, залишається дискусійним саме поняття „колективна
ідентифікація”, уявлення про систему її теоретичних й емпіричних
компонентів. Мало розробленим в соціології є поняття „покоління”.
Особливе значення набуває концептуалізація поколінного підходу в
соціології, у зв’язку з переосмисленням таких категорій, як „час” та
„вік”.

Таким чином, актуальність обраної теми пов’язана, з одного боку, з
поширенням та динамічністю процесів колективних ідентифікацій в умовах
інтенсивних соціальних змін, зі зростанням їхньої поколінної
обумовленості, а з іншого – з відсутністю чіткої наукової концепції
поколінь, з недостатністю теоретичних та емпіричних розробок
використання концепції поколінь в соціологічному дослідженні колективних
ідентифікацій.

Недостатня розробленість вказаних проблем обумовила пошукову
направленість, мету й завдання дисертаційного дослідження.

Мета дослідження. Метою дослідження є розробка концептуального підходу
до вивчення етнічних та громадянських колективних ідентичностей,
заснованого на розгляді особливостей поколінь як методології вивчення
колективних ідентифікацій.

Завдання дослідження. Досягнення мети потребує розв’язування таких
завдань:

Розкрити генезис теоретичних уявлень про феномен колективної
ідентичності та процесу ідентифікації.

Розробити й обґрунтувати низку компонентів та механізмів колективних
ідентифікацій.

Розкрити соціологічний зміст поняття „покоління” та проаналізувати
критерії для розрізнення поколінь.

Вивчити поколінні особливості процесів трансформування колективних
ідентифікацій як в межах однієї, так і в різних територіальних
спільнотах.

Розробити типологію поколінь в українському суспільстві наприкінці ХХ
століття.

Об’єкт дослідження – покоління як вікові когорти, що були сформовані в
конкретних соціальних контекстах.

Предмет дослідження – поколінні особливості етнічних та громадянських
колективних ідентичностей.

Теоретико-методологічна та емпірична база дослідження. Для визначення
концепції поколінь у дослідженні колективних ідентифікацій послужили
теоретичні позиції та наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних
спеціалістів у даній галузі.

Методологічним фундаментом дисертації є теорії соціальних змін та
соціальних ідентифікацій, а також концепція поколінь. Теоретичне
підґрунтя дисертації складають наукові праці закордонних та вітчизняних
соціологів, таких як К. Маннгейм, Х. Ортега-і-Гассет, А. Інкелес, Е.П.
Роос, І.С. Кон, А. Гіденса, У. Бека, Ю. Левада, В.О. Ядов, С.О. Макєєв,
О.Д. Куценко, П.І. Гнатенко, В. М. Павленко, А.О. Ручки, В.Б. Євтуха,
М.О. Шульги.

Емпіричну базу роботи складають матеріали соціологічних досліджень 1995,
1996, 1997, 1999, 2003 років в Одеській області та Європейському Союзі.
Вибірки були репрезентативними за основними демографічними ознаками
населення. Загальний обсяг опитуваних 2460 осіб.

Основні методи дослідження. В дисертаційному дослідженні застосовано
методи абстрагування, формалізації та моделювання, які дозволяють на
підставі запропонованих критеріїв розробити типологію поколінь. Суттєвим
доповненням є порівняльний метод дослідження міжпоколінних особливостей
колективних ідентифікацій в межах як однієї територіальної спільноти,
так і різних територіальних спільнот. Застосовано методи збирання та
обробки соціологічної інформації: анкетне опитування, кореляційний та
факторний аналіз за допомогою комп`ютерного пакету статистичних
программ SPSS.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі

— розроблено модель соціологічного вивчення ідентичностей, що заснована
на аналізі трьох необхідних елементів: суб’єкта, об’єкта і процесу
ідентифікації, а також аналізі рівня узагальненості, якісно-змістових та
динамічних характеристик об’єктів ідентичностей;

— уперше покоління як соціальні спільноти розглянуто у якості суб’єктів
колективних ідентифікацій. Запропоновано і обґрунтовано критерій
взаємо-зумовленості і взаємозалежності вікових когорт як умова для
вичленовування різних поколінь поряд з біологічним віком і культурним
контекстом;

— представлено й описано два механізми самоідентифікації як соціального
процесу, що засновані на прийнятті або відчуженні об’єкта ідентифікацій;

— уперше ризики, що пов’язані зі змінами змістовних і динамічних
характеристик об’єктів самоідентифікацій і зміною рівнів об’єктів
самоідентифікацій, розглянуто в їхньому зв’язку з процесами
маргіналізації;

— вперше проаналізовано не стільки розбіжності між поколіннями, як
подібності між ними, і ці подібності забезпечують наступництво і
передачу досвідів, цінностей, установок;

— на підставі виділених критеріїв взаємозв’язку і взаємодії поколінь
розроблено їхню типологію, яка заснована на подібностях і розходженнях
між представниками різних поколінь в їх ідентичностях та процесах
само-ідентифікацій;

— уперше проведено порівняльний аналіз міжпоколінних особливостей
колективних ідентифікацій як між віковими групами в межах однієї
територіальної спільноти, так і представників різних територіальних
спільнот, які належать до однієї вікової групи.

Практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що результати
дослідження розширюють наукові уявлення про покоління та ідентифікаційні
процеси, що може сприяти поглибленому соціологічному вивченню механізмів
вікової диференціації в сучасному суспільстві. Упорядкований та
збагачений категоріальний апарат концепції поколінь може бути корисний
для розвитку теорії соціальної ідентифікації як механізму соціалізації
та створення соціальних груп та спільнот.

Методологія дослідження міжпоколінних відмінностей може стати основою в
розробці діагностичних (соціальна експертиза) й моніторингових засобів
для вивчення тенденцій формування й розвитку соціально-територіальних й
інших спільнот.

Запропонований підхід може бути використаним у дослідженнях політичних
процесів, макро- і мікроекономічних процесів. Запропоновані конкретні
заходи мають практичну значущість у прийнятті рішень, у плануванні та
реалізації державної соціальної політики, включаючи розробку молодіжної
політики. Крім того, отримані знання про поколінні зв’язки та
розбіжності вельми корисні в менеджменті.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
дослідження представлено й обговорено на Регіональній науково-практичній
конференц(( «Сучасна етнокультурна та етнополiтична ситуація на півдні
України i актуальні проблеми державного управління» (м. Одеса, 1996);
Науково-практичній конференції «Етнонаціональний розвиток в Україні та
стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності,
проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття» (м. Чернівці, 1997);
Міжнародній науковій конференції “Харківські соціологічні читання”, (м.
Харків, 1997); Міжнародному семінарі з молодіжних досліджень „Молодь,
громадянство, уповноваження” (м. Гельсінкі, 1998); Міжнародному
семінарі з молодіжних досліджень проведений Радою Європи в Будапешті,
2000; Щорічній конференції Європейської наукової спілки з дослідження
миру (м. Рига, 2000); Другому українсько-фінському науковому симпозіумі
„Історико-етнологічні дослідження і національна ідея” (м. Київ, 2001);
П’ятій конференції Європейської соціологічної асоціації „Погляди і
розбіжності” (м. Гельсінкі, 2001); Всесвітньому конгресі з соціології
(м. Брісбан, Австралія, 2002); Північноєвропейському соціологічному
конгресі (Рейк`явик, Ісландія, 2002); Міжнародній літній школі-семінарі
для молодих науковців та молодих робітників (м. Москва, 2002);
Симпозіумі з молодіжних досліджень – NYRIS 8 (Роскілде, Данія, 2003).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових
праць, 4 з них – у фахових виданнях.

Особистий внесок дисертанта. В публікаціях, написаних у співавторстві,
співавтору належить постановка задач та наукові консультації під час
підготовки доповідей та наукових тез. Особисто здобувачу належить
аналіз теоретико-методологічних засад особливостей етнічної
ідентифікації, життєвих стратегій мешканців міст Південноукраїнського
регіону та етномовних процесів у пострадянському просторі.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку використаних джерел та 12 додатків. Загальний обсяг
дисертації — 190 сторінок, список використаних джерел (173 пункти) – 14
сторінок. В основному тексті дисертації розміщено 16 ілюстрацій та 10
таблиць. Додатки складають 12 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі викладено актуальність та ступінь наукового опрацювання теми
дисертації, наведено мету та завдання роботи, визначено об’єкт та
предмет дисертаційного дослідження, розкрито його наукову новизну,
наведено дані про апробацію результатів.

У першому розділі „Методологічні проблеми дослідження колективних
ідентифікацій і процесів міжпоколінних змін” розкрито головні
методологічні проблеми дослідження колективних ідентифікацій, наведено
підходи до концептуалізації часу в соціологічних дослідженнях, вікових
розбіжностей ї процесів міжпоколінних змін.

Проаналізовано різноманітність підходів у вивченні ідентифікацій. У
цілому, визначено два напрямки: а) онтологічний, у рамках якого
ідентифікація розглядається з процедурної точки зору як процес,
ототожнений з групою; б) гносеологічний, де ідентифікація розглядається
як процес розпізнавання характеристик групи.

У рамках онтологічного і гносеологічного напрямків, розглянуто чотири
уявлення про ідентифікацію: як одного із механізмів соціалізації
(психодинамічний підхід), як механізм формування групи (пов’язує
соціологію і психологію), як механізм поєднання соціалізації особи і
становлення міжгрупових процесів.

З позиції розгляду „я-концепції” виділено три рівні ідентичності: а)
тотожність особистості самій собі; б) тотожність особистості групі (що,
у свою чергу, можна назвати колективною ідентифікацією); в) тотожність
особистості соціальним спільнотам. Разом з тим, показано, що особливе
значення для розвитку ідентичності мають: соціокультурне середовище,
система базових інтерсуб’єктних змістів і таких вимірів як
феноменологічного, історичного, соціокультурного. З позиції
темпоральності, виділено три типи підходів до дослідження
ідентичностей: діахронічний, синхронічний і ахронічний.

Розглянуто аспекти співвідношення між соціологічними уявленнями про
„соціальний час” і категоризацією вікових угруповань. У соціологічних
дослідженнях час найчастіше присутній у вигляді звернень до категорій
„соціального віку”, „вікових груп” тому в аналізі ідентифікаційних
процесів необхідно розрізняти кілька можливих значень часу. Наприклад,
час монохронічний і час поліхронічний. Коли події відбуваються у
паралельних часових континуумах, вони можуть проходити одночасно і в
різний час, минаючи подібні етапи у кількох паралельних послідовностях.

Поняття „вік” у соціологічних дослідженнях, як правило, використовується
для кількісного опису вікових відмінностей. Разом з тим, уведення
поняття „покоління” дозволяє зафіксувати як якісний зв’язок між
поколіннями, так і якісні відмінності нового покоління від попереднього
покоління.

Вказано, що Х. Ортега-і-Гассет і К. Маннхейм спробували показати
покоління в рамках уявлень про лінійний час. Однак той факт, що, у
визначенні вікових меж покоління обидва теоретики підкреслювали їхню
схожість, свідчить про те, що існує протиріччя між монохронічним часом і
феноменом покоління. Це протиріччя розв`язується шляхом введення поняття
про багатонаправлений, синхронічній час, який найточніше відображає
формування і зміну поколінь в історії. Однак одна із проблем полягає в
тому, що недостатньо застосовувати віковий та культурний критерії для
визначення покоління. Результати дослідження А. нкелеса доводять, що не
менше значення має виділення критерію взаємообумовленості вікових когорт
у категоріях виховання, опікування, допомоги, освіти. Цей критерій
дозволяє об’єднати минуле, сьогодення і майбутнє.

Таким чином, виявлено, що у соціальних науках існує два основних
напрямки теоретичного аналізу поняття „покоління”: перше – розуміння
покоління як сімейно-генеалогічного явища і вікової когорти; у рамках
другого напрямку покоління розглядається як соціально-історичне явище.
Перший напрямок безпосередньо пов’язаний з позитивістською орієнтацією в
соціальних науках, у його рамках досліджуються структурні аспекти
поколінної спільноти і терміна „покоління”, надається
просторово-хронологічна певність. Другий напрямок пов`язаний з
феноменологічним і постструктуралістським поняттями, що підкреслює
фактори внутрішньої духовної єдності поколінь, спільність ідей і
діяльності. У першому випадку предметом дослідження були фактори, що
детермінують поколінну спільноту, у другому – покоління виступає як
динамічний зв’язок, суб’єкт історичної творчості.

Зазначено, що соціологічне поняття покоління спрямоване на розкриття
кола змістових, контекстних та часових характеристик колективних
ідентичностей. Наведено дані про два головних напрямки в дослідженні
поколінь. Представники першого напрямку (А. Інкелес, Д. Берта)
підкреслювали у своїх працях міжпоколінний зв’язок і спадкоємність норм,
поглядів у рамках сім`ї, намагаючись аналітично розкрити і пов’язати
мікросоціальні процеси з макросоціальними, не виходячи за межі розгляду
покоління як генеалогічної категорії. У межах другого напрямку (Е.П.
Роос) основну увагу приділено визначенню тих макросоціальних процесів,
які впливають на формування різних поколінь як історичних спільнот. На
відміну від А. Інкелеса, який проаналізував генеалогічні зв’язки між
двома поколіннями і зміну культурних норм, Е.П. Роос розглядає історичні
фактори, впливаючи на представників різних когорт, не пов`язаних
родинними зв`язками. Це дозволяє йому описати ряд характеристик, які
підкреслюють відмінності між всім спектром співіснуючих поколінь у
період проведення дослідження. За межами його аналізу залишаються
фактори міжпоколінної спадкоємності, подібності.

Обраний методологічний підхід пропонує систему понять для вивчення
відповідності контексту або заданості сучасних колективних
ідентифікацій. Таким чином, подальша розробка соціологічного поняття
„покоління” призводить до більш глибокого розуміння сучасних колективних
ідентифікацій. Прийняття до уваги поколінних відмінностей слугує ключем
для застосування технологій керування в політиці демократичної держави
(беручи до уваги як культурну політику, так і всі інші сфери). Це не
лише розуміння проблем літніх та молодих людей, але і розуміння
відмінностей або спадкоємності у світогляді, формах мислення.

&

*

X

\

&

(

*

X

Z

???????Z

\

?ються вікові відмінності в міжкогортних порівняннях. Однак динамічність
соціальних, культурних та політичних змін збільшує значення більш точних
та гнучких порівняльних досліджень. Запровадження покоління як методу
дослідження колективних ідентичностей дозволяє з більшою точністю
розкрити когортні особливості ідентичностей. Запроваджуючи нову
методологію вивчення колективних ідентичностей, важливо не лише її
вживання для вивчення міжпоколінних відмінностей ідентичностей, але й
проведення порівняння в межах одного покоління, але в різних соціальних
контекстах.

Розробка соціологічної проблеми поколінь пропонує новий метод вивчення
динаміки змін соціальних ідентичностей в контексті соціального часу.
Значення досліджуваної проблеми збільшується у зв’язку з недостатнім
вивченням соціологічної проблеми поколінь.

У другому розділі „Поколінні особливості колективних ідентифікацій в
умовах інтеграційних і дезінтеграційних процесів” розглянуто методичні
аспекти застосування соціологічної концепції поколінь в емпіричному
соціологічному дослідженні, емпірично обґрунтовано критерії взаємодії і
взаємообумовленості вікових когорт для виділення покоління як
соціологічної категорії. У цьому розділі подано результати аналізу
колективних ідентифікацій представників різних вікових когорт.

Розглянуто та операціоналізовано основні поняття, подані в
дисертаційному дослідженні: „ідентичність”, „когорта”, „покоління”,
„поколінний зв’язок”, „контекст”, „етнічність”, „громадянськість”.
Виділено такі компоненти соціальних ідентифікацій: суб’єкт, об’єкт і
процес. З’ясовано, що в якості суб’єктів процесів ідентифікацій, що
вивчаються, виступають вікові когорти, а об`єкт ідентифікацій містить
конкретні характеристики рівня, динаміки, якісно-змістовного
навантаження. Також надано опис досліджень та даних, що застосовані в
дисертації.

На базі вторинного аналізу одержаних емпіричних даних, отриманих у ході
досліджень у Південноукраїнському регіоні, обґрунтовано основне
положення дисертаційної роботи про те, що у сучасних дослідженнях
соціальних змін недостатньо використовувати термін „когорта”, тому що
він розкриває лише кількісні характеристики міжвікових відмінностей.
Наприклад, у багатьох дослідженнях описування вікових відмінностей
обмежується виділенням і протиставленням трьох когорт: молоді (звичайно
до 30 років), середнього віку (звичайно 30-55), похилого віку (понад 55
років). На прикладі дисертаційного дослідження показано, що навіть одна
з цих когорт — молодь — складається з двох значно відмінних поколінь.

Зазначено, що звернення до покоління як до суб’єкта дозволяє охопити
набагато більше аспектів формування соціальних ідентифікацій. Як суб’єкт
соціальних ідентифікацій покоління має як просторові, так і часові
характеристики, вивчення яких має принципове значення в дослідженні
процесів ідентифікацій з об’єктами на макросоціальному рівні: етнос,
нація, космополітичні спільноти.

Аналізуючи дані соціологічних досліджень, відзначено схожі тенденції
ідентифікацій у наступних двох категорій респондентів: респонденти у
віці від 18 до 22 років (умовно назвемо – „покоління перебудови” ) і від
31 до 45 років (умовно – „покоління 70-х”), респонденти у віці від 23 до
30 років („покоління 80-х”) і від 46 до 55 років і понад 56 років
(„покоління 50 — 60-х”).

Показано, що перша категорія поколінь (покоління „відлиги” і
„перебудови”) опинилася у складній ситуації вибору і цим обумовлюється
той факт, що саме для цієї категорії найхарактерніша невизначеність у
відповідях (позиція «важко відповісти»). Друга категорія („післявоєнне”
покоління і покоління „застою”), до якої входять найстарші респонденти,
відрізняється найбільшою впевненістю у визначенні своєї позиції.
Напевно, це обумовлюється багатим життєвим досвідом покоління, старшого
за 56 років, що пережило найрізноманітніші періоди в історії України.
Для цього покоління процес передачі цінностей та норм спрямований не на
попереднє покоління 31-45-літніх, а на 23-30-літніх респондентів, що
найбільше відповідає групі «дітей» респондентів 56 років і більше. Дане
покоління (23-30-х років) відбило установки старшого покоління у сфері
етнічної ідентифікації.

Схожість тенденцій всередині цих когорт пояснена наявністю феномена
міжпоколінної передачі систем ціннісно-нормативних настанов. Ця передача
відбувається на рівні взаємодії покоління батьків і покоління їхніх
дітей. Приблизно такими спільнотами є респонденти двох когорт, котрі
охоплюють два покоління. Механізми трансляції елементів
ціннісно-нормативних систем (на прикладі мови) функціонують на рівні
“діти — батьки”. Це підтверджує припущення про те, що в дослідженні
громадянських й етнічних процесів молодь, яка традиційно розглядається в
соціології як єдина цільна когорта (від 18 до 27-30 років), не є
однорідною. Так само й інші вікові когорти, яким молодь традиційно
протиставляється. Вона складається з двох поколінь, думки яких, за
вирахуваними показниками, значно відрізняються, утворюючи два полюси.
До першого покоління належить молодь у віці до 22 років. В
урбанізованому середовищі ця когорта, як правило, найширше бере участь у
системі освіти. Важливі зміни відбуваються після 23 років, коли молодь
найактивніше інтегрується до економічної та політичної системи
стосунків.

Порівняння колективних ідентифікацій вказує на те, що представники
різних вікових когорт мають різні ступені включення до громадянського
життя, різні інтерпретації тих самих об’єктів ідентифікацій. Молодь все
ще недостатньо задіяна до громадської та політичної системи, тому
політичне та національне самовизнання поки не є значним для них. Існує
чітка тенденція того, що люди похилого віку найчастіше визнають сучасну
Україну у рамках колишнього СРСР; для них Україна є головним чином
“Радянська Українська Республіка”. Молоді люди мають зовсім інші ідеї
про українську державу та громадянство. Вони визнають Україну в
Європейському культурному та політичному контексті. Національна
ідентичність молоді послаблена економічними та соціальними проблемами
країни. Більш того, визначаючи значення різноманітних колективних
ідентифікацій та кореляцій між ними, можна говорити про існування
відмінності між “світами”, в яких живуть українські покоління: тобто
одні живуть в “Радянському світі”, а інші — в “сучасній демократичній
Україні”.

Запропонований метод вивчення поколінь допомагає визначити українські
покоління в їхньому історичному контексті. У цьому емпіричному
дослідженні виділено три “радянські” покоління та одне “Пострадянське”,
а саме: “Сталінське” покоління, покоління “Відлиги”, покоління “Застою”,
та покоління „Ікс” (“Перебудови”). Батьківське посередництво відіграє
значну роль у конструкції колективних ідентичностей української молоді.
Кожне покоління може бути пов’язане одне з одним через посередництво
стосунків типу “батьки — діти”. Існує тенденція вважати, що такий тип
відносин між поколіннями має значний вплив на формування колективних
ідентифікацій і стосунків. Визначено такі пари поколінь: “Сталінське”
покоління та покоління “Застою”, покоління “Відлиги” та покоління
“Перебудови”. У цілому ці дві групи утворюють два “світи”, які були
відтворені у їхніх поведінкових та ідентифікаційних моделях, цінностях
та політичних орієнтаціях: “Радянській світ” – ці люди ототожнюють себе
з Радянською Республікою України та “Радянською нацією”, вони поділяють
колективістські цінності і це відображено у їхній колективній
ідентичності; це люди “Сталінського” покоління та їхні діти – тобто
покоління “Застою”; “Пострадянський” — ці люди мають сильні
ідентифікації з незалежною Україною, а молодь має найсильніші
про-європейські орієнтації, вони поділяють індивідуалістські цінності,
як це віддзеркалено у їхній колективній ідентичності; це люди
“Хрущовського” покоління та їхні діти – тобто покоління “Перебудови”
Критерій спадкоємності і взаємозв’язку визначив суттєві характеристики
колективних ідентифікацій у рамках кожної з груп. Як засвідчив аналіз
даних досліджень, ідентифікація з етнічними і громадянськими спільнотами
першої групи поколінь має умовно-активний, індивідуалістськи спрямований
характер, а для другої – умовно-пасивний, колективістськи спрямований
характер.

На основі вторинного аналізу даних європейських досліджень
„Євробарометр” вказано і описано про відмінність впливів
соціально-політичних контекстів у формуванні колективних ідентифікацій
одного покоління молоді в різних країнах — членах Європейського Союзу.

Виходячи із зазначених основних характеристик об’єктів ідентифікації,
проведено аналіз і описано північно- та південноєвропейскі дві моделі
європейських ідентичностей молоді в країнах ЄС. Головні характеристики
цих моделей полягають у наступному. За рівнем узагальненості об’єкта
європейська ідентичність молодого покоління в Південній Європі
характеризується прагненням суб’єктів перейти від локального рівня
національних ідентичностей до більш узагальненого рівня європейських
ідентичностей, тим самим зміцнюючи європейську ідентичність через
ослаблення національних. І навпаки, у Північній Європі молодь
намагається перенести значимі для неї властивості національних
ідентичностей на більш узагальнюючий рівень ідентичностей ЄС, що
супроводжується не руйнуванням локального об’єкта, а його зміцненням
через транспортування його характеристик на більш високий рівень.

Разом з тим, за змістом об’єкти європейської ідентичності молодого
покоління у Південній і Північній Європі відрізняються тим, що для
південноєвропейскої молоді ЄС і власна національна держава є два
окремих, принципово відмінних за змістом, об’єкти ідентифікації. У той
же час молодь у Північній Європі менш категорична щодо змістовних
характеристик європейської і національної ідентичностей, тому що два
об’єкти (у її уявленні) перетинаються за змістом. Більше того, у
Північній Європі молоде покоління робить вибір на користь стабільності
об’єкта європейської ідентичності (через стабільність у співвідношенні
європейського і національного), а в Південній Європі очевидним є вибір
більш динамічного і мінливого об’єкта (через відхід від національного на
користь європейського наднаціонального і більш динамічно мінливого).

Таким чином, вказано на те, як конкретні національні контексти
обумовлюють різні моделі європейської ідентичності одного покоління
молоді. Ці моделі розрізняються як за рівнем узагальненості об’єкта (у
співвідношенні національно-локального і європейського), так і за змістом
об’єктів.

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено і обґрунтовано модель соціологічного вивчення
ідентичностей з етнічними й громадянськими спільнотами. Ця модель
заснована на аналізі її трьох необхідних компонентів: суб’єкт
ідентифікації, об’єкт ідентифікації, процес ідентифікації. Наведено
основні характеристики об’єктів ідентичностей: їхнього рівня
узагальненості, якісно-змістові й динамічні характеристики. Обґрунтовано
доцільність введення у вивчення ідентичностей поняття „контекст”.
Залежно від характеристик контексту як „місця розташування у просторі та
часі” актуалізуються ті соціальні ідентичності, які є найбільш
релевантними та значимими для поведінки та діяльності індивіда в тому
контексті.

Розглянуто поняття „покоління” в системі соціологічних категорій віку і
проаналізовано основні підходи в дослідженні поколінь. У дисертаційному
дослідженні доказано те, що концепція „покоління” має важливе значення
для методології дослідження динамічних макросоціальних систем. Також у
роботі показано й обґрунтовано категорію покоління як суб’єкта
соціальних ідентифікацій.

У роботі було емпірично обґрунтовано критерії взаємодії і
взаємообумовленості вікових когорт для виділення покоління як
соціологічної категорії. Було вказано на те, що, аналізуючи вікові
розбіжності колективних ідентифікацій, важливо також звертати увагу на
взаємозв’язки. У суспільстві, що зазнає значних змін, міжпоколінне
успадкування цінностей, норм та настанов від старших поколінь до
молодших має не безпосередню, а опосередковану природу.

У роботі було обґрунтовано два основних механізми ідентифікацій:
включення (визнання) і виключення об’єкта. Було зазначено, що серед
молоді виключення багатьох об’єктів ідентифікацій не супроводжується
включенням інших, чи супроводжується слабким включенням.

Встановлено, що в дослідженні громадянських й етнічних процесів, молодь,
яка частіше розглядається в соціології як єдина цільна когорта (від 18
до 27-30 років), не є однорідною. Вона містить у собі два покоління,
думки яких, за вирахуваними нами показниками, значно відрізняються,
утворюючи два полюси. До першого покоління належить молодь у віці до 22
років. В урбанізованому середовищі ця когорта, як правило, найширше бере
участь у системі освіти. Її етнічні та громадянські ідентичності
здебільше залежать від впливу родини та державної політики у сфері
освіти та культури. Важливі зміни відбуваються після 23 років, коли
молодь найактивніше інтегрується до економічної та політичної системи
стосунків.

На підставі виділених критеріїв вікових когорт, контексту, взаємозв’язку
і взаємодії, базуючись на даних соціологічних опитувань 1995, 1997, 2003
років, представлено особисту типологію поколінь батьків і дітей, що
дозволяє пояснити подібності й відмінності між представниками різних
поколінь в їхніх ідентичностях та процесах самоідентифікацій.
Проаналізовано не тільки й не стільки розбіжності між поколіннями, а й
подібності між ними.

Встановлено, що ключові характеристики колективних ідентифікацій
відображені в їхніх двох моделях: умовно-активній індивідуалістично
спрямованій ідентифікації (спільної для поколінь „батьків-1” і
„дітей-1”) й умовно-пасивної колективістськи спрямованої ідентифікації
(покоління „батьки-2” і „діти-2”).

У дисертаційному дослідженні було запропоновано та обґрунтовано підхід
до вивчення колективних ідентичностей шляхом проведення порівняльного
аналізу міжпоколінних особливостей колективних ідентифікацій як між
віковими групами в межах однієї територіальної спільноти, так і
представників різних територіальних спільнот, які належать до однієї
вікової групи. Проведено аналіз європейської ідентичності молоді в
Україні та в інших країнах Європи. Встановлено те, що існують різні
моделі європейських ідентифікацій. Ці моделі відрізняються одна від
одної інтерпретаціями об’єкта і співвідношенням європейських
ідентифікацій з національними.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення дисертації викладено у 9 публікаціях ( з них 4 – у
фахових виданнях. Публікації у фахових виданнях:

Свинаренко А.Н. Социокультурные идентификации на переломе времен //
Молодежная субкультура / Под ред. Н.А. Победы (Коллективная монография).
— Одесса: Астропринт, 1999. – С. 143 -159.

Свинаренко А.Н. Полиязычность и этническая самоидентификация (на примере
Южноукраинского региона) // Харьковские социологические чтения-97. —
Харьков: Основа, 1997. – С. 403 — 405.

Свинаренко А.М. Міжпоколінні відмінності стратегій побудови
соціокультурних ідентифікацій // Соціальні технології: актуальні
проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць.
Випуск 2-3. – Київ-Запоріжжя-Одеса: ЭТА-ПРЕСС, 1998. – С. 89-102.

Svynarenko A. Methodological Approaches to the Study of Generations in
Transition Societies // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії
та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 17. – Одеса:
Астропринт, 2002. – С. 99-104.

Публікації у інших наукових збірниках:

Свинаренко А.М. Проблема поколінь в Україні // Етнічна історія народів
Європи. Історико-етнологічні дослідження і національна ідея: Збірник
наукових праць. Випуск 9. – К.: УНІСЕРВ, 2001. – 65-71 с.

Подшивалкіна В.І., Свинаренко А.М. Етнічна ідентифікація та життєві
стратегії мешканців міст Південноукраїнського регіону //
Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в
діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі
ХХІ століття. –Київ-Чернівці, 1997. –311-312 с.

Подшивалкіна В.I., Свинаренко А.М. Етномовнi процеси у пострадянському
просторі // Матеріали регіонально( науково-практично( конференц((
«Сучасна етнокультурна та етнополiтична ситуацiя на пiвнi Украiни i
актуальні проблеми державного управлiння». – Одеса, 11-12 грудня 1996 р.
– Частина II.

Svynarenko A. National, Political and Cultural Identities of Youth:
Tendencies in Post-Soviet Ukraine in H.Helve and C.Wallace (eds) Youth,
Citizenship and Empowerment.- Hamphire: Ashgate, 2001.- pp. 235-254

Svynarenko A. National Identities of Young people in Ukraine:
Continuities and Discontinuities in a Country in Transition in Youth
Research in Europe: the next generation. Perspectives on transitions:
Identities and citizenship. – Strasbourg: Council of Europe Publishing,
2001.- pp.191-200

АНОТАЦІЯ

Свинаренко А.М. Міжпоколінні особливості колективних ідентифікацій в
умовах інтенсивних соціальних змін. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.03 – соціальна структура та соціальні відносини. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація присвячена розробці соціологічної концепції покоління.
Проаналізовано генезис концепції покоління в суспільних науках і
наведено різноманітні засоби застосування концепції. Наведено дані про
евристичну значущість застосування концепції поколінь у дослідженні
етнічних і громадянських самоідентифікацій. На основі виділення ключових
елементів феномену соціальної ідентифікації сказано про особливості
процесів самоідентифікацій з етнічними та політичними культурними
спільнотами та доказано ключову роль феномену культурної спадкоємності
як критерію взаємозв’язку і взаємообумовленості поколінь. Визначено
різні стратегії процесу самоідентифікації, що характеризують культурні
особливості різних поколінь. Сутність міжпоколінних розбіжностей
етнічних та громадянських ідентифікацій відображено в особливостях
співвідношення між процесами самоідентифікації та об’єктами
ідентифікацій. Міжпоколінні розбіжності процесів самоідентифікації
представлено в характеристиці відносин між спільнотою та індивідом.

Ключові слова: концепція поколінь, покоління, вікова когорта,
ідентичність, самоідентифікація, спадкоємність, культура, етнічність,
громадянство.

АННОТАЦИЯ

Свинаренко А.Н. Межпоколенные особенности коллективных идентификаций в
условиях интенсивных социальных изменений. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.03 – Социальная структура и социальные отношения.
– Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертационная работа посвящена разработке социологической концепции
поколения. Проанализирован генезис концепции поколения в общественных
науках и описаны разнообразные способы применения концепции. Изложено
эвристическое значение использования концепции поколений в исследовании
этнических и гражданственных самоидентификаций. На основе выделения
ключевых элементов феномена социальной идентификации раскрыты
особенности процессов самоидентификации с этническими и политическими
культурными общностями и доказана ключевая роль феномена культурной
преемственности как критерия взаимосвязи и взаимообусловленности
поколений. Раскрыты стратегии процесса самоидентификации, которые
характеризуют основные различия политических и гражданственных культур
поколений. Суть межпоколенных различий этнических и гражданственных
идентификаций отражена в особенностях соотношения между процессами
самоидентификаций и объектами идентификаций. Характер взаимоотношения
между индивидом и общностью (признание общностью, самоутверждение)
описывает особенности процессов самоидентификации различных поколений.

Ключевые слова: концепция поколений, поколение, возрастная когорта,
идентичность, самоидентификация, преемственность, культура, этничность,
гражданственность.

ANNOTATION

Svynarenko A.M. Intergenerational Specifics of Collective
Identifications in the Conditions of Intensive Social Change. –
Manuscript.

Thesis for a Degree of Candidate of Sociological Science, speciality
22.00.03 – Social structure and social relations. – Kyiv National Taras
Shevchenko University, Kyiv, 2004.

The dissertation is dedicated to development of the sociological concept
of generations. Thesis presents discussion on the genesis of the
concepts of generation in social sciences and examples of application of
these concepts. Specifically in dissertation the heuristic meaning of
the concept of generation for the study of ethnic and citizenship
self-identification is described. By defining the key elements of the
phenomenon of social identification was given a prove to the central
role of the cultural succession as a criterion for interconnection and
mutual influences between generations. Specific differences and
similarities of political and citizenship cultures of generations lay in
the diversity of strategies of self-identification. The peculiarities of
intergenerational variations of ethnic and civic identifications are
reflected in the character of the interplay between processes of
self-identification and the objects for identifications. The character
of the interaction between individual and a community (recognition by
the community, self avowal) describes the specifics of the processes of
self-identification of different generations.

Keywords: concept of generation, generation, age cohort, identity,
identification, succession, culture, ethnicity, citizenship.

PAGE 1

Похожие записи