КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЦИМБАЛ ДАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 316.334.56

Міжетнічна взаємодія в умовах великого міста

Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної соціології

факультету соціології та психології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор,

член-кор. НАН України

ЄВТУХ Володимир Борисович,

завідувач кафедри загальної соціології,

декан факультету соціології та психології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

ТРОЩИНСЬКИЙ Володимир Павлович,

завідувач кафедри соціальної та гуманітарної політики,

декан факультету вищих керівних кадрів

Національної академії державного управління при Президентові України
(м.Київ)

кандидат соціологічних наук,

ШАЛАЄВА Катерина Володимирівна,

радниця по роботі з урядовими та неурядовими організаціями

Представництва Програми розвитку ООН в Україні (м.Київ)

Провідна установа:

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

Захист відбудеться 30 січня 2006 р. о 1600 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради в Київському національному
університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська,
60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці

імені М.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 23 грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат соціологічних наук, доцент ТАРАБУКІН Ю.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах процесів трансформації суспільства, які
інтенсифікувалися з моменту здобуття Україною незалежності, особливого
значення у її розвитку набуває етнічний фактор. Наявність у складі
населення України представників понад 100 етносів є свідченням її
поліетнічності. Безперечно, що подальший успішний розвиток країни та її
суспільства неможливі без врахування реалій етносоціальних процесів,
характеру, особливостей та тенденцій розвитку етносів та народів, що
населяють територію України.

До проголошення незалежності України питання про поліетічність складу її
населення замовчувалося, а точніше виражалося відомою тезою про
вирішеність „національного питання” (одна з особливостей радянського
періоду – ототожнення понять „національний” та „етнічний”). З
проголошенням незалежності як український етнос, так і представники
етнічних меншин та інших структурних елементів, що утворюють
етнонаціональну структуру українського суспільства отримали можливість
відроджуватися, розвивати свою культуру, традиції, звичаї.

Індустріалізація, урбанізація та зростання впливу ЗМІ на самосвідомість
членів суспільства не лише не применшили ролі етнічності в суспільних
процесах, а, навпаки, посилили прагнення людей до збереження етнічної
ідентичності. В умовах активізації ролі етнічного чинника в суспільному
житті неминуче постає питання про загрозу, яку може приховувати в собі
міжетнічне спілкування. Воно несе в собі відкритий потенціал, але при
цьому не може бути безконфліктним.

Загальні процеси міжетнічної взаємодії опосередковані локальними
умовами. Їх наслідки залежать від опосередковуваного ефекту місцевих
соціальних, економічних і культурних умов, а також від дій
індивідуальних акторів у деяких ситуаціях. Оскільки зараз дві третини
населення України живуть у містах, а також через те, що в міському
середовищі найбільш повно подана вся палітра соціальних проблем і
протиріч, представляється доцільним вибрати об’єктом нашого дослідження
сучасне місто. Місто виступає не тільки як просторове середовище, що
існує безвідносно до населення, але як умови життєдіяльності, які
сформовані під впливом суб’єктів міського середовища і які одночасно
впливають на городян.

Таким чином постає наукова проблема: наявні соціологічні знання
виявляються недостатніми для розуміння стану суспільства, яке після
розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав зумовило відмінну від
попередньої систему відносин, а заперечення до недавнього „дієвого”
принципу про те, що „національне питання вирішене”, актуалізувало
питання про етнічну приналежність і вивело на одне з першочергових
завдань суспільства проблему мирного співіснування представників різних
національностей та етносів як у державі загалом, так як і на окремих
чітко окреслених територіях зокрема. Наявність на обмеженій території
різних культур, різних світоглядів, різних поглядів на життя та
необхідність і неминучість їх взаємодії у повсякденному житті роблять
нагальним завдання дослідження міжетнічних відносин з метою недопущення
виникнення конфронтацій, протистоянь та конфліктів.

Метою дослідження є наукове обґрунтування картини особливостей процесу
міжетнічної взаємодії в умовах великого міста та виокремлення на цій
базі моделей міжетнічної взаємодії, які б відтворювали сутність та
можливі перспективи розвитку цього складного й багатоаспектного процесу.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати ряд наступних
наукових завдань:

описати процес міжетнічної взаємодії та акторів, які беруть у ньому
участь;

проаналізувати складові міжетнічної взаємодії, які утворюють її
структуру;

обґрунтувати етнічну толерантність як визначальний принцип співжиття у
поліетнічних містах, її вплив на розвиток міжетнічних відносин;

виявити міру впливу етномовної ситуації на стан міжетнічної взаємодії,
готовність представників окремих етносів вивчати іншу мову та зберігати
власну;

запропонувати регулятивні моделі міжетнічної взаємодії в поліетнічному
місті.

Об’єкт дослідження – велике поліетнічне місто.

Предметом дисертаційного дослідження є міжетнічна взаємодія в умовах
великого міста, її особливості та закономірності.

Основними методами дослідження є системний аналіз, критичний і
міждисциплінарний підхід до досліджуваної проблеми, конкретно-історичний
метод, метод аналізу та синтезу, аналіз документів та соціальної
статистики (залучено дані етнографічних, історичних джерел), результатів
емпіричних досліджень вітчизняних та зарубіжних соціологів.

Теоретико-методологічними засадами дослідження на загальносоціологічному
рівні аналізу суспільства виступають концептуально-теоретичні підходи
етносоціологічних та етнопсихологічних досліджень, викладені в працях
В.Л.Арбєніної, Ю.В.Арутюняна, Ю.В.Бромлея, Л.М.Дробіжевої, В.Б.Євтуха,
М.І.Пірен, Т.М.Рудницької, А.А.Сусоколова, Г.У.Солдатової,
Т.Г.Стефаненко, М.О.Шульги. Підвалини теорії етносу, на якій базувалися
подальші теоретичні розробки у сфері етнічних відносин, були закладені
ще радянськими етнографами С.О.Арутюновим, Ю.В.Бромлеєм, а у подальшому
продовжені В.І.Козловим, П.І..Пучковим, зокрема, у дослідженнях проблем
етнічних процесів, які відбуваються у спільноті протягом її існування,
О.Г.Здравомисловим, який найбільше уваги приділяв конфліктам і, зокрема,
міжетнічним. Різні аспекти міжетнічних (міжнаціональних) відносин (у
закордонній літературі – расових) досліджували Р.Бретон, С.Джільман,
В.Коннор, П.Роуз (протиставлення груп на базі антитези „ми”-„вони”, що
дуже важливо для вивчення взаємодії між спільнотами), Е.Сміт (визначення
понять нація, етнос, націоналізм).

Проблема вивчення міжетнічної взаємодії не нова для вітчизняної
етносоціології. При розробці цього питання увага була зосереджена на
теоретичних аспектах міжетнічної взаємодії (В.С.Агеєв, Л.М.Дробіжева,
В.Б.Євтух, А.А.Сусоколов). Дослідження міжетнічної взаємодії передбачає
чітко визначений і однозначний понятійно-категоріальний апарат. В
багаторічній дискусії з цього питання активну участь беруть Л.О.Аза,
В.Л.Арбєніна, С.А.Арутюнов, Б.Є.Вінер, П.І.Гнатенко, А.Г.Здравомислов,
І.Ф.Кононов, М.О.Мнацаканян, Н.О.Побєда, С.Є.Рибаков, Т.М.Рудницька,
М.В.Савва, Ю.І.Семенов, Н.Г.Скворцов, А.А.Сусоколов, В.О.Тішков,
Ж.Т.Тощенко, М.О.Шульга.

Соціальні характеристики етнічних груп, їх становище в структурі
суспільства, які впливають, а іноді і визначають характер взаємодії,
досліджують у своїх роботах Ю.В.Арутюнян, Л.М.Дробіжева, І.Ф.Кононов,
І.М.Кузнєцов, О.М.Куц, Т.М.Рудницька, С.С.Савоскул. Проблеми етнічної
самосвідомості, етнічної ідентичності, історичної пам’яті, етнічних
стереотипів, етнічної толерантності активно розробляються В.С.Агеєвим,
М.Г.Герасимовою, В.Г.Городяненком, Л.Гудковим, Н.М.Лебедєвою,
Н.П.Москаленко, В.М.Онищуком, В.Н.Павленко, В.Н.Паніною, С.В.Рижовою
З.В.Сікевич, В.Ю.Хотинець, М.О.Шульгою.

Особливості перебігу та тенденції етномовного розвитку України загалом
та Києва зокрема, роль мови як етнічного маркера, інтегруюча роль мови у
суспільстві, причини та фактори виникнення і розвитку двомовності стали
предметом аналізу в працях Л.О.Ази, Л.Т.Масенко, М.М.Губогла,
Г.М.Захарової.

Таким чином, можна зробити висновок, що є вагомий науковий досвід у
дослідженні питань міжетнічної взаємодії як на теоретичному, так і на
емпіричному рівнях. Проте, більшість з них відносяться до психології,
етнології, історії, мовознавства і порівняно мало праць, які б
демонстрували та розкривали соціологічний підхід до вивчення та
розв’язання згаданих питань.

Наукова новизна роботи полягає у виокремленні та конкретизації моделей
міжетнічної взаємодії в умовах великого міста; продемонстровано нові
пізнавальні можливості, які дає розгляд міжетнічної взаємодії через
використання концепції етносоціального розвитку. Сутність та ступінь
новизни даного результату можна відобразити у таких положеннях:

Уточнено, доповнено і систематизовано теоретичні витоки соціологічного
вивчення міжетнічної взаємодії. З огляду на нинішній стан знань у цій
сфері об’єктом дослідження обрано поліетнічне місто, яке досі практично
не вивчалися як простір міжетнічної взаємодії (с.25-29).

Визначені структурні складники міжетнічної взаємодії, особливості її
реалізації та ролі у соціальних процесах, які мають місце у сучасному
суспільстві. При цьому встановлено, що моніторинг процесу взаємодії від
налагодження первинних спорадичних контактів до формування усталеної
системи міжетнічних зв’язків та відносин (особливо в умовах соціальної
нестабільності та невизначеності) дозволить відстежувати їхній стан, з
метою оперативного та своєчасного реагування на ускладнення та
непорозуміння, які виникають у процесі взаємодії, і створення умов для
їхньої оптимізації (с.50-53).

Доведено визначальну роль етнічної толерантності у процесі міжетнічної
взаємодії, а отже, і зокрема виникає потреба і необхідність її
культивування і виховування. Виявлено, що рівень толерантності визначає
зміст етнонаціональної ситуації у суспільстві, а отже і можливість
безконфліктного співіснування на чітко окресленій території
представників різних етносів. При цьому встановлено, що певним
етнічностям характерна толерантність пасивна, а деяким активна, яка дає
більше можливостей для налагодження контактів та зв’язків і дозволяє
говорити про перспективи міжетнічної інтеграції (с.74-79).

З’ясовано вплив етномовної ситуації у великому місті, як складової
міжетнічної взаємодії, на зміст етнонаціонального розвитку суспільства і
виявлено, що функціонування тієї чи іншої мови обумовлюється не лише
поточною ситуацією, але і всією сукупністю попереднього історичного
досвіду (path dependency), сучасним перебігом соціально-економічних та
політичних процесів та психологічним станом людини в конкретній ситуації
взаємодії (с.84-88).

Запропоновано моделі міжетнічної взаємодії, які охоплюють динаміку
всього процесу взаємодії і дозволяють формувати безконфліктний тип
етносоціального розвитку поліетнічного міста (с.125-127, 143-145,
158-161).

Практичне значення роботи обумовлене роллю міжетнічних відносин у
сучасному українському суспільстві перехідного типу.

Результати даного дослідження формують базу для майбутніх досліджень в
інших регіонах; збагачують можливості для удосконалення навчальних
програм з соціології, етнічних процесів, підготовки загальних і
спеціальних курсів у вищих навчальних закладах освіти, зокрема
”Етносоціологія”. Практичне значення полягає у можливості використання
отриманих результатів і висновків у діяльності громадсько-політичних
організацій при вирішенні питань, які стосуються міжнаціональних
відносин, а також при обґрунтуванні і розвитку державної етнополітики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідалися на науково-практичних конференціях: “Проблеми особистості в
науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, вересень 2002 р.),
науковій конференції з нагоди Днів факультету соціології та психології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ,
квітень 2003 р.), конференції “Соціологія: минуле, сьогодення, майбутнє”
(Львів, листопад 2003 р.), конференції “Харківські соціологічні читання”
(Харків, листопад 2004 р., листопад 2005 р.) та семінарах: “Культурный
обмен и формирование толерантности в многоэтничном гражданском обществе”
(Севастополь, червень 2003 р.), “Идентичность и толерантность в
многоэтничном гражданском обществе” (Алушта, травень 2004 р.), “Проблемы
управления многоэтничными сообществами в условиях глобализационных и
цивилизационных вызовов” (Алушта, травень 2005 р.,). Основні результати
дисертації оприлюднені в трьох авторських публікаціях загальним обсягом
1,5 друк. арк.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаної літератури (18 сторінок, 183 найменування). Загальний обсяг
дисертації 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність,
визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет,
описуються методологічні й теоретичні засади, методи дослідження,
розкриваються наукова новизна, практичне значення роботи, даються
відомості про апробацію роботи та її структуру.

У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до дослідження
міжетнічної взаємодії” проаналізовано явище міжетнічної взаємодії,
здійснено огляд основних концепцій міжетнічної взаємодії в
етнонаціональному розвитку суспільств, подані трактування основних
термінів та понять, які розкривають сутність феномену міжетнічної
взаємодії.

Міжетнічна взаємодія, згідно з визначенням українських етносоціологів, –
це процес взаємодії представників різного етнічного походження, які
проживають в межах одного етнополітичного організму (держави), який
відбувається через безпосередні та опосередковані контакти на
індивідуальному та груповому рівнях у всіх сферах суспільного життя, у
результаті яких здійснюється обмін етнічною інформацією й під впливом
котрих формується уявлення один про одного (етнічні стереотипи),
корегуються уявлення про самих себе (етнічні автостереотипи) й
формується відповідна етносоціальна ситуація в країні. У міжетнічній
взаємодії, в умовах відмінностей, властивих взаємодії у поліетнічних
суспільствах, беруть участь як мінімум два суб‘єкти – етноси, етнічні
меншини чи принаймні їхні представники.

Міжетнічна взаємодія має свою чітко визначену структуру, що включає такі
компоненти, як міжетнічні контакти, міжетнічне спілкування, міжетнічні
зв’язки, міжетнічні відносини. Дія перерахованих компонентів виявляється
на двох рівнях: індивідуальному та груповому. Взаємодія відбувається у
напрямках: а) між домінантною і підпорядкованою етнічними групами
населення; б) між представниками різних етнічних груп, які перебувають у
статусі підпорядкованих.

Міжетнічні відносини – це відносини між суб’єктами – етнічними групами,
народами, особами, як індивідуальними етносуб’єктами, а також в середині
даного етносу, що відображають конкретно-історичні умови існування та
розвитку даного етносу, його етнічний статус, норми, традиції,
пріоритети та цінності, що історично склалися.

Змальовуючи структурні елементи міжетнічної взаємодії, відзначимо, що
міжетнічне спілкування визначають як форму і спосіб реалізації
міжетнічних відносин і разом з тим одну з важливих умов передачі
етнічної інформації. Міжетнічне спілкування та контакти складають основу
міжетнічних зв’язків.

Трактування міжетнічної взаємодії безпосередньо пов’язані з існуючими в
соціології протилежними теоретико-методологічними орієнтаціями
гносеологічного порядку, які обумовлюють різні концептуальні схеми
пояснення суспільної життєдіяльності – “об’єктивної” (об’єктивістської),
з одного боку, і “суб’єктивної” (суб’єктивістської), з іншого. Перша
базується на уявленнях про незалежну від суб’єкта об’єктивну природу
реальності і наполягає на пріоритетному дослідженні соціальних структур
і інститутів; друга керується принципом методологічного індивідуалізму,
розглядаючи суб’єкт як вихідну точку соціологічного пізнання і
приділяючи особливу увагу розкриттю соціальної дії. Серед найвпливовіших
доктрин в якості “суб’єктивної” соціології можна виокремити символічний
інтеракціонізм та теорії раціонального вибору.

Міжетнічна взаємодія аналізується у контексті етнічних процесів –
суттєвих змін у ході історичного процесу окремих етнічних елементів,
частин етносів і етносів у цілому, а також виникнення нових етнічних
спільнот. Етнічні процеси поділяються на етноеволюційні та
етнотрансформаційні. Етноеволюційні – це зміни етносів, при яких вони
зберігаються як такі. Ці процеси виражаються у таких змінах етносу, які,
проявляючись у різних його компонентах, однак не тягнуть безпосередньо
за собою зміни етнічної самосвідомості. Основним об’єктивним змістом
таких процесів є зміна культурної специфіки етнічних спільнот.
Етнотрансформаційні – це процеси, які визначають як зміни етнічних
елементів, що ведуть до зміни етнічної належності; їх завершальним
етапом є зміна етнічної самосвідомості, тобто тих головних ознак, що
відображують реально існуючі зв’язки між представниками етносу.

У другому розділі “Міжетнічна взаємодія на прикладі поліетнічного міста”
розглядається явище толерантності як основного принципу співжиття у
поліетнічному соціумі та вплив і значення мовної ситуації на розвиток і
стан міжетнічної взаємодії в поліетнічному місті.

Одним із важливих завдань при вивченні міжетнічних процесів, що
відбуваються у полікультурному суспільстві, які сприяють або
перешкоджають толерантній міжетнічній взаємодії, є розуміння їх
соціально-психологічної природи. Це необхідно, щоб відповісти на
питання, у чому причина посилення нетерпимості, і чи є шлях подолання
або пом’якшення міжкультурних протиріч з метою вироблення адекватного
стратегічного мислення, що дозволяє визначати орієнтири довгострокової
державної політики.

Однією з найважливіших умов переходу від суспільств закритого типу
(традиційно-общинних, тоталітарних і т.п.) до відкритого демократичного
суспільства є перехід від ізоляціоністських принципів (територіальних,
соціальних, ментальних) функціонування соціальної системи до принципів
доступності та співробітництва. У контексті аналізу перспектив розвитку
суспільства расова, етнічна й національна толерантність може
розглядатися не лише як потенціал підтримки миру та спокою в країні, а й
як показник ступеня готовності масової свідомості населення до
відкритості та співробітництва зі світовим співтовариством на основі
загальновизнаних демократичних принципів.

Етнічна толерантність розуміється нами як відсутність негативного
ставлення до іншої етнічної культури, а точніше – наявність позитивного
образу іншої культури при збереженні позитивного сприйняття своєї
власної. Це значить, що етнічна толерантність не є наслідком асиміляції
як відмови від власної культури, а є характеристикою міжетнічної
інтеграції, для якої характерно „прийняття” або позитивне ставлення до
своєї етнічної культури, а також до етнічних культур груп, з якими дана
група вступає в контакт. Таке розуміння адекватності групового
сприйняття базується на постулаті ціннісної рівності етнічних культур і
відсутності в цьому плані переваги однієї культури перед іншою. Під цим
кутом зору явище етнічної інтолерантності (або неадекватності групового
сприйняття) являє собою переважно негативне сприйняття іншої етнічної
культури при надпозитивному сприйнятті власної.

Результати моніторингу виявляють тенденцію зростання як інтегрального
показника національного дистанціювання, так і відчуженості населення
України практично від усіх національностей, включених до переліку, за
яким проводилося опитування. За винятком росіян, українців і білорусів,
практично всі національності “відсунуті” масовою свідомістю за оцінку 5
балів – “виселені з країни”. Знижується і самотолерантність: зростання
дистанції стосовно основних національностей, які проживають в Україні
(титульної нації – українців і найчисленніших меншин – росіян і
білорусів).

Суттєво змінюється сукупна “пропускна межа” нинішніх громадян України та
зменшується частка людей, які подумки можуть бачити представників
різноманітних (практично всіх) національностей як громадян України, і
відповідно збільшується відсоток тих, хто взагалі не пускав би їх до
країни.

При вивченні мовної ситуації її окреслюють як сукупність усіх мов,
територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які
використовуються в країні (у нашому випадку місті) для забезпечення
комунікації на всіх суспільних рівнях.

Якщо на певній території поширені дві або кілька мов, для дослідження
мовної ситуації важливо визначити ступінь поширеності кожної мови, а
також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники
потужності мов: демографічний та комунікативний. Перший з них
визначається за кількістю носіїв тієї чи іншої мови (відштовхуючись від
загальної кількості населення на досліджуваній території), а для
характеристики другого головною є кількість комунікативних сфер, які
обслуговує кожна мова.

$   Oe ue

:

th

0 t   Oe &

|

E

o

u

ue

O

O

O

O

B*phLкраїни загалом і великих міст зокрема, характеризує конфлікт між
двома мовами – українською та російською. Особливістю сучасної мовної
ситуації у великому місті є те, що співвідношення українськомовної та
російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців
і росіян на зазначеній території.

З середини 60-х років ХХ ст. вчені підкреслюють етнічне відродження як
відчутний фактор внутрішньополітичних процесів в багатонаціональних
країнах. Згідно класифікації В.Б.Євтуха, Україна за етнічним складом
населення є гетерогенною, оскільки тут процент національних меншин
перевищує 10%. Аналізуючи етнонаціональну структуру України, він
відзначає, що всі етнічні і національні меншини знаходяться у стадії
відродження, яке має різну силу та різні наслідки, що проявляються як в
середині самої спільності, так і у взаємодії цих меншин. Певним чином
вони впливають на розвиток нації. В процесі етнічного відродження
України можемо окреслити дві тенденції: намагання побудови національної
держави та внутрішньогрупову солідарність етнічних рухів за реалізацію
прав меншин. Але вирішальну роль у взаємодії двох тенденцій відіграють
механізми впровадження правових основ етнополітики держави. За таких
умов були відчутні результати національного відродження українців: від
впровадження української етнічної символіки в якості державної до
формування стійкої самосвідомості і приналежності до єдиної спільноти, а
також формування мовного поля, яке стало визначальним чинником мовного
простору держави. Специфічною ознакою ці процеси відбилися на середовищі
субетнічних груп, а також на розвитку мови титульної нації та сприяли
інтеграції національних мов в етномовний простір України.

У третьому розділі “Моделі міжетнічної взаємодії в поліетнічному місті в
умовах етнічного ренесансу та росту урбанізації” головну увагу
зосереджено на виокремленні регулятивних моделей міжетнічної взаємодії в
умовах поліетнічного міста.

В умовах зростання рівня урбанізованості забезпечення мирного співжиття
на чітко окреслених територіях представників різних етносів
продовжуватиме залишатися одним з першочергових завдань суспільства.
Розростання міст може призвести до тимчасової втрати контролю над
окремими його частинами, що в свою чергу може спричинити виникнення
напруженості між представниками різних етносів. Як правило, мігранти у
переважній більшості оселяються на окраїнах міст, які й характеризуються
високим рівнем ймовірності виникнення непорозумінь. А якщо до цієї
високої ймовірності виникнення додати ще й неоднозначність
соціально-економічної ситуації (інфляція, безробіття, зниження
платоспроможності населення, зростання цін, відсутність житла тощо), то
це може призвести до загострення непорозумінь, виникнення протистоянь і
розгортання конфліктів.

Проблема нерозуміння, напруженості між представниками різних етнічних
груп стоїть для великого поліетнічного міста досить гостро. Особливе це
виявляється там, де жителі не зорієнтовані на спільну, цілеспрямовану
роботу із створення атмосфери міжетнічного розуміння і злагоди.

Досить неоднозначну роль для розвитку міжетнічних відносин відіграють
засоби масової інформації. Враховуючи їх доступність для більшості
населення, вони б мали формувати культуру міжетнічного спілкування,
особливо у великих містах, задавати межі толерантного ставлення один до
одного, пропагувати ідеї інтеграції, консолідації та об’єднання. Проте,
час від часу з’являються статті у пресі чи програми на телебаченні, які
пропагують і поширюють абсолютно протилежні цінності, котрі можуть
призвести до виникнення недоречних етнічних проблем, а у підсумку і до
розколу.

Політика “етнічного невтручання”, так само як і система персональних
преференцій, залишають місту мало шансів на збереження стабільності.
Потрібні політичні технології активного втручання в етноконфліктну
ситуацію, без якої емоційна реакція на насильство неминуче буде
трансформуватися спершу в стійкий національний забобон, а потім у
ксенофобію.

Непродуманий і непослідовний характер дій стосовно представників
етнічних меншин може сприйматися їх представниками як вияв їхньої
меншовартості. На жаль, цього досить, щоб будь-які діаспори у місті,
відчувши себе ображеними і на суспільство, і на міську владу, почали
відчувати ще більшу непевність у завтрашньому дні. Крім того, з
урахуванням впливу на масову свідомість міських жителів етнічних
факторів, подібні речі створюють небезпеку переходу від багато в чому
ситуативного сплеску побутової недоброзичливості до
агресивно-націоналістичних форм соціальної поведінки і конфліктної
моделі розвитку в місті міжетнічних відносин.

Встановлення прийнятних рамок для взаємодії титульної більшості і нехай
не найпроблемного, але досить строкатого конгломерату міських меншостей,
потребує від влади продуманої, ретельно вивіреної політики, що, не
перешкоджаючи законному праву людей на збереження своєї національної
своєрідності, одночасно стимулювала б їхню повноцінну інтеграцію та
рівноправне існування у домінуючому середовищі.

Для поліетнічного соціуму, який утворює все населення поліетнічного
міста, дуже важливим і по суті головним є збереження миру,
взаєморозуміння, високого рівня толерантності, поваги до інших народів і
культур, взаємопідтримка і допомога у розвитку власної культури, мови,
традицій.

Міжнаціональна стабільність є найважливішим компонентом національної
безпеки. У той же час у будь-якому поліетнічному суспільстві досить
складно побудувати модель міжетнічної інтеграції, у якій всі етнічні
групи мали би рівні можливості для реалізації своїх прав і не відчували
свою відчуженість від громадського життя. Разом зі своїми специфічними
проблемами нетитульні етноси в Україні визнають у міжнаціональних
проблемах основними: проблеми мови, освіти, представництва в органах
управління.

Інтенсивні міграції, які мають місце у світі призводять до того, що
мігранти прагнуть оселитися у великих містах, де начебто легше жити, де
розвиненіша інфраструктура. Але при цьому все більше мігрантів прагнуть
зберегти культурні зв’язки з батьківщиною, не бажаючи інтегруватися в
культуру нової країни проживання, що і породжує напруженість у
відносинах з корінним населенням, а, з іншого боку, провокує активність
націонал-екстремістів. Крім того, в умовах нестабільності
соціально-економічної ситуації, це може провокувати зростання
нетерпимості і неприйняття представників інших національностей з боку
корінного населення, що може доходити до конфронтацій, протистоянь,
відкритих проявів антагонізму.

Саме такий підхід до організації співжиття населення поліетнічного міста
можна вважати оптимальним і таким, що враховуватиме і передбачатиме
задоволення потреб і вимог всіх і кожного. Бачення у кожному мешканці
перш за все громадянина дозволить зробити перший крок до порозуміння і
співпраці. Розумне звертання уваги на етнічну приналежність і адекватне
використання етнічних стереотипів у процесі взаємодії – запорука мирного
співжиття, налагодження ефективної взаємодії, шляхів взаємозбагачення та
взаємопідтримки.

Суттєву роль у розвитку міжетнічних відносин шляхом конфлікту відіграє
його спонтанний, стихійний, вибуховий характер, пов’язаний з
імпульсивною поведінкою великих мас людей, об’єднаних якоюсь спільною
ідеєю, думкою, метою. Власне, в цьому випадку для пояснення потрібно
залучати соціальну психологію, адже агресія йде від людей чи натовпу,
які знаходяться під владою емоцій.

Компромісна модель стає своєрідним перехідним містком між неприйняттям
норм і цінностей приймаючої культури і неминучою подальшою акультурацією
і асиміляцією, що є необхідними і передумовами подальшого процесу
інтеграції. З одного боку дозволяється існування у межах своєї культури,
не приймаючи одразу і безвідмовно умов середовища, в яке потрапляють, а
з іншого – таким чином стимулюється і заохочується приєднання до нової
культури, яка демонструє розуміння і повагу до всіх і кожного.

За таких умов виникає необхідність впливати на міжетнічні відносини
шляхом формування високої політичної культури населення, виховання в
кожного громадянина терпимості до представників інших народів і поваги
до їхньої культури, особливостей побуту і традицій побуту, а також
традицій, які орієнтують на подолання етноцентризму, засвоєння етнічних
і загальнолюдських цінностей.

У висновках cформульовані основні положення, що відбивають зміст
дисертаційної роботи та сприяють розв’язанню наукової проблеми, яка
полягає у недостатності соціологічних знань про особливості організації
співжиття представників різних етносів в умовах урбанізованого
середовища.

Міста, особливо великі, на відміну від сільських переважно моноетнічних
поселень, характеризуються, як правило, розвинутою поліетнічністю, яка
відбивається на всій культурі і побуті міських жителів. Зрозуміло, що в
таких умовах виникають проблеми взаємної адаптації представників різних
національностей, що проживають у місті. Посилення міжетнічної взаємодії
стає дедалі характернішою рисою нинішнього етапу розвитку українського
поліетнічного суспільства. Проте ця тенденція за різних соціальних умов
здатна проявитися досить неоднозначно. Вона може виступати однією з
об’єктивних закономірностей здійснення інтеграційних процесів, сприяти
формуванню громадянського суспільства, а може виявитися джерелом
загострення етнокультурних суперечностей.

У результаті дослідження було підтверджено, що міжетнічна взаємодія в
умовах великого міста – це взаємодія між представниками етносів, яка
відбувається на індивідуальному чи груповому рівні. Вона має свою чітко
визначену структуру, що включає такі компоненти, як міжетнічні контакти,
міжетнічне спілкування, міжетнічні зв’язки, міжетнічні відносини. Дія
перерахованих компонентів відбувається у напрямках: а) між домінантною і
підпорядкованою етнічними групами населення; б) між представниками
різних етнічних груп, які перебувають у статусі підпорядкованих.
Важливо, що міжетнічна взаємодія відбувається у чітко окресленому
просторі, який визначають межі міста.

Нинішню мовну ситуацію великого міста визначає українсько-російська
двомовність. Крім того, однією з особливостей є те, що поділ населення
за мовною ознакою проходить всередині українського етносу.

Для поліетнічного середовища особливо гостро постає питання про
толерантність, або терпимість, прагнення і здатність до встановлення і
підтримки чогось спільного з людьми, які чимось відрізняються від
переважної більшості або не дотримуються загальноприйнятих думок.
Толерантність виражається у прагненні досягти взаєморозуміння і узгодити
різні звичаї, традиції, інтереси, погляди без застосування тиску, а
навпаки через пояснення, виховання. Дотримання принципу толерантності
долає жорсткість оціночного підходу за принципом “або-або”, розширюючи
сферу дії за принципом “і-і”. Це спостерігається перш за все там, де у
сторін співпадають інтереси, цінності, ідеали і наявний досвід
співпраці.

Багато країн при виборі моделі міжетнічної взаємодії зупиняються на
інтеграції. Вона передбачає “вливання” представників етносу в культуру
титульного чи основного етносу і не заперечення при цьому розвитку
власної. Тобто засвоєння рис, властивостей, традицій, звичаїв, норм,
правил нової культури і одночасне збереження і розвиток власної. Саме
засвоєння культури титульного етносу дозволить краще його зрозуміти і
духовно зблизить народи. При цьому будь-які закиди з того приводу, що це
односторонні процес, тобто рух назустріч з боку мігрантів через у їх
прагненні інтегруватися не зустрічає зустрічного руху з боку корінних
жителів, абсолютно безпідставні. Оскільки титульний етнос зі свого боку
не заперечує розвитку етнокультурної самобутності і не придушує будь-які
прояви етнічної неповторності всіх етносів.

Тобто модель інтеграції передбачає паралельне співіснування в кожній
людині двох культур: титульного етносу – з одного боку, і власного – з
іншого. Нормальне, мирне, спокійне життя потребує дотримання умов, серед
яких головними виступають громадянська єдність, загальна політика
інтеграції країни в соціальному, етнічному, правовому аспектах, а також
створення клімату терпимості та культурного діалогу. Завдяки цьому кожна
етнічна група збереже свою культуру, мову і традиції, та разом з цим
зробить свій внесок в інтеграцію суспільства загалом.

Міжетнічна взаємодія не завжди розвивається шляхом інтеграції. Як
відомо, міжетнічні взаємини у багатьох регіонах світу становлять чи не
найбільший конфліктогенний чинник, а міжетнічні конфлікти, які виникають
на цьому ґрунті, мають, як правило, затяжний, подекуди дуже гострий
характер. Конфлікти між носіями різної етнічності набувають особливої
гостроти, якщо вони обтяжені різними формами соціального протистояння в
умовах економічної кризи. Це конфлікт передусім етнічних культур, що
вступають між собою у взаємодію. Він може мати як відкриту, так і
приховану форму, залежно від ступеня міжетнічної комунікації різних
етносів. Міжетнічний конфлікт у відкритій формі не виникає на голому
місці, а має в своїй основі роки, десятиліття чи навіть століття
конфліктної ситуації у прихованому вигляді. Саме теоретичні напрацювання
у цій сфері та вже відомі подібні ситуації дозволять перевести
негативний потенціал у позитивне русло і принаймні на ранніх стадіях
розв’язати питання, які породили конфлікт. Адже як відомо конфлікт як
такий несе в собі руйнівну силу і більше шкоди, аніж користі.

Для поліетнічного соціуму, яким є і населення поліетнічного міста, дуже
важливим і по суті головним є збереження миру, взаєморозуміння, високий
рівень толерантності, поваги до інших народів і культур, взаємопідтримка
і допомога у розвитку власної культури, мови, традицій тощо. Саме такий
підхід до організації співжиття населення поліетнічного міста можна
вважати оптимальним. Компромісна модель дозволяє кожній людині стати
частинкою загального цілого, хоча іноді і дуже розмаїтого. При цьому
необов’язкове засвоєння культури титульного (для представників меншин)
чи меншинного (для представників титульного) етносу. Необхідна просто
повага до інокультурного, коли необхідно – підтримка. Тобто бачення у
кожному рівного, такого самого як і я, партнера у будь-якій справі. З
одного боку дозволяється існування у межах своєї культури, не приймаючи
одразу і безвідмовно умов середовища, в яке потрапляють, а з іншого –
таким чином стимулюється і заохочується приєднання до нової культури,
яка демонструє розуміння і повагу до всіх і кожного. Компромісна модель
дозволяє говорити про співіснування двох чи більше культур поряд, не
створюючи проблем одна для одної, не заперечуючи існування іншої,
зберігаючи свою власну культуру та не перешкоджати розвитку інших, а
навпаки, всіляко сприяти процесу їхнього розвитку.

Основні положення та висновки дисертації викладено у публікаціях:

Цимбал Д.В. Структурні особливості міжетнічної взаємодії в
поліетнічному соціумі // Методологія, теорія та практика соціологічного
аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків, 2004. –
С.281-284.

Цимбал Д.В. Етнічність у міжгруповій взаємодії // Вісник Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Соціологія.
Психологія. Педагогіка”. – Вип.22. – Київ, 2005. – С.7-10.

Цимбал Д.В. Міжетнічна взаємодія у місті: варіанти розвитку //
Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного
суспільства: Збірник наукових праць. – Харків, 2005. – С.329-335.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

Цимбал Д. Міжетнічна толерантність в поліетнічному соціумі: формування
та функціонування // Культурный обмен и формирование толерантности в
многоэтничном гражданском обществе. Материалы семинара 17 июня 2003 г.,
г.Севастополь / Гл. ред Т.А.Сенюшкина, С.М.Панин. – Симферополь, 2003. –
С.126-128.

Цимбал Д. Толерантність у поліетнічному суспільстві // Религия и
гражданское общество: на пути к глобальному этосу: Материалы III-его
международного семинара 20-24 октября 2003 г., г. Ялта / Под ред.
Т.А.Сенюшкиной. – Симферополь, 2004. – С. 178-180.

Цимбал Д. Етномовні реалії поліетнічного міста // Соціологія: минуле,
сьогодення, майбутнє: Матеріали Всеукраїнської наукової
студентсько-аспірантської конференції (6-7 листопада 2003 р., м. Львів).
– Львів, 2003. – С. 155-156.

Цимбал Д. Багатоетнічне суспільство: пошук ідентичності // Идентичность
и толерантность в многоэтничном гражданском обществе: Материалы III-его
международного семинара 11-14 мая 2004 г., г. Алушта / Под ред.
Т.А.Сенюшкиной. – Симферополь, 2004. – С. 251-253.

АНОТАЦІЯ

Цимбал Д.В. Міжетнічна взаємодія в умовах великого міста. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
за спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню процесу міжетнічної взаємодії в
умовах великого міста. Детально розглянуто питання міжетнічної взаємодії
та її складових: міжетнічних відносин, міжетнічних зв’язків,
міжетнічного спілкування та міжетнічних контактів. Названі складові
елементи утворюють структуру міжетнічної взаємодії.

На основі емпіричних даних аналізується вплив мовної ситуації міста на
стан міжетнічної взаємодії. Окрему увагу приділено рівню толерантності
та її значенню у поліетнічному середовищі.

В дисертації описано моделі міжетнічної взаємодії в умовах великого
міста: інтегративній моделі як ідеальному варіанту міжетнічної
взаємодії; конфліктній моделі як небажаному варіанту та “компромісній”
моделі як такій, яка б мала задовольняти всі сторони процесу взаємодії.

Ключові слова: міжетнічна взаємодія, міжетнічні зв’язки,
толерантність, інтеграція, міжетнічний конфлікт, поліетнічне
суспільство.

АННОТАЦИЯ

Цымбал Д.В. Межэтническое взаимодействие в условиях большого города. –
Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии. –
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

Диссертация посвящается исследованию процесса межэтнического
взаимодействия в условиях большого города. Детально рассматривается
вопрос межэтнического взаимодействия и его составляющих: межэтнических
отношений, межэтнических связей, межэтнического общения и межэтнических
контактов. Перечисленные составляющие элементы образуют структуру
межэтнического взаимодействия.

На основе эмпирических данных анализируется влияние языковой ситуации
города на состояние межэтнического взаимодействия. Специально
рассматривается уровень толерантности и его значение в полиэтнической
среде.

В диссертации описаны модели межэтнического взаимодействия в условиях
большого города: интегративной как идеальному варианту межэтнического
взаимодействия; конфликтной модели как нежелательному варианту и
“компромиссной” модели как таковой, которая должна была бы удовлетворять
все стороны процесса взаимодействия.

Ключевые слова: межэтническое взаимодействие, межэтнические связи,
толерантность, интеграция, межэтнический конфликт, полиэтническое
общество.

SUMMARY

Tsymbal Dariya V. Interethnic Communication in Big Сity Environment. –
Manuscript.

Dissertation for a Candidate of Sociology Science Degree. Specialised
field 22.00.04 – Special and branch sociologies. – Kyiv National Taras
Shevchenko University. – Kyiv, 2005.

The dissertation studies the process of interethnic communication in big
urban environments. The primary attention is given to the phenomenon of
interethnic communication: in particular, major conceptions of
interethnic communication in the ethnonational development of societies
are reviewed and treatment of fundamental terms and concepts which help
to uncover the essence of the phenomenon of interethnic communication is
provided. Among the concepts treated there are interethnic relations,
interethnic connections, interethnic intercourse, and interethnic
contacts. Taken together, these components constitute the structure of
interethnic communication.

On the basis of empirical data the author analyses the influence of
enthnolingual conditions in urban areas on the state of interethnic
communication. Insofar as language is the major determining factor of
ethnic self-identification, it is the ethnolingual conditions that
reflect the latent processes of being of a nation with its values and
substantial features, which make up the structure of subject-to-subject
interaction. The present enthnolingual conditions satisfy the lingual
demands of both title ethnos and ethnic minorities that is an effective
means of preventing interethnic conflicts.

At the same time Ukrainian-Russian bilingualism is a characteristic
feature of the lingual conditions in big urban environments. Moreover,
Ukrainian-Russian lingual communication leaves a specific mark on
mastery of both Ukrainian and Russian languages as far as there is
insufficient mastery of either of them.

Special attention is given to the issue of interethnic tolerance as one
of indispensable ways of achieving acceptable and proper interethnic
communication. The social, economic, and political conditions of the
society have remarkable influence on the level of interethnic tolerance.

The dissertation deals with models of interethnic communication. Since
the major outcome of the interethnic communication is a set of
conditions which might be favorable either for integration or conflict,
two models were elaborated: that of integration and that of conflict.
Furthermore, the author developed a “compromising” model, which enables
a non-conflict type of ethnosocial development of polyethnic city.

Key words: interethnic communication, interethnic connections,
tolerance, integration, interethnic conflict, polyethnic community.

PAGE \* Arabic 12

Похожие записи