Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Демків Олег Богданович

УДК 316`3`47`472.47

Мережева структура соціального капіталу

22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та теорії соціології

Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, Поляруш Борис Юрійович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент, м. Львів

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, старший науковий
співробітник Головаха Євген Іванович,

Інститут соціології Національної академії наук України, заступник
директора, м. Київ

кандидат соціологічних наук, Бова Андрій Андрійович, Науково-дослідний
інститут проблем боротьби зі злочинністю Національної академії
внутрішніх справ України, заступник начальника наукової лабораторії
кримінологічних досліджень,

м. Київ

Провідна установа: Харківський національний університет внутрішніх
справ, Міністерство внутрішніх справ України,

м. Харків

Захист відбудеться 7 квітня 2006 року о 16 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському національному
університеті імені

Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.
314.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ,

вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 3 березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради Ю. О. Тарабукін

кандидат соціологічних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загальною характеристикою сучасного світу можна
вважати те, що він увійшов у стадію соціального розвитку, яка докорінним
чином відрізняється від попередніх стадій. У ньому зазнають змін
практично всі сфери суспільного життя і паралельно народжуються нові
соціальні явища, яких годі було шукати на попередніх етапах розвитку
людства. Відповідних змін і оновлення зазнає й наука, насамперед ті її
складові, які займаються описом, розумінням соціуму в усіх його проявах.
Серед категорій і понять, які підлягають нині осмисленню у межах
соціогуманітарних наук, є поняття капіталу.

Це поняття за умов індустріальної стадії суспільного розвитку
конвенційно пов’язувалося із майном, грошима, уречевленою власністю.
Нині ж, у межах прогресуючої плюралістичності соціогуманітарного знання,
запроваджуються такі терміни, як “соціальний”, “людський”, “культурний”,
“інформаційний” тощо капітал. Серед цих різновидів капіталу на перший
план (принаймні в умовах України) виходить соціальний капітал як
загальна характеристика вітальності соціуму, його здатності не лише до
самоврядного розвитку і самовдосконалення, й для створення нових, якісно
відмінних умов і стандартів життя людини.

Наукове осмислення явища соціального капіталу у межах соціології
покликане нейтралізувати можливе “відторгнення” політико-економічної
програми реформування суспільства з боку глибинних структур
функціонування соціуму чи відтворюваних соціальних практик, які, за
визначенням, є резистентними до зовнішніх впливів. Таким резистентним до
зовнішніх впливів, інтегруючими суспільство базисними структурами для
нас виступають соціальні мережі.

Соціальні практики, важливі для відтворення соціального капіталу,
становлять суттєву рису “обличчя” сучасного українського суспільства і
пронизують усі сфери його життєдіяльності та рівні – від суб’єктивного
та об’єктивного добробуту індивідів, неформальної економіки й мереж
соціальної підтримки домогосподарств до ефективності економічної системи
та демократії в цілому. Соціальні мережі, як один із центральних
елементів соціального капіталу, є важливими у відтворенні цих соціальних
практик. Включеність індивіда у соціальні мережі зумовлює виникнення
“мережевої довіри” (С. Барсукова), а одним із наслідків пострадянської
трансформації ціннісно-нормативної системи та переорієнтації з
формальних інституцій на неформальні особистісні мережі є явище
“мікропорядності” (Є. Головаха), тобто звуження „діапазону” довіри і
відповідальності до меж особистісної соціальної мережі. Під мережевою
структурою соціального капіталу маємо на увазі не лише стійкий,
відтворюваний взаємозв’язок між соціальними мережами та іншими
складовими соціального капіталу, а й вкоріненість соціального капіталу у
соціальні практики, зосереджені навколо та в межах особистісних
соціальних мереж. Увага до соціальних мереж у контексті дослідження
соціального капіталу зумовлюється ще й тим, що такий спосіб аналізу
дозволяє залучити напрацювання мережевого аналізу (англ. – network
analysis) як на теоретичному рівні, так і на рівні операціоналізації
соціального капіталу.

Сутність наукової проблеми, на вирішення якої спрямоване дослідження,
полягає у невідповідності рівня наукового знання про явище соціального
капіталу та центральну роль соціальних мереж у його відтворенні, з
одного боку, і потреб у його трансформації, що виникають у процесі
реформування українського суспільства, з іншого.

Стан наукового опрацювання теми. Категорія соціального капіталу була
введена до наукового обігу на початку ХХ ст. Проте формування та стрімка
популяризація теорії соціального капіталу припадає на його останню
чверть і, особливо, на останнє десятиліття. Саме це є однією з причин
недостатньої ознайомленості вітчизняної академічної спільноти з теорією
соціального капіталу. Наше дослідження ґрунтується переважно на працях
зарубіжних авторів. На момент написання роботи проблематика соціального
капіталу залишається недоопрацьованою у вітчизняній соціології. Зокрема,
немає жодної монографії, присвяченої цій темі.

Разом з тим є підстави виділити праці українських авторів, які є
дотичними до цієї проблематики, хоча названі нижче автори не завжди
оперують терміном “соціальний капітал”. Це праці відомих українських
соціологів: Є. Головахи, який торкається таких аспектів трансформації
українського суспільства, як подвійна інституціалізація та
ціннісно-нормативна криза; В. Степаненка, який розглядає соціальний
капітал у контексті соціокультурного підходу, а також аналізує процеси
становлення в Україні громадянського суспільства; В. Хмелька, в центрі
уваги яких демодернізація українського суспільства; А. Бови, присвячені
довірі як складовій соціального капіталу. Розглядаючи соціальні мережі,
методологію та методи мережевого аналізу, як потенційну відповідь на
проблеми практичного дослідження соціального капіталу, ми
використовували також фрагменти праць вітчизняних соціологів Ю.
Свєженцевої та О. Жулькевської. Емпіричною базою дослідження є
опубліковані результати одинадцяти загальноукраїнських опитувань
громадської думки 1994–2004 рр., здійснені інститутом соціології НАН
України за участі фонду “Демократичні ініціативи” та фірми “Соціс”.

У межах дисертаційної роботи розгляд теорії соціального капіталу
здійснюється на основі класифікації, опрацьованої Н. Ліном (N. Lin), а
також теорії соціальної топології П. Бурдьє (P. Bourdieu), праць В.
Радаєва та інших авторів. Окреслення специфіки соціального капіталу
серед інших різновидів капіталу проводиться із залученням поглядів таких
авторів, як П. Бурдьє, Дж. Коулмен

(J. Coleman), Г. Лоурі (G. Loury), Р. Патнам (R. Putnam), Н. Лін (N.
Lin),

М. Грановеттер (M. Granovetter). Теоретичні та методологічні засади
мережевого аналізу аналізують такі дослідники, як Дж. Хоманс (J.
Homans), М. Емірбаєр

(M. Emirbayer), Дж. Гудвін (J. Goodwin), П. Блау (P. Blau), Дж. Коулмен

(J. Coleman), Дж. Гудвін (J. Goodwin), Р. Барт (R. Burt), Б. Веллман
(B. Wellmen),

Ю. Свєженцева та інші. Деякі операціональні параметри індивідуального і
групового соціального капіталу та специфічний інструментарій мережевого
аналізу з низкою індикаторів соціального капіталу розглядаються у працях
Н. Ліна (N. Lin), С. П. Боргатті (S. P. Borgatti), К. Джонса (K. Jones),
М. Дж. Еверета (M. G. Everet) та інших авторів.

Окреме місце займають праці, у яких з позицій теорії соціального
капіталу аналізуються посткомуністичні трансформації. Це праці таких
авторів, як

К. Херпфер (K. Herpfer), Р. Роуз (R. Rose), М. Оберг (M. Aberg), А.
Лєдєньова,

М. Пелдем (M. Paldam), Дж. Т. Свендсен (J. T. Svendsen), Г. Коланкєвіч

(G. Kolankiewicz), Ф. Фукуяма (F. Fukuyama).

Таким чином, розробленість теорії соціального капіталу в зарубіжній
соціологічній літературі можна вважати достатньою. Водночас здійснений у
дисертації аналіз дає підстави стверджувати, що соціальний капітал і у
вітчизняній, і у зарубіжній соціогуманітарній думці досліджується
переважно з позицій соціокультурного підходу, що виявляється в
зосереджені на культурних складових соціального капіталу (цінності,
норми, довіра) та ігноруванні його мережевої складової. Крім того, у
межах наявних досліджень не знайшла свого поглибленого вивчення ціла
низка не менш важливих питань: не пропонується цілісна концепція
дослідження соціального капіталу, яка б охоплювала всі його рівні;
потребує доопрацювання концепція негативного соціального капіталу;
вимагають вирішення проблеми операціоналізації соціального капіталу.
Відкритим залишається і питання адаптації теорії соціального капіталу до
умов „незахідних” суспільств.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з
науковими планами організації, де виконана робота, не пов’язана.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці такої
концептуальної схеми дослідження соціального капіталу, в якій центральне
місце займає соціальна складова явища, тобто соціальні мережі. Для
досягнення поставленої мети слід було розв’язати такі дослідницькі
завдання:

систематизувати положення концепцій, що розглядають соціальний капітал,
і на їх основі створити авторську концептуальну схему його розуміння і
дослідження з акцентом на його мережевій структурі;

визначити співвідношення соціального капіталу та інших різновидів
капіталу і на цій основі створити авторське визначення основної
рядоутворюючої категорії;

здійснити теоретичну інтерпретацію понять “соціальний капітал” та
“негативний соціальний капітал”, визначити функціональні та
дисфункціональні прояви соціального капіталу;

вказати на шляхи операціоналізації, індикатори та інструментарій
практичного дослідження соціального капіталу;

уточнити теоретико-методологічне підґрунтя адаптації теорії соціального
капіталу до дослідження сучасного українського суспільства й окреслити
шляхи такої адаптації та принципи селекції конвенційно використовуваних
для дослідження соціального капіталу індикаторів;

розглянути шляхи міжпарадигмальної та міждисциплінарної інтеграції з
метою адекватного дослідження соціального капіталу.

Об’єктом дослідження є соціальний капітал.

Предметом є мережева структура соціального капіталу.

Теоретичні засади дослідження. Теоретичним підґрунтям дослідження є
структурна парадигма у соціології і зокрема структурний та
функціональний підходи (останній у його мертонівському варіанті з
наголосом на дихотомії функціональних та дисфункціональних, явних та
латентних функцій соціальних інститутів), а також теоретичні засади
мережевого аналізу сформульовані, зокрема, Н. Ліном, М. Емірбаєром, Р.
Бартом, М. Грановеттером.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених дослідницьких завдань у
дисертаційній роботі використовувався комплекс методів, які забезпечують
логіку і системність дослідження: порівняльно-історичний – у межах
теоретичної інтерпретації мережевої структури соціального капіталу
українського суспільства та її динаміки; міждисциплінарний – при
селекції комплексу методів конкретно-соціологічного дослідження
соціального капіталу; системно-структурний – при розмежуванні рівнів
соціального капіталу та визначенні їхнього співвідношення, а також такі
загальнонаукові методи як порівняльний аналіз та здійснений на його
основі синтез, системний аналіз, типологізація.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна цієї
дисертаційної роботи полягає у формулюванні теоретичних засад
соціологічного дослідження соціального капіталу з акцентом на його
мережевій структурі. Конкретніше сутність та ступінь новизни роботи
можна відобразити у таких положеннях:

систематизовано основні положення теорії соціального капіталу і вперше
розроблено концептуальну схему розуміння і дослідження цього
соціокультурного явища, основними положеннями якої виступають:
переформулювання означення соціального капіталу за рахунок посилення
уваги до його структурної складової – соціальних мереж (докладніше див.
С. 90-108), обґрунтування органічності взаємозв’язку мікро-, мезо- та
макрорівнів у структурі соціального капіталу (докладніше див. С. 26-57),
поглиблення та уточнення класифікації цього явища (докладніше див. С.
59-63); обґрунтування поняття „негативний соціальний капітал”
(докладніше див. С. 80-87), аргументація вимоги об’єктивізації
дослідження соціального капіталу (докладніше див. С. 158-180).

вперше у вітчизняній соціології визначено співвідношення соціального
капіталу та інших різновидів капіталу і на цій основі створене авторське
визначення явища соціального капіталу, яке пропонується використовувати
у соціологічних дослідженнях (докладніше див. С. 12-26, 89).

наголошено на необхідності чіткого розмежування індивідуального та
групового соціального капіталу, а у межах групового соціального капіталу
окреслено його особливості на рівні соціальної спільноти та суспільства
в цілому (докладніше дивися С. 49-50).

проаналізовано наявний інструментарій конкретно-соціологічного
дослідження соціального капіталу та зроблено висновки про його недоліки,
а також запропоновано напрямки операціоналізації соціального капіталу з
використанням широкого спектру соціологічних методів, зокрема,
інструментарію мережевого аналізу (детальніше див. С. 135-152).

адаптовано основні положення теорії соціального капіталу та індикатори
його емпіричного дослідження до умов українського суспільства
(детальніше див. С. 177-179).

обґрунтовано необхідність інтеграції структурної та інтерпретативної
парадигми на теоретико-методологічному та методичному рівнях дослідження
соціального капіталу (детальніше див. С. 199-200).

Практичне значення отриманих результатів. Дисертаційне дослідження
значною мірою конкретизує загальнотеоретичні положення мережевого
аналізу у контексті дослідження соціального капіталу. Результати
дисертаційного дослідження розширюють можливості соціологічного
пояснення відтворення та функціонування соціального капіталу в
українському суспільстві. Результати цього дисертаційного дослідження
можуть бути використані у: подальших теоретичних та емпіричних
дослідженнях соціального капіталу українського суспільства та його
мережевого виміру зокрема; розробці програм реформування системи
соціального управління, самоврядування та розвитку громадянського
суспільства; підготовці та викладанні курсів з теоретичної соціології,
соціології соціальних змін, порівняльного аналізу трансформації
посткомуністичних суспільств, соціології політики.

Результати дисертаційного дослідження були використані автором при
розробці та викладанні спецкурсу “Соціальний капітал” для студентів
історичного факультету львівського національного університету імені і.
Франка у 2004 / 2005, 2005 / 2006 навчальних роках.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та
результати дисертаційного дослідження були представлені автором та
обговорювались на таких наукових форумах: Всеукраїнській науковій
студентсько-аспірантській конференції “Соціологія: минуле, сьогодення,
майбутнє” (Львів, 2003), звітних наукових конференціях викладачів
Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2003,
2004, 2005), Міжнародних науково-практичних конференціях “Харківські
соціологічні читання” (Харків, 2003, 2004, 2005).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у
шести статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків та списку використаних джерел (177 найменувань).

Основна частина дисертації складається з 222 сторінок. Повний обсяг
дисертації

236 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукового опрацювання
теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження,
визначено теоретичні засади, наукову новизну та практичне значення
отриманих результатів.

В першому розділі “Теоретичні основи дослідження соціального капіталу”
розглянуто теорію соціального капіталу як таку, що складається з низки
концепцій, які фокусують увагу на різних рівнях соціальної реальності та
які, у деяких аспектах, є суперечливими і вимагають доопрацювання.

У підрозділі 1.1. “Еволюція аплікації поняття “капітал”” на підставі
аналізу низки концепцій, що послуговуються метафорою “капітал”,
виокремлено соціальний капітал з-поміж інших різновидів капіталу таких
як економічний, культурний, людський тощо. Зроблено висновок про те, що
соціальний капітал відрізняється від інших різновидів капіталу своєю
вкоріненістю у соціальні мережі, тим що зростає, а не зменшується під
час використання і вичерпується, якщо його не використовувати, тим, що
поряд із символічним капіталом, виконує функцію конвертації інших
різновидів капіталу, а також тим, що соціальний капітал є не стільки
ресурсами, скільки механізмом їх отримання. Теорія соціального капіталу,
яка покликана адекватно описати вказане соціальне явище, є неоднорідною
та, у низці аспектів, незавершеною і у її межах є підстави виділити
концепції індивідуального соціального капіталу, групового соціального
капіталу та концепції таких авторів, як П. Бурдьє, Дж. Коулмен та Р.
Патнам, які охоплюють як індивідуальний, так і груповий рівень аналізу.
Індивідуальний та груповий соціальний капітал є різними рівнями єдиного
складного соціального явища: груповий соціальний капітал є контекстом, в
якому актуалізується індивідуальний соціальний капітал. Разом з тим,
груповий соціальний капітал, як соцієтальне явище, є емерджентною
характеристикою структур нижчого рівня: цінностей, норм і довіри,
носіями яких є індивіди і які є змістовим наповненням соціальних
зв`язків у межах особистісних соціальних мереж.

У підрозділі 1.2. “Джерела соціального капіталу на індивідуальному та
груповому рівні” ми деталізуємо розмежування між індивідуальним та
груповим соціальним капіталом та виділяємо соціальний капітал мезорівня,
носієм якого є спільнота індивідів, яка функціонує у межах ширшої
спільноти. Макрорівневий погляд на соціальний капітал суспільства в
цілому є певною мірою абстрактним, адже сучасне суспільство не є
однорідним у ціннісно-нормативному сенсі і разом з тим складається з
соціальних мереж з більшою чи меншою інтеграцією між їхніми складовими
та різною дистанцією між цими мережами. Саме з огляду на це увага до
соціальних спільнот як носія, чи середовища використання і відтворення
соціального капіталу, дозволяє зрозуміти внутрішню структуру цього
явища, як і структуру суспільства в цілому, та взаємозв’язок між його
рівнями.

У підрозділі 1.3. “Типи, механізми дії та наслідки соціального капіталу”
ми розглядаємо соціальний капітал як механізм отримання ресурсів чи
зниження трансакційних коштів, який активізується через соціальні
зв’язки. Соціальний капітал є багатогранним явищем, наслідки якого
можуть виявлятися у таких сферах, як суб’єктивний та об’єктивний
індивідуальний добробут, процеси вертикальної і горизонтальної
соціальної мобільності, економічна та політична стабільність й
ефективність суспільства. У конкретному соціальному контексті соціальний
капітал може бути пов’язаним як з функціональними так і з
дисфункціональними наслідками для когось із учасників взаємодії чи для
тих, хто залишається за її межами.

У другому розділі “Соціальний капітал у структурній перспективі”
представлено авторську теоретичну інтерпретацію соціального капіталу та
бачення шляхів його емпіричного дослідження.

1/4

a

v

¤

?

?

?

1/4

Взаємозв’язок структурної (соціальні мережі) та змістової (довіра,
цінності та норми) складових соціального капіталу” зазначається, що
вихідним пунктом побудови адекватної концептуальної схеми дослідження
соціального капіталу є аналітична препарація соціального капіталу на
зміст та форму. Соціальний капітал як явище, до певної міри, типове,
відтворюване, стійке, а не унікальне та скороминуще, що власне і
дозволяє досліджувати його у межах соціології, є не чимось іншим як
інституціоналізованими, тобто усталеними, практиками,
інституціоналізація яких базується на підставі символічних (цінності,
норми та довіра) та фізичних (соціальні мережі) структур. Серед цих
структур базовими нам видаються саме соціальні мережі. І на рівні
індивідуального і на рівні групового соціального капіталу велика увага
приділяється соціальним мережам. Соціологічний аспект дослідження
соціального капіталу ми пов’язуємо із зосередження дослідницької уваги
на мережевій структурі соціального капіталу. Соціальні мережі є
продуктом індивідуальних чи колективних інвестиційних стратегій,
націлених на встановлення, зміну, відтворення соціальних відносин.
Випадкові зв’язки трансформуються у зв’язки, які передбачають
зобов’язання чи інституційно гарантовані права. Ці зв’язки відтворюються
в ході і через обміни соціальними ресурсами. Соціальні мережі постійно
перебувають у процесі переконфігурації, постійно “структуруються”. Ця
динамічність соціальних мереж не є хаотичною, адже їх перконфігурації
здійснюються у відповідності до усталених зразків соціальної поведінки.
Соціальні мережі, в першу чергу особистісні соціальні мережі – це
базисний рівень соціуму, який виконує амортизуючу функцію у часи
прискореної соціальної динаміки і трансформується лише у відповідності з
інституціоналізацією нових соціальних практик. Соціальні практики,
важливі для соціального капіталу, відтворюються у межах особистісних
соціальних мереж і у цьому полягає вкоріненість соціального капіталу у
соціальні мережі, яку ми називаємо мережевою структурою соціального
капіталу.

У підрозділі 2.2. “Теоретичні основи та методи дослідження мережевої
структури соціального капіталу” розглядаються аналітичні принципи,
категорії, методи та практичний інструментарій мережевого аналізу, який
може бути використаний у дослідженні соціального капіталу. На підставі
аналізу праць таких авторів, як М. Емірбаєр, Б. Веллман, Н. Лін, Р.
Барт, М. Грановеттер здійснюється критичний аналіз потенціалу мережевого
аналізу в дослідженні соціального капіталу. Нашим висновком є те, що для
мережевого аналізу характерний надмірний структурний детермінізм та
нехтування тим, що у межах нашої роботи ми називаємо „змістовими
складовими соціального капіталу”. Подолання такої обмеженості мережевого
аналізу ми вважаємо необхідною умовою інтеграції його здобутків у
цілісну схему дослідження соціального капіталу.

У підрозділі 2.3. “Індикатори мережевої структури соціального капіталу”
здійснюється селекція тих методик, які узгоджуються з нашою теоретичною
інтерпретацією соціального капіталу і водночас дозволяють наступну
триангуляцію, зокрема у сенсі використання якісних соціологічних
методів. Найбільш амбітним завданням у сенсі операціоналізації
соціального капіталу є створення цілісної, наскрізної програми
дослідження, яка б включала чітку інтерпретацію індивідуального та
групового соціального капіталів, “схоплювала” взаємозв’язок цих явищ,
їхніх індикаторів та методів виміру. У таку програму необхідно
інтегрувати і дослідження змістової складової явища.

У третьому розділі “Особливості мережевої структури соціального капіталу
сучасного українського суспільства” представлена авторська інтерпретація
мережевої структури соціального капіталу сучасного українського
суспільства та вказано на основні шляхи адаптації теорії соціального
капіталу до вітчизняних умов як на теоретичному, так і на методичному
рівні.

У підрозділі 3.1. “Адаптація теорії соціального капіталу до вітчизняних
умов” наголошується на необхідності пристосування теорії соціального
капіталу до вітчизняних умов на підставі вкоріненості цієї теорії у
певний соціально-політичний контекст. Вказавши на низку недоліків
попередніх досліджень соціального капіталу українського суспільства (М.
Оберг, К. Довлі, Б. Сільвер та ін.), ми окреслюємо наступні напрямки
адаптації теорії соціального капіталу та конкретних його індикаторів до
вітчизняних умов: необхідним є врахування історико-культурного підґрунтя
сучасних соціальних процесів у цих суспільствах, адже комплексне
дослідження соціального капіталу не може оминути історичного контексту
та особливостей перебігу модернізаційних процесів в суспільствах в
цілому і в конкретних регіонах зокрема; на макрорівні, де розглядаються
такі проблеми, як стабільність та ефективність демократичних інституцій,
актуалізується проблема етнічних, мовних, релігійних та культурних
поділів у суспільстві; необхідно подолати західноцентричний підхід до
визначення громадянського, недержавного сектору, який складається із
добровільних, горизонтальних, універсалістських організації, які,
функціонуючи у правовому полі, здійснюють контроль над державою,
конкурують з нею, асистують їй чи переймають у неї виконання деяких
функцій та розглядати роль неформальних, партикуляристських соціальних
мереж у здійсненні функцій соціального захисту, у перерозподілі
соціальних ресурсів, у процесах неформального соціального контролю, в
елітотворчих процесах тощо без дедуктивного апріорного судження про
патологічність такого типу соціальних мереж; повинна бути переглянута
теоретична інтерпретація низки індикаторів соціального капіталу, в
першу чергу, індикаторів членства у добровільних організаціях та
інтересу до політики.

У підрозділі 3.2. “Мережева структура соціального капіталу сучасного
українського суспільства та його індикатори” проаналізовано специфіку
соціального капіталу сучасного українського суспільства та проведено
селекцію індикаторів соціального капіталу, які можуть бути використані у
його дослідженні. Ми наголошуємо на тому, що, з огляду на такі соціальні
процеси та явища, як організаційна поразка (Р. Роуз), демодернізація (В.
Хмелько), ціннісно-нормативна криза в сучасному українському суспільстві
(Є. Головаха), формальні соціальні мережі опосередковано, в тому числі
через свою неефективність, впливають на акумуляцію соціального капіталу
в межах неформальних соціальних мереж, в першу чергу в особистісних
соціальних мережах. Крім цієї переорієнтації дослідницької уваги з
формальних на неформальні соціальні мережі, ми висловлюємо низку
застережень проти використання у конкретно-соціологічних дослідженнях
соціального капіталу таких індикаторів, як членство у добровільних
організаціях та інтерес до політики та висловлюємо своє бачення інших
індикаторів структурної та змістової складової соціального капіталу у
сучасному українському суспільстві.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дисертаційної роботи та сформульовані її
основні результати, спрямовані на вирішення наукової проблеми, яка
полягає у невідповідності рівня наукового знання про феномен соціального
капіталу та центральну роль соціальних мереж у його відтворенні і
потребами у трансформації соціального капіталу та окреслено напрями
подальших досліджень соціального капіталу сучасного українського
суспільства,

1. Зріст популярності теорії соціального капіталу є частиною ширшого
процесу, який отримав назву “капіталістичний бум” і полягає у розмиванні
характерного для індустріальної доби поділу на капіталістів та
депривованих чи на власників та “невласників”. Виокремлено “позанаукові”
(політичні, економічні, соціальні) чинники “капіталістичного буму”
загалом та виникнення і популяризації теорії соціального капіталу
зокрема.

З’ясовано специфіку соціального капіталу серед інших різновидів
капіталу, узагальнено положення концепцій соціального капіталу, що
належать таким авторам, як П. Бурдьє, Дж. Коулмен, Р. Патнам, та
поглиблено цю концептуалізацію у тій частині, яка стосується
взаємозв’язку між рівнями соціального капіталу, а також базисної ролі
соціальних мереж у його відтворенні.

Наголошено на низці термінологічних проблем чи відсутності адекватного
перекладу низки термінів з теорії соціального капіталу українською мовою
та запропоновано наше бачення цих проблем та їх розв’язання. Зокрема,
запропоновано як уточнюючий, але не як альтернативний, вживати термін
“відносиннєвий капітал” через те, що у межах конвенційної для
вітчизняної соціології термінології кожен різновид капіталу є соціальним
у широкому сенсі; для розмежування рівнів соціального капіталу
запропоновано використовувати терміни “індивідуальний соціальний
капітал”, “груповий соціальний капітал мезорівня” та “груповий
соціальний капітал макрорівня”; для позначення типів соціального
капіталу запропоновано використовувати терміни “об’єднуючий” та
“сполучаючий” соціальний капітал.

Запропоноване авторське визначення індивідуального соціального капіталу
та групового соціального капіталу мезорівня і групового соціального
капіталу макрорівня. Згідно з ним, мережевий капітал – це механізм
зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок прямого чи
опосередкованого знайомства між ними. Груповий соціальний капітал
мезорівня – це механізм зниження коштів трансакції між індивідами
внаслідок їхньої приналежності до однієї соціальної спільноти. Груповий
соціальний капітал макрорівня – це механізм зниження коштів трансакції
між індивідами внаслідок їхньої приналежності до одного суспільства.

Однією з проблем чи білих плям теорії соціального капіталу ми вважаємо
недостатньо обґрунтоване використання терміну “негативний соціальний
капітал”. Згідно з існуючою традицією, комбінація об’єднуючого
індивідуального соціального капіталу та партикуляристських принципів
взаємодії часто позначаються терміном “негативний соціальний капітал”.
Вживання цього терміну можна вважати зразком того, що П. Бурдьє назвав
правом номінації. Йдеться про те, що, вживаючи певні терміни, науковець
представляє одні соціальні явища як норму, а інші як відхилення та
відтворює „нормальні” соціальні практики. Термін „негативний соціальний
капітал” є проблемним і з тієї точки зору, що говорити про негативний
стан якогось іншого різновиду капіталу, очевидно, немає сенсу.
Соціальний капітал – це невід’ємна характеристика кожного соціуму і,
відтак, не може бути негативним чи позитивним, так само як не може
існувати кращої і гіршої культури. Таким чином, замість вживання такого
дискусійного терміну як „негативний соціальний капітал” ми пропонуємо
говорити про негативні (чи дисфункціональні) аспекти соціального
капіталу, оскільки соціальна інтеграція неминуче супроводжується
дезінтеграцією так само як соціальна інклюзія супроводжується соціальною
ексклюзію.

На рівні індивідуального і групового соціального капіталу велика увага
приділяється соціальним мережам. У першому і другому випадках соціальні
мережі виступають свого роду „кістяком”, на основі якого виникають
вирішальні для соціального капіталу явища. Соціальні мережі є сполучною
ланкою, що дозволяє розглядати індивідуальний соціальний капітал,
соціальний капітал мезо- та макрорівня як рівні існування/функціонування
одного складного соціального явища. Взаємозв’язок цих рівнів полягає у
тому, що соціальні практики, важливі для соціального капіталу на усіх
його рівнях, вкорінені у особистісні соціальні мережі. Цю вкоріненість,
тобто стійкі соціальні практики, середовищем відтворення яких виступають
особистісні соціальні мережі, ми називаємо мережевою структурою
соціального капіталу. Особистісні соціальні мережі є більш резистентним
до зовнішніх впливів елементом суспільства порівняно, наприклад, із
такими елементами суспільства, як ціннісно-нормативна система.
Важливість мережевої структури соціального капіталу зростає у
суспільствах, які зазнають глибинних соціальних трансформацій і до яких
належить, зокрема, Україна.

Увага до мережевої структури соціального капіталу дозволяє звернутися до
такого напрямку сучасної соціології, як мережевий аналіз, та збагатити
за його допомогою як теоретичну інтерпретацію соціального капіталу, так
і інструментарій його практичного дослідження. Поряд з цим адекватне
дослідження соціального капіталу як соціокультурного явища неодмінно має
спиратися на широкий спектр кількісних і якісних методів.

Теорія соціального капіталу вимагає адаптації до умов посткомуністичних
суспільств та українського суспільства зокрема. Особливо це стосується
групового соціального капіталу мезо- та макрорівня, який не є
ціннісно-нейтральним на відміну від індивідуального соціального
капіталу. Ця адаптація має відбуватися у таких напрямках: врахування
історико-культурного підґрунтя сучасних соціальних процесів у цих
суспільствах; індикатори групового соціального капіталу повинні бути
чутливими до нерівності та поділів у суспільстві, оскільки тут
актуалізується проблема етнічних, мовних, релігійних та культурних
поділів у посткомуністичних країнах та Україні зокрема; подолання
західноцентричного підходу до визначення громадянського, недержавного
сектору та зосередити увагу, з одного боку, на неформальних соціальних
мережах, а з іншого – на соціальному інституті держави та „державних”
соціальних мережах, які також виступають структурами, що акумулюють
соціальний капітал.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Демків О. Розвиток та основні напрямки мережевого аналізу //
Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного
суспільства: збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. — 2003. –
С. 161-166.

2. Демків О. Аналітичні принципи та центральні категорії мережевого
аналізу // Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія,
теорія, методи. Вісник Харківського національного університету імені В.
Н. Каразіна. – 2004. — № 621. – С. 49-56.

3. Демків О. Мережеві параметри соціального капіталу // Методологія,
теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник
наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного
університету імені В. Н. Каразіна. — 2004. – С. 167–170.

4. Демків О. Соціальний капітал: теоретичні основи дослідження та
операціональні параметри // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –
2004. – № 4. – С. 99-112.

5. Демків О. Асоціальний капітал: проблеми концептуалізації та форми в
сучасному українському суспільстві // Методологія, теорія та практика
соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. –
Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені
В. Н. Каразіна. — 2005. – С. 118-125.

6. Демків О. Концепція групового соціального капіталу та її адаптація до
вітчизняних умов // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – №
4. – С. 104-119.

АНОТАЦІЯ

Демків О. Б. Мережева структура соціального капіталу. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини. –
Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

Дисертація присвячена реконцептуалізації феномену соціального капіталу
відповідно до потреб його поглибленого і адекватного дослідження.
Розмежовуються три відмінні рівні інтерпретації соціального капіталу.
Автор підкреслює вирішальну роль мережевої структури соціального
капіталу для стистемного бачення цього феномену і аналізує перспективи
застосування мережевого аналізу у практичному дослідженні соціального
капіталу. Автор аналізує соціальні та політичні умови, які вплинули на
формування теорії соціального капіталу та вказує на складності та
можливі шляхи адаптації теорії соціального капіталу до умов сучасного
українського суспільства. Автор звертає увагу на такі соціальні процеси
та феномени як організаційна поразка, демодернізація та трансформація
ціннісно-нормативної системи у сучасному українському суспільстві.

Ключові слова: соціальний капітал, мережева структура соціального
капіталу, особистісні соціальні мережі, мережевий аналіз.

АННОТАЦИЯ

Демкив О. Б. Сетевая структура социального капитала. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.03 – социальные структуры и социальные отношения.
– Львовский национальный университет имени Ивана Франка. – Львов, 2006.

В диссертации систематизированы основные теоретические положения теории
социального капитала и разработано авторскую концептуальную схему
понимания и исследования этого социокультурного явления, основными
положениями которой являются переформулирование определения социального
капитала за счет усиления исследовательского внимания к его структурной
составляющей – социальных сетей; обоснование органической взаимосвязи
микро-, мезо- и макроуровней в структуре социального капитала;
углубление и уточнение классификации этого явления; обоснование понятие
„негативный социальный капитал”; аргументация требования объективизации
исследования социального капитала.

Указано на необходимость интеграции структурной и интерпретативной
парадигм на теоретико-методологическом и методическом уровнях
исследования социального капитала, а также междисциплинарной интеграции
(с привлечением таких дисциплин, как история, культурология, социальная
антропология, этнография, политология). Обосновано теоретические
основания исследования социального капитала с акцентом на его сетевой
структуре и продемонстрирована перспективность использования методов
сетевого анализа в эмпирическом исследовании социального капитала.

Критически проанализирован наличный инструментарий
конкретно-социологического исследования социального капитала и сделано
выводы о его недостатках, а также предложены направления
операционализации социального капитала с использованием широкого спектра
социологических методов, в частности, инструментария сетевого анализа.
Адаптировано положения теории социального капитала и индикаторы его
эмпирического исследования к условиям украинского общества. Подчеркнута
необходимость внимания к таким социальным явлениям и процессам
современной украинской действительности, как организационное поражение,
демодернизация и ценностно-нормативный кризис. Основные результаты
диссертации уточняют понятийно-категориальный аппарат теории социального
капитала, обогащают его предмет.

Ключевые слова: социальный капитал, сетевая структура социального
капитала, личностные социальные сети, сетевой анализ.

ANNONTATION

Demkiv O. B. Network Structure of Social Capital. – The Manuscript. The
dissertation for a scientific degree of the Candidate of Sociological
Sciences. – 22.00.03 – Social structures and social relations. – Ivan
Franko National University of Lviv. – Lviv, 2006.

The dissertation is dedicated to social capital phenomenon
reconceptualization according to the needs of its extensive and adequate
study. Three different levels of the social capital phenomenon
interpretation are distinguished. Author underlines the crucial role of
the network structure of social capital for systemic vision of this
phenomemon and analyses prospects of the network analysis measures
applied in practical research on social capital. Author analyses social
and political conditions that influenced the formation of the social
capital theory and points to the difficulties and possible ways of the
social capital theory adaptation to the conditions of the contemporary
Ukrainian society. Particularly author turns attention to such process
and phenomenons as organizational failure, demodernization and
transformation of normative regulation system in contemporary Ukrainian
society.

Key words: social capital, network structure of social capital, personal
networks, network analysis.

PAGE 2

Похожие записи