ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

ЗУБАЧИК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 616.314.17-002-08-092:612.014.23

Мембранні механізми патогенезу та терапії запальних процесів пародонту

14.01.22 – Стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті імені
Данила Галицького МОЗ України

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Борисенко Анатолій Васильович,
Національний медичний університет імені акад. О.О. Богомольця МОЗ
України, завідувач кафедри терапевтичної стоматології;

доктор медичних наук, професор Герелюк Віталій Іванович,
Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України, завідувач
кафедри терапевтичної стоматології.

доктор медичних наук, професор Смоляр Ніна Іванівна, Львівський
національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України,
завідувач кафедри стоматології дитячого віку;

Провідна установа: Інститут стоматології КМАПО імені П.Л. Шупика МОЗ
України, кафедра терапевтичної стоматології, м. Київ.

Захист відбудеться 17 травня 2005 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 35.600.01 у Львівському національному
медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України (79010, м.
Львів, вул. Пекарська , 69).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України (79000, м.
Львів, вул. Січових Стрільців, 6).

Автореферат розісланий 15 квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Чуклін С.М. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значна розповсюдженість захворювань тканин пародонту
серед населення, наростаючий характер перебігу, недостатня ефективність
методів терапії, що призводить до передчасної втрати зубів та зниження
працездатності, обумовлює загальномедичну і соціальну значимість
проблеми. І незважаючи на велику кількість наукових досліджень, які
проводяться в нашій країні (Мащенко І.С. 1980; Косенко К.М., 1994;
Політун А.М., 1996; Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., 2000), за рубежем
(Grant D.A. et al., 1988; Takata T. et al., 1988; Potoczek S., 1995;
Иванов И.И., 1998), а також значні досягнення у діагностиці та
хірургічному лікуванні (Білоклицька Г.Ф., 1995; Ярова С.П., 1999;
Безрукова И.В., Грудянов А.И., 2002), деякі аспекти генезу, пускових
механізмів і клінічного прогнозування пародонтиту до сьогодні
залишаються недостатньо вивченими. Відсутність пояснення цих механізмів,
можливо, обумовлює не завжди успішне консервативне лікування хворих на
цю патологію.

За сучасними уявленнями, пародонтит виникає при поєднаному впливі
місцевих і загальних чинників на тлі зміненої реактивності організму. За
повідомленнями більшості зарубіжних авторів, етіопатогенетичним чинником
пародонтиту є мікроорганізми зубної бляшки та продукти їх
життєдіяльності (Grant D.A. et al., 1988; Fedi P.F. et al., 1995). Інші
дослідники вважають, що ведучими у розвитку генералізованого пародонтиту
є судинні і мікроциркуляційні порушення (Заболотний Т.Д., 1992;
Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В., 2000), розлади фермент-інгібіторних
систем (Хоменко Л.А., 1979), біокоагуляційна дистрофія (Монастирський
В.А., 2003), гіпофункція жувальної системи (Логинова Н.К., 1995). При
цьому значна роль відводиться центральній і периферичній нервовій
системі (Тарасенко Л.М., 1986), порушенням обміну (Борисенко А.В., 1992;
Пахомова В.А., 1992; Смоляр Н.І. та ін., 1995), пародонтопатогенній дії
ліпідних медіаторів (Герелюк В.І., 2001) та розладам ендокринної системи
(Вишняк Г.Н., 1999). Незаперечним є факт включення імунологічних
механізмів у розуміння етіології і патогенезу генералізованого
пародонтиту (Мащенко И.С., Самойленко А.В., 2002).

Розвиток та перебіг патологічного процесу, ефективність лікування та
вторинна профілактика хвороб пародонту значною мірою залежать від стану
і кооперативної взаємодії різних типів клітин (Колесова Н.А. и др.,
1996). За сучасним тлумаченням, пусковим механізмом розвитку багатьох
видів патології в організмі є структурно-функціональні порушення
біологічних мембран, оскільки вони виконують або мають відношення до
всіх функцій, які відбуваються на молекулярно-клітинному рівні. І
найчутливішими до дії різних патогенних чинників є ліпіди мембран, що
підтримують постійність та стабільність їх молекулярної організації.
Навіть незначні зміни рівноваги між фазами ліпідів можуть порушувати
конформаційні переходи структурних компонентів мембран, викликати зміни
їх проникності, впливати на функціональну активність їхніх білків,
значної кількості рецепторів, ферментів (Курський М.Д., Кучеренко С.М.,
1993; Alberts et al., 1994). Одним з механізмів виникнення і перебігу
генералізованого пародонтиту є гіперактивування перекисного окислення
ліпідів. Із зниженням захисних властивостей антиоксидантної системи
лавиноподібне наростання продуктів пероксидації призводить до
ультраструктурних пошкоджень мембран і, як наслідок, до руйнування
цитоскелету і погіршення транспорту речовин в тканинах пародонту
(Владимиров Ю.А., 1989; Воскресенський О.Н., Ткаченко Е.К., 1991;
Білоклицька Г.Ф., 1996).

Поряд із неферментним автоокисленням у тканинах пародонту відбувається
ферментне окислення полієнових жирних кислот ліпідного бішару мембран
фосфоліпазами, зокрема ФЛА2. Продукти розпаду арахідонової кислоти
циклооксигеназного і ліпоксигеназного типу із прозапальними
властивостями, разом з детергентними ліпідами, порушують
мікроциркуляцію, виявляють мембранотоксичну дію і призводять також до
виникнення дистрофічного і запального процесу в тканинах пародонту
(Mundy G.R., 1991; Page R.C., 1991; Chapple I.L., 1999; Герелюк В.І.,
2001). Однак, дослідниками не повною мірою висвітлено безпосередню
участь біологічних мембран і її складових у виникненні і перебігу
генералізованого пародонтиту, не розкрито роль фосфоліпаз в етіології і
патогенезі запального процесу в пародонті.

Таким чином, подальше вивчення структури, функцій і ролі біологічних
мембран у розвитку патології дозволить розкрити нові механізми генезу,
визначити і тлумачити хвороби пародонту, ґрунтуючись на реакціях мембран
клітин і їх органел у відповідь на дію пошкоджувальних агентів. Це
зумовлює пошук лікарських засобів мембранотропної дії з метою
профілактики і лікування запального та дистрофічного процесів у тканинах
пародонту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зважаючи на
актуальність теми та доцільність подальшого вирішення проблем
пародонтології вибраний напрямок досліджень склав основу наукових
доробків кафедри терапевтичної стоматології Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького на тему: „Стан
антиоксидантної системи при запальних захворюваннях пародонту та її
фармакологічна корекція” (Державна реєстрація № 0197 U 000748) та
„Розробка нових і обґрунтування існуючих механізмів патогенезу та
адекватних методів терапії в комплексному лікуванні запальних
захворювань пародонту” (Державна реєстрація № 0100 U 002263). Здобувач є
співвиконавцем обох робіт і, окрім цього, керівником другої
науково-дослідницької роботи.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження ? підвищення ефективності
профілактики і лікування хворих на пародонтит шляхом обґрунтування
мембранних механізмів патогенезу запальних захворювань пародонту і
випрацювання комплексного мембраномодулювального препарату та методів
його клінічного застосування.

Для досягнення поставленої мети потрібно було виконати такі завдання:

— визначити можливість відтворення пародонтиту в експерименті,
застосовуючи мембранодестабілізаційні агенти, зокрема фермент ФЛА2;

— провести порівняльну характеристику „фосфоліпазної” моделі з іншими
експериментальними моделями пародонтиту;

— встановити залежність між активністю біохімічних процесів у мембранах
клітин і клінічною картиною та ступенем важкості і перебігу запального
процесу в пародонті;

— виявити морфологічні особливості біомембран та міжклітинних зв’язків в
тканинах ясен у хворих на пародонтит;

— обґрунтувати застосування мембраномодуляторів у комплексному лікуванні
хворих на запальні захворювання пародонту;

— дослідити нешкідливість, лікарські форми і способи введення
комбінованого препарату в організм людини;

— визначити показання і метод лікування пацієнтів композицією лікарських
засобів мембранотропної дії;

— оцінити клінічну ефективність і випрацювати практичні рекомендації до
застосування композиції мембранопротекторів при профілактиці та
лікуванні хворих на запальні захворювання пародонту.

Об’єкт дослідження ? запальні процеси в тканинах пародонту людини та
експериментальних тварин, порушення гомеостазу мембран клітин ясен.

Предмет дослідження ? генез і механізми виникнення генералізованого
пародонтиту та вплив мембранотропних препаратів на його перебіг і
підвищення пародонторезистентності.

Методи дослідження. Для визначення завдань і шляхів вирішення проблеми
провели дослідження: для оцінки ролі мембранопошкоджувальних процесів у
виникненні та перебігу запалення в тканинах пародонту, для вивчення
напрямків і механізмів дії мембранотропних препаратів, чинників впливу
на ці процеси проводили експериментальні дослідження на тваринах, а
визначення стану мембран клітин, міжклітинних звязків в яснах ?
ультраструктурні дослідження тканин ясен пацієнтів. Для вивчення
маркерів запалення, антиоксидантної системи, ПОЛ, стану деяких органів і
систем організму використовували біохімічні та функціональні методи
досліджень в експериментальних тварин та хворих. Для обґрунтування
вибору лікарських засобів та форм, методу та способу їх застосування,
оцінки результатів терапії проводили фармакокінетичні, токсикологічні,
гістологічні, імунологічні дослідження на тваринах, використовували
культуру клітин, проводили клінічно-лабораторні дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Подальший розвиток дістало вчення
про етіологію і патогенез запального процесу в тканинах пародонту. Так,
обґрунтовано механізми виникнення пародонтиту, які пов’язані з
порушенням гомеостазу мембран клітин. При дискусійних поглядах на
первинність виникнення змін у пародонті при генералізованому пародонтиті
в мікросудинах або епітелії ясен, незаперечними є докази походження
пародонтиту після деструктуризації клітин тканин пародонту, зокрема їх
біомембран. Сформульовано мембранну концепцію виникнення, перебігу та
рецидивування генералізованого пародонтиту.

Вперше розпрацьовано експериментальну модель пародонтиту, яка
ґрунтується на зовнішній дії чинника ? фермента ФЛА2, здатного руйнувати
лише бімолекулярний шар мембрани клітин. Досліджено флогогенну роль
ФЛА2, порівняно з ПОЛ, у виникненні гінгівіту та пародонтиту, можливість
застосування фермента як діагностичного тесту стану тканин пародонту.

Проведено порівняльний аналіз різних моделей пародонтиту, викликаних
місцевими і загальними чинниками. Встановлено залежність між станом
ліпідів мембран клітин ясен і важкістю та перебігом гінгівіту і
пародонтиту. Результати ультраструктурних досліджень тканин пародонту не
тільки підтверджують наявність патологічного процесу в тканинах
пародонту, але й виявляють глибокі морфологічні зміни у клітинах,
органелах, серед них і субклітинних утворах ? мембранах клітин.
Внаслідок проведених досліджень, сформовано новий напрямок у
профілактиці й терапії гінгівіту та пародонтиту.

Групою вчених під керівництвом члена-кореспондента УААН, професора
Левицького А.П. уперше створено композицію на основі фосфоліпідів зі
соняшника вітчизняного виробництва за новою технологією та у поєднанні з
вітамінами-синергістами Е, С, ?-каротином, яка отримала умовну назву
„Віталонг”. Виявлено регенераційну, цитопротекторну, імуномодулювальну,
адаптогенну дію мембранотропного препарату „Віталонг”, здатного
нормалізувати ліпідний обмін як у тканинах пародонту, так й у всьому
організмі, бути нешкідливим і ефективним лікувально-профілактичним
засобом. Для оцінки стану тканин пародонту запропоновано новий індекс ?
УПІ (універсальний пародонтальний індекс).

Обґрунтовано доцільність застосування підтримувальної терапії, як одного
із основних підходів у профілактиці рецидиву пародонтиту у віддалений
термін після закінчення активного лікування хворих. Мембранопротекторна
дія препарату „Віталонг” сприяє стабілізації патологічного процесу в
тканинах пародонту.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження
засвідчили, що генералізований пародонтит може виникнути при тривалій
дії зовнішних чинників, а порушення мембранного гомеостазу клітин є
одним із ранніх етапів в його патогенезі. Розпрацьовано нову
експериментальну модель пародонтиту, яка за клінічними ознаками і
результатами додаткових методів дослідження подібна до пародонтиту у
людини і може застосовуватися у подальших наукових дослідженнях. Фермент
ФЛА2 переважає пагубну загальновизнану мембранопошкоджувальну дію ПОЛ і
може слугувати маркером донозологічної діагностики хвороб пародонту та
прогнозування їх перебігу.

За результатами клінічно-експериментальних досліджень створено
медикаментну композицію, лікарські форми засобу і показання до їх
застосування, розпрацьовано методи лікування і обґрунтовано механізми
впливу композиції „Віталонг” на патогенез запального процесу в тканинах
пародонту. Висока ефективність, нешкідливість, загальна доступність і
простота виконання дозволяють істотно підвищити
лікувально-профілактичний ефект препарату „Віталонг” і рекомендувати
його для широкого впровадження у практичну охорону здоров’я.

Для підвищення ефективності підтримувальної терапії на етапах
диспансерного спостереження за хворими на пародонтит у віддалений термін
після лікування у комплекс медикаментних засобів доцільно включати
препарат „Віталонг”.

Результати дисертаційної роботи впроваджено у практичну діяльність і
навчальний процес профільних кафедр Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького, Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця, Вінницького національного медичного
університету імені М.І. Пирогова, Київської медичної академії
післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Української стоматологічної
академії, Івано-Франківської медичної академії, відділення
пародонтології Інституту стоматології АМН України.

Метод лікування хворих на пародонтит зі застосуванням
фосфоліпідовмісного препарату „Віталонг” апробовано в стоматологічних
поліклініках Львівської, Волинської, Закарпатської, Рівненської
областей. Запропонований метод лікування оформлено у вигляді
інформаційного листа. Впроваджені в практику винаходи захищено
позитивним рішенням на видачу патенту „Лікувально-профілактичний засіб
„Віталонг” від 12.02.1999 , МПК6 А 61 К 31/07, 31/355, 31/685.? №
98031582/18; Заявл. 30.03.98

Особистий внесок здобувача. Автор провів оцінку актуальності та
сучасного стану вивчення проблеми, обґрунтував напрям, сформулював мету
і завдання досліджень. Дисертант виконав також основний обсяг
експериментальних та усіх клінічних досліджень, провів статистичне
вичислення, аналіз та інтерпретацію отриманих результатів, формулювання
висновків і практичних рекомендацій. Експериментальний розділ роботи
консультував проф. Левицький А.П., частину експериментів проведено
спільно зі співробітниками Інституту стоматології АМН України.
Результати досліджень автор опублікував у статтях, доповідав на з’їздах
і конференціях. Ідеї і опрацювання належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднено на:
науковій сесії, присвяченій реорганізації медичного факультету
Львівського університету у ЛДМІ (Львів, 1990); конференціях, присвячених
70-річчю Полтавського державного медичного інституту (Полтава, 1991),
30-річчю стоматологічного факультету Донецького державного медичного
інституту (Донецьк, 1993), 40-річчю стоматологічного факультету
Львівського державного медичного університету (Львів, 1998); конференції
„Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні”
(Полтава, 1996); наукових засіданнях Львівського осередку Асоціації
стоматологів України (1996, 2000); Міжнародних семінарах „Нові методики
та технології в стоматології” (Львів, 1995, 1997); 34 Конгресі
Європейського відділу Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень,
де автор отримав першу премію в Європі (Мадрид, Іспанія, 1997); І (YIII)
з’їзді Асоціації стоматологів України (Київ, 1999); 77 і 78 Генеральній
сесії Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень (Ванкувер,
Канада, 1999; Вашингтон, США, 2000); 4 Конгресі Спільного засідання
Європейського і Скандинавського відділів Міжнародної асоціації
стоматологічних досліджень (Варшава, Польща, 2000).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць, серед
яких 21 стаття у періодичних виданнях, затверджених ВАК України, 14 ? у
матеріалах і тезах конференцій, збірках наукових праць.

Обсяг і структура дисертації. Матеріал викладено на 354 сторінках, з
яких основний текст займає 276 сторінок. Дисертація складається зі
вступу, огляду літератури, опису матеріалу і методів дослідження, 5
розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів
досліджень, висновків, 32 додатків і списку використаних джерел із 442
найменувань. Робота ілюстрована 39 таблицями та 70 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи досліджень. Для вирішення поставлених у роботі завдань
в експериментах було задіяно більше 600 тварин, зокрема білі щурі лінії
Вістар та білі миші, кролі і морські свинки. Моделювання патологічного
процесу в пародонті виконано на 49 щурах віком 2 місяці. Тварин поділено
на три дослідні групи, залежно від моделі пародонтиту. У першій групі
тварин пародонтит викликали, застосовуючи аліментарний фактор. Із цією
метою щурів утримували 50 діб на дієті м’якої консистенції з високим
вмістом вуглеводів і зниженим рівнем білків (Евдокимов А.И., 1967).
Контролем слугували щурі, які перебували на стандартному раціоні
віварію. У другій групі використовували „перекисну” модель пародонтиту,
яка ґрунтувалася на активуванні ПОЛ в тканинах пародонту шляхом щоденних
аплікацій на ясна переокисленої олії (переокислену олію отримували,
прогріваючи олію зі соняшника впродовж 40 хв при температурі 130…150?С і
продуваючи повітря в присутності каталізатора – 0,1% розчину CuSO4)
(Козлянина Н.П., 1990). У контрольних тварин аналогічно застосовували
рафіновану соняшникову олію. У третій групі отримували „фосфоліпазну”
модель пародонтиту щоденними аплікаціями на ясна 1% розчину ФЛА2,
розраховуючи 5 мг на одного щура (ФЛА2 отримували із підшлункової залози
свині методом De Haas et al. (1978) у нашій модифікації). У контрольній
підгрупі тварин для аплікацій використовували буферний розчин. Тварини
другої та третьої досліджуваних груп перебували на стандартному раціоні
віварію. Тривалість експерименту становила 18 діб.

Стан тканин пародонту тварин визначали щоденно за результатами
візуально-інструментального обстеження. Після евтаназії щурів під
ефірним наркозом досліджували сироватку крові та біоптати ясен.
Визначали біохімічні показники запального процесу, зокрема загальну
протеолітичну активність при рН 7,6 (ЗПА) (Барабаш Р.Д. и др. 1973),
рівень інгібітора трипсину (Левицький А.П, 1974), вміст розчинного білка
(Lowry O.H. et al., 1951), малонового диальдегіду (МДА) (Стальная И.Д. и
др., 1977), активність лужної фосфатази (ЛФ) (Левицкий А.П. и др.,
1973), супероксиддисмутази (СОД) (Чевари С.и др., 1985), фосфоліпази А2
(ФЛА2) – методом Ханахана (Брокерхоф Х. и др., 1978). Для оцінки стану
кісткової тканини досліджували скелетовані препарати альвеолярного
відростка нижньої щелепи і визначали ступінь його атрофії методом
Николаева А.В. (1965) та за результатами рентгенологічного обстеження,
які отримували з допомогою установки „Ventil-Diax”.

Проводили гістологічні дослідження органів і тканин експериментальних
тварин загальноприйнятим методом (Меркулов Г.А., 1969), а також –
ультраструктурні дослідження біоптатів ясен клінічно здорових людей і
хворих на пародонтит з допомогою електронного мікроскопа УЕМВ-100К при
прискорюючій напрузі 75 кВ та збільшенні на екрані мікроскопа від 1000
до 124000 разів.

Для оцінки мембранного гомеостазу, зокрема його ліпідного компонента, і
його зв’язку зі станом тканин та важкості перебігу запального процесу в
пародонті вивчали активність ФЛА2 у хворих на гінгівіт та пародонтит
віком від 30 до 44 років. Групу порівняння становили особи через два і
чотири тижні після проведеного комплексного лікування (стадія ремісії),
а також група клінічно здорових людей з інтактним пародонтом.

Для вивчення ролі фосфоліпідів у нормалізації жирового обміну в тканинах
пародонту виконано експериментальні дослідження на 44 білих щурах.
Використовували такі препарати: лецитин зі соняшника (вміст
холінфосфатидів не менше 60%); фосфатидний ізолят (сумарні фосфатиди
соняшникової олії, вміст фосфатидів 80%, зокрема холінфосфатидів –
10-15%), які отримували спиртовою екстракцією зі соняшникового
фосфатидного концентрату; фосфатидний залишок (сумарні фосфоліпіди 75%,
холінфосфатиди 3-5%), який отримували після спиртової екстракції
фосфатидного ізоляту; препарат „Віталонг”. Під час експерименту тварин
утримували на звичайному раціоні віварію. Їх поділили на сім груп. Перша
група – контрольна. У щурів другої групи ясна верхньої та нижньої щелеп
щоденно по 3 хв обробляли тампоном, змоченим дистильованою водою, у
третій групі – 1% емульсією лецитину, у четвертій групі – 2% емульсією
фосфатидного залишку, у п’ятій групі – 2% емульсією фосфатидного
ізоляту, у шостій групі – 2% емульсією „Віталонгу”. Тваринам сьомої
групи накладали ясенну пов’язку з препаратом „Віталонг”. Експеримент
тривав 1,5 місяця. Після евтаназії щурів під ефірним наркозом
досліджували їхні ясна, серце, печінку та кров на вміст
триацилгліцеринів (ТГ), які визначали з допомогою набору фірми
„Lachemа”.

Вплив фосфоліпідовмісних препаратів на тканини пародонту досліджували
також після експериментальних досліджень на 39 білих щурах. Всі тварини
поділено на п’ять груп: 1 група – інтактні тварини; 2 група – група
порівняння, умовно названа „стресовою”, оскільки щоденно порожнину рота
тварин обробляли ватним тампоном, змоченим водою; 3 група – отримувала
водну емульсію 1% лецитину зі соняшника у вигляді аплікацій на слизову
оболонку порожнини рота; 4 група – аналогічним чином отримувала 2%
фосфатидний ізолят; 5 група – 2% фосфатидний залишок. Період
спостереження тривав 45 діб. Після евтаназії тварин проводили біохімічні
та морфологічні дослідження тканин.

Дослідження впливу мембранотропних препаратів на проліферацію клітин
вивчали на первинних фібробластах 6…12-тижневих ембріонів людини
(Руднева С.В. и др., 1990). Інтенсивність проліферації оцінювали за
включенням радіактивного 3Н-тимідину у синтез ДНК культуральних клітин,
рівень якого визначали з допомогою сцинтиляційного лічильника Mark-III.

Для оцінки неспецифічної реактивності організму обстежено 29 хворих на
пародонтит середнього ступеня важкості та 22 практично здорові особи у
віці 25-30 років. Вивчали хемотаксис лейкоцитів у порожнину рота методом
Ясиновского та методом „шкірного вікна” за Rebuck, Crowley.
Імуномоделювальні властивості препарату „Віталонг” досліджено на 141
білій миші. Гуморальну відповідь оцінювали за гемолітичною активністю
сироватки крові і спленоцитів (Буркин А.А. и др., 1976), кількістю
розеткоутворювальних (РУК) (Zaalberg O.B., 1964) та
антитілоутворювальних клітин (АУК) у селезінці (Cunningham A. et al.,
1968), титру гемаглютинінів і гемолізинів (Фримель Х., 1979). Тварин
імунізували внутрішньоочеревинним введенням еритроцитів барана (5х108
клітин на мишу). Реакції клітинного імунітету вивчали на моделі
гіперчутливості сповільненого типу (Lagrange P.H. et al., 1974).
Сенсибілізаційну дозу антигену вводили внутрішньоочеревинно, а
вирішальну – через 4 доби підшкірно у подушечку стопи. Інтенсивність
відповіді оцінювали через добу за величиною набряку лапок тварини.
Функціональну активність макрофагів визначали за НСТ-тестом (Raichvard
B. et al., 1980). У тварин оцінювали стан лімфоїдних органів (тимусу і
селезінки) за такими показниками: маса органа, кількості лімфоїдних
клітин та органного індексу. Використано також експериментальні моделі
зі зниженою імунною відповіддю. У першому випадку мишам вводили
субоптимальну дозу антигену (8х106 клітин на мишу), у другому –
одночасно із оптимальною дозою антигену імунодепресант. У всіх
дослідженнях препарат „Віталонг” вводили внутрішньошлунково за 30 хв
перед імунізацією антигеном.

Під час дослідження нешкідливості препарату „Віталонг” оцінювали його
локальну подразнювальну дію на слизову оболонку порожнини рота та
шлунка, вивчали гостру, підгостру й хронічну токсичність. Дослідження
локальної подразнювальної дії „Віталонгу” виконано на щурах. Емульсію
препарату впродовж 4 діб 4 рази на добу вносили у порожнину рота і
розподіляли по слизовій оболонці. Період спостереження тривав 7 діб.
Дослідження гострої токсичності препарату виконано на мишах. „Віталонг”
вводили одноразово внутрішньошлунково в дозах 400 мг/кг, 800 мг/кг, 1000
мг/кг, 1500 мг/кг. За тваринами спостерігали 10 діб, оцінюючи їх
зовнішній вигляд і поведінку. Підгостру токсичність „Віталонгу”
досліджували на щурах, кролях, морських свинках, яким вводили препарат у
дозі 400 мг/кг протягом 3 діб. За тваринами спостерігали 14 діб.
Хронічну токсичність „Віталонгу” вивчали на щурах та кролях. Препарат
вводили впродовж 3 місяців. У контрольних групах тварин використовували
фізіологічний розчин. У тварин визначали показники складу периферичної
крові: вміст гемоглобіну колориметричним методом, кількість еритроцитів
і лейкоцитів за методом Николаева Н.М. та співвідношення еозинофілів,
лімфоцитів, моноцитів, нейтрофілів. При дослідженні функції нирок тварин
встановлювали діурез за добу, рН і питому вагу сечі, визначали вміст у
ній цукру методом Альтхаузена А.Я. і білка методом
Робертса-Стольникова-Брандберга в модифікації Эрлиха С.Л. і Альтхаузена
А.Я., кількість еритроцитів, лейкоцитів методом Николаева Н.М. (Ронин
В.С. и др., 1982). Для оцінки стану серцево-судинної системи проводили
електрокардіографію (Сельцер В.К., 1968), а у щурів визначали частоту
серцевих скорочень. У всіх тварин вимірювали артеріальний тиск (Кон
М.В., 1969). Функцію дихання у кролів досліджували з допомогою
плетизмографа, визначаючи число дихальних рухів за хвилину та їх
глибину. Після закінчення експерименту проводили евтаназію піддослідних
тварин під рауш-наркозом методом тотального кровоспускання зі серця.
Після цього проводили біохімічні дослідження, зокрема в сироватці крові
визначали білок (Lowry O.H. et al., 1951), глюкозу, сечовину; загальні
ліпіди оцінювали з допомогою діагностичного набору реактивів „Lachemа”,
сумарний холестерин – методом Илька, ліпідний фосфор,
аланінтрансаміназу, аспартаттрансаміназу – методами Райтмана, Френкеля,
лужну фосфатазу – методом Бессея (Колб В.Г. и др., 1982) та гістологічні
дослідження.

Фармакокінетичні дослідження виконано в експерименті на щурах, яким
вводили препарат „Віталонг” внутрішньошлунково (разовою дозою та
багатократно (щоденно впродовж 3, 6 і 12 діб) у вигляді водної емульсії,
натще і шляхом однохвилинних аплікацій на слизову оболонку порожнини
рота. Після одноразового введення препарату через 2, 6, 24 год і
багатократного – через 3, 6, 12 та 18 діб під ефірним наркозом проводили
евтаназію щурів шляхом кровоспускання зі серця. У тканинах слизової
оболонки щоки, ясен та тонких кишок, печінки, сироватці крові визначали
вміст метаболітів препарату „Віталонг” з допомогою високоефективної
рідинної хроматографії (Якушина Л.М. и др., 1993). Вичислювали у
біоматеріалі вміст речовин, швидкість їх надходження, накопичення та
елімінації, період напіввиведення.

Терапевтичну ефективність препарату „Віталонг” вивчали насамперед в
експерименті на 67 білих щурах. Усі тварини поділено на вісім груп: 1
група – контрольна, в якій тварини перебували на стандартному раціоні
віварію і отримували рафіновану олію зі соняшника у вигляді щоденних
аплікацій на слизову оболонку порожнини рота; у 2 групі викликали
„перекисну” модель пародонтиту; у 3 групі моделювали пародонтит і після
його виникнення проводили лікування емульсією „Віталонгу” (1 г /5 мл) у
вигляді аплікацій на ясна. У 4 групі викликали пародонтит (див. 2 групу)
і для його запобігання перед застосуванням етіологічного чинника
профілактично внутрішньошлунково вводили емульсію „Віталонгу” дозою 100
мг/кг маси тварини; 5 група – „контрольна”, яка отримувала буферний
розчин аплікаціями на слизову оболонку порожнини рота; у 6 групі
викликали „фосфоліпазну” модель пародонтиту, відтак проводили лікування
„Віталонгом” аналогічно групі 3; у 8 групі моделювали пародонтит ФЛА2 і
профілактично внутрішньошлунково вводили „Віталонг” аналогічно групі 4.
Експеримент тривав 30 діб. Стан тканин пародонту кожного щура визначали
за результатами візуально-інструментального обстеження та
рентгенологічними показниками, проводили біохімічні та морфологічні
дослідження.

Клінічного обстежено 265 хворих на генералізований пародонтит. Під час
діагностики використовували загальноприйняті клінічні та параклінічні
методи з урахуванням результатів огляду та пальпації, визначенням
глибини клінічних кишень та ступеня рецесії ясен, патологічної рухомості
зубів. Брали до уваги наявність зубних відкладень, травматичної оклюзії
тощо. Проводили проби Шіллєра-Пісарєва (Данилевський Н.Ф. и др., 2000),
з бензидином (Kцtzsche H., 1974). Визначали індекси PМА (Massler M. et
al., 1949), PI (Russel A.L., 1956), СPITN (Ainamo J. et al., 1982),
OHI-S (Grenn J. et al., 1964), ступінь кровоточивості ясен (Zaxer U.P.
et al., 1975), стійкість капілярів ясен до від’ємного тиску (Кулаженко
В.И., 1960). Запропоновано до використання власний пародонтальний індекс
– УПІ, який визначали за двома показниками: оборотному ? стану ясен та
необоротному ? стану кісткової тканини. Важкість гінгівіту оцінювали за
видимими ознаками запалення, яке охоплює поверхню ясен, а пародонтиту ?
за рівнем резорбції кістки. Для визначення індексу УПІ пропоновано
поділити зубні ряди на 6 сегментів, кожний з яких характеризували
двоцифровим кодом. Перед кодом ставили порядковий номер обстеженого
секстанта. Стан кісткової тканини пародонту оцінювали за результатами
внутрішньоротової контактної рентгенографії і ортопантомографії
(Рабухина Н.А., 1993). Проводили біохімічні дослідження ротової рідини.

Усіх хворих, залежно від проведеного терапевтичного лікування, поділено
на основну групу та групу порівняння. Для оцінки ефективності препарату
„Віталонг” основну групу (198 хворих) розділили на дві підгрупи. У
першій підгрупі (87 хворих) „Віталонг” застосовували місцево у вигляді
стоматологічної плівки. У другій підгрупі (111 хворих) препарат
„Віталонг” застосовували як місцево, так і одночасно включали до
загального лікування. У групі порівняння (67 хворих) проводили
загальноприйняте лікування з місцевим використанням відомих
антибактерійних засобів. Результати терапії оцінювали у найближчі 10-15
діб. Стан тканин пародонту у пацієнтів після лікування характеризували з
допомогою критеріїв „нормалізація”, „покращання”, „без змін” (Никитина
Т.В., Жибицкая Э.И., 1972).

Для визначення ролі підтримувальної терапії після активного лікування у
вторинній профілактиці хвороб пародонту виділили дві групи: основну і
порівняння. Основну групу склали дві підгрупи. У першій підгрупі
пацієнти отримували препарат „Віталонг” щоквартально у вигляді щоденних
аплікацій на ясна стоматологічної плівки протягом 5-7 діб і перорально у
вигляді курсу лікування впродовж 12-14 діб. У другій підгрупі підхід до
пацієнтів був аналогічним як і в першій підгрупі, але без застосування
препарату „Віталонг”. У групі порівняння не проводили підтримувальну
терапію. Спостереження за пацієнтами вели 18 місяців. Для оцінки
віддалених результатів лікування хворих на пародонтит використовували
такі клініко-рентгенологічні поняття, як „стабілізація процесу”, „без
змін”, „прогресування” (Никитина Т.В., Жибицкая Э.И., 1972).

Для оцінки ступеня вірогідності одержаних результатів дослідження
використовували варіаційно-статистичний метод аналізу за допомогою
Microsoft Excel з визначенням показника вірогідності розбіжностей за
Ст’юдентом.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Деградація біомембран клітин і її значення у виникненні і перебігу
запальних захворювань пародонту. Для встановлення ролі
мембранопошкоджувальних агентів в етіології і патогенезі запальних
процесів, вивчали різні моделі експериментально викликаного пародонтиту.
Так, тривале утримання тварин на „вуглеводній” дієті із зниженим вмістом
білків призводить до запалення навколозубних тканин, яке за характером
вияву подібне до клінічної картини у людини: гіперемія і набряк слизової
оболонки, кровоточивість ясен, рухомість зубів, наявність пародонтальних
кишень. Запалення ясен супроводжувалося атрофією кістки альвеолярного
відростка щелеп у щурів дослідної групи на 40,72?2,81?, а контрольної ?
лише 27,69?1,34%, їх остеопорозом. При „вуглеводній” моделі вірогідно
підвищується ЗПА у сироватці крові і особливо в тканинах пародонту. Це,
ймовірно, викликано не стільки руйнуванням клітин, скільки деструкцією
їх лізосомальних мембран, про що свідчить відсутність суттєвих відхилень
концентрації водорозчинного білка та вмісту інгібітора трипсину в
сироватці крові. Накопичення МДА з 2,28?0,25 до 3,04?0,25 мкмоль/л
(р<0,05) і одночасне зниження рівня СОД з 0,175?0,010 до 0,139?0,009 ум. од. (р<0,02) свідчать про активування ПОЛ і зниження антирадикального захисту біоструктур від деструкційних змін. Підтвердження цьому ? підвищення активності внутрішньоклітинного і мембранозв’язаного ферменту ФЛА2 в сироватці крові у 1,8 раза, а в яснах ? 1,6 раза. Для висвітлення патогенетичного значення мембрано-пошкоджувальних агентів і відповідно ролі біомембран у формуванні клінічних симптомів пародонтиту вперше розробили „фосфоліпазну” модель пародонтиту, яку порівнювали з „перекисною”. Дослідженнями встановлено, що переокислена олія, починаючи з 3 доби, викликала запалення ясен, на 10 добу призвела до пародонтиту у всієї групи тварин. Під впливом аплікацій з ФЛА2 виявлено явища гінгівіту на 6 добу експерименту, а генералізований пародонтит діагностували на 14 добу у всіх щурів: гіперемія слизової оболонки з ціанотичним відтінком, збільшення сосочків і маргінальної частини ясен, руйнування кругової зв’язки зубів, наявність пародонтальних кишень 3-5 мм. У контрольних групах тварин не спостерігали змін маргінальної частини ясен. При дослідженні скелетованих препаратів щелеп ступінь резорбції альвеолярного відростка при дії ФЛА2 був більшим і становив ? 29,00?0,77%, у контролі ? 25,08?0,82% (p<0,01), а при використанні переокисленої олії ? 35,58?0,59% і 31,60?0,80% відповідно (p<0,05). Результати дослідження біохімічних маркерів запалення у сироватці крові свідчили про їх вірогідне збільшення відносно контролю в обох моделях. Отож, спостерігали активування ЗПА у сироватці крові з 0,260?0,020 до 0,148?0,023 мкмоль/хв?л (р?0,01) при „перекисній” і з 0,237?0,012 до 0,124?0,011 мкмоль/хв?л (p<0,001) при „фосфоліпазній” моделях відповідно. Порушується окисно-відновний баланс біосубстратів в обох моделях, особливо у „перекисній”, де відзначено 1,9-разове підвищення вмісту МДА і зниження антиоксидантного захисту: рівень СОД становив 0,132?0,009 ум. од., порівняно з контролем ? 0,182? 0,011 ум. од. (р?0,01). При „фосфоліпазній” моделі пародонтиту у гомогенатах тканин ясен щурів активність ЗПА і ФЛА2 перевищують показники при „перекисній” моделі і значно вищі ? у 2,2 і 2,4 раза, відповідно порівняно з контрольними (р<0,001). Виявлено вищу концентрацію розчинного білка і насамперед під дією ФЛА2. Отже, місцеве застосування мембранопошкоджувальних чинників запалення значно швидше викликає патологічний процес у пародонті, ніж аліментарний фактор. Пошкоджувальна дія ФЛА2 переважає флогогенну дію радикально активних сполук, а руйнування мембран клітин при цьому є одним із провідних механізмів розвитку пародонтиту. Гістологічні дослідження слизової оболонки альвеолярного відростка нижньої щелепи щурів контрольної групи свідчать, що ясна вкриті багатошаровим плоским роговіючим епітелієм типової будови. Після багаторазової дії на ясна тварин розчину ФЛА2 гістологічно виявлено явища дискератозу або повну відсутність рогового шару, а також альтеративні зміни у клітинах епітеліального шару та помірні вияви запалення у підлеглих тканинах ясен. Мінімальні зміни полягали у вогнищевій дистрофії епітеліальних клітин: цитоплазма зерниста з дрібними базофільними включеннями, ядра з ознаками пікнозу, каріорексису та каріолізису; границі клітин не визначалися або не чіткі. Інші зміни виявлялися порушенням зв’язків між епітеліальними клітинами, що морфологічно мало вигляд розшарованого епітеліального пласта з утвореними у ньому інтраепітеліальними порожнинами. Водночас, спостерігали повне відшарування епітелію від базальної мембрани. Епітеліальний шар при цьому виглядав як вогнище клітинного детриту. Патологічні зміни в субепітеліальному шарі були незначними і виявлялися дрібновогнищевими лімфо-плазмоцитними інфільтратами, які мали смугоподібний або периваскулярний тип розташування. Сполучна тканина була розшарованою внаслідок накопичення у ній рідини. Можна припустити, що дія патогенетичного чинника пародонтиту викликає пошкодження плазматичних мембран епітеліальних клітин з подальшою альтерацією органел, розвитком некротичних змін та утворенням вогнищ некротичного детриту. Розвивається також пошкодження десмосомного апарату плазматичних мембран, внаслідок чого розшаровується або повністю відшаровується епітеліальний шар від підлеглих тканин. Клінічні вияви, ступінь важкості, перебіг хвороби також залежать від стану мембран, зокрема їх ліпідного компонента, гомеостаз якого підтримується ферментними системами. Так, у пацієнтів з інтактним пародонтом у ротовій рідині активність ФЛА2 незначна і становить 1,24?0,19 мкмоль/хв?мл, а в яснах – 5,70?0,21 мкмоль/хв?г. У хворих на гінгівіт активність ферменту різко зростає: при катаральному гінгівіті вдвічі, гіпертрофічному – у 2,3 раза, а при виразковому – у чотири рази відносно здорових тканин. У хворих на пародонтит активність фосфоліпази у ротовій рідині підвищується до 6,05?0,91 мкмоль/хв?мл. У тканинах ясен співвідношення показників менші, хоча зберігається така ж закономірність. Із поглибленням деструкційного процесу в тканинах пародонту простежується істотне підвищення активності ФЛА2: при важкому ступені пародонтиту вона становила 7,75?1,14 мкмоль/хв?мл, що на 69% більше, ніж при легкій формі. У стадії ремісії не встановлено вірогідного зв’язку активності ФЛА2 зі ступенем важкості попередньо діагностованого пародонтиту. У всіх пацієнтів після проведеного комплексного лікування ще впродовж двох тижнів зберігається підвищена активність ферменту як у слині (1,78?0,31 мкмоль /хв?мл, (р<0,05), так і в яснах (7,65?0,33 мкмоль/хв?г, р<0,001), що свідчить про тривалий перебіг біохімічних процесів, спрямованих на підтримку гомеостазу і підвищення регенерації. Зміни у мембранах клітин значною мірою залежать і від перебігу запального процесу. При загостренні хронічного гінгівіту або пародонтиту істотно зростає ферментна активність у ротовій рідині. Так, генералізований пародонтит супроводжувався значно вищою активністю ФЛА2 назагал і при загостренні процесу зокрема: 5,51 мкмоль/(хв?мл) ? при хронічному і 6,85 мкмоль/(хв?мл) ? під час загострення хвороби. Така ж закономірність характерна і для навколозубних тканин, проте відмінність результатів дослідження дещо менша. Отже, мембрани клітин тканин пародонту відіграють одну з ключових ролей у виникненні та перебігу запального процесу в тканинах пародонту, а ступінь активності ФЛА2 може слугувати тонким діагностичним і прогностичним маркером його стану. Проведені електронно-мікроскопічні дослідження біоптатів ясен клінічно здорових людей показали, що в нормі структура багатошарового плоского епітелію забезпечує надійну бар’єрну функцію щодо чинників порожнини рота, зокрема мікроорганізмів. Це пояснюється особливостями будови епітеліального пласта: помірним ороговінням, мембранно-десмосомними міжклітинними контактами, структурою базальної мембрани епітелію ясен. У стромі знаходиться значна кількість фібробластів, мікро- та макрофаги. Під час запального процесу знижується бар’єрна функція епітелію, що супруводжується значними ультраструктурними змінами тканин ясен. При цьому наступає дезагрегація пласта епітелію, клітини базального шару змінюють форму, руйнуються органели та їх мембрани. Плазматичні мембрани клітин епітелію мають дрібні дефекти, десмосомний аппарат змінений і контури десмосом та напівдесмосом не чіткі, інтерцелюлярні простори розширені. Водночас підепітеліальна базальна мембрана епітелію набрякла, пухка, має фокальні зони відшарування від плазматичних мембран базального шару епітелію. У клітинах остистого шару ступінь альтеративних змін органел ще вираженіша, у деяких із них зруйнована внутрішня і зовнішня мембрани. Цілість шару епітелію порушена, міжклітинні проміжки розширені, частина клітин розташована вільно або клітинний шар складається з обмежених окремо розташованих клітинних скупчень. Це зумовлено змінами у плазматичних мембранах та десмосомному апараті, зруйновані ділянки яких можна побачити у міжклітинному просторі. Епітеліальні клітини зернистого шару мають виражені альтеративні ознаки. Частина клітин має ядра у фазі каріорексису або каріолізису. Цитоплазма одночасно має ознаки деструкції коагуляційного та колікваційного типу. Органели майже не ідентифікуються або вакуолізовані. Клітини шару розташовані окремо або формують дрібні групи, а їх плазматичні мембрани в зонах контакту вирівнюються, як наслідок міжклітинного набряку. Місцями виникають скупчення клітинного детриту з поодинокими нейтрофілами та дрібними колоніями мікроорганізмів. Процеси кератинізації знижені і переважає паракератоз. Ці ознаки є наслідком мембранно-десмосомних змін клітин епітелію. У стромі ясен виявлено характерні риси запального процесу зі змінами мікроциркуляційного русла, нагромадженням ексудату та клітин інфільтрату. Реакція запалення виникає внаслідок інфікування ясен через пошкоджений шар епітелію. Обґрунтування механізмів патогенетичної дії нового мембранотропного препарату „Віталонг”. Фосфоліпіди, зокрема фосфатидилхолін (лецитин), у комплексі з білками є основними структурно-функціональними компонентами біологічних мембран різних рівнів (Кагава Я., 1985; Левицький А.П., 1996). Тому застосування лікарських засобів, що містять фосфоліпіди та їх похідні, для модуляції стану ліпідного прошарку біомембран матиме важливе клінічне значення. З цією метою досліджували різні фосфоліпідовмісні препарати. Застосуванню композиції на підставі фосфоліпідів для лікування генералізованого пародонтиту передувало розпрацювання раціонального складу лікарської форми, компоненти якої були оптимально підібрані у 100 г (мас., част.): лецитин зі соняшника 98,6; ?-каротин (кристалічний) 0,2; ?-токоферил 0,4; аскорбінова кислота 0,2; лимонна кислота 0,6. Лікарську композицію ми назвали препарат „Віталонг”. Кількісний і якісний склад компонентів композиції підібраний, ґрунтуючись на результатах власних досліджень. Під час вивчення механізмів дії лецитину, фосфатидного ізоляту та фосфатидного залишку встановлено їх здатність в експерименті гальмувати деструкційні процеси в тканинах пародонту. Якщо тривало піддавати ясна дії води, що викликала у щурів стресову ситуацію, то це призводить до зниження вмісту білка у кістці до 26,9±3,8 г/кг тканини і особливо в яснах – 17,5±3,9 г/кг тканини відносно контролю (р<0,01), то місцеве застосування фосфоліпідовмісних препаратів відновлює майже до норми рівень білка в яснах (31,5±0,9 г/кг) і не впливає на цей показник у кістці (34,6±2,9 г/кг). Окрім цього, стрес викликає різке (майже у 5 разів) збільшення ЗПА сироватки крові. Натомість ми відзначали суттєве зниження протеолітичної активності і в декілька разів підвищення коефіцієнта співвідношення інгібітора трипсину до ЗПА сироватки крові у тварин, яким впродовж 45 діб проводили аплікації на ясна лецитину або його похідних. Сприятливий вплив лецитину ґрунтується на мембраностабілізаційній дії на мембран клітин та їх органел. Важливим є факт різкого збільшення в яснах і, особливо у кістці, активності лужної фосфатази, яка займає цетральне місце в системі мінералізації кісткової тканини. Отож, якщо в інтактних тварин ступінь атрофії становив 49,6±1,3%, то у дослідній групі, тварини якої отримували лецитин, – лише 40,6±2,6% (р<0,01). Це свідчить про здатність фосфоліпідовмісних препаратів гальмувати дистрофічні та атрофічні процеси у тканинах пародонту. Експериментально встановлено, що лецитиновмісні препарати нанесені на ясна щурів, запобігають накопиченню в тканинах триацилгліцеринів (ТГ), біосинтез та транспорт яких здійснюється за участі фосфоліпідів. На відміну від лецитину, фосфатидного ізоляту лише використання фосфатидного залишку зменшує вміст ТГ – в 1,46 раза (р<0,02). Місцеве застосування емульсії композиції „Віталонг” сприяло істотному зниженню рівня жирів в яснах тварин, порівняно з обробкою їх дистильованою водою, від 2,99+0,11 ммоль/кг до 2,42+0,28 ммоль/кг відповідно. Ефективніший препарат у складі ясенної пов’язки – 1,64+0,08 ммоль/кг (р<0,001), що зумовлено тривалим локальним контактом „Віталонгу” з тканинами пародонту. Дія препаратів поширюється і на найбільше чутливі до атеросклерозу органи – серце і печінку. Наприклад, у серці щурів, котрим місцево використовували препарат „Віталонг”, рівень ТГ був у 1,5-2 рази, нижчим порівняно із результатами досліджень в інших групах тварин, де застосовували лецитиновмісні засоби. Подібним чином, але менше виражено, препарат „Віталонг” впливає на тканини печінки, що свідчить про його гіполіпідемічні властивості. ( ? ¶ ® O L ? ° ? ¦ ? Kно не впливає на ріст ембріональних клітин, що можна пояснити різним співвідношенням насичених і ненасичених жирних кислот у цих фосфоліпідовмісних препаратах. Не виявлено типової залежності доза-ефект і при застосуванні препарату „Катомас” (олійний розчин ?-каротину і ?-токоферилу). Рослинний біостимулятор „Біотрит” не сприяє накопиченню маси фібробластів, хоча є помітна тенденція до стимуляції інтенсивності проліферації клітин зі збільшенням концентрації препарату. Натомість внесення у культуральне середовище 0,03…0,1 мг/мл „Віталонгу” прискорює включення 3Н-тимідину у ДНК фібробластних клітин у 1,3 раза (р<0,01). Подальше наростання концентрації препарату призводить до зниження ефективності його дії як ріст-стимулювального чинника. Отже, доклінічний скринінг препарату „Віталонг” і його компонентів вказують на їх проліфераційний ефект. При визначенні стану неспецифічних клітинних місцевих та загальних чинників організму встановлено підвищену міграцію лейкоцитів у порожнину рота хворих на пародонтит у всіх порціях (330,0?19,5 кл./мкл), порівняно зі здоровими особами (238,0?18,4 кл./мкл) (р<0,001). Дослідження міграції лейкоцитів методом „шкірного вікна” свідчить, що у здорових осіб з нормальною реактивністю у першій фазі мезенхімальної реакції кількість нейтрофілів дорівнювала 82,6±7,8%, решта були макрофаги – 17,4±3,9%. У другій фазі зафіксовано протилежне співвідношення клітин. У групі хворих на гінгівіт і насамперед генералізований пародонтит дослідили суттєве зниження виходу нейтрофілів в шкірну ранку, порівняно зі здоровими особами, що становило в середньому 55,9±3,6%, а макрофагів – 44,1±3,6%. Співвідношення клітин у другій фазі було 30,9?7,5% та 69,1?7,5% відповідно. Морфологічно нейтрофіли мали дегенераційні зміни, відзначили у великій кількості “хвостоподібні” клітини, що властиві хронічному запальному процесу. Отримані показники неспецифічної реактивності організму, зокрема її клітинних факторів, які реципрокним чином зв’язані з гуморальними, свідчать про необхідність застосування імуномодулювальних засобів в комплексному лікуванні хворих на пародонтит. Експериментально встановлено, що препарат „Віталонг” при внутрішньошлунковому введененні білим мишам підсилює дію антигену, знижуючи масу тимусу в усіх тварин, яким вводили лише антиген або додатково імунну реакцію пригнічували циклофосфаном. Як приклад, попереднє введення мишам „Віталонгу” у групі тварин, які отримали субоптимальну дозу антигену, приводить до зменшення органного індексу тимусу з 277?31 у контрольній до 201?15 у групі з препаратом. Водночас відзначено збільшення органного індексу селезінки (958?121 проти 688?38 в контролі, р<0,05) та кількості у ній лімфоїдних клітин, що свідчить про посилення міграції Т-лімфоцитів із тимуса на периферію під час проведення імунізації. При цьому в препараті „Віталонг” – відсутня лімфотоксична дія. Інтенсивність гуморальних імунних реакцій засвідчує збільшення досліджуваних показників в усіх групах тварин у разі введення препарату, порівняно з контролем (окрім показників титрів аглютинінів, лізинів і гемолітичної активності сироватки під час імунізації оптимальною дозою антигену). Особливо зростають показники гемолітичної активності спленоцитів на моделях з імунодепресивним станом: до (10,7?0,6)х106 при введенні субоптимальної дози (контроль – (5,1?0,2)х106; р<0,001) і до (17,6?0,4)х106 – при введенні циклофосфану з оптимальною дозою (контроль – (11,2?0,5)х106; р<0,001). У разі введення субоптимальної дози антигену констатовано значне зростання гемолітичної активності сироватки з (1,6?0,1)х106 до (3,9?0,3)х106 (р<0,001). У цій же групі значно зростали титри аглютинінів та лізинів (р<0,01), а також число АУК – з 201?25 до 507?24 (р<0,001), число РУК – з 26?2 до 48?3 (р<0,01). Це дозволяє зробити висновок про імуностимулювальну дію „Віталонгу”, яка особливо виявляється у групах тварин зі зниженою імунною відповіддю. Інтенсивність реакції на субоптимальну дозу антигену під час введення препарату зростає у 2-2,5 раза. Послаблюються також імунодепресивні ефекти циклофосфану. У тварин, які отримували „Віталонг”, усі показники приблизно у 1,5 раза перевищують рівень відповідного контролю. Встановлено, що препарат не впливає на інтенсивність клітинної відповіді на моделі ГСТ, однак гуморальний і клітинний імунітет реципрокним чином співвідносяться один з одним. „Віталонг” синхронно збільшує фагоцитарну здатність і сумарний рівень окислювально-відновних процесів макрофагів (р<0,001). Зростання інтенсивності НСТ-тесту з 10,9?0,7 до 41,2?3,3 дає підстави припустити, що препарат стимулює бактерицидність фагоцитів. Препарат „Віталонг” не володіє алергічними властивостями. Дослідження нешкідливості, лікарських форм і способів введення препарату „Віталонг”. Місцеве пероральне застосування препарату „Віталонг” впродовж 3 місяців не спричинило макро- і мікроскопічних змін у слизовій оболонці порожнини рота і шлунка білих щурів, що свідчить про безпечність дії препарату. Під час вивчення гострої і підгострої токсичності в експерименті на мишах, щурах, морських свинках та кролях у досліджуваних групах не виявлено відхилень зовнішнього вигляду, поведінки та маси тіла, порівняно з тваринами контрольної групи. Тривале застосування препарату в експериментально визначених терапевтичних дозах не призвело до змін гематологічних та біохімічних показників периферичної крові і сечі, що свідчить про відсутність функціональних та органічних змін як в самій крові, так і в основних органах і системах організму. „Віталонг” не виявляє токсичного впливу на функціональну активність нирок, печінки, підшлункової залози, а також гормональну діяльність щитоподібної залози, кори і мозкового шару наднирників та гіпофіза. Не виявляє препарат негативного впливу і на серцево-судинну систему, функцію дихання. Макро- і мікроскопічне дослідження печінки, селезінки, легень, серця, шлунка, тонкої кишки, нирки, сім’яників, слизової оболонки порожнини рота свідчили, що зовнішній вигляд і морфологічна будова внутрішніх органів тварин у дослідних групах не відрізнялися від матеріалу контролю. Отримані результати вказують на нешкідливість препарату „Віталонг” для організму людини. Напрямки експериментальних фармакокінетичних досліджень обумовлені можливим місцевим і пероральним шляхами застосування „Віталонгу”. При вивченні особливостей абсорбції, розподілу, біотрансформації і виділення лікарського засобу з організму тварин встановлено, що після одноразового внутрішньошлункового введення препарату „Віталонг”, у перші години відбувається інтенсивне всмоктування його компонентів у слизовій оболонці тонких кишок, де їх концентрація зростає майже у 50 разів, у сироватці крові – у 30 разів і печінці – у 6 разів. Протягом доби проходить перетворення речовин в активні метаболіти, які накопичуються у печінці. Період напіввиведення ?-токоферилацетату із крові вдвічі менший, ніж його метаболіту – ?-токоферолу, а ?-каротину – навпаки. Швидкість елімінації за годину серед компонентів препарату найбільша у ?-токоферилацетату і становить 9,3% від вихідної одноразової концентрації, найменша у метаболіта – ?-токоферолу (0,5%). При багатократному внутрішньошлунковому введенні препарату „Віталонг” ?-токоферилацетат у значній кількості накопичується в слизовій щоки та ясен (2,0?0,3 і 3,2?0,3 мкг/г відповідно) лише впродовж трьох діб. Характер накопичення ?-токоферолу схожий на накопичення ?-токоферилацетату. Вміст ?-каротину суттєво збільшується у слизовій щоки та яснах у 8 і 16 разів відповідно. Водночас, у 2,6 раза у слизовій оболонці щоки та в 3,4 раза в яснах накопичується продукт гідролізу ?-каротину – ретинол. Після нанесення аплікацій препарату на ясна вміст ?-токоферилацетату в слизовій щоки майже у 5 разів вищий, ніж при внутрішньошлунковому введенні, а в яснах – в 1,4 раза. У слизовій оболонці щоки близько половини ?-токоферилацетату перетворюється в ?-токоферол, в яснах цей процес відбувається значно інтенсивніше. У 50 разів швидше накопичується у тканинах порожнини рота і ?-каротин зі збереженням його високої концентрації тривалий час. Характер накопичення ретинолу у досліджуваних тканинах при аплікаційному способі аналогічний із внутрішньошлунковим застосуванням з тенденцією до його вищого вмісту у слизовій оболонці тканин порожнини рота (р<0,001). При цьому основним депо компонентів і їх метаболітів препарату „Віталонг”, незалежно від шляху введення, є печінка, оскільки рівень цих речовин високий і протягом 6 діб після припинення застосування препарату. Способи його застосування також не впливають на вміст компонентів у сироватці крові. На тлі проведених експериментальних фармакокінетичних досліджень можна рекомендувати препарат „Віталонг” при патології пародонту у вигляді аплікацій, ясенних пов’язок, сублінгвально. У період ремісії генералізованого пародонтиту доцільно призначати препарат перорально і насамперед при супровідних соматичних захворюваннях печінки, серця, атеросклерозі. Ефективність застосування препарату „Віталонг” у комплексному лікуванні запальних захворювань пародонту. Клінічні спостереження за тваринами свідчать, що їх зовнішній вигляд, реакції та поведінка не змінилися за період проведення експерименту при моделюванні пародонтиту і вивчення лікувально-профілактичної дії препарату „Віталонг”. Результати спостереження за виникненням і перебігом експериментального пародонтиту були однакові з такими ж, як при отриманні „перекисної” та „фосфоліпазної” моделей, описаних раніше. При цьому профілактичне внутрішньошлункове введення препарату „Віталонг” суттєво не впливало на початок розвитку пародонтиту до 7 доби у „перекисній” і до 11 доби – у „фосфоліпазній” моделях. У подальшому ознаки запалення зникали і хід патологічного процесу був зворотним, не у всіх тварин виявлявся симптомокомплекс генералізованого пародонтиту, частіше запальний процес мав локальний вияв, а ознаки запалення були виражені слабо. У деяких тварин пародонтит тривав короткий термін, порівняно з тваринами без лікування, у яких зміни у пародонті носили наростаючий характер. Це вказує, що препарат “Віталонг” не тільки запобігає запально-деструкційним змінам, але й зумовлює швидкий зворотний розвиток патологічного процесу у пародонті обох моделей, особливо у „фосфоліпазній”. У разі аплікаційного застосування „Віталонгу” різко знижується інтенсивність вияву симптомів запалення з поступовим їх зникненням на 14 добу при моделюванні пародонтиту ФЛА2 і на три доби раніше – при використанні перекисної олії. Візуально-інструментальне обстеження тварин свідчить про значний лікувальний ефект препарату „Віталонг” при його місцевому застосуванні. Уведення щурам „Віталонгу” сприяє нормалізації маркерних показників запалення у сироватці крові в обох моделях пародонтиту і при різних шляхах застосування препарату. У разі аплікаційного застосування композиції ЗПА, ФЛА2, МДА нижчі, ніж при внутрішньошлунковому введенні, що вказує на більшу ефективність препарату при його безпосередньому впливі на вогнище запалення. Наприклад, у „перекисній” моделі без лікування рівень ЗПА становив 0,260?0,011 мкмоль/хв?л, при пероральному застосуванні „Віталонгу” – 0,171?0,023 мкмоль/хв?л (р?0,05), а при місцевому лікуванні – зменшився до 0,134?0,023 мкмоль/хв?л (р?0,001). Активність СОД вища у тварин, які отримували препарат „Віталонг” (р?0,05). Така ж закономірність спостерігається й у тканинах ясен: знижується фосфоліпазна та протеолітична активність ферментів в обох моделях, особливо при аплікаційному введенні препарату. Наприклад, у тварин з „фосфоліпазною” моделлю пародонтиту ЗПА становить 7,79?0,95 мкмоль/хв?г, а в групі „без лікування” ? 12,33?0,92 мкмоль/хв?г, активність ФЛА2 – 16,47?0,77 і 27,96?1,12 мкмоль/хв?г відповідно. Натомість „Віталонг” мало впливає на вміст в яснах водорозчинного білка. Істотна різниця була в активності ФЛА2 між групами, в яких було проведено лікування, незалежно від шляхів введення препарату, та контрольною групою (р?0,001). Така ж закономірність простежувалася й у сироватці крові. Препарат „Віталонг” знижує резорбцію кістки альвеолярного відростка, зокрема при аплікаційному застосуванні препарату: на „фосфоліпазній” моделі без лікування атрофія була 29%, а при його проведенні – 24%. Профілактичне внутрішньошлункове введення препарату „Віталонг” запобігає виникненню патологічного процесу у кістковій тканині, на що вказує зниження атрофії альвеолярного відростка нижньої щелепи на цій моделі до 25,5%. Одним із механізмів збереження архітектоніки та маси кістки – це підвищення активності лужної фосфатази, яка майже втричі збільшується під дією фосфоліпідовмісного препарату „Віталонг” (інтактні щурі – 32,4?4,8 мкмоль/хв?г, після застосування “Віталонгу” – 85,8?10,8 мкмоль/хв?г, р?0,001). При гістологічному дослідженні ясен після лікування аплікаціями препарату виявили зникнення або значне зменшення інтраепітеліальних інфільтратів, спостерігали лише поверхневі альтеративні зміни клітин епітелію, не натрапляли на вогнища некрозу. Висліди морфологічних досліджень свідчать про значну редукцію альтеративно-запальних змін у тканинах ясен. Пероральне введення „Віталонгу” привело до подібної морфологічної картини. Отже, лецитиновмісний препарат „Віталонг” в експерименті виявив виражену лікувально-профілактичну дію на тканини пародонту, висока терапевтична ефективність якого зумовлена протизапальною, мембранотропною, антиоксидантною та остеотропною дією. Препарат „Віталонг” рекомендовано для місцевого та загального лікування хворих на гінгівіт і пародонтит. В умовах клініки для перорального вживання застосовували таблетки або порошок препарату „Віталонг” із вмістом лецитину зі соняшника, ?-каротину, ?-токоферилу, аскорбінової та лимонної кислот. Під час місцевого лікування застосовували композицію „Віталонг” у вигляді плівок, у пропис яких входили також метилцелюлоза та гліцерин. Для створення стоматологічних пародонтальних плівок був вибраний метод поливу. У процесі опрацювання складу і технології лікарських засобів у формі таблеток, плівок встановлена також динаміка вивільнення компонентів із композиції, її стабільність. Малі виробничі кількості стоматологічних плівок виготовлено у науково-виробничій аптеці Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Лікування хворих на пародонтит проводили комплексно з врахуванням принципу максимального індивідуалізованого підходу до кожного хворого. У стадії загострення патологічного процесу проводили відкритий спосіб терапії без накладання ясенної пов’язки, що давало можливість багаторазово впливати на вогнище запалення. У перші відвідування під термінальним знечуленням видаляли зубні відкладення. Після інтенсивного зрошування запалених тканин розчином антисептика у клінічні кишені та міжзубні проміжки вносили пародонтальну плівку, яка зберігалась у патологічному вогнищі до повного розсмоктування. Додому призначали численні полоскання рота 0,05% розчином хлоргексидину. Після стихання запалення і в разі хронічного млявого перебігу процесу лікування хворих на пародонтит вели закритим способом, пролонгуючи дію лікарських засобів. Повністю усували місцеві подразники, на патологічне вогнище діяли розчином антисептика, а у пародонтальні кишені вводили біодеградуючу плівку, аналогічно з відкритим способом. У кінці сеансу на слизову оболонку ясен накладали стоматологічну плівку із вмістом препарату „Віталонг”, що виділяла біоактивні компоненти як у вогнище запалення, так і в навколишнє середовище, підвищуючи терапевтичний ефект. Кількість відвідувань залежала від стану тканин пародонту. За показаннями проводили хірургічні та ортопедичні втручання, фізіопроцедури. Загальне лікування проводили одночасно із місцевим. Пацієнтам групи порівняння призначали гіпосенсибілізувальні і стимулювальні засоби, комплекси вітамінів й інше. У другій підгрупі основної групи хворі отримували препарат „Віталонг” у вигляді курсу лікування впродовж місяця перорально по дві таблетки тричі на добу або у вигляді порошку в еквівалентній дозі по 1/2 чайної ложки двічі на добу за 5-10 хв перед споживанням їжі (першу таблетку або 1/2 чайної ложки порошку натще). Усіх пацієнтів розподілено за віковими групами майже рівномірно. У молодих людей частіше діагностували легкий ступінь (12,45%), у старшому віці – важкий ступінь патології (9,81%). Запальний процес пародонту протікав хронічно (180 осіб) або був у стадії загострення (85 осіб). У хворих основної групи під час відкритого способу лікування швидше зникали ознаки гострої фази запального процесу і покращувався загальний стан організму, ніж у хворих групи порівняння. Проте не виявлено суттєвої різниці у результатах між підгрупами основної групи. Це обумовлено надто коротким терміном блокування запалення в обох підгрупах (1-2 сеанси лікування) і незначним опосередкованим впливом на тканини пародонту за короткий період перорального застосування препарату „Віталонг”. Після проведеного комплексного лікування з місцевим використанням комбінованого препарату на основі фосфоліпідів у хворих на пародонтит відзначено покращання загального самопочуття, зникнення неприємних відчуттів у порожнині рота, болю та кровоточивості ясен, неприємного запаху з рота. Слизова оболонка ясен набувала блідо-рожевого кольору, ущільнювалася, міцно охоплювала тверді тканини зуба. При обстеженні у пацієнтів пародонтальні кишені відсутні, зменшувалася або зникала рухомість зубів, проба Шіллєра-Пісарєва була від’ємною. Знижувалася величина РІ з 5,08+0,20 перед лікуванням до 0,27+0,02 після лікування, у групі порівняння – 1,06+0,10 після лікування. Застосування препарату „Віталонг” покращувало стійкість стінок капілярів ясен, стан гігієни порожнини рота: показники проби Кулаженко зростали до 39,91+0,79 с, індекс OHI-S був 0,36+0,02 після лікування, а при застосуванні загальновживаних медикаментів – 44,31+0,41 с та 0,43+0,03 відповідно. У першій підгрупі курс лікування менший і в середньому становив 5,23+0,28 сеанса проти 7,21+0,24 сеанса у групі порівняння. Більшу кількість сприятливих результатів з критерієм нормалізації констатували у першій підгрупі у 64,37% хворих, а в групі порівняння – у 52,38%. Найбільше виражений протизапальний ефект простежили у хворих, яким комбіновано локально і перорально застосовували препарат „Віталонг”. Курс лікування у цій підгрупі становив в середньому 4,18+0,17 сеанса і був істотно меншим, порівняно з результатами першої підгрупи і, особливо групи порівняння (p<0,001). Тривалість лікування корелювала з важкістю хвороби: при легкому ступені ураження вона становила 3,07+0,11, а при важкому – 4,77+0,13 сеанса. Про суттєве покращання стану тканин пародонту у другій підгрупі свідчило зниження показника РІ до 0,11+0,08 (p<0,001). Величина гігієнічного індексу OHI-S була найнижчою із досліджуваних груп і становила 0,31+0,03. Значна різниця відзначилася у показниках проби Кулаженко, що свідчить про властивість компонентів композиції нормалізувати проникність дрібних судин тканин пародонту. Ефективність застосованої композиції „Віталонг” була дуже високою, її клінічне випробування приводило до стабілізації процесу в пародонті у 73,87% хворих. Після проведеного лікування погіршення стану тканин пародонту в другій підгрупі хворих не спостерігали. Під впливом препарату „Віталонг” знижувалася загальна протеолітична активність ротової рідини з 1,39±0,56 нкат/л до 2,86±0,64 нкат/л після лікування (р<0,05), майже у 2,4 раза знижується активність ФЛА2. Як відомо, основним джерелом надходження лужної фосфатази у ротову рідину є „емігровані” в порожнину рота лейкоцити; зменшення ж активності цього ферменту опосередковано свідчить про припинення запального процесу в тканинах пародонту. Також статистично істотно з 0,051±0,06 мккат/л до 0,029±0,08 мккат/л (р<0,001) знизився рівень МДА, що вказує на антиоксидантні властивості досліджуваного препарату. Аналіз результатів клінічних досліджень засвідчив перевагу застосування композиції „Віталонг” на основі лікарських засобів мембранотропної дії над загальноуживаним лікуванням. Ефективність препарату „Віталонг” підтверджено не тільки загальноприйнятими показниками, а й новим запропонованим високоінформаційним індексом УПІ. Застосування цього індексу в практичній пародонтології на етапах проведення лікування сприяло об’єктивній оцінці тканин пародонту у хворих на пародонтит. Значний варіант комбінацій (16) при двоцифровому кодуванні стану тканин пародонту і простота трибальної оцінки важкості його ураження дає можливість більш вірогідно математично характеризувати всю різновидність вияву хвороб пародонту. А використання оборотного і необоротного компонентів індексу УПІ сприяє висвітленню динаміки перебігу патологічного процесу. При обстеженні слід акцентувати увагу на другому показнику, який визначає не тільки діагноз, але й є основним критерієм стабільності процесу у пародонті, що має важливе значення при диспансерному спостереженні за хворим. Перед проведенням підтримувальної терапії пацієнтів основної групи оглядали кожні 3 місяці для уточнення перебігу хвороби, оцінки стану тканин пародонту, контролю за коректністю виконання правил гігієни порожнини рота, необхідності видалення над- і під’ясенних зубних відкладень, своєчасної профілактики і лікування нових або попередніх вогнищ ураження. Усі висліди аналізували і порівнювали з результатами попередніх досліджень. Віддалені через 6 місяців результати комплексного лікування хворих на пародонтит свідчать, що у пацієнтів групи порівняння, які не перебували на диспансерному контролі, стабілізацію патологічного процесу діагностували у 44,74% хворих. Натомість підтримувальна терапія призупиняла розвиток патологічного процесу у 74,07% осіб. При застосуванні препарату „Віталонг” ефективність лікування підвищується: стабілізація стану пародонту за результатами клінічно-рентгенологічних досліджень виявлена у 83,33% пацієнтів, що підтверджено індексними показниками. Так, індекс РІ у першій підгрупі становив 0,16±0,04, що було найнижчим показником, порівняно з другою підгрупою 0,30±0,06 (р<0,05) і тим менше – з групою порівняння 1,24±0,09 (p<0,001). Підтримувальна терапія сприяє покращанню кровообігу в тканинах пародонту, підвищує резистентність судин. Після активного лікування результати проб Кулаженко в основній групі досягають вищого рівня, ніж у контролі. У першій підгрупі стійкість капілярів на нижній щелепі була у межах 45,16±0,56 с, а в осіб групи порівняння – 36,72±0,68 с (p<0,001). Визначається істотна різниця між групами хворих основної групи у показниках резистентності судин ясен (p<0,01). Спостереження за пацієнтами впродовж року дозволило встановити, передовсім, зменшення їх кількості в усіх группах, особливо у групі порівняння. Натомість серед осіб, яким не проводили підтримувальної терапії, діагностували високий відсоток рецидиву пародонтиту (38,09%) з тенденцією до його наростання (33,33%). В основній групі зберігається значна кількість пацієнтів із клінічною ремісією патологічного процесу – 60,53% і цей показник особливо високий при застосуванні препарату „Віталонг” – 74,51%. Відповідна закономірність зберігається і серед результатів індексної оцінки стану пародонту і стійкості мікрокапілярів ясен до зниженого тиску. У пацієнтів основної групи рівень гігієни істотно вищий, порівняно з групою порівняння (р<0,001), і значно кращий в першій підгрупі, ніж у другій (р<0,05), де індекс OHI-S становить 0,33±0,06 і 0,49±0,08 відповідно. Дотримання гігієни порожнини рота, покращання метаболізму в тканинах пародонту, підвищення імунітету організму запобігає рецидиву патологічного процесу, знижує обсяг втручань, про що свідчать результати оцінки стану пародонту з допомогою індексу CPITN: більша кількість здорових секстант на одну особу була у першій підгрупі (3,90), порівняно з другою підгрупою (1,76). Через 18 місяців після комплексного лікування без підтримувальної терапії стан тканин пародонту у хворих повертався до вихідного або спостерігали наростання пародонтиту. Застосування методу лікування пародонтиту препаратом „Віталонг” продовжувало ремісію процесу у 68,08% пацієнтів, а в аналогічній групі із загальновживаними лікарськими засобами – у 51,85% хворих. Отримані висліди підтверджено результатами клінічних та додаткових методів дослідження. Аналіз основних показників стану тканин пародонту перед і після проведення підтримувальної терапії свідчить про високу лікувально-профілактичну ефективність мембранопротектора „Віталонг”. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми виникнення та розвитку генералізованого пародонтиту, покращання профілактики і лікування запальних захворювань у тканинах пародонту шляхом експериментального та клінічного обґрунтування ролі біологічних мембран у цьому процесі та застосування препаратів мембранотропної дії. 1. Встановлено чітку залежність між клінічною формою, важкістю, характером запального процесу в пародонті і станом біологічних мембран клітин тканин пародонту. 2. Запропоновано нові моделі експериментального генералізованого пародонтиту, які отримано шляхом порушення структурно-функціонального стану біологічних мембран клітин тканин пародонту. Клінічна картина експериментального пародонтиту характеризується місцевими та загальними ознаками, реакціями типовими для запально-деструкційного процесу в тканинах пародонту людини. 3. Деградація біологічних мембран відіграє ключову роль у патогенезі генералізованого пародонтиту, а мембранопошкоджувальний агент ФЛА2 при цьому є одним із основних медіаторів запального процесу, флогогенна дія якого переважає дію радикально активних сполук. Фермент може слугувати тонким діагностичним і прогностичним маркером стану тканин пародонту. 4. Структурна організація багатошарового епітеліального шару, його помірне зроговіння, морфо-функціональний стан біомембран, мембранно-десмосомні контакти між клітинами забезпечують бар’єрну функцію епітелію порожнини рота. Первинність змін у мембранах клітин і міжклітинних зв’язків епітелію ясен є основою порушення бар’єрної функції ясен і подальшого виникнення запалення у тканинах пародонту. 5. Для корекції запального процесу в пародонті запропоновано новий вітчизняний препарат „Віталонг”, який містить фосфоліпіди, а також антиоксидантні вітаміни синергічної дії і має мембранопротекторну дію. Композиція виявляє антиоксидантні і гіполіпідемічні властивості, впливаючи як безпосередньо на тканини пародонту (найефективніша у складі ясенної біодеградуючої плівки), так і через обмінні процеси всього організму (профілактика атеросклеротичних і дистрофічних процесів у пародонті). 6. Фосфоліпідовмісні препарати у низьких концентраціях у культуральному середовищі сприяють проліферації фібробластів, гальмують деструкційні процеси в тканинах пародонту, стабілізуючи мембрани клітин та внутрішньоклітинні мембрани органел, знижують атрофію альвеолярного відростка, активізуючи мінералізацію кісткової тканини. 7. Препарат „Віталонг” володіє імуномодулювальною активністю, яка полягає у здатності стимулювати макрофагальні реакції, нормалізувати пригнічені реакції гуморального імунітету, не виявляє алергічних властивостей, у нього відсутня лімфотоксична дія. Це нешкідливий препарат. 8. За вислідами експериментальної фармакокінетики компоненти лікарського препарату „Віталонг” і їхні метаболіти при аплікаційному застосуванні переважно накопичуються у слизовій оболонці порожнини рота та ясен, а при внутрішньошлунковому введенні – в слизовій оболонці кишок. Їх основним депо є печінка; способи застосування препарату не впливають на вміст компонентів препарату у сироватці крові. 9. Місцеве застосування мембранотропного препарату „Віталонг” при лікуванні експериментально викликаного пародонтиту сприяє корекції метаболізму в тканинах пародонту, що зумовлює швидке припинення запального процесу. Препарат „Віталонг” має високу протизапальну ефективність і у хворих на генералізований пародонтит, яка виявляється скороченням курсу лікування у 1,5-2 рази, порівняно зі загальновживаним лікуванням. Водночас, місцеве і пероральне застосування препарату підвищує його лікувальні властивості. 10. Профілактичне пероральне введення тваринам препарату „Віталонг” гальмує запально-деструкційні процеси у різних тканинах пародонту. Застосування препарату у віддалений термін після комплексного лікування на етапах проведення підтримувальної терапії істотно підвищує у пацієнтів ефективність профілактики рецидиву хвороби. СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Кордис М.С., Чучмай Г.С., Зубачик В.М. Клінічна оцінка застосування пародонтальної пов’язки з аеколом в комплексному лікуванні захворювань пародонту // Вісн. стоматології.? 1994 .? № 1.? С. 26-27. 2. Зубачик В.М. Універсальний пародонтальний індекс // Вісн. стоматології.?1995.? № 4.? C. 297-301. 3. Зубачик В.М., Левицький А.П., Макаренко О.А., Тарасенко І.Й., Левицький Ю.А. Експериментальне дослідження впливу препарату „Віталонг’’ на стан тканин пародонта білих щурів // Новини стоматології.? 1997.? № 4 (13).? С. 77-78. 4. Левицкий А.П., Зубачик В.М., Макаренко О.А., Тарасенко И.Й., Левицкий Ю.А. Влияние лецитина на состояние тканей пародонта // Вісн. стоматології.? 1997.? № 1 (13).? С. 42-44. 5. Зубачик В.М. Вплив мембранотропних препаратів на біосинтез ДНК фібробластів in vitro // Вісн. стоматології.? 1998.? № 2 (18).? С. 9-11. 6. Зубачик В.М. Біологічна роль фосфоліпази А2 // Журн. АМН України.? 1999.? Т. 5, № 4.? С. 627-642. 7. Зубачик В.М. Вплив лецитинових препаратів на вміст триацилгліцеринів в тканинах щурів при обробці ротової порожнини // Експерим. та клін. фізіол. і біохімія.? 1999.? № 2(6).? С. 34-39. 8. Зубачик В.М., Левицький А.П., Макаренко О.А., Винарчук-Патерега В.В. Вивчення імуномодулюючих властивостей препарату „Віталонг” в експерименті // Актуальні проблеми клінічної імунології та алергології: Щорічник № 3, 1998.? Львів, 1999.? С. 85-92. 9. Зубачик В.М., А.П. Левицький, О.А. Макаренко, Г.І. Перова, Ю.Г. Чумакова. Фосфоліпазна модель пародонтиту // Вісн. стоматології.? 1999.? № 4 (24).? С. 3-7. 10. Левицький А.П., Макаренко О.А., Моїсєєв І.М., Пустовойт П.І., Новосад Є.М., Семанів О.М., Зубачик В.М. Вплив лецитинового препарату „Віталонг” на ліпідний обмін в експерименті // Одеський мед. журн.? 1999.? № 6 (56).? С. 25-27. 11. Зубачик В.М. Маркерный и прогностический тест на фосфолипазу А2 при воспалительных заболеваниях пародонта // Стоматология.? 2000.? Т. 79, № 3.? С. 9-11. 12. Зубачик В. М. Обгрунтування патогенетичної ролі фосфоліпази А2 у розвитку пародонтиту в експерименті // Вісн. стоматології.? 2000.? № 1 (25).? С. 10-12. 13. Зубачик В.М., Бісярін Ю.В., Пасько О.О. Електронно-мікроскопічне дослідження порушення мембранно-десмосомальних міжклітинних контактів в епітелію ясен при пародонтиті // Acta Medica Leopoliensia (Львівський медичний часопис).? 2000.? Т. 6, № 2.? С. 31-34. 14. Зубачик В.М., Левицький А.П., Макареко О.А, Винарчук-Патерега В.В. Дослідження локальної дії препарату „Віталонг“ на слизову оболонку порожнини рота і шлунка в експерименті // Acta Medica Leopoliensia (Львівський медичний часопис).? 2000.? Т. VI, № 1.? С. 16-19. 15. Левицький А.П., Зубачик В.М., Макаренко О.А., Пустовойт П.І., Новосад Є.М., Завербна Л.В. Фармакокінетичне дослідження лікарських речовин при одноразовому введенні препарату „Віталонг” білим щурам // Зб. наук. праць співробітн. КМАПО ім. П.Л. Шупика.? Вип. 9, кн. 2.? К., 2000.? С. 818-823. 16. Левицький А.П., Зубачик В.М, Пустовойт П.І., Макаренко О.А., Новосад Є.М. Фармакокінетичне дослідження компонентів препарату „Віталонг” при багатократному його введенні білим щурам // Ліки України.? 2000.? № 1-2.? С. 55-57. 17. Левицкий А.П., Подорожная Р.П., Зубачик В.М., О.Э. Кнава, Ю.А. Левицкий, П.И. Пустовойт, Г.А. Карпович. Влияние лецитиновых препаратов на содержание триацилглицеролов в десне и других тканях крыс // Вісн. стоматології.? 2000.? № 3 (27) .? С. 2-3. 18. Зубачик В.М., Бісярін Ю.В., Левицький А.П., Макаренко О.А. Роль мембран у формуванні бар’єрної функції ясен // Вісн. стоматології.? 2001.? № 1.? С. 14-17. 19. Левицький А.П., Зубачик В.М., Макаренко О.А., Чумакова Ю.Г., Перова Г.І. Дослідження лікувально-профілактичного ефекту лецитинового препарату „Віталонг” на моделях пародонтиту у білих щурів // Одеський мед. журн.? 2001.? № 1 (63) .? С. 56-61. 20. Левицький А.П., Зубачик В.М., Макаренко О.А., Пустовойт П.І., Винарчук-Патерега В.В., Скиба В.Я., Дзяд О.В. Дослідження нешкідливості препарату „Віталонг” // Вісн. наук. досліджень.? 2001.? № 2.? С. 17-20. 21. Зубачик В.М., Левицький А.П., Макаренко О.А., Гриник Б.С. Роль мембраноушкоджувальних агентів у розвитку пародонтиту в експерименті // Український стоматологічний альманах.– 2002.– № 4.– С. 38-40. 22. Чучмай Г. С., Бибик С.М., Зубачик В.М., Фецич Л.Т. Лекарственные композиции пролонгированного действия в терапии заболеваний пародонта // Стоматология.? К., 1990.? Вып, 25.? С. 42-44. 23. Чучмай Г.С., Цвих Л.О., Зубачик В.М. Ефективність використання стимулюючих засобів в комплексному лікуванні запальних захворювань пародонту і ін. // Тези доп. наук. сесії, присвяч. реорг. мед. ф-ту Львівського ун-ту у ЛДМІ (м. Львів, 20-21 червня 1990 р.).? Львів, 1990.? С. 114. 24. Бибик С.М., Зубачик В.М. Метод “кожного окна” в оценке неспецифической иммунореактивности при патологии пародонта // Актуальные вопросы стоматологии: Тез. докл. конф., посвящ. 70-летию Полтавского гос. мед. стоматологического ин-та.? Полтава, 1991.? С. 24-25. 25. Бибик С.М., Зубачик В.М., Лыкова А.П. Хемотаксис лейкоцитов как способ определения средств патогенетической терапии заболеваний пародонта // Морфо-функциональные и клинические аспекты проблем стоматологии. Ч.1.: Мат. науч.-практ. конф., посвящ. 30-летию стомат. ф-та Донецкого гос. мед. и-та.? Донецк, 1993.? С. 51. 26. Зубачик В.М., Кордис М.С., Цвих Л.О. Мембранопротектори в комплексному лікуванні захворювань пародонту // Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні: Мат. доп. наук. конф. (м. Полтава, 20 травня 1996 р.).? Полтава, 1996.? С. 151-152. 27. Цвих Л., Зарума Л., Зубачик В., Кордис М. Методика приготування та апробація пролонгованої лікарської композиції на основі вітаміну Е при лікуванні пародонтиту // Стоматологічні новини. Актуальні проблеми стоматології: Асоціація стоматологів Львівщини.? Львів, 1996.? С. 39-40 . 28. Zubachyk V. The role of phospholipase A2 in periodontal tissue inflammation // Proc. 34-th Annual Meeting of the Continental Division of the International Association for Dental Research (Facultad de Оdontologia Universidad Complutence, Madrid, 18-20 September, 1997).? Madrid (Spain), 1997.? P. 108. 29. Кухта С., Цвих Л., Бібик С., Гриник Б., Зубачик В., Різник С., Гриновець В., Демчина В., Денега І., Пасько О., Ріпецька О., Свистун О., Синиця В., Сулим Ю. Стан антиоксидантної системи при запальних захворюваннях пародонта та її фармакологічна корекція // Нові методики та технології в стоматології: Мат. наук.-практ. конф. міжнарод. семінару (м. Львів, 20 листопада 1997 р.).? Львів, 1997.? С. 33. 30. Чумакова Ю.Г., Левицький А.П., Зубачик В.М., Городенко Е.А., Перова А.І. Застосування лецитиновмісних препаратів у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту // Актуальні проблеми стоматології. Нові методики та технології: Мат. наук.-практ. конф., присвяч. 40-річчю стомат-го ф-ту Львівського держ. мед. у-ту ім. Данила Галицького.? 1998.? С. 155-156. 31. Zubachyk V. Experimental basis of therapeutic prophylactic effect of lecytin-based medication // J. Dent. Res.? 1999.? Vol. 78: Proc. 77th General Session of the IADR (Vancouver, British Columbia, 10-13 March, 1999).? Vancouver (Canada), 1999.? P. 430. 32. Левицький А.П., Зубачик В.М., Перова Г.І., Макаренко О.А. Експериментальне дослідження патогенетичної ролі фосфоліпази в розвитку пародонтиту // Матеріали І (VIII) з’їзду Асоціації стоматологів України (м. Київ, 30 листопада – 2 грудня 1999 р.).? К., 1999.? С. 216-217. 33. Зубачик В.М. Метод лікування пародонтиту із застосуванням препарату „Віталонг”: (Інформ. лист № 58-2000) // УЦНМІ МОЗ України.? К., 2000.? Вип. 1.? 2 с. 34. Zubachyk V. Elaboration of the phospholipase model of periodontitis // J. Dent. Res.? 2000.? Vol. 79, Sp. issue: Proc. 78th General session of the IADR (Washington, DC, 5-8 April, 2000).? Washington (USA), 2000.? P. 231. 35. Зубачик В., Гисик М. Вивчення впливу препарату „Біотрит-дента” на обмін цитрату в мінералізованих тканинах щурів, що утримуюються на звичайній та карієсогенній дієтах // Стоматологічні новини. Актуальні проблеми стоматології: Асоціація стоматологів Львівщини.? Львів, 2000.? С. 45-47. АНОТАЦІЯ Зубачик В.М. Мембранні механізми патогенезу та терапії запальних процесів пародонту.– Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.22 – стоматологія. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, 2005. В експерименті на тваринах встановлено, що порушення мембранного гомеостазу клітин, зокрема його ліпідного бішару, мембранодеструкційними агентами місцевого застосування призводить до виникнення у тканинах пародонту генералізованого пародонтиту. Виявлено чітку залежність між клінічною формою, важкістю, характером перебігу запального процесу із структурною організацією багатошарового епітеліального шару, морфо-функціональним станом біологічних мембран, мембранно-десмосомними контактами клітин тканин пародонту. Для лікування і профілактики рецидиву генералізованого пародонтиту експериментально обґрунтовано і апробовано в клініці новий вітчизняний препарат „Віталонг”, який містить фосфоліпіди, антиоксидантні вітаміни синергічної дії і має мембранопротекторну дію. Композиція „Віталонг” виявляє антиоксидантні і гіполіпідемічні властивості, сприяє проліферації клітин, стимулює макрофагальні реакції, гальмує деструкційні процеси в тканинах пародонту, стабілізуючи мембрани клітин та внутрішньоклітинні мембрани органел, знижує атрофію альвеолярного відростка, активізує мінералізацію кісткової тканини. Це нешкідливий препарат, який впливає на тканини пародонту як безпосередньо, так і через обмінні процеси всього організму. Його застосування у хворих на генералізований пародонтит сприяє нормалізації стану біологічних мембран, ліквідує запалення, гальмує і запобігає деструкційним процесам, скорочує курс лікування. Ключові слова: пародонтит, біологічні мембрани, фосфоліпіза А2, патогенез, лікування, препарат „Віталонг”. АННОТАЦИЯ Зубачик В.М. Мембранные механизмы патогенеза и терапии воспалительных процессов пародонта.– Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.22 – стоматология. Львовский национальный медицинский университет имени Данила Галицкого, Львов, 2005. В диссертационной работе сформулирована мембранная концепция возникновения, течения и рецидивирования генерализованного пародонтита. Экспериментально доказано, что местное воздействие на ткани пародонта мембранодеструктивными агентами приводит вначале к гингивиту, а в последующим – к генерализованному пародонтиту у всех животных. При этом флогогенное воздействие мембраносвязанного фермента фосфолипазы А2 (ФЛА2) превалирует над радикально активными соединениями. Воспаление десен сопровождалось резорбцией костной ткани альвеолярного отростка, достоверным повышением общей протеолитической активности в сыроватке крови и особенно в тканях пародонта, снижались показатели антирадикальной защиты биоструктур, активизировалось ПОЛ. Гистологически определяли дискератоз или полное отсутствие рогового слоя, альтеративные изменения клеток, границы которых не определялись. Нарушались связи между эпителиоцитами с образованием внутриэпителиальных полостей, полностью отслаивался эпителий от базальной мембраны. Разработка новых моделей пародонтита свидетельствует о ключевой роли деструкции мембран клеток их органел в развитии генерализованного пародонтита, а ФЛА2 следует рассматривать как один из основных медиаторов патологического процесса. Установлена четкая зависимость между клинической формой, тяжестю, характером воспалительного процесса в пародонте и состоянием биологических мембран клеток тканей пародонта. При гингивите нарушается гомеостаз липидного шара о чем свидетельствует резкое повышение активности ФЛА2 при катаральной, гипертрофической и особенно при язвенной форме относительно интактных тканей (в 3,2 раза). Острое или обострившееся течение хронического гингивита сопровождалось увеличением активности фосфолипаз в два раза по сравнению с хроническим воспалением. При пародонтите значительно большая активность ФЛА2 в ротовой жидкости и в тканях пародонта вообще и при обострении процесса в частности. С развитием воспалительного процесса снижается барьерная функция эпителия десен, что ультраструктурно выглядит как его дезагрегация, в клетках базального слоя разрушаются органеллы и их мембраны. Плазматические мембраны клеток имеют дефекты, контуры десмосом нечеткие, интерцеллюлярные пространства расширены. В клетках остистого слоя внутренняя и внешняя мембраны разрушены, часть клеток расположена свободно. Эпителиальные клетки зернистого слоя имеют более выраженные альтеративные изменения: ядра клеток в фазе кариолизиса, органеллы почти не идентифицируются, клетки расположены отдельно или небольшими группами, а их мембраны в зонах контакта выравниваются как следствие межклеточного отека. Процессы кератинизации снижены и преобладает паракератоз. Изменения в эпителии десен является следствием мембранно-десмосомных изменений клеток. Для лечения и вторичной профилактики генерализованного пародонтита предложен новый отечественный препарат „Віталонг” следующего состава: лецитин из подсолнуха 98,6; ?-каротин (кристалический) 0,2; ?-токоферил 0,4; аскорбинова кислота 0,2; лимонная кислота 0,6. Композицию использовали местно в виде пленок и перорально – в виде таблеток. При изучении механизма действия различных фосфолипидосодержащих препаратов проводили экспериментальные исследования. Установлено, что лецитин и его производные нормализуют уровень белка в десне животных, существенно снижают общую протеолитическую активность, резко увеличивают, особенно в костной ткани, активность щелочной фосфатазы, тормозят дистрофические процессы в пародонте, снижая степень атрофии альвеолярного отростка. Препарат „Віталонг” другие фосфолипидосодержащие препараты обладают гиполипидемическими своствами. Местное использование эмульсий лекарственных средств снижало уровень жиров в деснах. Эффективнее препарат „Віталонг” в составе десневой повязки. Действие лецитинов проявляется и по отношению к наиболее чувствительным к атеросклерозу органам – сердцу и печени. Фосфолипидосодержащие препараты и компоненты в составе препарата „Віталонг” в среде культуры эмбриональных клеток в низких концентрациях способствуют пролифирации фибробластов. Композиция обладает иммуномодулирующей активностью, способная стимулировать макрофагальные реакции, нормализирует угнетенные реакции гуморального иммунитета, не обладает аллергическими свойствами и лимфотоксическим действием. Длительное использование препарата у животных не измененяло гематологических и биохимических показателей крови и мочи, не влияло токсически на сердечно-сосудистую систему, функциональную активность почек, печени, поджелудочной и щитовидной желез, гипофиза. Это безопасный препарат, который, выявляя мембранопротекторное и антиоксидантное действие, влияет на ткани пародонта как непосредственно, так и через обменные процессы всего организма о чем свидетельствуют результаты экспериментальной фармакокинетики. Местное использование препарата „Віталонг” на разных моделях пародонтита в эксперименте способствувало корекции метаболизма в тканях пародонта, приводило к быстрому купированию воспалительного процесса. Клинически подтверждена высокая терапевтическая эффективность препарата у больных на генерализованный пародонтит – сокращается курс лечения в 1,5-2 раза, по сравнению с общепринятым лечением. При этом сочетание местного и перорального использования препарата повышает его лечебное действие. Профилактическое пероральное введение животным „Віталонга” препятствует возникновению воспалительного процесса в тканях пародонта. Использование мембранопротекторного препарата на этапах проведения поддерживающей терапии значительно повышает у пациентов эффективность профилактики рецидива болезни. Кючевые слова: пародонтит, биологические мембраны, фосфолипаза А2, патогенез, лечение, препарат „Віталонг”. ABSTRACT Zubachyk V.M. Membrane mechanisms of pathogenesis and therapy of inflammatory processes of periodontium. – Manuscript. Dissertation is presented for receiving a scientific degree of a Doctor of Medical Sciences for speciality 14.01.22 – Dentistry. Danylo Halytsky Lviv National Medical University. – Lviv, 2005. It was shown in experiment on animals, that cell membrane homeostasis disorders, specifically in lipid bilayer, caused by the membranodestructive agents of local use, leads to the rise of generalized periodontitis. Clear dependence between the clinical type, severity, inflammatory process character, and epithelial layer structure organization, biological membranes morphofunctional condition, membrane-desmosomal periodontal cell contacts was shown. In the treatment and prevention of generalized periodontitis reccurence new native medicine „Vitalong” was clinically tested. „Vitalong” contains phospholipids and antioxidant vitamins with synergic effect. „Vitalong” has membranoprotective, antioxidant and hypoglycemic properties; stimulates macrophagal reactions, inhibits destructive processes in periodontal tissues, and stabilizes cell and intracellular organelle membranes, increases alveolar bone atrophy, activates bone tissue mineralization. This non toxic medication influences periodontal tissues in to ways – directly and by the metabolic processes of the whole organism. The use of „Vitalong” in patients with generalized periodontitis leads to the biological membranes normalization eliminates inflammation, decreases in prevents destructive processes, and reduce treatment course. Key words: periodontitis, biological membranes, phospholipasae A2, pathogenesis, treatment, medicine „Vitalong”. PAGE \* Arabic 35 2

Похожие записи