Львівський регіональний інститут

державного управління

Національної Академії державного управління

при Президентові України

Сидорчук Ористлава Григорівна

УДК 35.073.5

Механізми формування соціального капіталу (державно-управлінський
аспект)

25.00.02 – механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Львів

2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державного управління та місцевого
самоврядування Львівського регіонального інституту державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор

ЛЕСЕЧКО Мирон Дмитрович,

Львівський регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри державного управління

та місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти – доктор соціологічних наук, професор

Черниш Наталя Йосипівна,

завідувач кафедри історії та теорії соціології

Львівського національного університету ім. Івана Франка;

кандидат наук з державного управління

Гаман Тетяна Василівна,

старший викладач кафедри

державного управління та місцевого самоврядування

Хмельницького університету управління та права

Захист відбудеться 12 жовтня 2007 року о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 35.860.01 Львівського регіонального
інституту державного управління Національної академії державного
управління при Президентові України за адресою: 79491, Львів, смт.
Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, ауд. 220.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського регіонального
інституту державного управління Національної академії держаного
управління при Президентові України (79491, Львів, смт. Брюховичі, вул.
Сухомлинського, 16).

Автореферат розісланий 11 вересня 2007 р.

Вчений секретар І. І. Козак

спеціалізованої вченої ради

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Після розпаду Радянського Союзу Україна вступила в
період трансформації, який став переломним для розвитку суспільства,
держава раптово припинила виконання багатьох соціальних та економічних
функцій, виникли економічні та політичні кризи, пожвавили свою
діяльність злочинні об’єднання, поширилась корупція, спостерігається
занепад моральних цінностей, порушення соціальних норм. Україні не
вдається реалізувати потужний потенціал: пошук резервів у сфері
економіки, управління супроводжується нехтуванням таким ресурсом як
соціальний капітал, який має властивість конвертуватися у капітал
економічний.

За умов стрімких змін, невизначеності і нестабільності дедалі більшого
значення набуває питання ціннісних орієнтацій суспільства, виявлення
довіри та дотримання соціальних норм, які є основними складовими
соціального капіталу. Велика кількість політичних скандалів, непрозора
приватизація об’єктів державної власності, спроби адміністративного
регулювання тих сфер, які повинні функціонувати за ринковими
механізмами, відсутність прозорих механізмів контролю уряду свідчать про
те, що державні керівники не розуміють важливості довіри. Але
найголовніше, що проблему недовіри політичним інституціям і посадовцям
не може вирішити окремо взятий громадянин чи об’єднання громадян, це
здатна зробити держава загалом. Тому для генерування соціального
капіталу необхідна державна підтримка, оскільки серед причин
недостатнього відтворення соціального капіталу є нерозвиненість
механізмів формування соціального капіталу за участю державних органів
влади.

Попри очевидність та актуальність, тема формування соціального капіталу
ще не отримала адекватного відображення в науковій літературі, що
пов’язано з низкою причин: з одного боку, така ситуація зумовлена
існуванням різних підходів до концепції соціального капіталу, що
ускладнює розуміння цієї категорії; з іншого – серед науковців нема
одностайності щодо основних складових соціального капіталу, джерел та
умов його виникнення.

В Україні лише розпочинається дослідження соціального капіталу, що
підтверджує значна кількість видань з цієї проблематики.

Вагомий внесок в обґрунтування поняття “соціальний капітал” зробили
українські дослідники Ю. Привалов, О. Рогожин, Ю.  Саєнко; М. Лесечко та
А. Чемерис; Н. Черниш; А. Колодій; В. Степаненко; Е. Гугнін та В. Чепак;
А. Бова. Однак питання соціального капіталу в державно-управлінському
аспекті висвітлено недостатньо, що і обумовило вибір теми дослідження.

Серед зарубіжних видань науковий і практичний інтерес становлять праці
Р. Патнама, Ф. Фукуями, П. Бурдьє, Дж. Коулмана, Г. Лоурі. Активно
розвивали теорію соціального капіталу У. Бейкер, М. Шифф, А. Портес,
Дж. Тернер, Е. Дюркгейм.

Необхідність розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій
щодо механізмів формування соціального капіталу за участю державних
органів влади зумовила вибір теми дослідження, її актуальність і
значення для практики ефективного державного управління, формування
громадянського суспільства, розвитку демократичних процесів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
затверджена у 2005 р. році Вченою радою Львівського регіонального
інституту державного управління Національної академії державного
управління при Президентові України і є складовою науково-дослідних
робіт, зокрема “Механізми підвищення ефективності державного
управління в регіоні” (номер державної реєстрації 0100U002070) та
“Механізми формування соціального капіталу в Україні” (0107U001602) в
яких автор брала безпосередню участь.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення
теоретико-методологічних і прикладних засад механізмів формування
соціального капіталу, особливостей участі державних органів влади у
відтворенні соціального капіталу.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних
завдань:

– узагальнити існуючі в зарубіжній та вітчизняній літературі підходи до
визначення поняття “соціальний капітал”, упорядкувати та уточнити
категоріальний апарат, який відтворює характеристику соціального
капіталу та його складових елементів;

– теоретично обґрунтувати основні положення створення державного
механізму формування соціального капіталу;

– визначити основні тенденції розвитку соціального капіталу в Україні;

– узагальнити досвід відродження соціального капіталу в регіоні;

– розробити засади програмно-цільового підходу до генерування і
використання соціального капіталу;

– дослідити роль кооперації як чинника соціального капіталу;

– визначити шляхи інвестування в соціальний капітал та висвітлити роль
держави у розвитку соціального капіталу.

Об’єкт дослідження – соціальний капітал, який виникає в результаті
суспільних відносин у процесі діяльності органів державного управління,
взаємодії громадян.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти процесу
формування соціального капіталу та участь держави у цьому процесі, що є
важливою умовою здійснення ефективної діяльності державних органів
влади.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні про те, що високої
ефективності роботи органів державного управління не можна досягнути без
використання соціального капіталу, який вимагає цілеспрямованої роботи
та інвестицій з боку суспільства та держави.

Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дослідження
використовувався комплекс взаємодоповнювальних методів:

– етимологічного аналізу, який дає змогу окреслити основні наукові
підходи до вивчення проблеми;

– системного підходу, що призначений для обґрунтування моделі державного
механізму формування соціального капіталу;

– моделювання – використано для створення емпіричних моделей дослідження
соціального капіталу;

– статистичного аналізу, що дає можливість визначити основні тенденції
розвитку соціального капіталу в часі;

– порівняння – використано для порівняння тенденцій розвитку соціального
капіталу;

– соціологічні методи, що призначені для аналізу стану соціального
капіталу в Україні.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних і
зарубіжних учених у сфері соціального капіталу і державного управління.

Емпіричною базою дослідження є:

– факти, отримані внаслідок аналізу і моделювання процесів
функціонування соціального капіталу;

– масиви статистичних даних про сучасний стан соціального капіталу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації:

уперше:

– системно проаналізовано поняття соціального капіталу в
державно-управлінському аспекті, уточнено джерела, форми та рівні
утворення соціального капіталу. Соціальний капітал визначено як
системний продукт соціальних відносин на всіх рівнях суспільної
організації, який суттєво впливає на розвиток усіх сфер суспільства і
за певних обставин може створювати або підсилювати синергетичний ефект
розвитку соціальних організацій;

– теоретично обґрунтовано можливість створення державного механізму
формування соціального капіталу та визначено принципи його формування
зокрема: цілеспрямованості, безперервності і надійності,
несуперечливості законам управління, цілісності, автономності,
ефективності управління, моделювання, динамізму;

– виявлено і систематизовано чинники формування соціального капіталу,
серед яких: демографічні, соціальні, соціально-демографічні, економічні,
культурні.

удосконалено:

– термінологічний апарат у сфері соціального капіталу, зокрема,
з’ясовано роль цінностей, соціальних норм, довіри та архетипів
суспільства;

– механізм взаємодії органів влади та громади в контексті соціального
капіталу. Визначено чотири можливі шляхи впливу громадських організацій
на державну політику: безпосередній вплив, консультативний,
інноваційний; наглядовий.

– шляхи інвестування в соціальний капітал;

набули подальшого розвитку:

– визначення нових тенденцій і реального стану розвитку соціального
капіталу в Україні, зокрема тенденції поширення недовіри до державних
інститутів та політичного режиму;

– узагальнення досвіду відродження соціального капіталу в регіоні, який
свідчить, що соціальний капітал можна відродити за умови цілеспрямованої
діяльності активістів громад;

– програмно-цільовий підхід до генерування соціального капіталу.
Запропоновано такі етапи складання програми: 1) аналіз та визначення
проблеми; 2) формулювання назви програми; 3) встановлення мети та
виявлення цілей програми; 4) формулювання показників оцінки програми; 5)
планування реалізації програми; 6) моніторинг;

– дослідження ролі держави в генеруванні соціального капіталу.
Виокремлено такі напрями підтримки соціального капіталу: організаційний,
фінансовий, правовий;

узагальнено:

– методичні підходи до оцінки соціального капіталу; проаналізовано
методики Р. Патнама, Національної комісії США, Ф. Фукуями, університету
Стречкланд (Шотландія), оцінку соціального капіталу сім’ї, методику
Ю. Привалова, О. Рогожина, Ю. Саєнко, Р. Роуза. Виявлено проблеми і
труднощі оцінки соціального капіталу в Україні, зокрема відсутність
необхідних даних.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні
положення і висновки, методичні підходи та практичні рекомендації щодо
відродження соціального капіталу можуть бути використані органами
державного управління та місцевого самоврядування для ефективного
управління, розвитку демократичних процесів, ухвалення і реалізації
управлінських рішень, розвитку громадянського суспільства.

Матеріали дисертації використовуються у практичній діяльності Львівської
обласної державної адміністрації (довідка № 5/13–4185/5—10 від
04.09.2006 р.) та Волинської обласної державної адміністрації (довідка №
34/78/48/2—06 від 31.08.2006 р.)

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та методичні
розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, які
характеризують його наукову новизну, одержані дисертантом самостійно.
Дисертація є самостійною завершеною роботою автора, виконаною впродовж
стаціонарного навчання в аспірантурі (2004 – 2007).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки
дисертаційного дослідження апробовані на таких конференціях:
науково-практична конференція за міжнародною участю
“Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія,
методологія та практика” (Львів, 23.01.2003 р.); науково-практична
конференція за міжнародною участю “Внутрішня політика держави: сутність,
принципи, методологія” (Львів, 27.01.2005 р.); міжнародна
науково-практична конференція “Актуальні проблеми реформування
державного управління в Україні” (Львів, 20.01.2006 р.); ІІІ
українсько-польська науково-практична конференція “Регіональне і місцеве
самоврядування в нових умовах: партійна публічна адміністрація і
безпосередня демократія” (Львів, 2-4.03.2006 р.); міжнародна
науково-практична конференція “Демократичні стандарти професійного
навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (Львів,
22.03.2007 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю
“Стратегія реформування системи державного управління на засадах
демократичного врядування” (Київ, 31.05.2007 р.).

Дисертація обговорювалась на міжкафедральному семінарі ЛРІДУ НАДУ
(протокол №16 від 12.06.07 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 14
наукових працях, зокрема у 6 статтях у фахових виданнях та 6 тезах
конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу,
трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 7 додатків.
Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких основний
зміст – 183 сторінок. Список використаних джерел налічує 200 позицій.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету,
завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, визначено наукову
новизну, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок
здобувача та ступінь апробації результатів дослідження.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади формування соціального
капіталу” присвячений дискурсу соціального капіталу у вітчизняній та
зарубіжній літературі, обґрунтуванню теоретичних основ створення
державного механізму формування соціального капіталу.

Концепцію соціального капіталу активно почали розвивати у другій
половині ХХ ст. західні вчені, які дійшли висновку, що соціальні
зв’язки, норми, цінності впливають на розвиток економіки. В поняття
соціального капіталу включають всі відомі форми організацій, а також всі
формальні і неформальні відносини між людьми (особисті, сімейні,
суспільні, засновані на традиціях чи такі, що регулюються законом).
Соціальний капітал – це об’єднувальний елемент, який скріплює
суспільство в єдину систему.

Особливістю концепції соціального капіталу є те, що вона більшою мірою
відображає відносини, ніж власність окремого індивіда; є суспільним
благом і створюється за рахунок суспільних інвестицій, зусиль і часу.

Одними із перших системно розглядали соціальний капітал Г. Лоурі, П.
Бурдьє, Дж. Коулмен. Зокрема Г. Лоурі стверджував, що у вільному
суспільстві кожен індивід може досягти певного рівня в соціальній
ієрархії відповідно до свого вміння долати труднощі, однак це під силу
лише окремим особам. Отже, абсолютна рівність – це недосяжний ідеал.

П. Бурдьє одним із перших системно дослідив поняття соціального
капіталу. Він запропонував з поняття “простір” виокремити простір
фізичний і простір соціальний. Соціальний простір є багатовимірним і
складається з економічного, політичного, культурного, професійного
полів. Соціальний капітал П. Бурдьє визначає як сукупність наявних або
поточних ресурсів, які передбачають наявність системно повною мірою
інституціалізованих відносин взаємного розпізнавання або визнання.
Проблему накопичення капіталу П. Бурдьє вирішує з допомогою конвертації
всіх форм капіталу в економічний.

Дж. Коулмен робить висновок, що соціальний капітал – це “ресурс
соціальних відносин і мереж відносин”. У. Бейкер визначає соціальний
капітал як ресурс, який отримують актори зі специфічних соціальних
структур. За М. Шиффом, “соціальний капітал – це набір елементів
соціальної структури, що впливають на відносини між людьми. На думку Р.
Берта, соціальний капітал – це приятельські контакти між колегами по
службі та більш широкі контакти, через які Ви маєте змогу
використовувати свій фінансовий та людський капітал”.

Р. Патнам і Ф. Фукуяма розглядають соціальний капітал як довіру. Зокрема
Р. Патнам визначає соціальний капітал як особливості соціальної
організації, такі як довіра, норми, мережі громадянської активності, що
підвищують ефективність суспільства через сприяння координації дій. На
думку Ф. Фукуями, “…національний добробут, так само, як
конкурентоспроможність, зумовлений такою єдиною всеохопною
характеристикою, як ступінь довіри, що притаманний суспільству”.

За твердженням Р. Патнама, соціальний капітал накопичується в
суспільстві у двох основних взаємопов’язаних інституціональних формах: у
нормах взаємності міжособистісних відносин і горизонтальних мережах та
зв’язках громадської активності.

Отже, аналіз зарубіжної літератури свідчить, що існує щонайменше чотири
основні підходи до концепції визначення соціального капіталу: 1)
антропологічний; 2) соціологічний (довіра, взаємодопомога); 3)
економічний; 4) політичний.

Узагальнивши наведені визначення, ми визначаємо соціальний капітал як
системний продукт соціальних відносин на всіх рівнях суспільної
організації, який суттєво впливає на розвиток усіх сфер суспільства і
за певних обставин може створювати або підсилювати синергетичний ефект
розвитку соціальних організацій.

До складових соціального капіталу відносимо: довіру, соціальні норми та
цінності.

Досліджено роль соціальних цінностей та архетипів суспільства у
формуванні соціального капіталу. Соціальні цінності – це поширені та
загальновизнані у суспільстві чи соціальній групі переконання з приводу
цілей, яких потрібно досягти, та шляхів і засобів їх досягнення. Вони є
фундаментом формування і регулятивної функції ціннісних орієнтацій
особистості. Згідно із М. Вебером, руйнування основних цінностей
призводить до трансформації або загибелі соціуму.

На основі своїх соціальних цінностей та ціннісних орієнтацій
суспільство, держава, нація чи інша соціальна група розробляють систему
соціальних норм поведінки особистості. Соціальні норми – це вимоги, які
суспільство висуває до особистості і які вона намагається виконувати.
Соціальні норми, створені органами влади, мають форми законів та
інструкцій. Соціальні норми формують еталони поведінки особистості та
регулюють взаємовідносини індивідів. Доведено, що в українському
суспільстві відбувається ціннісна переорієнтація: в економіці – від
планового господарювання до ринкових відносин; у політиці – від
тоталітаризму до демократії: в духовній сфері – від пріоритету класових
цінностей до цінностей загальнолюдських.

Довіра – це позитивне сподівання на те, що інша людина не діятиме
опортуністично за допомогою слів, дій або рішень.

Довіра є важливим компонентом соціального капіталу та сприяє співпраці
між громадянами, між законодавчою та виконавчою владою, між працівниками
та керівниками, між політичними партіями, урядом і приватними
організаціями. За відсутності довіри нема впевненості в угодах, а отже,
й сили в законах. Державні органи влади повинні протистояти руйнуванню
соціального капіталу, створювати умови для підвищення ступеня довіри
населення до їх діяльності, чесно виконуючи для цього покладені на них
завдання.

Вагоме значення у формуванні соціального капіталу належить архетипам –
успадкованій несвідомій формі чи образу, що є першоджерелом,
першоосновою культури, менталітету. Людина народжується не лише з
біологічною, а й з психологічною спадщиною, яка визначає її поведінку і
досвід. Архетип – це своєрідний ген суспільства, який передає досвід,
накопичений людством, з покоління в покоління. Погоджуємось із
твердженням О.Донченко, що пізнання архетипових структур, які є
комплексами глибинної психокультурної генетики соціальних спільнот та
водночас соціальними регулятивними механізмами людського життя,
становлять підґрунтя компетентного управління суспільством. В Україні ми
спостерігаємо кризу багатьох архетипів, але найголовнішим є втрата
народом ідентичності зі своєю країною, власної причетності до соціальних
процесів, зниження патріотизму.

Встановлено, що існує чотири рівні формування соціального капіталу: 1)
мікрорівень, 2) мезорівень, 3) макрорівень, 4) наднаціональний рівень.
Розрізняють три основні форми соціального капіталу: зв’язки-тенета,
зв’язки-мости, зв’язки-ланки. Джерелами соціального капіталу є сім’я,
освітні заклади, територіальні громади, організації, громадянське
суспільство, державний сектор, етнічні групи, міждержавні об’єднання.

Україна характеризується низьким рівнем соціального капіталу і в цьому
ми вбачаємо вади чинної системи державного управління, кризові явища. У
державі відсутній дійовий механізм формування соціального капіталу через
нерозуміння, погане теоретичне обґрунтування основ створення цього
механізму. Узагальнення вітчизняної літератури дає підстави для певних
висновків про необхідність створення державного механізму формування
соціального капіталу.

По-перше, поява системи органів управління зумовлена необхідністю
реалізації цілей і завдань державного управління; по-друге, органи
управління як керівні суб’єкти мають реальні засоби впливу на об’єкти
управління; по-третє, органи державного управління мають суттєві ресурси
(правові, інформаційні, матеріальні, технічні) для забезпечення своєї
діяльності; по-четверте, система органів державного управління
забезпечує одночасність відповідних владних функцій на території всієї
держави, використовуючи розгалужену структуру.

Узагальнивши дослідження В. Авер’янова, Г. Атаманчука, Н. Нижник,
Ю. Тихомирова та інших, можна зробити висновок, що державний механізм
формування соціального капіталу – це штучно створена складна система,
призначена для досягнення поставлених цілей щодо генерування складових
соціального капіталу, яка має визначену структуру, сукупність правових
норм, методи, засоби, інструменти державного впливу на об’єкт
управління.

Запропоновано узагальнену модель державного механізму формування
соціального капіталу і окреслено такі його головні елементи: методи,
важелі, інструменти, правове забезпечення, нормативне та інформаційне,
політика (рис. 1).

Рекомендовано формувати механізм державного управління на за такими
принципами: цілеспрямованості, планомірності, безперервності та
надійності, динамізму, несуперечливості законам управління, цілісності,
автономності, ефективності, моделювання.

Другий розділ “Аналіз розвитку соціального капіталу в Україні”
присвячений узагальненню досвіду генерування соціального капіталу в
Україні та регіонах, виробленню методичних підходів до оцінки
соціального капіталу, аналізу механізмів взаємодії органів влади і
громад у контексті соціального капіталу.

Соціальний капітал реалізується в мережах громадської активності. Ф.
Фукуяма пропонує сприймати мережу не як тип формальної організації, а як
соціальний капітал.

Територіальна громада – це первинний суб’єкт місцевого самоврядування,
який має право самостійно вирішувати питання місцевого значення.
Встановлено, що громада наділена наступними ключовими ознаками: спільна
територія, мережа взаємовідносин, колективна дія, сформована
ідентичність.

Залучати громадські організації до політичного процесу рекомендуємо у
три етапи: 1) допомога у визначенні пріоритетності проблем; 2) політичне
консультування; 3) імплементація теорії у практику. Визначено чотири
можливі шляхи впливу громадських організацій на державну політику:
безпосередній, консультативний, інноваційний, наглядовий. Основними
формами залучення громадськості до планування державної політики є
громадські зустрічі (збори), дні відкритих дверей, друкована інформація,
покази та виставки, брифінги. Отже, політична мережа є механізмом
залучення населення у процес ухвалення політичних рішень.

Рис. 1. Узагальнена модель державного механізму

формування соціального капіталу

В Україні спостерігається дефіцит соціального капіталу, основними
чинниками якого є: 1) культурно-історичний (відсутність розвинених
громадянських традицій, розпад ціннісно-регулятивної системи суспільства
тощо); 2) соціальний – стосується несформованості середнього класу, який
є основним соціальним носієм громадських чеснот, гарантом їх збереження
та відтворення; 3) демографічний (депопуляція, старіння населення,
неповні сім’ї тощо). Незначною є участь населення в політичних та
громадських організаціях, знижується громадська активність.

Неформальний соціальний капітал, що, зокрема, вимірюється через довіру
до сім’ї та родичів, залишається стабільно високим. Ступінь довіри до
неурядових інститутів та неполітичних об’єднань (церква, засоби масової
інформації, профспілки) дещо вищі, ніж до політичних партій та
інститутів держави (крім армії). Насамперед це пов’язано із низькою
ефективністю роботи офіційних інститутів, матеріальною диференціацією,
поширенням подвійної моралі й тіньових практик вирішення проблем, коли
відчувається розрив між цінностями суспільства і легальними засобами їх
досягнення.

Мірою соціального капіталу є ступінь довіри, взаємодії та фонд
суспільних мереж. Розрізняють мережі формальні і неформальні.
Неформальні мережі – це відносини між обмеженою кількістю індивідів, які
добре знають один одного, пов’язані подібністю, дружбою або родинними
зв’язками. Вони не отримують підтримки юридичних органів, діють без
постійних представництв, писаних правил, статутів, фондів. Формальні
мережі – це організації з правилами, бюрократичною структурою, юридично
визнані, які мають органи безпеки, дохід від ринку і держави.

Спроби відродити соціальний капітал адміністративними методами не
принесли успіху. Тому досвід практичної роботи над відродженням
соціального капіталу дуже важливий. За ініціативою групи ентузіастів
Старосамбірського району під керівництвом В. Горбового зроблено спробу
відродити соціальний капітал в одному з “депресивних” районів Львівщини.

Для реалізації цього завдання була створена громадська організація
Прикарпатська агенція розвитку краю (далі – ПАРК). До діяльності ПАРК
були залучені численні організації області: вищі навчальні заклади,
відомі вчені, фахівці різних напрямів, громадськість. Головними
завданнями агенції були: 1) надання інформації та консультацій; 2) пошук
фінансових ресурсів підприємствам, кооперативам; 3) створення
підприємницької інфраструктури; 4) залучення до діяльності всіх
соціальних прошарків регіону.

Ефективність діяльності ПАРК залежала від таких завдань: а) здатності
об’єднати навколо колективно виробленої стратегії дій усіх “акторів”
місцевого масштабу; б) зайняття ринкових ніш; в) знаходження
оптимального співвідношення між внутрішнім потенціалом території,
стратегії її розвитку в умовах світової інтеграції економіки, а отже,
залучення зовнішніх інвестицій; г) генерування соціального капіталу
(довіри, взаємодії, кооперації) і конвертація його в економічний.

Роботу ПАРКу супроводжувала інтенсивна кампанія у вітчизняних й
зарубіжних ЗМІ, активна видавнича діяльність. Усього виконано проектних
робіт на 170 тис. грн., залучено ґрантів на 218 тис. дол.

Багато зробила ПАРК і для збереження спадщини як чинника соціального
капіталу. Освоєно нові професії і види діяльності, зменшилось
безробіття, розвинуто транскордонну співпрацю, з’явився оптимізм у
населення, яке повірило у свої сили і можливості.

Отже, за цілеспрямованої діяльності громади, окремих лідерів, за
підтримки державних інститутів відродження і генерування соціального
капіталу стає можливим.

Соціальний капітал є складним комплексом віри, взаємодії, цінностей,
цільових настанов, горизонтальних мереж, об’єднань громадян тощо. Тому
оцінка соціального капіталу є досить складним методологічним і
методичним завданням. Існує кілька проблем, які випливають із суті
соціального капіталу. Перша з проблем – соціальний капітал може
перебувати в активному і неактивному станах. Він може як позитивно, так
і негативно впливати на суспільство. Щоб вирішити цю проблему, введемо
ще два поняття: “конструктивний соціальний капітал” – це обсяг
позитивної соціальної роботи, яка дає приріст соціального капіталу;
“деструктивний соціальний капітал” – це обсяг негативної соціальної
роботи нелегальних, кримінальних і девіативних структур (рис. 2).

Рис. 2. Модель соціального потенціалу і капіталу

Друга проблема стосується негативних екстернальностей. Організована
злочинність, терористичні групи теж володіють соціальним капіталом, але
деструктивним – що прирікає суспільство на деградацію. Точно визначити
обсяг соціального капіталу, виходячи з перепису груп, неможливо.
Проблема полягає ще й у тому, що досить важко знайти емпіричну основу
оцінки соціального капіталу.

На сьогодні сформувалось декілька підходів до оцінки соціального
капіталу.

1. Методика Р. Патнама, заснована на складному показнику, який базується
на таких елементах: 1) інтенсивність залучення індивіда в життя
суспільства; 2) суспільна активність; 3) благодійна і доброчинна
діяльність; 4) неформальна соціалізація; 5) ступінь міжособистісної
довіри.

2. Методика Національної комісії США з громадянського оновлення, яка є
альтернативною до методики Р. Патнама. Суть її полягає в тому, що
замість вимірювання соціального капіталу як позитивної цінності, можна
легше виміряти відсутність соціального капіталу через традиційні виміри
порушень у функціонуванні суспільства.

3. Методика Ф. Фукуями передбачає аналіз трьох найважливіших груп даних
для вимірювання тенденцій зміни соціального капіталу: 1) дані про
злочинність; 2) дані про сімейний стан, включаючи народжуваність,
одруження, розлучення, кількість дітей, народжених поза шлюбом; 3) дані
опитувань про довіру, цінності і громадянське суспільство.

4. Методика вивчення громадянської політики університету Стречклайд та
Австралійського інституту вивчення сім’ї, де запропонували оцінювати
соціальний капітал за інтегральним індикатором, який фіксував обсяг
соціального капіталу в емпіричних дослідженнях.

5. Методика оцінки соціального капіталу сім’ї (Д. Коулман) передбачає
оцінювання за такими показниками: 1) фізична присутність обох батьків у
сім’ї; 2) якість і кількість уваги, яку дорослі приділяють дітям.

6. Методика Ю. Привалова, О. Рогожина, Ю. Саєнко, які пропонують
визначити ступінь ефективності соціального капіталу.

F

P

Z

*

V

?

I

.

0

2

4

6

8

:

< >

@

B

D

F

R

\

?

$

&

(

*

?

I

yoooyyyyyyyyyyyyooiieeeaU

I

базується на використанні даних поглибленого опитування населення про
участь у формальних і неформальних мережах, їх цільові настанови.

8. Методика “Конуса” Міжамериканської фундації. Працюючи за цією схемою,
потрібно пам’ятати, що розвиток соціальних організацій продукує
результати на трьох рівнях і що він має як очевидні, матеріалізовані
наслідки, так і непрямі, нематеріальні, неявні наслідки.

Жодна з наведених методик не є досконалою і через брак достовірних
статистичних даних їх важко застосувати в наших умовах, тому ми
схиляємось до думки, що спільними зусиллями українських учених необхідно
створити вітчизняну методику оцінки рівня соціального капіталу,
враховуючи національні закономірності розвитку суспільства.

Отже, вимірювання соціального капіталу супроводжується значними
труднощами, які стосуються вибору індикаторів, їх інструментальної
оцінки, визначення взаємовпливу чинників, територіальних аспектів,
джерел генерування соціального капіталу тощо.

У третьому розділі “Шляхи активізації соціального капіталу”
розглядаються питання підвищення ролі держави у генеруванні і
використанні соціального капіталу, цільові методи управління ним, вплив
кооперації на формування соціального капіталу.

Згідно з розповсюдженою концепцією, є чотири бази, основи влади, від
яких залежать всі можливі форми урядів і державного управління, а саме:
1) примус, чи застосування сили; 2) адміністрування, чи застосування
регулятивних структур; 3) спонукальні мотиви, чи використання
матеріальних ресурсів; 4) символічний вплив, тобто використання системи
культурних цінностей і символів.

Узагальнюючи опрацьований матеріал, можна виокремити такі напрями
підтримки державою соціального капіталу: організаційний, фінансовий,
правовий.

Організаційна підтримка передбачає:

– створення моделі структури соціального капіталу; чітке уявлення про
кількість громадських організацій, асоціацій, їх кількісний і якісний
склад, напрями діяльності, наслідки активності даного сектору, їх
відповідність чи невідповідність стратегії національного розвитку;

– створення умов для недискримінаційної діяльності громадських
організацій, кооперативів, об’єднань;

– налагодження взаємодії між органами державної влади та громади щодо
формування дежавної політики та ухвалення рішень;

– сприяння науковим дослідженням проблем формування соціального
капіталу;

– прозора практика ухвалення управлінських рішень, а також інформування
в майбутньому громадськості про їх наслідки.

Фінансова підтримка передбачає:

– інвестування індивідуальних і колективних проектів, спрямованих на
розвиток економіки певного регіону;

– фінансування разових цільових проектів та ініціатив окремих громадян,
що мають за мету вдосконалення виробництва товарів і послуг для
населення в ділянках, не охоплених державними ініціативами;

– фінансування заходів, спрямованих на навчання активу неформальних
мереж для підготовки фахових кадрів, здатних сприяти розвитку
соціального капіталу в майбутньому;

– виділення коштів з бюджету області чи району на розвиток інфраструктур
соціального капіталу;

– заохочення доброчинних акцій фінансової підтримки мереж соціального
капіталу;

– сприяння неформальним організаціям фінансовою підтримкою з боку
великих державних і недержавних підприємств та фірм для організації
кущових мереж: довкола сильних формальних організацій створюються і
розвиваються неформальні асоціації спорідненого профілю;

– фінансова підтримка наукових проектів, що мають на меті визначення
ефективності акцій соціального капіталу та взаємодії державних органів з
неформальними організаціями.

Правова підтримка передбачає:

– сприяння верховенству закону та ефективному функціонуванню судової
системи загалом та у випадках, що стосуються розвитку соціального
капіталу зокрема;

– систематизація актів чинного законодавства, які прямо чи
опосередковано стосуються правових аспектів створення і функціонування
суб’єктів соціального капіталу; зведення відповідних актів в один
цільовий пакет, його публікація та розповсюдження серед населення у
майбутньому;

– розробка пакету норм, що передбачають пільги для асоціацій та
організацій у сфері соціального капіталу, які б передбачали зменшення
ставок їх оподаткування чи визнання їх на певний період часу
неприбутковими.

Для того, щоб виникли умови для створення соціального капіталу,
необхідна державна цільова програма. У роботі запропоновано модель такої
програми, яка включає етапи: 1. Аналіз та визначення проблеми. 2.
Формулювання назви програми. 3. Встановлення мети та значення цілей
програми. 4. Формулювання показників оцінки програми. 5. Планування
реалізації програми. 6. Моніторинг програми.

Будувати програму слід у такій логічній послідовності:

причина (проблема) ? ціль ? завдання ? результати (наслідок).

Встановлено, що великим резервом генерування і накопичення соціального
капіталу є кооперація. Кооперативи, кредитні спілки демонструють
можливість вирішення проблем колективної дії, базуючись на зовнішніх
джерелах соціального капіталу.

Кооператив є первинною громадсько-господарською організацією
добровільних об’єднань громадян, створеним для поліпшення умов життя
своїх членів на основі колективної (групової) співпраці.

Головною спільною ознакою всіх кооперативів є те, що вони є водночас і
громадською організацією, і господарським підприємством, тобто поряд з
капіталом фінансовим члени кооперативу продукують капітал соціальний у
формі довіри та соціальних зв’язків.

Кооперація має великий потенціал і виступає:

– як соціальна організація людей та соціальна мережа, забезпечуючи
соціальну підтримку та соціальний захист широких верств населення,
особливо соціально слабозахищених;

– як складова соціально-політичної системи кооперація передусім
зорієнтована на загальнолюдських цінностях. Задовольняючи потреби людей
та їхні соціальні інтереси, кооперація згладжує соціальну напругу,
виступає опорою демократичних процесів у суспільстві. Існує навіть
специфічне поняття “кооперативна демократія”, що виявляється у
добровільності членства, управління здійснюється у формі безпосередньої
участі його членів;

– є джерелом соціального капіталу, який може конвертуватися у капітал
економічний.

Неврахування соціального капіталу при створенні кооперативів, на наше
переконання, є однією з основних проблем скорочення кооперативного руху
в Україні. Головними причинами занепаду кооперативного руху є
нерозуміння його змісту і суті, переважання вертикальних зв’язків,
ототожнення з кооперацією соціалістичного періоду. Активізація
кооперативного руху можлива за активної підтримки держави. Розвиток
кооперації може стати мірою генерування соціального капіталу в
суспільстві.

На сьогодні основними перешкодами для генерування соціального капіталу є
низька соціальна захищеність громадян, бідність і низка пов’язаних з нею
асоціальних явищ (корупція, пияцтво, наркоманія, апатія, недовіра,
крадіжки тощо). Основні зусилля громадян спрямовані на виживання, що
призводить до дефіциту вільного часу, а отже, і спілкування, що є
важливими умовами утворення соціального капіталу.

Виконавчий директор корпорації ІВМ відзначив, що наявність соціального
капіталу підвищує ефективність виробництва, а інвестиції в нього дають
реальний прибуток. Однак на сьогодні в більшості організацій соціальний
капітал перебуває під загрозою знищення. По-перше, через підвищення
ступеня їх нестійкості і віртуальності, по-друге, через відсутність
знань про способи інвестування в нього.

Методи інвестування в соціальний капітал можна об’єднати у три групи:
налагодження зв’язків, створення умов для довіри і стимулювання
співпраці.

Вітчизняний досвід відродження соціального капіталу, а також аналіз
зарубіжного досвіду дає підстави для формулювання висновків і пропозицій
щодо інвестування в соціальний капітал.

1. Необхідно переконати керівників інституційного рівня в необхідності
інвестування в соціальний капітал. Для цього потрібна державна програма
активізації соціального капіталу. Органи державного управління та
місцевого самоврядування повинні зробити швидкі та ефективні кроки для
відродження довіри. Цього можна досягти через зменшення протистояння між
гілками влади, підвищення ефективності управління і досягнення відчутних
економічних результатів, строге дотримання законів, прозору кадрову
політику, радикальну боротьбу з корупцією, впровадження європейських
стандартів захисту прав і свобод громадян тощо.

2. Удосконалення системи менеджменту в органах державного управління і
місцевого самоврядування. На сьогодні ці органи управління є
малоефективними і витратними системами, які вимагають докорінного
реформування.

3. Створення умов, сприятливих для виникнення і функціонування
незалежних демократичних об’єднань. Зауважимо, що в Україні їх є на
порядок менше, ніж у сусідніх Польщі чи Угорщині. Відзначимо також, що в
Україні реально діють процедурні елементи демократії, однак вони значною
мірою формальні.

4. Інвестиції у виявлення лідерів і створення ефективних команд.
Феноменом сучасного політичного лідерства в Україні, є відсутність
загальнонаціонального лідера, якому б довіряла більшість населення у
всіх регіонах країни. Переважно спостерігається ситуація регіонального
лідерства, а також поява більшої кількості лідерів популістського
характеру.

5. Інвестування у соціальну сферу.

6. Відродження правил і громадянських традицій, формування корпоративної
етики.

Перелічені напрями інвестування сприятимуть активізації соціального
капіталу.

Висновки

1. У другій половині ХХ ст. економічна теорія розширила традиційне
тлумачення капіталу. З’явилась і активно розвивається концепція
соціального капіталу. У поняття соціального капіталу включають всі
відомі форми організацій (державні, громадські), а також всі формальні і
неформальні відносини між людьми (особисті, сімейні, суспільні,
засновані на традиціях чи такі, що регулюються законом). Результати
аналізу поняття “соціальний капітал” дають змогу сформулювати такі
висновки: 1) соціальний капітал є однією з форм капіталу (поряд з
фізичним, економічним тощо) і може бути каталізатором
соціально-економічного розвитку; 2) концепція соціального капіталу –
найповніший підхід до соціології економічного розвитку; 3) тлумачення
поняття соціального капіталу змінювалось від вміння долати труднощі
індивідом (Г. Лоурі), трактування соціального капіталу як різновиду
людського і фізичного (П. Бурдьє) до розширення його трактування як
різноманітності сутностей, джерел, власників та обмежень (Дж. Коулмен),
вузького погляду на соціальний капітал (У. Бейкер, Р. Берт, М. Шифф) або
на громадські організації (Р. Патнам); 4) нове розширене трактування
соціального капіталу належить Дж. Тернеру, який запропонував інтегрувати
соціологічні знання з економічною думкою; 5) соціальний капітал має як
позитивні, так і негативні наслідки.

Отже, соціальний капітал – це продукт соціальних відносин на всіх рівнях
суспільної організації, який суттєво впливає на розвиток всіх сфер
суспільства і за певних обставин може створювати або підсилювати
синергетичний ефект розвитку соціальних організацій.

2. Невдачі України в економічному і соціальному розвитку можна пояснити
низькою ефективністю управління, яку ми пов’язуємо з недостатнім
накопиченням соціального капіталу і відсутністю дійових механізмів
державного управління. У роботі теоретично обґрунтовано основні
положення створення механізму державного управління соціальним
капіталом. Під державним механізмом формування соціального капіталу
розуміємо штучно створену складну систему, призначену для досягнення
поставлених цілей щодо формування складових соціального капіталу, яка
має визначену структуру, сукупність правил і норм, методи, засоби,
інструменти державного впливу на об’єкт управління. Сформульовано
основні принципи створення державного механізму формування соціального
капіталу, серед яких принципи цілеспрямованості, безперервності та
надійності, планомірності, динамізму, несуперечливості законам
управління, цілепокладання, цілісності, автономності, моделювання,
ефективності управління.

Уточнено джерела, форми та наслідки соціального капіталу. До основних
джерел належать: сім’я, освітні заклади, підприємства, громадянське
суспільство, національні адміністративні одиниці, держава, міждержавні
об’єднання.

3. Генерування соціального капіталу залежить від цінностей людини, норм
та архетипів суспільства. Найбільш сприятливою сферою, в якій держава
має пряму можливість відтворювати соціальний капітал, є система освіти,
адже вона створює не лише людський капітал, але й соціальний – у формі
соціальних правил і норм, які здатні змінити якість та стиль життя
суспільства.

4. Запорукою ефективної діяльності органів державної влади є створення
механізмів взаємодії органів влади та громади. Залучення громадських
організацій до державного управління передбачає три етапи: а) допомога у
визначенні актуальних проблем вирішення; б) політичне конструювання
шляхів вирішення проблем; в) імплементація теоретичних положень у
практику. Встановлено чотири можливі шляхи впливу громадських
організацій на державну політику: безпосередній, консультативний,
інноваційний, наглядовий.

5. Україна характеризується низьким рівнем соціального капіталу.
Встановлено такі чинники його дефіциту: 1) культурно-історичний;
2) соціальний; 3) демографічний. Спостерігається тенденція поширення
недовіри до держави та політичного режиму, а також декапіталізація
соціального капіталу, пов’язана зі зниженням громадянської активності,
поширенням недовіри між членами суспільства.

6. Важливе значення має накопичення та аналіз практичного досвіду
відродження соціального капіталу. Цю проблему відпрацьовано на прикладі
Старосамбірського району Львівської області. Досвід створення
Прикарпатської агенції розвитку краю показує, що за певних умов і при
бажанні відродження соціального капіталу є можливим і це має значний
ефект.

Основними результатами зазначеного експерименту є збільшення кількості
нових робочих місць, набуті навики колективної діяльності в громаді,
залучення інвестицій, зростання соціального оптимізму населення,
налагодження транскордонної співпраці, активізація громадського життя,
проведення фестивалів, видавнича діяльність.

7. У роботі критично проаналізовано різні методики оцінки соціального
капіталу, зокрема: методика Р. Патнама, яка включає активність залучення
індивідів до суспільного життя, благодійну і доброчинну діяльність,
неформальну соціалізацію, ступінь міжособової довіри; методика
Національної комісії США, яка є альтернативною до методики Р. Патнама;
методика Ф. Фукуями, що передбачає аналіз даних про злочинність,
сімейний стан, дані про довіру і цінності; методика вивчення
громадянської позиції університету Стречклайд, яка пропонує оцінювати
соціальний капітал за інтегральним критерієм; методика, запропонована Ю.
Приваловим, О. Рогожиним, Ю. Саєнко, що пропонує визначати ефективність
соціального капіталу; методика Р. Роуза, яка базується на використанні
даних опитування населення.

Розмаїття методик свідчить про значні труднощі, які стосуються вибору
індикаторів та їх інструментальної оцінки.

8. Роль держави у генеруванні соціального капіталу є значною. Відповідно
до найновіших концепцій, є чотири бази, основи влади, від яких залежать
всі можливі форми урядів і державного управління, а саме: 1) примус, чи
застосування сили; 2) адміністрування, чи застосування регулятивних
ресурсів; 3) спонукальні мотиви використання матеріальних ресурсів; 4)
символічний вплив, тобто використання системи культурних цінностей і
символів. Необхідно знайти таку модель консолідації базових елементів
влади і рівня централізації, яка була б здатна підвищувати потенціал
розвитку суспільства.

Узагальнивши, можна окреслити такі напрями підтримки державою
соціального капіталу: організаційний, фінансовий і правовий.

9. Узагальнення зарубіжного досвіду діяльності Міжамериканської фундації
з аналізу результативності соціального капіталу показує, що для
емпіричного дослідження можна використати модель Конуса, яка відображає
суттєві ознаки соціального капіталу. Розбудова демократичної держави в
Україні потребує значних ресурсів соціального капіталу, тому існує
необхідність всебічного дослідження соціального капіталу і розробки
програми його відродження, орієнтовний зміст і структуру якої
запропоновано в роботі. Програму рекомендується складати з таких етапів:
1. Аналіз та визначення проблеми. 2. Формування назви програми. 3.
Встановлення мети і визначення цілей програми. 4. Формування показників
оцінки програми. 5. Окреслення напрямів діяльності програми. 6.
Моніторинг програми.

10. Величезним резервом для створення соціального капіталу є кооперація.
Сьогодні доцільно говорити про відродження в Україні кооперативного
руху, який бурхливо розвивався на початку ХХ ст. Метою кооперативного
руху насамперед є захист економічних інтересів своїх членів. Головною
спільною ознакою кооперативів усіх форм, що відрізняє їх від інших
сучасних моделей для спільної діяльності, є те, що вони є водночас і
громадською організацією, і господарським підприємством.

Виділено такі специфічні ознаки кооперативів як громадських організацій:
1. Кожен кооператив повинен бути добровільною і самодіяльною
організацією, що створюється за ініціативою самих громадян. 2.
Кооператив є об’єднанням, спілкою осіб. 3. Колектив має за мету
задовольнити певні потреби та інтереси осіб, об’єднаних у ньому. 4. В
кооперативи переважно об’єднуються бідні і середні прошарки населення,
для яких вони є організаціями взаємодопомоги. 5. Важливою ознакою
кооперативу є принцип взаємодопомоги і опори на власні сили. Кооператив
є однією з форм демократії.

11. Досвід розвитку соціально-економічних процесів в Україні свідчить,
що соціальний капітал відроджується дуже повільно і сподіватися на його
спонтанне відтворення не варто. Потрібні значні зусилля держави,
громади, тобто необхідні інвестиції у цю сферу, що, своєю чергою
сприятиме економічному зростанню. Неопрацьованість форми інвестування в
соціальний капітал на теоретико-методологічному рівні, а також повна
байдужість органів державного управління та органів місцевого
самоврядування до розвитку соціального капіталу ставить під сумнів їх
здатність вивести суспільство із затяжної системної кризи. Тому
інвестування в соціальний капітал є запорукою високоефективного
управління та розвитку демократії в Україні.

Отже, інвестиції у соціальний капітал є запорукою високоефективного
управління і розвитку демократії в Україні.

Список праць, опублікованих автором

за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Сидорчук О. Суспільна ефективність соціального капіталу //
Ефективність державного управління: Збірник наукових праць. – Львів:
ЛРІДУ НАДУ, 2004 – 2005. – Вип. 6/7. – С. 402 – 407.

2. Сидорчук О. Взаємозв’язок соціального капіталу та мереж громадянської
активності населення: державно-управлінський аспект // Ефективність
державного управління: Збірник наукових праць. – Львів: ЛРІДУ НАДУ,
2005. – Вип. 8. – С. 142 – 150.

3. Лесечко М., Чемерис А., Сидорчук О. Методичні підходи до оцінки
соціального капіталу // Актуальні проблеми державного управління.
Збірник наукових праць. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1(25). – С.
34 – 43. – (Особистий внесок автора 0,5 д. а.)

4. Лесечко М., Сидорчук О. Кооперація як форма соціального капіталу.
Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. –
Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – Вип.4(28) – С.261—268. – (Особистий внесок
автора 0,5 д. а.)

5. Сидорчук О. Соціальний капітал як важливий атрибут сучасного лідера
// Ефективність державного управління: Збірник наукових праць. – Львів:
ЛРІДУ НАДУ, 2007. – Вип. 11. – С. 139 – 146.

6. Сидорчук О. Інтеграційні процеси та їх вплив на формування
соціального капіталу. Ефективність державного управління: Збірник
наукових праць. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2007. – Вип. 12. – С. 382 – 388.

Тези конференцій

7. Сидорчук О. Роль соціального капіталу в процесі становлення
громадянського суспільства // Соціально-економічна ефективність
державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали
щорічної науково-практичної конференції, 23 січня 2003 р. – Львів: ЛРІДУ
УАДУ, 2003. — Ч 1. – С. 94 – 97.

8. Сидорчук О. Соціальний капітал – чинник побудови демократичного
суспільства // Внутрішня політика держави: сутність, принципи,
методологія: Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною
участю, 27 січня 2005 р. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. — Ч 2. — С. 252 —
254.

9. Сидорчук О. Соціальний капітал і соціальна держава: в пошуках
національної ідеї // Актуальні проблеми реформування державного
управління в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції, 20 січня 2006 р. – Львів, ЛРІДУ НАДУ, 2006. — Ч 1. – С. 261
– 264

10. Сидорчук О. Соціальний капітал і громада // Регіональне і місцеве
самоврядування в нових умовах: партійна публічна адміністрація і
безпосередня демократія: Матеріали ІІІ українсько-польської
науково-практичної конференції, 2 – 4 березня 2006 р. – Львів, 2006. –
С. 137 – 141.

11. Сидорчук О., Артим І. Механізми взаємодії органів влади та громади
на основі соціального капіталу // Демократичні стандарти професійного
навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика: Матеріали
міжнародної науково-практичної конференції, 22 березня 2007 р. – Львів:
ЛРІДУ НАДУ, 2007. — Ч 1. – С. 126 – 130.

12. Сидорчук О. Участь органів державної влади у генеруванні
соціального капіталу // Стратегія реформування системи державного
управління на засадах демократичного врядування: Матеріали
науково-практичної конференції за міжнародною участю, 31 травня 2007 р.
– К.: НАДУ, 2007.

Інші публікації:

13. Рудніцька Р., Сидорчук О, Стельмах О. Механізми державного
управління: сутність і зміст / За ред. М. Д. Лесечка, А. О. Чемериса. –
Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. – 28 с.

14. Сидорчук О. Інвестиції в людський капітал як чинник розвитку
соціального капіталу // Вісник Львівського державного аграрного
університету: Економіка АПК. – 2004. – №11(2). – С. 217.– 221.

Анотація

Сидорчук О. Г. Механізми формування соціального капіталу
(державно-управлінський аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного
управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління.
– Львівський регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2007.

Дисертація присвячена вдосконаленню механізму державного управління
формуванням і використанням в управлінській діяльності соціального
капіталу.

На основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду з’ясована
суть соціального капіталу, його роль в активізації соціально-економічних
процесів. Поглиблено концепцію соціального капіталу. Сформульовано
визначення соціального капіталу як продукту соціальних відносин на всіх
рівнях суспільної організації, який суттєво впливає на розвиток усіх
сфер суспільства і за певних обставин може створити чи підсилити
синергетичний ефект розвитку соціальних організацій, зокрема регіонів,
держави, міждержавних об’єднань тощо.

Розроблено теоретичні основи і моделі створення державного механізму
формування соціального капіталу та сформульовано його визначення: це
штучно створена складна система, призначена для досягнення поставлених
цілей щодо формування складових соціального капіталу, яка має визначену
структуру, сукупність правових норм, методи, засоби, інструменти
державного впливу на об’єкт управління.

Узагальнено практичний досвід відродження соціального капіталу в
регіоні, виявлено основні умови і тенденції формування соціального
капіталу в Україні.

Запропоновано основні напрями підтримки державою соціального капіталу,
серед яких організаційний, фінансовий і правовий.

Ключові слова: соціальний капітал, державний механізм формування
соціального капіталу, моделі, кооперація, інвестування, норми, цінності,
довіра, архетипи, мережі, соціальна взаємодія.

Аннотация

Cидорчук О. Г. Механизмы формирования социального капитала
(государственно-управленческий аспект). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного
управления по специальности 25.00.02. – механизмы государственного
управления. Львовский региональный институт Национальной академии
государственного управления при Президенте Украины. – Львов, 2007.

Диссертация посвящена совершенствованию механизма государственного
управления формированием и использованием в управленческой деятельности
социального капитала. На базе системного изучения отечественной и
зарубежной литературы согласованы сущность, содержание, формы и
источники социального капитала, его роль в активизации
социально-экономических процессов. Проанализировано развитие концепции
социального капитала и сформулировано определение социального капитала:
“это системный продукт социальных отношений на всех уровнях общественных
организаций, который оказывает существенное влияние на развитие всех
сфер общества и при определенных обстоятельствах может создавать или
усиливать синергетический эффект развития социальных организаций”.

Выделено четыре подхода к концепции социального капитала:
антропологический, социологический, экономический, политический.
Социальный капитал существует в трех основных формах: связи-оковы,
связи-мосты, связи-звенья.

Проанализированы подходы к оценке социального капитала Р. Патнама, Р.
Роуза, Ф. Фукуямы и других авторов.

Обобщая исследования А. Аверьянова, Г. Атаманчука, Н. Нижник,
Ю. Тихомирова и других, диссертант пришел к выводу, что государственный
механизм формирования социального капитала – это искусственно созданная
сложная система, предназначенная для достижения поставленных целей и
имеющая определенную структуру, совокупность правовых норм, методы,
средства, инструменты государственного влияния на объект управления.

Сформулированы основные принципы создания механизма государственного
управления, среди которых: целеустремленности, планомерности, динамизма,
непротиворечия законам управления, целостности, автономности,
моделирования, эффективности управления.

Исследовано роль социальных ценностей и архетипов общества в
формировании социального капитала. Установлено, что первоисточниками
культуры и менталитета являются архетипы. Изучения архетипов составляет
основу компетентного управления.

Сделан вывод о том, что социальный капитал реализируется в сетях
общественной активности. Отношение в сетях строятся не на экономической
основе, а благодаря скоординированным действиям на основе общих
ценностей.

Общественные организации рекомендуется вовлекать в политический процесс
в три этапа: 1) помощь в выявлении приоритетных проблем; 2) политическое
консультирование; 3) имплементация теории в практику.

Приведены результаты обобщения положительного опыта возрождения
социального капитала в Старосамборском районе Львовщины путем создания
общественной организации, мобилизации общественности, научных
работников, выявления группы лидеров. Результатом этой работы является
повышение активности граждан, социальный оптимизм, экономический подъем
и др.

Исследована роль формальных и неформальных сетей.

Выявлены четыре базы основ власти, от которых зависят формы правления и
государственного управления, а именно: принуждение, или применение силы;
администрирование, или применение регулятивных структур; побудительные
мотивы, или использование материальных ресурсов; символическое влияние,
или использование системы культурных ценностей и символов.

В работе обоснована необходимость создания государственной программы
возрождения социального капитала. Представлена модель такой программы и
рекомендации по ее составлению.

Обоснована необходимость развития кооперации – источника социального
капитала, так как кооперативы являются одновременно и общественными,
организациями и хозяйственными единицами.

Важным моментом генерирования социального капитала является
инвестирование в него. В работе предложены основные направления
инвестирования в социальный капитал.

Ключевые слова: социальный капитал, государственный механизм
формирования социального капитала, модели, кооперация, инвестирование,
нормы, ценности, доверие, архетипы, сообщества, социальное
взаимодействие.

Summary

Sydorchuk O. G. The Mechanism of Social Capital Formation (public
administration aspect). – Manuscript.

Dissertation submitted for the degree of the sciences in public
administration in speciality 25.00.02. – The Mechanism of Public
Administration. – Lviv Regional Institute of Public Administration of
National Academy of Public Administration office of the President of
Ukraine. – Lviv, 2007.

The dissertation is devoted to the improvement of the mechanism of
public administration formation and the utilization of social capital in
administrative activities. On the basis of native and foreign literature
the essence of social capital and its role in the stimulation of social
economic processes are found out. The concept of stimulation of social
economic processes is developed. Social capital as a product of social
relations on all levels of the society, which has essential influence
on the development of all spheres of the society and which, under
certain circumstances, is able to create or intensify synergetic effect
of the development of social organizations, in particular regions,
state, interstate associations etc. is determined.

Theoretical principles and models of the creation of public
administration mechanism are elaborated and the following definition is
formulated – artificially created complex system is assigned to achieve
certain goals and which has a defined structure, the total combination
of legal standards, devices, instruments of state influence on the
object of administration.

Practical experience of social capital revival is generalized in the
thesis, main conditions and tendencies of social capital formation are
manifested.

Principal ways of social capital formation, including the increase of
state support, the application of programme-aimed methods, the
directions of investing, the revival of cooperation movement are
suggested.

Key words: public administration, the mechanism of public
administration, social capital, models, cooperation, investing,
standards, values, trust, archetypes, networks, social interaction.

Підписано до друку 10.09.2007 р.

Формат 60х84 1/16 Папір офсетний №1

Друк офсетний. Тираж 100 пр. Зам. №8/40

Друк ТзОВ “Простір-М”

м. Львів, вул. Чайковського, 27

Похожие записи