АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

МАСЛОВ АНАТОЛІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 17.023.31

Маргінальна особистість як предмет соціально-філософського аналізу

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Житомирському державному технологічному університеті,
Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Муляр Володимир Ілліч,

Житомирський державний технологічний університет, завідувач кафедри
гуманітарних наук.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бех Володимир Павлович,

Інститут соціальної роботи та управління Національного педагогічного
університету імені М.П. Драгоманова, директор;

кандидат філософських наук, доцент

Зелінський Микола Юхимович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри
філософії гуманітарних наук.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти Національної академії наук
України, кафедра філософії (м. Київ).

Захист відбудеться 11 березня 2004 р. о 14.00 на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти
Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул.
Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту вищої освіти
Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул.
Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий 10 лютого 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена як потребами практичного
характеру, так і необхідністю її наукового аналізу. Здобуття Україною
незалежності, зміна суспільного ладу, радикальне переосмислення
генеральних орієнтирів привели до кардинальних змін у всій системі
суспільних відносин. Життя сучасних народів, суспільних груп та
індивідів як в глобальному, так і в національному масштабі відбувається
в умовах трансформаційних процесів, постійного ушвидшення їх темпів.
Стрімко змінюються стандарти життєдіяльності особистості та соціуму.
Відходять в минуле зразки, які ще донедавна вважалися найвищим
досягненням людських сил. Відкриваються все нові й нові грані буття
людини, життєдіяльності особистості. В цих умовах активно проявляється
творча сутність самої особистості, її постійне прагнення невідомого,
утаємниченого, екзистенційного.

Особистість – безпосередня дійова особа соціуму, його творець і
результат. Будучи органічною ланкою суспільного буття, активним творцем
соціальності, вона несе на собі відбиток усіх суперечностей останнього.
В життєдіяльності особистості постійно відтворюється гостра потреба
соціальної адаптації, буттєвої укоріненості. При цьому постає небезпека
бути відторгнутою швидкозмінюваними процесами соціуму, викинутою на його
периферію, виявитись на зламі соціального або за його межами.
Маргінальність – один з таких прикладів, термінологічно зафіксованих
соціальною філософією лише недавно.

Маргінальність, маргінальні процеси, маргінальна людина, маргінальна
особистість – явища, які сьогодні стали частиною суспільного та
індивідуального життя. Їх наростання в останні десятиріччя – очевидний
факт. Маргінальність – це не тільки одна із сторін життєдіяльності
людини. Є підстави стверджувати, що в сучасному суспільстві з’явились
цілі маргінальні групи, суспільні прошарки, а в загальноцивілізаційному
контексті і маргінальні народи. Наростання явища маргінальності в
історичному аспекті викликали до життя теоретичну її рефлексію на рівні
наукових розвідок.

Посилення уваги до явища маргінальної особистості не випадкове. Воно
зумовлене, насамперед, тією роллю, яку відіграють маргінали в сучасних
реаліях. Нерідко вони – “дно” суспільного життя. Але й так само нерідко
– вони авангард суспільства, провідники майбутнього, його нових форм і
зразків. Громадська думка, реакція державних інституцій на явище
маргінальності і до сьогодні залишаються, великою мірою, такими, якими
вони були впродовж віків – в цілому негативними. Нерідко це призводить
до виникнення соціальних конфліктів на етнічному, релігійному,
демографічному, матеріально-економічному і т.д. ґрунті. Стандарти
ставлення до маргіналів, що склалися раніше, сьогодні заважають
адекватній природі розвитку цього явища, реакції на вказані конфлікти з
боку соціуму. Чітко виявилась глибока суперечність між очевидним фактом
зростання впливу маргінала на розвиток сучасного суспільства і
однозначно негативним до нього ставленням з боку соціуму. Така
суперечність переросла сьогодні в гостру суспільну проблему.
Актуальність об’єктивного наукового аналізу маргінального стає
очевидною. В першу чергу на рівні соціальної філософії як методології
соціального знання.

Науковий інтерес до проблеми маргінальної особистості зумовлений також
потребами розвитку самої теорії. В першу чергу це стосується соціальної
філософії, яка покликана обґрунтувати роль та місце маргінальної
особистості в сучасному суспільному житті. Реальності останнього
актуалізують необхідність глибокого аналізу взаємозв’язку соціуму з
маргінальною особистістю, відповідної розробки понять та категорій, що
позначають це явище. Поняття “маргінальна особистість” потребує
відповідного визначення.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Тема порубіжного, такого, що
знаходиться на зламі двох чи кількох соціокультурних стилів існування
індивіда, особистості стає об’єктом філософського аналізу вже в античні
часи в творах Геракліта, Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля,
Епікура, Сенеки та інших. В подальшому звертались до цих проблем
Августин Блаженний, Еріугена, Екхарт. У вітчизняній
соціально-філософській думці найдавніших часів роздуми про унікальність
індивіда, його свободу знаходимо у Володимира Мономаха.

Нова хвиля актуалізації проблеми особистості, яка так чи інакше не
вписувалась в звичні норми існування, традиційні способи
життєдіяльності, пов’язана з епохою Відродження. Саме в цей час
західноєвропейська цивілізація започаткувала суспільне конституювання
своєрідності, неповторності, унікальності індивідуального буття
особистості, свободи індивіда. Значно розширилось коло дослідників, які
працювали над проблемою співвідношення індивідуального та суспільного.
Серед них – Данте Аліг’єрі, Ф.Петрарка, П.делла Мірандола, М.Кузанський
тощо. В Нові часи до них приєдналися Ф.Бекон, Р.Декарт, Б.Спіноза,
П.Гольбах, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант, Й.Фіхте, Г.Гегель, Л.Фейєрбах, К.Маркс,
Ф.Ніцше. Вітчизняна соціально-філософська рефлексія проблеми
представлена В.Соловйовим, М.Бердяєвим та іншими. Головною особливістю
досліджень проблеми маргінальної особистості до минулого століття було
те, що вона не вирізнялась як самостійне питання теорії, а була
органічно “вмонтована” в коло фундаментальних проблем життя суспільства
і розглядалася в контексті взаємовідносин індивідуального і суспільного,
одиничного і загального.

Вирішальним в суспільному і теоретичному конституюванні явища
маргінальності в цілому, маргінальної особистості зокрема, стало ХХ
століття. Кульмінаційним моментом в цьому контексті стали роботи
американського дослідника Р.Парка “Місто Чикаго” (1925 р.) та “Людська
міграція і маргінальна людина” (1928 р.). Цей автор ввів у науковий
вжиток поняття маргінальності, визначивши її як стан індивідів, які
знаходяться на межі двох різних, конфліктуючих між собою життєвих
укладів, способів життя, культур, рас. Р.Парк поклав початок системним
дослідженням маргінальної людини. В подальшому американську традицію
аналізу маргінальності продовжили Т.Веблен, Е.Стоунквіст, Д.Головенський
та інші. Так склалася культурологічна концепція маргінальності.
Європейська традиція дослідження маргінальності пов’язана з працями
французького вченого А.Фаржа. Вона в цілому є обґрунтуванням
соціально-структурної маргінальності. Помітними постатями в розробці
цієї концепції стали також Я.Штумський, Б.Манчіні та інші.

Історія вітчизняних наукових розвідок маргінальності, маргіналів
починається в кінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, коли
було надруковано дві статті російського дослідника Є.Старикова в
журналах “Рабочий класс и современный мир” та “Знамя”. В них автор
зробив одну з перших спроб теоретичної актуалізації явища
маргінальності, досліджуючи процеси індустріалізації радянської доби. До
першовідкривачів маргінальності у вітчизняному соціально-філософському
просторі можна віднести також М.Тьомкіна, Є.Рашковського, Б.Шапталова,
В.Шапінського. Зокрема, М.Тьомкін аналізує місце і роль лінійних
керівників в традиційній системі управління, визначаючи рівень їх
статусної маргінальності. Про культурні аспекти маргінальності йдеться в
публікаціях В.Шапінського. Є.Рашковський визначає поняття маргіналів,
обґрунтовує об’єктивні причини виникнення маргінальних ситуацій,
актуалізує проблему маргіналів та маргінальності для долі сучасної
демократії. Б.Шапталов розглядає специфічну проблему масового
декласування усіх верств громадян в умовах побудови соціалізму
радянського типу.

Одним із здобутків вітчизняної науки в дослідженні маргінальності є
спроба систематизації різних підходів до її аналізу, зокрема в роботах
К.Феофанова та Н.Фролової. А.Атоян обґрунтовує ідею соціальної
маргіналістики як нового міждисциплінарного напрямку в дослідженні явища
маргінальності. Свою позицію він виводить з природи маргінального як
досить складного явища, цілісний аналіз якого можливий лише при
взаємодії цілого ряду наук про суспільство і людину.

Однією з перших в російській філософській думці актуалізувала проблему
маргінальної ситуації С.Кагермазова. Проаналізувавши позиції західних
авторів (А.Антоновського, А.Керкхоффа, Б.Беррі, А.Гріна та ін.), вона
обгрунтувала загальну схему виникнення маргінальної ситуації, здійснила
аналіз психології маргінальності, окреслила межі маргінальної
особистості. В.Муляр вперше актуалізував явище маргінальної особистості
в контексті її самореалізації. З його точки зору маргінал – це нерідко
той, що не знайшов можливостей самовираження, повного розкриття власних
сил.

Вітчизняні розвідки проблеми маргінальної особистості спираються на
загальнофілософські дослідження особистості, її життєдіяльності,
об’єктивних і суб’єктивних факторів самореалізації, самоствердження. У
зв’язку з цим слід назвати праці К.Абульханової-Славської, В.Андрущенка,
С.Батеніна, Є.Бистрицького, Л.Буєвої, І.Ватіна, Г.Волинки, Є.Головахи,
Л.Губерського, Є.Желєзова, А.Здравомислова, Р.Карпінської, Л.Когана,
В.Малахова, М.Михальченка, В.Москаленко, І.Надольного, І.Резвицького,
Л.Сохань, В.Струтинського, В.Шановського, В.Шинкарука та інших.

Разом з тим, потрібно зазначити, що тема маргінальної особистості, як і
будь-яка актуальна наукова проблема, має широке поле для подальшого
дослідження. Насамперед, мова іде про необхідність цілісного
соціально-філософського аналізу маргінальної особистості, для чого
закладено лише основи в рамках зарубіжних і вітчизняних розвідок. В
цьому плані актуальним є історико-філософський аспект проблеми,
культурологічні та механізмені площини явища маргінальної особистості.

Аналіз стану та рівня наукового опрацювання теми дозволив авторові
сформулювати наукову проблему як прояв певних суперечностей. Перша з них
– це суперечність між очевидним у сучасних умовах зростанням явища
маргінальності в цілому, маргінальної особистості зокрема, і недостатнім
його осмисленням на рівні гуманітарного знання. Друга – суперечність між
науковими дослідженнями окремих сегментів явища маргінальної особистості
та нагальною необхідністю цілісного наукового, насамперед
соціально-філософського, його осмислення.

Виявлений рівень розробленості теми, її наукова та практична значущість
надають підстави авторові визначити головну мету і завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є розділом теми наукового дослідження кафедри гуманітарних наук
Житомирського державного технологічного університету “Проблеми адаптації
студентської молоді в сучасних умовах”.

Об’єктом дослідження є статусна, структурно-функціональна та
світоглядно-аксіологічна типологія особистості.

Предмет дослідження – маргінальна особистість, її сутність та соціальний
механізм розвитку з позицій соціально-філософського аналізу.

Мета дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження – створити
цілісну концепцію маргінальної особистості, розкрити її феномен з боку
історико-філософського та теоретико-методологічного осмислення.

Реалізація даної мети зумовила постановку і теоретичне вирішення
наступних завдань:

виявити методологічні засади дослідження маргінальної особистості в
соціальній філософії, їх взаємовідношення;

розкрити сутність маргінальної особистості та особливості її соціальної
структури, уточнити поняття маргінальної особистості;

дослідити соціальний механізм розвитку маргінальної особистості та
обгрунтувати його структуру;

показати культуроутворювальні засади процесу розвитку маргінальної
особистості;

здійснити контент-аналіз основних маргінальних груп в сучасному
українському суспільстві.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній
соціальній філософії створено цілісну концепцію маргінальної
особистості.

В дисертації сформульовано низку положень, що конкретизують наукову
новизну і виносяться на захист:

виявлено, що методологічні засади дослідження маргінальної особистості в
соціальній філософії формулюються у відповідності до вирішення
фундаментальної проблеми життєдіяльності суспільства про співвідношення
соціального та індивідуального, а тому теоретичного
суспільно-історичного конституювання свободи індивіда, його
індивідуальності (неповторності, унікальності, своєрідності тощо).
Соціальна філософія античності та середньовіччя моделюють особистість,
життєдіяльність якої здійснюється в рамках пріоритетності соціального
перед індивідуальним. З епохою Відродження цей стандарт поступово
змінюється, що зумовило послідовне конституювання маргінального і
теоретичну його актуалізацію в якості окремого предмета наукового
дослідження на початку минулого століття;

доведено, що маргінальна особистість – це поняття, яким соціальна
філософія фіксує соціальний статус індивіда, що здійснює свою
життєдіяльність на межі соціокультурних середовищ (або за нею), а його
особистісна структура є адекватним, як відображенням, так і творцем всіх
суперечностей цієї межі. Соціальна структура маргінальної особистості
характеризується домінуванням в її мотиваційній системі потреби в
самореалізації, свободі та індивідуалізації, вираженої в порубіжних
формах;

обгрунтовано, що сутність маргінальної особистості виявляє себе у
найрізноманітніших формах через дію соціального механізму її розвитку як
органічне продовження такої сутності. Соціальний механізм розвитку
маргінальної особистості – це цілісна система мотивів, способів та
засобів її життєдіяльності. Структуру соціального механізму розвитку
маргінальної особистості складають її мотиваційний рівень (система
потреб, інтересів, цінностей особистості), діяльнісний рівень (соціальна
активність, гіперактивність, творчість) та технологічний рівень
(культура);

розкрито вирішальну роль культури в процесі розвитку маргінальної
особистості, яка виступає умовою формування маргінального статусу
особистості, є соціальною детермінантою вказаного процесу, технологією
розвитку маргінальної особистості, своєрідним “соціальним передавачем”
людиноутворювального змісту діяльності;

визначено характер залежності між фундаментальною трансформацією
українського соціуму та масовою маргіналізацією різних його частин,
основні етапи формування маргінальної особистості в українському
суспільстві, основні маргінальні групи в сучасній Україні: апарат
управління, збіднілі верстви, безробітні, “елітна” група, пенсіонери,
молодь, мігранти та інші.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає,
насамперед, в актуалізації явища маргінальної особистості як предмета
соціально-філософського аналізу. В дисертації обгрунтовано методологічні
засади осмислення маргінальної особистості в історії соціальної
філософії, виявлена сутність маргінальної особистості та показані
особливості її структури. Уточнено поняття, визначена структурованість
соціального механізму розвитку маргінальної особистості, виокремлені
його вузлові елементи. Здійснений аналіз процесу маргіналізації
українського суспільства, охарактеризовані основні його етапи,
виокремлені маргінальні групи сучасної України. Розробка досліджуваних
проблем може стати основою поглибленому розумінню проблеми особистості,
її взаємодії з соціумом, розширювати методологічну базу аналізу
смисложиттєвих пошуків особистості, допомагати аналізові різних
стандартів життєдіяльності особистості.

Результати дисертаційної роботи можуть використовуватися як теоретична
база наукових розвідок в різних галузях гуманітарного знання:
соціології, психології, політології, етиці, педагогіці тощо. Дана робота
може стати методологічною базою для проведення соціологічних досліджень
особистості, її взаємодії із суспільством, використовуватись у
навчальному процесі, у підготовці та читанні спецкурсів з філософії,
психології та інших дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні проблеми та висновки роботи
оприлюднені у виступах на наукових конференціях різного рівня. Зокрема,
в Житомирі (ІV міжнародна науково-практична конференція в Житомирському
музеї космонавтики ім. С.П.Корольова “Людина і космос — 99”, вересень
1999 р.); Дніпропетровську (Всеукраїнська науково-теоретична конференція
в Дніпропетровському державному університеті “Україна в ХХІ столітті:
перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти”, травень 2000 р.);
Москві (наукова конференція в Російському державному гуманітарному
університеті «Сучасна гуманітарна наука в інтерпретації молодих
дослідників», червень 2002 р.); Запоріжжі (ІV Всеукраїнська
науково-методична конференція в Запорізькій державній академії
“Філософські, культурологічні, релігієзнавчі аспекти осмислення
сучасного світу та їх науково-методичне значення”, жовтень 2002 р.); V
Міжнародна науково-практична конференція в Житомирській філії вищого
навчального закладу “Відкритий міжнародний університет розвитку людини
“Україна” “Молодь в умовах нової соціальної перспективи”, травень 2003
р.”; ХІІ – 2000 р. та ХІІІ – 2002 р. військово-наукові конференції
ЖВІРЕ; Х – 1999 р., ХІ – 2001 р. та ХІІ – 2003 р. науково-методичні
конференції ЖВІРЕ. Результати дослідження були викладені на засіданнях
кафедри гуманітарних наук та науково-теоретичному семінарі викладачів
Житомирського державного технологічного університету.

Публікації. Результати дослідження відображені в наукових працях автора,
зокрема, у шести наукових статтях фахових видань. Серед них чотири
статті одноосібні і дві у співавторстві.

Структура та обсяг дисертації. Мета і завдання дослідження визначили
структуру дисертації. Вона складається зі вступу, двох розділів, перший
з яких має 2 підрозділи, а другий – 3 підрозділи, висновків та списку
використаної літератури з 206 найменувань. Обсяг дисертації складає 177
сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розглянуто ступінь
наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету, завдання, визначено
об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичну
значущість роботи, показано апробацію та структуру даного дисертаційного
дослідження.

Перший розділ “Методологічні засади дослідження маргінальної особистості
в соціальній філософії” складається з 2-х підрозділів. Перший з них –
“Соціально-філософське розуміння маргінального індивіда в традиційних
суспільствах” починається вирізненням ряду методологічних засновків
дослідження явища маргінальної особистості в соціальній філософії.
Перший з них зосереджує увагу дослідника на співвідношенні стандартного
і нестандартного, норми та відхилення. Другий актуалізує
індивідуальність як одну з найгостріших проблем не тільки усього
розвитку людства, але й наукових досліджень про людину та суспільство.
Індивідуальність особистості – це прояв, насамперед, внутрішньої свободи
особистості.

Означення методологічних засновків дало можливість сформулювати основне
поле пошуку явища маргінальної особистості в соціальній філософії –
взаємовідносини індивіда і суспільства, виявлення ролі та місця
особистості в цих взаємовідносинах в контексті співвідношення
соціального та індивідуального, стандартного і неповторного,
унікального, необхідного та свободного тощо.

В дисертації піддані аналізу погляди відомих представників античності –
Геракліта, Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Зенона,
Сенеки. Звичайно, всі вони розглядали буття індивіда в органічній
єдності з буттям соціуму, не виділяючи першого з другого. Разом з тим,
погляди вказаних древніх мислителів умовно можна розділити на такі, що
усякою мірою допускали факт неповторності, своєрідності, унікальності
індивіда, і на такі, які жорстко вписували життєдіяльність індивіда в
суспільні рамки. До перших необхідно віднести Геракліта, Демокрита,
Сократа і особливо Епікура. Разом з тим, якщо Геракліт і Сократ говорили
безпосередньо про вартість людської індивідуальності для суспільства, то
Демокрит і Епікур обгрунтовували цю ідею за допомогою атомарної теорії
світу. Прихильником же безумовного пріоритету загального над
індивідуальним був Платон. За його думкою, вся життєдіяльність індивіда
спрямовується виключно державними інтересами, а тому здійснюється не
заради індивіда, а держави. Серед філософів західноєвропейського
середньовіччя найбільша увага приділена Августину. Саме в поглядах цього
“отця церкви” концентрованим чином виражена головна світоглядна
парадигма взаємовідносин індивіда і суспільства західноєвропейського
середньовіччя – цілковите поглинання індивідуального Тотальним,
Абсолютним. Уникнути двоякості життя індивід може, за Августином, тільки
шляхом звільнення від самої свободної волі, тому що вона породжує гріх
та зло.

В цілому античність та середні віки подані в дисертації як часи, які
розглядають проблему маргінального індивіда однотипно. Однак, якщо
античність демонструє нам деякі варіанти вказаної проблеми, то
середньовіччя в цьому плані є фактично однотонним.

?

?

& T v

?

?

?

« T

r

?

?

&

&

F

&

F

&

F

&

&

oiooooeYooooooooooooooooo

єрі, висловлюючи думку про дві мети життя людини, говорить про те, що
людина не повністю залежна від Бога і її призначення не обмежується
тільки служінням Господу. Він уявляє особистість свободною і
відповідальною перед собою. Цей імператив волі людини і особистості ми
простежуємо на протязі всього часу Відродження у творах Ф.Петрарки, Дж.
Манетті, Піко делла Мірандоли, М.Кузанського та інших видатних його
представників. Погляди цілого ряду з них аналізуються в дисертації.

Нові часи лише посилили тенденцію атомізації західноєвропейського
суспільства і цей процес знайшов своє відображення в наукових
соціально-філософських дослідженнях людини, особистості і суспільства.
Зокрема в дисертації наводяться думки засновника новоєвропейської
філософії Ф.Бекона щодо незалежної, вольової, творчої особистості, яка
необхідна як повітря новому часові. Англійський мислитель на сто
вісімдесят градусів повертає світоглядну парадигму Середньовіччя. Він
говорить про людей, які готові задовольнитися малим, вже досягнутим як
про ненормальних, як про таких, що не відповідають новим стандартам.
Вони для Ф.Бекона – фактично маргінали. Такі ж маргінали для Р.Декарта
ті, хто не здатний на сумнів, оскільки сумнів завжди передбачає
інваріантність, позанормовість.

Вважаючи свободу пізнаною необхідністю, П.Гольбах аналізує місце людини
в суспільстві. Він фактично переставив місцями норму і позанормове: на
його думку фаталіст не буде небезпечним громадянином, він не буде
порушувати суспільного спокою, оскільки таке його становище визначене
долею і є тому нормальним. Маргінальним же буде той, хто спробуватиме
змінити свою долю, змінити природну необхідність. Погляди П.Гольбаха на
певний час визначили методологію норми і відхилення у
західноєвропейській філософії. У дисертації аналізуються також погляди
Ж.-Ж.Руссо, І.Канта, Г.Фіхте, Г.Гегеля, Л.Фейєрбаха та інших.

Важливу роль у теоретичному конституюванні проблеми маргінальної
особистості зіграла Марксова концепція відчуження. Показавши останнє як
наслідок невідповідності процесів опредметнення і розпредметнення,
німецький філософ звів відчуження до рівня масового явища. А відтак, за
логікою Маркса, сучасне йому суспільство неминуче породжує маргінальні
групи, класи, цілі спільності людей. Фактично, за думкою вченого, все
суспільство є маргінальним, оскільки воно побудоване таким чином, що
функціонує в ненормальному режимі. А в нормальному воно перебуває лише
тоді, коли його члени реалізують свою тваринну сутність.

Соціально філософська концепція К.Маркса справила великий вплив на долю
подальших наукових досліджень маргінальності. В дисертації подаються
погляди Ф.Ніцше, В.Соловйова, М.Бердяєва. Однак кульмінаційним моментом
процесу теоретичного конституювання проблеми маргінальної особистості
автор вважає роботу Р.Парка “Місто Чикаго” (1925 р.), в якій
американський дослідник вперше охарактеризував маргінала (на прикладі
життя мулатів), а 1928 року статтею “Людська міграція і маргінальна
людина” в “Американському соціологічному журналі” ввів у науковий вжиток
відповідний термін. З того часу почалися системні дослідження
маргінальності, маргінальної людини, маргінальної особистості, які
сформувалися в два основні напрямки: концепцію культурної маргінальності
(Р.Парк, Т.Веблєн, Е.Стоунквіст, Д.Головенський та ін.) та концепцію
соціально-структурної маргінальності (А.Фарж, Я.Штумський, Б.Манчіні та
ін.). Перша з них представляє американську традицію, друга –
західноєвропейську.

В дисертації подана історія вітчизняних досліджень маргінальності,
маргінальної особистості, яка почалася роботами Є.Старикова 1989 року.
Піддані аналізу праці Є.Рашковського, Б.Шапталова, А.Газізової,
Б.Шапінського, А.Атояна, Н.Фролової, І.Попової, В.Муляра, К.Феофанова,
С.Кагермазової та інших.

Другий розділ “Маргінальна особистість: сутність, особливості структури
та соціальний механізм розвитку” складається з 3-х підрозділів. У
першому підрозділі “Поняття маргінальної особистості та особливості її
соціальної структури” аналізуються різні підходи до визначення поняття
маргінальної особистості. Зазначається, що вчені, починаючи з Р.Парка,
однозначно акцентують увагу на проміжному, порубіжному становищі
маргінала, виводячи з цього його сутність. Однак в подальшому ця
сутність визначається по-різному, в залежності від завдань, які ставлять
перед собою різні автори.

В дисертації реалізовано авторський підхід у визначенні маргінальної
особистості. Насамперед робиться наголос на фіксації внутрішньої
роздвоєності маргінальної особистості. Ця роздвоєність випливає з того,
що на неї одночасно діють протилежні, суперечливі, часом антагоністичні
по суті та змісту культурно-духовні, економічні, соціально-політичні та
інші фактори. По-друге обґрунтовується думка про те, що маргінальна
особистість, хоча і виводиться з об’єктивних умов існування, сама ж
виступає при цьому як суб’єкт соціальної дії. Маргінал – це не тільки
індивід, якого створило суспільство. Маргінал – це особистість, яка
нерідко сама себе створила. Тому розуміння діалектики об’єктивного та
суб’єктивного в індивідові – необхідна теоретична настанова на шляху
виведення поняття маргінальної особистості. Нарешті, сутність явища
маргінальної особистості не піддаватиметься науковій рефлексії поза
аналізом динамічних, процесуальних площин цього процесу. Адже не існує
емпірично чітко фіксованої межі між останніми якостями, притаманними
особистості, що виходить з однієї соціальної спільноти, та новими
якостями особистості в новій соціальній спільноті. Це означає, що
характерним для маргінальної особистості є період боротьби старого та
нового. В цей період особливо яскраво проявляються її внутрішні
суперечності та роздвоєність.

Реалізація показаного вище підходу до аналізу сутності маргінальної
особистості дала змогу сформулювати попереднє її поняття. Маргінальна
особистість – це об’єкт та суб’єкт суспільних відносин, що знаходиться
на межі (або за межею) соціокультурних середовищ, відображає в собі їх
сутнісні ознаки (логотип) та є носієм системи суперечностей перехідного
періоду.

Друга частина вказаного підрозділу доповнює аналіз сутності маргінальної
особистості, але в контексті дослідження особливостей її соціальної
структури. Таке завдання означено в контексті досить обширної наукової
літератури щодо структури особистості взагалі і практично відсутньої в
соціальній філософії постановки питання про соціальну структуру саме
маргінальної особистості. Специфіка даної частини підрозділу полягає в
тому, що особливості структури маргінальної особистості аналізуються на
рівні базового її елемента – потреб. Автор особливу увагу концентрує на
системі потреб, сформульованій американським вченим А.Маслоу. Наводиться
думка американського вченого, що люди мотивовані для пошуку особистих
цілей, і це робить їх життя значущим та осмисленим. В міру задоволення
одних потреб формуються інші, і в міру їх реалізації з’являються все
нові і нові. Завершує піраміду потреб особистості потреба
самоактуалізації (самореалізації). Вона характеризується як бажання
людини стати тим, ким вона може стати, досягти вершини свого потенціалу.
Автор дисертації робить висновок про те, що потреба самоактуалізації є
чи не головною рушійною силою маргіналізації особистості. В соціальній
структурі маргінальної особистості ця потреба загострюється в своїх
крайніх, порубіжних формах, що виводить її на рівень своєрідного
абсолюту. Її практичне задоволення (чи незадоволення) зумовлює адекватну
діяльність особистості. Вона виходить за рамки нормального. Цим вказана
потреба викликає або недосягнення нижньої межі нормального в соціумі,
або перехід його верхньої межі. В результаті соціум одержує або приклад
власного “дна”, або приклад зразка власного майбутнього.

В кінці підрозділу подане поняття маргінальної особистості. Маргінальна
особистість – особистість, яка здійснює свою діяльність на межі
соціокультурних середовищ (або поза нею), особистісна соціальна
структура якої є адекватним як відображенням, так і творцем всіх
суперечностей цієї межі, характеризується домінуванням в її мотиваційній
системі потреби в самореалізації в порубіжних формах.

У другому підрозділі “Соціальний механізм розвитку маргінальної
особистості та його культурологічна домінанта” констатується, що
науковий аналіз сутності маргінальної особистості не може бути цілісним
без дослідження механізму прояву такої сутності. Дослідження цієї
проблеми показало, що загальну структуру соціального механізму процесу
формування маргінальної особистості складають її три елементи. Першим з
них є мотиваційна структура особистості, де домінантною виступає потреба
в самореалізації, свободі, індивідуалізації. Ця частина соціального
механізму розвитку маргінальної особистості відображає його
детермінаційний аспект. Другий елемент включає способи становлення і
розвитку такої особистості. Їх серцевиною виступає діяльність та її
якісні стани – соціальна активність, гіперактивність, творчість тощо. Ця
частина відображає динамічний аспект механізму розвитку маргінальної
особистості. Третім елементом виступає культура. Роль культури в даному
процесі багатогранна, різновекторна, однак в контексті соціального
механізму її функція в цілому обгрунтовується як технологічна.

В процесі розвитку маргінальної особистості культура відіграє особливу
роль. Ця її особливість полягає в тому, що культура є і умовою
формування маргінального статусу особистості, і його соціальною
детермінантою. Разом з тим, культура – це технологія процесу
маргіналізації особистості. Вона є обов’язковим, а відтак провідним
елементом соціального успадкування індивідом усталених норм життя. Разом
з тим, культура – це провідний фактор, який провокує становлення
неординарних, відхилених, нестандартних життєвих орієнтацій. Нарешті,
культура є певним “фоном”, в рамках якого здійснюється процес
маргіналізації особистості. Це означає, що соціальний механізм розвитку
маргінальної особистості в своїй основі має культурологічну домінанту.

У третьому підрозділі “Сучасне українське суспільство: основні
маргінальні групи” аналізуються процеси маргіналізації населення
України. Акцентується увага на глобальності цього процесу. В сучасних
умовах значно прискорюються процеси переосмислення дійсності,
відбувається переорієнтація поглядів на нові реалії, корінна переоцінка
суспільних цінностей, умов існування та діяльності людини. Як наслідок –
посилюються зовнішні умови маргіналізації та її масштаби . Значно
збільшується кількість та розміри маргінальних груп людей.

В процесі маргіналізації українського суспільства можна умовно виділити
чотири періоди. Перший – період побудови радянського суспільства (1917
р. – середина 80-х років минулого століття). Це період тоталітаризму.
Крім того, він характеризується величезними зрушеннями в народному
господарстві, які зумовили гігантські масштаби міграції, урбанізації,
зміни соціального статусу маси людей. Протягом довгого часу формувалась
людина з подвійною, а часом і з потрійною мораллю. Другий період – від
середини 80-х до початку 90-х років минулого століття. Цей період
характеризується глибокими зрушеннями, насамперед,
соціально-психологічного характеру. В короткий строк вдалося зруйнувати
систему цінностей, яка формувалась і діяла досить довгий час, не
замінивши її новою. Як результат – формування “розчарованої”, такої, що
суттєво втратила світоглядні орієнтири, людини. Третій період – період
“первинного накопичення капіталу” (початок – кінець 90-х років минулого
століття). Цей період маргіналізації українського суспільства зумовлений
процесами революційної модернізації суспільства. Вони супроводжувались
надзвичайно високими темпами майнової поляризації населення, збагаченням
невеликої за відсотковими показниками кількості людей і загальним
значним збіднінням маси громадян при фактичній відсутності середнього
класу, який є стабілізуючим фактором будь-якого суспільства. Четвертий
період – період відносної стабілізації (кінець 90-х років минулого
століття до теперішнього часу). Цей період характеризується початком
вирівнювання показників економічного розвитку держави, кристалізації
соціальної структури суспільства, формуванням відносно сталих соціальних
відносин, відносною адаптацією маси людей до свого злиденного становища.

Значна увага в дисертації приділена аналізу деяких основних маргінальних
груп сучасного українського суспільства. Серед них – апарат управління,
збіднілі верстви населення, безробітні, “елітна” група населення, люди
похилого віку, молодь, мігранти та ін.

У висновках підведені основні підсумки дисертаційного дослідження, а
також накреслені перспективи подальших наукових пошуків проблеми
маргінальної особистості. Насамперед зазначається, що головним висновком
дисертаційної роботи є розуміння маргінальної особистості важливим
предметом соціальної філософії. Такий її статус зумовлений тим, що
маргінальність, маргінальна особистість – фундаментальна проблема
суспільного розвитку. Вона належить до кола тих суспільних явищ, які в
сукупності визначають обличчя будь-якого соціуму, складають його
серцевину, внутрішню сутність. Важливою особливістю явища маргінальної
особистості є її чітко виражений практичний характер.

Термінологічно проблема маргінальної особистості конституюється на
початку ХХ століття, однак є присутньою на протязі всієї соціальної
філософії. В традиційних суспільствах вона органічно вплетена в
пріоритет загального над індивідуальним, а з епохою Відродження ця
парадигма поступово набирає протилежного характеру, що виразилось в
якісному розширенні рамок маргіналізації.

Маргінальна особистість – особистість, яка здійснює свою діяльність на
межі соціокультурних середовищ (або поза нею), особистісна соціальна
структура якої є адекватним, як відображенням, так і творцем всіх
суперечностей цієї межі, характеризується домінуванням в її мотиваційній
системі потреби в самореалізації в порубіжних формах.

Соціальний механіз розвитку маргінальної особистості є цілісною
системою мотивів, способів та засобів її життєдіяльності. Складовими
його елементами є мотиваційна, діяльнісна та технологічна структури
особистості. В цілому соціальний механізм розвитку маргінальної
особистості функціонує на тлі культурологічної домінанти.

Історія маргіналізації українського суспільства охоплює період від 20-х
років минулого століття і налічує чотири основних етапи. Серед основних
маргінальних груп сьогодні – державний аппарат управління, збіднілі
верстви, безробітні, ”елітна” група населення, пенсіонери, молодь,
мігранти.

Маргінальна особистість – досить резонансна практична проблема, а тому
має потужні резерви теоретичного осмислення.

Основні результати дисертаційного дослідження відображені в наступних
публікаціях:

1. Маслов А.О. Маргіналізм у сучасному суспільстві // Людина і космос –
99. Збірник наукових праць. Додаток до наукового журналу “Персонал”. –
Київ: МАУП. – 1999. – № 6 (54). – С. 55-58.

2. Маслов А.О. Маргінальна особистість у структурі суспільства // Вісник
Дніпропетровського університету. Соціологія, філософія, політологія. –
Випуск 6. – Дніпропетровськ: ДДУ. – 2000. – С. 81-85.

3. Маслов А.О. Маргінальна особистість в системі сучасних інститутів та
спільнот // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах.
– Дніпропетровськ: ДДУ. – 2000. — № 3 (11). – С. 81-84.

4. Муляр В.І., Маслов А.О. Основні підходи до розуміння маргінальної
особистості в епоху Відродження // Філософія. Культура. Життя. – 2001. –
Вип. 10. – С. 90-94. (Співавт. 0,3 д.а.)

5. Муляр В.І., Маслов А.О. Основні підходи до розуміння маргінальної
особистості в традиційних суспільствах // Грані. – 2001. — № 3. – С.
79-81. (Співавт. 0,3 д.а.)

6. Маслов А.О. Маргінальна особистість: основні підходи до її визначення
// Мультиверсум. – 2003. – № 33. – С. 116-123.

Анотації

Маслов А.О. Маргінальна особистість як предмет соціально-філософського
аналізу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена маргінальній особистості як предмету
соціально-філософського аналізу. Створена цілісна концепція маргінальної
особистості з боку історико-філософського та теоретико-методологічного
її осмислення. Виявлені основні методологічні засади дослідження
маргінальної особистості в соціальній філософії, розкрита сутність
маргінальної особистості та особливості її соціальної структури,
визначені основні частини соціального механізму розвитку маргінальної
особистості та його структура, обгрунтований культурологічний характер
процесу розвитку маргінальної особистості, здійснений контент-аналіз
етапів маргіналізації українського суспільства та основних маргінальних
груп.

Ключові слова: маргінальність, маргінальна особистість,
індивідуальність, норма, відхилення, самореалізація, культура.

Маслов А.А. Маргинальная личность как предмет социально-философского
анализа. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. –
Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена маргинальной личности как предмету
социально-философского анализа. Создана целостная концепция маргинальной
личности с точки зрения историко-философского и
теоретико-методологического её осмысления. Выявлены методологические
основы исследования маргинальной личности в социальной философии,
раскрыта сущность маргинальной личности и особенности её социальной
структуры, определены узловые части социального механизма развития
маргинальной личности и его структура, обоснован культурологический
характер процесса развития маргинальной личности, осуществлён
контент-анализ этапов маргинализации украинского общества и основных
маргинальных групп.

При определении понятия “маргинальная личность” автор обращается к
истории социальной философии, в которой проблема человека и личности
занимает существенное место. При этом внимание концентрируется на
проблеме нестандартной личности, проявлениях случайного, ненормального,
уникального в ее поведении, что постоянно имело место в истории
философии, начиная по крайней мере с античности.

В диссертации показано, что маргинальная личность как философская
категория в научное употребление введена вначале прошлого столетия. В
предыдущих же социально-философских исследованиях она анализируется в
соответствии с решением проблемы соотношения социального и
индивидуального, нормы и отклонения, свободы и зависимости индивида, его
индивидуальности. Эпоха Возрождения стала поворотной от приоритетности
социального над индивидуальным в соотношении “индивид-общество” в
Античности и Средневековьи, к приоритету индивидуального над социальным
в обществах современного типа. Это обусловило последовательное
конституирование маргинального и теоретическую его актуализацию как
отдельного предмета научного исследования.

Автор обосновывает, что маргинальная личность – понятие, которым
социальная философия фиксирует социальный статус индивида,
осуществляющего свою жизнедеятельность на границе социокультурных сред
(или за ней), а его личностная структура есть адекватным как
отображением, так и творцом всех противоречий этой границы. Социальная
структура маргинальной личности характеризуется доминированием в ее
мотивационной системе потребности в самореализации, свободе и
индивидуализации, выраженной в пограничных формах.

В работе утверждается, что органическим продолжением сущности
маргинальной личности выступает социальный механизм ее развития, который
есть целостной системой мотивов, способов и средств жизнедеятельности.
Структуру социального механизма развития маргинальной личности
составляют ее мотивационный уровень (система потребностей, интересов,
ценностей личности), деятельностный уровень (социальная активность,
гиперактивность, творчество) и технологический уровень (культура).

В диссертации определено, что особую роль в процессе развития
маргинальной личности играет культура. Она выступает условием
формирования маргинального статуса личности. Кроме того, культура – это
социальная детерминанта вышеназванного процесса. Наконец, она
одновременно является технологией развития маргинальной личности. Таким
образом, культура – своеобразный базис общего процесса формирования
маргинальной личности, а его социальный механизм функционирует на основе
культурологической доминанты.

Осуществлен анализ процесса маргинализации украинского общества.
Определено, что этот процесс осуществляется на фоне мировых глобальных
процессов. Степень маргинализации разных групп украинского общества
неодинакова, но ее проявления характеризуются устойчивыми чертами. В
процессе маргинализации украинского общества автор определяет четыре
периода: период строительства советского общества, период развала СССР,
период “первоначального накопления капитала”, период относительной
стабилизации. Значительное внимание в диссертации уделено анализу
некоторых основных маргинальных групп современного украинского общества,
среди которых аппарат управления, бедные слои населения, безработные,
“элитная” группа населения, люди преклонного возраста, молодежь,
мигранты и др.

Ключевые слова: маргинальность, маргинальная личность,
индивидуальность, норма, отклонение, самореализация, культура.

Maslov A.A. Marginal personality as the subject of social-philosophical
analysis. – Manuscript.

Thesis for the Candidate`s Degree in Philosophy in speciality 09.00.03
– Social Philosophy and Ph Житомирському державному технологічному
університеті ilosophy of History. Institute of Higher Education of the
Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.

Ph dissertation considers a marginal personality as the subject of
social-philosophical analysis. The integral conception of marginal
personality from historic-philosophical and theoretical-methodological
point of view is established. The main methodological bases of marginal
personality in the field of philosophy are investigated. The essence of
marginal personality and the peculiarities of it`s social structure is
presented. The basic parts of social mechanism in marginal personality
development and it`s structure are specified. The culturalogical
character of marginal personality development, the content-analysis of
marginalization in ukrainian society and it`s marginal groups is
grounded.

The key words: marginalization, marginal personality, individuality,
norm, deviation, self-realization, culture.

Підписано до друку 26.01.2004 р. Формат 60х90/16

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9

Тираж 100 прим. Зам. № 27

Редакційно-видавничий відділ

Житомирського державного технологічного університету

10005, м. Житомир, вул. Черняховського, 103

PAGE 1

Похожие записи