МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОЛЬХОВСЬКИЙ Василь Олексійович

УДК 611.33:611.831.919:611.839.31:611.136.4

Макромікроскопічна та мікроскопічна анатомія нервів і судин шлунка
людини на етапах онтогенезу

14.03.01 — нормальна анатомія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор

Лупир Віктор Михайлович,

Харківський державний медичний університет,

завідувач кафедри анатомії людини.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Костиленко Юрій Петрович,

Українська медична стоматологічна академія МОЗ України (м. Полтава),
завідувач кафедри анатомії людини;

доктор медичних наук, професор Козлов Володимир Олексійович,
Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, завідувач
кафедри анатомії людини;

доктор медичних наук, професор Ахтемійчук Юрій Танасович,

Буковинська державна медична академія МОЗ України (м. Чернівці),
завідувач кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії.

Провідна установа: Луганський державний медичний університет МОЗ
України.

Захист відбудеться “ 25 ” червня 2004 р. о 9.00 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському
державному медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Правди, 12).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного

медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна,4).

Автореферат розісланий “ 22 ” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент Терещенко А.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема детального вивчення анатомії периферійної
нервової системи людини, зокрема структурної організації її автономної
(вегетативної) частини, сьогодні все більше привертає увагу спеціалістів
теоретичної та практичної медицини (Умовист М.Н., Чайковский Ю.Б., 1987;
Голуб Д.М. и др., 1990; Лупир В.М., 1990,2002; Абдулаев М.С., 1997,2002;
Стовичек Г.В., 1998; Бобрик І.І., 2002; Куприянов В.В. и др., 2002;
Яценко В.П., 2002; Бобин В.В. и др., 2003; Berger A., 2000; Blat
S. et al., 2001; Miao F.J. et al., 2004). Подібні дослідження значно
розширюють сучасні уявлення про особливості функціонування внутрішніх
органів та систем, відкривають нові перспективи до розуміння перебігу
багатьох хвороб (Головач І.Ю., Позур Н.З., 1995; Алексина Л.А., Корнетов
Н.А., 1998; Аруин Л.И. и др., 1998; Зоря А.В. та ін., 2000; Федонюк
Я.І., 2000; Гнатюк М.С., Шамрай Н.В., 2003; Cuschieri A., 1996; Dixon
K.D. et al., 2000). Актуальність їх доведена виникненням нового напрямку
в морфології — нейрогастроентерології. Потреба в наукових дослідженнях
анатомії органів шлунково-кишкового тракту підтверджена III Національним
конгресом анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України
(Київ, 2002), Самітом нормальних анатомів України та Росії (Тернопіль,
2003), в резолюціях яких подібні дослідження є пріоритетними.
Актуальними є також висновки деяких авторів (Ноздрачев А.Д., 2002) про
те, що варто знову повернутися до ідеї Дж. Ленглі щодо виділення
ентеральної нервової системи та нервових сплетень інших внутрішніх
органів, які володіють моторною активністю, в особливий, третій,
метасимпатичний (вісцеральний), відділ автономної (вегетативної) частини
периферійної нервової системи. Зазначені погляди вчених грунтуються на
схожій будові вказаних сплетень та спільному їх походженні (Лобко П.И.,
1998; Арчакова Л.И., Новаковская С.А., 2002; Лопатина Е.В. и др., 2002).

Дослідження вікових закономірностей розвитку органів і систем людини є
предметом одного з важливих напрямків сучасної морфології – ауксології
(вікової антропології). Зрештою, вивчення мінливості соматичної
організації людини на етапах онтогенезу завжди було актуальною проблемою
для вітчизняних морфологів (Бобрик И.И., Минаков В.И., 1990; Скрипников
Н.С. и др., 1997; Круцяк В.М. та ін., 1998; Ахтемійчук Ю.Т., 2002;
Шапаренко П.П. та ін., 2002).

Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених анатомії нервів
шлунка людини (Швалев В.Н. и др., 1989,2002; Skandalakis L.J. et al.,
1993; Guo J.J. et al., 2001; Wozniac W., 2002), особливості їх будови в
різних вікових групах людини висвітлені фрагментарно. В науковій
літературі відсутні детальні відомості про вікові зміни зовнішньої та
внутрішньої будови нервів шлунка. Особливо актуальна ця проблема нині,
коли не лише хірургія, а й інші клінічні спеціальності розвиваються як
науки вікові. На основі анатомо-фізіологічних особливостей кожного
вікового періоду розробляються відповідні методи діагностики та
лікування різноманітних хвороб (Дулькин Л.А., Скопцова О.Б., 1990;
Ватаман В.М., Слонецький Б.І., 1998; Єрмольєв В.О., 1998; Кодиров О.З. и
др., 1998; Николаева Н.Н. и др., 2000; Боднар Б.М. та ін., 2002; Бурих
М.П., Ахтемійчук Ю.Т., 2002).

У складному комплексі морфологічних та патофізіологічних реакцій при
захворюваннях шлунка особливе місце належить порушенню мікроциркуляції,
гемодинаміки та реології крові, які відіграють значну роль у патогенезі
його захворювань (Отеллин В.А., Буколова Р.П., 1990; Передерий В.Г.,
1997; Шкодівський М.І., Пікалюк В.С. з співав., 2002; Бобрик І.І.,
Черкасов В.Г., Шевченко О.О., 2003; Evans J.P., Scmith R., 1997). Тому
подальше вивчення особливостей будови мікросудин шлунка людини за
допомогою сучасних методів вельми актуальне (Васина Е.Н., Кошев В.И.,
1988; Заболотько Л.А., 1990; Сухінський В.К., 1996). Одним із таких
методів у анатомічних дослідженнях останніх років є метод скануючої
електронної мікроскопії корозійних препаратів (СЕМКП). Даний метод є
найбільш інформативним в оцінці тривимірної організації
мікроциркуляторного русла (Маковецкий В.А., Мишалов В.Д., Козлов В.А.,
1990). Проте метод СЕМКП з метою вивчення ангіоархітектоніки шлунка
людини досі не використовувався.

Актуальною проблемою сучасної морфології також є дослідження основних
форм просторової організації внутрішніх органів та факторів, які
визначають варіанти їх анатомічної мінливості (Никитюк Б.А., 1990;
Романов П.А., Колтонюк В.М., 1990; Сапин М.Р., 2000; Малиновская Е.В.,
2002; Шапаренко П.П., Гумінський Ю.Й., 2002; Беков Д.Б., Вовк Ю.Н.,
2003; Костиленко Ю.П., 2003; Соколов В.В., 2001,2003). Клінічне
значення цієї проблеми пов’язано з перспективним інтегративним розвитком
технологій прогнозування, діагностики і скринінгу захворювань людини
(Твердохлеб И.В. и др., 1996; Островерхов Г.Е., 1997; Ковальський М.П.
та ін., 2002).

Отже, актуальність даного дослідження зумовлена важливістю даних про
загальні закономірності будови автономної (вегетативної) частини
периферійної нервової системи та взаємовідношення нервів і судин органів
тіла людини на різних рівнях їх організації для медичної науки загалом,
і відсутністю цілісних уявлень про структурно-функціональну організацію
вегетативних нервових сплетень шлунково-кишкового тракту та морфологію
шлунка у тісному взаємозв’язку з функціональними варіантами його норми,
зокрема.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом планової комплексної науково-дослідної теми кафедри анатомії
людини Харківського державного медичного університету “Зовнішня будова
та мієлоархітектоніка вегетативних і соматичних нервів людини на етапах
онтогенезу”, № державної реєстрації: 0199U001768. Автор відповідальний
за дослідження вегетативних нервів.

Мета і задачі дослідження. Визначити закономірності макромікроскопічної
і мікроскопічної організації нервів та судин шлунка та обгрунтувати
принципи системної класифікації варіантної анатомії шлунка з позицій
концепції впорядкованості внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків
внутрішніх органів людини.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі задачі:

Уточнити індивідуальну та вікову мінливість макромікроскопічної і
мікроскопічної анатомії поза- і внутрішньоорганних нервів і судин шлунка
людини.

Визначити закономірності мієлогенезу шлункових нервів блукаючих
стовбурів і паравазальних нервів уздовж головних артерій шлунка.

Вивчити пошарову структурну організацію інтрамуральних нервових сплетень
та вузлів шлунка.

Розробити “карти-схеми” індивідуальних і вікових особливостей будови
поза- та внутрішньоорганних нервів шлунка.

5. Вивчити особливості варіантної анатомії шлунка людини зрілого
віку з позицій вчення про індивідуальну анатомічну мінливість органів,
систем та форми тіла людини на різних рівнях організації.

Об’єкт дослідження: структурно-функціональна організація периферійної
частини автономної (вегетативної) нервової системи та судин
шлунково-кишкового тракту в онтогенезі людини.

Предмет дослідження: вікова та індивідуальна анатомічна мінливість
нервів і судин шлунка людини в онтогенезі.

Методи дослідження: положення, топографо-анатомічні взаємовідношення
поза- та внутрішньоорганних нервів і судин шлунка вивчали
макромікроскопічним методом В.П. Воробйова. Мікроскопічну анатомію поза-
та внутрішньоорганних нервів шлунка вивчали на серіях гістологічних
поперечних зрізів нервів та судинно-нервових комплексів, пофарбованих за
методами Крутсай, Вейгерта-Паля, Більшовського-Грос. Для вивчення
взаємовідношень нервів і судин шлунка виконували ін’єкцію артерій
розчином паризького синього та стоматологічних пластмас. Судини
мікроциркуляторного русла шлунка вивчали методом скануючої електронної
мікроскопії корозійних препаратів. Типову анатомію шлунка досліджували
за допогою клініко-анатомічної технології променевого обстеження верхніх
відділів шлунково-кишкового тракту з попереднім контрастуванням. На
основі препаратів створювали оригінальні анатомічні рисунки та
узагальнювальні схеми варіантної анатомії нервів і судин шлунка. При
узагальненні результатів дослідження застосовано традиційні
морфометричні методи та біометрію (обчислення середніх значень та їх
похибок, визначення вірогідності різниць середніх величин).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше за допомогою комплексу
класичних і сучасних морфологічних методів дослідження вивчено
морфогенез структурної організації поза- та внутрішньоорганних нервів
шлунка людини на їх різних рівнях з урахуванням макромікроскопічної
будови, гістотопографії, мієлоархітектоніки та особливостей
взаємовідношень з іншими структурами стінки шлунка на етапах онтогенезу.
Вперше визначені морфогенетичні особливості просторової організації
мікроциркуляторного русла м’язового шару шлунка та формоутворення
пошарових інтрамуральних нервових сплетень. Вперше одержані оригінальні
результати про становлення мієлоархітектоніки шлункових нервів блукаючих
стовбурів та паравазальних нервів артерій шлунка в різних його частинах
залежно від віку. Суттєво доповнена органометрична характеристика шлунка
людини та його анатомічна мінливість з урахуванням форми, положення
шлунка та деяких інших органометричних показників. На основі одержаних
результатів створені оригінальні анатомічні схеми та рисунки досліджених
нервів і судин, які можуть бути використані в практиці абдомінальної
хірургії при розробці нових, більш раціональних оперативних втручань на
шлунку. Таким чином, в дисертації одержані нові дані, які суттєво
доповнюють сучасні уявлення про загальні закономірності онтогенетичних
особливостей розвитку периферійного відділу вегетативної нервової та
судинної систем людини.

Результати досліджень паравазальних нервів шлунка та його типової
анатомії виявилися теоретичною основою для розробки: “Способу
хірургічного лікування хворих на виразкову хворобу шлунка та
дванадцятипалої кишки” (рішення від 09.02.2004 р. про видачу
деклараційного патента України на винахід, пріоритет від 08.07.2003 р.,
заява № 2003076351); “Способу хірургічного лікування виразкової хвороби
дванадцятипалої кишки та шлунка (рішення від 29.01.2004 р. про видачу
деклараційного патента України на винахід, пріоритет від 08.07.2003 р.,
заява № 2003076350); “Способу ультраморфотопометрії органел” (рішення
від 23.02.2004 р. про видачу деклараційного патента України на винахід,
пріоритет від 10.10.2003 р., заява № 2003109167) та “Способу
діагностики морфотипу шлунка людини” (рішення від 01.03.2004 р. про
видачу деклараційного патента України на винахід, пріоритет від
10.10.2003 р., заява № 2003109163).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження
структурної організації та топографо-анатомічних взаємовідношень нервів
і судин шлунка людини в онтогенезі є певним доповненням вчення
В.М.Шевкуненка про індивідуальну анатомічну мінливість органів, систем
та форми тіла людини на різних рівнях їх організації. Одержані дані
можуть послужити морфологічною основою для вдосконалення існуючих і
розробки нових способів хірургічних втручань на органах
шлунково-кишкового тракту дорослих та дітей. Виконане дослідження
поглиблює і доповнює існуючі відомості про морфофункціональні
особливості мієлоархітектоніки шлункових нервів блукаючих стовбурів,
паравазальних нервів та просторової організації мікроциркуляторного
русла, що відкриває перспективи подальшого пізнання становлення
нервово-судинних зв’язків шлунка людини, стабілізації рефлекторного
механізму його позаорганної регуляції, зокрема за рахунок центрів
бульбарних відділів головного мозку та головного джерела іннервації —
блукаючих нервів. Виконане дослідження є теоретичною основою для
наступних морфологічних і топографо-анатомічних досліджень у клінічній
анатомії й відкриває перспективи для подальшого активного розвитку
нового напрямку в нейроморфології — нейрогастроентерології. Об’єктивні
морфометричні дані про типову анатомію шлунка та його уніфікована
класифікація дозволяють візуалізувати і наочніше продемонструвати
складність взаємозв’язків між соматовісцеральними факторами при вивченні
типової анатомії внутрішніх органів. Це відкриває перспективи створення
науково-експериментальної основи для подальшої розробки скринінгових
тест-систем при активному масовому обстеженні населення. Спеціально
розроблені, вдосконалені і апробовані під час виконання дисертації
картка рентгенологічного дослідження типової анатомії шлунка людини та
протокол гістологічного дослідження внутрішньостовбурової будови нервів,
можуть широко використовуватися у практиці наукових робіт морфологів.

Результати дослідження також можуть бути використані при виданні
посібників, атласів і монографій з нормальної і клінічної анатомії у
розділах, що стосуються типової анатомії органів шлунково-кишкового
тракту та структурної організації їх нервово-судинних взаємовідношень.

Результати роботи впроваджені в лікувальний процес Інституту загальної
та невідкладної хірургії АМН України (м.Харків) та в навчальний процес
кафедр анатомії людини, топографічної анатомії та оперативної хірургії,
гістології, цитології та ембріології Харківського державного медичного
університету, Української медичної стоматологічної академії (м.Полтава),
Дніпропетровської державної медичної академії та Кримського державного
медичного університету ім. С.І.Георгієвського.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована наукова
література й сформулювана ідея, визначена тема і складені план та робоча
програма дослідження, зібрано натуральний матеріал, виконано
морфологічні дослідження на 1413 об’єктах різних вікових періодів життя
людини. Особисто проведено статистичну обробку, написані всі розділи
дисертації, аналіз і узагальнення одержаних результатів. Сформулювано
висновки і практичні рекомендації, відредаговано й оформлено роботу.
Співавтори опублікованих робіт надавали консультативну допомогу за
деякими методичними та теоретичними питаннями.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи доповідалися та
обговорювалися на: — засіданнях Харківського обласного наукового
товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів
(1996-2004); — I-IV Міжнародних конгресах з інтегративної антропології
(Тернопіль, 1995; Вінниця, 1998; Бєлгород, 2000; Санкт-Петербург, 2002);
— Міжнародній конференції “Актуальні питання морфології”, присвяченій
пам’яті професора С.А.Сморщка (Тернопіль, 1996); — III-V Конгресах
Міжнародної асоціації морфологів (Твєрь, 1996; Іжевськ, 1998;
Ульянівськ, 2000); — Міжнародному симпозіумі “Принципи пропорції,
симетрії, структурної гармонії та математичного моделювання в
морфології”, присвяченому пам’яті професора Б.Й.Когана (Вінниця, 1997);
— II та III Національних конгресах анатомів, гістологів, ембріологів і
топографоанатомів України (Луганськ, 1998; Київ, 2002); — Міжнародній
конференції “Функциональная морфология и клиническая медицина”,
присвяченій 100-річчю з дня народження професора П.А.Соколова
(Ростов-на-Дону, 2000); — IV Міжнародній конференції з функціональної
нейроморфології “Колосовские чтения — 2002” (Санкт-Петербург, 2002); —
Міжнародній конференції “Саміт нормальних анатомів України та Росії”,
присвяченій року Росії в Україні (Тернопіль, 2003); — Міжнародному
Конгресі “Розвиток у морфологічних, експериментальних та клінічних
дослідженнях положень вчення В.М.Шевкуненка про індивідуальну мінливість
будови тіла людини” (Полтава, 2003); — Науково-практичній конференції
морфологів “Роль імунної, ендокринної та нервової систем у процесах
морфогенезу та регенерації” (Запоріжжя, 2003); — Науковій конференції
“Гістологія та ембріогенез периферійної нервової системи”, присвяченій
100-річчю з дня народження М.І.Зазибіна (Київ, 2004).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 42 наукових працях. З
них: статей у фахових наукових виданнях – 22, у матеріалах наукових
конференцій – 16, позитивних рішень про видачу деклараційних патентів
України на винаходи — 4.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено
на 397 сторінках друкованого тексту. Робота включає такі розділи: вступ,
аналітичний огляд літератури, матеріал і методи дослідження, результати
дослідження, аналіз і узагальнення результатів досліджень, висновки,
практичні рекомендації, список використаних джерел. Останній містить 457
найменувань, з них – 316 робіт вітчизняних авторів та країн СНД і 141 –
іноземних. Дисертація ілюстрована 26 фотографіями макромікроскопічних
препаратів, 33 фотографіями мікроскопічних препаратів, 26 оригінальними
анатомічними схемами та рисунками, 16 графіками та діаграмами, 26
таблицями (обсяг — 67 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на
п’яти рівнях морфоструктурної організації з використанням 1413 об’єктів,
з них – 254 об’єкти макромікроскопічного дослідження; 377 об’єктів
мікроскопічного дослідження; 20 об’єктів ультрамікроскопічного
дослідження та 762 об’єкта соматометричного і органометричного
дослідження. Натуральний матеріал автор одержував від трупів людей 13
вікових груп, що загинули від нещасних випадків або померли від причин,
не пов’язаних з патологією шлунково-кишкового тракту та периферійної
нервової і судинної систем. Вікові періоди розвитку людини дисертантом
систематизовані за класифікацією, затвердженою VII Всесоюзною
конференцією з проблем вікової морфології, фізіології та біохімії АПН
СРСР (Москва, 1965). Органометричні показники шлунка пошукувач
досліджував на базі п’яти лікувально-профілактичних закладів м. Харкова.

В роботі використано комплекс класичних та сучасних морфологічних
методів дослідження. Макромікроскопічне дослідження (тонке препарування
методом В.П.Воробйова) поза- та внутрішньоорганних нервів і судин шлунка
проводили як на трупах людей, так і на органокомплексах верхнього
поверху черевної порожнини та ізольованих препаратах шлунка.
Макромікроскопічне препарування проводилося на препаратах, які
попередньо були фіксовані 3-5% водним розчином формаліну. Цілі трупи
фіксували розчином формаліну через судинну систему. Окремі
органокомплекси верхнього поверху черевної порожнини та ізольовані
препарати шлунка спочатку промивали в проточній воді, а потім занурювали
в розчин формаліну для подальшої фіксації на термін від 10 до 20 діб
залежно від їх розмірів. Під час препарування під нерви підкладали
тоненькі смужки чорного паперу або чорні нитки, на фоні яких нервові
стовбурці добре контурують. Препарування великих позаорганних
нервово-судинних утворень шлунка проводили неозброєним оком, а більш
дрібні гілки вивчали під контролем бінокулярного мікроскопа МБС-10.
Результати препарування заносили до протоколів, замалювували або
фотографували. На деяких препаратах, для уточнення взаємовідношень між
артеріями, венами та нервами, проводили попередньо ін’єкцію судин
стоматологічними пластмасами, а потім фарбували ззовні. Тонке
препарування проводили набором очних інструментів і тонких
препарувальних голок. У кожному випадку відпрепаровували обидва блукаючі
нерви в грудній і черевній порожнинах, їх галуження до черевного
сплетення та стінки шлунка. На отриманих препаратах вивчали хід,
положення й галуження на шлунку переднього та заднього блукаючих
стовбурів, їх шлункових гілок. Результати аналізували, узагальнювали, на
основі чого створювали оригінальні схеми та анатомічні рисунки крайніх
форм мінливості нервів та артерій шлунка, варіантів поза- і
внутрішньоорганного їх розподілу.

Гістотопографію та мієлоархітектоніку нервів вивчили на 377 об’єктах
різних вікових груп (754 гістологічних препарати) комплексом сучасних
нейроморфологічних методів — фарбування гематоксилін-еозином, методами
Крутсай, Вейгерта-Паля, імпрегнація нітратом срібла методами
Більшовського-Грос, Расказової. Задля уточнення судинно-нервових
взаємовідношень використовували методику імпрегнації нервової тканини
методом Більшовського-Грос після попередньої ін’єкції судинного русла
шлунка розчином паризького синього або 10% тушжелатиновою сумішшю.
Мікроскопічну будову нервово-судинних структур шлунка вивчали на
препаратах шлункових нервів блукаючих стовбурів, судинно-нервових
комплексів та головних артерій шлунка, вирізаних разом з прилеглими
тканинами усіх частин шлунка. Перед гістологічним дослідженням препарати
попередньо фіксувалися у 12% розчині нейтрального формаліну. Парафінові
блоки виготовляли традиційними методиками. З кожного блоку на санному та
ротаційному мікротомах виготовляли послідовні поперечні серійні зрізи
нервів та судинно-нервових комплексів товщиною 5-10 мкм.

Гістологічні методи Крутсай та Вейгерта-Паля дозволили виявити на
мікропрепаратах не лише мієлінові волокна нервів, а їх епі- й
периневрій. Мієлінові оболонки нервів фарбувалися в темно-синій або
майже чорний колір. Безмієлінові волокна не фарбувалися, а місця їх
компактного розташування на мікропрепаратах мали вигляд «полів
просвітлення». Вказані гістологічні методи дозволили виявити на
мікропрепаратах не лише нерви, а й кровоносні судини. Дослідження
гістологічних препаратів проводили під мікроскопом із застосуванням
окулярного мікрометра з урахуванням коефіцієнта лінійного збільшення
мікроскопа. На поперечних зрізах судинно-нервових комплексів,
пофарбованих методом Крутсай, вимірювали товщину мієлінових волокон,
епі- та периневрія, діаметр нервів і артерій, а також визначали
кількість періартеріальних нервів, розміри та площу їх перерізів,
відстань від стінки артерій. На вказаних препаратах підраховували
загальну кількість мієлінових волокон та вивчали їх «спектр» за групами:
тонкі (від 1,0 до 3,0 мкм), середні (3,1-8,0 мкм), товсті (8,1-12,0 мкм)
та дуже товсті (більше 12,1 мкм) мієлінові волокна (Шапіро Й.І., Лупир
В.М. та ін., 1983). Цифрові показники піддавали статистичному аналізу.

Задля дослідження інтрамуральних нервових сплетень та вузлів шлунка
шматочки стінки з його всіх частин імпрегнували методом
Більшовського-Грос і Расказової та фарбували гематоксилін-еозином.
Попередньо препарати шлунка розшаровували на частину, у якій була
слизова, підслизова і циркулярний м’язовий шар, та другу частину, що
мала серозну оболонку з поздовжнім м’язовим шаром. Матеріал фіксували в
12% розчині нейтрального формаліну. Сріблення проводили на звичайних
зрізах, отриманих на санному мікротомі. Товщина зрізів була від 30 до
150 мкм.

Судини мікроциркуляторного русла шлунка вивчали на 20 шлунках людей
зрілого віку за допомогою методу скануючої електронної мікроскопії
корозійних препаратів під скануючим електронним мікроскопом «Tesla
BS-300» та «Hitachi». Ін’єкцію судин шлунка виконували згідно з
рекомендаціями Я.Л.Караганова и др.(1981).

Органометричні показники шлунка та його соматометрію досліджено у 381
особи (192 – чоловічої та 189 жіночої статі) у вікових межах від 19 до
62 років (в середньому 37,0±5,8 років). При виконанні наведених вимірів
нами впродовж 1999-2003 р.р. на базі п’яти лікувально-профілактичних
закладів м. Харкова застосовано клініко-анатомічну технологію
променевого обстеження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту людей
з його попереднім контрастуванням. Соматотип обстежених визначали на
основі оцінки форми грудної клітки та співвідношень ростових показників
(індекси відносної довжини тулуба та відносної ширини плечового пояса).
Для морфометричної стандартизації результатів дослідження додатково
використовували спеціальний морфометричний протокол. Для статистичного
узагальнення результатів застосовано стандартні методи біометрії. При
розробці таксономічної класифікації шлунка використано принципи
системного аналізу та органосистематики. Даний фрагмент дослідження
виконаний на трьох рівнях складності: перший — вивчення частоти та
характеру органометричних показників шлунка; другий – аналіз
особливостей соматовісцеральних взаємовідношень шлунка; третій —
виконання технології таксономічної класифікації шлунка на принципах
органосистематики. При узагальненні одержаних результатів дослідження
застосовано відомі та широко вживані морфостатистичні методи:
математико-статистичні, зокрема: варіаційна статистика з оцінкою
вірогідності одержаних результатів (Автанділов Г.Г., 1990). Для
графічної візуалізації даних, одержаних у процесі дослідження,
застосовано графічні форми у вигляді гістограми, стовпчикової діаграми,
а також побудови корелограми. При морфостатистичному аналізі результатів
дослідження, а також для розробки алгоритмів використовували ліцензійні
програмні продукти (“Statistica”, “Excel” з додатковим набором програм )
на ПЕОМ “Pentium III”, що дозволило забезпечити високу стандартизацію та
надійність одержаних даних.

Результати дослідження та їх аналіз. У формуванні та галуженні
переднього блукаючого стовбура на рівні черевної частини стравоходу нами
виявлено п’ять основних варіантів. Останні ми об’єднуємо в існуючі в
нейроморфології дві крайні форми будови периферійних нервів – розсипну
(передній блукаючий стовбур з’являється під діафрагмою у вигляді двох і
більше тонких нервів) та концентровану (передній блукаючий стовбур існує
у вигляді одного товстого нерва). У нашому дослідженні розсипна форма
будови переднього блукаючого стовбура виявлена частіше (57%), а
концентрована – рідше (43%). При дослідженні зв’язків лівого блукаючого
нерва із правим блукаючим нервом та вузлами грудного відділу
симпатичного стовбура в наддіафрагмальній частині стравоходу ми
додатково виявили три основних варіанти їх положення — “високі” зв’язки,
що лежать на стравоході на 2-3 см вище діафрагми; “низькі” зв’язки,
розташовані на стравоході безпосередньо біля діафрагми; “рівномірні”
зв’язки, що утворюють безперервне рівномірне нервове сплетення на
передній стінці стравоходу від діафрагми і вище. Останній варіант
виявлено лише на препаратах із концентрованою формою будови лівого
блукаючого нерва.

В результаті макромікроскопічного та мікроскопічного дослідження
зовнішньої будови, топографії та зв’язків правого блукаючого нерва в
наддіафрагмальній частині стравоходу нами описані концентрована й
розсипна форми анатомічної мінливості нерва та три варіанти розташування
заднього стравохідного нервового сплетення відносно діафрагми —
“високе”, “низьке” та “рівномірне”, а в цілому — п’ять основних
варіантів формування заднього блукаючого стовбура. Перший, другий та
третій варіанти будови заднього блукаючого стовбура полягають у тому,
що стовбур представлений одним товстим нервом (концентрована форма його
будови), але з різними варіантами розташування заднього стравохідного
нервового сплетення відносно діафрагми: в першому варіанті сплетення
розташоване вище стравохідного розтвору діафрагми на 2-3 сантиметра, так
зване “високе” розташування сплетення; у другому варіанті заднє
стравохідне нервове сплетення розташовується безпосередньо біля
стравохідного розтвору діафрагми, так зване “низьке” розташування
сплетення; у третьому варіанті сплетення рівномірно розташоване на
всьому протязі наддіафрагмальної частини стравоходу, так зване
“рівномірне” розташування сплетення. Така будова сплетення трапляється
значно частіше від інших (78%). Для четвертого та п’ятого варіантів
будови заднього блукаючого стовбура характерним є його будова з двох
(четвертий варіант) або 3-4 тонких нервів (п’ятий варіант). Останні два
варіанти будови заднього блукаючого стовбура можна віднести до
розсипної форми, яка теж домінувала на вивчених нами препаратах (58% ).

У стінці шлунка існує п’ять основних варіантів галуження передніх
шлункових нервів переднього блукаючого стовбура. На препаратах з першим
варіантом (33%), передній блукаючий стовбур з’являється під діафрагмою
у вигляді двох нервів. Обидва нерви прямують уздовж малої кривини шлунка
й рівномірно віддають передні шлункові нерви до кардіальної та
воротарної частин шлунка. На тілі шлунка таких нервів розгалужується
значно менше. У другому варіанті (24%), передній блукаючий стовбур
представлений трьома та більше тонкими нервами. У цьому варіанті вздовж
малої кривини шлунка до його воротарної частини прямують теж два основні
нерви, а інші — розгалужуються в кардіальній частині шлунка. Для
третього варіанта (23%) характерно те, що передній блукаючий стовбур
з’являється під діафрагмою у вигляді лише одного, але достатньо товстого
нерва. На рівні кардіальної частини шлунка вказаний нерв поділяється на
три однакових за діаметром нерви. З них — два розгалужуються в
кардіальний частині шлунка, а третій — прямує вздовж малої кривини й
рівномірно віддає передні шлункові нерви до тіла та воротарної частини
шлунка. В четвертому варіанті (10%), передній блукаючий стовбур
представлений також одним, але достатньо товстим нервом. На рівні
кардіальної частини шлунка нерв поділяється на два рівноцінні за
діаметром нерви. Один з них розгалужується в кардіальній частині та на
тілі шлунка, а другий — прямує вздовж малої кривини й розгалужується
лише у воротарній частині шлунка. У п’ятому варіанті (10%) передній
блукаючий стовбур також існує у вигляді одного нерва. На рівні
кардіальної частини шлунка стовбур ділиться на чотири та більше нервів
практично однакового діаметра. З них лише два нерви прямують до
воротарної частини шлунка вздовж його малої кривини, де й
розгалужуються. Інші нерви розгалужуються в кардіальній частині шлунка
та його тілі.

У галуженні задніх шлункових гілок правого блукаючого нерва нами
виявлено три основних варіанти. Представлені варіанти залежать від
особливостей формування з нерва нижче діафрагми заднього блукаючого
стовбура та подальшого його галуження на задні шлункові нерви й гілки до
черевного сплетення. На препаратах з першим варіантом (44%) задній
блукаючий стовбур представлений трьома та більше нервами, які на рівні
кардіальної частини шлунка віддають численні гілки до черевного
сплетення. Один із нервів заднього блукаючого стовбура повністю
розгалужується в кардіальній частині шлунка. Інші два нерви — прямують
вздовж малої кривини й рівномірно віддають задні шлункові нерви до тіла
та воротарної частини шлунка. На препаратах з першим варіантом більше
нервів виявляється в кардіальній частині шлунка. На препаратах з другим
варіантом (42%) задній блукаючий стовбур представлений одним товстим
нервом, який прямує вздовж малої кривини шлунка до воротарної частини. У
цьому варіанті від заднього блукаючого стовбура до черевного сплетення
відходить значно менше нервів, ніж на препаратах з першим варіантом.
Більша ж частина його гілок прямує до задньої стінки шлунка, причому
рівномірно до всіх її частин. Для препаратів з третім варіантом (14%)
характерним є те, що задній блукаючий стовбур представлений двома
товстими нервами. На рівні кардіальної частини шлунка від вказаних
нервів відходить велика кількість гілок до черевного сплетення. Один із
нервів повністю розгалужується в кардіальній частині шлунка, а другий
прямує вздовж малої кривини шлунка до воротарної частини, де й віддає
свою значну кількість гілок. Тіло шлунка отримує значно меншу кількість
задніх шлункових нервів. У третьому варіанті, крім того, кардіальна та
воротарна частини шлунка мають більшу кількість задніх шлункових нервів
ніж тіло шлунка. Зіставляючи наведені результати з подібним галуженням
переднього блукаючого стовбура, встановлено меншу мінливість у галуженні
заднього блукаючого стовбура.

У плодів 7-8 місяців передній блукаючий стовбур розподіляється на шлунку
концентрованим пучком. Проміжні зв’язки між нервами першого-другого
порядків стовбура фактично відсутні. Шлунок у цьому віці має невизначену
форму й більше схожий на трубку. У новонароджених внутрішньоорганні
нерви переднього блукаючого стовбура розгалужуються рівномірно й більш
концентровано на тілі шлунка, не досягаючи воротарної частини та
дванадцятипалої кишки. Положення шлунка частіше вертикальне, а за формою
він має вигляд веретеноподібного розширення або циліндра. У грудному
віці внутрішньоорганні нерви другого та третього порядків переднього
блукаючого стовбура досягають великої кривини шлунка. Між ними
макромікроскопічно зв’язків виявляється значно більше. Шлунок
грушоподібної форми, розташовується більш горизонтально й вище. У
ранньому дитячому віці галуження переднього блукаючого стовбура
відбувається так само, як у грудному віці. Шлунок стає більш видовженим.
У зрілому віці форма шлунка в кожному конкретному випадку має свої
особливості й пов’язана з формою тіла людини та фазою травлення. Частіше
спостерігається форма гачка. Внутрішньоорганні нерви першого-другого
порядків переднього блукаючого стовбура розходяться віялоподібно до всіх
частин шлунка. Найбільшу кількість зв’язків між внутрішньошлунковими
нервами блукаючого стовбура у зрілому віці утворюють гілки
другого-третього порядків.

Шлункові нерви черевного сплетення та прилеглі до них нерви блукаючих
стовбурів вступають в стінку шлунка по головних артеріальних магістралях
— лівій та правій шлункових артеріях, лівій та правій шлунково-чепцевих
артеріях та коротких шлункових артеріях. В нейроморфології позаорганні
нерви, що супроводжують судини, отримали назву “паравазальні нерви”.
Відповідно до вказаних артерій можна виділити такі позаорганні нервові
сплетення (паравазальні нерви) шлунка: 1) нервове сплетення лівої
шлункової артерії. Воно є найбільшим із всіх сплетень й іннервує
кардіальну частину шлунка, малу кривину з прилеглими до неї ділянками
передньої і задньої стінок шлунка. Одночасно вказане сплетення утворює
багаточислені зв’язки з гілками блукаючих стовбурів; 2) печінкове
нервове сплетення, що розташовується навколо загальної печінкової
артерії і посилає до шлунка нерви, що йдуть по правій шлунковій,
шлунково-дванадцятипалій та правій шлунково-чепцевій артеріях.
Селезінкове нервове сплетення розташовується по ходу селезінкової
артерії та її гілок. З цього сплетення нерви йдуть до шлунка по лівій
шлунково-чепцевій артерії та по коротких шлункових артеріях. В деяких
випадках ми спостерігали нерви, що йшли до шлунка від верхнього
брижового сплетення по ходу верхньої і нижньої
підшлунково-дванадцятипалих артерій, які потім входили до складу
нижнього шлункового сплетення (Максименков А.Н., 1972).

Вивчені паравазальні нервові сплетення артерій шлунка є джерелами для
утворення спільного шлункового вегетативного нервового сплетення. Його
формування залежить від кількості, топографії та особливостей галуження
головних артеріальних магістралей шлунка. Типова будова черевного
стовбура у вигляді триніжки у наших дослідженнях виявлена у 85%
випадків. В інших 15% випадків будова черевного стовбура та позаорганних
артерій шлунка (частіше, лівої шлункової та селезінкової артерій) була
різною. Кожна з артерій шлунка має індивідуальні відмінності в місці
початку, діаметрі, довжині, кількості її галужень і, отже, у територіях
кровопостачання. При цьому, в одних випадках, наявні великі зони
кровопостачання лівих шлункової і шлунково-чепцевої артерій і менші —
однойменних правих. В інших випадках, навпаки, збільшується територія
кровопостачання правих артерій. Можливі також випадки, коли переважний
розвиток одержує ліва шлункова і права шлунково-чепцева артерії.

На основі вивчення макромікроскопічних препаратів нервів шлунка людей
різного віку і статі, а також даних літератури (Ноздрачев А.Д., 2002)
відносно провідних шляхів аферентних імпульсів зі шлунка (чуттєва його
іннервація), ми створили оригінальну узагальнену схему головних джерел
іннервації шлунка людини, яка демонструє позаорганні нерви шлунка людини
(блукаючі нерви та гілки черевного сплетення).

Як відомо, генетично встановлений ритм становлення нервової системи в
онтогенезі людини реалізується рефлекторними механізмами, які
забезпечують дозрівання всіх ланок рефлекторних дуг на різних рівнях
нервової системи (Пишель Я.В., Шапиро И.И., Шапиро М.И., 1989; Арчакова
Л.И., Новаковская С.А., 2002). Всі органи тіла людини (соматичні та
вісцеральні) одержують полісегментарну спинно-мозкову іннервацію
(аферентну і еферентну), а внутрішні органи — ще й бульбарну — довгастий
мозок (Лобко П.И., Мельман Е.П., 1988). Експериментальними дослідженнями
морфологів (Ноздрачев А.Д., 2003), встановлено, що аферентні та
еферентні волокна шлунка проходять у складі блукаючих нервів, великого і
малого нутрощевих нервів, через черевне сплетення, до поперекових та
грудних вузлів симпатичного стовбура, а від нього — через білі та сірі
сполучні гілки вступають у спинно-мозкові вузли, переважно, 5-10 грудних
та 1-3 поперекових сегментів. Додатковими шляхами нервових волокон
шлунка також є діафрагмальні нерви, в складі яких аферентні нервові
волокна шийних спинно-мозкових вузлів досягають вузлів черевного
сплетення (Лупир В.М., 1988). В складі цих нервів проходять й симпатичні
прегангліонарні волокна, які вступають в нерви по численним міжнервовим
зв’язкам із симпатичними стовбурами та блукаючими нервами.

Вивчені нами макромікроскопічні та мікроскопічні препарати показують, що
стінка шлунка насичена великою кількістю внутрішньоорганних нервів,
нервових сплетень, нервових клітин та їх скупчень (нервові вузли).
Нервово-клітинні утворення та нервові вузли в сукупності формують три
інтрамуральні нервові сплетення шлунка — підсерозне, м’язово-кишкове
(ауербахівське) та підслизове (мейснерівське). До складу вузлів та по
ходу нервових стовбурів інтрамуральних нервових сплетень шлунка входять
нейроцити різних типів – мультиполярні клітини I і II типів Догеля,
біполярні і псевдоуніполярні нейрони, а також гангліозні нервові
клітини, що по своїй характеристиці не відносяться до жодного із
зазначених типів. У новонароджених і дітей раннього дитинства
виявляється також велика кількість нейробластів. Але, іноді, вже у
плодів 8 місяців у шлунку спостерігаються нервові клітини I або II типів
Догеля. Нейрони I типу Догеля мають 5-6 малих коротких відростків,
дендрити, що не виходять за межі вузла та один довгий відросток, аксон,
який виходить за межі вузла. Клітини II типу Догеля мають, частіше,
грушоподібну, рідше — веретеноподібну чи округлу форми. У цих клітинах,
крім аксона, визначається від 3 до 5 відростків — дендритів, які мають
більшу довжину, ніж у клітин І типу Догеля, що виходять за межі вузла.
Нервові клітини II типу Догеля і псевдоуніполярні нейрони беруть участь
у власній іннервації нервових гангліїв шлунка. Отримані дані про
поліморфізм клітин II типу Догеля у шлункових нервових сплетеннях та
результати досліджень інших авторів (Хауликэ И., 1978; Лаврентьев Б.И.,
1983; Абрамов В.Н., 1994) засвідчують варіабельність зовнішньої форми
цих клітин. Наявність у складі нервових сплетень шлунка
псевдоуніполярних і біполярних нейронів, які є, як і клітини II типу
Догеля, чутливими, можна розглядати як приклад багаторівневої аферентної
іннервації внутрішніх органів (Голуб Д.М. и др., 1996; Ноздрачев А.Д.,
Чумасов Е,И., 1999). Остання може відігравати визначну роль у
компенсації при порушенні чутливості органів, забезпечуючи надійність
проведення від них чутливих імпульсів. До складу вказаних сплетень, крім
вказаних нервових клітин I і II типу Догеля, входять у невеликій
кількості псевдоуніполярні і біполярні нейрони. Серед інтрамуральних
сплетень шлунка найбільш розвиненим є м’язово-кишкове сплетення, що
розташоване у сполучнотканинних прошарках його м’язового шару. Останнє у
людей зрілого віку утворене добре розвинутими нервовими вузлами,
невеликою кількістю дифузно розсіяних нейронів (нейрони Догеля I та II
типу) та сіткою міжгангліонарних нервових пучків, що включають волокна
місцевого і центрального походження (Лобко П.И., 1976; Арчакова Л.И.,
Новаковская С.А., 2002). Нервові вузли м’язовокишкового сплетення
складаються з різної кількості мультиполярних нейронів: від 10 до 40 —
малі вузли (мікроганглії), від 50 до 100 нейронів — великі вузли
(макроганглії). Численні відростки нейронів утворюють всередині вузлів
сплетення. Частина з них виходить з вузлів у складі тонких пучків, які й
утворюють власне м’язово-кишкове сплетення шлунка. При цьому характер
сплетення (величина його петель), товщина нервів і вигляд вузлів різні й
змінюються в окремих частинах м’язового шару шлунка. Так, в кардіальній
частині шлунка пучки нервових волокон і нервові вузли менш чисельні,
мають менші розміри, а в межах тіла шлунка їх кількість та розміри
збільшуються. Найбільша кількість вузлів і нервових клітин
м’язово-кишкового сплетення знаходиться в ділянці малої кривини та
воротарної частини шлунка. Нервові вузли м’язово-кишкового сплетення
мають різноманітну форму — трикутну, овальну, багатокутну. Площа
гангліїв коливається від 0,01 до 0,50 мм2. Міжвузлові тяжі
м’язово-кишкового сплетення утворюються, в середньому, 5-20 нервовими
волокнами, а нейрони інтрамуральних нервових вузлів вказаного шару
шлунка представлені переважно (понад 90% досліджених препаратів)
подовженими аксонними формами. Як правило, це клітини Догеля I та II
типу. Розміри поперечника нейронів на наших препаратах коливаються, у
середньому, від 10-20 мкм (65% досліджених препаратів), 20-30 мкм (22%
препаратів) і понад 30 мкм (13% від усіх препаратів – середні
показники). Клітини вузлів м’язовокишкового сплетення мають добре
виражений нейрофібрілярний апарат та відростки і відносяться, головним
чином, до клітин Догеля I типу. Трапляються також клітини Догеля II
типу, але в малій кількості, в основному, у воротарній частині шлунка.
Величина нервових вузлів м’язово-кишкового сплетення зростає у напрямку
від дна шлунка до воротаря, де розташовані найбільші вузли, а клітинні
елементи в них розташовані тісніше. Структурно м’язово-кишкове нервове
сплетення шлунка відповідає шарам його м’язової оболонки. Більш густе
м’язово-кишкове нервове сплетення, утворене із відносно великих нервів
та великою кількістю нервових вузлів, знаходиться на поздовжньому шарі
м’язів, а також між ним і круговим шаром. У цій частині
м’язовокишкового сплетення закінчується основна кількість гілок
блукаючих стовбурів. Між циркулярним і косим шарами м’язів шлунка
м’язовокишкове нервове сплетення утворене більш тонкими нервовими
стовбурцями і пучками. При цьому густота сплетення, характер і розміри
петель, що утворюються в сплетенні, неоднакові в різних частинах шлунка.
Найбільш густе м’язово-кишкове нервове сплетення, з вузькими петлями та
найбільшою кількістю нервових клітин і вузлів, знаходиться у воротарній
частині шлунка, а потім на малій його кривині. В інших частинах шлунка
м’язовокишкове сплетення утворене більш тонкими пучками з меншою
кількістю нервових клітин. У вузлах цього сплетення також концентрується
значна частина нервово-клітинних елементів, які являють собою єдине ціле
з похідними нервових волокон блукаючих стовбурів та нервів черевного
сплетення. У зрілому віці серед безлічі нервових клітин вказаного шару
знаходяться й незрілі форми, які, мабуть, складають резерв вегетативної
іннервації шлунка (Колосов Н.Г., 1974; Воробьева Г.П., 2002).
М’язово-кишкове нервове сплетення розподіляється між шарами м’язової
оболонки шлунка нерівномірно. Воно більш розвинене в поздовжньому шарі
м’язів, а також між поздовжнім і круговим м’язовими шарами. У цій
частині м’язово-кишкового сплетення закінчується основна маса гілок
блукаючого нерва. Від вказаного сплетення відходять нервові пучки в усі
м’язові шари шлунка. Існуює думка про те, що саме завдяки
м’язово-кишковому нервовому сплетенню здійснюється координація скорочень
різних груп м’язових волокон шлунка (Ноздрачев А.Д., 2002). Всередині
петель основного м’язовокишкового сплетення розташовані більш тонкі
нервові стовбурці, що утворюють вторинне м’язовокишкове сплетення. Крім
того, деякі автори розрізняють третинне м’язово-кишкове сплетення,
утворене найтоншими нервовими волокнами, що відокремлюються від
вторинного сплетення (Мельман Е.П., 1970; Лопатина Е.В. и др., 2002).

Підсерозне нервове сплетення шлунка топічно тісно зв’язане з судинною і
лімфатичною сітками шлунка й утворене тонкими нервовими стовбурцями.
Воно набагато ніжніше м’язово-кишкового, його петлі ширші, а вузли
менші. Підсерозне сплетення шлунка являє собою самостійне і постійне
нервове сплетення, що утворене густою сіткою нервових волокон. Для нього
характерна мала товщина нервових стовбурів, незначна кількість
гангліозних клітин та тісний зв’язок із судинною сіткою. Воно має вигляд
широкопетлистої сітки товстих і тонких нервових пучків, що складаються з
мієлінових та безмієлінових нервових волокон. По товщині стовбурців і
рівню розподілу підсерозне сплетення умовно можна поділити на
поверхневий і глибокий відділи. Поверхневий відділ сплетення анастомозує
з гілками блукаючих стовбурів, паравазальними нервами, а глибше
переходить у м’язово-кишкове сплетення. Більшість стовбурців глибокого
відділу розташовується паралельно поздовжнім м’язовим пучкам шлунка.
Кількість та густота нервових стовбурців збільшується з потовщенням
м’язових пучків, особливо в ділянках малої і великої кривин та воротаря
шлунка. У місцях розгалуження і з’єднання нервових пучків виявляється
мала кількість нервових клітин Догеля, частіше I типу і, рідше, II типу.

Підслизове нервове сплетення шлунка розвинуте слабкіше, ніж
м’язово-кишкове. Воно являє собою густу нервову петлистую сітку, межі
якої розташовані між внутрішньою поверхнею циркулярного м’язового шару і
основою залоз слизового шару шлунка. За товщиною стовбурців і їх
розташуванням підслизове сплетення можна поділити на дві частини:
поверхневу і глибоку. Поверхневі нервові пучки підслизового сплетення
безпосередньо сполучаються із м’язово-кишковим сплетенням. Петлі цієї
частини сплетення більш великі, а стовбурці між вузлами порівняно тонкі
й утворені мієліновими волокнами середнього і малого діаметрів.
Підслизове сплетення в шлунку включає невелику кількість гангліїв. За
характером петель і величиною вузлів воно схоже до підсерозного
сплетення та м’язово-кишкового в його глибоких відділах. Від останнього
підслизове сплетення відрізняється загальним виглядом, розмірами і
формою петель, а також величиною нервових стовбурів й розподілом
клітинних елементів. Разом з тим підслизове сплетення з’єднується за
допомогою великої кількості нервових стовбурів з м’язово-кишковим
сплетенням. Інколи неправильні багатокутні петлі підслизового сплетення
утворюються надзвичайно широкими й розвиненими нервовими тяжами. По ходу
вказаних тяжів та в місці їх перетину розташовується значна кількість
клітинних елементів. Вузли підслизового сплетення мають малі розміри, в
основному, овальної форми. Клітини цих вузлів здебільшого дрібні,
маловідросчасті і відносяться до клітин Догеля II типу. Мультиполярні
рухові клітини Догеля I типу тут виявляються рідко. Підслизове сплетення
має велику кількість зв’язків із м’язово-кишковим сплетенням. Від
підслизового сплетення відходять пучки нервових волокон у слизову
оболонку, які обплітають шлункові залози і пучки непосмугованих м’язів,
формуючи там ніжне сплетення. Кінцеві гілки підслизового сплетення
досягають слизового епітелію шлунка. Тут же по ходу капілярів деякі
автори описують окремі чутливі нейрони (Сухінський В.К., 1996; Wei J.Y.
et al., 1995). Глибоке підслизове сплетення багаторазово ділиться і
переходить у дрібновузлову сітку — власне підслизове сплетення.
Кількість нервових вузлів у підслизовому сплетенні зменшується у
напрямку основи залоз слизового шару шлунка. Діаметр петель сплетення
при цьому також зменшується й сплетення стає більш тонким. Окремі
волокна утворюють міжзалозисте сплетення, що містить дрібні
мультиполярні клітини. Від останнього відходять тонкі волокна, що
охоплюють власну мембрану залоз й утворюють на ній широкопетлисте
сплетення.

Вікові зміни інтрамуральних нервових сплетень шлунка демонструють
процеси диференціювання нервових клітин і розвиток його нервових
волокон. У новонароджених інтрамуральне м’язово-кишкове нервове
сплетення дрібнопетлисте. Стовбурці, що його утворюють, складаються з
безмієлінових тонких волокон. Нервові клітини у вузлах сплетення
позбавлені відростків і схожі на нейробласти. Чуттєві нервові закінчення
мають вигляд простих галужень. Підслизове та підсерозне нервові
сплетення не виражені. У дітей раннього дитинства невелика частина
нервових клітин вже мають відростки і досягають зрілої стадії. Серед них
можна виділити клітини Догеля I типу. Але в цьому віці ще існує дуже
багато нервових клітин без відростків, або з 1-2 відростками, навіть
нейробластичного типу. Інтрамуральні сплетення шлунка утворені тонкими
стовбурцями безмієлінових волокон. У дітей першого дитинства у нервах
інтрамуральних сплетень виявляються окремі мієлінові волокна та велика
кількість зрілих нервових клітин. У дітей другого дитинства у нервових
сплетеннях шлунка збільшується кількість мієлінових волокон й
з’являються товсті мієлінові волокна. Нервові вузли збільшуються в
розмірах, збільшується й кількість клітин Догеля I типу на фоні
достатньої кількості безвідросткових клітин або клітин з малим числом
відростків. У цьому віці вже можна розрізнити підслизове й підсерозне
нервові сплетення, які сформовані тонкими нервами і дрібними вузлами.
Клітини нервових вузлів вказаних сплетень диференціюються повільніше,
ніж м’язово-кишкового. У юнацькому віці інтрамуральні нервові сплетення
шлунка набувають дефинітивного вигляду, характерного для зрілого віку. У
людей літнього віку клітини інтрамуральних сплетень і нервові волокна
мають ознаки дегенеративно-дистрофічних змін.

У результаті гістологічного дослідження внутрішньостовбурової будови
паравазальних нервів шлунка встановлено, що вказані нерви розташовуються
в навколосудинній сполучнотканинній клітковині та безпосередньо в
адвентиційному шарі кожної артерії у вигляді дрібнопетлистої сіточки.
Кількісну характеристику внутрішньостовбурової будови шлункових нервів
блукаючих стовбурів ми вивчали на рівні їх вступу у шлунок, тобто це
були гілки блукаючих стовбурів 1-го порядку. Вивчення структурної
організації нервів шлунка показало, що вони у всіх досліджених вікових
періодах є малопучковими нервами (в середньому, для всіх вікових груп —
2,8±0,1 пучків). Разом з тим за середніми показниками, за кількістю
пучків, перше місце належить паравазальним нервам лівої шлункової
артерії – 3,1±0,2 пучка, останнє – паравазальним нервам лівої
шлунково-чепцевої артерії: 2,6±0,1 пучка. З віком кількість пучків у
паравазальних нервах шлунка незначно збільшується, найбільше — в
паравазальних нервах правої шлункової артерії – в 2,1 раза, а найменше –
в паравазальних нервах правої шлунково-чепцевої артерії – в 1,3 раза.
Таку вікову сталість кількості пучків в досліджених нервах можна
розцінити їх генетичною детермінантністю. Товщина епіневрія вивчених
нервів, за середніми показниками, в зрілому віці має найбільше значення
в паравазальних нервах лівої шлункової артерії (36,0±2,3 мкм), а
найменше – в шлункових нервах переднього блукаючого стовбура (21,30±0,36
мкм). Товщина периневрія нервів шлунка, за середніми показниками, в
зрілому віці має найбільше значення в шлункових нервах заднього
блукаючого стовбура (15,36±0,43 мкм), а найменше – в шлункових нервах
переднього блукаючого стовбура (10,44±0,37 мкм). З віком товщина
периневрія в паравазальних нервах шлунка найбільше збільшується в
паравазальних нервах лівої шлункової артерії (до 8,3±0,8 мкм). Величина
діаметра шлункових нервів, за середніми показниками, має найбільше
значення в нервах лівої шлункової (245,8±15,8 мкм), а найменше – в
паравазальних нервах правої шлункової артерії (225,9±5,3 мкм). Слід
підкреслити що, у внутрішньостовбуровій будові нервів шлунка людини
найбільше з віком у всіх нервах змінюється товщина їх епіневрія. Тому
можна говорити, що саме епіневрій перш за все визначає вікові зміни
внутрішньостовбурової будови нервів шлунка. Такі особливості
внутрішньостовбурової будови досліджених нервів шлунка ми пояснюємо
анатомотопографічними та морфофункціональними особливостями частин
шлунка людини, на яких вони розташовані, зокрема, більшою функціональною
активністю кардіальної й воротарної частин та великої кривини шлунка.

Вивчені нерви у всіх досліджених вікових періодах складаються з
переважної більшості безмієлінових нервових волокон, які не фарбувалися
використаними методиками й мали на поперечних зрізах вигляд “полів
просвітлення”. Дані з мієлоархітектоніки шлункових нервів показують, що
в кількісному відношенні в них переважають тонкі мієлінові волокна. При
аналізі вікових змін мієлінового компонента вивчених нервів шлунка
встановлено, що у всіх досліджених нервах, починаючи від 8 місяця
внутрішньоутробного розвитку до зрілого віку зростає загальна кількість
мієлінових волокон. Але темпи росту загальної кількості мієлінових
волокон в досліджених нервах різні. Найбільш інтенсивно їх кількість
збільшується у шлункових нервах блукаючих стовбурів та в паравазальних
нервах лівої шлунково-чепцевої артерії – від 14 до 100 раз, а найменше
– в паравазальних нервах правої шлунково-чепцевої артерії – в 2,5 раза.
Слід підкреслити, що збільшення загальної кількості мієлінових волокон в
досліджених нервах шлунка відбувається найбільше у новонароджених й
дітей грудного віку (в середньому, від 2,5 до 44,2 раз) та в І-му
періоді зрілого віку (в середньому, для всіх нервів в 1,3 раза). У
подальших вікових групах темпи збільшення загальної кількості мієлінових
волокон в нервах шлунка зменшуються. Максимальних значень загальна
кількість мієлінових волокон досліджених нервів сягає у ІІ-му періоді
зрілого віку в паравазальних нервах шлункових артерій та шлункових
нервах заднього блукаючого стовбура, в середньому, 162,5±5,2 волокон. У
осіб літнього та старечого віку загальна кількість мієлінових волокон у
вивчених нервах зменшується, в середньому, на 1,3 раза.

У спектрі мієлінових волокон усі нерви шлунка мають найбільше тонких
мієлінових волокон. Їх вікові зміни відбуваються односпрямовано із
змінами в нервах загальної кількості мієлінових волокон. Разом з тим
тонких мієлінових волокон у зрілому віці найбільше нараховується в
паравазальних нервах лівої і правої шлункових артерій та в шлункових
нервах заднього блукаючого стовбура, відповідно, 157,0±10,6; 155,3±6,4
та 151,82±4,46 волокон. З віком — від новонароджених та дітей грудного
віку до ІІ-го періоду зрілого віку — тонкі мієлінові волокна відносно
найбільше зростають в нервах заднього блукаючого стовбура – в 101 раз. В
інших досліджених нервах за цей час вони збільшуються, в середньому, від
2,5 до 12,1 раза. У зрілому віці кількість тонких волокон практично не
змінюється, а в літньому та старечому віці – знижується у порівнянні зі
вказаним віком, в середньому, для всіх нервів – в 1,2 раза.

>

h

?

6 |

|

3/4

A

e

?????

:

>

l

n

|

p

A

e

??$

&

suu?iiiessOeOe???IssssAAss?

»

@

`„Ae ереднім мієліновим волокнам нервів шлунка належить друге місце
серед інших груп мієлінових волокон. Найбільше їх у всіх вікових групах
нараховується в шлункових нервах блукаючих стовбурів та в паравазальних
нервах правих шлункової та шлунково-чепцевої артерій. Вказані мієлінові
волокна найбільш інтенсивно збільшуються в підлітковому та юнацькому
віці, а максимальної (дефинітивної) кількості досягають у ІІ-му періоді
зрілого віку. Так їх кількість у шлункових нервах заднього блукаючого
стовбура у вказаному віці становить 8,09±0,24 волокон. У літньому та
старечому віці відносні показники середніх мієлінових волокон
знижуються, в середньому, для всіх нервів – в 2,3 раза.

Кількість товстих і дуже товстих мієлінових волокон в досліджених нервах
шлунка незначна і майже однакова для всіх нервів. Можна стверджувати, що
вказані групи мієлінових волокон фактично поодинокі. Найбільша кількість
товстих і дуже товстих мієлінових волокон виявлена в шлункових нервах
заднього блукаючого стовбура та в паравазальних нервах лівої та правої
шлункових артерій у ІІ-му періоді зрілого віку — 1,64±0,17, 1,9±0,1 та
1,0±0,09 відповідно. Відмінною рисою цих двох груп мієлінових волокон
для вивчених нервів шлунка є їх стабільність в літньому та старечому
віці. Останнє засвідчує стійкість нервових зв’язків шлунка з центральною
нервовою системою за рахунок товстих та дуже товстих мієлінових волокон
його нервів навіть у літньому та старечому віці.

Процеси становлення мієлінового компонента в досліджених нервах
збігаються у часі та за спрямованістю. З віком у нервах шлунка на фоні
наростання загальної кількості мієлінові волокна урізноманітнюються за
їх діаметром (модальністю). В першу чергу це стосується збільшення
відносного вмісту в них волокон середнього, товстого й дуже товстого
діаметрів. Останнє проходить на фоні відносного зменшення кількості
мієлінових волокон тонкого діаметра при майже однакових показниках
відносного вмісту в них мієлінових волокон різного діаметра. Так, у І-му
періоді зрілого віку співвідношення між мієліновими волокнами різного
діаметра в нервах шлунка близькі – вміст тонких мієлінових волокон
коливається від 93,63±0,03% (у шлункових нервах переднього блукаючого
стовбура) до 94,8±0,2% волокон (у паравазальних нервах правої шлункової
артерії); середніх мієлінових волокон — від 3,5±0,1% (у паравазальних
нервах правої шлункової артерії) до 4,72±0,05% волокон (у шлункових
нервах переднього блукаючого стовбура); товстих мієлінових волокон – від
0,63±0,04% (у паравазальних нервах лівої шлунково-чепцевої артерії) до
1,1±0,1% волокон (у паравазальних нервах лівої шлункової артерії); й
дуже товстих мієлінових волокон — від 0,63±0,04% (у паравазальних нервах
лівої шлунково-чепцевої артерії) до 1,1±0,1% волокон (у паравазальних
нервах лівої шлункової артерії). В осіб літнього і старечого віку в
нервах шлунка відбувається вірогідне зменшення загальної кількості
мієлінових волкон у всіх досліджених нервах — в середньому для всіх
нервів вона становить 75% від загальної кількості мієлінових волокон
для осіб зрілого віку.

Отже, мієлоархітектоніка нервів шлунка дуже динамічна і мінлива в
процесі пре- і постанального розвитку. Від плодів 8 місяців до кінця
юнацького віку відбувається закономірний ріст загальної кількості
мієлінових волокон. Останнє ми пов’язуємо з процесами мієлінізації
шваннівської оболонки безмієлінових волокон, що входять до складу нервів
шлунка плодів і новонароджених. Так відбувається специфічне
диференціювання нейронів тих центрів, що відповідають за регуляцію
діяльності шлунка і формують як аферентні, так і еферентні ланки його
нервових зв’язків. Отримані морфологічні кількісні показники вказують на
те, що структурне диференціювання нейронів із системи позашлункової
регуляції досягає свого дефинітивного стану до кінця юнацького і початку
І-го періоду зрілого віку. Саме в цих вікових періодах у шлункових
нервах спостерігається максимальне число мієлінових волокон. Упродовж
зрілого віку в складі шлункових нервів кількість мієлінових волокон не
змінюється, а на початку літнього віку їх число починає зменшуватися. У
старечому віці це зменшення помітне ще більше. Ймовірно, причиною цього
явища є інволютивні зміни, що призводять до загибелі певного числа
нейронів у трофічних центрах мієлінових волокон.

На наш погляд, зазначені вікові особливості у внутрішньостовбуровій
будові шлункових нервів є відображенням мінливості їх функціонального
значення на етапах онтогенезу людини. При цьому відносне зменшення
більше стосується мієлінових волокон середнього діаметра. Ця обставина
дає підстави стверджувати, що інволютивні процеси раніше проявляються в
середніх мієлінових волокнах. Слід також підкреслити, що, за нашими
підрахунками, різниця між кількісними показниками мієлінових волокон у
нервах шлунка в підлітковому та юнацькому віці та в осіб зрілого віку, у
порівнянні з юнацьким віком, виходить за межі індивідуальної мінливості.
Останнє дозволяє зробити висновок, що процеси продуктивного мієлогенезу,
почавшись у плодів 8 місяців, закінчуються на початку І-го періоду
зрілого віку, а етап стабілізації мієлінового компонента в паравазальних
нервах шлунка охоплює І-й та ІІ-й періоди зрілого віку. Явища
фізіологічної дегенерації мієлінового компонента в нервах шлунка, що
проявляються як у зменшенні загальної кількості мієлінових волокон, так
і в зменшенні кількісних показників мієлінових волокон різних діаметрів
починає проявлятися у літньому та старечому віці. Незважаючи на
індивідуальну анатомічну мінливість абсолютної кількості мієлінових
волокон різного діаметра, про що свідчать показники мінімальних і
максимальних значень їх середнього квадратичного відхилення, загальна
кількість усіх волокон у вивчених шлункових нервах істотно не
відрізняється. Тобто, досліджені шлункові нерви людини фактично не
відрізняються за своєю мієлоархітектонікою. Водночас звертає на себе
увагу асинхронність у “дозріванні” вивчених шлункових нервів,
показниками чого є товсті та дуже товсті мієлінові волокна. Останні
раніше з’являються в нервах заднього блукаючого стовбура (новонароджені
та грудний вік), в той час як в інших шлункових нервах вони з’являються
в наступних вікових періодах. У цілому отримані дані свідчать про
порівняно низьку різноманітність набору мієлінових волокон у нервах
шлунка за рахунок значного переважання вмісту тонких мієлінових волокон.

В оцінці фізіологічних особливостей досліджених нервів ми виходим з того
факту, що швидкість проведення імпульсу по вісцеральних нервах і їх
подразнення залежать від ступеня розвитку мієлінової оболонки нервових
волокон (Швалев В.Н. и др., 2002). Для аналізу результатів дослідження
мієлоархітектоніки вивчених нами нервів, велике значення мають дані
В.В.Бобіна (1978), Г.В.Стовічека (1981), М.С.Абдулаєва (2002), Бобрика
І.І. (2002) про відсутність різниці в будові вісцеральних і соматичних
нервів. І.І.Шапіро та ін. (1983), В.М.Лупир (1988) вважають, що товсті
та дуже товсті мієлінові нервові волокна, які входять до складу
вісцеральних нервів, є відростками клітин спинно-мозкових вузлів і
виконують аферентні функції. Ми не виключаємо, що на наших препаратах
середні, товсті та дуже товсті мієлінові нервові волокна вступають до
складу блукаючих стовбурів по сполучних нервах, що існують між ними і
симпатичним стовбуром у грудній порожнині (Ноздрачев А.Д., Чумасов Е.И.,
1999).

Дані результатів електрофізіологічних досліджень показують, що волокна
однакового діаметра, що входять до складу вісцеральних та соматичних
нервів, не відрізняються один від другого по швидкості проведення
імпульсів (Швалев В.Н. и др., 2002). Зокрема, мієлінові волокна великого
діаметра (товсті та дуже товсті) –“А” волокна (“альфа”, “бета”, “гамма”,
“дельта” підгруп) є швидкопровідними волокнами у вісцеральній сфері.
Імпульс рухається по них зі швидкістю до 120 м/сек. Що стосується
безмієлінових і тонких мієлінових волокон, то вони проводять повільні
імпульси (від 0,2 до 1,6 м/сек.). Ці провідники позначаються як “С”
волокна. Середнім мієліновим волокнам за електрофізіологічними
показниками належить проміжне положення (“В” волокна). З цих позицій
шлункові нерви на препаратах пренатального періоду досліджених об’єктів
складаються з безмієлінових та тонких мієлінових волокон, які
забезпечують проведення зі шлунка повільної імпульсації. По мірі
наростання товщини мієлінових оболонок нервових волокон в досліджених
нервах з’являється все більша кількість середніх, товстих та дуже
товстих мієлінових волокон. До кінця юнацького віку кількість цих
волокон досягає максимальних показників — тобто у шлункових нервах
з’являється максимум швидкопровідних волокон. Структурну особливість
шлункових нервів очевидно варто пов’язати зі становленням і
стабілізацією нервових центрів головного мозку й, відповідно, з
удосконаленням рефлекторних механізмів позаорганної регуляції шлунка. Це
підтверджують й дослідження інших авторів, які наводять низку
переконливих доказів про роль бульбарних провідників у забезпеченні
рефлекторної діяльності шлунка (Лаврентьев Б.И., 1983; Ноздрачев А.Д.,
2002). Абсолютне і відносне зменшення вмісту волокон середнього,
товстого та дуже товстого діаметрів в шлункових нервах у літньому та
старечому віці вказує перш за все на скорочення аферентних зв’язків
шлунка з центрами головного мозку. В цих умовах можливе зменшення
можливостей формування нових рефлекторних механізмів шлунка.

Одержані нами результати засвідчують, що мікроциркуляторне русло шлунка
людини представлено всіма ланками, включаючи артеріоли, прекапілярні
артеріоли, капіляри, посткапілярні венули та власне венули. Просторова
організація мікроциркуляторного русла м’язового шару шлунка людини
пов’язана з його будовою. Кровопостачання пучків м’язових волокон
здійснюється із стовбурів найменших артерій з діаметром 100,0-300,0 мкм,
які розташовані у сполучнотканинних проміжках м’язового шару стінки
шлунка й утворюють в ній досить густу судинну мережу. Від їх стовбура у
напрямку до пучків м’язових волокон відходять короткі артерії діаметром
50,0-70,0 мкм. Вони розгалужуються й дають початок 2-3 артеріям ще
меншого діаметра. Останні, в свою чергу, проникають у товщу пучків під
кутом 45-60( і утворюють там 4-6 артерій самого найменшого діаметра, а
потім переходять безпосередньо в артеріоли. Останні розташовуються
здебільшого під гострими кутами до м’язових волокон. Від кожної артерії
з діаметром 25-40 мкм відходять по 2-3 артеріоли діаметром 14,0-25,0
мкм, які теж діляться на 2-3 прекапілярні артеріоли діаметром 8,0-14,0
мкм і довжиною 50,0-70,0 мкм. Вивчення особливостей розподілу дрібних
артеріальних судин м’язового шару шлунка показало, що вони
розташовуються як вище, так і нижче кожного м’язового пучка, а їх
галуження розповсюджуються по поверхні пучків, поступово проникаючи в їх
глибину. Такі морфологічні особливості артеріальних судин шлунка
забезпечують безперервне кровопостачання його м’язових пучків та всіх
структур стінки шлунка. Загальна кількість артеріол, які забезпечують
кров’ю один пучок м’язових волокон, на отриманих сканограмах, становить
12–22, а прекапілярних артеріол – 22-56. У судинних сплетеннях м’язового
шару стінки шлунка артерії, багаторазово поділившись, анастомозуючи
утворюють капілярні петлі полігональної чи рідше овальної форми,
орієнтовані під різними кутами. Лише на поверхні поздовжнього м’язового
шару петлі судинної сітки розташовуються паралельно поверхні шлунка.
Причому, строгої топологічної відповідності артеріальних судин по
відношенню до поверхонь одного і того ж пучка м’язових волокон нами не
виявлено. Як правило, їх розгалуження взаємно зміщені. Наші результати
збігаються з даними Я.Л.Караганова и др. (1981), О.В.Волковой и др.
(1987). Особливістю артеріальних судин м’язового шару шлунка є те, що,
як в рамках встановленого тканинного регіону – пучка м’язових волокон,
так і поза ним, прямих анастомозів між артеріями та артеріолами не
встановлено. Зв’язок між суміжними артеріальними гілками здійснюється
тільки завдяки прекапілярним артеріолам та гемокапілярам. Капіляри
шлунка виявляються у вигляді тонких трубочок діаметром від 5 до 9 мкм.
Здебільшого вони прямі, інколи вздовж них виявляються легкі вигини і
невеликі випини. Більш густі судинні сітки утворюються в межах малої та
великої кривини шлунка, де формується дрібнопетлиста капілярна сітка.
Наявність різноманітних видів анастомозуючих судинних конструкцій
забезпечує широкі адаптаційні можливості гемомікроциркуляторної системи
м’язового шару шлунка. Наші препарати показують, що у м’язовому шарі
шлунка існує виражена інтегрована система його мікросудинних комплексів,
морфологічні особливості яких відповідають принципами класичної будови
мікроциркуляторного русла, сформулюваних В.В.Купріяновим (1993), та
результатам досліджень І.І.Бобрика і В.Г.Черкасова, 2002).

В утворенні зовнішнього і внутрішнього судинних сплетень м’язового шару
стінки шлунка беруть участь і вени. Венозну кров від кожного пучка
м’язових волокон шлунка збирають дрібні вени, які проходять в
сполучнотканинних проміжках м’язового шару шлунка поряд з артеріями. З
однієї поверхні тканинного регіону відходять 3-5 дрібних вен з діаметром
60,0-90,0 мкм, довжиною 90,0-130,0 мкм. У кожну з них впадає 5-12 венул,
які збирають кров від 3-5 посткапілярних венул кожна. Причому ці вени
збирають кров, в основному, тільки від гемокапілярів та посткапілярів
одного пучка м’язових волокон, рідко переходячи за його межі. Важливим
механізмом регуляції кровотоку по судинах гемомікроциркуляторного русла
м’язового шару шлунка є наявність венуловенулярних анастомозів, які
забезпечують відтік крові. Збільшення об’єму венозної крові призводить
до появи мікроскладок, борозен на поверхні зліпків венулярних судин, їх
підвищеної звивистості, збільшення не тільки діаметра, але й довжини
судин. Зазвичай вени розташовуються на деякій відстані від артерій,
рідше — поруч. Першим відділом, куди кров потрапляє з капілярного
вмістища — це післякапілярні венули. Венули м’язового шару шлунка
формуються з 2-10 коротких післякапілярних венул, розташованих під
різними кутами до м’язових волокон та капілярів. Стінка венул утворена
ендотеліальними клітинами і рідко розташованими м’язовими клітинами.
Часто діаметр післякапілярних венул, що утворюють венулу, є різним.
Інколи венули мають анастомози. Просторова організація венул м’язового
шару шлунка залежить від розташування пучків м’язових волокон та від
об’ємного розташування гемокапілярів. Збиральні вени впадають у відносно
більші венозні стовбури, які знаходяться у міжпучкових проміжках
м’язового шару стінки шлунка. Більшість післякапілярних венул
відрізняється підвищеною звивистістю, збільшенням довжини, що може бути
обумовлено порідшенням капілярної сітки. Венули, як і післякапілярні
венули, також мають підвищену звивистість, мішкоподібні розширення
просвіту, які досягають 50,0-60,0 мкм. Нерідко мають місце
мікроаневризми та мікродеформації стінки цих судин. Малі збиральні вени
та виносні венозні судини, приймаючи від них кров, також розширені й
мають форму булави. На окремих препаратах післякапілярні венули перед
впаданням у венули зливаються у відносно короткі (7,0-10,0 мкм) та
широкі (20,0-30,0 мкм) судини. З них кров потрапляє у венули довжиною
120,0-200,0 мкм та шириною просвіту 16,0-30,0 мкм. Вказані венули
розташовуються поперечно або під тупим кутом до поздовжньої осі
гемокапілярів та м’язових волокон.

При дослідженні типової анатомії шлунка у взаємозв’язку з основними
соматометричними показниками встановлено, що при доліхоморфному та
мезоморфному типі анатомічні варіанти положення шлунка представлені його
вертикальною позицією та косим положенням, тоді як при брахіморфному
наявні всі три положення. В осіб з доліхоморфним типом вертикальне
положення шлунка виявлено у 96,4±1,3% обстежених, тоді як косе положення
встановлено лише у 3,6±1,3%, що вірогідно свідчить про типовість
вертикальної позиції шлунка серед осіб з доліхоморфним типом (p<0,05). При мезоморфному соматотипі спостерігається аналогічна тенденція, яка характеризується вірогідним (p<0,05) переважанням вертикальної позиції шлунка (94,1±2,4%) над частотою його косого положення (5,9±2,4%). В осіб з брахіморфним соматотипом вертикальна позиція шлунка та його косе положення трапляються однаково часто, відповідно 16,5±1,9% та 14,2±1,8%, а горизонтальне - в тричі рідше - 4,7±1,1% ( р<0,05). Отже, серед осіб доліхоморфного та мезоморфного соматотипів виявлено тільки дві форми шлунка – гачкоподібну та рогоподібну, відповідно 21,3±2,1% та 41,7±2,5% з однаковою частотою - 0,8±0,5%. Найбільша морфометрична гетерогенність характерна для осіб з брахіморфним соматотипом. У цій групі обстежених на фоні переважання гачкоподібної (25,2±2,2%) та рогоподібної (7,3±1,3%) форм, з однаковою низькою частотою представлені усі аналізовані нами анатомічні варіанти форми шлунка (у межах від 0,8% до 1,6%). Вказана закономірність вищої гетерогенності форми та положення шлунка при брахіморфному типі свідчить про наявність більшої анатомічної мінливості шлунка при брахіморфному соматотипі. В цілому, найбільш поширеним анатомічним варіантом положення є вертикальне, а за формою - шлунок у формі гачка; горизонтальне та косе положення, особливо у формі реторти, піскового годинника та конуса - виняткові варіанти анатомії шлунка. Стосовно значень величини кута переходу стравоходу в шлунок (кут Гіса) слід сказати, що найбільш частим анатомічним варіантом є наявність гострого кута Гіса при мезоморфному типі (39,4±2,5%). Рідше гострий кут Гіса зареєстровано серед осіб з доліхоморфним соматотипом (20,5±2,1%). При вказаних соматотипах анатомічні варіанти шлунка з прямим та тупим кутом виявляються у межах від 0,8±0,5% до 2,4±0,8%, що свідчить про їх виключно низьку поширеність. При брахіморфному соматотипі частота осіб з гострим та тупим кутом Гіса практично (p<0,05) однакова (16,5±1,9% та 11,9±1,7% відповідно), а частота осіб з прямим кутом – найбільша у порівнянні з особами усіх соматотипів: 0,8±0,5% - доліхо-; 2,4±0,8% - мезо- та 7,1±1,3% - брахіморфний типи. Тобто, при брахіморфному соматотипі зареєстровано явище більшої гетерогенності кута передоду стравоходу в шлунок, так як і в попередньо описаних органометричних показниках (форма і положення) шлунка. Статеві особливості у частоті різних варіантів положення шлунка проявляються тим, що на фоні практично (р<0,05) однакової частоти вертикального (74,6±3,2% - у чоловіків та 81,3±2,8% - у жінок) та косого положення шлунка (17,5±2,8% - у чоловіків та 17,5±2,7% - у жінок), серед чоловіків та жінок нами зареєстровано вірогідно (р<0,05) більша частота горизонтального положення шлунка серед чоловіків (7,9±1,0%) у порівнянні з особами жіночої статі (1,6±0,9%). Статеві особливості форми шлунка характеризуються тим, що на фоні однакової частоти наявності форми шлунка у вигляді гачка як у чоловіків (82,5±2,8%), так і серед жінок (93,8±1,7%), зареєстровано вірогідно більшу (р<0,05) частоту рогоподібної форми шлунка серед чоловіків (15,9±2,7%) і меншу (1,6±0,9%) - серед жінок та більшу гетерогенність форм серед жінок. При аналізі можливої статевої залежності величини кута між шлунком та стравоходом будь-яких статевих відмінностей не виявлено, а гострий кут (74,6±3,2% - чоловіки і 78,1±3,0% - жінки), прямий (11,1±2,3% - чоловіки і 9,4±2,1% - жінки) та тупий (14,3±2,5% - чоловіки і 12,5±2,4% - жінки) реєструвався з однаковою частотою, що дозволяє зробити висновок про відсутність впливу статі на вказану органометричну ознаку. Як анатомічні варіанти нами описане вертикальне, косе та горизонтальне положення шлунка. Дослідження мінливості положення шлунка дозволило з’ясувати наявність вірогідної різниці у частоті різних його анатомічних варіантів. Так, вертикальне положення шлунка, як найбільш типовий варіант просторової організації органа зареєстровано серед 78,0±2,1% осіб, тоді як косе - 17,3±1,9% та горизонтальне розташування 4,7±1,1% виявлено вірогідно (р<0,05) значно рідше, що дозволяє зробити висновок про існування, принаймні, трьох чітко окреслених та статистично розрізнених нами варіантів просторової організації шлунка. З класифікованих у нашому дослідженні п’яти форм шлунка при вертикальному положенні виявлено лише два анатомічних варіанти його форми: гачкоподібний (99,0±0,8%) та рогоподібний (1,0±0,8%). Наявність вертикального положення шлунка є, практично, визначальним фактором анатомічного варіанту його гачкоподібної форми, частота якого серед обстежених становить 77,4±7,1%, а рогоподібна форма шлунка при його вертикальному положенні виявлена лише серед 0,8±0,5% осіб. При косому положенні шлунка встановлена більша гетерогенність його форми. З’ясовано, що з класифікованих у нашому дослідженні п’яти форм при косому положенні виявлено чотири анатомічних варіанта: гачкоподібний (10,3±1,6%), рогоподібний (4,7±1,1%), у формі реторти (1,6±0,6%), у формі піскового годинника (0,8±0,5%). Тобто, типовим для косого положення шлунка анатомічним варіантом його форми є гачкоподібна, яка реєструвалась вірогідно (p<0,05) частіше інших форм. При горизонтальному положенні шлунка зареєстровано три анатомічних варіанти його форми: рогоподібна (3,1±0,9%), гачкоподібна (0,8±0,5%) та конусоподібна (0,8±0,5%). Слід зазначити, що при горизонтальному положенні шлунка відсутня статистично значима різниця у частоті вище наведених його форм. Отже, вивчення частоти анатомічних варіантів положення шлунка показує значне домінування його вертикальної позиції, а аналіз взаємозв’язку положення шлунка з його формою засвідчує наявність типових анатомічних варіантів, в першу чергу, таких як гачкоподібна форма шлунка при його вертикальному або косому положенні (Максименков А.Н., 1972; Беков Д.Б. и соав., 1989). Морфометричний аналіз кута переходу стравоходу в шлунок серед обстежених був визначений як гострий (76,4±2,2%), прямий (10,3±1,6%) або тупий (13,4±1,7%). При вертикальному положенні гострий кут Гіса наявний серед 70,9±2,3% обстежених, тоді як інші анатомічні варіанти кута Гіса виявляються вірогідно (p<0,05) значно рідше. При косому положенні шлунка частота варіантів кута Гіса приблизно однакова з переважанням випадків переходу стравоходу у шлунок під тупим кутом (8,7±1,4%). У випадках горизонтального положення шлунка кут переходу стравоходу в шлунок був або гострим (1,6±0,6%), або тупим (3,1±0,9%). Найбільш поширеним та типовим анатомічним варіантом є наявність гострого кута Гіса, при якому домінує гачкоподібна форма шлунка (97,0±0,8%). Інші варіанти положення шлунка впливають на мінливість кута Гіса, що проявляється вірогідним (p<0,05) збільшенням частоти випадків з тупим кутом Гіса при косому (8,7±1,4%) та горизонтальному (3,1±0,9%) положенні шлунка. За результатами дослідження коефіцієнтів системоутворення можна констатувати, що із соматометричних факторів найбільш впливовим є соматотип обстежених (RКС=0,523), тоді як серед органометричних факторів провідна роль належить положенню шлунка (RКС=0,483). Вказаним системоутворювальним факторам належить відповідно перше та друге рангові місця. Нами з’ясовано, що органометричними критеріями типологічної класифікації шлунка є його положення (вертикальне, косе, горизонтальне), величина кута Гіса (гострий, прямий, тупий) та анатомічні варіанти форми шлунка (гачкоподібний, рогоподібний, у формі реторти, у формі піскового годинника, конусоподібний). Тобто, анатомічну типологію шлунка можна класифікувати за вказаними органометричними кількісно-якісними ознаками. Для створення органометричної класифікації шлунка застосовано принципи кількісно-якісної таксономії, які у доповненні з одержаною нами частотою анатомічних варіантів склали основу класифікаційної органосистематики шлунка. Для стандартизованої органосистематики шлунка нами застосовано таксономічний код, який складається з переліку цифр що унікально відображають класифікаційний рівень (наприклад, 1.0.0. – вертикальне положення), класифікаційний підрівень (наприклад, 1.1.0. – вертикальне положення у поєднанні з гострим кутом Гіса) та форму власне шлунка (наприклад, 1.1.1. – вертикальне положення у поєднанні з гострим кутом Гіса та з гачкоподібною формою шлунка). Вказана класифікація може бути доповнена і на класифікаційному рівні, і на підрівнях, а також іншими формами шлунка. Однак, із 45 можливих таксономічних варіантів, як показало наше дослідження, виявлено лише 15, а до типових анатомічних варіантів можна віднести: гострокутний вертикальний гачок (таксономічний код: 1.1.1.), частота якого у популяції становить 70,1±2,30%; прямокутний вертикальний гачок (таксономічний код: 1.2.1.), частота якого у популяції становить 5,50±1,20%; ширококутний косий гачок (таксономічний код: 2.3.1.), частота якого у популяції становить 4,70±1,6%. В той же час, при домінуванні вказаних анатомічних варіантів шлунка (гачкоподібної форми з різним кутом Гіса при вертикальному або косому положенні) існують й інші анатомічні варіанти, які не можна вважати типовими, оскільки іх частота коливається у межах від 0,8±0,5% (таксономічні коди: 1.2.2, 2.1.2, 2.3.4, 3.3.1, 3.1.5) до 3,1±0,9% (таксономічний код: 3.3.2). Запровадження обгрунтованої нами класифікації дозволяє застосовувати її не лише для морфологічних досліджень, але і у поєднанні з функціональними характеристиками шлунка (наприклад, серед хворих на виразкову хворобу) та доповнювати її відповідними функціональними таксонами. ВИСНОВКИ 1. У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної проблеми щодо встановлення загальних закономірностей макромікроскопічної і мікроскопічної анатомії поза- та внутрішньоорганних нервів і судин шлунка людини, зокрема визначені етапи кількісної та якісної перебудови мієлоархітектоніки нервових провідників шлунка на етапах онтогенезу. 2. У формуванні переднього та заднього блукаючих стовбурів описані дві крайні форми будови: розсипна та концентрована. При цьому, для внутрішньошлункових нервів переднього блукаючого стовбура, в залежності від особливостей його формування та подальшого галуження в різних частинах шлунка, додатково описано п’ять основних варіантів їх будови, а для галужень заднього блукаючого стовбура - три основних варіанти. 3. З віком у внутрішньоорганному розподілі шлункових нервів блукаючих стовбурів відбувається збільшення кутів галуження внутрішньоорганних нервів та зв’язків між ними. У зрілому віці найбільшу кількість зв’язків між внутрішньошлунковими нервами блукаючих стовбурів мають гілки другого-третього порядків. 4. Шлункові нерви черевного сплетення топографічно зв’язані з артеріями шлунка, утворюючи навколо них паравазальні нервові сплетення. Кожна із артерій шлунка має індивідуальні відмінності за місцем початку, діаметром, довжиною та кількістю її галужень. Класична будова черевного стовбура у вигляді триніжки виявлена у 85% випадків. У решті 15% випадків будова черевного стовбура та позаорганних артерій шлунка, частіше лівої шлункової та селезінкової артерій, є різною. 5. Паравазальні нерви шлунка розташовуються в навколосудинній клітковині та безпосередньо в адвентиціальному шарі кожної артерії у вигляді дрібнопетлистої сіточки. Відносно стінки артерій виділено три зони концентрації паравазальних нервів: перша (шириною до 8,0 мкм) - внутрішня, де фактично відсутні паравазальні нерви; друга (шириною від 8,1 мкм до 48,0 мкм) - середня, в якій залягає основна кількість паравазальних нервів; третя (шириною більше 48,1 мкм) - зовнішня, в якій концентрація паравазальних нервів поступово знижується до нуля. 6. Серед інтрамуральних нервових сплетень шлунка найбільш розвиненим є м'язово-кишкове сплетення, що розташоване в сполучнотканинних прошарках його м'язового шару. Нервові вузли м'язово-кишкового сплетення складаються із різної кількості мультиполярних нейронів, в основному, клітини І та ІІ типу Догеля: від 10 до 40 - малі вузли (мікроганглії) та від 50 до 100 нейронів - великі вузли (макроганглії). 7. Вікові зміни інтрамуральних нервових сплетень шлунка стосуються процесів диференціювання нервових клітин і розвитку їх нервових волокон. У новонароджених м'язово-кишкове нервове сплетення шлунка дрібнопетлисте, нервові клітини вузлів сплетення позбавлені відростків і схожі на нейробласти, підслизове та підсерозне нервові сплетення не виражені. У юнацькому віці інтрамуральні нервові сплетення шлунка набувають вигляду, характерного для зрілого віку. У літньому та старечому віці клітини і нервові волокна інтрамуральних нервових сплетень мають ознаки дегенеративно-дистрофічних змін. 8. Для шлункових нервів блукаючих стовбурів та паравазальних нервів шлунка різних вікових груп характерне значне переважання безмієлінових нервових волокон. Так, у другій половині внутрішньоутробного періоду у всіх нервах шлунка визначаються лише безмієлінові волокна. У плодів 8-ми місяців виявляються мієлінові волокна тонкого діаметра, а в нервах правих шлункової та шлунково-чепцевої артерій – поодинокі мієлінові волокна середнього діаметра. 9. Процеси становлення мієлінового компонента в досліджених нервах збігають у часі та за направленістю. З віком в нервах шлунка на фоні наростання загальної кількості мієлінових волокон відбувається збільшення різноманітності мієлінових волокон за їх діаметром, у бік зростання відносного вмісту в них волокон середнього, товстого й дуже товстого діаметрів. У І-му періоді зрілого віку шлункові нерви досягають свого дефинітивного стану й фактично не відрізняються по своїй мієлоархітектоніці: на частку тонких мієлінових волокон припадає від 93,63±0,03% (шлункові нерви переднього блукаючого стовбура) до 94,8±0,2% волокон (паравазальні нерви правої шлункової артерії). 10. У мієлінізації нервів шлунка виділено 3 етапи – продуктивний, етап стабілізації та етап інволюції. Продуктивний мієлогенез, розпочавшись у плодів 8 місяців, закінчуються на початку І-го періоду зрілого віку віку, а етап стабілізації мієлінового компонента нервів шлунка охоплює І-й та ІІ-й періоди зрілого віку. Етап інволюції мієлінових волокон досліджених нервів починає проявлятися у літньому і старечому віці зменшенням їх загальної кількості та показників мієлінових волокон різних діаметрів. 11. Мікроциркуляторне русло шлунка людини представлено всіма ланками, включаючи артеріоли, прекапілярні артеріоли, капіляри, посткапілярні венули та власне венули. Найменші артерії вказаного шару мають діаметр від 25 до 300,0 мкм, артеріоли - від 14,0 до 25,0 мкм, прекапілярні артеріоли – від 8,0 до 14,0 мкм, капіляри від 5 до 9 мкм (середні показники). 12. Для типової анатомії шлунка характерна більша морфометрична гетерогенність у осіб з брахіморфним соматотипом: на фоні переважання гачкоподібної (25,2±2,2%) та рогоподібної (7,3±1,3%) форм шлунка, з однаковою низькою частотою у цьому соматотипі представлені його ретортоподібна, конусоподібна та форма піскового годинника (у межах від 0,8% до 1,6%). Серед усіх соматотипів, найбільш поширеним анатомічним варіантом положення шлунка є вертикальне, а по формі – шлунок у формі гачка; горизонтальне та косе положення шлунка, особливо у формі реторти, піскового годинника та конуса – вийняткові варіанти його анатомії. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. Виконане дослідження структурної організації та топографо-анатомічних взаємовідношень нервів і судин шлунка людини, в контексті онтогенетичних й індивідуальних особливостей, є певним доповненням вчення В.М.Шевкуненка про індивідуальну анатомічну мінливість органів, систем та форми тіла людини на різних рівнях організації. Одержані дані можуть послужити морфологічною основою для вдосконалення існуючих і розробки нових способів хірургічних втручань на органах шлунково-кишкового тракту дорослих і дітей. 2. Спеціально розроблені, вдосконалені і апробовані під час виконання дисертації картка рентгенологічного дослідження типової анатомії шлунка людини та протокол гістологічного дослідження внутрішньостовбурової будови нервів можуть широко використовуватися у практиці наукових робіт морфологів. 3. Результати наукового дослідження поглиблюють і доповнюють існуючі відомості про морфофункціональні особливості мієлоархітектоніки шлункових нервів блукаючих стовбурів, паравазальних нервів та просторової організації мікроциркуляторного русла шлунка, що відкриває перспективи подальшого пізнання становлення нервово-судинних зв'язків шлунка, стабілізації рефлекторного механізму його позаорганної регуляції, зокрема за рахунок центрів бульбарних відділів головного мозку і черевного сплетення. 4. Виконане дослідження є теоретичною основою для наступних морфологічних та топографо-анатомічних досліджень у клінічній анатомії й відкриває перспективи для подальшого активного розвитку нового напрямку в нейроморфології - нейрогастроентерології. Результати дослідження також можуть бути використані при виданні посібників, атласів і монографій з нормальної і клінічної анатомії у розділах, що стосуються типової анатомії органів шлунково-кишкового тракту та структурної організації їх нервово-судинних взаємовідношень. 5. Об’єктивні дані про морфометричну систему типової анатомії шлунка та його уніфіковану класифікацію дозволяють візуалізувати й більш наочно продемонструвати складність взаємозв’язків між сомато-вісцеральними факторами при вивченні типової анатомії внутрішніх органів. Це відкриває перспективи створення науково-експериментальної основи для подальшого розроблення скринінгових тест-систем при активному масовому обстеженні населення. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Матеріали до вивчення структурної асиметрії периферичного відділу вегетативної нервової системи / В.М.Лупир, В.О.Ольховський, Л.В.Ізмайлова, Б.М.Смолкіна // Вісник морфології. - 1998. - № 1. - С. 92-93 (пошукувачем проаналізована наукова література і сформульована ідея, визначена тема, складено мету та задачі дослідження, проведено морфологічне дослідження черевного сплетення. Обговорення результатів і висновки написані автором особисто). 2. Макромикроскопическая анатомия периферической нервной системы. Некоторые итоги и перспективы / В.М.Лупырь, В.В.Бобин, С.Н.Калашникова, В.А.Ольховский, А.С.Кулиш, Л.В.Измайлова, А.А.Терещенко, И.И.Торяник // Експериментальна і клінічна медицина. – 1998. - № 1. - С. 129-134 (пошукувачем сформульовані мета і задачі дослідження вісцеральних нервів, самостійно виконані макромікроскопічні препарати нервів шлунка, написані результати дослідження і висновки, які стосуються вегетативних нервів). 3. Ольховский В.О. Формы изменчивости внешнего строения и миелоархитектоника нервов желудка человека // Експериментальна і клінічна медицина. - 1999. - № 4. - С. 129-134. 4. Современные проблемы морфогенеза периферических нервов / В.В.Бобин, В.М.Лупырь, Л.В.Измайлова, В.А.Ольховский, А.С.Кулиш, С.Н.Калашникова, А.А.Терещенко // Експериментальна і клінічна медицина. – 2000. - № 1. - С. 9-11 (пошукувачем проведено комп’ютерний набір роботи, виконано макромікроскопічні та мікроскопічні дослідження нервів шлунка, написано обговорення одержаних результатів). 5. Структурна організація вегетативних нервів деяких органів шлунково-кишкового тракту людини / В.М.Лупир, В.О.Ольховський, С.М.Калашнікова, А.О.Цівковський, А.О.Терещенко, В.І.Сало // Буковинський медичний вісник. – 2001. - №1-2. - С. 108-111 (пошукувачу належить ідея наукової роботи, особисто проведено аналіз літератури, макромікроскопічні та мікроскопічні дослідження нервів шлунка, написано висновки). 6. Ольховский В.А., Терещенко А.А., Цивковский А.А. Анатомия интрамуральных нервов желудка и двенадцатиперстной кикшки человека // Медицина сегодня и завтра. - 2002. - № 1. - С. 28-31 (пошукувач сформулював мету наукової роботи, проаналізував дані літератури, написав обговорення результатів досліджень та висновки). 7. Ольховський В.О. Деякі особливості мікроскопічної будови позаорганних нервів шлунка людини // Таврический медико-биологический вестник. - 2002. – Т.5, № 3. - С.130-132. 8. Ольховський В.О. Анатомічна мінливість переднього блукаючого стовбура людини // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. - 2002. - Т. 1, №1. - С. 49-52. 9. Ольховський В.О. Зовнішня будова периартеріальних нервів шлунка людини // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. - 2002. - Т. 1, №2. - С. 8-11. 10. Ольховський В.О. Варіанти галуження передніх шлункових гілок блукаючого нерва людини // Вісник морфології. - 2002. - № 2. - С. 244-246. 11. Ольховський В.О. Індивідуальна анатомічна мінливість правого блукаючого нерва людини // Медицина сьогодні і завтра. - 2003. - № 1. - С. 5-8. 12. Ольховський В.О. Макромікроскопічна анатомія задніх шлункових гілок блукаючого нерва людини: варіанти галуження // Вісник проблем біології і медицини. - 2003. - Вип. 3. - С. 32-35. 13. Ольховський В.О. Вікові особливості зовнішньої будови нервів шлунка людини // Вісник морфології. - 2003. - № 1. - С. 1-3. 14. Ольховський В.О. Морфологічні особливості судинно-нервових структур шлунка людини // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики: Зб. наук. статей наук.-практ. конф. морфологів. Випуск XI. - Запоріжжя, 2003. - С. 188-195. 15. Ольховський В.О. Анатомія шлунка людини: органометричний підхід // Експериментальна і клінічна медицина. – 2003. - № 3 - 4. - С. 110-114. 16. Ольховський В.О. Внутрішньостовбурова будова та мієлоархітектоніка шлункових гілок блукаючого нерва людини // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Зб. наук. пр.- Київ-Луганськ-Харків, 2003. - С. 392-401. 17. Ольховський В.О. Анатомічні особливості шлунка у осіб різних соматотипів // Медицина сьогодні і завтра. - 2003. - № 3. - С. 119-123. 18. Ольховський В.О. Соматометрична характеристика анатомічних варіантів шлунка людини // Вісник морфології. - 2003. - № 2. - С. 415-418. 19. Ольховський В.О. Структурна організація інтрамуральних нервових сплетень шлунка людини // Український медичний альманах. - 2003. - Т.6, №6. - С. 111-114. 20. Ольховський В.О. Органосистематика шлунка людини: морфометричне обгрунтування таксономічної класифікації // Медицина сьогодні і завтра. - 2003. - № 4. - С. 27-30. 21. Ольховський В.О. Просторова організація мікроциркуляторного русла шлунка людини // Таврический медико-биологический вестник. - 2003. – Т.6, № 6. - С. 123-126. 22. Ольховський В.О. Анатомія шлунка людини: соматовісцеральні взаємозв’язки // Експериментальна і клінічна медицина. – 2004. - № 1. - С. 57-61. 23. Ольховский В.А. Вариантная анатомия левого блуждающего нерва в над- и поддиафрагмальной частях пищевода человека // IV Межд. Конгр. по интегр. антропологии: Матер. конгр.- С-Петербург. - 2002. - С. 269-271. 24. Морфологические особенности асимметрии висцеральных нервов / В.М.Лупырь, В.В.Бобин, В.А.Ольховский, Л.В.Измайлова, А.А.Терещенко, И.Л.Колесник // Мат. IV Межд. конгр. по интегр. антропологии. - С-Петербург. - 2002. - С. 213-214 (пошукувач сформулював мету, провів макромікроскопічні та мікроскопічні дослідження нервів шлунка, написав обговорення одержаних результатів). 25. Ольховський В.О. Зовнішня будова нервів шлунка людини // Зб. статей міжн. конф.: Саміт нормальних анатомів України та Росії. - Тернопіль, 2003. - С. 104-111. 26. Формы изменчивости во внешнем строении и структурной организации нервов некоторых внутренних органов брюшной полости / В.М.Лупырь, В.В.Бобин, В.А.Ольховский, Л.В.Измайлова, А.А.Цивковский, И.Л.Колесник // Вісник проблем біології і медицини. - 2003. - Вип. 3. - С. 22-26 (пошукувач визначив мету дослідження вісцеральних нервів, виконав макромікроскопічні препарати нервів шлунка, провів аналіз і обговорення одержаних результатів). 27. Спосіб хірургічного лікування хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки / Лупир В.М.,Ольховський В.О., Бойко В.В., Макаров В.В. - Рішення про видачу деклараційного патента України на винахід від 09.02.2004 р., заявка №2003076351 від 08.07.2003 р.(здобувачу належить ідея запропонованого способу, особисто виконано аналіз літератури та оформлено всю необхідну документацію, особисто встановлено три зони концентрації паравазальних нервів шлунка, на яких базується вказаний спосіб). 28. Спосіб хірургічного лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка / Лупир В.М., Ольховський В.О., Бойко В.В., Макаров В.В. - Рішення про видачу деклараційного патента України на винахід від 29.01.2004 р., заявка №2003076350 від 08.07.2003 р.(здобувач запропонував ідею даного способу, особисто виконав аналіз літератури та оформив всю необхідну документацію, провів морфометричні дослідження паравазальних нервів шлунка). 29. Спосіб ультраморфотопометрії органел / Бурих М.П., Колеснік І.Л., Ольховський В.О., Шкляр С.П., Шутов С.В., Долгая О.В. - Рішення про видачу деклараційного патента України на винахід від 23.02.2004 р., заявка №2003109167 від 10.10.2003 р.(автор розробив ідею запропонованого способу на основі вивчення та аналізу виконаних особисто мікроскопічних препаратів, виконав аналіз літератури ). 30. Спосіб діагностики морфотипу шлунка людини / Ольховський В.О., Бурих М.П., Терещенко А.О., Шкляр С.П., Просоленко К.О., Долгая О.В. - Рішення про видачу деклараційного патента України на винахід від 01.03.2004 р., заявка №2003109163 від 10.10.2003 р. (дисертант запропонував даний спосіб на основі власних досліджень, особисто виконав аналіз літератури, оформив необхідну документацію). 31. Ольховський В.О. Паравазальні нерви артерій шлунка людини // Тези доп. І-го Міжн. конгр. з інтегр. антропології. - Тернопіль. - 1995. - С. 257-258. 32. Ольховский В.А. Структурная организация паравазальных нервов желудка человека // Зб. наук. робіт. міжн. конф.: Акт. пит. морфол., присв. пам’яті проф. С.А.Сморщка. Т. ІІ. – Тернопіль, 1996. - С. 487-488. 33. Структурная организация некоторых периферических нервов / В.В.Бобин, В.М.Лупырь, А.С.Кулиш, В.А.Ольховский, А.А.Терещенко, Л.В.Измайлова // Морфология: Тез. докл. ІІІ Конгр. Межд.ассоциации морфологов. - Тверь. - 1996. - Т.109. - Вып.2. СПб: Эскулап. - С. 35 (пошукувачем сформульована мета дослідження вісцеральних нервів, виконані макромікроскопічні та мікроскопічні препарати нервів шлунка, проаналізовано одержані результати). 34. Ольховский В.А. Миелогенез желудочных ветвей блуждающего нерва человека // Тез. доп. ІІ Нац. Конгр. АГЕТ України: Акт. питання морфології. – Луганськ. – 1998. – С. 193-194. 35. Сосудисто-нервные структуры органов верхнего этажа брюшной полости / В.М.Лупырь, В.В.Бобин, Л.В.Измайлова, В.А.Ольховский, А.А.Цивковский // Сб. науч.работ, посвящ. 100-летию со дня рожд. проф. П.А.Соколова: Функц. морфология и клиническая медицина. – Ростов-на-Дону. – 2000. – С. 56-57 (пошукувач провів аналіз літератури, написав обговорення результатів досліджень нервів шлунка та висновки). 36. Морфологическое обоснование компенсаторных механизмов в периферической нервной системе / В.М.Лупырь, В.В.Бобин, С.Н.Калашникова, А.С.Кулиш, В.А.Ольховский // Морфология: Тез. докл. V Конгр. Межд.асс. морф. - Ульяновск. - 2000. - Т.117. - Вып.3. - СПб: Эскулап. - С.70 (пошукувачем виконані макромікроскопічні та мікроскопічні препарати нервів шлунка, проаналізовано одержані результати). 37. Ольховский В.А. Индивидуальная анатомическая изменчивость желудочных ветвей блуждающего нерва человека // Научные ведомости Бел ГУ. Серия “Медицина”. Мат. 3-го Межд.конгр. по интегр. антропологии. - 2000. - №2 (11). - С. 114-115. 38. Закономерности проявления асмметрии в стрении периферических нервов / В.В.Бобин, В.М.Лупырь, С.Н.Калашникова, А.С.Кулиш, Л.В.Измайлова, В.А.Ольховский, А.А.Терещенко // Научные ведомости Бел ГУ. Серия “Медицина”: Мат.3-го Межд.конгр. по интегр. антропологии. - 2000. - №2 (11). - С. 17 (пошукувачем сформульовані задачі дослідження вісцеральних нервів, виконані макромікроскопічні препарати нервів шлунка, проаналізовані результати). 39. Ольховський В.О. Макромікроскопічна анатомія паравазальних нервів шлунка людини // Наук. праці ІІІ Нац. Конгр. АГЕТ України: Акт. пит. морфології. - Київ, 2002. – Тернопіль:Укрмедкнига. – 2002. – С. 224-225. 40. Деякі підсумки вивчення структурної організації періартеріальних нервів органів черевної порожнини людини / В.М.Лупир, В.В.Бобін, В.О.Ольховський, Л.В.Ізмайлова, А.О.Цівковський // Тез. доп. ІІІ Нац. Конгр. АГЕТ України: Акт. пит. морфології. - Київ, 2002. – Тернопіль: Укрмедкнига. – 2002. – С. 191-192 (пошукувачу належить визначення актуальності роботи, виконано макромікроскопічні та мікроскопічні дослідження паравазальних нервів шлунка й обговорення одержаних результатів). 41. Особенности строения нервов некоторых органов брюшной полости человека / В.М.Лупырь, В.В.Бобин, В.А.Ольховский, А.А.Терещенко, А.А.Цивковский, И.Л.Колесник // Тез. докл. IV Межд. конф. по функ. нейроморф.: Колосовские чтения - 2002. – С-Петербург. – 2002. – С. 169-170 (пошукувач провів макромікроскопічні та мікроскопічні дослідження нервів шлунка людини, написав обговорення). 42. Ольховский В.О. Структурні особливості мієлоархітектоніки шлункових нервів блукаючих стовбурів людини // Тез. наук. конф., присв. 100-річчю з дня нар. М.І.Зазибіна: Гістологія та ембріогенез периферійної нервової системи. – Київ. – 2004. – С. 52-53. АНОТАЦІЯ Ольховський В.О. Макромікроскопічна та мікроскопічна анатомія нервів і судин шлунка людини на етапах онтогенезу. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.03.01 – нормальна анатомія. – Харківський державний медичний університет МОЗ україни. Харків, 2004. Дисертація присвячена вивченню закономірностей макромікроскопічної і мікроскопічної анатомії поза- та внутрішньоорганних нервів і судин шлунка людини, зокрема визначенню етапів кількісної та якісної перебудови мієлоархітектоніки нервових провідників шлунка на етапах онтогенезу, а також дослідженню варіантної анатомії шлунка з позицій індивідуальної анатомічної мінливості органів та систем тіла людини. При цьому використовували комплекс сучасних морфологічних, морфометричних методів дослідження та метод скануючої електронної мікроскопії корозійних препаратів мікроциркуляторного русла шлунка. Внаслідок тонкого препарування за методом В.П.Воробйова уточнені головні позаорганні джерела іннервації шлунка та описані крайні форми галуження переднього і заднього блукаючих стовбурів: розсипна й концентрована. У внутрішньоорганному розподілі передніх шлункових нервів встановлено п’ять основних варіантів їх будови залежно від особливостей формування блукаючого стовбура та подальшого його галуження в різних частинах шлунка, а в галуженні задніх шлункових нервів – три основних варіанти. Для мієлоархітектоніки шлункових нервів блукаючих стовбурів та черевного сплетення (паравазальні нерви шлунка) різних вікових груп характерно значне переважання безмієлінових нервових волокон. Процеси становлення мієлінового компонента в досліджених нервах збігаються у часі та за направленістю. З віком у всіх нервах шлунка на фоні наростання загальної кількості мієлінових волокон відбувається збільшення різноманітності мієлінових волокон за їх діаметром, у бік збільшення відносного вмісту в них середніх, товстих й дуже товстих волокон. При цьому шлункові нерви фактично не відрізняються за своєю мієлоархітектонікою – в усіх вікових групах переважають тонкі мієлінові волокна. Отримані за допомогою методу скануючої електронної мікроскопії зліпки корозійних препаратів мікросудин м’язового шару шлунка людини зрілого віку показують, що мікроциркуляторне русло шлунка людини представлено усіма ланками, включаючи артеріоли, прекапілярні артеріоли, капіляри, посткапілярні венули та власне венули. Типовим анатомічним варіантом будови шлунка є його вертикальне положення у поєднанні з гострим кутом переходу в нього стравоходу (кут Гіса) та з його гачкоподібною формою, який зареєстровано серед 78,0±2,1% обстежених осіб. Ключові слова: макромікроскопія, мікроскопія, блукаючі нерви, паравазальні нерви, мієлоархітектоніка, типова анатомія шлунка. АННОТАЦИЯ Ольховский В.А. Макромикроскопическая и микроскопическая анатомия нервов и сосудов желудка человека на этапах онтогенеза. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.03.01 – нормальная анатомия. – Харьковский государственный медицинский университет МОЗ Украины. Харьков, 2004. Диссертация посвящена изучению закономерностей макромикроскопической и микроскопической анатомии вне- и внутриорганных нервов и сосудов желудка человека, в частности определению этапов количественных и качественных преобразований миелоархитектоники нервных проводников желудка на этапах онтогенеза, а также исследованию вариантной анатомии желудка человека зрелого возраста с позиций индивидуальной анатомической изменчивости органов и систем тела человека. Работа выполнена на пяти уровнях морфоструктурной организации с использованием 1413 обьектов. Из них – 254 обьекта макромикроскопического исследования; 377 обьектов микроскопического исследования; 20 обьектов ультрамикроскопического исследования и 762 обьекта соматометрического и органометрического исследования. Натуральный материал автор получал от трупов людей 13 возрастных групп, которые погибли в результате несчастных случаев или умерли от причин, не связанных с патологией желудочно-кишечного тракта, периферической нервной и сосудистой систем. Возрастные периоды развития человека систематизированы согласно классификации, утвердженной VII Всесоюзной конференцией по проблемам возрастной морфологии, физиологии и биохимии человека АПН СССР (Москва, 1965). Органометрические показатели желудка человека зрелого возраста исследовались на базе пяти лечебно-профилактических учреждений г. Харькова. Для решения поставленных задач использовался комплекс адекватных современных анатомических и нейрогистологических методов исследования. Сосуды микроциркуляторного русла желудка человека изучались при помощи метода сканирующей електронной микроскопии корозионных препаратов. Индивидуальная анатомическая изменчивость желудка исследовалась при помощи клинико-анатомической технологии лучевого обследования верхних отделов желудочно-кишечного тракта людей с его предварительным контрастированием. Для статистического обобщения полученных результатов исследования применены стандартные методы биометрии. При разработке таксономической классификации желудка автор использовал принципы системного анализа и органосистематики. В результате макромикроскопического препарирования по методу В.П.Воробьева уточнены главные внеорганные источники иннервации желудка и описаны крайние формы ветвления переднего и заднего блуждающих стволов: рассыпная и концентрированная. Во внутриорганном распределении передних желудочных нервов выделены пять основных вариантов их строения в зависимости от особенностей формирования блуждающего ствола и дальнейшего его ветвления в разных отделах желудка, а в распределении задних желудочных нервов – три основных варианта. Для миелоархитектоники желудочных нервов блуждающих стволов и чревного сплетения (паравазальные нервы желудка) разных возрастных групп установлено значительное преобладание безмиелиновых нервных волокон. Процессы становления миелинового компонента в исследуемых нервах совпадают по времени и по направленности. С возрастом во всех нервах желудка, на фоне нарастания общего количества миелиновых волокон, происходит увеличение разнообразия миелиновых волокон за их диаметром, в сторону увеличения относительного содержания в них средних, толстых и очень толстых волокон. При этом, исследованные желудочные нервы фактически не отличаются по своей миелоархитектонике – во всех возрастных группах преобладают тонкие миелиновые волокна. В частности, в I-м периоде зрелого возраста показатели миелоархитектоники нервов желудка таковы: содержание тонких волокон в нервах колеблется от 93,63±0,03% (в желудочных нервах переднего блуждающего ствола) до 94,8±0,2% (в паравазальных нервах правой желудочной артерии); средних – от 3,5±0,1% (в паравазальных нервах правой желудочной артерии) до 4,72±0,05% (в желудочных ветвях переднего блуждающего ствола); толстых и очень толстых миелиновых волокон – от 0,63±0,04% (в паравазальных нервах левой желудочно-сальниковой артерии) до 1,1±0,1% (в паравазальных нервах левой желудочной артерии). Полученные при помощи метода сканирующей електронной микроскопии слепки корозионных препаратов микрососудов мышечного слоя желудка человека зрелого возраста показывают, что микроциркуляторное русло желудка человека представлено всеми звеньями, включая артериоли, прекапиллярные артериолы, капилляры, посткапиллярные венулы и собственно венулы. Типовым анатомическим вариантом строения желудка человека зрелого возраста является его вертикальное положение, в сочетании с острым углом перехода в него пищевода (угол Гиса) и крючковидной формой желудка, которые зарегистрированы среди 78,0±2,1% обследованных лиц. Ключевые слова: макромикроскопия, микроскопия, блуждающие нервы, паравазальные нервы, миелоархитектоника, типовая анатомия желудка. SUMMARY Olkhovsky V.О. Macroscopic and microscopic anatomy of nerves and vessels of the human’s stomach on stages of the ontogenesis. A dissertation is manuscript to obtain the scientific doctor’s degree in speciality 14.03.01 - General Anatomy. Kharkіv State Medical University, Health Ministry of Ukraine. Kharkіv, 2004. The dissertation is devoted to study of peculiarities of macroscopic and microscopic anatomy of extra- and intraorgans nerves and vessels of the human’s stomach especially the reconstruction of qualities and quantities myeloarkhitectonicy of nervous conductors of the stomach on stages of the ontogenesis and else investigation of version anatomy of the stomach from positions of the individual anatomical changing of organs and systems of the human’s body. The complex of the modern morphologic, morphometric methods of researches and method of scanner-electronic microscopy of corrosion preparations of the microcircular channel of the stomach. In result the thing preparate by Vorobiev’s method the main extraorganic origins of the innervationof the stomach were defined more precisely and last forms of the branching of front and back vagus trunks were described: scattered and concentrated. In intraorganic division of front stomach’s nerves there are five the main versions of their structures depending on peculiarities of the formation of the trunk and further its branching in different parts of the stomach, but in the branching of back stomach’s nerves-three the main versions. For myeloarkhitectonicy of stomach’s nerves of vagus trunks and abdominal plexus (paravasal stomach’s nerves) of different ages the most considerable advantage of nervous fibres without myelin are characterized. In investigations processes of the establishment of the myelin component agree at time and at directions. With ages in all nerves of the stomach on the background of increasing of the common number of myelin fibres various of myelin fibres increase according their diameters. Number of fibres of middle, thick and very thick diameters increase in myelin structures. In fact with this studied stomach’s nerves don’t distinguish on its myeloarkhitectonicy-in all age groups thing myelin fibres reweigh. Received casts of corrosion preparations of microscopic vessels of the muscular layer of the human’s stomach of mature age demonstrate that the microcircular channel of the human’s stomach are represented by all areas including arteriols, capillaries, postcapillary venules and veins. The typical anatomical version of the structure of the stomach is its vertical position with joining of the sharp angle crossing in it esophagus (angle Giss) and his hook-shaped form which is registered in 78,0+2,1 % of inspected persons. Key words: macromicroscopy, microscopy, vagus nerves, paravasal nerves, myeloarkhitectonicy, typical anatomy of the stomach. _____________________________ Автор висловлює щиру подяку доктору медичних наук, професору Бобіну Володимиру Вікторовичу за плодотворні ідеї під час виконання роботи! Підп.до друку 18.05.2004. Умов.друк.арк. 1,9. Зам. № 2-502. Формат 60(84 1/16 Облік. вид. арк. 2,0 Ціна договірна. Спосіб друку – ризографія. ХНУРЕ, 61166, Харків, просп. Леніна, 14 Віддруковано в учбово-виробничому видавничо-поліграфічному центрі ХНУРЕ 61166, Харків, просп. Леніна, 14

Похожие записи