.

Лікування переломів вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2319
Скачать документ

Загальна характеристика роботи

 

Актуальність теми

 
Проблема травматизму щелепно-лицевої ділянки не втрачає своєї актуальності, адже кількість травм та посттравматичних деформацій лицевого скелету, зокрема середньої зони обличчя, постійно зростає. Зростання тяжкості таких ушкоджень пов’язане зі збільшенням частки транспортної травми (Акадже А., Гунько В.И., 2004). Велику питому вагу, а саме 5,5–25% від загальної кількості пошкоджень кісток лицевого скелету, складають переломи вилицевого комплексу (Маланчук В.А., 1985; Азарченко К.Я., 1998; Матрос-Таранец И.Н. и соавт., 2001). Особливо складними для лікування є переломи, сполучені з пошкодженням стінок орбіти, що зустрічаються більш ніж у 50% хворих з переломами вилицевого комплексу (Волков В.В. и соавт., 1984; Ипполитов В.П. и соавт., 2000).

Переломи кісток середньої зони обличчя із залученням стінок орбіти стають причиною виникнення ряду естетичних та функціональних порушень – асиметрії обличчя, диплопії, зниження гостроти зору, зміни поля зору, порушення функції окорухових м’язів, порушення відтоку сльози (Кугоева Е.Э., Груша О.В., Белоглазов В.Г., 1996; Малевич О.Е., Камский М.П., 2000; Ипполитов В.П. и соавт., 2000; Харьков Л.В., Яковенко Л.Я., Чехова І.Л., 2003; Gas C. et al., 1999; Chen C.T. et al., 1999). Зміщення очного яблука (екзофтальм, енофтальм, гіпофтальм, латеральна або медіальна дислокація) веде до видимого понівечення обличчя, порушення соціальної адаптації пацієнта, що важко позначається на його психічному стані (Стучилов В.А. и соавт., 2001).

Якість лікування цієї групи хворих великою мірою залежить від якості проведення діагностичного етапу. На сьогоднішній день в нашій країні з’являється можливість використання таких високоінформативних методів обстеження хворого, як комп’ютерна томографія, комп’ютерна трьохвимірна реконструкція лицевого черепа, магнітно-резонансна томографія. Вони дозволяють оцінити картину пошкодження будь-якої ділянки лицевого скелету, просторове зміщення фрагментів, стан м’яких тканин в зоні ураження. Проте ці методи не є широко впровадженими в клінічну практику.

Досвід багатьох авторів показав, що є велика частка хворих, у яких проведені оперативні втручання не усувають деформацію, зберігаються функціональні порушення органа зору (Ипполитов В.П., Безруков В.М., 1981; Folkstad L., Westin T., 1999). Тільки у 44% хворих з переломами вилицевого комплексу не виявляють офтальмологічної патології через рік після проведеного оперативного втручання (Таль Г.М., 1998). Nicholson та Gusak у 1987 році описали шість випадків втрати зору після реконструктивних втручань на дні орбіти, які автори пов’язують із прямим пошкодженням зорового нерва, або з надмірним тиском неправильно розташованого імплантату.

Велика частота розвитку естетичних та функціональних порушень при переломах вилицевого комплексу із залученням стінок орбіти та неусунених післяопераційних порушень у цієї групи хворих потребує аналізу техніки оперативних втручань, що використовуються, розробки і впровадження більш досконалих методик діагностики пошкодження та планування операцій, розробки методів оцінки ефективності лікування.
 

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами

 
Дисертаційна робота є фрагментом планової наукової теми кафедри хірургічної стоматології НМУ „Клініко-біологічне обґрунтування операцій в щелепно-лицевій ділянці та шиї” (номер Державної реєстрації 0102U000789, шифр 616.716.8–617.521.537-089). Дисертант є виконавцем окремого фрагменту зазначеної теми.
 

Мета і завдання дослідження

 
Метою роботи є покращення результатів лікування хворих з переломами вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти, шляхом удосконалення обстеження, а також планування та техніки відновлювальних операцій з урахуванням положення органів орбіти.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

  1. Визначити частоту переломів вилицевого комплексу, проаналізувати характер травматичних ушкоджень цієї зони за останні десять років та простежити динаміку змін в структурі пошкоджень за останні 26 років (1977-2003 рр.).
  2. Вивчити особливості анатомічної будови, рельєфу і об’єму орбіт людини.
  3. Покращити якість обстеження хворих з переломами вилицевого комплексу за рахунок розробки пристрою для визначення зміни положення очного яблука.
  4. Розробити та запровадити спосіб орбітовольюмметрії для покращення планування оперативних втручань у хворих з переломами вилицевого комплексу.
  5. Вдосконалити методи лікування переломів вилицевого комплексу з урахуванням необхідності відновлення об’єму орбіти і репозиції очного яблука.
  6. Визначити ефективність запропонованих методів лікування.

Об’єкт дослідження – хворі з переломами вилицевого комплексу.

Предмет дослідження – зміщення очного яблука та зміна об’єму орбіти при переломах вилицевого комплексу, планування та методи оперативних втручань у хворих з переломами вилицевого комплексу та зміною об’єму орбіти.

Методи дослідження. Аналіз архівного матеріалу клініки кафедри хірургічної стоматології – щелепно лицевого відділення № 2 Київської міської клінічної лікарні № 12; антропометричні методи – краніо- та орбітометрія черепів людини – за Сегедою С.С. (1995); топографо-анатомічне дослідження дна орбіти та зони виконання коронарного доступу; в клінічних групах – визначення величини зміщення очного яблука та зміни об’єму орбіти, дослідження стану органу зору; рентгенологічні методи – рентгенографія, комп’ютерна томографія, трьохвимірна реконструкція лицевого черепу; дослідження стереолітографічних моделей черепа; визначення ефективності використання різних хірургічних методик, в тому числі запропонованих методів оперативних втручань щодо відновлення об’єму орбіти; статистичні методи – визначення середніх та відносних величин, параметричної оцінки вірогідності, методик кореляційного та регресійного аналізу, визначення показника наочності.
 

Наукова новизна

 
 Отримано нові дані щодо анатомічних особливостей будови орбіт людини. Урахування виявлених особливостей при реконструктивних втручаннях на нижній стінці орбіти є необхідною умовою досягнення репозиції очного яблука в правильне положення.

Удосконалено етап передопераційного планування при переломах вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти. Вперше запропоновано математичний спосіб розрахунку зміни об’єму орбіти за величиною зміщення очного яблука та розроблено пристрій для визначення зміни положення очного яблука в системі трьох координат.

Вперше при визначенні параметрів орбітального трансплантату були враховані дані щодо зміщення очного яблука, величини зміни об’єму орбіти та індивідуальних анатомічних особливостей будови дна орбіти.

Вперше запропоновані оперативні методики реконструкції дна орбіти, які враховують різні варіанти будови дна орбіти, параметри зміни об’єму орбіти, необхідність ізоляції трансплантату і зони пошкодження від порожнини верхньощелепної пазухи на період інтеграції.

Розроблено новий спосіб виконання коронарного доступу при уламкових переломах кісток середньої зони обличчя, який є більш зручним у виконанні, ніж описані раніше способи.
 

Практичне значення одержаних результатів

 
Для покращення планування оперативного втручання у хворих з переломами вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти, розроблено пристрій для визначення зміни положення очного яблука (Патент України № 47944А), який дає можливість виміряти величини зміщення ока в трьох площинах – сагітальній, фронтальній і горизонтальній. Також, розроблено спосіб визначення зміни об’єму орбіти (Патент України № 42610А), який дозволяє дати кількісну (в см3) оцінку зміну об’єму орбіти на травмованій стороні і точно спланувати оперативне втручання.

На основі отриманих результатів вивчення будови орбіт людини були виготовлені 4 типи реконструктивних пластин для відновлення дна орбіти.

Запропоновано новий спосіб усунення кісткових дефектів середньої зони обличчя, що проникають у верхньощелепну пазуху (Патент України № 58834А), який забезпечує ізоляцію кісткового трансплантату від порожнини верхньощелепної пазухи на період його перебудови.

Розроблено і впроваджено новий спосіб виконання коронарного доступу при хірургічних втручаннях на кістках середньої зони обличчя (Патент України № 66729А), який є більш зручним та менш травматичним, ніж раніше описані способи.

Застосовані методики планування і виконання оперативних втручань забезпечили досягнення високого косметичного і функціонального результатів лікування. Отримані результати можуть бути використані в лікувальних закладах, що надають спеціалізовану медичну допомогу постраждалим з травмами щелепно-лицевої ділянки.
 

Особистий внесок здобувача

 
Здобувачем особисто вивчена література та проведено патентно-інформаційний пошук за темою дисертації. Спільно з науковим керівником сформульовано завдання дослідження, висновки та практичні рекомендації. Самостійно проведено аналіз архіву клініки за 2000-2003 рр. Антропометричні дослідження виконані самостійно згідно рекомендацій співробітників відділу фізико-природничих методів дослідження в археології Інституту антропології АН України (директор – академік АН України П.П.Толочко). Топографо-анатомічні дослідження здобувач виконала особисто згідно рекомендацій співробітників кафедри анатомії людини Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (завідувач – д.м.н., професор І.І. Бобрик).

Комп’ютерно-томографічне обстеження тематичних хворих та аналіз отриманих даних виконані за участю автора фахівцями діагностичного центру „Здоров’я людей похилого віку” інституту нейрохірургії АМН України (директор – д.м.н. В.А. Рогожин, зав. відділення рентгено-комп’ютерної томографії – Ю.П. Тер­ницька). Фірмою „Матеріалайз” (Бельгія) за даними комп’ютерної томографії були виготовлені пластикові моделі лицевого скелету хворих з переломами вилицевого комплексу.*

Вимірювання положення очних яблук та визначення зміни об’єму орбіти, розрахунок параметрів трансплантатів проводились автором особисто. Автор брала участь в операціях в якості оператора та асистента.
 

Апробація результатів дисертації

 
Основні положення роботи доповідались та обговорювались на IV Міжнародному конгресі стоматологів, симпозіумі з хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії (7-8 липня 2002 року, Каунас, Литва), XVI міжнародному конгресі EACMFS (3-7 вересня 2002 року, Мюнстер, Німеччина), XVI інтернаціональній конференції EACMFS з хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії (14-20 травня 2003 року, Афіни, Греція), VII міжнародній конференції щелепно-лицьових хірургів та стоматологів (Санкт-Петербург, 2003).

Матеріали дисертаційної роботи доповідалися на засіданнях кафедри хірургічної стоматології НМУ, засіданнях лікарів відділення щелепно-лицевої хірургії Київської міської клінічної лікарні № 12.

Результати проведених досліджень впроваджено в практику роботи відділення щелепно-лицевої хірургії Київської міської лікарні № 12, в навчальний процес кафедри хірургічної стоматології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
 

Публікації

 
За темою дисертації опубліковано 14 наукових праць, в тому числі 6 статей у наукових журналах, рекомендованих ВАК України, 4 тези у матеріалах конференцій та з’їздів, отримано 4 патенти України.
 

Структура та обсяг дисертації

 
Робота викладена на 190 сторінках комп’ютерного тексту та складається із вступу, огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Основний текст дисертації складає 150 сторінок. Робота ілюстрована 22 таблицями, 3 діаграмами, 12 малюнками,
45 фотографіями. Список літератури містить 411 джерел, з них 264 – іноземні.
 

Зміст роботи

 

Матеріал і методи дослідження

 
Для вирішення поставлених завдань нами проведено вивчення архівного матеріалу клініки за 1992-2003 роки. Всього проаналізовано 379 історій хвороби хворих з травматичними переломами вилицевого комплексу. 205 пацієнтів лікувалися в щелепно-лицевому відділенні Київської міської клінічної лікарні № 14 (колишня № 23) в період з 1992 по 1999 роки, а 174 – у щелепно-лицевому відділенні № 2 Київської міської клінічної лікарні № 12 в період 2000-2003 років. Аналізували вік і стать постраждалих, етіологію та давність переломів, тип перелому, наявність сполучених ушкоджень. Вивчали частоту переломів вилицевого комплексу в загальній кількості переломів кісток лицевого скелету. Для оцінки змін структури травми вилицевого комплексу у нашому регіоні результати порівняли із даними аналогічного дослідження, проведеного у 1977-1983 роках.

Краніометричне дослідження провели на 70 паспортизованих мацерованих черепах людини. На кожному черепі вимірювали: поздовжній та поперечний діаметри черепа; виличний діаметр і верхню висоту обличчя; висоту, ширину та об’єм правої і лівої орбіт. Розраховували величину черепного показника, верхньолицевого показника та орбітального показника. За отриманими даними встановили тип будови мозкового черепа, лицевого черепа та тип будови орбіти. Тип просторового розташування дна орбіти визначали за величиною кутів, утворених між дном орбіти та латеральною і медіальною стінками орбіти (<α і <β відповідно). Вивчали особливості проходження судинно-нервового пучка через дно орбіти за наявністю підочної борозни на ньому. Вимірювали відстань, яку назвали глибиною безпечної зони, від нижньоорбітального краю до початку зони вершини орбіти.

На 10 трупах людини провели топографо-анатомічне дослідження зони виконання коронарного доступу. Виготовлено 20 топографо-анатомічних препаратів. Відпрепарували лицевий нерв від місця його виходу з порожнини черепа і до входження його периферичних гілок у мімічні м’язи обличчя. Встановили топографію його скроневих гілок відносно верхнього і латерального краю орбіти, тіла вилицевої кістки та вилицевої дуги. З урахуванням їх положення і будови скроневої фасції розробили та відпрацювали на трупах власний спосіб виконання коронарного доступу.

Виділено три клінічні групи хворих за давністю травми – хворі зі свіжими переломами вилицевого комплексу (І), застарілими переломами (ІІ) та переломами, що неправильно зрослись (ІІІ). Хворі були обстежені за єдиною схемою, що включала збір анамнезу, клінічну оцінку загального і місцевого статусу, рентгенологічні і лабораторні дослідження. Додатково були застосовані комп’ютерна томографія, трьохвимірна реконструкція лицевого черепа, виготовлення твердотільних моделей та їх подальше вивчення. На основі отриманих даних в кожному випадку встановили тип перелому за класифікацією „1-5 СПО” (Маланчук В.О., 1984). Реєстрували і класифікували післятравматичні та післясанаційні дефекти вилицевого комплексу та перивилицевих кісткових структур, дослідили їх частоту. Всі хворі були обстежені офтальмологом до і після оперативного втручання. Досліджували гостроту зору, очне дно, внутрішньоочний тиск, функцію окорухових м’язів. За наявності порушень органу зору строки і тактика лікування хворих з переломами вилицевого комплексу погоджувались із офтальмологом.

Для кількісної оцінки травми, передопераційного планування та контролю ефективності проведеного оперативного втручання ми застосували нову методику визначення зміни об’єму орбіти за величиною зміщення очного яблука.

Для виявлення зміщення ока у цих хворих був розроблений пристрій для визначення зміни положення очного яблука (Патент України № 47944А), за допомогою якого вимірювали зміщення в сагітальній, фронтальній і горизонтальній площинах (рис. 1).
 

Схема пристрою

Рис. 1 Схема пристрою для визначення зміни положення очного яблука


 
1 – опори на вушні раковини;

2 – опора на перенісся;

3 – горизонтальна градуйована балка;

4 – рухомі втулки;

5 – вертикальні вимірювальні стрижні;

6 – фіксуючий гвинт;

7 – сагітальні вимірювальні стрижні;

8 – горизонтальні лапки;

9 – фіксуючий гвинт.

Пристрій складається з горизонтального, градуйованого від середини елемента (в подальшому – балка 3) з парними опорами 1 на вушні раковини у вигляді дужок окулярів та опорою 2 на перенісся для фіксації на голові хворого. Балка 3 має вигляд верхньої частини оправи окулярів, розташована на рівні надбрівних дуг і є чотиригранною у поперечному розрізі, щоб рухомі втулки 4 не оберталися навколо неї. Втулки 4 рухаються вздовж горизонтальної балки 3 на ковзній посадці; вони мають вертикальні канали, в яких переміщуються вверх-вниз вертикальні градуйовані стрижні 5 і фіксуються гвинтами 6 в потрібному положенні. В нижній частині вертикальних стрижнів 5 є канали, в яких рухаються вперед-назад сагітальні градуйовані стрижні 7. Горизонтальні лапки 8, фіксовані на кінцях сагітальних стрижнів 7, мають отвори, які при вимірюванні необхідно розташовувати напроти зіниць. Лапки 8 переміщуються разом із сагітальними стрижнями 7 при закритих очах до дотику до шкіри верхніх повік і фіксуються в заданому положенні за допомогою гвинтів 9.

Зміну об’єму орбіти розраховували математично за розробленим нами способом (Патент України № 42610А). Запропонований спосіб визначення зміни об’єму орбіти заснований на тому уявленні, що об’єм очного яблука є сталим (при умові цілісності його оболонок), тому зміщення ока відображає зміну об’єму очної ямки або м’яких тканин орбіти (рис. 2).
 

 зміщення вилицевої кістки

Рис.2 Схема зміщення вилицевої кістки при переломі


 
а) деформація орбіти зі збільшенням об’єму орбіти призводить до зміщення ока;

б) зміщення ока відображене пересіченням двох куль однакового діаметру;

r – радіус очного яблука;

d – відстань, на яку перемістилось око;

h – висота сегмента кулі;

А – положення зіниці до зміщення;

А1 – положення зіниці після зміщення;

S-S1 – хорда, що сполучає точки перетину сфер;

y – величина зміщення ока по вертикалі;

z – величина зміщення ока по горизонталі;

ΔV – зміна об’єму орбіти;

1 – серединна лінія обличчя;

2 – горизонтальна лінія, проведена по надбрівним дугам.

За величинами зміщення очного яблука в сагітальній, горизонтальній та вертикальній площинах зміну об’єму орбіти розраховували за формулою:

ΔV = πr2 (x2 + y2 + z2)3/2–π (x2 + y2 + z2)3/2 /12

де: π = 3,14;

r – Радіус очного яблука, в см;

x – зміщення очного яблука по сагіталі, в см;

y –по вертикалі, в см;

z –по горизонталі, в см.

Вимірювання положення ока та визначення зміни об’єму орбіти після операції дозволило оцінити ефективність застосованого лікування.

Статистичний аналіз отриманих даних проводили шляхом визначення середніх та відносних величин, параметричної оцінки вірогідності, методикою кореляційного та регресійного аналізу.
 

Результати дослідження та їх обговорення

 
Частота переломів вилицевого комплексу сягає 18,3% від загальної кількості переломів кісток лицевого скелету. Більшість ушкоджень за даними анамнезу виникає внаслідок нападу на людину, тобто кримінальної травми. В період 1992-1999 роки її частка становила 70,2±3,2%, а в 2000-2003 роках – 44,3±3,7%. Частка побутової травми в 2000-2003 роках складала 35,1±3,6%, транспортної – 14,9±2,7%, виробничої – 1,7±0,9%, спортивної – 4±1,5%. Виявлено зростання частоти застарілих переломів до 20,7±3,1% та переломів, які неправильно зрослись, – до 14,9±3,2%. У 30,5% випадках переломи вилицевого комплексу поєднувались із закритою черепно-мозковою травмою. Високою була частота сполучених офтальмологічних порушень – 17,2% випадків, переломів кісток носа – 10,4%, верхньої щелепи – 10,4%.

Структура травматизму вилицевого комплексу у порівнянні з даними 20-ти річної давності (дослідження 1977-1983 рр.) змінилася у бік зростання тяжкості ушкоджень. На сьогоднішній день типовими стали більш тяжкі переломи. Середня кількість буквено-цифрових символів (БЦС) на один тип перелому сягає 7,7 знаків. Частота багатоуламкових переломів та багатоуламкових переломів з кістковими дефектами (типи переломів, формула яких містить більше 10 БЦС) зросла з 3,2% випадків в загальній кількості переломів вилицевого комплексу до 9,2%.

Краніо- та орбітометричними дослідженнями показано, що на величину об’єму очної ямки впливають розміри мозкового черепа і лицевого черепа, а саме поздовжній і поперечний діаметри черепа, виличний діаметр (середньої сили прямий вірогідний кореляційний зв’язок – p<0,05). Об’єм очної ямки людини коливався в межах від 19 до 32,5см3 і не залежав від типу будови орбіти, типу будови мозкового та лицевого черепа. Не встановлено кореляційного зв’язку між об’ємом орбіти та типом будови орбіти, відображеним величиною орбітального показника (r = –0,02 для правої орбіти та r = 0,1 для лівої орбіти).

Представники різних типів будови черепу – брахікрани, мезокрани та доліхокрани, та представники різних типів будови орбіти, а саме – хамеконхи, мезоконхи та гіпсіконхи, можуть мати як малий об’єм орбіти, наприклад 19см3, так і великий об’єм – до 32,5см3. В кожному з типів зустрічалися крайні величини об’єму орбіти: серед хамеконхів об’єм орбіти становив від 20 до 32,5см3; серед мезоконхів – від 19 до 32см3; серед гіпсіконхів – від 20 до 32см3. Отримані результати суперечать даним Даниленка М.В. (1948), який стверджував, що кожному антропометричному типу будови черепу відповідає певна величина об’єму очної ямки: у брахікранів об’єм орбіти в середньому складає 21,5см3, а у доліхокранів – 24,3см3. Об’єм орбіт мезокранів автор не досліджував.

Вивчення рельєфу дна орбіти виявило два типи його просторового розташування – похилий і горизонтальний. За похилого типу дна орбіти нижня і медіальна стінки орбіти утворюють тупий кут, а нижня і латеральна стінки – гострий кут. За горизонтального типу просторового розташування дна орбіти ці кути майже дорівнюють один одному. Величина їх дещо більша, ніж прямий кут. Похилий тип дна орбіти був більш розповсюдженим, він зустрічався у 58,6% випадків, а горизонтальний – у 41,4% (рис. 3).

розташування дна орбіти

Рис.3 Типи просторового розташування дна орбіти

а) горизонтальний тип;

б) похилий тип.

В 73,6% випадках на дні орбіти реєстрували підочну борозну, а відстань від нижньоорбітального краю до її початку в середньому складала у правій орбіті 0,75±0,8см та 0,83±0,07см у лівій орбіті. Проте в 26,4% випадках підочна борозна на дні орбіти була відсутня; отже, судинно-нервовий пучок на всьому протязі дна орбіти проходив у підочному каналі. Вимірювання глибини безпечної зони на дні орбіти показало, що її величина в середньому складає 3,2±0,03 см. Врахування цієї величини при встановленні реконструктивних пластин або трансплантатів на дно орбіти дозволяє уникнути травмування анатомічних структур вершини орбіти, компресії зорового, окорухового та відвідного нервів.

Вимірювання положення ока за допомогою сконструйованого пристрою проведено у 162 хворих з переломами вилицевого комплексу. Зміщення очного яблука виявлено у 78 (48,2%) хворих. Частіше це було зміщення ока назад (енофтальм) – 35,8% та вниз (гіпофтальм) – 32,7%. При переломі вилицевого комплексу (окрім ізольованого перелому вилицевої дуги) лінія зламу завжди проходить через дно орбіти. Зміщення очного яблука виникало лише тоді, коли лінія перелому через дно орбіти проходила позаду екватора очного яблука. Проходження лінії перелому через дно орбіти попереду екватора очного яблука і зміщення кістки призводять лише до деформації очної щілини за рахунок зміщення м’яких тканин, пов’язаних з нижньоорбітальним краєм. В гострому періоді травми збільшення об’єму орбіти компенсувалося набряком та гематомами орбітальної клітковини та окорухових м’язів. В таких випадках зміщення ока не виявляли.

Вимірювання величини зміщення очного яблука та розрахунок зміни об’єму орбіти показали, що при зміщенні ока 1-го ступеня (до 2 мм) видимої оком асиметрії положення очних яблук не виникало, а зміна об’єму орбіти не перевищувала
1 см3. При зміщенні ока 2-го ступеня (3-4 мм) спостерігали видиму асиметрію положення очних яблук, а величина зміни об’єму орбіти не перевищувала 2см3. Зміщення ока 3-го ступеня (≥5 мм) виявлялося значною асиметрією обличчя при ΔV від 2 до 3 см3, а в деяких випадках деформацією, що спотворює обличчя, коли величина зміни об’єму орбіти становила більше 3 см3.

Згідно застосованої нами формули розрахунку збільшення величини зміщення ока на 1 мм відповідає зміні об’єму орбіти на 0,43 см3, а 1 см3 зміни об’єму орбіти відповідає зміщення ока на 2,3 мм (табл. 1).
 
Таблиця 1

Градація величини зміщення ока та зміни об’єму орбіти

Величина зміщення ока (мм)123456789101112
Зміна об’єму орбіти (см3)0,
5
0,
9
1,
4
1,
8
2,
2
2,
7
3,
1
3,
5
3,
9
4,
3
4,
6
5

 
Отримані нами дані відрізняються від результатів Fan X. та співавторів (2002), за якими збільшення об’єму орбіти на 1 см3 відповідає 0,9-мм енофтальму. Це пояснюється тим, що вказані автори не брали до уваги зміщення ока по вертикалі і горизонталі.

Величина зміщення ока знаходилася у прямій залежності від зміни об’єму очної ямки та орбітального вмісту. Всього при давності травми вилицевого комплексу до 10 днів нами виділено 6 варіантів взаємовідношення між об’ємом орбіти та її вмістом, а при давності травми більше 10 днів – 4 варіанти, які необхідно враховувати при визначенні строків та методів оперативного лікування. Вимірювання позиції ока при свіжих переломах та аналіз зміщення кісткових фрагментів за даними рентгенограм та комп’ютерних томограм показали, що виникають такі варіанти взаємовідношення між кістковим об’ємом та об’ємом орбітального вмісту:

1) збільшення об’єму орбіти та незначне збільшення об’єму орбітального вмісту;

2) збільшення об’єму орбіти та значне збільшення об’єму орбітального вмісту;

3) збільшення об’єму орбіти та зменшення об’єму орбітального вмісту за рахунок його пролабіювання в порожнину верхньощелепної пазухи;

4) зменшення об’єму орбіти та незначне збільшення об’єму орбітального вмісту;

5) зменшення об’єму орбіти та значне збільшення об’єму орбітального вмісту;

6) зменшення об’єму орбіти та зменшення об’єму орбітального вмісту за рахунок його пролабіювання в порожнину верхньощелепної пазухи.

В групах застарілих переломів та тих переломів, що неправильно зрослись, виявили такі варіанти взаємовідношення між кістковим об’ємом та об’ємом орбітального вмісту:

1) збільшення об’єму орбіти при нормальному об’ємі орбітального вмісту;

2) збільшення об’єму орбіти та зменшення об’єму орбітального вмісту за рахунок його пролабіювання в порожнину верхньощелепної пазухи;

3) збільшення об’єму орбіти та зменшення об’єму орбітального вмісту за рахунок атрофії жирової клітковини орбіти або фіброзу окорухових м’язів;

4) зменшення об’єму орбіти при нормальному об’ємі орбітального вмісту.

Застосована нами буквено-цифрова класифікація переломів ВК „1-5 ЗРВ” стала основою для розробки і впровадження класифікації пост-травматичних і післясанаційних дефектів перивилицевої ділянки з урахуванням типових зон переломів. Виділено і описано 7 типів кісткових дефектів, визначено їх частоту серед загальної кількості переломів ВК. Оскільки більшість таких дефектів поширюється на стінки верхньощелепної пазухи, а реконструкція їх необхідна з косметичних та функціональних показань, нами розроблено та впроваджено в клінічну практику спосіб заміщення кісткових дефектів середньої зони обличчя, що проникають у верхньощелепну пазуху (Патент України № 58834А).

Запропонований спосіб заміщення кісткових дефектів середньої зони обличчя, що проникають в верхньощелепну пазуху, здійснювали наступним чином. Фрагменти ВК репонували та фіксували їх у правильному положенні за допомогою дротяних швів або металевих пластин. Видаляли вільно розташовані уламки кісток із зони пошкодження та порожнини верхньощелепної пазухи. При цьому утворювалися посттрепанаційний дефект передньої стінки верхньощелепної пазухи та пост-травматичні дефекти в зонах дна орбіти та нижньоорбітального краю, вилицево-альвеолярного контрфорсу, задньої стінки верхньощелепного синусу та різні варіанти сполучення. Після цього визначали розміри дефекту та проводили забір донорського кісткового матеріалу. Використовували автотрансплантати з передньої стінки верхньощелепної пазухи, ментального відділу нижньої щелепи, розщеплений кістковий автотрансплантат зі склепіння черепа (тім’яної кістки), гребеня клубової кістки. Дефект вилицевої кістки та перивилицевих кісткових структур закривали мембраною, що розсмоктується, необхідного розміру, яку фіксували до країв дефекту за допомогою звичайного шовного матеріалу. Внакладку до кісткових країв дефекту фіксували кістково-пластичний матеріал.

Розроблено власну модифікацію коронарного доступу (Патент України № 66729А). Запропонований спосіб виконання коронарного доступу здійснювали наступним чином (рис. 4). Розтин шкіри та підшкірної клітковини проводили попереду вушної раковини по природній складці, потім продовжували вгору, розсікаючи шкіру і лобно-потиличний апоневроз на тім’яній ділянці. Далі утворений клапоть відсепаровували поміж апоневрозом та окістям на тім’яній і лобній ділянках, а на скроневій ділянці – над скроневою фасцією до лінії безпеки, яку умовно проводили від основи вилицевої дуги косо вгору і вперед до рівня на 3 см вище верхнього краю орбіти. Потім клапоть піднімали разом із окістям лобної кістки до рівня верхнього краю орбіти та під поверхневим листком скроневої фасції до латерального краю орбіти, тіла вилицевої кістки і вилицевої дуги. Таким чином забезпечували достатній доступ для оперативного втручання на вилицевій кістці та, при необхідності, на прилеглих кісткових структурах.
 

коронарний доступ

Рис.4 Схема виконання коронарного доступу

А – лінія розтину шкіри, підшкірної клітковини та
лобно-потиличного апоневрозу;

В – лінія розтину поверхневого
листка скроневої фасції;

С – скроневі гілки лицевого нерва.
 
Менша травматичність запропонованого варіанту коронарного доступу зумовлена наступним. Скроневі гілки лицевого нерва залишаються всередині клаптя, оскільки в цій зоні вони пролягають на поверхні скроневої фасції, де тісно пов’язані з нею та переходять декількома тонкими гілками в шкіру та мімічні м’язи, що оточують очну щілину, та в лобне черевце лобно-потиличного м’язу. Ця зона розташована в радіусі на 2 см вище верхньоорбітального краю, на 2,3 см вище зовнішньоверхнього кута орбіти та на 2,5 см від кута, утвореного вилицевою дугою та латеральним краєм орбіти. До того ж, відсепаровка клаптя між поверхневим та глибоким листками скроневої фасції, тобто через менш васкуляризовані тканини, забезпечує більшу мобільність клаптя та зменшення крововтрати під час оперативного втручання.

На основі вивчених особливостей будови дна орбіти розроблено та впроваджено в клінічну практику перфоровану титанову відновлювальну пластину чотирьох типів для заміщення кісткового дефекту дна орбіти. Конструкція пластини враховує: тип просторового розташування дна орбіти – похилий або горизонтальний, розмір дна орбіти, топографію проходження судинно-нервового пучка на ньому, розташування ямки слізного мішка, необхідність жорсткої фіксації до нижньоорбітального краю. Довжина пластини не перевищує глибину безпечної зони відносно вершини орбіти. Тип просторового розташування дна орбіти встановлювали за фронтальними комп’ютерно-томографічними зрізами, проведеними на рівні екватора очного яблука здорової сторони. Двом хворим припасовку відновлювальної титанової пластини здійснювали на стереолітографічній моделі лицевого черепу.

Результат лікування оцінювали за відновленням правильного положення очного яблука, що в цифровому еквіваленті відображувалось величиною зміни об’єму орбіти (ΔV), наступним чином: відмінний – при повному відновленні об’єму орбіти; добрий – при досягненні величини зміни об’єму орбіти в межах до 2 см3, що супроводжувалося незначною асиметрією положення очних яблук; задовільний – коли збільшення об’єму орбіти після втручання становило від 2 до 3 см3 та характеризувалося вираженою асиметрією положення ока відносно здорової сторони; незадовільний – при величині зміни об’єму орбіти, більшій за 3 см3, коли зміщення очного яблука було значним (табл. 2).
 
Таблиця 2

Результати лікування хворих за відновленням об’єму орбіти

Види переломівза давністюВідмінний
ΔV = 0
Добрий
ΔV = 0,9–1,9 см3
Задовільний ΔV = 2–2,9 см3Незадовільний ΔV > 3см3
Свіжі346
Застарілі13521
Неправильно зрощені7431
Всього541552
Всього (%)71,119,76,62,6

 
Відновлення об’єму орбіти шляхом репозиції фрагментів вилицевого комплексу в правильне положення та реконструкції нижньої стінки орбіти сприяло відновленню функції окорухових м’язів у 12 хворих. З 8 хворих із диплопією повністю її ліквідувати вдалось у 6 хворих. Спостерігали 2 випадки відновлення функції відкривача верхньої повіки після остеосинтезу вилицевого комплексу та реконструкції дна орбіти.

Проведені дослідження та розроблені методики планування оперативних втручань дозволили покращити естетичний та функціональний результати лікування хворих з переломами вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти.
 

Висновки


 
Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального науково-практичного завдання сучасної стоматології (і щелепно-лицевої хірургії) – покращенню результатів лікування переломів вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти. Запропоновані нові методи обстеження хворих з переломами вилицевого комплексу, методики планування оперативних втручань, розроблені і впроваджені нові методи виконання відновлювальних операцій, що дозволило зробити такі висновки:

  1. Частота переломів вилицевого комплексу складає 18,3% від загальної кількості переломів кісток лицевого скелету. За останні 20 років структура травми вилицевого комплексу змінилась у бік зростання тяжкості ушкоджень, оскільки до числа типових увійшли багатоуламкові переломи (5,8%) та багатоуламкові переломи з кістковими дефектами (3,5%).
  2. Існують два типи просторового розташування дна орбіти: похилий (58,6%) і горизонтальний (41,4%), що необхідно враховувати при відновленні анатомічної форми дна орбіти при переломах вилицевого комплексу для забезпечення репозиції очного яблука.
  3. Сконструйований пристрій для визначення зміщення ока дозволяє вимірювати зміну положення очних яблук в сагітальній, фронтальній і горизонтальній площинах, що при переломах вилицевого комплексу виникало у 48,2% хворих.
  4. Запропонований спосіб визначення зміни об’єму орбіти за величинами зміщення очного яблука (орбітовольюмметрія) дає її об’єктивну кількісну оцінку в см3, що має значення для планування операції, контролю ефективності репозиції очного яблука, розрахунку параметрів інтраорбітального трансплантату, оцінки ефективності лікування хворих з переломами вилицевого комплексу.
  5. Розроблена методика виконання коронарного доступу для лікування багатоуламкових переломів вилицевого комплексу з урахуванням безпечної лінії розтину поверхневого листка скроневої фасції дозволяє знизити травматичність оперативного доступу за рахунок меншої крововтрати та збереження скроневих гілок лицевого нерва.
  6. Використання запропонованих методів обстеження та лікування хворих з переломами вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти, дозволило досягти позитивного косметичного і функціонального результатів лікування у 90,8% випадків.

 

Практичні рекомендації

 

  1. Обстеження хворих з переломами вилицевого комплексу повинно включати пошарову та трьохвимірну комп’ютерну томографію зони ураження, а також вивчення твердотільних моделей лицевого черепу. Ці методи дозволяють правильно оцінити картину пошкодження та чітко спланувати оперативне втручання.
  2. Для передопераційного планування та контролю ефективності проведеного оперативного втручання доцільним є визначення зміни об’єму орбіти на боці травми, яку можна розрахувати за величиною зміщення очного яблука.
  3. При реконструкції дна орбіти для досягнення симетрії положення очних яблук необхідно відновити його рельєф за типом просторового розташування. Похилий або горизонтальний тип просторового розташування дна орбіти слід визначати на фронтальних комп’ютерно-томографічних зрізах, проведених через екватор очного яблука здорової сторони.
  4. Для зниження ризику компресії тканин вершини орбіти при оперативних втручаннях на дні орбіти необхідно враховувати глибину безпечної зони, величина якої в середньому становить 3,2 см від нижньоорбітального краю.
  5. Доцільно використовувати індивідуальні титанові пластини для реконструкції дна орбіти, які дозволяють відновити його рельєф та, одночасно, уникнути травмування тканин зони вершини орбіти, судинно-нервового пучка та слізного мішка.
  6. Для лікування багатоуламкових переломів вилицевого комплексу ефективним є коронарний доступ, який забезпечує широке відкриття зон зламу в ділянці латерального краю орбіти, тіла вилицевої кістки та вилицевої дуги, дає можливість одночасного забору кісткового автотрансплантату із склепіння черепа для заміщення дефекту дна орбіти.
  7. При усуненні кісткових дефектів дна орбіти доцільно застосовувати біомембрани, що резорбуються для ізоляції трансплантатів від порожнини верхньощелепної пазухи.

 

Список опубликованных работ по теме диссертации

 

  1. Маланчук В.A., Логвиненко И.П. Способ определения изменения объёма орбиты при переломах и посттравматических деформациях // Вісник стоматології, 2002. – № 1. – С. 29-31. Здобувачеві належить участь в розробці способу та його клінічній апробації.
  2. Маланчук В.A., Воловар О.С., Логвиненко И.П., Модаррес А. Классификация посттравматических и постоперационных дефектов при переломах скулового комплекса // Вісник стоматології, 2002. – № 3. – С. 19-20. Здобувачеві належить аналіз переломів вилицевого комплексу у клінічних групах та статистична обробка отриманих даних.
  3. Маланчук В.A., Астахова В.С., Довбиш Н.A., Воловар О.С., Модаррес А., Панченко Л.М., Логвиненко И.П. Устранение посттравматических и постоперационных дефектов при повреждениях скулового комплекса // Вісник стоматології, 2002. – № 4. – С. 40-42. Здобувачеві належить участь в розробці способу усунення кісткових дефектів та його клінічній апробації.
  4. Маланчук В.A., Модаррес А., Логвиненко И.П. Роль микробного фактора в комплексном лечении переломов скулового комплекса // Вісник стоматології, 2003. – № 1. – С. 42-45. Здобувач брала участь у формуванні клінічних групп,
    обстеженні та лікуванні хворих.
  5. Маланчук В.A., Логвиненко И.П., Воловар О.С., Астапенко E.A. Динамика структуры травматизма скулового комплекса за 1977-2002 годы по данным нашей клиники // Современная стоматология, 2003. – № 3. – С. 42-45. Здобувачеві належить вивчення та аналіз архівного матеріалу клініки за 2000-2003 роки, порівняльна характеристика з даними 1977-1983 років.
  6. Логвиненко І.П. Визначення зміни положення очного яблука при переломах вилицевого комплексу // Новини стоматології. – 2004. – № 3. – С. 49-51.
  7. Malanchuk V.O., Logvinenko I.P. Dеtermination of the orbital volume change in zygomaticoorbital fractures and posttraumatic deformities // Stomatologija, № 2, 2002. – P. 44.
  8. Malanchuk V.O., Logvinenko I.P. Determination of the distances of the eyeball dislocation and the orbital volume change in zygomaticoorbital fractures and posttraumatic deformities // EACMFS Congress 2002 Muenster, abstract ID 350.
  9. Маланчук В.A., Довбиш Н.A., Логвиненко И.П., Асина Ю.Ф. Достижения пластической и реконструктивной хирургии лица // VII международная конференция челюстно-лицевых хирургов и стоматологов, Санкт-Петербург, 2003. – С. 102.
  10. Маланчук В.О., Бобрик І.І., Логвиненко І.П., Лещук О.О. Особливості рельєфу дна орбіти // Актуальні питання пластичної, реконструктивної та естетичної хірургії. Матеріали Першого з’їзду Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних та естетичних хірургів, м. Київ, 2004. – С. 122-123.
  11. Маланчук В.О., Логвиненко І.П. Спосіб визначення зміни об’єму орбіти: Патент України № 42610А від 15.10.2001, Бюл. № 9.
  12. Маланчук В.О., Логвиненко І.П. Пристрій для визначення зміни положення очного яблука: Патент України № 47944 А від 15.07.2002, Бюл.№ 7.
  13. Маланчук В.О., Модаррес А., Логвиненко І.П. Спосіб усунення кісткових дефектів середньої зони обличчя, що супроводжуються руйнуванням стінок верхньощелепної пазухи: Патент України № 58834 А від 15.08.2003, Бюл. № 8.
  14. Маланчук В.О., Логвиненко І.П., Лисенко С.І. Спосіб коронарного доступу при хірургічних втручаннях на кістках середньої зони обличчя: Патент України № 66729 А від 17.05.2004, Бюл. № 5.

 

Анотація

 
Логвиненко І.П. Лікування переломів вилицевого комплексу, що призвели до зміни об’єму орбіти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22 – стоматологія. – Національний медичний університет
ім. О.О. Богомольця, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено розробці і впровадженню нових методів обстеження хворих з переломами вилицевого комплексу, більш ефективних методів виконання відновлювальних операцій з урахуванням зміни об’єму орбіти.

На підставі проведеного орбітометричного дослідження черепів людини виявлено особливості будови нижньої стінки орбіти – похилий і горизонтальний типи просторового розташування дна орбіти, визначено глибину безпечної зони відносно вершини орбіти. Вказані особливості необхідно враховувати при реконструктивних втручаннях на дні орбіти для ефективної репозиції очного яблука, запобігання розвитку ускладнень. Розроблено і науково обґрунтовано конструкцію відновлювальних титанових пластини для дна орбіти, запропоновано схему розрахунку параметрів трансплантату для заповнення збільшеного об’єму орбіти. На основі вивчення топографічної анатомії зони коронарного доступу розроблено новий спосіб його виконання, який є менш травматичним, ніж описані раніше способи. Застосування запропонованих методів обстеження хворих з переломами вилицевого комплексу дозволяє раціонально планувати оперативне лікування, що сприяє скороченню терміну та етапів лікування, покращенню функціонального та косметичного результатів лікування.

Ключові слова: переломи вилицевого комплексу, орбітовольюмметрія, енофтальм, реконструкція дна орбіти, коронарний доступ.
 

Аннотация

 
Логвиненко И.П. Лечение переломов скулового комплекса, сопровождающихся изменением объёма орбиты. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 – стоматология. – Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, Киев, 2005.

Диссертация посвящена разработке и внедрению новых методов обследования больных с переломами скулового комплекса, более эффективных методов восстановительных операций с учетом изменения объёма орбиты.

На основании проведенной орбитометрии черепов человека выявлены особенности строения нижней стенки орбиты – наклонный и горизонтальный типы пространственного расположения, измерена глубина безопасной зоны относительно вершины орбиты. Указанные особенности необходимо учитывать при реконструктивных вмешательствах на дне орбиты для эффективной репозиции глазного яблока, предотвращения развития операционных осложнений. Разработана и научно обоснована конструкция реконструктивных титановых пластин для восстановления дна орбиты, предложена схема расчёта параметров трансплантата для заполнения увеличенного объёма орбиты. На основе изучения топографической анатомии зоны коронарного доступа разработан новый способ его выполнения, который менее травматичен, чем описанные ранее способы. Использование предложенных методов обследования больных с переломами скулового комплекса позволяет рационально планировать оперативное лечение, что способствует сокращению времени и этапов лечения, улучшению функционального и косметического его результатов.

Ключевые слова: переломы скулового комплекса, орбитовольюмметрия, энофтальм, реконструкция дна орбиты, коронарный доступ.
 

Anotation

 
Logvinenko I.P. Treatment for the zygomatic complex fractures accompanied by a change in orbital volume. – Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Candidate of Medical Sciences in specialty 14.01.22 – Stomatology. – The O.O. Bogomolets National Medical University, Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the development and implementation of novel methods for the examination of patients with the zygomatic complex fractures, more efficacious methods of reconstructive operations with an account for a change in orbital volume.

The occurrence of the zygomatic complex fractures makes up 18.3% of a total number of fractures in the facial skull bones. During the last 20 years, a structure of the zygomatic complex injuries has changed towards higher severity of injuries. This can be illustrated by the fact that multifragment fractures and multifragment fractures with bone defects are found among typical fractures at present, accounting for 5.8% and 3.5%, respectively.

It was shown that the examination of patients with the orbital complex fractures has to include layer-by-layer and three-dimensional computer tomography of the zone injured as well as the analysis of solid models of the facial skull. These methods allow a picture of injury to be assessed properly, and an operative intervention to be planned thoroughly. The determination of a change in the orbital volume on side of the injury, which can be calculated based on a value of the eyeball displacement, is shown to be justified in both the preoperative planning and the control of efficacy of the operative intervention conducted out.

Based on the orbitometry performed on human skulls, peculiar features of the lower orbital wall were revealed, namely oblique and horizontal types of the spatial position, and a depth of the safe zone was determined in relation to the orbital apex. The features indicated should be taken into consideration while performing interventions on the orbital bottom for the reposition of eyeball to be efficacious and to prevent the development of operational complications. For the best results in reconstructing the orbital bottom, it is necessary to recover its relief according to a type of the spatial position. This facilitates the achievement of symmetry in position of the eyeballs. Oblique and horizontal types of spatial position of the orbital bottom should be determined using the frontal computer-tomographic sections passing across the eyeball equator on the healthy side. To lower risk of tissue compression in the orbital apex during operative interventions on the orbital bottom, it is recommended to take into consideration a depth of the safe zone, which averages to 3.2 cm starting from the lower edge of orbit.

A new design of reconstructive titanium plates was developed and substantiated for reconstruction of the orbital bottom. These individual titanium plates allow the recovery of orbital bottom to be made successfully, and, at the same time, prevent traumatization in the orbital zone apex tissues, neurovascular bundle and tear-bag.

It is shown that, in case of multifragment fractures of the zygomatic complex, the coronary approach is justified as far as it ensures a wide disclosure of the fracture zone adjacent to the lateral edge of orbit, zygomatic bone body and zygomatic arch. In addition, a bone autotransplant can be taken out concurrently from the calvarium to build up a defect in the orbital bottom. Bioresorbable membranes seem to be preferable to isolate transplants from the maxillary sinus cavity when repairing bone defects of the orbital bottom.

A scheme was proposed for the calculation of transplant’s parameters to fill an enlarged orbital volume. Based on studying topographical anatomy of the coronary approach zone, a new method was developed for its performing, which is less traumatic as compared to the methods described earlier. A use of the methods proposed for the examination of patients with the zygomatic complex fractures allows the planning of operative treatment to be made rationally, which facilitates a reduction in the treatment duration and stages, and improves its functional and cosmetic results. In our clinic, positive functional and cosmetic results were achieved in 90.8% of the cases.

Key words: fractures of the zygomatic complex, orbitovolummetry, enophthalmia, reconstruction of the orbital bottom, coronary approach.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019