Національна академія наук України

Інститут соціології

Малюк Андрій Миколайович

УДК 316.25

Концепція історичних систем в світ–системному аналізі:
історико–соціологічний аспект

22.00.01 — теорія та історія соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології Національної академії наук
України.

Науковий керівник кандидат історичних наук

Арсеєнко
Анатолій Григорович,

Інститут соціології НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент Павленко Юрій Віталійович, Інститут
світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий
співробітник

кандидат соціологічних наук, доцент Кутуєв Павло Володимирович,
Національний університет “Києво-Могилянська академія”, докторант кафедри
соціології

Провідна установа

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Захист відбудеться “ 25 ” листопада 2005 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 26.229.01 в Інституті соціології НАН
України за адресою: 01021, вул. Шовковична 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН
України за адресою: 01021, вул. Шовковична 12, м. Київ.

Автореферат розіслано “ 23 ” серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В соціальних науках все ширше визнається, що сучасний
світ переживає нову велику трансформацію, яка розгортається водночас у
багатьох вимірах, зокрема, у економічному, соціальному, культурному,
технологічному й геополітичному. Ця трансформація пов’язується з
інтенсифікацією наприкінці ХХ ст. процесів глобалізації, що веде до
створення єдиного інтегрованого світового економічного й політичного
простору.

У цих умовах зростає розуміння того, що багато глобальних проблем, з
якими людство зіткнулось наприкінці XX ст., не можуть бути осмислені на
рівні окремих держав та взаємин між ними. Тому державоцентристський
підхід, котрий раніше переважав у західному суспільствознавстві, багато
в чому вичерпує свої можливості як сукупність засобів і методів
наукового пізнання та перетворення сучасної соціальної реальності.
Суспільствознавство потребує нової парадигми, здатної адекватно пояснити
структуру, механізм функціонування, соціальні суперечності й тенденції
розвитку сучасної глобальної системи, яка є органічною цілісністю, що
має власну логіку розвитку. У зв’язку з цим особливої актуальності
набуває всебічний аналіз як структурних, так і еволюційних, історичних
аспектів глобальної системи. Тобто, її дослідження вимагає враховувати
два виміри соціальної дійсності – системний та історичний.

Піонером у подоланні державоцентризму та дуалізму системного й
історичного підходів до вивчення глобальної системи в останній чверті ХХ
ст. став світ–системний аналіз (ССА), напрям теоретизування в сучасному
західному суспільствознавстві, створений ліворадикальними соціологами.

Його засновником є директор центра Фернана Броделя з дослідження
економік, історичних систем і цивілізацій, президент Міжнародної
соціологічної асоціації (1994–1998 рр.) Імануїл Валерстайн. Теоретики
ССА усвідомили глобальну природу сучасної системи соціальних взаємодій
набагато раніше ніж терміни «глобалізація», «глобальне суспільство»,
«глобальна система» почали використовуватись у суспільних науках.
Сучасні глобальні процеси аналізуються представниками ССА крізь призму
поняття капіталістичної світ–системи, яка є однією з історичних систем,
в рамках котрих було організоване суспільне життя людей протягом
історії. Поняття «історична система», розроблене у ССА як принципово
нова одиниця аналізу й об’єкт дослідження, дозволяє під новим кутом зору
вивчати процеси соціальних змін, що відбуваються у сучасному світі. Воно
є досить дійовим інструментом аналізу суспільних процесів і явищ.

Наукова проблема полягає у необхідності задовольнити потребу
суспільствознавства в соціологічній концепції розвитку сучасної
глобальної системи в умовах нестачі надійних комплексних науково
обґрунтованих знань стосовно її механізмів функціонування, соціальних
протиріч і тенденцій розвитку. Одним з найважливіших джерел й
компонентів цієї концепції мають стати уявлення про історичні системи,
розроблені в ССА.

З моменту свого виникнення ССА викликав бурхливу реакцію в західній
соціології і призвів до появи значного обсягу літератури, присвяченої
аналізу теоретико–методологічних підвалин ССА, його впливу й внеску в
розвиток сучасного суспільствознавства. В обговоренні картини соціальної
реальності, створеної ССА, з’ясуванні сутності світ–системного підходу,
його теоретико–методологічних ідей і принципів брали участь Ф. Бродель,
Т.Сентеш, Дж. Рітцер, П.Штомпка, Д.Гарст, А.Портес, П.Тейлор,
К.Чейз–Данн, Ф.Макмайкл, Т.Скокпол, Р.Бреннер, Л.Склейр, У.Робінсон,
А.Зольберг, Г.Терборн, А.Бергесен та інші відомі представники західного
суспільствознавства.

Рівень розробленості проблематики ССА у пострадянській науці більш
скромний. Серед праць російських учених, в яких розглядались
концептуальні побудови ССА слід назвати роботи А.Фурсова, Г.Завалька,
В.Заріна, М.Чешкова, А.Рахманова, І.Дев’ятка, Ю.Давидова,
Н.Романовського.

В Україні ССА є ще менш дослідженим, хоча останнім часом з’явилось
кілька публікацій, що торкаються різних аспектів ССА. Це стаття
В.Танчера, в якій розглядається бачення Валерстайном перспектив розвитку
соціології у XXI ст., а також статті П.Кутуєва та О.Фісуна, присвячені
деяким методологічним аспектам концепції Валерстайна та інших
світоаналітків.

Більшість пострадянських публікацій має переважно ознайомчий, описовий
характер, їхні автори насамперед приділяють увагу реконструкції поглядів
теоретиків ССА, не вдаючись до глибокого всебічного аналізу їхніх
концептуальних конструктів і обмежуються загальними оцінками .

Усе це стосується і концепції історичних систем, яка є центральним
елементом ССА. У працях, присвячених поглядам Валерстайна, переважає
поверховий огляд загальної концепції ССА, світ–історичному аспекту
концепції приділяється недостатньо уваги. Таким чином, хоч ідеї ССА,
особливо Валерстайна, набули певної популяризації в Росії й Україні, не
можна стверджувати, що вони дійсно адекватно та аналітично–критично
осмислені та освоєні. Можна констатувати, що дослідження ССА у
пострадянській соціології знаходиться у початковому стані, що робить
актуальною появу праць, які компенсують цей недолік.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
не пов’язана з науковими планами організації, де виконана робота, а
також із галузевими й державними програмами.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний
міждисциплінарний аналіз світ–системної концепції історичних систем,
з’ясування її теоретико–методологічного потенціалу, значення теоретичних
розробок ССА для розуміння процесів соціальних змін у сучасну епоху.

Досягнення цієї мети вимагає розв’язання таких завдань:

— дослідити логіку формування, розвитку та сучасний стан світ–системної
концепції історичних систем;

— з’ясувати, систематизувати та проаналізувати понятійний апарат та
теоретико–методологічні засади світ–системної концепції історичних
систем;

— співставити світ–системний підхід з іншими теоретичними баченнями
всесвітньо–історичного процесу (насамперед марксистською теорією
історичного процесу), підходами в соціології розвитку та
слаборозвиненості (теорії модернізації й школа залежності).

— з’ясувати вплив ССА на розвиток сучасної соціологічної теорії;

Об’єктом дослідження є світ-системний аналіз в сучасному соціальному
теоретизуванні.

Предметом дослідження є соціологічна концептуалізація поняття і образів
історичних систем в світ-системному аналізі.

Методи дослідження. Оскільки історичні системи фактично були предметом
дослідження не лише соціології, але й історії, соціальної філософії,
політичної економії, політичної науки, в роботі використовується
міждисциплінарний підхід, що дає можливість краще з’ясувати сутність і
оцінити пізнавальні можливості світ–системної концепції історичних
систем.

Дослідження грунтується на принципах системності, історизму з
використанням діалектико–матеріалістичної методології дослідження
суспільних явищ.

Оскільки йдеться про аналіз складних об’єктів, що розвиваються історично
(як історичних систем, так і теоретичних уявлень про них), дане
дослідження здійснювалось за допомогою поєднання історичного й
логіко–дедуктивного методів. Тоді як останні дозволяють розглянути
предмет у його внутрішніх закономірних зв’язках, історичні методи дають
можливість простежити еволюцію досліджуваних явищ із використанням
логіко–індуктивного методу.

Теоретико–методологічними засадами дисертації є понятійний апарат і
висновки теоретичного й методологічного характеру марксистської та
неомарксистської соціології, соціальної філософії, політичної економії,
концепцій соціального розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації вперше у вітчизняній
соціології здійснена систематизація ідей, що складають ядро концепції
історичних систем ССА; з’ясовано теоретико-методологічні принципи,
понятійний апарат та методологічні установки даної концепції, розглянуто
передумови й фактори формування ССА, його розвиток і сучасний стан,
з’ясовується значення ССА для подальшого розвитку соціальної теорії.

У процесі дослідження були отримані такі результати, які
характеризуються певною науковою новизною:

— з’ясовано, що базовим теoретико-методологічним принципом концепції
історичних систем ССА є тлумачення соціальної реальності як
часово–просторової соціально–історичної тотальності. Це дозволяє
характеризувати ССА як напрям, що базується на використанні холістської
методології та націлений на створення на цій основі історично
орієнтованої соціальної теорії;

— доведено, що ССА є теоретичним напрямом, що виражає тенденцію переходу
від предметоцентристського, дисциплінарно організованого знання до
системоцентристського, трансдисциплінарного типу соціального знання;

— з’ясовано, що значення ССА для подальшого розвитку суспільствознавства
полягає у розробці поняття транссоцієтальних систем (світ-систем) як
нового об’єкту дослідження і одиниці історичного процесу. Взаємодія в
межах цих одиниць має суттєве значення для відтворення внутрішньої
структури складаючих її компонентів (суспільств), та великою мірою
впливає на внутрішньосоцієтальні процеси;

— вперше доведено, що ССА, з огляду на його евристичний потенціал, стає
основою нової глобально–системної інтерпретації історичного процесу,
більш адекватної порівняно з його традиційним лінійно-формаційним
розумінням;

— обґрунтовано, що світ–системна концепція історичних систем, акцентуючи
взаємопов’язаність та єдність соціального світу як світ-системи, долає
однобічність лінійно-стадіальних інтерпретацій суспільного розвитку.

Практична значущість одержаних результатів полягає в сприянні
поглибленому розумінню структури, механізмів функціонування й тенденцій
розвитку сучасної глобальної системи, а також розвитку теорії соціальних
змін, придатної для адекватного дослідження сучасних процесів глобальної
трансформації. Це дозволить більш чітко уявити історичні альтернативи
розвитку світової цивілізації, а також усвідомити місце та роль України
в сучасному світі і визначити пріоритети її розвитку у світосистемному
контексті.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання
історії й теорії соціології, а також інших суспільствознавчих дисциплін.

Апробація результатів. Основні результати дисертації викладено у
виступах на міжнародній науково-методичній конференції «Еволюція
економічного розвитку та економічної теорії (проблеми дослідження та
викладання)» (Київ, 2000), міжнародній науково-практичній конференції
«Соціокультурна i економічна динаміка: закономірності, проблеми,
перспективи» (Київ, 2000), круглому столі «Особистість в контексті
глобалізації» (Київ, 2002), II Всеукраїнський соціологічній конференції
«Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін
соціальної структури українського суспільства» (Київ, 2002)

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 3-х статтях у
провідних наукових фахових виданнях та у 3-х матеріалах конференцій та
круглого столу.

Структура дисертації. Дисертація має вступ, два розділи, висновки,
список використаних джерел. Повний обсяг дисертації — 199 с. Список
використаних джерел ( 178 найменувань) займає 15 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, вказується зв’язок роботи з
науково–дослідницькими темами, формулюються мета і завдання дослідження,
визначені наукова новизна і практичне значення одержаних результатів,
містяться дані про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі роботи «Становлення й розвиток світ–системного
аналізу» розглядається процес формування й розвитку ССА, його ідейні
джерела, теоретико–методологічні засади.

В роботі ССА визначається як історично орієнтоване теоретичне
дослідження сталих системних та структурних властивостей, циклів і
трендів розвитку соціальних цілісностей — історичних систем.

Автор зазначає, що виникнення ССА було зумовлено низкою причин як
наукового, так соціального й політико–ідеологічного характеру.

З вступом світової капіталістичної системи на межі 1970–х. рр. у нову
фазу розвитку суспільні науки зіткнулись зі зростаючими труднощами у
поясненні характеру й напряму розвитку суспільних процесів. В цей час в
західному суспільствознавстві поступово стверджується думка, з одного
боку, про переломний характер сучасної епохи, з іншого — про
неможливість пояснити соціальні зрушення в рамках класичних парадигм
соціології й необхідність перегляду базових макросоціологічних уявлень,
успадкованих від XIX ст.

Зростаюче незадоволення домінуючою методологією та теорією стимулювало
науковий пошук альтернативних теоретичних підходів, які претендували на
створення адекватної картини сучасного суспільства. Одним із таких
підходів, що виникли на початку 1970–х рр., є ССА.

На думку автора, ССА виступає ініціатором фундаментальної перебудови
сучасного суспільствознавства шляхом критики його парадигмальних засад і
формулювання принципів дослідницької програми, результатом реалізації
якої було б виникнення суспільної науки нового типу. ССА формулює свої
теоретико–методологічні принципи на основі саме наукових вимог, що
стосуються можливостей системного знання про сучасну складну соціальну
реальність.

У роботі відзначається, що сутність запропонованих ССА змін полягає в
переосмисленні просторових і часових рамок аналізу найбільш гострих
проблем сучасності, виокремленні нової одиниці суспільно–історичного
розвитку й аналізу, зміні розуміння характеру її розвитку, а також
намаганні змінити спосіб її дослідження. З цієї точки зору найбільш
новаторським у працях Валерстайна та його послідовників є
реконцептуалізація соціальних змін через призму соціальних тотальностей
як одиниці аналізу, намагання історизувати суспільну науку, а також
діалектичне поєднання, синтез системного, логіко–теоретичного
(номотетичного) та історичного (ідеографічного) підходів, відродження
теоретично обґрунтованого історичного дослідження великомасштабних
соціальних змін.

Таким чином, вихідним положенням ССА є уявлення про соціальний світ як
про цілісну соціально–історичну систему, яка має власні унікальні часові
й просторові характеристики, тобто сама є певним світом — світ–системою.
Проблема, однак, полягає у тому, що суспільні науки у тому вигляді, в
якому вони склались у XIX ст. і продовжують існувати до останнього часу,
не дають можливості відобразити цілісний соціальний світ як тотальність,
скласти цілісне уявлення про соціальну реальність.

У роботі підкреслюється, що схема Валерстайна загалом вірно зображує
процес інституціоналізації й диференціації суспільствознавчих дисциплін,
а також проблеми, що їх ставить перед сучасним суспільствознавством
збереження домінування базових постулатів, котрі склались в XIX ст.
Валерстайн аргументовано представляє ситуацію у суспільствознавстві як
розірваність між «двома культурами» – науковою (пошук істини) і
гуманістичною (пошук блага), протилежними епістемологічними моделями
(номотетичною і ідеографічною), між системним дослідженням сучасного й
історичним дослідженням минулого. До цього слід додати, що дія
відцентрових тенденцій спостерігається не тільки на рівні соціальних
наук у цілому, але й на рівні окремих дисциплін. В соціології, як і
суспільствознавстві в цілому, точилася боротьба між натуралістською та
культуроцентристською дослідницькою програмою, хоч домінуючою
інтелектуальною позицією залишався позитивізм.

Аналіз стану сучасного суспільствознавства приводить до висновку про
необхідність певним чином реконструювати організацію суспільних наук,
щоб зробити її більш відповідною до вимог часу. Кожна з дисциплін
займається дослідженням певного фрагменту соціальної реальності, але
жодна з них не дає її цілісного розуміння. ССА намагається створити
методологію дослідження людського суспільства як цілісності, що
історично розвивається. Замість дисциплінарно фрагментованої науки ССА
пропонує створити епістемологічно єдину соціально–історичну науку, на
місце конгломерату фрагментованих знань поставити єдине системно
організоване знання про суспільство.

Автор зазначає, що тезу ССА про єдність соціальної науки не можна
сприймати як заперечення її внутрішнього розподілу, розгалуження й
необхідності розподілу праці відповідно сфер дослідження. Скоріше цю
критику слід інтерпретувати як спробу здійснити перехід від предмето–
або сфероцентристського типу соціального знання, сутність якого полягає
в ізольованому дослідженні соціальних явищ (виробництва, політики,
культури) самих по собі, незалежно від їхнього контексту, до
системоцентристського, тобто знання, що виходить із розуміння
складності, комплексності соціальної дійсності. Соціальна реальність з
цієї точки зору є не простою сумою різних незалежних сфер суспільного
життя, а конкретною соціально–історичною тотальністю, тобто органічною
динамічною єдністю різних аспектів і сторін, які вона формує й створює
завдяки власній активності.

Це означає, що дослідження суспільства має бути трансепістемологічним та
трансдисциплінарним — таким, що інтегрує номотетичний й ідеографічний
спосіб пізнання, соціологічний, політологічний і економічний підходи. З
іншого боку, соціальна наука має відповідати вимозі глобальності, тобто
конструювати власні уявлення про соціальну реальність на основі
дослідження світу в цілому як конкретної єдності існуючих і взаємодіючих
у ньому форм соціальної організації замість того, щоб заганяти
дослідження в прокрустове ліжко європоцентристських теоретичних рамок,
створених на основі дослідження одного фрагменту світу, надаючи цьому
партикулярному знанню статус універсального.

Одним із найважливіших елементів програми реструктурування суспільних
наук є запропоноване ССА переосмислення проблеми соціального простору й
часу, розробка якої за допомогою категорії структурного часу–простору
дозволила Валерстайну підійти до власного вирішення проблеми визначення
одиниці аналізу.

Одиницею історичного процесу й дослідження, що відповідає категорії
структурного часу–простору, є не суспільство, яке девелопменталістські
парадигми ототожнювали з державами–націями, а автономні соціальні
організми, сформовані на основі не політичних, а економічних критеріїв,
насамперед суспільного розподілу праці. Такі соціальні організми
Валерстайн назвав історичними системами. Саме історичні системи є
тривалими і сталими, але не вічними комплексами взаємодіючих структур,
відносно яких можливо встановлення законів розвитку, що змінюються разом
з історичними системами.

У роботі наголошується, що в категорії історичних систем Валерстайн
знаходить теоретичний засіб вирішення проблем сучасного
суспільствознавства, який дозволяє подолати дуалізм способів пояснення й
опису соціальної реальності (номотетичних й ідеографічних способів
пізнання), органічно поєднати системний і історичний підхід до
дослідження суспільних явищ. При такому трансдисциплінарному підході
загальне й одиничне, короткі відрізкі часу й тривалі історичні періоди,
частини і ціле, структури й агенти аналітично взаємопов’язані в рамках
цілісної одиниці аналізу.

На користь ідей, що розробляються ССА, можна сказати, що в цілому вони
відповідають тенденціям розвитку сучасної науки, яка намагається
створити єдину загальнонаукову картину світу на основі подолання
відокремленості природничих і суспільно–гуманітарних наук та
запровадження принципів «універсального еволюціонізму», який поєднує
системний та історичний підходи і є їхнім утіленням у соціальному
пізнанні.

На відміну від концепцій модернізації та залежності ССА має більш високу
ступінь теоретичної та методологічної цілісності. Послідовне
запровадження принципів холізму та есенціалізму чітко відрізняє ССА від
інших підходів до вивчення глобального соціального розвитку.

Узагальнюючи світ–системні уявлення про історичні системи, автор
пропонує визначення цього поняття. Історичні системи є відносно
самодостатніми соціальними цілісностями, що будуються на основі єдиного
розподілу праці і мають як просторові, так і часові межі. Їхні
просторові кордони співпадають з межами розподілу праці, що забезпечує
самодостатність системи. Самодостатність означає, що всі основні види
суспільних взаємодій здійснюються, головним чином, всередині системи й
порушення зв’язків з іншими такими системами не призведе до радикальних
змін в способі її функціонування. Динаміка розвитку історичних систем,
таким чином, визначається в основному ендогенними факторами. Часові межі
розвитку історичних систем обумовлюються періодами часу, протягом яких
вони відтворюються як соціальні цілісності.

Другий розділ «Дослідження історичних систем у світ–системному аналізі»
присвячений аналізу картини всесвітньо–історичного процесу, створеної
ССА, та сучасних тенденцій суспільного розвитку.

j

n

r

I

I

x z h

„?`„?a$

n

p

r

¶ u :

:

< >

f

h

j>[email protected]?m.o0p(tooooooooooooooeoooTHTHooooo

d?th`„A

d?th

ій), та світ–економіки (в основі яких — капіталістичний спосіб
виробництва). На противагу міні–системам дві останні форми є
світ–системами. Це протиставлення покликане підкреслити більший масштаб
часу–простору, охоплюваний самодостатнім розподілом праці світ–систем
порівняно з міні–системами.

В ході дослідження світ–системної концепції всесвітньо–історичного
процесу автор робить висновок, що хоча сам Валерстайн формулював свою
позицію як протилежність лінійно–стадіальному розумінню історичного
процесу в його ліберальній (теорії модернізації) або марксистській
(теорія суспільно–економічних формацій) формі, якому притаманна віра в
неминучий прогрес, і, згідно з яким усі окремі суспільства розвиваються
по одному шляху, проходячи через однакову послідовність обов’язкових
стадій, його типи історичних систем можна розглядати як стадіальні типи
суспільства, тобто такі типи соціальних систем, які водночас є стадіями
розвитку людського суспільства в цілому. На відміну від стадій розвитку
в девелопменталістських парадигмах вони є стадіями не розвитку окремих
суспільств–країн, а всесвітньої історії. В роботі відзначається, яким
чином заміна суспільств на історичні системи як одиницю історичного
розвитку й предмет дослідження впливає на марксистську концепцію
історичного процесу.

Насамперед це означає відхід від розгляду виробничих відносин, способу
виробництва як обмежених рамками окремої країни і вимагає розглядати
системи транссоцієтальних взаємодій (світ–систем) не як вторинні та
зовнішні порівняно із соцієтальним рівнем, а навпаки, як рівень, який
визначає становище окремих суспільств, їх положення в ієрархічній
транссоцієтальній системі та процеси, що відбуваються в окремих
суспільствах. З методологічної точки зору лінійно–стадіальний підхід у
марксизмі ґрунтується на розумінні загального як однакового. З цієї
точки зору кожна формація як стадіальний тип суспільства є стадією
розвитку окремих суспільств, а отже, простою механічною сумою країн, що
мають однакові характеристики соціально–економічної структури.
Невідповідність лінійно–стадіальної інтерпретації теорії суспільних
формацій реальному історичному процесу є очевидною і залишає
невирішеними багато проблем, особливо проблеми перехідних періодів та
співвідношення різних соціально–економічних укладів у межах соціальної
системи певного типу. Натомість ССА розглядає загальне згідно з вимогами
діалектичної методології як взаємозв’язок, взаємодію. Це відкриває
можливості іншої інтерпретації теорії суспільних формацій, яка
ґрунтується не на підведенні окремого суспільства під загальну категорію
формації, виведену з дослідження розвитку соціально–економічних структур
у певних регіонах світу, що сприймаються як нормативна модель, до якої
та чи інша країна наближається у тій чи іншій мірі. На відміну від
такого підходу, соціально–економічну структуру, що визначає формацію,
слід розглядати як результат утворення певної системи міжсоцієтальних
зв’язків, в основі якої лежить певна система розподілу праці. Інакше
кажучи, масштабом розгортання формаційних процесів є не країна, а
історична система, і тому формація може бути визначена як тип історичних
систем. Історичні системи одного типу утворюють суспільно–економічну
формацію як етап всесвітньої історії. Формації таким чином є не
ідеальною моделлю розвитку окремого суспільства, а відбивають процес
розвитку людського суспільства загалом. Це означає, що одні формації
втілюються в одних історичних системах, інші — в інших. Перехід від
однієї формації до іншої означає водночас перехід від одних історичних
систем до інших. Отже, ССА намагається задовольнити потребу
суспільствознавства в синтезі в єдиній картині соціальної реальності
суперечливих аспектів людського існування, а саме факту єдності людства
і прогресивного характеру його розвитку з фактом розподілу людства на
відносно відокремлені соціальні системи, які виникають, розквітають та
гинуть.

Таким чином, ССА відкриває можливість створити новий підхід до
дослідження всесвітньої історії, головними рисами якого є глобальність,
важливість адекватного осмислення систем транссоцієтальних зв’язків, а
також нелінійність, стохастичність суспільного розвитку. Останнє включає
в себе розуміння множинності типів соціального часу–простору, а також
розрізнення між змінами, які є результатом дій циклічних ритмів, та
змінами внаслідок структурних криз історичних систем. Зміни, пов’язані
зі структурними кризами, є процесом трансформації, переходу від існуючої
історичної системи до нового історичного порядку. Вони мають тривалий
незворотний та стохастичний характер, характеризуються невизначеністю
результатів, багато альтернативністю. Таким чином, на місце
невідворотного, безальтернативного прогресу ССА висуває концепцію
можливого прогресу.

У роботі відзначається, що в процесі намагань представників ССА створити
власну концепцію всесвітньо–історичного процесу найбільших успіхів вони
досягли в історично–соціологічному дослідженні процесів генези, еволюції
та подальшої трансформації історичної системи капіталізму — сучасної
світ–системи, або капіталістичної світ–економіки (КСЕ). Теоретичний
підхід до капіталізму представників ССА у значній мірі відрізняється від
розуміння цього феномена в ліберальних та ортодоксально–марксистських
концепціях.

На відміну від інших підходів, з точки зору ССА, перехід до капіталізму
в Європі не був наперед визначеними процесом, а навпаки, несподіваним,
не передбачуваним, не детермінованим попереднім розвитком і визначався
співвідношенням сил та збігом багатьох історичних обставин. Врешті решт,
протягом «довгого XVI ст.» (1450–1640 рр.) в Європі виникла і
ствердилася якісно нова історична система.

Сутнісною характеристикою КСЕ, що визначала її системну логіку й
організацію, є безперервне накопичення капіталу, яке забезпечується
створенням цілого комплексу інституціональних сфер: структурою світового
виробництва, міждержавною системою, геокультурою .

У дисертації розглядається структура КСЕ, відбита у системі категорій
ССА. Розкривається зміст понять, за допомогою яких ССА досліджує
капіталізм, та характеризується відмінність світ–системного розуміння
цієї історичної системи від інших підходів у суспільствознавстві.

Як вважає автор, одна з головних рис світ–системної концепції
історичного капіталізму полягає в тому, що ССА розглядає капіталізм як
соціальну систему, що з самого початку мала наднаціональний, світовий
характер і бачить накопичення капіталу як цілісний глобальний процес, а
не як сукупність паралельних національних процесів накопичення.
Світоекономічні відносини виступають не як вторинні та похідні від
національних економічних кругооборотів, а як первісний, основний вид
відносин, що зумовлює відтворення та накопичення капіталу у світовому
масштабі.

Ключовим аспектом накопичення капіталу є створення так званого осьового
поділу праці, внаслідок чого КСЕ має гетерогенну ієрархічну структуру. В
залежності від того, яку роль відігравали різні регіони в товарних
ланцюжках, що пов’язували різні виробничі процеси в КСЕ, вони утворювали
структурні рівні світ–системи – ядро, напівпериферію та периферію.

Поняття ядра та периферії є співвідносними, жодне з них не може існувати
без своєї протилежності. З точки зору ССА, без периферії з характерними
для неї виробничими процесами, соціальною організацією виробництва,
соціальною структурою і політичною системою, не може бути ядра з
притаманними для нього соціальними, політичними, виробничими
структурами. Це дві нерозривні сторони глобального процесу накопичення
капіталу.

Ще однією особливістю світ–системного підходу до капіталізму є намагання
розглядати його як цілісне явище, яке не можна зводити до форм, набутих
ним у ядрі КСЕ. Зазначається, що у переважній більшості досліджень
спостерігається тенденція до темпоралізаціїї соціального простору, тобто
перетворення просторово відмінних соціально–економічних структур і
відносин, поєднаних у рамках однієї світової системи, на темпорально
послідовні стадії розвитку. Це було наслідком домінування в
суспільствознавстві західноцентристського погляду на світ, який сприймав
усі інші форми суспільного життя як ранні стадії у процесі еволюції до
культури сучасного Заходу, та застосування державоцентристького масштабу
аналізу суспільних процесів.

За логікою ССА, такі уявлення слід розглядати як підміну цілого
частиною. На думку представників ССА, капіталізм є системою, для якої
характерно співіснування багатьох способів контролю над процесом праці.
Тільки комбінація в КСЕ найманої й різних форм не–найманої праці
забезпечує процес накопичення капіталу. Це структурна, а не перехідна
або архаїчна риса КСЕ.

Відмінною рисою світ–системної концепції капіталізму є розуміння його як
системи, що розвивається в постійній напрузі між силами конкуренції й
монополії. Існування й розвиток капіталізму вимагає як функціонування
ринку й конкуренції, так і їхнього обмеження, встановлення відносної
монополії.

Автор приходить до висновку, що в ССА здійснюється реконцептуалізація
капіталізму, в результаті якої він постає як історична тотальність –
складна динамічна єдність різноманітних форм соціально–економічних
структур, що їх він набуває в залежності від обставин простору й часу.
Характерною рисою капіталізму є гнучкість, еклектизм, а не сталість
форм, набутих ним у різні часи в різних місцях. Ключову роль у цій
системі відіграють групи монополістичних капіталістів, які прагнуть
диверсифікувати свою економічну діяльність і діють як антиринок. Вони
використовують свою політичну силу для того, щоб створювати умови, за
яких вільний ринок та необмежена конкуренція ніколи б не стали нормою.

У роботі підкреслюється, що на відміну від ліберальних уявлень, які
вважають небажаним для ринкової економіки втручання держави, ССА
стверджує, що капіталізм як історична система навпаки, потребував
підтримки з боку державних структур, оскільки вони були інструментом
створення сприятливих соціально–політичних умов процесу накопичення
капіталу. Тому однією з базових структур КСЕ поряд із структурою
осьового розподілу праці є міждержавна система – мережа суверенних
держав, в рамках якої періодично виникають держави–гегемони, що
створюють світові порядки, націлені на максимізацію можливостей
накопичення капіталу.

Таким чином, сучасна світ-система є політично–економічною цілісністю, в
якій міждержавна система складає політичну сторону капіталізму, а не
аналітично автономну систему. Політичні й економічні процеси в КСЕ можна
зрозуміти як такі, що мають єдину інтегровану логіку.

Інтеграція виробництва у світовому масштабі, утворення паралельно
осьовому поділу праці сильних держав на противагу слабким державним
структурам периферії стимулювали утворення такої міждержавної системи,
яка сприяла посиленню нерівності між ядром й периферією й
характеризувалась, по–перше, напруженням між державами ядра та
периферії, по–друге, постійним суперництвом між пануючими групами
великих держав ядра за домінування в системі накопичення капіталу,
зростанням суперечностей між привілейованими й експлуатованими групами
КСЕ. Відповідно особлива увага в ССА приділяється дослідженню трьох
ключових аспектів міждержавної системи – імперіалізму, гегемонії і
класової боротьби.

Концептуалізація історичного капіталізму як системи, що розвивається в
діалектичній суперечності між монополією й конкуренцією, вільних і
не–вільних форм праці, периферійних та ядротипових соціально–економічних
структур є результатом реалізації програми дослідження капіталізму як
органічної цілісності.

На думку автора, одним із найважливіших аспектів світ–системної
концепції історичного капіталізму є дослідження механізмів
функціонування, довгострокових змін і трансформацій КСЕ. КСЕ, як і
більшість історичних систем, функціонує в межах різних моделей циклічних
ритмів (насамперед довгих циклів Кондратьєва) і сторічних трендів, які є
проявом внутрішніх протиріч системи і які пояснюють причини вступу КСЕ
на початку 1970–х рр. у фазу системної кризи.

У роботі зазначається, що думка про те, що сучасна системна криза є не
просто черговим циклічним спадом, а структурно кризою відтворення
капіталістичної системи, котра за своєю глибиною, масштабністю та
наслідками не має аналогів у минулому, все ширше визнається у світових
академічних та громадських колах і досить добре документована.

Автор також розглядає розвиток світ–системної концепції історичних
систем на другій фазі розвитку ССА, що пов’язана з корекцією або навіть
ревізією початкових ідей і методологічних настанов ССА у працях
Дж.Абу–Лугод, К.Чейз–Данна, Т.Холла, А.Г.Франка і Б.Гіллса.

У висновках дисертації підбито підсумки дослідження. Зазначається, що
безумовним внеском ССА в розробку теорії соціальних змін є спроба
з’ясувати питання про цілісну, відносно самостійну одиницю історичного
процесу, розробити понятійний апарат для її дослідження. На противагу
державоцентристькому підходу, який бачить світ на зразок механічної
сукупності більярдних куль, дослідження ССА продемонструвало важливість
дослідження ієрархічно організованих систем транссоцієтальної взаємодії.
Таким чином, ССА піднімає питання про розуміння соціальних змін як
таких, що відбуваються в рамках взаємопов’язаного соціального простору.

Стверджується, що вплив ССА на теоретичну соціологію полягає також у
намаганні запропонувати нову епістемологічну модель суспільствознавства
та розробити методологію пізнання соціальної реальності як
соціально–історичної цілісності. Головним напрямом цих зусиль є
подолання фрагментованого уявлення про соціальну дійсність, подолання
дуалізму номотетичних і ідеографічного способів пізнання. Все це
призводить до реконструкції структури соціального знання. Зазначається,
що головна мета ССА – створити нову епістемологічної єдину
соціально–історичну науку — заслуговує на увагу. ССА є лише віддаленим
прототипом цієї науки та спробою рухатися у напрямку до неї.

Список публікацій

1. Малюк А. Исторические системы как основной предмет исследований в
мир-системном анализе // Соціальні виміри суспільства. Вип. 4. — К.,
2001. — С. 5–29.

2. Малюк А. Глобализация, гегемония и исторический кризис капитализма:
взгляд через призму школы мир-системного анализа // Стратегія розвитку
України. — 2004. — Вип. 1–2. — С. 577–588.

3. Малюк А. Современная мир–система, капитализм и «новый мировой
беcпорядок» в XXI веке // Соціальні виміри суспільства. Вип. 7. — К.,
2004.— С. 475-505.

4. Малюк A. Будущее мировой цивилизации в XXI в.: прогноз школы
мир-системного анализа // Соціокультурна i економічна динаміка:
закономірності, проблеми, перспективи. Матеріали міжнародної
науково-практичної конференцїї 11-12 травня 2000 р. — К., 2001 — С.
93–96.

5. Малюк А. Основні вектори глобальної трансформації // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 2. — C. 49-55.

6. Малюк А.Н. Гегемония США в современной мир-системе и исторический
кризис капитализма // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні
проблеми змін соціальної структури українського суспільства. Наукові
доповіді і повідомлення II Всеукраїнської соціологічної конференції.
Соціологічна Асоціація України, Інститут соціології НАН України. — К.,
2002 — С. 183–190.

Малюк А.М. Концепція історичних систем в світ–системному аналізі:
історико–соціологічний аспект. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.01 — теорія та історія соціології. — Інститут
соціології НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена історико–соціологічному аналізу концепції
історичних систем в світ–системному аналізі, з’ясуванню її сутності,
базових теоретичних положень і методологічних настанов. У роботі
відзначається, що сутність запропонованих ССА змін полягає в
переосмисленні просторово-часових рамок аналізу найбільш гострих проблем
сучасності, виокремленні нової одиниці суспільного розвитку, а також
намаганні змінити спосіб її дослідження. З цієї точки зору найбільш
новаторським в ССА є реконцептуалізація соціальних змін крізь призму
соціальних тотальностей як одиниці аналізу, намагання історизувати
суспільну науку, а також діалектичний синтез системного,
логіко–теоретичного та історичного підходів, відродження теоретично
обґрунтованого історичного дослідження великомасштабних соціальних
систем.

Ключові слова: гегемонія, глобалізація, глобальна трансформація,
історична система, капіталізм, модерніті, світ–економіка, світ–система,
світ–системний аналіз.

Малюк А.Н. Концепция исторических систем в мир–системном анализе:
историко-социологический аспект. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.01. — теория и история социологии. — Институт
социологии НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию комплекса теоретических идей,
выражающей его системы понятий и методологических установок,
составляющих теоретико-методологическое ядро концепции исторических
систем в мир-системном анализе. В работе рассматривается формирование,
развитие и современное состояние мир-системной концепции исторических
систем, осуществляется ее комплексный анализ и выясняется влияние,
оказанное мир-системным анализом на развитие современной теоретической
социологии.

В работе отмечается, что место и роль МСА в современном социальном
познании определяется тем, что он выступает инициатором фундаментальной
перестройки обществоведения посредством критики его базовых
теоретико-методологических предпосылок вследствие их ограниченной
способности дать адекватное понимание и анализ реальных социальных
процессов. МСА формулирует принципы новой исследовательской программы, в
результате осуществления которой должна возникнуть общественная наука
нового типа. Цель МСА — реконструировать социальное знание таким
образом, чтобы сделать его действенным инструментом адекватного
постижения сущности и направления глобальной трансформации, происходящей
в настоящее время, и выявления исторических альтернатив, возникающих в
ходе системного кризиса.

Сущность изменений, предложенных мир-системной концепцией исторических
систем, заключается в переосмыслении пространственно-временного
контекста анализа наиболее острых проблем современности, выделении новой
единицы общественно-исторического развития и предмета исследования,
понимании характера общественного развития, а также стремлении изменить
способ социального познания. С этой точки зрения наиболее новаторским в
работах Валлерстайна и его школы является реконцептуализация социальных
изменений через призму социальных тотальностей (исторических систем) как
единицы анализа, стремление историзировать социальную науку,
диалектический синтез системного, логико-теоретического
(номотетического) и исторического (идиографического) подходов,
возрождение теоретически обоснованного исторического исследования
крупномасштабных социальных систем.

Критику мир-системным анализом традиционной общественной науки следует
интерпретировать как попытку осуществить переход от предмето- или
сферо-центристского типа социального знания, сущность которого
заключается в изолированном исследовании явлений общественной жизни
(производства, политики, культуры) самих по себе, независимо от их
контекста к системоцентристскому, т.е. знанию, исходящему из понимания
сложности, комплексности социальной действительности. Социальная
реальность с этой точки зрения выступает не просто суммой независимых
сфер общества, а конкретно-исторической тотальностью, т.е. органическим
динамическим единством различных аспектов и сторон, которые она
формирует и создает благодаря собственной активности.

Это означает, что исследование общества должно быть
трансэпистемологическим и трансдисциплинарным — таким, которое
интегрирует номотетический и идеографический способы познания,
социологический, политологический и экономический подходы.

Отмечается, что безусловным вкладом мир-системной концепции исторических
систем в разработку теории социальных изменений является попытка
разрешить проблему поиска целостной, относительно самостоятельной
единицы исторического процесса и разработать теоретико-методологические
средства ее исследования. В отличие от государство-центристского
подхода, рассматривающего мир по образу и подобию механической
суммативной совокупности бильярдных шаров, мир-системная концепция
исторических систем демонстрирует важность и необходимость исследования
иерархически организованных систем межсоциетального взаимодействия.
Таким образом, мир-системный анализ ставит вопрос о понимании социальных
изменений и процессов как происходящих в рамках взаимосвязанного
пространства. Показывается, что влияние МСА на теоретическую социологию
проявляется в стремлении разработать методологию познания социальной
реальности как социально-исторической целостности. Основное направление
этих усилий — преодоление фрагментированного представления о социальной
реальности, преодоление дуализма системного и исторического подходов к
познанию социального мира и создание новой эпистемологически единой
социально-исторической науки.

Ключевые слова: гегемония, глобализация, глобальная трансформация,
историческая система, капитализм, модернити, мир–экономика, мир–система,
мир–системный анализ.

Maliuk A.M. The Concept of Historical System in the World-System
Analysis: Historico-sociological aspect. – Manuscript.

The thesis for Candidate Degree in Sociology. Speciality 22.00.01 —
Theory and History of Sociology. — Institute of Sociology of National
Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to historico-sociological analysis of the
concept of historical system in the world-system analysis. It explicates
the essence, basic theoretical statements, ideas, concepts, and
methodological principles of world-system approach to the study of
historical systems. The formation, development and current situation of
the world-system perspective are analyzed and its future prospects as
well as its impact on the modern social theory are assessed.

Keywords: hegemony, globalization, global transformation, historical
system, capitalism, modernity, world-economy, world-system, world-system
analysis.

Підписано до друку 17 червня 2005 р. Формат 60 84 1/16.

Гарнітура Times New Roman. Папір офсетний.

Друк офсетний. Наклад 100. Ум. друк. Арк. 1,0. Зам. № _____.

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, т. 280-02-57.

PAGE 16

Похожие записи