.

Контракт про проходження військової служби громадянами України: Автореф. дис… канд. юрид. наук / М.В. Макухіна, Акад. прикордон. військ України ім.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3024
Скачать документ

АКАДЕМІЯ ПРИКОРДОННИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ
імені Богдана Хмельницького

Макухіна Марина Вячеславівна

УДК 344:345.213(477)

КОНТРАКТ
ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ
ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ

Спеціальність 20.02.03 – Військове право;
військові аспекти міжнародного права

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Здобувач _________ Макухіна М. В.

Хмельницький –1999

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного права та цивільного процесу Академії Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького, Державний комітет у справах охорони державного кордону України
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент ГЕТЬМАНЦЕВА Ніна Дмитрівна,
Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, кафедра цивільного права та цивільного процесу, доцент кафедри.
Офіційні опоненти
заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор
ПРОКОПЕНКО Володимир Іванович, Черкаський інститут управління, кафедра цивільно-правових дисциплін,
професор кафедри;
кандидат юридичних наук ЧУМАК Віктор Васильович,
Академія Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького,
кафедра конституційного та адміністративного права,
начальник кафедри.
Провідна організація –
Університет внутрішніх справ, Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації слідчих і дізнавачів, Міністерство внутрішніх справ України, м. Харків.

Захист відбудеться 20 травня 1999 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.705.02 при Академії Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького за адресою: 280003, м.Хмельницький, вул. Шевченка, 46.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії ПВУ (280003, м. Хмельницький, вул. Шевченка, 46).
Автореферат розісланий “ 15 ” квітня 1999 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат педагогічних наук,
доцент А. Галімов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Процес розбудови української державності на сучасному етапі вимагає неабиякої уваги до розв’язання проблем, пов’язаних з функціонуванням військових формувань України. Великого значення набуває вдосконалення системи комплектування української армії, яке наразі здійснюється на змішаній основі (на підставі загального військового обов’язку та добровільно на підставі контракту).
Новизна інституту контракту про проходження військової служби зумовлює ряд проблем його застосування, які виявляються при укладенні, достроковому розірванні контракту та у практиці військових судів України і потребує ретельного та досконального вивчення теоретичних аспектів його застосування.
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена такими обставинами. По-перше, низка теоретичних питань щодо контракту про проходження військової служби громадянами України (поняття, юридична природа, зміст) на сьогоднішній день є нерозробленими та дискусійними. Їх вирішення в умовах сучасного державотворення та проведення військової реформи має важливе значення для нормотворчої діяльності. По-друге, заслуговує на увагу дослідження видів контракту про проходження військової служби. Ця проблема недостатньо досліджувалася в літературі, хоча її роль в практичній сфері досить вагома. По-третє, ряд положень військового законодавства про проходження військової служби є суперечливими і не відповідають реаліям сьогодення. Насамперед це стосується підстав та порядку розірвання контракту. Регулювання проходження військової служби на підставі контракту з точки зору юридичної техніки та реалізації правових норм залишається недосконалим, оскільки переобтяжене безліччю нормативних актів.
Об’єктом дослідження є контракт про проходження військової служби громадянами України та його значення в умовах проведення військової реформи. Предмет дослідження складає система нормативних актів, які визначають порядок укладення, зміни, реалізації, припинення дії контракту про проходження військової служби та практики його застосування.
За науково-теоретичну основу дисертаційного дослідження взяті праці та висновки таких учених, як: Б.К.Бєгічєв, С.О.Іванов, В.В.Єрьоменко, П.І.Жигалкін, В.В.Жернаков Д.Н.Бахрах, В.І.Новосьолов, окремі напрацювання з теорії держави і права. Використовувались окремі напрацювання російських авторів (І.П.Машин, С.В.Терешкович) щодо з’ясування правової природи та змісту контракту про проходження військової служби в Російській Федерації. В роботі узагальнювалися питання доцільності введення в Україні контрактного способу комплектування військових формувань та аналізується досвід комплектування армій деяких зарубіжних країн.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційної роботи є складовою частиною науково-дослідної роботи Академії Прикордонних військ України, кафедри цивільного права та цивільного процесу.
Робота виконана в рамках науково-дослідної роботи на тему “Контракт як підстава вступу громадян на військову службу”, затверджену Начальником ОМУ Держкомкордону України 15 січня 1998 року, відповідає Перспективному плану дисертаційних досліджень в Прикордонних військах України в 1998–2005рр, пов’язана з програмою проведення військово-правової реформи в Україні.
Мета і завдання дисертаційної роботи. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному аналізі законодавства і наукової літератури щодо питань комплектування Збройних сил та інших військових формувань України військовослужбовцями за контрактом та у виробленні на його основі науково-обгрунтованих рекомендацій, спрямованих на удосконалення військового законодавства.
Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставились такі основні завдання:
1. Дати історико-правовий аналіз становлення інституту комплектування військових формувань України військовослужбовцями за контрактом.
2. Визначити поняття та з’ясувати правову природу контракту про проходження військової служби.
3. Виявити особливості правосуб’єктності сторін при укладенні контракту про проходження військової служби.
4. Встановити загальний порядок укладення контракту про проходження військової служби.
5. Окреслити зміст контракту про проходження військової служби шляхом поділу його умов на імперативні та договірні.
6. Здійснити загальну характеристику підстав припинення дії контракту про проходження військової служби.
Мета і завдання дисертації зумовили застосування в ній діалектичного, науково-матеріалістичного, порівняльно-правового, системно-структурного та інших методів наукового пізнання.
Висновки і положення, що містяться в роботі, грунтуються на конституційних нормах, а також на нормах законодавчих та нормативних актів, що регулюють порядок проходження військової служби за контрактом, досягненнях науки трудового, адміністративного права, теорії держави і права, інших галузей юридичної науки.
Дисертант використовувала практику військових судів Львівського та Хмельницького гарнізонів та Західного регіону за 1995-1998рр, Узагальнення судової практики військових судів України по розгляду скарг військовослужбовців на дії та рішення органів військового управління і військових посадових осіб, проведене Військовою колегією Верховного Суду України, а також результати анкетування військовослужбовців.
В роботі здійснюється порівняльний аналіз чинного військового законодавства України з законодавством Російської Федерації, проаналізовано деякі аспекти проходження військової служби в інших країнах (США, Великобританія, Японія, Франція, ФРН).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в українській юридичній літературі комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем проходження військової служби за контрактом у військових формуваннях України. У рамках проведеного дослідження та відповідно до одержаних результатів на розгляд і захист виносяться наступні положення:
1) з’ясовується юридична природа контракту про проходження військової служби;
2) розкривається поняття контракту про проходження військової служби в наступних взаємопов’язаних значеннях: як форма реалізації громадянами права на вибір виду зайнятості (на працю); як юридичний документ; як індивідуально-договірний акт; як правовідношення з приводу проходження військової служби; як інститут військового права;
3) запропонована системна класифікація контрактів про проходження військової служби за наступними критеріями: за складом військовослужбовців; залежно від сфери застосування (виду військового формування України); за строком; за статтю військовослужбовця; залежно від виду військової служби (дійсної або в запасі); залежно від умов контракту; за формою контракту; за правовим статусом громадянина на момент укладення контракту;
4) дається поняття військово-трудової правосуб’єктності громадян як виду спеціальної трудової правосуб’єктності, під якою розуміється здатність громадян укладати контракт про проходження військової служби при наявності необхідних для цього умов, шляхом реалізації якої вони визнаються стороною контракту;
5) проводиться розмежування військово-адміністративної та військово-трудової правосуб’єктності військовослужбовців;
6) досліджується правовий статус центральних органів військових формувань України, які діють від імені держави в особі командира військової частини та роль кожного з них при комплектуванні військових формувань України військовослужбовцями за контрактом;
7) обгрунтовується необхідність заміни поняття наймача на військову службу – “держава, від імені якої діє Міністерство оборони України в особі командира військової частини (начальника установи)” на: “держава, від імені якої діє центральний орган військового формування України в особі командира військової частини”;
8) пропонується визнати місце служби, військово-трудову функцію, строк контракту, початок виконання службових обов’язків необхідними умовами контракту про проходження військової служби;
9) робиться висновок про потребу запровадження в Україні наступних видів контрактів про проходження військової служби: контракт про проходження військової служби у військовому формуванні України; контракт про проходження військової служби в конкретній військовій частині; контракт про проходження військової служби в конкретній військовій частині на конкретній військовій посаді;
10) обгрунтовується висновок про необхідність законодавчого закріплення переліку причин, з яких громадянину може бути відмовлено у прийнятті на військову службу за контрактом та можливість оскарження безпідставної відмови в укладенні контракту;
11) пропонується встановити спрощену процедуру розірвання контракту про проходження військової служби у зв’язку з незадовільним результатом випробування;
12) аргументується необхідність встановлення законодавством нової підстави припинення дії контракту про проходження військової служби за ініціативою військовослужбовця – “у зв’язку з суттєвим та (або) систематичним невиконанням умов контракту”.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні висновки та рекомендації можуть застосовуватись у діяльності юридичної служби Державного комітету у справах охорони державного кордону України, у навчальному процесі при розробці навчально-методичних матеріалів з навчальних дисциплін “Правова робота в Збройних силах України”, “Правова робота в Прикордонних військах України” у науково-дослідницькій роботі слухачів, у навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні семінарських та практичних занять з окремих тем зазначених дисциплін. Основні результати дисертаційного дослідження реалізовані у навчальному процесі Академії Прикордонних військ України та у законотворчій діяльності Державного комітету у справах охорони державного кордону України по удосконаленню військового законодавства, що підтверджується відповідними актами реалізації.
Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень, висновки і пропозиції доповідались автором на міжнародній науково-практичній конференції “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (лютий 1999р., м.Ужгород), а також викладалися на методологічних семінарах викладачів і ад’юнктів Академії ПВУ у 1998-1999 роках. Теоретичні висновки роботи були використані при розробці науково-методичних матеріалів з предмету “Правова робота в Прикордонних військах України”.
Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять наукових статей, в яких відображені основні результати дослідження.
Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Обсяг дисертації 168 сторінок. Список використаних джерел складається із 227 найменувань (на 19 сторінках). Додатки містяться на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, мета й основні завдання дослідження, розкривається ступінь наукової розробки проблеми, теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи, її наукова новизна, ступінь апробації та кількість публікацій з проблем дисертаційного дослідження.
Перший розділ “Контракт про проходження військової служби – новий спосіб комплектування військових формувань України” присвячений теоретичним та практичним проблемам становлення інституту комплектування військових формувань України військовослужбовцями за контрактом. У ньому з’ясовується правова природа та поняття контракту про проходження військової служби, дається класифікація та види контрактів.
Автор розкриває історично-правові передумови виникнення інституту контракту про проходження військової служби, простежує розвиток армії як необхідного атрибуту держави з часів Київської Русі до сучасного періоду та зазначає, що історії відомі численні способи комплектування армії, що змінювали одна одну: рабовласницьке та феодальне ополчення, найманство та рекрутська система, примусовий набір на основі загальної військової повинності, тощо. Спосіб комплектування війська доволі часто свідчить про місце і роль армії в державі та ідеологію держави.
На сьогоднішній день у світі існує декілька способів комплектування армії: за призовом, добровільно (тобто за контрактом) та за змішаним принципом. Автор зупиняється на характеристиці професійних армій, на їх перевагах та недоліках. Незважаючи на дороговизну суто добровільних армій, яка вважається їх головним недоліком, в світі спостерігається тенденція до заміни призовного або змішаного війська на професійне. Однак введення контрактного способу комплектування війська (як єдиного принципу набору на військову службу або в поєднанні його з призовом) вимагає від держави різноманітних заходів щодо підвищення зацікавленості професійних військовослужбовців як шляхом встановлення високого матеріального забезпечення, так і рядом заходів непрямого стимулювання.
Дисертант робить висновок, що визначення системи комплектування військових формувань України зумовлювалось не тільки запозиченням досвіду зарубіжних країн, але й певними історичними передумовами. Основи інституту комплектування військових формувань військовослужбовцями за контрактом в тому вигляді, який він має зараз в Україні, були закладені ще з самих початків зародження держави та армії як двох взаємопов’язаних та взаємообумовлених понять. Автор простежує історію українського війська з моменту його виникнення з утворенням Київської Русі, його розвиток у складі Російської імперії (об’єднання російських земель навколо Москви, військові реформи Івана Грозного, Петра І, реформа 1904-1905р.р.), самостійне існування окремих українських військових формувань в 1917-1918 роках, розвиток української армії у складі Збройних сил СРСР та створення сучасної армії незалежної Української держави. На підставі історичного аналізу робиться висновок, що обов’язковою складовою всіх без винятку військових реформ є зміна способів комплектування війська.
В кінці 80-х – на початку 90-х років нашого століття, в період проведення в державі найрізноманітніших реформ, започаткованих перебудовою суспільства, постало питання про проведення чергової військової реформи. Одним з найактуальніших питань стала зміна способів комплектування війська, особливо з моменту проголошення Україною незалежності. Необхідність професіоналізації армії та введення військової служби за контрактом як одного із способів комплектування військових формувань України зумовлена не лише зовнішніми, міждержавними подіями (насамперед закінченням періоду військового протистояння та “холодної” війни), але й певними внутрішньополітичними факторами. Серед таких, в першу чергу, можна назвати дискредитацію армії в очах суспільства (участь у війні в Афганістані, у вирішенні внутрішніх міжнаціональних конфліктів на території СРСР), корумпованість військових структур, небажання молоді служити та масові ухилення від призову на дійсну військову службу. Крім того, ставилося питання про неможливість укомплектування війська виключно призовниками через незадовільний стан їх здоров’я та фізичної підготовки, низький освітній рівень військовослужбовців строкової служби. В цих умовах введення найму на військову службу за контрактом розглядалось як найбільш прийнятний спосіб подолання кризи військової організації суспільства.
На сьогоднішній момент законодавство України про добровільну військову службу є надзвичайно розгалуженим, містить різноманітні неточності і протиріччя. Деякі нормативні акти є тимчасовими (наприклад, тимчасові положення про проходження військової служби громадянами України, тимчасові загальновійськові статути) і тому потребують якомога скорішої заміни на постійні. Нормативно не врегульованими залишаються безліч питань, які мають безпосереднє відношення до вступу на військову службу на підставі контракту, її проходження та звільнення.
З’ясовуючи правову природу контракту про проходження військової служби, автор виділяє три основні теорії його правової природи: 1) як різновид цивільного договору; 2) як адміністративний договір; 3) як трудовий договір. Дисертант відхиляє цивільно-правову та адміністративну природу відносин за контрактом про проходження військової служби та пояснює це наступними міркуваннями. Військовослужбовець при проходженні військової служби на підставі контракту включається до особового складу військової частини та відповідного військового формування та підпорядковується наказам командування, на відміну від цивільного права. Відповідно до законодавства військовослужбовці підлягають обов’язковому державному особистому страхуванню, що відсутнє при виконанні обов’язків за цивільно-правовим договором. Контракт про проходження військової служби є способом реалізації права на працю, він є результатом взаємного волевиявлення його сторін. Лише узгодження сторонами всіх умов контракту свідчить про факт його укладення. Проходження військової служби на підставі контракту відрізняється від проходження строкової військової служби, яке відбувається в межах виконання військового обов’язку та грунтується на адміністративному акті, який виключає вплив особи на умови проходження військової служби, в тому числі на її строк. На момент укладення контракту про проходження військової служби його сторони є рівноправними, на відміну від адміністративного договору.
Контракт про проходження військової служби не тільки тяжіє до трудового договору, але й є його особливим видом. На військовослужбовців за контрактом необхідно розповсюдити трудове законодавство у тій частині, яка не врегульована спеціальним законодавством. Саме тоді контракт про проходження військової служби стане реальним засобом захисту інтересів військовослужбовців. Поняття “контракт про проходження військової служби” можна розглядати в наступних взаємопов`язаних розуміннях: 1) як форма реалізації громадянами права на вибір виду зайнятості (на працю); 2) як юридичний документ; 3) як індивідуально-договірний акт; 4) як правовідношення між державою та громадянином з приводу проходження військової служби; 5) як інститут військового права.
Автор пропонує наступні критерії класифікації контрактів про проходження військової служби: 1) за складом військовослужбовців; 2) залежно від сфери застосування (виду військового формування України); 3) за строком; 4) за статтю військовослужбовця; 5) залежно від виду військової служби (дійсної або у запасі); 6) залежно від умов контракту; 7) за формою контракту; 8) за правовим статусом громадянина на момент укладення контракту. За першим критерієм класифікації контракти поділяються на: контракт про проходження військової служби військовослужбовцями рядового складу; контракт про проходження військової служби прапорщиками (мічманами); контракт про проходження військової служби особами офіцерського складу. Залежно від сфери застосування контракти можуть укладатися для проходження військової служби в Збройних силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, військах Цивільної оборони, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. Класифікація за строком контракту дозволяє врахувати вимоги правових норм (строк контракту не може бути меншим трьох або п’яти років) та волевиявлення сторін, які можуть встановлювати строк контракту на власний розсуд, враховуючи вимоги законодавства. Окремо слід виділити перший контракт військовослужбовців рядового складу (3 роки), який встановлюється в імперативному порядку. Враховуючи особливості проходження військової служби військовослужбовцями-жінками (граничний вік укладення контракту, обмежений перелік військових посад, які вони можуть займати), на основі норм чинного законодавства проведено класифікацію контрактів залежно від статі військовослужбовців. Залежно від виду військової служби контракти поділяються на контракти про проходження дійсної військової служби та контракти про проходження військової служби в запасі. Другий вид контракту не передбачений нашим законодавством, однак висуваються пропозиції щодо його запровадження в Україні. За умовами контракту автор виділяє: а) контракти з умовою про випробування або без неї; б) залежно від обов’язковості умови щодо місця служби та військово-трудової функції. За правовим статусом громадянина на момент укладення контракту розрізняються: 1) контракти, укладені особами, які не перебувають на військовій службі (військовозобов’язані або особи, що не перебувають в запасі); 2) контракти, укладені військовослужбовцями строкової служби або за контрактом, строк дії яких закінчується, а також контракти, укладені курсантами військово-навчальних закладів.
Другий розділ “Сторони контракту про проходження військової служби” присвячений характеристиці сторін контракту про проходження військової служби – громадянину України та державі, від імені якої діє центральний орган військового формування України в особі командира військової частини.
Автор дає загальну характеристику здатності громадянина проходити військову службу на підставі контракту. Доводячи існування та аналізуючи суть окремого виду спеціальної правосуб’єктності – військово-трудової, дисертант робить висновок про те, що під нею слід розуміти здатність громадян укладати контракт про проходження військової служби при наявності необхідних для цього умов, шляхом реалізації якої вони визнаються стороною контракту. Автор вважає, що військово-трудову правосуб’єктність необхідно відмежовувати від правосуб’єктності військово-адміністративної, оскільки остання характеризує здатність перебувати на строковій військовій службі. Їй властиві такі особливості: 1) підставою проходження строкової військової служби є адміністративний акт – наказ військового комісара про призов конкретної особи – призовника, прийнятий на підставі Указу Президента України; 2) при призові не враховується воля призовника; 3) умови проходження служби, у тому числі її строк, встановлюються законодавством; 4) невиконання загального військового обов’язку тягне для особи застосування заходів примусу відповідно до чинного законодавства. Військово-трудова правосуб’єктність є особливим, спеціальним видом трудової правосуб’єктності. Вона характеризується наявністю загальних умов трудової правосуб’єктності (досягнення певного віку та психічна здатність до служби) та підвищених вимог до особи (громадянство України, придатність до проходження військової служби за станом здоров’я, певний вік). Виходячи з аналізу чинного законодавства, робиться висновок про те, що вік, з якого особа може вступати на військову службу і вік, з якого вона може укладати контракт про проходження військової служби – поняття не тотожні і не завжди виникають одночасно. Як правило, контракт про проходження військової служби мають право укладати особи, які досягли 19 років. Початковий віковий критерій військово-трудової правосуб’єктності курсантів військово-навчальних закладів є найменшим: вони можуть укладати контракт з 18 років або з 17 років, якщо їм виповниться 18 років в рік укладення контракту. Кінцевий момент вікового критерію військово-трудової правосуб’єктності свідчить про припинення права на проходження військової служби за контрактом та пов’язаний, як правило, з досягненням граничного віку перебування на військовій службі. Аналізуючи сучасне українське законодавство та практику проходження військової служби на підставі контракту в зарубіжних країнах, дисертант вважає за потрібне передбачити ще два критерії військово-трудової правосуб’єктності: наявність певної освіти та професійної підготовки; відповідний рівень фізичної підготовки, які повинні передбачатися законодавством для всіх без винятку військовослужбовців.
Характеризуючи другу сторону контракту – наймача на військову службу, автор зазначає, що згідно чинного законодавства контракт про проходження військової служби укладається між громадянином України та державою, від імені якої діє Міністерство оборони в особі командира військової частини (начальника військової установи), ставить під сумнів досконалість цієї норми та пропонує замінити її наступною: “контракт про проходження військової служби укладається між громадянином України та державою, від імені якої діє центральний орган військового формування України в особі командира військової частини”. Правосуб’єктність центральних органів військових формувань України щодо прийняття на військову службу військовослужбовців за контрактом проявляється у сприянні укладенню контрактів та забезпеченні виконання їх умов зі сторони держави, а також у здійсненні необхідних соціальних заходів при звільнені військовослужбовців з військової служби. Особлива роль належить Міністерству оборони України, оскільки йому підпорядковуються військові комісаріати, які проводять роботу по перевірці відповідності осіб вимогам військової служби, проведенню медичного огляду кандидатів на військову службу, оформленню особової справи. Однак Міністерство оборони не має ніяких прав та обов’язків щодо військовослужбовців, які проходять військову службу не в Збройних силах, а в інших військових формування України. Саме тому було запропоновано внести відповідні зміни у законодавство щодо уточнення узагальнюючого поняття наймача на військову службу. Враховуючи те, що комплектування військових формувань України здійснюється в межах виконання функції оборони, дисертант зупиняється на характеристиці цієї функції держави та ролі центральних органів військових формувань України та командирів військових частин у комплектуванні особового складу армії держави.
Безпосереднє укладення контракту здійснює командир військової частини. Зміст його правосуб’єктності визначається штатом військової частини, її завданнями, а отже, вона є спеціальною. У відношенні комплектування військових формувань військовослужбовцями за контрактом командир військової частини є нижчою ланкою системи державних органів, які здійснюють виконавчу владу у військових формуваннях України.
Третій розділ “Порядок укладення, зміст та припинення дії контракту про проходження військової служби” присвячений порядку укладення та зміни умов контракту про проходження військової служби, з’ясуванню його змісту та здійснення загальної характеристики підстав припинення дії контракту та виробленню пропозицій щодо внесення змін у військове законодавство.
Контракт про проходження військової служби можуть укладати різні категорії населення: 1) військовослужбовці; 2) військовозобов’язані; 3) жінки, які не перебувають на військовому обліку. Відносно кожної з цих категорій існують свої особливості, зокрема, щодо попереднього відбору на військову службу. Укладенню контракту з особами, які не перебувають на військовій службі, передує їх перевірка вимогам військової служби та відбір серед інших кандидатів, який здійснюється військовими комісаріатами, а з числа військовослужбовців – атестаційними комісіями та командирами військових частин. Дисертант обгрунтовує висновок про необхідність законодавчого закріплення вичерпного переліку причин, з яких громадянину може бути відмовлено у прийнятті на військову службу за контрактом та можливість оскарження безпідставної відмови в укладенні контракту. До причин, з яких громадянину може бути відмовлено в укладенні контракту, пропонується віднести: відсутність у військовій частині вакантних посад, які міг би зайняти відповідний кандидат; наявність рішення атестаційної комісії, затвердженого командиром військової частини, про укладення контракту про проходження військової служби з іншою особою за результатами конкурсного відбору; невідповідність (або неповна відповідність) кандидата вимогам військової служби; відмова в допуску до державної таємниці або відмова самого кандидата на оформлення зазначеного допуску, якщо виконання обов’язків на певній посаді пов’язується з обов’язковим доступом до відомостей, що складають державну таємницю; наявність незнятої або непогашеної судимості.
Контракт вважається укладеним з моменту, коли сторони дійшли згоди по всіх умовах контракту, що становлять його зміст та надали контракту передбачену законодавством письмову форму. Під змістом розуміється сукупність його умов, які визначають права, обов’язки та відповідальність сторін. Автор виділяє дві групи умов контракту про проходження військової служби: встановлені законодавством (імперативні) та встановлені безпосередньо сторонами (договірні).
Під імперативними умовами розуміються умови, дія яких розповсюджується на військовослужбовця у зв’язку з самим фактом вступу його на військову службу на підставі контракту і які безпосередньо не обумовлюються сторонами, але містяться в нормативних актах. До них автор відносить наступні: визначення початку проходження військової служби та моменту набрання контрактом чинності; порядок та умови присвоєння і позбавлення військових звань, поновлення у них; призначення на посади, переміщення, просування по службі та атестування; види та тривалість відпусток, умови їх надання і продовження; види і розмір матеріального забезпечення; пенсійне забезпечення; порядок та підстави звільнення з військової служби; обов’язки військовослужбовця, командира військової частини, центрального органу відповідного військового формування України, держави по відношенню один до одного; тощо. Автор особливу увагу приділяє аналізу імперативних умов контракту про проходження військової служби, які встановлюють межі здійснення деяких громадянських, політичних, економічних, соціальних прав військовослужбовців; порівнює їх з аналогічними нормами законодавства деяких зарубіжних країн та робить висновок про те, що вони є неминучими у зв’язку з особливою сферою діяльності. Однак вони повинні відповідати наступним ознакам: 1) бути встановленими законом та не призводити до заперечення цих прав; 2) застосовуватись до всіх категорій осіб, на яку вони поширюються, без будь-якої дискримінації; 3) не суперечити зобов’язанням, взятим на себе державою за міжнародними угодами.
Під договірними умовами контракту військовослужбовців розуміються такі умови, які встановлюються сторонами шляхом безпосередніх переговорів та поділяються на обов’язкові і факультативні. Аналізуючи законодавство України та деяких зарубіжних країн (зокрема, Російської Федерації), дисертант встановлює, що до них повинні належати: місце служби; військово-трудова функція; строк контракту; початок виконання службових обов’язків; допуск до державної таємниці, якщо виконання службових обов’язків пов’язане з використанням відомостей, що становлять державну таємницю. У зв’язку з цим автор пропонує закріпити у законодавстві вичерпний перелік посад, для проходження служби на яких не можна укладати контракт з обов’язковою умовою про місце служби та військово-трудовою функцією.
Місце служби розглядається автором у двох розуміннях: вузькому (конкретна військова частина та її місцерозташування на момент укладення контракту, з командиром якої укладається контракт та в якій буде проходити військова служба) та широкому (проходження служби військовослужбовцем у військовій частині та військовому формуванні, визначеному державою, як на території України, так і за її межами, враховуючи потребу у залученні військовослужбовця до проходження військової служби в тому чи іншому місці).
Військово-трудову функцію дисертант пропонує визначати не через зазначення складу військовослужбовців, а шляхом зазначення конкретної військової посади, яку він буде займати відповідно до військово-облікової спеціальностї. Її реалізація є основною метою укладення контракту та змістом правовідносин, що виникають на його підставі.
Строк контракту є його обов’язковою договірною умовою згідно чинного законодавства, за винятком перших контрактів солдатів, матросів, сержантів і старшин, які згідно з законодавством укладаються на 3 роки. Автор вважає за доцільне в окремих випадках встановлювати строк закінчення дії контракту не тільки календарною датою, але й настанням певної події (досягнення граничного віку перебування на військовій службі). Початок перебігу строку контракту повинен визначатися з того моменту, коли військовослужбовець фактично приступає до виконання службових обов’язків на посаді. Юридичне значення має як перебіг строку контракту (сторони наділені взаємними правами і обов’язками), так і його закінчення (припинення цих прав і обов’язків, виключення особи із списків особового складу військової частини та військового формування та зарахування її у запас або у відставку, якщо не укладений новий контракт).
Обов’язковою умовою автор пропонує визнати початок виконання військовослужбовцем службових обов’язків, який необхідно відмежовувати від моменту укладення контракту та від початку перебування на військовій службі, які визначаються законодавством. Цей момент може встановлюватися: календарною датою; настанням певної події; настанням певної події в поєднанні з певним проміжком часу. Конкретний спосіб обирається за згодою сторін.
Призначення контракту як індивідуального договору про проходження військової служби на добровільній основі полягає у максимальному забезпеченні прав військовослужбовця і тому він повинен містити додаткові умови. Автор робить висновок, що сторонами можуть передбачатись будь-які додаткові умови, крім: додаткових умов розірвання контракту; умови про повну або підвищену матеріальну відповідальність (окрім випадків, передбачених законодавством). Законодавством передбачено як додаткову лише одну умову контракту – випробування. Воно обумовлюється при укладенні контракту про проходження військової служби та повинно розглядатися як узгодження двох моментів: 1) встановлення випробування; 2) визначення його строку. Умова про випробування погоджується при укладенні контракту. Вона може встановлюватись незалежно від кваліфікації та досвіду особи. Строк випробування не може перевищувати 3 місяців. Негативний результат випробування повинен бути підставою для звільнення особи з військової служби у спрощеному порядку. Автор пропонує скасувати “одноразове випробування” як одну з його форм, передбачену Інструкцією про порядок застосування в Збройних силах України тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, оскільки воно суперечить самій суті випробування.
З аналізу умов, що складають зміст контракту, дисертант робить висновок, що контракт про проходження військової служби є особливим видом трудового договору, підставою добровільного вступу громадян України на військову службу, умови якого (крім тих, що встановлені законодавством в імперативній формі) визначаються за погодженням сторін і не повинні погіршувати становище військовослужбовця порівняно з чинним законодавством.
На основі загальної характеристики військового законодавства автор робить висновок про те, що в ньому не закріплені підстави припинення дії контракту про проходження військової служби, однак встановлено перелік підстав звільнення з військової служби. Підстави припинення дії контракту про проходження військової служби автор поділяє на два види: пов’язані зі спливом строку контракту або з його достроковим припиненням. Автор встановлює, що якщо при спливі строку контракту командування військової частини не видало своєчасно наказ про звільнення з військової служби, то це дозволяє військовослужбовцю поставити питання про неправомірну бездіяльність органів військового управління, але не дозволяє військовослужбовцю самостійно припинити виконання обов’язків за посадою. Дострокове припинення контракту військовослужбовців всіх складів може здійснюватися лише за підставами, вичерпний перелік яких міститься у законодавстві: за вислугою строку служби; за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; за станом здоров’я; у зв’язку зі скороченням штатів або організаційними заходами у разі неможливості використання на службі; через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; за службовою невідповідністю; у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Крім того, офіцери при наявності не менше 5 років у календарному обчисленні на посадах офіцерського складу можуть бути звільнені з військової служби за власним бажанням. Законодавство встановлює, хто може бути ініціатором звільнення за тією чи іншою підставою: військовослужбовець, командир військової частина або обидві сторони. Не передбачається звільнення з військової служби за погодженням сторін.
В деяких випадках (позитивна атестація та наявність декількох підстав для звільнення) звільнення проводиться за тією з підстав, яка передбачає більш суттєві пільги та переваги після звільнення, а при наявності підстав для звільнення за віком та за станом здоров’я військовослужбовці звільняються з урахуванням їх бажання.
Дисертант пропонує передбачити в законодавстві ще одну підставу звільнення з військової служби за ініціативою військовослужбовця – “у зв’язку з суттєвим та (або) систематичним невиконанням умов контракту”, а також закріпити у законодавстві критерії поняття суттєвого та систематичного невиконання умов контракту: невиплату (затримку виплати) військовою частиною грошового забезпечення військовослужбовцю, грошової компенсації замість передбаченого продовольчого забезпечення чи інших передбачених законодавством виплат, недотримання порядку призначення на посаду, переміщення та просування по службі, тощо.
Про звільнення з військової служби у запас або у відставку військовослужбовців повідомляють, як правило, не пізніше як за 3 місяці до звільнення. Про дострокове розірвання контракту командування повинно попередити військовослужбовця не пізніш як за місяць до звільнення зі служби. У цей же строк військовослужбовець має повідомити командира про те, що він має намір достроково розірвати контракт. Військовослужбовці, що звільняються з військової служби, повинні своєчасно та повністю забезпечуватися усіма видами забезпечення на день звільнення. Аналізуючи законодавство та судову практику, дисертант виділяє наступні наслідки незаконного звільнення з військової служби:1) поновлення військовослужбовця на посаді, яку він займав або на рівнозначній посаді; 2) виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; 3) відшкодування моральних збитків, понесених особою у зв’язку з незаконними діями (бездіяльністю) командування військової частини та витрати на представництво у суді.

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що в роботі вирішене наукове завдання стосовно вироблення пропозицій по удосконаленню чинного законодавства України про проходження військової служби за контрактом. За результатами дослідження:
обгрунтовано трудоправову природу контракту про проходження військової служби;
здійснено історико-правовий аналіз становлення інституту комплектування військових формувань України військовослужбовцями за контрактом;
запропоновано системну класифікацію контрактів про проходження військової служби за контрактом;
здійснено характеристику сторін контракту про проходження військової служби – громадянина України та держави, від імені якої діє центральний орган військового формування України в особі командира військової частини;
визначено зміст контракту про проходження військової служби та охарактеризовані його договірні умови;
обгрунтовано висновок про необхідність законодавчого закріплення переліку причин, з яких громадянину може бути відмовлено у прийнятті на військову службу за контрактом та можливість оскарження безпідставної відмови в укладенні контракту.
У дисертаційній роботі вироблені конкретні пропозиції по внесенню змін у чинне законодавство та запропонований проект контракту про проходження військової служби, розроблений відповідно до пропозицій та висновків дисертації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Макухіна М. В. Види контрактів про проходження військової служби // Збірник наукових праць № 8. Частина ІІ. – Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1999. – С. 242-245.
2. Макухіна М. В. Військовослужбовець як сторона контракту про проходження військової служби // Збірник наукових праць № 5. Частина ІІІ. – Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1998. – С. 234 – 240.
3. Макухіна М. В. Контракт як підстава вступу громадян на військову службу // Збірник наукових праць № 6. Частина ІІ. – Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1998. – С. 163 – 168.
4. Макухіна М. В. Особливості реалізації військовослужбовцями права на працю // Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес (матеріали міжнародної науково-практичної конференції). – Ужгород, 24-25 лютого 1999 року. – С. 170 – 173.
5. Макухіна М. В. Щодо строку контракту про проходження військової служби // Збірник наукових праць № 7. Частина ІІ. – Хмельницький: Вид-во Академії ПВУ, 1998. – С. 248-252.

АНОТАЦІЇ
Макухіна М.В. Контракт про проходження військової служби громадянами України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 20.02.03 – Військове право; військові аспекти міжнародного права. – Академія Прикордонних військ України імені Богдана Хмельницького, м.Хмельницький, 1999.
Дисертацію присвячено історико-правовому дослідженню процесу становлення військових формувань України військовослужбовцями за контрактом. З’ясовується поняття, правова природа контракту про проходження військової служби, його види. Здійснена характеристика сторін правовідносин, які виникають з приводу добровільного проходження військової служби за контрактом – громадянина України та держави, від імені якої діє центральний орган військового формування України в особі командира військової частини. Аналізується загальний порядок укладення контракту про проходження військової служби та підстави його припинення.
Ключові слова: контракт про проходження військової служби, військова служба, військовослужбовець, командир військової частини, місце служби.

Makuhina M. V. The Contract on passing a military service by the citizens of Ukraine. – Manuscript.
Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of jurisprudence on a speciality 20.02.03 – Military law; military aspects of the International Law. – Academy of Boundary troops of Ukraine by Bogdan Khmelnitskiy, city of Khmelnitskiy, 1999.
The thesis is devoted to process of military shapings’ becoming of Ukraine by the military men under the contract. The concept and legal nature of the contract about passing a military service, kinds of the contracts are defined. The parties’ performance of relations was made – of Ukraine’s citizen and state, on behalf of which the Ministry of a defense (or other central authority of Ukraine’s military shaping) is given on behalf of a commander of a military part acts. The general order of the contracts’ conclusion about passing a military service and basis of their termination is analyzed.
Key words: the contract on passing a military service, military service, military man, commander of a military part, place of a service.

Макухина М.В. Контракт о прохождении военной службы гражданами Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 20.02.03 – Военное право; военные аспекты международного права. – Академия Пограничных войск Украины имени Богдана Хмельницкого, г.Хмельницкий, 1999.
Диссертация посвящена исследованию понятия института контракта о прохождении военной службы.
В этом отношении является актуальным вопрос об определении правовой природы контракта о прохождении военной службе, поскольку на сегодняшний момент этот вопрос является спорным. В работе осуществлен историко-правовой анализ становления института комплектования воинских формирований Украины военнослужащими по контракту, изучается практика профессиональной военной службы в зарубежных странах. Дается характеристика современного законодательства о прохождении военной службы на основании контракта, из чего делается вывод о необходимости проведения систематизации и устранения разрозненности и противоречивости различных нормативных актов.
Особое внимание уделено характеристике сторон контракта о прохождении военной службы – гражданину Украины и государству, от имени которого действует центральный орган воинского формирования Украины в лице командира воинской части; изучено содержание их правосубъектности.
В работе изучены основные направления совершенствования норм воинского законодательства относительно содержания контракта о прохождении военной службы.
Предлагается признать обязательными условиями контракта о прохождении военной службы срок контракта, место службы, военно-трудовую функцию, начало выполнения служебных обязанностей, а в случае когда выполнение обязанностей по должности связано с использованием сведений, которые содержат государственную тайну – и допуск к государственной тайне.
В исследовании дается общая характеристика условий прохождения военной службы, которые содержатся в нормативных актах, и распространяются на стороны в силу заключения ними контракта о прохождении военной службы.
В исследовании дается общая характеристика порядка заключения и изменения контракта о прохождении военной службы. Анализируется роль военных комиссариатов, атестационных комиссий военных частей и командиров воинских частей при подборе на военную службу и заключении контрактов. Развивается предложение о необходимости закрепить в законодательстве исчерпывающего перечня оснований отказа в заключении контракта и даются конкретные рекомендации относительно этого.
Особое внимание уделено характеристике оснований прекращения действия контракта о прохождении военной службы, вырабатываются рекомендации относительно усовершенствования военного законодательства. Предлагается сократить процедуру увольнения военнослужащего в связи с неудовлетворительным результатом испытания, закрепить в законодательстве в качестве отдельного основания и увольнения с военной службы по инициативе военнослужащего в связи с существенным и (или) систематическим невыполнением условий контракта было бы средством защиты интересов военнослужащих и членов их семей.
Ключевые слова: контракт о прохождении военной службы, военная служба, военнослужащий, командир воинской части, место службы.

Підписано до друку 14.4.99. Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 1,0.
Тираж 100 прим. Зам. № 293.
Видавництво Академії ПВУ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020