МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Якубович Галина Михайлівна

УДК: 616. 972: 611 — 018. 53] — 085. 37.

Комплексне лікування хворих на активні форми сифілісу з урахуванням
метаболічних змін в клітинах імунної системи

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті

імені Данила Галицького.

Науковий керівник: кандидат медичних наук, доцент Лабінський Роман
Володимирович, Львівський національний медичний університет імені
Данила Галицького, доцент кафедри дерматовенерології факультету
післядипломної освіти.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Буянова Олександра
Василівна, Івано-Франківський державний медичний університет, завідувач
кафедри шкірних та венеричних хвороб

кандидат медичних наук Дзюбак Володимир Євгенович, Київська медична
академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, асистент кафедри
дерматовенерології

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ
України, кафедра шкірних та венеричних хвороб, Дніпропетровськ

Захист відбудеться 02.02.2006 р. о 13-30 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.003.02 при Національному медичному
університеті імені О.О.Богомольця МОЗ України за адресою: 01023, м.
Київ, вул. Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня, корпус
2, аудиторія кафедри шкірних та венеричних хвороб.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного медичного
університету імені О.О.Богомольця МОЗ України за адресою: 03057, м.
Київ, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий 29.12. 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор
Свирид С.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особливості соціальноекономічних умов в Україні,
характеризують сьогодення ростом соціально детермінованих захворювань
(туберкульоз, захворювання, що передаються статевим шляхом). Особливу
тривогу викликає ріст захворювань, які передаються статевим шляхом,
серед них збільшення кількості хворих на сифілітичну інфекцію (Мавров
Г.И., Мамедли М.М., 1998; Мамедли М.М., 1997).

Крім соціальних аспектів проблеми, важливими і остаточно не розв’язана,
незважаючи на наукові досягнення — є медико-біологічні аспекти.

Поряд із загальною концепцією патоморфозу сифілісу відзначають такі
його аспекти, як продовження інкубаційного періоду інфекції, ріст
прихованих форм, пролонгація негативації серологічних реакцій після
проведеного лікування, серорезистентність, рецидиви хвороби, змішана
сифілітична та інші інфекції, а також інфекція вірусом імунодефіциту
людини (Г.И.Мавров, 1999; Захаров С.В., 2000; Данилов С.И., Назаров
П.Г., 2000).

Важливою є зміна імунологічної реактивності популяції, особливостей
метаболізму, що обумовлює патоморфоз сифілісу і зміну концепції
лікування (Захаров С.В.,1999; Лобанів Г.Ф., 2002).

Резистентність блідої спірохети до антибіотиків, яка можливо зумовлена
трансформацією збудника в L та цист-форми, а також особливостями
розповсюдження блідої трепонеми в системі “кров – тканина – лімфа –
кров” і механізмами транспорту антибіотиків через гістогематичний та
гематоенцефалічний бар’єри зумовлює пошук препаратів та схем лікування,
які забезпечили б виліковування (Мамедли М.М., 1997; Данилов С.И.,
Назаров П.Г., 2000; Ю.А.Родин, А.Ю.Родин, 2000; Жаркова О.Ю., 2003)

Впровадження у практику потужних антибіотиків пролонгованої дії та
прискорених курсів лікування не вирішило проблеми, а можливо і
загострило окремі її аспекти, особливо формування пізніх та природжених
форм сифілісу (Мавров Г.И., Мамедли М.М., 1998; Проценко Г.В., Іванов
В.В. і співав., 1998; Олисов А.О., Потекаев Н.С. і співав., 1999).

Застосування антибіотиків, як етіотропних засобів у лікуванні сифілісу
інколи є недостатнім (Шапошников О.К., 1991; Bassett H, 1999; Rolfs
R.T.,1995). Наявність факторів, які послаблюють імунологічну
реактивність, змінюють метаболічні процеси з інтимними біохімічними
реакціями організму, може призвести до відновлення сифілітичного процесу
навіть після повноцінного етіологічного лікування (Захаров С.В, 1999).
Це диктує необхідність пошуку засобів, які би в комплексі з
антиспірохетними препаратами корегували метаболічні порушення.

Таким чином, удосконалення та пошук нових методів і схем лікування
сифілісу є актуальною проблемою в аспекті теоретичного й практичного
розвитку сифілідології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
фрагментом науково-дослідної роботи Інституту дерматології і венерології
АМН України, комплексна тема “Змішані венеричні інфекції: епідеміологія,
діагностика, клініка, патогенез, лікування і профілактика” (№ державної
реєстрація 0197V 015565). Здобувачем самостійно виконано фрагмент
“Розробка нових схем лікування сифілісу”.

Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування сифілітичної
інфекції через удосконалення патогенетичної терапії спрямованої, на
корекцію метаболічних порушень у клітинах імунної системи організму
хворих.

Задачі дослідження.

1. Провести комплексне клініко-лабораторне обстеження хворих на активні
форми сифілісу.

2. Провести цитохімічні дослідження (РНК, глікоген, кисла та лужна
фосфатази) в лейкоцитах периферичної крові у хворих на активні форми
сифілісу.

3. Вивчити зміни показників клітинного й гуморального імунітету у
хворих на активні форми сифілісу та дослідити можливість їх
кореляційного зв’язку із цитохімічними показниками .

4. Вивчити вплив нового вітчизняного препарату флуренізиду на
цитохімічні показники (РНК, глікоген, кисла та лужна фосфатази) в
лейкоцитах хворих на активні форми сифілісу.

5. Вивчити клінічну ефективність патогенетичної терапії із
застосуванням флуренізиду та флумексиду, скерованої на нормалізацію
цитохімічних змін і серологічних реакцій у хворих на сифіліс.

6. Удосконалити патогенетичну терапію у хворих на активні форми
сифілісу шляхом застосування нового препарату флуренізиду в комплексному
лікування хворих на активні форми сифілісу.

Об’єкт дослідження – особливості перебігу активних форм сифілісу у
хворих.

Предмет дослідження – цитохімічні показники (РНК, глікоген, кисла та
лужна фосфатази) в лейкоцитах (гранулоцитах і мононуклеарах)
периферичної крові, дослідження клітинного і гуморального імунітету
(Т-лімфоцити, Т-лімфоцити хелперів, Т-лімфоцити супресорів,
В-лімфоцити, IgA, IgG, IgM, ЦІК, КАСК) у хворих на активні форми
сифілісу. Флуренізид у різних лікарських формах (таблетки по 0,15 г та
2% суспензія флуренізиду у 30% димексиді – флумексид).

Методи дослідження.

Клінічні – оцінка клінічних даних, на підставі яких встановлюється
діагноз, визначення стадії захворювання, контроль за ефективністю
терапії.

Серологічні – КСР з кардіоліпіновим і трепонемним антигенами, РІФ, РІБТ.

Цитохімічні — визначення розподілу РНК, глікогену, кислої та лужної
фосфатаз в лейкоцитах периферичної крові.

Імунологічні – популяційний і субпопуляційний склад лімфоцитів: CD3+ –
Т-лімфоцити, CD4+ – Т-хелпери/індуктори, CD8+ – Т-супресори/цитостатики,
CD19+ – В-лімфоцити, концентрації IgM, IgG, IgA, ЦІК, КАСК.

Статистична обробка одержаних результатів здійсненна за методом
Фішера-Стюдента за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Excel.

Наукова новизна роботи. Вперше досліджено обмін речовин на
субклітинному рівні в елементах імунної системи – лейкоцитах
(гранулоцитах і мононуклеарах) у хворих на активні форми сифілісу.

Вперше вивчено взаємозв’язок між цитохімічними показниками в лейкоцитах
периферичної крові (РНК, глікоген, кисла та лужна фосфатаза) та
показниками імунної системи (число Т-лімфоцитів, Т-лімфоцитів хелперів,
Т-лімфоцитів супресорів, В-лімфоцитів, концентрації IgM, IgG, IgA, ЦІК,
КАСК ) у хворих на активні форми сифілісу.

Вперше клінічно апробовано різні лікарські форми нового імунотропного
препарату флуренізид та оцінено його ефективність на підставі змін на
субклітинному рівні в імунокомпетентних клітинах у хворих на активні
форми сифілісу.

Вперше оцінено ефективність імунотропних препаратів (різних лікарських
форм флуренізиду) за допомогою цитохімічних показників у лейкоцитах
периферичної крові.

Вперше запропоновано нову схему комплексного лікування хворих на
активні форми сифілісу із використанням флуренізиду (Інформаційний лист
№214 – 2002).

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено й клінічно
апробовано нову методику комплексної терапії сифілітичної інфекції з
використанням антибіотикотерапії і сучасного вітчизняного препарату
“флуренізид”. Схема лікування є доступною для хворих на сифіліс та
дозволяє прискорити регрес клінічних проявів у хворих на активні форми
сифілісу, скоротити терміни негативації КСР і відповідно скоротити
перебування хворих на диспансерному спостереженні, запобігти
серорезистентності при сифілісі та рецидивів захворювання.

Одним із додаткових критеріїв оцінки ефективності лікування хворих на
сифіліс запропоновано метод дослідження цитохімічних показників в
лейкоцитах периферичної крові для більш глибокого пізнання патогенезу
хвороби.

Наукові положення дисертації впроваджено у практику роботи Львівського
обласного та Львівського міського шкірно-венерологічного диспансерів, у
Рівненському обласному клінічному шкірно-венерологічному та
Тернопільському обласному шкірно-венерологічному диспансерах. Результати
дисертації впроваджено в навчальний процес кафедри дерматовенерології
Львівського національного медичного університету імені Данила
Галицького. Видано інформаційний лист №214-2002 “Застосування препарату
“флуренізид” в комплексній терапії хворих на сифіліс”.

Особистий внесок здобувача. Самостійно складено і виконано програму
дослідження, проведено аналіз літературних джерел, зроблено висновки. За
період з 1997 по 2002 рр. автором здійснено клініко-лабораторне
обстеження 120 хворих на активні форми сифілісу. Забір мазків крові у
хворих для цитохімічних досліджень, їх фарбування та цитофотометричний
аналіз виконані особисто здобувачем. Дисертант брала безпосередню участь
в імунологічних дослідженнях обстежуваних хворих. Розробила комплексний
метод лікування хворих на сифіліс, ретельно дослідила терапевтичну
ефективність таблеток і суспензії флуренізиду.

Здобувачем здійснено науковий аналіз з отриманих результатів та
проведено математичну обробку, сформульовано основні положення, висновки
і практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації оприлюднені на
VII з’їзді дерматовенерологів України (м.Київ, 1999), I
міждисциплінарній науково-практичній конференції “Епідеміологія,
імунопатогенез, діагностика та лікування TORCH-інфекції” (м.Київ, 2001),
Львівських наукових товариствах дерматовенерологів (1999, 2001),
клінічних конференціях дерматовенерологів м.Львова (2002, 2003, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових праць. Серед
них 7 статей. У фахових журналах — 5, у наукових збірниках – 2, тез
доповідей — 7. У систему охорони здоров’я впроваджено інформаційний
лист №214 — 2002 “Застосування препарату “флуренізид” в комплексній
терапії хворих на сифіліс”

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 131 сторінці і
складається із вступу, огляду літератури, розділу “Власні дослідження”,
який містить 7 підрозділів. Завершують роботу аналіз та узагальнення
результатів дослідження, висновки, практичні рекомендації та список
використаних джерел. Список використаних джерел включає 189 першоджерел,
серед яких джерела українською, російською та англійською мовами. Робота
ілюстрована 9 рисунками і 29 таблицями ( із них 15 займають об’єм цілої
сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріалом для дослідження стали результати спостережень за 120 хворими
на активні форми сифілісу (первинний, вторинний свіжий та вторинний
рецидивний). Хворих на первинний сифіліс обстежено 28, на вторинний
свіжий — 40, на вторинний рецидивний — 52. Із них жінок – 55,
чоловіків — 65 у віці від 15 до 66 років. У 23,3% хворих було виявлено
супутні захворювання. Основну частину супутньої дерматовенерологічної
патології складали захворювання, що передаються статевим шляхом:
трихомоніаз виявлено у 9 хворих, гонорея – в 11 хворих, вагінальний
кандидоз – у 7 хворих та короста – у 3 хворих, що становить 75% від
усієї супутньої дерматовенерологічної патології обстежених. За своїм
характером і частотою виявлення супутні захворювання не могли суттєво
вплинути на всю сукупність проведених нами досліджень.

Нами вивчено імунологічну напруженість організму (число Т-лімфоцитів,
Т-лімфоцитів хелперів, Т-лімфоцитів супресорів, В-лімфоцитів,
концентрації IgM, IgG, IgA, ЦІК, КАСК) та цитохімічні зміни на
клітинному рівні в лейкоцитах периферичної крові, а саме концентрації
найголовніших показників діяльності імунокомпетентних клітин (РНК,
глікоген, кисла та лужна фосфатази). Контрольною групою служили 23
первинних донорів Львівської обласної станції переливання крові (13
чоловіків, 10 жінок) віком 20 – 55 років.

Визначення розподілу РНК в клітинах крові, а саме в лейкоцитах,
проведено за допомогою методу Браше. Для виявлення глікогену в клітинах
крові використано PAS — реакцію або ШИК — реакцію за Мак-Манусом і
Хочкіссом. Активність лужної фосфатази визначено методом з використанням
солей металів за Леонардом, Ізраелсом, Уілкінсоном. Кисла фосфатаза —
за допомогою методу з нітратом свинцю за Гоморі. Цитохімічні показники в
лейкоцитах периферичної крові оцінено у відносних одиницях з
використанням цитофотометра.

Популяційний і субпопуляційний склад лімфоцитів (CD3+ – Т-лімфоцити,
CD4+ – Т-хелпери/індуктори, CD8+ – Т-супресори/цитостатики, CD19+ –
В-лімфоцити) визначено за допомогою моноклональних антитіл фірми Becton
Dickinson методом прямої імунофлюресценції. Зразки аналізували на
поточному цитофотометрі “FACS Calibur” цієї ж фірми. Кількісно
імуноглобуліни визначені методом радіальної імунодифузії в гелі
(Manchini et al.,1970). Рівні циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у
сироватці крові визначені методом преципітації в розчині з
поліетиленгліколем (ПЕГ) (Гриневич Ю.А., Алфьоров А.Н., 1981).
Комплементарна активність сироватки крові (КАСК) досліджена уніфікованим
методом визначення гемолітичної активності комплементу за 50%-ним
гемолізом. Для визначення КАСК використовували набір реактивів
“Сыворотка диагностическая гемолитическая жидкая”, НПО “Биомед”, Росія.

Основна імунна відповідь організму при сифілісі формується за рахунок
змін з боку клітинної ланки імунітету і гуморального механізму. Відомо,
що у хворих на сифіліс збудник захворювання бліда спірохета приводить до
активізації Т-лімфоцитів ефекторів, які, розпізнаючи в організмі
чужорідний антигенний стимул, сприяють розблокуванню імунологічної
стабільності. Це зумовлює перерозподіл кількісного і функціонального
стану клітин білої крові. Для виявлення якісного перерозподілу з боку
лейкоцитів і встановлення змін обмінних процесів у них на субклітинному
рівні, нами досліджено імунокомпетентні клітини крові у хворих на
активні форми сифілісу. Ми спробували встановити можливий взаємозв’язок
між цитохімічними змінами та показниками імунологічної реактивності при
сифілісі.

0,004) була високодостовірною (р<0,001). Все-таки зростання концентрації РНК більш виражене у хворих на вторинний рецидивний сифіліс (в 1,3 рази), ніж у хворих на первинний та вторинний свіжий сифіліс. Виявлені зміни вказують на значне підсилення сигналів, які передаються з генетичного апарату імунокомпетентних клітин на структурні утворення лімфоцитів, що забезпечують їх функціонування, тобто про підсилення загальної активності клітини у хворих. Таблиця 1 Цитохімічні показники у хворих на активні форми сифілісу до лікування Групи обстежених РНК Глікоген Кисла фосфатаза Лужна фосфатаза Здорові особи n=23 0,43?0,012 0,26?0,006 0,39?0,007 0,23?0,005 Первинний сифіліс n=28 0,50?0,01* 0,30?0,01* 0,40?0,004 0,28?0,01* Вторинний свіжий сифіліс n=40 0,49?0,004* 0,30?0,003* 0,38?0,01 0,29?0,01* Вторинний рецидивний сифіліс n=52 0,55?0,004* 0,30?0,004* 0,41?0,003 0,30?0,01* Примітка: * - р<0,001 - показники вірогідні порівняно з контролем 0,004) сифіліс зростають однаково, а саме в 1,2 рази. Концентрація кислої фосфатази навпаки, зростала незначно і коливалася у межах норми, що очевидно свідчить про те, що зміни при сифілісі не впливають на цей показник (табл. 1). Вміст лужної фосфатази периферичної крові у хворих на активні форми сифілісу підвищувався в 1,3 рази порівняно із показниками у здорових осіб. Також реєструвалася достовірна (р<0,001) статистична різниця цього показника порівняно з нормою. Результати проведених нами досліджень підтверджують, що внаслідок антигенної дії, зумовленої інфекційним процесом при сифілісі, у хворих на активні форми активізується імунологічний процес. В першу чергу він проявляється підсиленням генетичних сигналів на функціональні структури імунокомпетентних клітин. Про це свідчить ріст концентрації РНК в лейкоцитах. Внаслідок цього стимулу сигнали з генетичних структур лейкоцитів збільшують активність глікогену, який надає клітинам імунної системи більшої внутрішньоклітинної енергії для реалізації імунологічної відповіді. Лужна фосфатаза викликає метаболічну активацію і функціональну перебудову Т- і В-лімфоцитів. Число В-лімфоцитів (CD19+ клітин) збільшувалось залежно від форми, стадії та тривалості хвороби. Нами відзначено лише незначну тенденцію до збільшення відносної кількості В-лімфоцитів у всіх групах хворих на активні форми сифілісу без вірогідної різниці (p>0,05). У хворих на
первинний сифіліс число CD19+-лімфоцитів (23,9±1,46%) майже не
відрізнялось від аналогічного показника здорових осіб (23,52±1,48%,
p>0,05). У хворих на вторинний свіжий сифіліс кількість В-лімфоцитів
збільшувалась в 1,1 рази, у хворих на вторинний рецидивний сифіліс – в
1,2 рази порівняно з аналогічними показниками у здорових осіб.

Збільшення числа В-лімфоцитів корелює з підвищеною продукцією
імуноглобулінів, характеристика яких подана нижче. Активація синтезу
імуноглобулінів через зростання числа В-лімфоцитів ймовірно пов’язана з
активацією Т-хелперів 2 типу, синтезом відповідних цитокінів, які
ініціюють гуморальну імунну відповідь. Натомість, клітинний
імунодефіцит, який ми спостерігали у хворих, на нашу думку, пов’язаний
із супресією Т-хелперів 1 типу, які формують власний клітинний імунний
захист.

При підсиленні активності В-лімфоцитів у хворих на активні форми
сифілісу ми спостерігали вищу, порівняно із здоровими особами, продукцію
загальних імуноглобулінів класів IgM, Ig G, IgA.

Рівень IgМ у хворих на первинний сифіліс зростав приблизно в 1,1 рази
(1,29±0,1) порівняно із показниками у здорових осіб (1,17±0,03).
Максимальна концентрація IgМ була при вторинному свіжому сифілісі
(1,31±0,04), а зворотнє зниження концентрації імуноглобулінів М
спостерігалась у хворих на вторинний рецидивний сифіліс (1,20±0,06).
Дану закономірність пояснюємо тим, що IgМ у філогенетичному аспекті є
імуноглобулінами, які обумовлюють первинну імунну відповідь в організмі.
Тому, їх більша концентрація у хворих на первинний і вторинний свіжий
сифіліс свідчить про найбільш інтенсивний синтез. Концентрація IgМ
знижується у хворих на вторинний рецидивний сифіліс, оскільки має місце
їх конкурентне заміщення більш специфічними антитілами IgG.

Концентрація імуноглобуліну класу IgG зростала приблизно в 1,7
рази у хворих на первинний сифіліс (22,30±0,76), у 2 рази у хворих на
вторинний свіжий сифіліс (26,52±0,62) та у 1,8 разів у хворих на
вторинний рецидивний сифіліс (23,02±0,46). Таким чином, розвиток
сифілітичного процесу призводив до збільшення концентрацій антитіл
класу IgG.

Концентрація імуноглобулінів А у хворих на первинний сифіліс зростала в
1,1 рази (2,41±0,12) порівняно із середньою величиною, отриманою в осіб
контрольної групи (2,25±0,03). У хворих на вторинний свіжий сифіліс
концентрація імуноглобулінів А збільшувалась в 1,3 рази (2,81±0,12), а у
хворих на вторинний рецидивний сифіліс — в 1,5 рази (3,46±0,1) порівняно
із здоровими особами.

Отже, у хворих на сифіліс відбувається імунологічна перебудова
клітинно-гуморального імунітету, для якої характерна інгібіція клітинної
ланки через активацію супресивних регуляторних механізмів та через
активацію Т-хелперів 2 типу – збільшення числа В-лімфоцитів, що
призводить до підвищеної продукції антитіл. Найбільший ступінь зростання
припадає на імуноглобуліни класу G , вміст яких збільшується з
прогресуванням сифілітичного процесу. Концентрація імуноглобулінів
класу М зростає на початку сифілітичного процесу, а потім знижується,
конкурентно заміщуючись імуноглобулінами класу G.

Концентрація циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у хворих на активні
форми сифілісу була вірогідно вищою (p<0,005), ніж у здорових осіб. Цікавим виявився той факт, що у хворих на сифіліс рівень гіперімунокомплексемії підсилювався відповідно до стадії, форми і тривалості хвороби. Рівень ЦІК, який в 2,1 рази був вищим, ніж у здорових осіб, спостерігався у хворих на вторинний рецидивний сифіліс (117,04±2,73). Рівень ЦІК у хворих на первинний сифіліс був в 1,6 рази (86,30±4,18) вищий; у хворих на вторинний свіжий сифіліс в 1,8 рази (99,25±3,24) вищий, ніж у здорових осіб (55,0±1,67). З підвищеним рівнем ЦІК корелювала знижена комплементарна активність сироватки крові (КАСК). Відомо, що до складу ЦІК входять певні компоненти комплементу, тому значне утворення імунних комплексів призводить до зниження КАСК. Найбільш знижена КАСК у хворих на вторинний рецидивний сифіліс (40,9±1,64) (p<0,001), рівень імунних комплексів у крові є найбільшим. У хворих на первинний сифіліс та вторинний свіжий сифіліс нами спостерігалось зменшення рівня КАСК (45,4±0,62; 42,7±1,57) порівняно із контрольною групою (50,0±1,0). Надмірне утворення ЦІК, особливо в осіб, для яких характерне зниження активності фагоцитарних клітин та елімінаційної здатності органів, які виводять ЦІК з організму, призводить до їх відкладання на ендотелії дрібних судин з наступним формуванням імунологічного запалення. Число Т-лімфоцитів у всіх хворих на активні форми сифілісу було менше, ніж у здорових осіб (68,9±1,64), причому у хворих на вторинний свіжий і вторинний рецидивний сифіліс це зменшення було вірогідним (р<0,001). У хворих на первинний сифіліс кількість Т-лімфоцитів (CD3+ – клітин) становила 52,9±2,49, у хворих на вторинний свіжий сифіліс - 46,1±1,83 та у хворих на вторинний рецидивний сифіліс - 43,4±1,48. Зменшення кількості Т-лімфоцитів CD3+ спостерігалось за рахунок зниження Т-хелперної (CD4+) субпопуляції, причому, більш виражений процес ми зареєстрували у хворих на вторинний сифіліс (свіжий та рецидивний). У хворих на первинний сифіліс число CD4+ клітин (39,7±2,93) порівняно зі здоровими (44,9±1,62) зменшилося в 1,1 рази (р>0,05), у
хворих на вторинний свіжий сифіліс (32,5±1,37) — 1,38 рази (р<0,001), на вторинний рецидивний сифіліс (31,1±1,3) – в 1,44 рази (р<0,001). Кількість числа CD8+ – лімфоцитів мала тенденцію до збільшення залежно від важкості й тривалості інфекційного процесу. У хворих на первинний сифіліс число Т-супресорів (25,7±1,91) порівняно зі здоровими особами (24,7±1,61) було в 1,04 рази більшим (р>0,05), у хворих на вторинний
свіжий сифіліс (26,3±1,82) – в 1,06 рази більшим (р>0,05) та у хворих на
вторинний рецидивний сифіліс (27,8±1,19) – в 1,13 рази більшим, ніж у
здорових осіб (р>0,05).

Таким чином, прогресування хвороби сприяє формуванню набутого
імунодефіциту інфекційного генезу. Зменшення числа Т-лімфоцитів
спостерігається за рахунок зниження числа Т-хелперної (CD4+)
субпопуляції. Імунодефіцит поглиблюються через зростаючу супресивну
активність CD8+-клітин, на що вказує рівень імунорегуляторного індексу
(CD4+/CD8+). У хворих на первинний сифіліс імунорегуляторний індекс
становить 1,54; на вторинний свіжий сифіліс – 1,24 та на вторинний
рецидивний сифіліс — 1,12 порівняно з аналогічним показником у
здорових осіб, який становив 1,82.

Досліджуючи певні показники клітинного і гуморального імунітету у хворих
на активні форми сифілісу, відзначено зниження активності Т-клітинної
ланки через підсилення супресивних механізмів. На це вказує зниження
імунорегуляторного індексу (до 1,12) через зменшення числа Т-хелперів.
Для хворих на сифіліс характерною була активація гуморальної ланки
імунітету. Підвищення кількості В-лімфоцитів сприяло підсиленню
продукції імуноглобулінів, які в свою чергу є небезпечними для можливого
формування утворення автоантитіл, які здатні підсилити активність
первинного патологічного процесу. Окрім цього, у крові цих хворих
зареєстрована гіперімунокомплексемія на тлі зниження комплементарної
активності сироватки крові, що також може сприяти імунологічному
ушкодженню власних біоструктур.

Нами була проведена спроба встановити взаємозв’язок між цитохімічними
показниками в лейкоцитах периферичної крові та імунологічними змінами у
хворих на активні форми сифілісу (49 осіб). Виявлено, що між активністю
нуклеїнового обміну і активністю ферментів у хворих на активні форми
сифілісу первинний?вторинний свіжий?вторинний рецидивний виявлено
зв’язок слабий зворотній?прямий сильний?прямий середній. У хворих на
активні форми сифілісу є прямий корелятивний зв’язок між показниками РНК
і глікогену. Між нуклеїновим обміном (РНК) і числом В-лімфоцитів
корелятивний зв’язок є незначним без певних закономірностей. У хворих
на сифіліс первинний?вторинний свіжий?вторинний рецидивний є між вмістом
РНК і IgА слабий прямий?прямий сильний?прямий сильний зв’язок.
Нуклеїновий обмін корелює із показниками Т-лімфоцитів при всіх формах
сифілітичного процесу. Вміст РНК та показники ЦІК і КАСК мають
одновекторний від’ємний слабкий корелятивний зв’язок. Слабкі корелятивні
зв’язки різного характеру виявлені між глікогеном і гуморальними
факторами імунітету, за винятком IgА, де при вторинному свіжому сифілісі
зв’язок прямий сильний. Виявлений прямий середньої сили корелятивний
зв’язок між кислою фосфатазою і показниками гуморального імунітету і цей
взаємозв’язок є слабшим і зворотнім на ранніх стадіях сифілітичного
процесу. Показники лужної фосфатази та клітинний і гуморальний імунітет
мають різнохарактерний тісний взаємозв’язок.

Вперше встановлені деякі інтимні механізми окремих метаболічних
процесів з показниками клітинного й гуморального імунітету при сифілісі.
Показано можливість регуляції зсувів у метаболічних процесах і
відновлення корелятивних зв’язків за допомогою нового препарату
флуренізиду (Реєстр галузевих нововведень 173/15/01).

T z 3/4

>

@

B

D

?D

F

H

J

L

N

P

h

j

O

O

O

O

O

$

O

O

$

O

$

O

$

O

$

O

$

O

$

O

$

O

$

O

O

O

.

OJPJQJ

O

O

O

O

O

O

O

O

ає не тільки бактеріостатичну дію проти збудника туберкульозу та
хламідіозу, але й імунотропні властивості.

Ґрунтовні експериментальні дослідження токсикологічних,
фармакокінетичних, фармакодинамічних, протимікробних властивостей
флуренізиду дозволили провести широку клінічну апробацію його відповідно
до вимог Державного Фармакологічного центру МОЗ України. Флуренізид
внесено до Державного реєстру лікарських засобів України (реєстраційне
посвідчення № Р.10. 00/02433 від 27.10.2000 р); виробником препарату є
ЗАТ “Київський вітамінний завод”.

Принцип призначення флуренізиду полягав в наступному: усіх хворих
(загальне число 120) було поділено на три групи. Перша група (60 хворих)
отримувала загальноприйняту антибіотико терапію, біостимулятори у
вигляді екстракту алое згідно з Інструкцією до лікування та профілактики
сифілісу та гонореї, затвердженої МОЗ України у 1995 р. Хворих лікували
в стаціонарних умовах натрійною сіллю пеніциліну, яку вводили через
кожних 3 год. внутрішньом’язово по 1 000 000 ОД 8 разів на добу без
нічної перерви. Тривалість терапії при первинному серопозитивному
сифілісі становила 12 днів, при вторинному свіжому сифілісі — 14 днів, а
при вторинному рецидивному сифілісі — 18 днів. Як біостимулятор хворим
додатково вводили по 2 мл щоденно підшкірно протягом курсу лікування
екстракт алое рідкий.

Друга група хворих (47 осіб) отримувала загальноприйняту антибіотико
терапію і додатково флуренізид.

Третя група хворих (13 осіб) отримувала загальноприйняту
антибіотикотерапію — флуренізид і флумексид місцево.

Схеми призначення флуренізиду були такими:

хворим на активні форми сифілісу (первинний, вторинний свіжий і
вторинний рецидивний) флуренізид призначали у вигляді таблеток по 0,15
г чотири рази на день (добова доза 0,6 г) протягом всього курсу
лікування;

хворим на первинний та вторинний свіжий сифіліс для прискорення
епітелізації або рубцювання твердого шанкру призначали флуренізид у
таблетках по 0,15 г чотири рази на день (добова доза 0,6 г) протягом
всього курсу лікування та флумексид (2% суспензія флуренізиду в 30%
димексиді), який застосовувався у вигляді вологовисихаючої пов’язки на
первинний афект 1 раз на добу.

У хворих на первинний свіжий сифіліс при загальноприйнятому лікуванні
ерозивний шанкр епітелізувався в середньому на 7 день (від 4 до 10
днів), виразковий шанкр рубцювався в середньому на 14,2 день (від 12 до
16 днів).

У хворих, яким призначався додатково флуренізид епітелізація ерозивного
шанкру наступала в середньому на 5 день (від 4 до 6 днів) та рубцювання
виразкового шанкру наступали в середньому на 10,5 день (від 8 до13
днів).

При додатковому застосуванні флуренізиду в поєднанні з флумексидом
місцево загоєння ерозивного шанкру наступало на 4 день (від 2 до 6 днів)
та виразкового шанкру — на 9 день (від 5 до 12 днів).

Таким чином, найкращі результати лікування первинного сифілісу були
зареєстровані при пероральному застосуванні флуренізиду та флумексиду
місцево. На нашу думку, це свідчить про те, що одночасне застосування
антибіотиків в поєднанні з флуренізидом і флумексидом забезпечує високий
вплив на обмінні процеси, прискорює регенерацію тканин, що призводить до
швидкої епітелізації і рубцювання твердих шанкрів.

У хворих на вторинний свіжий сифіліс твердий шанкр епітелізувався або
рубцювався швидше, ніж у хворих на первинний сифіліс. При
загальноприйнятій терапії епітелізація ерозивного шанкру наступала через
6,5 днів (від 4 до 9 днів), рубцювання виразкового шанкру – через 12
днів (від 10 до 15 днів) від початку лікування. При застосуванні
флуренізиду епітелізація ерозивного шанкру наступала через 5,3 днів (від
4 до 7 днів), рубцювання виразкового шанкру – через 10 днів (від 7 до 13
днів); при застосуванні флуренізиду перорально і флумексиду місцево
епітелізація ерозивного шанкру відбувалася через 4,3 днів (від 3 до 6
днів) та рубцювання виразкового шанкру – через 8,5 днів (від 6 до 11
днів) від початку лікування.

Таким чином, нами вперше показано, що у хворих на первинний сифіліс
флуренізид прискорював епітелізацію та рубцювання твердого шанкру. У
хворих на первинний та вторинний свіжий сифіліс шанкр найшвидше
епітелізувався і рубцювався при пероральному застосуванні флуренізиду і
місцевому — флумексиду. Дану закономірність ми інтерпретуємо, як факт
імуномодулюючої дії флуренізиду та його дії на метаболічні зміни у
клітинах. Димексид, який входить до складу флумексиду, сприяє пенетрації
останнього в тканини, уражені твердим шанкром, тому досягається подвійна
дія від загального застосування флуренізиду та місцевого — флумексиду.

Сифілітична розеола при загальноприйнятому лікуванні у хворих на
вторинний свіжий сифіліс зникала в середньому на 8 день (від 7 до 10
днів). Призначення додатково флуренізиду прискорювало зникнення розеоли.
Вона зникала в середньому на 7 день (від 6 до 10 днів) (різниця
достовірна, р<0,01). Сифілітична розеола у хворих на вторинний рецидивний сифіліс зникала в середньому при загальноприйнятій терапії на 10,8 день (від 9 до 14 днів) і за швидкістю зникнення відрізнялася від розеольозних висипань при загальноприйнятій терапії у хворих на вторинний свіжий сифіліс. При застосуванні флуренізиду, середній час зникнення рецидивної розеоли становив 8,9 днів (від 7 до 10 днів). Він статистично достовірно відрізнявся від часу зникнення рецидивної розеоли при загальноприйнятій терапії. Таким чином, флуренізид прискорював час зникнення сифілітичної розеоли і при свіжому, і при рецидивному сифілісі. Факт швидкого зникнення розеоли при різних способах лікування у хворих на вторинний свіжий сифіліс пояснюємо тим, що свіжа розеола є бліднішою та набагато дрібнішою. Розсмоктування папул у хворих на вторинний рецидивний сифіліс при загальноприйнятій терапії відбувалося в середньому на 16,1 день (від 8 до 23 днів). При застосуванні флуренізиду спостерігалося розсмоктування папул, в середньому, на 14,1 день (від 7 до 20 днів), хоча різниця не була статистично вірогідною, що очевидно пов’язане з довшим терміном розсмоктування папул і великим розкидом часу зникнення. При застосуванні загальноприйнятої терапії КСР у хворих на первинний сифіліс повністю негативізувалися на 96 день (від 36 до 143 днів), у хворих на вторинний свіжий сифіліс в середньому на 153 день (від 65 до 172 днів), а у хворих на вторинний рецидивний сифіліс - в середньому на 283 день (від 91 до 402 днів) (рис.1). Хоча при спостереженні за хворими протягом одного року відмічено, що у 7-и хворих на вторинний рецидивний сифіліс не наступало повної негативації КСР. Рис. 1 Час негативації класичних серологічних реакцій після закінчення лікування в залежності від застосованих методів. У хворих, яким призначався флуренізид, КСР при первинному сифілісі повністю негативізувалися на 53 день (від 28 до 74 днів), у хворих на вторинний свіжий сифіліс - на 86 день (від 39 до 170 днів), а у хворих на вторинний рецидивний сифіліс - на 152 день (від 63 до 304 днів). Достовірна різниця (р<0,001) в швидкості негативації КСР спостерігалася у хворих на первинний сифіліс , вторинний свіжий і вторинний рецидивний сифіліс. У цій групі хворих на вторинний рецидивний сифіліс у одного хворого не було повної негативації КСР протягом року та у одного хворого на цю ж форму сифілісу КСР залишались слабо позитивними (RW+++). Найшвидше негативація КСР спостерігалася у хворих на первинний сифіліс. Середній показник під впливом лікування флуренізидом зменшувався в 1,8 рази по відношенню до аналогічного показника при загальноприйнятому лікуванні (від 97 до 53 днів). Такі особливості даних КСР, ймовірно, пов’язані з формуванням специфічної імунної відповіді під впливом імунотропного препарату флуренізид. Таким чином застосування флуренізиду прискорює негативацію серологічних реакцій. Ефективність лікування хворих на активні форми сифілісу оцінювали за клінічними результатами та на підставі визначення серологічних реакцій Для глибшого пізнання патогенезу захворювання та ефективності призначення лікарських засобів нами досліджено цитохімічні зміни на клітинному рівні в лейкоцитах периферичної крові (табл. 2). Таблиця 2 Результати цитохімічних показників у хворих на активні форми сифілісу після лікування Показники Первинний сифіліс n=28 Вторинний свіжий сифіліс n=40 Вторинний рецидивний сифіліс n=52 І група П група І група П група І група П група РНК 0,48?0,012*** 0,44?0,016 0,46?0,007 0,44?0,006 0,52?0,007* 0,46?0,01 Глікоген 0,27?0,006 0,25?0,007 0,27?0,005 0,24?0,005 0,27?0,005 0,25?0,005 Кисла фосфатаза 0,47?0,005** 0,46?0,01* 0,46?0,006* 0,44?0,007* 0,47?0,005* 0,45?0,008* Лужна фосфатаза 0,27?0,007* 0,24?0,006 0,26?0,008** 0,24?0,005 0,28?0,009** 0,24?0,004 Примітка: * - р<0,001 - показники вірогідні порівняно з контролем ** - р<0,01 - показники вірогідні порівняно з контролем * * * - р<0,05 - показники вірогідні порівняно з контролем 0,007). Одержані нами величини корелюють з літературними науковими. Такі ж результати були одержані і при обстеженні хворих на первинний сифіліс, яким додатково, крім антибіотикотерапії, призначався флуренізид. Різниця між даними, одержаними в першій і другій групах хворих полягала в більш виражених змінах значень усіх цитохімічних показників до лікування і повному наближенні їх до границь норми після проведеної терапії. Цей факт свідчить про те, що флуренізид повністю нормалізував діяльність імунокомпетентних клітин. На підставі проведених нами контрольованих досліджень може бути рекомендований для неспецифічної терапії поряд із антибіотиками у хворих на первинний сифіліс. 0,01), але статистично достовірно відрізнялася від контрольної групи. На відміну від цього у хворих, лікованих флуренізидом, всі показники після лікування різко відрізнялися від середньостатистичних даних до лікування і з високою достовірністю наближалися до границь норми. У хворих на вторинний рецидивний сифіліс спостерігалися інші показники. У пацієнтів першої групи, які отримували загальноприйняте лікування, цитохімічні значення лейкоцитів периферичної крові знижувалися незначно і не досягали границь норми (за винятком даних визначення глікогену). У групі хворих на вторинний рецидивний сифіліс, лікованих антибіотиками у поєднанні з флуренізидом, всі показники цитохімічних змін в імунокомпетентних клітинах різко відрізнялися від результатів, одержаних до лікування. На підставі проведених досліджень та аналізу цитохімічних показників, результатів найближчих і віддалених клінічних спостережень доказано позитивний вплив флуренізиду на обмінні процеси в клітинах імунної системи – лейкоцитах. ВИСНОВКИ В дисертації дані теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової і практичної проблеми, яке полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на активні форми сифілісу шляхом розробки комплексного методу терапії із призначенням нового вітчизняного препарату флуренізиду та загальноприйнятої актибіотикотерапії для нормалізації цитохімічних змін в лейкоцитах периферичної крові, скорочення термінів негативації КСР, запобігання серорезистентності та рецидивів хвороби. 1. У хворих на активні форми сифілісу порушується імунологічний процес, що проявляється у зниженні загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3+-клітин) (в 1,3-1,5 рази) порівняно із здоровими особами. У хворих на активні форми сифілісу встановлено зменшення Т-лімфоцитів хелперів (CD4+-клітин) в 1,1-1,4 рази; кількість Т-лімфоцитів супресорів (CD8+-клітин) збільшується - в 1,04 рази при первинному сифілісі та в 1,06 рази при вторинному свіжому та в 1,12 рази при вторинному рецидивному сифілісі. Концентрація Ig А зростає в 1,1-1,5 рази, Ig М – в 1,1-1,5 рази, Ig G – в 1,7-2 рази; показники кількості В-лімфоцитів (CD19+-клітин) збільшуються в 1,1 рази. Зменшуються величини КАСК (в 1,1-1,2 рази) та зростає рівень ЦІК в 1,6-2,1 рази. 2. Реакція організму хворих на активні форми сифілісу проявляється активацією імунної системи, що відображається у перебудові обмінних процесів в імунокомпетентних клітинах – лейкоцитах. Встановлено зростання концентрація РНК в 1,1-1,3 рази: при первинному сифілісі на 16%, при вторинному свіжому сифілісі на 14% і при вторинному рецидивному сифілісі на 28% порівняно із показниками у здорових осіб; підвищення концентрації глікогену на 15% при всіх формах активного сифілісу; концентрація кислої фосфатази коливається в межах норми; вміст лужної фосфатази підвищується у хворих на первинний сифіліс на 22%, у хворих на вторинний свіжий сифіліс на 26% і у хворих на вторинний рецидивний сифіліс на 30%. 3. Виявлено корелятивний зв’язок між активністю нуклеїнового обміну (РНК), глікогеном та активністю фосфатаз на всіх етапах розвитку патологічного процесу. Найбільш виражений взаємозв’язок спостерігається при вторинному свіжому сифілісі (від +0,6 до +0,8) . Між РНК та показниками клітинного і гуморального імунітету є прямі взаємозв’язки (від +0,2 до +0,9). Глікоген корелює із гуморальними факторами імунітету. Кисла фосфатаза має прямий середньої сили корелятивний зв’язок із показниками гуморального імунітету. Лужна фосфатаза та показники клітинного і гуморального імунітету мають різнохарактерний тісний взаємозв’язок. 4. Встановлено, що новий вітчизняний препарат флуренізид впливає на обмін речовин (РНК, глікоген, кисла та лужна фосфатази) на субклітинному рівні в елементах імунної системи – лейкоцитах. При додатковому призначенні флуренізиду у формі таблеток по 0,15 г 4 рази на добу протягом курсу антибіотикотерапії у хворих на активні форми сифілісу нормалізувалися підвищені концентрації РНК, глікогену та лужної фосфатази. Концентрація кислої фосфатази збільшувалась в 1,1 рази. 5. Призначення флуренізиду в комплексному лікуванні хворих на активні форми сифілісу зменшує час регресу сифілідів приблизно на 2 дні порівняно із загальноприйнятим лікуванням 6. Місцеве застосування флумексиду (2% суспензія флуренізиду в 30% димексиді) у поєднанні з внутрішньом’язовим введенням антибіотиків та перорального вживання флуренізиду у формі таблеток по 0,15 г зменшує час епітелізації ерозивного твердого шанкру на 2-3 дні та рубцювання виразкового шанкру на 5 днів. 7. Додаткове застосування флуренізиду зменшує час негативації КСР при первинному сифілісі на 42,8 дні, при вторинному свіжому сифілісі - на 67,4 дні і при вторинному рецидивному сифілісі - на 130,7 днів. У І-й та П-й групах хворих при первинному свіжому сифілісі повна негативація КСР наступала протягом 3-ох місяців. При вторинному свіжому сифілісі негативація у 100% хворих була протягом 1-го року. При вторинному рецидивному сифілісі протягом 12-и місяців у І-й групі хворих негативація КСР була у 86,5% хворих та у П-й групі хворих – у 98,08% пацієнтів. 8. Запропонована нами нова схема поєднання антибіотиків із флуренізидом у формі таблеток по 0,15 г для застосування per os і місцево 2% суспензії флуренізиду в 30% димексиді створює парадигму загальної і місцевої терапії хворих на активні форми сифілісу; доказує ефективність і безпечність. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Якубович Г.М. Зміна цитохімічних показників лейкоцитів у хворих з активними формами сифілісу// Дерматологія та венерологія. – 2001. - №1(11). – С.27-29. Якубович Г.М. Флуренізид як новий імуномодулятор в лікуванні хворих на активні форми сифілісу// Дерматовен., косметологія, сексопатологія. – 1999. - №2. – С.120-122. Якубович Г.М. Корекція цитохімічних змін в лейкоцитах периферичної крові під впливом флуренізиду в комплексному лікуванні хворих на активні форми сифілісу // Практична медицина. - №1 (том ІХ). – 2003. – С. 137 – 139. Якубович Г.М. Кореляція між цитохімічними змінами в лейкоцитах периферичної крові та імунологічними показниками у хворих з активними формами сифілісу // Вісник наукових досліджень. - №2 (31). – 2003. – С. 42 – 43. Якубович Г.М. Деякі особливості патогенезу сифілісу// Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2005. - №3(18). – С.78-81. Застосування препарату “флуренізид” в комплексній терапії хворих на сифіліс: Інформаційний лист №214 // Якубович Г.М., Лабінський Р.В., Петрух Л.І. – Київ, 2002. – 2 с. Лабінський Р.В., Якубович Г.М. Неспецифічні методи лікування хворих на сифіліс// Актуальні проблеми медицини, фармації та біології. – 2004. - №1 - С.21-26. Якубович Г.М. Цитохімічні показники у хворих на сифіліс// Тези доп. VII Укр. з’їзду дерматовенерологів. – Київ. – 1999.- С. 108. Якубович Г.М. Зміна напруженості клітинного імунітету у хворих на різні форми сифілісу// Актуальные вопросы дерматовенерологии. – Днепропетровск-Хмельницкий, 1997. - Вип.10. – С. 67. Якубович Г.М. Зміна напруженості гуморального імунітету у хворих на різні форми сифілісу// Актуальные вопросы дерматовенерологии. – Днепропетровск-Хмельницкий, 1997. – Вип.10. - С. 68. Якубович Г.М., Туркевич Ю.М. Застосування флуренізиду, як нового імуномодулятора // Актуальні питання дерматовенерології. – Дніпропетровськ, 1998. – Вип.11. – С.27 – 28. Якубович Г.М., Лабінський Р.В. Корекція цитохімічних показників при лікуванні сифілітичної інфекції під впливом флуренізиду// Імунологія та алергологія. – 2001. - №4. – С.64-65. Якубович Г.М. Взаємозв’язок між цитохімічними змінами в лейкоцитах периферичної крові та імунологічними показниками у хворих на сифіліс// Імунологія та алергологія. – 2002. - №3. – С. 38. Якубович Г.М., Туркевич Ю.М. Результати застосування нового імуномодулюючого засобу флуренізиду в комплексній терапії у хворих на сифіліс// Мат. ювілейн. наук.-практичн. конфер. “Сучасні аспекти невідкладної медичної допомоги” – Книга III. – Львів. – 1997. – С.164-165. Якубович Г.М., Лабінський Р.В. Проблеми імунітету у хворих на сифіліс// Імунологія та алергологія. – 2005. - №3. – С. 81. АНОТАЦІЯ Якубович Г.М. Комплексне лікування хворих на активні форми сифілісу з урахуванням метаболічних змін в клітинах імунної системи. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби. Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця. Київ, 2005 р. Дисертація присвячена вивченню обмінних процесів на субклітинному рівні в клітинах імунної системи – лейкоцитах у хворих на активні форми сифілісу та розробці нових методів комплексної терапії із застосуванням нового вітчизняного препарату - флуренізид. Вивчено концентрацію основних цитохімічних показників діяльності імунокомпетентних клітин, таких як РНК, глікогену, кислої та лужної фосфатаз. Досліджено імунологічні зміни у хворих на сифіліс та встановлено взаємозв’язок між цитохімічними показниками та напруженістю клітинного і гуморального імунітету у хворих на сифіліс. Проводилось спостереження за 120 хворими на активні форми сифілісу, які лікувалися в стаціонарних умовах. Перша група хворих отримувала загальноприйняту антибіотико терапію, другій групі хворих додатково призначали флуренізид у таблетках по 0,15 г 4 рази на добу протягом курсу лікування і третій групі хворих додатково призначали флуренізид і флумексид місцево (2% суспензія флуренізиду у 30 % димексиді) на первинний афект. Додаткове призначення флуренізиду призводило швидшого регресування клінічних проявів, нормалізування цитохімічних показників (РНК, глікоген та лужна фосфатаза) в лейкоцитах у хворих на активні форма сифілісу. Запропонована нами нова схема поєднання антибіотиків із флуренізидом для загальної і місцевої терапії хворих на активні форми сифілісу дає можливість удосконалити лікування інфекції, прискорити клінічні та цитохімічні зміни, досягнути швидкої негативації серологічних реакцій, уникнути серорезистентності та рецидивів захворювання. Ключові слова: сифіліс, обмін речовин, імунна система, лейкоцити, флуренізид. АННОТАЦИЯ Якубович Г.М. Комплексное лечение больных сифилисом с учётом метаболических изменений в клетках иммунной системы. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 – кожне и венерические болезни. – Национальный медицинский університет им. А.А. Богомольца, Киев, 2005. Диссертация посвящена изучению количественного перераспределения обменных процессов в лейкоцитах периферической крови и влияния нового препарата флуренизида в комплексной терапии на сдвиги цитохимицеских показателей в имуннокомпетентных клетках у больных активными формами сифилиса. Целью работы было усовершенствовать лечение больных сифилисом для ускорения негативации серологических реакций, устранения серорезистентности и рецидивов болезни, учитывая особенности цитохимических изменений в лейкоцитах периферической крови. Для достижения поставленной цели изучена концентрация главных показателей деятельности иммунокомпетентных клеток, таких как РНК, гликогена, кислая и щелочная фосфатазы и состояние клеточного и гуморального звеньев иммунной системы. Установлена взаимосвязь между цитоцимическими изменениями в лейкоцитах крови и имунологическими показателями у больныи сифилисом. В результате антигенного действия, обусловленного бледной спирохетой у больных активными формами сифилиса активизируется иммунологический процесс, что проявляется увеличением в иммунокомпетентных клетках крови концентрации РНК и гликогена, а также увеличением щелочной фосфотазы. Указанные данные свидетельствуют об активации обменных процессов на субклеточном уровне в иммунокомпетентных клетках у больных активными формами сифилиса, что может дать возможность установить изменение напряженности иммунитета, а также следить за эффективностью терапии в динамике лечения. Исследования проводились в 120 больных активними формами сифилиса (28 больных первичным сифилисом, 40 больных вторичным свежим сифилисом, 52 больных вторичным рецидивным сифилисом). Лечение больных проводилось в стационарных отделениях Львовского городского и обласного кожновенерических диспансерах. Полученные результаты сравнивались с здоровыми людьми (23 человека). Мы провели сравнительную характеристику между больными, которые принимали общепринятую антибиотикотерапию согласно Инструкции по лечению и профилактике сифилиса и гонореи МОЗ Укриины (1995) и больными , которым добавочно был включен неспецифический препарат флуренизид по 0,15 г 4 раза в день на протяжении курса лечения антибиотиками и флумексид (2% суспензия флуренизида в 30% димексиде) местно на твердый шанкр у больных первичным и вторичным свежим сифилисом. Наблюдая за больными мы отметили ускорение эпителизации и рубцевания твердых шанкров у больных принимавших в комплексе с антибиотиками флуренизид per os и флумексид местно. Это свидетельствует о влиянии флуренизида на обменные процессы и ускорение регенерации тканей. У больных с вторичным свежим и вторичным рецидивным сифилисом ускорялось время исчезновения сифилитической розеолы при введении в комплекс лечения неспецифического препарата флуренизида. При добавочном применении флуренизида намного быстрее негативизировались КСР у больных как первичным, так и вторичным свежем и вторичным рецидивным сифилисом. Под влиянием препарата флуренезида в комплексном лечении больных активными формами сифилиса нормализировались изменённые концентрации цитохимических показателей (РНК, гликоген и щелочная фосфата) в лейкоцитах периферической крови. Предложенная нами схема комплексного лечения больных активными формами сифилиса с использованием неспецифического препарата флуренизида в форме таблеток по 0,15 г для перорального применения и местно 2% суспензии флуренизида в 30% димексиде дает возможность улучшить лечение сифилитической инфекции: ускорить клиническое выздоровление, нормализировать цитохимические показатели, достигнуть быстрой негативации серологических реакций, избежать серорезистентности и рецидивов заболевания. Розработанная схема доказывает эффективновть и безопосность лечения. Ключевые слова: сифилис, цитохимические показатели, лейкоциты, иммунокомпетентные клетки, иммунная система, флуренезид. АBSTRACT Yakubovych G.M. The complex therapy of the patients treated for active form of syphilis taking into account the metabolitic chang of immune-competent cell. - Manuscript. Thesis for a candidate of medical sciences degree by speciality 14.01.20 – skin and veneral diseases. – Ukrainian State Medical University, Kiev, 2005. The thesis is devoted to the study of to redistribute the metabolism processes in the leukocytes of peripheral blood and correction of cytochemical index of leucocitus in the complex therapy at patients with active form of syphilis under flurenisid. To achieve this aim the concentration of main indexes of activity of immune-competent cell Such as RNA, glycogenum, alkaline and acid phosphataza and cellular and humoral immune activity was studied. It is established that as a result of antigen activity called forth by spirochete pallid at patients with active forms of syphilis the immune process is activised and that is revealed in increasing of immune-competent cells of blood of RNA concentration and glycogenum and in increasing alkaline phosphataza. The indicated data prove the activisation of metabolistic processes at the undercell level in immune-competent cell at patients with active forms of syphilis. It may give the possibility of fixing the change the tension of immunity and follow the effectivity of therapy during the treatment. 120 patients with active forms of syphilis treated in clinic conditions were observed. The first group of patients was treated with the traditional therapy using antibiotics. The second group was treated with the medicine flurenisid in the form of tablet 0,15 g, four times per day. The concentration of the RNA, glycogenum and alkaline phosphataza in the leucocitus of the peripheral blood considerably diminished under the influence of flurenisid. Key words: syphilis, cytochemical index, leukocytes, immune-competent cell, immune activity, flurenisid. PAGE \* Arabic 2

Похожие записи