АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ОНКОЛОГІЇ

 

 

САВИЧ ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ 

УДК: 616.379-008.64:616.36.366-073. 916

Комплексна радіонуклідна діагностика функціонального стану печінки та
жовчного міхура у хворих на цукровий діабет

 

14.01.23 — Променева діагностика, променева терапія

 

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

 

 

 Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П.
Комісаренка АМН України

Науковий керівник — доктор медичних наук, професор

Славнов Валентин Миколайович

Інститут ендокринології та обміну речовин

ім. В.П. Комісаренка АМН України

провідний науковий співробітник лабораторії радіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук Солодянникова Оксана Іванівна, Інститут онкології
АМН України, керівник відділу ядерної медицини;

доктор медичних наук Афанас’єва Наталія Іванівна, Інститут медичної
радіології, провідний науковий співробітник відділення радіонуклідної
діагностики та терапії.

Захист відбудеться “14” листопада 2007 р. о 13 годині 30 хв. на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.619.01 в Інституті онкології
АМН України (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту онкології АМН
України (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43).

Автореферат розісланий “13” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Родзаєвський

TOC \o «3-3» \f \h \z \t «Заголовок 2.Заголовок-2;2;Заголовок-1;1»
HYPERLINK \l «_Toc121250090» 1 HYPERLINK \l «_Toc121250091» TOC
\o «1-3» \f \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc121250513» ВСТУП PAGEREF
_Toc121250513 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250514» РОЗДІЛ 1. Аналітичний огляд літератури
PAGEREF _Toc121250514 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250515» 1.1 Фунціональний стан печінки у хворих
на цукровий діабет PAGEREF _Toc121250515 \h Ошибка! Закладка не
определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250516» 1.3.1 Радіонуклідне дослідження стану
гепатобіліарної системи PAGEREF _Toc121250516 \h Ошибка! Закладка не
определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250517» 1.3.2 Радіонуклідне дослідження
макрофагальної системи (МФС) PAGEREF _Toc121250517 \h Ошибка!
Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250518» 1.3.3 Радіонуклідне дослідження
печінкового кровотоку PAGEREF _Toc121250518 \h Ошибка! Закладка не
определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250519» 1.4 Лікування уражень печінки при
цукровому діабеті PAGEREF _Toc121250519 \h Ошибка! Закладка не
определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250520» 1.4.1 Місце препаратів альфа-ліпоєвої
кислоті при лікуванні уражень печінки у хворих на цукровий діабет
PAGEREF _Toc121250520 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250521» РОЗДІЛ 2. Матеріали та методи
дослідження PAGEREF _Toc121250521 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc121250522» 2.1 Загальна характеристика обстежених
хворих PAGEREF _Toc121250522 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250523» 2.2 Методи дослідження PAGEREF
_Toc121250523 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc121250524» 2.2.1 Дослідження гепатобіліарної
системи. Динамічна гепатобілісцинтіграфія PAGEREF _Toc121250524 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc121250525» 2.2.2 Дослідження макрофагальної системи
PAGEREF _Toc121250525 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc121250526» 2.2.2.1 Динамічна сцинтиграфія PAGEREF
_Toc121250526 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc121250527» 2.2.3 Дослідження печінкового кровотоку
PAGEREF _Toc121250527 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc121250528» РОЗДІЛ 3. Результати досліджень
структурно-функціональних особливостей печінки та жовчного міхура у
хворих на цукровий діабет PAGEREF _Toc121250528 \h Ошибка! Закладка
не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250529» 3.1 Результати досліджень
гепатобіліарної системи PAGEREF _Toc121250529 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc121250530» 3.2 Результати досліджень макрофагальної
системи печінки PAGEREF _Toc121250530 \h Ошибка! Закладка не
определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250531» 3.3 Результати досліджень гемодинаміки
печінки PAGEREF _Toc121250531 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250532» 3.4 Результати радіонуклідної
сцинтиграфії печінки PAGEREF _Toc121250532 \h Ошибка! Закладка не
определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250533» ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ PAGEREF
_Toc121250533 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250534» ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc121250534 \h 19

HYPERLINK \l «_Toc121250535» СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc121250535 \h Ошибка! Закладка не определена.

HYPERLINK \l «_Toc121250536» Додаток А. PAGEREF _Toc121250536 \h
Ошибка! Закладка не определена.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Цукровий діабет (ЦД) є одним з найбільш поширених
захворювань, яке займає провідне місце в структурі ендокринної патології
[Ефимов А.С. Скробонская Н.А., 1998; Балаболкин М.И., 2000]. В
теперішній час ЦД перестає бути лише медичною проблемою, бо зачіпає
соціальні і економічні устої.

За даними світової статистики, у світі на цукровий діабет хворіє майже
150 млн. осіб і щорічно число хворих неухильно зростає, а кожні 10-15
років — збільшується вдвічі. Спеціальні розрахунки експертів ВООЗ
показують, що до 2025 року число хворих на цукровий діабет у світі може
досягнути 300 млн. [Балаболкин М. И., 1997]. Особливо швидко
збільшується чисельність хворих на цукровий діабет типу 2. На жаль,
стан проблеми ЦД в Україні, ще більш невтішний. Постаріння населення в
поєднанні з несприятливою екологічною і соціальною ситуацією значно
збільшують ризик розвитку цукрового діабету. Смертність серед хворих на
ЦД в Україні за останні 10 років зросла вдвічі з 0,8 до 1,6%. В Україні
нараховується більше 900 тис. хворих. За останні 10 років поширеність ЦД
в Україні збільшилась більш ніж у 1,5 рази [Ефимов А.С. Скробонская
Н.А., 1998; Тронько М.Д. Єфімов А.С. Кравченко В.И. Паньків В.И., 2000].

Вивчення патогенезу цукрового діабету та його ускладнень, обґрунтування
методів їх діагностики та лікування, незважаючи на значний прогрес у
діабетології протягом останнього десятиріччя, залишається одним з
актуальних напрямків медицини і знаходиться у колі уваги багатьох
дослідників у розвинутих країнах світу [Dixon S., Currie C.J., Peters
J.R., 2000; WHO, 1997].

Останнє десятиріччя відзначене істотним зростанням поширеності
печінкових патологій серед населення України: зростання рівня
захворюваності на хронічний гепатит у 2,2 рази, на цироз печінки понад
60% серед осіб віком понад 15 років [Бабак О.Я., 1999; Голубчиков М.В.,
2000].

За даними літератури діабетична гепатопатія зустрічається у 24-88%
хворих [Балаболкин М.И., 2000; Боднар П.Н., Мусиенко Л.П., 1987; Величко
А.Я., Ерин Ю.С., 1994]. Частота цирозу печінки у хворих з діабетичною
гепатопатією становить 17,4-21,6%, а серед усіх хворих — 2,7%
[Хворостинка В.Н., Моисеенко Т. А., Москаленко О.И., 2001; Clarke B.F.,
1991].

Ураження гепатобіліарної системи може виникнути ще на доклінічних
стадіях діабету і збільшуватися в міру прогресування захворювання.
Особливістю уражень печінки при цукровому діабеті є слабка вираженість
клінічних проявів, при відсутності виражених змін з боку біохімічних
показників крові [Беляева Г.А., 1970, Генес С.Г., 1976, Думбрава В.А.,
1971].

Значний прогрес у радіонуклідній діагностиці, що спостерігається за
останнє десятиліття пов’язаний з використанням сцинтиляційних
гамма-камер з ЕОМ, однофотонних комп’ютерних томографів, розробкою
радіофармпрепаратів (РФП), мічених короткоживучими радіонуклідами з
низьким ступенем радіотоксичності. Завдяки цьому, в клінічну практику
активно впроваджуються високочутливі і точні радіонуклідні методи
діагностики функціонального стану печінки.

Дані дослідження дозволяють розширити можливості виявлення ранніх
доклінічних уражень печінки, базуючись на цьому, призначати адекватне
патогенетичне лікування та об’єктивно його оцінювати. Це приведе до
поліпшення якості життя хворих на цукровий діабет і допоможе уникнути
розвиту загрозливих ускладнень.

Серйозні наслідки, до яких призводить діабетична гепатопатія, дали
підставу окреслити проблему дослідження, яка полягає в об’єктивній
оцінці структурно-функціональних особливостей печінки і жовчного міхура
у хворих на ЦД та вирішенні питання щодо призначення патогенетичної
терапії і оцінки її ефективності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційна
робота виконана в рамках науково-дослідної роботи Інституту
ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України та є
фрагментом тем № 405: “Вивчити можливість використання радіонуклідних
методів для діагностики ускладнень цукрового діабету та оцінки
ефективності їх лікування” (номер держреєстрації 0100U000923); № 429
“Радіонуклідні дослідження функціонального стану внутрішніх органів у
хворих на цукровий діабет типу 2 з метаболічним синдромом” (номер
держреєстрації 0100U000931).

Мета дослідження. Покращення діагностики і оцінки ефективності лікування
діабетичних гепатопатій і холецистопатій шляхом використання комплексу
сучасних радіонуклідних методів дослідження функціонального стану
печінки та жовчного міхура.

Завдання дослідження. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити
такі завдання:

Визначити стан гепатобіліарної системи у хворих на ЦД.

Вивчити стан макрофагальної системи печінки у хворих на ЦД.

Дослідити стан печінкового кровотоку у хворих на ЦД.

Оцінити ефективність препаратів альфа-ліпоєвої кислоти в лікуванні
діабетичної гепатопатії та холецистопатії.

Об’єкт дослідження – функціональний стан гепатобіліарної, макрофагальної
систем, печінкового кровотоку у хворих на ЦД типу 1 та типу 2.

Предмет дослідження – діагностика діабетичної гепатопатії і
холецистопатії та оцінка ефективності патогенетичного лікування
препаратами альфа-ліпоєвої кислоти.

Методи дослідження – Виходячи з мети та основних завдань роботи,
проведено радіонуклідні дослідження. Стан гепатобіліарної системи
оцінювався за допомогою динамічної гепатосцинтиграфії, стан
макрофагальної системи і печінкового кровотоку – динамічної
сцинтиграфії.

Наукова новизна одержаних результатів

На основі проведеного дослідження вперше:

За допомогою комплексу сучасних радіонуклідних досліджень
структурно-функціонального стану печінки та жовчного міхура проведена
оцінка гепатобіліарної, макрофагальної систем печінки, печінкового
кровотоку у хворих на ЦД, виявлена залежність від типу ЦД, віку хворих,
тривалості захворювання та наявних ускладнень.

Встановлено, що показники функціонального стану печінки та жовчного
міхура можуть бути використані для діагностики діабетичних гепатопатій
та холецистопатій у хворих на ЦД без клінічних проявів ураження печінки
та жовчного міхура.

Вивчено антиоксидантний вплив препаратів альфа-ліпоєвої кислоти на стан
гепатобіліарної, макрофагальної систем та печінкового кровотоку у хворих
на ЦД.

Практичне значення отриманих результатів. Визначена діагностична
цінність сучасних радіонуклідних методів обстеження для виявлення
діабетичних гепатопатій і холецистопатій на доклінічних стадіях.
Доведено, що радіонуклідні дослідження є методом вибору для встановлення
структурно-функціонального стану печінки у хворих на ЦД. На основі
статистично достатньої кількості спостережень автором встановлено
залежність стану гепатобіліарної і макрофагальної систем, печінкового
кровотоку від типу ЦД, тривалості захворювання, віку хворих і наявних
ускладнень. Оцінено ефективність запропонованого курсу лікування
препаратами альфа-ліпоєвої кислоти.

Проведені наукові дослідження переконливо доводять обґрунтованість
комплексної радіонуклідної оцінки функціонального стану печінки у хворих
на цукровий діабет. Проведені дослідження даюсь можливість обрати
адекватне патогенетичне лікування і оцінити його ефективність.

Особистий внесок здобувача. Автор роботи самостійно добирав хворих;
проводив радіонуклідні дослідження; аналізував результати клінічних,
клініко-інструментальних, лабораторних досліджень; провів обробку
отриманих результатів на персональному комп’ютері; провів інформаційний
пошук, написав всі розділи дисертації, підготував до друку наукові праці
та дисертацію до захисту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи представлені
на: Науково-практичній конференції “Сучасні напрямки розвитку
ендокринології (Другі Данилевські читання)” (Харків, 2003);
Всеукраїнському з’їзді асоціації радіологів (Київ, 2003); засіданні
Київського міського товариства фахівців з ядерної медицини (Київ, 2004);
ІІІ Всеросійському з’їзді товариства фахівців з ядерної медицини (Дубна,
Росія, 2004); ІІ з’їзді Українського товариства фахівців з ядерної
медицини (Черкаси, 2004).

Публікації. Матеріали дисертації надруковані у медичних журналах,
матеріалах з’їздів, конференцій. Всього опубліковано 7 наукових праць.
Всі журнали, в яких публікувалися матеріали дисертації, включені до
переліку, рекомендованому ВАК.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 126 сторінках
машинопису, складається із вступу, огляду літератури, розділу власних
спостережень, обговорення результатів, висновків та списку літератури,
який містить 159 джерел, з них 100 – вітчизняних та 59 іноземних.
Містить 40 таблиць, ілюстрована 12 діаграмами та 1 рисунком.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Робота проводилася на базі лабораторії
клінічної радіології та радіобіології і діабетологічного відділення
Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН
України. Для вирішення завдань дослідження обстежено 119 осіб. Серед
обстежених було 42 хворих на ЦД типу 1, 30 хворих на ЦД типу 2, 35
хворих на хронічний гепатит (умовно-контрольна група) та 12 практично
здорових людей, що ввійшли до контрольної групи.

Хворі на ЦД типу 1 і 2 характеризувалися тяжким перебігом хвороби. Серед
42-х хворих на ЦД типу 1 мали вік до 40 років 34 особи, 9 хворих вік від
41 до 60 років. Серед 30 хворих на цукровий діабет типу 2 — 16 осіб
мали вік в інтервалі від 41 до 60 років, та 13 осіб віком понад 60
років. Вік пацієнтів з ЦД типу 1 коливався від 17 до 58 років (32,2±11,8
років в середньому). Вік пацієнтів з ЦД типу 2 коливався від 39 до 69
років. Середній вік хворих на ЦД типу 2 складав 57,5±7,4 років.
Обстежені хворі мали ЦД середнього або важкого ступеню. ЦД
характеризувався лабільним перебігом.

У хворих були наявні ускладнення ЦД. У 15 хворих на ЦД типу 1 перебіг
хвороби був ускладнений наявністю полінейропатії. В групі хворих на ЦД
типу 2, явища полінейропатії було діагностовано у 10 осіб. Явища
кетоацидозу відмічалися у 13 хворих на ЦД типу 1 та 5 хворих на ЦД типу
2. Окремо виділена група хворих, у яких клінічно діагностовано
збільшення печінки (12 осіб з ЦД типу 1 та 15 осіб з ЦД типу 2).

До контрольної групи належали практично здорові особи (6 чоловіків і 6
жінок, середній вік 38,4±14,4) та окремо виділена умовно-контрольна
група хворих на хронічний гепатит (19 чоловіків і 16 жінок, середній вік
39,8±10,4).

Перед початком обстеження і лікування всі пацієнти отримали інформацію
щодо методів діагностики та лікування. Пацієнти включалися в групи
дослідження тільки після надання інформованої згоди. Факт інформованої
згоди зафіксовано протоколом комісії з питань біоетики Інституту
ендокринології.

Статистичні розрахунки проводилися за допомогою програмних пакетів:
Excel 2003 виробництва компанії Microsoft, SPSS 10.0 виробництва
компанії SPSS Inc.

Методи дослідження. Радіонуклідні дослідження виконувалась на
сцинтиляцiйнiй томографiчнiй гамма-камерi ГКС-301Т з низькоенергетичним
колiматором загального призначення. Запис даних проводився за допомогою
програми «ANTICS» — система збору радiодiагностичної iнформацiї. Обробка
отриманої iнформацiї проводилась програмним пакетом «Spect Works».
Дослідження гепатобіліарної системи проводилося за допомогою динамічної
гепатобілісцинтіграфії з використанням РФП 99m-Тс-мезиди. Дослідження
макрофагальної системи проводилося за допомогою динамічної сцинтиграфії
з використанням РФП 99m-Тс-технефіту. Дослідження печінкового кровотоку
проводилося за допомогою динамічної сцинтиграфії з використанням РФП
99m-Тс-технефіту.

Застосування препаратів альфа-ліпоєвої кислоти. Оцінка впливу препаратів
альфа-ліпоєвої кислоти є фрагментом теми наукової роботи Інституту
ендокринології, яка була присвячена вивченню характеру впливу
препаратів альфа-ліпоєвої кислоти при лікуванні ускладнень ЦД. До групи
обстежених включено 12 осіб (6 осіб з ЦД типу 1 та 6 осіб з ЦД типу 2).
Всі хворі характеризувалися тяжким ступенем діабету, лабільним його
перебігом та наявними ускладненнями у вигляді ангіопатій та/або
полінейропатій. Препарати альфа-ліпоєвої кислоти призначалися як
монотерапія у 2 етапи. Враховуючи, що всі хворі при госпіталізації
знаходилися у стані декомпенсації ЦД, призначалася адекватна
цукрознижуюча терапія. Хворі виписувалися для продовження амбулаторного
лікування при досягненні стійкого стану компенсації ЦД. Радіонуклідні
дослідження проводилися не пізніше 2-х місяців після завершення
амбулаторного прийому препаратів альфа-ліпоєвої кислоти.

Для порівняння стану систем, що вивчаються у хворих на цукровий діабет,
в доповнення до контрольної групи, обстежена умовно-контрольна група, до
якої належали 35 осіб, що перенесли гепатит. Обстеження цієї групи
проводилося з метою оцінки стану систем печінки до та після курсу
неспецифічної терапії. При порівнянні цієї групи з хворими на цукровий
діабет використовувалися показники, що були отримані до проведення курсу
неспецифічної терапії.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Результати досліджень
гепатобіліарної системи (Таблиця 1). Проведені радiонуклiднi дослідження
свідчать про те, що у хворих на ЦД типу 1 вiдсутнi зміни поглинальної
функції паренхіматозних клітин печінки при наявності виражених порушень
видільної функції. На відсутність змін поглинальної функції
паренхіматозних клітин печінки вказують нормальні показники часу
максимального накопичення i часу початку виведення 99m-Тс-мезиди з
печінки. Патологічні зміни видільної функції характеризуються значним
збільшенням часу напiввиведення радiонуклiда з печінки. Час
напіввиведення РФП з печінки становить 50,2±3,4 хв, контрольний показник
– 37,1±1,0 хв.

У хворих на ЦД типу 2 відмічається збільшення часу максимального
накопичення РФП і початку виведення, що свідчить про наявність змін
поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки. Час максимального
накопичення РФП в цій групі становить 21,1±2,0 хв. (контрольна група –
16,7±1,3 хв.). Час початку виведення – 27,5±3,5 хв. (контрольна група –
19,1±1,3 хв.). Наявність порушень видільної функції підтверджується
різким збільшенням часу напiввиведення РФП з печінки. Виведення 50%
радіофармпрепарату відбувається за 57,2±3,3 хв., що більше, ніж у
півтора рази перевищує показник контрольної групи.

При порівнянні показників хворих на ЦД типу 1 та 2 з групою пацієнтів,
що перенесли гепатит привертає увагу те, що характер патологічних змін
показників, які характеризують функцію паренхіматозних клітин печінки,
співпадає, але в умовно-контрольній групі зміни значніші і вірогідно
відмінні, як від контролю, так і від показників хворих на ЦД.

При аналізі результатів досліджень в залежності від тривалості
захворювання встановлено наявність патологічних змін поглинальної
функції паренхіматозних клітин печінки у хворих на ЦД типу 2 з
тривалістю хвороби від 6 до 10 років. Про це свідчить вірогідне
збільшення часу максимального накопичення РФП до 24,9±3,5 хв. Аналіз
показника часу напіввиведенення радіофармпрепарату (ТЅ) засвідчив значне
його збільшення у групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю понад 10 років.
ТЅ у цій групі становить 58,4±5,4 хв. Відмічається вірогідна відмінність
у даній групі показника часу напіввиведення від показника контрольної
групи та в групах з меншою тривалістю ЦД.

У групі хворих на ЦД типу 2 діагностовано збільшення часу напіввиведення
ТЅ у всіх групах при порівнянні з контролем. ТЅ у групі хворих з
тривалістю цукрового діабету від 0 до 5 років становить 51,2±4,0 хв., у
групі хворих з тривалістю ЦД від 6 до 10 років ТЅ дорівнює 66,2±4,6 хв.,
у групі хворих з тривалістю ЦД понад 10 років – 53,0±6,7 хв. Порівняння
показників часу напіввиденння між групами хворих виявило вірогідну
відмінність при порівнянні групи з тривалістю ЦД від 0 до 5 років и
групи з тривалістю ЦД від 6 до 10 років.

При розподілі хворих по вікових групах не виявлено змін поглинальної
функції паренхіматозних клітин печінки у хворих на ЦД типу 1 всіх
вікових груп. Натомість зміни поглинальної функції відмічені у групах
хворих на ЦД типу 2 віком від 41 до 60 років. У цій групі хворих
показник часу максимального накопичення РФП (Т макс.) становив 23,9±3,8
хв., а показник часу початку виведення (Т поч.вивед.) — 33,0±6,7 хв.
Також встановлено вірогідне збільшення часу початку виведення у групі
хворих на ЦД типу 2 віком понад 60 років (Т поч.вивед.= 22,8±1,3 хв.).

Паталогічні зміни видільної функції паренхіматозних клітин печінки
виявлено у всіх вікових групах хворих як при ЦД типу 1, так і при ЦД
типу 2. ТЅ у хворих на ЦД типу 1 віком до 40 років становив 48,2±3,7
хв., у хворих на ЦД типу 1 віком від 41 до 60 років – 55,5±8,0 хв. У
хворих на ЦД типу 2 час напіввиведення РФП становив 58,3±5,3 хв. (хворі
віком від 41 до 60 років), та 57,3±4,4 хв. Показники у всіх групах
вірогідно відмінні від контролю. Натомість при порівнянні хворих різних
вікових груп між собою, не встановлено вірогідних відмінностей
показників, що характеризують стан поглинальної і видільної функції
печінки.

Показники, що характеризують стан поглинальної функції паренхіматозних
клітин не змінені у хворих на ЦД типу 1 в стані декомпенсації. У хворих
на ЦД типу 2 відмічається вірогідне збільшення Т макс до 21,4±2,2 хв.
та збільшення Т поч. вивед. до 28,6±3,8 хв.

Видільна функція паренхіматозних клітин при наявності декомпенсації
значно погіршена як при ЦД типу 1 так і при ЦД типу 2. Час
напіввиведення становить: група хворих на ЦД типу 1 в стані
декомпенсації – 50,8±3,1 хв., група хворих на ЦД типу 2 в стані
декомпенсації – 59,7±3,3 хв.

У групах хворих з явищами кетоацидозу встановлено збільшення часу
напіввиведення РФП у порівнянні з контрольною групою. У групі хворих на
ЦД 1 з явищами кетоацидозу показник Т Ѕ становив 57,3±6,0 хв., а у
групі хворих на ЦД 2 з явищами кетоацидозу — 61,0±11,3 хв. Вірогідних
відмінностей від групи осіб з компенсованим ЦД не встановлено.

Показники, що характеризують поглинальну функцію у групах хворих, при
розподілі за наявністю ускладнень не мають достовірної відмінності від
контрольної групи. При ускладнені ЦД полінейропатією відмічається
вірогідне збільшення часу напiввиведення, що свідчить про патологічні
зміни видільної функції печінки. Час напіввиведення РФП у хворих на ЦД
типу 1, що ускладнений полінейропатією, становив 67,2±4,1 хв., а у
хворих на ЦД типу 2, що ускладнений полінейропатією – 51,4±5,5 хв. Отже,
при ускладненні полінейропатією спостерігаються значні патологічні зміни
видільної функції при незміненій поглинальній функції печінки. Аналіз
даних в групі хворих, у яких при клінічному обстеженні виявлено
збільшення печінки, засвідчив наявність патологічних змін показників
поглинальної і видільної функції печінки.

Групи хворих на ЦД, до та після лікування препаратами альфа-ліпоєвої
кислоти характеризуються нормальними показниками поглинальної функції.
Видільна функція паренхіматозних клітин печінки змінена в групі до
лікування. У групі хворих, що були обстежені після лікування, показники
видільної функції паренхіматозних клітин печінки мають позитивну
динаміку, але є все ще вірогідно відмінними від контрольної групи.

Аналіз показників, що характеризують концентраційну функцію жовчного
міхура засвідчив значне погіршення концентраційної функції у хворих на
ЦД типу 1 і 2. Коефіцієнт концентраційної функції жовчного міхура (КФЖ),
що розраховувався на 60-й хвилині у хворих на ЦД типу 1 становив
6,3±1,5, а у хворих на ЦД типу 2 становив 6,8±1,3 при нормі 12,9±0,5.
Також виявлено збільшення часу початку візуалізації жовчного міхура.
Час початку візуалізації жовчного міхура становив 17,0±1,8 хв. у хворих
на ЦД типу 1 і 20,2±3,2 хв. у хворих на ЦД типу 2. В контрольній групі
цей показник знаходився в інтервалі 11,2±0,8 хв. Зміни показників, що
аналізуються, в умовно-контрольній групі, мають аналогічний характер і
вірогідно не відрізняються.

Виявлено зміни моторної функції жовчного міхура у хворих на ЦД.
Нормальні показники моторної функції жовчного міхура відмічаються тільки
у 23,81% хворих на ЦД типу 1 і у 30% хворих з ЦД типу 2. Явища
гіпомоторної дискінезії жовчного міхура виявлені у 50% (ЦД типу 1) і 40%
(ЦД типу 2). Гіпермоторна дискінезія спостерігалася у 26,19% (ЦД типу 1)
і 30% (ЦД типу 2). Наявність гіпофункції цього сфінктеру встановлена
нами у 83,33% хворих на ЦД типу 1 у 63,34% хворих на ЦД типу 2.

У групах хворих на ЦД типу 1 у залежності від тривалості захворювання
показники, що характеризують концентраційну функцію жовчного міхура
погіршувалися зі збільшенням тривалості захворювання. Дані показники з
високою вірогідністю знижувались у групі хворих з тривалістю ЦД 6-10
років, проте подальше збільшення тривалості захворювання не впливало на
даний показник.

Зниження коефіцієнту МФЖ, що характеризує наявність гіпомоторної
дискінезії, спостерігалося у 38,5% хворих на ЦД з тривалістю від 0 до 5
років, у 50% хворих на ЦД з тривалістю від 6 до 10 років і 31,3% хворих
на ЦД з тривалістю більше 10 років. Явища гіпермоторної дискінезії
жовчного міхура (підвищення МФЖ) наявні, відповідно, у 46,2% (ЦД 0-5
років), 50,0% (ЦД 6-10 років), 50,0% (ЦД більше 10 років).

Дисфункція сфінктера Одді у хворих на ЦД типу 1 виявлена у 84% хворих з
тривалістю ЦД від 0 до 5 років, у 66,7% хворих з тривалістю ЦД 6-10
років і у 87,5% хворих з тривалістю ЦД більше 10 років. У хворих на ЦД
типу 2 дисфункція сфінктера Одді спостерігалася у 62,0% хворих з
тривалістю ЦД від 0 до 5 років, у 70,0% хворих з тривалістю ЦД 6-10
років і у 42,9% хворих з тривалістю ЦД більше ніж 10 років.

Звертає увагу на себе те, що у групі хворих на ЦД типу 1 віком від 41 до
60 років показники концентраційної функції не відрізнялися від контролю,
а у більш молодих хворих дані показники вірогідно відмінні. Це
обумовлено, більш “агресивним” перебігом ЦД.

Явища гіпомоторної дискінезії виявлено у 60% хворих на ЦД типу 1 віком
до 40 років та 16,7% хворих на ЦД типу 1 віком від 41 до 60 років.
Гіпермоторна дискінезія діагностована у 24% (вік до 40 років), у 50%
(вік 41-60 років). Нормальна моторна функція встановлена, відповідно у
16% хворих віком до 40 років та у 33,3% хворих віком від 41 до 60 років.
У групі хворих на ЦД типу 2 отримані наступні показники – гіпомоторна
дискінезія у 50% віком від 41 до 60 років, та у 30,8% хворих віком
понад 60 років; гіпермоторна дискінезія у 25% віком від 41 до 60 років,
та у 30,8% хворих віком понад 60 років.

У хворих на ЦД типу 1 дисфункція сфінктера Одді виявлена у 92,6% хворих
віком до 40 років, у 55,6% хворих віком від 41 до 60 років. У хворих на
ЦД типу 2 дисфункція сфінктера Одді виявлена у 75,0% (вік – 41-60 років)
та у 50,0% (вік понад 60 років) хворих. Всі показники, що характеризують
концентраційну функцію жовчного міхура достовірно змінені у групі хворих
з декомпенсованим ЦД як 1-го так і 2-го типу.

У хворих на ЦД типу 1 з явищами кетоацидозу відмічалося погіршення
показників концентраційної функції та збільшення часу початку
візуалізації жовчного міхура, КФЖ 45’ становив – 3,1±0,7, КФЖ 60’ –
5,6±2,0, Тпоч. візуал. – 21,9±3,3 хв. Натомість, дані показники у
групі хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу не змінені відносно
контрольної групи. У групі хворих на ЦД у стані компенсації відмічено
тільки зниження коефіцієнту КФЖ 60′ до 1,5±0,5. Слід звернути увагу на
те, що дана група характеризується найнижчими значеннями КФЖ серед усіх
обстежених при незмінених інших показниках. У більшості хворих на ЦД
типу 1 та типу 2 у стані декомпенсації встановлена дискінезія жовчного
міхура. Дискінезія по гіпотонічному типу діагностовано у 50% хворих на
ЦД типу 1, та у 36,8% хворих на ЦД типу 2. По гіпертонічному типу – у
34,4% хворих на ЦД типу 1 та 26,3% хворих на ЦД типу 2.

У групі хворих з компенсованим ЦД у 20% хворих виявлені явища дискінезії
по гіпотонічному типу та в 20% хворих – по гіпертонічному типу. У 60%
хворих явища дискінезії були відсутні. В групі хворих на ЦД типу 1 з
явищами кетоацидозу у 66,6% хворих встановлено дискінезію по
гіпотонічному типу та в 16,7% — дискінезію по гіпертонічному типу. В
групі хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу відповідно — дискінезія
по гіпотонічному типу – 33% та дискінезія по гіпертонічному типу – 33%,
у 34% — дискінезії не встановлено.

Гіпофункція сфінктера Одді спостерігалася у 82,4% хворих на ЦД типу 1 в
стадії декомпенсації та у 68,4% хворих на ЦД типу 2 у стадії
декомпенсації. При компенсованому ЦД гіпофункція сфінктера Одді
спостерігалася лише у 20% хворих. У групі хворих на ЦД типу 1 з явищами
кетоацидозу виявлена гіпофункція сфінктера Одді у 75% хворих, а у групі
хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу у 34% хворих.

У хворих на ЦД типу 1 та 2 ускладненим полінейропатією та клінічно
виявленим збільшенням печінки відмічається зниження концентраційної
функції жовчного міхура.

Гіпомоторна дискінезія виявлена у 44% хворих на ЦД типу 1, що
ускладнений полінейропатією, та у 61,1% хворих на ЦД типу 2, що
ускладнений полінейропатією. Також ознаки гіпомоторної дискінезії
виявлено у 50% хворих на ЦД як типу 1 так і типу 2 зі збільшеною
печінкою. Гіпермоторна дискінезія встановлена відповідно у 36% хворих на
ЦД типу 1 з полінейропатією та у 22,2% на ЦД типу 2 з полінейропатією, у
16,7% хворих на ЦД типу 1 та типу 2 зі збільшеною печінкою.

Дисфункція сфінктера Одді спостерігалася у 69% хворих на ЦД типу 1, що
ускладнений полінейропатією та у 70% хворих на ЦД типу 2, що ускладнений
полінейропатією, у 60% (тип 1) та 50,0% (тип 2) хворих зі збільшенням
печінки.

Аналіз результатів досліджень групи хворих до лікування препаратами
альфа-ліпоєвої кислоти виявлено вірогідну відмінність від контрольної
групи показників концентраційної функції жовчного міхура. Показники
концентраційної функції жовчного міхура у групі хворих, які отримали
курс лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти не мали достовірної
відмінності від показників контрольної групи (крім збільшення часу
початку візуалізації жовчного міхура та часу напіввиведення). Показник
часу напіввиведення більший та вірогідно відмінний від аналогічного
показника у групі до лікування. Також одним з ефектів впливу лікування є
збільшення показника КФЖ 60, який після лікування наблизився до
аналогічного показника контрольної групи і вірогідно не відрізнявся від
нього.

Явища гіпомоторної дискінезії в групі до лікування виявлені у 45,5%
хворих (після лікування – 33,3%), явища гіпермоторної дискінезії у 18,1%
(після лікування – 41,7%). Дисфункція сфінктера Одді спостерігалася у
91% хворих до лікування і 50% хворих після лікування.

При обстеженні гепатобіліарної системи встановлено, що у хворих на ЦД
типу 1 та 2 мають місце виражені порушення видільної функції
паренхіматозних клітин печінки. У хворих на ЦД типу 2 в доповнення до
порушень видільної функції, виявлено паталогічні зміни поглинальної
функції паренхіматозних клітин печінки. Стан видільної функції
погіршується у хворих на ЦД типу 1 при збільшенні тривалості
захворювання. Нами не встановлено залежності змін від віку. Видільна
функція паренхіматозних клітин значно погіршена у хворих з
некомпенсованим ЦД типу 2. Ці результати необхідно сприймати в контексті
літературних даних, які свідчать, що одержані нами зміни, вірогідно,
обумовлені розвитком жирової дистрофії, яка виникає внаслідок
нераціональної інсулінотерапії та при тяжкій формі перебігу ЦД.

Виявлено порушення функції жовчного міхура, а саме: патологічні зміни
моторної і концентраційної функції, які збігаються з отриманими за
допомогою інших інструментальних методів. Літературні дані свідчать, що
методом ультразвукової холецистографії встановлені зміни скоротливої
активності жовчного міхура та збільшення об’єму жовчного міхура, а також
наявність різних форм дискінезії жовчного міхура. Під час проведення
досліджень нами було встановлено, що у хворих на ЦД типу 1 та 2 виявлена
дисфунція сфінктера Одді, наявність гіпо- та гіпермоторних дискінезій
жовчного міхура. Не встановлено залежності змін моторної функції
жовчного міхура від тривалості ЦД. Відносно функції сфінктера Одді, ми
отримали дані, які дещо відрізняються від результатів інших авторів.
Так, наші результати засвідчили наявність значної долі хворих на ЦД зі
зниженням тонусу сфінктера Одді.

Таблиця 1

Стан поглинальної і видільної функцій паренхіматозних клітин печінки

та стан концентраційної і моторної функцій жовчного міхура у хворих на
ЦД

Група обстежуваних Стат. Печінка Жовчний міхур

показ- Т макс, Т поч. Т Ѕ, КФЖ Т поч. ТЅ

ник хв. вивед., хв. хв. 60′ візуал.  

Контроль (n=12) M 16,7 19,1 37,1 12,9 11,2 77,5

  ±m 1,3 1,3 1 0,5 0,8 1,3

Хворі на ЦД M 16,6 19,5 50,2 6,3 17 80,3

тип 1 (n=42) ±m 1,6 2,1 3,4 1,5 1,8 2,5

  p н.в. н.в. <0,001 <0,001 <0,01 н.в. Хворі на ЦД M 21,1 27,5 57,2 6,8 20,2 80,9 тип 2 (n=30) ±m 2 3,5 3,3 1,3 3,2 3,33   р <0,05 <0,02 <0,001 <0,001 <0,01 н.в. Хворі на ЦД тип 1 M 13,2 15,3 41,5 3,9 15,1 79 тривалість 6-10 років ±m 1 1,6 7,3 2,3 2,9 7,8 (n=8) p <0,2 н.в. н.в. <0,01 н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 1 M 18,7 21,4 58,4 4,1 18,3 80,5 тривалість >10 років ±m 3 3,7 5,4 1,7 3,3 3,7

(n=16) p н.в. н.в. <0,01 <0,001 <0,01 н.в. Хворі на ЦД тип 2 M 19,4 23,4 51,2 8 24,3 79,9 тривалість 0-5 років ±m 3,1 3 4 1,8 7,5 4,1 (n=10) p н.в. н.в. <0,01 <0,02 н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 2 M 24,9 36,1 66,2 6,2 22,9 88,1 тривалість 6-10 років ±m 3,5 7,4 4,6 1,7 4,5 1,3 (n=11) p <0,02 <0,02 <0,001 <0,01 <0,01 <0,001 Хворі на ЦД тип 2 M 18 20,9 53 6,3 12,6 73 тривалість >10 років ±m 3,1 3,6 6,7 3,1 2,6 9,2

(n=9) p н.в. н.в. <0,05 <0,05 н.в. н.в. Хворі на ЦД типу 1 M 16,7 19,7 50,8 6,4 17,4 81,4 в стані декомпенсації ±m 1,5 1,9 3,1 1,3 1,6 2,1 (n=41) p н.в. н.в. <0,001 <0,001 <0,001 н.в. Хворі на ЦД типу 2 M 21,4 28,6 59,7 6,2 19,7 82,6 в стані декомпенсації ±m 2,2 3,8 3,3 1 3,5 3,5 (n=26) p <0,01 <0,01 <0,001 <0,001 <0,02 н.в. Хворі на ЦД типу 1 M 19,9 22,9 57,3 5,6 21,9 83 з явищами кетоацидозу ±m 3,8 4,7 6 2 3,3 3,4 (n=13) p н.в. н.в. <0,01 <0,01 <0,01 н.в. Хворі на ЦД типу 2 M 15 19,5 61 10,2 35,7 86 з явищами кетоацидозу ±m 1,3 1,1 11,3 3,3 17 3,5 (n=5) p н.в. н.в. <0,02 н.в. н.в. <0,05 Хворі на ЦД, до лікування M 20,4 30,9 59,6 7,6 16,2 75,9 препаратами альфа- ±m 4,2 8,4 6,5 2,3 1,6 6,42 ліпоєвої кислоти (n=12) p н.в. н.в. <0,01 <0,02 <0,001 н.в. Хворі на ЦД, після лікування M 14,3 18 47,3 9,5 15,8 85,8 препаратами альфа- ±m 1,3 1,2 4,6 3,1 1,3 2 ліпоєвої кислоти (n=12) p н.в. н.в. <0,01 н.в. <0,01 <0,01 p - вірогідність відмінностей у порівнянні з контрольною групою Проведення досліджень у хворих після запропонованого курсу лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти виявило тенденцію до нормалізації показників концентраційної функції жовчного міхура. Стосовно стану концентраційної та моторної функції жовчного міхура у хворих після лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти, слід відзначити нормалізацію показників концентраційної функції, збільшення кількості хворих з нормотонією жовчного міхура. Результати досліджень макрофагальної системи печінки (Таблиця 2). Аналіз показників, що характеризують стан макрофагальної системи (МФС) печінки у хворих на ЦД у залежності від типу ЦД, засвідчив наявність виражених змін функції даної системи у хворих на ЦД типу 1. Встановлено вірогідне зниження константи загального кліренсу (КЗК) радіоколоїду до 0,30±0,03 при нормі 0,44±0,01. Спостерігалося значне, вірогідне зменшення константи печінкового кліренсу (КПК) до 0,28±0,02 при нормі 0,42±0,01. У групі хворих на ЦД типу 1 виявлено вірогідне збільшення коефіцієнту ретенції РФП у крові (КРК), цей показник становив 0,54±0,02 при нормі 0,42±0,01, також встановлено вірогідне збільшення коефіцієнту ретенції РФП у печінці – 1,75±0,05 при нормі 1,61±0,01. < o u * N . 0 a e e - ???? $ < @ l n * , ? U 0 r a ae ae e e „@ ^„@ ????? ??????? j0 j6 jµ j? & & oy! ?%` ® Z @ $ & v x AE E $ & „ † Oe O oy! ® $ ???x | ? ? ” c ° 1/4 AE - $ ???† ” ? c ¬ ¶ A I Oe V X ? ? - ? ‚ a ae F H ?   @ків у групі хворих на ЦД типу 2 виявив тільки вірогідне збільшення коефіцієнту ретенції РФП у крові до 0,54±0,02 і коефіцієнту ретенції РФП у печінці до 1,78±0,04. Інші показники, що характеризують МФС у групі хворих на ЦД типу 2 не відрізняються від показників контрольної групи. У порівнянні з показниками групи хворих на ЦД типу 1 існує вірогідна відмінність. Порівняння показників МФС груп хворих на ЦД типу 1 та 2 з умовно-контрольною групою засвідчило, що зміни функції МФС в умовно-контрольній групі носять більш виражений характер, можливо, через вичерпаність компенсаторних механізмів. При розподілі хворих на ЦД у групи в залежності від тривалості захворювання виявлено зміни функції МФС печінки. У групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю захворювання від 0 до 5 років встановлено: вірогідне зменшення значення КЗК до 0,35±0,04, вірогідне зменшення КПК до 0,32±0,03, вірогідне збільшення КРК (0,32±0,03) та вірогідне зменшення індексу печінкового захоплення (ІПЗ) до 2,79±0,13. Група хворих на ЦД типу 2 з аналогічною тривалістю захворювання характеризується підвищенням значень КПК (0,61±0,09), КРК (0,57±0,02), КРП (1,79±0,04) та зменшенням значення індексу печінкового захоплення (3,19±0,15). Група хворих ЦД типу 1 з тривалістю від 6 до 10 років характеризується вірогідно зменшеним КЗК (0,32±0,06) і вірогідно збільшеним КРК (0,49±0,03). У хворих на ЦД типу 2 з тривалістю від 6 до 10 років виявлено вірогідне підвищення значення КРК (0,57±0,02) та КРП (1,74±0,04). Майже всі показники функції МФС вірогідно змінені у групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю хвороби більше 10 років: вірогідне зменшення КЗК (0,27±0,02 та КПК (0,25±0,03) і збільшення КРП (1,83±0,10). У групі хворих на ЦД типу 2 з тривалістю хвороби більше 10 років вірогідно збільшені значення КРК (0,51±0,03) та КРП (1,77±0,02). Виявлено вірогідні відмінності у розподілі РФП між печінкою і селезінкою у хворих на ЦД типу 1 з тривалістю хвороби більше 10 років у порівнянні з контрольною групою. Доля накопичення РФП у печінці зменшена до 92,98±1,20%, а доля накопичення РФП у селезінці збільшена до 7,02±1,20%. При порівнянні між собою груп хворих на ЦД типу 1 відмічається вірогідно менший показник КРК та вірогідно більший показник ІПЗ у групі хворих з тривалістю ЦД від 6 до 10 років у порівнянні групою хворих з тривалістю ЦД від 0 до 5 років. У групі хворих з тривалістю ЦД понад 10 років відмічається вірогідна відмінність значень КЗК, КПК, КРК, ІПЗ та співвідношення накоплення у печінці та селезінці у порівнянні з групою хворих з тривалістю ЦД від 0 до 5 років. При порівнянні групи з найбільшою тривалістю діабету та групи з тривалістю ЦД від 6 до 10 років відмічено вірогідна зміна співвідношення накопичення між печінкою і селезінкою. У хворих на ЦД типу 2 з тривалістю від 6 до 10 років вірогідно відрізняється значення КЗК від аналогічного у групі хворих на ЦД типу 2 з тривалістю ЦД від 0 до 5 років. Група з найтривалішим ЦД відмінна від групи з діабетом з тривалістю 0-5 років показниками КРК, ІПЗ та розподілом співвідношення у накопиченні РФП печінкою і селезінкою. Аналіз показників функції МФС у хворих при розподілі на групи за віком виявив значні зміни у групі хворих на ЦД типу 1 віком до 40 років. У даній групі встановлено: вірогідне зниження КЗК (0,30±0,03) та КПК (0,28±0,03), вірогідне підвищення КРК (0,54±0,02) та КРП (1,75±0,07). Також встановлено вірогідне збільшення долі накопичення РФП у селезінці до 5,92±0,96% і відповідне зменшення долі накопичення у печінці до 94,08±0,96%. У групах хворих на ЦД типу 1віком від 41 до 60 років і хворих на ЦД типу 2 віком понад 60 років виявлено вірогідне збільшення показників КРК і КРП. КРК становив відповідно 0,55±0,03 та 0,52±0,03, а КРП відповідно – 1,79±0,07 та 1,77±0,04. У хворих з декомпенсованим ЦД типу 1 виявлена вірогідна відмінність більшості показників функції МФС печінки від показників контрольної групи. У даній групі спостерігалося зниження показників КЗК (0,30±0,02) та КПК (0,29±0,02). Вірогідно збільшеними, відносно контролю, виявилися показники КРК (0,54±0,02) та КРП (1,75±0,05). У групі хворих на ЦД типу 2 в стані декомпенсації встановлено вірогідне підвищення значення КРП (1,76±0,05). Група хворих на ЦД у стані компенсації характеризувалася вірогідним зниженням КЗК (0,27±0,04) та КПК (0,25±0,04) та вірогідним підвищенням КРК (0,25±0,04). Хворі на ЦД типу 1 з явищами кетоацидозу характеризувалися вірогідним підвищенням значення КРК (0,55±0,03) та зниженням ІПЗ (3,20±0,32). Натомість, у хворих на ЦД типу 2 з явищами кетоацидозу визначено підвищення значень КРК (0,56±0,04) та КРП (1,86±0,07). Під час порівняння груп хворих на діабет типу 1 та 2 з групою хворих з компенсованим ЦД нами не встановлено статистично вірогідних відмінностей. Аналогічного результату досягнуто і при порівнянні груп хворих з явищами кетоацидозу та групи з компенсованим ЦД. Після розподілу хворих на ЦД в залежності від типу наявних ускладнень, нами виявлено значні зміни стану МФС печінки. У хворих на ЦД типу 1, що ускладнений полінейропатією виявлено: вірогідне зниження КЗК (0,31±0,05) і КПК (0,28±0,04), вірогідне підвищення КРК (0,58±0,04). Також виявлена зміна співвідношення накопичення РФП селезінкою і печінкою. Так, доля накопичення РФП селезінкою вірогідно підвищена до 8,41±1,47%, доля накопичення РФП печінкою знижена до 91,59±1,47%. У групі хворих на ЦД типу 2, що ускладнений полінейропатією встановлено вірогідне зниження КЗК (0,35±0,03) та КПК (0,33±0,02) та вірогідне підвищення КРП (0,35±0,03). У хворих на ЦД типу 1 та 2 з клінічно виявленим збільшенням печінки встановлено: вірогідне зменшення КЗК, відповідно до 0,29±0,06 (ЦД типу 1) та 0,29±0,06 (ЦД типу 2) та КПК, відповідно до 0,27±0,06 (ЦД типу 1) та 0,29±0,03 (ЦД типу 2). Також відмічається вірогідне підвищення КРК до 0,57±0,05 у хворих на ЦД типу 1 та КРП до 1,79±0,05 у хворих на ЦД типу 2. У групі хворих на ЦД, що отримали курс лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти відмічалися відмінності показників функції МФС у порівнянні з контрольною групою та показниками одержаними до лікування. У групі хворих, які отримали курс лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти виявлено вірогідне збільшення показників КЗК – 0,60±0,09, КПК – 0,59±0,08, КРК – 0,54±0,02, КРП – 1,88±0,04. Також встановлено збільшення долі накопичення РФП у печінці до 97,74±0,60% та, відповідно, вірогідне зменшення долі накопичення у селезінці до 2,26±0,60%. Порівняння показників МФС у групах до та після лікування продемонструвала вірогідну відмінність значень КЗК, КПК, КРП та співвідношення у накопиченні РФП між селезінкою та печінкою. Фактично, діагностовані зміни засвідчили наявність стимулюючого впливу проведеного курсу лікування на функцію МФС печінки. Отримані результати довели наявність виражених патологічних змін функції МФС у хворих на ЦД. Найбільш вираженими ці зміни були у хворих на ЦД типу 1, особливо у групі хворих з тривалістю хвороби понад 10 років, у групі віком до 40 років та при ускладненні полінейропатією. Спостерігалося значне збільшення коефіцієнту ретенції крові при відносно Таблиця 2 Стан макрофагальної системи печінки у хворих на ЦД Група обстежуваних Стат. КЗК Доля Доля КПК КРК КРП ІПЗ показ-   печінки селезінки         ник   (ДП %) (ДС %)         Контроль (n=12) M 0,44 96 4 0,42 0,42 1,61 3,9   ±m 0,01 0,4 0,4 0,01 0,01 0,01 0,12 Хворі на ЦД M 0,3 94,1 5,9 0,28 0,54 1,75 3,89 тип 1 (n=42) ±m 0,03 0,8 0,8 0,02 0,02 0,05 0,55   p <0,001 <0,02 <0,02 <0,001 <0,001 <0,001 н.в. Хворі на ЦД M 0,5 96,5 3,5 0,49 0,54 1,78 3,58 тип 2 (n=30) ±m 0,04 0,5 0,5 0,04 0,02 0,04 0,29   p н.в. н.в. н.в. н.в. <0,001 <0,001 н.в. Хворі на ЦД тип 1 M 0,32 95,8 4,2 0,3 0,49 1,84 4,1 тривалість 6-10 ±m 0,06 1,08 1,08 0,06 0,03 0,17 0,79 років (n=8) p <0,02 н.в. н.в. н.в. <0,05 н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 1 M 0,27 92,98 7,02 0,25 0,49 1,83 5,2 тривалість >10 ±m 0,03 1,2 1,2 0,03 0,05 0,1 1,3

років (n=16) p <0,001 <0,02 <0,02 <0,001 н.в. <0,02 н.в. Хворі на ЦД тип 2 M 0,63 97,53 2,47 0,61 0,57 1,79 3,19 тривалість 0-5 ±m 0,1 0,76 0,76 0,09 0,02 0,04 0,15 років (n=10) p н.в. н.в. н.в. <0,02 <0,001 <0,001 <0,001 Хворі на ЦД тип 2 M 0,42 96,16 3,84 0,41 0,54 1,77 3,75 тривалість 6-10 ±m 0,06 0,7 0,7 0,04 0,03 0,08 0,52 років (n=11) p н.в. н.в. н.в. н.в. <0,001 <0,02 н.в. Хворі на ЦД тип 2 M 0,49 95,78 4,22 0,48 0,51 1,77 3,77 тривалість >10 ±m 0,07 0,67 0,67 0,04 0,03 0,02 0,26

років (n=9) p н.в. н.в. н.в. н.в. <0,01 <0,001 >0,5

Хворі на ЦД типу 1 M 0,3 94,2 5,8 0,29 0,54 1,75 3,93

в стані декомпенсації ±m 0,02 0,77 0,77 0,02 0,02 0,05 0,55

(n=41) p <0,01 <0,2 <0,2 <0,01 <0,001 <0,001 н.в. Хворі на ЦД типу 2 M 0,46 93,27 6,73 0,44 0,54 1,76 3,58 в стані декомпенсації ±m 0,04 3,62 3,62 0,04 0,03 0,05 0,33 (n=26) p н.в. н.в. н.в. н.в. н.в. <0,001 н.в. Хворі на ЦД типу 1 M 0,49 96,04 3,96 0,47 0,55 1,72 3,2 з явищами кетоацидозу ±m 0,12 1,96 1,96 0,12 0,03 0,11 0,32 (n=13) p н.в. н.в. н.в. н.в. <0,5 н.в. <0,02 Хворі на ЦД типу 2 M 0,62 94,58 5,42 0,59 0,56 1,86 3,36 з явищами кетоацидозу ±m 0,16 2 2 0,15 0,04 0,07 0,3 (n=5) p н.в. н.в. н.в. н.в. <0,001 <0,001 н.в. Хворі на ЦД, до лікування M 0,36 93,27 6,72 0,33 0,54 1,61 3,14 препаратами альфа-ліпоєвої ±m 0,06 1,9 1,9 0,05 0,03 0,07 0,31 кислоти (n=12) p н.в. н.в. н.в. н.в. <0,001 н.в. н.в. Хворі на ЦД, після лікування M 0,6 97,74 2,26 0,59 0,54 1,88 3,5 препаратами альфа-ліпоєвої ±m 0,09 0,6 0,6 0,08 0,02 0,04 0,15 кислоти (n=12) p н.в. <0,01 <0,01 <0,02 <0,001 <0,001 <0,02 p - вірогідність відмінностей у порівнянні з контрольною групою нормальних значеннях коефіцієнту ретенції печінки. Це означає, що у хворих на ЦД існує декомпенсаторна блокада МФС печінки. Важливим спостереженням виявилося те, що при збільшенні печінки виявлено значне погіршення функції МФС. Враховуючи збільшення накопичення радіоколоїду в селезінці, слід звернути увагу на участь цього органу в компенсації зміненої функції МФС, але підвищена функція МФС селезінки не в змозі повністю нормалізувати прогресуючий розвиток декомпенсації резервних механізмів печінки. Порівнння показників МФС у групах до та після лікування продемонструвала вірогідну відмінність показників функції даної системи. Фактично, діагностовані зміни засвідчили наявність стимулюючого впливу проведеного курсу лікування на функцію МФС печінки. Результати досліджень гемодинаміки печінки (Таблиця 3). Проведені радіонуклідні дослідження засвідчили наявність змін гемодинаміки печінки у хворих на ЦД. При розподілі хворих на групи в залежності від типу ЦД виявлене статистично вірогідне уповільнення кардіопортального та позапечінкового кровотоку. У групі хворих на ЦД типу 1 час кардіопортального кровотоку (ЧКПК) становив 33,9±1,6 с, а час позапечінкового кровотоку (ЧППК) – 15,6±0,9 с. У групі хворих на ЦД типу 2 ЧКПК становив 38,5±1,4 с, а ЧППК - 13,8±0,8 с. Встановлено вірогідне уповільнення ЧКПК як у групі хворих на ЦД типу 2 відносно контрольної групи, так і групи хворих на ЦД типу 1. Група хворих на ЦД типу 2 також характеризується вірогідним збільшенням часу уповільненого печінкового кровотоку. Статистично вірогідне уповільнення ЧКПК та ЧППК встановлено у всіх групах хворих розподілених у залежності від тривалості захворювання. Показник ЧКПК становив: у групі хворих на ЦД з тривалістю від 0 до 5 років: 36,61±1,82 с (хворі на ЦД типу 1) та 36,72±1,69 с (хворі на ЦД типу 2), у групі хворих з тривалістю хвороби від 6 до 10 років – 35,97±2,06 с (хворі на ЦД типу 1) та 39,35±1,94 с (хворі на ЦД типу 2), у групі хворих з тривалістю понад 10 років – 32,30±1,78 с (хворі на ЦД типу 1) та 39,07±1,19 с (хворі на ЦД типу 2). Показник ЧППК у групі хворих з тривалістю ЦД від 0 до 5 років становив 17,13±1,01 с (хворі на ЦД типу 1) та 15,59±0,92 с (хворі на ЦД типу 2), у групі хворих з тривалістю ЦД від 6 до 10 років – 11,33±0,90 с (хворі на ЦД типу 1) та 14,50±1,84 с (хворі на ЦД типу 2), у групі хворих з тривалістю ЦД понад 10 років – 13,92±0,69 с (хворі на ЦД типу 1) та 13,41±0,63 с (хворі на ЦД типу 1). У групі хворих з тривалістю ЦД типу 1 понад 10 років встановлено уповільнення часу швидкого печінкового кровотоку (ЧШПК) у великих судинах. Показник ЧШПК у даній групі становив 23,36±0,80 с і був вірогідно відмінним від показників ЧШПК у контрольній групі (16,60±1,30 с). Також у цій групі спостерігалося зниження відносної венозної ємності (0,092±0,011). При порівнянні груп хворих на ЦД типу 1 між собою встановлено вірогідно нижчий показник ЧППК у хворих з тривалістю 6-10 років, ніж у хворих з тривалістю 0-5 років. Показники ЧШПК, ЧУПК у групі хворих на ЦД типу 1 з тривалістю понад 10 років не тільки відносно контролю, а також і від показників груп з меншою тривалістю захворювання. Це стосується і показника відносної венозної ємності. Значення показника ЧППК у групі хворих на ЦД типу 1 тривалістю понад 10 років вірогідно менше від групи з тривалістю 0-5 років, але більше від значення контрольної групи. У хворих на ЦД типу 2 при оцінці в залежності від тривалості захворювання не виявлено вірогідних відмінностей значень показників стану печінкового кровотоку, окрім вірогідно нижчого від групи з тривалістю 0-5 років показника ЧВПВ у хворих з тривалістю ЦД 6-10 років. Встановлено вірогідне уповільнення ЧКПК та ЧППК у хворих на ЦД розподілених по вікових групах. ЧКПК у групі хворих на ЦД віком до 40 років становив 34,30±1,70 с (хворі на ЦД типу 1), у групі хворих на ЦД віком від 41 до 60 років – 36,60±2,00 с (хворі на ЦД типу 1) та 33,0±2,00 с (хворі на ЦД типу 2), у групі хворих на ЦД віком понад 60 років – 38,2±1,4 с (хворі на ЦД типу 2). ЧППК становив: у хворих віком до 40 років – 14,90±0,90 с (хворі на ЦД типу 1), у хворих віком від 41 до 60 років – 14,0±1,2 с (хворі на ЦД типу 1) та 18,6±3,4 с (хворі на ЦД типу 2), у хворих віком понад 60 років – 14,9±1,4 с (хворі на ЦД типу 2). Також встановлено вірогідне збільшення до 15,20±2,30 с показника ЧУПК у хворих на ЦД типу 2 віком понад 60 років. Порівняння груп хворих між собою не засвідчило наявності вірогідних відмінностей, крім значення ЧКПК у хворих на ЦД типу 2 віком понад 60 років. Даний показник становіть 38,2±1,4 с і вірогідно відмінний від інших вікових груп хворих на ЦД типу 1 та 2. У групі хворих на ЦД у стані декомпенсації встановлено вірогідне уповільнення часу кардіопортального кровотоку та позапечінкового кровотоку. ЧКПК у даній групі становив 34,04±1,54 с (хворі на ЦД типу 1) та 43,24±0,87 с (хворі на ЦД типу 2), а ЧППК – 15,07±0,38 с (хворі на ЦД типу 1) та 15,56±0,79 с (хворі на ЦД типу 1). Група хворих з компенсованим ЦД характеризувалася лише вірогідно уповільненим до 14,35±0,76 с часом позапечінкового кровотоку. При порівнянні показників печінкового кровотоку у групах з компенсованим та декомпенсованим ЦД не виявлено вірогідних відмінностей. Це може бути обумовлено невеликою кількістю хворих у групі з декомпенсованим ЦД та варіабельністю показників печінкового кровотоку у даній групі. Встановлена вірогідна зміна показників ЧКПК та ЧППК у групі хворих на ЦД з явищами кетоацидозу. Так, показник ЧКПК у даній групі становив 34,04±2,95 с (хворі на ЦД типу 1) та 43,24±1,66 с (хворі на ЦД типу 2), а показник ЧППК – 15,07±0,75 с (хворі на ЦД типу 1) та 15,56±1,56 с (хворі на ЦД типу 2). При ускладнені ЦД полінейропатією відмічається вірогідне збільшення часу кардіопортального кровотоку та часу позапечінкового кровотоку. Показник ЧКПК у цій групі становив 36,49±2,63 с (хворі на ЦД типу 1) та 39,12±1,52 с (хворі на ЦД типу 2), а показник ЧППК – 15,54±0,83 с (хворі на ЦД типу 1) та 14,94±1,66 с (хворі на ЦД типу 2). У хворих на ЦД типу 1, що ускладнений полінейропатією відмічається вірогідне уповільнення ЧУПК та вірогідне зменшення відносної венозної ємності. У групі хворих з клінічно виявленим збільшенням печінки також вірогідно змінені показники ЧКПК та ЧППК. Час кардіопортального кровотоку у цій групі становив 33,69±2,86 с (хворі на ЦД типу 1) та 42,32±1,69 с (хворі на ЦД типу 2), а час позапечінкового кровотоку – 14,71±1,8 с (хворі на ЦД типу 1) та 15,6±2,20 с (хворі на ЦД типу 2). Порівняння цих груп між собою засвідчило вірогідну відмінність показників ЧКПК, ЧШПК, ЧВПВ у групі хворих на ЦД типу 2. Це характерно як для групи хворих на ЦД типу 2 ускладненому полінейропатією, так і для групи хворих на ЦД типу 2 з клінічно діагностованим збільшенням печінки. У групі хворих, які були обстежені до початку курсу лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти, виявлене вірогідне уповільнення часу кардіопортального кровотоку до 40,40±2,10 с та часу позапечінкового кровотоку до 16,80±1,00 с, у порівнянні з контрольною групою. Також виявлено збільшення часу уповільненого печінкового кровотоку до 16,6±1,60 с. Дослідження проведені після закінчення курсу лікування засвідчили вірогідне зменшення ЧКПК до 31,90±1,50 с, цей показник залишався вірогідно відмінним від показника контрольної групи (27,40±0,70 с) та від показника до лікування (40,40±0,70 с). Порівняння показника ЧППК у групі хворих на ЦД після лікування (13,20±0,80) з аналогічним показником у контрольній групі не виявило вірогідної відмінності, натомість вона відмічена між групами хворих, які обстежені до і після лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти. Показник ЧШПК у групі після лікування був відмінній від показника контрольної групи та вірогідно нижчий аналогічного показника групи, яка обстежена до лікування. При аналізі змін кардіопортального та печінкового кровотоку в групах хворих на ЦД типу 1 та 2 розподілених в залежності від наявності або відсутності артеріальної гіпертензії, нами не встановлено залежності змін від показників артеріального тиску при порівнянні як з контрольною групою, так і при порівнянні груп хворих на ЦД з нормальним та підвищеним артеріальним тиском. Отримані дані досліджень печінкового кровотоку засвідчили наявність виражених порушень кардіопортального та позапечінкового кровотоку у хворих на ЦД типу 1 та 2. Зміни кардіопортального кровотоку у хворих на ЦД типу 2 вірогідно відмінні від групи хворих на ЦД типу 1, що свідчить про вираженість змін у цій групі. У хворих на ЦД типу 1 з тривалістю хвороби понад 10 років виявлено виражені зміни показників що характеризують стан печінкового Таблиця 3 Радіонуклідні показники стану печінкового кровотоку у хворих на ЦД Група Стат. ЧКПК, ЧППК, ЧШПК, ЧУПК, ЧВПВ, Відносна обстежуваних показ- с с с с с венозна   ник           ємність Контроль M 27,4 10,5 16,6 9 3,5 0,14  (n=12) ±m 0,7 1,4 1,3 1,9 0,4 0,02 Хворі на ЦД M 33,9 15,6 18,2 12,6 3,4 0,12 тип 1 (n=42) ±m 1,6 0,9 1 1,5 0,3 0,02   p <0,001 <0,01 н.в. н.в. н.в. н.в. Хворі на ЦД M 38,5 13,8 17,2 14,2 3,8 0,12 тип 2 (n=30) ±m 1,4 0,8 1,3 1,5 0,3 0,01   p <0,001 <0,05 н.в. <0,02 н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 1 M 35,97 11,33 16,79 12,6 3,17 0,106 тривалість ±m 2,06 0,9 1,51 1,52 0,33 0,011 6-10 років (n=8) p <0,001 н.в. н.в. н.в. н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 1 M 32,3 13,92 23,36 15,9 3,5 0,092 тривалість ±m 1,78 0,69 0,8 0,53 0,33 0,011 >10 років (n=11) p <0,01 <0,02 <0,001 <0,01 н.в. <0,05 Хворі на ЦД тип 2 M 36,72 15,59 16,11 13,95 4,1 0,14 тривалість ±m 1,69 0,92 1,25 1,95 0,42 0,017 0-5 років (n=10) p <0,001 <0,01 н.в. н.в. н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 2 M 39,35 14,5 17,14 13,08 3,01 0,101 тривалість ±m 1,94 1,84 1,63 1,69 0,33 0,013 6-10 років (n=11) p <0,001 н.в. н.в. н.в. н.в. н.в. Хворі на ЦД тип 2 M 39,07 13,41 18,7 12,49 3,6 0,115 тривалість ±m 1,19 0,63 1,62 2,15 0,42 0,009 >10 років (n=9) p <0,01 <0,05 н.в. н.в. н.в. н.в. Хворі на ЦД типу 1 M 34,04 15,07 20,18 13,23 4,57 0,152 в стані декомпенсації ±m 1,54 0,38 0,76 0,7 0,26 0,015 (n=41) p <0,01 <0,01 <0,05 <0,05 <0,05 н.в. Хворі на ЦД типу 2 M 43,24 15,56 16,36 15,52 3,64 0,11 в стані декомпенсації ±m 0,87 0,79 0,96 1,51 0,16 0,01 (n=26) p <0,001 <0,01 <0,05 <0,05 <0,05 н.в. Хворі на ЦД типу 1 M 34,04 15,07 20,18 13,23 4,57 0,152 з явищами кетоацидозу ±m 2,95 0,75 1,5 1,38 0,51 0,03 (n=13) p <0,05 <0,01 <0,05 <0,05 н.в. н.в. Хворі на ЦД типу 2 M 43,24 15,56 16,36 15,52 3,64 0,11 з явищами кетоацидозу ±m 1,66 1,56 1,89 2,99 0,32 0,02 (n=5) p <0,02 <0,01 <0,05 н.в. н.в. н.в. Хворі на ЦД, до лікування M 40,4 16,8 20,3 16,6 3,6 0,1 препаратами альфа- ±m 2,1 1 1,4 1,6 0,5 0,01 ліпоєвої кислоти (n=12) p <0,001 <0,01 <0,01 <0,01 н.в. н.в. Хворі на ЦД, після лікування M 31,9 13,2 14,9 16,9 4,4 0,14 препаратами альфа- ±m 1,5 0,8 2 2,6 0,5 0,02 ліпоєвої кислоти (n=12) p <0,01 н.в. н.в. <0,01 н.в. н.в. p - вірогідність відмінностей у порівнянні з контрольною групою кровотоку, які відмінні від групи контролю і від груп з меншою тривалістю ЦД. Це свідчить, що стан магістральних судин у хворих на ЦД типу 1 зазнає значних патологічних змін при довготривалому ЦД. Майже всі показники печінкового кровотоку змінені, в порівнянні з контрольною групою, у хворих на ЦД типу 1 та 2 у стані декомпенсації. Зміни печінкового кровотоку діагностовано в групах з наявною полінейропатією, кетоацидозом та збільшенням печінки. Дані зміни при наявних ускладненнях більш виражені у хворих на ЦД типу 2. Показники часу кардіопортального кровотоку, часу позапечінкового кровотоку, часу швидкого печінкового кровотоку у хворих після лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти мають вірогідну тенденцію до зниження, відмінні від показників групи до лікування. Показники, що характеризують печінковий кровотік у хворих, які отримали курс лікування препаратами альфа-ліпоєвої кислоти, мали тенденцію до нормалізації. Практичні рекомендації. Ефективність препаратів альфа-ліпоєвої кислоти обумовлена зниженням рівня метаболічних зрушень, впливом на регуляторні функції вегетативної нервової системи та поліпшенням пристосувальних механізмів. Отримані дані щодо позитивного впливу на деякі функції печінки дають можливість сформувати особливості проведення терапії діабетичної гепатопатії препаратами альфа-ліпоєвої кислоти. Препарат необхідно призначати хворим диференційовано, у тому числі враховуючи дані радіонуклідних досліджень. У зв’язку з можливими швидкоплинними гіпоглікеміями необхідно на період лікування дотримуватися чіткого глікемічного контролю з корекцією дози цукрознижувальних препаратів. Необхідно з обережністю (при необхідності знижуючи дозу) застосовувати препарат у хворих з виразковою хворобою шлунка, вогнищами запалення в нирках, артеріальною гіпертонією. Альфа-ліпоєва кислоту можна призначати у комплексному лікуванні діабетичної гепатопатії. Застосування препарату у вигляді монотерапії дозволяє уникнути необхідності вживання значної кількості фармакологічних препаратів для досягнень позитивних зрушень у патологічних процесах, що відбуваються у печінці. Рання діагностика та адекватне лікування діабетичної гепатопатії та холецистопатії, позитивно впливає на якість життя хворих на ЦД. ВИСНОВКИ У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в покращенні діагностики і оцінки ефективності лікування діабетичних гепатопатій і холецистопатій шляхом використання комплексу сучасних радіонуклідних методів дослідження функціонального стану печінки та жовчного міхура. 1. Комплекс радіонуклідних показників функціонального стану печінки та жовчного міхура є інформативним для діагностики діабетичних гепатопатій та холецистопатій у хворих на ЦД без клінічних проявів ураження печінки та жовчного міхура. Найбільш інформативними показниками для діагностики гепатопатій є період напіввиведення РФП з печінки, для діагностики холецистопатій - показники концентраційної та моторної жовчного міхура. 2. У хворих на ЦД типу 1 і типу 2 встановлені порушення видільної функції паренхіматозних клітин печінки, концентраційної і моторної функції жовчного міхура, гіпотонія сфінктера Одді та гіпо- і гіпермоторні дискінезії. Хворі на ЦД типу 2 характеризуються змінами поглинальної функції паренхіматозних клітин печінки. Зміни показників моторної функції жовчного міхура та сфінктера Одді значно виражені у хворих на ЦД у стані декомпенсації. Існує залежність стану моторної функції жовчного міхура та функції сфінктера Одді від наявності ускладнень ЦД. 3. У хворих на ЦД типу 1 і типу 2 встановлені порушення функції МФС. Зміни функції МФС мають найбільшу вираженість у хворих на ЦД типу 1 з тривалим строком захворювання, у хворих молодого віку та при наявності полінейропатії. Хворі на ЦД типу 2 характеризуються більш компенсованим характером виявлених змін. 4. Виражені порушення кардіопортального та позапечінкового кровотоку спостерігаються у хворих на ЦД типу 1 і типу 2. Стан магістральних судин у хворих на ЦД типу 1 зазнає значних патологічних змін при довготривалому діабеті. Локальний печінковий кровотік зазнає змін при наявності полінейропатії та кетоацидозу. 5. Встановлена ефективність препаратів альфа-ліпоєвої кислоти при лікуванні діабетичних гепато- та холецистопатій, про що свідчить тенденція до нормалізації концентраційної функції паренхіматозних клітин печінки, зменшення частки хворих з наявною гіпотонією жовчного міхура та дисфункцією сфінктера Одді, стимулюючий вплив на функцію макрофагальної системи, позитивний вплив на кардіопортальний, позапечінковий та печінковий кровотік. СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Славнов В.М., Савич О.А., Марков В.В. Радіонуклідні дослідження функціонального стану гепатобіліарної системи у хворих на цукровий діабет // УРЖ. 2002. №4. – т.10 – С.383-388. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. Славнов В.М., Савич О.А., Марков В.В. Радіонуклідні дослідження стану макрофагальної системи печінки у хворих на цукровий діабет // УРЖ. – 2002. №4. – т.10 – С.389-393. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. Славнов В.М., Савич О.А., Марков В.В. Радіонуклідна діагностика діабетичних гепатопатій та холецистопатій // В.кн. “Сучасні напрямки розвитку ендокринології”. – Харків. – 2003. С.181-182. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. Славнов В.М., Савич О.А., Марков В.В. Радіонуклідні дослідження гемодинаміки печінки у хворих на цукровий діабет // УРЖ. – 2004. - т.12. - № 3. – C.325-328. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. Савич О.А., Славнов В.М., Марков В.В. Радiонуклiдна сцинтиграфiя печiнки у хворих на цукровий дiабет// УРЖ. – 2003. - т.11. - № 4. – C.412-414. Автору належить ідея статті. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. Савич О.А., Славнов В.М., Марков В.В. Функціональний стан печінки та жовчного міхура у хворих на цукровий діабет типу 2// Ендокринологія. – 2004. - т.9. № 2. – C.134-139. Автору належить ідея статті. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. Савич А.А., Славнов В.Н., Марков В.В.. Радионуклидная диагностика состояния печени у больных сахарным диабетом // В.кн. “Актуальные вопросы ядерной медицины и радиофармацевтики”. – Дубна. 2004. - C.196-198. Автору належить ідея статті. Автором самостійно здійснювався аналіз літератури, підбір та обстеження хворих, інструментальні дослідження, статистична обробка та узагальнення матеріалів, написання статті. АНОТАЦІЯ Савич О.А. Комплексна радіонуклідна діагностика функціонального стану печінки та жовчного міхура у хворих на цукровий діабет. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.23 - променева діагностика, променева терапія. – Інститут онкології, АМН України, Київ, 2007 р. Дисертацію присвячено комплексній радіонуклідній діагностиці функціонального стану печінки та жовчного міхура у хворих на ЦД. У роботі аналізуються результати радіонуклідних обстежень 119 осіб, серед яких було 42 хворих на ЦД типу 1, 30 хворих на ЦД типу 2, 35 хворих на хронічний гепатит та 12 практично здорових людей, які ввійшли до контрольної групи. Дана оцінка можливостей комплексного радіонуклідного обстеження функціонального стану печінки та жовчного міхура для діагностики діабетичних гепатопатій та холецистопатій у хворих на ЦД без клінічних проявів ураження печінки та жовчного міхура. Встановлено наявність порушень видільної функції паренхіматозних клітин печінки, концентраційної і моторної функції жовчного міхура, гіпотонія сфінктера Одді та гіпо- і гіпермоторні дискінезії у хворих на ЦД типу 1 і 2. Виявлено значну вираженість патологічних змін моторної функції жовчного міхура та сфінктера Одді у хворих на ЦД у стані декомпенсації. Встановлено залежність стану моторної функції жовчного міхура та функції сфінктера Одді від наявності ускладнень ЦД. У хворих на ЦД типу 1 і 2 встановлені порушення функції макрофагальної системи. Найбільш виражені змін функції макрофагальної системи виявлено у хворих на ЦД типу 1 з тривалим строком захворювання, у хворих молодого віку та у хворих з наявною полінейропатією. Виражені порушення кардіопортального та позапечінкового кровотоку спостерігалися у хворих на ЦД типу 1 і 2. Локальний печінковий кровотік зазнає змін при наявності полінейропатії та кетоацидозу. Проведено оцінку ефективності препаратів альфа-ліпоєвої кислоти при лікуванні діабетичних гепато- та холецистопатій. Основні результати праці знайшли впровадження в роботу лікувально-профілактичних закладів України. Ключові слова: гепатобілісцинтіграфія, гепатобіліарна система, цукровий діабет, дискінезії, полінейропатія, кетоацидоз, макрофагальна система печінки, печінковий кровотік. АННОТАЦИЯ Савич А.А. Комплексная радионуклидная диагностика функционального состояния печени и желчного пузыря у больных сахарным диабетом. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.23 – лучевая диагностика, лучевая терапия. – Институт онкологии, АМН Украины, Киев, 2007 г. Диссертация посвящена комплексной радионуклидной диагностике функционального состояния печени и желчного пузыря у больных СД. В работе анализируются результаты радионуклидных обследований 119 лиц, среди которых было 42 больных на СД типа 1, 30 больных на СД типа 2, 35 больных хроническим гепатитом и 12 практически здоровых людей, которые вошли в контрольную группу. Дана оценка возможностей комплексного радионуклидного обследования функционального состояния печени и желчного пузыря для диагностики диабетических гепатопатий и холецистопатий у больных СД без клинических проявлений поражения печени и желчного пузыря. Установлено наличие нарушений выделительной функции паренхиматозных клеток печени, концентрационной и моторной функции желчного пузыря, гипотония сфинктера Одди и гипо- и гипермоторные дискинезии у больных на СД типа 1 и типа 2. Обнаружена значительная выраженность патологических изменений моторной функции желчного пузыря и сфинктера Одди у больных СД в состоянии декомпенсации. Не установлена зависимость изменений моторной функции желчного пузыря от длительности СД. Доказано наличие выраженных патологических изменений функции МФС у больных СД. Наиболее выраженными эти изменения были у больных СД типа 1, особенно в группе больных с длительностью болезни свыше 10 лет, в группе больных возрастом до 40 лет и при осложнении полинейропатией. Наблюдалось значительное увеличение коэффициента ретенции крови при относительно нормальных значениях коэффициента ретенции печени. Это свидетельствует, что у больных СД существует декомпенсаторная блокада МФС печени. Сравнение показателей МФС в группах до и после лечения продемонстрировало достоверное отличие показателей функции данной системы. Диагностированные изменения засвидетельствовали наличие стимулирующего влияния проведенного курса лечения на функцию МФС печени. Полученные данные исследований печеночного кровотока свидетельствуют о наличии выраженных нарушений кардиопортального и внепеченочного кровотока у больных СД типа 1 и типа 2. Изменения кардиопортального кровотока у больных СД типа 2 достоверно отличаются от группы больных СД типа 1, что свидетельствует о выраженности изменений в этой группе. У больных СД типа 1 с длительностью болезни свыше 10 лет обнаружены выраженные изменения показателей, которые характеризуют состояние печеночного кровотока, отличающиеся как от группы контроля, так и от групп с меньшей длительностью СД. Это свидетельствует, что состояние магистральных сосудов у больных СД типа 1 значительно патологически изменено при длительном СД. У больных СД типа 1 и типа 2 в состоянии декомпенсации изменены, по сравнению с контрольной группой, практически все показатели печеночного кровотока. Изменения печеночного кровотока также диагностированы в группах больных с полинейропатией, кетоацидозом и увеличением печени. Данные изменения при наличии осложнений более выражены у больных СД типа 2. Показатели, которые характеризуют кардиопортальный, внепеченочный и печеночный кровоток у больных, получивших курс лечения препаратами альфа-липоевой кислоты, имели тенденцию к нормализации. Основные результаты исследования нашли свое применение в работе лечебно-профилактических заведений Украины. Ключевые слова: гепатобилисцинтиграфия, гепатобилиарная система, сахарный диабет, дискинезии, полинейропатия, кетоацидоз, макрофагальная система печени, печеночный кровоток. ANNOTATION Savych O.A. Combined radionuclide diagnosis of a functional state of liver and gall-bladder of those who suffer of diabetes mellitus. – Manuscript. Thesis for the degree of Candidate of Medical Science by speciality of 14.01.23 – ray diagnosis, ray therapy.- Oncology Institute under the Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, 2007. The thesis is dedicated to the combined radionuclide diagnosis of a functional state of liver and gall-bladder of those who suffer of diabetes mellitus. The radionuclide checkup results of 119 persons, amongst 42 patients have got type-1 diabetes, 30 have had type-2 diabetes, 35 were the hepatitis chronic invalids and 12 persons were almost healthy people who came into the control group,- were observed in the thesis. The evaluation of opportunities of radionuclide diagnosis of a functional state of liver and gall-bladder for the diagnosis of diabetes hepatopathies and cholecystopathies of those patients who have diabetes without the clinical implications of liver and gall-bladder was given in this thesis. It has been proven the presence of defects of excretive functions of parenchymatous liver cells and gall-bladder motor function, Oddy sphincter’s hypotonia and hypo-and-hypermotor dyskinesia among the patients with type 1 and 2 diabetes mellitus. The significant frank of abnormal changes of gall-bladder’s motor functions and Oddy sphincter among the patients with diabetes mellitus in the failure of compensation. The dependence (relation) between the gall-bladder motor function, Oddy sphincter’s hypotonia and the presence of diabetes mellitus’ complications has been established. The dysfunction of macrophage system of the patients with type 1 and type 2 diabetes mellitus has been diagnosed. The most changes of the macrophage system function discovered in the diabetes mellitus patients with a long period of disease, in young patients and in patients with a distinct polyneuropathy. Frank disorders of cardioportal and non-liver blood circulation were observed in the diabetes mellitus 1and 2 patients. It’s been discovered that the great vessels’ state in the diabetes mellitus type 1 patients sustains abnormal changes a lot under the long-term diabetes mellitus. The local liver blood circulation changes under the presence of polyneuropathy and ketoacidosis. When healing the diabetic hepato-and-cholecystopathy the assessment of efficiency of the treatments with alpha lipoic acid has been realized. Key words: hepatobiliscintigraphy, hepatobiliary system, diabetes mellitus, dyskinesia, polyneuropathy, ketoacidosis, liver macrophage system, liver blood circulation. PAGE 1

Похожие записи