МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Онищенко Микола Іванович

УДК 616-002-036.12-092:612.014.482.4

Клітинні реакції вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного
(-випромінювання

14.03.04 – патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Клименко Микола
Олексійович, Харківський державний медичний університет МОЗ України,
завідувач кафедри патологічної фізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Симонова Лариса Іванівна, Інститут
медичної радіології ім. С.П. Григор’єва АМН України (м. Харків),
керівник лабораторії патофізіології і експериментальної терапії
радіаційних уражень;

доктор медичних наук Березнякова Марина Євгеніївна, Національний
фармацевтичний університет МОЗ України (м. Харків), професор кафедри
клінічної лабораторної діагностики.

Провідна установа: Інститут експериментальної патології, онкології та
радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “25” травня 2006 р. об 14:00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському державному
медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий “19” травня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, професор
Терещенко  А. О. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Як відомо, запалення, поряд із палінням і
незбалансованим харчуванням, є важливим фактором виникнення злоякісних
новоутворень (Ames B.N., Swirsky Gold L., Willett W.C., 1995). Це, в
першу чергу, стосується хронічного запалення, яке характеризується
інтенсивною клітинною проліферацією і вважається передпухлинним станом,
що продемонстровано й в експериментах на тваринах (Dyer R.D., 2002;
Murthy S., Winkler J.D., 2002). Механізмами розвитку пухлин при
запаленні, згідно Ames et al. (1995), є мутації в деяких критичних
генах, таких як p53. Причому ймовірність мутації залежить від ступеня і
типу пошкодження, стану системи репарації геному і вираженості клітинної
проліферації. Клітини, що частіше діляться, частіше накопичують помилки
реплікації і репарації ДНК (Schildkraut J.M., Bastos E., Berchuck A.,
1997). Також агентами, що ушкоджують ДНК, можуть бути вільні форми кисню
і окис азоту, які є одними з основних медіаторів запалення (Dreher D.,
Junod A.F., 1996).

У той же час набуває великого значення питання про вплив іонізуючого
випромінювання на живі організми у зв’язку з несприятливими екологічними
умовами. Особливе значення має вивчення закономірностей впливу
опромінювання в малих дозах, оскільки саме малі дози іонізуючої радіації
є основним фактором ризику в розвитку онкологічних захворювань.
Підставою для подібних тверджень є результати численних
експериментальних робіт з радіаційного карциногенезу (Бурлакова E.Б.,
Ерохин В.Н., 2001), а також епідеміологічних досліджень з вивчення
наслідків аварії на ЧАЕС (Henshaw D.L., 1996) і атомного бомбардування в
Хіросімі і Нагасакі (Preston D., Hiroo K., 1986). Проте механізми
радіаційного карциногенезу залишаються не повністю вивченими. Ймовірним
механізмом є пряме пошкодження ДНК і опосередковане через вільні форми
кисню з наступним порушенням регуляції клітинного поділу. Особливо
значущим пошкодженням стосовно пухлинного переродження є двониткові
розриви.

На цей час добре вивчений перебіг гострого запалення на тлі
опромінювання у великих дозах, по суті, на тлі гострої променевої
хвороби. Як правило, посилюються альтерація і ексудація, ексудат
характеризується підвищеним вмістом фібрину і еритроцитів, лейкоцитарна
інфільтрація зменшується, проліферація слабко виражена або повністю
відсутня (Клименко Н.А., Павлова Е.А., 1997).

Практично невивченим залишається питання про вплив іонізуючого
випромінювання на тлі хронічного запалення. Імовірно, пошкодження
іонізуючим випромінюванням ДНК в поєднанні з недосконалістю системи
регуляції стабільності геному p53 при хронічному запаленні, як
згадувалося вище, модифікують клітинну проліферацію. Слід зазначити, що
певна частина населення, що піддалася опромінюванню після Чорнобильської
трагедії, мала хронічні запальні захворювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Харківського державного
медичного університету МОЗ України; комплексна тема: “Міжклітинні
взаємодії та їх механізми в патогенезі запалення” (номер державної
реєстрації U 004546). Дисертант є одним з виконавців цієї теми.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – з’ясування клітинних
реакцій вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного
г-випромінювання в різних дозах.

Завдання дослідження:

1. Дослідити інтенсивність перекисного окислення і стан антиоксидантної
системи при хронічному запаленні в поєднанні з опромінюванням в різних
дозах.

2. Встановити за допомогою мікроядерної реакції ушкоджувальну дію
г-випромінювання в різних дозах на ДНК лімфоцитів при хронічному
запаленні.

3. Визначити активність системи регуляції стабільності геному р53 в
різних типах клітин вогнища хронічного запалення при опромінюванні.

4. Вивчити особливості клітинного складу вогнища хронічного запалення
залежно від поглиненої дози іонізуючого випромінювання.

Об’єкт дослідження – хронічне запалення в умовах дії низькоінтенсивного
г-випромінювання.

Предмет дослідження – клітинні реакції вогнища хронічного запалення при
дії низькоінтенсивного г-випромінювання.

Методи дослідження: патофізіологічні, гістологічні, імуногістохімічні,
фізико-хімічні, культуральні, цитологічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше досліджені особливості
клітинних реакцій вогнища хронічного запалення при дії
низькоінтенсивного г-випромінювання в широкому діапазоні доз, зокрема
негайні і віддалені радіаційні ефекти в динаміці запалення, дозові
залежності інтенсивності пошкодження ДНК, а також активності
прооксидантної і антиоксидантної систем. При цьому визначені умови
активації системи регуляції стабільності геному p53 у різних типах
клітин вогнища хронічного запалення. Вперше показано, що при певних
дозах опромінювання і клітинних реакціях спостерігається невідповідність
рівня активації системи регуляції стабільності геному p53 інтенсивності
пошкодження ДНК. Вперше встановлені дозові залежності клітинного складу
вогнища хронічного запалення. Запропоновані механізми взаємодії
хронічного запалення і опромінювання. Вперше визначені дози
опромінювання і клітинні реакції, при яких найбільшою мірою реалізується
онкогенний потенціал хронічного запалення.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати розширюють
існуючі уявлення про ефекти і механізми дії низькоінтенсивного
г-випромінювання, зокрема, при хронічному запаленні, і, таким чином,
мають значення для патофізіології і радіобіології. Визначені клітинні
реакції і дози опромінювання, при яких має місце найбільший ризик
карциногенезу при хронічному запаленні. Вони можуть мати значення для
виявлення груп ризику серед осіб, що проживають на радіаційно
забруднених територіях або працюють на підприємствах з підвищеним рівнем
радіаційного фону.

Результати роботи впроваджено в навчальний процес на кафедрах
патофізіології Харківського, Буковинського, Донецького, Луганського,
Одеського, Тернопільського державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблений план роботи і
методологія проведення досліджень, проведений патентно-інформаційний
пошук за темою, виконані експерименти, обробка і підрахунок отриманих в
ході експерименту даних з використанням гістологічних,
імуногістохімічних, фізико-хімічних, культуральних, цитологічних методів
дослідження, статистична обробка, аналіз і узагальнення одержаних
результатів, сформульовані основні положення і висновки, написані всі
розділи дисертації.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були оприлюднені
й обговорювалися на засіданні Харківського товариства патофізіологів
(2005), міжвузівській конференції молодих вчених “Медицина третього
тисячоліття” (Харків, 2004), IV-му конгресі патофізіологів України з
міжнародною участю (Чернівці, 2004), науковій конференції “III-і читання
ім. В.В. Підвисоцького” (Одеса, 2004), III-му Російському конгресі з
патофізіології з міжнародною участю (Москва, 2004), науково-практичній
конференції з міжнародною участю, присвяченій 200-річчю з дня заснування
Харківського державного медичного університету (Харків, 2005),
Міжнародній конференції “Біологія і медицина в межах існування людини”
(Нідерланди, Дорн, 2005), III-й міжнародній конференції з фізики
високих енергій, ядерної фізики і прискорювачів (Харків, 2005),
міжвузівській конференції молодих вчених “Медицина третього тисячоліття”
(Харків, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 15 наукових праць, з
них 5 – статті в журналах за фахом, що входять до переліку ВАК України,
2 – статті в зарубіжних журналах, 8 – тези у матеріалах конгресів та
конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено
на 131 сторінці друкованого тексту. Робота має такі розділи: вступ,
огляд літератури, об’єкти і методи дослідження, 4 розділи власних
досліджень, аналіз та узагальнення результатів дослідження, висновки,
перелік використаних першоджерел літератури, який містить 190 назв: 46
робіт вітчизняних авторів та 144 – іноземних. Дисертаційна робота
ілюстрована 25 рисунками та 21 таблицею (загальний обсяг – 0 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Експериментальні дослідження виконані на
96 щурах-самцях лінії Wіstar масою 180 – 200г, розведених у віварії
Харківського державного медичного університету. Піддослідних тварин
утримували на звичайному харчовому раціоні з вільним доступом до води по
10 – 12 голів у стандартних металевих клітках. Для усунення впливу
сезонних і добових коливань на показники, що вивчались, основні
дослідження були проведені в осінньо-зимовий період, у ранкові години.
Дослідження здійснювалися відповідно до принципів Гельсінської
декларації, прийнятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної
асоціації (1964 – 2000 рр.), Конвенції Ради Європи про права людини та
біомедицину (1997), відповідних положень ВООЗ, Міжнародної ради медичних
наукових товариств, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.),
національних «Загальних етичних принципів досліджень на тваринах»
(Україна, 2001), які узгоджені з положеннями «Європейської конвенції про
захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та
інших наукових цілей» (Страсбург, 18.03.1986 р.). Усі болючі і стресові
процедури виконували під легким ефірним наркозом. Умертвіння тварин
здійснювали шляхом декапітації під ефірним наркозом. Як матеріал для
досліджень було використано тканини вогнища запалення, периферичну кров.

Моделлю запалення було карагіненове асептичне гранулематозне запалення,
яке викликали за принципом попереднього створення підшкірного
повітряного мішка. Для цього під шкіру спини вводили 8 мл стерильного
повітря і через 24 години – 4 мл 2% розчину л-карагінену (Sіgma, США) в
ізотонічному розчині хлориду натрію (Ghosh A.K., Hirasawa N., Niki H.,
2000). Розчин карагінену автоклавували при 1210С протягом 15 хвилин.

Для опромінення використовували джерело гамма-випромінення OB-6,
Німеччина (137Cs, 20 Ci) з потужністю дози 14,3 мкГр/год на відстані
1 м. Тваринами були отримані дози 0.1, 0.5 і 1.0 Гр протягом 4.8, 24 і
48 годин відповідно. Доза в 0.1 Гр лежить в області т.зв. малих доз
(менш 0.2 Гр або 1 трек на ядро), доза в 1.0 Гр є класичною
радіобіологічною дозою, доза в 0.5 Гр знаходиться в проміжній області.
Щури першої серії були опромінені до 3-ї доби запалення. Їхнє виведення
з експерименту здійснювали відразу після опромінення і на 7-у добу
запалення. Тварини другої серії були опромінені до 7-ї доби. Виведення
їх з експерименту проводили по закінченні опромінення і на 14-у добу
запалення. Контролем були тварини, у яких викликали запалення, але
опроміненню не піддавали.

Інтенсивність перекисного окислення ліпідів і стан антиоксидантної
системи вивчали за допомогою методу хемілюмінесценції. Хемілюмінесценцію
тканин запальної гранульоми та сироватки крові досліджували за допомогою
хемілюмінометра “Малыш” (ННЦ ХФТІ, Харків) з фотоелектронним множувачем
ФЭУ-140 (350 – 750 нм). Фільтрат тканини (50 мг гранульоми на 1 мл
ізотонічного розчину хлориду натрія) та сироватку крові вносили до
вимірювального термостатованого при 37оС бюксу хемілюмінометра. В бюкс
додавали 1 мл 10% розчину перекису водню. Вимірювали інтенсивність
максимального спалаху та залишкову інтенсивність хемілюмінесценції.
Інтенсивність максимального спалаху відбиває інтенсивність перекисного
окислення ліпідів, залишкова інтенсивність хемілюмінесценції визначає
антиоксидантний резерв.

Мікроядерну реакцію лімфоцитів периферичної крові вивчали у лімфоцитах
шляхом культивування суцільної крові (Fenech M., 2000). Для цього з
хвостової вени брали 0.25 мл крові, додавали до 1 мл суміші, яка
складалася з середовища RPMI-1640 та ембріональної телячої сироватки (у
співвідношенні 4:1) з додаванням гентаміцину і культивували у
присутності фітогемаглютиніну, концентрацію якого підбирали
експериментально. Після культивування при 380С протягом 44 годин
додавали цитохалазін В (кінцева концентрація 3мкг/мл). Після
культивування протягом ще 28 годин та наступного центрифугування
(1000 об/хв., 10 хвилин) з клітинного осаду робили мазки, які фіксували
метанолом і забарвлювали за Романовським–Гімзою. Визначали кількість
двоядерних лімфоцитів з мікроядрами на 1000 двоядерних лімфоцитів за
допомогою мікроскопа «Olympus» BX51 при збільшенні х1000.

Експресію білка р53 у клітинах вогнища запалення досліджували
імуногістохімічно з використанням первинних моноклональних антитіл миші
до білка p53 Mouse Anti-p53 PAb240 і лабораторної системи DakoCytamotion
EnVision + Dual Link System-HRP DAB+ (Dako, США) (Brambilla E., Gazzeri
S., Moro D., 1993). Гістологічні зрізи проводили через ксилол, спирти
низхідних концентрацій (абсолютний спирт, 96% спирт, 70% спирт),
дистильовану воду, розчин для демаскування антигену (DakoCytamotion
Target Retrieval Solution, 30 хв. при 95 – 990С), після чого на
препарати послідовно наносили розчин для інактивації ендогенної
пероксидази (Dual Endogenous Enzyme Block, 10 хв. при кімнатній
температурі), первинні антитіла в розведенні 1:100 з наступною
інкубацією у вологій камері протягом 30 хв. при кімнатній температурі,
вторинні антитіла, мічені пероксидазою, з наступною інкубацією у вологій
камері протягом 30 хв при кімнатній температурі, розчин діамінобензидину
для візуалізації пероксидази (Substrate-chromogen + DAB), потім
препарати забарвлювали гематоксиліном Майєра і закріплювали (Permanent
Mounting Medium). Після кожного етапу препарати двічі промивали у
фосфатному буфері протягом 5 хв. Мікроскопічне вивчення препаратів
проводили з використанням мікроскопа «Olympus» BX51 при збільшенні х400.
Експресію білка p53 визначали за характерним оранжево-коричневим
забарвленням ядер клітин. Експресію білка p53 визначали окремо в
макрофагах, лімфоцитах і фібробластах. Показником був p53-індекс для
кожного типу клітин:

Клітинний склад вогнища запалення визначали на парафінових зрізах
товщиною 5-6 мкм за допомогою оглядового забарвлення
гематоксиліном-еозином та за Ван Гізоном. Підраховували кількість
макрофагів, лімфоцитів, незрілих та зрілих фібробластів у десяти полях
зору за допомогою світлового мікроскопу «Olympus» BX51 при збільшенні
х400. Визначали середню кількість кожного типу клітин на одне поле зору
(Меркулов Г.А., 1961).

Метод статистичного оброблення результатів. Статистичне оброблення
результатів дослідження проводили з використанням t – критерію Стьюдента
за допомогою комп’ютерної програми SPSS 10.0 на ПЕОМ «Pentіum-4».

Результати дослідження та їхній аналіз. У тварин, яких опромінювали до
3-ї доби запалення і виводили з експерименту відразу після
опромінювання, зменшується інтенсивність максимального спалаху і
залишкової інтенсивності хемілюмінесценції тканини запальної гранульоми
при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр. У тварин, яких опромінювали до 3-ї доби
запалення і виведення з експерименту проводили на 7-у добу запалення,
знижується залишкова інтенсивность хемілюмінесценції тканини запальної
гранульоми при дозі 1.0  Гр, а також підвищується інтенсивність
максимального спалаху хемілюмінесценції сироватки крові при дозах 0.5 Гр
і 1.0 Гр і залишкова інтенсивність хемілюмінесценції сироватки крові при
дозі 1.0 Гр.

Аналізуючи отримані дані, можна відзначити, що радіаційна відповідь
визначається, в основному, терміном запалення, в який здійснюється
опромінювання. Саме на 3-ю добу хронічного запалення спостерігається
максимум “оксидантного вибуху”, пов’язаний з піком макрофагальної
реакції у вогнищі. Імовірно, для запобігання пошкоджуючої дії вільних
форм кисню на геном клітин вогнища запалення організм активує
антиоксидантну систему саме до цього терміну запалення. Можна
припустити, що антиоксидантний резерв завжди перевищує активність
вільнорадикального окислення у вогнищі запалення, оскільки філогенетично
адаптивні реакції завжди здійснюються з більшим запасом. Іонізуюче
випромінювання привносить певну кількість вільних радикалів у вогнище
запалення, активуються додаткові антиоксидантні резерви, і, як
результат, загальна активність вільнорадикального окислення зменшується
з поглиненою дозою.

При аналізі дозової залежності інтенсивності хемілюмінесценції тканини
запальної гранульоми у тварин, виведення яких з експерименту здійснювали
через 4 доби після опромінювання (відстрочений ефект), можна відзначити,
що, на відміну від негайної радіаційної відповіді, інтенсивність
хемілюмінесценції в цьому випадку зовсім не залежить від дози
опромінювання, тобто антиоксидантна система повністю нівелює дію
випромінювання у вогнищі. При аналізі ж показників хемілюмінесценції
сироватки крові тварин, опромінених до 3-ї доби запалення, видно, що
дозова залежність інтенсивності максимального спалаху хемілюмінесценції
відсутня відразу після опромінювання і має зростаючий лінійний характер
через 4 доби після опромінювання. У цієї ж групи тварин спостерігається
збільшення залишкової інтенсивності хемілюмінесценції сироватки крові
при дозі 1.0 Гр; тобто протирадіаційні антиоксидантні властивості
виявляються як у цілому організмі, так і безпосередньо у вогнищі
запалення, де вони є найбільш вираженими.

Дозові залежності хемілюмінесценції тканини гранульоми у тварин,
опромінених до 7-ї доби запалення, мають складний характер. У тварин
обох груп найбільший ефект спостерігається при опромінюванні в дозі
0.1 Гр. Відомо, що на 7-у добу запалення макрофагальна реакція разом з
“оксидантним вибухом” помітно вщухає, а фібробластична реакція зростає.
Імовірно, саме тому доза 0.1 Гр стає ефективною. У той же час більші
дози радіації є достатніми для того, щоб самостійно активувати
антиоксидантну систему, тому їх ефект менш виражений, ніж дози 0.1 Гр.
Отримані дані про дозову залежність хемілюмінесценції тканини запальної
гранульоми при опромінюванні до 7-ї доби запалення співпадають з такими
при вивченні хемілюмінесценції сироватки крові.

При вивченні інтенсивності пошкодження ДНК встановлено, що у тварин,
опромінювання яких проводили до 3-ї доби запалення, інтенсивність
утворення мікроядер у лімфоцитах периферичної крові зростає з дозою
опромінювання, достовірно – при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр. При цьому, у
тварин, яких виводили з експерименту на 7-у добу запалення, кількість
лімфоцитів з мікроядрами більша, ніж у тварин, виведення з експерименту
яких проводили відразу після опромінювання, причому, різниця цього
показника збільшується з дозою опромінювання. Це можна пояснити тим, що
навіть після опромінювання хімічні сполуки радіаційної дії, такі, як
продукти перекисного окислення ліпідів, а також медіатори запалення,
продовжують ушкоджувати ДНК. Відомо, що в цей термін запалення
накопичується найбільша кількість макрофагів, основних продуцентів
вільних форм кисню при хронічному запаленні. Ці медіатори можуть
надходити у кров як з вогнища запалення, так і з лейкоцитів крові,
оскільки активація останніх починається ще в судинному руслі.

Отримані дані певною мірою підтверджуються вищенаведеними результатами,
що стосуються інтенсивності хемілюмінесценції сироватки крові. Світіння
сироватки крові на 7-у добу запалення (при опромінюванні тварин до 3-ї
доби) більш виражене, ніж відразу після опромінювання, і також має місце
лінійний дозозалежний ефект. При цьому достовірної різниці порівняно з
контролем при дозі 0.1 Гр також немає. Як вказувалося раніше, на 3-ю
добу спостерігається максимальна інфільтрація вогнища запалення
макрофагами, активація яких супроводжується “оксидантним вибухом”. Тобто
опромінювання впливає на тканини, в яких антиоксидантна система вже
активована запаленням. Можна припустити, що саме тому в цей термін
запалення інтенсивне утворення мікроядер спостерігається лише при
більших дозах (0.5 Гр і 1.0 Гр), коли радіаційна дія перевищує захисні
можливості антиоксидантної системи.

У тварин, опромінювання яких проводили до 7-ї доби запалення,
виявляється складний характер кривої дозової залежності. При цьому у
тварин, виведення яких з експерименту проводили відразу після
опромінювання, інтенсивність утворення мікроядер в лімфоцитах
периферичної крові найбільш зростає при опромінюванні в дозі 0.1 Гр, що
не спостерігалось при опромінюванні в раніший термін запалення (до 3-ї
доби). У тварин, виведення яких з експерименту проводили на 14-у добу
запалення, інтенсивність утворення мікроядер максимальна при дозах
0.1 Гр і 1.0 Гр, що вказує на бімодальний характер дозової залежності
для тварин цієї групи.

На 7-у добу, як відомо, макрофагальна інфільтрація помітно вщухає і
спостерігається максимальна фібробластична реакція. При цьому
антиоксидантна система значно менш активована, і тому доза 0.1 Гр може
спричинити значне пошкодження геному. Більш того, при дозі 0.1 Гр
мікроядер утворюється більше, ніж при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр. Напевно, як
припускалося раніше, доза 0.1 Гр є малою для того, щоб самостійно
активувати антиоксидантну систему, але достатньою для пошкодження ДНК
(при цій дозі первинний трек в середньому спостерігається в ядрі кожної
другої клітини в організмі). Ці результати підтверджуються
вищенаведеними даними про хемілюмінесценцію при опромінюванні до 7-ї
доби запалення. Доза 0.1 Гр підвищує інтенсивність максимального спалаху
хемілюмінесценції сироватки крові і ймовірність пошкодження ДНК. Проте,
на відміну від дозової залежності кількості клітин з мікроядрами, яка
була майже однаковою у тварин обох груп, інтенсивність максимального
спалаху хемілюмінесценції на 14-у добу запалення (через 7 діб після
опромінювання) була не вищою, а навпаки, нижчою в порівнянні з
контролем. Це можна пояснити тим, що інтенсивність хемілюмінесценції
визначається за вмістом різних хімічних сполук в сироватці крові, який
встигає значно зменшитися за 7 діб, у той час як значні пошкодження ДНК
в лімфоцитах накопичуються і при проведенні мікроядерного тесту на 14-у
добу запалення (через 7 діб після опромінювання) кількість клітин з
мікроядрами буде, принаймні, не меншою, ніж у тварин, яких виводили з
експерименту негайно після опромінювання.

Таким чином, найбільше пошкодження ДНК, за результатами мікроядерного
тесту, відбувається при опромінюванні до 7-ї доби запалення, при цьому
доза 0.1  Гр є найбільш ефективною. При опромінюванні до 3-ї доби
запалення радіаційний ефект значно менший і відсутній при дозі 0.1 Гр,
завдяки, можливо, попередній активації антиоксидантної системи
запаленням.

O

Oe

???

6

8

O

Oe

< >

f

???

????Oe

th

< r < b ¤ O ????? ????? ????? ?? 3ється лише при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр у всіх типах клітин по відношенню до контролю. Слід зазначити, що, як в контролі, так і при дозі 0.1 Гр, експресія білка р53 у фібробластах повністю відсутня (це явище може пояснюватися низькою проліферативною активністю фібробластів на 3-ю добу запалення), тоді як при дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр експресія білка р53 підвищується з дозою опромінювання. При запаленні без опромінювання (у контролі) експресія білка р53 спостерігається в макрофагах і лімфоцитах на 3-ю і 7-у добу. Напевно, запалення може самостійно призводити до активації експресії білка р53 завдяки двом механізмам: 1)  як відповідь на пошкодження ДНК медіаторами запалення (наприклад, активними формами кисню); 2)  як ланка апоптозу, викликаного завершенням життєвого циклу клітин вогнища запалення. Перший механізм, ймовірно, визначає експресію білка р53 в контролі, причиною якої може бути “оксидантний вибух” в макрофагах. Прояв другого механізму, можливо, має місце для макрофагів і лімфоцитів у терміни запалення, відповідні деякому стиханню реакції цих типів клітин (7-а доба запалення). При опромінюванні в дозах 0.5 Гр і 1.0 Гр експресія білка р53 значно підвищується у цих клітинах на 3-ю добу запалення для тварин обох груп. Що стосується фібробластів, то на 7-у добу запалення, коли їх реакція досягає максимуму, експресія білка р53 спостерігається як у контролі, так і при всіх дозах і зростає з дозою опромінювання. Слід зазначити, що посилення експресії білка р53 при дозі 0.1 Гр у всіх типах клітин у тварин обох експериментальних груп, опромінених до 3-ї доби запалення, є статистично недостовірним. У тварин, опромінених до піку фібробластичної реакції (7-а доба запалення), експресія білка р53 виявляється у всіх типах клітин вогнища хронічного запалення і зростає з дозою опромінювання. Як і у тварин попередніх експериментальних груп, опромінювання в дозі 0.1 Гр не призводить до достовірного підвищення експресії білка р53 у всіх типах клітин. У той же час при більших дозах (0.5 Гр і 1.0 Гр) виявляється позитивна, практично лінійна, дозова залежність. Як і в попередньому випадку, білок р53 найінтенсивніше синтезується в лімфоцитах. При вивченні особливостей клітинного складу вогнища хронічного запалення залежно від поглиненої дози іонізуючого випромінювання встановлено, що опромінювання в дозі 0.1 Гр викликає збільшення вмісту фібробластів і макрофагів у вогнищі хронічного запалення у тварин, опромінених до 3-ї доби і виведених з експерименту на 7-у добу запалення. Аналогічний, однак, дещо менший вплив спричинює опромінювання в дозі 1.0 Гр на кількість макрофагів і незрілих фібробластів, що вказує на бімодальний характер дозової залежності цих показників для вказаної експериментальної групи. Зміна вмісту фібробластів може відбуватися лише за рахунок порушення проліферації у вогнищі запалення. Як відомо, цикл поділу фібробластів складає приблизно 40 годин (Франкфурт О.С., 1975), і, таким чином, навіть у випадках наявності впливу опромінювання на проліферативну активність, зміни у кількості фібробластів не встигнуть відбутися, якщо виведення тварин з експерименту відбувається безпосередньо після опромінювання. Більше того, 3-я доба не є піком проліферативної активності фібробластів. Ефект же, який виявляється при опромінюванні в дозі 1.0 Гр, можна пояснити тим, що для досягнення цієї дози тварин опромінювали 48 годин, а цей час порівняний з періодом поділу фібробластів. Таким чином, дози 0.1 Гр і 1.0 Гр, отримані до 3-ї доби запалення, стимулюють фібробластичну проліферацію. Вміст зрілих фібробластів лише частково підтверджує картину, яка спостерігається для незрілих фібробластів. Збільшення кількості зрілих фібробластів визначається лише при дозі 0.1 Гр, яка, напевно, стимулює не тільки проліферацію, але і дозрівання фібробластів. Що стосується макрофагів, то, як відомо, зміна їх кількості у вогнищі запалення може відбуватися як за рахунок зміни їх проліферації, так і за рахунок еміграції. Еміграція є більш динамічним процесом порівняно з проліферацією. Той факт, що безпосередньо після опромінювання зміни у кількості макрофагів залежно від дози не спостерігалося, свідчить, що зміна кількості макрофагів до 7-ї доби відбувається завдяки стимуляції їх проліферативної активності. Крім того, опромінювання в дозі 0.1 Гр у тварин, опромінених до 7-ї доби і виведених з експерименту на 14-у добу запалення, також веде до збільшення кількості незрілих і зрілих фібробластів у вогнищі запалення. Вміст же лімфоцитів, навпаки, зменшується при опромінюванні, причому, якщо у тварин, опромінених до 3-ї доби і виведених з експерименту на 7-у добу запалення, цей показник зменшується із зростанням дози опромінювання, то у тварин, опромінених до 3-ї доби запалення і виведених з експерименту безпосередньо після опромінювання, найбільше зниження кількості лімфоцитів у вогнищі спостерігається при дозі 0.1 Гр. Зміна вмісту лімфоцитів може відбуватися лише за рахунок зміни інтенсивності їх еміграції. Отримані результати свідчать про ослаблення еміграції лімфоцитів до вогнища запалення із зростанням дози опромінювання. Виходячи з вищесказаного, можна наступним чином уявити клітинні реакції вогнища хронічного запалення і їх механізми при дії г-випромінювання з низькою потужністю дози. Як показано на рисунку, хронічне запалення і г-випромінювання в дозі 0.1 Гр підвищують активність процесів вільнорадикального перекисного окислення і знижують антиоксидантний резерв. Вільні радикали, у свою чергу, ведуть до пошкодження ДНК клітин вогнища запалення. Крім того, г-випромінювання і медіатори запалення здатні безпосередньо пошкоджувати ДНК. У той же час незначна активність системи регуляції стабільності геному білка р53 при дозі 0.1 Гр не елімінує клітини з пошкодженою структурою ДНК, що призводить до накопичення клітин з потенційними мутаціями. Паралельно, г-випромінювання у малих дозах веде до посилення проліферації макрофагів і фібробластів при запаленні, роблячи їх більш вразливими відносно мутагенезу і сприяючи закріпленню мутацій, що вже виникли. Крім того, зниження еміграції лімфоцитів до вогнища призводить до зниження імунологічного нагляду за потенційно злоякісними клітинами. Рис.  Клітинні реакції вогнища хронічного запалення та їхні механізми при дії низькоінтенсивного г-випромінювання. ВИСНОВКИ У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення актуальної наукової проблеми, що полягає в з'ясуванні клітинних реакцій вогнища хронічного запалення під впливом низькоінтенсивного г-випромінювання. Отримано дані про клітинні реакції й дози опромінення, при яких має місце найбільший ризик карциногенезу при хронічному запаленні. Низькоінтенсивне г-випромінювання, згідно з отриманими параметрами хемілюмінесценції, призводить до посилення процесів вільнорадикального перекисного окислення при хронічному запаленні, причому при опромінюванні до піку макрофагальної реакції (3-я доба запалення) має місце лінійний характер дозової залежності хемілюмінесценції, а при опромінюванні до піку фібробластичної реакції (7-а доба запалення) найбільш ефективною виявляється доза 0.1 Гр, що належить до діапазону малих доз. Антиоксидантний резерв організму, за даними залишкової інтенсивності хемілюмінесценції, зростає на 3-ю добу запалення при всіх дозах, тоді як на 7-у добу він незначний і зменшується з ростом дози опромінювання. Інтенсивність пошкодження ДНК, за даними мікроядерного тесту, при дії низькоінтенсивного г-випромінювання найбільш виражена при опромінюванні до 7-ї доби запалення, причому в цьому випадку доза 0.1 Гр ефективніша, ніж дози 0.5 Гр і 1.0 Гр; при опромінюванні ж до 3-ї доби інтенсивність пошкодження ДНК пропорційна дозі опромінювання. Активність системи регуляції стабільності геному білка р53, за даними експресії цього білка в клітинах запальної гранульоми, зростає з дозою при опромінюванні як до 3-ї, так і до 7-ї доби запалення; при цьому збільшення експресії білка р53 у всіх типах клітин вогнища при опромінюванні в дозі 0.1 Гр є незначним, що свідчить про відсутність геномрегулювальної і онкосупресорної активності білка р53 при дії низькоінтенсивного г-випромінювання в малих дозах. Низькоінтенсивне г-випромінювання помітно впливає на клітинний склад вогнища хронічного запалення. Дози 0.5 Гр і 1.0 Гр спричинюють зниження вмісту макрофагів, лімфоцитів і фібробластів, тоді як доза 0.1 Гр викликає посилення макрофагальної і фібробластичної реакцій при опромінюванні в максимуми проліферації цих клітин. Посилення процесів вільнорадикального окислення у вогнищі запалення на тлі зниженої активності антиоксидантної системи і системи регуляції стабільності геному білка р53 при дії низькоінтенсивного г-випромінювання в малих дозах (0.1 Гр) до 7-ї доби запалення, а також стимуляція проліферації фібробластів і макрофагів у вогнищі з можливим накопиченням помилок в структурі ДНК при ослабленому імунологічному нагляді з боку лімфоцитів можуть вказувати на значну вірогідність утворення мутацій в клітинах запальної гранульоми і посилення онкогенного потенціалу вогнища хронічного запалення. При опромінюванні в пік макрофагальної реакції виявляються антиоксидантні властивості вогнища запалення, які нівелюють ефекти г-випромінювання завдяки наявності значних антиоксидантних резервів, що супроводжують “оксидантний вибух” макрофагів. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Клименко М.О., Онищенко М.І. Вплив низькоінтенсивного гамма-випромінення на хемілюмінесценцію сироватки крові щурів при хронічному запаленні // Укр. радіол. журн. – 2004. – T.12, №1. – C. 45–48. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Клименко М.О., Онищенко М.І. Вплив низькоінтенсивного г-випромінювання на клітинний склад вогнища хронічного запалення // Фізіол. журн. – 2004. – Т.50, №6. – C. 88–94. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Klimenko N.A., Onyshchenko M.I. p-53 Expression in Cells of Chronic Inflammatory Focus at Total Low Dose-rate г-irradiation // Укр. радіол. журн. – 2005. – Т.13, №2. – C. 184–187. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Онищенко М.І. Вплив гамма-випромінювання з малою потужністю дози на хемілюмінесценцію тканини запальної гранульоми // Експерим. і клін. медицина – 2005. – №3. – C. 118–121. Клименко М.О., Онищенко М.І. Мікроядерна реакція лімфоцитів периферичної крові щурів під впливом низькоінтенсивного гамма-випромінення при хронічному запаленні // Доп. НАН України – 2006. – №1. – С. 185–188. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Клименко Н.А., Онищенко Н.И. Фибробластическая реакция очага хронического воспаления при воздействии низкоинтенсивного г-излучения // Сиб. онкол. журн. – 2005. – Т.13, №1. – C. 53–57. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Klimenko N., Onyshchenko M., Dikij N., Medvedeva E. The effect of low dose-rate г-radiation on the chemiluminescence of blood serum at chronic inflammation in rats // Int. Congr. Series: Elsevier B.V. – 2005. – Vol. 1276 – P. 274–275. (Здобувачеві належать 50% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення). Клименко М.О., Ліпшиць Р.У., Татарко С.В., Шевченко О.М., Павлова О.О., Онищенко М.І., Козирєва Г.Ф., Шутова Н.А., Литвиненко О.Ю. Клітинні і гуморальні механізми запалення та його комбінації з опроміненням / IV Нац. конгр. патофізіологів України з міжнарод. участю (Чернівці, 26 – 28 травня, 2004 року) // Клін. та експерим. патологія. – 2004. – Т.3, №2 – Ч. 1. – C. 188–189. (Здобувачеві належать дані про вплив г-випромінювання на клітинні реакції при хронічному запаленні). Клименко М.О., Ліпшиць Р.У., Татарко С.В., Шевченко О.М., Павлова О.О., Онищенко М.І., Козирєва Г.Ф., Шутова Н.А, Литвиненко О.Ю. Місцеві і загальні механізми запалення і його поєднання з опроміненням // IІІ читання ім. В.В. Підвисоцького: Тез. доп. наук. конф. (Одеса, 27 – 29 травня 2004 року). – Одеса: ОДМУ, 2004. – C. 45–46. (Здобувачеві належать дані про вплив г-випромінювання на клітинні реакції при хронічному запаленні). Клименко Н.А., Липшиц Р.У., Татарко С.В., Шевченко А.Н., Павлова Е.А., Онищенко Н.И., Козырева Г.Ф., Шутова Н.А., Литвиненко Е.Ю. Некоторые новые данные о механизмах воспаления и его комбинации с облучением // III Рос. конгр. по патофизиологии с международ. участием. Дизрегуляционная патология органов и систем (экспериментальная и клиническая патофизиология): Тез. докл. (Москва, 19 – 12 ноября 2004 г.). – М., 2004. – C. 187. (Здобувачеві належать дані про вплив г-випромінювання на клітинні реакції при хронічному запаленні). Онищенко Н.И. Состояние перекисного окисления липидов при хроническом воспалении на фоне действия низкоинтенсивного г-излучения // Матер. міжвуз. конф. молодих вчених “Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2004). – Харків: ХДМУ, 2004. – С. 31. Клименко М.О., Ліпшиць Р.У., Єщенко В.Ю., Татарко С.В., Шевченко О.М., Павлова О.О., Кратінова М.А., Онищенко М.І., Козирєва Г.Ф., Шутова Н.А., Литвиненко О.Ю., Золотухін В.В., Бєда О.С. Досягнення і перспективи досліджень Харківської школи патофізіологів // Матер. наук.-практ. конф. з міжнарод. участю, присвяченої 200-річчю з дня заснування Харківського державного медичного університету (Харків, 17 – 18 січня 2005 року). – 2005. – С. 285–286. (Здобувачеві належать дані про вплив г-випромінювання на клітинні реакції при хронічному запаленні). Клименко Н.А., Онищенко Н.И. Образование микроядер в лимфоцитах периферической крови крыс при действии г-излучения с малой мощностью дозы на фоне хронического воспаления // Тез. докл. ІІІ конф. по физике высоких энергий, ядерной физике и ускорителям. 28 февраля – 4 марта 2005г. – Харьков, 2005. – С. 39 (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Klimenko N.A., Onyshchenko M.I. Micronucleus reaction of peripheral lymphocytes in rats under low dose-rate gamma-irradiation at chronic inflammation // Biomedicine within the limits of human existence. Biomedical technology and practice reconsidered: Int. Conf. (Doorn, Netherlands, 8 – 13 April 2005). – 2005. – P. 63. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим керівником). Онищенко Н.И. Экспрессия белка р53 в клетках очага хронического воспаления при действии низкоинтенсивного г-излучения // Матер. міжвуз. конф. молодих вчених “Медицина третього тисячоліття” (Харьков, 2006). – Харків: ХДМУ, 2006. – С. 31. АНОТАЦІЯ Онищенко М.І. Клітинні реакції вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного г-випромінювання. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.03.04 – патологічна фізіологія. – Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2006. Дисертація присвячена вивченню клітинних реакцій вогнища хронічного запалення при дії низькоінтенсивного г-випромінювання. У роботі використані патофізіологічні, гістологічні, імуногістохімічні, фізико-хімічні, культуральні, цитологічні, статистичні методи дослідження. У результаті проведеного дослідження встановлено, що низькоінтенсивне г-випромінювання викликає посилення процесів вільнорадикального перекисного окислення, причому при опромінюванні до 3-ї доби запалення має місце лінійний характер дозової залежності, а при опромінюванні до 7-ї доби найбільш ефективною є доза 0.1 Гр. Антиоксидантний резерв організму достатньо виражений на 3-ю добу запалення, тоді як на 7-у добу він незначний і зменшується із дозою опромінювання. Інтенсивність пошкодження ДНК найбільша при опромінюванні до 7-ї доби запалення, причому доза 0.1 Гр є найбільш ефективною; при опромінюванні до 3-ї доби інтенсивність пошкодження ДНК пропорційна дозі опромінювання. У той же час, активність системи регуляції стабільності геному білка р53 зростає з дозою при опромінюванні як до 3-ї, так і до 7-ї доби запалення; при цьому збільшення експресії білка р53 у всіх типах кліток вогнища є незначним при дозі 0.1 Гр. Дози 0.5 Гр і 1.0 Гр викликають зниження вмісту макрофагів, лімфоцитів і фібробластів, тоді як доза 0.1 Гр призводить до посилення макрофагальної і фібробластичної реакцій при опромінюванні в максимуми проліферації цих клітин. Посилення процесів вільнорадикального окислення у вогнищі запалення на тлі зниженої активності антиоксидантної системи і системи регуляції стабільності геному білка р53 при дії низькоінтенсивного г-випромінювання в малих дозах (0.1 Гр) до 7-ї доби запалення, а також стимуляція проліферації фібробластів і макрофагів у вогнищі з можливим накопиченням помилок у структурі ДНК при ослабленому імунологічному нагляді з боку лімфоцитів можуть указувати на посилення онкогенного потенціалу вогнища хронічного запалення. При цьому на 3-ю добу виявляються антиоксидантні властивості вогнища запалення, що нівелюють ефекти г-випромінювання завдяки наявності значних антиоксидантних резервів, які супроводжують “оксидантний вибух” макрофагів. Ключові слова: хронічне запалення, низькоінтенсивне г-випромінювання, клітинні реакції, хемілюмінесценція, білок p53. АННОТАЦИЯ Онищенко Н.И. Клеточные реакции очага хронического воспаления при действии низкоинтенсивного г-излучения. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 – патологическая физиология. – Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Харьков, 2006. Диссертация посвящена изучению клеточных реакций очага хронического воспаления при действии низкоинтенсивного г-излучения в разных дозах. В работе использованы патофизиологические, гистологические, иммуногистохимические, физико-химические, культуральные, цитологические, статистические методы исследования. В результате проведенного исследования установлено, что низкоинтенсивное г-излучение, согласно полученным параметрам хемилюминесценции, приводит к усилению процессов свободнорадикального перекисного окисления, причем при облучении к пику макрофагальной реакции (3-и сутки воспаления) имеет место линейный характер дозовой зависимости хемилюминесценции, а при облучении к пику фибробластической реакции (7-е сутки воспаления) наиболее эффективной оказывается доза 0.1 Гр, относящаяся к диапазону малых доз. При этом антиоксидантный резерв организма, по данным остаточной интенсивности хемилюминесценции, является достаточно выраженным на 3-и сутки воспаления при всех дозах облучения, в то время как на 7-е сутки он незначителен и уменьшается с ростом дозы облучения. Интенсивность повреждения ДНК, по данным микроядерного теста, при действии низкоинтенсивного г-излучения наиболее выражена при облучении к 7-м суткам воспаления, причем в этом случае доза 0.1 Гр оказывается более эффективной, чем дозы 0.5 Гр и 1.0 Гр; при облучении же к 3-м суткам интенсивность повреждения ДНК пропорциональна дозе облучения. В то же время, активность системы регуляции стабильности генома белка р53, по данным экспрессии этого белка в клетках ткани воспалительной гранулемы, возрастает с дозой при облучении как к 3-м, так и к 7-м суткам воспаления; при этом увеличение экспрессии белка р53 во всех типах клеток очага при облучении в дозе 0.1 Гр является незначительным, что свидетельствует об отсутствии геном-регулирующей и онкосуппрессорной активности белка р53 при действии низкоинтенсивного г-излучения в малых дозах. Низкоинтенсивное г-излучение заметно влияет на клеточный состав очага хронического воспаления. Дозы 0.5 Гр и 1.0 Гр вызывают снижение содержания макрофагов, лимфоцитов и фибробластов, в то время как доза 0.1 Гр ведет к усилению макрофагальной и фибробластической реакций при облучении в максимумы пролиферации этих клеток. Усиление процессов свободнорадикального окисления в очаге воспаления на фоне пониженной активности антиоксидантной системы и системы регуляции стабильности генома белка р53 при действии низкоинтенсивного г-излучения в малых дозах (0.1 Гр) к 7-м суткам воспаления, а также стимуляция пролиферации фибробластов и макрофагов в очаге с возможным накоплением ошибок в структуре ДНК при ослабленном иммунологическом надзоре со стороны лимфоцитов могут указывать на большую вероятность образования мутаций в клетках воспалительной гранулемы и усиление онкогенного потенциала очага хронического воспаления. Кроме этого, при облучении в пик макрофагальной реакции обнаруживаются антиоксидантные свойства очага воспаления, нивелирующие эффекты г-излучения благодаря наличию значительных антиоксидантных резервов, сопровождающих “оксидантный взрыв” макрофагов. Ключевые слова: хроническое воспаление, низкоинтенсивное г-излучение, клеточные реакции, хемилюминесценция, белок p53. ABSTRACT Onyshchenko M.I. Cellular reactions of chronic inflammatory focus at action of low dose-rate г-radiation. – A manuscript. Dissertation for the candidate of medical science degree in specialty 14.03.04 – Pathologic Physiology. – Kharkiv State Medical University, Kharkiv. – 2006. The dissertation covers cellular reactions of chronic inflammatory focus at action of low dose-rate г-radiation in different doses. Physicochemical, histological, immunohistochemical, cultural, cytological and statistical methods were used. The study allowed to establish that low dose-rate г-radiation results in intensifying of free radical oxidation, at that at irradiation by 3rd day of inflammation linear character of dose dependence takes place, while at irradiation by 7th day the dose 0.1 Gy is the most effective. Antioxidative reserve is sufficient on 3rd day of inflammation at all doses, while on 7th day it is weak and decreases with dose increase. DNA damage is highest at irradiation by 7th day of inflammation, and the dose 0.1 Gy appears to be the most effective; at irradiation by 3rd day DNA damage is proportional to exposure dose. At the same time, the activity of р53 system of genome stability regulation increases with dose at irradiation both by 3rd and 7th days of inflammation with minimal value at 0.1 Gy. Irradiation with doses 0.5 Gy and 1.0 Gy leads to decrease of the content of macrophages, lymphocytes and fibroblasts in the inflammatory focus, while the dose 0.1 Gy results in intensifying of macrophage and fibroblast reactions. Intensifying of free radical oxidation in the inflammatory focus against the background of depressed antioxidative system and р53 system of genome stability regulation at action of low dose-rate rate г-radiation in small doses (0.1 Gy) by 7th day of inflammation, and also the stimulation of fibroblasts and macrophage proliferation with possible accumulation of errors in DNA structure at impaired immunological surveillance can point out a high probability of mutation formation in the inflammatory cells and increase of oncogenous potential of chronic inflammatory focus. At that, antioxidative and radioprotective reserves, accompanying "oxidative explosion" in macrophages, are revealed in the inflammatory focus at irradiation by 3rd day of inflammation. Key words: chronic inflammation, low dose-rate г-radiation, cellular reactions, chemiluminescence, protein p53. Підписано до друку 18.04.06. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк ризографія. Умовних друк. арк. 0,9. Тир. 100 прим. Зам. № 057-06. Надруковано СПД ФО Бровін О.В. 61022, м. Харків, майдан Свободи, 7 Т. (057) 758-01-08. PAGE 1 Посилення проліферації Хронічне запалення Посилення процесів вільнорадикального окислення, зниження антиоксидантного резерву Пошкодження ДНК Неспрацьовування систем регуляції стабільності геному Зниження імунологічного нагляду Виникнення мутації Посилення онкогенного потенціалу вогнища хронічного запалення Низькоінтенсивне (-випромінювання в малих дозах

Похожие записи