.

Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоєних ними протиправних діянь (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3157
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

СЕМЕНКОВА ІРИНА ІГОРІВНА

УДК 616.89 : 340.63

Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і
особливості скоєних ними протиправних діянь

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2008Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і
судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий керівник

доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Первомайський Віталій Борисович,

Український

науково-дослідний інститут соціальної і судової

психіатрії та наркології МОЗ України, відділ судово-психіатричної
експертизи, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Сиропятов Олег Геннадійович,

Українська військово-медична академія МО України, кафедра військової
терапії, професор кафедри з курсів психіатрії та психотерапії

доктор медичних наук, професор

Мішиєв В’ячеслав Данилович,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ
України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії,

професор кафедри

Захист відбудеться “_21_” лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському
науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий “_18_” __січня__ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук
Н.О. Дзеружинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Введення в 2001 р. до нового кримінального
законодавства України норми про обмежену осудність (ст. 20
Кримінального Кодексу України) стало одним з основних досягнень
вітчизняної законотворчості, яке спонукає судову психіатрію до
грунтовної розробки цієї проблеми в тому числі і з метою удосконалення
нормативно-правової регламентації судово-експертної діяльності
(С.I.Табачніков, 2003). Маючи більш ніж вікову історію, еволюція поняття
обмеженої осудності протягом різних етапів його становлення,
розпочинаючи з дореформеного періоду ХІХ століття (1800 – 1860 рр.),
характеризується альтернативною зміною провідних наукових уявлень і
положень теорії обмеженої осудності. Протиріччя в тлумаченні даного
поняття багато в чому були пов’язані з авторитетною думкою видатних
психіатрів і юристів минулого (В.Х. Кандинский, 1890; В.П. Сербский,
1895; М.С. Таганцев, 1883; С.В. Познышев, 1912; та ін.), які
заперечували концепцію обмеженої осудності, що протягом тривалого часу
визначало негативне ставлення більшості вчених і спеціалістів-практиків
до цього правового інституту. Відповідно до цього пануюча в судовій
психіатрії дихотомічна парадигма визначення осудності – неосудності не
сприймала необхідність і заперечувала можливість пошуку кількісних
характеристик якісно визначених явищ (В.Б.Первомайський, 1993).

Введення інституту обмеженої осудності, фактично співпавши з освоєнням
наукою ідей доказової медицини, актуалізувало принципово нову для
судової психіатрії проблему – пошук об’єктивних критеріїв оцінки
здатності осудної особи усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними й
ступеня їх порушення в період скоєння протиправних дій. Мова йде про
психічні розлади межового рівня, що обмежують розуміння, усвідомлення й
вільну регуляцію особою власної кримінальної поведінки (С.В.
Полубинская, 1987; С.В. Бородин, 1990; А.З. Агаларзаде, 1990, 1998; В.Б.
Первомайський, 1993, 1994; С.Н. Шишков, 1994; Ф.В. Кондратьев, 1996;
И.А.Кудрявцев, 1996; В.А. Гурьева, 1996; Б.В. Шостакович, 1996, 2000;
В.І. Мельник, 1997, 1998; А.В.Хрящев, 2002, 2003).

Увага законодавця до цієї патології була зумовлена високим рівнем
злочинності осіб із психічними аномаліями, визнаних осудними (С.В.
Полубинская, 1987; Р.И. Михеев, 1989; Ю.М. Антонян, В.В. Гульдан, 1991;
А.З. Агаларзаде, 1994; Б.В.Шостакович, В.В. Горинов, 1996; Н.Г. Іванов,
1998; В.Г. Павлов, 2000; та ін.), що підкреслює необхідність і
важливість диференційованого ставлення правосуддя до психічних розладів
у осіб, які підлягають кримінальній відповідальності.

Із часу вступу в дію нового Кримінального Кодексу України (2001),
зокрема ст. 20, яка регламентує кримінальну відповідальність осіб із
психічними розладами, що не виключають осудності, істотно розширився
спектр завдань, які стоять перед судово-психіатричною експертизою.
Вирішення питань, пов’язаних із визначенням обмеженої здатності суб’єкта
злочину усвідомлювати значення своїх протиправних дій або керувати ними,
сприяло розвитку нового етапу теорії й практики комплексних психолого-,
сексолого- й нарколого-психіатричних експертиз. На думку провідних
судових психіатрів і психологів (И.А. Кудрявцев, 1988, 1995, 1996; О.Д.
Ситковская, 1992; Ф.С. Сафуанов, 1994; Б.В. Шостакович, В.В. Горинов,
1995, 1996; В.В. Вандыш-Бубко, 1997; В.І. Мельник, 1998,1999; В.Р.
Ілейко, 1999; та ін.) експертна оцінка психічного стану підекспертного,
по відношенню до якого, можливо, буде винесено висновок про обмежену
осудність, не може ґрунтуватися лише на психопатологічних критеріях.
Необхідна оцінка структури особистості досліджуваного, її мотиваційної
сфери, рефлексії, здатності до адекватного вибору цілей і засобів їх
досягнення, ступеня волевої регуляції поведінки (О.А. Ревенок, 1998;
Л.О. Пережогин, 2000, 2001).

Іншим важливим моментом у інтегративній оцінці комплексу патобіологічних
і соціально-психологічних чинників, що визначають експертний висновок, є
безпосереднє вивчення кримінальної ситуації (N. Nedopil, 1989; U.
Venclaff, 1990), що дозволяє оцінити ступінь актуалізації та впливу
психопатологічного розладу, наявного в підекспертного, на його здатність
до повноцінної регуляції своєї поведінки в період здійснення
протиправних дій (R. Luthe, 1991; W. Rasch, 1993; H. Sas, 1993). При
цьому розглядати кримінальну ситуацію слід з урахуванням усіх
предиспонуючих її чинників, з числа котрих особливе значення має
алкогольна інтоксикація, виступаючи у якості своєрідного катализатору,
що полегшує реалізацію суспільно небезпечних дій (СНД) (В.С. Битенский,
1989; О.А.Ревенок, 1989; В.Д. Мішиєв, 2002).

Проте введення нового правового інституту не вирішило проблеми його
ефективного застосування. Так, до сьогодні законодавцем не уточнено
медичний критерій обмеженої осудності, що створює передумову для
визнання обмежено осудною будь-якої особи з психічними розладами
непсихотичного характеру, незалежно від ступеня їх виявлення.

Психологічний критерій обмеженої осудності не диференційовано за
ступенем виявлення й не визнано як одного із домінуючих чинників у
причинно-наслідковому ланцюгу здійснюваного протиправного діяння.
Зробити це необхідно, оскільки обмеження здатності усвідомлювати власні
дії й (або) керувати ними не задається встановленим діагнозом, а повинно
доводитися певною сукупністю матеріальних слідів, зафіксованих у
скоєному злочині (В.Б. Первомайський, 2001), розглядатися в рамках
системи “синдром – особистість – ситуація” (Ф.В. Кондратьев, 1996).

Обмежена осудність ураховується судом при призначенні покарання й може
бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру
(ч.2 ст. 20 КК України). Ці положення закону також залишаються
дискусійними.

Не існує однозначної позиції стосовно даної проблеми і у зарубіжній
літературі, не дивлячись на те, що в більшості європейських країн
поняття обмеженої (зменшеної) осудності було введене в кримінальне
законодавство із середини ХІХ століття. Правові наслідки обмеження
осудності в різних країнах (Німеччина, Польща, Чехія, Данія, Угорщина та
ін.) залишаються різними – від зменшення терміну покарання до
обов’язкового застосування психіатричного лікування в період відбування
покарання.

Подібна неоднозначність у підходах до проблеми обмеженої осудності
визначає її актуальність і підкреслює необхідність більш глибокого
дослідження її теоретичних і практичних аспектів із урахуванням вимог
сучасної експертології, принципових засад доказової медицини і потреб
суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних
робіт Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової
психіатрії та наркології МОЗ України і пов’язана з темою “Розробка
критеріїв судово-психіатричної експертизи (обмежена осудність при
розумовій відсталості, хронічні психічні захворювання)” (№ державної
реєстрації 0194 U025077).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження – розробити системну
модель судово-психіатричної експертної оцінки обмеження здатності
усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними у осіб, скоївших
протиправні діяння.

Для реалізації мети були поставлені такі завдання:

Вивчити клінічну структуру психічних розладів у осіб, визнаних обмежено
осудними після проходження судово-психіатричної експертизи (СПЕ) за
період з 2001 по 2003 рр. в Україні.

Вивчити соціальні характеристики осіб із психічними розладами
непсихотичного рівня, визнаних обмежено осудними.

Вивчити структуру й особливості протиправних діянь осіб із психічними
розладами, визнаних обмежено осудними.

Здійснити аналіз правозастосовуючої практики по відношенню до осіб,
визнаних обмежено осудними.

Провести анкетування суддів і психіатрів-експертів по ключовим питанням
проблеми обмеженої осудності.

Об’єкт дослідження – психічні розлади непсихотичного рівня в осіб,
скоївших протиправні діяння й направлених на судово-психіатричну
експертизу.

Предмет дослідження – вплив психічних розладів непсихотичного рівня на
здатність усвідомлювати свої дії й (або) керувати ними під час скоєння
протиправних дій.

Методи дослідження: клініко-психопатологічний, соціально-демографічний,
метод експертного дослідження документації, метод ситуативного аналізу,
математико-статистичній метод.

Клініко-психопатологічний метод використовувався для діагностичної
оцінки, верифікації й динаміки психічних розладів у підекспертних в
період проведення експертного дослідження, а також на різних етапах
юридично значущої ситуації (передкримінальному, безпосередньої
реалізації СНД, посткримінальному). Діагностика психічних розладів
здійснювалася відповідно до клінічних критеріїв МКХ – 10. Оцінка
представленого в акті судово-психіатричної експертизи (СПЕ) психічного
стану досліджуваних проводилася за традиційними схемами дослідження
психічних функцій і сфер психічної діяльності.

Соціально-демографічний метод (розподіл за статтю, віком, освітою,
сімейним станом) було використано для визначення основних характеристик
і показників рівня соціального функціонування досліджуваних.

Метод експертного дослідження документації, що передбачає алгоритм
вивчення медичної документації (історії хвороби, амбулаторних карт,
актів СПЕ) і матеріалів кримінальних справ застосовувався для
систематизації даних, їх аналізу, узгоджуваності даних між собою й
обґрунтованості висновків.

Метод ситуативного аналізу полягає у вивченні механізмів злочинної
поведінки досліджуваних із психічними аномаліями на різних етапах її
реалізації, визначенні мотивів, способів і засобів реалізації
протиправних дій.

Статистичну обробку одержаного матеріалу здійснено відповідно до
основних положень загальної теорії статистики. Вона складалася з
декількох послідовних, логічно взаємопов’язаних етапів (організації
статистичного дослідження; збирання даних, групування й зведення даних,
перетворення зведення й статистичний аналіз), реалізованих за допомогою
програми “MS Excel” ХР фірми Microsoft з використанням стандартного
пакету прикладних програм “Statisticа 6” і “SPSSIO”. Для аналізу даних
використано методики, що дозволяють оцінити частотність аналізованих
ознак у досліджуваних групах, установити статистично достовірні
відмінності частотності порівнюваних показників у них (t – критерій
Стьюдента, метод Фішера – Ірвіна). На клінічному матеріалі за допомогою
критерію ?2 перевірялася гіпотеза залежності величини показника від
досліджуваної ознаки й, за наявності такого залежного зв’язку
визначалася її сила через коефіцієнт Чупрова.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні
вперше у вітчизняній судовій психіатрії розглянуто практику винесення
експертних рішень відносно обмеженої осудності.

Вперше представлено клініко-соціальну характеристику осіб, визнаних
обмежено осудними в Україні, а також розглянуто практичні наслідки таких
рішень.

Стосовно норми ст. 20 КК України вперше розроблено критерії оцінки
ступеню вияву психічних розладів в умовах юридично значущої ситуації.

З метою удосконалення СПЕ в кримінальному процесі, для обґрунтування й
доказовості експертних висновків запропоновано експертологічну
мета-модель дослідження об’єктів СПЕ.

Практичне значення одержаних результатів. Практичного значення набувають
визначені й описані в роботі особливості клініко-соціальних
характеристик осіб, визнаних обмежено осудними, що дозволяють з позиції
доказовості об’єктивізувати оцінку ступеня здатності особи з межовими
психічними розладами усвідомлювати свої дії й (або) керувати ними в
юридично значущій ситуації, підвищуючи надійність, інформативність і
доказовість експертних висновків. Одержані результати розраховані на
судових психіатрів, судових психологів, загальних психіатрів, юристів.

Результати дослідження впроваджені в роботу СПЕ Луганської обласної
клінічної психоневрологічної лікарні, а також використовуються в
навчальному процесі кафедри психіатрії Луганського державного медичного
університету (курс для лікарів-інтернів “Основи соціальної гігієни й
організації психіатричної допомоги”), кафедри юридичної психології,
конфліктології й судово-медичних дисциплін Луганського державного
університету внутрішніх справ (курс “Судова медицина й психіатрія”).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно визначені мета й
завдання дослідження, виконано аналітичний огляд вітчизняної й
зарубіжної наукової літератури з обраної теми, проаналізовано статті й
положення кримінального законодавства України, що стосуються осіб із
психічними розладами. Автором самостійно розроблено інструментарій
дослідження: карта обстеження осіб із психічними аномаліями, проведено
відбір і дослідження 320 експертних випадків. Самостійно сформовано базу
даних, виконано їх статистичну обробку, аналіз і наукову інтерпретацію,
оформлено таблиці й ілюстративний матеріал, написані усі розділи
дисертації. Здобувачем особисто розроблені основні практичні й
теоретичні засади роботи, сформульовані висновки, практичні рекомендації
й пропозиції стосовно винесення рішень про обмежену осудність.

Особистий внесок дисертанта в публікацію в науковому фаховому виданні,
затвердженому ВАК України, що написана у співавторстві з
В.Б.Первомайським, полягає в тому, що в статті № 3, згідно зі списком
робіт, опублікованих за темою дисертації, що представлений наприкінці
автореферату, здобувачем особисто поставлено мету дослідження,
обґрунтовано необхідність нових підходів при винесені експертного
рішення про обмежену осудність.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати роботи
представлені на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми
впровадження засад доказової медицини в психіатричну, наркологічну,
судово-психіатричну та психотерапевтичну практику” (Ялта, 2004); ІІ
З’їзді Державної служби судових медичних експертів Білорусії (Гомель,
2004); українсько-польській конференції “Судова психіатрія в Україні і
Польщі: сучасний стан та перспективи” (Київ, 2005); науково-практичній
конференції “Актуальні проблеми соціальної, судової психіатрії та
наркології” (Київ, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових робіт (із
них 5 – особистого авторства) у спеціалізованих фахових виданнях згідно
з переліком ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 215 сторінках
машинопису (160 сторінок – основний текст). Робота складається зі
вступу, 5 розділів (огляд літератури та 4 розділів власних досліджень),
висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, який
містить 187 джерел вітчизняних та зарубіжних авторів. Дисертація
ілюстрована 31 таблицями, 15 рисунками, містить 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В основу дисертації були покладені результати дослідження 320 випадків
амбулаторної та стаціонарної СПЕ осіб із психічними розладами
непсихотичного рівня, проведених в Україні за період із вересня 2001 р.
по грудень 2003 р. включно. Із них 165 підекспертних визнані експертними
комісіями обмежено осудними. Особисто обстежено 44 підекспертних,
визнаних обмежено осудними й 130 осіб із психічними розладами, визнаних
осудними (група порівняння).

Матеріалом дослідження були відповідні акти СПЕ та інші об’єкти
експертизи, що використовуються при проведенні експертизи – медична
документація (історії хвороби, амбулаторні картки тощо), матеріали
кримінальних справ. В якості інструменту дослідження застосовано
спеціально розроблену уніфіковану карту обстеження експертного випадку
та анонімні анкети для психіатрів-експертів і суддів, які дозволили
оцінити практику застосування інституту обмеженої осудності.

Клінічна структура досліджуваних осіб, визнаних обмежено осудними,
відповідно до діагностичних розділів МКХ – 10 представлена такою
патологією: органічні психічні розлади (F00 – F09) – 35,2 %; розумова
відсталість (F70) – 33,3%; шизофренія й шизоафективні розлади (F20 –
F25) – 15,1%; розлади психічного розвитку (F80 – F89) – 6,1%; афективні
розлади (F30 – F39) – 3,7%; розлади поведінки й емоцій у дитячому й
підлітковому віці (F90 – F98) – 3%; розлади особистості (F60 – F61) –
2,4%; невротичні, пов’язані зі стресом розлади (F40 – F48) – 1,2%.

При дослідженні клінічної структури психічних розладів у осіб, визнаних
обмежено осудними, виокремлено 3 види патології, що найчастіше
зустрічаються і кількості випадків яких достатньо для проведення
статистичної обробки (основна група дослідження) – 138 випадків:
підгрупа А – особи з органічними психічними розладами; підгрупа В –
особи з розумовою відсталістю; підгрупа С – особи із шизофренією та
шизоафективними розладами.

Групу порівняння (130 випадків) склали особи із психічними розладами,
визнані експертними комісіями осудними (вибірка з архіву Луганської
обласної клінічної психоневрологічної лікарні за період з 2001 по 2003
рр.). Група добиралася методом випадкового добору із дотриманням
принципу клінічної однорідності з обстежуваними основної групи.

Основні соціально-демографічні й клінічні характеристики в обох групах
дослідження були тотожні за основними критеріями порівняння, що свідчить
про якісну однорідність обстежуваної вибірки обмежено осудних і осудних
осіб.

Переважна більшість обстежених були чоловіки (86,2% і 88,5% по групах
відповідно), які мали пік кримінальної активності у віці від 19 до 39
років, невисокий освітній рівень (початкова або неповна середня освіта)
– 56,6% в основній групі й 63,8% у контрольній.

Аналіз основних характеристик рівня соціальної адаптації досліджуваних в
обох групах продемонстрував, що, не дивлячись на перевагу в групі осіб,
визнаних обмежено осудними, підекспертних із вищою та неповною вищою
освітою (10,1% проти 3,1% у контрольній групі), вони в меншій мірі були
здатні оволодіти певною спеціальністю й у більшості випадків (р xa$ 4 4 ` NPRxa$

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020