МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

САРАПУК Оксана Романівна

УДК 616. 33-002+616-008. 6+616-036+616-08

Клініко-патогенетичні особливості хронічного гастриту із секреторною
недостатністю та їх корекція за допомогою уролесану та тіотриазоліну

14.01.36 – гастроентерологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Івано-Франківськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному університеті
МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Дзвонковська Валентина Володимирівна,

Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України,

кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб, професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Міщук Василь Григорович,

Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України,

кафедра терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти,
професор кафедри

доктор медичних наук, профессор

Вдовиченко Валерій Іванович,

Львівський національний медичний університет

ім. Данила Галицького, кафедра терапії факультету післядипломної
освіти, завідувач кафедри

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
МОЗ України, кафедра госпітальної терапії №2.

Захист дисертації відбудеться “10” листопада 2006 р. о 13 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при
Івано-Франківському державному медичному університеті за адресою: 76018,
м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Івано-Франківського
державного медичного університету за адресою: 76018, м.
Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7.

Автореферат розісланий “9” жовтня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01,

доктор медичних наук, професор

О.І.Дєльцова.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Однією із найбільш актуальних проблем клінічної медицини є велика
поширеність та зростання захворювань органів травлення. Кожна
друга-третя доросла людина має проблеми з боку органів
шлунково-кишкового тракту (Передерій В.Г., 2003). Провідне місце серед
захворювань органів травлення посідає хронічний гастрит (ХГ). Він був і
залишається одним із найпоширеніших захворювань. У різних країнах
захворюваність на ХГ становить 5-6 тисяч на 10 тисяч населення (50-60%)
(Харченко Н.В., Анохіна Г.А., 2000). Однак судити про істинну
поширеність цього захворювання складно, тому що існує велика кількість
малосимптомних форм, які важко діагностуються і часто не змушують хворих
звертатися за медичною допомогою (Нейко В.М., Міщук В.Г., 1996).
Найбільш поширеним є ХГ, асоційований з Helicobacter pylori (Нр), він
становить 85-90% всіх гастритів. У наш час число інфікованих Нр в світі
перевищує 1 мільярд людей (Бабак О.Я., Зелёная И.И., 2005). Встановлено,
що нелікована інфекція Нр приводить до розвитку атрофічного гастриту.
Серед інфікованих Нр захворюваність атрофічним гастритом і частота
кишкової метаплазії прямо пропорційна віку (Sipponen P., Kahlos T.,
2001). Хоча Нр є причиною ХГ, наслідки варіюють між звичайною
безсимптомною інфікованістю і топографічним типом гастриту або атрофією
слизової оболонки шлунка (СОШ) різного ступеня вираженості і
протяжності. Ступінь вираженості і агресивність ХГ залежать від
вірулентності штамів гелікобактерій, а тип гастриту і розвиток атрофії –
від генетичної схильності й індивідуальної відповіді на інфікування Нр.
Різні форми ХГ, індукованого Нр, мають суттєво-різні наслідки як функцій
шлунка, так і ризику прогресування самого гастриту (Sande N., Niculin
M., 2001). На думку Л.Й. Аруїна (1998), Нр відіграє певну роль у
розвитку аутоімунного гастриту. Експериментальні та клінічні дослідження
(Negrini R., 1999) свідчать, що нечасте виявлення Нр при аутоімунному
гастриті не заперечує його ролі в патогенезі, а властива аутоімунному
гастриту ахілія призводить до елімінації Нр, і тому не можна виключити,
що Нр міг брати участь в ініціації аутоімунного процесу. Нр крім
спричинення виразкової хвороби, не останню роль відіграє в розвитку
атрофії СОШ з ахлоргідрією та наступним виникненням клітинного атипізму.
Однак, дискусійним залишається питання, що визначає той чи інший варіант
перебігу ХГ – властивості штамів Нр чи властивості організму.

Сучасні уявлення про тонкі патогенетичні механізми розвитку патологічних
процесів хронічного гастриту з секреторною недостатністю (ХГСН),
раціональні схеми їх лікування неповні, а в ряді випадків суперечливі.
Так, загальновизнаною залишається роль атрофії СОШ в розвитку пониженої
кислотопродукуючої функції шлунка (Передерій В.Г., Ткач С.М., 1998).
Разом із тим активно дискутується питання зворотності атрофічного
процесу при ХГ після ерадикації Нр. Мurakamі K. (1997) вважає, що
теоретично немає ніяких перешкод до зворотнього розвитку атрофії. У той
же час Kuipers E. J. (1997) констатує, що атрофія зменшується тільки в
дуже невеликої частини хворих, в яких вдалося знищити Нр. На думку
Frommel T.O. (1999), розгадка цього феномену криється в апоптозі і
необхідно вивчати механізми, які перешкоджають зворотньому розвитку
атрофії СОШ.

На сьогодні запропоновано чимало лікувальних схем для терапії ХГСН.
Проте, жодна з них не дозволяє досягти повного виліковування даного
захворювання. Існують певні труднощі стосовно терапевтичної тактики при
ХГСН. Це пов’язано, по-перше, із меншим арсеналом сучасних препаратів
для лікування даної категорії хворих, по-друге, лікування цієї недуги
повинно бути тривалим і по-третє, у певної кількості хворих ХГСН
спостерігається незначний ефект після проведеного лікування(Степанов
Ю.М., 2004). Актуальною залишається проблема пошуку нових лікарських
середників та непізнаних властивостей відомих препаратів, які би
поєднували в собі декілька важливих фармакологічних ефектів (Нейко В.Є.,
Попович Ю.Л., 2001).

Серед таких препаратів у терапевтичній практиці останніх років все
ширше використовуються фітопрепарати і засоби цитопротекторної дії.
Препарати першої групи є більш біодоступними для людського організму,
ніж будь-які синтетичні ліки (Гарник Т.П., 1998). Вони мають незаперечні
переваги за багатогранністю спектру корегуючої дії, можливістю тривалого
застосування, рідкістю ускладнень, більшою надійністю активізації
саногенних властивостей організму (Чекман І.С., 1999). Представником
другої групи є тіотриазолін. Він гальмує утворення початкових і кінцевих
продуктів реакції перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) у патологічно
змінених тканинах (Нейко Є.М., Шевчук І.М., 1999), покращуючи процеси
метаболізму в клітинах, підвищує стійкість до гіпоксії, сприяє процесам
репаративної регенерації (Мазур І.А., 2005). Зазначені властивості
роблять перспективним вивчення дії уролесану та тіотриазоліну як
компоненту комплексної терапії хворих на ХГСН.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт
Івано-Франківського державного медичного університету на тему: “Вплив
мінеральних вод Прикарпаття та використання вітчизняних лікарських
препаратів при захворюваннях сполучної тканини і шлунково-кишкового
тракту” (шифр 0103U004147).

Метою дослідження — підвищити ефективність лікування хворих на різні
форми хронічного гастриту з секреторною недостатністю шляхом
поглибленого вивчення патогенезу та включення до комплексної терапії
уролесану та тіотриазоліну.

задачі дослідження:

Вивчити особливості порушень кислотопродукуючої функції шлунка у хворих
на хронічний гастрит із секреторною недостатністю.

Виявити особливості порушення місцевих регуляторних механізмів:
ендокринного апарату шлунка, цитокінового профілю та стану
вільнорадикальних процесів і антиоксидантного захисту у хворих на
хронічний гастрит із секреторною недостатністю.

Вивчити ступінь заселення Helicobacter pylori слизової оболонки шлунка у
хворих на хронічний гастрит із секреторною недостатністю.

Оцінити можливості корекції кислотопродукуючої функції шлунка у хворих
на хронічний гастрит із секреторною недостатністю при використанні
комплексної терапії з застосуванням уролесану і тіотриазоліну.

Дослідити можливості корекції ендокринного апарату шлунка, цитокінового
профілю та процесів перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного
захисту у хворих на хронічний гастрит із секреторною недостатністю при
використанні комплексної терапії з застосуванням уролесану і
тіотриазоліну.

Визначити ефективність ерадикації Helicobacter pylori у хворих на
хронічний гастрит із секреторною недостатністю при використанні
комплексної терапії з застосуванням уролесану і тіотриазоліну.

Об’єкт дослідження: 148 хворих на хронічний гастрит із секреторною
недостатністю.

Предмет дослідження: клінічні особливості перебігу хронічного гастриту
із секреторною недостатністю, клініко-патогенетичне обґрунтування
застосування уролесану і тіотриазоліну в комплексному лікуванні хворих
на хронічний гастрит із секреторною недостатністю.

Методи дослідження. Поряд із клінічними методами обстеження хворих
(скарги, анамнез хвороби, анамнез життя, фізикальні дані) у даній роботі
використовувалися наступні дослідження: ендоскопія шлунка і
дванадцятипалої кишки з наступним взяттям біоптатів з тіла і антрального
відділу шлунка, діагностика Helicobacter pylori швидким уреазним тестом
та гістологічним методом забарвлення за Романовським – Гімзою, виявлення
сумарної кількості ендокринних клітин у слизовій оболонці шлунка за
методом Гримеліуса та виявлення ентерохромафінних клітин аргірофільною
реакцією Массона – Гамперля, комп’ютерна інтрагастральна рН-метрія,
визначення рівнів цитокінів (інтерлейкін-1(, інтерлейкін-8,
туморнекротичний фактор-() у сироватці крові, визначення ступеня
вільнорадикального окислення ліпідів (вміст малонового диальдегіду,
дієнових кон’югатів) та антиоксидантного захисту (активність каталази,
церулоплазміну, насиченість залізом трансферину).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше дана комплексна оцінка
кислотопродукуючої функції шлунка, активності прозапальних цитокінів,
характеристиці ендокринних клітин слизової оболонки шлунка, ступеню
обсіменіння слизової оболонки шлунка Helicobacter pylori у хворих з
різними формами хронічного гастриту з секреторною недостатністю, стану
перекисного окислення ліпідів та активності антиоксидантної системи.

Доведено стимулюючий вплив уролесану і тіотриазоліну на процеси
шлункового кислотоутворення. Встановлено, що кислотостимулююча
активність уролесану і тіотриазоліну залежить від форми хронічного
гастриту з секреторною недостатністю, достовірно зменшуючись при
переході від функціональних розладів шлунка за гіпосекреторним типом від
хронічного неатрофічного гастриту до хронічного атрофічного гастриту.

Встановлений вплив уролесану і тіотриазоліну на активність прозапальних
цитокінів, показники ендокринних клітин слизової оболонки шлунка, стан
перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту сироватки
крові у хворих на хронічний гастрит з секреторною недостатністю.

Розроблена та апробована комплексна терапія хронічного гастриту з
секреторною недостатністю з застосуванням уролесану і тіотриазоліну.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонований комплекс
досліджень дозволяє виявити та проаналізувати зрушення в основних ланках
патогенетичного ланцюга хронічного гастриту з секреторною недостатністю,
що допомагає підібрати адекватну терапію та контролювати її
ефективність. Цей комплекс методик може використовуватися як у науковій,
так і в лікувальній роботі.

Вперше успішно апробовані і впроваджені в практику лікування хронічного
гастриту з секреторною недостатністю нові медикаментозні комплекси, які
включають уролесан і тіотриазолін, що дозволяє швидше досягти клінічної
ремісії недуги і покращити медичну реабілітацію хворих.

Впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного
дослідження впроваджені в клінічну практику роботи гастроентерологічних
та терапевтичних відділень лікарень Івано-Франківської, Житомирської
областей. Теоретичні і практичні результати використовуються в
навчальному процесі на кафедрах терапевтичного профілю
Івано-Франківського державного медичного університету.

Особистий висновок здобувача. Дисертація є особистою науковою працею
автора. Внесок автора в її виконання полягає у виборі об’єкту і методів
дослідження, у формуванні мети і завдань роботи, проведенні аналізу
літератури з даної проблеми, виконанню інформаційного пошуку. Самостійно
здійснено підбір хворих, проведення комп’ютерної інтрагастральної
рН-метрії, науковий аналіз результатів загальноклінічних, біохімічних,
інструментальних досліджень, обґрунтування методів лікування. Особисто
проведена статистична обробка результатів досліджень, зроблено висновки,
практичні рекомендації, оформлена дисертація. Провідною є участь автора
в підготовці результатів досліджень до публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати
дисертаційного дослідження опрелюднені на: Республіканській
науково-практичній конференції “Досягнення і перспективи розвитку у
клініці внутрішніх хвороб” (Харків, 2001), ІV Всеукраинской
научно-практической конференции (с международным участием) “Новое в
клинической фармакологии и фармакотерапии заболеваний внутренних
органов” (Харьков, 2002), ювілейній 10-ій науково-практичній конференції
“Актуальні проблеми терапії” (Вінниця, 2003), Всеукраїнській
науково-практичній конференції з міжнародною участю “Сучасні методи
діагностики та лікування внутрішніх хвороб” (Вінниця, 2004), ХV з’їзді
терапевтів України (Київ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній
конференції “Здобутки і перспективи клінічної терапії та ендокринології”
(Тернопіль, 2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 друкованих праць, у
тому числі 4 статті у наукових фахових виданнях, які рекомендовані ВАК
України.

Обсяг і структура дисертації. Основний текст займає 127 сторінок.
Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, 4-х розділів
власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження,
висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел,
додатків. Дисертація ілюстрована 44 таблицями, 17 рисунками. Покажчик
літератури налічує 271 працю, в тому числі 86 джерел латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 148 хворих на хронічний
гастрит із секреторною недостатністю. Вік обстежених коливався від 18 до
72 років. 74,3% хворих були працездатного віку (від 20 до 60 років).
Серед обстежених пацієнтів вірогідно переважали жінки і становили 90
осіб (60,2%), чоловіків відповідно було 58 осіб (39,2%). Контрольну
групу складали 15 практично здорових осіб. Групи порівняння суттєво не
різнились за віком та статтю.

Обстежені хворі на ХГСН були пацієнтами відділень терапевтичного профілю
центральної міської клінічної лікарні м. Івано-Франківська. Діагноз ХГСН
верифікували за даними клінічного та лабораторно-інструментального
дослідження (ФЕГДС з наступною прицільною біопсією та морфометрією).
Згідно рекомендацій, викладених в угоді “Класифікація і градація
гастриту. Модифікована “Сіднейська система” (1996) хворі були
розподілені на 3 групи: з функціональною диспепсією (ФД) – 48 хворих, з
хронічним неатрофічним гастритом (ХНАГ) – 54 хворих, з хронічним
атрофічним гастритом (ХАГ) – 46 хворих. Для діагностики Нр
використовували швидкий уреазний тест і гістологічне дослідження
біопсійного матеріалу. Для виявлення ендокринних клітин у СОШ
використовували імпрегнацію азотнокислим сріблом (Успенський В.М.,
Голофеевский В.Ю., 1980). Сумарну кількість ендокринних клітин виявляли
за методом Гримеліуса. Ентерохромафінні (Ес-клітини) виявляли
аргентафінною реакцією Массона-Гамперля. Для визначення характеру
кислотопродукуючої функції проводили комп’ютерну інтрагастральну
рН-метрію за методикою В.М. Чернобрового (2002). Динамічне визначення
концентрації цитокінів у сироватці крові здійснювали методом
імуноферментного аналізу. Вміст ІЛ-1( і ТНФ( визначали за допомогою
наборів реагентів “ProCon” (“Протеиновый контур” Россия), ІЛ-8 –
тест-системою “HyCult” (Нидерланды) на аналізаторі “Stat Fax 303 Plus”
(США) та Sanofi Diagnostes. Проводили визначення рівня малонового
диальдегіду (МДА) та дієнових кон’югатів (ДК). Інтенсивність утворення
МДА аналізували за тестом з 2-тіобарбітуровою кислотою (Тимирбулатов
Р.А., 1981). Визначення ДК в плазмі крові проводили за оптичною
щільністю ізопропанольних екстрактів, яку заміряли на спектрофотометрі
СФ-16 при довжині хвилі 232 нм (Гаврилов В.Б., 1988). Про стан системи
антиоксидантного захисту організму судили за активністю каталази (К) і
церулоплазміну (ЦП) та насиченістю залізом трансферину (ТФ) (Бабенко
Г.О., 1968).

Залежно від застосованих лікувальних комплексів усі обстежені хворі на
ХГСН були рандомізовані на 4 групи: 34 хворих на ХГСН (І група) —
отримували базисну терапію (Харченко Н.В., 2000). ІІ група (42 пацієнти)
– на фоні базисної терапії отримували уролесан виробництва “Галичфарм”
(Україна) по 8-10 крапель під язик тричі на добу впродовж 18 днів за 15
хвилин до вживання їжі (Нейко В.Є., 1991). ІІІ група пацієнтів (n=36) –
отримували додатково тіотриазолін виробництва “Галичфарм” (Україна) по
0,1г тричі на добу впродовж 18 днів (Чекман І.С., 2001). Хворим, які
формували ІV групу, крім препаратів базисної терапії, призначали
уролесан і тіотриазолін (n=36).

Статистичну обробку отриманих результатів дослідження проводили з
використанням стандартного пакету програми “Statistica 5.0”.

Результати власних досліджень та їх обговорення.

У результаті виконання запланованих обстежень середній вік в залежності
від форми захворювання становив для пацієнтів з ФД – 38,9±2,2 років, у
хворих з ХНАГ – 48,0±1,5 років та у хворих з ХАГ – 54,1±1,7 років.
Тривалість захворювання була від 1 до 20 років. При цьому для ФД
характерні два піки максимальної захворюваності: перш за все до 3 років
(52,1%) та в межах від 11 до 15 років (25,0%). Для хворих на ХНАГ
характерною є тривалість захворювання 6-10 років (37,0%), а ХАГ
найчастіше спостерігався при тривалості захворювання більше 15 років
(52,2%). Основними причинами захворювання були для ФД – нервово-емоційні
напруження – у 31,2%, нерегулярне харчування – у 35,4%. Модифікуючими
факторами ХНАГ в 33,3% було нерегулярне харчування; у 16,7% — гострі
харчові отруєння та в 11,1% — хімічні і виробничі шкідливості. Для ХАГ
характерним у 21,7% випадків є факт наявності аналогічного захворювання
у родичів.

Аналіз віку пацієнтів із ФД, тривалості захворювання, наявності
модифікуючих факторів та супутньої патології дає можливість виділити
первинну ФД та вторинну ФД. Первинна ФД, в основному, виникає у віці до
30 років і пов’язана з нервово-емоційними перенапруженнями. Вторинна ФД
переважно виникає у віці після 40 років і є наслідком хронічної
патології внутрішніх органів (хронічний коліт, хронічний холецистит,
хронічний гепатит, хронічний панкреатит).

Клінічні обстеження хворих показали, що больовий синдром в однаковій
мірі виражений при всіх формах ХГСН і спостерігався в 70-80% хворих.
Окремі прояви диспептичного синдрому зустрічалися в залежності від форми
ХГСН. Так, відрижка, найбільш характерна для ФД – 100%, здуття живота і
схильність до проносів — найчастіше спостерігалися у хворих на Хнаг,
відповідно в 79,6% та 59,3% випадків; але проноси характерні, перш за
все, для хворих на ХАГ (30,4% випадків). Схуднення теж одна з ознак,
притаманних хворим на ХАГ, і відмічалася в 34,9%, а в пацієнтів із ХНАГ
і ФД – відповідно у 29,6% та 12,5%. Астено-вегетативні розлади найбільш
характерні для ХНАГ – спостерігалися у 81,5% випадків, а при ХАГ і ФД
відповідно в 69,5% і 50,0%. Пальпаторна болючість в епігастрії
характерна для 70,8% хворих з ФД, 77,8% — з ХНАГ і 78,2% — з ХАГ. Ознаки
гіповітамінозу – зустрічалися практично тільки у хворих з ХАГ у 8%
випадків.

Результати ендоскопічного дослідження підтверджують думку Л.Й. Аруїна
(1991) про розповсюдження процесів атрофії з антрального відділу на
слизову оболонку тіла шлунка. При цьому для ХНАГ характерними є
ендоскопічні ознаки поверхневого гастриту – набряк і еритема СОШ, що
виявлені відповідно у 83,3% та 87,0%. Для ХАГ характерними є ознаки
атрофії складок: блідість у 81,6%, витонченість у 76,3%, зглаженість —
71,0%. При патогістологічному дослідженні в 38,0% було виявлено ХНАГ без
кишкової метаплазії та в 16,0% — ХНАГ з кишковою метаплазією. Із 46,0%
випадків ХАГ в 7,0% мав місце ХАГ з вогнищевою гіперплазією.

Кількість ендокринних клітин, які належать до АPUD-системи, при ХГСН
значно зменшується в тілі шлунку при ХНАГ і ХАГ, при цьому ступінь
зменшення кількості клітин залежить від форми захворювання. Так, у
хворих на ХНАГ кількість аргірофільних клітин зменшилася на 16,8%, а
кількість аргентафінних клітин на 24,0%; тоді як у хворих на ХАГ
зменшення відбулося відповідно в 3,5 і 5 разів у порівнянні з
контрольною групою. Поряд із цим відмічено збільшення кількості
ендокринних клітин в антральному відділі шлунка. У хворих на ХАГ
кількість аргірофільних клітин збільшилася на 15,2%, а в пацієнтів з
ХНАГ відмічалася тільки тенденція до збільшення. Кількість
аргентафінних клітин збільшилася у хворих на ХНАГ і на ХАГ (відповідно
на 15,2% та на 98,4%). Кількісні зміни ендокринних клітин у пацієнтів із
ФД були невірогідними.

Зміни морфологічної структури СОШ та ендокринного апарату шлунка
відіграють важливу роль не тільки у формуванні безпосередньо ХГ, але і в
регуляції шлункового кислотоутворення. Як показав проведений аналіз,
процеси пригнічення шлункового кислотоутворення в значній мірі
обумовлені ступенем та глибиною ураження СОШ. Так, у хворих із ФД при
відсутності ендоскопічних та морфологічних змін з боку СОШ та
невірогідних порушень АPUD-системи значення внутрішньошлункового рН
знаходилися, в основному, у зоні помірної гіпоацидності (ФірН2) та в
середньому дорівнювали 2,88±0,074 (при верхній межі нормоацидності
2,29). У пацієнтів із ХНАГ на фоні суттєвих ендоскопічних, морфологічних
змін СОШ та APUD-системи значення внутрішньошлункового рН перебували в
одинаковій мірі як у зоні помірної гіпоацидності, так і в зоні вираженої
гіпоацидності і дорівнювали 3,44±0,104. Для хворих із ХАГ характерними є
ендоскопічні, морфологічні ознаки атрофії СОШ, суттєві зміни
АPUD-системи і, як наслідок, значне пониження кислотопродукуючої функції
шлунка. Про це свідчить перебування значень внутрішньошлункового рН
тільки в зоні вираженої гіпоацидності та їх середні значення на рівні
5,05±0,065.

Враховуючи незаперечну етіопатогенетичну роль Нр в розвитку атрофічного
гастриту, вивчено ступінь інфікованості СОШ Нр при різних формах ХГСН.
Так, для хворих на ФД характерною є найвища інфікованість Нр – у 83,3%.
По мірі прогресування морфологічних змін, тобто при ХНАГ, а далі і ХАГ
ступінь інфікованості Нр зменшується. Зокрема, у пацієнтів з ХНАГ Нр
виявлений у 74,1%, а в пацієнтів із ХАГ – тільки в 56,5%. Також,
відмічено, що при збільшенні значень рН, тобто зменшенні
кислотопродукуючої функції шлунка, відсоток інфікованості Нр також
зменшується.

Вивчення показників цитокінового профілю в сироватці крові показало
статистично вірогідне (p<0,05) підвищення рівнів ІЛ-1в при всіх формах ХГСН і ФД. При цьому, у хворих з ФД зростання відбулося на 71,4%, у хворих з ХНАГ - у 3,1 рази, а при ХАГ – у 4,3 рази. Вміст ІЛ-8 суттєво змінився в бік зростання тільки у хворих на ХАГ, відповідно в 4,3 рази (p<0,05). Рівень ТНФб теж вірогідно зріс при всіх формах ХГСН. Так, у хворих з ФД рівень ТНФб збільшився на 26,4%, у хворих з ХНАГ – у 2,3 рази, а у хворих з ХАГ – у 4,2 рази порівняно зі здоровими особами (p<0,05). У хворих на ХГСН виявлено значну активізацію процесів ПОЛ. При цьому, збільшується ступінь окислення ліпідів та їх здатність включатися у вільнорадикальне окислення, наростає вміст кінцевих продуктів ПОЛ. Слід відзначити, що вираженість патологічних проявів змінювалася в залежності від важкості патологічного процесу та клінічної форми захворювання. Найбільш значна інтенсифікація процесів ПОЛ мала місце у хворих на ХАГ. Так, рівень МДА і ДК підвищився відповідно на 94,1% та 94,8% (p<0,05). Тоді як у хворих на ХНАГ рівень МДА і ДК зріс на 54,3% та 46,5%, а у хворих із ФД тільки на 41,1% та 24,9% (p<0,05). При визначенні показників АОС виявлено неоднозначні зміни, які залежать від клінічної форми хвороби. Так, у хворих на ХАГ відмічено найбільш суттєве зниження рівня К (на 33,9%) (p<0,05), зростання активності ЦП та зниження ТФ (відповідно на 34,8% та 28,0%, (p<0,05)). У хворих із ХНАГ та ФД ці зміни є дещо менш вираженими. : `   1/4 i - Z \ ^ ` x x E u ue th : : `   i `„? & а рівнів цитокінів при всіх формах ХГСН була невірогідною. Проведення базисної терапії не дозволило стабілізувати процеси вільнорадикального окислення ліпідів та антиоксидантного захисту в сироватці крові. Аналізуючи отримані дані у групі хворих, які отримували при лікуванні уролесан, можна зробити висновок, що дана терапія привела до значного регресу клінічних проявів захворювання. Особливо це стосується астено-вегетативних розладів, больового синдрому та диспептичних проявів. Зокрема, під впливом уролесану відмічено значний позитивний ефект щодо явищ кишкової диспепсії (вурчання в животі, здуття живота, схильність до проносів). Включення до лікування уролесану веде до позитивної динаміки ендочскопічної картини СОШ, перш за все у хворих на ХНАГ. Про це свідчить зникнення, або зменшення різко вираженої набряклості та гіперемії СОШ, але слизова шлунка залишається ще досить ранимою. Приєднання до лікувального комплексу уролесану сприяло різкому підвищенню кислотопродукуючої функції шлунка у хворих на ФД та ХНАГ. Показники внутрішньошлункового рН у даних хворих знизилися до функціонального інтервалу нормоацидності. Дещо знизилися показники рН і у хворих на ХАГ, проте різниця показників рН до і після лікування виявилася невірогідною. Включення уролесану до лікувального комплексу також сприяло тому, що ерадикаційний ефект базисної терапії зріс у хворих на ФД з 77,8% до 80,0% (p<0,05), у хворих на ХНАГ – вірогідно з 83,3% до 90,9% (p<0,05), та у хворих на ХАГ з 42,9% до 44,4% (p<0,05). Застосування уролесану істотно змінило профіль прозапальних цитокінів, зокрема ІЛ-1в та ТНФб, рівень яких вірогідно знизився при всіх формах ХГСН, проте рівень контрольних величин досягнутий був тільки у хворих на ФД (p<0,05, p<0,01, p<0,05). Рівень ІЛ-8 вірогідно знизився тільки у хворих на ХАГ (p<0,05). Оскільки, ІЛ-8 володіє переважно хемотаксичною активністю, то перспективним вважаємо подальше вивчення рівня ІЛ-8 у хворих на ФД та ХНАГ безпосередньо в слизовій шлунка. Дана терапія сприяла вірогідному зниженню інтенсивності вільнорадикального окислення ліпідів. Позитивні зрушення стану ПОЛ відбувалися за рахунок зниження первинних і вторинних продуктів ПОЛ. Найбільш цінним є те, що блокування вільнорадикального окислення ліпідів веде до стабілізації клітинних мембран парієтальних клітин. При цьому всі показники оксидазно-антиоксидантної системи у хворих на ФД досягли рівня показників здорових осіб, або максимально наблизилися до них. Проте, у хворих на ХАГ зростання вмісту К виявилося невірогідним (p>0,05). Даний лікувальний комплекс володіє кислотостимулюючим ефектом
у хворих на ХГСН, і призводить до нормалізації показників
внутрішньошлункового рН у пацієнтів з ФД та ХНАГ. Рівень прозапальних
цитокінів та показники ПОЛ і АОС стабілізуються до величин осіб
контрольної групи тільки у хворих на ФД.

Застосування тіотриазоліну в комплексній терапії хворих на ХГСН також
призводить до вираженої позитивної динаміки досліджуваних показників.
Зокрема, зменшення больового, диспептичного, астено-вегетативного
синдромів. Найбільш виражений регрес клінічних ознак проявляється при ФД
та ХНАГ. перш за все, зменшення проявів шлункової диспепсії (відрижка,
нудота, швидка насичуваність). Поєднання в лікувальному комплексі
базисної терапії з тіотриазоліном мало позитивний вплив і на
ендоскопічну картину СОШ. Зокрема, зменшились або зникли у хворих на
ХНАГ набряк і гіперемія СОШ, виявлено розширення борозенки між
шлунковими ямками та покращення розпрямлення складок повітрям; слизова
після лікування була менш ранимою. У хворих на ХАГ слизова оболонка
після лікування стала більш вологою, зменшилась блідість та витонченість
складок СОШ. Нашими дослідженнями встановлено також підвищення
кислотопродукуючої функції шлунка в процесі лікування. Так, у хворих на
ХНАГ показники внутрішньошлункового рН знизилися на 29,7%, але
залишилися у функціональному інтервалі помірної гіпоацидності. Проте у
хворих на ФД показники рН досягли рівня нормоацидності.

У пацієнтів з ХАГ показники рН дещо знизилися, але вірогідності
досягнуто не було (p>0,05). Аналіз ступеня інфікованості слизової
оболонки Нр після лікування з включенням тіотриазоліну показав
відсутність різниці ерадикаційного ефекту при всіх формах ХГСН в
порівнянні з групою осіб, які приймали базисну терапію. Під дією
тіотриазоліну значно знизилися показники цитокінового профілю. Так, у
хворих на ФД рівень усіх показників, які визначалися, досягнув рівня
контрольних величин із вірогідною різницею до лікування і після
лікування, за винятком ІЛ-8 (p>0,05) , де вірогідності досягнуто не
було. У пацієнтів із ХНАГ теж рівень ІЛ-1в та ТНФб знизився вірогідно,
але не досягнув рівня величин здорових осіб. У пацієнтів із ХАГ
вірогідно знизився рівень усіх цитокінових показників, у тому числі й
ІЛ-8. Наші дослідження виявили виражену антиоксидантну активність
тіотриазоліну та його здатність впливати на окремі ланки АОС. Усі
показники хворих на ФД досягли рівнів контрольних величин із вірогідною
різницею до лікування та після лікування. У пацієнтів із ХНАГ також
вірогідно змінилися показники ПОЛ та АОС в бік нормалізації, за винятком
МДА, але рівнів величин здорових осіб досягнуто не було. У хворих на ХАГ
не було досягнуто вірогідності зміни таких показників, як МДА та ТФ
(p>0,05, p>0,05).

Значне підвищення ефективності лікування хворих на ХГСН вдалося
отримати, поєднавши уролесан і тіотриазолін. Під впливом такого
комплексного лікування покращилося самопочуття хворих, болевий та прояви
диспептичного синдрому турбували хворих тільки в поодиноких випадках.
Застосування комплексної терапії сприяло позитивній динаміці
ендоскопічної картини СОШ. В переважної більшості хворих на ХНАГ зникає
набряк слизової оболонки шлунка, одночасно зростає відстань між
шлунковими ямками, а борозенки між складками стають більш глибокими;
складки м’яко розправляються при вдуванні повітря в порожнину шлунка. У
хворих на ХАГ помірно збільшилася резистентність СОШ, знизилася
блідість. Деякі зміни відзначені в стані ендокринного апарату шлунка.
Так, кількість аргірофільних клітин у тілі шлунка у пацієнтів з ХНАГ
зменшилася на 16,82% (р<0,05), а у хворих на ХАГ- у 3,5 рази (р<0,05),зміни при ФД не достовірні (р>0,05). Кількість аргентафінних
клітин в тілі шлунка у хворих на ХНАГ зменшилася на 24,00% (р<0,05), а при ХАГ - у 5 разів (р<0,05). У пацієнтів із ФД мало місце незначне зростання цього показника (р>0,05). Після лікування практично
стабілізувалася кислотопродукуюча функція шлунка при ФД та ХНАГ. При
цьому показники внутрішньошлункового рН в обидвох групах хворих досягли
нормоацидності. У пацієнтів із ХАГ показники внутрішньошлункового рН
знизилися вірогідно на 18,1%, проте і після лікування перебували в
функціональному інтервалі вираженої гіпоацидності. Ерадикаційний ефект
поєднаної терапії практично не відрізнявся від результатів динаміки
ступеня інфікованості Нр СОШ у ІІ групі хворих. Поєднане призначення
уролесану та тіотриазоліну супроводжується вірогідним зниженням рівня
ІЛ-1в не тільки у хворих на ФД і ХНАГ, але й при ХАГ. Аналогічне
зниження рівня ТНФб при всіх клінічних формах ХГСН. У той же час дія
уролесану і тіотриазоліну сприяла зниженню рівня ІЛ-8 лише при ХАГ
(р<0,05). У хворих на ФД та ХНАГ рівень ІЛ-8 у сироватці крові істотних змін не зазнав (р>0,05, р>0,05). Використаний терапевтичний комплекс
сприяв покращенню АОС сироватки крові. Показники вільнорадикального
окислення ліпідів та АОС у хворих на ФД та ХНАГ досягли рівнів
контрольних величин.

Таким чином, запропонований нами терапевтичний комплекс із включенням
уролесану та тіотриазоліну дозволив поєднати позитивні ефекти дії
обидвох препаратів у хворих на ХГСН та ФД, що дає підстави вважати цей
комплекс значно ефективнішим, ніж лікування загальноприйнятими
середниками.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове
вирішення науково-практичного завдання, яке полягало у вивченні
клініко-патогенетичних особливостей хронічних гастритів із секреторною
недостатністю, що дало можливість покращити ефективність діагностики і
лікування згаданих захворювань і дозволило науково обгрунтувати
доцільність включення в лікувальний комплекс уролесану та тіотриазоліну
.

Порушення кислотопродукуючої функції шлунка залежить від форми
хронічного гастриту з секреторною недостатністю: для хворих на ХНАГ
розподіл зниження кислотопродукуючої функції шлунка за типом помірної і
вираженої гіпоацидності (55,56%, 44,44%). У пацієнтів на ХАГ в усіх
випадках наявною була виражена гіпоацидність (рН 5,05±0,006). для ФД
характерною є переважно помірна гіпоацидність (85,42%)

У патогенезі хронічного гастриту з секреторною недостатністю приймають
участь місцеві регуляторні механізми: розлади АPUD-системи, які
характеризуються кількісними змінами ендокринних клітин (зменшення
кількості аргірофільних та аргентафінних клітин у тілі шлунка та їх
збільшення в антрумі, найбільш вірогідно виражені в пацієнтів з ХАГ
(1,45±0,26; 31,00±0,96); активація цитокінової системи (вірогідне
підвищення продукції ІЛ-1(, ТНФб при ФД, ХНАГ і ХАГ, а ІЛ-8 тільки при
ХАГ (14,18±1,54 пг/мл); інтенсифікація процесів перекисного окислення
ліпідів і зниження активності антиоксидантного захисту.

Для функціональної диспепсії шлунка за гіпосекреторним типом
характерними є: високий рівень заселення Helicobacter pylori слизової
оболонки (83,33%), помірна гіпоацидність, середній вік пацієнтів
38,91±2,26 років. Для хронічного неатрофічного гастриту характерними є:
нижчий рівень заселення Helicobacter pylori слизової оболонки (74,07%),
тенденція до вираженої гіпоацидності, середній вік пацієнтів 48,00±1,53
роки. Хронічний атрофічний гастрит супроводжується одночасним зниженням
рівня заселення Helicobacter pylori слизової оболонки (56,52%),
зростанням показників внутрішньошлункового рН до рівня вираженої
гіпоацидності та збільшенням середнього віку пацієнтів (54,10±1,76
років).

Використання уролесану в лікуванні хронічного гастриту з секреторною
недостатністю сприяє зменшенню клінічних проявів недуги, особливо явищ
кишкової диспепсії, стимулює кислотопродукуючу функцію шлунка
(достовірне зниження рН у хворих на ФД і ХНАГ відповідно 2,26±0,14;
1,93±0,09), усуває прояви запального синдрому, зменшує інтенсивність
проявів вільнорадикального окислення ліпідів (при ХНАГ достовірне
зниження МДА до2,74±0,07 нмоль/мл і ДК до 0,600±0,020 ум. од/мл; при ХАГ
достовірне зниження МДА до 3,70±0,13 нмоль/мл і ДК до0,796±0,054 ум.
од/мл).

Лікувальна дія тіотриазоліну при хронічному гастриті з секреторною
недостатністю реалізується шляхом зменшення проявів шлункової диспепсії,
нормалізації антиоксидантного захисту та процесів пероксидації ліпідів з
одночасним зменшенням цитокінового дисбалансу, що сприяє достовірній
стабілізації кислотоутворення в шлунку при ФД та ХНАГ (рН 1,85±0,08;
2,65±0,02).

При комплексному лікуванні хронічного гастриту з застосуванням уролесану
і тіотриазоліну інтенсивніше регресують клінічні прояви недуги,
нормалізується кислотопродукуюча функція шлунка, підвищується
функціональна активність ендокринних клітин слизової оболонки шлунка,
стабілізуються цитокінові зрушення, зменшуються процеси перекисного
окислення ліпідів, відновлюється функція антиоксидантного захисту.

Практичні рекомендації

Із метою встановлення клінічної форми хронічного гастриту з секреторною
недостатністю, оцінки ефективності лікування поряд з
ендоскопічно-морфологічними критеріями рекомендовано використовувати
ідентифікацію ендокринних клітин слизової оболонки шлунка, ступінь
інфікованості Helicobacter pylori, вивчення цитокінового профілю
сироватки крові, визначення первинних та вторинних продуктів перекисного
окислення ліпідів та активності ферментних систем антиоксидантного
захисту.

Для посилення кислотопродукуючої функції шлунка, підвищення ерадикації,
зменшення проявів запального синдрому, зниження процесів перекисного
окислення ліпідів у хворих на хронічний гастрит із секреторною
недостатністю необхідно використовувати уролесан по 8-10 крапель під
язик 3 рази на добу за 15 хвилин до вживання їжі впродовж 18 днів.

Для створення належного антиоксидантного захисту сироватки крові,
корекції цитокінового дисбалансу у хворих на хронічний гастрит із
секреторною недостатністю рекомендується призначати тіотриазолін
досередини по 0,1 г тричі на добу впродовж 18 днів.

Диференційоване лікування хронічного гастриту з секреторною
недостатністю з включенням уролесану та тіотриазоліну потрібно проводити
в залежності від клінічної форми захворювання. При хронічному
неатрофічному гастриті рекомендовано використовувати комплекс із
поєднаним прийомом уролесану і тіотриазоліну, як найбільш ефективний для
цієї категорії хворих. При функціональних розладах шлунка по
гіпосекреторному типу рекомендовано використовувати методику із
включенням уролесану або тіотриазоліну, в залежності від патологічного
процесу. Якщо переважають прояви кишкової диспепсії, процеси
ліпопероксидації та запального синдрому, а це переважно при первинних
функціональних розладах шлунка, необхідно базову терапію доповнити
уролесаном. У випадку переважання проявів шлункової диспепсії, порушення
антиоксидантного захисту крові, розладах цитокінового профілю, а це
переважно при вторинних функціональних розладах шлунка, необхідно в
лікувальний комплекс включити тіотриазолін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Сарапук О.Р. Інфекція Helicobacter pylori та порушення кислотоутворюючої
функції шлунка // Галицький лікарський вісник. – 2004. — №1. – С.
99-101.

Сарапук О.Р., Дзвонковська В.В., Нейко В.Є. Ефективність “Уролесану” при
лікуванні хронічного гастриту із секреторною недостатністю //
Український бальнеологічний журнал. – 2002. — №1. – С. 28-31.(Здобувачу
належить збір матеріалу, статистична обробка результатів, висновки і
написання статті. Професор Дзвонковська В.В. здійснювала загальне
керівництво темою і напрямком вивчення стану кислотопродукуючої функції
шлунка. Професор Найко В.Є. проводив узагальнення використаної
літератури при написанні статті.)

Нейко В.Є., Сарапук І.В., Сарапук О.Р. Застосування вітчизняного
колоїдного субцитрату вісмуту гастро-норму у комплексному лікуванні
захворювань органів травлення // Сучасна гастроентерологія. – 2002. —
№3. – С. 7-10. (Здобувач проводила клінічні дослідження, статистичну
обробку і написання статті. Професор Нейко В.Є. здійснював підбір
контингенту хворих, коректував результати роботи та узагальнював
висновки проведених досліджень. Доцент Сарапук І.В. аналіував
використану літературу).

Сарапук О.Р., Клименко А.О., Дзвонковська В.В. Перекисне окислення
ліпідів та антиоксидантний захист у хворих хронічним гастритом із
секреторною недостатністю та їх корекція уролесаном // Вісник
Вінницького державного медичного університету. – 2003. –Т.7. — №2. – С.
560-562. (Участь здобувача є основною в написанні статті: нею відібраний
контингент хворих, проведена статистична обробка отриманих результатів,
зроблені висновки. Професор Клименко А.О. проводив підбір найбільш
інформативних методик вивчення. Участь професора Дзвонковської В.В.
полягала у коректуванні результатів роботи та стилістичній правці).

Нейко В.Є., Сарапук О.Р., Бойчук Г.Й. Порушення внутрішньошлункової
кислотності при хронічних гастритах різного типу // Республіканська
наук.-практ. конф. “Досягнення і перспективи розвитку у клініці
внутрішніх хвороб”. – Харків. – 2001. – С. 14. (Здобувачем самостійно
зібраний клінічний матеріал, проведена обробка результатів, зроблені
узагальнення. Професор Нейко В.Є. здійснював загальне керівництво темою
і напрямком вивчення порушення внутрішньошлункової кислотності при
хронічному гастриті. Асистент Бойчук Г.Й. брала участь у дослідженні
кислотопродукуючої функції шлунка).

Сарапук О.Р. Цитокіновий профіль у хворих на хронічний гастрит із
секреторною недостатністю // Матеріали ХV з’їзду терапевтів України. –
Київ. – 2004. – С. 84.

Нейко В.Є., Дзвонковська В.В., Сарапук О.Р. До лікування уролесаном
гіпоацидності як супутньої патології хронічного невиразкового коліту //
Материалы конференции “Новое в клинической фармакологии и фармакотерапии
заболеваний внутренних органов”. – Харьков. – 2002. – С.100. (Здобувачем
самостійно проведені дослідження, статистична обробка результатів,
зроблені висновки. Професору Нейко В.Є. належить ідея проведення даного
дослідження, загальне керівництво наукової роботи. Професор
Дзвонковська В.В. допомагала на етапі узагальнення результатів
дослідження).

Сарапук О.Р. Вплив уролесану та тіотриазоліу на ендокринний апарат
шлунка // Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною
участю “Сучасні методи діагностики та лікування в клініці внутрішніх
хвороб”. – Вінниця. – 2004. – С. 56-57.

Сарапук О.Р. Корекція рівнів цитокінів у хворих на хронічний гастрит із
секреторною недостатністю // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної
конференції “Здобутки та перспективи клінічної терапії та
ендокринології”. – Тернопіль. – 2004. – С. 65-66.

АНОТАЦІЯ

Сарапук О.Р. Клініко-патогенетичні особливості хронічного гастриту із
секреторною недостатністю та їх корекція за допомогою уролесану та
тіотриазоліну. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.36 – гастроентерологія. Івано-Франківський державний
медичний університет, Івано-Франківськ, 2006.

Об’єкт – 148 хворих на хронічний гастрит з секреторною недостатністю та
15 практично здорових осіб; мета — підвищення ефективності лікування
хворих на хронічний гастрит з секреторною недостатністю шляхом
поглибленого вивчення їх патогенезу та включення до комплексної терапії
уролесану та тіотриазоліну; методи – клінічні, інструментальні,
морфологічні, біохімічні, імуноферментні; новизна — Уперше встановлено
роль активності прозапальних цитокінів, ступінь інфікування Нр, стану
перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту, обгрунтовано
доцільність включення до комплексної терапії уролесану та тіотриазоліну;
результати – розроблена комплексна терапія хронічного гастриту з
секреторною недостатністю з застосуванням уролесану і тіотриазоліну;
впроваджено в навчальний процес і практичну медицину; галузь – медицина.

Ключові слова: хронічний гастрит, функціональна диспепсія, уролесан,
тіотриазолін, цитокіни, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантний
захист.

АННОТАЦИЯ

Сарапук О. Р. Клинико-патогенетические особенности хронического гастрита
с секректорной недостаточностью и их коррекция с помощью уролесана и
тиотриазолина. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.36 – гастроэнтерология. Ивано-Франковский
государственный медицинский университет, Ивано-Франковск, 2006.

Объект – 148 больных разными формами хронического гастрита с секреторной
недостаточностью. Возраст больных колебался от 18 до 72 лет. 74,3%
больных трудоспособного возраста (от 20 до 60 лет). Среди обследованных
больных больше женщин – 90 лиц (60,2%), мужчин соответственно было 58
(39,2%). Контрольную группу составили 15 практически здорових людей;
цель – повышение эффективности лечения больных хроническим гастритом с
секреторной недостаточностью путем углубленного изучения патогенеза и
включения в комплексную терапию уролесана и тиотриазолина; методы —
общепринятые клинико-лабораторные исследования: жалобы, анамнез,
физикальное исследование. Диагноз хронического гастрита верифицировали с
помощью ФЭГДС с последующей прицельной биопсией и морфометрией. Согласно
модифицированной “Сиднейской системе” (1996), было выделено три группы
больных – с функциональной диспепсией, с хроническим неатрофическим и
хроническим атрофическим гастритами. Для диагностики Нр использовали
быстрый уреазный тест и гистологический метод. С целью выявления
эндокринных клеток в слизистой оболочке желудка использовали импрегнацию
азотнокислым серебром, суммарное количество эндокринных клеток — метод
Гримелиуса. Также выполняли компьютерную интрагастральную рН-метрию (по
Чернобровому В.М.). Содержание цитокинов в сыворотке изучали методом
иммуноферментного анализа с использованием наборов реагентов “ProCon”
(“Протеиновый контур” Россия)) и тест-системмы “HyCult” (Нидерланды) на
анализаторе “Stat Fax 303 Plus” (США) и Sanofi Diagnostes; исследовали
уровень малонового диальдегида в сыворотке крови (тест с тиобарбитуровой
кислотой), диеновых коньюгат, церулоплазмина, каталазы и насыщенность
железом трасферрина ( метод Бабенко Г.О.).

Установлено, что функциональная диспепсия характеризуется двухфазным
течением с особенностями обострения у лиц молодого возраста с пиком
активности при длительности заболевания до 3 лет и вторичная
функциональная диспепсия при длительности болезни более 11 лет. Болевой
синдром является стабильным проявлением хронического гастрита, а
клинические его формы отличаются особенностью диспепсии: отрыжка
характерна для функциональной диспепсии, вздутие живота и неустойчивый
стул – для хронического неатрофического гастрита, а устойчивые поносы,
похудание, астено-вегетативный синдром – для хронического атрофического
гастрита. Понижение кислотообразующей функции желудка связано с глубиной
и характером поражения слизистой оболочки желудка, количественными
изменениями эндокринных клеток в такой последовательности:
функциональная диспепсия?хронический неатрофический гастрит?хронический
атрофический гастрит, для которого характерна выраженная гипоацидность.
Степень контаминации слизистой Нр можно расположить в следующем порядке:
функциональная диспепсия?хронический неатрофический гастрит?хронический
атрофический гастрит. Уровень итерлейкина-1в и туморнекротического
фактора повышены при всех формах хронического гастрита, а содержание
интерлейкина-8 – только у больных хроническим атрофическим гастритом.
Одним из ведущих механизмов возникновения и течения хронического
гастрита были: повышение процессов перекисного окисления липидов,
которое достоверно усиливалось в следующей последовательности:
функциональная диспепсия?хронический неатрофический гастрит?хронический
атрофический гастрит на фоне незначительного ослабления антиоксидантной
защиты. Применение уролесана наиболее эффективно нивелировало кишечную
диспепсию, стимулировало кислотообразующую функцию желудка и уменьшало
свободнорадикальное окисление липидов. Тиотриазолин уменьшал проявления
желудочной диспепсии, нормализировал антиоксидантную защиту и процессы
пероксидации липидов, уменьшал цитокиновый дисбаланс; результаты –
разработана комплексная терапия хронического гастрита с секреторной
недостаточностью с использованием уролесана и тиотриазолина; внедрено в
учебный процесс и практическую медицину; отрасль – медицина.

Ключевые слова: хронический гастрит, уролесан, тиотриазолин, цитокины,
перекисное окисление липидов, антиоксидантная защита.

ANNOTATION

Sarapuk O.R. The clinical and pathogenetical features of chronic
gastritis with secretory insufficiency and its correction by Urolesan
and Thiotriazolin. –The manuscript.

A dissertation for taking the degree of Candidate of Medical Sciences in
speciality 14.01.36 – Gastroenterology. Ivano-Frankivsk State Medical
University, Ivano-Frankivsk, 2006.

Object – 148 patients with chronic gastritis secretory insufficiency, 15
practically healthly persons; purpose – the elevation of the treatment
of chronic gastritis with secretory insufficiency by dint of recessing
investigation of pathogenesis and inclusion to complex treatment
Urolesan and Thiotriazolin; methods – clinical, instrumental,
morphological, biochemical, ELISA; novelty – at first were established:
the role of proinflammatory cytokines’activity, the infected grade of
Helicobacter pylori, status of lipids oxidation and antioxadation
protection, the inclusion to treatment complex of Urolesan and
Thiotriazolin was founded; the results – the complex correction of
chronic gastritis with secretory insufficiency using Urolesan and
Thiotriazolin was designed; engrafted at study process and practical
medicine; branch – medicine.

Key words: chronic gastritis, functional dyspepsia, Urolesan,
Thiotriazolin, cytokines, lipid peroxidation, andtioxidation protection

Перелік умовних скорочень

АОС антиоксидантна система

APUD система (від англійських Amine — аміни, Precursor — попередник,
Uptake -засвоювати, Decarboxylase – декарбоксилаза)

ДК дієнові кон(югати

ІЛ-1( інтерлейкін — 1(

ІЛ-8 інтерлейкін — 8

К каталаза

МДА малоновий диальдегід

Нр Helicobacter pylori

ПОЛ перекисне окислення ліпідів

СОШ слизова оболонка шлунка

ТНФб туморнекротичний фактор б

ТФ насиченість транcферину залізом

ФІрН функціональний інтервал рН

ФД функціональна диспепсія

ХАГ хронічний атрофічний гастрит

ХГ хронічний гастрит

ХГCН хронічний гастрит із секреторною недостатністю

ХНАГ хронічний неатрофічний гастрит

ЦП церулоплазмін

Підписано до друку 22.09.2006р. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. №38.

Тираж здійснено у видавництві Івано-Франківського

державного медичного університету.

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру

видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції.

ДК №2361 від 05.12.2005р.

76018. м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2.

PAGE 2

Похожие записи