міністерство охорони Здоров’я україни

кримський державний медичний університет ім.
с.і. георгієвського

ГРОНА НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

УДК: 616.12–008.331.1+616.61]:612.124/127–071–092

Клініко-патогенетичне обґрунтування корекції порушень синтезу оксиду
азоту з метою нефропротекції при артеріальній гіпертензії

14.01.11 – кардіологія

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Сімферополь-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті
ім. М. Горького МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор,

Коломієць Вікторія Володимирівна,

Донецький державний медичний університет ім. М. Горького
МОЗ України, професор кафедри внутрішніх хвороб №2

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор,

Хомазюк Тетяна Анастасіївна,

Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України,
завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

доктор медичних наук, професор,

Фуштей Іван Михайлович,

Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України,
завідувач кафедри терапії, клінічної фармакології і ендокринології

Захист відбудеться „26” жовтня 2007 року о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 52.600.01 при Кримському державному
медичному університеті ім. С.І. Георгієвського МОЗ України
(95006, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Кримського державного
медичного університету ім. С.І. Георгієвського МОЗ України
(95006, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

Автореферат розісланий „24” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Є.П. Смуглов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Есенціальна гіпертензія (ЕГ) є найбільшою
неінфекційною пандемією, фактором ризику, що визначає структуру
серцево-судинної захворюваності та смертності, і однією з головних
причин термінальної стадії ниркової недостатності у 10-30 % хворих
(Амосова Є.М., 2006; Горбась І.М., 2006; Коваленко В.М. і співавт.,
2005).

Очевидно, що прогноз щодо життя хворого на артеріальну гіпертензію (АГ)
регламентується в першу чергу залученням в патологічний процес
органів-мішеней і ступенем їх морфо-функціональних змін (Арутюнов Г.П.,
Чернявська Т.Г., 2005; Яновський Г.В., 2005; Levey A.S. et al., 2007).
Ураження нирок при ЕГ виявляється після тривалого латентного періоду
ниркової дисфункції (Ігнатов A.M. і співавт., 2004; Радченко Г.Д. і
співавт., 2005; Adamczak M. et al., 2002). На цьому етапі функціональні
тести оцінки стану нирок, які широко застосовуються в терапевтичній
практиці (рівень креатиніну сироватки крові, швидкість клубочкової
фільтрації (ШКФ), рівень протеїнурії та ін.) майже не змінені й не
дозволяють судити про тяжкість ураження нирок (Некрасова А.А., 2003;
Сіренко Ю.М. і співавт., 2005; Tedesco M.A. et al., 2007). Такий стан
може тривати десятиріччями та поступово переростати в патологію, що
проявляється клінічними маркерами ниркової недостатності (Дмитрова Т.,
Котовская Ю., 2002; Мухин Н.А. і співавт., 2003; Нанчикеева М.Л. і
співавт., 2004). Тому важливо визначити початковий період ниркової
дисфункції, коли агресивна терапевтична тактика може сповільнити процес
деструкції ниркового клубочка і принципово змінити долю пацієнта
(Сіренко Ю.М. і співавт., 2006; Frohlich E.D., 2004).

Актуальність даної проблеми пов’язана з досить великою кількістю
пацієнтів, у яких є особливі показання до призначення препаратів з
нефро-протекторними властивостями (Конради А.О., 2004; De Jong P.E., De
Zeeuw D., 2005). Під час обговорення органопротекторних ефектів
антигіпертензивної терапії основна увага приділяється діастолічній
дисфункції й гіпертрофії міокарда лівого шлуночка (ЛШ) (Єна Л.М.,
Кондратюк В.С., 2004; Матова Е.А., Свіщенко Е.П., 2003; Маколкин В.И.,
2003). Здатність препаратів до нефропротекції розглядається набагато
рідше у зв’язку з меншим внеском ниркової недостатності в структуру
смертності хворих на ЕГ. Проте, розвиток нефроангіосклерозу у хворих на
ЕГ, незалежно від наявності або відсутності інших факторів ризику й
супутніх захворювань, приводить до прогресуючого зниження функції нирок
(Amann K. et al., 2006; Cupples W.A., Braam B., 2007).

Ефективна профілактика ураження органів-мішеней потребує адекватно-го
контролю артеріального тиску (АТ) з постійним підтриманням його добового
ритму й варіабельності на нормальному рівні (Сіренко Ю.Н. і співавт.,
2006; Cuspidi C. et al., 2005). Інгібітори ангіотензинперетворюючого
ферменту (АПФ) адекватно впливають на добовий ритм АТ,
водно-електролітний обмін, трива-лість і якість життя хворих і володіють
доведеною органопротекторною, а саме нефропротекторною дією (Коваль
Е.А., 2005; Сіренко Ю., Радченко Г., 2005; Griffin K.A., 2006). Але у
частини хворих ефективна антигіпертензивна терапія з використанням
інгібіторів АПФ не забезпечує адекватної нефропротекції.

Часто предиктором ураження органів-мішеней є дисфункція ендотелію зі
зниженням синтезу оксиду азоту (NO) (Мартынов А.И., Гороховская Г.Н.,
2005; Небиеридзе Д.В., 2006, Tatematsu S. et al., 2007). Проте їх
значення в ураженні нирок вивчено недостатньо, доцільність корекції не
обговорювалась, а методи не розроблені.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконувалася за основним планом науково-дослідної роботи кафедри
внутріш-ніх хвороб №2 Донецького державного медичного університету ім.
М. Горького МОЗ України та є фрагментом планової наукової теми
„Клініко-патогенетична характеристика функціонального стану нирок при
артеріальній гіпертензії і су-путніх захворюваннях” (№ Держреєстрації
0104U010572, Шифр УН 05.02.01).

Мета дослідження. Підвищення нефропротекторних ефектів
антигіпертензивної терапії на підставі корекції порушень ниркового та
системного синтезу оксиду азоту у хворих на есенціальну гіпертензію.

Задачі дослідження.

Вивчити добовий профіль АТ, центральну та ниркову гемодинаміку,
наявність мікроальбумінурії (МАУ) у хворих на ЕГ та їхній взаємозв’язок.

Охарактеризувати системний та нирковий ендотеліальний синтез NO та
функцію ендотелію судин у хворих на ЕГ та їхній взаємозв’язок з
розладами ниркової гемодинаміки.

Проаналізувати зміни добового ритму АТ, центральної та ниркової
гемодинаміки, рівня МАУ у хворих на ЕГ на тлі лікування інгібітором АПФ
еналаприлом.

Дослідити системний та нирковий ендотеліальний синтез NO та функцію
ендотелію судин у хворих на ЕГ на тлі лікування інгібітором АПФ
еналаприлом.

Оцінити нефропротекторну дію антигіпертензивної терапії, що включає
блокаду ренін-ангіотензинової (РАС) і симпато-адреналової системи (САС)
за допомогою інгібітору АПФ еналаприлу та селективного
бета-адреноблокатору метопрололу у хворих на ЕГ.

Оцінити антигіпертензивний і нефропротекторний ефект комбінованої
терапії інгібітором АПФ еналаприлом та селективним бета-адреноблокатором
небівололом у хворих на ЕГ.

Об’єкт дослідження. Нефропротекція у хворих на есенціальну гіпертензію.

Предмет дослідження. Стан ниркової та центральної гемодинаміки, рівень
МАУ, нирковий і системний синтез NO, ступінь дисфункції ендотелію,
порушення добового профілю АТ та їх корекція за допомогою різних схем
антигіпертензивної терапії.

Методи дослідження. Загальноклінічні, анамнестичні; добове
монітору-вання АТ; електрокардіографія, ехокардіографія для визначення
параметрів кардіо- і гемодинаміки, ультразвукова доплерографія ниркової
артерії, а також плечової артерії на тлі реактивної гіперемії;
лабораторні (визначення ШКФ за кліренсом ендогенного креатиніну),
спектрофотометричні, тест-система для визначення добової екскреції
альбумінів; розрахункові; статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше показано у частини хворих
на ЕГ значення переваги еферентного гломерулярного опору над аферентним
тонусом ниркових судин в розвитку гіпертензивної нефропатії.

Вперше доведений зв’язок між зниженим ендотеліальним нирковим синтезом
NO і підвищенням еферентної резистентності нирок у хворих на ЕГ.

Вперше встановлено, що недостатня нефропротекторна ефективність
еналаприлу зумовлена глибоким порушенням синтезу NO ендотелієм нирок.

Вперше патогенетично обґрунтована доцільність корекції порушеного
ниркового ендотеліального синтезу NO в підвищенні нефропротекторної
ефективності антигіпертензивної терапії.

Вперше доведена нефропротекторна ефективність комбінованої
антигіпертензивної терапії, що включає блокаду РАС, САС і стимуляцію
ниркового синтезу NO.

Підтверджений зв’язок між недостатнім ступенем нічного зниження АТ та
ураженням нирок.

Поглиблені уявлення про негативний вплив зниженого ниркового синтезу NO
на добовий ритм АТ.

Практичне значення одержаних результатів. Встановлені критерії, що
визначають недостатню ефективність антигіпертензивної терапії в
попереджен-ні ураження нирок. Запропонована комбінована
антигіпертензивна терапія, що включає блокаду РАС, САС і стимуляцію
ниркового синтезу NO та забезпечує попередження гіпертензивного ураження
нирок. Доведена доцільність визна-чення стану ниркової гемодинаміки і
синтезу NO у хворих на ЕГ. Визначені показання для комбінованої терапії
еналаприлом і небівололом у хворих на ЕГ.

Впровадження результатів дослідження в практику. Основні результати
проведеного дослідження впроваджені в лікувальну практику центральної
міської клінічної лікарні №3 та міської лікарні №18 м. Донецька,
терапевтичної клініки Інституту невідкладної і відновної хірургії (ІНВХ)
ім. В.К. Гусака АМН України, спеціалізованої МСЧ №12 м. Харкова,
3-ї міської клінічної поліклініки м. Полтави, Чернівецького обласного
клінічного кардіологічного диспансеру; в навчальний процес Донецького
державного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України,
Луганського державного медичного університету МОЗ України, Харківського
державного медичного університету МОЗ України, Української медичної
стоматологічної академії МОЗ України, Буковинського державного медичного
університету МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений
інформаційно-патентний пошук, визначені мета та задачі роботи. Виконане
клінічне та функціональне обстеження хворих на ЕГ та осіб контрольної
групи, проведене спостереження та лікування, добове моніторування АТ і
його аналіз, вивчення центральної та ниркової гемодинаміки,
функціонального стану ендотелію та нирок. Лабораторні дослідження рівнів
МАУ, метаболітів NO, ШКФ проведені при особистій участі автора. Автором
було запропоновано і обґрунтовано метод підвищення ефективності
лікування АГ на тлі зниженого ендотеліального синтезу NO. Самостійно
проведена статистична обробка отриманих даних, теоретичний аналіз й
узагальнення результатів дослідження. Особисто оформлена дисертаційна
робота, підготовлені до друку матеріали за результатами дослідження.
Особисто здійснено формулювання положень, висновків і практичних
рекомендацій роботи, які виносяться на захист.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
висвітлені і обговорені на науково-практичних конференціях:
„Профілактика та лікування артеріальної гіпертензії в Україні” (Київ,
2004); „Діагностика та лікування ураження серця та нирок при
артеріальній гіпертензії” (Харків, 2004); „Артеріальна гіпертензія:
виявлення, поширеність, диспансеризація, профілактика та лікування”
(Івано-Франківськ, 2005); „IX Міжнародний медичний конгрес студентів і
молодих учених” (Тернопіль, 2005); „Достижения отечественной
кардиологии” (Москва, 2005); „Первинна та вторинна профілактика
церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії” (Київ, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 16 праць, в тому числі: 7 в
спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них 3 без
співавторів), 9 – в матеріалах наукових конгресів, конференцій, тезах
доповідей; отримано деклараційний патент України на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 180 сторінках
друкованого тексту та складається з вступу, огляду літератури,
матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних досліджень,
аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних
рекомендацій, списку використаних джерел, який на 37 сторінках містить
372 джерела (151 кирилицею та 221 латиницею). Робота ілюстрована 23
таблицями та 14 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Первинне обстеження проведене у 244
хворих на АГ різного ступеня важкості в віці від 29 до 74 років та у 32
практично здорових добровольців (18 жінок і 14 чоловіків) в віці від 35
до 64 років (в середньому 50,3±4,1 роки) без ознак гіпертонічної хвороби
(ГХ) та інших захворювань серцево-судинної системи або нирок контрольної
групи.

Всі пацієнти проходили стандартне загальноклінічне обстеження (збирання
анамнезу, фізикальне, інструментальне і лабораторне обстеження). Для
виключення ренопаренхиматозної або вазоренальної гіпертензії у пацієнтів
вивчали анамнез, проводили об’єктивне обстеження, вивчали функціональний
стан нирок, що включав фільтраційну (проба Реберга), концентраційну
(проба Зимницького) функцію, ультразвукове дослідження нирок та ниркових
судин з метою виявлення структурно-функціональних змін і повторні
аналізи сечі.

Після первинного обстеження проведений аналіз результатів вивчення
ниркового кровотоку (НК) за даними доплерографії в перерахунку на
плазмотік дозволив виявити коливання даного параметру в великому
діапазоні. В контрольній групі НК коливався від 800 до 1141 мл/(хвх1,73
м2), в середньому – 935,3±29,9 мл/(хвх1,73 м2).

У обстежених 244 хворих на АГ показники НК були в межах від 381 до 950
мл/(хвх1,73 м2), в середньому – 713,6±27,4 мл/(хвх1,73 м2). У більшої
кіль-кості – 225 хворих (92,2 %) – НК був нижче середньої величини групи
контролю (381-905 мл/(хвх1,73 м2), а у 19 хворих (7,8 %) показники НК
майже дорівнювали середній величині групи контролю або перевищували її
(від 907 до 950 мл/(хвх1,73 м2), тому їх не включили в дослідження. З
225 хворих у 149 пацієнтів (66,2 %) НК був зниженим помірно та коливався
в межах М±3у контрольної групи (574-905 мл/(хвх1,73 м2) – I група, а у
76 хворих (33,8 %) показники НК були значно зниженими та виходили за
межі М±3у контрольної групи (381-572 мл/(хвх1,73 м2) – II група.

Після виключення хворих, які з будь-яких обставин відмовилися від
подальшого спостереження, не мали змоги брати участі в дослідженні, вже
до надходження в стаціонар приймали комбіновану терапію або рівні АТ
передбачали призначення комбінованої антигіпертензивної терапії, в II
групі (основна група спостереження) залишився 71 пацієнт в віці від 36
до 69 років, а в I групі (група порівняння) методом рандомізації
відібрали 75 хворих, які за віком, статтю, тривалістю АГ та її важкістю
були порівнянні з II групою.

75 хворим I групи та 71 хворому II групи призначали еналаприл (препарат
„Берліприл”, фірми „Berlin Chemie, Menarini-Group”, Німеччина) в добовій
дозі 20-40 мг (в 2 прийоми). У 53 хворих I групи та 50 хворих II групи
монотерапія еналаприлом призвела до задовільного антигіпертензивного
ефекту вже через 10-12 днів перебування в стаціонарі. У інших хворих
обох груп АТ на тлі терапії еналаприлом майже не знизився, вони
потребували додаткового призначення інших антигіпертензивних препаратів
та були виключені з дослідження. На цьому етапі ще 3 пацієнти I групи
відмовилися від участі в дослідженні. Таким чином, для подальшого
аналізу залишилося по 50 обстежених в кожній з груп, які дотримувалися
рекомендацій, пройшли всі етапи спостереження та обстеження.

Після 30-денного прийому еналаприлу 39 хворим I групи додатково
призначали метопролол (препарат „Корвітол”, фірми „Berlin Chemie,
Menarini-Group”, Німеччина) в дозі 50-100 мг на добу (в 2 прийоми), а 50
хворим II групи – небіволол (препарат „Небілет”, фірми „Berlin Chemie,
Menarini-Group”, Німеччина) в дозі 5-10 мг на добу (в 1 прийом) терміном
на 90 днів.

Таким чином групу спостереження склали 100 хворих на ГХ II стадії, 1, 2
та 3 ступенів (за класифікацією ВООЗ і Українського наукового товариства
кардіологів), 58 жінок і 42 чоловіки віком від 38 до 65 років (в
середньому 52,3±2,4 роки) з давністю АГ від 2 до 17 років. Перший
ступінь АГ виставляли хворому при систолічному АТ (САТ) в межах 140-159
мм рт. ст. та/або діастолічному АТ (ДАТ) – 90-99 мм рт. ст., 2 ступінь
АГ при САТ від 160 до 179 мм рт. ст. та/або ДАТ – 100-109 мм рт. ст., 3
ступінь при САТ вище за 180 мм рт. ст., а ДАТ за 110 мм рт. ст.

Добовий профіль АТ вивчали за допомогою апарату „Кардиотехника-4000 АД”
(„ИНКАРТ”, Росія), кардіо- та гемодинаміку оцінювали на сонографічному
апараті „Aloka SSD 870” (Японія), НК на апараті „Siemens Sonolain”
(Німеччина) за допомогою лінійного датчику з частотою 2,5 МГц (отримані
показники перераховували на гематокрит), ниркову резистентність за
формулами D.M. Gomez [Шюк О., 1981]. ШКФ (мл/хв), концентрацію
креатиніну в плазмі крові і сечі оцінювали за допомогою спектрофотометру
СФ-4А за методом H. Popper. Функцію ендотелію визначали на плечовій
артерії (ПА) на тлі реактивної гіперемії (РГ) на сонографічному апараті
„Aloka SSD 870”. Концентрацію метаболітів NO – нітритів (NOx) в плазмі
крові та сечі визначали за допомогою спектрофотометру „Specord 200 PC” з
реактивом Гріса, екскрецію альбумінів за допомогою набору
„Микраль-Тест-II” (Німеччина).

Результати оброблені статистично з використанням пакету програм
Microsoft Excel і програми “Biostatistics 4.03” (McGraw Hill, США).

Результати дослідження та їх обговорення. За ступенем АГ, клінічною
симптоматикою, перебігом та тривалістю захворювання, даними анамнезу,
об’єктивного обстеження, загальних аналізів крові та сечі у хворих на ЕГ
в двох групах значущих відмінностей не виявили. САТ в I групі був вищим
на 31,2 %, в II групі – на 33,5 %; ДАТ на 26,4 % та 29,1 %, відповідно
(p<0,05), ніж в групі контролю. Середні добові показники САТ і ДАТ, їх варіабельність, ранковий підйом (РП), навантаження тиском (індекс часу (ІЧ) і площі (ІП) впродовж доби у хворих на АГ обох груп не мали достовірної різниці (табл. 1). Таблиця 1 Динаміка середніх добових показників (M±m) моніторування артеріального тиску у хворих на есенціальну гіпертензію на тлі комбінованої терапії еналаприлом з метопрололом (I група) або з небівололом (II група) Показники Група хворих Етап лікування До лікування Еналаприл Еналаприл + бета-блокатор САТ, мм рт. ст. I 158,6±1,3 141,2±1,2* 129,5±1,6** II 160,7±1,2 140,6±1,5* 125,2±1,8** ДАТ, мм рт. ст. I 94,3±1,2 85,2±1,4* 78,6±1,2** II 96,1±1,6 83,1±1,2* 74,2±1,1** ІЧ САТ, % I 70±4 51±4 31±4** II 74±6 52±4 25±4** ІЧ ДАТ, % I 45±3 32±3 21±2** II 49±4 34±4 17±2** ІП САТ, мм рт. ст./год I 456±41 306±38 221±21** II 481±40 302±34 107±21** ІП ДАТ, мм рт. ст./год I 219±35 119±18 93±12** II 223±38 103±20 86±11** РП САТ, мм рт. ст. I 58,2±4,3 42,5±4,1 26,4±3,6** II 60,5±4,6 45,8±4,2 20,5±3,2** РП ДАТ, мм рт. ст. I 45,4±2,4 32,4±2,4 15,3±2,1** II 44,6±2,3 32,9±2,2 13,9±2,2** СНЗ САТ, мм рт. ст. I 12,8±1,3 17,5±1,3* 20,0±1,2 II 9,3±1,2 12,2±1,4 18,5±1,1** СНЗ ДАТ, мм рт. ст. I 11,2±1,2 17,0±1,1* 19,1±1,4 II 9,1±1,1 11,5±1,2 18,7±1,3** Примітки: 1. * – зміни достовірні в порівнянні з показником до лікування (p<0,05) 2. ** – зміни достовірні в порівнянні з показником після лікування еналаприлом (p<0,05) Наприкінці 30-денного лікування еналаприлом всі пацієнти суб’єктивно відмічали поліпшення самопочуття. Зменшилися частота та інтенсивність головного болю, запаморочень, кардіалгій. За ступенем нічного зниження (СНЗ) АТ, що характеризує його добовий ритм, хворі в обох групах були розподілені майже однаково. В обох групах переважали пацієнти з добовим індексом (ДІ), що характерний для Non-dipper (50,0 % та 54,0 %, відповідно) (р>0,7). В II групі частіше
(р<0,05) відмічали ДІ АТ, що характерний для Night-peaker (26,0 %), ніж в I групі (16,0 %). В I групі більше хворих (32,0 %) відносилося до Dipper, ніж в II групі (20,0 %) (р<0,05). Добові профілі АТ на тлі прийому еналаприлу в кожній з груп істотно змінилися здебільшого у хворих з порушенням ритму АТ типу Non-dipper і Night-peaker. В обох групах стало більше хворих з ДІ, характерним для Dipper, але в 52,0 % випадків у хворих II групи зберігався високий АТ вночі, тоді як в I групі недостатнє зниження АТ вночі відмічалося у 34,0 % хворих (p<0,05). Призначення хворим еналаприлу сприяло ефективному зниженню майже всіх показників добового моніторування АТ у хворих обох груп. Показники ІЧ і ІП як систолічного, так і діастолічного АТ, знизилися, але не у всіх хворих II групи спостерігалося підвищення СНЗ АТ, тоді як в I групі в 94,0 % випадків цей показник достовірно змінювався (р<0,05). На тлі терапії еналаприлом зниження (p<0,05) середньодобового САТ склало в I і II групах відповідно 16,4 % і 15,0 %, зниження ДАТ також було приблизно однаковим (p>0,8), складаючи 14,5 % в I групі і 13,6 % в II
групі хворих. В I групі зниження нічного САТ складало 14,8 %, в II групі
– 13,9 %, а ДАТ – 15,9 % та 15,5 %, відповідно (p<0,05). Середньоденний САТ в обох групах достовірно знизився на 17,0 % і 15,0 % відповідно, ступінь зниження ДАД вдень перевищував у всіх хворих 10,0 % (p<0,05). Але не у всіх хворих після лікування еналаприлом АТ був нижчим за 130/80 мм рт. ст., що рекомендовано для профілактики нефропатії. Істотних та достовірних відмінностей показників систолічної та діастолічної функції ЛШ у хворих в обох групах не виявлено. Величина фракції викиду у хворих на ЕГ, а також в групі контролю коливалася в нормальних межах від 52 % до 75 %. Рівні ударного об’єму (УО), хвилинного, кінцево-систолічного та діастолічного об’ємів, а також загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) достовірно не відрізнялися поміж групами хворих на ЕГ (табл. 2). Діастолічна дисфункція ЛШ у вигляді зниження співвідношення пікових швидкостей раннього та пізнього діастолічного наповнення ЛШ (Е/А) у хворих обох груп була вираженою однаково (р>0,4). Після терапії еналаприлом показники систолічної
функції ЛШ в обох групах достовірно не змінювалися, але виявили
зменшення діастолічної дисфункції.

Більшу частку хворих на АГ (225 пацієнтів – 92,2 %) складали особи з НК
нижче середніх значень групи контролю. У 149 з них (66,2 %) НК був
знижений помірно та коливався в межах М±3у контрольної групи від 574 до
905 мл/(хвх1,73 м2), в середньому – 736,3±24,7
мл/(хвх1,73 м2), (р<0,05). У 76 хворих (33,8 %) рівні НК були значно знижені та виходили за межі М±3у контрольної групи. У них рівні НК коливалися з 381 до 572 мл/(хвх1,73 м2), в середньому 515,2±22,5 мл/(хвх1,73 м2), (р<0,01). Після остаточного формування двох груп спостереження по 50 хворих в кожній відмітили, що в I групі НК коливався в межах М±3у контрольної групи від 578 до 904 мл/(хвх1,73 м2), в середньому – 745,2±26,5 мл/(хвх1,73 м2), (р<0,05). В II групі рівні НК виходили за межі М±3у групи контролю й колива-лися від 381 до 572 мл/(хвх1,73 м2), в середньому – 506,2±27,8 мл/(хвх1,73 м2), (р<0,01). Рівні НК у відібраних для аналізу хворих обох груп співпадають з величиною НК у всіх обстежених хворих на АГ (713,6±27,4 мл/(хвх1,73 м2), а середній рівень НК (651,8±32,5 мл/(хвх1,73 м2) у хворих, що відібрані для спостереження, достовірно не відрізняється (р>0,1). Тобто ця група хворих за рівнем НК
адекватно відображає ступінь зниження ренального кровотоку у хворих на
АГ.

В обох групах відмічали зниження НК без порушень серцевого викиду та
змін з боку систолічної функції ЛШ. У хворих II групи рівень НК був
нижче (р<0,05) на 47,2 %, ніж в I групі та на 84,7 %, ніж в групі контролю (р<0,01). НК, як системний АТ та опір аферентних артеріол, визначає внутрішньо-клубочковий гідростатичний тиск, а отже ефективний фільтраційний тиск, що необхідний для підтримання адекватного рівня ШКФ. Загальна резистентність нирок (ЗРН) у хворих на ЕГ в обох групах перевищувала нормальні показники (4000-7000 динхсхсм-5). В II групі вона майже в 1,5 рази вище, ніж у пацієнтів I групи та значно (майже в 2 рази) перевищує (p<0,05) нормальний рівень. Причинна залежність рівня НК від ЗРН підтверджується наявністю між цими параметрами дуже тісного негативного кореляційного зв’язку (r= -0,92, p<0,001). До зниження НК приводить підвищення аферентної (АфРН) і/або еферентної (ЕфРН) резистентності нирок. У хворих I групи переважне значення в формуванні ЗРН має АфРН, що складає 64,7 %, тоді як у хворих II групи внесок АфРН (54,3 %) та ЕфРН (45,7 %) в загальний нирковий опір майже однаковий. Терапія еналаприлом супроводжувалася достовірним збільшенням НК на 18,3 % (p<0,05) у хворих I групи і недостовірним – лише на 11,4 % у хворих II групи, незважаючи на зниження АТ майже до цільового рівня. Це обумовлене недостатнім зниженням ЗРН у хворих II групи, тоді як в I групі у більшої кількості хворих цей показник потрапив в діапазон нормальних значень. Аналіз впливу еналаприлу на ниркову гемодинаміку в I групі показав, що у 11 хворих (22,0 %) цієї групи рівні НК достовірно зросли до величин, що потрапили в діапазон М±m контрольної групи або перевищували їх (в середньо-му – 1015,6±17,1 мл/(хвх1,73 м2) та не потребували подальшої корекції. Окрім оптимізації НК відмітили зниження загального ниркового опору у цієї підгрупи хворих до нормальних значень, що в середньому склало 6701±102 динхсхсм-5 (р<0,05). Таблиця 2 Динаміка показників (M±m) центральної, ниркової гемодинаміки і функції ендотелію у хворих на есенціальну гіпертензію в двох групах на тлі комбінованого лікування еналаприлом з метопрололом (I група) або з небівололом (II група) Показники Група хворих Етап лікування До лікування Еналаприл Еналаприл + бета-блокатор УО, мл I 75,7±3,0 74,8±2,1 75,4±1,2 II 76,4±3,5 74,4±2,4 81,2±3,1 ЗПСО, динхсхсм-5 I 2430±110 2302±76 1840±82 II 2422±105 2210±80 1775±71 Е/А I 0,88±0,02 1,08±0,04* 1,11±0,01 II 0,86±0,03 1,07±0,03* 1,24±0,03** НК, мл/(хвх1,73 м2) I 745,2±26,5 840,4±11,1* 862,5±15,3 II 506,2±27,8 564,7±21,3 758,4±25,8** ЗРН, динхсхсм-5 I 9809±150 7428±173* 7137±189 II 13205±170 11020±130 7391(147** ЕфРН, динхсхсм-5 I 3458±46 2503(52* 2470±57 II 6040±38 5268(47 2714±35** АфРН, динхсхсм-5 I 6351±96 4925(92* 4667±95 II 7165±97 5752±81* 4677(84** МАУ, мг/24 год I 22,1±2,3 16,4±2,1* 16,2±1,2 II 28,6±2,6 26,2±2,3 20,3±1,1** ШКФ, мл/хв I 109,5±6,9 112,2±3,1 114,3±3,3 II 116,2±5,7 115,4±3,8 114,5±2,6 ЕNОx, мкмоль/24 год I 56,6±3,5 68,7±2,5* 70,0±2,9 II 35,2±2,9 40,2±2,1 62,1±2,6** Приріст діаметру ПА на тлі РГ, % I 8,6±0,2 11,8(0,4* 11,9±0,5 II 8,1±0,4 11,2±0,5* 15,6±0,3** Примітки: 1. * – достовірно в порівнянні з показником до лікування (p<0,05) 2. ** – достовірно в порівнянні з показником після лікування еналаприлом (p<0,05) Співвідношення АфРН і ЕфРН було близько 64,8 % до 35,2 %. Підвищен-ня НК в цій підгрупі відбулося на тлі адекватного зниження АТ нижче цільових рівнів (р<0,05). САТ після терапії еналаприлом склав 137,2±1,1 мм рт. ст., а ДАТ – 81,5±1,2 мм рт. ст. Така нормалізація ниркової гемодинаміки та задовільний антигіпертензивний ефект еналаприлу дозволили виключити цих хворих з подальшого спостереження. † ” ¶ ? TH " h V † ? ? ? ? ’ ” ¶ ae ? ? a " h o o o o o o o o o o o o o o ??????? o o o o o o o o o o ?kd? o o o o ?H?L›^›p›†›?›??a6?kdn o o o o o o o o o o o o o o @ @ ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? ??????? @ @ 1) також залишалася вищою (р<0,05) за показники здорових осіб. Співвідношення АфРН і ЕфРН складало 66,3 % і 33,7 %. Терапія еналаприлом не у всіх хворих цієї підгрупи привела до зниження АТ нижче цільового. Середній рівень САТ у них склав 141,2±1,2 мм рт. ст., а ДАТ – 85,2±1,4 мм рт. ст. На підставі вище зазначеного вони були включені в подальше спостереження, тому що потребували більшого зниження АТ та оптимізації ниркової гемодинаміки. Ефект еналаприлу проявляється в його вазорелаксуючому впливі як на аферентні так і на еферентні артеріоли за рахунок пригнічення фізіологічних ефектів РАС та ангіотензину II. Проте, якщо в I групі АфРН та ЕфРН знизилися приблизно однаково, в середньому на 32,1 % та 30,5 % відповідно, (р<0,05), то в II групі ЕфРН знизилася лише на 20,7 %, що не було достатнім для адек-ватного зниження ЗРН та підвищення НК, хоча зниження АфРН (27,8 %) майже не відрізнялося від аналогічного у хворих I групи. Окрім ангіотензину II ниркова гемодинаміка визначається синергічним впливом САС та антагоністич-ним ендотеліального NO. Концентрація стабільних метаболітів NO в плазмі крові у хворих на ЕГ в обох групах (68,9(3,2 мкмоль/л та 66,4(3,6 мкмоль/л) не мала відмінностей, тоді як їх екскреція, що відображує сумарно системне та ло-кальне ниркове утворення NO, у хворих I групи була нижче (p<0,05) на 29,6 %, ніж у здорових осіб (78,8±3,5 мкмоль/24 год), а в II групі (p<0,01) на 62,4 %, ніж в контрольній групі й на 44,3 %, ніж у хворих I групи (p<0,05). У хворих обох груп приріст діаметру ПА (на 8,2-8,4 %) в пробі з РГ, був знижений (р<0,05) на 39,7 % в порівнянні з показником в групі контролю (13,6±0,2 %). Системний синтез NO на тлі прийому еналаприлу зростав в однаковому ступені у хворих обох груп. Проте зростання ниркової екскреції метаболітів NO у хворих II групи було в 2 рази меншим. Отже, у хворих II групи лікування еналаприлом супроводжувалося меншою активацією ниркового синтезу NO. Дисфункція ендотелію в системному руслі після лікування еналаприлом у обстежених обох груп достовірно зменшилася, про що свідчить однаковий приріст діаметру ПА в пробі з РГ (більше 10 %). У хворих на ЕГ обох груп висока ЗРН супроводжувалася підвищеною екскрецією альбумінів із сечею. В контрольній групі МАУ не виявлялася. МАУ відбиває виразність системної ендотеліальної дисфункції, вона є аналогом під-вищеного гідростатичного тиску в клубочках і свідчить про формування гіпер-тензивної нефропатії. В II групі рівень МАУ був вищим (p=0,04) на 29,4 %, ніж в I групі. На тлі терапії еналаприлом у хворих I групи рівень МАУ достовірно знизився на 20,4 % (р=0,04) та у всіх осіб не перевищував 30 мг/24 год. У хворих II групи позитивного впливу еналаприлу на рівень добової екскреції альбуміну не спостерігалось, що проявлялося меншим та недостовірним її зниженням лише на 8,1 %. В II групі наприкінці курсу терапії еналаприлом все ще залишалося 24 пацієнта (48,0 %) з рівнем МАУ більшим за 30 мг/24 год. Вважається, що інгібітори АПФ здатні найбільш ефективно зменшувати рівень МАУ, що зумовлене пом’якшенням впливу ангіотензину II на еферентні артеріоли. Як тільки їх тонус зменшується, знижується внутрішньоклубочковий тиск та слабшає або зникає режим гіперфільтрації в роботі клубочку і, як наслідок цього зменшуються прояви МАУ. Відсутність змін ШКФ у відповідь на збільшення НК свідчить про адекватне функціонування механізму авторегуляції клубочкової фільтрації шляхом тубуло-гломерулярного балансу. Зважаючи на те, що в підтриманні ниркової гемодинаміки бере участь САС, підвищення активності якої стимулює еферентні ниркові нерви та призводить до зниження НК й підвищення ниркового опору, представлялося доцільним вивчити нефропротекторні ефекти комбінованої терапії еналаприлом і бета-адреноблокатором небівололом, який стимулює синтез NO, або метопрололом, що не володіє цими властивостями. Комбінована терапія еналаприлом з метопрололом (I група) або з небівололом (II група) привела до подальшого покращення самопочуття, достовірного зменшення (р=0,02) ЧСС на 19,1 % у хворих I групи та на 18,3 % у пацієнтів II групи. Всі пацієнти задовільно переносили терапію. Рівні САТ та ДАТ в обох групах не перевищували 140/90 мм рт. ст., а у більшості були нижче 130/80 мм рт. ст. Додаткове призначення до еналаприлу метопрололу на тлі покращення добового ритму АТ, не викликало достовірних змін з боку центральної та ниркової гемодинаміки, а також дисфункції ендотелію. Призначення хворим на ЕГ комбінованої терапії еналаприлом з небівололом супроводжувалося позитивними змінами індивідуальних добових профілів АТ. В II групі здебільшого спостерігали ДІ АТ, що характерний для Dipper (94,0 % хворих). Значно зменшилася кількість хворих з надмірним підвищенням та недостатнім зниженням АТ вночі. На тлі комбінованої терапії еналаприлом і небівололом у хворих II групи знизилися (p<0,05) середній добовий САТ на 10,9 % та ДАТ на 9,2 %. Збільшився СНЗ АТ в середньому на 42,8 % (p<0,05). Середні денні показники САТ та ДАТ знизилися (p=0,04) на 10,1 % та 14,1 % відповідно. Терапія еналаприлом в комбінації з небівололом не супроводжувалася відхиленнями показників центральної гемодинаміки. На тлі додаткового прийому небівололу відмічали зменшення (р<0,05) діастолічної дисфункції ЛШ на 17,9 %. На тлі додаткового прийому небівололу виявлялося підвищення НК на 25,3 % (p<0,05). Це відбулося завдяки зниженню загального ниркового опору на 26,2 % не стільки за рахунок зменшення АфРН на 11,8 %, скільки внаслідок вираженого зниження опору еферентних судин на 63,3 % (p<0,01). Терапія еналаприлом і небівололом привела до зниження (p<0,05) частки ЕфРН в ЗРН у хворих II групи з 47,8 % до 36,7 %. Це відмічалося завдяки здатності небівололу стимулювати ендотеліальний синтез NO. Спостерігається висока здатність небівололу при додатковому його призначенні до еналаприлу коригувати дисфункцію ендотелію. Відмічали підвищення концентрації нітритів в плазмі крові на 22,2 % (p<0,05). В більшій мірі (на 48,8 %), ніж системний синтез NO, збільшилася (p<0,01) ниркова екскреція нітритів. Рівень вазодилатації наприкінці курсу терапії еналаприлом з небівололом підвищився на 39,3 % (p<0,05). Відмічали зниження частоти реєстрації дисфункції ендотелію. Завдяки додатковому стимулюючому ефекту небівололу на внутрішньонирковий синтез NO у обстежених II групи зменшувався внутрішньогломерулярний гідростатичний тиск, наслідком чого було зменшення (р=0,04) МАУ на 22,5 %. Показник добової екскреції альбуміну у всіх хворих II групи наприкінці спостереження був нижчим за 30 мг/24 год. Цей феномен відмічався завдяки зменшенню опору еферентних судин, що обумовлює падіння гідростатичного тиску в клубочках та, як наслідок цього, знижується проникність базальної мембрани для альбумінів. Окрім цього ступінь протеїнурії зменшується завдяки додатковому вивільненню NO з ендотелію ниркових судин. Таким чином, комбінована терапія еналаприлом і небівололом чинить патогенетично зумовлену нефропротекторну дію, бо коригуючи знижений нир-ковий ендотеліальний синтез NO зменшує еферентну ниркову резистентність, завдяки чому покращує ниркову гемодинаміку і усуває мікроальбумінурію. Висновки В дисертаційній роботі подано теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукової задачі – підвищення ефективності лікування хворих на есенціальну гіпертензію з досягненням нефропротекторного ефекту антигіпертензивної терапії; доведено, що у хворих на есенціальну гіпертензію корекція порушеного системного та ниркового синтезу оксиду азоту на тлі комбінованої блокади ренін-ангіотензинової та симпато-адреналової системи оптимізує добовий ритм артеріального тиску та призводить до покращення ниркової гемодинаміки і зниження рівня екскреції альбуміну, що попереджує прогресування гіпертензивної нефропатії. Хворим на есенціальну гіпертензію властиві порушення ниркової гемодинаміки, що проявляються зниженням ниркового кровотоку внаслідок підвищеного загального ниркового судинного опору. На відміну від здорових осіб з нормальним артеріальним тиском, у яких загальний нирковий судинний опір представлений опором аферентних і еферентних артеріол в рівній мірі, у хворих на есенціальну гіпертензію підвищений нирковий судинний опір на 2/3 зумовлений підвищенням опору аферентних судин. Ступінь зниження ниркового кровотоку у хворих на есенціальну гіпертензію істотно розрізнюється, що не залежить від стану центральної гемодинаміки, а визначається внутрішньонирковими чинниками. Зниження ниркового кровотоку більше, ніж на 30 % зумовлене підвищеним тонусом еферентних артеріол, внесок яких в загальний нирковий опір зростає до 50 %. Такі глибокі порушення ниркової гемодинаміки спостерігаються у хворих з недостатнім (менше 10 %) нічним зниженням артеріального тиску, тобто з його добовим ритмом типу Night-peaker і Non-dipper і супроводжуються більш частим виявленням і більш високим рівнем мікроальбумінурії. У хворих на есенціальну гіпертензію відмічається системна дисфунк-ція ендотелію зі зниженням інтенсивності синтезу оксиду азоту, про що свід-чить зменшення ступеню ендотелійзалежної релаксації плечової артерії з реак-тивною гіперемією, концентрації метаболітів оксиду азоту нітритів в крові та їх ниркової екскреції. Глибокі порушення ниркової гемодинаміки при есенціаль-ній гіпертензії з надлишковим підвищенням еферентної резистентності зумов-лені значним зниженням локального ниркового синтезу оксиду азоту і дисфунк-цією ниркового ендотелію, що проявляється зростанням мікроальбумінурії. Лікування еналаприлом призводить до адекватного зниження артеріального тиску, позитивної динаміки його добового профілю переважно у хворих з добовим ритмом Non-dipper і Night-peaker зі збільшенням рівня нічного зниження артеріального тиску, зменшення діастолічної дисфункції лівого шлуночка і покращення стану центральної і ниркової гемодинаміки. Підвищення ниркового кровотоку відбувається завдяки зниженню не тільки аферентної, але і еферентної резистентності нирок. У хворих зі значним зниженням ниркового кровотоку менше 600 мл/хвх1,73 м2 і перевагою еферентної резистентності, незважаючи на виражений в рівній мірі антигіпертензивний ефект, нефропротекторна ефективність еналаприлу недостатня, про що свідчить відсутність зниження рівня мікроальбумінурії. На тлі терапії еналаприлом підвищується інтенсивність системного і ниркового синтезу оксиду азоту. У хворих на есенціальну гіпертензію з нирковим кровотоком менше 600 мл/хвх1,73 м2 потрібної стимуляції ниркового синтезу оксиду азоту не досягається, внаслідок чого еферентна судинна резистентність не знижується, нирковий кровотік не зростає і рівень мікроальбумінурії не зменшується. У хворих на есенціальну гіпертензію комбінована терапія еналаприлом і метопрололом, незважаючи на додаткове пригнічення активності симпато-адреналової системи та задовільний антигіпертензивний ефект, не здатна адекватно протидіяти системній та внутрішньонирковій вазоконстрикції, особливо в умовах зниженого внутрішньониркового синтезу оксиду азоту. Корекція зниженого внутрішньониркового синтезу оксиду азоту у хворих на есенціальну гіпертензію на тлі блокади ренін-ангіотензинової і симпато-адреналової системи за допомогою комбінованої антигіпертензивної терапії еналаприлом і небівололом сприяє адекватному контролю добового ритму артеріального тиску, поліпшенню ниркової гемодинаміки завдяки зниженню еферентної ниркової резистентності і зменшує альбумінурію. Практичні рекомендації Для виявлення ступеня ураження нирок у хворих на есенціальну гіпертензію та проявів гіпертензивної нефропатії необхідно оцінювати нирковий кровотік і ступінь мікроальбумінурії. У хворих на есенціальну гіпертензію зі зниженим нирковим крово-током (нижче 600 мл/хвх1,73 м2) та рівнем мікроальбумінурії вище 30 мг/24 год доцільно оцінювати синтез оксиду азоту, вимірюючи його концентрацію в плазмі крові та ниркову екскрецію нітритів, а також функціональний стан судинного ендотелію за ступенем ендотелійзалежної релаксації плечової артерії на тлі реактивної гіперемії за допомогою ультрасонографії. Для підвищення ефективності лікування гіпертонічної хвороби з проявами гіпертензивної нефропатії у вигляді порушеної ниркової гемодинаміки та зниженого ниркового ендотеліального синтезу оксиду азоту (нижче 40 мкмоль/24 год) найбільш доцільно використовувати інгібітор АПФ еналаприл в дозі 20-40 мг на добу в комбінації з бета-адреноблокатором небівололом в дозі 5-10 мг на добу. Список опублікованих праць за темою дисертації Коломиец В.В., Грона Н.В. Оценка нефропротекторного эффекта антигипертензивной терапии //Український кардіологічний журнал. – 2006. – №4. – С.81-85. (Автор обстежувала хворих, вивчала добовий ритм артеріального тиску, екскрецію нітритів й альбумінів, функцію ендотелію, показники ниркової та центральної гемодинаміки на тлі лікування еналаприлом в комбінації з метопрололом або з небівололом, готувала статтю до друку). Грона Н.В. Порушення ниркового кровотоку та добовий ритм артеріального тиску у хворих на есенціальну гіпертензію //Галицький лікарський вісник. – 2005. – №4. – С.31-33. Грона Н.В. Почечный синтез вазорелаксирующих субстанций в регуляции артериального давления у больных артериальной гипертензией //Збірник наукових праць: Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. Київ-Луганськ-Харків, 2005. – Вип. 1 (64). – С.317-322. Грона Н.В. Состояние центральной и почечной гемодинамики у больных эссенциальной гипертензией //Збірник наукових праць: Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. Київ-Луганськ-Харків, 2006. – Вип. 4-5 (73-74). – С.307-315. Коломієць В.В., Грона Н.В. Вплив еналаприлу і небівололу на нирковий кровотік і синтез оксиду азоту у хворих на артеріальну гіпертензію //Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. – Вип. 13, Книга 1, Київ, 2004 – С.288-293. (Автор обстежувала хворих, аналізувала ниркову гемодинаміку на тлі терапії, готувала статтю до друку). Коломиец В.В., Грона Н.В. Влияние метопролола и небиволола на почечную гемодинамику у больных артериальной гипертензией //Буковинський медичний вісник. – 2004. – Т8, №3-4. – С.39-42. (Автор аналізувала показники моніторування артеріального тиску та ниркової гемодинаміки на тлі терапії, проводила статистичну обробку результатів та готувала матеріали до друку). Коломиец В.В., Бобрышев К.А., Грона Н.В. Нефропротекторный эффект антигипертензивной терапии у больных сольчувствительной формой эссенциальной гипертензии //Вестник гигиены и эпидемиологии. – 2005. – Т.9, №2. – С.174-182. (Автор обстежувала хворих, вивчала екскрецію нітритів, ендотеліальну функцію, нирковий кровотік на тлі лікування бета-адреноблока-торами, готувала статтю до друку). Деклараційний патент України №22309А, А61К31/00. Спосіб корек-ції нефропатії у хворих на есенціальну гіпертензію /Коломієць В.В., Грона Н.В. Заявка № u 2006 10594; Заявл. 06.10.2006; Опубл. 25.04.2007 //Промислова власність. – 2007. – Бюл. №5. Коломиец В.В., Грона Н.В., Макарчук О.В., Донскова Т.В. Почечная гемодинамика, эндотелиальная дисфункция и суточный ритм артериального давления у больных эссенциальной гипертензией //Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансеризація, профілактика та лікування: Матеріа-ли регіональної науково-практичної конференції. Івано-Франківськ, 2004. – С.54-55. (Автор обстежувала хворих, проводила статистичний аналіз результа-тів та підготувала їх до друку). Коломиец В.В., Грона Н.В., Макарчук О.В. Роль эндотелиальных вазорелаксирующих субстанций в нефропротекторном эффекте антигипертен-зивной терапии //Профілактика та лікування артеріальної гіпертензії в Україні: Матеріали Української науково-практичної конференції. Київ, 2004. – С.73. (Автор провела обстеження хворих, аналіз результатів, готувала їх до друку). Коломиец В.В., Грона Н.В. Сравнительная характеристика влияния метопролола и небиволола на почечную гемодинамику у больных эссенциаль-ной гипертензией //Діагностика та лікування ураження серця та нирок при артеріальній гіпертензії: Матеріали науково-практичної конференції з міжна-родною участю. Харків, 2004. – С.45-46. (Автор визначала ниркову гемоди-наміку до та після прийому бета-блокаторів, готувала матеріали до друку). Грона Н. Нефропротекторный эффект эналаприла при артериальной гипертензии //IX Міжнародний медичний конгрес студентів і молодих учених: Матеріали конгресу 21-22 квітня 2005. Тернопіль. – 2005. – С.22. Коломиец В.В., Грона Н.В. Системная и почечная вазопротекция у больных артериальной гипертензией //Вісник Вінницького національного медичного університету. – 2005. – №9 (2). – С.353-354. (Автор оцінила вплив еналаприлу на альбумінурію, функцію ендотелію, готувала статтю до друку). Грона Н.В. Ранние маркеры гипертензивной нефропатии //Достижения отечественной кардиологии: Тезисы научной конференции РКНПК МЗ РФ и Всероссийской конференции молодых ученых-кардиологов, Москва. – 2005. – С.47. Коломиец В.В., Бобрышев К.А., Грона Н.В. Значение коррекции почечного синтеза оксида азота в нефропротекции при антигипертензивной терапии у больных сольчувствительной формой эссенциальной гипертензии //Первинна та вторинна профілактика церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії: Матеріали української науково-практичної конференції. Київ, 2006. – С.89. (Автор провела клінічне обстеження хворих до та після терапії, статистичний аналіз матеріалу та його підготовку до друку). Грона Н.В. Коррекция гемодинамических нарушений у больных эссенциальной гипертензией путем стимуляции выработки оксида азота //Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансеризація, профілак-тика та лікування: Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Івано-Франківськ, 2006. – С.25-26. Коломиец В.В., Грона Н.В. Значение коррекции нарушенного синтеза оксида азота в нефропротекторном эффекте антигипертензивной терапии у пациентов с гипертонической болезнью //Розвиток наукових досліджень ’2006: Матеріали другої міжнародної науково-практичної конференції. Полтава, 2006. – Т.5. – С.27-29. (Автор самостійно обстежувала хворих, оцінювала отримані результати, готувала матеріали до друку). АНОТАЦІЯ Грона Наталія Василівна. Клініко-патогенетичне обґрунтування корекції порушень синтезу оксиду азоту з метою нефропротекції при артеріальній гіпертензії. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 – кардіологія. – Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, Сімферополь, 2007. Дисертація присвячена вивченню клініко-патогенетичних і терапевтич-них аспектів особливостей перебігу есенціальної гіпертензії з гіпертензивною нефропатією, що проявляються порушеннями ниркової гемодинаміки і добо-вого ритму артеріального тиску у хворих з ендотеліальною дисфункцією і зни-женим ендотеліальним синтезом оксиду азоту. Призначення еналаприлу хво-рим на есенціальну гіпертензію зі зниженим ендотеліальним синтезом оксиду азоту знижує судинний опір в нирках, покращує ниркову гемодинаміку, добо-вий ритм артеріального тиску і знижує рівень мікроальбумінурії. Але у хворих з низьким рівнем ниркового кровотоку і високою еферентною нирковою резис-тентністю нефропротекторна ефективність еналаприлу виявляється недостат-ньою для зменшення проявів нефропатії. Корекція зниженого ниркового ендо-теліального синтезу оксиду азоту водночас з пригніченням активності ренін-ангіотензинової і симпатичної нервової систем за допомогою комбінованої терапії еналаприлом і небівололом завдяки зниженню еферентного опору покращує ниркову гемодинаміку і усуває мікроальбумінурію. Ключові слова: есенціальна гіпертензія, нирки, мікроальбумінурія, оксид азоту, дисфункція ендотелію, еналаприл, небіволол. АННОТАЦИЯ Грона Наталья Васильевна. Клинико-патогенетическое обоснование коррекции нарушений синтеза оксида азота с целью нефропротекции при артериальной гипертензии. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 – кардиология. – Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского МЗ Украины, Симферополь, 2007. Диссертация посвящена изучению клинико-патогенетических и терапевтических аспектов особенностей течения и лечения эссенциальной гипертензии с признаками гипертензивной нефропатии. В основу исследования положены результаты обследования и лечения 100 пациентов со II стадией гипертонической болезни, составивших основную группу. В группу сравнения вошли 32 здоровых добровольца. Выявлено, что больным эссенциальной гипертензией на фоне нарушенного суточного ритма артериального давления чаще с недостаточным его снижением в ночное время, т.е. с суточным профилем артериального давления типа Non-dipper и Night-peaker, присущи нарушения почечной гемодинамики, проявляющиеся сниже-нием почечного кровотока на 60 % из-за повышения почечного сосудистого сопротивления почти в 2 раза по сравнению с показателями у здоровых лиц. В отличие от здоровых лиц с нормальным артериальным давлением, у которых общее почечное сосудистое сопротивление представлено сопротивлением аф-ферентных и эфферентных артериол в равной степени, у больных эссециальной гипертензией высокое почечное сосудистое сопротивление на 2/3 обусловлено повышением сопротивления афферентных сосудов, так что отношение афферентного сопротивления к эфферентному составляет около 65 % к 35 %. У части больных, с почечным кровотоком ниже 600 мл/минх1,73 м2, почечное сосудистое сопротивление характеризуется преобладающим повышением эфферентной резистентности. Различия в состоянии почечного кровотока у больных ЭГ не зависят от состояния центральной гемодинамики, а определяются внутрипочечными факторами. У всех больных эссенциальной гипертензией отмечается системная дисфункция эндотелия со снижением интенсивности синтеза оксида азота, о чем свидетельствует уменьшение степе-ни эндотелийзависимой вазорелаксации плечевой артерии на фоне реактивной гиперемии, концентрации метаболитов оксида азота нитритов в крови и их почечной экскреции. Нарушения почечной гемодинамики со значительным повышением эфферентной резистентности обусловлены снижением локального внутрипочечного синтеза оксида азота в большей степени и выраженной дисфункцией почечного эндотелия, что проявляется устойчивой микроальбу-минурией. Лечение ингибитором АПФ эналаприлом у большинства больных приводит к адекватному снижению артериального давления в течение суток, положительным изменениям его суточного профиля преимущественно у больных с нарушениями суточного ритма типа Non-dipper и Night-peaker. На фоне терапии эналаприлом у большинства больных отмечается адекватное увеличение степени ночного снижения артериального давления. Также наблюдается уменьшение диастолической дисфункции левого желудочка за счет блокады ренин-ангиотензиновой системы и стимуляции брадикинином оксида азота. При этом улучшается состояние центральной и почечной гемодинамики. Повышение почечного кровотока происходит благодаря снижению не только афферентной, но и эфферентной резистентности почек. На фоне терапии эналаприлом повышается интенсивность системного и почечного синтеза оксида азота. Однако, у больных с почечным кровотоком менее 600 мл/минх1,73 м2 необходимая стимуляция почечного синтеза оксида азота в процессе терапии эналаприлом не достигается, несмотря на выражен-ный в равной мере антигипертензивный эффект эналаприла, вследствие чего эфферентная сосудистая резистентность не снижается и ее вклад в общую почечную резистентность остается по-прежнему высоким – более 45 %. Объем почечного кровотока не увеличивается. Уровень микроальбуминурии не снижается. То есть эффективная нефропротекция не достигается. У больных эссенциальной гипертензией комбинированная терапия ингибитором АПФ эналаприлом и бета-адреноблокатором метопрололом, несмотря на дополнительное угнетение активности симпато-адреналовой системы и удовлетворительный антигипертензивный эффект, не способна адекватно противодействовать системной и внутрипочечной вазоконстрикции, особенно в условиях сниженного внутрипочечного синтеза оксида азота. На фоне терапии эналаприлом в комбинации с метопрололом не отмечается повышения почечного кровотока, снижения общей почечной резистентности и уровня микроальбуминурии. Коррекция сниженного внутрипочечного синтеза оксида азота у больных эссенциальной гипертензией на фоне блокады ренин-ангиотензиновой и симпато-адреналовой систем с помощью антигипертензивной терапии эналаприлом в комбинации с небивололом приводит к повышению почечного синтеза оксида азота на 48,8 %, адекватному контролю суточного ритма артериального давления, улучшению почечной гемодинамики и уменьшению альбуминурии на 22,5 % благодаря повышению почечного кровотока на 25,3 % вследствие снижения эфферентной почечной резистентности на 43,3 %. Ключевые слова: эссенциальная гипертензия, почки, микроальбумин-урия, оксид азота, дисфункция эндотелия, эналаприл, небиволол. ANNOTATION Grona N.V. Clinic and pathogenetic substantiation of correction the deranged synthesis of nitric oxide for nephroprotection in the patients with essential hypertension. – A manuscript. The dissertation on competition of a scientific degree of the Candidate of Medical Sciences on a speciality 14.01.11 – cardiology. – Crimean State Medical University named by S.I. Georgievsky Health Ministry of Ukraine, Simferopol, 2007. The dissertation is devoted to studying of clinical, pathogenetic and therapeutic aspects of features of essential hypertension current with hypertensive nephropathy that are shown by abnormalities of renal hemodynamics and daily rhythm of blood pressure in the patients with endothelial dysfunction and decreased endothelial synthesis of nitric oxide. Prescription of Enalapril for hypertensive patients with decreased endothelial synthesis of nitric oxide reduces efferent vascular tone in the kidneys, improves the renal hemodynamics, a daily rhythm of blood pressure and lowers the microalbuminuria. The nephroprotective efficacy of Enalapril is not sufficient for reduction of hypertensives nephropathy in the patients with decreased level of renal blood flow and high efferent renal resistance. Correction of decreased endothelial nitric oxide synthesis by inhibition of renin-angiotensin and sympathetic nervous system activity due to the combined therapy with Enalapril and Nebivolol improves renal hemodynamics and eliminates microalbuminuria. Key words: essential hypertension, kidneys, microalbuminuria, endothelial dysfunction, nitric oxide, Enalapril, Nebivolol. Список УМОВНИХ скорочень АГ – артеріальна гіпертензія АПФ – ангіотензинперетворюючий фермент АТ – артеріальний тиск АфРН – аферентна резистентність нирок ГХ – гіпертонічна хвороба ДАТ – діастолічний артеріальний тиск ДІ АТ – добовий індекс артеріального тиску ЕГ – есенціальна гіпертензія ЕфРН – еферентна резистентність нирок Е/А – співвідношення швидкостей періоду раннього та пізнього діастолічного наповнення лівого шлуночка ЗПСО – загальний периферичний судинний опір ЗРН – загальна резистентність нирок ІП – індекс площі ІЧ – індекс часу КДО – кінцевий діастолічний об’єм КСО – кінцевий систолічний об’єм ЛШ – лівий шлуночок МАУ – мікроальбумінурія НК – нирковий кровотік ПА – плечова артерія РАС – ренін-ангіотензинова система РГ – реактивна гіперемія РП – ранковий підйом САС – симпато-адреналова система САТ – систолічний артеріальний тиск СНЗ – ступінь нічного зниження УО – ударний об’єм ХО – хвилинний об’єм ЧСС – частота серцевих скорочень ШКФ – швидкість клубочкової фільтрації NО – оксид азоту ENOx – екскреція метаболітів оксиду азоту PAGE 24

Похожие записи