.

Організація навчального процесу в ліцеях України (ХІХ – перша половина ХХ ст.) – автореферат

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3027
Скачать документ

Содержание

Загальна характеристика роботи

Історія освіти в Україні – актуальність дослідження. Докорінні зміни, що відбуваються в усіх сферах сучасного українського суспільства, зумовлюють нові тенденції та напрями розвитку педагогічної науки і практики. Це сприяє активізації творчого пошуку ефективних форм і методів організації навчального процесу, переосмисленню мети і змісту виховання. Об’єктивні закономірності соціально-економічного, політичного і духовного розвитку суспільства вимагають якісного оновлення існуючої системи освіти.

Однією з перших ознак реформування шкільництва є поява в Україні інноваційних навчальних закладів: ліцеїв, гімназій, коледжів. Досвід їх роботи дозволяє констатувати утвердження тенденції до активного пропагування і використання кращих традицій європейської та вітчизняної освіти.

Дослідження історії виникнення і розвитку ліцеїв, гімназій, коледжів сприятиме розв’язанню проблеми гуманізації освіти, функціонуванню і становленню закладів нового типу. Важливу роль при цьому відіграє належна організація навчального процесу в таких закладах. Водночас із метою забезпечення оптимального розвитку здібностей учнів у процесі навчання доцільним буде використання досвіду діяльності ліцеїв – елітарних шкіл, які діяли в Україні протягом XIX – першої половини XX ст. Це сприятиме реалізації державної політики, спрямованої на відродження і подальший розвиток національних традицій освіти й школи, оновленню змісту, форм і методів навчання, примноженню інтелектуального потенціалу суспільства.

Стан наукової розробки проблеми. Питання становлення і розвитку ліцеїв протягом тривалого часу привертають увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Різноманітним аспектам діяльності Кременецького (1805 – 1833 рр.), Ніжинського (1820 – 1875 рр.) та Рішельєвського (1817 – 1865 рр.) ліцеїв були присвячені роботи П.Батюшкова, М.Владимирського-Буданова, М.Василенка, М.Лавровського, Т.Локоть, І.Михневича, М.Яніка та ін.

У них висвітлюються передумови виникнення, головні напрями та організаційні засади діяльності цих закладів, окреслено специфіку їхнього освітнього статусу. Проте більшість праць не відображає цілісної картини розвитку ліцеїв в Україні. У міжвоєнний час помітний внесок у вивчення широкого спектру питань, пов’язаних з особливостями навчального процесу в західноукраїнських ліцеях, зокрема в Кременецькому (1920 – 1939 рр.), зробили польські науковці (Грошинський К., Данилевич-Зелінська М., Добровольський С., Мащак Ф., Северин С., Трухім С.). Про особливості навчально-виховної роботи в польських та українських ліцеях Галичини і Волині йшлося у численних статтях, які друкувалися в той час у журналах “Gimnazium i Liceum”, “Oswiаta i wychowanie”, “Zycie Kremienieckie”, “Рідна школа”, “Українська школа”. Щороку такі заклади випускали “Звідомлення” – звіт про діяльність за той чи інший шкільний рік. У радянській педагогічній науці, за умов трактування ліцеїв як “буржуазних” навчальних закладів, об’єктивне дослідження означеної проблеми було неможливим.

Останнім часом у вітчизняній педагогіці з’являються наукові праці та публікації, у яких висвітлені особливості організації навчання в ліцеях України на сучасному етапі (Алфімов В., Білавич Г., Борисов О., Дейкун Д., Остапчук О., Сазоненко Г., Сологуб А., Шемет П.). Різноманітні аспекти освітньої діяльності вітчизняних ліцеїв у минулому глибоко проаналізовано в роботах С.Коляденко, А.Лопухівської, Г.Самойленко, Б.Ступарика, Г.Чернихівського, Б.Чижевського та ін.

У той же час ряд питань вимагає додаткового вивчення. Зокрема, ретельного дослідження потребують такі явища в історії вітчизняного шкільництва, як чоловічі (перша половина XIX ст.) та жіночі (кінець XIX – початок XX ст.) ліцеї Галичини в системі освіти Австро-Угорщини, а також мережа загальноосвітніх, фахових і педагогічних ліцеїв, які діяли на теренах Західної України в міжвоєнний час.

Недостатнє висвітлення цих питань дозволяє констатувати відсутність на сучасному етапі розвитку вітчизняної педагогічної теорії детального дослідження проблеми становлення і розвитку ліцеїв в Україні протягом XIX – першої половини XX ст. як закономірного, об’єктивно зумовленого і цілісного процесу. Не визначено також загальні для даного періоду характерні риси навчальної діяльності вітчизняних ліцеїв, їх орієнтація на європейські освітні традиції.

Актуальність і недостатня наукова розробленість проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Організація навчального процесу в ліцеях України (XIX – перша половина XX ст.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відображений у роботі напрямок досліджень є складовою частиною комплексу програм науково-дослідницької та пошукової діяльності Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти, зокрема відповідає плану роботи проблемної наукової групи “Теоретичні основи підготовки інтелектуальної еліти в навчальних закладах”.

Об’єкт дослідження: організація навчального процесу в загальноосвітніх школах України.
Предмет дослідження: зміст, форми і методи процесу навчання в ліцеях України протягом XІX – першої половини XX ст.

Мета дослідження: встановити основні тенденції розвитку вітчизняних ліцеїв у контексті особливостей організації навчального процесу, проаналізувати і обгрунтувати організаційні засади, зміст і напрямки ліцейної освіти в Україні протягом досліджуваного періоду.

Відповідно до мети були визначені наступні задачі дослідження:

  • виявити соціально-економічні, суспільно-політичні та культурно-національні передумови появи і розвитку ліцеїв в Україні;
  • розкрити історико-педагогічний аспект формування змісту ліцейної освіти;
  • проаналізувати завдання, зміст, форми і методи навчального процесу в вітчизняних ліцеях у контексті використання європейських освітніх традицій;
  • розробити і обгрунтувати періодизацію історії розвитку ліцеїв в Україні.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання, загальнофілософські положення про взаємозв’язок та взаємообумовленість явищ у суспільстві, принципи історизму, детермінізму, науковості, системності, концепція національного відродження українського народу, ідея пріоритетної ролі освіти в цьому процесі.

Читайте також: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук (автореферат)

Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних істориків Д.Дорошенка, І.Огієнка, Н.Полонської-Василенко, О.Субтельного, наукові праці з проб¬лем історії освіти (Василенко М., Данилевич-Зелінська М., Курляк І., Лопухів¬ська А., Моцюк В., Ступарик Б.).

Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети використано такі методи дослідження: вивчення та аналіз джерел і наукової літератури (їх класифікація, типологізація і моделювання), порівняльно-зіставний аналіз навчальних планів і програм, шкільного законодавства, систематизація та узагальнення результатів дослідження.
Джерельну базу дослідження складають фонди Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), Центрального державного історичного архіву у Львові, Державного архіву Тернопільської області, відділу стародруків Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського, Львівської наукової бібліотеки НАН України ім. В.Стефаника, наукової бібліотеки Українського національного університету ім.Т.Шевченка, бібліотеки Тернопільського державного педагогічного університету (фонд Кременецького ліцею). Використано також статистичні відомості, збірники документів, звіти про діяльність ліцеїв України досліджуваного періоду, суспільно-політична і педагогічна преса, матеріали наукових конференцій, довідково-бібліографічна література, історико-педагогічні дослідження. Значна частина архівних матеріалів, інших першоджерел уперше введена в науковий обіг, що дало змогу здійснити об’єктивний аналіз означеної проблеми.

Дослідження проводилось у три етапи

На першому етапі (1995 – 1996 рр.) здійснювався вибір об’єкта дослідження, визначався ступінь наукової розробленості проблеми, відбувалося загальне озна¬йомлення з джерелами і науковою літературою.

На другому етапі (1996 – 1997 рр.) конкретизувалися тема, мета і завдання дисертаційного дослідження, тривало опрацювання джерел та науково-методичної літератури. Зібрані дані систематизувались, узагальнювались.

На третьому етапі (1998 – 1999 рр.) апробовувалися результати дослідження, осмислювалися та узагальнювалися отримані упродовж попередніх етапів дані, обгрунтовувалися висновки, оформлювалася дисертаційна робота та автореферат.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягають у тому, що:

  • здійснено системний аналіз діяльності ліцеїв в історії вітчизняної школи;
  • відтворено специфіку розвитку ліцейної освіти в Україні XIX – першої половини XX століть, визначено головні тенденції цього процесу, науково обгрунтовано його періодизацію;
  • виявлено найважливіші особливості змісту освіти, форми, принципи і методи навчання в ліцеях України досліджуваного періоду, які притаманні закладам елітарного типу;
  • введено у науковий обіг новий фактичний матеріал, який дає змогу створити об’єктивне уявлення про закономірності і характерні риси діяльності ліцеїв у системі вітчизняної освіти XIX – першої половини XX століть.

Практичне значення роботи визначається тим, що опрацьований і узагальнений матеріал, положення і висновки сприятимуть збереженню і передачі історико-педагогічного досвіду. Вони можуть бути використані при читанні курсів педагогіки, історії педагогіки, вітчизняної історії у вищих навчальних закладах, проведенні спецкурсів з питань розвитку народної освіти, при написанні навчальних підручників та методичних посібників, у практичній діяльності учителів середніх загальноосвітніх шкіл, а також при організації ліцеїв.

Вірогідність і обгрунтованість результатів дослідження забезпечуються методологічною і теоретичною основою його вихідних положень, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів наукового пошуку відповідно до мети і завдань дисертаційної роботи, використанням широкої джерельної бази, кількісним та якісним аналізом зібраного матеріалу.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження доповідались на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських наукових та науково-практичних конференціях, таких як “Національна школа України: закономірності становлення і розвитку” (Тернопіль, 1996), “Психолого-педагогічні основи розвитку творчих здібностей особистості” (Тернопіль, 1998), “Організація навчально-виховного процесу в гімназіях України” (Тернопіль, 1998). Основні положення і результати проведеного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. Написана на основі матеріалів дисертаційного дослідження конкурсна робота була відзначена дипломом за перемогу в ІІ Всеукраїнському конкурсі імені В’ячеслава Липинського на кращі студентські та аспірантські роботи у галузі суспільних та гуманітарних наук, організованому науковим журналом “Полі¬тична думка” та Інститутом посткомуністичного суспільства (Київ, 1997). Результати дослідження були використані при підготовці і читанні навчального курсу з історії педагогіки та створенні музею “Історія національної школи” в Тернопіль¬сь¬кому експериментальному інституті педагогічної освіти.

Основні результати дослідження відображені у восьми публікаціях: 1 монографії та 7 статтях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку джерел та основної використаної літератури (232 позиції, з них 51 іноземною мовою), 21 додатку. У тексті міститься 13 таблиць, 3 схеми, 6 діаграм, 2 графіки. Обсяг роботи — 207 сторінок, основна частина — 163 сторінки.

Основний зміст дисертаційного дослідження

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, методи й основні етапи дослідження, розкрито джерельну базу, доведено наукову новизну, теоретичне й практичне значення, вірогідність і обгрунтованість результатів дослідження, сформульовано положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі “Історико-педагогічні особливості становлення ліцейної освіти” розглядається процес формування цих закладів у Європі від найдавніших часів до сучасності, аналізуються соціально-економічні передумови появи і розвитку ліцеїв в Україні протягом ХІХ ст.

З метою науково-теоретичного аналізу та визначення особливостей навчального процесу в ліцеях розглянуто історичний аспект формування ліцейної освіти. Встановлено, що розвиток ліцеїв в Україні протягом означеного періоду є об’єктивно зумовленим, закономірним і цілісним процесом, який необхідно розглядати в контексті формування загальноєвропейських традицій ліцейної освіти. Визначення такого підходу зумовило всебічний аналіз дидактичних основ організації навчання в ліцеях.

У дослідженні відзначається, що початок ХІХ ст. став вирішальним етапом утвердження ліцеїв нової доби, відродження яких було зумовлене соці¬ально-економічними та культурними змінами в європейських країнах. Відпо¬відно до виявлених особливостей процесу розвитку ліцейної освіти встановлено, що у системі освіти ліцеї виконували різні функції: науково-дослідного академічного центру (лікей Арістотеля), елітарних навчальних закладів підвищеного типу (Угорське королівство, Російська імперія у ХVІІІ-ХІХ ст.), вищих шкіл для дівчат (Австро-Угорщина, Німеччина, Бельгія в ХІХ — на початку ХХ ст.), основного типу загальноосвітньої середньої школи (Італія, Польща, Франція, Фінляндія, Португалія, Греція, Румунія) та середніх професійних навчальних закладів (Польща, Румунія, Франція та ін.).

На підставі аналізу і співставлення навчальних планів європейських ліцеїв ХІХ-ХХ століть встановлено, що такі заклади часто відзначалися високим, наближеним до університетського, рівнем змісту освіти, тривалий час поряд з університетами виконували функції центрів підготовки інтелектуальної еліти суспільства, характеризувалися орієнтацією на вирішення проблем науково-методичного забезпечення та гуманізації навчання, пріоритетом науково-дослід-ної роботи ліцеїстів, наявністю необхідних умов для розвитку їх творчих здібностей.

У роботі доведено, що відсутність власної національної держави негативно вплинула на культурно-освітній стан українського суспільства, стала головним чинником поширення систем шкільництва іноземного зразка (австрійської, російської). В умовах проведення на початку ХІХ ст. соціально-економічних реформ в Росії, тут, з метою розв’язання існуючих проблем середньої та вищої освіти, відкриваються навчальні заклади з особливим статусом — ліцеї і гімназії вищих наук.

Читайте також: Розвиток змісту шкільного курсу фізики у Великій Британії, Німеччині та США (ХІХ–ХХ СТ.) (автореферат)

Багатий досвід розбудови вітчизняної середньої і вищої освіти, його організаційну єдність із традиціями розвитку європейської школи, ми розглядаємо як один із найважливіших факторів того, що із шести найбільш відомих ліцеїв Російської імперії минулого століття половина діяла на території України: Рішельєвський в Одесі (статус ліцею від 1817 до 1865 рр.), Волинський в Кременці (1818-1833 рр.) і князя Безбородька в Ніжині (1832-1875 рр.).
У ході дослідження звертається увага на те, що специфіка діяльності ліцеїв України ХІХ ст., які діяли в системі російського шкільництва, визначалась соціально-економічними та культурно-освітніми потребами тих регіонів, які вони представляли: Лівобережної України (Ніжинський ліцей), Південної України (Рішельєвський ліцей), Волині та Правобережжя (Кременецький ліцей). Ліцеї не стали основним, масовим типом навчальних закладів і, на відміну від парафіальних і повітових училищ, а також гімназій та університетів, не отримали чітко визначеного місця в новій системі освіти. Головними критеріями, які визначали особливий статут ліцеїв України означеного періоду, були: поєднання рис середньої та вищої школи, наявність організаційних засад навчального закладу елітарного типу. Підготувавши багатьох визначних в майбутньому діячів науки, політики, освіти і культури, Рішельєвський, Ніжинський та Кременецький ліцеї успішно виконували важливе завдання — готували інтелектуальну еліту суспільства.

У роботі відображено вплив діяльності ліцеїв на створення передумов для формування на їх основі нових осередків вищої освіти в Україні. Визначено, що вони розвивалися за наступною послідовністю трьох освітніх рівнів (гімназія вищих наук — ліцей — університет) і були в різний час перетворені на вищі навчальні заклади: Рішельєвський ліцей — на Одеський університет, Ніжинський — на однойменний історико-філологічний інститут, а на основі Кременецького ліцею був відкритий Київський університет св. Володимира.

У другому розділі “Дидактичні основи організації ліцейної освіти в Україні протягом ХІХ – на початку ХХ ст.” розглядаються особливості формування змісту освіти в ліцеях України, які діяли в умовах системи шкільництва Російської імперії, відображені головні тенденції організації навчального процесу в ліцеях Галичини.
Всебічний аналіз навчальних планів, програм та підручників дозволив визначити як специфічні риси освітньої діяльності окремих закладів, так і загальні особливості змісту освіти ліцеїв України.

Встановлено, що для ліцеїв, які діяли в умовах російської системи освіти, були притаманні спільні і відмінні риси як організації навчального процесу загалом, так і змісту освіти зокрема.

Умовні позначення:

  • Н — напрям змісту освіти
  • М — природничо-математичний
  • Г — загальногуманітарний
  • Е — економічний
  • Ю — суспільно-юридичний
  • П — педагогічний
  • Ф — філологічний

Закономірності освітньої діяльності Ніжинського ліцею визначалися тим, що, організований із гімназії гуманітарного напряму, він був вищим спеціальним навчальним закладом спочатку природничо-математичного, а пізніше юридичного профілю. Відзначено характерне переважання тут практично-фахового компонента навчання над загальноосвітнім, а також реального над класичним. На підставі аналізу змісту, форм і методів навчання доводиться, що в Ніжинському ліцеї була розроблена і діяла своєрідна методика психолого-педагогічного діагностування особистості учнів, яка сприяла розвитку їх інтелектуальних і творчих здібностей.

У дослідженні показано, що Кременецький ліцей, на відміну від Ніжинського, був яскравим зразком загальноосвітнього навчального закладу гуманітарного типу. Як видно із діаграми зображеної, це, насамперед, стосувалося нижчого відділу, де на оволодіння знаннями, вміннями та навичками із дисциплін гуманітарного циклу відводилося 90% навчального часу (з них 85% — на мовну підготовку). Поглиблене вивчення мов мало на меті стимулювання в учнів протягом першого періоду навчання пам’яті як першооснови для формування в подальшому інших пізнавальних здібностей.

Умовно позначені освітні профілі:

  • Ф — філологічно-гуманітарний
  • С — суспільно-гуманітарний
  • П — природничо-математичний

Навчальний план Кременецького ліцею відзначався чіткою структурою і відображав загальну дидактичну стратегію на послідовне блокове засвоєння програмного матеріалу. Якщо учні чотирьох класів нижчого відділу вивчали одні і ті ж дисципліни, то кожен із трьох курсів вищого відділу мав свою предметну спеціалізацію.

Проаналізовано також динаміку розвитку освітньої діяльності Ріше¬ль¬євського ліцею, для якої характерним був поступовий перехід від засад гімназійного навчання до утвердження особливостей університетського змісту освіти. Відзначено, що, якщо протягом першого періоду існування (1817-1837 рр.) Рішельєвський ліцей давав середню гуманітарну підготовку, то під час наступного (1837-1865 рр.) він перетворився на вищий навчальний заклад багато¬профільної освітньої спеціалізації.

Акцентується увага на орієнтації змісту навчання в ліцеях на європейські освітньо-педагогічні традиції, у контексті чого ми виділяємо наступні аспекти, в яких поєднувалися особливості, притаманні для змісту освіти ліцеїв України та європейських держав минулого століття:

  • спрямованість на підготовку інтелектуальної еліти суспільства;
  • диференціація навчання;
  • гуманізація освіти, її орієнтація на індивідуальні форми педагогічної взаємодії;
  • високий, наближений до університетського, рівень навчальних планів і програм;
  • профільна спеціалізація навчального процесу;
  • поєднання класичної та реальної освіти;
  • пріоритет вивчення дисциплін, які формують духовну сферу особистості, розвивають її творчу обдарованість.

У розділі всебічно аналізується діяльність галицьких ліцеїв, які функці¬онували в умовах австрійської системи шкільництва протягом ХІХ — початку ХХ ст. Показано, що, як і в Російській імперії, ліцеї Галичини не стали основним типом навчальних закладів, а мали особливий статус. На підставі використання історико-педагогічних матеріалів усі галицькі ліцеї означеного періоду ми поділяємо на три групи:

  1. чоловічі ліцеї першої половини ХІХ ст.;
  2. Львівський ліцей (1805-1817 рр.);
  3. жіночі ліцеї початку ХХ ст.

Чоловічі ліцеї Галичини першої половини ХІХ ст. виконували функції вищих гуманітарних шкіл для юнаків і поєднували філософське та теологічне відділення з дворічним курсом навчання. Займаючи за освітнім ступенем проміжне становище між гімназією та університетом, ці заклади уособлювали зразок елітарних шкіл.

У контексті організації навчального процесу Львівський ліцей, який виник внаслідок тимчасової реорганізації одноіменного університету, значно відрізнявся від інших, існуючих у той час австрійських ліцеїв. Функціонування 4 відділень, 18 кафедр, широке залучення до викладацької роботи професорів та докторів наук, ідентичність навчальних планів і програм юридичного та теологічного відділень з аналогічними планами і програмами університетських факультетів — усе це визначало специфіку організації тут навчального процесу і стало об’єк-тивною передумовою відновлення у 1817 р. на базі ліцею Львівського університету.

Одним із наслідків політики австрійського уряду в галузі розбудови жіночого шкільництва стала поява в Галичині на початку ХХ ст. приватних ліцеїв — неповних середніх освітніх закладів для дівчат із шестирічним курсом навчання. Встановлено, що високого рівня теоретична гуманітарна підготовка галицьких ліцеїсток мала чітку орієнтацію на практичні потреби суспільного життя.

У третьому розділі “Удосконалення теорії і практики навчання в ліцеях західних областей України (1920-1939 рр.)” звертається увага на особливості організації навчання в західноукраїнських ліцеях, які діяли в міжвоєнний час у системі освіти Польської держави.

Читайте також: Інтернет-сайти вищих навчальних закладів як інноваційні канали комунікації в умовах формування інформаційного суспільства в Україні (автореферат)

Аналізуються положення реформи освіти в Польщі від 11 січня 1932 р. Визначено, що головним аспектом нової реформи була реорганізація середньо¬го шкільництва, а одним із механізмів її реалізації — запровадження ліцеїв як єдиних закладів, що гарантували отримання повної середньої освіти. Реформа торкнулася усіх гілок польського шкільництва: загальноосвітнього, фахового та педагогічного. Внаслідок її реалізації на західноукраїнських землях (Галичина і Волинь) почали діяти загальноосвітні середні школи двох ступенів:

  1. чотирирічна гімназія або мала гімназія;
  2. дворічний ліцей.

У розділі акцентується увага на негативних аспектах впливу реформи на розвиток українського шкільництва в регіоні. Офіційну позицію Польської держави стосовно розвитку української середньої освіти відображає нижчеподана діаграма, яка підтверджує тогочасну орієнтацію на розбудову приватного сектора шкільництва національних меншин.

Умовні позначення:

  • П — приватні
  • Д — державні

Встановлено, що в 1937-1938 навчальному році при 24 українських гімназіях Галичини і Волині почав діяти 21 загальноосвітній ліцей (усього в Польщі було відкрито 691 такий заклад). Аналіз статистичних даних дозволив констатувати кризовий стан української середньої школи в Польській державі. Якщо за переписом населення в 1931 р. українці становили 14% від загальної чисельності жителів Польщі, то аналогічна частка національних середніх шкіл (гімназій і ліцеїв) — лише 3%.

У роботі визначено найбільш характерні риси освітньої діяльності українських ліцеїв у 1937-1939 рр. По-перше, ліцеї були вищим ступенем середньої загальноосвітньої школи з дворічним терміном навчання і давали право здобуття вищої освіти. Усі вони діяли при чотирирічних загальноосвітніх гімназі¬ях, становили з останніми організаційну єдність (середня шестирічна школа), але юридично були окремими навчальними закладами.
По-друге, ліцеї в Західній Україні наприкінці 30-х років були єдиними загальноосвітніми школами, у яких практикувалася диференціація навчального процесу та профільна спеціалізація змісту освіти чотирьох напрямів: класичного, гуманітарного, фізико-математичного та природничого.

По-третє, одним із найважливіших завдань навчально-виховного процесу в українських ліцеях було патріотичне виховання молоді та популяризація національної ідеї. І хоча ці заклади й були організовані за принципами загальнопольського шкільного законодавства, усе ж вони разом із гімназіями, при яких діяли, в умовах реакційної культурно-освітньої політики Польської держави виконували місію осередків українського національного життя.

По-четверте, встановлено, що зміст освіти в тогочасних загальноосвітніх ліцеях визначався співідношенням ступеня вивчення дисциплін гуманітарного та природничо-математичного циклу при збереженні загального переважання його гуманітарної основи. Домінування такої тенденції відображає.

Умовно позначені предмети:

  • Г — гуманітарні
  • П-М — природничо-математичні
  • І — інші (релігія та військово-спортивні)

На підставі аналізу кількісних та якісних показників діяльності українських ліцеїв проведено їх класифікацію. Усього функціонувало 5 державних і 16 приватних закладів такого типу з українською мовою навчання. Відповідно до переважаючого компоненту змісту освіти у 20 із них діяли гуманітарні відділи, у 7 — природничі, ще у 4 — фізико-математичні і класичні.

У розділі аналізуються навчальні плани, програми, підручники; визначені головні проблеми організації навчального процесу в українських загальноосвітніх і фахових ліцеях. Встановлено сутність передумов, які визначили неможливість організації українських педагогічних ліцеїв. Всебічно проаналізовано різноманітні аспекти діяльності у 1920-1939 рр. Кременецького ліцею, розкрито специфіку його статусу як унікального освітнього комплексу.

У дослідженні показано, що у міжвоєнний час на теренах Західної України була сформована ефективна система середнього шкільництва ліцейного типу. Тут діяли польські (1920-1939 рр.) та українські (1935-1939 рр.) ліцеї в Галичині і Волині, а також функціонувала мережа румунських ліцеїв на території Буковини (1920-1940 рр.). В останній передвоєнний рік було розроблено проект запровадження ліцеїв на Закарпатті.

Генезис пріоритетних тенденцій організації навчання в західноукраїнських ліцеях визначався, насамперед, поглибленою диференціацією навчального процесу та профільною спеціалізацією змісту освіти. Важливими тенденціями освітньої діяльності ліцеїв були: орієнтація на формування світогляду в ліцеїстів, навичок науково-дослідницької, пошукової та творчої роботи; постійний пошук та інтенсивне застосування нових форм, методів та напрямів навчального процесу.

Проведене історико-педагогічне дослідження дає підстави для таких висновків:

  1. Виникнення і розвиток ліцеїв в Україні були об’єктивно зумовлені соціально-економічними, політичними, національно-культурними передумовами, які складалися в суспільстві протягом досліджуваного періоду. Позитивну роль відіграли наявність багатих освітньо-педагогіч¬них традицій українців, притаманних їм у XVI-ХVIIІ ст., а також проведення ряду прогресивних реформ у державах, до складу яких входили українські землі.
  2. Процес формування ліцеїв в Україні необхідно розглядати в контексті інтенсивного використання загальноєвропейських освітніх традицій. Особливо чіткий прояв така тенденція мала у сфері організації навчання. Відповідно до цього визначені пріоритети вітчизняної ліцейної освіти, найважливішими серед яких є: поглиблена диференціація навчального процесу; профільна спеці¬алізація змісту освіти; гуманізація навчання; широке використання індивідуальних форм і методів педагогічної взаємодії; поєднання компонентів класичної та реальної освіти; орієнтація на вивчення предметів, які формують духовну сферу особистості, розвивають її творчу обдарованість; високий рівень науково-методичного забезпечення навчального процесу.
  3. Специфіка розвитку ліцеїв протягом досліджуваного періоду залежала від ролі цих закладів як потужних осередків наукового та освітнього життя українського суспільства, визначалася виконанням ними функції центрів підготовки інтелектуальної еліти. Багатогранна діяльність ліцеїв, що існували на території України в ХІХ — першій половині ХХ століть, була результатом інтеграції різних національних культур і мала важливий позитивний вплив на становлення вітчизняних традицій середньої і вищої школи.
  4. Особливості формування змісту освіти в середовищі українських ліцеїв були зумовлені домінуючими потребами суспільства, знаходили свій прояв у поєднанні засвоєння гуманітарних, природничо-математичних та мистецько-естетичних дисциплін, визначалися співвідношенням загальноосвітньої, практично-фахової та науково-дослідницької підготовки ліцеїстів, а також орієнтацією на творчий розвиток особистості учня.
  5. Історію розвитку ліцеїв в Україні можна поділити на п’ять основних періодів:
    1. період елітарних ліцеїв (1805-1875 рр.);
    2. перехідний період (1875-1920 рр.);
    3. міжвоєнний період західноукраїнських ліцеїв (1920-1939 рр.);
    4. період заборони ліцеїв (1940-1990 рр.);
    5. новітній період розвитку ліцеїв незалежної України (з 1990 р.).

Зміст першого періоду відображений, насамперед, у діяльності чотирьох найвідоміших на території України ліцеїв: Львівського (1805-1817 рр.), Рішельєвського в Одесі (1817-1865 рр.), Кременецького (1818-1833 рр.) та Ніжинського (1832-1875 рр.). У цей час діяльність ліцеїв була спрямована на розв’язання проблем вищої освіти в Україні. За своїм статусом ці заклади займали проміжне становище між гімназією з одного боку та університетом з іншого. Поряд з Харківським, а пізніше і Київським університетами ліцеї виконували функції найважливіших осередків науково-освітнього життя на українських землях.

Характерними рисами ліцеїв другого періоду були пріоритетність реальної освіти, гуманізація навчального процесу, його орі¬єнтація на практичні потреби суспільства. Важливою подією перехідного періоду є виникнення і діяльність першого в історії вітчизняного шкільництва ліцею з українською мовою навчання — приватного ліцею товариства “Руський інститут для дівчат” у Перемишлі.

Протягом третього періоду внаслідок реалізації шкільної реформи 1932 р. в Польщі на західноукраїнських землях з’являється широка мережа загальноосвітніх, фахових та педагогічних ліцеїв. У останній передвоєнний рік проект створення ліцеїв на Закарпатті був розроблений урядом незалежної держави “Карпатська Україна”. Помітним явищем третього пері¬оду є відродження та діяльність Кременецького ліцею, в основі якої була реалізована ідея освітнього комплексу навчальних закладів.

Діяльність в умовах радянської влади українських ліцеїв і гімназій з їх сильними національними традиціями та орієнтацією на виховання індивідуальностей і творчий розвиток особистостей не мала жодних перспектив і ці заклади були заборонені.

У 1990 р. розпочався новий, п’ятий період в історії розвитку ліцеїв в Україні. Поки що рано робити висновки та узагальнення щодо проблеми новітніх українських ліцеїв. Процес становлення і утвердження ліцейної освіти в Україні ще далекий від завершення. Але, як показує досвід роботи закладів такого типу, ліцеї не лише мають право на існування, а й здатні відіграти важливу роль у поступальній еволюції української освіти і школи.
6. Виникнення і розвиток ліцеїв в Україні протягом ХІХ – першої половини ХХ століть є закономірним, об’єктивно зумовленим та цілісним процесом, що відбувався у контексті використання кращих вітчизняних і європейських освітніх традицій.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

  1. Ліцеї України (ХІХ-ХХ ст.) — Тернопіль: Ліком, 1996. — 140 с.
  2. Можливості розвитку творчих здібностей учнів в ліцеях України ХІХ століття // Освітянин. — 1998. — № 2. — С.11-13.
  3.  Освітня діяльність відновленого Кременецького ліцею (1920-1939) // Освітянин. — 1998. — № 5. — С. 20-21.
  4. Українська середня школа Галичини і Волині в контексті особливос¬тей загальноосвітнього комплексу “гімназія-ліцей” (30-ті рр. ХХ ст.) // Освітянин. — 1998. — № 7. — С. 20-22.
  5. Дидактичні основи організації жіночої ліцейної освіти в Галичині на початку ХХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія 3: Педагогіка і психологія.—1998.—№ 5.—С.100-102.
  6. Ліцеї в Україні: проблеми становлення // Вісник Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. Матеріали науково-практичної конференції. — Тернопіль, 1996. — С.9-10.
  7. Кременецький ліцей в ХІХ ст. // Тернопілля-96. Регіональний річник. — Кн. 2.— Тернопіль: Збруч, 1996. — С.162—167.
  8. Ліцеї в незалежній Україні // Дослідник. Науковий журнал. — Тернопіль: ТЕІПО, ліцей м.Тернополя. — 1997. —№ 1. — С.7-9.

Чуйко С.Р. Організація навчального процесу в ліцеях України (ХІХ — перша половина ХХ ст.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 — теорія та історія педагогіки. — Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль,1999.

Дисертація присвячена історико-педагогічному аналізу процесу розвитку ліцеїв в Україні протягом ХІХ — першої половини ХХ століть у контексті особливостей організації навчального процесу. У роботі відтворено цілісну картину формування ліцейної освіти на українських землях, досліджується генезис змісту освіти, визначено тенденції та пріоритети організації навчання в ліцеях України.

Матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні історії педагогіки, у практичній діяльності учителів середніх загальноосвітніх шкіл, при організації гімназій, ліцеїв, коледжів, сприятимуть збереженню і передачі історико-педагогічного досвіду.

Ключові слова: ліцеї, навчальний процес, ліцейна освіта, Україна, зміст освіти, елітарні школи.

Чуйко С.Р. Организация учебного процесса в лицеях Украины (ХІХ — первая половина ХХ в.). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 — теория и история педагогики. — Тернопольський государственный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 1999.

Диссертация посвящена историко-педагогическому анализу процесса развития лицеев в Украине на протяжении ХІХ — первой половины ХХ веков в контексте особенностей организации учебного процесса. В работе репрезентирована одна из первых попыток воссоздания целостной картины формирования лицейного образования на украинских землях на протяжении исследуемого периода, анализируется генезис содержания образования, определены тенденции и приоритеты организации обучения в лицеях Украины.

В первом разделе “Историко-педагогические особенности становления лицейного образования” исследуются особенности развития лицеев в странах Европы от античной эпохи до современности. На основании сравнительного анализа учебных планов и программ определены характерные черты, раскрывающие сущность европейского лицейного образования. В соответствии с анализом вышеуказанного процесса установлены основные функции лицеев в отдельных системах образования на разных этапах их развития: научно-исследовательский академический центр, элитарное учебное заведение повышенного типа, высшая женская школа, основной тип общеобразовательной средней школы, среднее профессиональное учебное заведение и др.

Глубоко проанализированы исторические, социально-экономические, общественно-политические и культурно-национальные предпосылки возникновения лицеев в Украине, последовательно раскрыта логическая взаимосвязь между отечественными и европейскими традициями лицейного образования. Излагается суть организационных принципов деятельности отечественных лицеев прошлого века, функционировавших в условиях системы образования Российской империи: Ришельевского в Одессе, Волынского в Кременце и ежинского. Как главные критерии, определяющие их особенный статус, рассматриваются сочетание особенностей средней и высшей школы, наличие организационных начал учебного заведения элитарного типа.

Во втором разделе “Дидактические основы организации лицейного образования в Украине на протяжении ХІХ — в начале ХХ в.” рассматриваются особенности формирования содержания образования в лицеях, действующих на украинских землях, входящих в состав Российского государства. Посредством сравнительного анализа учебных планов, программ, учебников определены приоритеты образовательной деятельности Ришельевского, Кременецкого и Нежинского лицеев. Отмечается, также, ориентация содержания образования в этих заведениях на традиции европейской школы, в частности выделены следующие аспекты, раскрывающие суть их деятельности: направленность на подготовку интелектуальной элиты общества; дифференциация и профильная специализация учебного процесса; гуманизация образования, приоритет изучения дисциплин, формирующих духовную сферу личности, развивают ее творческий потенциал. Воссозданы также главные тенденции организации учебного процесса в лицеях Галичины в контексте образовательной политики Австро-Венгерской монархии (ХІХ — начало ХХ веков).

В третьем разделе “Усовершенствование теории и практики обучения в лицеях западных областей Украины (1920-1939 гг.)” основное внимание сконцентрировано на освещении различных аспектов деятельности западноукраинских общеобразовательных лицеев в условиях доминирования польской междувоенной системы образования. Изложены ключевые положения школьной реформы 1932 года в Польше, в результате реализации которой лицеи становятся основным типом полной средней школы. Проведен всесторонний анализ содержания, форм и методов учебного процесса в общеобразовательных и профессиональных заведениях такого типа с украинским языком обучения. Воссоздана специфика деятельности в 1920-1939 гг. Кременецкого лицея как уникального образовательного комплекса. Отмечаются важнейшие тенденции отечественного лицейного образования того времени, в частности, такие как ориентация на формирование навыков научно-исследовательской, поисковой и творческой работы лицеистов, широкое применение новых форм и методов учебного процесса.

В диссертации последовательно отстаивается положение о том, что возникновение и развитие на протяжении ХІХ — первой половины ХХ веков отечественных лицеев — закономерный и целостный процесс. Разработана и изложена периодизация развития лицейного образования в Украине.

Материалы исследования могут быть использованы при изучении истории педагогики, в практической деятельности учителей общеобразовательных школ, при организации гимназий, лицеев, колледжей, будут способствовать сохранению и передаче историко-педагогического опыта.

Ключевые слова: лицеи, учебный процесс, лицейное образование, Украина, содержание образования, элитарные школы.

Chuyko S.R. Organisation of teaching process in lycees of Ukraine (XIX century — the first part of XX century). — Manuscript.

The thesis fon a Candidate of pedagogics degree, speciality 13.00.01 — the theory and history of pedagogics. The

V.Hnatyuk State Pedagogical University of Ternopil, Ternopil, 1999.

The thesis is dedicated to historical and pedagogical analysis of the process of development of lycees in Ukraine during XIX th and the first part of the XX th centuries. The whole picture of creating liceum education on the Ukrainian Lands is depicted in the work, also the thesis considers the genesis of content aspect of education, determines the tendencies and priorities of organisation of teaching process in lycees of Ukraine.

The materials and conclusions drawn from the thesis may be used in studying history of pedagogics, in teachers’ practical activity in secondary schools, when organizing gymnasiums, lycees, colleges, they will contribute to preservation and transfering of historical and pedagogical experience.

Key words: lycees, teaching process, liceum education, Ukraine, the concept of education, elite schools.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019