ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Марікян Світлана Володимирівна

УДК 316.37:316.61

Інноваційні трансформації інституту освіти як фактор оптимізації
формування творчої особистості ( соціологічний аналіз)

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському соціально-економічному інституті,
Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Андрущенко Аліса Іллівна,

Харківський соціально-економічний інституту, професор кафедри
соціології, педагогіки, управління і права

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

ПОДОЛЬСЬКА Єлизавета Ананіївна,

Харківський гуманітарний університет

“Народна українська академія”,

професор кафедри соціології

кандидат соціологічних наук, доцент

КОВАЛІСКО Наталія Володимирівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри соціології

Захист відбудеться “20” жовтня 2007 року о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 Харківського національного
університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків,
пр-т. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного
університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т.
50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “19” вересня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

В.Л. Лапшина

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стратегія оновлення українського суспільства
відповідно вимогам часу в умовах глобалізації соціально – економічного
простору, переходу до постіндустріального типу соціуму, де головним
ресурсом є знання, актуалізує необхідність вивчення змісту, напрямків,
характеру інноваційних змін інституту освіти. Масштабність, глибина
перетворень у ньому ставить нові завдання перед соціальними суб’єктами,
а саме: вимагає розвинутого евристичного мислення, здібностей до
творчості, спроможності до креативно-теоретичних наробок, вмінь та
навичок їх практичної реалізації. Отже формування інтелектуального
потенціалу особистості висувається на перший план, що передбачає
подолання стереотипних уявлень про другорядну роль цієї інституції у
суспільному розвитку.

Ця сфера привертає увагу суспільствознавців різного напрямку –
філософів, соціологів, політологів, культурологів, психологів. Проте
сьогодні немає цілісного системного уявлення про сутність
трансформаційних процесів в освітній системі, прогнозування ризиків, що
його супроводжують, відсутній аналітичний матеріал не тільки позитивних
аспектів оновлення, але, що є на нашу думку, головним, негативних
соціальних наслідків перетворень, механізмів їх подолання.

Інститут освіти як багаторівнева система, цілісний соціальний організм,
який включає в себе дошкільну та шкільну підготовку, навчання в
спеціальних середніх закладах, вузівську та післядипломну освіту, ще не
став предметом глибокого наукового осмислення. Найчастіше кожна із
складових підструктур виступає самостійним об’єктом наукового аналізу. В
той же час неможливо досягти поставлених цілей оновлення, відродження
українського суспільства без узгодженої, комплексної інноваційної
перебудови усіх складових інституту освіти.

На нашу думку, така постановка проблеми є актуальною і виправданою.
Аналіз статистичної та соціологічної інформації свідчить про наявність
протиріччя між потребою суспільства в такій системі освіти, яка б на
кожному із рівнів виконувала усю сукупність загальних і специфічних
функцій, забезпечувала формування творчих здібностей людини у
відповідності з її віковими, психологічними та іншими особливостями,
готувала її до переходу при бажанні на вищу освітню сходинку, і
відсутністю механізмів її побудови.

Механізм розвитку освіти шляхом втілення інновацій в освітньому просторі
виступає як спосіб оновлення останньої. Соціальний розвиток
суспільства є наслідком реалізації інтелектуального потенціалу,
творчості соціальних суб’єктів і відповідної організаційної та
управлінської діяльності, що забезпечує інноваційні зміни певного
напрямку в інституті освіти як цілісному соціальному організмі.

В зв’язку з тим, що проблема носить глобальний характер і в межах
дисертаційного дослідження не можна охопити усі її аспекти, ми
зосередили увагу на вивченні взаємозв’язку інноваційних змін на рівні
шкільної і вузівської підготовки, ступеню їх відповідності, що
детермінують розвиток творчої особистості.

Наукова розробленість проблеми. Важливо підкреслити, що як освіта, так
і інновація самі по собі давно виступають предметом соціологічних
досліджень. Зокрема, різні аспекти вивчення проблем освіти як
соціального інституту у взаємодії з іншими соціальними установами
суспільства розглядали в своїх роботах вітчизняні і зарубіжні
дослідники: Ж. Аллак, Р. Акофф, Б.С. Гершунський, Е. Дюркгейм, Е. Д.
Днєпров, Ю. З. Колєсніков, Ф. Кумбс, В. Т. Лісовський, М. Н. Руткевич,
Б. Саймон, Н. Смелзер, М. Х. Тітма, В. Н. Турченко, В. Н. Шубкін, О. О.
Якуба та ін.

Цілеспрямовано проаналізовані питання соціології освіти, її
предметність, зміст і структура в роботах Ф.Г. Зіятдінової, В.Г.
Осипова, Ф.Р. Філіппова, Ф.Е. Шереги і ін. Великий інтерес
представляють теоретичні роботи українських і російських науковців В.Г.
Буданова, О.В. Долженко, В.П. Зінченко, М. Ліпман, В.М. Розіна, А.А.
Сбруєвої, В. Лутай і інших авторів.

Те ж саме можна сказати і про інноваційну проблематику, яка представлена
широким спектром наукових робіт Бєлової Л. О., І. В. Бестужева-Лади, Ю.
А. Карпової, В. І. Кондратьєва, Н. Кочубей, В. Я. Ляудіс, О. І.
Навроцького, А. І. Пригожина, А. В. Фурмана, Г. С. Цехмістрової, В. А.
Янчука і інших. Тут знаходять віддзеркалення різні точки зору на
визначення інновації і значущість інноваційного процесу, аналізуються
суперечності в алгоритмізації інноваційної дії, розглядаються проблеми
життєвого циклу інновації і її соціальної дифузії тощо.

Особливий інтерес представляють роботи, виконані в рамках соціологічного
підходу. Саме вони дозволяють вийти на дослідження закономірностей
інноваційних процесів в освіті, їх залежності від загальносоціологічних
законів розвитку суспільства і особистості, зрозуміти механізм взаємодії
об’єктивних і суб’єктивних чинників інновацій в освіті. Серед
досліджень такого роду потрібно відмітити монографію Ю. А. Карпової
“Вступ до соціології інноватики”, монографію О. І. Навроцького “Вища
школа України в умовах трансформації суспільства”.

Об’єкт дослідження. Виходячи з актуальності й ступеню розробленості
проблеми, об’єктом дослідження було обрано інститут освіти як цілісний
соціальний організм в умовах інноваційних змін.

Предметом дослідження є вплив трансформаційних перетворень в інституті
освіти на процес формування творчої активності суб’єктів освітньої
діяльності.

Мета дослідження – визначення механізму впливу інноваційних
трансформацій інституту освіти на формування творчої особистості,
напрямків оптимізації управління цим процесом.

Досягнення цієї мети передбачало вирішення наступних задач:

уточнити теоретичні підходи щодо соціологічного аналізу проблеми
формування творчої особистості в системі освіти;

визначити інноваційні механізми освітніх трансформацій;

з’ясувати напрямки впливу та соціальні наслідки глобалізації освітнього
простру;

визначити об’єктивні та суб’єктивні детермінанти формування творчої
особистості в системі освіти;

виділити критерії виміру творчої активності суб’єктів освітньої
діяльності;

провести типологічний аналіз творчої активності суб’єктів освітньої
діяльності;

запропонувати соціальну технологію оптимізації управління інноваційними
змінами в інституті освіти.

Теоретично-методологічні основи та емпірична база дослідження.
Теоретичну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних і
зарубіжних соціологів, педагогів, філософів, психологів, працівників
освіти, присвячені аналізу інновацій в системі освіти, їх впливу на
формування творчої активності, інтелектуального потенціалу суб’єктів
освітньої діяльності.

Методологічним фундаментом дисертації виступають класичні соціологічні
теорії соціальних змін, соціокультурної динаміки, соціальної взаємодії.
Поряд з класичними підходами: структурно – функціональним,
екзистенціональним, діяльнісним, конфліктологічним був використаний,
критично переосмислений відповідно мети дослідження,
екоантропоцентричний підхід, який концентрує увагу на механізмі
інтерференції (взаємовпливу) індивідуальних і соціокультурних
детермінант, що визначають кінцевий результат цього взаємовпливу.

Методи дослідження. Серед методів аналізу автор використовує
загальнонаукові методи: дедукцію і індукцію, синтез і аналіз,
абстрагування, логічний аналіз (гіпотетичний), історичний тощо. Із
соціологічних методів використані статистичний аналіз, контент-аналіз
документів, кореляційний, факторний та вторинний аналізи соціологічної
інформації.

Емпіричну базу роботи склали матеріали вторинного аналізу досліджень
„Місто та держава: проблеми, тривоги та надії городян сходу України
(проведено у 10 містах у 1995 -1996 рр. спільно з RTI (США),
соціологічного дослідження, проведеного у Харківському регіоні в 1997
році, присвяченого проблемам інновації у вищій школі, дослідницького
проекту „Якість соціальних послуг в м. Харків” (2005 р.), проведених
Східноукраїнським Фондом соціальних досліджень Харківського
національного університету ім. В.Н. Каразіна, матеріали Міжнародного
порівняльного соціологічного дослідження, проведеного в 2005 році
Інститутом соціології НАН України в рамках загальноєвропейського
моніторингового проекту „Європейське соціальне дослідження” а також
дослідження, проведеного за участю автора, соціологічною лабораторією
Харківського соціально-економічного інституту у 2006-2007 роках
„Модернізація системи освіти: подолання розбіжностей освітніх інновацій
на стику школа-вуз”. У Харківському регіоні опитано 536 випускників
шкіл, 454 вчителя і представника управлінського персоналу, 586 студентів
перших курсів ВНЗ державної і приватної форм власності, 628 студентів
п’ятих курсів цих ВНЗ, що складає 5% від генеральної сукупності.
Експертним опитуванням було охоплено 250 викладачів і представників
управлінського персоналу вузів. При формуванні вибіркової сукупності
було використано районовану квотну модель вибірки з випадковим відбором
одиниць спостереження.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційної роботи
безпосередньо пов’язана з науково-дослідним проектом кафедри соціології,
педагогіки, управління і права Харківського соціально-економічного
інституту „Модернізація системи освіти: подолання розбіжностей освітніх
інновацій на стику школа-вуз” CNTR № 3-10-2005, в рамках якого
досліджуються проблеми впровадження і прийняття інновацій у
загальноосвітній та вищій школах.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що отримано
низку нових результатів і узагальнень. А саме:

отримала подальшого розвитку концепція розгляду інноваційних
трансформацій інституту освіти як фактору формування творчої
особистості;

вперше доведено, що внаслідок інноваційних трансформацій (глобалізації,
інформатизації, гуманізації, гуманітаризації, комп’ютерізації та ін.)
відносини в системі освіти перетворюються з суб’єкт – об’єктних на
суб’єкт — суб’єктні;

уточнено сутність, зміст, характер та спрямованість інноваційних
механізмів освітніх трансформацій;

вперше виділені критерії виміру творчої активності суб’єктів освітньої
діяльності;

вперше проведена типологізація за рівнем творчої активності суб’єктів
освітньої діяльності в умовах інноваційних змін цієї інституції;

вперше запропонований механізм використання соціальних технологій
соціального замовлення, соціального діалогу та соціального аудиту в
управлінні змінами в інституті освіти;

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається
актуальністю теми дослідження, ступенем її опрацьованості та новизною.

У дисертаційному дослідженні отримані результати, що мають теоретичне і
практичне значення для оптимізації формування творчої особистості в
умовах впровадження інновацій, впливу глобалізації освітнього простору,
зокрема, включення у Болонський процес. Соціологічний аналіз
соціокультурних детермінант дозволив розробити та запропонувати
механізми формування позитивного ставлення та підтримки інноваційних
змін з боку суб’єктів освітнього простору та громадськості, суспільства
в цілому.

Результати дослідження можуть бути використані при розробці нових
навчальних та спеціальних курсів з проблем інноваційних змін в
освітньому просторі, а також при читанні дисциплін „Соціологія
особистості”, „Соціологія освіти”, „Соціологія інноватики”, Соціологія
управління”, „Соціологія молоді” тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки
дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних
конференціях „Харківські соціологічні читання (1998 р., м. Харків),
“Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”
(1999р., м. Донецьк), “Сучасні проблеми гуманізації та гуманітаризації
управління” (2000р., м. Харків), “Сучасні проблеми науки та освіти”
(2001р., м. Харків), „Сучасні проблеми управління” (2001 р., м. Київ),
“Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (2002 р. , м.
Одеса), „Современные проблемы науки и образования” (2003 р., м. Харків),
„Сучасні проблеми гуманізації та гуманітаризації управління” (2005 р.,
м. Харків), „Сучасні проблеми управління” (2005р., м. Київ),
“Ідентичність у сучасному вимірі” ( 2006 р., м. Донецьк).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження
викладено у 17 публікаціях, у тому числі 4 наукових статтях у збірниках
наукових праць, що входять до затвердженого ВАК України переліку фахових
видань у галузі соціології.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з вступу, двох
розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний
обсяг дисертації становить 235 с., обсяг основної частини – 177 с.
Список використаної літератури – 196 найменувань та додатки займають
58 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, дана
характеристика стану вивчення проблеми, сформульована дослідницька
проблема, мета та задачі, визначено теоретико-методологічну базу і
використані методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне
значення результатів.

У першому розділі „Теоретико – методологічний підхід до аналізу проблеми
формування творчої особистості в системі освіти” розглядаються основні
теоретико-методологічні підходи вітчизняних і закордонних науковців до
проблеми формування творчої особистості в системі освіти на всіх її
рівнях, в умовах глобалізаційних процесів, впровадження освітніх
інновацій. Система освіти розглядається як соціальний інститут, як єдина
багаторівнева соціальна система.

У підрозділі 1.1 „Система освіти як соціальний інститут: сутність,
структура, функції” здійснюється соціологічний аналіз освіти як
соціального інституту. Базуючись на різних методологічних підходах
класиків соціології Е. Дюркгейма, М. Вебера, Т. Парсонса, Дж. Дьюі, П.
Сорокіна та ін., інститут освіти розглядається автором як усталена форма
життєдіяльності людини, яка сприяє розвитку її здібностей, забезпечує
передачу накопичених знань, умінь і навичок, сприяє формуванню творчого
потенціалу, спроможності прирощення нових знань і досвіду протягом
усього життя. Інституту освіти притаманні винятковість, неповторність,
несхожість з іншими суспільними інститутами.

В умовах трансформації системи освіти її функції набувають нових рис.
Одна з них – зближення освіти з наукою. Посилення їх взаємодії,
взаємовпливу сприяє подальшому удосконаленню освіти. Однак, в реальній
практиці, зокрема в державних програмах, не передбачається укріплення
наукових баз вузів, організаційне їх зближення з академічними
установами, використання наукового потенціалу останніх для розвитку
освіти. Ще менше можливості має для цього загальноосвітня школа.

В роботі підкреслюється, що соціальні функції характеризують діяльнісні
аспекти інституту освіти, а соціальні цінності – його цілеспрямованість.
Як ніколи сьогодні є потреба у функціях соціального відтворення,
соціального переміщення, культурно-репродуктивній, формування творчої
особистості.

Соціологічний аналіз інституту освіти дозволив нам розглянути його
формування не тільки як складну багатоступеневу систему інформаційної
бази знань, умінь та навичок їх реалізації на рівні шкільної, вузівської
та післядипломної підготовки, а як єдиний процес розвитку творчих
здібностей особистості, її евристичного мислення, інтелектуального
потенціалу. Учень, студент повинен вміти самостійно осмислити будь – яку
проблему, знайти шляхи її вирішення.

Необхідність комплексного системного аналізу актуалізується внаслідок
глибинних змін, що трансформують інститут освіти, які торкаються
цільових настанов, змісту, організаційних структур, форм, методів,
напрямків освітньої діяльності. Зазначається, що головні проблеми
полягають у необхідності координації інноваційних змін на всіх рівнях
освітньої підготовки. Нові вимоги часу пердбачають як основну мету цієї
інституції – формування творчої особистості з високим інтелектуальним
потенціалом, підготовленої до самостійного оволодіння знаннями протягом
усього життя, що передбачає всебічний аналіз освітніх інновацій в
освітньому полі.

У підрозділі 1.2 „Інноваційні механізми освітніх трансформацій””
наголошується на тому, що відродження України залежать від ефективності
використання інноваційних механізмів модернізації освітнього простору.
Це актуалізує потребу у соціологічному аналізі цієї інституції.
Інноваційні механізми автор розглядає як один із видів соціальних
механізмів, що визначають функціонування, трансформацію та розвиток
соціального інституту. Інноваційні механізми як вид соціальних
механізмів виконують функцію перетворення, переведення об’єкта у новий
стан. В цьому разі інноваційні зміни відбуваються як в самому механізмі,
так і в навколишньому середовищі. Це стосується змін в соціальній
структурі в цілому і її елементів (особистості, соціальних групах,
колективах тощо).

В роботі доводиться, що освіта як соціальний інститут розвивається в
умовах постійних протиріч між суспільними потребами і спроможністю
задовольнити ці потреби. Це, в свою чергу, породжує протирічність самого
інституту освіти, неузгодженість його елементів. В роботі доводиться, що
зазначені протиріччя загострюються в умовах системної кризи суспільства
– економічної, політичної, соціальної, руйнуванням старих, усталених
структур і систем управління.

Трансформація системи освіти характеризується суперечливістю
інноваційних процесів, різновекторністю їх протікання на різних рівнях,
посиленням інноваційних конфліктів. При цьому вони проявляються як
конфлікти між 1) новим змістом, цілями освіти і старими формами,
методами її здійснення; 2) між новими формами і методиками навчання і
старим змістом; 3) між інноваційними механізмами і технологіями
освітньої діяльності і застарілими соціокультурними традиціями.

Як інноваційні механізми, що визначають розвиток системи освіти, в
роботі розглядаються фундаменталізація, гуманізація, гуманітаризація,
комп’ютеризація, інформатизація навчального процесу.

З соціологічної точки зору фундаменталізація, гуманізація та
гуманітаризація виступають як системний інноваційний механізм, що
забезпечує формування соціальності особистості. Соціальність особистості
в широкому розумінні – це її зв’язок з соціально цілим – суспільством,
людством. Вона виявляється у ступені прийняття потреб, інтересів
соціуму, засвоєнні останніх в якості особистісних завдяки їх
самостійному осмисленню, настанови на їх реалізацію. Саме соціальність
лежить в основі формування творчості, соціальної відповідальності
суб’єкту діяльності, розуміння необхідності інноваційних змін в процесі
розвитку суспільства. Вона сприяє формуванню соціальної активності як
єдності свідомості і діяльності у напрямку реалізації соціально значущих
цілей. Їх джерелом виступає глибина і повнота зв’язків особистості з
соціумом, рівень перетворення особистості на суб’єкта суспільних
відносин.

Різновидом соціальної активності виступають творча, інноваційна
активність, в основі яких лежить соціальність особистості.

В роботі підкреслюється, що інноваційні механізми оновлення освіти
сприяють формуванню творчого, критичного осмислення культурної спадщини,
що передбачає спадкоємність минулого досвіду і оновлення як змісту, так
і форм освітньої діяльності, критичної оцінки освітніх інновацій, що
перешкоджає автоматичному прийняттю будь – яких інновацій.

Саме на формування таких якостей особистості і спрямовані інноваційні
механізми реформування сучасної освіти. Однак, слід ураховувати, що
формування творчої особистості довготривалий процес, який протікає на
усіх рівнях освіти. Розмежування цільових настанов загальноосвітньої і
вищої шкіл призводить до поглиблення протиріч між ними у справі
формування творчої особистості, її інтелектуального потенціалу. Чинників
таких протиріч кілька. Один з них — це неузгодженість концепції освіти
на рівні школа – вуз. Вуз більшою мірою орієнтований на оновлення змісту
освіти, зближення з наукою, в той час, як школа зосереджує увагу на
розвитку нових форм організаційних структур (коледжів, ліцеїв тощо),
методичних засобах навчання, втіленні дидактичних інновацій.

Аналіз сучасної ситуації взаємодії освітніх рівнів школа – вуз дає
змогу авторові зробити висновок, що різноспрямованість інноваційних змін
на рівні школа – вуз приводить, по – перше, до падіння якості шкільної
підготовки, її невідповідності вимогам вузів. По – друге, породжує
деформації у розвитку особистісних якостей учня, не готового до
творчого, самостійного оволодіння знаннями, що значно подовжує термін
його адаптації у вищих навчальних закладах. Вирішення цієї проблеми стає
сьогодні актуальною задачею.

У підрозділі 1.3 ”Глобалізація освітнього простору, її сутність,
напрямки і соціальні наслідки” розглядається сутність поняття
“глобалізації”. Розуміння цього складного соціального феномену не
зводиться, на думку автора, до трактування його як „нового етапу
економічної інтеграції”, „інтернаціоналізації виробництва”, „цілісності
світового господарства”.

Автор, розглядає глобалізацію як соціальний механізм інтернаціоналізації
та інтеграції країн у світову спільноту. Провідною рисою цього процесу є
посилення соціальної ролі освіти, знань, людського капіталу. Виробництво
наукових знань, інформації, формування інтелектуального потенціалу,
творчих здібностей особистості стає джерелом розвитку суспільства, його
головним ресурсом.

Викриваючи суперечливий характер впливу глобалізаційних процесів на
трансформацію пострадянських країн, дисертант виокремлює позитивні і
негативні соціальні наслідки, пропонує напрямки їх попередження та
усунення в системі освіти.

Як відносно самостійна інституція, державна система освіти виконує
специфічну роль в загальному інтеграційному процесі. З одного боку,
інтегруючись в світовий освітній простір, зокрема, реалізуючи
європейський вибір, вона зазнає суттєвих внутрішніх змін –
перебудовуються її організаційні структури, з’являються нові елементи на
всіх освітніх рівнях — приватні школи та вузи, ліцеї, коледжі,
навчальні Академії тощо; децентралізується і демократизується система
управління; посилюється фундаментальна гуманістична та гуманітарна
підготовка, впроваджуються інноваційні форми та методи навчання;
відбувається інформатизація учбового процесу і т.ін.

З іншого боку, у зв’язку з новими викликами часу, змінюється стратегія
та кінцева мета освітньої діяльності. Вона полягає у формуванні нового
типу особистості, якій притаманний високий рівень інтелектуального
потенціалу, творчих здібностей, готової до критичного осмислення
соціальної дійсності у всіх її проявах, спроможної активно впливати на
розвиток соціальних процесів у соціально значущому напрямку. Таким
чином, формуючи високий рівень соціальної культури, зокрема таких її
видів, як інформаційна, інноваційна, управлінська, професійна,
гуманістичної за своєю сутністю, освіта орієнтує соціальних суб’єктів на
подолання негативних соціальних наслідків глобалізації, деформацій
соціально – економічного простору, як на національному, так і
глобальному вимірах, тобто безпосередньо або опосередковано впливає на
глобалізаційні процеси, посилюючи їх позитивну спрямованість.

У підрозділі 1.4 „Особистість в системі освіти як об’єкт соціологічного
аналізу” дається характеристика особистості як суб’єкта і об’єкта
навчального процесу. Автор акцентує увагу на підвищенні ролі особистості
у мінливому, динамічному світі. Новий тип суспільства радикально змінює
становище людини в соціумі, коли починає домінувати не виконавча, а
контролююча функція, що, в свою чергу, вимагає нових особистісних
якостей від людини. Нові вимоги зробили неконкурентоспроможною людину,
адаптовану до потреб індустріального суспільства, яка була підготовлена
до виконання конкретних виробничих функцій. Інститут освіти був
пристосований до підготовки людини для вирішення саме цих завдань, що
призвело останній до кризи в умовах постіндустріальних зрушень.

В роботі вказується, що в умовах якісного перетворення суспільства,
переходу до нового його типу – інформаційного, творча активність
особистості набуває особливого значення.

Творча активність розглядається як це системна якість, що характеризує
цілісність особистості. Вона пов’язує – узгоджує усі суб’єктивні і
об’єктивні фактори, визначає характер їх взаємозв’язку, їх єдність. Саме
тому при вимірі творчої активності особистості в якості інтегрального
показника виступає її культура. Остання аналізується в роботі загальне
поняття, якісний прояв соціальності особистості, що вимірюється через
узгодженість елементів духовного світу особистості. Це — загальний
спосіб засвоєння особистістю соціального досвіду, соціальних ролей,
функцій.

Автор наголошує, що реальною проблемою сучасної України виступає
протиріччя між потребами суспільства у розвитку конструктивної творчої
активності особистості, сутнісною характеристикою якої є інноваційність
мислення і діяльності соціального суб’єкта, і реальним її станом.

Суттєвою характеристикою творчої активності як якості особистості є її
інноваційна спрямованість.

Творча особистість характеризується нестандартним інноваційним типом
мислення, наявністю вмінь та навичок відтворення нових форм
життєдіяльності, винаходу і впровадження інновацій в будь-якій сфері
суспільного буття. Творчість особистості проявляється в її активній
життєвій позиції, соціально значущій спрямованості поведінки і дій,
соціальній активності.

В дисертації підкреслюється, що формування творчої особистості –
безперервний, довготривалий, єдиний процес, який повинен здійснюватися
на всіх рівнях освітнього простору.

Другий розділ „Об’єктивні та суб’єктивні фактори, що детермінують
формування творчої особистості в системі освіти України” присвячено
аналізу впливу соціокультурних факторів, суб’єктивних детермінант
інноваційних змін в системі освіти на формування творчого потенціалу,
творчої активності особистості, пропонуються механізми оптимізації
управління інноваційними змінами в системі освіти.

У підрозділі 2.1. „Вплив соціокультурних факторів інноваційних змін в
системі освіти на формування творчого потенціалу особистості”
наголошується, що в умовах соціокультурної трансформації, зміни
культурних цінностей, норм і відносин виникає необхідність вибору
адекватної соціокультурної моделі освіти. Відбулася девальвація
цінностей класичної освіти, яка базувалася на єдності знань, умінь,
навичок, виникло протиріччя між цінністю культури і технологією її
фрагментарного відтворення, вирішення якого передбачає перехід до нової
концепції освіти, стратегічною метою якої є формування інтелектуального
потенціалу особистості, її творчих здібностей.

. z

|

c

e

]„”y^„$

]„uya$

:

. t ? z

z

|

c

e

KEM»Y?\/e//ssssssee//OOOOOOOEEeE/

&

e„4‡A?/iYiiii///OOOE/?///?

&

&

ae

oooooooooooooooooooooooooooo

3проблеми полягає у неусталеності елементів культури в епоху глибинних
трансформацій суспільства, які переживають пострадянські країни.
Дослідники, що вивчають соціокультурні трансформації, зробили висновок
про її кризовий стан. Найбільш надійним критерієм визначення
спрямованості трансформаційного процесу, показником того, чи веде він до
модернізації або, навпаки, до деградації суспільства, виступає
генеральна спрямованість соціокультурних зсувів. В такому сенсі
суспільство розглядається як соціокультурна система, глибинні
перетворення якої постають як соціокультурна трансформація. В
соціокультурному підході суспільство постає як єдність культури і
соціальності, що формується в процесі діяльності соціальних суб’єктів.
Під культурою при цьому розуміється сукупність засобів і результатів
діяльності людини (матеріальних і духовних – ідей, цінностей, норм,
зразків поведінки і т.ін.), а під соціальністю – сукупність відносин, що
складаються в наслідок взаємодії соціальних суб’єктів – економічних,
політичних, соціальних тощо.

Соціокультурний підхід дозволяє вимірювати пов’язаність усталених і
динамічних характеристик особистості і суспільства, культури і
соціальності, визначити баланс рівноваги між культурними і соціальними
змінами як умови усталеності суспільства, збалансованості задоволення
протиречних потреб, інтересів соціальних суб’єктів.

Інтенсифікація соціокультурних змін в умовах глобалізації призвела до
невідповідності між розвитком освіти і загальним рівнем соціального,
культурного простору життєдіяльності особистості. У цій ситуації зміна
освітньої парадигми можлива лише за умов впровадження в ній інновацій,
які не зводяться лише до оновлення системи, а передбачають втілення
нових знань у оновлення методології освітнього процесу, що відповідає
культурно — суспільним вимогам. Реформування системи освіти передбачає
інноваційні зміни її стратегічних цілей, змісту, форм і методів
навчального процесу, організаційної структури та системи управління, що
спроможна привести до якісної зміни особистості, адекватної
соціокультурним трансформаціям.

Традиційні системи освіти, які одержали назву „підтримуючого навчання”,
базуються на тому, що фіксовані навчальні методи і принципи, готують
учня до вирішення вже відомих ситуацій та задач, які повторюються.
Спрямованість такої системи у минуле і є одним із чинників її кризи.
Альтернатива цій моделі – „інноваційне навчання”, яке передбачає
вироблення у особистості здібностей до творчого оволодіння знаннями, їх
розвитку, відтворення нових ідей, технологій тощо.

Під впливом глобалізаційних процесів зростає невизначеність, рухомість,
складність ситуацій, для вирішення яких немає готових рішень, кожного
разу їх потрібно виробляти знову. Саме тому перед інститутом освіти
постає задача формування самостійної творчої особистості.

Важливим чинником проблем у сучасній системі освіти в Україні є „перерва
поступовості”, тобто розбіжність загальних цілей навчання на різних
рівнях інституту освіти, що яскраво прослідковується на рівні школа –
вуз.

Якщо вузи сьогодні роблять крок до впровадження інновацій, то
загальноосвітня школа намагається надати конкретний обсяг знань, що не
сприяє розвитку інтелектуального потенціалу, творчих здібностей
особистості.

Сучасний стан соціокультурної свідомості вступає у протиріччя з
технократичним характером традиційної моделі освіти. Таким чином,
структура і зміст освіти не відповідають соціокультурним вимогам
інформаційного суспільства.

Традиційно культура орієнтована на передачу досвіду старшого покоління
молодшому. Однак, у сьогоденні, в умовах руйнування старої системи
цінностей, норм минулий досвід не є опорою в мінливому середовищі.
Культура молодшого покоління, зорієнтована на майбутнє, виробляє свої
ціннісні орієнтири.

Освіта, виступаючи могутнім фактором науково – технічного, соціально –
економічного і культурного розвитку суспільства, завдяки
поліфункціональному характеру впливає на всю соціальну систему. Однак,
система освіти, у свою чергу, відчуває зворотний вплив соціально –
економічних трансформацій, її розвиток в першу чергу визначається не
інтернальними, а екстернальними по відношенню до неї.

Саме соціокультурні зрушення загострюють внутрішні протиріччя в системі
освіти, змінюючись під впливом суспільних вимог, в ній, в наслідок
притаманного консерватизму, усталених поведінкових стереотипів,
посилюється опір інноваціям. Сутність цього явища полягає в наступному:
внаслідок зовнішнього впливу система освіти перебудовує зовнішні форми,
однак сутність її змінюється незначною мірою. Це означає, що
приживаються, головним чином, ті нововведення, які не суперечать її
попередньому стану.

В роботі доводиться, що зовнішній вплив на систему освіти посилюється.
Не завжди це виправдано, деколи не враховуються внутрішні закономірності
функціонування та розвитку цієї інституції, її готовність до змін
відповідно об’єктивним умовам та суб’єктивним чинникам. Держава та
суспільство не завжди розуміють міру своєї соціальної відповідальності
за впровадження тих чи інших не досить обґрунтованих нововведень.

У підрозділі 2.2 „Суб’єктивні детермінанти інноваційних змін в системі
освіти як фактор формування творчої активності особистості”
розглядаються суб’єктивні детермінанти інноваційних змін в освітній
інституції, які криються в системі особистісних характеристик суб’єктів
навчально – виховної діяльності. На вирішення актуальних задач оновлення
системи освіти, будь – якої її підсистеми, безпосередньо впливає рівень
підготовленості як учителів, професорсько – викладацького складу,
управлінського персоналу, так і учнів, студентів до сприйняття освітніх
інновацій, розуміння їх необхідності, готовності впроваджувати останні у
відповідності до своїх повноважень, соціальної ролі.

Автор підкреслює, що навіть при наявності усіх необхідних об’єктивних
умов інноваційних трансформацій інституту освіти, не можна досягти
позитивного результату без зрілості суб’єктивного фактору. Це означає,
що інститут освіти не зможе сформувати творчу особистість вихованця,
якщо викладацький персонал не має необхідного інтелектуального,
евристичного потенціалу, не володіє сучасними технологіями навчання і
виховання.

Творчий підхід суб’єктів навчальної діяльності виявляється у розумінні
ними необхідності інноваційних змін інституту освіти у відповідності з
задачами, вимогами інформаційного суспільства. Останній передбачає
збереження усього цінного у минулому досвіді і критичний аналіз
досягнень інших країн в системі освіти, розробку інноваційної освітньої
моделі, адекватних навчальних технологій, які б були спрямовані на
формування в системі освіти будь – якого рівня творчої особистості.

За даними проведеного дисертантом дослідження, лише близько 20% вчителів
позитивно відносяться до інновацій, стільки ж байдужих, але аж 60% —
ставляться до них негативно. А в результаті і стиль роботи вчителів
відповідний: у 70% вчителів відсутні орієнтації на впровадження
інновацій у свою діяльність, 45% — не поінформовані про сутність
інновацій, їх переваги перед традиційними формами освіти.

Найбільш яскравим показником сприйняття необхідності інноваційних змін є
рівень творчої активності суб’єктів освітньої діяльності. Враховуючи як
об’єктивні, так і суб’єктивні показники, автор здійснює типологічний
аналіз рівня творчої активності останніх

Порівняльний аналіз рівня творчої активності вчителів шкіл і викладачів
вузів показав, що високий рівень творчої активності характерний для 20,3
% викладачів ВНЗ, що у 2,5 рази більше, ніж у вчителів. Середній рівень
творчої активності характерний для 55,1% викладачів проти 41,3%
вчителів. Нижчий рівень притаманний 24,6% викладачів і 46,2% вчителів.
На нашу думку, це один із суттєвих суб’єктивних факторів, що впливає на
рівень творчої активності школярів і студентів.

Аналіз матеріалів проведеного дослідження виявив вплив стану
інноваційного клімату в шкільних колективах на рівень творчої активності
вчителів. В тих колективах, які характеризуються усталеною орієнтацією
на розробку і впровадження освітніх інновацій вдвічі більша чисельність
вчителів з високим рівнем творчої активності, ніж у тих колективах, де
переважають настанови на традиційні форми навчання. Відповідно, в школах
з інноваційним кліматом кількість вчителів, які індиферентно ставляться
до інновацій скорочується з 21% до 15,2%, а консервативно орієнтованих –
з 25,2% до 7,5%.

Ще одним суб’єктивним фактором розвитку творчого потенціалу особистості
є наявність навичок самостійної роботи. Однак, як свідчать матеріали
соціологічного дослідження, 46,8% учнів не працюють самостійно, 44,6% не
докладають зусиль щодо самостійної підготовки до вступу у ВНЗ, 44,4% —
самостійно не працюють над поглибленням знань з іноземної мови. І лише
3-5% в залежності від типу шкільного закладу займаються самоосвітою.

Таким чином, незрілість суб’єктивного фактору і загальноосвітньої, і
вищої школи суттєво детермінує формування творчої особистості, викликає
ускладнення цього процесу.

У підрозділі 2.3. „Оптимізація управління інноваційними змінами в
інституті освіти як фактор активізації формування творчої особистості”
дисертант пропонує шляхи оптимізації управління освітою через
впровадження управлінських інновацій.

Досягнення стратегічних цілей розвитку освіти передбачають розробку
інноваційних моделей управління цією інституцією, спрямованих на
відпрацювання таких механізмів, які б сприяли інноваційним змінам усіх
її ланок в єдиному напрямку.

Автор доводить, що метою досягнення головної мети, а саме формування
творчої особистості, доцільне впровадження таких інноваційних
управлінських технологій, як система соціального діалогу, соціального
замовлення та соціального аудиту.

В роботі підкреслюється, що система соціального діалогу дозволяє
забезпечити взаємодію усіх зацікавлених суб’єктів – держави,
представників освітніх установ (шкіл, вузів тощо), бізнес-структур,
громадськості. Саме спільними зусиллями можна усунути або попередити
наявні протиріччя та розбіжності, підвищити якість підготовки учнів та
студентів, формування особистості, яка б відповідала вимогам часу.

Сьогодні актуалізується проблема відродження системи соціального
замовлення на випускників вузів, що сприятиме використанню спеціалістів
за профілем підготовки. Моніторингове дослідження проблем
працевлаштування молодих спеціалістів, яке проводяться соціологами
Харківського національного університету ім.. В.Н.Каразіна, свідчить, що,
навіть із спеціалістів таких престижних професій, як економіст за фахом
працює 1/3, психологів – 2/3, соціологів – 1/2, юристів – 2/3 тощо. В
той же час не вистачає фахівців інших спеціальностей, яких ВНЗ не
готують в необхідному обсязі. Система соціального замовлення могла б
сприяти подоланню дисбалансу пропозиції і попиту. В умовах плюралізму
форм власності соціальне замовлення може надходити як з боку держави,
так і приватного сектору, громадських установ. Таким чином вищі
навчальні заклади можуть готувати спеціалістів „під замовлення”. Це
полегшує і організацію виробничої та переддипломної практик, де
роботодавці мають змогу ознайомитися з майбутнім працівником, а останній
може виконати реальний дипломний проект за замовленням цієї організації.

З метою оптимізації управління інноваційними змінами в освітньому
просторі обґрунтовується доцільність впровадження соціального аудиту.
Останній розглядається як інноваційний управлінський механізм
діагностики, супроводу та контролю за впровадженням освітніх інновацій,
експертизи ефективності їх впливу на навчальний процес, формування
творчої особистості. Поєднання внутрішнього (на рівні школи і ВНЗ) та
зовнішнього (на рівні управлінських структур та громадськості) аудиту
дасть можливість своєчасно виявити проблемні зони, соціальні ризики, які
негативно впливають на навчальний процес, гальмують формування творчого
потенціалу та здібностей людини, що сприятиме удосконаленню управління
такою складною системою як інститут освіти, узгодженню та гармонізації
інноваційних змін на всіх його рівнях.

Автор наголошує, що вирішення означених задач висуває низку вимог щодо
суб’єктів управління освітньою інституцією на всіх її рівнях. Перш за
все, це формування соціальної культури управлінських кадрів. Соціальна
культура, як суспільний феномен, передбачає знання специфіки соціальної
сфери, зокрема, механізмів функціонування та розвитку освітніх установ.
Досягти ефективності управління інноваційними змінами в інституті освіти
неможливо без сформованої інформаційної та управлінської культур, як
складових соціальної культури, що забезпечуює досягнення стратегічних
цілей.

В умовах глибинних інноваційних змін зростають вимоги до соціальної
відповідальності суб’єктів управління за кінцеві результати втілення
інновацій, формування творчої особистості в процесі навчання.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і
сформульовано рекомендації. В дисертації доведена необхідність
формування у суб’єктів освітньої діяльності настанов на підтримку
інновацій та їх впровадження, формування ініціативних груп,
інноваційного ядра в шкільних та вузівських установах, які б виступали
провідниками позитивних інноваційних змін в системі освіти. До їх складу
повинні входити як представники професорсько-викладацького та
вчительського персоналу, так і студентської молоді і школярів, що буде
сприяти підтриманню цих змін. Дослідження свідчить про необхідність
глибокого масштабного вивчення системи освіти, аналізу як негативних,
так і позитивних наслідків інноваційних змін з метою розробки технологій
їх попередження та усунення тих, що вже мають місце.

Проведений розгляд інституту освіти як єдиного соціального організму,
що охоплює різні рівні підготовки творчої особистості, а саме: школу,
вуз, післядипломну освіту, показав, що необхідно гармонізувати
інноваційні зміни на всіх рівнях освітньої інституції.

Узагальнення і систематизація чинників кризових явищ в інституті
освіти, проведені нами, свідчать, що найбільшою мірою вони обумовлені
непоміркованістю посткомуністичних трансформацій, необґрунтованим
запозиченням інновацій, підміною інтеграції до європейського освітнього
простору пасивною адаптацією без урахування минулих досягнень
соціокультурних особливостей та національного менталітету.

Уточнено сутність, зміст, характер та спрямованість інноваційних
механізмів освітніх трансформацій, виявлено та проаналізовано інновації
апелятивного характеру, які набули поширення як у стратегії оновлення
української вищої школи, так і у спробах її практичного втілення, що
знижують її ефективність. Визначено, що наслідки дисфункціональних
інновацій негативно впливають як на розвиток середньої, так і вищої
шкіл, що гальмує формування творчої особистості, її інтелектуального
потенціалу.

Неготовність інституту освіти до масштабного впровадження інноваційних
змін в межах вимог Болонської декларації призводить до того, що останні
не сприймаються науково-освітньою громадою та суспільством в цілому як
позитивні, не вважаються адекватними сучасним можливостям як шкільного,
так і вузівського рівня підготовки.

Результатом теоретичного аналізу є виділення критеріїв виміру творчої
активності особистості, проведення типологічного аналізу творчої
активності суб’єктів освітньої діяльності. Виділено наступні критерії
творчої активності — 1) спрямованість на інновації, нововведення як
особистісну потребу, цінність; 2) характер і рівень прийняття інновацій,
їх інтеріоризацію, визначення їх значущості для суспільства, певних
соціальних груп; 3) характер і рівень реалізації інновацій в практичній
діяльності та типологічні групи за рівнем творчої активності -1)найвищий
рівень; 2) середній рівень 3) низький рівень (а- з індиферентним
ставленням до інновацій; б- консервативно настроєні).

З метою оптимізації управління процесом інноваційних змін в освітньому
просторі запропоновано використання інноваційних механізмів —
соціального діалогу, який дозволить забезпечити взаємодію усіх
зацікавлених суб’єктів – держави, представників освітніх установ (шкіл,
вузів тощо), бізнес-структур, громадськості і спільними зусиллями
усунути або попередити наявні протиріччя та розбіжності, підвищити
якість підготовки учнів та студентів, формування особистості, яка б
відповідала вимогам часу; соціального замовлення на випускників вузів,
що сприятиме використанню спеціалістів за профілем підготовки та
соціального аудиту — інноваційного управлінського механізму діагностики,
супроводу та контролю за впровадженням освітніх інновацій, експертизи
ефективності їх впливу на навчальний процес, формування творчої
особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Марікян С.В. Освіта – шлях до національного відродження // Харьковские
социологические чтения –98: Сборник научных работ. – Харьков: ЦЭПП
“Радар”, 1998. – С. 380–383.

Марикян С.В. Гуманизация образования – выход из кризиса в условиях
трансформации общества // V Міжнародна науково-практична конференція
“Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”.
– Донецьк, 1999. – С.103–105.

Марикян С.В. Гуманитарное образование как фактор гуманизации управления
обществом // Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні проблеми
гуманізації та гармонізації управління”. Тези доповідей – Харків:
Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Українська
інженерно-педагогічна академія. — 2000. – С.46.

Марікян С.В. Зарубіжний досвід моделі просвіти: взірець наслідування чи
тупиковий шлях? // Матеріали 2-ї Міжнародної міждисциплінарної
науково-практичної конференції “Сучасні проблеми науки та освіти”. У 2-х
ч. Ч.2. – Харків: Українська Асоціація „Жінки в науці та освіті”,
Харківський національний університет ім.. В.Н.Каразіна. — 2001. —
С.29-30

Марикян С.В. Социальные проблемы и противоречия современной системы
образования // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної
конференції “Сучасні проблеми управління”. — К.: ІВЦ „Політехніка”,
2001. – С.229-231.

Марікян С.В. Відродження української культури і трансформація системи
освіти – шлях до збереження національного інтелекту // Вестник
Международного Славянского университета. Серия „Социология”. — № 4. —
Харьков, 2001. – С.22-24.

Марикян С.В. Образование как механизм формирования личности // Вестник
Международного Славянского университета. Серия „Экономика Социология”. —
№2. — Харьков, 2002. – С.64-67.

Марикян С.В. Демократизация системы образования как предмет
социологического анализа // Матеріали II Міжнародної наукової
конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”
канадсько-українського проекту „Демократична освіта”. — К.: Ай Бі,
2003. – С.640-649.

Марикян С.В. Гуманитарное образование: перспективы развития // Матеріали
4-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції
“Сучасні проблеми науки та освіти”. — Харків: Українська Асоціація
„Жінки в науці та освіті”, Харківський національний університет ім..
В.Н.Каразіна. — 2003.– С.226.

Марикян С.В. Реформа образования: советский и современный украинский
контекст// Вісник Міжнародного Слов’янского університету. Серія
“Соціологічні науки”. Т.VII.- № 1 . — Харьков, 2004. – С.32-35.

Марикян С.В. Профсоюзное образование в Украине в условиях социального
партнерства// Международная научно-практическая конференция „Проблемы
региональной политики и территориального развития:
социально-экономические и правовые аспекты. — М. :Академия труда и
социальных отношений.- 2005. – С.167 -172.

Марікян С.В. Інновації як фактор розвитку освіти // Матеріали 6-ї
Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми гуманізації
та гармонізації управління”. — Харків: Українська Асоціація „Жінки в
науці та освіті”, Харківський національний університет ім..
В.Н.Каразіна. — 2005. – С.66.

Марікян С.В. Інноваційна діяльність як спосіб розвитку освіти //
Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. – Харків: ХАІ. — 2005.- №
4. – С.56-61.

Марикян С.В. Философия образования в проблемном поле социальной
философии// Науковий вісник. Серія “Філософія” / Харківський
національний педагогічний університет ім.. Г.С. Сковороди.- Харків:
“ОВС”, 2005.- Вип.19. — С.35-44.

Марікян С.В. Інновації як спосіб розвитку управлінської культури в
освіті// Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції
“Сучасні проблеми управління” (29-30 листопада 2005р., м. Київ). – К.:
ВПІ ВПК “Політехніка”, 2005. – С.213-214.

Марікян С.В. Інноваційна трансформація освітнього простору // Наукові
записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія,
психологія. – Харків: ХУПС, 2005. – Вип..3 (24). — С.163-172.

Марикян С.В Сфера образования Украины в контексте глобализации//
Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції “Ідентичність у
сучасному вимірі”. — Донецьк, 2006. — 402 с.

Анотація

Марікян С.В. Інноваційні трансформації інституту освіти як фактор
оптимізації формування творчої особистості ( соціологічний аналіз). —
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
за спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. –
Харківський національний університет внутрішніх справ. –Харків, 2007.

У дисертації розглядається освіта як складна багаторівнева структура,
автор аналізуються інноваційні механізми, що забезпечують підвищення
ефективності її функціонування та розвитку.

Визначено протиріччя між різними рівнями системи освіти, зокрема
потребами школярів в такому рівні підготовки, який при бажанні дозволяв
би бути конкурентоспроможним при вступі до вищого навчального закладу і
забезпечував підготовленість до навчання у вузі, швидку адаптацію до
його вимог, скорочення періоду професійної соціалізації тощо, і
відсутністю таких можливостей у сьогоденні.

Запропоновані шляхи оптимізації управління інноваційними змінами в
інституті освіти, зокрема впровадження соціального аудиту як
управлінської технології діагностику, що охоплює контроль за
впровадженням інновацій, їх впливу на навчальний процес та формування
творчої особистості.

Ключові слова: інноваційні механізми освітніх трансформацій,
інтелектуальний потенціал, творча особистість, інститут освіти,
евристичне мислення, глобалізація освітнього простору, суб’єкт і об’єкт
освітньої діяльності, соціальний аудит.

Аннотация

Марикян С.В. Инновационные трансформации института образования как
фактор оптимизации формирования творческой личности (социологический
анализ). — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии. –
Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков,2007.

В диссертационной работе уточняются теоретико-методологические подходы
к анализу проблемы реформирования системы образования в Украине.
Рассматривая образование как сложную многоуровневую структуру, автор
анализирует инновационные механизмы, которые обеспечивают повышение
эффективности ее функционирования и развития.

Рассматривается противоречие между разными уровнями системы
образования. В частности, между потребностями школьников в таком уровне
подготовки, который при желании позволял бы быть конкурентоспособным при
вступлении в высшее учебное заведение и обеспечивал подготовленность к
обучению в вузе, быструю адаптацию к его требованиям, сокращение периода
профессиональной социализации и т.п., и отсутствием таких возможностей.

Автор раскрывает противоречивость инновационных процессов,
неравномерность, разновекторность их направленности на разных уровнях
системы образования, которые проявляются как противоречия между: 1)
новым содержанием, целями образования и старыми формами, методами ее
осуществления; 2) между новыми формами и методиками и старым
содержанием; 3) между инновационными механизмами и технологиями и
обычными социокультурными традициями, нормами, менталитетом, что
порождает не восприятие общественным мнением нововведений.

При анализе влияния глобализации на образовательную и научную сферы
автор аргументирует необходимость учета особенности развития
постсоветских обществ. Дело в том, что глобализационные процессы
регулируются не только международными соглашениями, например, Болонской
декларацией, направленной на создание единого образовательного
пространства в Европе. Существенное влияние на них оказывают как общие,
так и специфические закономерности функционирования переходных обществ,
их противоречивое развитие, что сопровождает кризисные явления во всех
сферах жизнедеятельности, в частности, в сфере образования как
социальном институте.

В качестве образовательных инноваций рассматриваются гуманизация,
гуманитаризация, фундаментализация, демократизация и международная
интеграция образовательного пространства.

В работе проанализированы причины кризисных явлений в институте
образования, обусловленные непродуманностью посткоммунистических
трансформаций, необоснованным заимствованием инноваций, подменой
интеграции в европейское образовательное пространство пассивной
адаптацией без учета социокультурных особенностей и национального
менталитета.

Изучение влияния субъективных факторов на внедрение инноваций в систему
образования, свидетельствует о неоднозначной их оценке школьными и
вузовскими коллективами, не восприятие некоторых из них как адекватных
современным возможностям.

Все это затрудняет формирование творческих способностей,
интеллектуального потенциала субъектов образовательного пространства –
школьников и студентов. В работе предлагаются пути оптимизации
механизмов формирования творческой личности в системе школьной и
вузовской подготовки, применение инновационных технологий, в качестве
которых рассматриваются проблемные и активные методы обучения; включение
научной работы в учебный процесс как его составляющей, расширение форм
учебной, производственной и педагогической практик. Особенное внимание
уделяется гармонизации инновационных изменений на стыке школа – вуз.

С целью оптимизации управления инновационными изменениями в системе
образования обосновывается целесообразность использования новых
управленческих технологий – социального диалога, социального заказа и
социального аудита. Последний рассматривается как инновационный механизм
диагностики контроля за внедрением образовательных инноваций, их влияния
на формирование творческой личности.

Ключевые слова: инновационные механизмы образовательных трансформаций,
интеллектуальный потенциал, творческая личность, институт образования,
эвристическое мышление, глобализация образовательного пространства,
субъект и объект образовательной деятельности, личностно –
ориентированная модель образования, социальный аудит.

Annotation

Marikyan S.V. The innovative transformations of institute of education
as a factor of optimization of formation of creative personality
(sociological analysis).- Manuscript.

The Dissertation Paper for a Candidate Degree in Sociology, speciality
22.00.04 – special and applied sociologies. – Kharkiv National
University of Internal Affairs. –Kharkiv, 2007.

Considering education as a difficult multistage structure, the author
analyses the innovative mechanisms, which provide the rise of the
efficiency of its functioning and development.

Contradiction between different levels of the system of education is
defined, in particular by the schoolchildren’s needs for such f lever
preparation, which at the desire would allow to be able to meet
competition at the entry in higher educational establishment and provide
preparedness to tuition in the institute of higher education, rapid
adaptation to it’s requirements, cutback of the period of professional
socialization etc., and lack of such possibilities now days.

The ways of optimization of management of the innovative changes in the
institute of education, are offered in particular introduction of social
audit as a complex technology of diagnostics, accompaniment and control
of introduction of innovations, their influence on an educational
process and forming of creative personality.

Keywords: innovative mechanisms of educational transformations,
intellectual potential, creative personality, institute of education,
heuristic thinking, globalization of educational space, subject and
object of educational activity, social audit.

Похожие записи