.

Гострий інфаркт міокарда, ускладнений гострою лівошлуночковою недостатністю: клініко-патогенетичні та хронобіологічні детермінанти, результати тривало

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6011
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ілащук Тетяна Олександрівна

УДК 616.12-008.64-092+612.017.2]-07-08

Гострий інфаркт міокарда, ускладнений гострою лівошлуночковою
недостатністю: клініко-патогенетичні та хронобіологічні детермінанти,
результати тривалого спостереження та медикаментозної корекції

14.01.11 – кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Івано-Франківськ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Буковинському державному медичному університеті МОЗ
України, м. Чернівці.

Науковий консультант:

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Тащук Віктор Корнійович,

Буковинський державний медичний університет МОЗ України,

кафедра кардіології, функціональної діагностики, лікувальної фізкультури
та спортивної медицини, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор

Вакалюк Ігор Петрович, Івано-Франківський державний медичний університет
МОЗ України,

кафедра внутрішньої медицини з курсом сестринської справи, завідувач
кафедри

доктор медичних наук, профессор, академік АМН України, член-кореспондент
НАН України, член-кореспондент РАМН

Коркушко Олег Васильович, Інститут геронтології АМН України, відділ
клінічної фізіології та патології внутрішніх органів, завідувач відділу

доктор медичних наук, професор

Шумаков Валентин Олександрович,

Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка
М.Д.Стражеска” АМН України, відділ інфаркту міокарда та відновлювального
лікування, завідувач відділу.

Захист дисертації відбудеться “_8_” лютого 2008 р. об 11 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при
Івано-Франківському державному медичному університеті МОЗ України
(76018, Івано-Франківськ, вул.Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Івано-Франківського
державного медичного університету МОЗ України за адресою: 76018,
Івано-Франківськ, вул.Галицька, 7.

Автореферат розісланий “_25___” __грудня__ 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
О.І.Дєльцова

доктор медичних наук, професор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток наукового-технічного прогресу, впровадження
у виробництво високоефективних технологій, процентне зростання кількості
міського населення, економічні катаклізми в окремих державах, висока
міграція населення спричиняють вплив стресових ситуацій на людський
організм, що не може не вплинути на тривалість життя, структуру
захворюваності, причини інвалідизації та смерті (К.М.Амосова, 2002; G.
Davey Smith et al, 2006).

Із середини 20-го століття хвороби системи кровообігу (ХСК) у розвинених
країнах світу за показниками медико-соціального навантаження вийшли на
перше місце. В Україні за останні 10 років питома вага смертності від
ХСК зросла з 56,5% до 62,5% (В.І.Коломієць та ін., 2003, В.М.Коваленко,
2006).

Одним із найпоширеніших ускладнень ІХС, зокрема інфаркту міокарда (ІМ),
є серцева недостатність (СН). Згідно з експертними оцінками поширеність
симптоматичної СН в європейській популяції коливається від 0,4 до 2%
(M.E.Bertrand et al, 2002, Г.В.Яновський та ін., 2003). Спостерігається
невпинне зростання смертності від СН у всіх вікових категоріях. Загалом
у країнах, що входять до Європейської спільноти кардіологів, проживає
900 млн чоловік, серед яких щонайменш 10 млн страждають на СН. Приблизно
стільки ж мають дисфункцію міокарда без ознак недостатності (Ю.В.Бєлов
та ін., 2003). У разі неможливості адекватної корекції захворювання, що
лежить в основі СН, її перебіг, незалежно від стадії, характеризується
несприятливим прогнозом. Приблизно половина пацієнтів із СН помирає
впродовж перших 4 років із моменту постановки діагнозу, а у випадку
тяжкої СН стільки ж пацієнтів помирає впродовж першого року (D.Anthony,
2005, Л.Г.Воронков та ін., 2007). Як показано в недавніх дослідженнях
(GRACE, 2001), пацієнти з асимптоматичною дисфункцією міокарда також
мають несприятливий віддалений прогноз.

Упродовж останніх років у багатьох публікаціях у кардіологічних і
загальномедичних виданнях було викладено нові принципи діагностики та
лікування хронічної СН (ХСН), яка часто трапляється в практиці лікаря
(К.М.Амосова, 1998; Ю.А.Карпов, 2005). Прогрес пізнання механізмів
формування гострої СН (ГСН) був не таким відчутним, а традиції лікування
цього клінічного синдрому виявилися значно сильнішими.

Основними факторами, що впливають на віддалений прогноз хворих, які
перенесли ІМ та виписані зі стаціонару, вважають: важкість
атеросклеротичного ураження коронарних артерій (КА) (із наявністю
спонтанно рецидивуючої або індукованої ішемії міокарда); стійке
порушення скоротливої функції лівого шлуночка (ЛШ) та виявлення
рецидивуючої аритмії (Д.М.Аронов, 2000; О.М.Пархоменко та ін., 2005).
Розвиток стійкої дисфункції ЛШ призводить до того, що ці пацієнти
потрапляють у групу високого ризику серцевої смерті. Доведено, що
смертність та ризик ішемічних ускладнень обернено пропорційні величині
фракції викиду (ФВ) (J.J.Bax et al, 2006). Більш того, прогностична
цінність цього показника однакова при лікуванні ІМ з використанням
тромболітиків або без них. Таким чином, клінічна оцінка функції ЛШ у
хворих, що перенесли ІМ, показана як для оцінки прогнозу, так і для
вибору лікування.

В останні роки з’явилось багато публікацій, що свідчать про значне
поліпшення виживаності серед пацієнтів із СН на фоні сучасної терапії
(С.Г.Канорський та ін., 2005). У ході рандомізованих клінічних
досліджень було показано, що правильно підібране лікування (наприклад,
застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ))
дозволяє покращити віддалений прогноз у хворих з дисфункцією ЛШ після ІМ
(К.М.Амосова, 2005).

До сьогоднішнього є невирішені питання відносно генезису симптомів СН.
Факт патогенетичного взаємозв’язку СН та підвищеної експресії цитокінів
у теперішній час уже ні в кого не викликає сумнівів (Є.Л.Насонов та ін.,
1999), але не причинно-наслідковий характер цього зв’язку до кінця
встановлено. Обговорюється питання, чи вказує звільнення прозапальних
цитокінів, біомаркерів некрозу після вогнищевої ішемії на певний
патогенетичний етап тканинного пошкодження, чи просто відображує
величину ішемічного вогнища, а також яка їх роль у прогресуванні
післяінфарктного ремоделювання серця в пацієнтів із СН (M.Azzavi et al,
1999).

У клініці серцево-судинних захворювань користуються загальноприйнятою
класифікацією ГСН за Killip (Л.Т.Малая, 1999). Однак, ця класифікація є
досить умовною й грунтується виключно на даних клінічного перебігу
захворювання. Немає чіткого розділення між стадіями ГСН згідно з даними
функціональних досліджень, зокрема ехокардіографії (ЕхоКГ) і даних
біохімічного дослідження крові. Немає чітких даних відносно того, яким
чином ГСН впливає на подальший прогноз, розвиток та стадію ХСН і чи є
між цими процесами будь-який корелятивний зв’язок.

Таким чином, важливим моментом є оцінка впливу СН на віддалений прогноз
ІМ при використанні сучасних методів лікування. Подальше вивчення цієї
проблеми сприятиме зниженню смертності від ускладнень ГІМ і поліпшенню
показників здоров’я населення України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалась у рамках науково-дослідної роботи кафедри
кардіології, функціональної діагностики, лікувальної фізкультури та
спортивної медицини Буковинського державного медичного університету на
тему: “Статеві та вікові детермінанти ІХС: реєстр Північної Буковини,
клініко-функціональні аспекти” (державний реєстраційний № 01.02U004226),
відповідальним виконавцем якої є дисертант.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є створення прогностичної
моделі перебігу ГІМ, ускладненого гострою лівошлуночковою недостатністю
(ГЛШН) із оптимізацією схем лікування шляхом вивчення ранніх маркерів
розвитку, прогресування СН та її запобігання з використанням
реваскуляризації міокарда й ад?ювантної кардіопротекторної терапії.

Завдання дослідження:

Дослідити зміни рівнів прозапальних цитокінів (інтерлейкіну-1-б
(Іл-1-б), інтерлейкіну-6 (Іл-6), інтерлейкіну-10 (Іл-10),
туморнекротичного фактору-( (ТНФ-(), С-реактивного протеїну (СРП),
неоптерину (Нп)), тропоніну-І (Тр-І), тестостерону (Тст), показників
функціонального стану та реґіонарної скоротливості міокарда ЛШ серця при
ГСН в залежності від стадії за Killip.

Визначити особливості функціонального стану міокарда в пацієнтів із ГСН
в зіставленні з динамікою рівня прозапальних цитокінів, Тр-І та
особливості їх взаємообумовленості при поєднанні з різними стадіями за
Killip, із вивченням їх впливу на несприятливий прогноз захворювання.

Довести наявність взаємозв’язку між стадією та клінікою ГСН та наявністю
і важкістю перебігу ХСН при тривалому спостереженні.

Вивчити стан ліпідного спектру крові та коронарного русла в пацієнтів із
різними стадіями ГСН за Killip.

Прослідкувати основні хронобіологічні особливості перебігу різних стадій
ГСН за річний інтервал часу та встановити вплив зовнішніх факторів на
клінічний перебіг захворювання.

Оцінити взаємозв’язок добового профілю артеріального тиску (АТ) у
пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГСН, з активацією запального й
некротичного процесу та прогресуванням ознак СН.

Порівняти ефективність застосування ранньої реваскуляризації міокарда
шляхом стентування інфарктзв’язаної КА з тромболізисом, із вивченням їх
впливу на прогноз захворювання.

Ідентифікувати плазмові показники прозапальних цитокінів, тропонінів,
вивчити функціональний стан міокарда й показники регіональної
скоротливості у хворих із різними стадіями ГСН до та після базової
медикаментозної терапії та проаналізувати вплив на них раннього
призначення внутрішньовенної форми кверцетину.

Об’єкт дослідження. Хворі на ГІМ, ускладнений ГЛШН, які поступили до
відділення реанімації впродовж перших 24 год із моменту появи перших
симптомів захворювання..

Предмет дослідження. ГЛШН у хворих га ГІМ, зв’язок із клінічним
перебігом захворювання, формуванням зони некрозу міокарда, станом
коронарного кровообігу, вираженість запальної відповіді та можливості
профілактики шляхом ранньої реваскуляризації інфарктзв’язаної КА та
кардіопротекторної терапії.

Методи дослідження. Поставлені завдання вирішувалися за допомогою
клініко-інструментальних і лабораторних методів дослідження.
Загальноклінічні дані були отримані шляхом аналізу скарг, анамнестичного
й фізикального дослідження, проводились ЕхоКГ в М- та В-режимах, добове
моніторування артеріального тиску (ДМАТ), коронароангіографія (КАГ).
Лабораторні дослідження включали визначення рівня маркерів запалення
(Іл-1-б, Іл-6, Іл-10, СРП, ТНФ-(, Нп), Тр-І, Тст та основних біохімічних
показників крові.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі дослідження, що
включало клінічну, лабораторну й інструментальну частини, уперше в
Україні:

Визначено клініко-функціональні характеристики перебігу різних стадій
ГСН з урахуванням рівнів прозапальних цитокінів, біомаркерів некрозу
міокарда, показників функціонального стану та регіонарної скоротливості
міокарда ЛШ.

Виявлено, що зростання рівня прозапальних цитокінів (Іл-1-б, Іл-6,
Іл-10, СРП, ТНФ-(, Нп) та Тр-І поряд із погіршенням вихідних даних ЕхоКГ
сприяють зростанню ймовірності виникнення летальної події в пацієнтів із
ГІМ та ГСН.

Установлено, що найбільш прогностично несприятливою для розвитку СН в
післяінфарктному періоді (через 1 рік після виникнення ІМ) є сукупність
наступних анамнестичних та клінічних ознак: стенокардія, що передувала
інфаркту, артеріальна гіпертензія, передня локалізація ІМ, повторний
інфаркт, наявність будь-яких ознак ГЛШН, а також збільшення вихідного
рівня прозапальних цитокінів, СРП, Тр-І, а також початкове та поетапне
зменшення загальної фракції викиду (ЗФВ) в досліджуваної категорії
пацієнтів.

Виявлено, що розвиток летальних подій серед пацієнтів із ГІМ,
ускладненим ГЛШН, має хроноритмологічне підґрунтя та підпорядковується
циркадним та циркадіанним ритмам.

Досліджено, що реєстрація добового профілю АТ “non-dipper” у пацієнтів
із ГІМ, ускладненим ГЛШН, є прогностично несприятливим фактором і
асоціюється з активацією запального та некротичного процесу та
прогресуванням ознак СН.

Включення ін’єкційної форми блокатора 5-ліпоксигенази кверцетину –
препарату Корвітин – у комплексну терапію в пацієнтів із ГІМ та ГЛШН
пригнічує активність цитокінової ланки патогенезу інфаркту, обмежує зону
некрозу міокарда та сприяє зростанню насосної функції серця.

Практичне значення одержаних результатів. У процесі дослідження
встановлені основні причини розвитку та прогресування ГЛШН та визначено
її вплив на прогноз життя впродовж одного року спостереження. Проведена
оцінка прогностичної значимості різних маркерів запалення та некрозу у
хворих на ГІМ та ГЛШН. Проведена оцінка впливу різних видів
реваскуляризаційних втручань, а також препаратів, які мають
мембранопротекторні властивості, на частоту розвитку летальних подій та
прогресування ознак СН в даної категорії хворих. За матеріалами
дисертації отримано два патенти України на корисну модель “Спосіб
лікування гострого інфаркту міокарда, ускладненого гострою серцевою
недостатністю” (№ 25242) та “Спосіб прогнозування летального випадку у
пацієнтів з гострою серцевою недостатністю” (№ 25243).

Впровадження результатів дослідження. Основні результати дисертаційної
роботи використовуються в навчальному процесі на кафедрах терапевтичного
профілю Буковинського державного медичного університету, Вінницького
національного медичного університету ім.М.І.Пирогова, Тернопільського
державного медичного університету імені Горбачевського,
Івано-Франківського державного медичного університету; впроваджені в
практику профільних відділень Закарпатського, Івано-Франківського,
Чернівецького обласних кардіологічних диспансерів, Луцької міської
клінічної лікарні, міської клінічної лікарні №1 м. Вінниці, що
підтверджено відповідними актами впроваджень.

Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою наукову працю
здобувача. Внесок автора в її виконання полягає в виборі напрямку,
обсягу та методів дослідження, формуванні мети та завдань роботи,
визначенні груп обстежуваних хворих, проведенні клінічних та
інструментальних досліджень, створенні бази даних, обробці й
узагальненні результатів дослідження, формулюванні висновків та
оформленні дисертації. Автор самостійно обстежила значну частину хворих,
контролювала їх лікування та обстеження, здійснювала моніторинг
клінічного стану, проводила ЕхоКГ частині хворих, здійснювала
патентно-інформаційний пошук, брала участь у формуванні матеріалів до
статей і тезів, самостійно підготувала дисертаційну роботу до друку.
Матеріали, положення та висновки кандидатської дисертації автором не
використовувались.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження
оприлюднені на 88-й підсумковій науковій конференції
професорсько-викладацького персоналу Буковинського державного медичного
університету (Чернівці, 2007), кафедр внутрішніх хвороб, Чернівецького
обласного товариства терапевтів ім. акад. В.Х.Василенка, асоціації
кардіологів Північної Буковини, IV Національному Конгресі патофізіологів
України (Чернівці, 2004), VII Національному конгресі кардіологів України
(Дніпропетровськ, 2004), І Національному конгресі лікарів внутрішньої
медицини (Київ, 2005), Міжнародному форумі “Кардіологія вчора, сьогодні,
завтра” (Київ, 2006), Науково-практичній конференції “Первинна та
вторинна профілактика цереброваскулярних ускладнень артеріальної
гіпертензії” (Київ, 2006), Об’єднаному пленумі правлінь асоціацій
кардіологів, серцево-судинних хірургів, нейрохірургів та невропатологів
України (Київ, 2006), Регіональній науково-практичній конференції
“Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансеризація,
профілактика та лікування” (Івано-Франківськ, 2004), Українській
науково-практичній конференції “Профілактика і лікування артеріальної
гіпертензії в Україні” (Київ, 2004), Науково-практичній конференції з
міжнародною участю “Сучасні методи діагностики і лікування в клініці
внутрішніх хвороб” (Вінниця, 2004), Регіональній науково-практичній
конференції “Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність,
диспансеризація, профілактика та лікування” (Івано-Франківськ, 2005),
VIII з’їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Івано-Франківськ,
2005), ІІ науково-практичній конференції з міжнародною участю “Оздоровчі
ресурси Карпат і прилеглих регіонів” (Чернівці, 2005),
Науково-практичній конференції з міжнародною участю “Сучасна медична
наука обличчям до терапевтичної практики” (Харків, 2005), Регіональній
науково-практичній конференції “Артеріальна гіпертензія: виявлення,
поширеність, диспансеризація, профілактика та лікування”
(Івано-Франківськ, 2006), Регіональній науково-практичній конференції
“Новітні погляди в лікуванні гострих коронарних інцидентів” (Чернівці,
2006), Науково-практичній конференції з міжнародною участю
“Хронобіологія і хрономедицина: теоретичні та клінічні перспективи”
(Чернівці, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 37 наукових праць, із
яких 18 статей (із них 8 одноосібних) – у фахових виданнях,
рекомендованих ВАК України, 2 патенти України на корисну модель та 17
тез – у матеріалах наукових конгресів, пленумів, конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 326 сторінках
машинописного тексту (з них 276 – основного), містить 30 таблиць та 67
рисунків. Робота складається зі вступу, огляду літератури, клінічної
характеристики обстежених хворих та опису методик дослідження, трьох
розділів результатів власних досліджень, аналізу та узагальнення
отриманих результатів, висновків та практичних рекомендацій. Список
використаних джерел містить 334 літературні найменування, із яких 64
роботи кирилицею та 270 – латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи. Робота базується на обстеженні 368 хворих на ГІМ,
ускладнений ГЛШН. Із них 312 пацієнтів надійшли в блок кардіореанімації
Чернівецького обласного кардіологічного диспансеру в період 2003-2005
рр. та спостерігалися на кафедрі кардіології, функціональної
діагностики, лікувальної фізкультури та спортивної медицини
Буковинського державного медичного університету впродовж одного року
після поступлення. Окрім того, ретроспективно проаналізовано результати
спостереження за 56 пацієнтами з ГІМ, ускладненим ГЛШН, що проходили
обстеження та лікування в центральних кардіологічних клініках м.Москви
(Росія). У результаті комплексного клініко-інструментального обстеження,
яке включало в себе детальний збір скарг, анамнезу, ретельне об’єктивне
обстеження, електрокардіограму в динаміці, лабораторні дослідження,
ЕхоКГ, селективну КАГ, встановлено, що трансмуральний ГІМ трапився в 141
(38,32%) випадку, великовогнищевий ГІМ – у 166 (45,11%) і
дрібновогнищевий ГІМ – у 61 (16,57%), тобто частота розподілу Q- та
неQ-форм ГІМ відповідала співвідношенню 83,43% / 16,57%.

Включення пацієнтів до груп, що аналізувалися, було проведено згідно зі
скринінговим розподілом хворих, які доставлені в стаціонар службою
“швидкої допомоги” й були відібрані випадковим методом відповідно до
надходження. Усі пацієнти спостерігалися впродовж 28 діб перебування в
стаціонарі та впродовж 1-го року після виписки додому. Проводилась
реєстрація всіх первинних і вторинних кінцевих точок (смерть пацієнта,
рецидив та повторний ГІМ) упродовж 1-го року з моменту виникнення ГІМ,
ускладненого ГЛШН.

Обстеження, що було проведено пацієнтам, які увійшли до групи
спостереження та лікування, включало в себе ретельний аналіз клінічних
проявів патології, що вивчалася в рамках створення реєстру ГІМ, зокрема,
аналіз скарг, анамнезу життя та захворювання, оцінка динаміки ЕКГ у
першу – другу, 14-у, 28-у доби та через рік після перенесеного ГІМ,
проведення ЕхоКГ у М- та В- режимах із оцінкою регіонарної скоротливості
ЛШ в 12 сегментах у першу – другу, 14-у та 28-у доби, лабораторні
дослідження з оцінкою загального аналізу крові, ферментів, коагулограми,
Іл-1-б, Іл-6, Іл-10, ТНФ-(, Нп, Тр-І, СРП, Тст, що визначали
імуноферментним методом у першу – другу добу ГІМ та після проведеного
лікування. Також проаналізовано результати КАГ, що проводилась у 56
пацієнтів у перші доби ІМ з наступною реваскуляризацією шляхом
стентування в 33 (8,55%) або тромболізису в 23 (6,25%) випадках.

Як свідчить аналіз локалізації ІМ, передня стінка була некротизована в
25,16% випадків, задня – у 22,52%, перетинка – у 21,74%, верхівка – у
18,71%, бічна стінка – у 11,87% пацієнтів.

Серед 368 обстежених пацієнтів було 259 (70,38%) чоловіків та 109
(29,62%) жінок. Середній вік обстежених хворих становив 59,6+1,76 року
(від 22 до 93 років). АГ було зафіксовано в 128 (34,78%) пацієнтів.
Тривалість ІХС, за даними анамнезу, коливалась від 3 до 25 років (у
середньому 9,78+1,12 року). ГІМ в анамнезі і, відповідно, постінфарктний
кардіосклероз зареєстрований у 73 (19,84%) пацієнтів.

У найгострішому періоді ІМ оцінювався стан гемодинаміки та клас ГСН з
використанням класифікації T. Killip (1967). Так, ознаки ГСН Killip І
реєструвались у 117 (31,79%) пацієнтів, Killip ІІ – у 115 (31,25%),
Killip ІІІ – у 89 (24,19%) та Killip ІV – у 47 (12,77%) хворих на ГІМ.

Упродовж 1-го року спостереження визначено наступний розподіл діагнозів
відносно ХСН: СН І класу за NYHA зафіксовано в 34,67% пацієнтів, СН ІІ –
у 25,18%, СН ІІІ – у 22,63% та СН VI – у 17,52% пацієнтів. Розподіл
супутньої соматичної патології відбувався наступним чином: цукровий
діабет ІІ типу трапився в 64 (17,39%) пацієнтів, захворювання
шлунково-кишкового тракту (гастрити, виразкова хвороба, некалькульозний
холецистит) – у 68 (18,49%), ішемічні інсульти в анамнезі – у 22 (5,98%)
випадках. Аналіз факторів ризику в розвитку серцево-судинних подій
показав, що активно курили 114 (30,98%) пацієнтів, зловживали алкоголем
26 (7,07%), мали обтяжену спадковість (наявність ІХС або АГ в одного з
батьків) 174 (47,28%) особи, страждали надмірною вагою тіла 92 (25%)
хворих.

Серед 368 пацієнтів, що підлягали аналізу, за весь період спостереження
померло 123 (33,42%) особи, зокрема 94 (25,54%) хворих – упродовж 28 діб
перебування в стаціонарі, а 29 (7,88%) – за рік спостереження.

Комплекс обстежень, що були використані з метою об’єктивізації стану 368
пацієнтів, які надійшли в Чернівецький обласний кардіологічний диспансер
та кардіологічні відділення центральних клінік м.Москви (Росія),
складався з клініко-лабораторної частини (ретельний аналіз скарг, даних
анамнезу життя та захворювання, обстеження крові з імуноферментною
частиною, що виконана на базі медичного центру “Авіценна”, м. Чернівці)
та функціональної (ЕКГ, ЕхоКГ в М- та В-режимах, які було виконано на
кафедрі кардіології, функціональної діагностики, лікувальної фізкультури
і спортивної медицини Буковинського державного медичного університету) у
пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГЛШН, у середньому в першу-другу, 14-ту та
28-му доби та через один рік після перенесеного ГІМ. У 56 пацієнтів
ретроспективно оцінено результати проведення селективної
багатопроекційної КАГ і екстреної реканалізації інфарктзалежної КА.

ЕхоКГ-дослідження виконувалося з урахуванням рекомендацій Європейської
та Американської асоціацій кардіологів, у положенні хворого на спині та
на лівому боці, із парастернального доступу, по довгій та короткій
вісях, у першу-третю, 14-ту та 28-му доби перебігу ГІМ, ускладненого
ГЛШН, і через один рік спостереження. ЕхоКГ проводили з використанням
наступного апаратного забезпечення – ультразвуковий діагностичний апарат
“INTERSPEС XL” (“BBC Medical Electronic AB”, США). Дослідження проводили
в ранішні години, в парастернальній позиції по довгій вісі ЛШ на 1-й,
14-й, 28-й добі та через рік після перенесеного ГІМ, спочатку в
М-режимі, далі в В-режимі за варіантом секторального сканування в
4-камерній проекції.

Окремий підрахунок реґіонарної скоротливості ЛШ проводився з
використанням комп’ютерного графічного напівавтоматичного аналізу
методом суміщення центрів ваги для діастоли і систоли, проведення
апроксимації за довгою віссю, використанням автоматичного розподілу
суміщеної фігури на 12 сегментів і формули для конусоподібної моделі з
розрахунками реґіональної фракції викиду (РФВ, %) відповідно до методу
H. T. Dodge для “площі/довгої вісі”.

Визначення вмісту Іл-1-б, Іл-6, Іл-10, ТНФ-(, Нп, Тр-І, СРП, Тст
проводили з урахуванням інструкцій до імуноферментного аналізу двічі
(при надходженні й на фоні проведеного лікування) на базі
медико-діагностичного центру “Авіценна” (м.Чернівці). Апарат “Уніплан”
(“Пікон”, Росія) сертифікований та метрологічно повірений.

Динамічне дослідження вмісту Іл-1-б, Іл-6, Іл-10, ТНФ-(, Нп, Тр-І, СРП,
Тст проведено на фоні курсу антиішемічного лікування з використанням
базової терапії (низькомолекулярні гепарини, антиагреганти,
в-адреноблокатори, ІАПФ, статини, пролонговані нітрати), до якої додано
внутрішньовенний інгібітор 5-ліпоксигенази кверцетин – препарат
українського виробництва – Корвітин.

Проводився аналіз результатів селективної багатопроекційної КАГ, яка
була виконана в 56 пацієнтів з ГІМ та ГСН на базі відділень
інтервенційної кардіології центральних клінік м. Москви (Росія).
Аналізувалися історії хвороб, що зберігаються в архіві Державного
закладу “Міська поліклініка №220 Департаменту охорони здоров’я м.
Москви”. Під час аналізу коронарограми оцінювались: переважний тип
кровопостачання серця, кількість ушкодженних КА, локалізація стенозу,
кількість ділянок стенозу, його ступінь та поширеність.

Із метою виявлення типу добової кривої АТ у 84 пацієнтів із ГІМ,
ускладненим ГЛШН, використано метод ДМАТ. ДМАТ проводилось за допомогою
моніторного комплексу ABPM-02/M (“Meditech”, Угорщина), який
забеспечував автоматичне вимірювання систолічного АТ (САТ),
діастолічного АТ (ДАТ) та частоти серцевих скорочень (ЧСС) впродовж
доби, а також збереження даних в пам’яті прибору. Інтервали між
вимірюваннями становили: у денний час – кожні 15 хв, у нічний – кожні 30
хв. Отримані дані аналізували з урахуванням щоденників пацієнтів за
комп’ютерною програмою (Арабидзе Г.Г., Атьков О.Ю., 1997; Горбунов В.М.,
1997; Сіренко Ю.М., Гранич В.М., 1999; Свищенко Е.П., Коваленко В.Н.,
2001).

Математичний аналіз отриманих результатів проводився з оцінкою
середнього значення, стандартної помилки середнього, вірогідність
кількісних параметрів визначена в межах перевірки “нульової гіпотези” з
використанням t-критерію Стьюдента з оцінкою за рівня значущості для
р0,5), однак упродовж лікування середні значення Іл-10 в
обох групах вірогідно не змінилися.

Аналіз вмісту Нп в сироватці крові пацієнтів із різними класами ГЛШН
показав, що його рівень перевищував нормативний в обох групах
(23,82+4,15 проти 12,02+2,80 нмоль/л, р0,05) його зменшення через 1 рік після перенесеного ГІМ. ЗФВ у
пацієнтів групи 2 вірогідно не змінювалась (р>0,05) на всіх етапах
спостереження, але спостерігався її незначний приріст (Д% +6,72%,
р>0,05) упродовж перших 28 діб ГІМ та поступове зменшення цього
показника (Д% – 7,67%, р>0,05) через 1 рік спостереження. Можна
припустити, що чоловіча стать, старший вік, передня локалізація ІМ,
наявність післяінфарктного кардіосклерозу в анамнезі є незалежними
предикторами більш важкого перебігу ГЛШН. Водночас клінічно виражена
ГЛШН характеризується більш високим рівнем прозапальних цитокінів
(Іл-1-б, Іл-6, ТНФ-(, Нп), Тр-І, СРП, Тст та зниженням ЗФВ порівняно з
неускладненим перебігом ГІМ.

Однією з найважливіших проблем сучасної кардіології є стратифікація
ризику з метою своєчасного проведення профілактичних заходів у
пацієнтів, які перенесли ГІМ. Віддалений прогноз пацієнтів ііз ГІМ
багато в чому визначається характером перебігу захворювання в перші
години та дні, тому дуже важливим моментом є прогнозування подальшого
перебігу захворювання та ймовірності розвитку тих чи інших ускладнень у
гострому періоді ІМ.

Нами була зроблена спроба систематизувати обстежених пацієнтів у
залежності від ймовірності виникнення летальної події впродовж 1-го року
спостереження та визначення найбільш вагомих факторів з указанням їх
частки в розвитку летального виходу. Встановлено, що серед 368
обстежених пацієнтів за весь період спостереження померло 123 (33,42%)
особи. Ретроспективний аналіз ЕКГ-динаміки показав, що в переважної
частини померлих пацієнтів (76,59%) було зареєстровано ГІМ передньої
локалізації й лише в 23,41% пацієнтів – ГІМ задньої локалізації.
Гендерний та віковий аналіз групи госпітальної летальності показав, що
серед померлих пацієнтів переважали чоловіки (72,34% проти 27,66%
жінок), середній вік померлих хворих становив 67,24+ 1,92 року.

Із метою створення прогностичних моделей ГІМ, перебіг якого ускладнився
ГЛШН, всіх пацієнтів розділено на дві групи: група 1 (245 пацієнтів) –
пацієнти зі сприятливим виходом ГІМ та група 2 (123 особи) – пацієнти з
летальним виходом.

На наступному етапі дослідження нами було проаналізовано
загальнохарактерологічні дані обстежених пацієнтів, у залежності від
виходу захворювання. Встановлено, що померлі пацієнти були в середньому
на 9 років старшими від пацієнтів зі сприятливим виходом захворювання.
Серед них переважали чоловіки (р60 уд/хв.) 1,02 (1,01; 1,03)

Цукровий діабет в анамнезі 1,3 (1,2; 1,4)

Ожиріння 1,15 (0,48; 2,76)

ХСН в анамнезі 3,0 (1,4; 6,6)

ЗФВ ? 40% 1,2 (1,1; 1,3)

Передня локалізація ГІМ 4,5 (2,2; 9,4)

Нами проаналізовано, яким чином співвідносився вміст про- та
протизапальних цитокінів у пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГЛШН, у
залежності від виходу захворювання. Встановлено, що рівень Іл-1-б, Іл-6,
ТНФ-(, Нп, Тр-І та СРП був вірогідно вищим у пацієнтів групи 2, рівень
Іл-10 був дещо вищим у пацієнтів групи 1, а Тст переважав також у групі
2, хоча дані вірогідно не розрізнялися. Погруповий аналіз даних ЕхоКГ
показав вірогідне зменшення ЗФВ у пацієнтів групи 2 на 1-у – 2-у добу
перебування в стаціонарі та більш оптимальний вихідний характер
регіональної скоротливості в групі 1.

Результати однофакторного регресійного аналізу вказують на те, що ризик
виникнення летальної події в пацієнтів із ГІМ та ГЛШН збільшувався зі
зростанням рівню СРП в 1,3 рази, ТНФ-( – у 2,4 рази, Нп – у 2,6 рази,
Іл-1-б + Іл-6 – у 3,6 рази, Тр-І – у 3,2 рази (рис. 1).

Рис. 1. Предиктори летальної події в пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГЛШН.

Таким чином, старший вік пацієнтів, більш високий клас ГЛШН, наявність
ЦД та СН в анамнезі, передня локалізація ІМ, куріння та ожиріння, ЗФВ
менше 40% є незалежними предикторами виникнення летальної події в
пацієнтів із ГІМ та ГЛШН. Окрім того, підвищення рівня прозапальних
цитокінів (Іл-1-б, Іл-6, ТНФ-(, Нп, СРП) та Тр-І поряд із погіршенням
вихідних даних ЕхоКГ також сприяють зростанню ймовірності виникнення
летальної події в даної категорії пацієнтів.

Дані зарубіжних епідеміологічних досліджень свідчать про те, що СН
залишається одним із найбільш поширених, прогресуючих та прогностично
несприятливих захворювань серцево-судинної системи. Спільним для всіх
епідеміологічних досліджень є висновок щодо різкого зростання частоти
виявлення СН в зв’язку зі збільшенням віку пацієнтів. Поряді з цим,
прогноз пацієнтів із СН надалі залишається одним із найбільш
несприятливих. Отже, у зв’язку з тим, що СН істотно впливає на вихід
захворювання, її прогнозування в пацієнтів, що перенесли ГІМ, стає
самостійною клінічною задачею.

У ході дослідження нами виявлено, що ознаки СН І класу за NYHA через 1
рік після виникнення ГІМ зафіксовано в 34,67% пацієнтів, СН ІІ – у
25,18%, СН ІІІ – у 22,63% та СН VI – у 17,52% пацієнтів. Для зручності
аналізу в подальшому пацієнти з ХСН І класу були об’єднані в групу А, а
пацієнти з клінічними та Ехо-КГ ознаками ХСН (СН ІІ, СН ІІІ та ІV
класів), що виявлені через 1 рік спостереження, були об’єднані в групу
В.

Віковий аналіз груп показав, що група А характеризувалась молодшим віком
пацієнтів (58,24+0,96 року) порівняно з групою В – 64,46+0,87 року.
Гендерний розподіл пацієнтів свідчить про те, що в обох групах кількісно
переважали чоловіки, але співвідношення чоловіків та жінок було
наступним: у групі А – 68,42% чоловіків та 31,58% жінок, а в групі В –
69,27% чоловіків та 30,73% жінок. Окрім того виявлено, що пацієнти групи
В характеризувалися більш частим анамнезом стенокардії, що виникла
більше року до розвитку ІМ та АГ, а також більш частою передньою
локалізацією ІМ та розвитком ознак ГЛШН. Усі ці ознаки носили
несприятливий прогностичний характер у плані розвитку СН у віддаленому
післяінфарктному періоді, про що свідчать дані одно- та двофакторного
дисперсійного аналізу.

Нами проведене ретроспективне погрупове порівняння загальноклінічного
аналізу крові в обстежених пацієнтів. Виявлено відсутність вірогідних
відмінностей за переважною кількістю показників, окрім вірогідного
зменшення кількості еритроцитів, збільшення – лейкоцитів і швидкості
осідання еритроцитів у пацієнтів групи В у зіставленні з групою А.
Аналіз вихідного вмісту прозапальних цитокінів (Іл-1-б, Іл-6, ТНФ-(,
Нп), СРП, Тр-І і Тст показав вірогідне їх збільшення в групі пацієнтів
із виявленою через 1 рік СН, порівняно з пацієнтами без клінічно
виявленої СН. Аналіз даних ЕхоКГ, проведеної на 1-у – 2-у, 14-у, 28-у
добу та через 1 рік після перенесеного ІМ, а також даних реґіонарної
скоротливості ЛШ на 1-у – 2-у добу ГІМ, свідчив про більш оптимальні
гемодинамічні умови та більш сприятливий вихідний характер регіональної
скоротливості у пацієнтів групи А порівняно з групою В. Поряд із цим
аналіз наявності та сили кореляційного зв’язку між показниками, що
характеризують систолічну дисфункцію ЛШ, і наявністю та вираженістю СН в
післяінфарктному періоді через 1 рік спостереження показав, що найбільш
тісна кореляція існувала між величинами кінцево-систолічного об’єму
(КСО) та кінцево-діастолічного об’єму (КДО), а, починаючи з 14-ї доби ІМ
і ЗФВ та важкістю СН в післяінфарктному періоді. На 28-у добу ГІМ
кореляція всіх указаних показників ставала вірогідною. Таким чином,
найбільш прогностично несприятливою для розвитку СН у післяінфарктному
періоді (через 1 рік після виникнення ІМ) є сукупність наступних
анамнестичних та клінічних ознак: стенокардія, що передувала ІМ,
артеріальна гіпертензія, передня локалізація ІМ, повторний ІМ, наявність
будь-яких ознак ГЛШН, а також збільшення вихідного рівня прозапальних
цитокінів, СРП, Тр-І та початкове й поетапне зменшення ЗФВ у пацієнтів
із ГІМ, перебіг якого ускладнився ГЛШН.

На наступному етапі дослідження нами проаналізовано результати КАГ 56
пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГЛШН, що проходили обстеження та лікування
в центральних кардіологічних клініках м.Москви (Росія). В усіх пацієнтів
проведено селективну багатопроекційну КАГ за методикою M.Judkins.
Обстежених пацієнтів було розділено на дві групи залежно від вираженості
ГЛШН: група І (34 особи) – пацієнти без видимих клінічних ознак ГЛШН або
з помірно вираженою ГЛШН (Killip I – ІІ) та група ІІ (22 хворих) –
пацієнти з вираженими проявами ГЛШН (Killip IIІ – IV).

Встановлено, що групи пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГЛШН, які були
виділені в залежності від класу останньої, характеризувалися підвищеним
рівнем ліпідів крові, причому в пацієнтів ІІ групи вміст ЗХС, ТГ та ЛПНЩ
був вірогідно вищим порівняно з хворими І групи.

Нами було проаналізовано яким чином змінюється коронарний кровоток у
пацієнтів із ГІМ та ГЛШН у залежності від класу останньої. Виявлено, що
в пацієнтів обох груп спостерігалось переважання дво- та трисудинного
ураження КА над односудинним, а в пацієнтів ІІ групи трисудинне ураження
зустрічалось вірогідно частіше, ніж в осіб І групи. Аналіз стану КА у
пацієнтів із різними класами ГЛШН показав, що гемодинамічно значимі
стенози вінцевих судин вірогідно частіше виявлялися в пацієнтів ІІ групи
в порівнянні з хворими І групи. Повна оклюзія КА дещо частіше виявлялась
також у пацієнтів ІІ групи. Аналіз локалізації уражень КА та ступеня їх
вираженості показав, що у хворих ІІ групи дещо частіше пошкоджується
стовбур лівої КА, дистальна порція лівої передньої низхідної артерії
(ЛПНА), проксимальна частина огинаючої артерії (ОА) та дистальна ділянка
правої КА, вірогідно частіше – серединна порція ЛПНА, ОА та серединна
ділянка правої КА, порівняно з хворими І групи. Величини сумарного
ураження стовбура лівої КА, серединної та дистальної порцій ЛПНА,
медіальної частини ОА, проксимальної та медіальної ділянок правої КА
були вірогідно більшими в пацієнтів ІІ групи, що вказує на більш важкий
перебіг коронарного атеросклерозу в цієї категорії хворих. Інші
дослідники вказують на те, що при проведенні коронароангіографії в таких
пацієнтів у 40 – 60% хворих виявляється багатосудинне ураження
коронарного русла, у 10 – 15% – стеноз стовбура лівої КА, у 20 – 30% –
ураження однієї судини, частіше ЛПНА, у 10% пацієнтів суттєві звуження
просвіту відсутні.

Згідно результатів однофакторного регресійного аналізу, ризик
прогресування ГЛШН у пацієнтів із ГІМ збільшується з виявленням при
проведенні КАГ двосудинного ураження – у 0,8 рази, трисудинного ураження
– у 2 рази, повної оклюзії КА – у 2,8 рази, стенозу >50% – у 1,8 рази
(рис. 2).

Рис. 2. Предиктори прогресування ГЛШН в пацієнтів із ГІМ за даними КАГ

Таким чином, у пацієнтів із ГІМ, перебіг якого ускладнився ГЛШН,
спостерігається підвищення вмісту ліпідів крові, збільшується частота
виявлення багатосудинного ураження вінцевих артерій та гемодинамічно
значимих стенозів, причому наведені процеси прогресують зі зростанням
класу ГЛШН.

p

?

?

?

 

c

¤

¦

Oe

O

U

AAeAEoooeouueth$

&

(

*

,

AE

O

O

Oe

U

AEoth$

0,5), що свідчить про вираженість некротичного
процесу в цієї категорії пацієнтів. На 10-й день ГІМ відмічався
вірогідно вищий рівень Тр-І (р0,2), вірогідна позитивна динаміка ЗФВ (+29,14%, p0,1) та КСО (-2,6%, p>0,5), відмічався
вірогідний приріст ЗФВ (+15,69%, p0,2) та Нп (18,27+2,78 (група 2) проти 15,36+2,34 (група 1) нмоль/л,
р0,5),
на фоні проведеного лікування залишився невірогідно більшим у групі 1
(0,09+0,01 проти 0,07+0,03 мг/л (група 2), p>0,2), однак відсоткове
зниження рівня СРП було вірогідним як в групі 1, так і в групі 2.

Вивчення основних параметрів гемодинаміки на момент поступлення
пацієнтів із ГІМ, ускладненим ГЛШН, у стаціонар і на фоні
запропонованого лікування проведене в умовах виконання ЕхоКГ обстеження
в М- та В-режимах із оцінкою сегментарної скоротливості ЛШ у групах
додавання до базової терапії корвітину та ізольованої антиішемічної
терапії. Порівняння основних гемодинамічних показників у групах 1 і 2 на
початку та після проведеного лікування дало змогу виявити, що в групі
корвітину відбувся вірогідний приріст КДО, невірогідні коливання КСО,
вірогідне збільшення ЗФВ, у той час як в групі без включення в комплекс
лікування корвітину гемодинамічний ефект був меншим відповідно до змін
КДО, КСО, ЗФВ. Подальший аналіз стосувався результатів Ехо-КГ
дослідження в В-режимі з секторальним сканування в 4-камерній проекції
на фоні лікування корвітином (група 1) і базисної антиішемічної терапії
(група 2). Виявлено, що на фоні включення до базисної антиішемічної
терапії корвітину (група 1) проти ізольованої антиішемічної терапії
(група 2) профіль регіональної скоротливості був подібним в обох групах,
однак спостерігалось вірогідне збільшення показника скоротливості в
сегменті РФВ12 (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019