АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Мозговий Олександр Леонідович

УДК 316.32

Глобалізація як вимір сучасності: соціально-філософський аналіз

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії, соціології та права Слов’янського
державного педагогічного університету.

Науковий керівник – доктор філософських наук

Любивий Ярослав
Валерійович,

Інститут філософії
ім. Г.С.Сковороди НАН

України, провідний
науковий співробітник

відділу історії
зарубіжної філософії

Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор

Новіков Борис
Володимирович,

Національний
технічний університет України

“Київський
політехнічний інститут”,

завідувач кафедри
філософії,

декан факультету
соціології,

кандидат філософських
наук, доцент

Метельова Тетяна
Олександрівна,

старший науковий
співробітник,

зав. лабораторії
досліджень норми і права

Українського центру
культурних досліджень

Міністерства культури
і туризму України

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України,

м. Київ

Захист дисертації відбудеться “26” квітня 2007 року о 14.00 на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти АПН
України 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН
України 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “___” березня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На нинішньому етапі розвитку світової
цивілізації суспільство переживає процеси трансформації всіх сфер
людського життя, у якому всеохоплююча інтеграція та
інформаційно-комунікаційна революція створює об’єктивні передумови як
для об’єднання людства та його духовного і матеріального розвитку, так і
для його роз’єднання. При цьому вирішальний вплив має технологічний
прогрес, пов’язаний із розвитком електронних засобів комунікації і
обробки інформації. Кінець ХХ – початок ХХІ століття виявив
основоположну тенденцію соціального розвитку людства, яка отримала назву
глобалізації.

Глобалізація являє собою процес, обумовлений об’єктивними факторами
інтенсивного зближення і взаємодії різних частин цілісного світу. Разом
із тим, із позитивними аспектами глобалізаційного розвитку виявилися і
його суттєві проблеми.

Виникнення нового соціального поділу суттєво трансформує соціальні
структурні відносини та впливає на загальну переоцінку цінностей як з
боку індивіда, так і певних національних, релігійних, територіальних
спільнот. Особливої уваги потребує вивчення соціокультурних, політичних,
економічних детермінант, що спричиняють негативні прояви глобальних
трансформацій.

Соціально-філософський дискурс визначається нагальною потребою розуміння
головних закономірностей розвитку суспільства за умов глобалізаційних
зрушень в економічному, політичному, соціальному й культурному житті в
Україні та побудови громадянського суспільства і правової держави.

Незважаючи на те, що питання глобалізації посідає в останні роки важливе
місце у засобах масової інформації та наукових дискусіях, наявний
дефіцит належного соціально-філософського осмислення глобалізації як
явища. Глобалізаційні процеси становлять багатомірну проблему, що не
може бути вирішена в межах якоїсь однієї дисципліни й потребує
комплексного підходу. Саме на тлі розвитку негативних наслідків
глобалізації, що проявляються в зростанні антиглобалістського руху,
тероризму тощо, зростає актуальність філософської рефлексії цієї
проблеми.

Актуальність соціально-філософського дослідження процесів глобалізації
та виявлення їх природи обумовлена також і тим, що для цієї проблеми
немає готових рішень і новизні проблеми повинна відповідати новизна
підходів до її осмислення.

Ступінь наукової розробки проблеми. Хоча ідентифікація глобалізації як
проблеми з’явилася лише в 90-ті роки ХХ століття, розробка підходів до
осмислення процесів, які сьогодні вважають глобалізаційними, почалася
раніше. Ще К.Маркс визначав зростання капіталу до глобальних масштабів.
Значну роль у постановці цієї проблеми належала І.Валлерстайну, який
говорить про формування єдиної світової економічної системи в контексті
постколоніальної, експансіоністської політики Заходу.

Отже, досліджувану тему в цілому не можна віднести до таких, що є
недостатньо актуальними та нерозробленими. Навпаки, існує низка робіт і
досліджень, присвячених проблемам глобалізації, її вимірам та наслідкам,
можливим шляхам подальшого розвитку глобалізаційного процесу
загальнопланетарного масштабу як такого, що має об’єктивну природу.

Західна філософія глобалізму спирається на ряд теоретичних концепцій, до
яких належить теорія відкритого суспільства К.Поппера, “зіткнення
цивілізацій” С.Гантінгтона, “кінець історії” Ф.Фукуями. Крім того, слід
назвати роботи Р.Робертсона, М.Кастельса, Е.Гідденса, М.Уотерса, У.Бека,
Е.Тоффлера, З.Бжезинського, Д.Белла та інших.

Серед вітчизняних авторів, які займалися дослідженням соціальної природи
глобалізації, можна виокремити таких, як С.Кримський, Л.Левчук, В.Лях,
Ю.Павленко, Ю.Пахомов, А.Єрмоленко та багато інших.

Дослідженню питання включення України до глобалізаційних процесів
присвячені роботи О.Білоруса, М.Лукашевича, Д.Лук’яненка, М.Михальченка,
Б.Новікова, Є.Суліми та інших авторів.

Попри все розмаїття концепцій і шкіл в глобалістиці та філософії
глобалізації лишається актуальною проблема комплексного осмислення даної
проблематики з позицій саме соціально-філософського аналізу на засадах
комплексного системного підходу. Таким чином, розробка даної
проблематики стає можливою, бо сучасна філософська думка нагромадила
значний обсяг інтерпретацій процесу глобалізації. У цьому випадку,
очевидна необхідність подальшої розробки цієї теми, що сприятиме
всебічному осягненню соціально-філософського процесу в Україні.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Комплекс
досліджень дисертації є складовою частиною науково-дослідної теми
кафедри філософії, соціології та права Слов’янського державного
педагогічного університету “Буття людини (соціально-філософський
аспект)”, яка затверджена на засіданні кафедри філософії, соціології та
права (протокол № 11 від 23.03.2004 року).

Мета дисертаційного дослідження полягає в соціально-філософському
аналізі суперечностей і наслідків процесу глобалізації як виміру
сучасності задля з’ясування його позитивних та негативних аспектів у
контексті сучасних соціальних трансформаційних процесів. Звернення до
особливостей переходу від опису процесів глобалізації як соціальних
феноменів до їхнього соціально-філософського осмислення в контексті
соціальних реалій сучасної України зумовлює реалізацію таких завдань:

проаналізувати основні стратегії дослідження глобалізації з метою
виділення та окреслення сучасного парадигмального поля;

виявити багаторівневий системний характер процесу глобалізації та
з’ясувати його основні суперечності;

виробити адекватну методологію осмислення процесу глобалізації в
соціально-філософському вимірі;

дослідити антиглобалізаційний рух у контексті пошуку
соціально-історичних альтернатив глобалізаційного розвитку, розкрити
соціально-філософський зміст понять “антиглобалізм” і “тероризм”,
враховуючи, що тероризм виступає крайньою формою вияву
антиглобалістського руху як об’єктивного процесу загальнопланетарного
розвитку;

проаналізувати соціальні тенденції процесу глобалізації в Україні,
виділити та унаочнити можливі перспективи й потенційні небезпеки даного
процесу для українського суспільства з огляду на геополітичне місце й
роль України;

виявити особливості процесу глобалізації в Україні та визначити
антропосоціальні колізії, спричинені його перебігом.

Об’єктом дослідження є глобалізація як об’єктивний соціальний процес
сучасності.

Предмет дослідження — соціально-філософський вимір процесу глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є
соціально-філософські концепції визнаних теоретиків глобалізації.
Особливо важливими для роботи виявилися ідеї, методичні й концептуальні
розробки, що базуються на принципах об’єктивності, історизму, гуманізму,
соціоантропологічного та соціокультурного підходів.

Використовувався метод порівняльного аналізу, у відповідності з яким
проводився аналіз процесу глобалізації з урахуванням його
багаторівневого й різноспрямованого характеру. При розробці теоретичних
узагальнень дослідження будується за принципами системного комплексного
соціально-філософського аналізу.

У методичному плані використовуються методи, властиві
соціально-філософському дослідженню. Для систематизації, класифікації та
порівняння результатів вивчення теми дисертації застосовувався, зокрема,
понятійно-системний метод. З’ясуванню й урахуванню множинності
інтерпретацій глобалізаційного процесу сприяло також використання
критичного та діалектичного методів, які дозволяють адекватно дослідити
цей феномен.

Наукова новизна дисертаційної роботи. У процесі дослідження отримано
низку результатів, які складають її новизну й виносяться на захист:

уточнено зміст базових концептів процесу глобалізації як виміру
сучасності;

доведено, що основні суперечності глобалізації полягають у складній
внутрішній динамічній природі цього процесу, який має кілька рівнів:
вертикальний, укорінений у часовій тривалості, та горизонтальний,
геополітичний;

антиглобалізація становить невід’ємний чинник та складову самої
глобалізації. Показано, що антиглобалізаційний рух є одним із проявів
загальних соціально-історичних альтернатив глобалізаційного розвитку.
Обґрунтовано залежність характеру протестного потенціалу
антиглобалізаційного руху від негативних наслідків глобалізації та
доведено невизначеність як його організаційних структур, так і
ідеологічних засад;

розкрито соціально-філософський зміст феномену “тероризму” як граничної
форми вияву антиглобалізаційного руху, що поступово набуває
організованих форм;

встановлено, що наслідки процесу глобалізації в подальшому уможливлять
більш ефективне використання потенціалу особистості в процесі її
самореалізації. Однак, інтеграція України до світових глобалізаційних
процесів тягне за собою фундаментальну переоцінку цінностей на рівні
індивідуальної і суспільної свідомості й екзистенційну кризу
самоідентифікації особистості та спільноти в цілому;

на основі аналізу соціальних тенденцій процесу глобалізації в Україні
показано можливість економічної, соціально-політичної, інформаційної
модернізації українського суспільства та його включення до
загальнопланетарних процесів глобалізації з позицій застереження й
відстоювання власних національних інтересів. Показано, що національною
стратегією глобалізаційного проекту має бути побудова
високотехнологічної, духовної й екологічно безпечної держави.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані
результати доповнюють і систематизують знання про трансформації
сучасного світу й дозволяють розглянути процеси глобалізації в
соціокультурному контексті. Положення та висновки дисертації можна
застосовувати при розробці програм планування, розвитку освіти, у
викладанні курсів “Філософія”, “Соціальна філософія”, спецкурсів, при
розробці навчальних планів, програм, підготовці навчальних посібників
тощо.

Апробація результатів дисертації. Головні ідеї дисертації були викладені
на наукових конференціях: Першій міжнародній науково-практичній
конференції “Молодь та держава” (Авдіївка – 25-27 жовтня 2002р.);
Міжвузівській студентській науково-практичній конференції
“Соціально-політичні та культурні тенденції розвитку в сучасному світі”
(Донецьк – 14 березня 2003р.); Канадсько-українському проекті “Розбудова
демократії” (Київ – 3-9 липня 2005р.); Міжнародній науково-теоретичній
конференції “Ідентичність у сучасному соціумі” (Донецьк – 14-15
листопада 2006 р.). Положення дисертації обговорювалися на
науково-методичних семінарах кафедри філософії, соціології та права
Слов’янського державного педагогічного університету та в Інституті
філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України.

Результати дисертаційного дослідження відображено в 7 наукових
публікаціях, із них 4 статті у виданнях, зареєстрованих ВАК України як
фахові.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і визначається
поставленою метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних
джерел, який вміщує 209 позицій. Загальний обсяг дисертації складає 161
сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, виявлено ступінь
її наукової розробки, охарактеризовано методологічні засади дисертації,
розкрито її наукову новизну, з’ясовано питання теоретичної та практичної
значущості роботи, відображено апробацію результатів дослідження.

Перший розділ дисертації “Методологічні засади дослідницьких концепцій
процесу глобалізації” присвячено огляду й аналізу наявних на сучасний
момент теорій та концепцій глобалізації, виявленню її основних
характеристик і сутнісних ознак, а також етапів становлення в
дослідженні вітчизняних й іноземних авторів.

Перший підрозділ “Методологія дослідження глобалізації як виміру
сучасності” за своїм змістовним і сутнісним наповненням має ґрунтовне та
засадниче значення для всієї роботи, оскільки він присвячений розгляду й
аналізу найбільш вагомих та теоретично розроблених і обґрунтованих
концепцій глобалізації такими визнаними авторами, як Д.Белл, Е.Тоффлер,
З.Бжезинський, М.Кастельс, Р.Робертсон, С.Гантінгтон, М.Уотерс, І.
Валерстайн та ін. – на Заході, та О.Білоруса, А.Єрмоленка, М.Лукашевича,
В.Ляха, М.Михальченка, Б.Новікова Е.Суліми, В.Толстих тощо – на
вітчизняному науковому ґрунті. У підрозділі доводиться, що процес
глобалізації перебуває лише у своїй початковій фазі розгортання та
прискорення темпів розвитку, що призводить до відсутності єдиного
парадигмального підходу в глобалістиці й наявності концептуального та
методологічного мультипарадигмального плюралізму.

Епоха глобальних трансформацій створює об’єктивні передумови для нового
соціально-філософського переосмислення наслідків глобалізації, оскільки
спектр проблем стає реальністю для переважної більшості країн світу
через поширення соціокультурних, політичних, економічних схем
євроатлантичного суспільства. Зокрема, українське суспільство потребує
як методів дослідження цього феномену, так і категоріального апарату, за
допомогою якого можна описати й вивчити його прояви та наслідки. Крім
того, дослідження позитивних і негативних наслідків глобалізації стає
можливим і актуальним.

Підкреслюється, що теорія глобалізації – це складний багаторівневий
напрямок дослідження сучасної соціальної реальності, який, з одного
боку, потребує тісної співпраці та взаємодії всіх без винятку наукових
дисциплін, а з іншого – ще більш гостро й актуально ставить проблему
комплексного філософського осмислення (в першу чергу, у площині
соціально-філософського аналізу) глобалізації і як феномену, і як
процесу, що має виразну тенденцію прогресуючого прискорення та
поглиблення.

Методологічною базою дисертаційного дослідження стали
соціально-філософські концепції суспільно-історичного розвитку визнаних
теоретиків глобалізації: Р.Арона, Д.Белла, З.Бжезинського,
С.Гантінгтона, Е.Гідденса, М.Кастельса, К.Поппера, Р.Робертсона,
Е.Тоффлера, М.Уотерса, Ф.Фукуями та ін., а також праці, присвячені
визначенню сутності соціальних процесів, які відбуваються в суспільствах
перехідного типу: П.Гнатенка, В.Горського, С.Кримського, В.Ляха,
М.Михальченка, В.Пазенка, М.Поповича, Є.Суліми, В.Табачковського,
В.Шинкарука, та ін..

Зважаючи на те, що основними сутнісними характеристиками глобалізації є
її інтеграційний та трансформаційний аспекти, в роботі використано
сучасні теорії філософії комунікації (А.Єрмоленко). Враховуючи
альтернативність подальшого розвитку та моделювання соціально-історичних
процесів глобалізації, в роботі задіяні синергетичні та футурологічні
методи прогнозування та екстраполяції.

Розглянуто дві конкуруючі стратегії виявлення джерел глобалізації: перша
підкреслює існування домінуючого процесу, друга наполягає на існуванні
та дії комплексу складних і різнорідних процесів, зумовлених багатьма
причинами. Але попри всю багатоаспектність глобалізації як феномену та
її різновекторність як процесу, у площині сутнісного визначення все ж
існують певні закономірності глобалізаційного поступу, що діють
синхронно в одному напрямку та, за великим рахунком, об’єктивна природа
яких визнається всіма дослідниками глобалізації. Це, по-перше,
колосальне зростання масштабів глобалізації та її наслідків – до рівня
формування “планетарної соціальності”, або “глобального соціального
порядку” (Є.Суліма). По-друге, стрімке прискорення всіх глобалізаційних
процесів і, відповідно, самого процесу глобалізації як такого. Нарешті,
по-третє, — це посилення і поглиблення глобальної інтеграції та
інформатизації сучасного постіндустріального суспільства (у т.ч. й у
відношенні “віртуалізації” світосприйняття, продукування спотворених
маргінальних форм існування, “вестернізації” чи “ісламізації”
суспільства як форми вияву уніфікації суспільного порядку, – на відміну
від універсалізації). У результаті таких кардинальних змін, які мають
об’єктивний характер, змінився сам соціальний порядок та устрій у
переважній більшості країн.

У другому підрозділі “Основні соціально-філософські стратегії
дослідження глобалізації” проаналізовано дослідження феноменів
глобалізації на реально-функціональному рівні, які є основними в
ґрунтовних концептуально-теоретичних розробках засобами соціальної
філософії та філософії історії. Теоретичний аналіз не тільки
підтверджується та обґрунтовується конкретними фактами, а й слугує
основою для розроблення найбільш перспективних стратегій розвитку з
ретельним урахуванням як процесів особистісної та національної
ідентифікації окремих індивідів та етнічних спільнот, так і подальшої
глобалізації світової історії в загальнолюдському універсумі.

Глобалізація відкрила людям нові можливості для новаторства й
підприємництва, а також прискорила глобальне економічне зростання. Але
глобалізація має і негативні аспекти. Вона підсилює нерівність між
багатими та бідними як всередині країн, так і поміж ними; вона викликає
неправильний розподіл ресурсів між приватними і державними інтересами.

На практиці глобалізація виступає як економічний і науково-технічний
процес і одночасно процес цивілізаційний, що має свої соціокультурні
підстави.

Зроблено огляд літератури, окреслено ступінь розробленості досліджуваної
проблеми, виокремлено той проблемний простір, який допоки залишався поза
увагою сучасних дослідників і потребує відповідної наукової уваги, що й
зумовлює актуальність, новизну та сутнісну значущість і вагомість
виконаної роботи.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Основні протиріччя
глобалізаційних процесів сучасної доби” здійснено аналіз сучасної
соціальної реальності нашого суспільства у контексті його інтеграції до
загальнопланетарних глобалізаційних процесів. У розділі виявлено
найбільш суттєві внутрішні протиріччя самого процесу глобалізації в
контексті сучасної доби. На ґрунті соціально-філософського дослідження
розглянута проблема саме соціальних передумов та наслідків означених
протиріч, їхній відбиток та позначення у процесі формування на
принципово нових соціальних зв’язках та інститутах.

У першому підрозділі другого розділу “Багаторівневий системний характер
процесу глобалізації та основні суперечності сучасного суспільства”
виокремлено основні тенденції глобалізації: технологізація суспільства
та суспільних відношень, перетворення світу на сцієнтистську “картину
світу”; тотальність уніфікації за принципами “змасовлення” та
“одномірності” суспільства з огляду на його “вестернізацію”
морально-етичної універсалізації, з запереченням унікальності окремих
національно-культурних спільнот.

Автор посилається на застереження Е.Фромма щодо перетворення суспільства
на механізоване утворення, орієнтоване виключно на виробництво та
споживання продукції, як матеріальної, так і духовної. Доведено, що
розвиток суспільних відносин шляхом прискореного розвитку НТП спричиняє
до таких наслідків, як збільшення темпів життя і “футурошок”, залежність
людства від комп’ютеризованої техніки, перенасичення свідомості
припливом різнорідної, здебільшого неструктурованої, інформації, що
спричиняє фрагментарність світосприйняття; у результаті високого ступеня
детермінованості суспільства постіндустріальної доби саме
інтелектуально-інформаційними чинниками це суспільство виявляється
більшою мірою, аніж будь-коли, запрограмованим, але при цьому, –
парадоксальним чином, – й найменш передбачуваним та прогнозованим.
Вітчизняний філософ В.Лях акцентує свою увагу на тому, що глобалізація є
надто неоднорідним і складним процесом, який потребує уточнення,
оскільки маємо не просто суцільну й однозначну глобалізацію, а декілька
різних процесів, які переплітаються, взаємодоповнюють одне одного, а
іноді й мають зовсім протилежне спрямування, згідно з яким, потрібно
визначити ключові елементи, визначальні принципи, навколо яких
концентруються ті чи інші явища і тенденції світового масштабу.

Показано, що технологічна раціональність перетворюється на
раціональність політичну та соціальну. Приведені тенденції безпосереднім
чином позначаються на здатності людей до міжособистісних стосунків,
котрі, з огляду на втрату суб’єктом морально-етичних зобов’язань та
відповідальності перед спільнотою, зосереджуються виключно на
утилітарних чи конформістських цілях.

Зрештою, проблема “внутрішнього розриву” усталених зв’язків постає як
проблема фрагментарності свідомості та кризи засадничих принципів
людського співжиття та комунікації.

Відзначається, що процес глобалізації, який включає також і протиріччя
власного розвитку, виступає, окрім іншого, прямою загрозою існування
локальній самобутності окремих спільнот, порушує світоглядну цілісність
індивіда, що, у свою чергу, зумовлює актуальність пильної уваги саме до
вирішення як наслідків, так і першопричин такого перебігу подій –
соціальної психології та інших дисциплін засобами соціальної філософії.

У другому підрозділі “Антиглобалізаційний рух у контексті пошуку
соціально-історичних альтернатив глобалізаційного розвитку” виявлено
декілька змістовних рівнів, які вимірюються власне самим розмаїттям
розуміння та тлумачення процесу глобалізації.

Доведено, що, з одного боку, антиглобалізм, у його традиційному
розумінні з позицій концептуального підходу, постає як спротив
глобалізації економічно та культурно пригноблених елементів, котрі
намагаються відстояти як власний рівень життя, так і
національно-релігійну ідентичність.

З іншого ж боку, керуючись структурно-функціональним підходом, –
антиглобалізаційний рух можна кваліфікувати як складову самої
глобалізації, якій притаманне намагання впливати на перебіг її процесів,
пропозиція власного альтернативного проекту розвитку, принципове
несприйняття глобалізації як об’єктивного процесу загальнопланетарного
масштабу та значення.

V

X

A

ae

1/4

3/4

A

2 O ?

\

d

d

d

d

d

d

d

d

&

d

&

d

&

d

d

d

Підкреслюється, що глобалізація як процес поглиблення
загальнопланетарної інтеграції та взаємозалежності завжди виступає у
якості добровільної дії, а саме – може мати форму та зміст: а) вимушеної
співпраці; б) співпраці на нерівних умовах (економічних, політичних,
світоглядних); в) спричиняти не до зближення ціннісних орієнтацій та
життєвих інтересів, а до зростання рівня напруження у стосунках та
ставленні одне до одного суб’єктів міжнародної взаємодії, спричиняти до
розгортання конфлікту “в межах співпраці” чи тимчасового переривання
партнерських стосунків.

Значущості набувають обидва фактори, як соціально-економічний, так і
культурно-духовний, оскільки, як відзначає С.Гантінгтон, бути – це
завжди бути собою. І альтернативою цьому може бути тільки розчинення в
загальних інтеграційних процесах. Ситуація виглядає складною і
неоднозначною у першу чергу через те, що реально глобалізація — це: щодо
культурної ідентифікації та стандартів життя – уніфікація, а в
соціально-економічній сфері – беззаперечне домінування країн “золотого
мільярду”. Наївно вважати, що людство не сьогодні-завтра перетвориться
на планетарний суб’єкт, який усвідомить свою глобальну ідентичність і
буде готовий запропонувати свій проект майбутнього. Для такого
припущення нинішній світовий соціум надто неоднорідний, великими є його
внутрішні відмінності, а протиріччя і конфлікти – чисельні і
вибухонебезпечні.

Сам глобалізаційний процес, як складне, неоднорідне та багаторівневе
утворення, містить у собі і власні протиріччя, які в позитивному
відношенні виступають як фактор динамічного розвитку, а в негативному –
спричиняють зростання напруження в світі, низку глобальних конфліктів
(від “локального сепаратизму” до, так званого, “світового тероризму”), в
яких і відбувається основне зростання напруги та протистояння, яке з
кожним наступним обертом викликає гострі суперечності, перетворюючись на
практичну та теоретичну проблеми антиглобалізації як явища, зумовленого
об’єктивними протиріччями в межах самої глобалізації.

Між тим, антиглобалізаційний рух має і своє інтернаціональне вираження,
котре, тим не менш, є “тіньовою стороною” самого процесу глобалізації,
оскільки дзеркально відбуває внутрішні протиріччя тотальної інтеграції:
соціально-економічної, політичної, національно-етнічної, антропологічної
тощо.

Доведено такі основні причини антиглобалізму як явища глобалізації:

наявність цивілізаційних “ліній розлому”, зростання рівня напруженості в
міжнародних та етнокультурних відносинах окремих країн та цілих
регіонів;

внутрішні протиріччя самої глобалізації як процесу, зокрема її
одновекторний і безальтернативний характер, внутрішня та зовнішня
тотальність, яка породжує нові форми авторитаризму;

нерівномірність розвитку різних країн та регіонів, у наслідок чого й
нерівність у взаємовідносинах суб’єктів діяльності в
соціально-економічній та політичній сферах, а також і в соціокультурному
відношенні;

відсутність загальноприйнятих і відповідних вимогам доби як духовних,
так і раціональних засад та обґрунтувань самих глобалізаційних процесів
і їх усвідомленої глобальної мети, тобто відсутність позитивного проекту
подальшого розвитку людства як єдиної спільноти.

У результаті виконаного соціально-філософського аналізу явища
антиглобалізму можна стверджувати, що воно є безпосереднім наслідком
процесу самої глобалізації – чи то як реакція на її негативні вияви, чи
як принципове неприйняття зі світоглядних позицій. В обох випадках
антиглобалізаційний рух має бути врахованим і взятим до уваги з огляду
саме на необхідну стабільність загальнопланетарного розвитку та безпеку
існування, як вказівка на недоліки та протиріччя самого глобалізаційного
шляху розвитку людства.

Третій підрозділ другого розділу “Соціально-філософський аналіз
тероризму як крайньої форми неприйняття глобалізаційного руху та
протидії йому” присвячено найбільш гострій і, вочевидь, найменш
дослідженій проблемі сьогодення – проблемі тероризму як крайнього
негативного вияву несприйняття та спротиву глобалізації. Ситуація
ускладнюється, зокрема, й тим фактором, що на сьогодні наявна принципова
зміна контексту та масштабу явищ, котрі відбуваються, і відтепер не
підпадають вже під жодну з моделей девіантної поведінки та теорій
конфліктів. З огляду на обставини, є всі підстави говорити про “світовий
тероризм” як про “тінь” глобального суспільства, котру воно саме ж і
створює однобічністю власного розвитку й ігноруванням негативних
наслідків у сфері партикулярності, диференціації та дезінтеграції як на
рівні окремих спільнот, так і в межах світового співтовариства в цілому.

Доведено, що класична конфліктологічна парадигма виявляється нечинною у
застосуванні до сучасних подій, оскільки попри наявний досвід зіткнення
людства з проблемою терору протягом останніх двох-трьох століть, усі
можливі підходи до визначення природи та сутності сучасного тероризму
виявляються вкрай малоефективними. Протистояння відбувається по
цивілізаційних “лініях розлому”: всі другорядні й несуттєві фактори або
відпадають і стираються, або ж вливаються в єдине русло розмежування,
підсилюючи його дію своєю присутністю.

Виявлено, що рівень напруженості у світі неухильно зростає, відбувається
зміна ідеологічних мотивів і психологічного стану самих терористів.

Автором зазначено, що тероризм як явище не може бути виправданим за
будь-яких обставин, але обов’язково необхідно звернути увагу на мотиви
діяльності самих терористів – вірогідно, вони укорінені в самому
перебігу подій глобалізаційного світоустрою. На сьогоднішній день варто
збагнути такі складові тероризму: психологічна та мотиваційна сфера;
антропосоціальна та антропокультурна площина розгляду (питання гідності
і честі); цивілізаційний вимір (“лінії розлому” згідно з
С.Гантінгтоном); геополітичний вимір (“однополюсність” світу й
“вестернізація”); транскорпоративний аспект (превалювання влади
транснаціональних компаній над владою урядів деяких суверенних держав).

Доведено, що в дослідженні тероризму, варто зважати на витоки самого
явища, а не лише констатацію його проявів, тому сам тероризм може бути
витлумаченим або як неоімперське протистояння капіталу, або ж як
відстоювання права на окремість і самобутність. В обох випадках має
вирішуватися власне сама проблема, а не її наслідки.

У третьому розділі “Українське суспільство у вимірах глобалізаційних
процесів сучасності – соціоантропологічний, соціально-економічний та
геополітичний аспекти” дисертантом показано: якщо глобалізація охоплює
найважливіші аспекти соціальних змін у сучасному світі та створює
теоретичний сценарій подальшого розвитку всього світового співтовариства
як єдиного цілого, то Україна не може лишатися осторонь цих процесів, а
мусить гідно вписатися у світовий соціокультурний простір, реалізувати
свій геополітичний потенціал.

У першому підрозділі “Україна в сучасному глобалізаційному просторі”
автором з’ясовано основні механізми та принципи входження українського
суспільства до світової та європейської цивілізації. У дисертації
доведено, що стратегічні завдання з формування нових напрямків розвитку
України диктують необхідність не тільки концептуального осмислення
однієї з основних проблем сучасного розвитку, а саме розробки
цивілізаційної моделі, у межах якої буде формуватися траєкторія
глобального розвитку та викреслюватися місце і роль українського
суспільства й держави. Для України визначення свого місця є, на
сьогодні, центральною проблемою, і саме ця обставина робить її становище
вкрай хитким та небезпечним, породжуючи в людях невпевненість і тривогу.
Відбувається перебудова соціальних зв’язків, що стимулюється
глобалізацією і в розвинутих, і в країнах, що розвиваються. На думку
М.Михальченка, нового порядку вимагає не тільки сучасна українська
політична нація, а загалом соціальна структура суспільств, тому варто
“застосувати новий модернізаційний підхід до аналізу самої України”. На
пострадянському просторі в катастрофічних масштабах проявляється
тенденція до соціально-культурного занепаду широких верств населення,
яким в умовах структурної кризи недоступні нормальний життєвий рівень.

Україна поки що ніяк не може перерости статус перехідної держави,
примусово залученої до процесу глобалізації й до сьогодні, на жаль, йде
шляхом запозичення західних зразків і стандартів життя, а в
стратегічному відношенні стоїть на шляху “траєкторії переслідування”.
Між тим, суспільний розвиток свідчить: той, хто наздоганяє, ніколи не
наздожене, – і в українському суспільстві все більша кількість фахівців
починає це розуміти, всерйоз замислюючись над розробкою стратегії “руху
на випередження”.

Виявлено, що окрім наявності суто соціально-економічних проблем, Україна
на цьому важливому етапі власного розвитку тільки починає розбудову
громадянського суспільства, демократично-правових інституцій, створення
ефективної економіки відкритого типу, що дозволять їй на рівних
долучитися до євроінтеграційних та загальнопланетарних процесів.

Не менш важливою є й проблема людського фактору та перманентного
кадрового відтоку як на Захід, так і на Схід. Проблема входження України
до світових інтеграційних процесів пов’язана також із певною переоцінкою
цінностей, що почасти є болючим процесом, який спричиняє як до
особистісної, так і суспільної кризи ідентифікації, котрі пов’язані з
процесами інтеграції та глобалізації. Неоднозначне ставлення до цієї
проблеми в українському суспільстві є незаперечним. Але світ об’єктивно
розвивається таким чином, коли жоден з суб’єктів міжнародних відносин не
в змозі виключити себе навмисними цілеспрямованими діями з цього процесу
і єдиною альтернативою глобалізації може бути тільки міжнародна ізоляція
та “довічне” перебування на периферії світового розвитку в ХХІ столітті.

Другий підрозділ третього розділу “Антропосоціальні колізії процесів
глобалізації” присвячено розгляду проблеми адекватності становища
окремої особистості в умовах нового соціального порядку. У підрозділі
виявлено, що глибокої кризи зазнали всі попередні, у першу чергу,
традиційні, національно-релігійні цінності та орієнтири життєдіяльності
людини в умовах соціуму. Як наслідок руйнування цілісності свідомості та
усталеної системи цінностей окремий індивід переживає гостру кризу
самоідентифікації, опиняється в маргінальному інтелектуально-духовному
стані й положенні. За визначенням Ф.Фукуями, унаслідок суттєвого
зменшення “радіусу довіри” та “соціального капіталу” в суспільстві
відбувається “випробування на розрив”. Останнє спричинене стимульованою
глобалізацією, перебудовою соціальних зв’язків, поглибленням розходжень
між ціннісними орієнтирами особистості та її реальними можливостями в
умовах нового глобалізованого соціального порядку, зміною способу
мислення і життєіснування усього людства. Разом з глобалізацією в усіх
сферах виникає не тільки нова багатоманітність зв’язків між державами та
суспільствами, але й значною мірою руйнується структура основних
принципів, на яких до цього часу організовувалися й існували суспільства
й держави як територіальні єдності. Глобалізаційні процеси означають
крах єдності національної держави та національного суспільства.
Натомість утворюється нова спільнота – загальнопланетарний соціум. За
умов нових соціальних зв’язків глобалізованої соціальності виникає
необхідність формування нової єдності на засадах загальноприйнятної
універсальної етики. У той же час і сама людина має перелаштуватися на
новий лад, зуміти випрацювати в собі такі “людські якості” (А.Печчеї),
або такий “соціальний характер” (Д.Рісмен, Е.Фромм), який би дозволив їй
подолати “футурошок” і природнім чином акліматизуватися в умовах
суспільства “третьої хвилі” (Е.Тоффлер).

Вказуючи на вимоги глобалізації та перехідного періоду як процесу,
робиться акцент на тому, що людську спільноту очікує не просто хвиля
модернізації, а радикальний процес соціальних змін, який повністю
змінить структуру земного суспільства й системи цивілізації. Це
тектонічні епохальні зміни, які змінюють соціальний статус, спосіб і
якість життя мільйонів людей, котрі живуть в численних спільнотах на
землі в сучасному світі.

ВИСНОВКИ

У Висновках дисертації сформульовано основні підсумки дослідження, що
висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслюються
перспективи подальшої розробки цієї теми.

Дослідження “Глобалізація як вимір сучасності: соціально-філософський
аналіз” дозволило виявити:

Глобалізація має складний багаторівневий характер розгортання як
соціально-історичний процес сучасності загальнопланетарного масштабу.

Глобалізація як процес, що з кожним наступним обертом викликає гострі
суперечності, а відтак спричиняє спротив самому собі, перетворюючись на
практичну й теоретичну проблему, у якості історичної перспективи може:

а) або спричинити до принципово нового етапу поступального розвитку
людства;

б) або ж, натомість, призвести до крайньої форми загострення
протистояння її учасників, “війни всіх проти всіх” і, зрештою, до
світової катастрофи, тому що глобалізація може відбуватися тільки в
гуманітарному виконанні та вимірі, а за всіх інших неоімперських
варіантів розділення загальнолюдської спільноти за будь-якими факторами
й критеріями нерівності призведе до краху та катастрофи.

Протиріччя, які, з одного боку, уможливлюють подальший розвиток
глобалізації як динамічного процесу, а з іншого є постійною загрозою
стабільності та безпеці існування в світі. Можна виокремити їхні три
основні рівні:

а) протиріччя на рівні суб’єктів міжцивілізаційних відношень та
контактів (зокрема, найбільше напруження спостерігається між західною та
ісламською цивілізаціями);

б) загострення та наростання протиріч у межах самої глобалізації як
всеохоплюючого інтеграційного процесу; зокрема йдеться про зростання
невдоволення в свідомості європейців порушенням прав і свобод людини в
економічній та соціальній сфері, з відповідним акцентуванням уваги на
цінностях соціальної справедливості, як в традиційному контексті, так і
з огляду на сучасні міжнародні конфлікти у їх “глобалістському” вимірі
несправедливості;

в) протиріччя, пов’язанні з фрагментарністю світосприйняття у
свідомості, прискорення темпу життя та кризою самоідентифікації як на
особистісному рівні, так і на рівні окремих спільнот.

Оскільки основним глобалізаційним виміром, у межах якого відбуваються
найбільш відчутні й вразливі зміни для особистості та спільнот, є саме
соціальна сфера, то першочергова увага подальших соціально-філософських
досліджень має бути спрямована та зосереджена на виявленні механізму
формування нових соціальних відношень та соціальних типів характеру,
унаочнення, дослідження та корегування нових форм та механізмів
суспільної комунікації.

Глобалізація як об’єктивний процес долучає Україну до міжнародної
спільноти та включає в глобалізаційні процеси загальнопланетарного
масштабу в усіх сферах соціальної діяльності. Варто враховувати ті
очевидні ризики, що загрожуватимуть безпеці існування та стабільності
розвитку країни після її залучення до тих чи інших глобалізаційних
процесів: поширення впливу антиглобалізму, економічні та фінансові кризи
на світовому ринку тощо. У будь-якому разі стратегія України має бути
виваженою та послідовною, спрямованою, з одного боку, на дотримування та
обстоювання власних національних інтересів, а з іншого – орієнтованою на
пошук оптимальних механізмів та форм її поступового включення до
процесів глобалізації.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації представлені у
публікаціях автора.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ:

Мозговий О.Л. Україна в контексті глобалізаційних процесів
(соціально-філософський аспект) // Мультиверсум. Філософський альманах.
– К.: Український центр духовної культури, 2004. – Вип. 41. – С.
107–116.

Мозговий О.Л. Глобалізація: соціально-економічні наслідки //
Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Український центр духовної
культури, 2004. – Вип. 43. – С. 166–176.

Мозговий О.Л. Деякі питання глобалізації // Актуальні філософські та
культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць. Випуск 14 / Відп.
ред.: М.М. Бровко, О.Г. Шутов. – К.: Віпол, 2004. – C. 15–23.

Мозговий О.Л. Соціальний простір людського буття в контексті
глобалізації // Ноосфера і цивілізація. Випуск 3(6). – Донецьк: ДонНТУ,
2006. – С. 123–128.

АНОТАЦІЯ

Мозговий О.Л. Глобалізація як вимір сучасності: соціально-філософський
аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Інститут вищої освіти АПН України. Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню процесу глобалізації на сучасному
етапі загальнопланетарного соціального розвитку. У процесі розгляду
виділено основні сутнісні аспекти процесу глобалізації як об’єктивного й
невідворотного соціально-історичного процесу загальнопланетарного
значення. Ці аспекти проаналізовано з позицій соціально-філософського
аналізу засобами комплексного системного підходу й у контексті
міждисциплінарного підходу та “інтерпарадигмальної рефлексії”. Аналіз
процесу глобалізації здійснено з урахуванням здобутків основних
теоретико-концептуальних досліджень глобалізації в роботах провідних
вітчизняних та зарубіжних дослідників.

Глобалізація як процес внутрішньо неоднорідний і суперечний,
різноспрямований та багаторівневий має власну внутрішню динаміку, котра
спричиняє не тільки її подальший розвиток як процесу, але й призводить
до певних негативних наслідків.

Ключові слова: глобалізація, постіндустріальна реальність, інформаційне
суспільство, інтеграція, універсалізація, вестернізація, криза
ідентичності, антиглобалізм, тероризм, універсальна етика.

АННОТАЦИЯ

Мозговой А.Л. Глобализация как измерение современности:
социально-философский анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. –
Институт высшего образования АПН Украины. Киев, 2007.

В работе доказано, что с одной стороны, процесс глобализации берет свое
начало и укореняется в предыдущих этапах индустриализации и
технологизации, общественно-экономического и политического развития
человечества, а с другой стороны, глобализация как объективный
социально-исторический процесс пребывает сегодня только лишь на одной из
начальных стадий своего развития, будучи при этом процессом трудно
прогнозируемым.

В контексте антропосоциального измерения процессов глобализации и
интеграции (при негативном подходе – “вестернизации” и навязывании
принципов стандартизированного общества массового потребления) выявлено,
что в мире формируются новые конфликтологические “линии разломов”,
которые затрагивают значимость и целостность традиционных ценностей в
обществе, религиозные убеждения личности и ее национальную
идентификацию. Установлено, что формирование глобальной цивилизации
сопряжено с обострением противоречия между различными ее зонами, между
относительно небольшой группой высокоразвитых стран “золотого миллиарда”
с устойчивой политической системой и высоким уровнем благосостояния и
основной частью стран, живущих в рамках индустриальной и
доиндустриальной технологии с массовой бедностью, ростом населения. В то
же время, не вызывает сомнения факт формирования нового социального
глобального порядка, который конституирует новые социальные институты и
новые типы отношений в обществе, выдвигает принципиально новые
требования к субъектам социального взаимодействия, социализации
индивида, его профессиональной подготовке, формированию гражданского и
политического сознания. Эти требования связаны, в первую очередь, с
поиском императивов для выработки единой, общепринятой в пределах
общепланетарного масштаба взаимодействия, универсальной этики общения.

В результате исследования констатируется, что глобализация как процесс
внутренне неоднородный и противоречивый, разнонаправленный и
многоуровневый, имеет собственную внутреннюю динамику, которая не только
делает возможным ее дальнейшее развитие как исторического процесса, но и
является причиной определенных негативных последствий, а также
проявлений непринятия глобализации как таковой, со стороны
представителей антиглобализма, а в еще более острой форме – мирового
терроризма, являющегося наибольшей угрозой современности. Определена
сущность антиглобализма, доказано, что конфликты между национальными
государствами, идеологическими системами уступают место конфликтам между
странами различных культурно-цивилизационных типов, порождая явление
мирового терроризма, упорное сопротивление фундаменталистов разных
конфессий. Отмечено, что именно это противоречие создает наиболее
опасную угрозу целостности глобальной цивилизации, без разрешения
которой невозможно дальнейшее поступательное развитие.

Устранение негативных последствий глобализации, таким образом,
становится возможным только путем устранения и разрешения самих
внутренних противоречий с учетом интересов и мировоззренческих принципов
всех участников дискурса международных отношений. С этой целью
актуальным и насущным является дальнейшее углубленное и всестороннее
исследование глобализации, ее природы и сущностных истоков, внутреннего
развития на современном этапе, в первую очередь на уровне и в плоскости
социально-философского анализа и этико-коммуникативных исследований, с
учетом антропосоциального измерения современности, новейших подходов в
разработке конфликтологической парадигмы в условиях глобализационных
процессов.

Антропосоциальные противоречия процесса глобализации анализируются в
контексте комплексного исследования феномена антиглобализма в общем и
терроризма, как его крайней формы проявления в частности. В результате
сделаны выводы о типологически гетерогенном и поливариантном характере
разнообразных форм антиглобалистского движения, который проявляется в
неопределенности организационного, идеологического и социального
аспектов данного явления.

Полученные результаты исследования позволяют сформулировать
теоретические рекомендации для научного анализа социальной
действительности.

Ключевые слова: глобализация, постиндустриальная реальность,
информационное общество, интеграция, универсализация, вестернизация,
кризис идентичности, антиглобализм, терроризм, универсальная этика.

ANNOTATION

Mozgoviy O.L. Globalization as a dimension of modernity:
social-philosophical research. – Manuscript.

Thesis for Candidate’s degree in philosophy by speciality 09.00.03. –
Social Philosophy and Philosophy of History. – Higher Education
Institute of Pedagogical Scienses Academy of Ukraine. – Kiyv 2007.

Manuscript of the dissertation is devoted to social and philosophical
analysis of specifics of globalization process in the context of global
social development. Globalization is defined as an objective and
complicated phenomenon of the present days, the determinants and the
sources of the process are investigated.

The main theoretical and conceptual heritage of both Ukrainian and
foreign scientists formed the basis of the globalization analysis.

Globalization as a contradictory complex process is characterized by its
own inner dynamics, which determines its further development, causes
some negative effects such as antiglobalist moment and terrorism, which
is considered to be the main threat for mankind.

Key-words: globalization, postindustrial reality, information-oriented
society, integration, universalization, westernization, identity crisis,
antiglobalizm, terrorism, universal ethics.

Видавничий центр “Маторін”

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру
видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДЦ №74,
видане Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та
радіомовлення України від 10.02.2004 р.

Підписано до друку 19.03.07.

Формат 60(84 1/16. Ум. др. арк. 0,9.

Зам. № 328. Тираж 100 прим.

84116, м. Слов’янськ, вул. Г. Батюка, 19.

Тел./факс (06262) 3-20-99; тел. (0626) 66-53-56

PAGE 1

Похожие записи