МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

РИШКОВСЬКА НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК: 616.895.8 – 058.8

Генеалогічне дослідження сімей хворих на шизофренію, що скоїли суїцид

14.01.16 – психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському Національному медичному університеті

ім. Данила Галицького МОЗ України.

Науковий керівник:

кандидат медичних наук Фільц Олександр Орестович, Львівський
Національний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України,
факультет післядипломної освіти, кафедра психіатрії та психотерапії,
завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Напрєєнко Олександр Костянтинович,
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,
кафедра психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький
державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, кафедра
психіатрії і медичної психології, завідувач кафедри

Провідна установа:

Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ
України, м. Сімферополь

Захист відбудеться ”29” квітня 2004 р. о 10.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському
науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий ”28” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук Гриневич Є. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. У широкому спектрі клінічних та психосоціальних проблем, над
вирішенням яких працює сучасна психіатрія, є два аспекти, які ще довго
будуть визначати собою її “обличчя” серед інших медичних дисциплін –
з’ясування природи шизофренії та передбачення самогубства як
найгрізнішого “ускладнення” душевних розладів. На їх перетині лежить
одне з найгостріших питань як теоретичної, так і суто практичної
психіатрії: як знайти критерії прогнозування суїциду в найбільш
непередбачуваної психотичної категорії пацієнтів – хворих на шизофренію.

Суїцид є актуальною медико-соціальною проблемою в багатьох економічно
розвинених країнах (L. Кnowlton, 1995; Г. Лаукс, 1996). За останні 10–15
років в Україні відзначається невпинне зростання частоти самогубств
(А.П. Чупріков, Г.Я. Пілягина, 1998). Їх поширеність зазвичай пов’язують
з соціально-економічними показниками (А. Varnik, 1997), що безперечно
відповідає ситуації в Україні та інших країнах СНД. Однак і в розвинених
країнах, де останнім часом не відбувалося жодних соціально-економічних
потрясінь, зберігається високий рівень самогубств (U. Brille-Вrahe,
1998), що свідчить про наявність інших факторів суїцидального ризику.
При цьому спроби покінчити з життям на порядок перевищують частоту
завершених суїцидів. Більше 90% осіб, що скоїли самогубство, страждали
на психічні розлади, серед яких частота діагнозу шизофренії займає третє
місце (G. Winokur, 1998). Є також дані, що серед суїцидів, скоєних
психічно хворими, більше 60% становлять хворі, що страждають на
шизофренію (Е.М. Жерехова, 1999; Н.О. Марута, 2001). Частота самогубств
у цій субпопуляції психічно хворих коливається від 2 до 10% (Е.
Moscicki, 1995; Н.О. Марута, 2001). Треба також відзначити, що на один
суїцид при шизофренії припадає 8 – 10 незавершених спроб. Ймовірність
самогубств помітно збільшується серед хворих, що мали в анамнезі
суїцидальну спробу (А. Roy, 1982; Е. Moscicki, 1995; D. Еlizabeth,
1999). Це ще раз підкреслює важливість вивчення факторів суїцидального
ризику саме в цієї категорії пацієнтів.

Актуальність теми. Згідно даних численних епідеміологічних (R.
Diekstra, 1995; А.П. Чупріков, Г.Я. Пілягіна, 1998),
соціально-психологічних (А.Г. Амбрумова, 1985; N. Kreitman, 1993),
нейробіологічних (В.А. Розанов, 2001), клініко-генетичних та
клініко-генеалогічних досліджень (S. Kety et al., 1968; F.
Schulsinger et al., 1979; М. Baron, 1985; P. Wender et al., 1986; D.
Wasserman, 1996; Н.М. Бугайова, 1997) серед факторів підвищеного
суїцидального ризику виділяють передусім соціально-економічні умови,
порушення адаптаційних можливостей особистості, психічне захворювання,
наявність суїцидів у родині, а також успадкування паттернів суїцидальної
поведінки. Разом з тим сімейні (генеалогічні) фактори ризику самогубств
у хворих на шизофренію залишались поза увагою. Оскільки відомо, що для
хворих на шизофренію найближче оточення (батьки) відіграє особливо
важливу роль, пошук факторів сімейного ризику самогубств у цих хворих
стає, таким чином, одним з найактуальніших завдань сучасної клінічної
психіатрії.

Найефективнішим способом вирішення цього завдання було б, звичайно,
виявлення специфічних біологічних (генетичних або нейрохімічних)
маркерів суїцидальності у параноїдно-психотичних хворих. Однак оптимізм
щодо результатів цього напрямку досліджень упродовж останніх 10-ти років
суттєво зменшився, а тому актуальними й надалі залишаються традиційні
психопатологічні дослідження (N. Andreassen, 1977, 1986). Серед цих
досліджень особливе місце займають генеалогічні методи, які дають
можливість екстраполювати безпосередні клінічні дані на більш широкий
біологічно-конституційний і сімейно-середовищний фон (И.В. Шахматова,
1972; Ю.И. Полищук, 1975; В.М. Гиндилис,1979; В.Д. Москаленко, 1980;
М.Є. Вартанян, 1983; О.О. Фільц, 1987; О.В. Орлова, 1999). Разом з тим
їх результативність свідчить сама за себе. Варто лише згадати, що саме
завдяки генеалогічним дослідженням було сформульовано клінічну концепцію
шизотипових розладів (К. Kendler, S. Diehl, 1993), наймодернішу теорію
розладів особистості (Сент-Луїська школа, 1975-2000), а також
обгрунтовано сучасну модель “діатезу-стресу” і мультифакторіальності
шизофренії (S. Kety, D. Rosental, 1975).

Можливості генеалогічного методу, однак, практично не використовувалися
при пошуках специфічного сімейного ризику суїцидальної поведінки та її
предикції у вигляді типової сімейної констеляції при параноїдній
шизофренії.

Таким чином, вивчення генеалогічних характеристик як специфічного
предиктора і фактору ризику суїцидальності у хворих на параноїдну
шизофренію є актуальним не лише з теоретичної та практичної точок зору,
й з методологічних позицій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана відповідно до плану НДР кафедри психіатрії та
психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського державного
медичного університету ім. Д. Галицького МОЗ України на тему: “Клінічні
предиктори маніфестації психопатологічного синдромоутворення” (№
державної реєстрації 0199U003670).

Мета і задачі дослідження. Визначення сімейного фактору ризику
суїцидальності у хворих на параноїдну шизофренію.Здійснення вказаної
мети досягалось за допомогою вирішення наступних задач:

Дослідити дескриптивно-феноменологічні, біографічні,
клініко-психопатологічні та експериментально-психологічні особливості
батьківської пари (батько-мати) у хворих на параноїдну шизофренію, що
скоїли суїцидальну спробу, методом прямого очного генеалогічного
обстеження (family study): основна група.

Дослідити дескриптивно-феноменологічні, біографічні,
клініко-психопатологічні та експериментально-психологічні особливості
батьківської пари (батько-мати) у хворих на параноїдну шизофренію без
скоєної суїцидальної спроби методом прямого очного генеалогічного
обстеження (family study): контрольна група.

Визначити порівняльні характеристики батьківських пар в основній та
контрольній групах.

Математично-статистичним методом встановити вірогідні відмінності
особистісних та поведінкових характеристик, виявлених у батьківських
парах в основній та контрольній групах.

Визначити типову констеляцію батьківської пари як фактору ризику
(предиктора) самогубства і її значення для хворих на параноїдну форму
шизофренії, що скоїли незавершений суїцид.

Визначити головні принципи консультування батьків у плані превенції
суїцидальної поведінки їхніх дітей, хворих на параноїдну шизофренію.

Об’єкт дослідження: сімейний суїцидальний ризик серед хворих
чоловічої статі, що страждають на параноїдну форму шизофренії з
епізодичним перебігом.

Предмет дослідження: клініко-психологічні особливості типової
констеляції батьківської пари, яка є фактором суїцидального ризику у
хворих на параноїдну форму шизофренії.

Методи дослідження: застосовано генеалогічний метод (family study) з
повним очним дескриптивно-феноменологічним, біографічним,
клініко-психопатологічним та експериментально-психологічним обстеженням
пробандів і родичів І ступеня родинності по висхідній лінії –
батьківської пари. Експериментально-психологічне обстеження проводилось
за методикою SMILL та визначенням рівня невротизації та психопатизації
для кожного члена родини. Проведено порівняльний аналіз
сімейно-середовищного фону у сім’ях хворих на параноїдну шизофренію, що
скоїли суїцидальну спробу (основна група) та сімей ідентичних хворих на
параноїдну шизофренію без скоєного суїциду (контрольна група). Для
встановлення вірогідності даних, одержаних на клінічному етапі
дослідження, проведено математично-статистичний аналіз за теорією
гіпотез, зокрема методом перехресних таблиць (cross-tables). Отримані
результати додатково були перевірені методом розмаху значень. Обрахунки
проводились на персональному компьютері з використанням пакету програм
статистичного аналізу та обробки даних SPSS і табличного процесора MS
Exel.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше методом прямого очного
генеалогічного обстеження (family study) родичів І ступеня родинності по
висхідній лінії хворих на параноїдну шизофренію, що скоїли незавершений
суїцид (суїцидальну спробу), виявлено типову констеляцію батьківської
пари (батько-матір) і встановлено значення цієї констеляції як фактору
ризику суїцидальної поведінки.

Уперше при вивченні генеалогічних характеристик хворих-суїцидентів на
параноїдну шизофренію застосовано порівняльний генеалогічний метод з
вивченням контрольної групи – хворих на параноїдну шизофренію без
суїцидальних тенденцій.

Уперше в генеалогічних дослідженнях застосовано подвійний
математично-статистичний розрахунок для вирішення завдань, поставлених у
дослідженні.

Уперше з’ясовано, що визначена в дослідженні типова констеляція
батьківської пари в індекс-пробандів (з суїцидом) суттєво відрізняється
від типової “шизофреногенної сім’ї” хворих на параноїдну шизофренію без
суїцидальної поведінки.

Практичне значення одержаних результатів. Дані генеалогічного
обстеження сімей хворих на шизофренію, що скоїли суїцид, дають підставу
складати більш глибинні і всесторонні уявлення про формування сімейних
факторів суїцидального ризику у хворих на параноїдну форму шизофренії.
Виявлена типова сімейна констеляція батьківської пари, яка є суттєвим
фактором ризику суїцидальної поведінки у хворих на параноїдну форму
шизофренії, дозволяє вже на ранніх етапах захворювання прогнозувати
ймовірність самогубства, а відтак і своєчасно застосовувати адекватні
превентивні лікувальні і сімейно-психотерапевтичні заходи. Отримані дані
дають можливість їх використання на різних рівнях психіатричної
допомоги.

Результати впроваджені у практику роботи відділень Львівської обласної
державної клінічної психіатричної лікарні та Львівського
психоневрологічного диспансеру, психіатричної лікарні №3 м.
Івано-Франківська, Вінницької та Миколаївської психіатричних лікарень,
Червоноградського психоневрологічного диспансерного відділення, у цикл
лекцій на курсах тематичного вдосконалення з психіатрії та психотерапії
кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти
Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана автором у м.
Львові на базі Львівської обласної державної клінічної психіатричної
лікарні. Дисертантом особисто формувались основна і контрольна групи,
проводилось генеалогічне дескриптивно-феноменологічне, біографічне,
клініко-психопатологічне та експериментально-психологічне обстеження.

Особисто проведено дослідження та аналіз літературних джерел, добір
методів, які були використані для дослідження та аналізу генеалогічних
факторів суїцидального ризику у хворих на параноїдну форму шизофренії,
описано феноменологічні та біографічні дані обстежених сімей,
клініко-психопатологічні та експериментально-психологічні особливості
сімейних констеляцій основної та контрольної груп, підготовлено
необхідну базу для проведення математично-статистичних розрахунків,
виділено типову констеляцію батьківської пари, яка є фактором
суїцидального ризику у хворих на параноїдну форму шизофренії,
представлено наукові положення, проведено інтерпретацію та узагальнення
одержаних результатів і сформульовано висновки дисертаційної роботи.

Особистий внесок здобувача до публікацій у наукових фахових виданнях,
затверджених ВАК України, що написані у співавторстві, полягав у
наступному: у статті №1 (згідно списку праць, опублікованих за темою
дисертації, який наведено наприкінці автореферату) автором особисто
проведено дослідження сучасних літературних даних, обгрунтовано
актульність теми, зроблені висновки; в статті №2 здобувачем проведено
аналіз літературних даних, розроблена та запропонована нова типологія
суїцидальних дій на основі “ключового провокуючого” фактору, підведені
підсумки та зробені висновки.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи доповідалися та
обговорювалися на клінічних конференціях Львівської обласної державної
клінічної психіатричної лікарні, Міжнародній міждисциплінарній
конференції з нейробіологічної психіатрії (Київ, 2000 р.), 2-й
Міжнародній конференції з проблем психіатрії та психотерапії (Львів,
березень 2000 р.), Міжнародній щорічній конференції психіатрів та
психотерапевтів (Польща, м. Криніца, травень 2001 р.), щорічних
міждисциплінарних конференціях із психіатрії “Пограничні розлади.
Клініка і терапія”, “Шизофренія: реалії, очікування, перспективи”
(Львів, жовтень 2001 р., Львів, листопад 2002 р.), ІІІ-й міжнародній
науково-практичній конференції “Актуальні проблеми суїцидології” (Київ,
травень 2002 р.), І-му Міжнародному симпозіумі “Стресс и экстремальные
состояния” (Україна, Крим, червень 2002 р.), ІІ-му Національному
конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України “Психоневрологія
ХХІ століття” (Харків, червень 2002 р.), 7-й Міжнародній
мультидисциплінарній конференції “Стресс и поведение” (Москва, Росія,
лютий 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 10 публікацій, у тому
числі 7 статей – у спеціалізованих виданнях (згідно зі списком ВАК
України), із них 5 самостійних; 2 – написані зі співавторами.

Обсяг і структура дисертації. Основний текст дисертації викладено на
125-ти сторінках машинописного тексту, список використаних джерел та
додатки – на 28-ми сторінках. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, 5-ти розділів, які відображають матеріали власних
досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку
літератури та додатків. Робота проілюстрована 16-ма таблицями, 3-ма
рисунками. Список використаних джерел літератури містить 236 робіт, з
яких 62 україномовні та російськомовні і 174 англомовні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи. В дисертаційній роботі вивчались особливості
типової констеляції батьківської пари як фактору самогубства у хворих на
параноїдну шизофренію. Для вирішення поставленої задачі нами було
застосовано метод повного очного обстеження пробанда та його родичів І
ступеня родинності – генеалогічний метод family study. Необхідно
зазначити, що поширеніший і організаційно простіший метод заочного
обстеження сімей “family history” (зі слів пробанда і на основі
документації) для вирішення завдань нашого дослідження міг би виявитись
недостатньо точним. Адже для вивчення сімейного фактору ризику суїциду
необхідно враховувати поведінкові та особистісні характеристики батьків
хворих на параноїдну шизофренію.

При такому підході покладатися на інформацію з боку досліджуваних
пробандів, хворих на параноїдну шизофренію, можна не завжди хоча б тому,
що нерідко ставлення хворих до батьків є деформованим через маячні або
галюцинаторні переживання. Розраховувати ж на об’єктивну і повну
документальну інформацію про батьків таких хворих також нереально. Отже,
єдиною можливістю отримати вірогідні дані про особливості констеляції
батьківської пари як в основній, так і в контрольній групах було пряме
очне обстеження всіх доступних родичів І ступеня родинності по висхідній
лінії, тобто застосування генеалогічного методу family study.

Основна група становила 30 пробандів з діагнозом шизофренія параноїдна
форма з епізодичним типом перебігу, встановленим згідно критеріїв
МКХ-10(як найтиповішим сьогодні варіантом (О.О. Фільц, Ю.М. Лобас,
(2003)), зі скоєною в анамнезі суїцидальною спробою та їх родичів І
ступеня родинності. Необхідність включення у роботу контрольної
(порівняльної) групи диктувалась наступним принциповим аргументом: для
з’ясування сімейного ризику за будь-якою досліджуваною ознакою потрібно
мати порівняльний “еталонний” матеріал, який у стандартних випадках
складають епідеміологічні дані, тобто частоти даної ознаки у загальній
популяції. Оскільки, однак, при з’ясуванні фактору сімейного ризику
суїцидальності базовими ознаками є особистісні та поведінкові
характеристики батьківської пари пробандів, а таких відповідних
епідеміологічних даних для цього немає, то мета роботи могла бути
досягнута лише за умови генеалогічного дослідження спеціально
сформованої контрольної (порівняльної) групи, що є складнішим, але єдино
правильним методологічним підходом. Відтак, контрольну групу склали 30
хворих на параноїдну шизофренію та їх родичі І ступеня родинності, але
без основної досліджуваної ознаки, тобто суїциду. Для чистоти вибірки в
обидві групи добирались пацієнти чоловічої статі, середнього віку 29–30
років, з середньою тривалістю хвороби 5 років, з наявністю та
доступністю для очного обстеження родичів І ступеня родинності по
висхідній лінії – батьків. Отже, матеріал дослідження становили дві такі
групи: 30 хворих на шизофренію (параноїдну форму) зі скоєним суїцидом та
їхні родичі І ступеня родинності по висхідній лінії (тобто, батько і
мати) – основна група; 30 пробандів, що страждають на параноїдну форму
шизофренії, та їхні батьківські пари – контрольна група. Таким чином, у
двох групах персонально обстежено 60 пробандів та 120 родичів І ступеня
родинності (60 матерів та 60 батьків) – усього 180 осіб.

Дескрептивно-феноменологічне, біографічне, клініко-психопатологічне та
експериментально-психологічне обстеження пацієнтів в основній та
контрольній групах, та їхніх сімей, яке здійснювалось у 3 кроки.

1. Повне очне обстеження кожного члена сім’ї з написанням розширеної
сімейної дискриптивної клінічної історії та складанням генограми –
усього 180 дискриптивних історій. Проводилось також незалежне „сліпе”
експериментально-психологічне обстеження за методикою SMILL та
визначення рівня психопатизації та невротизації 60-ти пробандів та
120-ти батьків.

2. Розширений консиліум або клінічний розбір сумісно з працівниками
кафедри та завідувачем кафедри кожної з обстежуваних сімей. На цьому
етапі визначались найбільш характерні клінічні ознаки окремо для
матерів, батьків та пробандів.

3. Для кожного члена сім’ї складався перелік (список) найтиповіших
ознак, до якого включались лише ті ознаки, які збіглися за даними
клінічного огляду та підтвердились даними
експериментально-психологічного обстеження.

На завершальному етапі дослідження проводилась математично-статистична
обробка отриманих даних. При розрахунках вірогідності одержаних
результатів було послідовно застосовано два варіанти математичного
аналізу; причому результати першого і базового – методу перехресних
таблиць за теорією гіпотез – були додатково перевірені дослідженням
кореляційних зв’язків. На всіх етапах дослідження результати заносили у
спеціальні, розроблені нами таблиці та типологічні схеми.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У результаті проведеного дослідження отримано дві рівноцінні для
порівняння групи хворих на параноїдну шизофренію та їхні сім’ї, що
різнились лише за однією ознакою – скоєною в анамнезі пробандів основної
групи суїцидальною спробою.

Загальна характеристика пробандів основної та контрольної груп.

З 30-ти пацієнтів основної групи 4 пробанди були віком до 20-ти років, а
в контрольніій – 3, що становить відповідно 13,3 та 10,0%. Віком від
21-го року до 30-ти в основній групі було 14 осіб, а в контрольній – 11,
відповідно 46,7 та 36,7%. У віковій групі від 31-го до 40-ка років
відповідно 9 і 12, що становить 30 та 40%. Від 41-го до 45-ти років 3
особи в основній групі і 4 особи в контрольній, відповідно 10 та 13,3%.
Отже, середній вік пробандів основної групи становив 29,2, а контрольної
групи – 30 років. Вікове обмеження виборки диктувалось перш за все
доступністю для повного очного обстеження родичів першого ступеня
родинності по висхідній лінії – батьків.

За рівнем освіти пробанди обох груп розподілились таким чином: вищу
освіту в основній групі мали 7 пробандів, а в контрольній – 3, що
становить відповідно 23,3 та 10,0%; середню спеціальну – 14 і 16,
відповідно 46,7 та 53,3%; середню освіту в основній групі мали 9 осіб, а
в контрольній – 11, відповідно 30,0 і 36,7%.

Соціальний статус. Працюючими в основній групі були 11 з 30-ти
пробандів, а в контрольній – 9 з 30-ти, що відповідає 36,7 та 30,0%.
Непрацюючих в основній групі було 19, а в контрольній – 21, відповідно
63,3 і 70,0%.

Сімейне становище. Одружених в основній групі було 6, а в контрольній –
8 пробандів, що становить відповідно 20,0 і 26,7%; неодружених – 24 і
22, відповідно 80,0 і 73,3%.

Тривалість захворювання до 5-ти років у пробандів основної групи
становила 56,7%, а в контрольній групі – 46,7% (відповідно – 17 і 14
осіб); тривалість більше 5-ти років – 43,3% в основній групі і 53,3% в
контрольній групі (відповідно: 13 і 16 осіб). Середня тривалість
захворювання пробандів в основній групі становила 5,2, а в контрольній –
4,7 року.

Порівнюючи середні значення та процентне співвідношення показників обох
груп, можна бачити, що за всіма наведеними ознаками вибірки сімей
основної та контрольної групи є практично рівноцінними. Отже, вірогідно
відмінними між цими двома групами будуть лише ті фактори чи ознаки, які
свідчитимуть про суїцидальний ризик у пацієнтів основної групи і,
відповідно, – будуть відсутні в сімей контрольної групи.

При аналізі методів скоєння суїцидальних спроб в основній досліджуваній
групі були отримані такі дані: з 30-ти пробандів 6 скоїли суїцидальну
спробу шляхом медикаментозного отруєння; 11 – шляхом самоушкодження
ріжучо-колючими предметами; 10 – способом самоповішення; 3 – шляхом
самоушкодження електричним струмом; у 8-ми з 30-ти пробандів, що
становить 26,6%, в анамнезі були попередні суїцидальні спроби в
анамнезі. Ці дані свідчать про застосування психотично-параноїдними
пацієнтами найбільш брутальних та небезпечних способів самогубства.
Серед 30-ти пробандів основної групи 14 скоїли суїцидальну спробу у
психотичному стані, а 16 осіб – у стані ремісії, без наявності
продуктивної психопатологічної симптоматики.

Докладний клініко-психопатологічний аналіз мотивів суїциду та
інтерпретації цих мотивів самими пробандами і їхніми батьками (у ряді
випадків і іншими родичами) засвідчив, що: а) принципових відмінностей у
мотивах і способах скоєння суїциду хворими на шизофренію в активному та
резидуальному (ремісія) психотичному стані немає; б) спільним фактором
“провокації” (ризику) суїцидальної спроби у хворих на шизофренію є
специфічна сімейна ситуація, зумовлена “знецінюючим” і “принижуючим”
(стигматизуючим) ставленням до хворих з боку найближчого оточення
(батьків). Ці дані підтверджує порівняльний клініко-психопатологічний
аналіз основної і контрольної груп.

Отже, зроблено висновок, що вагомим фактором ризику суїциду у хворих на
шизофренію є специфічна констеляція стосунків “пробанд–батьки”, у якій
роль батьківської пари є найбільш вагомою.

Тому на наступному етапі на основі отриманих генеалогічнх даних –
особливостей родичів І ступеня родинності по висхідній лінії (батьків)
було складено уніфікований перелік (список) з 29-ти виділених клінічно
та підтверджених даними експериментально-психологічного обстеження
ознак, з яких нами було виділено 11 ознак, що суттєво відрізнялися за
кількісними показниками в основній та контрольній групах:

Сенситивно-пасивно шизоїдна особистість.

Істерична структура особистості.

Шизоїдність (аутистичність).

Високий рівень тривожності.

Високий рівень невротизації.

Високий рівень психопатизації (експансивність).

Активна “чоловіча” роль у жінок і, навпаки, – пасивна “жіноча” роль у
чоловіків.

Пасивна особистісна позиція.

Невпевненість у собі.

Егоцентризм.

Хронічна дезадаптація.

Серед 30-ти матерів основної групи сенситивно-пасивно шизоїдних не
виявлено. Клінічно сенситивно-пасивна шизоїдність проявлялась у
схильності до сумнівів, несміливості, обмеженні контактів, схильності до
самоаналізу та внутрішніх переживань, недостатності емоційних проявів.
У контрольній групі цю ознаку мали 3 матері; у батьків основної групи –
5, а батьків контрольної групи – 14 осіб; серед пробандів основної та
контрольної групи ця кількість була однакова – по 8 осіб серед 30-ти
пробандів основної та контрольної груп.

Наявність істеричної особистісної структури серед матерів основної групи
було відзначено в 10-ти, а серед матерів контрольної групи – у 8-ми
осіб; серед батьків основної групи цю ознаку мала одна особа, а в
контрольній групі у батьків такої ознаки не виявлено; серед пробандів
основної та контрольної груп цієї ознаки також не виявлено. Істерична
особистісна структура клінічно проявлялась у демонстративній поведінці,
перебільшенні власної значущості, прагненні продемонструвати наявність
особливих переживань більше, ніж це є реально необхідним, схильності
драматизувати події, намаганні при обстеженні показати себе такими,
якими було вигідно себе показати, а не такими, якими вони є насправді.

За ознакою шизоїдності серед матерів основної групи 12 матерів мали цю
ознаку, а в контрольній групі цю ознаку з 30-ти матерів мали лише 3
особи; серед батьків основної групи ця ознака виявлена в 16-ти з 30-ти
осіб, а в контрольній групі – у 18-ти з 30-ти; серед пробандів основної
групи цю ознаку виявлено у 27-ми осіб з 30-ти, а в контрольній групі – у
17-ти з 30-ти осіб. Шизоїдність клінічно проявлялась надмірною
замкнутістю, невмінням проявляти свої емоції назовні, емоційною
холодністю, нездатністю до співпереживання, обмеженням соціальних
контактів, заглибленістю у свій внутрішній світ. Тривожність в
обстежуваних клінічно проявлялась схильністю до надмірних переживань,
емоційною лабільністю – швидкою зміною настрою, внутрішньою
напруженістю, що часто проявлялось у надмірній балакучості та руховому
неспокої.

6

8

* 2 ` ’ – e

6

A

2 ae

e

&

F

&

&

F

i a’cccccssUIIIIIIIIIIIIAII

dh`„ha$

&

F

Підвищений рівень тривожності серед матерів контрольної групи мали 11
осіб, а в контрольній групі з 30-ти – 20; серед батьків основної групи
цю ознаку мали 18 осіб, а в контрольній групі – 21 особа; серед
пробандів основної групи підвищений рівень тривожності мали 16 осіб з
30-ти, а в контрольній групі – 21 особа з 30-ти.

Високий рівень психопатизації (експансивності) в основній групі мали 14
з 30-ти матерів, один батько і 3 пробанди, а в контрольній групі цієї
ознаки не було виявлено ні у матерів, ні в батьків, ні в пробандів.
Психопатизація клінічно проявлялась у надмірно швидкому емоційному
реагуванні, легкій збудливості, нестійкості афекту, експансивній
поведінці та схильності до імпульсивних дій та вчинків.

Активну “чоловічу” позицію було виявлено у 26-ти з 30-ти матерів
основної групи і лише в 6-ти матерів контрольної групи; серед батьків
основної групи у 18-ти осіб з 30-ти була виявлена пасивна “жіноча”
позиція, а серед 30-ти батьків контрольної групи такої ознаки не
виявлено взагалі; серед пробандів обох груп такої ознаки теж не було.
Активна “чоловіча” позиція проявлялась у схильності до домінування,
контролю, неідентифікації з жіночою роллю, перейманні на себе провідної
(керуючої) ролі в сім”ї. Натомість пасивна “жіноча” позиція в чоловіків
клінічно проявлялась їх залежністю, пасивністю у вирішенні проблем та
відстоюванні власної думки, неідентифікацією з чоловічою роллю.

У матерів основної групи ознак хронічної дезадаптації не виявлено. У
матерів контрольної групи ознаки хронічної дезадаптації було виявлено у
3-х осіб; серед батьків основної групи ця ознака була у 3-х осіб, а в
контрольній групі серед батьків цієї ознаки не виявлено; серед 30-ти
пробандів основної групи ознаки хронічної дезадаптації були у 12-ти
осіб, а серед 30-ти пробандів контрольної групи – у 9-ти осіб. Ознаки
хронічної дезадаптації проявлялись у послабленні соціальних контактів,
підвищенні чутливості до впливів зовнішнього середовища, зниженні
адаптаційних можливостей та бідності внутрішніх ресурсів.

Високий рівень невротизації було виявлено в 7-ми матерів з 30-ти в
основній групі, а в матерів контрольної групи цієї ознаки не виявлено; у
батьків основної групи високий рівень невротизації був в однієї особи, у
пробандів основної групи ця ознака була в 10-ти осіб, а серед батьків та
пробандів контрольної групи цієї ознаки виявлено не було. Високий рівень
невротизації проявлявся надмірно вираженим почуттям відповідальності,
бажанням усе доводити до кінця, постійними переживаннями та сумнівами у
правильності зробленого, невпевненістю та постійним контролем,
підвищеною збудливістю вегетативної нервової системи.

Пасивну особистісну позицію серед матерів основної групи було виявлено у
2-х осіб, а в контрольній групі – у 5-ти; у батьків основної групи ця
ознака була наявна в 19-ти осіб з 30-ти, а в контрольній групі – у 17-ти
батьків з 30-ти; ця ж ознака була виявлена в 10-ти пробандів основної і
в 5-ти пробандів контрольної груп. Пасивна особистісна позиція
проявлялась у загальній пасивності, нездатності приймати самостійні
рішення, залежності та страху перед відповідальністю. Невпевненість у
собі проявлялась в зниженій самооцінці, схильності до самозвинувачення,
підвищеній чутливості, постійній невпевненості у правильності своїх дій
та вчинків, несміливості. Невпевненість у собі була виявлена в однієї
матері в основній групі і в 11-ти матерів контрольної групи; серед
батьків основної групи цю ознаку було виявлено у 18-ти батьків з 30-ти,
а серед батьків контрольної групи – у 15-ти з 30-ти; серед пробандів
основної групи 12 з 30-ти осіб мали цю ознаку, а в контрольній групі
відповідно – 14 з 30-ти осіб.

Високий рівень егоцентризму було виявлено лише в однієї матері основної
групи й у 23-х матерів контрольної групи; у батьків основної групи цю
ознаку мали 3 особи, а в батьків контрольної групи – одна особа; серед
пробандів основної і контрольної груп було виявлено по дві особи з цією
ознакою. Егоцентризм клінічно проявлявся у стійкості афекту,
самовпевненості, честолюбстві, переконаності у правильності власної
думки, егоїзмі, схильності до контролю.

Важливо відзначити,що вказані ознаки, виявлені при клінічному огляді,
були підтверджені даними експериментально-психологічного обстеження за
методикою SMILL та психологічним обстеженням на рівень невротизації та
психопатизації.

За цими 11-ма ознаками був проведений математично-статистичний аналіз
спеціальноадаптованим методом за теорією гіпотез – методом перехресних
таблиць cross-tables. Оскільки дані містять лише кількість наявних
ознак, а нас цікавила достовірна залежність суїцидального ризику від
ознак батьківської пари, то ці дані були реорганізовані таким чином,
щоби з кожною характеристикою пробанда, його матері та батька
зіставлялися лише дві числові величини: кількість пробандів, які скоїли
суїцид, і кількість пробандів, які суїциду не скоїли. У результаті ми
отримали 33 досліджуваних характеристики пробанда, його матері та
батька – по 11 виділених ознак для кожного. Розв’язання задачі
передбачає обробку 11-ти ознак кожного з трьох видів суб’єктів –
пробанда, його матері та батька. Ці дані були зведені в таблицю
фактичних частот, була сформульована так звана нуль-гіпотеза: – суїцид
пробанда не залежить від наявності в суб’єкта певної ознаки; і
альтернативна їй гіпотеза: – суїцид пробанда залежить від наявності в
суб’єкта цієї ознаки. Після цього було складено таблицю очікуваних
частот.

(Пірсона), статистичне значення якого розраховується за формулою:

, де

). В іншому випадку нуль-гіпотеза приймається, а альтернативна –
відкидається. Розрахунки проводили за кожною з 33-х характеристик.

. У результаті проведеного математично-статистичного аналізу та
підрахунків ми одержали 8 ознак, які достовірно пов’язані з наявністю у
пробанда суїцидальної спроби та відповідають рівню довіри 99%. Для
перевірки результату отриманого методом перехресних таблиць, було
використано ще один метод, який базується на аналізі розмаху значень
кількості випадків за дискримінуючою ознакою, у випадку, коли пробанд
скоїв суїцидальну спробу. В результаті отримано дані, які ще раз
підтвердили, що 8-м виявлених нами ознак є тісно пов’язані з
суїцидальним ризиком у пробандів основної групи. Ці 8-м ознак є
наступними:

Егоцентризм матері.

Активна “чоловіча” позиція матері.

Високий рівень психопатизації матері.

Невпевненість матері в собі.

Високий рівень невротизації матері.

Пасивна “жіноча” позиція батька.

Шизоїдність пробанда.

8. Високий рівень невротизації пробанда.

З 8-ми виділених ознак 5 стосуються матерів, лише 1 ознака – батьків і 2
ознаки – пробандів. Після розподілу цих достовірних ознак за наявністю
їх у матерів, батьків та пробандів в основній та контрольній групах ми
одержали такий результат (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл виявлених ознак за наявністю їх у матерів, батьків та
пробандів основної і контрольної груп

Ознаки Основна група Контрольна група

мати батько пробанд мати батько пробанд

Егоцентризм матері —

+

Активна “чоловіча” позиція матері +

Рівень психопатизації матері +

Невпевненість матері в собі —

+

Рівень невротизації матері +

Пасивна “жіноча” позиція батька

+

Шизоїдність пробанда

+

Рівень невротизації пробанда

+

Аналізуючи вищенаведені підсумкові дані можна відзначити такі
відмінності: матері в суїцидальних сім’ях не несуть у собі ознак
егоцентризму, тоді як матері контрольної групи мають високий його
рівень. Однак клінічно важливо, що спостереження свідчать:
“суїцидальні” матері у хворих на шизофренію не просто не мають
егоцентризму (тобто замкнутості на своїх проблемах), а несуть у собі
протилежний до егоцентризму вектор, тобто експансивність. Тому можна
сказати, що матері “суїцидальної” групи є експансивними, а матері
контрольної групи – егоцентричними.

Вірогідна розбіжність спостерігається також за рівнем психопатизації: у
“суїцидальних” сім’ях – за ознакою матері. У контрольній групі, навпаки,
такої ознаки не виявлено. Клінічні дані підтвердили виражену
психопатизованість у поведінці матерів “суїцидальної групи”.

Наступною значущою ознакою по материнській лінії виявилась активна
“чоловіча” роль матері в сім’ях суїцидентів порівняно з частотними
даними матерів контрольної групи. У матерів контрольної групи виявлено
високий рівень невпевненості в собі, тоді як у матерів “суїцидальних
сімей” невпевненість як фактор не фігурує.

З іншого боку, матері в сім’ях суїцидентів мають вірогідно високий
рівень невротизації, що свідчить про надмірний рівень самоконтролю; у
матерів контрольної групи фактор невротизації відсутній.

За ознакою батька в суїцидальних сім’ях є єдиний вірогідний
дискримінуючий фактор – “пасивна жіноча особистісна роль”. Ця позиція
клінічно проявляє себе також і в підпорядкованості таких батьків і їх
неконкурентоспроможності. Серед батьків контрольної групи такої ознаки
не виявлено.

У свою чергу, отримано дані за розподілом найбільш значущих вірогідних
ознак у батьківських парах.

Мати: 1) експансивна, 2) психопатизована в поведінці, 3) конкуруюча,
4) з активною чоловічою (неідентифікованою жіночою) роллю, 5)
контролююча (невротизуюча) позиція;

Батько: пасивний і слабкий, з „жіночою” підпорядкованою (не
ідентифікованою чоловічою) роллю.

Для сімей контрольної групи за ознаками виявлено лише одну характерну
сімейну констеляцію матері: контролююча, така, що опікує,
егоцентрично-психастенічна, що вкладається в поняття „шизофреногенна
мати”.

У проведеному нами дослідженні було виявлено типову констеляцію
батьківської пари хворих на параноїдну форму шизофренії, і ця
констеляція є вагомим фактором ризику суїцидальності для таких
пацієнтів. Отриманий результат дає змогу суттєво уточнити організаційні
моменти фахової допомоги таким хворим у двох напрямах
консультативно-психотерапевтичної роботи:

Для хворих на параноїдну шизофренію зі скоєним суїцидом та їхніх сімей –
у постсуїцидальному періоді – з метою профілактики повторних
суїцидальних спроб.

Для хворих на параноїдну шизофренію та їхніх сімей, у яких виявлено
типову констеляцію батьківської пари, що є вагомим фактором
суїцидального ризику для цих пацієнтів, – з метою профілактики
суїцидальної поведінки.

До першої категорії хворих перш за все необхідно базуючись на адекватній
психофармакотерапії, застосувати метод психотерапевтичної кризової
інтервенції, оскільки постсуїцидальний стан пацієнта розцінюється саме
як кризовий.

Оскільки одним з факторів суїцидального ризику для хворих на параноїдну
шизофренію є виявлена нами типова констеляція батьківської пари, надалі
з цією категорією пацієнтів з метою запобігання повторним суїцидальним
спробам рекомендовано проводити психотерапевтичну роботу в концепції
системної сімейної психотерапії,. Для роботи з батьками цієї категорії
може бути застосуваний „тренінг батьківської ефективності”.

При виявленні типової констеляції батьківської пари у хворих на
параноїдну шизофренію для запобігання можливим суїцидальним діям акцент
психотерапевтичної роботи повинен бути перенесений на роботу передусім
з трикутником „мати–батько–пробанд” – для побудови та стабілізації
взаємовідносин між членами сім’ї. Уточнення психотерапевтичної роботи,
запропоноване нами, згідно з отриманими результатами, стосується двох
моментів:

Враховуючи недостатньо критичну настанову матерів щодо хвороби
пробандів, необхідно суттєво підвищити ступінь їх обізнаності з
психіатричними аспектами ситуації, а саме: підтримувати адекватне
усвідомлення та прийняття хвороби власної дитини, розуміння її
переживань, вміння правильно оцінювати її емоційний стан і разом з тим
намагатися стримувати свої емоційні реакції.

Беручи до уваги нечітку ідентифікацію та так звану „каструючу” позицію
матерів у таких сім’ях, психотерапевтичну роботу треба сфокусувати на
специфічній техніці у вигляді рефлектуючої команди.

Перевагою такої техніки, застосовуваної в системній сімейній
психотерапії, є можливість критичного діалогу з членами сім’ї. Основні
принципи цієї техніки зводяться до таких положень:

Для досягнення терапевтичного успіху достатніми можуть бути одна або
кілька терапевтичних сесій. (А це означає, що для кризових інтервенцій
ця техніка може також виявитись ефективною).

Тривалість терапевтичної інтервенції не мусить бути строго фіксованою.

Перерви між терапевтичними сесіями можуть бути довільними та гнучко
задекларованими.

Сама техніка передбачає фокусування на актуальній проблемі, наприклад на
кризовій ситуації, яку сім’я обговорює у присутності та під супервізією
психотерапевта або так званої терапевтичної команди – психотерапевта,
психолога і лікаря. Через деякий час команда терапевтів перериває
обговорення ситуації сім’ї і починає у присутності всіх членів родини
ділитися своїми враженнями – коментарями, думками, тоді як членам сім’ї
рекомендовано спостерігати за рефлектуючою роботою терапевта. Далі цей
цикл можна повторювати до моменту, коли сім’я знаходить потрібне
„критичне” вирішення ситуації.

Так звані „критичні зауваження” та рефлексії терапевтів формулюються в
підтримуючому стилі і спрямовуються на пошук конструктивних рішень. При
цьому терапевти не зобов’язані давати жодних рекомендацій або приймати
будь-які рішення.

Описана техніка має свою перевагу – можливість м’якої корекції не лише
кризових сімейних ситуацій, й усталених форм стосунків „батьки–пробанд”.
Як уже зазначалося вище, ця техніка є оптимальною ще й у тому плані, що
її можна застосовувати і одноразово, як один з методів кризової
інтервенції, і у вигляді більш тривалої підтримуючої та коригуючої
терапії, відповідно до індивідуальних потреб та конкретного випадку.

У нашому дослідженні ми спеціально не вивчали роль та ефективність
вказаних вище методів психотерапевтичної превенції суїцидів та їх
кризового вирішення. Для такого вивчення необхідно було б мати
сформовану та високоспеціалізовану терапевтичну команду, а також
передумови для строгого залучення сімей до лікувальної програми. Таке
завдання як самостійне не ставилось ще й тому, що хворих добирали в
різних відділеннях лікарні, де пацієнти лікувались за різними схемами.
Але в окремих випадках нами було апробовано метод „рефлектуючої команди”
який, як варіант кризової інтервенції виявився достатньо ефективним.

Отже, психотерапевтична робота щодо профілактики суїцидальних дій та
запобігання їм займає не останнє місце поряд з психофармакотерапією та
іншими психологічними та соціальними заходами. Однак превентивна та
кризова психотерапія, особливо для психічно хворих, зокрема, хворих на
шизофренію, на жаль, не може бути проведена без організації спеціальної
вузькопрофільної допомоги. Наскільки різноманітними є технічні варіанти
проведення психотерапевтичної роботи, настільки багатими на варіанти
повинні бути і способи залучення сім’ї до співпраці та робота з нею. Щоб
вести таку роботу, слід брати до уваги актуальні умови, реальні
можливості та безпосередні потреби, щоб ті, хто потребує допомоги,
справді могли її отримати.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на підставі дослідження
дескриптивно-феноменологічних, біографічних, клініко-психопатологічних
та експериментально-психологічних особливостей батьківських пар у хворих
на шизофренію чоловічої статі, що скоїли суїцидальну спробу, методом
прямого очного генеалогічного обстеження по новому вирішена задача
обгрунтування і ранньої діагностики суїцидального ризику та розробки
профілактики суїцидальної поведінки у хворих цієї діагностичної групи.

Проведене порівняльне генеалогічне дослідження (family studу) сімей
пробандів, що страждають на параноїдну шизофренію показує, що а) за
своїми особистісними та поведінковими характеристиками родичі І ступеню
родинності по висхідній лінії (батьківські пари) пробандів, що скоїли
суїцидальну спробу, є фактором формування специфічного суїцидогенного
сімейно-середовищного фону для їх хворого потомка, зокрема у період
приступу або екзацербації його хвороби; б) за своїми особистісними та
поведінковими характеристиками родичі І ступеню родинності по висхідній
лінії (батьківські пари) пробандів без скоєного суїциду в анамнезі, є
фактором формування стабілізуючого та підтримуючого
сімейно-середовищного фону, особливо у період приступу або екзацербації
хвороби їх потомка.

Формування суїцидальної поведінки при параноїдній шизофренії
безпосередньо пов’язане з сімейними ситуаціями, які призводять до
виникнення в них гострої нарцистичної кризи, спричиненої різким
порушенням внутрішньопсихічної рівноваги.

Центральним моментом формування суїцидального ризику у хворих на
параноїдну шизофренію є особливість констеляції батьківської пари та
характер стосунків “мати–батько–пробанд”.

У констеляції батьківської пари пробандів, хворих на шизофренію, що
скоїли суїцид, матері виявляють такі клініко-психопатологічні ознаки,
вірогідно відмінні від ознак класичної “шизофреногенної матері”:

а) експансивність;

б) психопатичність (активна і конкуруюча “чоловіча” роль – недостатня
ідентифікація жіночої ролі);

в) контролююча (невротизована) позиція з неспроможністю враховувати
нюанси інтерперсональних стосунків і вираженими ознаками патологічного
симбіотичного зв’язку з пробандом.

У констеляції батьківської пари пробандів, хворих на шизофренію, що
скоїли суїцид, батьки виявляють такі характерні клініко-психопатологічні
ознаки: пасивна “жіноча” роль з недостатньою ідентифікацією чоловічої
ролі, пасивністю і слабкістю. При такій позиції батьки не здатні
протистояти надмірно експансивній, по суті “чоловічій” ролі матері, не
спроможні відігравати стабілізуючої ролі в сімейних стосунках, а тому
стають вагомим фактором негативної ідентифікації з “слабким батьком”.

Типова констеляція батьківської пари хворих на параноїдну шизофренію є
вірогідним фактором суїцидального ризику, що підтверджується спеціально
адаптованим математично-статистичним методом при порівнянні основної і
контрольної груп пробандів, які за базовими параметрами є ідентичними,
крім суїциду, скоєного пробандами основної групи.

Виявлений фактор сімейного ризику повинен передбачати включення у
комплексне лікування кризово-психотерапевтичних та
підтримуючо-психотерапевтичних методів з метою превенції суїцидів у
хворих на параноїдну шизофренію.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Ришковська Н.О., Фільц О.О. Попытки поиска пускового механизма
суицидального действия в аспекте изучения семьи суицидента //
Таврический журнал психиатрии. – 1999. – №3 (10). – С. 36 – 37.

Ришковська Н.О., Фільц О.О. Попытка типологии суицидов на основании
ключевого провоцирующего фактора // Таврический журнал психиатрии. –
2000. – №1 (12). – С. 18 – 20.

Ришковська Н.О. Изучение больных шизофренией методом прямого очного
генеалогического исследования (family study): преимущества метода //
Таврический журнал психиатрии. – 2002. – №2 (19). – С. 27 – 29.

Ришковська Н.О. Генеалогічне обстеження сімей хворих на шизофренію, що
скоїли суїцид // Український вісник психоневрологіії. – 2002. – Т. 10. –
Вип. 1 (30). – С. 221. (додаток).

Ришковська Н.О. Типова констеляція батьківської пари, як фактор
суїцидального ризику хворих на шизофренію // Таврический журнал
психиатрии. – 2003. – Т. 7. – №1 (22). – С. 59 – 63.

Ришковська Н.О. Терапевтичні підходи в лікуванні хворих на шизофренію з
суїцидальними тенденціями // Таврический журнал психиатрии. – Т. 7. –
№2 (23). – 2003. – С.41 – 44.

Ришковська Н.О. Генеалогічне дослідження сімей хворих на шизофренію, що
скоїли суїцид (За результатами дослідження) // Архів психіатрії. – Т. 9.
– №3 (34). – С.47 – 53.

Ришковська Н.О., Фільц О.О., Кулик О.Л., Євченко Ю.О. Пограничні
(borderline) розлади: історія питання, власна концепція і терапевтичні
пропозиції // Медицина світу. – 2001. – С.1 – 13. (Матеріали
конференції).

Ришковська Н.О. Генеалогічне обстеження сімей хворих на шизофренію, що
скоїли суїцид // Актуальні проблеми суїцидології: Зб. наук. праць / К.:
РВВ КІВС, 2002. – С. 97 – 98.

Ришковська Н.О. Сім”ї пацієнтів, що страждають на шизофренію.
Суїцидальний ризик. Терапевтичні підходи // Медицина світу. – 2002. –
С. 21 – 24. (Матеріали конференції).

АНОТАЦІЯ

Ришковська Н.О. Генеалогічне дослідження сімей хворих на шизофренію, що
скоїли суїцид. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. Український науково-дослідний
інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ
2004.

Дисертація присвячена проблемі вивчення генеалогічних (сімейних)
факторів суїцидального ризику у хворих на параноїдну шизофренію та
розробки нового діагностичного підходу – виявлення типової констеляції
батьківської пари, що є фактором суїцидального ризику для цієї категорії
пацієнтів. Розроблено методологію генеалогічної (сімейної) діагностики
суїцидального ризику хворих на параноїдну шизофренію, підтверджено її
діагностичну і диференціально-діагностичну значущість. Описано
особливості типової констеляції батьківської пари хворих на параноїдну
шизофренію з суїцидальним ризиком. Представлено ділянки практичного
застосування діагностичного підходу: раннє виявлення в пацієнтів цієї
категорії суїцидального ризику, поряд з застосуванням необхідної
фармакотерапії – обгрунтування та розробка нових психотерапевтичних і
реабілітаційних методик.

Ключові слова: суїцидальний ризик, суїцид і шизофренія, генеалогічний
метод, сімейне дослідження шизофренії.

АННОТАЦИЯ

Рышковская Н.А. Генеалогическое исследование семей больных шизофренией,
совершивших суицид. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.16 – психиатрия. Украинский научно-исследовательский
институт социальной, судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины, Киев
2004.

Диссертация посвящена проблеме изучения генеалогических (семейных)
факторов суицидального риска больных параноидной шизофренией и
разработке нового диагностического подхода – выявления типичной
констелляции родительской пары, являющейся фактором суицидального риска
для данной категории пациентов.

Всего генеалогическим методом family study обследовано 60 семей: 60
пробандов, страдающих приступообразной параноидной формой шизофрении, из
них 30 пробандов с совершенным суицидом – основная группа и 30 пробандов
без совершенного суицида – контрольная группа, а также 120 родственников
І степени родства по восходящей линии (родители). Для чистоты выборки в
две группы отбирались пациенты мужского пола, средний возраст которых
составлял 29–30 лет, со средней продолжительностью болезни 5 лет, с
наличием и доступностью для очного исследования родственников І степени
родства по восходящей линии. С каждым членом семьи проводилось полное
очное клинико-психопатологическое и экспериментально-психологическое
исследование с написанием расширенной семейной клинической истории и
составлением генограммы. Каждая из обследованных семей представлялась на
расширенный консилиум с участием работников кафедры, на котором
определялись наиболее характерные клинические признаки отдельно для
матерей, отцов и пробандов. Для каждого члена семьи составлялся “список”
наиболее типичных признаков, в который включались только те, которые
совпали по данным клинического и экспериментально-психологического
исследования. На завершающем этапе исследования проводилась
математико-статистическая обработка для подтверждения достоверности
полученных результатов, был использован специально адаптированный метод
статистической оценки. В результате исследования была выявлена типичная
констелляция родительской пары, которая является достоверным фактором
суицидального риска у больных параноидной формой шизофрении.

В работе описаны особенности типичной констелляции родительской пары,
которая присуща больным параноидной шизофренией с суицидальным риском в
сравнении с типичной “шизофреногенной” семьей.

Адаптирован специальный статистико-математический метод для
подтверждения полученых результатов.

В ходе исследования теоретически обоснована и практически воплощена
методика генеалогической диагностики суицидального риска у больных
параноидной формой шизофрении на основе выявления типичной констелляции
родительской пары, подтверждена ее диагностическая и
дифференциально-диагностическая значимость. Указанный метод диагностики
позволяет уже на ранних этапах заболевания выявить наличие суицидального
риска с целью своевременного применения превентивных
психофармакологических и психотерапевтических методов лечения.

Наряду с необходимым психофармакологическим лечением обоснована и
разработана методика психотерапевтической (превентивной и
реабилитационной) помощи.

Ключевые слова: суицидальный риск, суицид и шизофрения, генеалогический
метод, семейное исследование шизофрении.

SUMMARY

N.O. Ryshkovska. Family study of suicidal patients with schizophrenia.
– Script.

The dissertation for the obtaining Candidate of Medical Science degree
in specialty 14.01.16 – psychiatry. Ukrainian Research Institute of
Social Forensic Psychiatry and Drug Abuse of Ministry of Public Health
of Ukraine, Kiev 2004.

The thesis is dedicated to the problem of genealogical (family) factors
for suicide risk in patients with paranoid schizophrenia and elaboration
of the new diagnostic technique – detection of a typical constellation
of the parental couple, which is a factor of suicidal risk for this
group of patients. The methodology of genealogical (family) diagnostics
of suicide risk in patients with paranoid schizophrenia is designed; its
diagnostic and differential diagnostic significance is confirmed. The
peculiarities of a typical constellation of the parental couple of
patients with paranoid schizophrenia and high risk of suicide are
described. The areas of application of the diagnostic approach in
practice are presented: early detection of this group of suicidal risk
in patients, along with the necessary pharmacotherapy administration,
substantiation and elaboration of new psychotherapeutic and
rehabilitation techniques.

Key words: risk of suicide, genealogical method, family study of
schizophrenia.

PAGE 22

Похожие записи