АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КАРДІОЛОГІЇ ім. акад. М.Д.СТРАЖЕСКА

ПРИХОДЬКО Вікторія Юріївна

УДК 616.12-008.331. 126.12. 173.1-053

Гемодинамічні механізми формування гіпертензивного серця в похилому і
старечому віці

14.01.11. — кардіологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти ім.
П.Л.Шупика МОЗ України і в Інституті геронтології АМН України, м. Київ

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор

ТОКАР Анатолій Володимирович,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ
України, професор кафедри терапії і геріатрії

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор

СВІЩЕНКО Євгенія Петрівна,

Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України, завідуюча
відділом гіпертонічної хвороби

Доктор медичних наук, професор

КОНОПЛЬОВА Лідія Федорівна,

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України,
професор кафедри госпітальної терапії №1

Доктор медичних наук, професор

ЖЕБЕЛЬ Вадим Миколайович,

Винницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ
України, завідувач кафедри терапії медичного факультету №2

Провідна установа Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України,
відділ артеріальної

гіпертонії, м. Харків

Захист відбудеться “_26_”__вересня_____2005 року о __10.00___ годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.616.01 при Інституті
кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України (03680, Київ, вул.
Народного ополчення, 5)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім.
акад. М.Д.Стражеска АМН України за адресою: 03680, Київ, вул. Народного
ополчення, 5.

Автореферат розісланий “_15__”__липня_______2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
С.І.Деяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Постаріння населення як глобальне явище другої
половини ХХ і початку ХХІ століть поставило перед сучасною охороною
здоров’я і медичною наукою ряд нових і складних завдань, зумовлених
поширенням хронічної віко-залежної патології. Артеріальна гіпертензія
займає при цьому одне з перших місць, породжуючи не тільки медичні, але
й соціальні, економічні та інші проблеми, які вимушене вирішувати
суспільство, що прагне не тільки подовжити життя людини, але й “додати
життя рокам” [Арабидзе Г.Г., 1999; Воробьев А.В., 2000; Ена Л.М., 2002;
Кушаковский М.С., 2002; Моисеев В.С., Кобалава Ж.Д., 2002; Оганов Р.Г.,
2000; Свищенко Е.П., Коваленко В.Н., 2001; Сіренко Ю.М., 2002;
Ambrosioni E., 2001; Bulpitt C., 1999; Hansson L., 2000; Kannel W.,
2000; Prisant L., 1999; Zanchetti A., 2002]. Україна стала одним з
епіцентрів такого загрозливого процесу [Войтенко В.П., 2004; Коваленко
В.М. і співавт., 2001, 2003, 2004]. Слід сказати, що у вирішенні
назрілих питань, поряд із судинними катастрофами, пов’язаними із
підвищенням артеріального тиску [Кузнецова С.М., 2000; Сіренко Ю.М.,
2002; Сидоренко Б.А., 2002; Kannel W., 2000; Kaplan N., 1998, 2003;
Staessen J., 2000], постала і проблема браку ресурсів серця у підтримці
його довготривалої гіперфункції [Моисеев В.С., 2001; Овчинников А.Т.,
2000; Флоря А.Г., 1997].

Дослідження експериментаторів і клініцистів багатьох країн значною
мірою зосередились навколо механізмів розвитку так званого
“гіпертензивного серця”, методів дослідження цього явища, його значення
у довготривалій підтримці діяльності серця та адекватної системної і
регіонарної гемодинаміки, строків самого життя хворих з артеріальною
гіпертензією [Бобров В.А., Поливода С.Н., 1993; Дядык А.И., 1995;
Мартынов А.И., 2001; Поливода С.Н., 2003; Шхвацабая И.К., 1988; Яновский
Г.В., 2001; Dahlof B., 1992, 2002; Devereux R., 2001, 2002; Ganau A.,
1998; Levy D., 1992; Strauer B., 1981; Tarasi R., 1982]. Постає питання,
чи завжди гіпертрофія міокарда як головна риса довготривалої
гіперфункції серця є безумовним фактором погіршення його роботи на
пізніх етапах онтогенезу; як з цим співвідноситься погляд на можливість
і необхідність зворотного розвитку ГЛШ у старих людей. Незважаючи на
велику кількість досліджень [Гогин Е.Е., 1997; Дзяк Г.В., 2002;
Свищенко Е.П., 2001; Сидоренко Б.А., 1998; Ahmad A., 2003; Dahlof B.,
Devereux R., 2002; Fagard R., 1997; Messerli F., 1996; Vakili B., 2003],
ця проблема потребує подальшого розвитку. Справа в тому, що вже сам
процес старіння серцево-судинної системи і супутній йому розвиток
атеросклерозу, змінюючи структуру і функцію судинної системи, навіть без
вираженої артеріальної гіпертензії, вимагає від серця гіперфункції,
причому на протязі багатьох років і, навіть, десятиріч [Коркушко О.В.,
1986; Токар А.В., Ена Л.М., 1989; Фролькіс В.В., 1989; Safar M., 1990].
З другого боку, той же процес старіння викликає і специфічні вікові
зміни самого серця, його функції, обміну і регуляції [Пауков В.С.,
1982; Ступина А.С., 1998; Чазов Е.И., 1992; Pearson A., 1991], які
суттєво змінюють його компенсаторні і пристосовні можливості. Безумовно,
що приєднання до цього артеріальної гіпертензії ще більш ускладнює і
обмежує пристосовні можливості серця при довготривалій гіперфункції.
Розвиток компенсаторної гіпертрофії серця у старості можливий не тільки
при патології, але і без підвищення артеріального тиску [Преображенский
Д.В., Сидоренко Б.А., 1999; Andren B., 1996; Messerli F., 1998; Pearson
A., 1991]. Такий “негіпертензивний” шлях розвитку вікової гіперфункції
зумовлює відповідне ставлення до неї, як можливо необхідної,
віко-зумовленої пристосовної реакції, що на досить довготривалих
відрізках життя людини підтримує необхідну об’ємну швидкість кровообігу,
достатнього для енергозабезпечення функціонуючих органів і тканин
[Фролькис В.В., 1991; Masoudi F., 2003]. Не висвітлене питання про межу
цього, спочатку компенсаторного і пристосовного, а потім і патологічного
процесу, після якої виникає необхідність зворотного розвитку
гіпертрофії і корекції серцевих функцій. Відповідь на нього слід шукати
у системних та регіонарних гемодинамічних механізмах гіперфункції
старечого серця, що відтворюють пристосовну до цієї гіперфункції реакцію
різних структурно-функціональних відділів серця.

Структурно-функціональні зміни серця в умовах гіперфункції
спрямовані на підтримку кровообігу у життєво важливих ділянках, зокрема
церебральній. Мозковий кровообіг з віком і при розвитку серцево-судинної
патології (артеріальна гіпертензія, інсульт) починає більше залежати від
системної гемодинаміки [Верещагин Н.В., 1997; Винничук С.М., 1987;
Гераскина Л.А. и соавт., 2001; Гогин Е.Е., 1997, 2002; Сидоренко Г.И.,
2001; Фонякин А.В., 2002; Широков Е.А., 1997; Bartko D., 1996], що також
вимагає від серця більших зусиль по підтримці об’ємного кровопотоку. Але
зв’язок між церебральним кровообігом і функціональним станом серця в
умовах його довготривалої гіперфункції у людей похилого і старечого віку
залишається не вивченим. Все вищевикладене і зумовило необхідність
проведення даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу
було виконано в рамках наукової тематики кафедри терапії і геріатрії
КМАПО ім. П.Л.Шупика МОЗ України та держбюджетних науково-дослідних
робіт відділу клінічної та епідеміологічної кардіології Інституту
геронтології АМН України: “Функціональний стан серця, показники
системної та інтракардіальної гемодинаміки та деяких видів обміну у
хворих похилого і старечого віку з артеріальною гіпертензією та
серцевою недостатністю під впливом сучасних засобів фармакотерапії”, яка
виконувалась в рамках Президентської програми “Здоров’я людей похилого
віку”, № держреєстрації 0199UO00512, шифр ДП-25.7 (автор –
відповідальний виконавець); “Оптимізація лікування артеріальної
гіпертензії у хворих старших вікових груп з урахуванням особливостей
фармакокінетики ліків та даних фармакоекономічного аналізу”, яка
виконується в рамках Програми профілактики і лікування артеріальної
гіпертензії в Україні (1999-2010 р.р.), № держреєстрації 0103UO01053,
шифр ДП-25.3 (автор – співвиконавець); “Механізми розвитку та шляхи
корекції систолічної та діастолічної дисфункції серця у осіб старшого
віку з нормальним і підвищеним рівнем артеріального тиску”, №
держреєстрації 0199U000645, шифр 00.62.99 (автор – відповідальний
виконавець); “Вікові особливості розвитку недостатності серця при різних
формах його гіперфункції (перенавантаження та пошкодження)”, №
держреєстрації 0196UO013112, шифр ОК.92.12.107 (автор – відповідальний
виконавець). Ця НДР була нагороджена дипломом з відзнакою АМН України як
найкраща робота по внутрішнім хворобам за 1998 рік.

Мета дослідження. На підставі вивчення вікових, системних та
регіонарних гемодинамічних і регуляторних чинників розвитку різних типів
гіпертрофії лівого шлуночка, особливостей перебудови інтракардіальної
гемодинаміки та зв’язку рівня артеріального тиску і ГЛШ з темпами
старіння з’ясувати вікові особливості формування гіпертензивного серця
при ГХ і ІСГ, зокрема ускладнених ГПМК; встановити його роль у підтримці
адекватного системного і церебрального кровообігу; науково обґрунтувати
та удосконалити можливості антигіпертензивної терапії залежно від віку
хворих, вихідного гемодинамічного фону та фармакологічних особливостей
препарату.

Завдання дослідження:

Визначити вікові передумови розвитку гіперфункції серця: роль
гемодинамічної структури АТ, пружно-в’язкого стану артеріальних судин,
особливостей церебральної гемодинаміки та регуляторних вегетативних
впливів на серце.

Вивчити зв’язок різних типів ГЛШ з показниками системної та церебральної
гемодинаміки, функціонального стану серця, ВРС та станом перекисного
окислення ліпідів у здорових людей різного віку.

Дослідити вікові зміни мозкового кровопотоку і його зв’язок з
системними та інтракардіальними гемодинамічними показниками у здорових
осіб різного віку.

Дослідити вікові зміни церебрального кровопотоку і його зв’язок з
системно-гемодинамічними показниками у хворих на ГХ та осіб з ІСГ.

Вивчити вікові особливості структурно-функціонального стану серця у
хворих на ГХ та осіб з ІСГ, зв’язок різних типів ГЛШ з системними та
церебральними гемодинамічними показниками, ВРС та перекисним окисленням
ліпідів.

Дослідити зв’язок між рівнем АТ та різними типами ГЛШ і темпами старіння
у здорових людей, хворих на гіпертонічну хворобу та осіб з ізольованою
систолічною гіпертензією.

З’ясувати характер взаємовідносин між церебральним і системним
кровообігом та зв’язок останнього із структурно-функціональною
перебудовою серця у хворих з ГПМК і роль ГЛШ у підтримці мозкового
кровообігу у хворих різного віку.

Вивчити вплив антигіпертензивних препаратів (ІАПФ, блокатора
ангіотензинових рецепторів, бета-адреноблокатора, тіазидоподібного
діуретика) на системну та церебральну гемодинаміку, функціональний стан
серця, ВРС та функціональні наслідки зворотного розвитку ГЛШ у хворих з
АГ похилого та старечого віку.

Розробити рекомендації по застосуванню антигіпертензивних препаратів
(ІАПФ, блокатора ангіотензинових рецепторів, бета-адреноблокатора,
тіазидоподібного діуретика) в залежності від попереднього
гемодинамічного фону та структурно-функціонального стану серця у хворих
з АГ різного віку.

Об’єкт дослідження: практично здорові люди у віці 20-96 років,
хворі на гіпертонічну хворобу у віці 45-89 років, особи з ізольованою
систолічною гіпертензією у віці 60-97 років та хворі, що перенесли
гостре порушення мозкового кровообігу при різному рівні АТ.

Предмет дослідження: системна, регіонарна (церебральна) та
інтракардіальна гемодинаміка, функціональний стан серця, стан
артеріальних судин великого діаметру еластичного і м’язового типу,
вегетативна регуляція серцевого ритму, окислювально-антиоксидантні
процеси, біологічний вік у здорових людей і хворих на ГХ та осіб з ІСГ
(в тому числі ускладнених ГПМК) похилого та старечого віку.

Методи дослідження: загальноклінічні (опитування, огляд, заповнення
клінічної карти), добове моніторування АТ; ехокардіографія – для
визначення показників системної та інтракардіальної гемодинаміки,
функціонального стану серця; доплерографія периферичних і церебральних
судин – для визначення швидкісних показників кровопотоку; ультразвукове
дослідження комплексу “інтіма-медіа” загальної сонної артерії;
артеріоп’єзографія – для визначення швидкості розповсюдження пульсової
хвилі по артеріальним судинам; електрокардіографія; варіаційна
пульсографія – для оцінки вегетативної регуляції ритму серця;
біохімічні методи – для визначення ліпідного спектру крові, показників
ПОЛ; визначення біологічного віку – для вивчення темпів старіння
досліджених людей; вплив антигіпертензивної терапії.

Наукова новизна одержаних результатів

Вперше доведено, що механізми формування і прояви гіпертензивного
і старечого серця є спільними: вікове підвищення АТ, Ео та зміни
добового профілю АТ і його варіабельності створюють умови для
довготривалої гіперфункції серця в процесі старіння, що реалізується у
збільшенні з віком ММ ЛШ (r=0.42, P<0.05), зменшенні його скоротливої здатності (r= -0.46, P<0.05), дилятації лівого передсердя (r=0.48, P<0.05) і зростанні кількості ГЛШ (до 42%). Показано, що на відміну від АГ, старінню притаманна тенденція до концентричного ремоделювання ЛШ. Вперше досліджені особливості реакції серця у здорових людей похилого і старечого віку на антиортостатичну пробу в залежності від типу ГЛШ: концентричній ГЛШ притаманна більша напруженість діяльності серця, а ексцентричній ГЛШ – початкові прояви систолічної дисфункції. Показано, що наявність прихованої систолічної дисфункції частіше спостерігається у літніх людей з “високим нормальним” АТ і помірним розширенням ЛШ. Вперше показано, що у здорових людей похилого і старечого віку при збільшенні пульсаторності і зменшенні швидкості церебрального кровопотоку спостерігаються більш тісні зв’язки між показниками системної гемодинаміки, структурно-функціонального стану серця та церебрального кровообігу, що вказує на послаблення з віком ауторегуляторних гемодинамічних механізмів останнього. Вперше виявлені вікові особливості зв’язку ГЛШ із станом церебральної гемодинаміки у здорових людей: в середньому віці наявність ГЛШ асоціюється із зменшенням швидкості кровопотоку у СМА (на 30%), а в похилому і старечому, навпаки, ГЛШ пов’язана із прискоренням кровопотоку у СМА і вертебро-базилярної зони. Виявлено, що при ГХ і ІСГ в пізньому онтогенезі збільшується кількість ГЛШ, головним чином, ексцентричного типу, що призводить до збільшення частоти високостресових форм ГЛШ. Доведено, що майже у половини хворих з АГ похилого і старечого віку функціональні навантаження (фізичні та об’ємні гемодинамічні) виявляють явища систолічної дисфункції, поява яких найбільш вірогідна при високостресових ГЛШ. При цьому антиортостатична проба в діагностиці латентної систолічної дисфункції у старих людей має таку ж інформативність як і проба з фізичним навантаженням. Вперше встановлено, що при АГ з’являються ще більш вагомі залежності між церебральним і системним кровообігом, ніж у здорових людей: при ГХ мозкова гемодинаміка більше пов'язана із судинними компонентами АТ (ДАТ, ЗПСО), а при ІСГ - з показниками серцевого викиду та еластичного опору артерій (ХОК, САТ, ПАТ, Ео). Наявність ГЛШ, зокрема концентричного типу, при АГ пов'язана з гіршим станом інтракраніальної гемодинаміки. Вперше доведено, що АГ по-різному впливає на темп старіння людини в різних вікових групах: у хворих середнього віку більш прискорюючи, ніж в похилому і старечому віці. Наявність ГЛШ асоціюється з більшим темпом старіння у здорових людей середнього віку і хворих з АГ середнього і похилого віку, що дозволяє вважати ГЛШ незалежним від АТ асоційованим фактором прискореного старіння. При цьому при ГХ більша роль належить концентричному, а при ІСГ ексцентричному типу ГЛШ. Вперше встановлено, що в похилому і старечому віці у хворих на інсульт спостерігається більш тісна залежність мозкового кровопотоку від пропульсивної діяльності серця і гемодинамічної структури АГ (порівняно з хворими з АГ без інсульту). Вперше показано, що перебудова гемодинаміки по гіперкінетичному типу впливає на стан церебрального кровообігу: збільшує кровопотік у ЗСА і ВСА, а при АГ, крім того, і в СМА. Але підтримка мозкового кровопотоку за рахунок гіперкінетичної реакції серця у цих хворих відбувається на грані його функціональних можливостей, про що свідчить зростання кількості ексцентричних ГЛШ з систолічною дисфункцією. Вперше показано, що в пізньому онтогенезі зворотний розвиток ГЛШ під впливом антигіпертензивних препаратів не завжди супроводжується покращенням функціонального стану серця. При зменшенні відносної товщини стінок ЛШ нижче 0,37 ум.од. погіршується переносимість об’ємного гемодинамічного навантаження з початковими проявами систолічної дисфункції. Доведено, що ефективність антигіпертензивної терапії у хворих з АГ різного віку пов'язана не тільки з фармакологічною специфікою препаратів, але і з вихідним гемодинамічним фоном, на якому проявляється їх дія. В пізньому онтогенезі останній відіграє більшу роль у клінічній ефективності дії препарату. На підставі цього удосконалені підходи до призначення антигіпертензивних препаратів у хворих з АГ в пізньому онтогенезі з різними типами ГЛШ. Практичне значення одержаних результатів Встановлено, що наявність ГЛШ у практично здорових людей в пізньому онтогенезі супроводжується погіршенням реакції серця на об'ємне гемодинамічне навантаження: при концентричній ГЛШ скоротливість ЛШ збільшується при прискоренні ЧСС, а при ексцентричній ГЛШ з’являються ознаки дисфункції серця. На підставі цього можна виділити групу ризику навіть серед здорових людей похилого і старечого віку. Показано, що функціональна проба (АОП) виявляють приховану систолічну дисфункцію у 12% здорових людей похилого і старечого віку переважно з високим нормальним АТ і ексцентричним ремоделюванням ЛШ, що дозволяє рекомендувати АОП як спосіб діагностики систолічної дисфункції. Виявлені фактори, які передують розвитку АГ у осіб похилого віку: "високий нормальний" рівень АТ, Ео більший за 129 кПа/м7, КФР більший за 100 г·см/с. При наявності цих факторів слід починати профілактичні заходи розвитку АГ. Доведено, що наявність ГЛШ концентричного типу при ГХ і ІСГ у хворих похилого і старечого віку асоціюється з погіршенням кровопотоку в СМА. Враховуючи пряму залежність між швидкісними показниками церебрального кровопотоку і рівнем АТ у хворих, що перенесли інсульт на тлі АГ, при призначенні їм антигіпертензивної терапії слід моніторувати стан мозкової гемодинаміки для запобігання його погіршення при зменшенні рівня АТ. На підставі аналізу впливу антигіпертензивних препаратів (еналаприлу, фозиноприлу, ірбесартану, індапаміду, небівололу) сформульовані диференційні підходи до їх застосування в залежності від вихідного гемодинамічного фону і структурно-функціонального стану серця. Доведена необхідність моніторування зворотного розвитку ГЛШ у хворих старших вікових груп шляхом проведення АОП: зменшення ІР нижче 0,37 ум.од. є недоцільним, тому що при АОП супроводжується явищами прихованої систолічної дисфункції. Отримані дані впроваджені в лекційний курс кафедри терапії і геріатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, в лікувально-профілактичну роботу Українського Національного медико-соціального центру (с.Циблі, Переяслав-Хмельницький р-н, Київська область), ЦРП Оболонського району м. Києва, ЦРП Подільского району м. Києва, клінічної лікарні №15 Подільского району м. Києва, поліклініки №1 Дніпровського району м. Києва, медичного центру Національного Авіаційного Університету, клінічного санаторія “Перемога” Міністерства праці і соціальної політики України (м. Київ), санаторія "Карпати" профспілок України (Закарпатська область), Шпитьківської дільничої лікарні Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджено актами впровадження. Дані щодо ефективності і показання до застосування антигіпертензивних засобів – ірбесартана, еналаприла малеата з гідрохлортіазидом, амлодипіна, фозиноприла та небіволола у хворих похилого і старечого віку віддзеркалені в інформаційних листах Інституту геронтології АМН України. Особистий внесок здобувача полягає у визначенні актуальності роботи, самостійно проведеному огляді і аналізі літератури та встановленні обсягу досліджень, згідно з яким відібрано тематичних хворих у поліклініці та клінічних відділах Інституту геронтології АМН України. Автором особисто здійснено моніторинг клінічного стану пацієнтів під час лікування та обстеження і довготривалого спостереження. Автор особисто виконував дослідження методами ехокардіографії (у спокої та під час проб з навантаженням), електрокардіографії, артеріоп’єзографії, варіаційної пульсографії з оцінкою вегетативної регуляції серцевого ритму, добового моніторування АТ, ультразвукове дослідження судин шиї, дослідження і розрахунок біологічного віку обстежених осіб. Транскраніальна доплерографія виконувалась сумісно із співробітниками відділу реабілітації неврологічних хворих Інституту геронтології Т.Ю.Романюк та О.А.Слівак. Статистична обробка даних, аналіз та тлумачення отриманих результатів проведені особисто автором. Проби по виявленню чутливості судин до ендотеліальних релаксуючих факторів виконувались при допомозі лікаря відділення функціональної діагностики Інституту геронтології І.Є.Лєвєнко. Обробка та аналіз одержаних результатів виконані особисто автором. Визначення показників перекисного окислення ліпідів в клінічній і біохімічній лабораторії Інституту геронтології проводилось лікарем - старшим лаборантом І.Г.Лєвіною. Науковий аналіз отриманих результатів, їх статистична обробка, формулювання основних положень, висновків і практичних рекомендацій, впровадження їх у клінічну практику та відображення в опублікованих працях виконані автором самостійно. Запозичень ідей та розробок співавторів публікацій не було. Матеріали кандидатської дисертації при написанні докторської не використовувались. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були подані і обговорені на засіданнях клінічного сектору Інституту геронтології АМН України (Київ, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002), VI Конгресі кардіологів України (Київ, 2000), ІІІ Конгресі геронтологів і геріатрів України (Київ, 2000), І Українській конференції молодих вчених, присвяченій пам’яті В.В.Фролькіса (Київ, 2000), науково-практичній конференції “Медикаментозна та немедикаментозна профілактика та відновлювальне лікування в клінічній практиці” (Київ, 2001), ІІІ Українській конференції молодих вчених (Київ, 2002), ІV Міжнародному симпозіумі “Вікові особливості церебральної та кардіальної патології: патогенез, діагностика, лікування та реабілітація” (Судак, 2002), науковій конференції “Артеріальна гіпертензія і асоційована судинна патологія (геріатричні аспекти)” (Київ, 2002), регіонарній науково-практичній конференції “Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансеризація, профілактика та лікування” (Івано-Франківськ, 2004), І науково-практичній конференції з міжнародною участю “Викладання актуальних питань геронтології у підготовці спеціалістів для системи медичної і соціальної допомоги людям літнього віку” (Київ, 2004). Апробацію результатів дисертації проведено 13.09.2004 на сумісному засіданні кафедри терапії і геріатрії КМАПО ім. П.Л.Шупика і Наукової ради сектору клінічної геронтології і геріатрії Інституту геронтології АМН України (протокол засідання №10). Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 57 робіт, у тому числі 29 статей в наукових журналах, з них 26 у журналах, затверджених ВАК України, та 28 у вигляді тез доповідей, серед яких 2 в матеріалах закордонних видань. За матеріалами дисертації видано також 1 методичні рекомендації та 5 інформаційних листів. Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 554 сторінках машинописного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів, результатів власних досліджень, викладених у 5 розділах, узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що включає 581 джерело, з них 290 кирилицею і 291 латиницею. Дисертація містить 171 таблицю. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ Матеріал і методи дослідження. Виходячи з поставлених завдань, підбиралися хворі з АГ і контрольна група практично здорових осіб у віковому діапазоні від 20 до 97 років. Загалом було обстежено 1032 особи, з яких 228 (віком від 20 до 96 років) - практично здорові (КГ), 263 - хворі на гіпертонічну хворобу у віці від 45 до 89 років, 422 - особи із ізольованою систолічною гіпертензією у віці від 60 до 97 років. Поряд з цим обстежено 119 осіб 45-89 років, які перенесли в минулому (від 1 до 4 років тому) гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК). Більша частина цих хворих на час обстеження мали АГ (73 осіб), а у інших спостерігався нормальний АТ (46 осіб). Більшість хворих перенесли ГПМК в басейні лівої середньої мозкової артерії (до 80%). Для порівняльного аналізу обстежені були розподілені на вікові групи: 20-59 років – умовно молодий (20-44 роки) і звичайно приймаємий за середній (45-59 років) вік та 3 вікові групи, які всесоюзною проблемною комісією “Геронтологія і геріатрія” МОЗ СРСР (Ленінград, 1962) були віднесені до похилого (60-74 роки), старечого (75-89 років) віку та довгожителів (90 і більше років). Після загального клінічного обстеження і вимірювання АТ методом М.С.Короткова, яке проводилось на 3-4 день перебування хворого у клініці, обстеженим особам у максимально наближених до основного обміну умовах (натще серце, після попереднього відпочинку у стані повного спокою, у лежачому положенні) проводились спеціальні дослідження. Реєстрація ЕКГ здійснювалась на апараті Mingograf (“Elema”, Швеція) та Megacart (“Siemens”, Німеччина, версія 4.8) в 12 стандартних відведеннях. При запису ЕКГ на апараті Megacart автоматично визначалась тривалість і дисперсія інтервалу QT і наявність пізніх потенціалів шлуночків (при аналізі впливу метаболічної терапії). Артеріоп’єзографія з визначенням ШРПХ по судинам еластичного (аорта, загальна сонна і стегнова артерія) і м’язового типу (артерії верхньої та нижньої кінцівки з реєстрацією сфігмограми на променевій артерії і задній артерії стопи) проводилась на апараті Mingograf (“Elema”, Швеція). Для визначення ШРПХ по еластичним судинам (Се) одночасно записувались дані від датчиків з загальної сонної і стегнової артерій. Для визначення ШРПХ по м’язовим судинам верхньої кінцівки (См1) виконувався запис на загальній сонній і променевій артерії. Для розрахунку ШРПХ по м’язовим артеріям нижньої кінцівки одночасно записувалась сфігмограма на стегновій і задній артерії стопи. Довжина виміряного шляху ділилась на час затримки пульсової хвилі на відповідній ділянці [Савицкий Н.Н., 1974]. Стан тонусу вегетативної нервової системи визначався методом варіаційної пульсографії, що включав реєстрацію 250 послідовних R-R інтервалів електрокардіограми на апараті Mingograf (“Elema”, Швеція), з’єднаному через аналого-цифровий перетворювач з персональним комп’ютером Pentium II. Масиви R-R інтервалів оброблялися методом спектрального аналізу на PC Pentium II за методикою Р.М.Баєвського (1984). Вивчення інтракардіальної гемодинаміки виконувалося методом ехокардіографії в М-режимі (з контролем у двомірному режимі) на апараті "Technicare" (“Johnson & Johnson”, США) та апараті Versa-Pro (“Siemens”, Німеччина) датчиками 3,5 МГц за методикою [Feigenbaum H., 1993]. Визначались: товщина стінок ЛШ, кінцево-діастолічний (КДР) та кінцево-систолічний розміри ЛШ, розмір ЛП в діастолу та систолу, діаметр гирла аорти, швидкість скорочення та швидкість розслаблення (Vr) задньої стінки ЛШ, час вигнання (ЧВ) крові із ЛШ. Розраховувались показники, що характеризують інтракардіальну гемодинаміку: кінцево-діастолічний (КДО) та кінцево-систолічний (КСО) об’єми за формулою Teicholz (1972), відповідні індекси в перерахунку на площу поверхні тіла та індекс лівого передсердя (ІЛП). Розраховувалась маса міокарда (ММ) ЛШ як “Penn-cube” за формулою Devereux [Devereux R., 1977] та її індекс (ІММ). Визначалось також масо-об’ємне відношення ЛШ (М/О) та показник ремоделювання (ІР) – відносна товщина стінки ЛШ. На підставі отриманих даних розраховувались показники системної гемодинаміки: ударний (УО) та хвилинний (ХОК) об’єми крові, відповідні їм індекси, загальний периферичний судинний опір (ЗПСО), загальний еластичний опір артеріальних судин (Ео), об’ємна (ОШВ) та лінійна (ЛШК) швидкості викиду. Розраховувались також показники, що харатеризують скоротливу функцію серця: фракція викиду (ФВ), швидкість циркулярного скорочення ЛШ (Vcf), систолічне потовщення МШП та ЗС. Визначались кінцево-систолічна (КСН) та кінцево-діастолічна напруга (КДН) міокарда [Wagner S., 1991]. Для оцінки роботи серця розраховувались показник: загальної роботи серця (А серця), кінетичний фактор роботи (КФР), потужність ЛШ і витрати їм енергії на 1 л ХОК [Савицкий Н.Н., 1974; Витрук С.К., 1990]. Для оцінки діастолічної функції серця розраховувались індекс систолічного спорожнення ЛП і фракція передньо-заднього скорочення ЛП. Тип геометрії ЛШ співвідносився із ІР: якщо він перевищував 0,45 визначалась концентрична ГЛШ або концентричне ремоделювання, якщо був менше 0,45 – ексцентрична ГЛШ або ексцентричне ремоделювання [Ganau A., 1998]. За критерій наявності ГЛШ приймався ІММ більший 110 г/м2 у жінок і більший 134 г/м2 у чоловіків [Devereux R. et al., 1984; Abergel E. et al., 1995]. Наявність дилятації ЛШ оцінювали за даними індексу КДР: якщо він був більшим 3,2 см/м2 у жінок і 3,1 см/м2 у чоловіків [Savage D., 1987]. Поряд з концентричною і ексцентричною ГЛШ при співвідношенні товщини МШП і ЗС більше 1,3 згідно [Strauer B., 1981] визначався ірегулярний тип ГЛШ. Вибірково, виходячи з мети досліджень, певним групам обстежених з різними типами ГЛШ проводилась ЕхоКГ під час функціональних проб (велоергометрія (ВЕМ) у стандартному режимі та антиортостатична проба). Проба з фізичним навантаженням виконувалась шляхом ВЕМ з навантаженням 25 Вт протягом 5 хвилин [Стаднюк Л.А., 1990]. Вона була досить інформативною з погляду на виявлення латентної систолічної дисфункції ЛШ, але у геріатричних хворих мала певні обмеження: часті захворювання суглобів з їх функціональною неспроможністю, облітеруючи захворювання судин нижніх кінцівок, швидка втома, що вимагала припинення проби. Тому у осіб похилого і старечого віку нами використовувалась антиортостатична проба (АОП) з пасивним підняттям ніг під кутом 45° (підйом нижнього кінця функціонального ліжка) [Фуркало Н.К., Яновский Г.В., Следзевская И.К., 1990], яка, на думку дослідників, призводила до схожих змін гемодинаміки і проявів латентної систолічної дисфункції. При розподілі обстежених за типами гемодинаміки до еукінетичних типів відносили випадки, що знаходились в межах М+?, де М – середнє значення СІ у практично здорових людей відповідної вікової групи, ? – стандартне відхилення. Значення, що перевищували М+? відносились до гіперкінетичних, а ті, що були меншими за М-? – до гіпокінетичних [Токарь А.В., Ена Л.М., 1989]. Церебральна гемодинаміка досліджувалась методом ультразвукової доплерографії на апараті Logidop-5 (“Kranzbuhler”, Німеччина) за допомогою датчиків 8 МГц ( для екстракраніальних судин) та 2 МГц (для інтракраніальних судин). Визначали слідуючи показники церебральної гемодинаміки: лінійні швидкості кровопотоку (ЛШК) в систолу та діастолу в загальній сонній артерії (ЗСА), внутрішній сонній артерії (ВСА), сифоні внутрішньої сонної артерії, середній мозковій артерії (СМА), задній мозковій артерії (ЗМА), хребцевій артерії (ХА), базилярній артерії (БА), надблоковій артерії (НА), відповідні індекси циркуляторного опору судин (RI) та індекси пульсації (PI), які характеризують тонус та еластичні властивості судин, а також визначилися коефіцієнти (наявність) асиметрії кровопотоку у всіх перерахованих басейнах [Борисенко В.В. и соавт., 1988; Митьков В.В., 1998; Шахнович А.Р., 1996]. На апараті Versa-Pro (“Siemens”, Німеччина) датчиком 7,5 МГц визначалась товщина комплексу “інтіма-медія” в загальній сонній артерії. Вимірювання здійснювалось по задній стінці судини при поперековому скануванні проксімальніше місця біфуркації в трьох місцях на відстані 0,5 см з визначенням середньої величини [Никитин Ю.М., 1998]. Відбиралась кров із вени ліктьового згину для подальших біохімічних досліджень (показників ліпідного та електролітного обміну, продуктів перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи, коагулограми, вуглеводного обміну). Біохімічне дослідження крові поряд з визначенням рівнів креатиніна, сечовини, глюкози, поєднувалося з дослідженням рівня загального холестерину, холестерину ЛПНЩ і ЛПВЩ, тригліцеридів (ТГ) показників перекисного оксилення ліпідів (ПОЛ), NO в плазмі та еритроцитах. Вміст холестерину і ТГ визначали із застосуванням наборів “Біотест” фірми “Лахема” (Словаччина). Стан перекисного окислювання ліпідів вивчали за змістом кінцевого продукту - МДА по реакції утворення забарвленого триметилового комплексу з тіобарбітуровою кислотою в кислому середовищі при високій температурі у плазмі і модифікованій методиці в еритроцитах [Гаврилов В.Б., 1987]. Активність антиоксидантної системи організму оцінювали за активністю антиоксидантних ферментів в крові - КАТ в плазмі і еритроцитах по зменшенню кількості H2O2 у розчині після інкубації в оптимальних умовах [Королюк М.А. и соавт., 1988] і СОД в еритроцитах на основі здатності гальмувати реакцію аутоокислення адреналіну в лужном середовищі [Mistra H., Fridovich I., 1972; Алехина С.М. и соавт., 2003]. Стабільні метаболіти окису азоту визначались за методикою аналізу нітратів і нітритів з реактивом Грисса [Ольбинская Л.И. и соавт., 1998]. Вивчення показників електролітного обміну проводилось на полум’яному фотометрі та аналізаторі. В плазмі крові визначали концентрацію калію, натрію, кальцію і хлору, в еритроцитах - калію і натрію. Добове моніторування АТ (ДМАТ) здійснювали за допомогою апаратів ABPM (“Meditech”, Угорщина) та АВР (“Солвейг”, Україна) за стандартним протоколом. В денний час (6.00-22.00) АТ вимірювався кожні 15 хвилин, а у нічний час (22.00-6.00) – кожні 30 хвилин. Шляхом статистичного аналізу записів отримані: середньодобовий, середньоденний і середньонічний САТ, ДАТ, ПАТ і АТ середній, добовий індекс (ДІ) САТ і ДАТ, часовий індекс САТ і ДАТ, варіабельність САТ і ДАТ за даними стандартного відхилення, які оцінювались згідно рекомендацій [Сіренко Ю.М. і співавт., 2002]. Дослідження судинної реактивності проводилось на апараті Versa-Pro (“Siemens”, Німеччина) датчиком 7,5 МГц. Локація плечової артерії здійснювалась на 2-10 см вище ліктьового згину. Діаметр плечової артерії вимірювали на межі між середнім та адвентиціальним шаром судинної стінки 3 рази з визначенням середнього значення [Celermajer D., 1992]. Поряд з цим, вимірювалась ЛШК в систолу з визначенням середньої по 3 комплексам. До початку дослідження пацієнт знаходився у положенні лежачи на спині в стані спокою протягом 10 хвилин. Стан реактивної гіперемії досягався шляхом перетискання плечової артерії манжетою тонометра з тиском на 50 мм рт. ст. вище вихідного рівня САТ протягом 3 хвилин з наступним різким зняттям манжети і вимірюванням діаметру артерії і ЛШК на висоті реактивної гіперемії [Никитин Ю.М., 1998]. В цей же або наступний день (але до призначення антигіпертензивної терапії хворим з АГ) більшості досліджених проводилось визначення біологічного віку (БВ) по методиці, розробленій в Інституті геронтології АМН СРСР [Войтенко В.П., Токарь А.В. и соавт., 1990]. Визначалися основні параметри, що входять у формулу біологічного віку людини: САТ, ДАТ, ПАТ, календарний вік, зріст, вага, затримка подиху на вдиху і видиху, життєва ємність легень, самооцінка здоров’я, тест Векслера, гострота слуху, статичне балансування, ШРПХ. Отримані результати оброблялися на персональному комп'ютері Pentium II із використанням пакета програм Excel for Windows 98 та Statistics 5.0. Розраховували середні величини, їх середні похибки та достовірний 95% інтервал. Проводився кореляційний і регресійний аналіз. Достовірність відмінностей оцінювали параметричним (за допомогою t-критерію Стьюдента для окремих і парних вибірок) та непараметричним методами (критерій Вілкоксона). 295 хворих з АГ віком 45-89 років були обстежені до та після курсів гіпотензивної та метаболічної терапії (протягом від 3-4 тижнів до 12 тижнів). Перші 3-4 тижні хворі знаходились на стаціонарному лікуванні. В подальшому для контролю терапії їх викликали в клініку на кілька днів для проведення досліджень. При цьому використалися такі антигіпертензивні препарати: фозиноприл (“Моноприл” Bristol-Mayer Squibb, США, реєстраційний № Р.06.99/00676) у 15 осіб протягом 12 тижнів в середній дозі 22,5 мг; еналаприл (“Едніт”, Гедеон Ріхтер, Угорщина, реєстраційний № П-0647) у 32 осіб протягом 12 тижнів в середній дозі 17,5 мг; еналаприл у фіксованій комбінації з гідрохлортіазидом (“Енап HL”, KRKA, Словенія, реєстраційний № П.03.01/02857) у 42 осіб протягом 12 тижнів в дозі 15 мг еналаприла і 18,75 мг гідрохлортіазида; ірбесартан (“Апровель”, Sanofi-Synthelabo, Франція – Великобританія, реєстраційний № 3371) у 18 осіб протягом 12 тижнів в дозі 300 мг; небіволол (“Небілет”, Berlin-Chemie, Німеччина, реєстраційний № 3683) у 15 осіб протягом 12 тижнів в дозі 5 мг; індапамід (“Арифон”, Servier, Франція, реєстраційний № П.01.99/00189; “Аріфон-ретард”, Servier, Франція, реєстраційний № P.05.99/00556) у 24 осіб протягом 12 тижнів в середній дозі 2,5 мг і у 15 осіб протягом 4 тижнів в дозі 1,5 мг; амлодипін (“Норваск”, Pfizer, Бельгія, реєстраційний № 2128) у 20 осіб протягом 4 тижнів в середній дозі 7,5 мг. Хворим похилого віку з дисциркуляторною енцефалопатією і явищами прихованої систолічної дисфункції призначалась метаболічна терапія триметазидином (“Предуктал”, Servier, Франція, реєстраційний № П-0829) у 15 осіб протягом 4 тижнів в добовій дозі 60 мг і актовегіном (“Актовегін-драже”, Nycomed, Австрія, реєстраційний № П.07.99/00898) у 15 осіб протягом 4 тижнів в добовій дозі 600 мг. Результати дослідження та їх обговорення. Проведені дослідження показали, що у практично здорових людей з віком підвищується, головним чином, систолічний АТ (r=0.53, P<0.05), фіксуючись на межі восьмого – дев’ятого десятиліть на рівні величин високого нормального (у 20,5% осіб похилого і 30,3% - старечого віку) та часто межової ІСГ (відповідно у 12% і 15,2%). Вік впливає на добовий ритм АТ – в старечому віці помітно збільшується кількість over-dipper’ів по САТ (33%) і ДАТ (50%). З віком також збільшується різниця між середніми величинами клінічного одноразового виміру АТ та даними середніх величин ДМАТ, що віддзеркалює, судячи з усього, збільшення з віком величин відомого гемодинамічного феномену – “гемодинамічного удару”, зумовленого склеротичними змінами судин [Токарь А.В., Ена Л.М., 1989; Моисеев В.С., Кобалава Ж.Д., 2002; Benetos A., 1991; O’Rourke M., 1993]. Підтвердженням цього є виявлені зміни загального периферичного судинного опору, головним чином, за рахунок його пасивного компонента – загального еластичного опору. З віком Ео зростає майже вдвічі (з 141,2+6,2 до 264,0+38,0 кПа/м7), навіть в межах нормального АТ. Відображенням цих процесів є і переважне збільшення у людей похилого і старечого віку ШРПХ, перш за все, по артеріям еластичного типу (до 9,97+0,21 м/с в похилому віці, 10,69+0,19 м/с в старечому віці і до 11,24+0,21 м/с у довгожителів). ШРПХ позитивно корелює з віком обстежених (r=0.62, P<0.05), що відображує прогресуюче з віком збільшення жорсткості артеріальних судин. Останнє проявляється поступовою “систолізацією” тиску з віком і збільшенням ПАТ (r=0.48, P<0.05). Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між ШРПХ по артеріях еластичного типу і САТ (r=0.58, P<0.05), а також ПАТ (r=0.64, P<0.05). Серцевий викид з віком зменшується, або має безсумнівну тенденцію до цього (r= -0.46), що певною мірою стримує навантаження на серце у здорових людей. При цьому витрати енергії міокардом ЛШ на 1 л ХОК з віком не змінюються при помітному достовірному зменшенні частки роботи по прискоренню руху стовпа крові (КФР) (r= -0.56), що свідчить про відносну економічність роботи серця у здорових людей в пізньому онтогенезі, що і є запорукою їх тривалого життя. Однак, загалом це не попереджає розвиток гіперфункції серця, у відповідь на яку поступово розвивається ГЛШ, частота якої зростає з 22% в середньому віці до 41% в похилому. ІММ також позитивно корелює з віком (r=0.42, P<0.05). При цьому спостерігається тенденція до концентричного ремоделювання ЛШ: М/О та ІР позитивно корелюють з віком (відповідно r=0.61, P<0.05 та r=0.58, P<0.05). Але в старечому віці приріст частоти ГЛШ обмежується і залишається на рівні похилого віку (42%). Це може пояснюватись обмеженістю можливостей старечого серця розвивати повноцінну м’язову гіпертрофію, на що вказується в експериментальних роботах [Ступина А.С., 1998; Фролькис В.В., 1991]. У здорових людей різного віку розвиток ГЛШ пов’язаний переважно із гіперкінетичним типом гемодинаміки, про що свідчить кореляційний зв’язок ММ і серцевого викиду (r=0.53 в середньому віці і r=0.42 в похилому і старечому). В межах кожної вікової групи робота серця і КФР зростають саме при гіперкінетичному типі гемодинаміки. Спостерігається залежність структурно-функціонального стану серця від показників системної гемодинаміки. Розвиток ексцентричної ГЛШ у осіб похилого і старечого віку тісно пов’язаний з високим серцевим викидом (5,49+0,2 л/хв) і досить часто (у 33% в середньому і похилому віці та у 25% в старечому віці) супроводжується зменшенням скоротливої здатності у спокої та ознаками латентної систолічної дисфункції при об’ємному гемодинамічному навантаженні. Розвиток концентричної ГЛШ пов’язаний з більш високими значеннями САТ (в межах „високого нормального”) і Ео (до 192,5+8,5 кПа/м7) і супроводжується напруженням діяльності серця під час об’ємного навантаження. Структурно-функціональний стан ЛШ у здорових людей залежить і від добових коливань АТ: у більшості осіб похилого віку з підвищеною варіабельністю САТ як вдень, так і вночі спостерігається ексцентричне ремоделювання ЛШ. Відповідним чином вікова довготривала гіперфункція позначається на показниках інтракардіальної гемодинаміки і функціонального стану серця. З віком дуже повільно, але зменшується КДО ЛШ, особливо у людей старше 60 років (r= -0.41). Хоча ФВ не корелює з віком обстежених, Vcf має з ним чіткий негативний зв’язок (r= -0.46, P<0.05). При цьому збільшується кількість людей із ФВ у спокої меншою 55% (з 7,5% в середньому до 21% в старечому віці). Це спостерігається у осіб з ексцентричною ГЛШ, а в похилому і старечому віці одночасно і з ексцентричним ремоделюванням ЛШ. Під час функціональних проб з об’ємним гемодинамічним навантаженням ще у 12% практично здорових осіб похилого і старечого віку виявляються ознаки прихованої систолічної дисфункції лівого шлуночка у вигляді збільшення КСО і зменшення ФВ. У осіб, що мають приховану систолічну дисфункцію попередньо був більшим САТ (137,5+2,3 проти 128,1+2,1 мм рт. ст. у осіб без дисфункції, P<0.05), довшим час вигнання із ЛШ (332+6 проти 307+7 мс, P<0.05), що свідчило про більшу напруженість роботи серця у спокої. У них спостерігалось також розширення порожнини ЛШ (147,5+3,4 проти 128,8+3,0 мл, P<0.05) з ексцентричним ремоделюванням і ГЛШ і тенденцією до збільшення КСН (205,6+6,9 проти 187,8+8,0 кПа, P<0.1). Звертало увагу, що ФВ у спокої у цих двох груп не відрізнялась. З віком наростають і явища діастолічної дисфункції, що відображується у збільшенні розміру ЛП (ІЛП збільшується з 1,88+0,20 см/м2 в середньому віці до 2,22+0,14 см/м2 у довгожителів). Загалом же, при гемодинамічному навантаженні об’ємом (антиортопробі) серце у людей як похилого, так і старечого віку досить ефективно працює, адекватно розвантажуючи мале коло кровообігу, зберігаючи відповідність притоку і відтоку крові. Але при ГЛШ ця відповідність забезпечується не інтенсивним, а екстенсивним шляхом збільшення роботи серця. При концентричній ГЛШ збільшення фракції викиду (на 14%) відбувається при збільшенні ЧВ крові із ЛШ на тлі зростання ЧСС (на 11%). А от при ексцентричній ГЛШ під час АОП ФВ не змінюється (на відміну від осіб без ГЛШ та з концентричною ГЛШ), проте зменшується ЧВ (на 4%) при незмінній ЧСС, що можна розцінювати як початкову ознаку систолічної дисфункції (феномен Хегліна). Так вікові зміни системної гемодинаміки призводять до формування ознак, притаманних “гіпертензивному” серцю з усіма негативними наслідками цього процесу. Оскільки гіпертрофія є основною ознакою “гіпертензивного” серця, можна зробити висновок, що “старече” серце по механізмах свого формування і морфологічних проявах аналогічно критеріям гіпертензивного серця. Механізми розвитку того та іншого кількісно відрізняються, але кінцевий результат однаковий, реалізований на шляхах поєднання процесів старіння та патології. У процесі 8-річного спостереження стану 25 практично здорових людей похилого віку відмічена тенденція до збільшення АТ (на 13%), ХОК (на 9,6%), КДО (на 29%) і перебудова гемодинаміки по гіперкінетичному типу (збільшення частоти останнього з 19% до 33% наприкінці спостереження). Це є певним свідченням того, що початкові механізми АГ у людей в пізньому онтогенезі пов’язані із гіперкінетичним шляхом її розвитку. Збільшення КДО відображувалось у зростанні кількості ексцентричних ГЛШ з 6% до 62,5%, більшість яких характеризувалась зменшенням ФВ. За 8 років спостереження ФВ зменшилась з 64,5+2,4% до 56,6+1,9% (P<0.05). Частина обстежених цієї групи (40%) протягом 8 років перейшли у групу хворих з АГ, зокрема ізольованою систолічною. Більшість цих людей мала високі значення КФР (більше 100 г?см/с). У осіб, у яких в подальшому розвинулася стійка АГ, при початковому дослідженні був достовірно вищим АТ (в межах високого нормального) і Ео (139,0+5,0 кПа/м7 проти 114,9+5,0 кПа/м7, P<0.05). Витрати енергії міокардом на 1 л ХОК також були більшими у осіб з подальшим розвитком АГ (відповідно 14,96+0,36 і 13,18+0,40 Вт/л, P<0.05). Виходячи з цього, практично здорових людей похилого віку з “високим нормальним” АТ (130/85 – 139/89 мм рт ст.) та показниками загального еластичного опору артеріальних судин, вищими за 129 кПа·м-7, і КФР більшим за 100 г·см/с слід виділяти у групу ризику і починати профілактичні заходи з метою запобігання розвитку у них АГ. Висота АТ, навіть в нормальних межах, відображується на функціональному стані серця у людей різних вікових груп. В середньому та похилому віці найкращі показники функціонального стану серця (більша скоротлива здатність, менші розміри ЛП) спостерігаються при оптимальному і нормальному АТ, а от у осіб старечого віку при оптимальному тиску спостерігаються високі об’ємна та лінійна швидкості викиду, забезпечені більшим УО (84,2+3,4 проти 60,7+3,1 при нормальному АТ). Останній же підтримується більшим об’ємом ЛШ (153,6+3,6 проти 104,8+2,5 мл при нормальному АТ). У осіб старечого віку, незважаючи на оптимальний АТ, спостерігається найбільш виразна гіпертрофія ЛШ: достовірно більші стінки ЛШ (МШП 1,23+0,02 см, ЗС 1,14+0,01 см) та ІММ (181,1+4,6 г/м2). В той же час не було відмічено розбіжностей в цих показниках при нормальному АТ (ІММ 140,2+3,4 г/м2) та межовій АГ (147,7+3,1 г/м2). Тобто, у старих людей вплив підвищеного в межах класифікаційної норми АТ майже не помітний. Скоріше за все, це результат довготривалого пристосування серцево-судинної системи і серця зокрема до поступового підвищення АТ. А от у практично здорових довгожителів рівень АТ (нормальний у своїх межах) помітно не впливає на стан інтракардіальної гемодинаміки та функції серця. В той же час у них спостерігається менша скоротлива здатність міокарда (ФВ 54,7+3,8%), яка, однак, не асоціюється із клінічними ознаками серцевої недостатності. Судячи з цього, у довгожителів це зниження скоротливої здатності серця пов’язане не з динамікою АТ (в межах сучасної класифікаційної норми), а з віковими особливостями стану міокарда. Рівень АТ в межах нормальних величин позначається і на стані церебральної гемодинаміки у здорових осіб різного віку. В середньому віці при високому нормальному АТ помічається прискорення кровопотоку у судинах каротидного і вертебро-базилярного басейну (на 18% порівняно з оптимальним АТ) і зв’язок асиметрії у СМА з рівнем АТ (r=0.43, P<0.05). В похилому віці при високому нормальному АТ спостерігається прискорення діастолічного кровопотоку у вертебро-базилярному басейні (на 40% порівняно з оптимальним АТ). З віком у здорових людей відбувається збільшення пульсаторності і зменшення швидкості церебрального кровопотоку в багатьох судинах. Це відображує системні судинні зміни і створює передумови для погіршення мозкового кровопостачання з віком. До того ж, у осіб похилого і старечого віку показники стану церебральних судин (РІ, RI, KA) корелюють з показниками системної гемодинаміки (ДАТ, ХОК, ЗПСО, Ео). Такий зв’язок, з одного боку, відображує регіонарні церебральні прояви вікових системно-гемодинамічних змін, а з другого, свідчить про певну втрату з віком автономності церебрального кровопотоку і виникнення залежності його від системного кровообігу. В середньому віці наявність ГЛШ асоціюється із зменшенням систолічної ЛШК в СМА на 31%, а діастолічної - на 34% (51,3+4,6 і 23,0+1,9 см/с проти 74,7+4,0 та 35,4+2,0 см/с у осіб без ГЛШ, P<0.05). На підставі цього осіб середнього віку з ГЛШ можна виділити в групу, яка потребує регулярного неврологічного спостереження, зокрема, доплерографічного, і при необхідності, призначення профілактичних заходів. В похилому віці, навпаки, наявність ГЛШ була пов’язана із достовірним збільшенням лінійного систолічного кровопотоку у СМА на 63%, а діастолічного - на 117% (87,2+4,6 та 50,5+2,5 см/с проти 52,2+4,6 та 20,2+2,5 см/с у осіб без ГЛШ), а от відсутність ГЛШ асоціювалась у літніх людей із зменшенням кровопотоку у вертебро-базилярній зоні (систолічна ЛШК БА 45,4+4,5 проти 59,9+4,6 см/с у осіб з ГЛШ, діастолічна ЛШК 19,9+2,7 проти 29,1+2,8 см/с). При цьому тип ГЛШ (концентричний чи ексцентричний) суттєвої ролі не відігравав. Така ж тенденція щодо СМА спостерігалась і у осіб старечого віку. Таким чином, в пізньому онтогенезі ГЛШ на певному етапі можна розглядати як фактор можливої підтримки кровопотоку у такий прогностично важливій ділянці, як СМА, і вертебро-базилярному басейні. Формування ГЛШ у практично здорових людей пов’язане із змінами вегетативної регуляції серцевої діяльності як через реалізацію механізму гемодинамічних змін, так і безпосереднього впливу на міокард. Так, при ексцентричному типі ГЛШ спостерігалось зменшення потужності високочастотної складової ВРС, що відображує парасимпатичні впливи (446,2+106 мс2 проти 867,4+123,9 мс2 у осіб без ГЛШ, P<0.05). При концентричній ГЛШ, незважаючи на відсутність розбіжностей в абсолютних значеннях потужності хвиль різної частоти, відношення LF/HF було вищим (1,03+0,10 ум. од.), ніж у осіб без ГЛШ (0,71+0,08 ум. од.). Розвиток ГЛШ у здорових людей був пов’язаний і зі станом перекисного окислення ліпідів. В середньому віці рівень МДА при різних типах ремоделювання суттєво не відрізнявся. Проте при ексцентричній ГЛШ активність каталази була достовірно вищою (17,5+1,75 в плазмі і 52,1+4,0 мкмоль/мл·хв в еритроцитах), ніж при концентричній ГЛШ (відповідно 10,3+1,2 та 30,8+3,9 мкмоль/мл·хв) і у людей без ГЛШ. Таким чином, при ексцентричній ГЛШ у людей середнього віку відмічена активація антирадикального захисту, що цілком компенсує можливі негативні зміни у ПОЛ. В похилому віці концентрична і ексцентрична ГЛШ були пов’язані з помітно більшою концентрацією МДА пл. (відповідно на 100% та 92% порівняно з особами без ГЛШ). МДА ер. був більшим тільки при концентричній ГЛШ (на 50%). Ексцентрична ГЛШ асоціювалась із збільшенням концентрації МДА ер. лише на 12%, яке було недостовірним. В старечому віці у осіб без ГЛШ була достовірно більша активність каталази плазми (19,9+2,9 мкмоль/мл·хв) та еритроцитів (72,3+10,2 мкмоль/мл·хв) і СОД (244,3+32,1 ум. од./мл). У осіб з концентричною та ексцентричною ГЛШ помітних розбіжностей у активності АОС ми не виявили. Проте рівень МДА ер. у них був достовірно більшим, ніж у осіб без ГЛШ (відповідно 3,02+0,22 та 2,72+0,24 мкмоль/мл проти 2,02+0,18 мкмоль/л). Схоже, що з віком роль ПОЛ у розвитку ГЛШ у здорових людей стає більш помітною. Таким чином, вікові зміни АТ, системної і інтракардіальної гемодинаміки, загалом розвиток гіперфункції серця з формуванням “старечого” (схожого з “гіпертензивним”) серця супроводжується і реакцією з боку процесів перекисного окислення ліпідів. Ці процеси не проходять ізольовано в межах окремих функціональних систем. Вони відтворюють лише загальні механізми старіння, і в той же час самі впливають на його темпи за даними біологічного віку. Згідно з даними БВ обстежених збільшення АТ до „високого нормального” у осіб молодого і середнього віку призводить до прискорення темпів старіння (на 7,7+0,9 років). В похилому ж і старечому віці такої залежності не спостерігається. А от наявність ГЛШ, зокрема концентричного типу, асоціюється з прискоренням темпів старіння на 11+1,2 років у здорових людей середнього віку, тоді як в похилому і старечому віці концентрична ГЛШ, навпаки, пов’язана з уповільненням старіння (-8,8+1,4 та –7,8+1,1 років відповідно). Наявність ГХ у осіб похилого і, особливо, старечого віку демонструє відносне клінічне “пом’якшення” перебігу хвороби, порівнюючи з тією ж стадією у хворих середнього віку. ДМАТ у хворих на ГХ старшого віку дозволяє відмітити “систолізацію” АТ (зменшення ДАТ з 95,2+2,0 мм рт. ст. в середньому віці до 84,5+2,1 мм рт ст в старечому). До того ж дані ДАТ у хворих похилого і старечого віку під час ДМАТ суттєво нижчі, ніж при одноразовому вимірі і з віком ця різниця зростає, сягаючи в старечому віці 18-19 мм рт ст (в середньому віці ця різниця складає лише 4-8 мм рт. ст.). ГХ характеризується збільшенням варіабельності АТ в усіх вікових групах. Причому особливо помітно збільшується кількість осіб з високою варіабельністю САТ (до 87,5% вдень і 62,5% вночі) в похилому віці. Збільшення варіабельності ДАТ в похилому віці спостерігалось значно частіше, ніж у здорових осіб відповідного віку і хворих на ГХ середнього віку (у 50% осіб вдень і у 37,5% - вночі). Вік відображується і на взаємовідносинах між показниками ремоделювання серця та показниками ДМАТ. Якщо порушений добовий ритм АТ в середньому віці асоціюється із змінами інтракардіальної гемодинаміки (в бік формування ексцентричних ГЛШ і збільшення КДО у non-dipper на 13%), то у non-dipper і dipper похилого і старечого віку показники системної та інтракардіальної гемодинаміки практично не відрізняються. В середньому віці ГХ більш пов’язана із гіпокінетичними типами гемодинаміки, а в похилому зростає кількість, насамперед, гіперкінетичних форм АГ. Це відображалося у загальному збільшенні ХОК та серцевого індексу порівняно з КГ (на 22%). При ГХ, не дивлячись на постійну гіперфункцію серця, робота його залишається практично незмінною до старечого віку (10,6+1,1 в середньому віці і 9,7+1,2 кг?м/хв в старечому). Між тим, вона суттєво залежить від типу ремоделювання ЛШ. У хворих середнього віку найбільші показники загальної роботи серця спостерігались при ексцентричному типі ГЛШ (11,3+0,45 кг·м/хв). В похилому віці ця особливість зберігається, але достовірність різниці залишається тільки порівняно з особами без ГЛШ (12,7+1,1 проти 9,1+0,8 кг·м/хв, P<0.05). У хворих старечого віку різниця у значеннях А серця згладжується і розбіжності між окремими групами стають недостовірними. У хворих на ГХ КФР з віком не змінюється при концентричній ГЛШ, а також у осіб без гіпертрофії, тоді як при ексцентричній ГЛШ КФР з віком поступово знижується (r= -0.42, P<0.05), що може свідчити про більшу економічність роботи дилятованого серця у старих людей, що є певною запорукою їх виживання. ГХ пов’язана із збільшенням кількості осіб з ГЛШ (65,2% в середньому, 80,3% в похилому і 90,7% в старечому віці), причому вік впливає на поширеність різних типів ремоделювання ЛШ. Якщо в середньому віці, порівнюючи із здоровими людьми, досить рівномірно збільшується кількість як концентричних (на 19%), так і ексцентричних ГЛШ (на 18,6%), то в похилому переважно зростає кількість ексцентричних типів (на 29%). В старечому віці, навпаки, більшу частку складають саме концентричні ГЛШ (47%), що може свідчити про більшу функціональну збереженість серця при цьому типі ГЛШ. В старечому віці відбувається і збільшення ірегулярних типів ГЛШ (19%), характерних саме для найбільш пізніх етапів онтогенезу. Концентрична ГЛШ в старшому віці більш пов’язана із збільшенням САТ (202,0+2,2 мм рт ст) і ПАТ (96,4+2,3 мм рт ст), ніж інші типи ремоделювання. Вона супроводжується збереженою скоротливою здатністю міокарда (Vcf 1.12+0.04 с-1) і значеннями КСН в межах, притаманних здоровим особам (216,4+7,0 кПа). Ексцентрична ГЛШ пов’язана із об’ємним навантаженням серця (великими значеннями ХОК в похилому (6,48+0,18 л/хв) і старечому (5,71+0,19 л/хв) віці) і супроводжується збільшенням КСО, розміру ЛП, зростанням КСН і явними або прихованими ознаками систолічної дисфункції, яка особливо проявляється під час проб з навантаженням. Майже у половини (52%) хворих на ГХ похилого і старечого віку при проведенні функціональних проб з навантаженням були зафіксовані прояви латентної систолічної дисфункції у вигляді зменшення ФВ та збільшення залишкового об’єму ЛШ. Оскільки важливою з точки зору насосної функції серця була реакція на навантаження саме ФВ, то серед літніх хворих на ГХ ми виділили дві групи: з посиленням скоротливої здатності (48%) і її погіршенням (52%). У першої групи приріст САТ склав 12%, тоді як у другої – 24% (тобто, вдвічі більше). Те ж стосувалось і рівня ДАТ (відповідно 9,3% і 20,9%). Слід відзначити, що попередні величини обох показників були однакові. А от ЧСС і ХОК у хворих другої групи попередньо були достовірно більшими, ніж в першій групі (відповідно 66,3+1,2 хв-1 проти 58,3+1,7 хв-1 і 5,63+0,16 л/хв проти 4,83+0,14 л/хв). При цьому зростання ЧСС у них відбувалась на 31,8% (в першій групі – на 12%), а ХОК, навпаки, збільшувався в меншій мірі (на 16,5% проти 37,5% у осіб першої групи). Це знову ж таки вказує на більш енерговитратний механізм збільшення роботи серця при навантаженні, який реалізується у зменшенні скоротливої здатності. Характерно, що КДО у другій групі під час навантаження не змінюється, що ми можемо пояснити більшою жорсткістю помірно гіпертрофованого міокарда (товщина стінок – 1,28+0,03 см для МШП та 1,20+0,02 см - для ЗС, Vr 0,023+0,001 м/с), тоді як у осіб першої групи стінки ЛШ були дещо більшими (МШП 1,35+0,02 см, ЗС 1,28+0,02 см, Vr 0,039+0,002 м/с). В даному випадку погіршення еластичності міокарда навіть при помірній ГЛШ обмежувало діастолічне розслаблення ЛШ в умовах об’ємної гіперфункції, що примушувало серце прискорювати ЧСС для збільшення серцевого викиду. Поряд із збільшенням ХОК у осіб другої групи відбувалось збільшення ЗПСО (на 7,2%), тоді як в першій групі ЗПСО зменшувався (на 13,5%). На підставі останнього факту можна зробити висновок про роль пристосовної судинної реакції на збільшення об’ємного кровопотоку при навантаженні. Якщо активний судинний тонус зменшується, АТ зростає помірно (і головним чином САТ) як це відбувалось у осіб першої групи. Це не призводило до суттєвих змін КСН, КДН і, як результат, споживання міокардом кисню і супроводжувалось покращенням не тільки загальної ФВ та Vcf (на 20%), але й регіонарних показників скоротливості МШП і ЗС. ЧВ при цьому практично не змінювався на тлі незначного прискорення ЧСС (на 12%). ХОК помітно зростав завдяки збільшенню УО (також на 12%). Якщо ж пристосовна реакція судинного тонусу на збільшення ХОК відсутня, або, більш того, зворотна, це призводить до помітного зростання САТ і ДАТ, виразного прискорення ЧСС, яке супроводжувалось значним скороченням ЧВ (на 11.5%). Відбувається значне збільшення КСН (на 31,8%) та КДН (на 16,4%). УО зменшувався на 12%. Характерно, що поряд із зниженням загальної ФВ (на 11.7%) погіршується і регіонарна скоротливість МШП і ЗС. Ще однією важливою відмінністю між двома групами були попередні значення ФВ. В першій групі вона складала 60,1+2,2%, а в другій була майже на верхній межі норми – 69,2+2,4% (Р<0.05), що вказувало на попередньо існуючу гіперфункцію серця. ЛП в обох випадках реагувало однаково – збільшувалось відповідно на 5% та на 7.7% від попереднього розміру, який суттєво не відрізнявся. АОП виявляла ознаки систолічної дисфункції у 48% хворих на ГХ похилого і старечого віку, що майже відповідає чутливості проби з фізичним навантаженням. На цьому тлі збільшення об’єму ЛП, індексу його систолічного спорожнення, фракції передньо-заднього скорочення ЛП під час ФН та АОП спостерігались майже у всіх хворих похилого і старечого віку, що вказувало і на одночасне погіршення діастолічної функції. Найчастіше латентна систолічна дисфункція проявляється при навантаженнях у осіб з ексцентричною ГЛШ і ексцентричним ремоделюванням ЛШ, тоді як явища діастолічної дисфункції проявляються і при концентричній ГЛШ. Довготривале (7-річне) спостереження за 17 хворими на ГХ похилого віку демонструє поступове зменшення ДАТ (на 12%), яке супроводжується збільшенням ХОК (на 13%) за рахунок УО (на 11,5%), і зменшенням ЗПСО при збільшенні в його структурі частки Ео. При цьому відмічається тенденція до розширення порожнини ЛШ (на 29%) із збільшенням залишкового об’єму (на 58%), що відображується у збільшенні кількості ексцентричних ГЛШ наприкінці спостереження до 71%. Через 7 років спостереження 88% хворих по рівню АТ і навіть клінічному перебігу хвороби можна було віднести до групи з ІСГ з ознаками дисфункції гіпертензивного серця: розширення порожнини ЛШ і ЛП (на 19,4%), збільшення залишкового об’єму ЛШ. З віком у хворих на ГХ ГЛШ поступово втрачає свої компенсаторні функції і починає виступати більшою мірою фактором погіршення коронарного кровообігу, ніж гарантом підтримки насосної функції серця: з’являються ознаки ішемічних ушкоджень на ЕКГ, поява пізніх потенціалів шлуночків. Були проаналізовані особливості структурно-функціонального стану серця в залежності від тривалості ГХ. В середньому віці збільшення КСО (58,5+2,1 мл), ЛП (3,63+0,04 см) і зменшення Vcf (0,99+0,02 с-1) спостерігалось тільки у осіб з тривалістю ГХ понад 20 років, у яких був найбільший рівень САТ (177,7+3,5 мм рт. ст.) і ЗПСО (245,1+9,7 кПа?с/л) та Ео (208,4+10,1 кПа/м7). В похилому віці при збільшенні тривалості хвороби зростав САТ, а от ЗПСО і Ео суттєво не змінювались. Менші показники Vcf та ФВ, більші КСО і ЛП спостерігались у хворих похилого віку із “стажем” ГХ до 5 років, у яких ММ та ІММ були достовірно меншими (288,2+4,0 г та 156,1+2,1 г/м2 проти 328,9+4,6 г та 175,2+2,8 г/м2 у осіб з тривалістю хвороби до 20 років). Таким чином, розвиток ГХ в похилому віці досить швидко може призвести до початкових інтракардіальних ознак погіршення діяльності серця. Те, що в середньому віці трапляється при тривалості хвороби більше 20 років, в похилому віці відбувається вже через 3-5 років при відсутності адекватної компенсаторної ГЛШ. Ті ж люди, що мають достатню ГЛШ і через 20 років існування хвороби не мають помітних відхилень у функціональному стані серця. Так, у формуванні гіпертензивного серця відіграють роль два фактори: суто патологічний гіпертензивний і віковий. В старечому віці не спостерігалось розбіжностей в залежності від “стажу” ГХ, що ми пояснюємо “елітарністю” старечої вибірки, на що вказували і інші дослідники [Минц А.Я., 1973; Токарь А.В., 1975, 1989; Жебель В.М., 1995]. При розподілі хворих на ГХ за рівнем КСН (приймаючи за норму дані КГ) виявилось, що в середньому віці переважають нормостресові форми ГЛШ, тобто, ступінь гіпертрофії міокарда є достатнім для підтримання гіпертензивної гіперфункції, і навантаження на одиницю ММ не зростає. В похилому віці, навпаки, більшість складають високостресові форми (67,5%), переважання яких зберігається і в старечому віці (56,2%). Саме вони частіше були пов’язані із латентною систолічною дисфункцією під час фізичного і гемодинамічного об’ємного навантаження. В кожній віковій групі високостресові ГЛШ характеризувались зменшенням Vcf (на 20%) і розширенням ЛП (на 7%), тобто асоціювались із явищами дисфункції серця навіть у стані спокою. Це опосередковано вказує на обмеженість розвитку ГЛШ у хворих на ГХ похилого і старечого віку і потребує обережності при її воротному розвитку. У хворих на ГХ уже в середньому віці спостерігається залежність між показниками кровопотоку у великих судинах каротидного басейну і системно-гемодинамічними. Надалі з віком такі зв’язки збільшуються і це вже стосується не тільки судин шиї, але й інтракраніальних і вертебро-базилярних судин. Це свідчить про більш ранню з віком втрату автономності церебрального кровопотоку у хворих на ГХ, ніж у практично здорових людей. При ГХ спостерігаються більш вагомі залежності між церебральним і системним кровообігом: мозкова гемодинаміка пов'язана із судинними компонентами АТ (ДАТ, ЗПСО) (табл. 1). Особливості гіпертензивного серця при ГХ певним чином пов’язані із церебральними гемодинамічними показниками. У хворих на ГХ в похилому і старечому віці відсутність ГЛШ асоціювалась з нижчими значеннями РІ у великих судинах каротидної зони (на 14-30%), НА і ХА (на 20%), що можна пояснити меншими віковими склеротичними змінами судин. При концентричній ГЛШ звертало увагу уповільнення кровопотоку на 24% у прогностично важливій ділянці – СМА (порівняно з іншими типами геометрії ЛШ). Можливо, ці два фактори опосередковано пов’язані, і тому концентрична ГЛШ асоціюється у багатьох дослідженнях з більшою частотою серцево-судинних ускладнень (в тому числі, інсультів) [Bikkina M. et al., 1994]. Відносно ремоделювання ЗСА відмічена велика різниця між показниками КІМ у КГ і хворих на ГХ в середньому віці (на 57-74%). В похилому віці вона була меншою (на 21-28%), а у старечому жоден з показників ремоделювання ЗСА не відрізнявся від даних КГ. Вік відіграє дуже значну роль у ремоделюванні великих судин, яка навіть перевищує безпосередній вплив високого АТ. Таблиця 1 Кореляційні зв’язки показників системної, інтракардіальної і церебральної гемодинаміки у хворих на ГХ, осіб з ІСГ і хворих, які перенесли ГПМК, віком 60-89 років (P<0.05) Показники ГХ ІСГ ГПМК САТ - ЛШК с ХА, R= -0,51 ЛШК д ХА, R= -0,48 ЛШК с ЗСА, R= 0,52 ЛШК с ЗМА, R= 0,51 ЛШК с БА, R= 0,47 ЛШК д БА, R= 0,57 ДАТ ЛШК с ХА, R= -0,47 ЛШК д ХА, R= -0,59 - - ПАТ - КА ВСА, R= 0,63 РІ ЗМА, R= 0,60 ЛШК с БА, R= 0,52 ЛШК д БА, R= 0,52 ЛШК с ЗМА, R= 0,59 ХОК - RI ЗСА, R=0,59 РІ ЗСА, R=0,59 ЛШК с ХА, R=-0,53 КА ВСА, R= 0,36# УО - - КА СМА, R= 0,43 КА ВСА, R= 0,43 ЛШК с ЗСА, R= 0,32# ЗПСО RI ЗСА, R=0,57 PI ЗСА, R=0,59 RI ХА, R=0,56 PI ХА, R=0,60 - - Ео - КА ВСА, R=0,47 - КДО RI ВСА, R=0,57 RI ХА, R=0,53 РІ ЗСА, R=0,56 КА ВСА, R=0,56 ЛШК д ХА, R= -0,53 - ММ RI ЗМА, R=0,67 PI ЗМА, R=0,58 RI ХА, R=0,50 ЛШК с ВСА, R=0,60 - Примітка. # - P<0.1. В похилому віці розвиток всіх типів ГЛШ був пов’язаний із зменшенням загальної варіабельності ритму серця, і особливо помітним було зменшення парасимпатичних впливів (pHF 469,9+51,0 мс2 при концентричній ГЛШ і 354,6+26,1 мс2 при ексцентричній ГЛШ проти 1216,5+56,9 мс2 у хворих без ГЛШ). Навпаки, при відсутності гіпертрофії міокарда спостерігалося переважання парасимпатичних впливів майже вдвічі (pHF 1216,5+56,9 мс2). У осіб старечого віку будь-яких суттєвих розбіжностей в регуляції ритму серця в залежності від типу ремоделювання ЛШ не спостерігалось. Поряд із змінами ВРС, ремоделювання ЛШ у хворих на ГХ було пов’язане із станом перекисного окислення ліпідів. Найнижчий рівень ПОЛ спостерігався у хворих на ГХ без ГЛШ. Це відмічено як в середньому, так і похилому віці. В похилому віці не відмічено будь-яких розбіжностей у показниках ПОЛ при концентричній та ексцентричній ГЛШ, тоді як у хворих середнього віку з концентричною ГЛШ спостерігався найвищий рівень МДА в плазмі (7,69+0,24 мкмоль/л). Більша активність ПОЛ відмічається і у осіб з ФВ менше 55% у спокої (МДА пл. 8,34+0,32 мкмоль/л, МДА ер. 4,12+0,18 мкмоль/л проти 5,29+0,31 мкмоль/л і 2,84+0,20 мкмоль/л у хворих з нормальною скоротливістю ЛШ, P<0.05), відображуючи зв’язок процесів пероксидації із погіршенням контрактильності. При цьому активність антиоксидантних ферментів була суттєво меншою. У хворих старших вікових груп спостерігається прямий кореляційний зв`язок між ММ і МДА в плазмі крові (r=0.33, P<0.05), і негативний із активністю каталази еритроцитів (r= -0.34, P<0.05), що вказує на роль процесів пероксидації у формуванні гіпертензивного серця в пізньому онтогенезі. ГХ є важливим фактором прискорення темпів старіння, особливо у хворих середнього віку. Але з віком негативний вплив високого АТ на темп старіння, судячи з показників БВ у відповідних вікових групах, зменшується, особливо у жінок. Так, в середньому віці ГХ додає до темпів старіння +5,6 років у чоловіків та +7,6 років у жінок. В похилому віці ці значення складають відповідно +3,1 та +2,7 років, а в старечому - +2,6 та –0,3 роки. Але при цьому зберігається вплив ГЛШ (як концентричного, так і ексцентричного типу) на прискорення темпів старіння в середньому на 4-5 років. Останнє дозволяє вважати ГЛШ асоційованим фактором прискореного старіння при ГХ. . Z ? O ? TH @ @ @ ??????O ¶ ? TH @ @ @ @ uO Oe O U EHuy @ @ @ @ @ @ @ @ @ Sя до збільшення у осіб з ІСГ кількості ексцентричних типів ГЛШ (до 72%). Збільшення при цьому КСО (на 49%) вказує на вичерпаність резервів гіпертензивного серця, не зважаючи на регулярну антигіпертензивну терапію обстежених хворих. Збільшення порожнини ЛШ і зменшення його скоротливості (на 11%) асоціювалось із зменшенням товщини стінок. При довгостроковому обстеженні з часом змінювалась гемодинамічна структура АТ: спочатку переважали (відносно здорових людей) еукінетичні типи гемодинаміки з підвищеним ЗПСО і незначно збільшеним ХОК, а через 2 роки спостереження ХОК став навіть більшим (на 12,4%). Цьому відповідало зменшення ЗПСО, що вказувало на досить збережену адекватну реакцію в сфері регулювання співвідношень між цими головними гемодинамічними показниками у осіб похилого віку з ІСГ. Збільшення з віком гіперкінетичних типів гемодинаміки при ІСГ свідчить про зростання з віком ролі переднавантаження у підтримці високого рівня САТ. При цій формі АГ спостерігається висока варіабельність САТ (у 80% осіб похилого і 60% старечого віку), тоді як варіабельність ДАТ була збільшена лише у 25% людей похилого і 10% - старечого віку. Особам з ІСГ притаманне надмірне нічне зниження САТ (у 15-20%), що впливає і на стан мозкового кровопотоку і потребує врахування при призначенні антигіпертензивної терапії. Добовий профіль АТ у осіб похилого віку з ІСГ відображається на стані інтракардіальної гемодинаміки: КДО у non-dipper дещо більший, ніж у dipper (139,5+2,3 мл проти 129,4+2,2 мл, Р<0.05), тоді як при ГХ в похилому і старечому віці таких розбіжностей не було. По показниках напруженості роботи серця в похилому віці ІСГ займає проміжне становище між практично здоровими людьми і хворими на ГХ. Робота серця при ІСГ (8,95+0,32 в похилому віці і 8,78+0,38 кг?м/хв в старечому) перевищує показники у практично здорових людей, але вони менші, ніж у хворих на ГХ відповідного віку. З віком різниця між показниками роботи серця при ІСГ і ГХ дещо зменшується. На відміну від хворих на ГХ, у яких КФР при ексцентричній ГЛШ, хоча і був самим високим, знижувався з віком, при ІСГ КФР з віком збільшувався, що можна пояснити більшим внеском об’ємного гемодинамічного компонента у підтримку АТ. Відносно такого важливого показника гіпертензивного серця як гіпертрофія міокарда відмічено, що при ІСГ у людей похилого віку збільшувалась кількість ГЛШ (до 60%), головним чином, за рахунок ексцентричних типів. Це пов’язано із збільшенням саме гіперкінетичних форм АГ. В старечому ж віці збільшення кількості ГЛШ (до 73%) відбувалось за рахунок збільшення як ексцентричних типів, так і концентричних. У довгожителів при ІСГ взагалі у всіх спостерігається ГЛШ і у більшості випадків її концентричний тип. При цьому спостерігався зв’язок між внеском пасивної складової Ео у ЗПСО і типом ремоделювання ЛШ. При ірегулярній ГЛШ Ео/ЗПСО був більшим (1,23+0,04 ум.од.), ніж при інших формах. У людей з ексцентричною ГЛШ були найбільшими ХОК (6,48+0,17 л/хв в похилому віці і 6,14+0,17 л/хв в старечому) і найменшими ЗПСО і Ео. Тобто, на всіх вікових етапах і при різних клінічних формах гіпертензії (ІСГ і ГХ) ексцентрична ГЛШ була пов’язана з об’ємним навантаженням. В похилому віці ексцентрична ГЛШ пов’язана із збільшенням об’ємів при нормальній ФВ, тоді як у старих осіб ФВ зменшувалась (55,4+2,1%). Як і у хворих на ГХ похилого і старечого віку, при ІСГ ексцентрична ГЛШ реагувала на об’ємне навантаження розширенням порожнини та зменшенням скоротливої здатності. Серед хворих з ІСГ у 46% під час фізичного навантаження відбувалось зменшення ФВ. Характерно, що спрямованість зсувів і їх ступінь нагадували стан у хворих на ГХ. Таким чином, незалежно від причин розвитку гіпертензивного серця і рівня АТ, загальні механізми забезпечення його функцій при навантаженні мають багато спільного в однаковому віці обстежених. При ІСГ спостерігається більша збереженість серцевих функцій, ніж при ГХ, що проявляється в більш адекватній реакції на фізичне та гемодинамічне навантаження і меншій кількості людей із зниженням скоротливої здатності ЛШ у відповідь на навантаження (відповідно 46% і 52%). На відміну від ГХ, при ІСГ спостерігалась більша кількість нормостресових форм ГЛШ. Причому частота їх більша у довгожителів (71,4%), що відображує більш сприятливі умови функціонування серця. У людей з ІСГ висока міокардіальна напруга асоціювалась з більшим САТ, ПАТ, ХОК і зменшенням скоротливої здатності ЛШ, а у довгожителів і з гіпертрофією ЛП, що відображувало погіршення діастолічної функції. При ІСГ (порівнюючи із здоровими людьми відповідного віку) з боку показників церебральної гемодинаміки спостерігається збільшення пульсаторності кровопотоку при практичній незмінності його швидкісних показників. Наростаюча нерівномірність кровопотоку у великих судинах шиї у осіб похилого віку не торкалась більш дрібних церебральних судин (НА, СМА, ЗМА), в яких було навіть незначне підсилення систолічного кровопотоку при збереженні діастолічного. А от в старечому віці склеротичні судинні зміни призводили до збільшення пульсаторності кровопотоку у ХА і НА. Так, як і при ГХ, у осіб з ІСГ відмічені кореляційні зв’язки системних і регіональних церебральних гемодинамічних показників. При ІСГ мозкова гемодинаміка більше пов'язана із показниками серцевого викиду та еластичного опору артерій (ХОК, САТ, ПАТ, Ео) (див. табл.1). Кровообіг у вертебро-базилярному басейні при ІСГ негативно корелює (r= -0.48; -0.51) з величинами САТ (в межах 160-220 мм рт ст). З КДО був позитивно пов’язаний РІ і коефіцієнт асиметрії кровопотоку у великих судинах каротидного басейну (r=0.56, P<0.05). А ЛШК у ВСА позитивно корелював з ММ ЛШ (r= 0.57-0.60). Це вказувало на роль компенсаторної гіпертрофії у підтримці кровопотоку у судинах каротидної зони. У осіб з ІСГ помічена роль окремих типів ремоделювання ЛШ у забезпеченні церебрального кровообігу. Концентрична ГЛШ, яка пов’язана з більшими значеннями САТ і ЗПСО у літніх людей з ІСГ, асоціюється з уповільненням церебрального кровопотоку в важливій з точки зору можливого розвитку порушення мозкового кровообігу ділянці – СМА (на 24%, як і при ГХ). Таким чином, як і при ГХ, виявлення концентричної ГЛШ у літніх хворих з ІСГ може бути фактором, який асоційований з погіршенням церебрального кровопотоку у СМА, що слід враховувати при призначенні лікування цим хворим (додаткова церебральна вазоактивна терапія, антиагреганти). Показники ПОЛ та антиоксидантного захисту у хворих старечого віку з ІСГ мало відрізнялися від таких у практично здорових людей. Проте спостерігалась різниця у показниках ПОЛ між особами з ГЛШ і без ГЛШ. У осіб без ГЛШ концентрація МДА була достовірно нижче, ніж в інших групах (4,32+0,33 в плазмі і 1,43+0,21 мкмоль/л в еритроцитах проти 7,14+0,28 і 3,04+0,30 мкмоль/л у осіб з ГЛШ). Темпи старіння в межах 60-89 років за даними біологічного віку при ІСГ менші, ніж при ГХ, особливо у жінок (+1,1+0,4 роки в похилому віці і –1,0+0,2 роки в старечому). У чоловіків ?БВ відповідно складав +2,8+0,4 роки і +1,5+0,3 роки. У вказаних межах з віком прискорюючий вплив ІСГ на темпи старіння зменшується і в старечій групі майже нівелюється. Наявність гіпертрофії лівого шлуночка, зокрема ексцентричного типу, асоціюється з більшим темпом старіння у хворих з ІСГ (+3,3 роки). Таким чином, аналіз зв’язків між БВ, АТ і ремоделюванням ЛШ у осіб з ІСГ повторює вікову спрямованість, яка характерна і для практично здорових, і для хворих на ГХ. Але можна зробити висновок, що ІСГ менш прискорюючи впливає на темпи старіння, ніж ГХ, і в багатьох відношеннях наближається до відповідних показників у здорових людей, особливо на найбільш пізніх етапах онтогенезу. Таким чином, можна констатувати, що особи похилого і старечого віку з ІСГ складають самостійну клінічну групу, яка відрізняється і від практично здорових людей відповідного віку і від хворих на ГХ. Окрему групу з точки зору гіперфункції серця складають хворі, що перенесли ГПМК. Враховуючи, що і у здорових людей літнього віку, і у хворих з АГ (ГХ і ІСГ) був встановлений зв’язок ремоделювання ЛШ з особливостями церебрального кровопотоку, можна було припустити, що і при інсульті у формуванні ознак гіпертензивного серця відіграють роль вікові, гіпертензивні (якщо інсульт трапився на тлі АГ) і церебральні гемодинамічні чинники. У хворих, що перенесли ГПМК відмічено переважання гіперкінетичних форм в гемодинамічній структурі АГ (від 46% в середньому до 71% в старечому віці). Функціональний стан серця при цьому залежить від можливостей підтримувати тривалу об’ємну гіперфункцію. У хворих на ГПМК при ГХ в середньому віці він цілком задовільний. Але в похилому і старечому віці при ГПМК на тлі ГХ поряд із збільшенням гіперкінетичних форм гемодинаміки та розширення порожнини ЛШ спостерігалось достовірне зменшення його скоротливості (ФВ відповідно 56,4+1,3 в похилому та 51,0+2,1% в старечому віці), якого ми не відмітили у хворих середнього віку. Тобто, гіпертензивне серце в похилому і старечому віці не настільки спроможне підтримувати об’ємну гіперфункцію, як це було в більш молодому, що призводить до приєднання до дилятації ЛШ явищ систолічної дисфункції. Досить помітне зменшення М/О та ІР (на 11%), яке супроводжувалось значним послабленням скоротливості (ФВ на 7,5% і Vcf на 9,5%) у хворих на ГПМК похилого і старечого віку свідчили вже про прояви міогенної дилятації. Остання могла передувати інсульту, а могла, скоріше за всього, розвинутися вже після інсульту, коли вимушена об'ємна гіперфункція серця наклалась на його вікові дистрофічні та ішемічні зміни. Таким чином, у хворих з АГ, що перенесли ГПМК, на тлі ексцентричного ремоделювання ЛШ і діастолічної дисфункції у більшості випадків спостерігались і ознаки систолічної дисфункції, які з віком набували і більшої виразності. Ексцентричні типи ГЛШ супроводжувались гіперкінетичним типом гемодинаміки, тоді як при еукінетичних типах переважно зустрічались стани без ГЛШ з лише невеликою кількістю ексцентричних ГЛШ без виразної дилятації. Встановлено, що у хворих, які перенесли ішемічний інсульт при АГ, перебудова гемодинаміки по гіперкінетичному типу впливає на стан церебрального кровообігу, збільшуючи кровопотік у ЗСА і ВСА, а також в СМА. При гіперкінетичному типі гемодинаміки систолічна ЛШК по ВСА була достовірно більша як справа, так і зліва (відповідно 69,5+2,1 та 66,0+2,0 см/с проти 58,5+2,3 та 58,9+1,8 см/с при еукінетичному типі, P<0.05). Збільшена пульсаторність кровопотоку у такій великій судині еластичного типу як ВСА підтверджувалась і більшим РІ при гіперкінетичному типі гемодинаміки (1,90+0,03 та 1,83+0,04 ум. од. проти 1,75+0,04 та 1,71+0,03 ум. од. при еукінетичному типі, P<0.05). В подальшому із потоком крові ця пульсаторність згладжується так, що в СМА РІ взагалі не залежить від типу гемодинаміки і в середньому складає 1,10 ум. од. При цьому швидкісні показники кровопотоку в СМА більші при гіперкінетичному типі гемодинаміки (систолічна ЛШК 73,3+2,1 см/с та 60,9+2,3 см/с проти 58,5+2,0 см/с та 54,6+1,8 см/с при еукінетичному типі, P<0.05). Звертало увагу, що при гіперкінетичному типі гемодинаміки більш виразною була асиметрія кровопотоку в СМА (КА 19,8% проти 6,9% при еукінетичному типі, P<0.05). Можливо, що саме виразна асиметрія кровопотоку викликала потребу у зростанні об’ємного кровообігу, а це, в свою чергу, призвело до розвитку ексцентричного ремоделювання ЛШ. На користь такого припущення говорить і кореляційний зв’язок коефіцієнта асиметрії кровопотоку у СМА і УО (r=0.43, P<0.05). Ми виявили певні кореляційні зв’язки між показниками системної і церебральної гемодинаміки. Так, ДАТ позитивно корелював з коефіцієнтом асиметрій кровопотоку у ВСА (r=0.47, P<0.05), а САТ і середній АТ – з коефіцієнтом асиметрії у НА (відповідно r=0.45, P<0.05 та r=0.47, P<0.05). Кореляція між ХОК і коефіцієнтом асиметрії у ВСА мала тенденцію до достовірності і була досить слабкою (r=0.36, P<0.1), а от УО корелював з показником асиметрії кровопотоку в означеній артерії достовірно (r=0.43, P<0.05). Наявність таких зв’язків підкреслює тісну залежність між церебральною і системною гемодинамікою у хворих з інсультом похилого віку, коли автономність мозкового кровообігу втрачається і останній багато в чому починає залежати від серцевого викиду, насосної функції серця і взагалі функціонального стану ЛШ. Але підтримка мозкового кровопотоку за рахунок гіперкінетичної реакції серця у цих хворих відбувається на межі його функціональних можливостей, про що свідчить зростання кількості ексцентричних ГЛШ (до 76%), зокрема з систолічною дисфункцією. Таким чином, загальною рисою системно-регіонарних гемодинамічних взаємовідношень у хворих з АГ, що перенесли ГПМК в похилому і старечому віці, порівнюючи з аналогічними даними у хворих середнього віку і даними контрольної групи, є порушення кількісних взаємовідношень між величинами серцевого викиду і швидкістю кровопотоку в судинах на екстра- та інтрацеребральних ділянках (ЗСА, ВСА, СМА, НА, БА) з виникненням прямої залежності між показниками церебрального кровопотоку і системно-гемодинамічними (САТ, ПАТ, ХОК, УО) (див. табл. 1). З одного боку, така залежність свідчить про втрату автономності мозкового кровопотоку у хворих старшого віку з інсультом в анамнезі і є показником патології, а з другого – про компенсаторну можливість серця забезпечити адекватний до потреб старіючого організму мозковий кровообіг шляхом збільшення УО чи підтримки відповідного рівня АТ. Можливо, це є запорукою виживання хворої людини в пізньому онтогенезі. При призначенні антигіпертензивної терапії хворим похилого і старечого віку, що перенесли інсульт на тлі АГ поряд з поступовим зниженням АТ слід моніторувати стан мозкової гемодинаміки, зокрема у вертебро-базилярному басейні, враховуючи втрату його ауторегуляції та пряму залежність від рівня АТ. У хворих після перенесеного інсульту без АГ ми спостерігали менш виразну вікову динаміку показників церебрального кровопотоку. У хворих, що перенесли інсульт без підвищення АТ, як і у хворих після інсульту з ГХ і ІСГ, особливо в похилому і старечому віці, автономність мозкового кровообігу в значній мірі втрачається і гемодинамічні реакції в судинному руслі мозку починають все більш залежати від системно-гемодинамічних змін (серцевого викиду і систолічного АТ). Так, в похилому і старечому віці у хворих, що перенесли інсульт без підвищення АТ виявлено зворотний зв’язок між показниками кровопотоку в магістральних судинах екстракраніальної (ЗСА, ВСА) і інтракраніальної ланки (СМА) і показниками системної гемодинаміки (УО, ХОК, САТ). Збільшення серцевого викиду у цих хворих може бути викликане дефіцитом церебрального кровопотоку, зокрема у СМА, на що і вказують достовірні кореляції останнього з УО (r= -0.49, P<0.05) і ХОК (r= -0.53, P<0.05). При цьому загальною системно-гемодинамічною рисою з боку серця у хворих після інсульту середнього і похилого віку є збільшення серцевого викиду за рахунок переважно УО. Збільшення ММ корелювало із кровопотоком у СМА (r= 0.65; 0.81, P<0.05), що вказувало на компенсаторну роль ГЛШ у підтримці мозкового кровообігу через загальний об’ємний кровообіг. Таким чином, виявлені системно-регіонарні гемодинамічні співвідношення свідчать про зменшення в пізньому онтогенезі автономності мозкового кровопотоку і формування з віком суттєвої залежності мозкової гемодинаміки від системної, що проявляється в клінічних різновидах кардіо-церебрального синдрому. Всі ці системно-регіонарні гемодинамічні взаємовідносини і їх клінічні прояви слід враховувати в лікуванні хворих старших вікових груп з патологією серцево-судинної системи. Всі досліджені антигіпертензивні препарати продемонстрували досить високу ефективність (до 70-75%). Достовірне зменшення АТ відбувалось у хворих всіх вікових груп. Не дивлячись на різні механізми дії препаратів, зниження АТ здійснювалось переважно за рахунок зменшення ЗПСО (під впливом енелаприлу на 19%, еналаприлу у поєднанні з гідрохлортіазидом – на 25%, індапаміда – на 19%, амлодипіна - на 14,5%, ірбесартана – на 12,3%, фозиноприла – на 8%). Небіволол спочатку також зменшував ЗПСО (на 12%), але в подальшому гіпотензивний ефект був зумовлений зменшенням ХОК (на 15%). В середньому віці при зменшенні ЗПСО спостерігалось достовірне збільшення ХОК, тоді як в похилому і старечому у більшості хворих ХОК залишався незмінним. Спостерігалась залежність між змінами системно-гемодинамічних показників і їх попереднім станом. Загалом це зумовлювалось взаємодією кількох факторів: вихідним станом гемодинаміки у хворого (тобто гемодинамічним фоном), регуляторно-функціональною надійністю зв’язків між системною і регіонарною (церебральною) гемодинамікою і відомим механізмом фармакологічної дії конкретного препарату. Значення двох перших факторів зростало з віком так, що майже при всіх видах лікування спостерігалась залежність між зсувом показника і його попереднім рівнем. У хворих похилого віку коефіцієнти кореляції для САТ, ДАТ, ЗПСО, Ео, УО і ХОК склали відповідно 0,69; 0,55; 0,64; 0,72; 0,60 і 0,54. В старечому віці з попереднім рівнем особливо помітно корелювали зміни САТ (0,59), ПАТ (0,62) і ЗПСО (0,54). Майже в усіх вікових групах антигіпертензивна терапія призводила до зменшення асиметрії церебрального кровообігу (по ВСА, НА, СМА, ХА). В цьому процесі мав значення головним чином сам факт зменшення АТ. Враховуючи вікові особливості кардіо-церебральних взаємовідносин, реакція церебрального кровообігу на антигіпертензивну терапію дещо відрізнялась у хворих різного віку. Якщо в середньому і похилому віці після антигіпертензивної терапії відбувалось збільшення систолічного кровопотоку у СМА (на 8.5%), то в старечому цього не спостерігалось. У них через 4 тижні лікування (еналаприлом, індапамідом) зменшувалась систолічна ЛШК у НА з обох боків (відповідно з 54,3+1,8 до 43,9+1,7 см/с, P<0.05 та з 58,6+2,0 до 46,3+1,2 см/с, P<0.05). Це можна трактувати як позитивне явище, що відображує зменшення тонусу церебральних артерій. Але при цьому спостерігалась тенденція до уповільнення ЛШК в СМА (систолічна з 66,8+2,0 до 61,3+1,8 см/с, P<0.1, діастолічна з 17,5+2,0 до 13,1+1,6 см/с на еналаприлі, P<0.1 та з 63,1+2,4 до 58,7+1,7 см/с і з 18,6+2,1 до 14,1+1,3 см/с на індапаміді, P<0.01) і зменшення ХОК (за рахунок УО) при постійній ЧСС. В подальшому ХОК дещо збільшувався і ЛШК в СМА також дещо прискорювалась (до 64,3+1,8 см/с систолічна та 17,8+1,9 см/с – діастолічна на еналаприлі і до 64,8+2,0 см/с та 17,1+1,8 см/с на індапаміді). Це свідчить, що гіпотензивний ефект може супроводжуватись і негативними проявами з боку мозкового кровообігу, особливо коли при цьому досить енергійно знижується АТ. При цьому у старих хворих після 12-тижневого лікування енелаприлом зменшилась швидкість кровопотоку в базилярній артерії (на 14,5%). А от при лікуванні ірбесартаном при достовірному прискоренні кровопотоку у СМА (на 10%), що є позитивним фактом, в кінці 12 тижнів лікування спостерігалось достовірне зменшення ЛШК БА в систолу (на 17%) і діастолу (на 41%), що призводило до збільшення пульсаторності кровопотоку. Швидкість кровопотоку в ХА також зменшилась (на 20-30%). Така вікова особливість реакції на зменшення АТ створює умови для проявів кардіо-церебральних синдромів у випадках неадекватно агресивної і гемодинамічно несприятливої гіпотензивної терапії. У хворих з АГ середнього і, в меншій мірі, похилого віку механізми ауторегуляції мозкового кровообігу більш збережені, що і дозволяє мозковому кровообігу пристосуватися до більш низького рівня системного АТ. Тому позитивний вплив антигіпертензивної терапії на церебральний кровообіг виявився віково-залежним. Можливо, для покращення мозкового кровообігу у хворих старечого віку необхідний більший термін, ніж 12 тижнів. Таким чином, можна стверджувати, що вплив антигіпертензивної терапії на церебральний кровопотік багато в чому зумовлюється віком хворих і потенційною можливістю покращення ауторегуляції церебрального кровообігу на тлі зниження АТ при гемодинамічному контролі за структурою гіпотензивної реакції. Небіволол виявився найбільш помірним з погляду впливу на церебральний кровопотік. При покращенні систолічного кровопотоку у СМА (на 18%) ЛШК в судинах вертебро-базилярного басейну не змінилась. В той же час небіволол найпомітніше зменшував асиметрію церебрального кровопотоку. Вік гальмуючим чином впливав на відновлення попередньо порушених функцій серця під впливом антигіпертензивних препаратів. У хворих середнього віку після курсу антигіпертензивної терапії різними препаратами відбувалось збільшення скоротливої здатності ЛШ (в середньому на 10%). Це можна пояснити покращенням і полегшенням здійснювання механізму Франка-Старлінга на тлі розвантаження міокарда і зменшення його, спричиненої гіпертрофією жорсткості (коли покращувались і діастолічна, і систолічна функції). В похилому ж віці цього не спостерігалось: ФВ не змінювалась. Це можна пояснити обмеженням функціонування механізму Франка-Старлінга у літніх людей завдяки незворотним процесам погіршення як еластичності стінок ЛШ, так і зменшення внутрішньої контрактильної здатності міокарда. Приріст ФВ під впливом антигіпертензивних препаратів зменшувався по мірі старіння (r= -0.70, P<0.05). Можливості зворотного розвитку ГЛШ під впливом терапії також виявились віко-залежними. Спостерігалась зворотна кореляція регресу ММ від віку хворих (на енелаприлі у поєднанні з гідрохлортіазидом r= -0.52, P<0.05, еналаприлі r= -0.45, P<0.05, фозиноприлі r= -0.44, P<0.05, індапаміді r= -0.38, P<0.05, небівололі r= -0.29, P<0.1). Поряд із зворотнім розвитком ГЛШ препарати по-різному впливали на ремоделювання ЛШ. Серед окремих препаратів більшою мірою зменшенню ІР у літніх хворих сприяли еналаприл (окремо і у поєднанні з гідрохлортіазидом) і ірбесартан. Вони зменшували ІР відповідно на 16,7% та 21,2%. Найбільш помірними в цьому відношенні виявились індапамід і небіволол, які зменшували ММ в значно меншій мірі і поряд із зменшенням КДО ЛШ. ІР під впливом цих препаратів зменшився відповідно на 5,4% та 5,6%, що сприяло збереженню нормальної геометрії ЛШ. Таким чином, в похилому віці антагоністи антгіотензину (ІАПФ і блокатори ангіотензинових рецепторів) зменшують ММ ЛШ помітніше і сприяють зменшенню ІР ЛШ. Але в старшому віці це не завжди покращує скоротливу спроможність міокарда ЛШ і його здатність до об’ємного навантаження. Більш сприятливими з цього боку виявились індапамід і небіволол, лікування якими сприяло збереженню геометричної моделі ЛШ. Загальний аналіз ефективності антигіпертензивної терапії дозволив зробити висновок про те, що у хворих з АГ в середньому (ГХ) та похилому (ГХ і ІСГ) віці регрес ГЛШ в більшості випадків супроводжується зменшенням ІР ЛШ. В старечому віці такої виразної тенденції до зменшення ІР під впливом антигіпертензивних препаратів не було. Характер морфологічних і регуляторних змін в старечому серці обмежує функціональну і гемодинамічну активність діяльності серця, показники якої інертні до дії вказаних антигіпертензивних препаратів. Це призводить до обмеження можливостей ремоделювання серця у хворих старечого віку. Товщина стінок у них майже не змінилась, як і М/О та ІР. Тобто, антигіпертензивне лікування не змінило геометричну модель ЛШ у хворих з АГ старечого віку. З усіх застосованих препаратів (еналаприл, фозиноприл, ірбесартан, небіволол, індапамід) найбільшою мірою на ММ у хворих старечого віку впливав індапамід, який зменшував її на 9,2% (P<0.1) за рахунок переважного зменшення розміру порожнини, що природно для діуретичного препарату. Товщина стінок ЛШ під впливом лікування в старечому віці майже не змінилась. Таким чином, старечий вік обмежує не тільки можливості розвитку ГЛШ, але й можливості її редукції. Враховуючи вплив різних антигіпертензивних препаратів на ІР, у осіб з попереднім ексцентричним ремоделюванням і екцентричною ГЛШ більш доцільним є призначення індапаміда і небіволола, тоді як антагоністи ангіотензину мають більш виразний вплив на товщину стінок ЛШ і сприяють нормалізації геометрії ЛШ у осіб з попередньо існуючою концентричною ГЛШ. При моніторуванні зворотного розвитку ГЛШ у хворих з АГ похилого і старечого віку слід звертати увагу на те, щоб воно супроводжувалось зменшенням КСН, зменшенням або незмінністю КСО, покращенням скоротливої здатності як у спокої, так і при проведенні гемодинамічного об’ємного навантаження. При зворотному розвитку ГЛШ під впливом еналаприлу у поєднанні з гідрохлортіазидом і ірбесартану зменшення толерантності до навантаження спостерігалось у осіб з ІР нижче 0,37 ум.од. У них через 12 тижнів лікування відбувалось під час АОП збільшення КСО (на 8,5%) і погіршення регіонарної скоротливості стінок ЛШ. Можливо, ІР менше 0,37 ум.од. і є межою зворотного розвитку ГЛШ, нижче якої насосна функція серця у осіб старшого віку зменшується. Метаболічна терапія триметазидином і актовегіном у хворих з межовою АГ і попередньо існуючою латентною систолічною дисфункцією призводила до покращення толерантності серця до об’ємного гемодинамічного навантаження у вигляді зменшення приросту КСО і покращення регіонарної скоротливості стінок ЛШ. Тому триметазидин і актовегін можна рекомендувати хворим похилого і старечого віку для корекції змін скоротливості під час зворотного розвитку ГЛШ. Таким чином, якісно гемодинамічні механізми ремоделювання серця з віком (“старече” серце) за своєю суттю не відрізняються від таких при розвитку артеріальної гіпертензії (“гіпертензивне” серце). Суть їх в однакових регуляторних, функціональних, структурних змінах міокарда в процесі довготривалої гіперфункції серця у відповідь на гемодинамічні навантаження. Різниця ж у віковому і патологічному ремоделюванні серця при АГ пов’язана при цьому лише із швидкістю, інтенсивністю та тривалістю процесу, зумовленого тією ж швидкістю, інтенсивністю та тривалістю гіперфункції серця та її типом. ВИСНОВКИ В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової медичної проблеми – з’ясування механізмів гіперфункції та розвитку гіпертрофії лівого шлуночка в процесі старіння при різному рівні АТ, її ролі у підтримці системного і церебрального кровообігу. Нове вирішення проблеми полягає у виявленні односпрямованості та взаємозв’язку вікових та гіпертензивних гемодинамічних механізмів розвитку довготривалої гіперфункції серця, які формують синдром “гіпертензивного” та аналогічного йому по наслідках “старечого” серця; втрати з віком повноцінної ауторегуляції мозкового кровообігу та формування більшої його залежності від системного об’ємного кровопотоку, яка поглиблюється при розвитку гострого порушення мозкового кровообігу; ролі вихідного функціонально-гемодинамічного фону у формуванні гемодинамічної структури гіпотензивного ефекту сучасних антигіпертензивних препаратів у хворих з АГ. З віком у здорових людей АТ (переважно систолічний) підвищується за рахунок збільшення загального еластичного опору судин. Збільшується кількість людей з “високим нормальним” АТ і порушенням добового профілю АТ (з надмірним нічним зниженням останнього). В гемодинамічній структурі АТ не спостерігається превалювання певного типу гемодинаміки. Вікові зміни системної гемодинаміки і судинного русла (збільшення САТ, ПАТ, ЗПСО і, особливо, Ео, порушення добового ритму і варіабельності АТ, зростання жорсткості артерій) призводять у здорових людей похилого і старечого віку до формування ознак “гіпертензивного” серця (збільшення ММ, кількості ГЛШ до 42% з тенденцією до концентричного ремоделювання, зменшення скорочувальної функції ЛШ і збільшення ЛП), які можна об’єднати поняттям “старечого” серця. Цей процес в межах нормальних величин АТ більше залежить від віку, ніж від висоти АТ. У здорових людей похилого і старечого віку концентрична ГЛШ пов’язана з більш високими значеннями САТ і загального еластичного опору судин і супроводжується під час об’ємного навантаження напруженням діяльності серця (збільшення скоротливості при прискоренні частоти серцевих скорочень і подовженні часу вигнання). Розвиток ексцентричної ГЛШ пов’язаний переважно з гіперкінетичним типом гемодинаміки і досить часто (до третини випадків) супроводжується зменшенням скоротливої здатності ЛШ у спокої та ознаками латентної систолічної дисфункції при об’ємному гемодинамічному навантаженні. З віком у здорових людей збільшується не тільки кількість ГЛШ, а і притаманних “гіпертензивному” серцю явищ міокардіальної дисфункції. “Старече” серце характеризується зменшенням скоротливої здатності ЛШ у спокої (у 10% осіб похилого і 21% старечого віку) та під час об’ємного гемодинамічного навантаження (у 12% осіб похилого і старечого віку). Останнє частіше спостерігається у людей з “високим нормальним” АТ, гіперкінетичним типом гемодинаміки та ексцентричною ГЛШ. У здорових людей похилого і старечого віку збільшується пульсаторність і зменшується швидкість церебрального кровопотоку. З’являються зв’язки між показниками стану церебральних судин (РІ, RI, KA) і системної гемодинаміки (ДАТ, ХОК, ЗПСО, Ео), що вказує на послаблення автономності ауторегуляторних механізмів мозкового кровообігу з віком. Наявність ГЛШ у здорових людей середнього віку асоціюється з низькими показниками кровопотоку у СМА, а в похилому і старечому віці – навпаки. Артеріальна гіпертензія (ГХ і ІСГ) в пізньому онтогенезі посилює вікову гіперфункцію серця, що відображується у збільшенні кількості ГЛШ, переважно ексцентричного типу, та зростанні частоти її високостресових форм. Майже у половини хворих з АГ функціональні навантаження (фізичні та об’ємні гемодинамічні) виявляють приховану систолічну дисфункцію, найбільш часту при гіперкінетичному типі гемодинаміки і ексцентричних високостресових ГЛШ. При ІСГ спостерігається більш адекватна реакція на функціональні проби і менша кількість людей із зниженням скоротливої здатності ЛШ у відповідь на навантаження, ніж при ГХ (відповідно 46% і 52%). При АГ спостерігаються більш вагомі залежності між церебральним і системним кровообігом: при ГХ мозкова гемодинаміка більше пов'язана із судинними компонентами АТ (ДАТ, ЗПСО), а при ІСГ - з показниками серцевого викиду та еластичного опору артерій (ХОК, САТ, ПАТ, Ео), що вказує на більше послаблення ауторегуляторних механізмів при АГ в пізньому онтогенезі. Наявність ГЛШ, зокрема концентричного типу, при АГ асоціюється з уповільненням кровоструменя у СМА на 24% як при ГХ, так і при ІСГ. При ІСГ (порівнюючи із практично здоровими людьми відповідного віку) церебральна гемодинаміка характеризується збільшенням пульсаторності кровоструменя при незмінності його швидкісних показників. Кровообіг у вертебро-базилярному басейні при ІСГ зворотно корелює (r= - 0.48; - 0.51) з величинами САТ (в межах 160-220 мм рт. ст.). Формування ГЛШ асоціюється з активацією ПОЛ (збільшенням концентрації МДА в плазмі і еритроцитах) як у здорових людей похилого і старечого віку, так і у осіб з ІСГ. При ГХ це спостерігається тільки в середньому віці. Проте у хворих на ГХ похилого і старечого віку активація ПОЛ спостерігається при зменшенні скоротливої здатності ЛШ, що відображує зв’язок активності процесів пероксидації з погіршенням контрактильності. АГ в різних вікових групах по-різному впливає на темп старіння людини: у хворих середнього віку більш прискорюючи його, ніж в похилому і старечому віці. Наявність ГЛШ асоціюється з більшим темпом старіння у здорових людей середнього віку і хворих з АГ середнього і похилого віку, що дозволяє вважати ГЛШ незалежним від АТ асоційованим фактором прискореного старіння. При ГХ це пов’язане як з концентричним, так і з ексцентричним типом ГЛШ, а при ІСГ з ексцентричним типом ГЛШ. Загалом ІСГ менш прискорює темпи старіння, ніж ГХ, і в багатьох відношеннях наближається до практично здорових людей, особливо на найбільш пізніх етапах онтогенезу. У хворих похилого і старечого віку, які перенесли ішемічний інсульт, спостерігається більша залежність мозкового кровопотоку від пропульсивної діяльності серця і гемодинамічної структури АГ (порівняно з хворими з АГ без інсульту). Гіперкінетичний тип гемодинаміки сприяє підтримці у них досить високих показників церебрального кровопотоку (в ЗСА і ВСА, а при АГ і в СМА). Підтримка мозкового кровообігу за рахунок гіперкінетичної гемодинаміки відбувається на межі його функціональних можливостей, про що свідчить зростання у цих хворих кількості ексцентричних ГЛШ (до 76%), зокрема з систолічною дисфункцією. Лікування ІАПФ еналаприлом і фозиноприлом та блокатором АТ1-рецепторів ірбесартаном призводить переважно до ексцентричного ремоделювання ЛШ за рахунок зменшення товщини його стінок. Блокатор бета-адренорецепторів небіволол та тіазидоподібний діуретик індапамід сприяють збереженню вихідних співвідносин структурних показників ЛШ. При цьому можливості медикаментозного впливу на зворотний розвиток ГЛШ з віком зменшуються. У пізньому онтогенезі зворотний розвиток ГЛШ в процесі лікування не завжди асоціюється з покращенням стану серця. Зменшення ІР нижче 0,37 ум.од. супроводжується зменшенням толерантності до гемодинамічного об’ємного навантаження у вигляді збільшення залишкового об’єма і погіршення регіонарної скоротливості стінок ЛШ. Практичні рекомендації Практично здорових людей похилого віку з “високим нормальним” АТ (130/85 – 139/89 мм рт ст.) та показниками загального еластичного опору артеріальних судин, вищими за 129 кПа·м-7, і кінетичним фактором роботи серця більшим за 100 г·см/с слід виділяти у групу ризику і починати профілактичні заходи з метою запобігання розвитку у них АГ. Нічне зниження САТ на 20% і більше від денного рівня, яке спостерігається у 15-20% осіб похилого і старечого віку з ІСГ, вимагає виваженого призначення антигіпертензивних препаратів. При цьому рекомендується надавати перевагу препаратам короткострокової дії. При вирішенні питання про можливість (необхідність) зворотного розвитку ГЛШ у осіб похилого і старечого віку з АГ, слід не допускати зменшення ІР нижче 0,37 ум.од. у зв’язку з можливістю погіршення толерантності серця до об’ємного гемодинамічного навантаження (збільшення залишкового об’єму і зменшення фракції викиду лівого шлуночка). Концентричний тип ГЛШ у хворих на ГХ і ІСГ похилого і старечого віку асоціюється з уповільненням кровоструменю у СМА і може вважатися показанням для призначення вазоактивної церебральної терапії. Довготривала терапія еналаприлом (окремо і у поєднанні з невеликими дозами гідрохлортіазида), фозиноприлом та ірбесартаном сприяє ексцентричному ремоделюванню ЛШ (зменшенню ІР), яке може супроводжуватись зменшенням стійкості серця до об’ємного гемодинамічного навантаження. Ці препарати більш показані хворим з попереднім концентричним ремоделюванням та концентричним типом ГЛШ. Хворим з ексцентричним ремоделюванням і ексцентричним типом ГЛШ більш показані індапамід та небіволол, які суттєво не впливають на величину ІР і в більшості випадків сприяють збереженню геометричної моделі ЛШ. У осіб похилого віку з явищами латентної систолічної дисфункції ЛШ з метою покращення толерантності серця до навантаження доцільним є призначення метаболічної терапії триметазидином та актовегіном. При призначенні антигіпертензивної терапії хворим похилого і старечого віку, що перенесли інсульт на тлі АГ поряд з поступовим зниженням АТ слід моніторувати стан мозкової гемодинаміки, зокрема у вертебро-базилярному басейні, враховуючи втрату його ауторегуляції та пряму залежність від рівня АТ. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Приходько В.Ю. Обратное развитие гипертрофии левого желудочка и его последствия для сердца у больных с артериальной гипертензией в позднем онтогенезе // Збірник наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.- К., 2001.-Вип. 10, кн. 3.- C. 632-640 2. Приходько В.Ю. Влияние метаболической терапии на функциональное состояние сердца у больных ИБС пожилого возраста // Укр. кардіол. журнал.- 2001.- №4.- С.29-31 3. Приходько В.Ю. Влияние ингибитора ангиотензин-превращающего фермента эднита (эналаприла) на показатели системной и интракардиальной гемодинамики у больных пожилого возраста с артериальной гипертензией // Проблемы старения и долголетия.- 2001.- Т. 10, №2. - С.163-168 4. Приходько В.Ю. Влияние Актовегина-драже на функциональное состояние сердца и перекисное окисление липидов у больных пожилого возраста с дисциркуляторной энцефалопатией // Український вісник психоневрології.- 2002.- Т.10. - №2 (31)- С.223-227 5. Приходько В.Ю. Порівняння даних добового моніторування артеріального тиску та його одноразового вимірювання у практично здорових людей різного віку // Журн. АМН України. – 2004. – Т.10, №1. – С. 157-167 6. Приходько В.Ю. Зміни функціонального стану серця у здорових людей похилого віку в процесі 8-річного спостереження і розвитку у них артеріальної гіпертензії // Збірник наук.праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. – К., 2004.- Вип. 13, кн. 1.- С. 147-154 7. Приходько В.Ю. Дисфункція серця у практично здорових людей похилого і старечого віку при різних типах ремоделювання лівого шлуночка // Проблемы старения и долголетия. – 2004. – Т.13, №3. – С. 422-427 8. Приходько В.Ю. Вікові особливості функціонального стану серця та системної гемодинаміки у хворих, які перенесли гостре порушення мозкового кровообігу на тлі артеріальної гіпертензії // Проблемы старения и долголетия. – 2005. – Т.14, №1. – С. 54-66 9. Токарь А.В., Приходько В.Ю. Функциональное состояние сердца у больных старших возрастных групп с изолированной систолической гипертензией // Укр. кардиол. журнал.- 1997.- N2.- С.25-29 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї статті, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 10. Приходько В.Ю., Романюк Т.Ю., Белая И.И. Взаимосвязь церебральной и кардиальной гемодинамики у практически здоровых людей пожилого возраста // Проблемы старения и долголетия.-1999.- N2. - С.155-161 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методом ехокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 11. Токарь А.В., Приходько В.Ю. Гипертензивное сердце в пожилом и старческом возрасте // Укр. кардіол. журнал.- 2000.- №1-2.- С. 38-43 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 12. Приходько В.Ю., Ена Л.М., Белая И.И. Блокатор кальциевых каналов Норваск в лечении больных пожилого возраста с артериальной гипертензией // Укр. кардіол. журнал.- 2000.- №3.- С. 24-27 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії, варіаційної пульсометрії та електрокардіографії, проводила статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнювала результати та формулювала висновки). 13. Приходько В.Ю., Кеденко М.И., Левина И.Г. Состояние перекисного окисления липидов у больных пожилого возраста с разными гемодинамическими типами артериальной гипертензии // Збірник наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.- К., 2001.-Вип. 10, кн. 1.- С.795-802 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 14. Токарь А.В., Приходько В.Ю. Возможность и целесообразность обратного развития гипертрофии левого желудочка в пожилом и старческом возрасте // Укр. кардіол. журнал.- 2001.- №3. - С.18-21 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 15. Токар А.В., Приходько В.Ю., М.І.Асінова, В.І.Джемайло, П.О.Орлов Тіазидоподібні діуретики в лікуванні хворих похилого віку з артеріальною гіпертензією // Ліки України.- 2001.- 5(46).- С.62-64 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, артеріоп’єзографії, добового моніторування артеріального тиску, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 16. Ена Л.М., Приходько В.Ю., Белая И.И., Левина И.Г. Применение селективного бета-адреноблокатора небилет в лечении больных пожилого возраста с артериальной гипертензией // Ліки України.- 2001.- 11(52). - С.44-45 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, артеріоп’єзографії, добового моніторування артеріального тиску, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 17. Ена Л.М., Приходько В.Ю., Белая И.И., Кеденко М.И. Апровель в лечении пожилых больных с артериальной гипертензией // Проблемы старения и долголетия.-2002.- Т. 10, №3.- С.295-303 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, добового моніторування артеріального тиску, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 18. Романюк Т.Ю., Приходько В.Ю. Стан церебральної, системної та інтракардіальної гемодинаміки у хворих старшого віку з артеріальною гіпертензією // Укр. кардіол. журнал.- 2002.- №3.-С.38-41 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методом ехокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 19. Ена Л.М., Чаяло П.П., Приходько В.Ю., Кеденко М.И., Белая И.И. Длительное применение эналаприла и гидрохлортиазида у больных с артериальной гипертензией пожилого возраста: влияние на системную и интракардиальную гемодинамику, перекисное окисление липидов // Укр. кардіол. журнал.- 2002.- №2.-С.50-54 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 20. Ена Л.М., Кондратюк В.Е., Приходько В.Ю. Влияние фозиноприла на гипертрофию миокарда левого желудочка и показатели системной, интракардиальной гемодинамики у больных с артериальной гипертензией пожилого возраста // Укр. кардіол. журнал.- 2002.- №1.- С. 61-63 (проводила обстеження методом ехокардіографії, виконувала статистичну обробку даних, аналізувала дані, узагальнювала результати та формулювала висновки). 21. Кузнецова С.М., Сливак Е.А., Приходько В.Ю. Влияние сермиона на церебральную гемодинамику у больных пожилого возраста с остаточными явлениями ишемического острого нарушения мозгового кровообращения в каротидном бассейне // Укр. медичний часопис.- 1999.- №5/13, IX-X.- С.18-22 (проводила клінічне обстеження хворих, допомагала при доплерографічному дослідженні судин мозку, проводила статистичну обробку даних, аналізувала отримані дані, формулювала висновки). 22. Ена Л.М., Чаяло П.П., Кеденко М.И., Белая И.И., Приходько В.Ю. Влияние длительной комбинированной терапии эналаприлом и гидрохлортиазидом на процессы перекисного окисления липидов у пожилых больных с артериальной гипертензией // Проблемы старения и долголетия.- 2001.- Т.10, №1.- С.41-47 (проводила клінічне обстеження хворих, ведення їх під час лікування, проводила статистичну обробку даних, аналізувала дані, формулювала висновки). 23. Кузнецова С.М., Ена Л.М., Сливак Е.А., Приходько В.Ю. Анализ комплексного применения сермиона и капотена у больных, перенесших ишемический инсульт на фоне гипертонической болезни // Ліки України.- 2000.- 12(41).- С.43-46 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи щодо дослідження системної та інтракардіальної гемодинаміки, клінічне обстеження хворих, обстеження методом ехокардіографії, проводила статистичну обробку даних, аналізувала дані, формулювала висновки). 24. Токар А.В., Кузнецова С.М., Стаднюк Л.А., Асінова М.І., Приходько В.Ю., Романюк Т.Ю., Орлов П.О. Стан серцево-судинної системи та деяких видів обміну у хворих, що перенесли мозковий інсульт // Збірник наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. – К., 2003.- Вип. 12, кн. 2.- С. 527-539 (робила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, виконувала обстеження методом ехокардіографії, електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, робила узагальнення результатів та формулювала висновки). 25. Стаднюк Л.А., М’ясніков В.Г., Приходько В.Ю., Лапшин О.В., Мостовий С.Є. Проблеми безпечності фармакотерапії артеріальної гіпертензії у похилому і старечому віці // Проблемы старения и долголетия. – 2004. – Т.13, №2. – С. 202-213 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, клінічне ведення хворих, обстеження їх методом ехокардіографії, лікування хворих різними антигіпертензивними препаратами, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 26. Стаднюк Л.А., Приходько В.Ю., Давидович О.В., Рябець Н.В., Єгорова Л.В. Сучасні методи фармакотерапії хворих з артеріальною гіпертензією в похилому і старечому віці // Збірник наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. – К., 2004.- Вип. 13, кн. 1.- С. 321-330 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, клінічне ведення хворих, лікування їх різними антигіпертензивними препаратами, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 27. Романюк Т.Ю., Приходько В.Ю. Влияние препарата Курантил на показатели системной и церебральной гемодинамики у больных, перенесших ишемический инсульт на фоне артериальной гипертензии // Фармакологічний вісник.- 1999.- №4.- С.31-34 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методом ехокардіографії, виконала статистичну обробку даних, проводила аналіз даних, узагальнення результатів та формулювала висновки). 28. Приходько В.Ю., Романюк Т.Ю. Лечение Курантилом больных пожилого возраста с изолированной систолической гипертензией и явлениями дисциркуляторной гипертонической энцефалопатии // Фармакологічний вісник.- 1999.- №5.- С.25-28 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 29. Ена Л.М., Приходько В.Ю., Кеденко М.И., Белая И.И. Динамика показателей системной и интракардиальной гемодинамики под влиянием длительного лечения препаратом Энап НL больных с артериальной гипертензией пожилого возраста // Фармакологічний вісник.- 2000.- №2.-С.61-64 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 30. Prikhodko V. Diagnostic criteria of myocardial dysfunction in elderly // Proc. 3rd Congress of the International association of Gerontology, European Region Clinical Section. Thessaloniki, Greece, 14-17 November 1996.- Р. 71 31. Tokar A., Prikhodko V. Systolic and diastolic myocardial dysfunction in elderly hypertensives // Proc. 3rd Congress of the International association of Gerontology, European Region Clinical Section. Thessaloniki, Greece, 14-17 November 1996.- Р. 286 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 32. Приходько В.Ю., Токарь А.В. Влияние предуктала на функциональное состояние сердца у больных ИБС пожилого возраста // Мат. 36 научн.-практ. межрегионарной конф., посвященной 200-летию Ульяновской обл.клин.б-цы №1. - Ульяновск, 2001.- С.72-73 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 33. Токар А.В., Кузнецова С.М., Стаднюк Л.А., Асинова М.І., Приходько В.Ю., Романюк Т.Ю., Орлов П.О. Гемодинамические и метаболические изменения у больных гипертонической болезнью и атеросклерозом, перенесших мозговой инсульт // Клин. геронтология.- 2003.- №9.- С. 62 (робила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, виконувала обстеження методом ехокардіографії, електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, робила узагальнення результатів та формулювала висновки). 34. Приходько В.Ю., Єна Л.М., Токар А.В., Ахаладзе М.Г. Рання ехокардіографічна діагностика недостатності серця в похилому та старечому віці // Мат. наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми кардіології та ревматології”. - К., 1998.- С. 86-87 (робила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, функціональні проби з навантаженням, виконувала статистичну обробку даних, проводила аналіз даних, узагальнення результатів та формулювала висновки). 35. Ахаладзе Н.Г., Ена Л.М., Приходько В.Ю. Особенности реакции центральной и региональной гемодинамики на физическую нагрузку у больных артериальной гипертензией в позднем онтогенезе // Мат. научно-практ. конф. "Реабилитация больных пожилого возраста с заболеваниями сердечно-сосудистой системы и церебрально-сосудистой патологией". - К., 1997. - С.122-123 (зробила обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії у спокої та при фізичному навантаженні, виконувала статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнювала результати та формулювала висновки). 36. Токарь А.В., Приходько В.Ю., Ахаладзе Н.Г. Азупамил (верапамил) в лечении пожилых больных с “мягкой” артериальной гипертензией // Мат. научно-практ. конф. "Реабилитация больных пожилого возраста с заболеваниями сердечно-сосудистой системы и церебрально-сосудистой патологией". - К., 1997.- С.124-125 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії у спокої та при фізичному навантаженні, виконувала статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнювала результати та формулювала висновки). 37. Єна Л.М., Токар А.В., Ахаладзе М.Г., Приходько В.Ю. Ізольована систолічна гіпертензія у людей похилого та старечого віку // Мат. наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми кардіології та ревматології”. - К., 1998. - С.50 (робила обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналізувала дані, формулювала висновки). 38. Приходько В.Ю., Белая И.И Амлодипин (норваск) в лечении больных с артериальной гипертензией старших возрастных групп // Мат. наук.-практ. конф. “Артеріальна гіпертензія і вік” - К., 1998. - С. 73-74 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії, електрокардіографії та варіаційної пульсометрії, виконувала статистичну обробку даних, робила аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 39. Приходько В.Ю. Функциональное состояние левого желудочка у больных с изолированной систолической гипертензией // Тези доп. II національного конгреса геронтологів і геріатрів України. - К.,1994.- Ч.II.-С. 528. 40. Токар А.В., Приходько В.Ю. Механизмы гиперфункции и недостаточности сердца у лиц пожилого и старческого возраста // Матеріали та тези конференції “Актуальні проблеми медицини”, присвяченої 50-річчю утворення Вінницького обласного госпіталю для інвалідів війни. - Вінниця, 1996.- С.114-115 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 41. Приходько В.Ю., Токарь А.В. Возрастные особенности гипертрофии левого желудочка как предпосылки формирования застойной сердечной недостаточности // Укр. кардіол. журнал. – Додаток до 3/96. - Матеріали V Конгресу кардіологів України. - К., 1997.- С. 107 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 42. Токарь А.В., Приходько В.Ю. Гипертензивное сердце в пожилом и старческом возрасте // Тези наук. доповідей укр. наук.-практ. конф. кардіологів і кардіохірургів з міжнародної участю “Нові напрямки профілактики, діагностики та лікування серцево-судинних захворювань”. - К., 1999. - С.176-177 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 43. Приходько В.Ю. Особенности гипертензивного сердца в пожилом и старческом возрасте // Мат. І Української конференції молодих вчених, присвяченої пам’яті акад. В.В.Фролькіса.- К., 2000.- С.95-97 44. Приходько В.Ю. Возрастные особенности развития недостаточности сердца // Мат. УІ Конгресу кардіологів України. – К., 2000. - С.109 45. Кеденко М.И., Ена Л.М., Приходько В.Ю., Белая И.И. Влияние длительной комбинированной терапии эналаприлом и гидрохлортиазидом на процессы перекисного окисления липидов у пожилых больных с артериальной гипертензией // Мат. УІ Конгресу кардіологів України. – К., 2000. - С.169 (проводила клінічне обстеження хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала дані, формулювала висновки). 46. Кузнецова С.М., Ена Л.М., Приходько В.Ю., Романюк Т.Ю. Центральная, интракардиальная и церебральная гемодинамика у больных, перенесших острое нарушение мозгового кровообращения // Мат. УІ Конгресу кардіологів України. – К., 2000. - С.247 (робила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методом ехокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 47. Токарь А.В., Приходько В.Ю. Диуретик арифон (индапамид) в лечении больных пожилого возраста с артериальной гипертензией // Мат. ІІІ Нац. Конгресу геронтологів і геріатрів. - К., 2000.- С. 80 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 48. Приходько В.Ю. Предуктал в лечении больных ИБС пожилого возраста // Мат. ІІІ Нац. Конгресу геронтологів і геріатрів. - К., 2000.- С. 68 49. Приходько В.Ю. Особенности функционального состояния сердца у лиц старших возрастных групп с различным уровнем артериального давления // Мат. ІІІ Нац. Конгресу геронтологів і геріатрів. - К., 2000.- С. 79 50. Ена Л.М., Приходько В.Ю., Белая И.И., Кеденко М.И. Антагонист ангиотензина ІІ “Апровель” (ирбесартан) в лечении больных пожилого возраста с артериальной гипертензией // Мат. ІІІ Нац. Конгресу геронтологів і геріатрів. - К., 2000.- С. 73 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, добового моніторування артеріального тиску, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 51. Ена Л.М., Приходько В.Ю., Белая И.И. Кардиоселективный бета-адреноблокатор Небилет в лечении больных пожилого возраста с артериальной гипертензией // Мат. ІІІ Нац. Конгресу геронтологів і геріатрів. - К., 2000.- С. 73-74 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, артеріоп’єзографії, добового моніторування артеріального тиску, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 52. Кеденко М.І., Єна Л.М., Приходько В.Ю., Біла І.І. Особливості вільнорадикальних процесів у хворих на гіпертонічну хворобу середнього та похилого віку // Проблемы старения и долголетия.- 2002.- Т. 11, №3. - С. 303-304 (обговорювала теоретичне обгрунтування ідеї роботи, виконувала клінічне обстеження хворих, проводила статистичну обробку даних, аналізувала дані, формулювала висновки). 53. Приходько В.Ю. Ефективність тіазидоподібного діуретика індапаміду в лікуванні літніх хворих на артеріальну гіпертензію // Проблемы старения и долголетия.- 2002.- Т. 11, №3.- С.334-335 54. Приходько В.Ю. Морфофункціональний стан серця в осіб похиого та старечого віку, хворих на артеріальну гіпертенію (за даними лонгітудінальних досліджень) // Проблемы старения и долголетия.- 2002.- Т. 11, №3.- С.335-336 55. Токарь А.В., Приходько В.Ю. Гіпертензивне серце і вік // Мат. регіональної наук.-практ. конф. “Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансерізація, профілактика та лікування”. - Ів.-Франківськ, 2004.- С.105-106 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 56. Стаднюк Л.А., Приходько В.Ю., Купраш Л.П., Асінова М.І. Вікові особливості реакцій на антигіпертензивну терапію // Мат. регіональної наук.-практ. конф. “Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансерізація, профілактика та лікування”. - Ів.-Франківськ, 2004.- С. 96-97 (зробила теоретичне обґрунтування ідеї роботи, обстеження методами ехокардіографії та електрокардіографії, клінічне ведення хворих, статистичну обробку даних, аналіз даних, узагальнення результатів та висновки). 57. Приходько В.Ю. Гемодинамічна структура гіпотензивного ефекту у хворих похилого і старечого віку під впливом сучасних антигіпертензивних препаратів // Мат. української наук.-практ.конф. “Профілактика і лікування артеріальної гіпертензії в Україні”. – К., 2004. – С.118 АНОТАЦІЯ Приходько В.Ю. Гемодинамічні механізми формування гіпертензивного серця в похилому і старечому віці. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.11. – кардіологія. – Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, Київ, 2005. Вивчався стан системної, інтракардіальної, церебральної гемодинаміки, функціональний стан серця у здорових людей, хворих на ГХ, осіб з ІСГ, хворих, які перенесли ГПМК, різного віку. З’ясовано, що вікові зміни системної гемодинаміки і судинного русла, порушення добового ритму і варіабельності АТ призводять у здорових людей похилого і старечого віку до формування ознак “гіпертензивного” серця, які можна об’єднати поняттям “старечого” серця. При цьому з віком у здорових людей збільшується не тільки кількість ГЛШ, а і притаманних “гіпертензивному” серцю явищ міокардіальної дисфункції. Останнє частіше спостерігається у людей з “високим нормальним” АТ, гіперкінетичним типом гемодинаміки та ексцентричною ГЛШ. Доведено, що у здорових осіб похилого і старечого віку посилюються зв’язки між мозковим кровопотоком і системною гемодинамікою, що вказує на послаблення з віком ауторегуляторних механізмів підтримки церебрального кровопостачання. Ще більш помітно це спостерігається при АГ. При ГХ мозкова гемодинаміка більше пов'язана із ЗПСО та діастолічним АТ, а при ІСГ - з серцевим викидом, загальним еластичним опором артерій та систолічним АТ. Показано, що наявність ГЛШ при АГ асоціюється з уповільненням кровопотоку у СМА. У хворих, які перенесли ішемічний інсульт (і з нормальним, і з високим АТ), спостерігається ще більша залежність мозкового кровопотоку від пропульсивної діяльності серця і гемодинамічної структури АГ. Підтримка мозкового кровообігу за рахунок гіперкінетичної реакції серця відбувається на межі його функціональних можливостей (зростає кількість ексцентричних ГЛШ, зокрема з систолічною дисфункцією). Запропоновано диференційований підхід до призначення антигіпертензивних препаратів в залежності від типу ремоделювання і гіпертрофії ЛШ. Встановлено, що можливості зворотного розвитку ГЛШ з віком зменшуються. Ключові слова: артеріальна гіпертензія, старіння, гіпертрофія лівого шлуночка, функціональний стан серця, системна гемодинаміка, церебральна гемодинаміка, ішемічний інсульт, антигіпертензивна терапія. АННОТАЦИЯ Приходько В.Ю. Гемодинамические механизмы формирования гипертензивного сердца в пожилом и старческом возрасте. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.11. – кардиология. – Институт кардиологии им. акад. Н.Д.Стражеско АМН Украины, Киев, 2005. Изучалось состояние системной, интракардиальной, церебральной гемодинамики и функциональное состояние сердца у практически здоровых людей в возрасте 20-96 лет, больных гипертонической болезнью (ГБ) 45-89 лет, лиц с изолированной систолической гипертензией 60-97 лет и больных, перенесших ишемический инсульт, 45-89 лет (всего обследовано 1032 человека). Установлено, что у практически здоровых людей пожилого и старческого возраста такие возрастные изменения системной гемодинамики, как повышение систолического и пульсового артериального давления, общего периферического сопротивления и общего эластического сопротивления артериальных сосудов, нарушение суточного ритма и вариабельности АД, приводят к формированию признаков “гипертензивного” сердца (увеличению массы миокарда и частоты гипертрофии левого желудочка (до 42%) с тенденцией к концентрическому ремоделированию, снижению его сократительной способности и увеличению левого предсердия), которые можно объединить понятием “старческого” сердца. В пределах нормальных величин АД этот процесс больше зависит от возраста, чем от высоты АД. “Старческое” сердце характеризуется снижением сократительной способности левого желудочка (ЛЖ) в покое у 10% лиц пожилого и 21% лиц старческого возраста. Объемная гемодинамическая нагрузка (антиортостатическая проба) выявляет признаки латентной систолической дисфункции еще у 12% людей пожилого и старческого возраста, что чаще наблюдается у лиц с “высоким нормальным” АД, гиперкинетическим типом гемодинамики и эксцентрической гипертрофией ЛЖ. В сравнении со здоровыми людьми при артериальной гипертензии в позднем онтогенезе увеличивается частота гипертрофий ЛЖ (до 80,3% в пожилом и 90,7% в старческом возрасте), главным образом, эксцентрического типа и их высокострессовых форм. Установлено, что почти у половины (47-52%) больных с артериальной гипертензией пожилого и старческого возраста функциональные пробы (велоэргометрия и антиортопроба) выявляют признаки латентной систолической дисфункции ЛЖ. Чаще всего это наблюдается при эксцентрических гипертрофиях с высоким миокардиальным напряжением. Причем у лиц с изолированной систолической гипертензией (ИСГ) в сравнении с больными ГБ отмечается более адекватная реакция на функциональные пробы и меньшее число людей со снижением сократительной способности ЛЖ.(соответственно 46% и 52%). Формирование ГЛЖ связано не только с гемодинамическими механизмами, но и активацией перекисного окисления липидов (ПОЛ). У практически здоровых людей и лиц с ИСГ пожилого и старческого возраста наличие ГЛЖ ассоциируется с увеличением концентрации малонового диальдегида в плазме и эритроцитах. При ГБ в позднем онтогенезе активация ПОЛ наблюдается при снижении сократительной способности левого желудочка. Показано, что АГ в разных возрастных группах по-разному влияет на темп старения (по данным биологического возраста): в среднем возрасте более ускоряя его, чем в пожилом и старческом. ГЛЖ ассоциируется с большим темпом старения у здоровых людей среднего возраста и больных с АГ среднего и пожилого возраста. Показано, что у практически здоровых людей с возрастом (особенно на более поздних этапах онтогенеза) усиливаются связи между показателями мозгового кровотока (состоянием церебральных сосудов) и системной гемодинамики, что указывает на ослабление автономности ауторегуляторных механизмов мозгового кровообращения. Еще более это проявляется при артериальной гипертензии. Причем, при ГБ мозговая гемодинамика больше связана с общим периферическим сосудистым сопротивлением и диастолическим АД, а при ИСГ – с сердечным выбросом, общим эластическим сопротивлением и систолическим АД. Мозговой кровоток при ИСГ характеризуется большей пульсаторностью, чем у практически здоровых людей. Линейная скорость кровотока в сосудах вертебро-базилярного бассейна при этом отрицательно коррелирует с уровнем САД (в пределах 160-220 мм рт. ст.). Снижение скорости кровотока в средней мозговой артерии (на 24%) и при ИСГ, и при ГБ ассоциируется с наличием гипертрофии ЛЖ. У больных пожилого и старческого возраста с нормальным и высоким АД, которые перенесли ишемический инсульт, отмечена еще большая зависимость мозгового кровотока от пропульсивной деятельности сердца и типа системной гемодинамики. Гиперкинетический тип гемодинамики ассоциируется у этих больных с увеличением скорости кровотока в каротидном бассейне. Однако поддержка церебрального кровообращения за счет гиперкинетической реакции сердца осуществляется на грани его функциональных возможностей, о чем свидетельствует увеличение количества эксцентрических гипертрофий ЛЖ (до 76%) с систолической дисфункцией. В результате долговременного наблюдения за больными с АГ показано, что с возрастом (начиная с 7-го десятилетия) часто наблюдается трансформация ГБ по клиническим и гемодинамическим признакам в ИСГ. Со стороны гемодинамики это проявляется тенденцией к гиперкинетическому типу гипертензии, развитию эксцентрического ремоделирования и эксцентрической гипертрофии ЛЖ. Предложены дифференцированные подходы к назначению антигипертензивных препаратов в зависимости от системного и регионарного гемодинамического фона, типа ремоделирования и гипертрофии ЛЖ. В частности, лечение ингибиторами ангиотензин-превращающего фермента (эналаприлом, фозиноприлом) и блокатором АТ1-рецепторов ирбесартаном приводит к уменьшению толщины стенок ЛЖ и его эксцентрическому ремоделированию. Поэтому эти препараты более показаны при исходной концентрической ГЛШ. Блокатор бета1-адренорецепторов небиволол и тиазидоподобный диуретик индапамид не изменяют относительную толщину стенок и способствуют сохранению нормальной геометрии ЛЖ. Поэтому они показаны при исходном эксцентрическом ремоделировании и эксцентрической гипертрофии ЛЖ. Выраженной возрастной специфики в этих процессах не отмечено. Вместе с тем, возможности медикаментозного влияния на обратное развитие гипертрофии ЛЖ с возрастом уменьшаются. При этом в позднем онтогенезе обратное развитие ГЛЖ не всегда ассоциируется с однозначным улучшением функции ЛЖ: при уменьшении относительной толщины стенок ЛЖ меньше 0,37 усл. ед. снижается его толерантность к гемодинамической объемной нагрузке. Ключевые слова: артериальная гипертензия, старение, гипертрофия левого желудочка, функциональное состояние сердца, системная гемодинамика, церебральная гемодинамика, ишемический инсульт, антигипертензивная терапия. SUMMARY Prikhodko V.Yu. Hemodynamic mechanisms of hypertensive heart in elderly and old people. – Manuscript. Thesis for the scientific degree of Doctor of Medical Science in specialty “Cardiology”. – M.D. Strazhesko Institute of Cardiology, Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005. The systemic, intracardial, cerebral hemodynamics and heart functional state were studied in healthy people, patients with essential hypertension (EH) and isolated systolic hypertension (ISH), post-stroke patients of different age. It was found that age-related changes of systemic hemodynamics, big arterial vessels, 24-hour blood pressure (BP) profile and variability were resulted in elderly healthy subjects in “hypertensive” heart signs that may be definite as “elderly” heart. “Elderly” heart is characterized by signs of left ventricular hypertrophy (LVH) and more frequent myocardial dysfunction during functional tests particularly in subjects with “high normal” blood pressure, hyperkinetic hemodynamics and eccentric LVH. It was established that in elderly healthy people there is correlation between cerebral and systemic hemodynamics parameters. It gives evidence about cerebral autoregulation mechanisms weakening in elderly and old people. It is more pronounced in elderly patients with arterial hypertension. In EH cerebral hemodynamics parameters relate to diastolic BP and general peripheral resistance, when in ISH – with systolic BP, cardiac output and general elastic arterial resistance. LVH in both is associated with flow deceleration in middle cerebral artery. In post-stroke patients with normal and high BP the association between cerebral and systemic hemodynamics is more pronounced. The bigger flow velocity parameters are in patients with hyperkinetic hemodynamics. In post-stroke patients the functional heart state deterioration took place: the quantity of eccentric LVH with systolic dysfunction increased. The differential approaches to antihypertensive therapy in according with LVH and remodeling type were proposed. It was founded that LVH regression possibilities are decreasing in process of aging. Key words: arterial hypertension, aging, left ventricular hypertrophy, functional heart state, systemic hemodynamics, cerebral hemodynamics, ischemic stroke, antihypertensive therapy. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ АГ – артеріальна гіпертензія АОП – антиортопроба АОС – антиоксидантна система АТ – артеріальний тиск БА – базилярна артерія БВ – біологічний вік ВРС – варіабельність ритму серця ВСА – внутрішня сонна артерія ГЛШ – гіпертрофія лівого шлуночка ГПМК – гостре порушення мозкового кровообігу ГХ – гіпертонічна хвороба ДАТ – діастолічний АТ ДМАТ – добове моніторування АТ Ео – загальний еластичний опір артеріальних судин ЗМА – задня мозкова артерія ЗПСО – загальний периферичний судинний опір ЗС – задня стінка лівого шлуночка ЗСА – загальна сонна артерія ІММ – індекс маси міокарда ІР – індекс ремоделювання ЛШ (відносна товщина стінок) ІСГ – ізольована систолічна гіпертензія КА – коефіцієнт асиметрії кровопотоку КГ – контрольна група КДО – кінцево-діастолічний об’єм ЛШ КДН – кінцево-діастолічна напруга КІМ – комплекс “інтіма-медіа” ЗСА КСО - кінцево-систолічний об’єм ЛШ КСН – кінцева систолічна напруга КФР – кінетичний фактор роботи ЛП – ліве передсердя ЛШ – лівий шлуночок ЛШК – лінійна швидкість кровопотоку МДА – малоновий діальдегід ММ – маса міокарда лівого шлуночка М/О – співвідношення ММ і КДО лівого шлуночка МШП – міжшлуночкова перетинка НА – надблокова артерія ПАТ – пульсовий АТ ПОЛ – перекисне окислення ліпідів САТ – систолічний АТ СМА – середня мозкова артерія СОД - супероксиддисмутаза УО – ударний об’єм ФВ – фракція викиду ФН – фізичне навантаження ХА – хребцева артерія ХОК – хвилинний об’єм кровообігу ЧВ – час вигнання крові із ЛШ ЧСС – частота серцевих скорочень ШРПХ – швидкість розповсюдження пульсової хвилі RI – індекс опору PI – індекс пульсації Vcf – швидкість циркулярного скорочення ЛШ Vr – швидкість розслаблення задньої стінки ЛШ PAGE \* Arabic 2

Похожие записи