.

Функціональний стан ендокринної частини підшлункової залози у щурів з перенесеним хронічним пренатальним стресом (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2453
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЗІОЛОГІЇ ІМ. АКАД. О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

ТИХОНОВСЬКА Марина Анатоліївна

УДК 616-008.6-092]:

577.175.722:612.122.1

Функціональний стан ендокринної частини підшлункової залози у щурів з
перенесеним хронічним пренатальним стресом

14.03.04 – патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному медичному університеті

Міністерства охорони здоров‘я України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

АБРАМОВ Андрій Володимирович,

Запорізький державний медичний університет, професор кафедри
патологічної фізіології

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН та АМН України,

доктор медичних наук, професор

РЕЗНИКОВ Олександр Григорович

завідувач відділу ендокринології репродукції та адаптації Інституту
ендокринології та обміну речовин

ім. В.П.Комисаренка АМН України

доктор медичних наук, професор

ТКАЧУК Світлана Сергіївна,

Буковинський державний медичний університет,

професор кафедри нормальної фізіології

Провідна установа: Інститут геронтології АМН України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться „7” червня 2005 року о 14.00 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.198.01 при Інституті
фізіології ім. акад. О.О.Богомольця НАН України (01024, Київ, вул. акад.
Богомольця, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту фізіології ім.
акад. О.О.Богомольця НАН України (01024, Київ, вул.. акад. Богомольця,
4)

Автореферат розісланий „4” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кількість хвороб, виникнення яких пов’язано з
порушенням процесів індивідуального розвитку організму, безперервно
зростає. Серед них домінує вроджена патологія, в структурі якої значна
питома вага належить вадам розвитку, що обумовлені патогенним впливом
тератогенних, ембріотоксичних та фетотоксичних факторів (Резніков О.Г.,
2004).

Індивідуальний розвиток організму від запліднення до зрілості залежить
не тільки від наслідуваних факторів, але й від умов формування в
ранньому онтогенезі. Цей процес здійснюється по типу
гормонально-медіаторного імпринтингу нейроендокринної регуляції в так
звані “критичні періоди” розвитку організму людини та тварин (Резников
А.Г., 1982-2004). Під впливом гормонів, цитокінів, нейротрансміттерів та
інших фізіологічно активних речовин відбувається модифікація специфічних
властивостей клітин, програмується їх диференціація та певний рівень
реактивності, тобто чутливості до фізіологічних збудників (Dorner G.,
Gotz F., Rohde W., 1990).

До найбільш важливих імпринтингових факторів можна віднести стрес, який
переживає материнський організм та опосередковано внутрішньоутробний
плід, тобто пренатальний стрес (Ward I.L., 1972). Термін “пренатальний
стрес” вперше з’явився в 70-х роках і означав порушення статевої
поведінки. Нині він включає комплекс різноманітних морфологічних,
нейрохімічних, ендокринних, метаболічних змін. Тому вивчення синдрому
пренатального стресу, як фактору ранньої модифікації нейроендокринних
функцій, його онтогенетичних та генетико-еволюційних аспектів складає
безперечний інтерес.

За даними літератури у нащадків щурів пренатальний стрес призводить до
змін щільності розподілу глюкокортикоїдних рецепторів гіппокампу, обігу
катехоламінів в головному мозку, адренергічної реактивності, а також
розмірів так званих секс-диморфних ядер в преоптичній частині мозку,
зміни вмісту ? ендорфіну, ?-предсердного натрійуретичного пептиду в
структурах мозку, зміни статевого диференціювання печінки щодо
функціонування системи ферментів мікросомального окислення та інше.
(Ohkawa T., Rohde W., Gotz F., 1988, Резников А.Г., Пишак В.П., Носенко
Н.Д., Ткачук С.С., Мыслицкий В.Ф., 2004). Ці зміни можуть призвести до
численних ранніх і віддалених наслідків, як у самців, так і у самок
щурів. До них відносять посилення агресивної поведінки, бі- або
гомосексуальну поведінку у самців, демаскулінізацію і/або фемінізацію
нейроендокринних функцій, а також зміни адренокортикальної реакції на
гострий стрес. У плодів жіночої статі мозок, що розвивається, менш
чутливий до стресу материнського організму. Тим не менш, у дорослих
самок також відзначені деякі зміни, які проявляються посиленням
агресивної поведінки, порушенням статевої циклічності та послабленням
фертильності. У нащадків обох статей пренатальний стрес може призвести
до таких тяжких наслідків, як дистрес-синдром, порушення функції
ендокринних залоз, зменшення адаптаційних можливостей організму
(Резников A.Г., Носенко Н.Д., Тарасенко Л.В., 2000, Полякова Л.И.,
2000).

Короткочасні коливання вмісту інсуліну в пренатальному онтогенезі також
можуть мати віддалені наслідки у зв’язку з тим, що інсуліну притаманні
імпринтингові якості відносно власних клітин мішеней, програмуючи
експресію власних рецепторів, що викликає тривалу модифікацію
вуглеводного обміну (Dorner G., Gotz F., Rohde W., 1990). Так G. Dorner,
ґрунтуючись на своїх експериментальних і клінічних дослідженнях з впливу
надмірного харчування в пре- и ранній післянатальний період онтогенезу
для розвитку ожиріння, цукрового діабету, гіперліпопротеінемії та
атеросклерозу припустив, що рівень інсуліну і/або утилізації глюкози в
критичні періоди диференціювання мозку здатен необоротно змінити
функціональні межі та межі толерантності центрів гіпоталамічного
контролю метаболізму глюкози.

Спостереження показали, що пренатальні стресорні впливи також мають
віддалені ефекти щодо метаболічних функцій. Головним проявом
метаболічних порушень у дорослих пренатально стресованих тварин є
підвищення рівня глюкози в крові (Vallee M., Mayo S., 1996).

Виходячи з цього, можливим наслідком пренатального стресу є порушення
ендокринної функції підшлункової залози, розвитку панкреатичних
острівців, зниження їх резистентності до дії ?-цитотоксичних факторів,
збільшення ризику цукрового діабету.

Разом з тим вплив пренатального стресу на розвиток панкреатичних
острівців в післянатальному онтогенезі не вивчено. Беручи до уваги
експериментальні та клінічні дані (Dorner G., Plagemann A., Ruckert J.,
1988), а також можливі наслідки гіперглікемії, викликаної пренатальним
стресом, у вигляді гіперінсулінемії у плодів і відповідної
автомодифікації вуглеводного обміну в післянатальному онтогенезі,
вважаємо актуальним вивчення впливу пренатального стресу на ендокринну
функцію підшлункової залози.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження,
результати яких відображено в даній роботі, виконувалися в рамках
науково-дослідної роботи кафедри патофізіології Запорізького державного
медичного університету „Роль порушень нейро-імунно-ендокринних
взаємовідношень в розвитку експериментальної і клінічної патології
(експериментально-клінічне дослідження)” № держреєстрації 0103U000937.

Мета дослідження. Встановити особливості впливу пренатального стресу на
зміну функціонального стану ендокринної частини підшлункової залози в
різні періоди післянатального онтогенезу у самців та самок щурів.

Завдання дослідження.

1. Вивчити функціональний стан ?- і ?-клітин підшлункової залози у
нащадків щурів в різні періоди післянатального онтогенезу від матерів з
нормальним перебігом вагітності та підданих хронічному іммобілізаційному
стресу;

2. Виявити вікові особливості статевого диморфізму функціонального стану
ендокриноцитів підшлункової залози у нормальних та пренатально
стресованих щурів;

3. Встановити особливості реактивності ?-ендокриноцитів на введення
глюкози та їх резистентність на дію ?-цитотоксичних факторів
(стрептозотоцину) у пренатально стресованих щурів.

Об‘єкт дослідження: онтогенез, пренатальний стрес

Предмет дослідження: ендокринна функція підшлункової залози (площа
панкреатичних острівців, вміст в них інсуліну та глюкагону, кількість ?-
та ?-клітин в панкреатичних острівцях та концентрація в них інсуліну та
глюкагону), концентрація глюкози в крові, ефекти введення цитотоксичних
речовин (стрептозотоцину).

Методи дослідження: при вивченні стану ендокринних клітин панкреатичних
острівців було використано метод непрямої імунофлюоресценції, методи
кількісного аналізу зображень в автоматичному режимі, методи
кореляційного аналізу; показники вуглеводного гомеостазу вивчались з
використанням біохімічних методів; в усій роботі використовувались
статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Результати проведених досліджень
значно доповнюють уявлення про морфофункціональний стан ?- і ?-клітин
підшлункової залози у щурів у різні періоди післянатального онтогенезу в
нормі. Морфогенез панкреатичних острівців щурів характеризується
зниженням питомої кількості ?- і ?-ендокриноцитів на протязі 1-го місяця
життя з подальшим відновленням їх популяції до 3-5 місяця життя.
Відповідно змінюється і динаміка питомого вмісту інсуліну і глюкагону в
підшлунковій залозі.

Вперше встановлені ознаки статевого диморфізму функціонального стану
ендокриноцитів підшлункової залози у нормальних щурів в різні періоди
післянатального онтогенезу. Вони проявляються більш високими показниками
питомої кількості ?- і ?-клітин і питомого вмісту інсуліну і глюкагону в
підшлунковій залозі у самок щурів в період новонародженості, а також
більш високими показниками питомої кількості ?-клітин і питомого вмісту
інсуліну у дорослих самок щурів.

Вперше вивчено функціональний стан ?- і ?-клітин підшлункової залози у
щурів з перенесеним хронічним пренатальним стресом в різні періоди
післянатального онтогенезу. Пренатальний стрес призводить до збільшення
кількості ?-клітин і концентрації в них гормону, збільшення кількості
?-клітин і щільності панкреатичних острівців на 1 мм2 площі зрізу
підшлункової залози, а також до збільшення питомого вмісту інсуліну і
глюкагону у підшлунковій залозі новонароджених і дорослих щурів.

Отримані нові дані про ознаки статевого диморфізму становлення
ендокринної функції підшлункової залози у пренатально стресованих
тварин, які характеризуються більшою чисельністю ?- і ?-клітин і більшим
питомим вмістом інсуліну і глюкагону у підшлунковій залозі дорослих
самок щурів.

Також було встановлено, що пренатальний стрес призводить до порушень
тесту толерантності до глюкози особливо у 5-ти місячних щурів обох
статей, і зниження резистентності ендокриноцитів підшлункової залози до
дії ?-цитотоксичного фактору стрептозотоцина, що проявляється більш
масовою загибеллю ?-клітин по відношенню до нестресованих тварин.

Практичне значення отриманих результатів. Результати проведених
досліджень значно доповнюють уявлення про морфофункціональний стан ?- и
?-клітин підшлункової залози у щурів в різні періоди післянатального
онтогенезу в нормі, що має важливе теоретичне значення для нормальної
фізіології і практичне – для неонаталогії, педіатрії.

Отриманні дані про вплив пренатального стресу на ендокринну функцію
підшлункової залози мають важливе теоретичне значення для
патофізіології. Результати досліджень свідчать про виникнення порушень
реактивності і резистентності ?-эндокриноцитів у післянатальному
онтогенезі у пренатально стресованих тварин, що може призводити до
різноманітних захворювань острівцевого апарату підшлункової залози і має
практичне значення для акушерства, гінекології, перинатології,
неонаталогії, педіатрії, клінічної ендокринології та діабетології.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз
літератури, виконані всі експерименти на тваринах, проведено дослідження
стану ендокринних клітин панкреатичних острівців в усіх
експериментальних серіях, статистична і математична обробка даних і
написані всі розділи дисертації. Спосіб вивчення стану ?- і ?-клітин
панкреатичних острівців розроблено професором кафедри патофізіології
ЗДМУ А.В.Абрамовим.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень,
представлених у дисертації, доповідались і обговорювались на
науково-практичній конференції “Роль імунної, ендокринної та нервової
систем в процесах морфогенезу та регенерації” (Запоріжжя, 2003 р.),
Всеукраїнській науковій конференції “Стрес, шок, термінальні стани”
(Донецьк, 2003 р.), науково-практичної конференції “Сучасні аспекти
медицини і фармації” (Запоріжжя, 2004 р.), IV національному конгресі
патофізіологів України з міжнародною участю (Чернівці, 2004 р.),
спільному засіданні кафедр патофізіології, нормальної фізіології,
фармакології, патологічної анатомії, гістології ЗГМУ (Запоріжжя, 24
грудня 2004 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю
“Від фундаментальних досліджень – до прогресу в медицині” (Харків, 2005
р.), науково-практичній конференції “Фундаментальні питання
експериментальної та клінічної ендокринології” (Четверті Данилевські
читання Харків, 2005 р.), спільному засіданні сектора фізіології
вісцеральних систем Інституту фізіології ім.. акад. О.О.Богомольця НАН
України та Київського міського товариства патофізіологів (Київ,
17 лютого 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 робіт, в тому числі
4 статті у профільних журналах, 2 статті та 1 тези видані без
співавторів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 171
сторінках, з них основний текст складає 121 сторінку. Дисертація
складається з вступу, огляду літератури, матеріалів та методів
досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу та обговорення
результатів досліджень і висновків. Дисертація ілюстрована 33 таблицями
та 19 малюнками. Список літературних джерел містить 200 праць, в тому
числі 144 англомовних робіт.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали та методи досліджень. Дослідження проведено на 106 самцях та
86 самках щурів лінії Вістар з датованим строком народження. Для
отримання нащадків відбирались самки щурів масою 250-270 г, зі стійким
естральним циклом. Експериментальні групи тварин формувались з нащадків,
отриманих від вагітних самок, котрі з 15 дня датованої вагітності і до
самих полог піддавались щоденній 1-годинній жорсткій іммобілізації в
положенні на спині з фіксацію кінцівок (Резніков О.Г., Носенко Н.Д.,
2001). У самців та самок пренатально стресованих щурів вивчали
функціональний стан панкреатичних острівців у віці 1 доби, 2 тижнів, 1
місяця, 3 місяців та 5 місяців. В контрольну групу входили тварини того
ж віку та статі, отримані від самок щурів з нормальним перебігом
вагітності.

Тваринам обох статей у віці 1 і 5 місяців проводили тест на
толерантність до глюкози (введення глюкози в дозі 2 г/кг ваги тварин). У
самців щурів цих же вікових груп виявляли резистентність ?-клітин
підшлункової залози до дії ?-цитотоксичного антибіотику стрептозотоцину
(одноразовим введенням стрептозотоцину (Sigma-Aldrich, США) в дозі 50
мг/кг внутрішньочеревно 5 місячним самцям щурів, для 1-місячних самців
щурів ми застосували дозу 25 мг/кг ваги).

Для ідентифікації ?- і ?-клітин в підшлунковій залозі застосовували
метод непрямої імунофлюоресценції. Виявлення інсуліну в ?-клітинах
проводили наборами фірми Peninsula Laboratories Inc. (США) а глюкагону –
за допомогою моноклональних антитіл до глюкагону і вторинних антитіл
кон’югованих з FITC (SIGMA Chemical, США).

Панкреатичні острівки, що місять ?- чи ?-клітини вивчали в
ультрафіолетовому спектрі збудження 390 нм на мікроскопі AXIOSKOP
(ZEISS, Німеччина). Зображення з допомогою високочутливої відеокамери
COHU-4722 (COHU Inc., США) вводилось в комп’ютерну систему цифрового
аналізу зображення VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина).
Визначалися площа панкреатичних острівців, площа матеріалу,
імунореактивного до інсуліну, площа матеріалу імунореактивного до
глюкагону, еквівалентний діаметр панкреатичного острівця (мкм),
кількість ?- і ?-ендокриноцитів в панкреатичних острівцях. За допомогою
кількісної оцінки інтенсивності імунофлюоресценції вимірювались відносна
концентрація гормону в клітинах (інсулину в ?-клітинах або глюкагону в
?-клітинах), відносний вміст інсуліну та глюкагону в острівцях (в
умовних одиницях імунофлюоресценції – ОІФ).

Математичну і статистичну обробку результатів досліджень проводили на ПК
з використанням програмних пакетів VIDAS-2.5 (Kontron Elektronik,
Німеччина) і Excel XP (Microsoft Corp., США). Для кожного досліджуваного
параметру обчислювали значення середньої арифметичної вибірки (M), її
дисперсії (?2) і помилки середньої (m). Для виявлення вірогідності
різниці результатів досліджень в дослідних і контрольних групах тварин
визначали коефіцієнт Стьюдента (t), після чого визначали вірогідності
різниці вибірок (р) та вірогідний інтервал середньої по таблицям
розподілу Стьюдента. Вірогідними вважали значення, для яких p 0,05).
Звертало на себе увагу, що з місячного віку, коли щури повністю
переходили на самостійне харчування, встановлювався “дорослий” профіль
співвідношення панкреатичних острівців різноманітних типів. В
екзокринній частині підшлункової залози новонароджених щурят виявлялись
поодинокі ?-клітини, кількість яких наростала до 2-тижневого віку.
Очевидно, поодинокі ?-клітини є джерелом формування нових панкреатичних
острівців в наступні вікові періоди (Rosenberg L., 1995, Балаболкин
М.И., 2000).

Динамічна зміна профілю панкреатичних острівців супроводжувалась фазними
змінами питомої чисельності ?-клітин в підшлунковій залозі в
післянатальному онтогенезі (рис.1). Так, кількість ендокриноцитів на 1
мм2 площі зрізу підшлункової залози самців прогресивно зменшувалась
після народження щурів, досягаючи до місячного віку приблизно 17-18% від
початкової чисельності, а у самок – 7-8%. Очевидно, різке зниження
синтезу інсулін-подібних факторів росту в панкреатичних острівцях в
ранній постембріональний період активує апоптоз ?-клітин, та призводить
до прогресуючого зниження їх чисельності (Scaglia L., Cahill C.J.,
Finegood D.T., Bonner-Weir S. 1997). Разом з тим наші дані свідчать про
поширеність подібного явища і на ?-ендокриноцити, що відображає,
вірогідно, загальну закономірність післянатального онтогенезу
ендокринної функції підшлункової залози. Тим не менш, популяція
?-ендокриноцитів частково відтворювалась до дорослого періоду життя (5
місяців) і складала приблизно 36% у самців і 45% у самок від початкової
чисельності ?-клітин. Популяція ?-клітин також поступово збільшувалась і
напередодні 5-ти місяців складала 68% від початкової чисельності у
самців щурів і 54% у самок.

Слід відзначити, що особливістю даного процесу був чіткий прояв ознак
статевого диморфізму у новонароджених та дорослих тварин у вигляді
статистично більш високої (на 45%, р.n?V z 6 8 ? V U „ dh^„ U dh " ??????ний стрес, питомий вміст інсуліну та глюкагону у підшлунковій залозі суттєво, більш ніж в 2 рази, був вищим, ніж у контрольних тварин. Якщо протягом першого місяця життя у пренатально стресованих щурів інсулін/глюкагоновий коефіцієнт суттєво перевищував рівень у контрольних щурів, то в подальшому інсулін/глюкагоновий коефіцієнт значно знижувався. При цьому на протязі 1-го півріччя життя інсулін/глюкагоновий коефіцієнт змінювався динамічно, і у тварин порівнюваних груп знаходився в протифазі. Характерно – якщо у 1-місячних тварин обох груп кількісні показники ендокриноцитів та питомого вмісту гормонів у підшлунковій залозі статистично не відрізнялись, то інсулін/глюкагоновій коефіцієнт був значно вищим у пренатально стресованих щурів. Ймовірно, що це було обумовлено більш високим рівнем синтезу інсуліну в ?-клітинах пренатально стресованих 1 місячних щурів, а також статистично меншою концентрацією глюкагону в ?-клітинах. Частотний розподіл панкреатичних острівців різних типів у пренатально стресованих самок динамічно відповідав такому розподілу у попередніх групах, але мав прояв статевого диморфізму у вигляді меншої, більш ніж в 2 рази, щільності малих острівців на протязі першого місяця життя в порівнянні з самцями, які перенесли стрес. Слід відзначити, що у пренатально стресованих самок щільність малих острівців була нижчою на протязі перших 2-х тижнів життя і по відношенню до інтактних самок, при цьому щільність гігантських острівців в цей період була вищою у самок, які перенесли пренатальний стрес. В наступні строки тенденція до більшої щільності великих та гігантських острівців у пренатально стресованих щурів зберігалась аж до 5-ти місяців життя. Новонароджені самки щурів, які зазнали пренатального стресу характеризуються найвищим показником чисельності ?-ендокриноцитів, кількість яких прогресивно зменшувалась на протязі 1-го місяця життя і до кінця цього періоду складала приблизно 7% від початкової величини. В подальшому популяція ендокриноцитів збільшувалась і напередодні дорослого періоду життя (5 місяців) складала приблизно 73% від початкової чисельності ? клітин. Подібне явище поширювалось і на ?-ендокриноцити, і до кінця 1-го місяця їх кількість значно знижувалась, склавши 7% від чисельності у новонароджених щурят. Після чого кількість ?-клітин поступово збільшувалась і напередодні 5-ти місяців складала 88% від початкової чисельності ?-клітин. Таким чином пренатальний стрес у самок, призводив до збільшення кількості ?- і ?-клітин в період новонародженості на 25% і 17% відповідно, а також у дорослому віці більш ніж в 2 рази в порівнянні з інтактними самками. Слід відзначити, що особливістю даного процесу є чіткий прояв ознак статевого диморфізму у дорослих тварин у вигляді більш високої кількості ?-клітин у пренатально стресованих самок (146±19 на 1 мм2 площі залози) у порівнянні з самцями (91±17 на 1 мм2 площі залози) та відсутності таких відмінностей протягом першого місяця життя. Статевий диморфізм чисельності ?-клітин також спостерігався у дорослих тварин і характеризувався більш високою їх кількістю у пренатально стресованих самок (66±4 на 1 мм2 площі – у самок, 53±19 на 1 мм2 площі залози). Формування ендокринної функції підшлункової залози у пренатально стресованих самок у післянатальному онтогенезі супроводжувалось наростанням концентрації гормонів в ендокриноцитах. При цьому концентрація інсуліну в ?-клітинах в період новонародженості на 32% була вищою, ніж у інтактних самок. Ця тенденція зберігалась і в 1 і в 3 місяця життя тварин. Після чого в 5-ти місячному віці відмінності практично нівелювались. В даному процесі також проявлялись ознаки статевого диморфізму. Так, у новонароджених пренатально стресованих самців, які перенесли пренатальний стрес, концентрація інсуліну була вищою, ніж у самок, і в 2 тижні, коли вміст гормону в ендокриноцитах суттєво знизився, ця тенденція збереглась. В подальшому, за виключенням 3-х місяців, коли концентрація інсуліну у самців різко зменшилась, ознак статевого диморфізму не спостерігалось. Слід відзначити, що пренатальний стрес викликав у самок максимальне зниження концентрації інсуліну в 2-х тижневому віці з подальшим відновленням біля місячного віку. А у самців максимальне зниження до такого ж рівня відбувалось біля 3-х місяців життя і відновлювалось у 5-ти місячних тварин. Концентрація глюкагону в ? клітинах пренатально стресованих самок також наростала на протязі 5-ти місяців життя. При цьому у новонароджених самок, які перенесли пренатальний стрес, вона була на 45% нижчою, ніж у інтактних самок, а в 3 і 5 місяців перевищувала цей показник у інтактних самок на 16% і 9% відповідно. Статевий диморфізм вмісту глюкагону в ?-клітинах спостерігався у новонароджених пренатально стресованих щурят і проявлявся меншою концентрацією гормону у самок (на 38% по відношенню до самців), а в 2 тижня цей показник був вищим у самок на 22%. В подальшому у 5-ти місячних щурів, які перенесли пренатальний стрес, вміст гормону у самок був на 14% нижчим по відношенню до самців. Отримані дані щодо впливу пренатального стресу на ендокринну функцію підшлункової залози, зокрема, збільшення питомої чисельності ?-клітин, концентрації в них інсуліну та вмісту гормону в острівцях, ставлять закономірне питання про функціональну повноцінність ендокриноцитів при дії на організм фізіологічних стимуляторів секреції інсуліну, таких як нутрієнти (глюкоза, амінокислоти та інші), а також під час впливу ?-цитотоксичних факторів. Для вирішення даного питання ми дослідили реактивність інсулярного апарату у динаміці внутрішньочеревного тесту толерантності до глюкози та резистентність ?-клітин до пошкоджень, викликаних ?-цитотоксичним антибіотиком стрептозотоцином. Результати проведеного тесту толерантності до глюкози свідчать про те, що пренатальний стрес призводить до порушень реактивності ?-ендокриноцитів молодих тварин, причому ці порушення більш значні у 1-місячних самок. Так, у 1-місячних самців характер глікемічної кривої відповідав контрольним самцям, однак зниження концентрації глюкози в крові на 30-й хвилині тесту було менш суттєвим (p0,05).

У пренатально стресованих самців і самок 5-місячних щурів рівень
глікемії в тесті толерантності був на 50-60% вищим з 5-ї до 15-ї хвилини
після введення глюкози, зберігався в 2 рази вищим з 15-ї до 45-ї хвилини
тесту толерантності (рис.3А). Характерно, що коли у контрольних тварин
рівень еуглікемії відновлювався до 30-ї хвилини після введення глюкози,
то у пренатально стресованих щурів – тільки через 90 хвилин, і при цьому
зберігався приблизно на 50% вищим (pВИСНОВКИ Дисертація присвячена вивченню вікових та статевозалежних закономірностей післянатального розвитку ендокринної функції підшлункової залози, з’ясуванню характеру впливу хронічного пренатального стресу на перебіг даного процесу, а також на особливості реактивності та резистентності ?-ендокриноцитів. 1. Вікові зміни ендокринної функції підшлункової залози супроводжуються динамічними змінами спектру панкреатичних острівців різного типу: від домінування малих за площею острівців та поодиноких ?-клітин в перші 2 тижня життя, до поступового збільшення частки великих та гігантських за площею острівців в послідуючі вікові періоди життя. 2. Післянатальний розвиток панкреатичних острівців характеризується динамічним зниженням чисельності ?- і ?-ендокриноцитів протягом першого місяця життя та частковим відновленням їх кількості до періоду статевої зрілості, складаючи 36% у самців та 45% у самок ?-ендокриноцитів від періоду новонародженості, та 68% і 54% від початкової чисельності ?-клітин у самців і самок щурів відповідно. 3. Концентрація інсуліну в ?-ендокриноцитах і глюкагону в ?-ендокриноцитах з віком вірогідно збільшується, відповідно в 1,6 і 1,3 разів, що може свідчить про посилення гормон-синтезуючої функції підшлункової залози. 4. Післянатальний розвиток панкреатичних острівців характеризується статевим диморфізмом більшості морфофункціональних характеристик ендокриноцитів у контрольних тварин, який, головним чином, проявляється домінуванням кількості ?- і ?-ендокриноцитів у самок новонароджених та статевозрілих щурів. 5. Пренатальний стрес не впливає на вікову динаміку чисельності ендокриноцитів в підшлункової залозі, але призводе до значного збільшення питомої кількості ?- і ?-ендокриноцитів (приблизно в 2 рази) у новонароджених і дорослих щурів по відношенню до контрольної групи тварин зі збереженням ознак статевого диморфізму у вигляді більшої чисельності ендокриноцитів у самок щурів. 6. Пренатальній стрес сприяє наростанню концентрації панкреатичних гормонів в залозі у новонароджених та статевозрілих тварин обох статей, у порівнянні з тваринами контрольної групи. 7. Пренатальний стрес призводить до порушення толерантності до глюкози; при цьому зниження толерантності до глюкози виявляється вже у самок щурів місячного віку і найбільш яскраво проявляється у статевозрілих 5 місячних тварин обох статей. 8. Пренатальний стрес призводить до певного зниження резистентності ендокриноцитів підшлункової залози до дії ? цитотоксичного антибіотику стрептозотоцина, що проявляється більш масованою загибеллю ?-клітин (91% від первинної величини) в порівнянні с нестресованими тваринами (85% клітин від первинної величини, p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020