Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

ЛЯШЕНКО Валерій Іванович

УДК 376.22: 369. 223.24

Формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої
соціальної реабілітації

13.00.05 – соціальна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ — 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Херсонському державному університеті, Міністерство
освіти і науки України.

Науковий керівник — доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бутенко Володимир Григорович,

Херсонський державний університет,

професор кафедри педагогіки і психології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Міщик Людмила Іванівна,

Запорізький національний університет, декан

факультету соціальної педагогіки та психології;

кандидат педагогічних наук, доцент

Глоба Олександр Петрович,

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри дефектології та психологічної

корекції.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра

соціальної роботи і педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 25 травня 2005 року о 16.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному
педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м.
Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного
педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ,
вул. Оборонна, 2).

Автореферат розіслано 25 квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження та ступінь наукової розробки теми. Актуальною
проблемою сучасної педагогічної теорії і практики є формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації. Звернення широкої громадськості: вчених, педагогів,
психологів до цієї проблеми зумовлено тим, що діти з обмеженими
можливостями здоров’я в умовах демократичного суспільства не повинні
залишатися на узбіччі соціально-культурних процесів, економічного життя
суспільства, системи людських взаємин. Вони мають такі ж права і
свободи, як і інші члени суспільства і тому повинні володіти необхідним
життєвим досвідом, вірно сприймати, оцінювати, творчо використовувати
матеріальні і духовні надбання українського народу.

Розвиток демократичних засад в Україні, приєднання її до міжнародного
співтовариства дали змогу набрати чинності в нашій державі міжнародним
правовим документам щодо соціального захисту інвалідів взагалі та
дітей-інвалідів зокрема. Це, перш за все, Конвенція ООН про права
дитини, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для
інвалідів, Європейська соціальна хартія, Саламанська декларація та ряд
інших міжнародних актів. Україна долучилася до світового досвіду
соціалізації дітей з обмеженими можливостями здоров’я і як суверенна
держава взяла на себе конкретні зобов’язання щодо реалізації на практиці
їх конституційних прав.

Участь державних та громадських організацій у вирішенні зазначеної
проблеми набуває особливої значущості у зв’язку з тим, що зростає дитяча
інвалідність, суттєво погіршується стан здоров’я дітей з психофізичними
вадами. Ситуація ускладнюється тим, що існуюча державна система, яка діє
через мережу спеціалізованих закладів різного типу, охоплює всього біля
20 відсотків дітей-інвалідів, залишаючись, хоч і оновленою, але все ж
системою закритого типу, що значно знижує її соціалізуюче значення.
Звідси виникає потреба упровадження на практиці ефективних форм
соціалізації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Ці форми
соціалізації повинні мати відкритий характер і задовольняти потреби
значної частини дітей, які мають певні психофізичні вади.

В умовах розбудови демократичного суспільства в Україні знаходить широку
громадську підтримку думка про те, що діти-інваліди не повинні бути
ізольовані від суспільства, а навпаки – жити, навчатись і виховуватись у
навчальних закладах відкритого типу, активно спілкуватися зі своїми
однолітками, членами сім’ї тощо. На противагу існуючим поглядам на
освіту і виховання дітей-інвалідів, сьогодні важливо оцінювати цих дітей
та їх освіту з погляду оптимального розвитку їх можливостей та
формування життєвої компетентності.

Не зважаючи на те, що проблема ранньої соціальної реабілітації дітей з
обмеженими можливостями здоров’я є відносно новою для нашої країни, її
розробка ведеться не на порожньому місці. Ще Л.Виготський помітив
недоліки інтернатного виховання, де все пристосовано до вад дітей, де
виховання ведеться в ізольованому замкненому світі і не виводить дитину
у справжнє життя. Підвищення інтересу до проблеми формуваня життєвої
компетентності дітей-інвалідів відчувається в останні роки. Заслуговують
на увагу праці А.Панової, О.Холстової, Л.Кунельської, М.Мауковської,
М.Фурсова. Значна кількість робіт присвячена реабілітації дезадаптованих
дітей у спеціальних закладах (Г.Іващенко, Н.Каншоністова, М.Плоткін,
Д.Комсов). Торкнулись учені і теми участі сім’ї дитини-інваліда в
реабілітаційному процесі (Л.Грачова, Н.Дементьєва, Г.Багаєва, Т.Ісаєва,
М.Ліборокіна). Заслуговують на увагу роботи, які розглядають
альтернативні підходи до організації реабілітаційної роботи через
спеціалізовані реабілітаційні центри (А.Панова, Б.Шапіро, О.Холстова,
Л.Алєксєєва). Цінними є праці, які присвячені соціальній роботі як
засобу соціалізації дитини з особливими потребами (А.Мудрик, Л.Грачов,
А.Панова, Я.Коломенський, О.Белінська та ін.).

Торкаються теми ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів
Р.Сулейменова, М. Уільям, С.Дж. Вітелло, Д.Митхоч. Значну увагу питанню
забезпечення життєвої компетентності дітей з інтелектуальними та
фізичними вадами приділяють вітчизняні вчені (Л.Сохань, Т.Титаренко,
В.Циба, В.Тарсун, Л.Артемова та ін.).

Проте залишається нерозробленою проблема формування життєвої
компетентності у дітей-інвалідів, починаючи з раннього віку, відсутні
вітчизняні методичні розробки, які дозволили б надавати допомогу
дітям-інвалідам дошкільного віку та їх сім’ям, починаючи одразу ж після
виявлення патологій за місцем проживання без відриву дитини від сім’ї.

Необхідність формування життєвої компетентності дітей з особливими
потребами з самого раннього віку, узагальнення та теоретичного
осмислення багаторічного досвіду організації такої роботи в обласних та
районних центрах ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів
зумовили вибір теми дослідження „Формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження входить до плану науково-дослідної роботи
кафедри педагогіки і психології Херсонського державного університету
„Актуальні проблеми підготовки учителя сучасної школи” (№ 0198U007532),
затверджена Вченою радою ХДУ, узгоджена у такому формулюванні у Раді з
координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в
Україні (протокол № 2 від 26.02.2002р.).

Об’єктом дослідження є процес формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів, а предметом – педагогічні умови формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації.

Мета дослідження полягає у розкритті сутності, змісту та необхідності
ранньої соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями
здоров’я, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці
ефективності педагогічних умов формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації.

В основу дослідження покладено гіпотезу: формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації
може бути ефективним за слідуючих педагогічних умов :

1. Розвитку мережі центрів ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів як нової форми їх соціалізації, що заснована на
демократичних та гуманістичних принципах, має відкритий характер,
передбачає активну взаємодію з сім’єю і спрямована на своєчасне надання
корекційних та освітньо-виховних послуг, необхідних для формування
загальної і спеціальної складових життєвої компетентності.

2. Системного забезпечення програм формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів шляхом створення в центрах реабілітаційного середовища
(матеріально-побутові, предметно-просторові, соціосімейні,
навчально-виховні форми ); залучення дітей-інвалідів до найважливіших
сфер життєдіяльності (спілкування з дорослими та однолітками,
харчування, самовідчуття, відпочинку, навчання, праці, творчості та
ін.); використання комплексу методів педагогічного впливу (у груповій
кімнаті центру, в кабінетах поглибленої корекції, під час переходів);
надання психолого-педагогічної допомоги батькам та професійної
підготовки вчителів-реабілітологів.

Відповідно до поставленої мети та висунутої гіпотези визначено такі
завдання дослідження:

На основі аналізу наукової літератури розкрити сутність, складові та
характерні ознаки життєвої компетентності дітей-інвалідів.

Висвітлити роль та можливості центрів ранньої соціальної реабілітації у
формуванні життєвої компетентності дітей-інвалідів.

Визначити критерії, показники та рівні сформованості життєвої
компетентності дітей-інвалідів.

Дослідити вплив реабілітаційного процесу на формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів.

Обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови, що
сприяють ефективному формуванню життєвої компетентності дітей-інвалідів
у центрах ранньої соціальної реабілітації.

Розробити методичні рекомендації щодо формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації.

Методологічною основою дослідження є концептуальні положення філософії,
психології, соціології, педагогіки про сутність та природу особистості
як суб’єкта суспільних відносин та її формування засобами соціальної
практики, життєву компетентність дитини-інваліда як вирішальний чинник
та показник рівня її соціальної адаптованості, формування соціальної
зрілості, розвитку світогляду та життєтворчості.

Важливе значення для розв’язання досліджуваної проблеми мають ідеї і
положення Загальної декларації прав людини, Всесвітньої програми дій
щодо інвалідів, Декларації про права інвалідів, Декларації про права
розумово відсталих осіб, Конвенції про права дитини, Всесвітньої
декларації про освіту для всіх та програми дій по задоволенню базових
освітніх потреб, Європейської соціальної хартії, Закону України „Про
освіту”, „Про основи соціальної захищеності інвалідів України”, „Про
державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства”,
Національної програми „Діти України”, Національної програми професійної
реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями,
Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Теоретичною основою дослідження є праці видатних вітчизняних і
зарубіжних філософів, психологів, соціологів, педагогів, в яких
розкриваються закономірності соціального становлення особистості,
особливості фізичного, психічного та духовного розвитку дітей з
обмеженими можливостями здоров’я, найважливіші принципи
соціально-педагогічного забезпечення освітньо-виховного процесу,
спрямованого на формування життєвої компетентності дітей-інвалідів.

Для перевірки висунутої гіпотези у виконанні поставлених завдань
використано комплекс методів: теоретичних – аналіз наукової літератури з
досліджуваної проблеми, опис процесу дослідження та узагальнення
одержаних результатів, які дозволили визначити теоретичні засади
дисертаційної роботи; емпіричні – педагогічні спостереження,
дослідницькі бесіди, вивчення результатів діяльності, анкетування,
аналіз та узагальнення досвіду роботи вчителів-реабілітологів та їх
асистентів у центрах ранньої соціальної реабілітації, що забезпечило
вивчення стану та особливостей впливу реабілітаційного процесу на
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів; експериментальні
(констатуючий і формуючий експерименти) дали змогу визначити рівні
сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів, здійснити
реабілітаційну діяльність, спрямовану на збагачення життєвої
компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я, які відвідують
центри ранньої соціальної реабілітації, статистичні методи кількісної та
якісної обробки результатів експерименту довели ефективність
запропонованих педагогічних умов формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації.

Етапи й експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна
робота здійснювалась протягом 1993 – 2004 рр.

На першому етапі проаналізовано наукову літературу з досліджуваної
проблеми, вивчено досвід роботи вчителів-реабілітологів, що працюють з
дітьми-інвалідами у таких країнах, як США, Польща, Канада, Швеція,
Росія, Білорусь, Україна. Обґрунтовано вихідні теоретичні засади,
об’єкт, предмет, мету і гіпотезу дослідження, конкретизовано основні
завдання та методи науково-педагогічного пошуку.

На другому етапі визначено основні критерії, показники та рівні
сформованості життєвого досвіду дітей-інвалідів, проведено констатуючий
і формуючий експерименти.

На третьому етапі проаналізовано результати формуючого експерименту,
розроблено методичні рекомендації для вчителів-реабілітологів,
узагальнено дані, одержані у процесі дослідно-експериментальної роботи.
Дослідження проводилось на базі Державного комплексу ранньої соціальної
реабілітації дітей-інвалідів, який охоплює 24 районні центри та
відділення дитячої реабілітації Миколаївської області, а також
Миколаївського обласного центру ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів „Надія”. Дослідженням було охоплено 650 дітей інвалідів,
580 сімей, які мають дітей з психофізичними вадами, 92 педагогічних,
медичних та соціальних працівників.

Наукова новизна здобутих результатів: уперше обґрунтовано комплекс
педагогічних умов формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у
центрах ранньої соціальної реабілітації; удосконалено критерії та
показники сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів; набули
подальшого розвитку наукові положення про ранню соціальну реабілітацію
дітей-інвалідів, принципи і підходи до її організації в сучасних умовах.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні сутності
та змісту життєвої компетентності дітей-інвалідів, науковому
обґрунтуванні педагогічних умов, що необхідні для ефективного формування
життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я в
центрах ранньої соціальної реабілітації.

Практична цінність дослідження: запропонована методика вивчення стану
сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів та створення в
центрах ранньої соціальної реабілітації педагогічних умов, необхідних
для формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями
здоров’я впровадження у реабілітаційних центрах України та у Державному
комплексі, а саме: методика комплексного тестування при визначення
рівнів сформованості життєвої компетентності; соціально-педагогічні
умови формування життєвої компетентності дітей-інвалідів; методика
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів сільської місцевості;
методика залучення батьків дітей-інвалідів реабілітаційного процесу.

Результати експериментального дослідження можуть бути використані
педагогами-реабілітологами, організаторами обласних і районних центрів
ранньої соціальної реабілітації, батьками дітей, які мають певні
психофізичні вади, викладачами вищих навчальних закладів та системи
післядипломної педагогічної освіти під час розгляду питань організації
реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами.

Основні ідеї та результати дослідження дістали схвалення в державних
документах: Розпорядженні Президента України „Про деякі питання ранньої
соціальної реабілітації дітей-інвалідів” (від 13 вересня 1999р.; №
221/99 – рп), Розпорядженні Кабінету Міністрів України (від 3 грудня
1999 р. № 1329), Постановах Кабінету Міністрів України
„Про схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів” (від 12 жовтня 2000 р. № 1545), Указі Президента
України „Про національну програму професійної реабілітації та зайнятості
осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 рр. (від 13 липня
2001р. № 519/2001).

Наукові положення, висновки та методичні рекомендації щодо формування
життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації упроваджено в систему роботи 96 реабілітаційних центрів у
всіх областях України, які створені за останні роки і працюють на основі
рекомендацій проведеного дослідження (Міністерства праці та соціальної
політики України № 2261/4-20/04 від 15.10.2004 р.), в практику
педагогічного забезпечення ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів в Миколаївській області (довідка Миколаївської обласної
держадміністрації № 4481/2 – 20/05 від 8.09.2004 р.), в діяльності
Державного комплексу ранньої соціальної реабілітації (довідка № 81 від
18.052004 р.), а також Миколаївського обласного центру ранньої
соціальної реабілітації дітей-інвалідів (довідка № 175 від 5.052004 р.).

Апробація результатів дослідження здійснювалась на міжнародних
симпозіумах „Медико-соціальна реабілітація дітей з органічним ураженням
нервової системи” (Одеса, 1999), „Медико-соціальна реабілітація дітей з
органічним ураженням нервової системи” (Київ, 2001), „Психологічна
допомога неповносправній дитині та її сім’ї” (Львів, 2002),
„Медико-соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров’я”
(Євпаторія, 2003), „Дидактика спорту: проблеми, тенденції, перспективи”
(Донецьк, 2003), „Формування ціннісних орієнтацій молодших школярів в
європейському контексті” (Херсон, 2004), всеукраїнських
науково-практичних конференціях „Реформування змісту освіти в початкових
класах у контексті перебудови загальноосвітньої середньої школи”
(Дрогобич, 2001), „Проблеми професійної підготовки вчителя школи
майбутнього” (Мелітополь, 2002), „Професіоналізм учителя початкових
класів” (Ялта, 2002), „Актуальні проблеми та шляхи впровадження ранньої
соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я”
(Миколаїв, 2003), „Актуальні проблеми медико-соціальної експертизи та
реабілітації інвалідів. Активна реабілітація інвалідів-спинальників”
(Євпаторія, 2003), „Проблеми соціалізації молодших школярів” (Херсон,
2003), обласних науково-практичних конференціях і семінарах „Від проблем
до варіантів освітньої політики” (Миколаїв, 2002), „Питання ранньої
соціальної реабілітації дітей-інвалідів» (Миколаїв, 2003), „Формування
професійної самосвідомості вчителя” (Миколаїв, 2004), у виступах перед
слухачами курсів підвищення кваліфікації вчителів-реабілітологів та
керівників центрів соціальної реабілітації України, засіданнях кафедри
педагогіки і психології Херсонського державного університету (1998-2004
рр.).

Публікації. Результати науково-педагогічного пошуку, основні висновки та
рекомендації за темою дослідження відображено у наукових працях (19 –
одноосібних), у тому числі 6 — у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів,
висновків, списку використаних джерел, який містить 302 найменуваня та
18 додатків. Основний зміст дисертації викладений на 207 сторінках,
проілюстровано 13 рисунками, 16 таблицями. Загальний обсяг роботи – 271
сторінка.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність вибору теми,
визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження,
розкрито методологічну і теоретичну основу, наукову новизну і теоретичну
значущість отриманих результатів, наведено дані про їх практичне
значення, вірогідність, апробацію і впровадження.

У першому розділі “Формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у
центрах ранньої соціальної реабілітації як педагогічна проблема”
розкрито сутність та характерні ознаки життєвої компетентності
дітей-інвалідів, висвітлено основні напрями забезпечення процесу
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів, висвітлено основні
напрями забезпечення процесу формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів, їх соціальної поведінки та роль центрів ранньої
соціальної реабілітації у вирішенні вказаного питання.

Зазначено, що поняття життєвої компетентності дитини-інваліда засвідчує
складне і багатоаспектне явище у системі соціалізації людини, її освіти,
навчання і виховання. Життєва компетентність охоплює у собі такі
надбання особистості, як знання, вміння, навички, способи діяльності,
розвинені можливості сприймання, розуміння та творчого використання
матеріальних та духовних цінностей суспільства.

На основі аналізу наукових джерел (П.Наторп, Л.Виготський, В.Барулін,
А.Мудрик, В.Бондар, П.Горностай, І.Ящук та ін.) виділено декілька
підходів (соціальний, психологічний та педагогічний) до розуміння
сутності життєвої компетентності дітей-інвалідів, що дозволило визначити
її як умову, необхідну для дотримання існуючих в суспільстві цінностей,
прав та норм поведінки, як розвинену здатність самореалізації
найважливіших фізичних та психічних якостей, як духовно-практичний
досвід, який може бути успішно освоєний у процесі ранньої соціальної
реабілітації.

Життєва компетентність здорової дитини якісно відрізняється від життєвої
компетентності дитини з певними вадами здоров’я. Існуючі відмінності
пов’язані з тими утрудненнями, які виникають у дітей-інвалідів у зв’язку
з їх обмеженнями у фізичному та інтелектуальному розвитку. У
дітей-інвалідів життєва компетентність має дещо специфічний характер і
зумовлена тим, що вони, постійно долають вади свого фізичного та
інтелектуального розвитку, живуть в умовах постійної підвищеної уваги до
своїх відхилень у здоров’ї, мають значні обмеження у соціальному
розвитку.

Особливість та своєрідність життєвої компетентності дітей-інвалідів
полягає у тому, що вона охоплює у собі декілька складових: загальні
(фізичний, когнітивний, мовленнєвий, психологічний, соціальний,
сенсорний, інтелектуальний розвиток) та спеціальні (знання та вміння
стабілізації внутрішніх та зовнішніх обставин, досвід оцінки стану свого
розвитку та можливостей, вміння оцінювати життєву ситуацію та адекватно
діяти, наявність інструментарію вирішення завдань життєдіяльності).

Аналіз наукових джерел та вивчення існуючої практики соціальної
реабілітації дітей-інвалідів дозволили виділити такі характерні ознаки
їх життєвої компетентності, як трансформативний, різнорівневий,
індивідуальний, послідовний та ступеневий характер, можливості вікової
видозміни, залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників впливу на їх
соціалізацію.

З огляду на важливість та необхідність вирішення зазначеної проблеми
підкреслено, що завдання суспільства полягає у інтеграції
дітей-інвалідів в суспільство формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів, підготовки їх до активної і творчої життєдіяльності.

У дослідженні виділено основні напрями забезпечення процесу формування
життєвої компетентності дітей-інвалідів: соціально-правовий,
медико-психологічний та організаційно-педагогічний, розкрито їх зміст та
значення.

З метою формування життєвої компетентності та здійснення
освітньо-виховного впливу на дітей з обмеженими можливостями здоров’я в
Україні створено мережу центрів ранньої соціальної реабілітації. Зміст,
форми та методи їх діяльності спрямовані на те, щоб надати своєчасну
педагогічну допомогу дітям-інвалідам, створити умови для послідовного
формування життєвого досвіду. У дослідженні з’ясовано передумови
утворення в Україні центрів ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів, розкрито їх освітньо-виховні та реабілітаційні
можливості, виділено основні принципи формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів.

Зазначено, що центри ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів є
установами якісно нового типу, які поєднують в собі зусилля педагогів,
медичних та соціальних працівників, дають можливість сім’ї брати
безпосередню участь в реабілітаційному процесі, забезпечують умови
вихованцям вже з перших днів виконання реабілітаційних програм жити у
відкритому суспільстві, формувати свою життєву компетентність. Система
ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів зорієнтована на дитину
та її родину, поєднує соціальну, загальноосвітню, педагогічну, медичну
та технічну допомогу дітям-інвалідам та їх сім’ям. Це система
реабілітаційних та корекційно-відновлювальних заходів, які
застосовуються для дітей-інвалідів з метою зменшення або подолання
фізичних та інтелектуальних вад, набуття знань, умінь та навичок,
формування здатності до самореалізації та життєтворчості, які б давали
змогу дитині з обмеженими можливостями здоров’я інтегруватись у дитячі
колективи дошкільних закладів та загальноосвітніх шкіл і не перебувати в
інтернатних установах.

»

$

a

ae

¤ i ’

»

$

a

a

ae

???T ? a 4

O

O

CJ

???????нципи формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у
центрах ранньої соціальної реабілітації. До них віднесено принципи
ранньої діагностики та виявлення відхилень у формуванні життєвої
компетентності, неперервності процесу та комплексного підходу до
розв’язання визначених завдань, використання реабілітаційного
середовища, виявлення індивідуального підходу до дітей-інвалідів,
здійснення освітньо-виховної роботи в мікрогрупі, залучення сім’ї та
ближнього оточення до процесу соціалізації.

У другому розділі “Особливості формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації” подано
аналітичний та дослідно-експериментальний матеріал, що характеризує стан
сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів та вплив
реабілітаційного процесу на формування соціальної поведінки.

У процесі діагностики стану сформованості життєвої компетентності
дітей-інвалідів ураховувалися такі показники, як сприйняття та тонка
моторика, когнітивний та емоційний розвиток, розвиток мови та мовлення,
формування навичок самообслуговування, груба моторика. Під час вивчення
та оцінки психофізичного стану визначалися уражені ділянки цих напрямів,
відхилення від нормального розвитку, вади та відставання, збережені
ділянки, які відповідали нормальному розвитку, а також ділянки
інтенсивного розвитку, які могли взяти на себе компенсаторне
навантаження.

Діагностика стану сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів
проводилась у Миколаївському обласному центрі ранньої соціальної
реабілітації “Надія” у період з 1993 по 2003 рр. за адаптованими тестами
програмного розвитку для немовлят та дітей молодшого дошкільного віку,
які використовуються інститутом Елвіна (США). Рівні сформованості
життєвої компетентності дітей-інвалідів визначалися у порівнянні знань,
умінь і навичок дитини нормального розвитку та дійсного стану дитини, що
проходила обстеження. Експериментальна робота в центрі ранньої
соціальної реабілітації дозволила визначити сім рівнів сформованості
життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я:
нульовий, початковий, слабкий, недостатній, задовільний, позитивний та
високий.

Зазначено, що чим нижчий рівень сформованості життєвої компетентності
дітей-інвалідів, тим більше неадекватних реакцій вона допускає у своїй
поведінці, а значить, і потребує більшої корекції. До основних напрямів
корекції проблемної поведінки дітей-інвалідів було віднесено такі, як:
визначення чинників, що провокують вияви негативної поведінки шляхом
функціонального оцінювання; корекція попередньо застосовуваних прийомів
та методів, навчання альтернативним навичкам поведінки; підтримка дієвих
форм нової стратегії впливу на поведінку; постійний та довгостроковий
характер корекційних впливів.

На основі теоретичного аналізу, педагогічних спостережень, узагальнення
багаторічного досвіду реабілітаційної роботи у дитячому центрі “Надія”
виділено характерні ознаки реабілітаційного процесу, які впливають на
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів. До них віднесено:
характер та глибина уражень, викликаних інвалідизуючим захворюванням;
педагогічно сформоване реабілітаційне середовище, в якому перебуває
дитина; адекватне визначення реабілітаційних цілей індивідуального
сімейного плану, контроль за їх виконанням; оптимальний вибір умов,
часу, місця та способу формування життєво важливих навичок; проведення
значної частини реабілітаційних занять у формі гри як основи пізнання
навколишнього світу та набуття життєвого досвіду; забезпечення
професійної підготовки вчителя-реабілітолога – основної дієвої особи
процесу формування життєвої компетентності дітей-інвалідів.

У третьому розділі “Педагогічні умови формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації” дано
обґрунтування педагогічних умов, необхідних для формування життєвої
компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я, розкрито зміст,
організацію та результати формуючого експерименту. Зазначено, що у
формуванні життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої
соціальної реабілітації беруть участь батьки, вчителі-реабілітологи та
їх асистенти, медичні та соціальні працівники, спеціалісти інших служб.

Генералізуючою основою діяльності центрів ранньої соціальної
реабілітації дітей-інвалідів є організаційно-педагогічне забезпечення та
створення необхідних педагогічних умов для ефективного формування у
дітей з обмеженими можливостями здоров’я життєвого досвіду. Досягнення
бажаних результатів у вирішенні зазначеної проблеми стає можливим, якщо
педагогічний вплив буде мати системний характер і охоплювати
найважливіші параметри цього процесу: орієнтаційний, змістовий,
комунікативний, технологічний, особистісний та професійний.

Згідно орієнтаційного параметру важливим є забезпечення спрямованості
цього процесу на досягнення головної мети, вирішення основних завдань,
реалізацію визначених функцій і напрямів діяльності центрів ранньої
соціальної реабілітації. З урахуванням комунікативного характеру
потрібно забезпечувати тісний взаємозв’язок та активну співпрацю батьків
і центру соціальної реабілітації. На основі особистісного параметру
вкрай необхідним виявляється створення реабілітаційного середовища,
завдяки якому дитина-інвалід буде почувати себе нормально. З урахуванням
змістового параметру доцільним є послідовне збагачення життєвого досвіду
дітей-інвалідів та залучення їх до найважливіших сфер життєдіяльності.
На технологічному – важливо досягти того, щоб питання формування
життєвої компетентності дітей-інвалідів успішно вирішувалися на основі
використання комплексу форм, методів та засобів педагогічного впливу. На
основі професійного параметру видається актуальним забезпечення належної
педагогічної освіти батьків та розвитку педагогічної майстерності
працівників центру ранньої соціальної реабілітації.

У дослідженні отримали теоретичне обґрунтування педагогічні умови
ефективного формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах
ранньої соціальної реабілітації (рис.1 ).

Рис. 1. Педагогічні умови ефективного формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації

Зміст педагогічних умов, необхідних для успішного розв’язання зазначеної
проблеми передбачає спрямування діяльності (мети, завдань, функцій,
напрямів) центрів ранньої соціальної реабілітації на формування у
дітей-інвалідів життєвої компетентності; взаємодію центрів з батьками
(вивчення стану психофізичного та духовного розвитку дітей, обговорення
змісту та методів корекційної роботи, залучення батьків до процесу
формування життєвого досвіду та визначення перспективної програми
спільної діяльності); створення реабілітаційного середовища
(матеріально-побутових, предметно-просторових, соціосімейних,
навчально-виховних форм); залучення дітей-інвалідів до найважливіших
сфер життєдіяльності (спілкування з дорослими та однолітками,
харчування, самовідчуття, відпочинку, ігрової діяльності, навчання,
творчості, ставлення до природи, використання предметів побуту, праці,
самообслуговування, особистої гігієни); використання комплексу методів
педагогічного впливу (методи формування життєвої компетентності у
груповій кімнаті центру, у кабінетах поглибленої корекції, під час
ближніх, середніх та дальніх переходів); підготовку батьків та
працівників центрів ранньої соціальної реабілітації (підвищення
педагогічної культури батьків, професійна підготовка
вчителя-реабілітолога та його асистентів, підвищення кваліфікації
спеціалістів та керівників центрів ранньої соціальної реабілітації).

Формуючий експеримент був спрямований на перевірку ефективності
запропонованих нами педагогічних умов. Експеримент мав декілька етапів
(підготовчий, основний, завершальний), які були пов’язані з розробкою
змісту реабілітаційних заходів, упровадженням у діяльності центрів
ранньої соціальної реабілітації визначених педагогічних умов,
визначенням рівнів та висвітленням динаміки сформованості життєвої
компетентності дітей-інвалідів, підготовкою висновків та відповідних
рекомендацій на базі контрольних та експериментальних груп.

За підсумками експериментальної роботи можна констатувати, що щорічно
четверта частина дітей-інвалідів покращувала рівень сформованості своєї
життєвої компетентності. Так, у 1999 році перейшли на вищій рівень 26
дітей (16,5%), у 2000 році – 34 дитини (21,3%), у 2001 році –
43 дитини (27 %), у 2002 році – 41 дитина (25,6%), у 2003 році – 31
дитина (19,4%). Показники покращення рівнів дають можливість зробити
висновок щодо результативності діяльності центрів ранньої соціальної
реабілітації.

Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження підтвердив
ефективність висунутих у гіпотезі педагогічних умов формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації.

Проведене дослідження дозволило сформулювати загальні висновки:

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів, що виявляється у
створенні соціально-педагогічних та психолого-фізіологічних умов у
центрах ранньої соціальної реабілітації є актуальною проблемою
соціальної педагогіки. Необхідність її теоретичного осмислення і
практичного вирішення зумовлена потребами українського суспільства у
забезпеченні дітей з обмеженими можливостями здоров’я необхідними
умовами для повноцінного спілкування, навчання, праці та виконання
життєво важливих функцій.

Життєва компетентність належить до складних духовно-практичних утворень
особистості, охоплює у собі декілька складових (загальні та спеціальні),
має такі ознаки, як трансформативний, різнорівневий, індивідуальний,
послідовний та ступеневий характер, можливості вікової видозміни,
залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників впливу.

З метою успішного вирішення зазначеної проблеми суспільна практика
визначає основні напрями забезпечення процесу формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів. Поряд з питаннями соціально-правового та
медико-психологічного забезпечення цього процесу особливої гостроти
набувають питання організаційно-педагогічного змісту. У зв’язку з цим
заслуговує на увагу діяльність центрів ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів.

У процесі дослідження вивчено передумови виникнення та становлення
центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, виділено
принципи організації їх діяльності, розкрито їх широкі можливості у
педагогічному забезпеченні процесу формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів та об’єднанні зусиль сім’ї, педагогів, медичних та
соціальних працівників у реабілітаційному процесі.

За результатами теоретичного аналізу виділено основні принципи
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої
соціальної реабілітації, наголошено на необхідності раннього виявлення
відхилень, неперервності та комплексному характері реабілітаційного
процесу, проведення реабілітаційних заходів у соціально сформованому
середовищі та ін.

За результатами констатуючого експерименту визначено сім рівнів
сформованості життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями
здоров’я, зібрано матеріал, що характеризує вплив реабілітаційного
процесу на формування життєвої компетентності дітей-інвалідів, визначена
роль вчителя-реабілітолога у цьому процесі.

Для забезпечення процесу формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації визнано
доцільним створення педагогічних умов, які передбачають спрямування
діяльності центрів ранньої соціальної реабілітації на формування
життєвої компетентності дітей-інвалідів, зміцнення взаємодії центрів з
батьками, створення необхідного середовища, залучення дітей-інвалідів до
найважливіших сфер життєдіяльності та ін.

Результати дослідно-експериментальної перевірки зазначених педагогічних
умов повністю підтвердили їх ефективність, дозволили послідовно
вирішувати основні завдання формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації.

Дослідження не вичерпує означену проблему і передбачає здійснення
наступних кроків, спрямованих на вивчення регіонального досвіду
діяльності центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів,
упровадження нових форм та методів, збагачення життєвого досвіду дітей з
обмеженими можливостями здоров’я.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора:

Ляшенко В.І. Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів // Соціальний
захист: Інформаційний та науково-виробничий журнал. – К.: Соцінформ,
1999. — №5. — С. 35-41.

Ляшенко В.І. Конвенція ООН про права дитини та діти-інваліди //
Соціальний захист: Інформаційний та науково-виробничий журнал. – К.:
Соцінформ, 2000. — №1. — С. 29-33.

Ляшенко В.І. Організація ігрової діяльності дітей з особливими потребами
// Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови
загальноосвітньої середньої школи: Матеріали Всеукраїнської
науково-практичної конференції. – Дрогобич: Коло, 2001. — С. 164-179.

Ляшенко В.І. Вчитель-реабілітолог – основна професія в системі ранньої
соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями // Проблеми
сучасної педагогічної освіти. Серія: Педагогіка і психологія. – Зб.
статей. – Ч.2. – К.: Пед. преса, 2001. — С. 113-120.

Ляшенко В.І. Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів – шлях до їх
соціалізації // Соціальна педіатрія: Розділ „Медико-соціальні аспекти
реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи». — К., 2001.
— С. 381-386.

Ляшенко В.І. Концептуальні напрямки впровадження в Україні системи
ранньої соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями //
Актуальні проблеми психології: Зб. наук. статей / За заг. ред.
С.Д.Максименка. – К.: Нора-прінт, 2001. — Т. 4. — С. 117-122.

Ляшенко В.І. Роль вчителя-реабілітолога в соціалізації дітей з
обмеженими можливостями // Проблеми професійної підготовки вчителя школи
майбутнього: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. –
Мелітополь, МДПУ, 2001. – Т. 2. — С.53-57.

Ляшенко В.І. Формування реабілітаційного середовища // Соціальна
педіатрія: Зб. наук. праць. – К.: Інтермед, 2003. — С. 69-72.

Ляшенко В.І. Організація ігрової діяльності дітей з особливими потребами
// Соціальна педіатрія: Зб. наук. праць. – К.: Інтермед, 2003. — С.
219-222.

Ляшенко В.І. Своєрідність поняття життєвої компетентності
дітей-інвалідів // Педагогіка і психологія формування творчої
особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць. – Київ-Запоріжжя, 2003.
– Вип. 28. — С. 407- 411.

Ляшенко В.І. Центри ранньої соціальної реабілітації – якісно нові
осередки формування життєвої компетентності дітей // Педагогіка і
психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук.
праць. – Київ-Запоріжжя, 2003. – Вип. 29. — С. 389-396.

Ляшенко В.І. Ігрова діяльність у системі заходів по формуванню життєвої
компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я: Методичні
рекомендації для спеціалістів-реабілітологів та батьків дітей-інвалідів.
– Миколаїв, 2003. — 27 с.

Ляшенко В.І. Умови формування життєвої компетентності дітей-інвалідів:
Методичні рекомендації для спеціалістів соціальної реабілітації. –
Миколаїв, 2003. — 55 с.

Ляшенко В.І. Діагностика психофізичного стану дітей з обмеженими
можливостями здоров’я // Педагогіка, психологія та медико-біологічні
проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць. –
Харків-Донецьк, 2004. — С. 182-196.

Ляшенко В.І. Соціально-педагогічні умови формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації
// Педагогічні науки: Зб. наук. праць.– Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. –
Вип. 35. — С. 290-293.

Ляшенко В.І. Використання реабілітаційного обладнання у процесі
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів: Методичні
рекомендації працівникам центрів ранньої соціальної реабілітації
дітей-інвалідів. – Миколаїв, 2004. — 18 с.

Ляшенко В.І. Життєва компетентність дітей з обмеженими можливостями
здоров’я // Вересень: Науково-методичний, інформаційно-освітній журнал.
– Миколаїв, 2004. – Вип. 1-2. — С. 97-102.

Ляшенко В.І. Роль центрів ранньої соціальної реабілітації у формуванні
життєвої компетентності дітей-інвалідів: Методичні рекомендації для
спеціалістів соціальної реабілітації. – Миколаїв, 2004. — 46 с.

Ляшенко В.І. Визначення рівнів сформованості життєвої компетентності
дітей-інвалідів: Методичні рекомендації для спеціалістів соціальної
реабілітації. – Миколаїв, 2004. — 36 с.

Ляшенко В.І. Формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у
центрах ранньої соціальної реабілітації. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за
спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Херсонський державний
університет, Херсон , 2005.

У дисертації висвітлено теоретичні засади дослідження, визначено
особливості та обґрунтовано педагогічні умови формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації. На основі соціального, психологічного та педагогічного
підходів життєву компетентність дітей-інвалідів інтерпретовано як умову,
необхідну для дотримання ними існуючих в суспільстві цінностей, прав та
норм поведінки; як розвинену здатність самоорганізації найважливіших
фізичних та психічних якостей; як духовно-практичний досвід, який може
бути успішно освоєний у процесі ранньої соціальної реабілітації.

Доведено, що ефективному формуванню життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації сприяють
педагогічні умови, які передбачають відповідне спрямування діяльності
центрів, їх взаємозв’язок з батьками, створення реабілітаційного
середовища, залучення дітей-інвалідів до найважливіших сфер
життєдіяльності, використання комплексу методів педагогічного впливу, а
також підготовку батьків та вчителів-реабілітологів до формування
життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями здоров’я.

Кількісні та якісні результати експериментальної роботи засвідчили
ефективність висунутих у гіпотезі педагогічних умов формування життєвої
компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної
реабілітації.

Ключові слова: життєва компетентність, діти-інваліди, рання соціальна
реабілітація, центри ранньої соціальної реабілітації, педагогічні умови.

Ляшенко В.И. Формирование жизненной компетентности детей-инвалидов в
центрах ранней социальной реабилитации. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук
по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. – Херсонский
государственный университет, Херсон, 2005.

В диссертации освещены теоретические основы исследования, определены
особенности и обоснованы педагогические условия формирования жизненной
компетентности детей-инвалидов в центрах ранней социальной реабилитации.
На основе социального, психологического и педагогического подходов
жизненная компетентность детей-инвалидов интерпретирована как условие,
необходимое для активного использования существующих в обществе
материальных и духовных ценностей; как развитая способность
самоорганизации важнейших физических, психических и духовных качеств;
как духовно-практический опыт, который может быть успешно освоен ими в
процессе ранней социальной реабилитации.

Подчеркнута необходимость социально-правового, медико-психологического
и организационно-педагогического обеспечения процесса формирования
жизненной компетентности, раскрыта роль и возможности центров ранней
социальной реабилитации в решении указанной проблемы. Отмечено, что
центры ранней социальной реабилитации являются заведениями нового типа,
деятельность которых определяется такими принципами, как ранняя
диагностика детей-инвалидов, непрерывность формирования жизненной
компетентности, внедрение комплексного подхода, использование
возможностей реабилитационной среды, индивидуальный подход к составлению
реабилитационной программы, привлечение семьи и ближнего окружения к
процессу формирования жизненного опыта детей-инвалидов.

Обосновано, что эффективному формированию жизненной компетентности
детей-инвалидов в центрах ранней социальной реабилитации способствуют
педагогические условия. Их содержание предусматривает направленность
деятельности (цели, задач, функций) центров ранней социальной
реабилитации на формирование у детей-инвалидов жизненной компетентности;
взаимодействие центров с родителями (изучение состояния психофизического
и духовного развития детей, обсуждение содержания и методов
коррекционной работы, приобщение родителей к формированию жизненного
опыта и определению перспективной программы совместной деятельности;
создание реабилитационной среды (материально-бытовые,
предметно-пространственные, социосемейные, учебно-воспитательные формы);
приобщение детей-инвалидов к важнейшим сферам жизнедеятельности (общения
со взрослыми и сверстниками, питания, самоощущения, отдыха, игровой
деятельности, учебы, творчества, отношения к природе, использование
предметов быта, труда, самообслуживания, личной гигиены); использование
комплекса методов педагогического влияния (методы формирования жизненной
компетентности в групповой комнате центра, в кабинетах углубленной
коррекции, во время ближних, средних и дальних переходов); подготовку
родителей и работников центров ранней социальной реабилитации (повышение
педагогической культуры родителей, профессиональная подготовка
учителя-реабилитолога и его ассистентов, повышение квалификации
специалистов и руководящего состава центров ранней социальной
реабилитации).

Количественные и качественные результаты экспериментальной работы
подтвердили эффективность обоснования на теоретическом уровне
педагогических условий формирования жизненной компетентности
детей-инвалидов в центрах ранней социальной реабилитации.

Ключевые слова: жизненная компетентность, дети-инвалиды, ранняя
социальная реабилитация, центры ранней социальной реабилитации,
педагогические условия.

Lyashenko V.I. Forming of vital competence of handicapped children at
the centers of early social rehabilitation. – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of a Candidate of Pedagogical
Science in speciality 13.00.05 – Social Pedagogics. – Kherson State
University. – Kherson, 2005.

In the dissertation there are shown theoretical foundations of the
research, its peculiarities are defined and pedagogical conditions of
forming vital competence of handicapped children in the centers of
early social rehabilitation are grounded. On the basis of social,
psychological and pedagogical approaches vital competence of
handicapped children is interpreted as an condition, necessary for
obtaining by them values existing in the society and also rights and
rules of behavior; as a developed capacity for self-organization of the
most important physical, psychical and moral properties; as
spiritually-practical experience, which can be successfully obtained in
the process of early social rehabilitation.

It was proved, that the pedagogical conditions, which provide for a
corresponding direction of activity of the centers, their connection
with parents, creating of rehabilitational surrounding, involving
handicapped children to the most important spheres of vital functions,
using of the complex of methods of pedagogical influence and also the
preparation of parents and teachers-rehabilitators to the forming of
vital competence of children with confined abilities of health,
contribute to effective forming of vital competence of handicapped
children in the centers of early social rehabilitation.

Quantitative and qualitative results of experimental work testified the
effectiveness of pedagogical conditions of forming vital competence of
handicapped children in the centers of early social rehabilitation,
proposed in the hypothesis.

Key words: vital competence, handicapped children, early social
rehabilitation, centers of early social rehabilitation, pedagogical
conditions.

Педагогічні умови ефективного формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації

Спрямування діяльності центрів ранньої соціальної реабілітації на
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів

Взаємодія центрів ранньої соціальної реабілітації з батьками у процесі
формування життєвої компетентності дітей-інвалідів

Створення реабілітаційного середовища, необхідного для формування
життєвої компетентності дітей-інвалідів

Залучення дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації до
найважливіших сфер життєдіяльності

Використання комплексу методів формування життєвої компетентності
дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації

Підготовка батьків та працівників центрів ранньої соціальної
реабілітації до формування життєвої компетентності дітей-інвалідів

Похожие записи