Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Лісовий Микола Іванович

УДК 81’276.6:378.461

Формування професійного мовлення майбутніх медичних працівників у вищих
медичних навчальних закладах

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Вінниця – 2006 Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті
імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович, Вінницький державний педагогічний
університет імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри педагогіки,
м. Вінниця.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент

Барановська Лілія Володимирівна, Білоцерківський державний аграрний
університет, проректор з навчально-методичної роботи, завідувач кафедри
педагогіки і психології, м. Біла Церква;

кандидат педагогічних наук, доцент

Макодай Інна Іванівна, Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри іноземних мов, м. Вінниця.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет
ім. Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України, м.
Кіровоград.

Захист відбудеться 16 травня 2006 року о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 05.053.01 у Вінницькому державному
педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за адресою:
21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Вінницького державного
педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського за адресою:
21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32.

Автореферат розіслано 14 квітня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М.Коломієць

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Процес очевидних змін, які
відбуваються на початку XXI століття в економічній, політичній,
духовній, освітній сферах, гостро ставить перед колективами вищих
навчальних закладів відповідальне завдання – необхідність не тільки
здійснювати професійне навчання, а й виховувати грамотних, духовно
збагачених, національно свідомих фахівців, рівень знань яких відповідав
би зростаючим до них вимогам суспільства. Потреба у розв’язанні важливих
соціально-економічних і культурно-просвітницьких проблем ставить нові
вимоги до мовної освіти й мовленнєвої підготовки майбутніх фахівців у
вищій школі, оскільки обов’язковою умовою успішної навчальної і
майбутньої фахової діяльності студентів є знання логічних основ різних
видів спілкування, володіння культурою ділового, професійного мовлення.

Про визнання важливої ролі культури спілкування, ділового мовлення у
формуванні особистості свідчить постійне висвітлення цих питань
науковцями, методистами, письменниками, громадськими діячами
(Б.Антоненко-Давидович, Н.Бабич, І.Білодід, Л.Власов, І.Вихованець,
М.Дороніна, М.Зубков, М.Каган, Г.Кацавець, Г.Кисіль, А.Коваль, І.Кочан,
П.Мовчан, Н.Обозов, О.Пазяк, Л.Паламар, О.Пономарів, В.Русанівський,
О.Сербенська, Л.Струганець, Є.Чак, С.Шевчук та ін.). У їхніх працях
привертається увага до мовної поведінки особистості, подаються
рекомендації щодо правильного слововживання, використання мовних засобів
відповідно до умов спілкування, засвоєння норм літературної мови,
розглядаються складні випадки російсько-українського перекладу.

Проте проблема мовленнєвої підготовки майбутніх фахівців різних галузей
народного господарства, культури, охорони здоров’я, освіти є досить
актуальною. Методика викладання української мови у вищій школі,
формування професійного мовлення майбутніх фахівців перебуває нині на
початковому етапі свого становлення. Курс „Ділова українська мова”, який
запроваджено у вищих навчальних закладах України, в тому числі й
медичних, не може задовольнити нагальні потреби суспільства у вихованні
національної еліти, в підготовці фахівців, які вільно володіють
українською мовою, вміло користуються нею в усіх сферах, особливо в
офіційно-діловій та професійній.

Для подолання наявних у мовній освіті недоліків є необхідність
активізувати творчий пошук нових, більш ефективних технологій викладання
української мови у вищій школі, адже фахівцям мова потрібна не як
сукупність правил, а як засіб культурного співжиття в суспільстві.

Курс української мови в різнопрофільних професійних навчальних закладах
має не тільки ліквідувати прогалини у навчанні української мови в
середній школі, а й сприяти підготовці фахівців належного професійного
та інтелектуального рівня, для яких мовна освіта повинна стати
обов’язковим компонентом фахової підготовки.

Усвідомлюючи актуальність означеної проблеми, дослідники (Л.Барановська,
Г.Берегова, О.Гоголь, Л.Головата, Н.Костриця, Л.Лучкіна, В.Момот,
Т.Окуневич, Е.Полатай, Л.Романова, Т.Рукас, Н.Тоцька. О.Штепа,
С.Шумовецька та ін.) пропонують різноманітні педагогічні технології
формування культури ділового, професійного мовлення студентів у вищих
навчальних закладах України.

Разом із тим, деякі важливі аспекти для методики формування професійного
мовлення майбутніх фахівців залишаються недослідженими. Не була
предметом окремого вивчення проблема мовленнєвої підготовки
студентів-медиків, для яких уміння володіти словом є обов’язковим
компонентом майбутньої фахової діяльності.

Тема культури спілкування, професійного мовлення фахівців медичної
галузі надзвичайно широка, складна, делікатна. Різними дослідженнями
доведено, що хвора людина не завжди ставить професійну компетенцію
лікаря на перше місце, а надає перевагу душевним якостям, здатності
співчувати, вмінню вислухати, заспокоїти. Без оптимального душевного
спілкування діяльність навіть висококваліфікованого медика може дати
негативний результат.

Лікар має володіти культурою конструктивного діалогу та полілогу, вміти
сприймати, відтворювати та готувати наукові фахові тексти, володіти
прийомами написання і виголошення публічного виступу, вміти вести,
підтримувати ділову розмову. Слово медичного працівника є свідченням
його милосердя, чуйності, загальної культури й освіченості; воно здатне
повернути пацієнтові втрачену гармонію з оточуючим світом.

Мистецтва спілкування з керівниками, колегами, пацієнтами, підлеглими
потрібно цілеспрямовано навчатися. Практика роботи вищого медичного
навчального закладу потребує продуктивних методик і методичних
рекомендацій, спрямованих на формування професійного мовлення студентів
– майбутніх спеціалістів галузі охорони здоров’я.

Саме потреба в системному і послідовному дослідженні даної проблеми
визначила вибір теми дисертаційної роботи „Формування професійного
мовлення майбутніх медичних працівників у вищих медичних навчальних
закладах”.

Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами,
темами. Дисертаційне дослідження проводилося відповідно до
науково-дослідної теми кафедри українознавства Вінницького національного
медичного університету ім. М.І.Пирогова „Формування та вдосконалення
професійних якостей майбутніх лікарів у процесі навчання ділового
спілкування російською та українською мовами” (протокол № 1 від
2.09.2003 р.).

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Вінницького державного
педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського (протокол № 9 від
26.03.2003 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у
галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 8 від 28.10.2003
р.).

Об’єкт дослідження: професійно-мовленнєва підготовка студентів вищих
медичних закладів освіти.

Предмет дослідження: педагогічні умови формування професійного мовлення
майбутніх медичних працівників у вищих медичних навчальних закладах.

Мета дослідження: науково обґрунтувати та експериментально перевірити
педагогічні умови формування професійного мовлення майбутніх медичних
працівників у вищих медичних закладах освіти.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що рівень сформованості
професійного мовлення студентів вищих медичних навчальних закладів
значно підвищиться за таких педагогічних умов:

• усвідомлення студентами значущості професійного мовлення у їхній
майбутній фаховій діяльності;

• кваліфікованого відбору професійної лексики, пропонованого мовного
матеріалу з урахуванням частотності використання його в медичній галузі;

• використання методів, які стимулюють комунікативну активність
майбутніх медичних працівників у навчальному процесі.

Відповідно до мети та гіпотези визначено завдання дослідження:

1. З’ясувати функції, роль професійного мовлення у структурі фахової
готовності майбутніх медичних працівників.

2. Визначити структурні компоненти, показники та рівні сформованості
професійного мовлення у студентів-медиків.

3. Теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні
умови формування професійного мовлення у студентів вищих медичних
навчальних закладів.

4. Розробити методичні рекомендації щодо формування професійного
мовлення майбутніх медичних працівників у вищих медичних закладах
освіти.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали:

– принципи наукової теорії пізнання про єдність мови, мовлення,
мислення; взаємозв’язок чуттєвого й раціонального у навчанні; принцип
професійної спрямованості навчання;

–концептуальні положення психологів і психолінгвістів про мовленнєву
діяльність (М.Жинкін, О.Леонтьєв, О.Лурія);

– наукові праці про організацію навчального процесу у вищій школі
(А.Алексюк, С.Архангельський, В.Безпалько, А.Вербицький, В.Галузинський,
М.Євтух, А.Коржуєв, О.Мороз, В.Попков, М.Сметанський);

– результати наукових досліджень з проблеми навчання рідної мови в
середніх і вищих закладах освіти (О.Біляєв, П.Дудик, С.Караман,
Л.Мацько, В.Мельничайко, І.Олійник, Л.Паламар, К.Плиско, М.Плющ,
М.Стельмахович), розвитку мовленнєвої культури особистості (Н.Бабич,
І.Вихованець, Г.Гладіна, Б.Головін, М.Ілляш, А.Коваль, М.Пентилюк,
В.Русанівський, В.Сеніна, О.Сербенська);

– праці учених-медиків про специфічні особливості лікарської діяльності,
етики та деонтології, формування особистості медичного працівника
(Є.Вагнер, Ю.Віленський, О.Грандо, О.Громов, Б.Карвасарський,
Б.Ліхтенштейх, П.Назар, О.Орлов, В.Петровський, Л.Пиріг, І.Шамов).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, перевірки
гіпотези, досягнення мети дослідження нами використовувався комплекс
взаємопов’язаних теоретичних і емпіричних методів дослідження:

– теоретичний аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел,
програм, підручників і посібників із досліджуваної проблеми з метою
відбору й осмислення фактичного матеріалу;

– спостереження, бесіди, анкетування, тестування та експертні оцінки
для діагностування рівнів сформованості професійного мовлення студентів
вищих медичних навчальних закладів;

– формуючий експеримент здійснювався з метою перевірки педагогічних умов
формування професійного мовлення майбутніх медичних працівників;

– статистичні методи (критерій Вілкоксона) використовувалися з метою
визначення достовірності результатів експериментального дослідження.

Експериментальна база дослідження.

Дослідження проводилося на медичному № 1 і № 2, фармацевтичному,
стоматологічному факультетах Вінницького національного медичного
університету ім. М.І.Пирогова (довідка № 786 від 22.12.2005 р.).

Дослідження здійснювалося у три етапи протягом 2002 – 2005 рр.

На першому етапі (2002 – 2003 рр.) визначено теоретико-методологічні
передумови, вихідні принципи і методи дослідження, робочу гіпотезу та
завдання, уточнено понятійний апарат, обґрунтовано структурну модель
професійного мовлення медичних працівників, розроблено структурні
компоненти, показники і рівні сформованості професійного мовлення
студентів-медиків, програму констатуючого і формуючого етапів
експериментального дослідження.

На другому етапі (2003 – 2004 рр.) визначено фактичний рівень
сформованості професійного мовлення у майбутніх медичних працівників;
здійснено формуючий експеримент, спрямований на перевірку вірогідності
сформульованої гіпотези; перевірено педагогічні умови, шляхи формування
професійного мовлення студентів-медиків.

На третьому етапі (2004 – 2005 рр.) проаналізовано й узагальнено
матеріали дослідження, оброблено експериментальні дані, сформульовано
загальні висновки, апробовано результати дослідження, визначено
ефективність запропонованої методичної системи з формування професійного
мовлення студентів вищих медичних навчальних закладів.

Наукова новизна й теоретичне значення добутих дослідних результатів
полягає в тому, що:

вперше обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови
формування професійного мовлення у студентів вищих медичних навчальних
закладів (усвідомлення значущості професійного мовлення, відбір
професійної лексики, мовного матеріалу, використання активних методів
навчання);

визначено структурні компоненти (когнітивний,
комунікативно-операційний, експресивний), показники та рівні його
сформованості у студентів-медиків: емпірично-інтуїтивний (низький),
репродуктивний (середній), реконструктивно-творчий (високий);

– подальшого розвитку набули наукові уявлення про функції та роль
професійного мовлення у структурі фахової готовності майбутніх медичних
працівників.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що
адаптовані зміст, форми і методи формування професійного мовлення
студентів-медиків втілені у практику навчально-виховного процесу
підготовки майбутніх фахівців галузі охорони здоров’я у кількох вищих
закладах освіти; розроблені діагностичні методики з виявлення рівнів
сформованості професійного мовлення майбутніх медичних працівників
можуть застосовуватися для вивчення і корекції професійного мовлення
студентів інших вищих навчальних закладів; запропоновані методичні
рекомендації щодо формування професійного мовлення майбутніх медичних
працівників можуть використовуватися під час вивчення курсу ,,Ділова
українська мова” не тільки у вищих медичних закладах освіти, але й з
орієнтуванням на майбутній фах студентів на інших нефілологічних
факультетах вищих навчальних закладів України.

Експериментально перевірені висновки і практичні рекомендації можуть
бути застосовані для подальшого дослідження проблеми формування
професійного мовлення майбутніх медичних працівників.

Основні положення дослідження впроваджено в навчальний процес
Вінницького медичного коледжу ім. акад. Д.К.Заболотного (довідка № 631
від 07.12.2005 р.); Погребищенського медичного коледжу (довідка № 435
від 9.12.2005 р.); Вінницького соціально-економічного інституту
Відкритого міжнародного університету розвитку людини ,,Україна” (довідка
№ 1/27-920 від 13.12.2005 р.).

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним
обґрунтуванням його вихідних позицій; застосуванням сукупності методів,
адекватних меті і завданням дослідження; якісним і кількісним аналізом
отриманих результатів; застосуванням методів математичної статистики, що
свідчать про ефективність запропонованої методики формування
професійного мовлення студентів вищих медичних навчальних закладів;
широким і всебічним обговоренням результатів дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати
дослідження доповідалися на науково-методичній конференції ,,Cучасні
проблеми підготовки фахівців у вищих медичних та фармацевтичних закладах
освіти I-IV рівнів акредитації” (м. Тернопіль, ТДМА, 1999  р.);
навчально-методичній конференції „Перспективи впровадження нових форм і
методів навчання у медичному університеті” (м. Вінниця, ВДМУ
ім. М.І.Пирогова, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції
,,Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в
підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (м. Вінниця,
ВДПУ ім. М.Коцюбинського, 2004 р.); міжнародній науково-практичній
конференції ,,Гуманізм та освіта” (м. Вінниця, ВНТУ, 2004 р.);
обговорювалися на нараді-семінарі завкафедрами українознавства медичних
ВНЗ III-IV рівнів акредитації (м. Івано-Франківськ, ІФДМА, 1999 р.); на
науково-практичному семінарі ,,Кредитно-модульна система підготовки
фахівців: проблеми, позитивний досвід, перспективи” (м. Вінниця, ВДПУ
ім. М.Коцюбинського, 2005 р.); на засіданнях кафедри українознавства
ВНМУ ім. М.І.Пирогова та кафедри педагогіки ВДПУ ім. М.Коцюбинського
(2005, 2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 10 публікаціях.
Усі праці одноосібні, з них 8 статей вміщено у провідних наукових
фахових виданнях, 1 стаття у збірнику наукових праць, 1 методичні
рекомендації щодо формування культури професійного мовлення майбутніх
медичних працівників під час вивчення ділової української мови.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох
розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку
використаних джерел, додатків. Основний зміст роботи викладено на 158
сторінках, проілюстровано 18 таблицями і 1 рисунком. Список використаних
джерел містить 257 найменувань. Загальний обсяг дисертації – 192
сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено
його об’єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання, розкрито методи та
етапи, наукову новизну і практичне значення роботи, а також наведено
відомості про апробацію результатів дисертації та їхнє упровадження у
практику.

У першому розділі – ,,Професійне мовлення майбутніх медичних працівників
як соціально-педагогічна проблема” в результаті аналізу педагогічної,
лінгвістичної, медичної літератури виокремлено професійне мовлення як
обов’язкову складову фахової діяльності медиків; розкрито суть,
визначено структурні компоненти, показники та рівні його сформованості у
студентів медичних спеціальностей; проаналізовано стан сформованості у
них відповідних знань, умінь і навичок.

Встановлено, що в науковій літературі немає однозначного трактування
понять ,,професійне мовлення”, ,,культура професійного мовлення”.
Більшість дослідників визначає їх як процес обміну думками у певній
професійній галузі, вважає необхідною умовою успішної фахової
діяльності, вказує на недостатню увагу до формування професійного
мовлення у вищих навчальних закладах (Н.Костриця, В.Михайлюк, В.Момот,
Л.Романова, Н.Тоцька).

На основі наявних визначень ми дали власне тлумачення професійного
мовлення майбутніх медичних працівників. Це володіння нормами
літературної мови, фаховою термінологією і стандартизованими
мовленнєвими конструкціями медичної галузі, здатність використовувати
мовні засоби відповідно до мети й ситуації спілкування. Вищим рівнем
професійного мовлення є культура професійного мовлення.

З’ясовано, що питання формування професійного мовлення часто залишаються
поза увагою під час підготовки фахівців з вищою медичною освітою. Це
пояснюється такими причинами:

– недосконалістю навчального плану, згідно з яким питання лікарської
етики, деонтології, культури спілкування, професійного мовлення частково
розглядаются під час вивчення різноманітних дисциплін і подаються як
другорядні;

– відсутністю спеціальної дисципліни з формування професійного мовлення
студентів-медиків, а курс ,,Ділова українська мова” з мінімальною
кількістю аудиторних годин та іншими програмовими цілями й завданнями не
може вирішити існуючої проблеми;

–переважанням традиційних методів навчання, які не формують мовленнєвих
умінь і навичок;

– недостатньою увагою до формування професійного мовлення
студентів-медиків з боку викладачів спеціальних, клінічних дисципін;

– відсутністю єдиного мовного режиму в вищій медичній школі.

У дослідженні доведено, що без високого рівня сформованості професійного
мовлення медичних працівників не можна говорити про їхню готовність до
фахової діяльності, про цілісність моделі фахівця медичної галузі.
Обов’язковим компонентом інтегральної моделі особистості медичного
працівника поряд із самостійною професійною діяльністю
(етико-деонтологічна підготовка, формування світогляду, стиль
діяльності), спеціальною підготовкою (усвідомлення психічного стану,
особистісні якості лікаря), психологічною підготовкою (самосвідомість
спеціаліста, готовність до розвитку особистісних якостей) має бути
професійне мовлення, від якого часто залежить успіх лікування. Слово
лікаря, як і письменника, покликане повернути тому, хто потребує,
втрачену гармонію з оточуючим світом. У медичній галузі, як ні в якій
іншій сфері діяльності людей, має значення не тільки семантична,
прагматична, але й фонетична функція слова. Саме тому в структурі
професійного мовлення майбутніх медичних працівників виокремлено такі
компоненти:

1. Когнітивний – знання норм сучасної української літературної мови
(орфоепічних, акцентних, лексичних, синтаксичних. морфологічних,
стилістичних, орфографічних тощо), фахової термінології;

2. Комунікативно-операційний – уміння використовувати мовні засоби
відповідно до мети, умов, ситуації спілкування; володіння базовими
професійно-мовленнєвими уміннями, необхідними для медичної галузі;

3. Експресивний – володіння екстралінгвістичними засобами спілкування
(мелодика, фразовий наголос, паузи, ритм, тембр, темп і сила голосу).

Кожен із структурних компонентів включає комплекс відповідних знань,
умінь і навичок, характеризується відповідними показниками (знання норм
літературної мови, медичної термінології; сукупність навичок точного
оформлення усного чи писемного висловлення; уміння використовувати
різноманітні мовні засоби відповідно до типу, стилю, жанру
висловлювання; емоційність мовлення;), на основі яких виділено три рівні
сформованості професійного мовлення майбутніх лікарів:
емпірично-інтуїтивний (низький), репродуктивний (середній),
рефлексивно-творчий (високий).

На констатуючому етапі дослідження виявлено переважно
емпірично-інтуїтивний (низький) і репродуктивний (середній) рівні мовної
підготовки майбутніх медичних працівників. Це дає підстави стверджувати,
що стихійне формування професійного мовлення не забезпечує якісної
підготовки багатьох студентів до ефективної фахової діяльності. У
зв`язку з цим існує необхідність у науковому обґрунтуванні педагогічних
умов і визначенні шляхів підвищення ефективності формування у майбутніх
медиків професійного мовлення під час навчання у вищому закладі освіти.

У другому розділі – ,,Обгрунтування та експериментальне дослідження
педагогічних умов формування професійного мовлення майбутніх медичних
працівників” – обґрунтовано педагогічні умови, які сприяють успішному
формуванню професійного мовлення студентів вищих медичних навчальних
закладів; визначено методи, форми і засоби поетапної їх реалізації;
проаналізовано результати експериментального дослідження.

Ми виходили з того, що для організації роботи з формування професійного
мовлення студентів-медиків надзвичайно важливими є сформульовані
дослідниками (М.Жинкін, В.Капінос, Т.Ладиженська, О.Леонтьєв, О.Лурія,
А.Маркова, В.Мельничайко, М.Пентилюк та ін.) положення, що випливають з
теорії мовленнєвої діяльності, згідно з якими спілкування слід
розглядати як мовленнєву діяльність – один із різновидів діяльності
людини (поруч з трудовою, суспільною, пізнавальною); реалізація
будь-якого виду мовленнєвої діяльності вимагає у студентів необхідних
для спілкування комунікативних умінь, що спираються на відповідні знання
понятійні (лінгвістичні – розгорнуте висловлювання, текст, його частини
і способи їх зв’язку, стилі мовлення; мовленнєвознавчі – типи мовлення,
зміст, тема, теза, аргумент, вступ, висновок); операційні (правила і
способи побудови зв’язного тексту, різноманітні вправи репродуктивного і
продуктивного характеру); навчальний матеріал варто розглядати в
системних відношеннях: екстралінгвістичні фактори (функція мови, мета й
умови спілкування) й обумовлені ними мовні засоби.

Не менш істотне значення має положення, сформульоване В.Мельничайком,
про необхідність усвідомлення тими, хто навчається, всіх видів
мовленнєвої діяльності: говоріння, слухання, читання, письма. Виконуючи
репрезентативну (інформаційну) і прагматичну (дієву) функції, ці види
діяльності сприяють не лише виробленню навичок побудови власних усних та
писемних висловлювань, а й засвоєнню на заняттях матеріалу з різних
навчальних предметів, проведенню дискусій тощо.

Ураховано, що навчити добре володіти мовою можна лише за умови
вдосконалення змісту, форм, методів і прийомів навчання, що ґрунтуються
на нових досягненнях лінгводидактики (О.Біляєв, М.Вашуленко, Т.Донченко,
О.Купалова, Т.Ладиженська, М.Пентилюк, К.Плиско, О.Хорошковська та ін.).
Щоб виховати висококваліфікованих, з належним інтелектуальним
потенціалом, грамотних фахівців медичної галузі, які б вільно
користувалися українською мовою в усіх сферах діяльності – особливо у
професійній та офіційно-діловій, необхідно: дати студентам-медикам чіткі
відомості про нормативність української мови, виробити у них практичні
навички правильного використання різноманітних мовних засобів залежно
від сфери й мети висловлювання; піднести рівень культури їхнього усного
й писемного мовлення; навчити майбутніх медичних працівників мови
спеціальності, збагатити їхній словник, особливо термінологічною,
фаховою та загальнонауковою лексикою; дати студентам основні відомості
зі стилістики; навчити їх складати різні види ділових паперів, особливо
ті, що використовуються в медичній галузі, та працювати з текстами
(науковими, культурологічними, художніми, діловими), що в результаті дає
змогу забезпечити майбутнім медичним працівникам ту лінгвістичну освіту,
яка сприятиме творчій професійній діяльності і необхідна кожній
освіченій людині будь-якого фаху.

У дослідженні обґрунтовано педагогічні умови, які сприяють успішному
формуванню професійного мовлення майбутніх медичних працівників у вищих
навчальних закладах:

– усвідомлення студентами значущості професійного мовлення у їхній
майбутній фаховій діяльності;

– кваліфікований відбір професійної лексики, пропонованого мовного
матеріалу з урахуванням частотності використання його в медичній галузі;

– використання методів, які стимулюють комунікативну активність
майбутніх медичних працівників у навчальному процесі.

Виділені умови були покладені в основу розробленої нами педагогічної
технології, яка включала комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих
на розвиток і корекцію структурних компонентів професійного мовлення
майбутніх медичних працівників. Розробляючи систему
дослідно-експериментального навчання, ми виходили з того, що одним із
найефективніших шляхів формування пізнавальних умінь, отже, і
професійного мовлення студентів-медиків є активізація
науково-дослідницької, пошукової діяльності, яка найповніше розвивається
під час проблемного навчання, використання ділових ігор, різних видів
вправ і завдань і наближена до реальної моделі майбутньої професійної
діяльності.

J

L

. V ? U E

?

J

N

„@

^„@

. ? AE

E

„@

^„@

„@

„Ao^„@

„@

„Ao^„@

C D–EoFoeoeoeoeoeoeiiioeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoea

YlZO[ae\u]@^AE_D`?c f®h`ioooooooooooooooooooooooooo

&

&

професійного мовлення в їхній майбутній фаховій діяльності,
необхідності удосконалювати професійне мовлення, розвитку мовного чуття,
навичок володіння виражальними засобами української мови,
загальнонародною і професійною лексикою, відтінками значень слів,
розвитку мислення сприяли читання й аналіз творів українських і
російських письменників-лікарів (М.Амосова, М.Булгакова, В.Вересаєва,
С.Руданського, А.Чехова), ділові ігри, редагування речень, текстів
документів, переклад медичних наукових і науково-популярних джерел.

Читання художніх творів, передусім поетичних, було одним із прийомів
розвитку емоційності мовлення студентів-медиків. Виразне читання
практикувалося не тільки на окремому занятті, а й під час захисту
рефератів, аналізу художніх творів письменників-лікарів. Студенти брали
активну участь у щорічних конкурсах поезії, які проводяться в
університеті до Дня української писемності і мови, у тематичних вечорах,
присвячених творчості українських і російських майстрів слова
(Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, О.Пушкіна, Л.Костенко),
відвідували вистави у місцевому театрі. Це спонукало майбутніх медичних
працівників уважно сприймати чуже висловлювання, стежити за власним,
працювати над розвитком емоційності мовлення, удосконалювати номінативні
та комунікативні мовленнєві уміння і навички.

Оскільки матеріальну основу мови становить лексика, то велика увага
зосереджувалася на різних видах словникової роботи, що мала на меті
насамперед збагатити словник майбутніх медиків, особливо
термінологічною, фаховою лексикою, виховати в них чуття слова, навчити
вільно орієнтуватися в словниковому запасі української мови, правильно
використовувати його залежно від сфери й мети спілкування. Основним
орієнтиром у відборі професійної лексики і термінології, пропонованого
мовного матеріалу для вправ і завдань були такі критерії: активне
використання тієї чи іншої мовної одиниці в мовленні фахівців медичної
галузі, часте відхилення від мовних норм побудови граматичних
конструкцій, застосування мовних одиниць відповідно до їх семантичних
властивостей, доцільність вживання мовних засобів у відповідному
контексті, стильова диференціація мовлення.

На заняттях проводилися такі види словникової роботи:

– розмежовувалися значення подібних за звучанням слів – паронімів,
особливо тих, які мають широке застосування в медичній галузі (кровний,
кров’яний, кривавий; хворовитий, хворобливий; шкірний, шкіряний; пітний,
потовий);

з’ясовувалася різниця у функціонуванні синонімів та близьких за змістом
лексем (вада, дефект, недолік, ґандж; стійкий, витривалий);

– давалися функціональні характеристики пар слів (поряд, поруч;
протягом, на протязі);

– аналізувалися й характеризувалися однозвучні в українській і
російській мовах слова (неділя – неделя, лічити – лечить, вродливий —
уродливый);

– з’ясовувалося значення нових, раніше невідомих студентам слів;
особливе місце при цьому займала робота з новою медичною термінологією,
яка останнім часом активно поповнює словниковий склад української
літературної мови;

– визначалося походження й значення іншомовних інтернаціональних
медичних термінів (амбулаторія, гланда, тонзиліт, стоматит);

– укладалися синонімічні ряди слів, відзначалися великі можливості
синонімів, їхні семантичні відтінки та сфери функціонування (білокрів’я,
лейкемія, лейкоз, білачка; синюшність, синява, синюха, ціаноз);

– добиралися українські синоніми-відповідники до іншомовних слів (анемія
– недокрів’я, вакцинація – щеплення, адаптація – пристосування, симптом
— ознака);

– здійснювався переклад лексем, різних за сферою функціонування
(термінологічних, розмовно-побутових та ін.) з російської мови на
українську і навпаки;

– добиралися українські відповідники до російських фразеологізмів
(бельмом в глазу, задирать нос, одним миром мазаны).

Використання різних вправ і завдань, ділових ігор, які відображають суть
майбутньої професійної діяльності студентів, дало можливість стимулювати
комунікативну активність майбутніх медичних працівників у навчальному
процесі, відпрацьовувати професійно-мовленнєві навички в умовах,
наближених до реальних. Детальний аналіз помилок студентів, що
проводився під час підведення підсумків, знижував імовірність їхнього
повторення як у навчальній діяльності, так і в реальній дійсності.

Проведений експеримент забезпечив суттєві якісні зміни у мовленні
студентів, що в свою чергу спричинило зміни у рівнях сформованості
професійного мовлення майбутніх медиків. Узагальненими кількісними
показниками рівнів сформованості професійного мовлення майбутніх
медичних працівників ми вважали суму балів, отриману кожним студентом за
виконання усіх завдань. Оскільки завдань було п’ять і залежно від
результату вони оцінювалися 50 – 0 балами, то, як і на констатуючому
етапі експерименту, високим вважався рівень, якщо студент набрав 250 –
205 балів, середнім – 204 – 126 балів, низьким – 125 – 0 балів.
Відповідні кількісні дані наведено в таблиці 1.

Таблиця1

Узагальнені кількісні дані про рівні сформованості

професійного мовлення студентів-медиків

рівні Експериментальна група КОНТРОЛЬНА ГРУПА

до екперим. після експерим. до екперим. після експерим.

осіб % осіб % осіб % осіб %

Високий 30 19,2 77 49,4 29 18,6 51 32,7

Середній 67 43,0 59 37,8 66 42,3 73 46,8

Низький 59 37,8 20 12,8 61 39,1 32 20,5

Як ілюструють дані таблиці, до навчання за експериментальною методикою в
експериментальній і контрольній групах переважав репродуктивний
(середній) і емпірично-інтуїтивний (низький) рівні сформованості
професійного мовлення. Причому обидві групи були майже однакові за
рівнем мовної підготовки: показники кількості осіб з низьким рівнем
сформованості професійного мовлення відрізнялися лише на 1,3% (в
експериментальній групі – 37,8%, у контрольній – 39,1%); показники
середнього рівня – на 0,7% (в експериментальній групі – 43,0%, у
контрольній – 42,3%); показники реконструктивно-творчого (високого)
рівня – на 0,6% (в експериментальній групі – 19,2%, у контрольній –
18,6%).

Після навчання за експериментальною методикою рівень сформованості
професійного мовлення залишився емпірично-інтуїтивним (низьким) лише в
12,8% студентів експериментальної групи, тоді як у контрольній групі цей
показник становив 20,5%. Репродуктивний (середній) рівень сформованості
професійного мовлення виявлено у 37,8% студентів з експериментальної
групи і 46,8% з контрольної групи. Показник реконструктивно-творчого
(високого) рівня на 16,7% вищий в експериментальній групі (49,4% проти
32,7%). Після експерименту мовлення студентів експериментальної групи
характеризувалося реконструктивно-творчим (високим) і репродуктивним
(середнім) рівнем сформованості, а контрольної групи – репродуктивним
(середнім) і реконструктивно-творчим (високим). Достовірність отриманих
даних забезпечено використанням методів математичної статистики
(критерій Вілкоксона).

Таким чином, після навчання за експериментальною методикою отримали
значимі результати, формуючий експеримент повністю підтвердив
ефективність запропонованих педагогічних умов формування професійного
мовлення майбутніх медичних працівників.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

1. Професійне мовлення майбутніх працівників медичної галузі є
обов’язковою складовою їхньої фахової готовності. Від знання медичної
термінології, уміння спілкуватися з хворим, переконати його, заспокоїти
у значній мірі залежить успіх лікування. Різноманітність функцій
професійного мовлення фахівців галузі охорони здоров’я (інформативна,
орієнтаційна, конативна, апелятивна, емоційна, комунікативна,
волюнтативна, мотиваційна, розвиваюча, організаторська) свідчить про
багатство мовного впливу медичних працівників й про те, що при вмілому
користуванні всім діапазоном мовленнєвої функціональності, її зовнішньої
виразної атрибутивності мовлення є одним із найважливіших знарядь
лікарської майстерності. Основи професійного мовлення медичних
працівників мають бути закладені під час навчання у вищих закладах
освіти.

2. Аналіз наукових джерел, стану фахової підготовки студентів вищих
медичних навчальних закладів дає підстави стверджувати, що проблема
формування професійного мовлення майбутніх фахівців у вищій школі
вивчена недостатньо, є суперечність між сучасними вимогами суспільства
до системи медичної освіти та рівнем професійно-мовленнєвої підготовки
студентів. Низький рівень професійного мовлення майбутніх медичних
працівників створює певні труднощі не лише під час вивчення спеціальних
дисциплін у вищих навчальних закладах, а й під час лікарської практики,
у реальній професійної діяльності, що негативно позначається на
ефективності лікування.

3. У структурі професійного мовлення медичних працівників виділено такі
компоненти: когнітивний – знання норм сучасної української літературної
мови (орфоепічних, акцентних, лексичних, синтаксичних. морфологічних,
стилістичних, орфографічних тощо), фахової термінології;
комунікативно-операційний – уміння використовувати мовні засоби
відповідно до мети, умов, ситуації спілкування; володіння базовими
професійно-мовленнєвими уміннями, необхідними для медичної галузі;
експресивний – володіння екстралінгвістичними засобами спілкування
(мелодика, фразовий наголос, паузи, ритм, тембр, темп і сила голосу).

4. Показниками сформованості когнітивного компонента професійного
мовлення студентів-медиків є знання норм сучасної української
літературної мови, володіння медичною термінологією та професійною
лексикою, знання особливостей усного й писемного професійного мовлення
медичної галузі. Високий рівень сформованості комунікативно-операційного
компонента професійного мовлення майбутніх медичних працівників
відображають такі показники: уміння використовувати лексичне багатство
української мови; володіння культурою конструктивного діалогу та
полілогу; уміння сприймати, відтворювати готові та створювати наукові
фахові тексти, застосовувати професійну термінологію у різноманітних
комунікативних процесах; володіння прийомами підготовки і виголошення
публічного виступу; уміння оформляти ділові папери, які використовуються
в медичній галузі; уміння помічати як чужі, так і власні мовленнєві
недоліки; прагнення шліфувати своє мовлення; рівень задоволення
індивідуума якістю власної мовленнєвої культури. Про рівень
сформованості експресивного компонента професійного мовлення майбутніх
медичних працівників свідчить володіння екстралінгвістичними засобами
спілкування (уміння використовувати тон, силу голосу, виражальні
можливості інтонації).

5. На основі визначених компонентів і показників виділено три рівні
сформованості професійного мовлення майбутніх медичних працівників:
емпірично-інтуїтивний (низький), репродуктивний (середній),
реконструктивно-творчий (високий).

Емпірично-інтуїтивний (низький) рівень характеризується відсутністю
системних знань, бідним словниковим запасом студента, частими випадками
неправильного слововживання, фрагментарним відтворенням мовного
матеріалу, великою кількістю орфографічних і пунктуаційних помилок,
значним порушенням орфоепічних і акцентних норм літературної мови,
невмінням реалізовувати мовленнєві дії, характерні для медичної галузі.
Характерними є низька мовна свідомість, відсутність прагнення
удосконалювати власне мовлення.

Репродуктивний (середній) рівень визначається знаннями граматики й
стилістики здебільшого в теоретичному аспекті, здатністю з помилками й
неточностями дати визначення понять; відхиленнями менше ніж на 50% від
акцентних, орфоепічних, орфографічних, пунктуаційних норм літературної
мови; незначною невідповідністю мовних засобів меті й ситуації мовлення.
Проблеми з налагодженням спілкування виникають головним чином через
недостатній словниковий запас.

Реконструктивно-творчий (високий) рівень сформованості професійного
мовлення студентів вищих медичних навчальних закладів передбачає
наявність глибоких і міцних знань з мови, їх застосування в різних
ситуаціях, при цьому студент може припускатися незначних огріхів як в
усному, так і в писемному висловлюванні; сформованість навичок
оформлення ділових паперів, що використовуються в медичній галузі,
навичок монологічного висловлювання, вміння вести діалог; наявність
естетичних зовнішніх засобів, техніки та культури мовлення; свідоме
ставлення до мови взагалі, бажання вдосконалювати власне мовлення.

6. Результати перевірки на констатуючому етапі експерименту засвідчили,
що 80% майбутніх медиків мають низький і середній рівні унормованості як
усного, так і писемного мовлення, бідний словниковий запас, не помічають
мовленнєвих огріхів, отже, не можуть удосконалювати висловлювання,
недостатньо використовують екстралінгвістичні засоби комунікації.
Створення методичної системи з формування професійного мовлення
майбутніх медичних працівників у вищих закладах освіти є вкрай
необхідним.

7. Ефективному формуванню професійного мовлення майбутніх медичних
працівників сприяють такі педагогічні умови: усвідомлення студентами
значущості професійного мовлення у їхній майбутній фаховій діяльності;
кваліфікований відбір професійної лексики, пропонованого мовного
матеріалу з урахуванням частотності використання його в медичній галузі;
використання методів, які стимулюють комунікативну активність майбутніх
медичних працівників у навчальному процесі.

8. Визначені педагогічні умови було покладено в основу експериментальної
методики, що включала комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих на
розвиток і корекцію структурних компонентів професійного мовлення
майбутніх медичних працівників. Зважаючи на умови експериментального
навчання (незначна кількість аудиторних занять, різний рівень мовної
підготовки студентів тощо), на те, що становлення навичок професійного
мовлення проходить кілька етапів (сприйняття і репродуктивне відтворення
мовних засобів, формування вмінь будувати їх і вживати, добирати
необхідний мовний матеріал для вираження певного змісту, використання
засвоєного мовного матеріалу в непідготовлених висловлюваннях) для
ефективного формування професійного мовлення ми використовували активні
методи (ділові ігри), різні види вправ: аналітичні (кваліфікаційні і
вибіркові), конструктивні, мовленнєві, комунікативні.

9. Формуючий експеримент підтвердив ефективність розробленої на основі
обґрунтованих педагогічних умов методики формування професійного
мовлення майбутніх медичних працівників. У студентів експериментальних
груп відбулися істотні зміни в структурних компонентах професійного
мовлення. Це виявилося в позитивній динаміці рівнів сформованості
їхнього професійного мовлення: реконструктивно-творчого (високого) рівня
досягли 49,4% осіб; з 37,8% до 12,8% зменшилась кількість майбутніх
медиків з емпірично-інтуїтивним (низьким) рівнем сформованості
професійного мовлення. У студентів контрольних груп виявлено нижчі
показники за всіма критеріями.

Проведене нами дослідження не претендує на вичерпне розв’язання проблеми
формування професійного мовлення майбутніх медичних працівників у вищих
навчальних закладах. Її складність, значний обсяг і новизна пояснюють
той факт, що не всі аспекти, пов’язані з темою дисертації, одержали
достатнє обґрунтування і висвітлення. Перспективним є дослідження
можливостей формування професійного мовлення студентів-медиків під час
вивчення фахових дисциплін. Запропонована нами педагогічна технологія є
лише частиною складної та багатогранної роботи з професійно-мовленнєвої
підготовки майбутніх фахівців у вищих закладах освіти.

Основні положення дослідження відображені в таких публікаціях:

1. Лісовий М.І. Мовна підготовка майбутніх медичних працівників //
Наукові записки ВДПУ. Серія: Педагогіка і психологія. – Вінниця, 2003.
Вип. 9. – С. 119 – 122.

2. Лісовий М.І. Теоретико-методологічні засади формування комунікативної
компетенції майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах //
Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в
підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. – Київ –
Вінниця, 2004. Вип. 5. – С. 528 – 532.

3. Лісовий М.І. Комунікативна компетенція – необхідний компонент
професійної підготовки майбутніх медичних працівників // Наукові записки
ТНПУ. Серія: Педагогіка. – Тернопіль, 2004. — № 6. – С. 65 – 68.

4. Лісовий М.І. Педагогічні умови розвитку культури професійного
мовлення студентів-медиків у вищих навчальних закладах // Наукові
записки ВДПУ. Серія: Педагогіка і психологія. – Вінниця, 2005. Вип. 12.
– С. 32 – 34.

5. Лісовий М.І. Критерії і рівні сформованості культури професійного
мовлення у студентів вищих медичних навчальних закладів // Сучасні
інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці
фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. – Київ – Вінниця, 2005.
Вип. 7. – С. 370 – 376.

6. Лісовий М.І. Діагностика сформованості культури професійного мовлення
у майбутніх медичних працівників // Збірник наукових праць УДПУ. –
Умань, 2005. Ч. 1 – С. 145 – 152.

7. Лісовий М.І. Особливості словникової роботи на заняттях з формування
культури професійного мовлення майбутніх медичних працівників // Наукові
записки ВДПУ. Серія: Педагогіка і психологія. – Вінниця, 2005. Вип. 15.
– С. 149 – 152.

8. Лісовий М.І. Аналіз результатів експериментального дослідження з
формування культури професійного мовлення студентів вищих медичних
навчальних закладів // Наукові записки ВДПУ. Серія: Педагогіка і
психологія. – Вінниця, 2006. Вип. 16. – С. 123 – 126.

9. Лісовий М.І. Лінгводидактичні напрямки професійно-мовленнєвої
підготовки студентів-медиків у вищих навчальних закладах // Збірник
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції ,,Гуманізм та
освіта”. Т. 1. – Вінниця: Вид-во ВНТУ, 2004. – С. 204 – 209.

10. Методичні рекомендації щодо формування культури професійного
мовлення майбутніх медичних працівників під час вивчення ділової
української мови / Укл. М.І.Лісовий. – Вінниця: ВНМУ ім. М.І.Пирогова,
2005. – 37 с.

Лісовий М.І. Формування професійного мовлення майбутніх медичних
працівників у вищих медичних навчальних закладах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за
спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. –
Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського,
Вінниця, 2006.

У дисертації здійснено аналіз професійного мовлення майбутніх медичних
працівників як соціально-педагогічної проблеми; виокремлено професійне
мовлення як обов’язкову складову фахової готовності студентів-медиків;
розкрито суть, визначено структурні компоненти (когнітивний,
комунікативно-операційний, експресивний), показники та рівні його
сформованості у студентів медичних спеціальностей; обґрунтовано
педагогічні умови, які сприяють ефективності формування професійного
мовлення у майбутніх фахівців галузі охорони здоров’я (усвідомлення
значущості професійного мовлення, відбір мовного матеріалу, фахової
лексики, використання активних методів навчання); розроблено й доведено
ефективність методичної системи з реалізації окреслених педагогічних
умов у процесі вивчення курсу ,,Ділова українська мова” у вищих медичних
навчальних закладах.

Ключові слова: мовлення, культура мовлення, професійне мовлення,
мовленнєві уміння і навички, компоненти, показники, рівні сформованості
професійного мовлення, педагогічні умови.

Лисовый Н.И. Формирование профессиональной речи будущих медицинских
работников в высших медицинских учебных заведениях. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по
специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального
образования. – Винницкий государственный педагогический университет им.
Михаила Коцюбинского, Винница, 2006.

В диссертации раскрыта сущность профессиональной речи будущих
медицинских работников как социально-педагогической проблемы, её
структура, показатели и уровни сформированности; обоснованы
педагогические условия, формы, методы и средства, способствующие
эффективному формированию профессиональной речи студентов-медиков.
Профессиональная речь рассматривается как необходимый компонент
становления личности будущих специалистов медицинской отрасли.

На основании анализа научных источников дано определение
профессиональной речи медицинских работников. Это владение нормами
литературного языка, терминологией и стандартизированными речевыми
конструкциями медицинской отрасли, способность использовать языковые
средства соответственно условиям и ситуации общения. В ходе исследования
установлено, что разнообразие функций профессиональной речи специалистов
отрасли здравоохранения (информационная, коммуникативная,
ориентационная, эмоциональная и др.) свидетельствует о богатстве
языкового влияния медицинских работников и о том, что при умелом
использовании всего диапазона речевой функциональности, обогащённого
профессиональным пониманием её переключений, внешней выразительной
атрибутивности, речь является одним из важнейших орудий врачебной
деятельности.

Профессиональная речь медицинских работников охватывает определённую
сумму знаний (языковую компетенцию), умения использовать эти знания в
соответствии с условиями общения (речевую и коммуникативную
компетенцию), желание совершенствовать собственную речь, расширять свои
знания как в области языка, так и посредством языка. В связи с этим в
структуре профессиональной речи медицинских работников выделены такие
компоненты: когнитивный, коммуникативно-операционный, экспрессивный.

Показателями сформированности каждого компонента профессиональной речи у
студентов-медиков являются: усвоение норм украинского литературного
языка, владение ими на разных уровнях языковой системы; знание
профессиональной терминологии; владение экстралингвистическими
средствами в зависимости от ситуации общения; владение базисными
профессионально-речевыми знаниями, необходимыми для медицинской
деятельности; желание совершенствовать свою речь, уровень удовлетворения
индивидуума качеством личной речевой культуры.

На основании определённых показателей выделены три уровня
сформированности профессиональной речи будущих медицинских работников:
эмпирически-интуитивный (низкий), репродуктивный (средний),
реконструктивно-творческий (высокий).

В диссертации определены педагогические условия, способствующие
эффективному формированию профессиональной речи будущих медиков:
осознание студентами важности профессиональной речи в их будущей
профессиональной деятельности; квалифицированный отбор профессиональной
лексики, предлагаемого языкового материала с учётом частотности
использования его в медицинской отрасли; использование методов,
стимулирующих коммуникативную активность будущих медиков в учебном
процессе.

Опытно-экспериментальная работа показала, что с целью эффективного
формирования профессиональной речи необходимо использовать деловые игры,
разные виды упражнений: аналитические (квалификационные и выборочные),
речевые, конструктивные, коммуникативные – поскольку становление навыков
профессиональной речи проходит несколько этапов (восприятие и
репродуктивное воспроизведение языковых средств, формирование умений
строить их, употреблять, подбирать необходимый языковой материал для
выражения определённого содержания, использование усвоенного языкового
материала в неподготовленных высказываниях).

Осознанию студентами важности профессиональной речи в их будущей
профессиональной деятельности, необходимости её совершенствовать,
развитию навыков владения выразительными средствами украинского языка
способствовали чтение и анализ произведений украинских и русских
писателей-медиков (Н.Амосова, М.Булгакова, В.Вересаева, С.Руданского,
А.Чехова), деловые игры, редактирование и перевод предложений
медицинских научных текстов, документов. Основным ориентиром при отборе
профессиональной лексики и терминологии, языкового материала для заданий
были такие критерии: активное использование языковой единицы в речи
специалистов медицинской отрасли, частота отступлений от языковой нормы,
целесообразность использования языковых средств в определённом
контексте, стилистическая дифференциация речи.

Результаты экспериментального исследования подтвердили эффективность
разработанной на основе выделенных педагогических условий методики
формирования профессиональной речи будущих медиков. У студентов
экспериментальных групп по сравнению с контрольными произошли
существенные изменения в структурных компонентах профессиональной речи,
что подтверждается положительной динамикой уровней сформированности их
культуры профессиональной речи: реконструктивно-творческого (высокого)
уровня достигли 49,2% человек; с 37,8% до 12,7% уменьшилось количество
будущих медиков с эмпирически-интуитивным (низким) уровнем
сформированности профессиональной речи.

Ключевые слова: речь, культура речи, профессиональная речь, речевые
умения и навыки, компоненты, показатели, уровни сформированности
профессиональной речи, педагогические условия.

Lisovy M.I. The Formation of the Professional Language in Future Doctors
at Medical Universities. – Manuscript.

The thesis for the Degree of Candidate of Pedagogical Science in
speciality 13.00.04. – Theory and Methods of Professional Education. –
Vinnytsia State Pedagogical Universiti, n.a. M.Kotsyubinsky, Vinnytsia,
2006.

In the thesis the main points of the professional language as a social
pedagogical problem have been cleared up; the professional language as
on obligatory part of medical student’s training has been distinguished;
the structural components, indices and levels of its formation in
medical students have been determined; the pedagogical conditions for
effective formation of the professional language in future specialists
of Public Health Service have been substantiated; the of methods for
grounded pedagogical conditions implementation in the process of
studying the subject “Business Ukrainian Language” in Medical
Universities has been worked out.

Key words: language, language culture, professional language, language
skills, components, indices, levels of professional language formation,
pedagogical conditions.

Підписано до друку 7.04.2006 р. Формат 60х90/16.

Папір друкарський. Гарнітура Times New Roman.

Друк різографічний. Ум. друк. арк. 0,9.

Наклад 100 прим. Зам. №

______________________________________________________________________

Виготовлено з оригіналу-макету в Вінницькому державному педагогічному

університеті імені Михайла Коцюбинського. 21100, м. Вінниця, вул.
Острозького, 32

PAGE 19

Похожие записи