Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені. К.Д. Ушинського

Холодов Сергій Анатолійович

УДК 371.91 + 372.212

Формування навичок ходьби у дітей дошкільного віку із спастичними
формами дитячого церебрального паралічу

13.00.03-корекційна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Одеса – 2006 Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному
університеті імені К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник — кандидат біологічних наук, доцент

Босенко Анатолій Іванович,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри анатомії і фізіології.

Офіційні опоненти — доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Синьов Віктор Миколайович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, Інститут корекційної

педагогіки і спеціальної психології, директор;

кандидат педагогічних наук, доцент

Лянной Юрій Олегович,

Сумський державний педагогічний університет

імені А.С. Макаренка, завідувач кафедри

фізичної реабілітації.

Провідна установа — Слов’янський державний педагогічний університет,

кафедра корекційної педагогіки і спеціальної психології, Міністерство
освіти і науки України, м. Слов’янськ.

Захист відбудеться “03“ червня 2006 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 41.053.04 при Південноукраїнському
державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського за адресою:
65029, м. Одеса, вул. Ніщинського, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського
державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського за адресою:
65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “03“ травня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
О.А. Копусь

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Стратегія державної соціальної політики на
сучасному етапі спрямована на створення необхідних умов для повноцінної
реабілітації, соціальної адаптації та інтеграції в суспільство дітей з
обмеженими психофізичними можливостями. До пріоритетних завдань їх
реабілітації належить оволодіння життєво необхідними руховими навичками,
серед яких найбільш важливими є навички самостійної ходьби.

Порушення ходьби як засобу самостійного пересування дитини, що розширює
її зв’язок з навколишнім світом, є однією з істотних причин, які
створюють несприятливі умови для її повноцінного розвитку як
особистості. Формування навичок ходьби в житті дитини набуває особливого
значення, оскільки володіння або неволодіння ними значною мірою визначає
ступінь її інвалідності й обумовлює подальшу інтеграцію в суспільстві.

Однією з причин, що гальмують розвиток навички ходьби, є група
синдромів, які виникають у результаті ураження головного мозку на ранніх
етапах онтогенезу й узагальнюються терміном “дитячий церебральний
параліч” (ДЦП). У дітей з церебральним паралічем відбувається затримка і
якісне порушення всіх життєво необхідних рухових функцій, зокрема
здатності до самостійного пересування. Подолання цієї вади можливе
тільки під час організації спеціального навчання і виховання дітей з ДЦП
як однієї з категорій аномальних дітей, що передбачає створення
необхідних умов для реалізації їхніх актуальних і потенційних
можливостей (В.І. Бондар, Л.С. Виготський, В.Г. Григоренко, Б.В.
Сермеєв, В.М. Синьов, Є.П. Постовойтов, М.М. Єфіменко, М.К. Шеремет,
О.Ю. Штеренгерц та ін.).

Різноманітність форм ДЦП і різних клінічних проявів цього захворювання
обумовлює необхідність диференційованого підходу до вибору засобів і
методів педагогічного впливу. Утім, незважаючи на наявність низки
методик з формування навичок ходьби в дітей з ДЦП (С.О. Бортфельд, М.М.
Єфіменко, О.Ф. Каптелін, О.М. Мастюкова, В.М. Мошков, К.О. Семенова,
О.Ю. Штеренгерц), формування зазначеної локомоції в дошкільників зі
спастичними формами ДЦП дотепер залишається недостатньо ефективним.

Аналіз спеціальної літератури свідчить, що найбільш повно розроблено
засоби і методи корекції вже сформованої патологічної ходьби. Значно
менше викладено в програмно-методичних матеріалах зміст і методику
навчання ходьби дітей з ДЦП, нездатних до самостійного пересування.
Зокрема, недостатньо вивчено особливості використання додаткових опорних
пристосувань як основних засобів навчання ходьби зазначеної категорії
дітей.

З урахуванням потреби розв’язання зазначеної проблеми, рівня її розробки
в теорії і практиці корекційної педагогіки було обрано тему дослідження
“Формування навичок ходьби у дітей дошкільного віку із спастичними
формами дитячого церебрального паралічу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є
складовою частиною науково-дослідної теми кафедри дефектології та
фізичної реабілітації Південноукраїнського державного педагогічного
університету імені К.Д. Ушинського “Корекційний зміст фізичного
виховання для різних категорій дітей з обмеженими психофізичними
можливостями”. Тема дослідження затверджена Вченою радою
Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.
Ушинського (протокол № 6 від 25.01.2001 року) й узгоджена в раді з
координації наукових досліджень АПН України (протокол № 9 від 26.11.2002
року).

Мета дослідження — розробити, науково обґрунтувати й експериментально
апробувати методику корекції порушень ходьби в дітей дошкільного віку зі
спастичними формами ДЦП, нездатних до самостійного пересування.

Завдання дослідження:

1. З’ясувати можливості й особливості використання засобів додаткової
опори (ЗДО) дітьми з ДЦП дошкільного віку, нездатними до самостійного
пересування.

2. Визначити критерії оцінки та рівні сформованості навички ходьби в
дошкільників з ДЦП, нездатних до самостійного пересування.

3. Виявити особливості невролого-ортопедичного і рухового статусу
дошкільників з ДЦП з різним рівнем сформованості навички ходьби.

4. Розробити зміст та методику корекційно-педагогічної роботи в процесі
навчання ходьби дошкільників зі спастичними формами ДЦП та
експериментально перевірити її ефективність в умовах дитячого
реабілітаційного центру.

5. Виявити усталеність результатів корекційно-педагогічної роботи під
час самостійної роботи батьків з дітьми в домашніх умовах.

Об’єкт дослідження – корекційно-педагогічна робота з дітьми дошкільного
віку зі спастичними формами ДЦП.

Предмет дослідження – формування навичок ходьби в дітей дошкільного віку
зі спастичними формами ДЦП, нездатних до самостійного пересування.

Гіпотеза дослідження. Ефективність процесу формування навички ходьби в
дошкільників зі спастичними формами ДЦП можна підвищити за умови:
впровадження в процес навчання зазначеної локомоції нової системи
використання ЗДО відповідно до типових та індивідуальних особливостей
тих, кого навчають; здійснення адекватної корекції патологічної пози і
деформацій кінцівок; розвитку функціональних передумов, що лежать в
основі навички ходьби.

Методологічними засадами дослідження виступили положення філософії,
психології, фізіології і педагогіки щодо діалектичного підходу в
пізнанні явищ педагогічної дійсності, закономірностей переходу кількості
в якість, ролі діяльності і навчання в розвитку особистості,
закономірностей розвитку нормальної й аномальної дитини. Дослідження
базується на ідеях гуманізації й особистісно-орієнтованого навчання.

Теоретичні засади дослідження становили наукові концепції про складну
структуру дефекту й необхідність спеціального навчання і виховання
аномальних дітей (В.І. Бондар, Л.С. Виготський, В.Г. Григоренко, Є.П.
Постовойтов, Б.В. Сермеєв, В.М. Синьов, М.К. Шеремет); учення про
закономірності формування умовно-рефлекторних зв’язків (І.М. Сєченов,
І.П. Павлов, Н.О. Бернштейн, П.К. Анохін); особливості порушень
стато-локомоторної функції в дітей з ДЦП (А.С. Вітензон, А.М. Журавльов,
О.О. Качмар, В.І. Козявкін, І.С. Перхурова, К.О. Семенова);
закономірності навчання рухових дій і корекційної спрямованості
фізичного виховання дітей з ДЦП (Б.А. Ашмарін, М.М. Боген, С.О.
Бортфельд, М.М. Єфіменко, О.Ф. Каптелін, О.М. Мастюкова, Б.В. Сермеєв,
О.Ю. Штеренгерц).

Методи дослідження. З метою визначення стану проблеми формування
локомоторної функції в дітей з ДЦП у теорії і практиці реабілітації було
проведено аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, досвіду
роботи спеціальних медичних і педагогічних установ, медичної
документації. Для виявлення особливостей невролого-ортопедичного статусу
дітей було використано спеціальні діагностичні тести (ректус-тест,
хамстринг-тест, трицепс-тест тощо). Руховий статус дошкільників з ДЦП
було визначено за допомогою п’ятибальної системи оцінки етапів рухового
розвитку хворого на ДЦП (за В.А. Бубновою), гоніометрії, п’ятибальної
клінічної системи оцінки м’язової сили. Педагогічний (констатувальний і
формувальний) експеримент було проведено для визначення особливостей
формування навички ходьби в дітей з ДЦП і для перевірки ефективності
розробленої методики.

База дослідження. Дослідження проводилося протягом 1999-2005 рр. на базі
Одеського центру реабілітації дітей-інвалідів обласного благодійного
фонду “Майбутнє”. В експерименті взяло участь 149 дітей дошкільного віку
(3-6 років) зі спастичними формами ДЦП.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в тому, що в
ньому вперше теоретично обґрунтовано та описано класифікацію засобів
додаткової ручної опори, що використовуються в практиці реабілітації
осіб з поєднаними ураженнями нервової системи й опорно-рухового апарату;
виявлено структуру можливостей і особливості використання ЗДО дітьми
дошкільного віку з ДЦП під час ходьби; розроблено критерії оцінки і
визначено рівні сформованості навички ходьби в дітей з ДЦП, нездатних до
самостійного пересування; вдосконалено систему оцінки силових здібностей
у дітей з ДЦП; розроблено і науково обґрунтовано методику
диференційованої поетапної корекції порушень ходьби в процесі її
формування в дошкільників зі спастичними формами ДЦП; виявлено
позитивний вплив цієї методики на формування в дітей зі спастичними
формами ДЦП навичок ходьби; подальшого розвитку дістала система
корекційно-педагогічної підтримки розвитку дітей з означеним
захворюванням.

Практичне значення роботи визначається створенням методики корекції
ходьби, що включає використання спеціально розроблених ЗДО і забезпечує
ефективне формування в дошкільників зі спастичними формами ДЦП навичок
ходьби.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані вченими і
методистами під час розробки диференційованого змісту корекційної роботи
в спеціальних дошкільних закладах, учителями-дефектологами,
реабілітологами спеціальних центрів і батьками дітей-інвалідів з ДЦП у
навчально-виховному процесі, у змісті спецкурсів для студентів, що
навчаються за спеціальностями “Спеціальна педагогіка” і “Фізична
реабілітація”.

Результати дослідження впроваджено в роботу дитячого клінічного
санаторію “Хаджибей” (акт упровадження № К1-03/234 від 15.03.05),
Одеського центру реабілітації дітей-інвалідів обласного благодійного
фонду “Майбутнє” (акт упровадження №1665 від 16.05.05), Тираспольської
муніципальної спеціальної корекційно-освітньої установи (школа-дитячий
садок) №2 для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату (Молдова, м.
Тирасполь (акт упровадження № 01-13-75 від 11.10.04)), а також у
навчальний процес кафедри дефектології і фізичної реабілітації
Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.
Ушинського (акт упровадження № 935 від 10.06.05).

Достовірність результатів дослідження забезпечувалася відповідністю його
теоретико-методологічних засад наявним науковим положенням,
використанням комплексу методів дослідження, адекватних поставленим
завданням, тривалістю експерименту, репрезентативністю вибірки та
відповідністю фактів, що спостерігалися, практиці корекційної роботи в
реабілітаційних центрах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було
викладено на міжнародних науково-практичних конференціях (Харків, 2001;
Одеса, 2001, 2004; Львів, 2001, 2002; Київ, 2004), Всеукраїнському
з’їзді фахівців зі спортивної медицини і лікувальної фізкультури (Одеса,
2002); Всеукраїнської науково-практичній конференції (Миколаїв, 2002).

Основні результати дослідження викладено в 14 публікаціях, з них — 4 у
фахових виданнях та два патенти України на винаходи: “Спосіб
реабілітації осіб з поєднаними ураженнями нервової системи і
опорно-рухового апарату” (№ 59146 А від 15.08.2003. Бюл. №8), “Спосіб
корекції порушень ходьби в процесі її формування та відновлення” (№
59147 А від 15.08.2003. Бюл. №8).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний
обсяг дисертації — 284 сторінки. Основний зміст дослідження викладено на
193 сторінках. Робота містить 22 таблиці, 7 рисунків, що займають 23
самостійних сторінки основного тексту. Список використаних джерел
налічує 269 найменувань. Додатки викладено на 45 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт,
предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову
новизну і практичну значущість, подано дані про апробацію і впровадження
основних положень дисертації.

У першому розділі “Стан проблеми формування локомоторної функції в
теорії і практиці реабілітації дітей з церебральним паралічем” подано
науково-методичні аспекти формування рухових функцій в нормі і при ДЦП,
особливості розвитку ходьби в онтогенезі та її порушення при спастичних
формах ДЦП, проаналізовано й узагальнено досвід застосування
педагогічних засобів і методів корекції локомоторних порушень у дітей з
церебральним паралічем.

З’ясовано, що формуванню умінь і навичок самостійної ходьби в дітей з
ДЦП, як життєво необхідної локомоції, приділено значну увагу (Л.О.
Бадалян, К.О. Семенова, О.О. Качмар, Є.П. Меженіна, J.R. Gage, D.B.
Werner). Установлено, що навчання ходьби при кожній з форм ДЦП має свої
особливості, обумовлені специфікою рухових порушень. При спастичних
формах ДЦП для навчання дітей рухових дій повинні бути створені певні
передумови, що забезпечать їх готовність до практичного виконання
рухової дії (О.М. Мастюкова, К.О. Семенова, М.М. Єфіменко). Серед них
найбільш важливими є створення стійкої мотивації до занять, зниження
м’язового тонусу і ступеня впливу тонічних рефлексів, ортопедична
корекція пози в цілому й окремих деформацій кінцівок. Необхідною умовою
при цьому є ступінь розвитку рухових якостей і оволодіння руховими
діями, що передують ходьбі.

Основними засобами педагогічної корекції порушень ходьби під час її
формування в дітей з ДЦП, нездатних до самостійного пересування, є
вправи з використанням додаткових опорних пристосувань (С.О. Бортфельд,
О.Ф. Каптелін, О.Г. Коган, В.М. Мошков, Д.В. Скворцов, О.Ю. Штеренгерц).
Утім, у літературних джерелах немає єдиної термінології щодо позначення
та класифікації цих засобів; не розкрито методичних особливостей
використання опорних пристосувань під час навчання ходьби дітей
дошкільного віку. Крім того, відсутні критерії, що дозволяють визначити
рівень сформованості навички ходьби в дітей, що не пересуваються
самостійно, й оцінити ефективність корекційно-педагогічної роботи у
вирішенні дидактичних завдань з формування зазначеної локомоції.

Формування навички ходьби тісно пов’язане з вихованням рухових якостей.
Рівень їх розвитку на момент навчання визначає ступінь готовності дитини
до безпосереднього розучування рухової дії (Б.А. Ашмарін, М.М. Боген,
В.М. Заціорський, Л.П. Матвєєв). Натомість, до цього часу не вивчено
структури рухових передумов, що лежать в основі формування навички
ходьби, особливостей їх порушень як у дітей з ДЦП, що самостійно
пересуваються, так і в дітей, нездатних до самостійного пересування.
Використовувані в загальній і спеціальній педагогіці методи визначення
рухових здібностей не завжди придатні для дослідження цих показників у
дітей з тяжким і середнім ступенем рухових порушень. Недостатньо
розроблено методи визначення силових здібностей для цієї категорії
дітей, зокрема оцінки сили м’язів нижніх кінцівок. Виникають значні
труднощі й під час оцінки здатності утримання рівноваги дітей з ДЦП,
неспроможних самостійно стояти і ходити. Наявні методики (стабілометрія,
сейсмометрія) адаптовані тільки для дітей, які можуть самостійно
утримувати вертикальну позу.

Отже, аналіз теоретичної і практичної розробленості проблеми формування
навичок самостійної ходьби в дітей дошкільного віку з ДЦП виявив, що
засоби, методи і методичні прийоми, які використовуються в сучасній
практиці їх реабілітації, недостатньо ефективні і вимагають свого
подальшого вдосконалення.

У другому розділі “Особливості формування навички ходьби в дітей
дошкільного віку зі спастичними формами ДЦП, нездатних до самостійного
пересування” подано зміст, методику і результати констатувального
експерименту, метою якого було вивчення особливостей розвитку
локомоторної функції в дошкільників з ДЦП, нездатних до самостійного
пересування, в умовах використання традиційної методики їх реабілітації.

В експерименті, що складався з двох етапів, узяли участь 80 дітей
дошкільного віку (3-6 років) зі спастичними формами ДЦП. Перший етап був
пов’язаний з визначенням можливостей і особливостей використання ЗДО
дітьми з ДЦП, нездатними до самостійного пересування, а також з
розробкою критеріїв, що дозволяють оцінювати в них рівень сформованості
навички ходьби. Було обстежено 65 дошкільників з руховими порушеннями
середнього ступеня тяжкості, які не володіють навичками самостійної
ходьби, але здатні здійснювати її за допомогою додаткових опорних
пристосувань.

На другому етапі констатувального експерименту вивчався
невролого-ортопедичний і руховий статус дітей з ДЦП з різним рівнем
сформованості навички ходьби. Для цього, крім зазначеної групи
дошкільників, додатково було обстежено 15 дітей, що володіють навичками
самостійної ходьби і віднесені до категорії хворих з легким ступенем
рухових порушень.

Для вирішення завдань констатувального експерименту нами було розроблено
спеціальну класифікацію ЗДО, в основу якої покладено ознаки, що
характеризують основні властивості опорних пристосувань і особливості
взаємодії дитини з опорою. Отже, всі використовувані ЗДО були
систематизовані за можливістю переміщення самої опори; за способом
контакту руки дитини з опорою; за проекцією долоні на опорну частину
пристосування; за розташуванням опори щодо тулуба; за кількістю опорних
поверхонь.

Для визначення можливостей використання ЗДО дітям в ігровій формі
пропонувалося виконати пересування за допомогою 15 опорних пристосувань,
які зазвичай використовуються в практиці реабілітації дітей з ДЦП під
час навчання ходьби. Ігрові завдання добиралися окремо для кожної дитини
відповідно до її індивідуальних особливостей. Опорні пристосування також
підбиралися індивідуально (за методикою З. Банкова). Оцінка виконання
дітьми ходьби проводилася за трибальною шкалою.

У процесі експерименту було визначено загальну кількість дітей, здатних
здійснювати ходьбу за допомогою ЗДО, а також враховано якість виконання
ходьби з цими опорними пристосуваннями. За результатами виконання дітьми
завдань визначалося місце опори в загальній системі їх використання в
процесі навчання ходьби, проводився порівняльний аналіз можливостей
використання дітьми ЗДО.

Для отримання більш повної й об’єктивної інформації про руховий дефект
дитини і причини, що викликали його, додатково було проведено
клініко-неврологічне обстеження, яке включало визначення синдрому
рухових порушень і провідної деформації, що створює його, а також
ступінь тонусу спастично напружених м’язів.

Для виявлення синдрому рухових порушень було використано: ректус-тест,
хамстринг-тест, трицепс-тест, тібіальний тест, тест на наявність
глобальної згинальної синергії. Ступінь спастичності визначався за
опором м’яза при його розтягуванні з використанням модифікованої 5-ти
бальної шкали Ашфорта. Тестування м’язового тонусу проводилося
паралельно під час дослідження рухливості в суглобах нижніх кінцівок.
Для визначення амплітуди рухів у суглобах нижніх кінцівок при пасивних і
активних рухах було використано методику, запропоновану Б.В. Сермеєвим і
В.Г. Григоренком. Оцінка сили м’язів нижніх кінцівок проводилася за
допомогою 5-бальної шкали за L. Braddom. Оцінка комплексного прояву
силових здібностей і здатності утримання рівноваги проводилася за
допомогою спеціально розроблених нами тестів. Рівень рухового розвитку
визначався за 5–ти бальною шкалою оцінки етапів фізичного розвитку
хворого ДЦП за методикою В.А. Бубнової.

Результати констатувального експерименту засвідчили, що в дітей з ДЦП,
які не володіють навичками самостійної ходьби, її здійснення за
допомогою зазначених ЗДО може варіюватися від повної нездатності до
пересування з конкретним засобом опори до практично впевненої ходи. При
цьому виявилося, що показники можливостей використання запропонованих
ЗДО залежать від зміни компенсаційних властивостей опорного
пристосування і протягом усіх етапів формування в дітей з ДЦП навички
ходьби характеризуються тенденцією до постійного, але нерівномірного
погіршення. На окремих етапах різниця в показниках успішності
використання дітьми ЗДО досягала 20-24 балів, і саме на цих етапах
навчання спостерігалася затримка формування в них навичок ходьби.

Зміна компенсаційних властивостей опори, яка пропонувалася дитині під
час переходу до нового етапу навчання ходьби, була однією з причин, що
гальмували подальший розвиток локомоторної функції. Пропонування дітям
завдань, пов’язаних із застосуванням опорних пристосувань, неадекватних
їх можливостям, викликали в них різні негативні емоційні реакції, що в
результаті призводило до відмови дитини від продовження занять.

67,6% дітей при заміні старої опори на нову, що відповідала наступному
етапу навчання за прийнятою схемою використання ЗДО, виконували ходьбу
тільки після попереднього навчання. Найчастіше це спостерігалось на тих
етапах, коли особливості застосування нової опори істотно відрізнялися
від раніше використаної. Більш активно діти використовували нове опорне
пристосування (за умови фізичної можливості його використання), коли
воно асоціювалося з певним предметом, який подобався дитині, і було
складовою певного ігрового сюжету. Часто діти не могли виконати ходьбу з
опорою, відповідною новому етапу навчання, незалежно від попереднього
навчання і створення позитивної мотивації. Такі факти спостерігалися на
тих етапах, де було наявним різке зниження компенсаційних властивостей
опори, яку пропонували дитині.

Отже, результати наших спостережень виявили, що кожне опорне
пристосування має неоднакові компенсаційні можливості. Виконання або
невиконання ходьби з певним видом опори свідчило про різний рівень
сформованості в дитини навички ходьби. З огляду на це, виконання дитиною
ходьби за допомогою ЗДО можна було використовувати як критерій для
оцінювання рівня сформованості в неї навички ходьби.

На підставі цього критерію в процесі наших спостережень було виділено
шість рівнів сформованості навички ходьби в дітей з ДЦП, незданих до
самостійного пересування. Перший рівень склали діти, здатні виконувати
ходьбу за допомогою таких видів додаткової опори, як-от: нерухома
горизонтальна двобічна опора, рухома стійка роликова опора (24,6%).
Дітей, здатних ходити з рухомою переносною спареною опорою, було
віднесено до другого рівня (18,5%). До третього рівня — дітей, що
пересуваються з нерухомою вертикальною двобічною опорою (16,9%).
Четвертий рівень склали діти, що виконують ходьбу з нерухомою
горизонтальною боковою однобічною, рухомою стійкою переносною двобічною
роздільною опорами (13,8%). До п’ятого рівня віднесено дошкільників,
здатних пересуватися з нерухомою вертикальною боковою однобічною,
рухомою стійкою переносною одиночною і рухомою нестійкою переносною
двобічною опорами (13,8%). До шостого рівня було віднесено дітей з ДЦП,
здатних ходити з рухомою нестійкою одиночною опорою (12,3%).

Було виявлено такі особливості використання ЗДО дітьми в процесі ходьби:
під час використання нерухомих “затискових” пристосувань (бруси,
поручні) у 68,7,0% дітей відмічалося “провисання” тулуба назад; при
використанні нерухомої бічної односторонньої опори (вертикальної і
горизонтальної) 72,2% дітей виконували ходьбу під певним кутом відносно
опори, при цьому вони намагалися розвернутися до неї обличчям; під час
ходьби з рухомою переносною односторонньою опорою (різні модифікації
тростин) 82,4% дітей переносили і ставили опору не збоку відносно тулуба
(вперед убік), а прямо перед собою, заважаючи при цьому собі в
просуванні вперед.

Аналіз використання засобів додаткової ручної опори дошкільниками зі
спастичними формами ДЦП дозволив виявити чинники, що гальмують процес
формування в них навички ходьби. Такими чинниками є: незнання або
невміння дітей поводитися з новими засобами опори; незацікавленість у
виконанні запропонованого завдання; використання пристосування,
неадекватного можливостям дитини.

Аналіз невролого-ортопедичного статусу дітей з ДЦП з однаковим ступенем
тяжкості показує, що на рівень сформованості в них навички ходьби
впливає локалізація і специфіка рухових порушень. Із 65 обстежених
дітей, нездатних до самостійного пересування, у 73,8% був відмічений
переважний вплив лабіринтового тонічного рефлексу, у 26,1% дітей
патологічну картину локомоторних порушень визначав симетричний шийний
тонічний рефлекс. Наявність ректус-синдрому було відмічено в 66,1%
дітей, хамстринг-синдрому – у 100%, трицепс-синдрому – у 23,0%,
тібіального – в 35,3%, аддукторний синдром було зареєстровано в 40,0%
обстежених, глобальну згинальну синергію було виявлено в 30,7% дітей.

Водночас, у дітей з різним рівнем сформованості навички ходьби було
виявлено певні відмінності у структурі порушень невролого-ортопедичного
статусу. Із 80 обстежених нами дітей найчастіше спостерігалася
деформація, обумовлена поєднанням хамстринг-синдрому з тібіальним (у
30,8%) або з трицепс-синдромом (у 69,2% дітей). У більшості дітей,
віднесених нами до першого рівня, відмічалися порівняно однакові
поєднання всіх указаних синдромів при високій спастичності м’язів, як у
проксимальних, так і дистальних відділах нижніх кінцівок. Чим вищим був
рівень сформованості навички ходьби дитини, тим більш яскраво
спостерігалося домінування одного із зазначених вище синдромів. Вплив
ректус-синдрому, синдрому, обумовленого спастичною контрактурою прямого
м’яза стегна, відзначався в дітей усіх рівнів сформованості навички
ходьби.

Особливістю неврологічного статусу дітей, віднесених до першого і
другого рівнів сформованості навички ходьби, була наявність аддукторного
синдрому, обумовленого спастичною контрактурою м’язів, що приводять
стегно. Діти з таким синдромом могли здійснювати ходьбу тільки з
нерухомими і стійкими засобами опори. Ходьба з більш складними засобами
опори була недоступною для дітей із зазначеним синдромом. Глобальна
згинальна синергія була виявлена тільки в дітей, віднесених до
першого-третього рівнів сформованості навички ходьби.

Результати проведеного дослідження засвідчили, що домінування того або
іншого провідного синдрому рухових порушень не визначає рівня розвитку
ходьби дитини: на формування цієї навички впливають характер синдромів
рухових порушень, їх поєднання, а також ступінь підвищення м’язового
тонусу. Одержані дані також засвідчили наявність у дітей з різним рівнем
сформованості навички ходьби відмінності в показниках рухових
можливостей, рухливості в суглобах нижніх кінцівок, здатності утримання
рівноваги і силових здібностей.

Отже, результати констатувального експерименту виявили певні недоліки
наявної методики навчання дітей з ДЦП ходьби і дозволили визначити
основні напрями її вдосконалення, які було покладено в основу
експериментальної методики навчання ходьби дітей дошкільного віку зі
спастичними формами ДЦП.

У третьому розділі “Методика диференційованої поетапної корекції
порушень ходьби в процесі її формування в дошкільників зі спастичними
формами ДЦП” розкрито зміст розробленої експериментальної методики
корекції порушень ходьби, її поетапну реалізацію, подано результати
формувального експерименту та їх аналіз.

> ? A °

O

$ ¤ha$

dh ¤?a$

^

°

^„`„Ae

Ae5пі навчання для формування навичок ходьби в дітей з ДЦП передбачалося
використання опорних пристосувань, відповідних рівню сформованості
ходьби конкретної дитини на момент її навчання, що відповідало зоні її
актуального розвитку (за Л.С. Виготським). Ці засоби опори
використовувалися для формування варіативних навичок ходьби й умінь
вищого порядку. Одночасно дитині пропонувалось виконувати ходьбу з більш
складними опорами, з якими вона могла зробити лише декілька кроків (зона
найближчого розвитку). Останні добиралися відповідно до експериментально
визначеної шкали можливостей використання ЗДО. Під час переходу від
ходьби з використанням однієї опори до ходьби з іншою, складнішою,
відповідно зменшувався ступінь штучної компенсації дефіциту
морфо-функціональних передумов, що визначають можливість здійснення акту
ходьби. Отже, робота з дитиною в зоні її найближчого розвитку
стимулювала розвиток рухових функцій і виховувала необхідні психічні
якості, що зрештою сприяло підвищенню рівня сформованості ходьби і
дозволяло перейти на наступний, більш складний етап навчання.

Одним з найважливіших завдань кожного етапу, на якому проходило навчання
дитини, було створення передумов, що давало їй змогу оволодіти ходьбою
за допомогою ЗДО на наступному етапі навчання. Для цього формувались не
тільки навички ходьби із ЗДО, використовуваними на цьому етапі, але й
підвищувався рівень рухових можливостей і фізичних якостей дитини.
Еталоном для цього були показники рухових можливостей, стану фізичних
якостей дітей наступного, більш високого рівня, які були одержані під
час констатувального експерименту.

Для підвищення ефективності вирішення корекційних завдань нами було
розроблено нову схему застосування ЗДО під час формування навичок ходьби
в дітей з ДЦП. Крім відомих у практиці реабілітації ЗДО додатково було
запропоновано і включено в педагогічний процес три конструктивно нових
опорних пристосування (П-, Н- і Т-подібна опори), а також складено 19
комбінацій засобів додаткової ручної опори, до яких увійшли нові,
розроблені нами опори. Порівняльний аналіз показників загальноприйнятої
схеми застосування ЗДО під час навчання дошкільників з ДЦП ходьби і
нової, розробленої нами, засвідчив, що остання створює більш сприятливі
умови для формування навичок ходьби в досліджуваної категорії дітей.
Вона забезпечує більш поступове зниження ступеня компенсаційних
властивостей ЗДО відповідно до реальних можливостей самої дитини.

За розробленою нами методикою формування в дітей навички самостійної
ходьби здійснювалося через послідовне формування умінь і навичок з
використанням ЗДО у визначеному алгоритмі. Навчання кожної з рухових дій
відбувалося в такій послідовності: початкове розучування, поглиблене
розучування, застосування навички в різних умовах (формування
варіативних навичок). Сформована в дитини навичка ходьби за допомогою
певного опорного пристосування була основою для формування умінь і
навичок ходьби з використанням більш складних опорних пристосувань.

Більш конкретно за змістом структура кожного етапу передбачала:
поглиблене розучування дії з використанням пристосувань, що відповідали
рівню сформованості в дитини навички ходьби, мета якого — сформувати
рухову навичку в основному варіанті; вдосконалення навички ходьби і
формування її варіативних навичок та умінь вищого порядку за допомогою
опорних пристосувань, що використовувались на попередньому етапі
навчання; початкове розучування ходьби за допомогою ЗДО, що відповідали
наступному етапу навчання.

У цілісній системі формування навичок ходьби в дошкільників зі
спастичними формами ДЦП увага була спрямована на такі основні елементи:
корекція патологічної пози і деформацій кінцівок; формування основних
елементів кроку; розвиток передумов, що сприяють розвитку ходьби
(формування інших рухових навичок, що передують навичці ходьби, розвиток
необхідних рухових якостей).

Методичне забезпечення занять залежало від індивідуальних особливостей
дитини. У більшості випадків перевага надавалася ігровому методу
проведення занять, з використанням предметних та рольових ігор. Усі
завдання добиралися з урахуванням психологічних особливостей кожної
дитини.

З метою формування мотивації до занять, підвищення їх емоційної
насиченості додатково було розроблено ігри з використанням опорних
пристосувань, які було поділено на загальні, або універсальні ігри, ігри
з двобічними опорами, ігри з однобічними опорами, ігри без додаткових
опорних пристосувань. Підставою для групування ігор та ігрових вправ
став характер пересування опори або верхньої кінцівки дитини і ступінь
їх зв’язку з опорою; можливість вільного пересування із засобом опори та
звільнення рук (руки) від пристосування.

Для перевірки ефективності розробленої експериментальної методики було
проведено формувальний експеримент, у якому взяло участь 69 дітей
дошкільного віку зі спастичними руховими розладами середнього ступеня
тяжкості, які не володіли навичками самостійної ходьби, і який тривав 8
місяців.

Цей термін визначався циклом від початку курсу реабілітації до початку
повторного курсу в умовах реабілітаційного центру і включав два етапи.
Перший етап формувального експерименту (4-5 тижнів) проходив в умовах
дитячого реабілітаційного центру. Його особливістю було забезпечення
комплексу медико-педагогічних заходів, до яких було включено розроблену
нами методику диференційованої поетапної корекції порушень ходьби. На
заняттях проводилася не тільки робота з дітьми, але й навчання батьків
самостійної роботи з ними в домашніх умовах. Після курсу реабілітації
батьки одержували відповідну індивідуальну програму. Другий етап
формувального експерименту (6-7 місяців) проходив під час самостійної
роботи батьків з дітьми в домашніх умовах під нашим періодичним
контролем.

Аналіз даних, одержаних після першого етапу формувального експерименту,
дозволив оцінити ефективність запропонованої методики в структурі
медико-педагогічної корекції рухових порушень дітей з ДЦП. В
експериментальній групі (ЕГ) кількість дітей з позитивною динамікою у
сформованості навички ходьби склала 80%, у контрольній (КГ) — 38,3%. Без
істотних змін залишилися показники сформованості навички ходьби в 7
дітей ЕГ (20%) і у 21 дитини (61,7%) КГ.

Аналіз результатів, одержаних після курсу роботи дітей з батьками вдома,
також продемонстрував позитивну динаміку формування навички ходьби в
обох обстежуваних групах. У дітей, що перейшли на рівень самостійної
ходьби (РСХ) після першого етапу формувального експерименту, показниками
подальшого вдосконалення локомоції була кількість кроків або довжина
дистанції, яку може пройти дитина без додаткової допомоги чи опори. В ЕГ
кількість таких дітей залишилася без змін – 17,1%. У 5,7% обстежуваних
було відмічено збільшення довжини самостійно подоланої дистанції, що
свідчить про підвищення рівня сформованості їхньої ходьби. Погіршення
показників порівняно з початковими результатами, досягнутими після курсу
реабілітації, було виявлено в 14,2% дітей. Згідно з твердженнями
батьків, їхні діти в цей період перенесли інфекційні захворювання, після
чого різко погіршувалися досягнуті показники. Кількість дітей ЕГ, у яких
було відмічено підвищення рівня сформованості навички ходьби після
другого етапу формувального експерименту, склала 42,8%, з них 31,4% — це
діти, в яких було зафіксовано підвищення рівня ходьби після першого
етапу експерименту, і 11,4% — обстежувані, у яких підвищення рівня
ходьби було досягнуто тільки після другого етапу формувального
експерименту. Без позитивних змін в ЕГ залишилися показники рівня
сформованості навички ходьби в 57,1% дітей.

У КГ після другого етапу формувального експерименту кількість обстежених
з рівнем самостійної ходьби збільшилася до 5,9%, тоді як до початку
цього етапу їх кількість складала 2,9%. Загальна кількість дітей з
позитивною динамікою після другого етапу навчання в цій групі склала
26,4%. Не було відмічено позитивних змін у 73,5% обстежених. Погіршення
досягнутих результатів констатувалося в 17,6% дітей.

Після завершення формувального експерименту позитивна динаміка
фіксувалася в обох групах. Проте, в дітей ЕГ показники рівня
сформованості навички ходьби на всіх етапах навчання виявилися значно
вищими, ніж в КГ, що проілюстровано на рис. 1.

Рис.1. Динаміка формування навички ходьби під впливом корекційного
навчання

Як бачимо, до початку формувального експерименту рівня самостійної
ходьби не спостерігалося в жодної дитини, тоді як після його завершення
самостійна ходьба була відмічена в 17,1% обстежених дітей ЕГ і в 5,9%
дітей — КГ. За нашими критеріями, шостий рівень сформованості ходьби до
початку експерименту був зареєстрований в 11,4% дошкільників ЕГ і у 8,8%
— КГ. Після формувального експерименту кількість дітей в ЕГ на цьому
рівні не змінилася, у КГ – знизилася до 5,9%. Було відмічено зниження
кількості дітей з п’ятим рівнем сформованості ходьби в ЕГ до 11,4%. У КГ
кількість дітей, що зафіксовано на п’ятому рівні, залишилася незмінною
(11,8%). На четвертому рівні сформованості навички ходьби до
експерименту в ЕГ було 8,6%, у КГ – 8,8% дітей. Після формувального
експерименту їх кількість в обох групах збільшилася відповідно до 14,3%
і 14,7%. На третьому і другому рівнях до початку навчання в ЕГ було
відповідно 14,3% і 31,4% дошкільників з ДЦП, у КГ – 20,6% і 26,5% дітей.
Після закінчення формувального експерименту в ЕГ кількість дітей з
третім рівнем збільшилася до 20,0%, з другим — знизилася до 17,1%. У КГ
кількість дітей на цих рівнях не змінилася. На найнижчому, першому
рівні, після формувального експерименту залишилося 8,6% дітей ЕГ і 14,7%
— КГ. До експерименту їх кількість була відповідно 20,0% і 23,5%.

В ЕГ загальна кількість дітей, у яких було відмічено підвищення рівня
сформованості навички ходьби, склала 77,1%, у КГ — 41,2%. Без істотних
змін залишилися показники рівня сформованості навички ходьби у 20%
обстежених дітей ЕГ і в 58,8% — КГ.

Отже, результати проведеного формувального експерименту засвідчили, що
як після першого, так і після другого етапу експерименту, у дітей з ДЦП,
що займалися за розробленою нами методикою, показники рівня
сформованості навички ходьби були значно вищими, ніж відповідні
показники в групі дітей, що навчалися за загальноприйнятою методикою.

Під впливом занять за експериментальною методикою в дошкільників з ДЦП
ЕГ показники рухового статусу, а саме: рухових можливостей, рухливості в
суглобах, здатності утримання рівноваги, локальної і комплексної сили,
також виявилися вищими за відповідні показники дітей КГ.

Слід зазначити, що динаміка змін показників у результаті корекційного
навчання в умовах центру реабілітації як в ЕГ, так і в КГ була кращою,
аніж у показниках, зафіксованих після етапу навчання в домашніх умовах.
Незважаючи на це, унаслідок самостійних занять батьків з дітьми вдалося
не тільки підтримати і стабілізувати результати, досягнуті після курсу
занять у центрі, але й у багатьох випадках поліпшити ці показники.

Отже, результати формувального експерименту засвідчили ефективність
запропонованої методики і підтвердили висунуту гіпотезу.

У висновках викладено результати дослідження, основні з них такі.

Дослідження було спрямоване на вивчення особливостей формування навичок
ходьби в дітей дошкільного віку зі спастичними формами дитячого
церебрального паралічу, нездатних до самостійного пересування. Автором
розроблено і науково обґрунтовано методику диференційованої поетапної
корекції порушень ходьби в процесі її формування в дошкільників з ДЦП.

1. Формування навичок ходьби в дітей дошкільного віку зі спастичними
формами ДЦП у корекційно-педагогічному процесі здійснюється в результаті
створення спеціальних умов, що включають систему засобів і методів,
спрямованих на зниження патологічного м’язового тонусу і тонічних
рефлексів; корекцію патологічної пози і деформації кінцівок; розвиток
рухових передумов, що лежать в основі цієї локомоції; формування
структурних компонентів ходьби.

2. Основним засобом педагогічної корекції порушень ходьби в процесі її
формування в дітей з ДЦП, нездатних до самостійного пересування, є
вправи з додатковими опорними пристосуваннями. Можливості використання
ЗДО дітьми з ДЦП визначаються компенсаційними властивостями опорних
пристосувань і рівнем сформованості ходьби дитини і можуть варіюватися
від повної відсутності здатності до пересування з певним засобом опори
до практично впевненої ходи.

3. Засоби додаткової ручної опори доцільно класифікувати за можливістю
переміщення самої опори, за способом контакту руки дитини з опорою, за
проекцією долоні на опорну частину пристосування, за розташуванням опори
щодо тулуба, за кількістю опорних поверхонь. Така систематизація опорних
пристосувань дає можливість диференціювати різні види ЗДО задля
визначення ефективності їх застосування в процесі навчання дітей з ДЦП
ходьби.

4. Можливості використання ЗДО дошкільниками з ДЦП, нездатними до
самостійного пересування, складають певну ієрархію, що обумовлює
алгоритм застосування цих засобів під час навчання ходьби та дозволяє
визначати рівні сформованості навички ходьби в зазначеної категорії
дітей. Критерієм кожного рівня сформованості цієї навички є здатність
дитини виконувати ходьбу за допомогою певного виду додаткової опори.

5. Особливості використання ЗДО дітьми дошкільного віку з ДЦП обумовлені
факторами, пов’язаними з практичним застосуванням опорних пристосувань,
і залежать від знань та вмінь дитини використовувати опору, наявності в
неї позитивної мотивації до виконання дій з опорою, відповідності
опорного пристосування актуальним можливостям дитини.

6. Відмінності структури порушень невролого-ортопедичного статусу,
рухових можливостей, рухливості в суглобах нижніх кінцівок, здатності
утримання рівноваги і силових здібностей у дітей з ДЦП з різним рівнем
сформованості навички ходьби обумовлюють необхідність диференційованого
підходу у вирішенні завдань корекції рухових порушень. Ступінь розвитку
зазначених властивостей моторики визначає рівень сформованості навички
ходьби.

7. Дослідження підтвердило ефективність запропонованої експериментальної
методики диференційованої поетапної корекції порушень ходьби. За
результатами прикінцевого зрізу формувального експерименту виявилося, що
17,1% дітей ЕГ перейшли на рівень самостійної ходьби, 62,9% — освоїли
ходьбу за допомогою більш складних опорних пристосувань, і лише у 20,0%
обстежуваних результати залишилися на попередньому рівні. У дошкільників
КГ на рівень самостійної ходьби перейшли 5,9%, освоїли ходьбу з більш
складними пристосуваннями 35,2%, без змін залишилися показники рівня
сформованості навички ходьби в 58,8% дітей. Зрештою, кількість дітей з
позитивною динамікою в ЕГ склала 77,1 %, у КГ – 41,2 %. Під впливом
занять за розробленою нами методикою в дошкільників з ДЦП ЕГ показники
рухового статусу, а саме: рухових можливостей, рухливості в суглобах,
здатності утримання рівноваги, м’язової сили, виявилися вищими за
відповідні показники, відмічені в дітей КГ.

8. Заняття в спеціалізованому реабілітаційному центрі забезпечують більш
високі результати порівняно з багатомісячним етапом самостійної роботи
батьків у домашніх умовах, що доводить необхідність поєднання
корекційно-педагогічних і медичних заходів під час вирішення завдань з
формування рухових функцій у дітей зі спастичними формами ДЦП. Водночас,
самостійні заняття батьків з дітьми не тільки дозволяють стабілізувати
результати, досягнуті на курсі реабілітації, але й підвищити їх
показники, що свідчить про необхідність поєднання цих етапів у процесі
реабілітації дітей з ДЦП.

Отже, розроблена нами методика диференційованої поетапної корекції
порушень ходьби дає можливість на якісно новому рівні вирішувати
завдання формування стато-локомоторної функції в дошкільників з ДЦП.
Перспективу подальшого дослідження проблеми вбачаємо в пошуку й
удосконаленні засобів і методів корекції порушень локомоторної функції в
дітей з ДЦП шкільного віку; у продовженні вивчення компенсаційних
особливостей різних ЗДО, а також у вдосконаленні методів навчання й
організації самостійної роботи батьків у домашніх умовах.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1. Холодов С.А. Застосування засобів додаткової опори в процесі
формування навичок ходьби у дітей з ДЦП // Наука і освіта. – 2003. — №4.
– С. 145-148.

2. Холодов С.А. Методика диференційованої поетапної корекції порушень
ходьби при спастичних формах ДЦП // Науковий вісник Південноукраїнського
державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Зб. наукових
праць. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2004. – Вип. 1-2. — С.
116-124.

3. Холодов С.А. Показники амплітуди рухів у суглобах нижніх кінцівок у
дітей дошкільного віку з ДЦП з різним рівнем сформованості навички
ходьби // Наука і освіта. – 2004. – № 4-5. — С. 204–207.

4. Холодов С.А. Реалізація ігрового методу при використанні додаткових
опорних пристосувань в процесі навчання ходьбі дітей дошкільного віку з
дитячим церебральним паралічем // Науковий часопис НПУ імені М.П.
Драгоманова. Серія №19. Корекційна педагогіка та психологія. – Київ: НПУ
імені М.П. Драгоманова, 2005. – № 4. — С. 263-267.

5. Пат. 59146А Україна, МПК А61Н3/00. Спосіб реабілітації осіб з
поєднаними ураженнями нервової системи і опорно-рухового апарату /
Холодов С.А. — № 2003031917; Заявл. 04.03.03; Опубл. 15.08.03; Бюл. №8.
– 6 с.

6. Пат. 59147А Україна, МПК А61Н3/06. Спосіб корекції порушень ходьби в
процесі її формування та відновлення / Холодов С.А. — № 2003031918;
Заявл. 04.03.03; Опубл. 15.08.03; Бюл. №8. – 4 с.

7. Холодов С.А. Воспитание активной подвижности в суставах у детей со
спастическими формами церебрального паралича // Новое в науке и
практике. – 1999. — № 1(2). – С. 52-53.

8. Холодов С.А. Поетапна корекція порушень ходьби в процесі її
формування у дітей з церебральним паралічем //Матеріали III міжнародної
наукової конференції “Фізична культура, спорт та здоров’я”. — Харків:
ХаДІФК, 2001. — С. 116.

9. Холодов С.А. Критерии оценки уровня сформированности навыка ходьбы у
детей дошкольного возраста, страдающих церебральным параличом //
Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні
досягнення валеології та спортивної медицини”. – Одеса, 2001. — С.
156-157.

10. Холодов С.А. Формування навичок ходьби у дітей, котрі страждують на
спастичні форми дитячого церебрального паралічу // Молода спортивна
наука України: Зб. наук. статей з галузі фізичної культури та спорту. —
Львів: ЛДІФК, 2001. — Вип. 5. — Т. 2. — С. 291-293.

11. Холодов С.А. Коррекция нарушений ходьбы средствами дополнительной
опоры в процессе ее формирования у детей с ДЦП // Матеріали I
Всеукраїнського з’їзду фахівців із лікувальної фізкультури і спортивної
медицини “Перспективи розвитку спортивної медицини і лікувальної
фізкультурі XXI століття”. – Одеса, 2002. – С. 242-250.

12. Холодов С.А. Визначення критеріїв рівнів сформованості навички
ходьби у дітей з ДЦП, котрі не здатні до самостійного пересування //
Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної
культури та спорту. – Л.: Вид. дім “Панорама”, 2002. — Випуск 6. — Т. 2.
— С. 503-507.

13. Холодов С.А. Класифікація засобів додаткової опори, які
використовуються у практиці реабілітації хворих на ДЦП // Матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції “Фізична культура, спорт
та здоров’я нації – нова епоха, нова генерація”. – Миколаїв, 2002. – С.
149-153.

14. Холодов С.А. Оценка способности удержания равновесия у детей с ДЦП с
разным уровнем сформированности навыка ходьбы // Матеріали V міжнародної
науково-практичної конф. “Адаптаційні можливості дітей та молоді”. –
Одеса, 2004. – С. 231-235.

Анотація

Холодов. С.А. Формування навичок ходьби у дітей дошкільного віку із
спастичними формами дитячого церебрального паралічу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі
спеціальності 13.00.03 – корекційна педагогіка. – Південноукраїнський
державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, Одеса, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню проблеми формування навичок ходьби в
дітей дошкільного віку зі спастичними формами дитячого церебрального
паралічу (ДЦП). У роботі обґрунтовано й експериментально досліджено
ефективність методики диференційованої поетапної корекції порушень
ходьби в процесі її формування в дітей дошкільного віку зі спастичними
формами ДЦП, нездатних до самостійного пересування; виявлено особливості
сформованості навичок ходьби в дошкільників з ДЦП; визначено, що
організація корекційно-педагогічного процесу, спрямованого на формування
локомоторних функцій у дітей з ДЦП, є поетапною структурою, яка включає
такі елементи: зниження патологічного м’язового тонусу і впливу тонічних
рефлексів, корекцію патологічної пози і деформації кінцівок, розвиток
рухових передумов, що лежать в основі зазначеної локомоції, формування
структурних компонентів ходьби.

Ключові слова: корекція рухових порушень, формування навичок ходьби,
дитячий церебральний параліч, засоби додаткової опори.

Аннотация

Холодов С.А. Формирование навыков ходьбы у детей дошкольного возраста со
спастическими формами детского церебрального паралича. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по
специальности 13.00.03 – коррекционная педагогика. – Южноукраинский
государственный педагогический университет имени К.Д. Ушинского, Одесса,
2006.

Диссертация посвящена исследованию проблемы формирования навыков ходьбы
у детей дошкольного возраста со спастическими формами детского
церебрального паралича (ДЦП).

В диссертационном исследовании представлена экспериментальная методика
дифференцированной поэтапной коррекции нарушений ходьбы в процессе ее
формирования у детей дошкольного возраста со спастическими формами ДЦП,
не способных к самостоятельному передвижению.

Выявлены особенности формирования навыков ходьбы у дошкольников с ДЦП,
не способных к самостоятельному передвижению. Показано, что организация
коррекционно-педагогического процесса, направленного на формирование
локомоторных функций у детей с ДЦП, представляет собой поэтапную
структуру, включающую в себя следующие элементы: снижение
патологического мышечного тонуса и влияния тонических рефлексов,
коррекцию патологической позы и деформации конечностей, развитие
двигательных предпосылок, лежащих в основе данной локомоции и
формирование структурных компонентов ходьбы.

Основными средствами обучения ходьбе и коррекции ее нарушений у детей с
ДЦП, не способных к самостоятельному передвижению, являются средства
дополнительной опоры (СДО). Нами разработана специальная классификация
СДО, в основу которой положены признаки, характеризующие основные
свойства опорных приспособлений, и особенности взаимодействия ребенка с
опорой: возможность перемещения опоры; способ контакта ребенка с опорой;
проекция ладони на опорную часть приспособления; расположение опоры
относительно туловища; количество опорных поверхностей.

Было отмечено, что СДО для детей дошкольного возраста, в ряде случаев,
представляют собой определенные трудности, связанные с их практическим
применением. Анализ использования средств дополнительной ручной опоры
дошкольниками со спастическими формами ДЦП позволил выявить факторы,
тормозящие процесс формирования навыка ходьбы. Такими факторами
являются: незнание или неумение детей использовать предлагаемую опору;
незаинтересованность ребенка в выполнении предложенного ему задания;
использование приспособлений, неадекватных возможностям ребенка.

На основании характера изменений показателей возможностей использования
детьми средств дополнительной ручной опоры были выделены шесть уровней
сформированности навыка ходьбы у детей с ДЦП, не способных к
самостоятельному передвижению. Критерием каждого уровня является
способность ребенка осуществлять ходьбу с определенным видом
дополнительной опоры.

Выявлены различия в двигательных возможностях, подвижности в суставах
нижних конечностей, способности удержания равновесия и силовых
способностей у детей с разным уровнем сформированности навыка ходьбы.
Все вышеперечисленные свойства моторики в определенной мере являются
предпосылками для овладения навыком самостоятельной ходьбы. Степень их
развития определяет рост уровня сформированности ходьбы ребенка с ДЦП.
Полученные результаты позволили установить степень отставания этих
предпосылок у детей с разным уровнем сформированности ходьбы.

Организация процесса обучения ходьбе по экспериментальной методике
предполагает выделение в нем шести последовательных этапов, на каждом из
которых использовались опорные приспособления, соответствующие уровню
сформированности ходьбы ребенка на момент обучения. Для повышения
эффективности решения коррекционных задач разработана и использована
новая схема применения СДО в процессе формирования навыков ходьбы у
детей с ДЦП. Помимо известных, дополнительно были предложены и включены
в педагогический процесс три конструктивно новые опорные приспособления
(П-, Н- и Т-образная опоры), а также составлены 19 комбинаций средств
дополнительной ручной опоры, включая новые, разработанные нами опоры.

Сравнительный анализ показателей общепринятой схемы применения СДО в
процессе обучения ходьбе дошкольников с ДЦП и новой, разработанной нами,
показал, что при использовании последней, создаются более благоприятные
условия для формирования навыков ходьбы у данной категории детей. Она
обеспечивает более плавное снижение степени компенсационных свойств СДО
в соответствии с реальными возможностями самого ребенка.

В целостной системе формирования навыков ходьбы дошкольников со
спастическими формами ДЦП выделены следующие основные элементы:
коррекция патологической позы и деформаций конечностей; формирование
основных элементов шага; развитие предпосылок, способствующих развитию
ходьбы (формирование иных двигательных навыков, предшествующих навыку
ходьбы, развитие необходимых двигательных качеств). С целью формирования
мотивации к занятиям, повышения их эмоциональной насыщенности
разработаны игры с использованием опорных приспособлений, которые были
разделены на общие или универсальные игры, игры с двусторонними опорами,
игры с односторонними опорами, игры без дополнительных опорных
приспособлений.

Эффективность применения предложенной методики для решения задач по
формированию навыков ходьбы у детей с церебральным параличом
подтверждена результатами проведенного формирующего эксперимента.

Ключевые слова: коррекция двигательных нарушений, формирование навыков
ходьбы, детский церебральный паралич, средства дополнительной опоры.

Annotation

Kholodov S.A. Walking skills development among the preschool children
effected by spasmodic forms of the cerebral infantile palsy. Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Pedagogical sciences in
speciality 13.00.03 – Corrective Pedagogic. — South-Ukrainian State
Pedagogical University named after K.D. Ushinsky, Odessa, 2006.

The dissertation is devoted to the problem investigating walking-skills
development among the preschool children effected by spasmodic forms of
the cerebral infantile palsy. The thesis presents experimental
techniques of stage-by-stage differential correction of walking defects
in the process of its development among the preschool children effected
by spasmodic forms of cerebral infantile palsy and are unable to move.

The peculiarities of walking skills development among the preschool
children effected by spasmodic forms of cerebral infantile palsy have
been revealed in the course of the research. The investigation
demonstrates that arrangement of the corrective pedagogic process aimed
at developing the locomotary functions among the children effected by
the cerebral infantile palsy is a multi -staged structure which includes
the following elements: the decrease of pathological muscular tone and
the influence of the tonic reflexes; the correction of pathological
posture and deformation of limbs; the development of preconditions
needed for motion; this being based on aforementioned locomotion and
development of walking structural components. The main techniques of
teaching to walk and correct walking defects among the children effected
by the cerebral infantile palsy, who are incapable of moving without
assistance, are the devices of additional support.

Key words: correction of walking defects, walking skills development,
cerebral infantile palsy, methods of additional support.

____________________________________________________________________

Підписано до друку 14.04.06. Формат 60х90/16

Папір друкарський. Обсяг 0,9 д.а. Наклад 100 прим. Зам №08/06

Видавництво Одеського юридичного інституту НУВС

(Свідоцтво ОД №25 від 15.07.2003 р.)

м. Одеса, вул.. Успенська, 1

тел. (0482) 28-28-84, (048) 743-90-17

PAGE 22

Похожие записи