ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Скрябіна Тетяна Олегівна

УДК 378.147:94

Формування інноваційного стилю діяльності майбутнього вчителя історії в
процесі навчання

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному
університеті імені Григорія Сковороди.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент

Шапран Ольга Іллівна,

Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет

імені Григорія Сковороди,

доцент кафедри загальної і соціальної педагогіки

та управління освітою.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Ковальчук Володимир Юльянович,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
завідувач кафедри математики та методики викладання математики
початкового навчання;

доктор історичних наук, професор

Корольов Борис Іванович,

Інститут вищої освіти АПН України, головний науковий співробітник.

Захист відбудеться ”24” жовтня 2007 р. о ”16” годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти АПН
України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН
України за адресою (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий ”8” вересня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Уваркіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Освіта ХХІ століття спрямована на удосконалення
фахової підготовки майбутнього вчителя, особистісний розвиток кожного
студента. Історична освіта готує студента жити в мінливому світі
інформаційного суспільства, навчає сучасних форм спілкування, розвиває
здатність засвоювати інформацію, самовдосконалюватися, впроваджувати
нове в практичну діяльність.

Діяльність учителя історії визначається його провідною роллю в поданні
знань. За останні роки у підходах до викладання суспільствознавчого
циклу відбулись значні зміни. У першу чергу це стосується методології
навчання, застосування інноваційних підходів до організації
навчально-виховного процесу. Це новий погляд на навчальний процес,
основною метою якого є особистісно-діяльнісний підхід до кожного
студента, коли творчість і зацікавленість стають потребою професійної
підготовки у вищій школі.

Особистість учителя, його компетентність і професіоналізм проявляються в
стилі педагогічної діяльності. Він визначає унікальність і неповторність
фахівця, його особистісні якості.

Поняття стиль є поширеним у психології, філософії, лінгвістиці,
мистецтві, естетиці, музиці. Стиль – це своєрідний “почерк”, який певною
мірою дій притаманний кожному вчителю. Розрізняють спільні та
індивідуальні ознаки стилю. Спільні ознаки відображають основні риси
педагогічної майстерності групи вчителів, індивідуальні характеризують
особисту майстерність окремих педагогів і більше пов’язані з їхніми
конкретними нахилами і здібностями. Визначальною рисою стилю роботи
сучасних педагогів є творче ставлення до навчання, постійні пошуки нових
ефективних методів і прийомів навчання та виховання, впровадження
передового педагогічного досвіду. Здатність студентів трансформувати,
використовувати знання в нових умовах значною мірою складає зміст нового
поняття “інноваційний стиль діяльності”. Майбутньому вчителю історії в
професійному становленні необхідний саме інноваційний стиль діяльності,
бо сучасний викладач організовує власну діяльність із застосуванням
інновацій та новітніх технологій організації навчально-виховного
процесу.

Отже, інноваційний стиль – це унікальний спосіб, обраний кожним
педагогом для досягнення педагогічної мети та формування власної
педагогічної діяльності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблема
формування інноваційного стилю професійної діяльності майбутніх учителів
історії є малодослідженою в педагогіці. Водночас досліджені: проблема
індивідуального стилю діяльності (Ю. Гіппенрейтер, Є. Климов,
Ж. Ковалів, В. Петровський, П. Постніков), когнітивного і творчого
стилів (В. Дружинін, Л. Жердецька, І. Зимня, Н. Кузьміна, А. Маркова,
Д. Ушакова), педагогічного керівництва (Н. Бордовська, І. Зязюн,
А. Реан), інноваційної педагогіки (Л. Ващенко, І. Гавриш, Л. Даниленко,
Т. Демиденко, І. Дичківська, В. Сластьонін, О. Шапран та ін.).

Проблеми мети, функцій, змісту, структури професійної підготовки,
концепцій розвитку історичної освіти містяться в теоретичних засадах
підготовки вчителя в системі безперервної педагогічної освіти
(К. Баханов, Є. Вяземський, Б. Корольов, Н. Короткова, Ф. Левітас,
С. Нікітчина, О. Пометун, О. Салата, А. Степаніщев, М. Студенікін,
О. Турянська, О. Удод, Г. Фрейман, А. Фурман та ін.).

Різні аспекти функціонування системи освіти, питання філософії та нової
парадигми освіти висвітлено в роботах В. Андрущенка, І. Беха,
С. Гончаренка, В. Лугового, В. Лутая, В. Майбороди, О. Пєхоти,
С. Сисоєвої та ін.

Актуальність означеної проблеми, її недостатнє опрацювання у
теоретико-методологічному й методичному плані та об’єктивна потреба
педагогічної практики в її розв’язанні зумовили вибір теми кандидатської
дисертації: “Формування інноваційного стилю діяльності майбутнього
вчителя історії в процесі навчання”. ЇЇ дослідження має принципово
важливе значення як для вдосконалення професійної підготовки студентів –
майбутніх учителів історії, так і для практичної діяльності вчителів
даного профілю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені
Григорія Сковороди, в якій автор брав безпосередню участь.

Тема затверджена на засіданні вченої ради Переяслав-Хмельницького
державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (протокол
від 4.11.2004 р. №2) й узгоджена в Раді з координації наукових
досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол від
22.02.2005 р. №2).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне
обґрунтування й експериментальна апробація методики формування
інноваційного стилю професійної діяльності майбутніх учителів історії в
процесі фахової підготовки.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

– здійснити аналіз літератури за темою і визначити напрями дослідження;

– уточнити сутність поняття “інноваційний стиль діяльності” майбутнього
вчителя історії;

– визначити структуру, показники та охарактеризувати рівні сформованості
інноваційного стилю професійної діяльності майбутніх учителів історії на
етапі їхнього професійного навчання;

– виявити й апробувати педагогічні умови ефективного формування
інноваційного стилю діяльності майбутніх учителів історії впродовж
фахової підготовки;

– експериментально перевірити методику формування інноваційного стилю
діяльності майбутніх учителів історії в сучасних ВНЗ.

Об’єкт дослідження – процес професійної підготовки майбутніх учителів
історії.

Предмет дослідження – формування інноваційного стилю діяльності
майбутніх учителів історії в процесі навчання.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що формування
інноваційного стилю діяльності майбутніх учителів історії в процесі
навчання можливе за таких умов:

– стимулювання майбутніх учителів історії до досягнення успіху в
професійно-педагогічній діяльності;

– націлення на використання інновацій у майбутній професійній
діяльності;

– діагностики і корекції сформованості інноваційного стилю професійної
діяльності майбутнього вчителя історії в процесі навчання;

– орієнтація форм, методів, прийомів і засобів організації навчального
процесу на особистість студента;

– розвиток інноваційної культури майбутнього вчителя історії, створення
відповідного соціально-професійного і психологічного механізму його
формування.

Методи дослідження. Для реалізації мети, гіпотези, й завдань дослідження
використовувався комплекс загальнонаукових методів дослідження. Серед
них:

– теоретичні методи: теоретичний аналіз і узагальнення філософської
психолого-педагогічної, методичної літератури за темою дослідження з
метою систематизації результатів щодо проблеми формування інноваційного
стилю діяльності (розділ 1); визначення показників та рівнів їх
сформованості (розділ 2);

– емпіричні методи: педагогічні спостереження за діяльністю викладачів
та студентів, діагностичні методи (анкетування, тестування, бесіди,
опитування), констатувальний та формувальний експеримент був спрямований
на визначення та обґрунтування експериментальної методики та перевірку
її результатів (розділ 3);

– математичні методи: (статистична обробка результатів експериментальної
роботи та їх інтерпретація).

Експериментальна база та етапи дослідження. Дослідно-експериментальна
робота здійснювалася на базі Переяслав-Хмельницького державного
педагогічного університету імені Григорія Сковороди, Національного
педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, РВНЗ “Кримського
гуманітарного університету” (м. Ялта). Експериментальне дослідження
охопило 221 студента історичних факультетів та 98 викладачів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що в
дисертації вперше:

– виявлено показники, умови та рівні сформованості інноваційного стилю
діяльності майбутніх учителів історії;

– на основі комплексного аналізу цих компонентів сформована модель
формування інноваційного стилю діяльності майбутнього вчителя історії;

– уточнено та розкрито сутність і структуру поняття “інноваційний стиль
діяльності вчителя історії”;

– розроблено методику формування інноваційного стилю діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення й
висновки, що містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути
використані:

– у науково-дослідницькій сфері – для розробки й визначення основних
напрямів подальших наукових досліджень з теорії та методики підготовки
вчителів історії у вищій педагогічній школі України;

– у процесуально-практичній сфері – як теоретичний матеріал при
написанні праць з професійної педагогіки; відповідного
навчально-методичного забезпечення (навчальних посібників, методичних
рекомендацій, текстів лекцій, розробок до практичних, семінарських та
інших форм аудиторних занять, самостійної роботи студентів).

Основні наукові положення та висновки дисертації використані викладачами
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені
Григорія Сковороди (довідка від 15.12.2006 р. №851), Національного
педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (довідка від
22.09.2006 р. №04-10/1758), РВНЗ “Кримського гуманітарного університету”
(м. Ялта) (довідка від 30.10.2006 р. №165) у процесі розробки основних
навчальних модулів, а особисто автором опрацьований і проведений цикл
лекцій, семінарських та практичних занять з теми дослідження.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою
працею та містить особисто отримані автором результати. Розроблено й
теоретично обґрунтовано модель формування інноваційного стилю
діяльності, дана методика спрямована на формування інноваційного стилю
діяльності. У публікаціях, написаних у співавторстві, автору належать
теоретичні узагальнення, висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки
дисертаційного дослідження обговорювалися:

– на міжнародному рівні: “Керування інноваційною культурою педагога”
(Дніпропетровськ, 2005), “Динаміка інновацій в соціокультурному
просторі” (Луганськ, 2005), “Умови формування інноваційного стилю
діяльності майбутнього вчителя історії” (Дніпропетровськ, 2006),
“Особистісно орієнтований підхід в навчанні історії” (Дніпропетровськ,
2006);

– на регіональному рівні: “Роль формування творчості майбутнього
педагога на основі його духовних цінностей” (Ялта, 2005), “Формування
творчого мислення в процесі підготовки майбутніх вчителів” (Одеса,
2005);

– на відомчому рівні: “Интерактивное обучение истории в современной
практике преподавания” (Євпаторія, 2007).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в дванадцяти
науково-методичних працях, у тому числі чотирьох статтях без співавторів
у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із
вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків,
списку використаних джерел (235 найменувань, з них 9 іноземною мовою) та
додатків. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них
основного тексту – 172 сторінки. У дисертації міститься 7 таблиць, 5
рисунків та 5 додатків на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт,
предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, методологічні й
теоретичні засади, наукова новизна, теоретична і практична значущість,
наводяться дані щодо апробації та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі –“Теоретичні основи формування інноваційного стилю
діяльності майбутнього вчителя” – проаналізовано психолого-педагогічну
літературу з проблеми інноваційного стилю професійної діяльності
особистості; визначено й науково обґрунтовано сутність і структуру
поняття “інноваційний стиль діяльності вчителя історії”.

Аналіз наукових джерел щодо проблематики інноваційного стилю професійної
діяльності особистості засвідчив, що це питання по-різному
досліджувалось у вітчизняних роботах. Водночас необхідно зазначити, що
дослідження з визначення стилю діяльності інтенсивніше проводилось у
психологічній сфері. До наукового обігу поняття “стиль” уперше ввів
теоретик мистецтва І. Вінкельман, який започаткував мистецтвознавчий
аналіз проблеми. За І. Вінкельманом, стиль – власне системна єдність
мистецтва, історично зумовлених явищ культури, а дослідження стилю
необхідне для класифікації культурних феноменів.

У психології поняття “стиль” першим використав А. Адлер, засновник
індивідуальної психології як напряму у психоаналізі. Класичними з
проблеми стилю стали також роботи Є. Климова, І. Зимньої, А. Маркової,
Н. Ніконової, О. Саннікової.

Аналіз різноманітних вітчизняних досліджень щодо трактування поняття
“стиль” дозволив систематизувати їх за загальними концепціями:
сукупність характерних рис людини (С. Гончаренко, Є. Ільїн, Є. Климов та
ін.), усталена система способів і прийомів, які використовує педагог
(В. Дружинін, І. Зязюн, А. Маркова, Д. Ушакова), педагогічна
майстерність (І. Зимня, Н. Кузьміна, Р. Нємов, В. Сластьонін), результат
взаємодії індивідуальних особливостей людини та середовища (А. Адлер,
І. Ісаєв, Л. Столяренко та ін.), спосіб життя і дій (В. Кан-Калик,
П. Підласистий, В. Полонський та ін.). У процесі дослідження з’ясовано,
що педагогічний стиль визначається як: сукупність характерних рис
людини; усталена система способів і прийомів, які використовує педагог;
педагогічна майстерність; результат взаємодії індивідуальних
особливостей людини та середовища; спосіб життя і дій та ін. З’ясовано,
що не існує єдиних підходів до визначення типів стилів педагогічної
діяльності. Різні автори в залежності від визначених ознак стилю
діяльності виокремлюють різні їх типи.

Найбільш поширеним у психолого-педагогічній літературі є поняття
індивідуального стилю професійної діяльності вчителя, який визначається
не самими професійно важливими здібностями, а неповторною своєрідністю
їхніх комбінацій. Індивідуальний стиль розглядається психологами та
педагогами в різних видах діяльності: трудовій та професійній (І. Ісаєв,
Є. Климов, Н. Кузьміна, Р. Нємов, Л. Столяренко); навчальній
(О. Коноплін, Н. Посталюк); педагогічній (В. Кан-Калик, Н. Кузьміна,
А. Маркова, В. Сластьонін та ін.).

Стосовно педагогічного керівництва, виокремлюють такі стилі діяльності й
виховання як авторитарний, демократичний, попусковий, ліберальний
(Н. Бордовська, А. Реан, І. Зязюн). У рамках емоційно-ціннісного
навчання (А. Маркова, Н. Ніконова, І. Зимня) виділяють відповідні стилі
діяльності: емоційно-імпровізований; емоційно-методичний;
помірковано-імпровізований та помірковано-методичний. Вивчаючи загальні
стилі поведінки, дослідники виділяють до десяти індивідуальних стилів
поведінки: конфліктний, конфронтаційний, співробітницький, компромісний,
пристосовницький, стилі уникнення, придушення, суперництва і захисту.

П. Постніков виділяє наступні індивідуальні стилі діяльності педагогів:
емоційно-ситуативно-реактивний; нормативно-ситуативно-рольовий;
соціально-ситуативно-особистісний; ціннісно-ситуативно-індивідуальний.
Л. Макарова при визначенні компонентного складу індивідуального стилю
педагогічної діяльності виділяє ціннісний (Ц), інтелектуальний (І),
конативний (К), емоційний (Е) компоненти і механізм саморегуляції (Ср).

Природно, що ці різновиди поведінки супроводять той або інший
індивідуальний стиль діяльності, надають йому відповідного емоційного
забарвлення, визначають стиль педагогічного спілкування. Отже,
індивідуальний стиль діяльності – це стійка індивідуально-специфічна
система психолого-педагогічних засобів, прийомів, навичок, методів,
способів виконання тієї чи іншої діяльності.

Дослідники визначають різні функції стилю: інструментальну,
компенсаторську, системотворчу та інтегративну його структурну
організацію. Вони довели, що саме через індивідуальний стиль діяльності
найбільш повно реалізуються можливості людини.

У педагогіці, крім індивідуального, виділяють когнітивний і творчий
стилі. Когнітивний стиль трактується як відповідні способи
інтелектуальної поведінки, що найбільшою мірою відповідають пізнавальним
нахилам і можливостям даного суб’єкта (В. Шапар, В. Дружинін,
Л. Жердецька, Д. Ушакова та ін.). Когнітивні стилі – це тонкі
інструменти, за допомогою яких вибудовується індивідуальна “картина
світу” особистості. Вони є в своєрідними посередниками між ментальним
світом суб’єкта і світом реальності, забезпечуючи, врешті-решт,
унікальність інтелектуальних можливостей людей з різним складом розуму.

Для творчого стилю діяльності характерна передусім самостійна постановка
проблем, так звана інтелектуальна ініціатива, самостійний і оригінальний
способи вирішення поставлених задач, стремління і уміння бачити і
знаходити нове в бюдь-якій ситуації. Прояв творчого стилю безконечно
різноманітний, але для діяльності майстрів педагогічної праці особливо
характерні такі риси як універсальність, доцільність і самобутність
(Н. Кузьміна, А. Маркова, А. Ніконова, Н. Посталюк та ін.). Стрижнем
творчого стилю діяльності педагога є стимулювання студентів до творчої,
пізнавальної діяльності, а також підтримка педагогом ініціативи учнів та
студентів. При цьому викладач добирає зміст навчального матеріалу згідно
з критеріями проблемності, намагається будувати діалог зі студентами на
основі співдружності й довірливих стосунків. У цих умовах навчання
забезпечує “контекст відкриття”. Для творчого стилю характерні такі
слова у мовленні педагога: “порівняйте”, “доведіть”, “виділіть головне”,
“зробіть вибір та аргументуйте його”, “запропонуйте свій варіант”,
“поясніть та зробіть висновок”. При такому стилі діяльності зміниться й
діяльність студента, яка матиме частково-пошуковий, пошуковий та
проблемний і навіть дослідницький характер.

Аналіз індивідуального, когнітивного та творчого стилів діяльності
педагога дав можливість сформувати поняття інноваційного стилю як
інтегрованого явища, що об’єднує основні ознаки всіх стилів та дефініції
“інновація”.

Інноваційний стиль діяльності – це система способів і тактик, яку
педагог поступово накопичує через урахування стійких особистих якостей,
що забезпечують його вихід за межі нормативної педагогічної діяльності
шляхом використання різних інновацій.

Другий розділ – “Моделювання процесу формування інноваційного стилю
діяльності майбутнього вчителя історії” – розкриває специфіку
інноваційної діяльності, її структуру. З’ясовано сутність понять
“діяльність”, “педагогічна діяльність”, “інноваційна педагогічна
діяльність”, а також структура цих феноменів. Встановлено, що готовність
вчителя до інноваційної діяльності є результатом підготовки студентів до
майбутньої професії у вищих навчальних закладах, формою прояву якої є
саме “стиль інноваційної діяльності”. При визначенні структурних
компонентів інноваційного стилю діяльності виходили із структури
інноваційної діяльності (І. Гавриш, Л. Даниленко, Т. Демиденко,
Н. Клокар, О. Козлова, В. Паламарчук, М. Меладзе та ін.).

Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є
особистісний підхід (спрямованість на особистість, гуманістична
природа), творчий, дослідно-експериментальний характер, стійка
вмотивованість, спрямованість на пошук нового в організації
навчально-виховного процесу.

В педагогічній літературі інноваційна діяльність розглядається у трьох
аспектах: за етапами розвитку інноваційних процесів розробки, освоєння й
використання нововведень (Л. Даниленко, Н. Клокар, І. Підласий,
А. Підласий, В. Сластьонін, Л. Подимова); як вищий ступінь педагогічної
творчості, педагогічного винахідництва (І. Ісаєва, О. Козлова,
В. Ковальчук, Н. Мойсеюк, В. Паламарчук, О. Попова, О. Шапран); як
введення нового в педагогічну практику та науково-практичне дослідження
й інноваційний експеримент (І. Дичківська, І. Гавриш, Т. Демиденко,
Н. Лапін та ін.).

В структурі інноваційної діяльності та готовності до інноваційної
діяльності частіше всього превалюють наступні компоненти: мотиваційний,
креативний, рефлексивний, технологічний, які також характеризують й
інноваційний стиль діяльності вчителя. Мотиваційний (професійна
спрямованість, ставлення педагога до впровадження інновацій);
технологічний (рівень системних знань, оволодіння навичками інноваційної
діяльності); особистісний (новаторство, професійна компетентність,
організованість, гуманізм), рефлексивний (самооцінка та самокорекція
вчителем власної діяльності) компоненти у їх взаємодії. Інноваційна
педагогічна діяльність структурно охоплює зовнішні (мета, засоби
досягнення, об’єкт впливу, суб’єкт діяльності, результат) і внутрішні
(мотивація, зміст, операції) компоненти. Як і будь-яка педагогічна
діяльність, вона виконує гностичну (пізнавальну), проектувальну
(перспективне планування завдань і способів їх розв’язання),
конструктивну (співпраця педагога і вихованців), комунікативну
(взаємодія педагога з учнями, колегами), організаторську (поетапність
дій педагога і вихованців) функції.

“Стиль діяльності” має споріднений з поняттями “інноваційна діяльність”
та “готовність до інноваційної діяльності” характер структуризації.
Л. Макарова у структурі стилю виділяє конативний компонент, який включає
основні педагогічні якості, властиві педагогу інноваційного спрямування
(вимогливість, справедливість, відповідальність, тактичність,
терпимість, комунікативність, доброта, охайність та ін.). Враховуючи, що
інноваційний стиль є індивідуально-своєрідною системою психологічних
засобів, які свідомо чи несвідомо використовує людина в практиці власної
діяльності, вважаємо за доцільне введення такого компоненту. У нашому
дослідженні він отримав назву – особистісний. Визначення основних
показників цього компоненту здійснювалося шляхом аналізу якісних
характеристик професіограми вчителя історії (професіографічний підхід).

Визначена структура інноваційного стилю діяльності вчителя, яка включає:
мотиваційний (професійна спрямованість, ставлення педагога до
впровадження інновацій); технологічний (рівень системних знань,
оволодіння навичками інноваційної діяльності); особистісний
(новаторство, професійна компетентність, організованість, гуманізм),
рефлексивний (самооцінка та самокорекція вчителем власної діяльності)
компоненти у їх взаємодії.

Перспективним напрямком педагогічних досліджень є моделювання різних
процесів як відтворення їх об’єктів, що дає нову інформацію про ці
об’єкти та їх побудову. Моделювання – метод наукового пізнання, що
ґрунтується на заміні предмета або явища, які вивчаються, на їх аналог,
модель, що містить істотні риси оригіналу (С. Гончаренко). При розробці
моделі формування інноваційного стилю діяльності майбутніх учителів
історії враховувалася мета професійної підготовки майбутнього вчителя
історії, принципи, підходи, структура досліджуваного феномену, умови
його формування тощо (див. рис. 1).

Формування інноваційного стилю діяльності можливе тільки за умов
дотримання певної системи принципів – вихідних положень, що базуються на
педагогічних закономірностях, характеризують стратегію вирішення кола
педагогічних проблем та виступають як системоутворюючий фактор для
розвитку педагогічної теорії та критеріїв вдосконалення педагогічної
практики.

A

a

0 > ` ¬

?

U

e

3/4

A

` ¦ Ue

z

?

¬

®

O

d,`„A

?????????????????????????¤?¤?????єнтації на особистість;
конкретно-історичного підходу; технологічної єдності процесу навчання;
діалогізації навчання.

Досягнення основної мети професійної підготовки – формування
висококваліфікованого спеціаліста інноваційного спрямування – можливе
тільки при використанні методології. В нашому дослідженні використані в
єдності системний, рефлексивно-діяльний та індивідуально-творчий і
професіографічний підходи, що забезпечують побудову і функціонування
цілісного процесу формування особистості майбутнього вчителя історії.

Рис. 1. Модель формування інноваційного стилю діяльності майбутнього
вчителя історії

З урахуванням структури досліджуваного феномену розроблялася методика
його діагностики. На основі результатів діагностичних методик виділено
ряд провідних стилів діяльності, які характеризують різні його сторони:
методично-традиційний стиль (МТС), емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС),
міркувально-інноваційний стиль діяльності (МІС).

У третьому розділі – “Результати експериментального формування
інноваційного стилю діяльності майбутнього вчителя історії” – визначено
педагогічні умови ефективного формування інноваційного стилю професійної
діяльності майбутніх учителів історії на етапі професійної підготовки,
запропонована методика формувального експерименту.

Серед умов, які впливають на розвиток інноваційного стилю діяльності
майбутніх вчителів історії, виділено наступні: стимулювання майбутніх
учителів історії до досягнення успіху в професійно-педагогічній
діяльності; націлення на використання інновацій в майбутній професійній
діяльності; діагностики і корекції сформованості інноваційного стилю
професійної діяльності майбутнього вчителя історії в процесі навчання;
орієнтування форм, методів, прийомів і засобів навчання організації
навчального процесу на особистість студента; розвиток інноваційної
культури майбутнього вчителя історії, створення відповідного
соціально-професійного і психологічного механізму його формування.

В ході інноваційної професійної підготовки створювалися ситуації, які
забезпечували комплексну реалізацію визначених педагогічних умов для
підвищення ефективності навчання майбутнього вчителя історії.

Для забезпечення достовірності результатів дослідження протягом
2002-2007 рр. проводився експеримент, в ході якого перевірялися
припущення про те, чи зумовлює впровадження у навчальну діяльність нових
технологій навчання, форм і методів підвищення ефективності навчального
процесу, розвиток особистісних якостей майбутніх істориків, ефективне
формування інноваційного стилю діяльності.

Предметно-методична підготовка майбутніх учителів історії розглядається
нами як складова їхньої професійної підготовки, що поєднує теоретичний
(методику викладання історії, спецкурси, спецсемінари з методики,
самостійну робота студентів) та практичний (проходження різних видів
педагогічних практик) компоненти.

У процесі професійної підготовки майбутнього вчителя історії з метою
його вдосконалення були введені сучасні технології навчання: особистісно
орієнтовані, проектні, ігрові, діалогові, інформаційні, що сприяло
збагаченню студентів теорією і практикою технологічного підходу до
навчання при вивченні курсів “Шкільний курс “Історія України” та
методика його викладання”; “Новітні педагогічні технології” тощо;
використані розвивальні методи та прийоми навчання майбутніх учителів
історії.

Під час формувального експерименту була створена методика формування
інноваційного стилю діяльності вчителів історії шляхом поєднання
технологій, форм і методів навчання на основі взаємодії всіх
компонентів, структурі досліджуваного феномену.

З метою визначення стратегій формування інноваційного стилю діяльності
було проведено анкетування студентів-істориків Переяслав-Хмельницького
державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди,
Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, РВНЗ
“Кримського гуманітарного університету” (м. Ялта), у якому взяли участь
221 студентів та 98 викладачів різних ВНЗ.

Результати анкетування студентів дозволили визначити рівні сформованості
стилю їх майбутньої діяльності та намітити напрями індивідуальної роботи
з кожним конкретним студентом експериментальної групи, розробити
програми розвитку у них інноваційного стилю діяльності. Нами
враховувалися знання студентами основ інноватики, історичних курсів,
методики викладання історії, підходів до організації навчального процесу
під час педагогічної практики (пробні уроки) та розвитку особистісних
якостей і інноваційної культури.

На початку констатувального експерименту найбільша кількість студентів
контрольних і експериментальних груп визначалися як “учитель-гуманіст”.
У процесі формувального експерименту суттєво зросла спрямованість
студентів експериментальних груп “на новаторство” та “на предмет”. У
контрольних групах зріс відсоток студентів із спрямуванням
“організованість”. Треба також відзначити, що в експериментальних групах
під кінець формувального експерименту зменшилася мотивація схвалення з
23,3% до 11,2%. Ці цифри в контрольних групах відповідно становили 19,1%
та 22,4%. Порівняння цих даних доводить, що в експериментальних групах
збільшилася кількість студентів із адекватною самооцінкою. Можна зробити
висновок, що вчителі історії експериментальних груп у процесі
дослідження були зорієнтовані на формування інноваційного стилю
діяльності, значущість якого вони обумовлювали необхідністю ефективного
професійного зростання та використання нововведень у майбутній
педагогічній діяльності. В експериментальних групах після проведення
формувального експерименту спостерігалося підвищення спрямованості на
інноваційну педагогічну діяльність, що можна пояснити зростанням
гуманістичних ціннісних орієнтацій майбутніх учителів, прагненням на
практиці апробувати новітні технології навчання, різні методики вивчення
історії.

Зіставлення результатів констатувального та формувального експериментів
свідчить, що високий рівень самоконтролю демонструвала більша кількість
студентів експериментальних груп (71,4%). Відсотковий показник високого
рівня самоконтролю зріс у процесі дослідження у студентів
експериментальних груп на 10,1%, а у майбутніх учителів, які займалися
за традиційною системою навчання в контрольних групах, на 4,2%. Низький
рівень самоконтролю спостерігався в студентів у процесі констатувального
експерименту і становив 7,7% у контрольних групах і 6,3% в
експериментальних. Цей показник зменшився в процесі дослідження у
студентів контрольної групи до 7,2% і експериментальних груп до 2,1%.

Третина студентів контрольних (34%) та експериментальних (32,4%) груп у
процесі констатувального експерименту мали середній рівень самоконтролю.
Показники цього рівня в умовах формувального експерименту зменшилися в
контрольних групах на 3,7% та в експериментальних на 5,9% за рахунок
переходу значної кількості студентів на високий рівень самоконтролю.

Аналіз експериментальних даних сформованості стилів інноваційної
діяльності майбутніх учителів історії проводився за методикою
А. Галанова, яка була модифікована до умов експерименту.

Кількісні показники результатів дослідження свідчать, що в контрольних
групах спостерігається зниження кількості студентів із
міркувально-інноваційним стилем діяльності на 6,4%, тоді як у студентів
експериментальних груп цей показник збільшується на 12,7%.
Емоційно-імпровізаційний стиль превалює в діяльності студентів
контрольних і експериментальних груп. Цей показник збільшується в
контрольній групі на 3,8% і зменшується в експериментальній на 11,9%.
Проте контрольна група має високий відсоток студентів з
методично-традиційним стилем діяльності (33,8%), що на 15,5% більше, ніж
в експериментальних групах (див. рис. 2).

Рис. 2. Динаміка рівнів сформованості інноваційного стилю діяльності
майбутніх учителів історії

Результативність запропонованої методики доведено за допомогою методів
математичної статистики (X2 критерію).

Отже, результати проведеного формувального експерименту переконливо
засвідчили, що визначені педагогічні умови є головними факторами
ефективного формування інноваційного стилю діяльності майбутнього
вчителя історії.

Аналіз результатів дослідження підтвердив ефективність розробленої
методики і комплексної моделі формування інноваційного стилю діяльності
майбутніх учителів історії в процесі навчання.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового
завдання, що виявляються в науково-теоретичному обґрунтуванні й
розкритті змісту поняття “інноваційний стиль діяльності”, особливості
його структури та готовності до інноваційної діяльності в процесі
підготовки майбутніх учителів історії. Одержані в ході виконаного
дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу,
а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити
основні висновки й рекомендації, що мають теоретичне й практичне
значення.

1. Аналіз педагогічної і психологічної літератури та практичного досвіду
педагогів вищих навчальних закладів, вчителів загальноосвітніх шкіл
підтверджує, що “стиль” виступає як невід’ємна складова
професійно-педагогічної діяльності вчителя, а також є обов’язковою
частиною культурної полісфери випускника вищої школи будь-якого профілю.
Теоретичний аналіз проблеми дозволив також обґрунтувати джерела
ефективності формування інноваційного стилю діяльності, що визначаються
набуттям знань і досвіду під час психолого-педагогічних практик, через
упровадження нових освітніх технологій, самостійної роботи студентів і
т. ін.

Встановлено, що формою прояву інноваційної діяльності вчителя є його
стиль, що визначається як: сукупність характерних рис людини; усталена
система способів і прийомів, які використовує педагог; педагогічна
майстерність; результат взаємодії індивідуальних особливостей людини та
середовища; спосіб життя і дій та ін.

2. У процесі розгляду проблеми формування у вчителів інноваційного стилю
педагогічної діяльності з’ясовано сутність понять “діяльність”,
“педагогічна діяльність”, “інноваційна педагогічна діяльність”.
Встановлено, що готовність учителя до інноваційної діяльності є
результатом підготовки студентів до майбутньої професії у вищих
навчальних закладах, формою прояву якої є саме “стиль інноваційної
діяльності”.

Дано визначення поняття “інноваційний стиль діяльності” як системи
способів і тактик, що педагог поступово накопичує через урахування
стійких особистих якостей, які забезпечують його вихід за межі
нормативної педагогічної діяльності шляхом використання різних
інновацій.

3. Визначено структуру інноваційного стилю діяльності вчителя, яка
включає: мотиваційний (професійна спрямованість, ставлення педагога до
впровадження інновацій); технологічний (рівень системних знань,
оволодіння навичками інноваційної діяльності); особистісний
(новаторство, професійна компетентність, організованість, гуманізм),
рефлексивний (самооцінка та самокорекція вчителем власної діяльності)
компоненти у їх взаємодії.

З урахуванням структури досліджуваного феномену розроблено методику його
діагностики. На основі результатів діагностичних методик виділено ряд
провідних стилів діяльності, які характеризують різні його сторони:
методично-традиційний стиль (МТС), емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС),
міркувально-інноваційний стиль діяльності (МІС).

4. З метою забезпечення ефективності підготовки майбутнього вчителя
історії у ВНЗ згідно з розробленою методикою визначені такі педагогічні
умови, які сприяли формуванню інноваційного стилю діяльності:
стимулювання майбутніх учителів історії до досягнення успіху в
професійно-педагогічній діяльності; націлення на використання інновацій
у майбутній професійній діяльності; діагностики і корекції сформованості
інноваційного стилю професійної діяльності майбутнього вчителя історії в
процесі навчання; орієнтація форм, методів, прийомів і засобів навчання
організації навчального процесу на особистість студента; розвиток
інноваційної культури майбутнього вчителя історії, створення
відповідного соціально-професійного і психологічного механізму його
формування.

5. У процесі формувального експерименту була розроблена та впроваджена
методика формування інноваційного стилю діяльності вчителів історії
шляхом поєднання технологій, форм і методів навчання на основі взаємодії
всіх компонентів структури досліджуваного феномену, яка включала сучасні
технології навчання: особистісно орієнтовані, проектні, ігрові,
діалогові, інформаційні. Інноваційні технології реалізувалися за
допомогою розвивальних методів та прийомів навчання майбутніх учителів
історії: коментоване читання; переказ, короткий виклад ідей; бесіда за
текстом; самостійне вивчення тексту; пошук у тексті висловлювань, що
підтверджують висновки; складання власної розповіді за ключовими
словами; групування фактів; узагальнення на основі групування зведень
тексту; зіставлення двох рядів інформації, тексту і документів,
характеристик; рецензування публіцистичної, спеціальної літератури;
підготовка доповідей; складання біографічних довідок; елементи роботи з
рефератом; підготовка рефератів; історичний твір (міркування,
оповідання, портрет); історичне есе; знайомство з бібліотечним
каталогом; робота з додатковою літературою; пошук інформації в
Інтернеті; аналіз діяльності майбутніх учителів історії під час
проведення педагогічної практики тощо.

Результати наукової роботи підтвердили ефективність інноваційного стилю
діяльності майбутніх учителів історії шляхом впровадження новітніх
технологій навчання, обрахування доведено за допомогою методів
математичної статистики.

Перспективність розробки досліджуваної проблеми полягає у подальшому
визначенні шляхів формування інноваційного стилю діяльності в
педагогічному університеті та формуванні готовності вчителя історії до
впровадження інноваційного стилю у процесі післядипломної педагогічної
освіти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Скрябіна Т.О. Об’єктивні та суб’єктивні передумови формування
інноваційного стилю діяльності майбутнього вчителя історії // Рідна
школа. – 2006. – №12. – С. 15 – 17.

2. Скрябіна Т.О. Особливості інноваційного стилю педагогічної діяльності
майбутнього вчителя історії. Проблеми сучасної педагогічної освіти.
Сер.: Педагогіка і психологія. – Зб. статей: Вип.10. Ч.2. – Ялта: РВВ
РВНЗ КГУ, 2006. – С. 100 – 108.

3. Скрябіна Т.О. Структура інноваційної діяльності майбутнього вчителя
// Рідна школа. – 2006. – №7. – С. 7 – 10.

4. Скрябіна Т.О. Сутність поняття “інноваційний стиль діяльності” //
Рідна школа. – 2006. – №2. – С. 10 – 12.

5. Земцов І.П., Скрябіна Т.О. Творчий стиль – першооснова діяльності
майбутнього вчителя історії // Рідна школа. – 2006. – №9. – С. 47 – 50.

6. Скрябіна Т.О. Керування інноваційною культурою педагога // Міжнародна
науково-практична конференція “Дні науки 2005”. – Дніпропетровськ, 2005.
– С. 38 – 39.

7. Скрябіна Т.О. Динаміка інновацій в соціокультурному просторі //
Міжнародна науково-практична конференція “Ціннісні пріоритети освіти в
ХХІ столітті: орієнтири та напрямки сучасної освіти”. – Луганськ, 2005.
– С. 101 – 109.

8. Скрябіна Т.О. Роль формування творчості майбутнього педагога на
основі його духовних цінностей // Всеукраїнська науково-практична
конференція “Професіоналізм педагога”. – Ялта, 2005. – С. 178 – 184.

9. Скрябіна Т.О. Особистісно орієнтований підхід у навчанні історії //
Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні наукові дослідження –
2006”. – Дніпропетровськ, 2006. – С. 47 – 49.

10. Скрябіна Т.О. Умови формування інноваційного стилю діяльності
майбутнього вчителя історії // Міжнародна науково-практична конференція
“Наука та освіта”. – Дніпропетровськ, 2006. – С. 77 – 79.

11. Скрябіна Т.О. Формування творчого мислення в процесі підготовки
майбутніх учителів // Всеукраїнська науково-практична конференція
“Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте,
производстве и образовании”. – Одеса, 2005. – С. 59 – 61.

12. Скрябина Т.О. Интерактивное обучение истории в современной практике
преподавания // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції
“Використання інтерактивних методів при викладанні мови та літератури у
середніх та вищих навчальних закладах”. – Євпаторія, 2007. – С. 12 –16.

АНОТАЦІЇ

Скрябіна Т.О. Формування інноваційного стилю діяльності майбутнього
вчителя історії в процесі навчання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за
спеціальністю 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. Інститут
вищої освіти Академії педагогічних наук України, Киів, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячено проблемі формування інноваційного
стилю діяльності майбутніх учителів історії в процесі навчання. В
результаті дослідження визначено структуру інноваційного стилю
діяльності, обґрунтовано показники та рівні сформованості її
компонентів. Теоретично та експериментально доведено, що процес фахової
підготовки студентів-істориків суттєво поліпшується при впровадженні
розробленої методики формування інноваційного стилю діяльності на основі
реалізації запропонованих педагогічних умов: стимулювання майбутніх
учителів історії до досягнення успіху в професійно-педагогічній
діяльності; націлення на використання інновацій в майбутній професійній
діяльності; діагностики і корекції сформованості інноваційного стилю
професійної діяльності майбутнього вчителя історії в процесі навчання;
орієнтування форм, методів, прийомів і засобів навчання організації
навчального процесу на особистість студента; розвиток інноваційної
культури майбутнього вчителя історії, створення відповідного
соціально-професійного і психологічного механізму його формування.

Педагогічний експеримент підтвердив ефективність розробленої методики
щодо формування інноваційного стилю діяльності в процесі підготовки
майбутніх учителів істориків. Основні результати впроваджені в
навчальний процес вищих гуманітарних навчальних закладів.

Ключові слова: діяльність, інноваційна діяльність, індивідуальний,
когнітивний, творчий стиль, інноваційний стиль діяльності, новітні
педагогічні технології.

Скрябина Т.О. Формирование инновационного стиля деятельности будущего
учителя истории в процессе обучения. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук
по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального
образования. Институт высшего образования Академии педагогических наук
Украины, Киев, 2007.

Диссертационное исследование посвящено проблеме формирования
инновационного стиля деятельности будущих учителей истории в процессе
обучения.

Диссертация содержит основные исследовательские позиции отечественных
ученых, касающиеся понимания природы и специфики феномена “стиль
деятельности”, раскрыта и обобщена сущность индивидуального, творческого
и когнитивного стиля деятельности учителя, определена структура
инновационного стиля деятельности.

В педагогике выделяют такие разновидности стиля: индивидуальный,
когнитивный, творческий. Индивидуальный стиль деятельности учителя
обеспечивает удовлетворенность результатами работы, комфортность
личностных отношений и самореализацию творческого потенциала. Творческий
стиль имеет системный характер, который анализирует стиль как единство
интеллектуальных, эмоционально-волевых и мотивационных характеристик.
Когнитивный стиль – это относительно стойкие индивидуальные особенности
субъекта, которые отражаются в познавательных стратегиях, которые им
используются. Анализ индивидуального, творческого и когнитивного стилей
деятельности дал возможность сформулировать понятие инновационного стиля
деятельности как интегрированного явления, которое объединяет основные
признаки всех этих стилей. Инновационный стиль деятельности – это
система способов и тактик, которые педагог постепенно накапливает через
считывание стойких личностных качеств, которые обеспечивают его выход за
пределы традиционной педагогической деятельности путем использования
различных инноваций.

Структура инновационного стиля деятельности будущих учителей истории
включает наличие четырех компонентов: мотивационного, личностного,
технологического, рефлексивного.

Формирование инновационного стиля деятельности возможно при условии
определенной системы принципов организации учебно-воспитательного
процесса: гуманизации и демократизации учебного процесса; ориентация на
личность, конкретно-исторический подход; технологическое единство,
диалогизация обучения.

В работе использованы в единстве системный, рефлексивно-деятельностный,
индивидуально-творческий и профессиографический подходы, которые
обеспечивают построение и функционирование целостного процесса
формирования личности будущего учителя истории.

С учетом структуры исследуемого феномена разработана методика его
диагностики. На основе результатов диагностических методик выделен ряд
проводных стилей деятельности, которые характеризируют разные его
стороны: методически-традиционный, эмоционально-импровизационный,
мыслительно-инновационный стиль деятельности.

Определены соответствующие педагогические условия эффективного
формирования инновационного стиля деятельности будущих учителей истории,
которые обеспечивают данный процесс во время вузовской подготовки
студентов: стимулирование будущих учителей истории на достижение успеха
в профессионально-педагогической деятельности; нацеливание на
использование инноваций в будущей профессиональной деятельности;
диагностики и коррекции сформированности инновационного стиля
профессиональной деятельности будущего учителя истории в процессе
обучения; ориентация форм, методов, приемов и средств обучения
организации учебного процесса на личность студента, развитие
инновационной культуры, создание соответствующего профессионального и
психологического механизма. Определены показатели и уровни
сформированности инновационного стиля деятельности будущих учителей
истории во время учебы в ВУЗе, описана сущность экспериментальной
методики исследуемого феномена.

Проведена экспериментальная работа по внедрению новых технологий
обучения в учебный процесс: личностно ориентированные, проектные,
игровые, диалоговые, информационные. Проанализированы результаты
применения разработанной методики и модели. Выявлено, что предложенные
методика и модель повышают уровень профессионального мастерства у
будущих учителей истории, ориентирует их на инновационную деятельность,
развивает творческий подход и формируют инновационный стиль
деятельности. Результаты данного исследования позволили
усовершенствовать учебно-воспитательный процесс, ввести в учебный план
перераспределение теоретических и практических занятий. Целесообразно
применение результатов исследования в ходе подготовки будущих учителей
истории в гуманитарных ВУЗах.

Ключевые слова: деятельность, инновационная деятельность,
индивидуальный, когнитивный, творческий стиль, инновационный стиль
деятельности, новейшие педагогические технологии.

Skriabina T.O. Development of an innovative work style of a future
history teacher in the training process. – Manuscript.

Thesis seeking the degree of the Candidate of Pedagogical Science
specializing in 13.00.04 – Theory and Methods of Vocational Education.
Instityte of Higher Education of the Academy of Pedagogical Sciences of
Ukraine, Kyiv, 2007.

The thesis deals with the scientific analysis of the development of an
innovative work style of the future history teacher in the training
process. The structure of the professional preparedness, the criterions,
indexes and formation degrees are revealed in the research. It is
theoretically grounded and experimentally proved, that the process of
professional training of the history students is getting better by
providing the offered methods for the developing of an innovative
activity style on the realization basis of the proposed pedagogical
conditions such as: stimulation of the future history teachers to get
success in their professional pedagogical work; to update the content of
historical education by leading in the main concepts of educational
innovations process into this content; providing the future history
teacher with the system of various creative tasks during the pedagogical
practice, that force the students to realize their positive “I image”,
creation of “I -conception”; directing the educational methods, means,
ways and forms at the student’s personality, using new teaching means;
developing an innovative standard, creation of according social,
professional and psychological mechanism.

Key words: activity, innovative activity, individual, cognitive,
creative style, innovative activity style, innovative pedagogical
technologies.

Похожие записи