ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Зверко Тамара Василівна

УДК 316.74:378.011.3(477) (043.5)

Формування антропогенної моделі виховання студентів в умовах
безперервної освіти

Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків — 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському гуманітарному університеті “Народна
українська академія”, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат соціологічних наук, доцент

Михайльова Катерина Геннадіївна,

Харківський гуманітарний
університет “Народна

українська академія”, завідувач
кафедри

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Бєлова Людмила Олександрівна,

заступник голови Харківської
обласної державної

адміністрації

кандидат соціологічних наук

Балакірєва Ольга Миколаївна,

завідувач відділу моніторингових досліджень
соціально-

економічних трансформацій
Інституту економічних

прогнозувань НАН України

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В. Н.
Каразіна

Міністерства освіти і науки
України, кафедра соціології

Захист відбудеться 16 травня 2007 року о 12.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 у Харківському національному
університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект
50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного
університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект
50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 14 квітня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Л. Лапшина

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перспективи розвитку українського суспільства на
сучасному етапі визначаються багатосторонньою залежністю від адекватної
постановки та розв’язання проблем виховання, ступеня ефективної
реалізації принципів взаємодії соціальних суб’єктів на основі їх
саморозвитку та взаєморозуміння. Модернізація виховної діяльності
виступає значущим вектором у перетворенні суспільства й укріпленні засад
його життєдіяльності, проте періоди соціально-політичної трансформації
останніх двох десятиріч у нашій країні були відзначені відстороненням
від проблем виховання. Разом з тим, сучасні трансформаційні процеси
видозмінюють систему виховання відповідно до умов відкритого
суспільства, відповідно до нового стилю соціального життя, який
обумовлений переходом до антропогенної цивілізації. Визначальним у цьому
напрямку є людський (антропогенний) чинник, який веде до зміни системи
цінностей людини, потребує орієнтації на вдосконалення її пізнавальних
здібностей, здібності до самоорганізації і самореалізації, пошук і
формування адекватної ідентичності. Тому важливою проблемою
теоретико-методологічного характеру стає розуміння змістовного значення
нових понять теорії виховання, що оформлюються в умовах трансформації
суспільства.

Важливою характеристикою виховної практики в умовах безперервної освіти
є направленість усіх ланок освіти на всебічний, гармонійний розвиток
особистості, створення необхідних умов для такого розвитку. Сутність
цього зводиться до усвідомленого прагнення індивіда до безперервного
вдосконалення, самоосвіти, самовиховання.

Особливе місце у вирішенні проблем виховання належить питанням, що
пов’язані з установленням перспективних шляхів розвитку виховної сфери у
відбитті через практику вузівської системи в умовах безперервної освіти,
визначення теоретичних засад новітніх явищ у розвитку виховання,
ефективних напрямків його здійснення.

Вищий навчальний заклад має великий виховний потенціал, який
визначається в тому, що студентська молодь, яка формується через
вузівське середовище, проникає у різні соціальні сфери, селективно
впливає на навколишнє середовище й вносить у його розвиток ціннісний
смисл. Перспективою розвитку вузівської виховної практики повинні
виступити нові принципи й орієнтації розвитку особистості відповідно до
змісту соціальних ситуацій в умовах суспільства, що трансформується. На
наш погляд, головним завданням ВНЗ повинен бути розвиток у студентів
готовності виступати агентом соціальної дії на тлі динамічних соціальних
процесів.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблемам виховання приділялася
значна увага вчених-соціологів. Широкий пласт досліджень міститься у
роботах А. Харчева, в яких розглядаються залежність виховання від усієї
сукупності чинників соціального життя, впливу як макро-, так і мікро-
середовища; Р. Гурової, котра особливу увагу приділяє соціальним
проблемам виховання, методології та методиці дослідження цього процесу;
Г. Кухтєвич, яка досліджує соціологічні проблеми освіти і виховання
студентської молоді.

Розгляду виховної системи в умовах демократичного суспільства
присвячені роботи К.Манхейма, К. Ясперса, Т. Попкевіца, К. Шварцмана, а
також В. Дубицького, М. Позднякова, В. Гаврилюка, Б. Безсонова.

З точки зору виховання особистості в системі вищої освіти представляє
інтерес теорія виховання життєспроможного покоління, розроблена Б.
Ручкіним, П. Бабочкіним, І. Ільїнським; концептуальні положення В.
Лісовського про розвиток і саморозкриття у особистості характера
високого ступеня соціальної зрілості, а також дослідження проблем
виховання молоді в Україні за такими напрямками: соціологічні проблеми
освіти й виховання у вищій школі (О. Якуба, В. Астахова, В. Андрущенко,
В. Бакіров, В. Ніколаєвський, В. Журавський, Є. Подольська, Л. Бєлова),
проблеми студентства як соціальної групи (М. Головатий, Є. Головаха, Л.
Сокурянська, Н. Шуст), дослідження сутності адаптації і соціалізації,
ролі виховання у цих процесах (М. Лукашевич), розвиток особистості в
умовах безперервної освіти (І. Зязюн, В. Лозовий, А. Яковлєв),
антропологічний аспект виховання (І. Аносов). Результати соціологічного
вивчення студентського середовища представлені також в роботах В.
Арбєніної, О. Балакірєвої, Н. Побєди, О. Яременка та інших.

Аналіз наукових праць показує, що на сьогодні накопичено значний
теоретичний матеріал, що дозволяє розробляти й впроваджувати різні
підходи до розвитку особистості студента в сучасному ВНЗ. Але динамізм
соціальних процесів потребує нових підходів до виховання у ВНЗ, сутність
яких має бути зорієнтована на формування та розвиток такої особистості,
яка може виступати активним суб’єктом мінливого суспільства, прагне
набуття й безперервного збагачення знань, творчих здібностей, моральних
якостей.

При зосередженні уваги на необхідності концептуального переосмислення
вузівського виховання як безперервного творчого процесу формування і
розвитку продуктивної особистості, яка ефективно діє в суспільстві, що
трансформується, набуває особливої гостроти всебічна теоретична розробка
питань формування адекватної тенденціям розвитку суспільства
антропогенної моделі виховання студентів в умовах безперервної освіти.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано в межах теми науково-дослідної роботи кафедри
соціології Харківського гуманітарного університету “Народна українська
академія” “Освіта як цінність суспільства та особистості” (на підставі
довгострокового перспективного плану науково-дослідної роботи
Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” на
2001–2010 рр., затвердженого Міністерством освіти і науки України 12
жовтня 1999 р.), як складової комплексної наукової теми Харківського
гуманітарного університету “Народна українська академія” “Формування
інтелектуального потенціалу нації на межі століть: економічні,
політичні, соціокультурні аспекти” (державний реєстраційний номер №
0199U004470).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка адекватної
тенденціям розвитку сучасного суспільства базової антропогенної моделі
виховання студентів в умовах безперервної освіти, що грунтується на
взаємодії життєвих сил і життєвого простору особистості студента.

Відповідно до мети дисертаційного дослідження передбачається розв’язання
таких задач:

1. Провести історико-соціологічний аналіз розвитку систем і моделей
виховання.

2. Визначити методологічні основи виховання особистості студента в
умовах безперервної освіти в сучасному суспільстві.

3. Провести аналіз соціальних умов формування сучасної моделі виховання
особистості.

4. Науково обгрунтувати складові антропогенної моделі виховання
студентів.

5. Визначити шляхи реалізації антропогенної моделі виховання в сучасному
ВНЗ.

Об’єкт дослідження — виховання як процес формування й розвитку
особистості студента.

Предмет дослідження — модель виховання студентів, яка формується в
умовах розвитку безперервної освіти в антропогенному соціумі.

Методи дослідження. Вибір методів дисертаційного дослідження обумовлений
складністю організації виховного процесу у вищій школі в умовах
безперервної освіти, що впливає на розвиток особистості студента.
Зокрема, теоретичне осмислення окремих аспектів проблеми зумовило
використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (аналіз
соціологічної, філософської, психологічної, педагогічної, методичної
літератури з проблем виховання); моделювання (розробка моделі виховання
студентів в умовах безперервної освіти); абстрагування й узагальнення;
аналогій. Серед кількісних методів збору соціологічної інформації
використано діагностичні (анкетування, интерв’ю); обсерваційні
(спостереження, фіксування результатів виховання й розвитку);
математичні методи обробки соціологічної інформації.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять соціологічні й
філософсько-педагогічні ідеї виховання (О. Конт, Г. Спенсер, Е.
Дюркгейм, Д. Дьюі, К. Манхейм, К. Ясперс, Т. Попкевіц, І. Аносов та
ін.), ідеї про комплементарне пояснення соціальних проблем і процесів
виховання, положення про системний підхід як загальний принцип науки,
про особистість як суб’єкт діяльності, соціологічна теорія життєвих сил
людини (С. Григорьєв, Л. Дьоміна, М. Бобров), що визначило використання
системного підходу та суб’єктно-діяльнісної соціологічної парадигми як
методології дисертаційного дослідження.

Принципове значення для дослідження мали роботи вчених, присвячені
проблемам виховання студентської молоді (В. Лісовський, С. Іконнікова,
І. Кон, В. Шубкін, І. Бестужев-Лада, В. Толстих, Ю. Щекочихин, О. Якуба,
В. Астахова, В. Андрущенко, В. Журавський, Є. Подольська, Л. Бєлова, М.
Лукашевич, І. Зязюн та ін.), дослідженню загальних закономірностей
виховного процесу у вищій школі, використанню ефективних методів і форм
виховної роботи (В. Астахова, Л. Бєлова, Н. Чибісова).

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять матеріали
соціологічних досліджень, проведених Лабораторією проблем вищої школи й
кафедрою соціології Харківського гуманітарного університету “Народна
українська академія” за участю автора: “Мотиви отримання вищої освіти:
соціологічний аналіз у сучасному суспільстві” (вересень 2002 р.) –
опитування студентів України (n=864); студентів приватних ВНЗ України,
Казахстану, Польщі, Латвії (n=407); учнів випускних класів м. Харкова (n
= 280); експертів з питань освіти (n=22); “Виховна робота в сучасному
українському ВНЗ: стан, проблеми, перспективи” (лютий–березень 2004 р.)
– опитування експертів – ректорів, проректорів вищих навчальних закладів
I–II рівнів акредитації (n=36) і опитування студентів 1 і 4 курсів
харківських ВНЗ III–IV рівнів акредитації (n=2686); “Проблеми
студентського життя очима студента” (вересень 2004 р.) – опитування
студентів харківських ВНЗ (n=1205); Всеукраїнське опитування експертів з
питань інтеграційних процесів у галузі освіти (грудень 2003–лютий 2004
рр.) – (n=38); “Робота молодіжної громадської організації Студсоюз”
(травень 2005 р.) – опитування студентів 1-5 курсів Харківського
гуманітарного університету “Народна українська академія” (n=100).

У роботі також здійснено вторинний аналіз результатів соціологічних
досліджень: “Молодь України: червень 2002 року” — опитування
респондентів від 14 до 28 років (n=2007) проведено Державним інститутом
проблем сім’ї та молоді в 10 областях України; Всеукраїнський
моніторинг, проведений Інститутом соціології НАН України в 2003-2004 рр.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що отримано низку
наукових результатів та узагальнень, а саме:

— подальшого розвитку набули методологічні основи виховання особистості
студента в умовах безперервної освіти; в тому числі уточнені дефініції
“безперервний процес виховання”, “життєві сили”, “життєвий простір”,
“соціальна творчість студентів”, “життєспроможна особистість”;
виокремлені загальнонаукові й специфічні принципи сучасної системи
виховання;

— здійснена систематизація підходів до аналізу виховання, на основі якої
виокремлені такі його напрямки, як соціальні, соціокультурні,
екзистенціальні (або особистісно-орієнтовані), гуманістичні; в
результаті визначено, що найбільш адекватним для аналізу сучасного
процесу виховання є синтез цих напрямків;

— поглиблено розуміння особливостей виховання в умовах безперервної
освіти, в результаті чого виокремлені три базові складові даного процесу
(цінності, особистісні якості та чинники саморегуляції) й визначені типи
показників безперервної освіти як системи (ідеальний, нормативний,
інтеракційний та ієрархічний);

— уперше в соціологічній науці обгрунтовані складові адекватної
тенденціям розвитку сучасного суспільства антропогенної моделі виховання
студентів в умовах безперервної освіти, яка базується на соціологічній
теорії життєвих сил людини; запропонована модель являє модифікацію ідей
ідеалізму (створення середовища, в якому найбільш повно розкривається
особистість), прагматизму (індивідуальний саморозвиток), синтез
антропоцентричної та гуманістичної моделей виховання;

— визначені шляхи реалізації антропогенної моделі виховання в сучасному
ВНЗ, до яких належать проведення соціально-творчої практики, організація
студентського самоврядування, включення студентської молоді в різного
роду творчу діяльність, освоєння діалогового спілкування, продуктивного
співробітництва та особистісного спілкування в різних соціокультурних
середовищах; сформульовані принципи управління реалізацією антропогенної
моделі виховання студентів; виокремлені два блоки якісних характеристик
розвитку особистоcті студента у ВНЗ (як суб’єкта сучасної культури і як
спеціаліста);

— сформульовано поняття “соціально-творча практика” як соціально значуща
перетворююча діяльність студента, в процесі якої реалізується його
потенціал у конкретному локальному соціокультурному середовищі або
середовищах; розроблені рекомендації щодо організації соціально-творчої
практики та студентського самоврядування у ВНЗ.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у
подальшому розвитку теоретичних засад аналізу питань виховання
особистості студента в умовах безперервної освіти в антропогенному
соціумі, що формується; в розробці базової моделі виховання студентів,
що відповідає тенденціям розвитку суспільства. Представлені в дисертації
теоретичні підходи до аналізу проблеми, понятійний апарат, основні ідеї
та висновки можуть скласти основу для подальших досліджень виховної
роботи в системі безперервної освіти та їх реалізації в практиці вищої
школи.

Практичне значення роботи полягає в розробці механізмів реалізації
запропонованої моделі виховання студентів у сучасному ВНЗ, рекомендацій
щодо організації соціально-творчої практики та студентського
самоврядування. Отримані наукові результати можуть бути використані при
організації виховної роботи у ВНЗ, при проведенні занять у рамках
навчальних курсів “Соціологія виховання”, “Соціологія освіти”,
“Соціологія особистості”, “Соціологія молоді”.

Особистий внесок дисертанта у роботі [4] полягає в аналізі впливу
елементів культурно-освітнього середовища ВНЗ на розвиток у учнівської
молоді громадянського ставлення до життя; у роботі [8] – у розробці
концептуальних ідей програми “Дозвілля” як складової у забезпеченні
системи виховання в умовах безперервної освіти; у роботі [11] — у
визначенні принципів і напрямків художньо-естетичного розвитку
особистості в умовах безперервної освіти, ролі художньо-естетичного
середовища ВНЗ у цьому процесі; у роботі [12] — у розгляді
самоврядування у навчальному закладі як чинника розвитку творчого
потенціалу й соціальної активності молоді, дослідженні соціальної
значущості участі школярів і студентів у громадських організаціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки
дисертації обговорювались на міжнародних наукових і науково-практичних
конференціях: “Мова та культура” (Київ, 2001р.); “Громадянськість
інтелігенції: шляхи формування в кризовому суспільстві” (Харків, 2001
р.); “Життєві цінності студентства на початку XXI ст.” (Харків, 2003
р.); “Виховання в контексті соціальної адаптації студентства” (Харків,
2003 р.); “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2003 р.);
“Методологія і методика виховної роботи в умовах безперервної освіти”
(Харків, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції
“Приватна освіта на межі століть: перші висновки, проблеми, перспективи”
(Київ, 2001 р.); науково-методичному семінарі ХГУ “НУА” “Стратегія
розвитку системи освіти в Україні” (Харків, 2001 р.); методологічних
семінарах кафедри соціології ХГУ “НУА”: “Ціннісні орієнтири освіти ХХІ
століття” (2002 р.), “Модель сучасного фахівця” (2003 р.), “Соціальна
регуляція навчально-пізнавальної активності студентів” (2004 р.),
“Виховання в системі безперервної освіти” (2005 р.), “Антропогенна
модель виховання в умовах безперервної освіти” (2005 р.), “Особливості
виховної роботи в умовах безперервної освіти” (2006 р.).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження
викладено у 14 публікаціях, з яких чотири статті опубліковано у фахових
наукових журналах і збірниках із соціології, які входять до відповідного
переліку ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох
розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків,
бібліографічного списку використаних джерел, що містить 181
найменування. Загальний обсяг дисертації – 199 сторінок (основний зміст
– 186 сторінок, список використаних джерел – 13 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею
дисертаційного дослідження, ступінь наукового опрацювання теми,
з’ясовано зв’язок дослідження з науковими програмами, розкрито його
мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, сформульовано наукову новизну
отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення,
наведено відомості про особистий внесок дисертанта та апробацію
результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до аналізу виховання”
здійснено теоретичний аналіз підходів до виховання, розглянуто
методологічні засади конструювання моделей і систем виховання,
обгрунтовано необхідність їх переосмислення з точки зору еволюційного й
глобального підходів для формування нової моделі виховання, що
передбачає зміну підходів до виховання, які зумовлені тенденціями
розвитку сучасного суспільства, пов’язаними з антропогенним чинником.

У першому підрозділі “Еволюція теоретичних підходів до аналізу проблем
виховання в соціологічній і філософсько-педагогічній думці” здійснено
систематизацію підходів до аналізу виховання, що дозволило виділити
такі найбільш характерні теоретичні напрямки: соціальні теорії, згідно з
якими розвиток особистості є умовою удосконалення суспільства;
соціокультурні теорії, які орієнтують на пріоритет соціуму у вихованні;
екзістенціальні (особистісно-орієнтовані) теорії, які направлені на
створення умов для самореалізації особистості, індивідуалізацію
виховного процесу; гуманістичні теорії, в яких акцентується увага на
вихованні гуманіста, формуванні в особистості високих людських якостей.
Аналіз еволюції концептуальних уявлень учених свідчить про тенденції
зміни соціоцентричної парадигми виховання на антропоцентричну,
гармонізацію суспільно орієнтованого та індивідуалістичного типів
виховання.

Звернення до соціально-філософських засад аналізу виховання надало
можливість охарактеризувати підходи до визначення поняття “виховання”.
Аналіз найбільш типових визначень виховання свідчить про тенденцію щодо
розуміння його як двостороннього процесу, щодо активізації особистості
вихованця, цілеспрямованої зміни його позиції від пасивного об’єкта
впливу до активного учасника власного розвитку й перетворення, стосунків
з соціальними суб’єктами, соціальної ситуації.

На наш погляд, зміна соціально-історичних умов, необхідність
переосмислення процесу виховання з огляду на демократичний устрій
вимагають розуміння виховання в умовах сучасного суспільства як
безперервного творчого процесу з формування й розвитку продуктивної
особистості, яка спроможна ефективно діяти в суспільстві, що
трансформується. Таким чином, виховна діяльність спрямовується на
створення умов для універсальних і всебічних проявів, потенційно нових
векторів і можливостей розвитку особистості, сприяння розвитку
здібності відтворювати, освоювати суспільні програми, інтеріорізувати
їх, діяти за ними.

Аналіз еволюції теоретичних підходів до дослідження проблем виховання в
соціологічній і філософсько-педагогічній думці показав, що зміст
концепцій виховання пов’язаний з тими змінами, що відбуваються в
суспільстві, та з інститутом освіти як ключовим у розв’язанні проблем
виховання. Наслідком даної тенденції є необхідність розробки нових
підходів і моделей виховання, адекватних соціальним трансформаціям.

У другому підрозділі “Методологічні засади конструювання моделей і
систем виховання: історико-соціологічний аналіз” з’ясовано
методологічне значення системного і суб’єктно-діяльнісного підходів, які
дозволяють найбільш оптимально прогнозувати й проектувати виховну
діяльність. Зазначено, що системному підходу належить приоритетна роль у
розробці моделі виховання.

Проведений у роботі історико-соціологічний аналіз систем і моделей
виховання показав, що в якості базових параметрів, важливих для
формування сучасної системи виховання, виступають цілі та принципи
виховання. Важлива особливість цілепокладання в даному випадку
вбачається в тому, що ціль полягає не тільки в створенні системи,
значущим виступає суб’єкт (учень, педагог). Ця теза підкріплюється
сучасним станом соціологічної теорії, яка характеризується підвищеною
увагою до індивідуального суб’єкта, його ролі як організуючого чинника.

Серед принципів, на яких базується сучасна система виховання, нами
виокремлені дві групи: загальнонаукові й специфічні (цілісного підходу,
універсальності, комплементарності, партнерства, інтеграції, опора на
творчий потенціал людини). Особливо слід зазначити, що запропонований
принцип комплементарності, на наш погляд, дозволяє по-новому моделювати
виховний процес – як сукупність процесів, що взаємодоповнюються, тобто
на основах цілісності, динамічності, співробітництва, гармонійності.

Виходячи з того, що соціальні трансформації ведуть до змін у стратегіях
поведінки людини, її сутнісних характеристик, відбувається взаємовплив
людини й соціальної системи, що потребує здатності соціальних суб’єктів
до інновацій. Запропоновані положення пов’язані з тенденціями розвитку
суспільства, сучасними трансформаційними процесами, які видозмінюють
систему виховання відповідно до умов відкритого суспільства, відповідно
до нового стилю соціального життя, який обумовлений переходом до
антропогенної цивілізації.

Це дає нам можливість обгрунтувати в роботі необхідність формування
нової – антропогенної моделі виховання.

У другому розділі “Соціальні умови формування антропогенної моделі
виховання особистості в сучасному суспільстві” описано особливості
антропогенного суспільства, що формується, показано його вплив на
розвиток особистості; розглянуто безперервну освіту як системне
середовище формування антропогенної моделі виховання. Визначено основні
характеристики антропогенної моделі виховання, яка базується на
соціологічній концепції життєвих сил людини.

?

 

Oe

O

( ? ¦ ae ~

?

*

$ ( ? e ’

??????????

????

?????

??????????

?????

??????нтексті антропогенного суспільства розглядається нами як така,
якій притаманні властивості безперервно зберігати, відтворювати,
розвивати свою суб’єктність. Звертається увага на те, що зв’язок людини
з соціумом являє суперечливу єдність багатонаправленості з акцентом на
функціоналізацію її діяльності та цілісності людини з орієнтацією на
збереження людської самоцінності. Життєві сили на рівні індивідуальної
суб’єктності представляють три блоки: самотворення й соціотворення,
творчість і свобода, імперативи саморегуляції.

В роботі доведено, що в рамках антропогенного соціокультурного
середовища людина виступає як актор, активний соціальний суб’єкт,
завдяки чому відбувається модифікація суспільства в цілому та його
соціальних інститутів. При цьому діяльність людини як соціального актора
відбувається в межах її життєвого простору й при використанні її
життєвих сил. Разом з тим, на наш погляд, реалізація активної позиції
особистості визначається також наявністю певного соціального
середовища, де створюються адекватні конкретним соціальним потребам
механізми формування особистості.

Другий підрозділ “Безперервна освіта як системне середовище формування
антропогенної моделі виховання” містить аналіз безперервної освіти, яка
визначається соціологами як соціологічний закон розвитку і реалізації
здібностей людини впродовж життя, орієнтування її на соціально значущі
цілі та критерії. Зроблено акцент на тому, що безперервна освіта
системно забезпечує зміни, розвиток особистості впродовж усього життя.
При цьому розвиток особистості розглядається нами і як вища цінність
суспільства, і як його головна продуктивна сила.

В рамках аналізу формування антропогенної моделі виховання інтерес
представляє виокремлення характерних ознак, що дозволяють скласти
цілісне уявлення про безперервну освіту як чинник розвитку особистості:
це стадійний, цілісний процес, який має часові, просторові, особистісні
параметри.

Відображення безперервної освіти з позицій системного підходу дозволило
нам визначити специфічні показники, що забезпечують її функціонування:
ідеальний (ідеї, які складають “соціальну свідомість”); нормативний
(правила — норми, цінності, — “соціальні інструкції” системи);
інтеракційний (дії, що складають “соціальну організацію”); можливості
(мережа інтересів, яка складає “соціальну ієрархію” системи).
Безперервна освіта має спроможність до постійної цілеспрямованої
видозміни при збереженні функціональної цілісності показників.

Зважаючи на те, що безперервна освіта розглядається нами як якісно новий
рівень розвитку особистості, що дозволяє ефективно вирішувати сучасні
соціально-економічні задачі, відтворювати соціальну й професійну
структуру суспільства, актуалізується питання про значення виховання в
системі безперервної освіти.

Виховання в контексті безперервної освіти базується на принципах
самостворення й соціостворення: цілеспрямованості, соціальної
спрямованості, створення умов для засвоєння соціальних норм, освоєння
соціальних ролей.

Аналіз отриманих даних показав, що виховна робота в умовах безперервної
освіти є її невід’ємною складовою. Як відзначено, вона стимулює
безперервний процес самовиховання (59,3%), створює умови для розвитку
особистості (55,6%), стимулює процес самовдосконалення (51,85%), формує
потреби в постійному розвитку (48,5%).

Виділені у роботі компоненти загальної стратегії виховання в умовах
безперервної освіти, на наш погляд, спрямовані на антропогенний чинник
і представляють в якості мети всебічний розвиток особистості;
спрямованість на перетин соціального, суспільного, колективного —
індивідуального, особистісного, духовного, морального —
утилітарно-прагматичного, альтруістичного – егоцентричного; становлення
активної, творчої, громадянської і культурної особистості; створення
умов для актуалізації необхідних для сучасної людини якостей.

У третьому підрозділі “Концептуальні основи антропогенної моделі
виховання як результат сучасних соціальних впливів” проаналізовані
складові елементи антропогенної моделі виховання, яка базуєтсья на
соціологічній концепції життєвих сил людини, зорієнтованої на
антропогенний чинник у розумінні соціальних процесів, на становлення
нової культури соціального життя людини. Запропонована модель являє
модифікацію ідей ідеалізму (створення середовища, в якому найбільш повно
розкривається особистість), прагматизму (індивідуальний саморозвиток),
синтез антропоцентричної та гуманістичної моделей виховання.

Зазначено, що для конструювання моделі виховання важливо урахування як
стану самого суспільства, так і стану суб’єктів, які стоять у центрі
цієї моделі. Аналіз реального соціального стану молодого покоління
України показав, що воно достатньо оптимістично дивиться на майбутнє,
зміна умов соціалізації обумовила формування й розвиток нових якостей:
пріоритетне місце зайняли стійкість у боротьбі з труднощами (71%),
освіченість (66%), відповідальність (63%), діловитість (52%); у
свідомості молодих людей сформувалося розуміння важливості
“проринкових” якостей для досягнення успіху. Невизначеність і
нестабільність активізує інноваційний потенціал молоді, що висуває
вимоги до перегляду виховних практик щодо стимулювання творчої
активності, здібності до перетворення суб’єктів виховного процесу.

В основі антропогенної моделі виховання лежить ідея виховання
життєспроможної особистості, яка володіє сукупністю ціннісних
орієнтацій, особистісних установок, різнобічних здібностей, базових
знань, які дозволяють успішно функціонувати й гармонійно розвиватися в
мінливому соціумі. При розробці моделі ми виходили з того, що формування
життєспроможної особистості – це синергетичний результат взаємодії трьох
системних компонентів – соціокультурного, предметного,
професійно-суб’єктивного.

На наш погляд, сутність антропогенної моделі виховання повинна
полягати в сприянні втіленості людини, її життєдіяльності, створенні
умов для самореалізації. Запропонована модель передбачає постановку
завдань, які спрямовані на вирішення проблеми місця й ролі людини в
суспільстві, створення умов для розвитку життєвих сил людини, її
індивідуальної і соціальної суб’єктності; визначення таких її базуючих
принципів, як демократизм, гуманізм, конкурентоспроможність,
толерантність, індиві-дуалізація, гнучкість.

Таким чином, запропонована модель виховання орієнтована на становлення
життєспроможної, моральної, активної, діловитої особистості, яка володіє
почуттям власної гідності, відповідальності, спроможна самостійно й
доказово обгрунтовувати своє рішення й активно реалізовувати його.

В третьому розділі “Розвиток антропогенної моделі виховання студентів у
вищій школі” розглянута роль вищої школи в реалізації антропогенної
моделі виховання і проаналізовані виховні практики ВНЗ, на яких може
базуватися розвиток моделі виховання.

У першому підрозділі “Вища школа як суб’єкт реалізації антропогенної
моделі виховання в умовах безперервної освіти” обгрунтовується, що вища
освіта займає особливе місце в реалізації антропогенної моделі виховання
в умовах безперервної освіти. Це пояснюється, на наш погляд, низкою її
особливостей у порівнянні з іншими елементами безперервної освіти, які
пов’язані з цілеспрямованим впливом на особистість, таких, як єдність
соціального, культурного, економічного й наукового середовища; монополія
сфери освіти й науки; довгостроковість отримання і відтворення знань,
підготовки кадрів; відкритість освітнього й наукового простору;
системне відтворювання на високому культурному та інтелектуальному
рівнях одночасно всіх елементів знань; високий рівень конкуренції у
сфері наукової і освітньої діяльності.

В роботі доведено, що ВНЗ шляхом різних форм і методів розвиває тип
особистості в усій повноті соціально-психологічних проявів, здатної
відповідати на “виклики часу”, реконструювати соціальну систему. Це
пояснюється тим інтегрованим потенціалом формальних, неформальних та
інформальних форм безперервної освіти, які дозволяють підвищити її
можливості в розвитку елементів антропогенної моделі виховання. Дані
досліджень підтверджують, що студенти сприймають атмосферу ВНЗ як таку,
що сприяє вихованню (27,3%), закріплює практику виховання (51%),
високими є оцінки власного студентського колективу як центру виховної
роботи (36,6%).

На основі спостережень і характеристик студентів ми визначили якісні
характеристики розвитку особистості студента у ВНЗ – як суб’єкта
сучасної культури і як спеціаліста, спроможного творчо й
високопрофесійно вирішувати завдання обраної сфери діяльності.

Таким чином, для ефективної виховної діяльності в нових умовах нами
стверджується розуміння того, що вища школа, з її потенційними виховними
можливостями, виступає обов’язковим суб’єктом реалізації антропогенної
моделі виховання студентів, орієнтованої на виховання особистості нового
соціокультурного типу.

Другий підрозділ “Реалізація елементів антропогенної моделі виховання в
сучасному ВНЗ” містить аналіз складових антропогенної моделі виховання
у ВНЗ, до яких належать виховний потенціал навчального процесу,
позанавчальної діяльності, студентських ініціатив, управління процесом
виховання, необхідною умовою якого є його цілісність, багаторівневість,
ієрархічність, взаємозалежність, відкритість.

Аналіз елементів антропогенної моделі виховання студентів показав їх
загальну направленість на вирішення завдань саморозвитку, самовиховання
особистості. Це дозволило визначити шляхи реалізації антропогенної
моделі виховання в сучасному ВНЗ, до яких належать проведення
соціально-творчої практики (яка розуміється нами як соціально значуща
перетворююча діяльність студента, в процесі якої реалізується його
потенціал у конкретному локальному соціокультурному середовищі або
середовищах), організація студентського самоврядування, включенння
студентськоі молоді в різного роду творчу діяльність, освоєння
діалогового спілкування, продуктивного співробітництва та особистісного
спілкування в різних соціокультурних середовищах; сформулювати принципи
управління реалізацією антропогенної моделі виховання студентів

Дані досліджень свідчать про позитивну установку більшості студентів
на виховну роботу: її роль вони вбачають у підготовці до самостійного
життя та діяльності (45,8%), у вихованні громадянина та гармонійно
розвиненої особистості (36,4%), у підготовці до спільної діяльності з
іншими (20,7%). Серед мотивів участі в студентському самоврядуванні
студенти називають цікаве коло спілкування (57,1%), можливість
самореалізації (38,1%), набуття нових навичок (38,1%), підвищення
авторитету (20,6%). Таким чином, у нинішніх умовах студентське
самоврядування виступає середовищем найбільш активного формування
творчої активності, навичок організаторської і виховної роботи,
управлінської діяльності.

Здійснений в роботі аналіз практик реалізації виховання в сучасних ВНЗ
показав, що у виховній системі ВНЗ існує низка проблемних питань: з
одного боку, зберігаються традиційні аспекти виховної роботи, а з іншого
– система виховання студентів визначається новими політико-економічними
та соціально-культурними умовами, які, в свою чергу, можливо змінити
шляхом позитивної трансформації виховання, формування його нової моделі,
яка співвідноситься з вимогами сучасності та суб’єктом реалізації якої є
ВНЗ.

У висновках дисертації узагальнено результати теоретичного й емпіричного
аналізу та концептуалізації процесу виховання у сучасному ВНЗ в умовах
безперервної освіти відповідно до тенденцій розвитку суспільства.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Історико-соціологічний аналіз розвитку систем і моделей виховання
підтверджує, що розвиток виховання належить до універсальних проблем
історії людства й кожному історичному періоду відповідає своя система
ціннісного програмування поведінки людей та рівнів знання особистості.
Аналіз концептуальних уявлень учених дозволив визначити в якості
головних тенденцій щодо стратегії сучасного виховання зміну
соціоцентричної парадигми на антропоцентричну, поєднання суспільно
орієнтованого та індиві-дуалістичного типів виховання.

2. Розкриття сутності безперервної освіти як середовища формування
моделі виховання особистості доводить, що безперервна освіта являє
якісно новий рівень розвитку життєвих сил особистості, який дозволяє
ефективно вирішувати сучасні соціально-економічні завдання, відтворювати
мінливу соціальну й професійну структуру суспільства, формувати
життєспроможну особистість.

3. Аналіз соціальних умов формування сучасної моделі виховання
особистості доводить, що переустрій суспільства видозмінює систему
виховання відповідно до умов мінливого суспільства, які визначаються
певними мегатенденціями сучасного соціального розвитку, пов’язаними
передусім з переходом до антропогенної цивілізації: підвищенням інтересу
до вивчення людини, до проблем особистісного й колективного розвитку
людини, а саме з орієнтацією майбутнього соціального розвитку на саму
людину – удосконалення пізнавальних здібностей, здібності до
самоорганізації і самореалізації, пошук та формування адекватної
ідентичності. Тенденції соціального розвитку актуалізують питання про
формування нової – антропогенної моделі виховання.

4. Наукове обгрунтування антропогенної моделі виховання студентів дало
уявлення про її сутність як модифікацію ідей ідеалізму (створення
середовища, в якому найбільш повно розкривається особистість),
прагматизму (індивідуальний саморозвиток), синтез антропоцентричної та
гуманістичної моделей виховання. Покладена в основу моделі концепція
життєвих сил людини дозволила інтерпретувати виховання як безперервний
процес прилучення людини до засвоєння загальнолюдських цінностей,
створення умов для реалізації свого потенціалу й творчого ставлення до
життя. Складові антропогенної моделі виховання передбачають
безперервність процесу виховання, забезпечення культурного й освітнього
розвитку особистості, створення у ВНЗ відповідного культурного й
інтелектуального середовища, управління виховним процесом (як цілісним,
багаторівневим, взаємозалежним, відкритим процесом).

5. На основі теоретичного й емпіричного аналізу визначені шляхи
реалізації антропогенної моделі виховання в сучасному ВНЗ, серед яких:

— впровадження соціально-творчої практики;

— організація студентського самоврядування;

— включення студентської молоді в різного роду творчу діяльність;

— організація клубного простору для занять різними видами діяльності;

— освоєння діалогового спілкування, продуктивного співробітництва та

особистісного спілкування в різних соціокультурних середовищах.

Антропогенна модель виховання студентів повинна привести до становлення
життєспроможної особистості, здатної виступати агентом соціальної дії в
умовах мінливого суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Зверко Т. В. Пути формирования гражданственности в вузе: роль
средств массовой информации // Вченi зап. Харк. гуманiт. ун-ту “Нар.
укр. акад.”. – 2001. – Т. 6, ч. 2: Громадянськість інтелігенції: шляхи
формування у кризовому суспільстві. – С. 133–134.

2. Зверко Т.В. Безперервна освіта та розвиток особистості //
Вестн. Междунар. славян. ун-та. Сер. “Социология”. – 2003. – Т. 6, № 2.
– С. 5–7.

3. Зверко Т.В. Идея воспитывающего обучения в контексте
современности // Вченi зап. Харк. гуманiт. ун-ту “Нар. укр. акад.”. –
2003. – Т. 9. – С. 150–156.

4. Чибисова Н.Г., Зверко Т.В. Роль культурно-образовательной среды
региона в формировании личности (на примере учебно-воспитательной работы
Народной украинской академии в связи с празднованием 350-летия г.
Харькова) // Вченi зап. Харк. гуманiт. ун-ту “Нар. укр. акад.”. – Х.,
2005. – Т. 11. – С. 260–267.

5. Зверко Т. В. Проблема регулирования системы воспитательной
работы в учебных заведениях / Жизненные ценности студенчества в начале
XXI века: Программа и материалы X Междунар. студен. науч. конф.,
Харьков, 12 апр. 2003 г./ Нар. укр. акад. и др. – Х., 2003. – С.
141-142.

6. Зверко Т.В. Культурно-досуговая деятельность как механизм
воспитательного воздействия на студентов / Виховання в контекстi
соцiальної адаптацiї студентства: Матерiали Мiжнар. наук.-практ.
конф.-семiнару кер. ВНЗ та вчен.-дослiдникiв iз пробл. виховання
студентсва в сучас. умовах, Харкiв, 7листоп. 2003 р. / М-во освiти i
науки України, Акад. пед. наук України, Харк. облдержадмiн.. – Х.:
Изд-во НУА, 2003. – С. 48-49.

7. Зверко Т.В. Молодежный культурный центр и его роль в системе
воспитания студенчества // Метаморфозы воспитания / Нар. укр. акад. –
Х., 2004. – Гл. 8. – С. 151–164.

8. Астахова В.І., Чибісова Н.Г., Зверко Т.В. Концепція виховної
роботи і програма “Дозвілля” в умовах функціонування системи
безперервної освіти // На шляху до безперервної освiти (iз досвiду
розробки авторських iнтегрованих навчальних програм у
науково-навчальному комплексi “Народна українська академiя») / Нар. укр.
акад.; За заг. ред. В.I. Астахової. – Х., 2004. – С. 131–154.

Зверко Т. В. Интерактивные методы оценки знаний студентов / Инновации в
учебном процессе: опыт и проблемы использования: Сб. науч. тр. / Нар.
укр. акад. [Каф. социологии; Под общ. ред. И. В. Головневой, Е. Г.
Михайлевой]. – Х.: Изд-во НУА, 2004. – С. 49-52.

10. Зверко Т. В. Взаємодія навчального закладу та батьків як складова
виховання особистості в умовах безперервної освіти / Методология и
методика воспитательной работы в условиях непрерывного образования:
Материалы междунар. науч.-практ. конф., Харьков, НУА, 12 февр. 2005 г. –
Х.: Изд-во НУА, 2005. – С. 134-138.

Чибисова Н. Г., Зверко Т. В. Программа художественно-эстетического
воспитания в ХГУ “НУА”: Для преподавателей, учителей и студентов,
обучающихся по программе подготовки магистров. – Х.: Изд-во НУА, – 2005.
– 24 с.

12.Козицкая И.В., Тимченко Н.С., Зверко Т.В. Специфика деятельности
структурных подразделений НУА в условиях функционирования непрерывного
образования // Непрерывное образование в контексте образовательных
реформ в Украине: Монография / Нар. укр. акад. – Х.: Изд-во НУА, 2006. –
Разд. 8. — С. 254-283.

13.Зверко Т.В. Подготовка менеджеров по персоналу: поиск и результаты
//Очерки истории Народной украинской академии /Нар. укр. акад.; Под общ.
ред.: В.И. Астаховой, Е.В. Астаховой. – Харьков, 2006. – С. 220–225.

14.Зверко Т.В. И творчество, и вдохновение //Очерки истории Народной
украинской академии /Нар. укр. акад.; Под общ. ред.: В.И. Астаховой,
Е.В. Астаховой. – Харьков, 2006. – С. 462–466.

АНОТАЦІЇ

Зверко Т. В. Формування антропогенної моделі виховання студентів в
умовах безперервної освіти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. –
Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна. –
Харків, 2006.

Дисертація присвячена теоретичному обгрунтуванню нових підходів до
виховання студентів в умовах безперервної освіти, розгляду
методологічних засад конструювання моделі виховання, адекватної
тенденціям розвитку суспільства.

В роботі проаналізовано підходи до проблем виховання в соціологічній,
філософсько-педагогічній думці, моделі й системи виховання.

Обгрунтована необхідність розробки антропогенної моделі виховання як
результата сучасних соціальних впливів. Розглянуто системне середовище
формування моделі виховання, в якості якого виступає безперервна освіта,
яка сприяє всебічному розвитку особистості. Розкрито роль вищої школи як
суб’єкта реалізації антропогенної моделі виховання в умовах безперервної
освіти.

В роботі представлена авторська інтерпретація понять “виховання”,
“соціально-творча практика”, визначені якісні характеристики розвитку
особистості студента у ВНЗ.

Проведений науковий пошук дозволив визначити концептуальні основи
запропонованої моделі виховання студентів і механізми її реалізації в
сучасному ВНЗ.

Ключові слова: виховання, системи і моделі виховання, антропогенна
модель виховання, безперервна освіта, антропогенний соціум, життєві
сили людини, стратегія виховання, життєспроможна особистість,
студентське самоврядування.

Зверко Т. В. Формированиме антропогенной модели воспитания студентов в
условиях непрерывного образования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии. –
Харьковский национальный университет внутренних дел, Украина. – Харьков,
2006.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию новых подходов к
воспитанию студентов в условиях непрерывного образования, рассмотрению
методологических основ конструирования модели воспитания,
соответствующей тенденциям развития общества.

Осуществлен анализ и систематизация подходов к проблемам воспитания, на
основании которых выделены такие его направления, как социальное,
социокультурное, экзистенциальное, гуманистическое, и определено, что
наиболее адекватным для анализа современного процесса воспитания
является синтез этих направлений.

Получили дальнейшее развитие методологические основы воспитания личности
студента в условиях непрерывного образования; выделены общенаучные и
специфические принципы современной системы воспитания.

Обоснованы составляющие адекватной тенденциям развития современного
общества антропогенной модели воспитания студентов в условиях
непрерывного образования, основанной на социологической теории жизненных
сил человека. Предложенная модель представляет модификацию идей
идеализма, прагматизма, антропоцентрической и гуманистической моделей
воспитания.

Раскрыта роль высшей школы как субъекта реализации антропогенной модели
воспитания в условиях непрерывного образования. Особое внимание уделено
определению путей реализации антропогенной модели воспитания в
современном вузе, к которым относятся проведение социально-творческой
практики, организация студенческого самоуправления, включение
студенческой молодежи в различного рода творческую деятельность,
освоение диалогового общения, продуктивного сотрудничества и личностного
общения в различных социокультурных средах. На основе анализа
воспитательных практик сформулированы принципы управления реализацией
антропогенной модели воспитания студентов; выделены два блока
качественных характеристик развития личности студента в вузе (как
субъекта современной культуры и как специалиста).

В работе представлена авторская интерпретация понятий “воспитание”,
“социально-творческая практика”, раскрыта роль студенческого
самоуправления и социального творчества в развитии личности студента как
агента социальных преобразований.

Проведенный научный поиск позволил определить концептуальные основы
предложенной модели воспитания студентов и механизмы ее реализации в
современном вузе.

Научные результаты работы выступают основанием для их использования при
изучении проблем воспитания студенческой молодежи, в чтении
социологических курсов, в организации воспитательной работы в вузе.

Ключевые слова: воспитание, системы и модели воспитания, антропогенная
модель воспитания, непрерывное образование, антропогенный социум,
жизненные силы человека, стратегия воспитания, жизнеспособная личность,
студенческое самоуправление.

Zverko T.V. Formation of student behavior antropogenic model under the
conditions of life long education. – Manuscript.

The dissertation thesis for a degree of the Candidate of the
Sociological Sciences by speciality 22.00.04 – special and branch
sociology. – Kharkiv National University of Internal Affairs,
Ukraine.Kharkiv, 2006.

The thesis is devoted to theoretic elaboration of student behavior
model which is adequate to the tendencies of society development. The
analysis of approaches to behavior in sociological and philosophic
pedagogical conception and to methodological foundations of model and
behavior system construction is provided.

The need for antropogenic model elaboration as a result of modern social
impacts is proved. The system environment of behavior model formation
by the example of life long education is considered. The thesis reveals
the role of the Higher School as a subject of antropogenic behavior
model implementation under the conditions of long life long education.

The author’s interpretation of the concepts “behavior” “social creative”
practice is given and the qualitative descriptions of student
personality development in institute of higher education are defined.

The scientific research made allowed to determine conceptual foundations
of the given student behavior model and the mechanisms of its
implementation in institute of higher education.

Key words: behavior, viable personality, life long education, behavior
model, antropogenic society, person vital strength, student
self-government.

PAGE 1

Похожие записи