національна академія наук україни

національний ботанічний сад ім. м.м. гришка

Никирса Тетяна Дмитрівна

УДК 581.93 (477.85)

Флора хотинської височини (Прут-Дністровське межиріччя): аналіз,
порівняльна характеристика й охорона

03.00.05 – ботаніка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі ботаніки та охорони природи Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і
науки України.

Науковий керівник: кандидат біологічних наук, доцент

ЧОРНЕЙ Ілля Ілліч,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри ботаніки та охорони природи

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

ПРОТОПОПОВА Віра Вікторівна,

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України,

провідний науковий співробітник відділу систематики

та флористики судинних рослин

кандидат біологічних наук

ЛЮБІНСЬКА Людмила Григорівна,

Кам’янець-Подільський державний університет,

доцент кафедри біології та методики її викладання

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана
Франка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “16” листопада 2007 р. о 12оо годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.215.01 при Національному ботанічному
саду ім. М.М. Гришка НАН України за адресою: 01014, м. Київ, вул.
Тімірязєвська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного ботанічного
саду ім. М.М. Гришка НАН України за адресою: 01014, м. Київ, вул.
Тімірязєвська, 1.

Автореферат розісланий “15” жовтня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук Н.І. Джуренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією із найважливіших проблем сьогодення є
збереження біологічного різноманіття (Юрцев, 1991). Спрощення
флористичного складу внаслідок антропогенної діяльності неминуче
супроводжується не тільки зниженням стійкості рослинного покриву, але й
зменшенням потенційних можливостей еволюції, штучним збідненням
філогенезу, філоценогенезу та біотогенезу (Березуцкий, 1999).

Хотинська височина є найменш перетвореним районом Прут-Дністровського
межиріччя у межах середньої течії Дністра. Контрастність ландшафтної
структури визначає високий рекреаційний потенціал і важливе значення для
розвитку національної та регіональної екомережі. Оскільки досі про
видовий склад судинних рослин Хотинської височини були наявні тільки
фрагментарні відомості, детальні флористичні дослідження в межах регіону
є актуальною проблемою сьогодення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалася впродовж 2001-2006 рр. відповідно до планів
науково-дослідних тем кафедри ботаніки та охорони природи Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича „Організація
моніторингу за станом рослинного покриву ботанічних заповідних об’єктів
та еколого-географічний аналіз видового складу інтродукованої флори
Буковини” (номер державної реєстрації 0102U006608), „Розробка наукових
основ формування трансзональних екомереж як структурно-функціональної
основи сталого розвитку та елемента національної екомережі” (номер
державної реєстрації 01034002587) та „Розробка і впровадження методики
ідентифікації ключових ботанічних територій у регіоні Українських Карпат
(на прикладі Буковини)” (номер державної реєстрації 0107U001246).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – інвентаризація видового
складу судинних рослин флори Хотинської височини, її структурний аналіз,
вивчення антропогенної трансформації та можливостей охорони.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

встановити видовий склад судинних рослин регіону та скласти анотований
список флори;

здійснити систематичний, біоморфологічний, екологічний, ценотичний і
географічний аналіз флори регіону;

з’ясувати характер антропогенної трансформації флори;

обґрунтувати місце Хотинської височини у флористичному районуванні
України;

дати созологічну оцінку флори та проаналізувати її раритетний компонент;

проаналізувати репрезентативність мережі природно-заповідного фонду
регіону й обґрунтувати шляхи оптимізації його структури.

Об’єкт досліджень – флора судинних рослин Хотинської височини.

Предмет досліджень – видовий склад судинних рослин Хотинської височини.

Методи досліджень: польові (маршрутний, напівстаціонарний) і камеральні
(критико-таксономічна обробка гербарного матеріалу, аналіз флористичних
описів, методи математичної статистики).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше отримано повні дані про
таксономічний склад, систематичну, біоморфологічну, екологічну,
ценотичну та географічну структуру спонтанної флори регіону, яка налічує
1125 видів судинних рослин у складі 499 родів і 117 родин. Серед них
виявлено 144 нових для території досліджень видів, зокрема адвентивні
види з високою інвазійною спроможністю Ambrosia artemisiifolia L.,
Ailanthus altissima (Mill.) Swingle, Reynoutria japonica Houtt. та ін.
Виявлено нові місцезнаходження низки рідкісних і зникаючих видів,
зокрема: Galanthus nivalis L., Colchicum autumnale L., Cypripedium
calceolus L., Dactylorhiza fuchsii (Druce) So(, Epipactis
palustris (L.) Crantz, Orchis morio L., Pulsatilla grandis Wender та ін.
Уперше наведено інформацію про антропогенну трансформацію флори регіону.
Дано загальну созологічну оцінку флори та проаналізовано
репрезентативність мережі природно-заповідного фонду регіону.

Практичне значення результатів. Результати досліджень використано при
підготовці наукового обґрунтування створення національного природного
парку „Хотинський”. Крім того, для заповідання запропоновано 17 об’єктів
загальною площею 1094,1 га. Результати дослідження є підґрунтям для
розробки заходів із раціонального природокористування та оптимізації
охорони раритетних видів на території Хотинської височини. Матеріали,
отримані при виконанні роботи, використовувались при підготовці нарисів
про окремі види для третього видання Червоної книги України, зокрема:
Epipogium aphyllum Sw., Liparis loeselii (L.) Rich., видів роду
Cephalanthera Rich. та ін. Результати дисертаційної роботи можуть бути
використані при підготовці видань „Флора України” й „Екофлора України”,
регіональних конспектів флор і визначників судинних рослин. Результати
роботи використовуються при проведенні лабораторних і практичних занять,
навчальних практик, при виконанні курсових, дипломних і маґістерських
робіт на кафедрі ботаніки та охорони природи Чернівецького національного
університету імені Юрія Федьковича.

Особистий внесок здобувача. Матеріали, викладені у дисертації, отримані
автором особисто впродовж 2001-2006 рр. Дисертант самостійно проводила
збір фактичного матеріалу, його камеральну обробку й аналіз отриманих
результатів. Експедиційними дослідженнями було охоплено всю територію
Хотинської височини та суміжні регіони. Зібрано понад 4450 гербарних
зразків, які передано до гербарію Чернівецького національного
університету імені Юрія Федьковича (CHER). В опублікованих у
співавторстві наукових працях дисертант є повноправним членом творчої
групи, і права співавторів не порушені.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень та основні
положення роботи доповідалися на 7 конференціях різного рангу: ювілейній
науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених, присвяченій
180-річчю із дня народження Л.С. Ценковського „Биоразнообразие.
Экология. Эволюция. Адаптация” (Одеса, 2003); VIII Молодіжній
конференції ботаніків у Санкт-Петербурзі (Санкт-Петербург, 2004);
міжнародній науковій конференції „Охрана редких видов растений: проблемы
и перспективы” (Харків, 2004); ІІ міжнародній науковій конференції
студентів, аспірантів і молодих вчених, присвяченій 140-річчю Одеського
національного університету імені І.І. Мечникова „Биоразнообразие.
Экология. Эволюция. Адаптация” (Одеса, 2005); І міжнародній конференції
студентів та аспірантів (Львів, 2005); міжнародній науковій конференції
молодих вчених „Молодь і досягнення науки у вирішенні проблем
сучасності” (Чернівці, 2005); конференції молодих учених-ботаніків
„Актуальні проблеми дослідження та збереження фіторізноманіття”
(Умань, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 26 робіт, у тому
числі 6 статей у фахових виданнях, 6 статей у збірниках наукових праць,
11 публікацій у матеріалах і 3 – у тезах доповідей конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 444 сторінках
(основний текст – 160 сторінок). Дисертація складається із вступу, 7
розділів, висновків, списку використаних джерел (244 найменування, із
них 25 іншомовних) і 6 додатків. Дисертація проілюстрована 26 рисунками
та 42 таблицями. Додатки охоплюють конспект флори судинних рослин
(Додаток А); родинний спектр флори Хотинської височини (Додаток Б);
таблиці „Максимальний кореляційний шлях” (Додаток В); картосхеми
поширення раритетних видів із поясненнями (Додаток Г); перелік об’єктів
заповідного фонду Хотинської височини (Додаток Д); облікові картки
Важливих ботанічних територій (Додаток Е).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

НАРИС ПРИРОДНИХ УМОВ ДОСЛІДЖЕНОЇ ТЕРИТОРІЇ

Хотинська височина є одним із найбільш піднятих природних районів
Прут-Дністровського межиріччя площею 411 км2. Височина займає центральну
частину межиріччя у вигляді масиву трикутної конфігурації між містами
Хотин, Чернівці та с. Малий Кучурів, обмеженого з півночі руслом
р. Дністер.

У системі геоботанічного районування України (Геоботанічне районування
Української РСР, 1977; Геоботанічне районування України та суміжних
територій, 2003) Хотинська височина виділена в якості Хотинського
геоботанічного району букових, дубово-грабових та дубових лісів
Покутсько-Медоборського округу Південно-Польсько-Західноподільської
підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської
широколистянолісової області.

У розділі наведено характеристику геолого-геоморфологічних умов,
рельєфу, ґрунтів, клімату та рослинності дослідженого регіону.

ОГЛЯД ІСТОРІЇ БОТАНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ХОТИНСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

У розділі наведено аналіз робіт, які містять інформацію про флору
Хотинської височини. В історії вивчення флори регіону виділяють
3 хронологічні періоди. Перший період (до 1918 р.) пов’язаний із працями
австрійських та російських дослідників (Herbich, 1853, 1859; Knapp,
1872; Procopianu-Procopovici, 1890; Paczoski, 1899; Окиншевич, 1907;
Hormuzaki, 1911). У перелічених роботах наводяться фрагментарні дані про
поширення низки видів на території регіону. Загалом для флори Хотинської
височини впродовж австро-російського періоду досліджень наводилося 675
видів судинних рослин.

Упродовж румунського періоду (1918-1940 рр.) ботанічні дослідження в
регіоні проводили E. Юopa (1933, 1936), Tr. Savulescu та T. Rayss (1924,
1926, 1934), Zach. C. Panюu (1934). Загалом упродовж другого періоду
наводилося 635 видів, з яких понад 170 є новими для флори регіону.

У повоєнний період (із 1945 р.) відомості про флору можна знайти у
публікаціях, присвячених лучній та лісовій рослинності Хотинської
височини (Артемчук, 1956; Пятаченко, 1956; Горохова, 1959; Горохова,
Солодкова, 1970, 1974; Заец, Солодкова, 1978; Солодкова, Заец, Стефаник,
1978), видам різних груп господарського значення (Горохова,

Шеляг-Сосонко, 1961; Горохова, Солодкова, Костевич, 1976),
характеристиці заповідних об’єктів Хотинської височини (Горохова,
Швиденко, 1966; Заєць, Солодкова, Стойко, 1980; Вайнагий, Стефаник,
Якимчук, 1989) та раритетним видам (Байрова, 1972; Чорней, Смолінська,
Королюк, 1994; Чорней, 1997, 2002; Чорней, Буджак, Термена, 1999, 2001;
Загульський, 1993, 2001). Упродовж третього періоду наводилося 694 види
вищих судинних рослин, у тому числі й 136 нових для флори регіону.

Аналіз літературних джерел свідчить, що спеціальні флористичні праці,
які стосувалися б регіону, досі були відсутні. Загалом інформація про
флору Хотинської височини – фрагментарна та розрізнена. Відсутні
узагальнені дані про видовий склад судинних рослин регіону, його
созологічна характеристика, не здійснювався комплексний аналіз флори.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

В основу роботи покладено матеріали польових досліджень 2001-2006 рр.
Польові дослідження виконувалися за загальноприйнятими методиками.
Виконано 200 флористичних описів, зібрано понад 4,4 тис. гербарних
зразків. При складанні конспекту флори, крім власних матеріалів,
враховано дані літературних джерел, критично опрацьовано збори з регіону
дослідження гербаріїв CHER, LWS та вибірково матеріалів гербаріїв KW,
LW, LE, CWU. Номенклатура таксонів наводиться за S. Mosyakin,
M. Fedoronchuk (1999).

Біоморфологічний аналіз виконували за шкалою К. Раункієра (Raunkiaer,
1934) та лінійною системою життєвих форм В. Голубєва (1957; 1962). В
основу географічного аналізу покладено схему ботаніко-географічного
районування Земної кулі, розроблену Г. Мойзелем із співавторами (Meusel
et al., 1965). При екологічному аналізі враховували геліоморфи,
гігроморфи та трофоморфи. Флороценотипи виділяли з урахуванням
флористичних робіт (Камелин, 1973; Новосад, 1992; Дідух, 1999).

Картування раритетних видів здійснено точковим методом. Для оцінювання
процесів адвентизації використано індекси антропогенної трансформації
флори (Jackowiak, 1990).

СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ ФЛОРИ ХОТИНСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

Флористичне багатство, різноманітність і систематична структура. У
результаті досліджень було встановлено, що флора судинних рослин
Хотинської височини налічує 1125 видів, які належать до 499 родів, 117
родин і 5 відділів. Багатство флори дослідженого регіону пояснюється
досить високим екотопічним різноманіттям території, а також насиченістю
флори синантропними видами. Основні пропорції флори становлять
1:4,3:9,6; родовий коефіцієнт дорівнює 2,3. Значення показників
пропорцій флори свідчать про середньоєвропейський характер дослідженої
флори (Шмидт, 1984).

У складі флори регіону найбільший відсоток становлять родини та роди, що
охоплюють по 1-му виду (34 родини або 29,0% і 298 родів або 59,7%), та
родини, представлені 1-им родом (58; 49,6%). До спектра провідних родин
належать: 1) Asteraceae (60 родів, 129 видів); 2) Poaceae (47, 96);
3) Rosaceae (18, 68); 4) Fabaceae (22, 64); 5) Brassicaceae (33, 59);
6) Lamiaceae (24, 57); 7) Scrophulariaceae (12, 46); 8) Ranunculaceae
(17, 39); 9) Cyperaceae (7, 39); 10) Apiaceae (28, 37). У спектрі
провідних родів флори Хотинської височини І місце займає рід Carex L.
(31; 2,8%). Решта провідних родів розташовані у такій послідовності:
Veronica L. (21; 1,9%), Trifolium L. (15; 1,3%), Potentilla L. (14;
1,2%), Galium L. (14; 1,2%), Vicia L. (13; 1,2%), Euphorbia L. (13;
1,2%), Viola L. (13; 1,2%), Rubus L. (12; 1,1%), Ranunculus L. (12;
1,1%) і Geranium L. (12; 1,1%). Спектри провідних родин і родів свідчать
про перехідний характер флори дослідженого регіону: тяжіння до
бореальних флор і зв’язок із середземноморськими.

Біоморфологічна структура. За загальним габітусом у дослідженій флорі
переважають трав’янисті рослини (1012; 90,0%), тоді як частка деревних і
напівдеревних складає тільки 113 видів (10,0%). За тривалістю життєвого
циклу переважають полікарпіки (802; 71,3%), помітною є участь
монокарпіків (323; 28,7%).

Серед біологічних типів (Raunkiaer, 1934) у складі флори височини
переважають гемікриптофіти (592; 52,6%), менше терофітів (244; 21,7%),
помітною є частка фанерофітів (110; 9,8%), хамефітів (44; 3,9%) і
криптофітів (152; 13,5%). Наявність значної кількості геофітів (107;
9,5%) зближує флору височини з флорами Давнього Середземномор’я.

У флорі дослідженого регіону переважають безрозеткові рослини (540;
48,0%), дещо менше напіврозеткових (507; 45,1%), частка розеткових
рослин незначна (78; 6,9%). За типом кореневої системи у флорі
Хотинської височини із незначною перевагою домінують види зі стрижневою
кореневою системою (561; 49,9%), дещо менше мичкуватокореневих (512;
45,5%). Незначною кількістю у флорі представлені
стрижнево-мичкуватокореневі види (38; 3,4%) та види, позбавлені
кореневої системи (14; 1,2%). За типами підземних пагонів у складі флори
Хотинської височини домінують кореневищні рослини (435; 38,7%), а саме
короткокореневищні (248; 22,0%), та притаманні флорам
середземноморського типу каудексові види (242; 21,5%). Решта біоморф
відіграють незначну роль у складі флори регіону.

Екологічна структура. В екологічному спектрі за відношенням до світла у
флорі Хотинської височини переважають геліофіти (505; 44,9%). Трохи
поступається за чисельністю група субгеліофітів (428; 38,0%), незначною
кількістю видів представлені гемісціофіти (150; 13,3%), а найменшою –
сціофіти (42; 3,8%). Серед гігроморф домінують мезофіти (421; 37,4%),
майже вдвічі меншою є кількість ксеромезофітів (204; 18,1%) та
гігромезофітів (194; 17,2%). Решта типів гігроморф помітної ролі у
складі флори не відіграють. Серед трофоморф переважають мезотрофи (403;
35,8%), дещо менше семіевтрофів (234; 20,8%) і евтрофів (256; 22,8%).
Невеликою, але помітною роллю у флорі характеризуються оліготрофи (111;
9,9%) та семіоліготрофи (106; 9,4%). Решта типів трофоморф є
нечисленними.

Еколого-фітоценотична структура. У ході експедиційних робіт було
досліджено флористичні екотопи височини, які об’єднано у 8 ценофлор
макротопічного рівня, що відзначаються нерівномірною видовою
насиченістю. У флорі регіону переважають види лучного (406; 36,1%) та
лісового (306; 27,2%) флороценотипів. Меншою кількістю видів
характеризуються ценофлори гігрофітону (153; 13,6%) та степопратофітону
(101; 8,9%). Ценоелементи багатого на види синантропофітону (443; 39,4%)
здатні проникати у природні ценофлори, про що свідчить граф подібності
(рис. 1.), отриманий на основі матриці коефіцієнтів подібності Жаккара.
У роботі наведено систематичний, біоморфологічний та екологічний аналіз
кожної ценофлори.

Рис. 1. Граф подібності ценофлор

Хотинської височини за видовим складом

Географічна структура. Здійснено аналіз флори за 4-ма параметрами:
зональністю, океанічністю клімату, висотною поясністю та регіональними
типами ареалів відповідно до схеми ботаніко-географічного районування
Земної кулі (Meusel et al., 1965).

Серед зональних типів ареалів у складі флори Хотинської височини
переважають відносно широкі флорозональні ареатипи, зокрема, панують
види з меридіонально-температним (265; 23,6%), меридіонально-бореальним
(203; 18,0%), субмеридіонально-температним (194; 17,2%) і
субмеридіонально-бореальним (133; 11,8%) типами ареалів. Низький
відсоток типових північних видів із температно-арктичним (1; 0,1%) і
температно-бореальним (10; 0,9%) типами ареалу, а також типових
південних видів із меридіональним (6; 0,5%) і субмеридіональним (17;
1,5%) ареалами свідчить про помірний характер флори регіону. Відсоток
плюризональних видів незначний (103; 9,2%), що свідчить про високий
рівень регіональної специфічності флори.

У флорі Хотинської височини переважають види, ареали яких тяжіють до
регіонів із підвищеним ступенем океанічності клімату (657; 58,4%), що є
свідченням домінування у ній мезофільних елементів
Центральноєвропейських флор. Серед них переважають види з широким
субокеанічно-океанічним (249; 22,1%), субокеанічним (191; 17,0%) і
субокеанічно-слабоокеанічним (161; 14,3%) кліматичними типами ареалів.
Видів із океанічним типом ареалу найменше (56; 5,0%). Видів, ареали яких
пов’язані з кліматом континентального типу, у флорі Хотинської височини
порівняно небагато (325; 28,9%). Переважають види з
субконтинентально-слабоконтинентальним (120; 10,7%), субконтинентальним
(113; 10,0%), дещо менше із широким субконтинентально-континентальним
(71; 6,3%) кліматипами ареалів. Видів, що облігатно пов’язані з
континентальним кліматом, небагато (21; 1,9%). Високою є частка видів,
індиферентних до показника океанічності-континентальності клімату (143;
12,7%).

Територія Хотинської височини знаходиться на межі між Передкарпаттям і
рівнинною частиною України, тому в регіоні поширені види, ареали яких
охоплюють різні висотні ступені – від планарного до монтанного.
Найбільшими є планарно-колінні види (589; 52,4%), дещо менше
планарно-монтанних (432; 38,4%), 61 вид (5,4%) має виключно планарний
тип ареалу. У складі флори присутні також 35 видів (3,1%) монтанного
ареалогічного типу, серед яких низка рідкісних (Astrantia major L.,
Laserpitium latifolium L., Telekia speciosa (Schreb.) Baumg., Orchis
signifera Vest та ін.). Решта висотних ареатипів є нечисленними.

За регіональними ареатипами у флорі Хотинської височини домінують види з
європейсько-азійським (450; 40,0%) та європейським (351; 31,2%) типами
ареалів. Серед перших переважають широкоареальні види з євразійським
(141; 15,5%) та європейсько-західноазійським (273; 24,3%) поширенням, а
серед других – ті, що мають еуєвропейський ареал (325; 28,9%). Наступною
за чисельністю є група європейсько-сибірських регіональних ареатипів
(101; 9,0%), у складі якої переважають види з
європейсько-західносибірським (76; 6,8%) поширенням. Видів із
плюрирегіональним поширенням у флорі височини небагато (11; 1,0%), з
циркумполярним типом ареалу – 117 видів (10,4%). Участь космополітів у
складі дослідженої флори також незначна (14; 1,2%). Вузькоендемічних
видів, що притаманні тільки дослідженому регіону, у флорі Хотинської
височини немає.

АНТРОПОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФЛОРИ ХОТИНСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

Аналіз синантропної фракції. Синантропізація рослинного покриву є
негативним явищем, оскільки спричиняє збіднення видового складу флори
Землі в цілому й окремих її регіонів, заміну корінних рослинних
угруповань похідними та синантропними, заміну ендемічних видів
космополітами, стенотопних – еврітопними, автохтонних елементів –
аллохтонними тощо (Горчаковский, 1982).

Флора Хотинської височини налічує 449 синантропних видів, із яких 223
(49,7%) належать до апофітів, а 226 (50,3%) – до адвентивних. Серед
апофітів переважають геміапофіти (113; 50,7%), дещо менше евапофітів
(89; 39,9%) і найменше випадкових апофітів (21; 9,4%).

За часом занесення домінують кенофіти (122; 54,0%), тоді як археофітів
трохи менше (104; 46,0%). За способом занесення більшість видів є
ксенофітами (169; 74,8%), ергазіофітів – утричі менше (57; 25,2%). За
ступенем натуралізації адвентивні види розподіляються таким чином:
епекофіти (158; 69,9%), ефемерофіти (35; 15,5%), агріофіти (24; 10,6%) й
ергазіофіти (9; 4,0%).

Адвентивна фракція флори Хотинської височини формується переважно за
рахунок видів середземноморського та азійського походження, що властиво
також для адвентивної флори України (Протопопова, 1991). Більшість
археофітів пов’язані із Середземномор’ям (79 видів; 76,0%), тоді як
представники інших мігротипів є менш чисельними. Кенофіти відрізняються
відсутністю такого єдиного центру походження видів. Серед них із
невеликою різницею переважають види, що походять з Америки (43; 35,2%),
або пов’язані із Середземномор’ям (41; 33,6%). Порівняно багато серед
кенофітів видів із азійським (23; 18,9%) та європейським (11; 9,0%)
походженням.

Вплив адвентивної фракції на структурні показники флори Хотинської
височини. Наслідки антропогенного впливу виражаються як у кількісних,
так і в якісних показниках. Перші пов’язані зі змінами видового складу
флори, зокрема зі зменшенням кількості аборигенних видів, а також зі
збільшенням адвентивних. Зокрема, у межах дослідженого регіону внаслідок
руйнування відповідних екотопів можна вважати зниклими 36 (3,2%)
аборигенних видів вищих судинних рослин. Збагачення флори адвентивними
видами рослин призводить до якісних змін систематичної,
біоморфологічної, екологічної, ценотичної та географічної структур
флори.

Зміни таксономічної структури. Оскільки адвентизація природної флори
відбувалася переважно за рахунок окремих видів із уже наявних або нових
для флори родів та родин, у складі флори збільшилася кількість родин та
родів, що представлені поодинокими видами, а також родин, що містять у
своєму складі по 1-му роду. Багатством на адвентивні види зумовлений
високий 5-ий ранг родини Brassicaceae у спектрі провідних родин флори
Хотинської височини, тоді як у спектрі аборигенної фракції ця родина
опускається на 11-е місце. Завдяки наявності у своєму складі багатьох
адвентивних видів високий ранг у спектрі притаманний таким провідним
родам флори височини, як Trifolium L., Vicia L., Euphorbia L. та
Geranium L.

Зміни біоморфологічної структури. Висока чисельність у флорі терофітів
пов’язана із синантропізацією. Якщо у природних флорах (аборигенна
фракція, флора височини в цілому) домінують гемікриптофіти (534; 59,4%
та 592; 52,6%, відповідно), то у складі адвентивної фракції – вони
займають 2-е місце (57; 25,2%) і поступаються першістю терофітам (144;
63,7%). Адвентивна фракція переважає решту фракцій за часткою деревних
рослин (5,3%), а також одно- та малорічних монокарпіків (50,0% і 14,6%,
відповідно); тоді як кількість трав’янистих полікарпіків у її складі
незначна (20,4%). Із 190 видів однорічних монокарпіків тільки 40,5% є
аборигенними (77 видів), решта – 59,5% (113 видів) адвентивними. Цей
факт доводить, що адвентизація флори є важливим фактором збільшення
участі монокарпічних трав у її складі.

При збільшенні антропогенного навантаження зростає відсоток видів зі
стрижневою кореневою системою (від 42,3% видів у складі аборигенної
фракції до 80,1% – адвентивної), тоді як частка видів із мичкуватою
кореневою системою значно зменшується (від 52,7% видів аборигенної
фракції до 17,3% – адвентивної). Більшість адвентивних видів не
утворюють підземних пагонів (150; 66,4%), рідше формують каудекс (51;
22,6%), що призводить до збільшення частки вказаних біоморф у складі
флори дослідженого регіону.

Зміни екологічної структури. У результаті адвентизації флори Хотинської
височини відбулося збільшення чисельності геліофітів (у складі
адвентивної фракції ця геліоморфа охоплює 72,1% видів), посухостійких
ксеромезофітів і мезоксерофітів (загалом вказані гігроморфи об’єднують
54,4% адвентів), а також вимогливих до родючості ґрунту семіевтрофів та
евтрофів (до яких належить 55,8% адвентивних видів).

H J r ¶ U Ue ?

?

Ue

H J ¶ Ue (

?

????(

V

?

?

?

?

= містить адвентивних видів (гідрофітон), тоді як інші – різною мірою
засмічені заносними видами. Найбільша частка адвентів серед природних
ценофлор властива псаммофітону (11 із 53-х тобто 20,8%), у складі
дріміофітону таких видів 15 із 306-и (4,9%), серед видів
кальципетрофітону – 1 із 20-и видів (5,0%), гігрофітону – 5 із 153-х
(3,3%), у складі пратофітону їх 7 із 406-и (1,7%), степопратофітону – 1
із 101-го виду (1,0%).

Зміни географічної структури. Зміни географічної структури внаслідок
адвентизації флори пов’язані зі збільшенням кількості видів із
плюризональним поширенням (група охоплює 26 видів) і видів південних
зональних ареатипів (загалом 140 адвентивних видів). У складі флори
збільшилась кількість видів, які тяжіють як до океанічного, так і
континентального клімату, що свідчить про широку амплітуду норми реакції
адвентивних видів щодо режиму зволоження. Переважна більшість
адвентивних видів належить до планарного та планарно-колінного висотного
ареатипів (189; 83,6%), що призвело до збільшення частки цих
ареалогічних груп у складі флори регіону. У результаті антропогенного
впливу флора помітно збагатилася видами азійської (на 18 видів) й
американської груп регіональних ареатипів (всього 37 видів), при чому
остання представлена у флорі Хотинської височини винятково адвентивними
видами.

МІСЦЕ ХОТИНСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

У ФЛОРИСТИЧНОМУ РАЙОНУВАННІ УКРАЇНИ

За існуючим флористичним районуванням (Заверуха, 1985) територія
Хотинської височини разом із прилеглою східною частиною
Прут-Дністровського межиріччя складає Хотинський флористичний район
Середньопридністровського округу Люблінсько-Волино-Подільської
підпровінції Центральноєвропейської провінції. Районування здійснено за
дивергентним підходом на основі поширення ендемічних видів, причому в
системі районування зазначено, що Хотинський флористичний район
позбавлений власних ендемічних стенотопних видів, а відрізняється
потраплянням елементів флори західнопричорноморського характеру.

При регіональному флористичному районуванні зазвичай використовують
конвергентне районування (Малишев, 1999), зокрема статистичне (із
використанням коефіцієнтів асоціації: подібності та відмінності) або
філогенетичне (на основі таксономічної структури флори за родо-видовими,
родинно-видовими і родинно-родовими спектрами).

Відсутність опублікованих конспектів флори Волино-Поділля та його частин
не дозволяє провести статистичне конвергентне районування. Тому в роботі
виділено групу погранично-ареальних видів і проаналізовано характер меж
їх ареалів. Загалом виявлено 67 видів, які в межах Хотинської височини
трапляються на межі ареалу. Із них більшість видів знаходяться на
східній межі поширення (44; 65,7%): зокрема Abies alba Mill., Colchicum
autumnale L., Crocus heuffelianus Herb., Gymnocarpium robertianum
(Hoffm.) Newman, Rubus plicatus Weihe & Nees та ін. На південній межі
ареалу в межах дослідженого регіону перебувають 10 (14,9%) видів, на
південно-східній межі поширені 6 (9,0%) видів, дещо менше видів – 5
(7,4%) – на північній межі, і тільки 2 види (3,0%) трапляються на
західній межі ареалу: Gagea paczoskii (Zapaі.) Grossh. та
G. pusilla (F.W.Schmidt) Schult. & Schult.f. Такий розподіл
погранично-ареальних видів свідчить, що при флористичному районуванні
Хотинську височину не можна об’єднувати в один флористичний район із
регіонами на схід від неї, оскільки значна частина європейських видів
знаходиться в межах височини на східній межі ареалу.

Щоб виявити зв’язки флори дослідженого регіону із порівнюваними
конкретними флорами, на основі спектра провідних родів вирахувано
коефіцієнти рангової кореляції (ф) Кендела, встановлено „максимальний
кореляційний шлях”, побудовано дендрит і виділено кореляційні плеяди
(рис. 2).

Флора Хотинської височини (ХВ) виявляє максимальну подібність (ф=0,67)
до флори Буковинського Прикарпаття (БП). Високою є спорідненість значно
віддалених флор Вороняків (В) і Хотинської височини (ф=0,66). Однією з
причин такої подібності є, на нашу думку, формування обидвох флор за
рахунок міграції монтанних видів із Карпат на рівнину.

Менший рівень спорідненості властивий флорам Прут-Дністровського
межиріччя (ПДМ) та Хотинської височини (ф=0,59). Досить відокремленою є
флора Товтрів (Т), провідна частина родинного спектра якої подібна до
спектра флори Кам’янецького Придністров’я (КП). Остання виявляє
найбільшу спорідненість із флорою Прут-Дністровського межиріччя.

Свідченням флорогенетичних зв’язків із Прикарпаттям є також чисельність
монтанних видів, яких у флорі височини налічується 34 (3,0%); у флорі
Буковинського Прикарпаття (БП) їх частка вдвічі більша (90; 6,2%).
А.К. Малиновський (1990; 1991) наводить тільки один міграційний шлях із
Карпат на рівнинну територію України через височини Розточчя, Гологори,
Вороняки та Кременецькі гори, а для Чернівецької області (поза межами
Буковинських Карпат) наводить обмежену кількість монтанних видів –
найбільше у складі флори Буковинського Прикарпаття (від 2 до 6 видів),
що не зовсім відповідає дійсності.

Наведені дані свідчать, що флора Хотинської височини повинна бути
виділена в системі флористичного районування як окремий район
Волино-Поділля із достатньо своєрідним флористичним складом та наявними
генетичними зв’язками із флорою Буковинського Прикарпаття.

ОХОРОНА ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ

ФЛОРИ ХОТИНСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

Аналіз раритетного компонента флори Хотинської височини. В результаті
аналізу літературних джерел, матеріалів гербаріїв та власних польових
досліджень встановлено, що на території Хотинської височини 97 (8,6%)
видів потребують охорони. Переважна більшість раритетних видів належать
до відділу Magnoliophyta (80; 82,5%), серед яких із незначною перевагою
домінують представники класу Magnoliopsida (43; 44,3%), тоді як
Liliopsida налічує 37 видів (38,2%). Наступним за чисельністю видів є
відділ Polypodiophyta, який охоплює 10 раритетних видів (10,3%). Дещо
меншою кількістю видів представлені відділи Equisetophyta (4; 4,1%),
Lycopodiophyta (2; 2,1%) та Pinophyta (1; 1,0%).

28 (28,9%) раритетних видів флори Хотинської височини підлягають охороні
згідно міжнародних созологічних списків, а саме: Додатку І до Бернської
конвенції (Cypripedium calceolus, Liparis loeselii, Pulsatilla grandis,
Pulsatilla patens (L.) Mill., Schivereckia
podolica (Besser) Andrz. Ex DC.), останній вид занесений також до
Червоного списку МСОП та Європейського Червоного списку (Мосякін, 1999).
25 (25,8%) видів (Galanthus nivalis і всі представники родини
Orchidaceae) занесено до Додатків І і ІІ Вашингтонської конвенції.
Загалом 44 (45,4%) раритетні види занесені до Червоної книги України
(1996), решта (52; 53,6%) потребують охорони на регіональному рівні.

Згідно категорій рідкісності МСОП (IUCN, 1994), до зниклих (EX) належать
7 раритетних видів флори Хотинської височини (7,2%), зокрема, Liparis
loeselii, Schivereckia podolica, Cladium mariscus (L.) Pohl, Sparganium
minimum Wallr., Utricularia minor L., Menyanthes trifoliata L. та
Potentilla palustris (L.) Scop. До зникаючих із високим ступенем ризику
втрати генофонду у найближчому майбутньому (CR) належать більше половини
раритетних видів регіону (56; 57,7%). Зникаючих видів (EN) загалом 13
(13,4%). Видів, чисельність яких скорочується (VU) – 12 (12,4%) і 9
видів (9,3%) належать до категорії рідкісних із невисоким ризиком втрати
їх генофонду (LR).

За ценотичною приуроченістю раритетні види розподілені таким чином:
майже половина видів приурочена до лісових фітоценозів (46; 47,4%),
близько третини – до лучних (29; 29,9%). Порівняно багатими на раритетні
види є також рослинні угруповання остепнених лук (15,5%) і
прибережно-водні (14; 14,4%). 8 видів трапляються на вапнякових
відслоненнях височини (8,3%), 2 – у складі гідрофітону (2,1%) і 1 вид
(1,0%) – на піщаних оголеннях. Слід зауважити, що 4 (3,1%) раритетні
види були виявлені на антропогенно перетворених територіях: Leopoldia
comosa (L.) Parl., Epipactis palustris, Vinca minor L. і Cerastium
arvense L.

Охорона раритетного компонента флори. На території Хотинської височини
існує розвинена мережа заповідних об’єктів, що охоплюють 21,1% її площі.
Але реальний відсоток заповідності значно нижчий, оскільки в межах
найбільшого заповідного об’єкта – РЛП „Чернівецький” (площею 8063 га, що
охоплює 92,9% площі природно-заповідного фонду регіону) – до заповідної
зони належить тільки 95,0 га. Решту території складають господарська та
рекреаційна зони. Таким чином, заповідні об’єкти та території охоплюють
709,2 га, а відсоток заповідності становить тільки 1,73.

Найбільша кількість видів (47; 48,5%) та їх місцезнаходжень виявлено на
території РЛП, але тільки 4 види ростуть у його заповідній частині. Тому
найбільше значення для охорони фітобіоти мають заповідні урочища, які
охоплюють загалом 11 раритетних видів (11,3%), 6 рідкісних видів
трапляються в межах пам’яток природи (ботанічних та геологічних), 2
раритетні види (2,1%) виявлено на території орнітологічного заказника
„Чапля”. Ще 2 види трапляються у складі флори парку-пам’ятки
садово-паркового мистецтва в с. Чорнівка.

Переважна більшість раритетних видів флори Хотинської височини охороною
не забезпечені (80; 82,5%). Із них 33 види (34,0%) трапляються в межах
господарської та рекреаційної зони РЛП, решта (47; 48,5%) ростуть поза
межами об’єктів природно-заповідного фонду. Слід зауважити, що
місцезнаходження жодного виду на території височини не забезпечені
охороною повною мірою. Існуючі заповідні об’єкти невеликі за площею,
позбавлені буферної зони, що свідчить про необхідність зонування РЛП зі
збільшенням його заповідної частини, а також створення низки нових
заповідних об’єктів.

Місце Хотинської височини в національній та регіональній Екомережі.
Екомережа – це єдина територіальна система ландшафтів, що підлягають
особливій охороні. Формування Екомережі на національному, регіональному
та локальному рівнях створює передумови для забезпечення екологічної
рівноваги (Шеляг-Сосонко, 2003).

Досліджений регіон є важливою частиною національної екомережі. На
території Хотинської височини планується створення НПП „Хотинський” –
ключової території національного рівня, частина регіону входить до
складу Хотинської сполучної території регіонального рівня, що з’єднує
Дністровську долинно-річкову сполучну територію національного рівня із
Прутською долинно-річковою сполучною територією регіонального рівня та
РЛП „Чернівецький” – ключовою територією регіонального рівня, а отже, й
об’єктами екомережі Прикарпаття та Карпат.

Нами пропонується для заповідання 17 ділянок, що є найбільш
репрезентативними або унікальними. Наведені ділянки в межах Чорнівського
та Садгірського лісництв будуть включені до складу заповідної зони РЛП,
а об’єкти з придністровської частини Клішківського, Рухотинського та
Хотинського лісництв – до проектованого НПП „Хотинський”. Надання цим
ділянкам статусу заповідних об’єктів дозволить збільшити площу
заповідного фонду на території Хотинської височини до 14,5 тис. га, а
реальний заповідний режим буде встановлено на 1788,3 га (4,4% загальної
площі регіону). Заповідання перелічених ділянок дозволить охопити
охороною загалом 46 (47,4%) раритетних видів флори Хотинської височини,
а також повніше забезпечити охороною угруповання, що занесені до Зеленої
книги України (1987).

Господарська структура, значення та шляхи використання флори. Понад 2/3
видів (930; 75,9%) флори Хотинської височини мають певне господарське
значення. Із них 614 видів (54,6%) мають винятково позитивне
господарське значення. Серед аборигенних таких видів 541 (60,2%),
синантропних – 133 (29,6%), а серед адвентивних – тільки 73 види
(32,3%). Найбільша частка видів, що мають негативне значення, тобто
бур’янів, – серед адвентивних (202; 89,4%), дещо менше серед
синантропних (293; 65,1%), а найменша – у складі аборигенної фракції
(171; 19,0%).

Серед видів, що мають позитивне господарське значення, найбільша частка
у флорі височини належить лікарським (589; 52,4%), що характерно також і
для окремих фракцій флори регіону. Порівняно багато видів флори належать
до категорії декоративних (412; 36,6%), кормових (385; 34,2%), медоносів
(378; 33,6%), харчових (301; 26,8%) і технічних (274; 24,4%) рослин.
Дещо менше видів флори Хотинської височини є жироолійними (190; 16,9%),
ефіроолійними (153; 13,6%), вітамінними (189; 16,8%) й отруйними (161;
14,3%).

Помітна частина синантропних (у тому числі й адвентивних) видів має
корисні властивості і може застосовуватися в народному господарстві.
Багато з адвентивних рослин інтенсивно використовуються на своїй
батьківщині і свідомо були занесені на територію регіону завдяки своїм
корисним властивостям. Оскільки заготівля цінних рослин аборигенної
фракції рано чи пізно призводить до вичерпання їх ресурсів, позитивним
було б залучення синантропної флори в якості сировинної бази, що
дозволило б відновити генофонд аборигенних корисних рослин, позитивно
впливало б на загальний баланс флори і при правильному регулюванні
полегшувало б проходження процесів відновлення природного рослинного
покриву (Протопопова, 1991).

ВИСНОВКИ

Для флори Хотинської височини властиве видове багатство. Вона нараховує
1125 видів із 499 родів, 117 родин і 5 відділів. Уперше для регіону
наводяться 144 види, більшість із яких є адвентивними. Значення
показників пропорцій флори свідчать про середньоєвропейський характер
флори дослідженого регіону. Формування флори в зоні взаємопереходу
великих фітохорій (Центральноєвропейської та Східноєвропейської
флористичних провінцій) зумовило перехідний характер флори, що знайшло
відображення на родинно-видових і родо-видових таксономічних спектрах.

На основі вивчення біоморфологічної структури встановлено, що спектр
життєвих форм загалом типовий для флор помірної зони. Серед біологічних
типів переважають гемікриптофіти (52,6%), за загальним габітусом
домінують трав’янисті рослини (90,0%), за тривалістю життєвого циклу –
полікарпіки (71,3%). У біоморфологічному спектрі найбільшою кількістю
видів характеризуються безрозеткові (48,0%), стрижневокореневі (49,9%),
кореневищні види (38,7%) та види без підземних пагонів (33,5%).

Аналіз екологічної структури флори свідчить про переважання в її складі
геліофітів (44,9%), мезофітів (37,4%) і мезотрофів (35,8%), що
характерно для Середньоєвропейських флор. Унаслідок вивчення
еколого-фітоценотичної структури встановлено, що найбільше видове
багатство притаманне ценофлорам, які відповідають зональним типам
рослинності, тобто лісовим (27,1%) і лучним (37,0%), а також
угрупованням антропогенно порушених екотопів (39,4%).

Унаслідок географічного аналізу встановлено, що у складі флори
переважають види з широким зональним розподілом, зокрема види з
меридіонально-температним (23,6%), меридіонально-бореальним (18,0%),
субмеридіонально-температним (17,2%) і субмеридіонально-бореальним
(11,8%) типами ареалів; тяжінням до регіонів з підвищеною океанічністю
клімату (58,4%), європейськими (28,9%) та європейсько-західноазійськими
(24,3%) ареалами. Вузьких ендемів регіону не виявлено.

Як наслідок збагачення адвентивними видами, відбулися зміни структури
флори Хотинської височини, що призвело до зміни структурних показників
флори. Мало місце збагачення флори терофітами, а також видами, які
характеризуються безрозетковою системою надземних пагонів, стрижневою
кореневою системою і позбавлені підземних пагонів. Змінилося
співвідношення екоморф, сформувалась багата на адвентивні види ценофлора
порушених екотопів. Флора збагатилася видами азійської й американської
груп регіональних ареатипів.

Порівняльний аналіз родо-видових таксономічних спектрів свідчить про те,
що Хотинська височина – своєрідний за складом флористичний район
Волино-Поділля із наявними генетичними зв’язками із флорою Прикарпаття.
Поширення погранично-ареальних видів, більшість із яких знаходиться на
східній межі ареалу, а також результати конвергентного районування на
основі таксономічних спектрів свідчать про суттєву відмінність флори
Хотинської височини від східної частини Прут-Дністровського межиріччя,
які наразі об’єднані в єдиний район у системі флористичного районування
України.

Свідченням созологічної цінності флори регіону є наявність у її складі
видів, що занесені до Червоного списку МСОП (1 вид), Європейського
Червоного списку (1 вид), Додаток 1 до Бернської конвенції (5 видів), до
Червоної книги України (44 види) та 52 регіонально рідкісних видів
рослин.

Існуюча мережа заповідних об’єктів і територій дослідженого регіону не
відповідає вимогам флористичної репрезентативності, а тому потребує
реорганізації. Запропоновано для заповідання 17 об’єктів загальною
площею 1094,1 га. Досліджений регіон є важливим елементом національної
та регіональної екомереж, оскільки зв’язує Дністровську сполучну
територію національного рівня зі структурними елементами екомережі
Карпатської гірської країни.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Никирса Т.Д. Перспективи реорганізації природно-заповідного фонду
Хотинської височини // Науковий вісник Чернівецького університету. –
Випуск 260. Біологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 152-158.

Никирса Т.Д. Раритетний фітогенофонд флори Хотинської височини //
Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 293. Біологія. –
Чернівці: Рута, 2006. – С. 35-40.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Никирса Т.Д. Рід Epipactis Zinn.
(Orchidaceae) у флорі Буковини – хорологічна характеристика // Науковий
вісник Чернівецького університету. – Випуск 126. Біологія. – Чернівці:
Рута, 2001. – С. 180-192.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Никирса Т.Д. Рід Orchis L.
(Orchidaceae Juss.) у флорі Буковини – хорологічна характеристика //
Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 145. Біологія. –
Чернівці: Рута, 2002. – С. 229-238.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Никирса Т.Д. Рід Platanthera
Rich. (Orchidaceae) у флорі Буковини – хорологічна характеристика //
Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 169. Біологія. –
Чернівці: Рута, 2003. – С. 183-193.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Никирса Т.Д. Рід Botrychium Sw.
(Ophioglossaceae) у флорі Буковини – хорологічна характеристика //
Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 194. Біологія. –
Чернівці: Рута, 2004. – С. 132-137.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Никирса Т.Д. Рід Cephalanthera
Rich. (Orchidaceae) у флорі Буковини – хорологічна характеристика //
Наукові основи збереження біотичної різноманітності / Тематичний збірник
Інституту екології Карпат НАН України. – Випуск 4. – Львів:
«Ліга-Прес», 2003. – С. 111-119.

Никирса Т.Д. До питання про історію вивчення флористичного різноманіття
Хотинської височини // Й.К. Пачоський та сучасна ботаніка (Відп. ред.
М.Ф. Бойко). – Херсон: Айлант, 2004. – С. 152-154.

Никирса Т.Д., Чорней І.І. Созологічна характеристика флори Хотинської
височини як важливого елемента національної екомережі // Біорізноманіття
як ключовий елемент збалансованого розвитку: регіональний аспект:
Мат.-ли Всеукр. конф. молодих вчених (30-31 жовтня 2003 р.). –
Миколаїв: МДУ, 2003. – С. 139-141.

Никирса Т.Д., Чорней И.И. Botrychium virgianum (L.) Sw.
(Ophioglossaceae) ( редкий вид флоры Хотинской возвышенности
(Черновицкая область, Украина) // Мат.-лы VIII Молодежной конф.
ботаников в Санкт-Петербурге (17-21 мая 2004 г.). – СПб.: СПГУТД, 2004.
– С. 45.

Никирса Т.Д. Вищі спорові рослини у флорі Хотинської височини //
Теоретичні та прикладні аспекти інтродукції рослин і зеленого
будівництва: Мат.-ли V Міжнар. наук. конф. молодих дослідників,
присвяченої 70-річчю Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка
НАН України (Київ, 7-10 червня 2005 р.). – К., 2005. – С. 40-41.

Никирса Т.Д. До питання про місце Хотинської височини у флористичному
районуванні України // Актуальні проблеми дослідження та збереження
фіторізноманіття: Мат.-ли конф. молодих учених-ботаніків (Умань,
Національний дендрологічний парк „Софіївка” НАН України, 6-9 вересня
2005 р.). – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – С. 63-64.

Никирса Т.Д. Монтанний елемент флори Хотинської височини //
Біорізноманіття Українських Карпат: Мат.-ли наук. конф., присвяченої
50-річчю Карпатського високогірного біологічного стаціонару Львівського
національного університету імені Івана Франка (Львів, 30 липня –
3 серпня 2005 р.). – Львів: ЗУКЦ, 2005. – С. 165-169.

Никирса Т.Д. Біоморфологічна структура флори Хотинської височини
(Чернівецька область, Україна) // Актуальні проблеми ботаніки, екології
та біотехнології: Мат.-ли міжнар. конф. молодих учених-ботаніків (Київ,
27-30 вересня, 2006 р.). – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – С. 57-58.

Никирса Т.Д. Состояние изученности флоры Хотинской возвышенности
(Черновицкая область, Украина) // Изучение флоры Восточной Европы:
достижения и перспективы: Тезисы докладов междунар. конф.
(Санкт-Петербург, 23-28 мая 2005 г.). – М.; СПб.: Товарищество научных
изданий КМК, 2005. – С. 59-60.

Никирса Т.Д. Флора Хотинської височини (Прут-Дністровське межиріччя):
аналіз, порівняльна характеристика й охорона. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за
спеціальністю 03.00.05 – ботаніка. – Національний ботанічний сад
ім. М.М. Гришка НАН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена питанням інвентаризаційного, хорологічного та
структурного вивчення флори Хотинської височини, її антропогенній
трансформації та охороні. Наведена історія ботанічних досліджень,
охарактеризована рослинність за домінантною класифікацією.

Встановлено, що флора Хотинської височини налічує 1125 видів, які
належать до 499 родів, 117 родин і 5 відділів. Вивчено систематичну
структуру, здійснено біоморфологічний, екологічний, еколого-ценотичний,
географічний аналіз флори. Досліджено характер антропогенної
трансформації флори. Запропоновано виділити флору Хотинської височини в
якості окремого району в системі флористичного районування України.
Проведено созологічну оцінку фіторізноманіття Хотинської височини, в
результаті чого запропоновано створити нові об’єкти природно-заповідного
фонду.

Ключові слова: флора, Хотинська височина, судинні рослини, раритетні
види, охорона.

Никирса Т.Д. Флора Хотинской возвышенности (Прут-Днестровское
междуречье): анализ, сравнительная характеристика и охрана. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по
специальности 03.00.05 – ботаника. – Национальный ботанический сад им.
Н.Н. Гришко НАН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена вопросам инвентаризационного, хорологического и
структурного изучения флоры Хотинской возвышенности, ее антропогенной
трансформации и охране. В работе наводится история ботанических
исследований, характеристика природных условий региона, а также его
растительности по доминантной классификации.

Показано, что флора насчитывает 1125 видов высших сосудистых растений,
которые принадлежат к 499 родам, 117 семействам и 5 отделам, и имеет
Среднеевропейский характер. Изучена систематическая структура флоры
Хотинской возвышенности, выполнен биоморфологический, экологический,
ценотический и географический анализ флоры региона.

Изучены параметры антропогенной трансформации флоры по количественным и
качественным признакам. В результате исследований определено, что
антропогенная деятельность привела к исчезновению из состава флоры 36
(3,2%) аборигенных видов и обогащению флоры 226 адвентивными видами, в
связи с чем изменились таксономические спектры, экологическая,
ценотическая, географическая структуры, а также спектры биотипов и
жизненных форм. Проанализированы в отдельности аборигенная, синантропная
и адвентивная фракции флоры.

На основании характера погранично-ареальных видов, а также
сравнительного анализа таксономических спектров исследованного региона и
смежных территорий предложено выделить Хотинскую возвышенность в
качестве отдельного района в системе флористического районирования
Украины.

Для Хотинской возвышенности приводятся 97 раритетных видов растений, из
них по 1-му виду включены в Красный список МСОП и Европейский Красный
список, 5 видов – в Приложение І к Бернской конвенции, 44 вида,
занесенных в Красную книгу Украины (1996), и 52 регионально редких вида
растений. Проанализирован характер охраны раритетных видов на территории
объектов природно-заповедного фонда региона. Наибольшее значение для
сохранения раритетного фитогенофонда Хотинской возвышенности имеют
заповедные урочища, которые обеспечивают охраной популяции 11 раритетных
видов (11,3%). Для улучшения созологического статуса региона предложено
создать ряд новых заповедных объектов.

Ключевые слова: флора, Хотинская возвышенность, сосудистые растения,
раритетные виды, охрана.

Nyckyrsa T.D. Flora of the Hotyns’ka heights (Prut and Dnister
interfluer) – analysis, comparative characteristic and conservation. —
Manuscript.

Thesis for the Ph.D. of Biological Sciences on speciality 03.00.05 —
botany. M.M. Gryshko National Botanical Garden of the National Academy
of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

The thesis is devoted to the Hotyns’ka heights flora stock-taking and
structure indices studying, its anthropogenic transformation and
conservation. The paper presents the history of botanical researches and
description of vegetation for dominants classification.

By our data the flora of Hotyns’ka heights includes 1125 species of
vascular plants which belong to 499 genera, 117 families and 5
divisions. The taxonomy structure, biomorphologic, ecological, coenotic
and geographical peculiarities of the studied flora, the processes of
flora synantropisation had been analyzed. These researches substantiat
that it’s necessary to allocate the Hotyns’ka heights flora as a
separate region in the system of the floristical divisions of Ukraine.
The facts about sozological value of the diversity of studied flora are
given. There are propositions to create several new objects of the
natural reserve fund.

Key words: flora, Hotyns’ka heights, vascular plants, rare species,
conservation.

PAGE 21

Рис. 2. Дендрит та кореляційні плеяди подібності за провідними родами
аборигенної фракції флори Хотинської височини та порівнюваних флор

Похожие записи