.

Феномен релігії у філософії історії М.С.Грушевського: Автореф. дис… канд. філос. наук / О.В. Кондратик, НАН України. Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3213
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАїНИ
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІї ім. Г.С.СКОВОРОДИ

На правах рукопису
УДК 21.01.09;
211.5(091).

КОНДРАТИК ОЛЬГА ВАСИЛІВНА

ФЕНОМЕН РЕЛІГІї У ФІЛОСОФІї ІСТОРІї
М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІї
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Київ – 1999

Дисертація є рукопис

Робота виконана у відділі філософії релігії Відділення релігієзнавства
Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор Колодний
Анатолій Михайлович Інститут філософіі
ім. Г.С.Сковороди НАН України, заступник
директора-керівник Відділення релігієзнавства)
Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор Черній Анатолій Михайлович (Національний аграрний університет, професор кафедри філософії),

кандидат філософських наук Саган Олександр
Назарович (Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем сучасних релігійних процесів Відділення релігієзнавства)

Провідна установа – Севастопольський державний технічний університет,
департамент філософських і соціальних наук

Захист відбудеться “18” травня 1999 р. о 14 год на засіданні
спеціалізованої вченої ради д 26.161.03 в Інституті філософії
ім. Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії
ім. Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “18” квітня 1999 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук Надтока Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Вивчення релігієзнавчої спадщини видатного українського історика, історіософа, соціолога, літературознавця, етнолога, громадського і політичного діяча Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) становить особливу актуальність. Насамперед, варто зауважити, що звернення до релігієзнавчих теорій та ідей видатних вчених і мислителів є складовою освоєння всієї суспільствознавчої думки українського народу, як підстави його самобутності і державності. Тому без осягнення вітчизняної релігієзнавчої спадщини важко уявити процес культурно-національного становлення незалежної України.
В умовах перебування України у складі СРСР існувала офіційна установка щодо оцінки творчості українських учених, соціальних мислителів дорадянського періоду. Наявним був поділ їх на інтернаціоналістів і буржуазних націоналістів, атеїстів і клерикалів й т.п. Імена деяких представників соціальної думки взагалі замовчувалися, їхня творчість – спотворювалася.
М.Грушевський видавався офіційною пропагандою за буржуазного націоналіста, який стояв на ідеалістичних позиціях, за контрреволюціонера, який підтримував діяльність Української Автокефальної Православної Церкви. Звісно, що про об’єктивне дослідження його творчості, в тому числі й релігієзнавчої спадщини, не могло бути й мови.
Ось чому звернення до релігієзнавчої концепції М.С.Грушевського допоможе утвердити історичну правду. Але тут справа не лише в тому, аби заповнити ще один “вакуум” в історії гуманітарної думки України. Йдеться про більше – відновлення, збереження і продовження української релігієзнавчої традиції. Робота в цьому напрямі лише розпочалася. А тому вивчення спадщини М.Грушевського, поряд з освоєнням творчих здобутків О.Потебні, М.Драгоманова, В.Липинського та ін., є умовою відтворення історії релігієзнавчої думки в Україні, чиннником становлення самосвідомості українського релігієзнавства як науки.
Сучасне теоретизування в галузі релігієзнавства неможливе без звернення до історії релігієзнавства. Адже будь-яка теоретична проблема постає, по суті, як проблема історична. Особливо це відчутно в умовах кризи одних і пошуку інших суспільствознавчих парадигм, коли дослідники змушені “копатися” в історії якогось поняття, концепції тощо. Думається, що нині такий час настав і для українського релігієзнавства. Важливими, зокрема, є питання про сутність і специфіку релігії, її роль в соціальних і національно-культурних процесах взагалі і особливо в Україні. Ці проблеми розглядав і М.Грушевський, а тому дослідження його релігієзнавчої кон-цепції є певною мірою відповіддю на сучасні виклики гуманітарної науки.
Вивчення спадщини М.Грушевського – одна з передумов включення українського релігієзнавства у європейський і світовий науковий простір. Вітчизняний історик – вчений світової величини. Свої погляди він виробляв і відстоював у дискусіях з грандами сучасної йому науки. Його релігієзнавчий доробок – це і надбання європейського, світового релігієзнавства. Тому дослідження спадщини видатного вченого можна розглядати як спробу відтворення зв’язків української науки з європейською та світовою, ретроспективного аналізу “місця” наших релігієзнавчих студій у наукових здобутках. Саме це і є однією з необхідних умов інтеграції українського релігієзнавства з сучасною соціогуманітарною наукою, віднайдення ним свого “обличчя” в плюралістичному науковому світі.
Відтак звернення до релігієзнавчих ідей М.Грушевського не данина моді і не пуста цікавість. Дослідження спадщини вченого зумовлене необхідністю освоєння і розвою духовного і наукового потенціалу України.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дослідження пов’заний з планом науково-дослідної роботи групи з історіософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, його науковою проблемою “Феномен релігії: історіософський контекст”, галузевою темою “Антропологічно-концептуальні засади оновлення змісту середньої і вищої гуманітарної освіти”, яка виконується Інститутом соціальних наук Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Об’єктом дисертаційного дослідження є вся творча спадщина М.Грушевського, а предметом дослідження – релігієзнавча концепція вченого як складова його філософії історії.
Мета і завдання дослідження. Дисертант поставив за мету здійснити філософський аналіз концепції релігії М.Грушевського і взаємопов’язану з нею теорію народного християнства як релігії українського народу. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:
 визначити сутність, специфіку і структуру релігії такими, якими вони постають в історіософії М.Грушевського;
 з’ясувати погляди М.Грушевського на функціональну природу релігії;
 здійснити аналіз концептуальних підходів М.Грушевського до релігії як явища культури;
 дослідити погляди вченого на соціальні основи функціонування та розвитку релігії;
 проаналізувати вирішення М.Грушевським проблеми своєрідності українського релігійного життя;
 здійснити аналіз поглядів дослідника на народне християнство як релігію українського народу.
Джерела і теоретико-методологічна основа дисертації. Джерелознавчою базою цього дослідження є передусім багатотомні “Історя України-Руси” та “Історія української літератури” М.Грушевського, які є найповнішим викладом його наукових поглядів. Сюди ж слід віднести такі його відомі видання, як “Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці”, “З історії релігійної думки на Україні”, популярні видання з історії України. Саме в працях з української історії формувалась і набула свого повного виразу концепція філософії історії вченого. Звідси логічно випливає, що дослідження релігієзнавчих поглядів вченого повинне грунтуватися насамперед на його аналізі історії українства.
Звичайно, це не виключає витлумачення тих релігієзнавчих проблем, які піднімались вченим у працях з всесвітньої історії, окремих рецензіях, статтях тощо.
Дане історико-релігієзнавче дослідження грунтується на певних методологічних засадах, які виступають орієнтирами при аналізі та узагальненні релігієзнавчих поглядів М.Грушевського. Це такі принципи: об’єктивності (автор виходить з переконання про неприпустимість внесення у дослідження суб’єтивних моментів. Висновки повинні грунтуватись на реальних судженнях вченого і бути логічно обгрунтованими); історизму (проблеми релігії у філософії історії М.Грушевського досліджувались з урахуванням інтелектуальних витоків позиції вченого, тих наукових тенденцій, які вплинули на уточнення його концепції і з урахуванням тенденції її подальшого розвитку); системності (дослідження передбачало виявлення спільних рис у поглядах М.Грушевського з аналогічними поглядами або поглядами більш загального рівня); позаконфесійності (при дослідженні творчості М.Грушевського погляди будь-якої конфесії або її представників дисертант не розглядав як засадничі).
Досліджуючи проблему релігії в концепції філософії історії М.Грушевського, дисертант також опирався на роботи тих українських вчених, у яких розробляються засади дослідження історико-релігієзнавчої, історико-філософської, історико-соціологічної, суспільної думки України (Горський В.С., Захара І.С., Ісаєвич Я.Д., Кашуба М.В., Колодний А.М., Лобовик Б.О., Нічик В.М., Паславський І.В.,Шинкарук В.І., Яроцький П.Л. та ін.).
Наукова новизна дослідження, полягає у з’ясуванні того, що у спадщині М.Грушевського релігія є специфічним способом осягнення соціальним суб’єктом життєсмислозначущих проблем, а соціальний і культурний процеси є основою своєрідності релігії певної спільноти. Доведено, що на цьому теоретичному положенні грунтується концепція вченого про специфіку релігійного життя українського етносу і про народне християнство як релігію українського народу.
Здійснений філософський аналіз спадщини вченого дав змогу вперше обгрунтувати ряд положень, які відзначаються науковою новизною:
 у концепції М.Грушевського релігія постає способом усвідомлення і вирішення соціальним суб’єктом проблем, пов’язаних із пограничними умовами людського існування: відношення людини до життя (смисл і оцінка свого життя, моральна відповідальність за життя, гріх і спокута); оцінка людиною смерті (сутність смерті, ідея посмертної відплати), ставлення особи, соціальної спільноти до інших людей і спільнот (проповідь релігійної винятковості – толерантність, милосердя – немилосердність, любов, гуман-ність); розуміння людиною людини і світу (аскетизм, солідарність). Релігія – це і спосіб представлення, репрезентації людства в людині, осягнення нею своєї родової сутності. Специфічність релігії як поліфункціонального явища вбачається вченим у такому життє- і світосприйнятті, яке грунтується на вірі в надприродне, тоді коли виявом її сутності є такі світоглядно-моральні якості, як любов, гуманність, солідарність. У структурному плані елементами релігійного комплексу є світогляд і культ;
 світогляд є визначальним чинником релігійного комплексу. За М.Грушевським, функціональність релігії виявляється насамперед у її здатності бути способом такого самовизначення соціального суб’єкта в світі, яке надає його буттю вищий смисл, вищу цінність, вище виправдання, а також забезпечує рівновагу і дієвість в умовах стражденного існування. Як спосіб осягнення людиною своєї родової сутності релігія є найважливішим чинником солідарності людей;
 у спадщині вченого релігія постає як продукт ментальності, культури окремого етносу чи соціуму і водночас як їх носій. У визначеному соціальному просторі і часі релігія постає і як основа культури і в такий спосіб виконує свою культуротворчу функцію. Як елемент культури, релігія завжди постає формою її втілення. Звідси визнання М.Грушевським транслятивної функції релігії, тобто її здатності бути чинником культурної трансляції, яка у працях вченого досліджується при вивченні процесів утвердження світових релігій, поширення їх основних напрямків. Якщо догмати як найбільш яскраві показники відмінностей різних релігій при їх одночасному функціонуванні здатні спричиняти дезінтеграцію певної спільноти (етносу, соціуму), то взаємопроникнення культурного змісту цих релігій сприяє інтеграції;
 у вченні М.Грушевського про соціальні основи релігії можна виділити два основні підходи, які взаємопов’язані між собою. По-перше, це твердження, що соціальне становище різних верств і класів суспільності зумовлює особливості їхньої релігійної свідомості. По-друге, це положення про відповідність соціального змісту релігії провідним тенденціям суспільної еволюції – інтеграції й диференціації. Відповідно, релігія може виконувати полярні соціальні функції: виправдання, освячення існуючого соціального стану або ж його заперечення, з одного боку, а з другого – бути чинником становлення, функціонування і зникнення тієї чи іншої провідної тенденції суспільної еволюції;
 в основі своєрідності релігії українського етносу лежать соціальний і культурний процеси, які з часу національного формування відбуваються на національній території української суспільності. Релігією, яка стала підставою світогляду українського народу у новітній час, є, згідно з поглядами М.Грушевського, українське християнство, формування якого випадає на переходові часи XIV-XVII ст. і постає як інтеграція споріднених елементів магічно-натуралістичної, християнської і нехристиянської релігій;
 сутнісні вияви релігії українського народу вбачаються М.Грушевським в тому, що вона є одним з різновидів християнства, формою відображення соціальних інтересів народних мас і виявом національного змісту української культури;
 народне християнство, згідно з поглядами М.Грушевського, кон-ституювало новий тип духовності, яка задала такі координати буття, коли одиничне людське міряється масштабами вселюдського. А тому духовність – не трансцендентна, вона не є чимось привнесеним. Нею “живуть” людські відносини. Надприродне ж є Вищим ствердженням цієї Істини, Вищим застереженням проти її недотримання, Вищим судом за її порушення.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що дослідження феномену релігії у творчості М.Грушевського дасть змогу ввести в науковий обіг одну з оригінальних теорій в українському і світовому релігієзнавстві, і підштовхнути дослідників до переосмислення усталених поглядів й постановки нових проблем. До того ж, погляди вченого на становлення і сутність народного християнства є актуальними для духовної ситуації нашого часу, коли активізувались дебати про християнство в Україні, особливо напередодні святкування 2000-літнього ювілею Ісуса Христа.
Практичне значення дисертації в тому, що її результати можуть бути використані з метою оновлення гуманітарної освіти у середній і вищій школі. Йдеться про залучення матеріалів для викладання предметів релігієзнавчого циклу, організації спеціальних курсів з релігієзнавства.
Апробація роботи здійснювалась у виступах і обговореннях на наукових і науково-практичних конференціях: “Українське православ’я: особливості, історія, сучасність (Київ, 1992 р.), “Гуманізація національної освіти України: здобутки, проблеми, пошуки” (Луцьк, 1993 р.), “Михайло Грушевський і Західна Україна” (Львів, 1994 р.), “Християнство і культура” (Тернопіль 1998 р.), “Християнство і духовність” (Київ, 1998 р.), наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки, у викладацькій роботі.
Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою проблеми, поставленою метою і завданнями дослідження. У першому розділі аналізуються наукові розвідки з теми дисертації. У другому розділі з’ясовуються погляди М.Грушевського на сутність, специфіку та структуру релігії, а розділ третій присвячений дослідженню підходів вченого до вивчення своєрідності релігійного життя українського етносу від доісторичних часів до занепаду Києво-Галицької формації. У четвертому розділі аналізується концепція народного християнства М.Грушевського.
Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації складає ___ сторінок машинописного тексту, обсяг використаної літератури ____ пункти складає ____ сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначені об’єкт, предмет, мета, завдання, джерела і теоретико-методологічна основа дисертації, сформульовані її наукова новизна, теоретична і практична значимість, викладено зміст положень, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію результатів.
У першому розділі “Релігієзнавчі ідеї М.Грушевського як об’єкт наукового дослідження” аналізується творчий доробок з теми дисертації. Автор звертає увагу на те, що з відомих причин об’єктивне вивчення релігієзнавчої спадщини М.Грушевського в нашій країні стало можливим лише після здобуття Україною незалежності. З різних причин вивчення релігієзнавчої спадщини вченого і за кордоном не набуло широкого розмаху.
Осторонь стоять хіба що деякі публікації. Передовсім це розвідка А.Іщака (1925 р.), у якій тезі видатного історика про вплив протестантизму на українське життя протиставляється твердження, що в Україні не було жодного сліду поширення реформації. У статті К.Штепи “Соціологічна теорія Е.Дюркгейма і школа М.Грушевського”, яка була видрукувана 1932 року, аналізується соціологічний аспект бачення М.Грушевським і його послідовниками релігійного феномену. Однією з перших публікацій, у якій порушувалось питання осмислення вченим релігійних явищ, можна вважати спогади В.Кузіва (1935 р.), які проливають світло на причини зацікавленості дослідником у 20-х роках нашого століття протестантськими течіями, а відтак дають змогу аргументовано судити про погляди М.Грушевського на суть релігії.
Серед сучасних наукових розвідок, у яких тою чи іншою мірою порушуються питання осягнення М.Грушевським релігійних явищ, можна виокремити кілька груп. Одну з них становлять ті публікації, у яких дається оцінка підходу М.Грушевського до тих чи інших релігійних течій, явищ і процесів, діяльності окремих історичних осіб.
Так, І.Власовський критично оцінює визнання М.Грушевським позитивної ролі протестантизму в історії України. Однак, якщо це твердження розглядати в контексті праці І.Власовського, то є підстави виснувати, що її автор аналізує погляди М.Грушевського на роль протестантизму в українській історії не беручи до уваги його концепцію українського християнства, яка тою чи іншою мірою вплетена у більш ширшу проблему релігії у філософії історії видатного вченого. Цю заувагу можна віднести і до твердження І.Власовського про наявність суперечностей у позиції М.Грушевського щодо оцінки ним П.Могили і могилянської церкви в історії України.
А.Жуковський у своїй монографії про П.Могилу також вказує на суперечності в позиції українського історика в оцінці церковно-релігійної і національно-культурної діяльності П.Могили. Зрозуміло, що характер таких праць не передбачає аналіз поглядів М.Грушевського на сутність і специфіку релігії.
Знаний дослідник філософської і суспільної думки України В.Нічик порушує питання про причини негативного ставлення М.Грушевського до релігійно-культурно-національної діяльності П.Могили. Не заперечуючи такого підходу дослідниці, варто наголосити, що оцінка М.Грушевським релігійно-культурно-національної діяльності П.Могили грунтується на власному розумінні суті релігії, специфіки української релігійної духовності. Однак дослідження цього не входило в завдання автора аналізованої монографії.
В сучасній науковій літературі наявні спроби охарактеризувати погляди М.Грушевського на місце і роль релігії в історії України. В тезисному порядку це відзначають І.Гречко, О.Гринів, О.Дзюба. Однак у цих публікаціях ми не знаходимо аналізу власне концептуальних засад вченого до означеної проблеми, що передбачає вивчення його поглядів, зокрема, на сутність і специфіку релігії.
Такі відомі вчені як О.Пріцак і І.Паславський висловили свої міркування щодо бачення М.Грушевським ролі окремих релігійних течій в історії України. Однак судження на цю тему О.Пріцака не пов’зані з релігієзнавчими уявленнями українського історика. І.Паславський вказує на еволюцію поглядів М.Грушевського щодо оцінки реформаційних впливів на українське життя, проте не вдається в детальний аналіз становлення таких поглядів М.Грушевського.
Осторонь вищеназваних публікацій стоять розвідки А.Колодного, а також І.Гирича і В.Ульяновського. А.Колодний стверджує, що згідно з релігієзнавчою концепцією вченого релігія є одним з найважливіших чинників історії людства. Однак це твердження знаного дослідника не набуло розгорнутого вигляду, а відповідно він не аналізує проблеми структури, функціональності релігії тощо у спадщині М.Грушевського. І.Гірич та В.Ульяновський прийшли до висновку, що основна увага вченого концентрувалась на з’ясуванні релігії як суспільного й духовного феномену, який виконує передусім культурно-моральну функцію. Зазначимо, що їхня робота виконана у високопрофесійному стилі істориків, а тому не торкається питань філософського аналізу релігієзнавчих ідей М.Грушевського.
Проведений історіографічний огляд літератури з теми дисертації дає підстави виснувати, що автори аналізованих публікацій торкаються лише окремих аспектів релігієзнавчої концепції М.Грушевського, причому в площині своїх дослідницьких завдань. Однак розвідки, в яких би аналізувалась теорія релігії М.Грушевського в контексті його філософії історії, відсутні.
Другий розділ “М.Грушевський: проблеми сутності та функціональнос-ті релігії” присвячений передусім з’ясуванню питання про сутність, специфіку і структуру релігії у творчості вченого. Беручи до уваги методику аналізу мислителем тієї чи іншої релігії, сукупність висловлювань про неї, дисертант приходить до висновку, що у його творчості релігія постає як система світогляду і культу. Специфічну ознаку релігії дослідник вбачав у вірі в надприродне. Однак, це не знімає питання про розуміння ним сутнісних ознак релігії. У дисертації обгрунтовано твердження, що у концепції М.Грушевського основними проблемами релігії є: відношення людини до життя, оцінка людиною смерті, ставлення людини, соціальної спільноти до інших людей і спільнот, розуміння людиною людини і світу. Ці проблеми історик часто називав моральними, хоч їх можна було б назвати і екзистенціальними, оскільки вони торкаються пограничних умов людського існування.
Світогляд є визначальним чинником релігійного комплексу, у якому виокремлюється власне світоглядно-моральний і віросповідно-догматичний аспекти. Як випливає з праць вченого, з першим аспектом ідентифікуються сутнісні ознаки релігії, а з другим – її специфічні риси. З означеним підходом корелюють погляди вченого про духовну (ідейну) і практичну (обрядову, культову тощо) сторони релігії, які відрізняються між собою змістовною спрямованістю. Духовний аспект, в основі якого лежать світоглядно-моральні чинники, постає як діяльність особи по гуманістичному вирішенню смисложиттєвих проблем. В основі практичного або культового чи обрядового вияву релігії лежать, передовсім, віросповідно-догматичні чинники. Така діяльність особи чи спільноти спрямована на прославлення надприродного, його умилостивлення, стримування від таких вчинків, які можуть образити надприродне тощо.
У розділі аналізується також положення М.Грушевського про те, що релігія є способом представлення, репрезентації людства в людині, осягнення нею своєї родової сутності.
Релігію М.Грушевський розглядає як надто складне духовне утворення, зокрема, і як культурний феномен. Аналіз праць М.Грушевського свідчить, що релігія виступає формою вияву народності (ментальності) і культури певного етносу чи соціуму. В історико-генетичному плані не релігія є основою культури, а ментальні настанови представників певної культури постають чинниками, які визначають специфічність тієї чи іншої релігії. А тому найглибинніші відмінності між релігіями лежать не в догматах, а в їхньому культурному змісті. Досліджуються також уявлення М.Грушевського про взаємодію язичницьких і світових релігій і в цьому контексті про творення нових культурно-релігійних форм.
У реферованому розділі аналізуються концептуальні засади М.Грушевського щодо впливу соціальних умов на становлення і функціонування релігійного світогляду. Автор виокремлює два основні аспекти. Перший передбачає дослідження того, як соціальне становище певної спільноти, її соціальні уподобання, настрої і установки, характер взаємин з іншими спільнотами є визначальними чинниками релігійної свідомості. Другий аспект концепції М.Грушевського пов’язаний з його твердженням про відповідність соціального змісту релігії провідним тенденціям соціальної еволюції.
У дисертації обгрунтована точка зору, що у концепції М.Грушевського релігія є явищем поліфункціональним. Передовсім релігія виступає таким способом самовизначення соціального суб’єкта в світі, яке надає його буттю вищий смисл, вищу цінність і вище виправдання. Взаємозв’язаною з нею є функція забезпечення дієвості, рівноваги соціального суб’єкта в умовах його стражденного життя. Релігія постає і найважливішим чинником солідарності людей. Релігії властиві також функції культуротворення, трансляції культурних цінностей, дезінтеграції спільноти, члени якої сповідують різні релігії, а також інтеграції шляхом взаємопроникнення культурного змісту цих релігій. За М.Грушевським, соціальні функції релігії реалізуються щонайперше в її здатності виправдовувати, освячувати або ж, навпаки, заперечувати соціальне становище того чи іншого соціального суб’єкта, бути чинником становлення, функціонування й занепаду провідних тенденцій соціальної еволюції.
Теорія релігії як такої, у М.Грушевського нерозривно пов’язана з концепцією релігії українського народу. Дослідник виходить з того, що різним періодам української історії притаманна своєрідна релігійність, яку уможливлюють соціальний і культурний процеси. Релігією українського народу, вважав М.Грушевський, є українське християнство, яке сформувалося в ХІV-XVII ст. Передетапами його становлення були “магічний світогляд”, натуралістична релігія, двовір’я. Дослідженню поглядів М.Грушевського на ці форми релігійної духовності української суспільності і присвячений третій розділ “Проблема своєрідності релігійного життя українського етносу з доісторичних часів до середини ХІV ст. у спадщині М.Грушевського”.
Панування “магічного світогляду”, якого вчений досліджує як складника українського християнства, охоплює багато віків, які передують ІV ст. н.е., тобто тому часу, коли згідно з його історичною концепцією, починається процес національного формування української людності. Ті культурні і соціальні процеси, які характерні для цього періоду праслов’янського життя свідчили про занепад родоплемінного ладу.
Дисертант приходить до висновку, що при дослідженні релігійного світобачення українського етносу доісторичних часів, М.Грушевський розглядає магію як елемент натуралістичного релігійного комплексу на стадії його формування. Оскільки натуралістичний світогляд не набув виразних форм, то він був ніби пронизаний, просякнутий магією, або іншими словами, “магічний спосіб думання” становив його серцевину. У дисертації наголошується, що згідно з поглядами вченого, в основі циклів магічних дій лежав сонячний календар. В контексті відтворення концепції вченого про “магічний світогляд”, як складника народної релігії, автор дослідження обгрунтував наявність у ній положень про автентичний характер релігійно-магічних форм українського етносу доісторичної доби з однієї сторони, а з другої – про їх трансформацію у християнську релігію на теренах України.
Якщо панування магічного світогляду було характерним для доісторичної доби, то переважання натуралістичної релігії, згідно з концепцією вченого, охоплює період з останньої чверті IV ст. до початку ІХ ст. Цю добу він означує як чорноморсько-дунайську. Головний зміст тогочасних культурних процесів вчений вбачає у взаємодії давнього українства зі світом грецьким і римським, а також з іудаїзмом, єгипетськими, іранськими та індійськими віруваннями, буддизмом й іншими релігійними течіями. “Соціальною клітиною”, у якій розвивався релігійний зміст життя, була, за М.Грушевським, патріархальна родина, а її економічну основу становило хліборобське господарство. Саме до потреб останнього пристосовуються обрядові дії і форми культу. У дисертації зроблено висновок, що на його думку, головною ідеєю магічно-натуралістичної релігії є ідея впливу людини на ті сили, які правлять світом, яка найповніше втілилась у величаннях. Ознаками натуралістичної релігії українців, як вважав М.Грушевський, є нерозвиненість її формально-догматичної сторони, а натомість розвиненість моральної сторони. З його праць також випливає, що у період з IV по ІХ ст. формувались такі риси релігійного життя українців, як відсутність конфесійної винятковості, толерантність до інших віросповідань, поетичність тощо.
У реферованому розділі аналізуються погляди українського вченого на ті причини, які зумовили прийняття християнства “зверху”, що і було основною причиною функціонування двовір’я, цього феномену українського релігійного життя Києво-Галицької доби. Дисертант обгрунтував точку зору, що погляди М.Грушевського на суть і історичну долю двовір’я є оригінальними. Хоч він і дотримувався тих поглядів на це явище, які були поширені в тогочасній і сучасній літературі (оцінка його як поєднання християнської догматики і язичницьких ідей, перенесення функцій поганських богів на християнських святах тощо), та все ж із змістовної сторони вчений характеризував його як “механічне “двоєвір’я””. Отже, тут про двовір’я як цілісну релігійну систему не йдеться. Терміном “механічне” дослідник підкреслює ту обставину, що були відсутні чинники завдяки яким двовір’я функціонувало б як органічна духовна єдність, а відтак воно було позбавлене історичної перспективи. У цьому зв’язку дослідницький інтерес зміщений на питання, а що ж постало на місці двовір’я, або ж яке завершення мала еволюція двовір’я.
У дисертації обгрунтовано, що згідно з концепцією М.Грушевського, поширення християнства постає найважливішим і найзначущим моментом в культурній еволюції України-Руси. Однак у світлі методологічних засад вченого неможливо твердити про руйнацію християнством дохристиянської культури, про повну перемогу християнства над язичеством. Християнство постає фундаментальним чинником трансформації української культури, а двовір’я у своїх класичних формах виступає як певний період в еволюції українського культурно-релігійного життя. Цей період релігійного “двовладдя” заміщується, згідно з концепцією дослідника, активним процесом усамостійнення якісно нового світоглядно-релігійного утворення – українського християнства. Це і була релігія українського народу, яка стала підставою його світогляду, як вважав дослідник, аж до сучасних йому днів.
У четвертому розділі “Умови становлення та сутнісні характеристики народного християнства” саме і досліджуються теоретичні уявлення М.Грушевського про час і умови становлення нової релігії, її сутні вияви та відміни.
Згідно з концепцією М.Грушевського, відзначається в дисертації, “підвалини нового, народного, українського християнства” були закладені в XIV-XVII ст., тобто становлення народної релігії випадає на переходові часи: початок першої стадії кладеться занепадом української державності, а друга – ознаменована становленням козацької держави. Саме у цей період формуються основні відміни українського християнства як нової релігії, найбільш вагомими є її функції у соціальному, культурному, національному житті народу, а отже якнайповніше розкривається її суть. Дисертант обгрунтовує тезу, що відповідно до засадничих положень вченого, саме у цей період народне християнство було повне потенційних можливостей для інституційного оформлення чи то у вигляді самостійної течії протестантського типу (“українське євангельське християнство”), чи то у вигляді народної християнської церкви.
У дисертації з’ясовано, що теоретичним підгрунтям тверджень М.Грушевського про зумовленість нової віри є, передовсім, його інтерпретація положень про базис і надбудову та соціальні факти. Ті зміни, які у розглядуваний період спричинилися до становлення народного християнства, М.Грушевський означив як “процес осідання на дно всеї культурної й соціальної надбудови старої української державності”. Цей висновок вченого має двояке значення. По-перше, він стверджує, що християнська релігія як надбудовне явище продовжила своє самостійне існування і після того, як були зруйновані економічні основи української державності. Специфічність підходу М.Грушевського вбачається дисертантом і в тому, що на його переконання, ті релігійні форми, ідеї, концепти, образи, які творились протягом століть, не тільки продовжили своє буття, але й виявили свою активність в нових соціально-економічних умовах, а саме “кермували уявою, словом і пером нових верств, що творились на руїнах старої Києво-Галицької державності”. У цьому твердженні і міститься своєрідне поєднання ідей базису-надбудови з положенням про соціальні факти Е.Дюркгейма. Адже тут релігія, як надбудовне явище, виявляє, з одного боку, здатність до продовження свого існування, до відтворення та перетворення, а з другого – здійснювати духовний тиск на певні соціальні сили.
По-друге, після втрати українством своєї державності, його вищі верстви посідають нижчі соціальні позиції, переходять в село і по суті сходять до рівня мас. “Розпорошується” між сільською людністю, а відповідно наближається до потреб села і церковна верства. Саме ці соціальні групи і відіграли провідну роль у поширенні християнства серед народних мас. У дисертації обгрунтована точка зору, що згідно з концепцією М.Грушевського, саме останні і виступають соціальним суб’єктом нової релігійності.
За М.Грушевським, підкреслюється в реферованому розділі, новий етап в історії християнства на теренах України пов’заний з такою соціальною і культурною трансформацією, коли носіями його подальшого функціонування стали народні маси. Це і було вирішальним чинником перетворення колись офіційного християнства у народне.
Аналіз спадщини М.Грушевського дає дисертанту підстави стверджувати, що у досліджуваному явищі він вбачав такі сутні вияви. Вживані ним терміни “нове християнство”, “нова релігія”, “нова віра” слугували для означення одного з різновидів християнства. Ця новизна криється насамперед у синкретичному характері цієї релігії, у якій поєднуються ідеї передхристиянського світогляду українського етносу з християнством і тими релігійними ідеями, які побутували на теренах України. Саме ця синкретичність унеможливлює ідентифікацію нової релігії з будь-яким християнським утворенням. Поняття “народне християнство”, “народна релігія” вказують на те, що нова віра була формою відображення соціальних інтересів і сподівань передовсім нижчих верств. Термін “українське християнство” вказує на ту принципову обставину, що цей різновид християнства за своїм культурним змістом є українським, є формою виразу національного змісту української культури.
Погляди М.Грушевського на відміни українського християнства дисертант аналізує з огляду на розуміння вченим сутності, специфіки і структури релігії як такої. Якщо, з одного боку, взяти до уваги твердження вченого про найбільший вплив на українську суспільність християнських ідей моральної відплати і спокути, а з другого боку, що поняттями гріх, спокута, відплата осягаються щонайперше сфера родинних відносин, то можна констатувати, що згідно з теорією М.Грушевського, предметом світоглядно-моральної рефлексії у народному християнстві є насамперед родинні відносини. Найважливішими складниками світоглядно-морального компоненту народної релігії є також ідеї солідарності та соціальності, універсальності людства, справедливість і моральна безкомпромісність як вищі доброчесності особи. Світоглядно-моральні питання народного християнства набули переважно земного, мирського морального змісту. Узагальненою характеристикою світоглядно-морального компоненту українського християнства є гуманізм.
Найсуттєвішими рисами віросповідно-догматичного аспекту народного християнства, як це випливає з праць М.Грушевського, є відсутність конфесійної ортодоксальності, винятковості. На думку вченого, стверджується у дисертації, ця характеристика нового християнства наклала свій відбиток на всі положення його віросповідного комплексу. Передовсім це стосується віри в бога. Аналізуючи народну творчість, М.Грушевський неодноразово наголошує на поєднанні у ній уявлень про передхристиянського і християнського Богів. Як з цього видно, вчений визнавав положення, що в самій своїй основі віросповідні положення українського християнства носять синкретичний характер. М.Грушевський вказує і на те, що віра в Бога поєднується у народній релігії з вірою у здатність людини впливати на ті сили, які керують навколишнім світом. Отже, вчений веде мову про поєднання віри в Бога, що передбачає його умилостивлення і магічних вірувань. Коли дослідник веде мову про догмати пов’язані з вірою в бога, то він наголошує, що на цю сферу віровчення здійснили вплив різні дуалістичні релігійні доктрини і передовсім болгарське богомольство.
У дисертації обгрунтовується положення про те, що відповідно до концепції вченого, віросповідно-догматична система нового християнства перебувала на етапі свого становлення. І хоча в її основі лежить загальнохристиянський символ віри, догматика нової релігії не тотожна жодному з напрямів християнства. Своїм дослідженням вчений стверджує що йшов процес формування відмінного розуміння суті і змісту віросповідних істин, їх ролі у житті віруючого.
Проаналізувавши грушевськівське бачення практичної, культової чи обрядової сторони, дисертант прийшов до таких висновків. По-перше, згідно з концепцією вченого, різноманітні культові дії вплетені в повсякленну діяльність людей, а отже зорієнтовані як на задоволення релігійних, так і реалізацію індивідуальних, родинніх, громадських, господарських потреб. Така практика різко контрастувала з ортодоксально-церковною діяльністю. По-друге, культова діяльність у народному християнстві становить єдність двох видів – магічного і умилостивлюючого культів. По-третє, у розумінні М.Грушевського релігійний культ пов’язаний з певними уявленнями не тільки виключно релігійного, а й ціннісного характеру. Відтак суб’єкт культової діяльності не тільки “входить”, “вступає” у світ певних цінностей і смислів, а й об’єктивно стверджує його і утверджується в ньому. З досліджень вченого, обгрунтовує автор, випливає, що українсько-християнські обрядові дійства сприяли утвердженню особи у світі цінностей власного етносу. По-четверте, культова чи обрядова сторона була українсько-християнською не тільки із змістовного, але й з формального боку, оскільки “здобула” місце в річному селянському календарі.
У висновках підведено підсумки проведеного дослідження. Наголошується, що згідно з поглядами М.Грушевського, релігія є світо-глядною формою усвідомлення соціальним суб’єктом пограничних умов свого буття, відношення до світу й інших людей (спільнот), в основі якого лежить віра в існування надприродних сил. Релігія – це спосіб вирішення проблем, пов’язаних з відношенням до свого Я, своєї й інших спільнот, світу загалом.
Відзначено, що у спадщині вченого релігія постає як продукт ментальності, культури окремого етносу чи соціуму і водночас є її носієм. Процеси взаємодії релігії певного етносу із світовою релігією призводять до творення нових культурно-релігійних форм. Рівні культурного розвитку народу, однією з основ якого є нова релігія, детерміновані обставинами, які уможливлюють або неуможливлюють освоєння і розвиток позитивних рис нової культури.
У методологічному принципі вченого щодо соціальних основ становлення і функціонування релігії дисертант виокремлює два взаємопов’язані аспекти: дослідження того, як соціальне становище певної спільноти, з одного боку, а з другого – панування провідної тенденції суспільної еволюції є визначальними чинниками релігійної свідомості.
Теорія релігії, як такої, у М.Грушевського нерозривно пов’язана з концепцією релігії українського народу, яким, у його спадщині постає нове, українське, народне християнство. Воно формується у переходові часи (XIV-XVII ст.) української історії внаслідок злиття і взаємопроникнення споріднених елементів магічно-натуралістичної релігії, християнства і нехристиянських релігій. Сутні вияви такої релігії М.Грушевський вбачав в тому, що вона є одним з різновидів християнства, формою відображення соціальних інтересів народних мас і виявом національного змісту української культури. Наголошується, що українське християнство конституювало новий тип духовності.
У висновках визначаються також перспективні напрямки подальшого вивчення релігієзнавчої концепції М.Грушевського, які відповідають актуальним теоретичним і прикладним завданням вітчизняного релігієзнавства.
Основні положення і висновки дисертації подаються в публікаціях автора:
1. Кондратик О.В. Релігія як проблема гуманітарного знання. (Аналіз одного підходу М.Грушевського) //Гуманізація національної освіти України: здобутки, проблеми, пошуки.-Луцьк, 1993.- С.150-155.
2. Кондратик О.В. Сутність, специфіка і структура релігії у творчості М.Грушевського //Науковий вісник ВДУ. Серія “Філософські науки”.-1997.-№ 9.- С.93-99.
3. Кондратик Л., Кондратик О. Михайло Грушевський: проблеми суті, функціональності та витоків релігії.-Луцьк, 1988.- 68 с. (Дисертанту належить філософський аналіз поглядів М.Грушевського на суть, специфіку і структуру релігії, розуміння її як феномену культури і суспільно-функціонуючого явища).
4. Кондратик О.В. Грушевський про роль протестантизму в історії України //Науковий вісник ВДУ. Серія “Філософія. Соціологія. Культурологія”.-1966.-№ 2.-С.50-52.
5. Кондратик О.В. Концепція українського християнства М.Грушевського //Християнство і культура.-Київ-Тернопіль, 1998.-С.82-85.
6. Кондратик О.В. Запровадження християнства на Русі в оцінці М.Грушевського //Тези ХХХVIII наукової конференції професорсько-викладацького складу Луцького педінституту ім.Лесі Українки.-Луцьк, 1992.-Ч.1.-С.51.
7. Про деякі методологічні засади теорії народного християнства М.Грушевського //Матеріали ХL наукової конференції Волинського держуніверситету ім.Лесі Українки.-Луцьк, 1994.-Ч.3.-С.143.

АНОТАЦІЯ
Кондратик О.В. Феномен релігії у філософії історії М.С.Грушевського. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук по спеціальності 09.00.11 – релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). Київ, 1999.
Дисертація є філософським дослідженням феномену релігії у філософії історії М.С.Грушевського. Проаналізовані погляди вченого на сутність, специфіку і структуру релігії, її соціальні основи і суспільне функціонування. Обгрунтовано, що теорія релігії як такої, у М.Грушевського нерозривно пов’язана з концепцією релігії українського народу. Доведено, що згідно з його методологічними положеннями, різним періодам української історії притаманна своєрідна релігійність. Аналізується бачення вченим специфіки релігійного життя українського етносу у доісторичні часи, чорноморсько-дунайську добу, Києво-Галицький період, переходові часи. Встановлено, що згідно з концепцією історика, релігією українського народу є нове християнство. Досліджуються концептуальні засади М.Грушевського щодо часу, умов становлення, сутніх виявів та відмін українського християнства.

Ключові слова: релігія, соціальний і культурний процеси, світогляд, культ, культура, магічний світогляд, натуралістична релігія, народне християнство, нове християнство, українське християнство.

АННОТАЦИЯ
Кондратик О.В. Феномен религии в философии истории М.С.Грушевского. Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 – религиеведение. Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины (Отделение религиеведения). Киев, 1999.
Диссертация является философским исследованием феномена религии в философии истории М.С.Грушевского. Проанализированы взгляды ученого на сущность, специфику и структуру религии, ее социальные основы и общественное функционирование.
В концепции М.Грушевского религия является способом осознания и решения социальным субъектом проблем, связанных с граничными условиями человеческого существования: отношение человека к жизни (смысл и оценка своей жизни, моральная ответственность за жизнь, грех и искупление), оценка человеком смерти (сущность смерти, идея посмертного воздаяния), отношение личности, социальной общности к другим людям и общностям (проповедь религиозной исключительности – толерантность, милосердие – немилосердность, любовь, гуманность); понимание человеком человека и мира (аскетизм, солидарность). Религия – это и способ репрезентации человечества в человеке, осознание им своей родовой сущности. Специфика религии видится ученым в таком жизне- и мировосприятии, которое основывается на вере в сверхъестественное, тогда как выявлением её сущности являются такие мировоззренческо-моральные качества, как любовь, гуманность, солидарность. В структурном плане элементами религиозного комплекса являются мировоззрение и культ.
В учении М.Грушевского о социальных основах религии можно выделить два главных подхода, которые взаимосвязаны между собой. Это утверждение, что социальное положение разных слоев и классов общественности обуславливает особенности их религиозного сознания и положение о соответствии социального содержания религии главным тенденциям общественной эволюции – интеграции и дифференциации.
В диссертации обоснована точка зрения, что в концепции М.Грушевского религия – явление полифункциональное. Прежде всего религия выступает таким способом самоопределения социального субъекта в мире, который придает его бытию высший смысл, высшую ценность и высшее оправдание. Взаимосвязанной с ней является и функция обеспечения действенности социального субъекта в условиях его страдальческого бытия. Религия выступает важнейшим фактором солидарности людей. Религии присущи также функции культуротворчества, трансляции культурных ценностей, дезинтеграции общности, представители которой исповедуют разные религии, а также её интеграции путём взаимопроникновения культурного содержания этих религий. Согласно М.Грушевскому, социальные функции религии реализуются прежде всего в её возможности оправдывать или не оправдывать социальное положение того или иного социального субъекта, быть фактором становления, функционирования и упадка основных тенденций социальной эволюции.
Обосновано, что теория религии как таковой, у М.Грушевского неразрывно связана с концепцией религии украинского народа. Доказано, что согласно его методологическим положениям, разным периодам украинской истории присуща своеобразная религиозность. Анализируется видение ученым специфики религиозной жизи украинского этноса в доисторические времена, черноморско-дунайскую эпоху, Киево-Галицкий период, переходные времена. Установлено, что согласно концепции историка, религией украинского народа является новое христианство. Исследуются концептуальные основания М.Грушевского, касающиеся времени, условий становления, сущностных проявлений и отличий украинского христианства. Доказано, что содержательные принципы исследуемого явления ученый усматривал в том, что оно было одной из разновидностей христианства, формой отражения социальных интересов народных масс и проявлением национального содержания украинской культуры. Согласно концепции исследователя, народное христианство конституировало новый тип духовности.

Ключевые слова: религия, социальный и культурный процессы, мировоззрение, культ, культура, магическое мировоззрение, натуралистическая религия, народное христианство, новое христианство, украинское христианство.

SUMMARY
Kondratyk O.V. The Phenomenon of Religion in M.S.Hrushevkiy’s Philosophy of History. Manuscript.
The thesis for the candidate of the Philosophy sciences degree on religions studies – the code of specialisation is 09.00.11. The G.S. Scovoroda Philosophy Institute of the Ukrainian National Academy of Sciences (Departmont of Religious Studies). Kyiv, 1999.

The thesis presents the philosophical investigation of religious phenomenon in M.S.Hrushevskiy’s philosophy of history. The scientist’s views on the religion essence, specificity and structure, its social basis and public functioning are analysed. It is grounded that according to M.Hrushevskiy’s the theory of religion as such is inseperably connected with the Ukrainian people religion conception. It is proved that according to his methodological statements different periods of Ukrainian history are characterized by peculiar religiousness. The Scientist’s vision of specific Ukrainian people religious life in prehistoric times, in the Blacksea-Danube, the Kyiv-Halytskiy and transition periods is analysed. It is established that according to the historian’s conception the new christianity was the religion of the Ukrainian people. M. Hrushevskiy’s conceptional grounds concerning the time, conditions, essences and distinction of the Ukrainian christianity are investigated.
Key words: religion, social and cultural processes, outlook, cult, culture, magic outlook, naturalistic religion, folk christianity, new christianity, Ukrainian christianity.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019