АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

ГОЛУБЄВА МАРІЯ ГЕННАДІЇВНА

УДК 616-08+615.276+616.36-003

Фармакотерапевтична ефективність амізону при експериментальних токсичних
гепатитах

14.03.05 — фармакологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фармакології з курсом клінічної фармакології
Івано-Франківської державної медичної академії МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Гудивок Ярослава
Степанівна, професор кафедри фармакології з курсом клінічної
фармакології Івано-Франківської державної медичної академії МОЗ України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, Літвінова Надія Володимирівна,
Інститут фармакології і токсикології АМН України, головний науковий
співробітник відділу біохімічної фармакології

доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій Іванович, Вінницький
національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України,
завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О.
Богомольця, кафедра фармакології, м. Київ

Захист відбудеться „_16 ” „ березня_” 2005 року о 15-00_ годині на
засіданні спеціалізованої вченої рази Д 26.550.01 в Інституті
фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ,
вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

Автореферат розісланий „14_” „_лютого” 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01

к.б.н. Данова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з приоритетних напрямків сучасної
фармакотерапії захворювань внутрішніх органів є пошук, розробка і
вивчення нових оригінальних гепатопротекторів. Це зумовлено тим, що нині
в усьому світі спостерігається зростання захворювань печінки, викликане
розповсюдженням гепатогенних вірусів, несприятливою екологічною
ситуацією, зловживанням алкоголем і надмірним, часто неконтрольованим,
застосуванням ліків. За останні 5 років захворюваність на хронічні
гепатити та цирози печінки в Україні зросла в середньому на 70% (Н.В.
Харченко, 2004), причому тільки 70-80% з них є наслідками перенесеного
вірусного гепатиту, а 20-30% складають токсичні, алкогольні,
медикаментозні, аутоімунні ураження печінки.

Арсенал гепатозахисних засобів постійно збільшується. В Україні
зареєстровано понад 80 препаратів вказаної дії, причому в цьому переліку
вітчизняні ліки складають тільки 13-15% (Н.В. Харченко, 2004). Однак,
незважаючи на наявність великої кількості середників з різноманітними
лікувальними механізмами дії, при патології печінки токсичного генезу
існуючі гепатопротектори не завжди є достатньо ефективними і в ряді
випадків не можуть повністю захистити або відновити порушені функції
(И.И. Дегтярева, 2000; А.И. Хазанов, 2003; Н.В. Харченко, 2004). Тому
потрібен подальший пошук нових сполук різного (природного і
синтетичного) походження, які б позитивно впливали на функціонування
печінки.

Останнім часом при вірусних і токсичних захворюваннях печінки почали
застосовувати новий нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ) амізон
(А.Ф. Фролов и соавт., 1996; В.М. Фролов и соавт., 2000, 2002; В.О.
Терьошин, 1998; В. Родіонов, 2001). Це засіб із унікальною комбінацією
фармакологічних ефектів – він поєднує протизапальну, інтерфероногенну,
противірусну й імуномодулюючу властивості, що раніше вважалось
неможливим. На відміну від інших НПЗЗ, амізон не виявляє більшості
побічних ефектів, властивих препаратам цієї групи, є безпечним у
використанні (Т.А. Бухтіарова і співавт., 1998). Крім специфічної
протизапальної та анальгезуючої активностей, у нього виявлена
геномопротекторна, антиоксидантна, мембраностабілізуюча дії (Ю.І.
Губський і співавт., 1998), що дозволяє розглядати його як перспективну
сполуку для лікування захворювань печінки.

Враховуючи важливу роль в розвитку гепатитів процесів запалення і
порушення імунітету та відсутність в практичній гепатології ліків з
такими універсальними фармакологічними характеристиками, доцільним було
провести дослідження гепатопротекторних властивостей НПЗЗ амізону.

Зв’язок роботи з науковими дослідженнями. Дисертація виконана відповідно
до плану ІФДМА і є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри
фармакології з курсом клінічної фармакології 0102V006751 „Фармакологічне
обґрунтування використання ліпосомального засобу „Ліпофлавон” та
протизапального препарату „Амізон” в лікуванні ерозивно-виразкових
захворювань шлунково-кишкового тракту та токсичних уражень печінки”.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є експериментальне обґрунтування
доцільності використання амізону в якості гепатопротектора.

Виходячи з даної мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити лікувальний вплив амізону на процеси перекисного окислення,
антиоксидантний статус організму, процеси цитолізу, холестазу,
метаболізм білків, жирів, глікогенсинтезуючу, секреторну та детоксикуючу
функції печінки щурів в умовах гострого тетрахлорметанового, хронічного
алкогольно-тетрахлорметанового та хронічного медикаментозного
ізоніазид-ріфампіцинового експериментальних токсичних гепатитів.

2. Визначити вплив амізону на гістологічну структуру печінки при
експериментальних токсичних гепатитах.

3. Дослідити вплив амізону на морфологічний склад периферичної крові у
щурів в умовах токсичного ураження печінки.

4. Порівняти здатність амізону пригнічувати розвиток токсичних гепатитів
при ентеральному та парентеральному шляхах введення.

5. Провести порівняльний аналіз гепатопротекторної ефективності амізону
з ?-токоферолу ацетатом, силібором та тіотриазоліном.

Об’єкт дослідження – нелінійні білі щурі з модельованими запальними
ураженнями печінки токсичної етіології (гострий тетрахлорметановий,
хронічний алкогольно-тетрахлорметановий та хронічний медикаментозний
ізоніазид-ріфампіциновий гепатити).

Предмет дослідження – вивчення гепатопротекторних властивостей
нестероїдного протизапального препарату амізону.

Методи дослідження. Використовувався комплексний методичний підхід із
застосуванням фармакологічних, біохімічних, функціональних,
гематологічних, гістологічних та статистичних методів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що гепатопротекторні
ефекти амізону зумовлені його здатністю пригнічувати процеси перекисної
деструкції, нормалізувати антиоксидантний статус організму, метаболізм
білків, жирів, покращувати глікогенсинтезуючу, відновлювати секреторну
та детоксикуючу функції печінки, знижувати інтенсивність процесів
цитолізу, холестазу з одночасною нормалізацією морфологічної картини
периферичної крові, відновленням архітектоніки органу. Вперше
встановлено наявність гепатопротекторного ефекту амізону в умовах
експериментальних алкогольного і медикаментозного гепатитів. Вивчено
вплив амізону при ентеральному та парентеральному шляхах введення на
жовчогінну, детоксикуючу функції печінки, гістологічну картину печінки,
показники білкового, жирового, вуглеводневого обмінів, склад
периферичної крові. Виявлено, що активність терапевтичної дії амізону
при парентеральному введенні не поступається перед його ентеральним
застосуванням.

Встановлено, що за лікувальною ефективністю амізон не поступається, а в
більшості випадків перевершує дію препаратів порівняння – силібору,
токоферолу ацетату, найбільш подібний за спектром дії та активністю до
тіотриазоліну.

Практичне значення одержаних результатів. В роботі наведено нове
вирішення актуальної задачі, яка полягає в експериментальному
обґрунтуванні доцільності використання амізону в якості гепатопротектора
в умовах токсичних гепатитів. Одержані результати поглиблюють уявлення
про фармакодинамічні властивості та механізм лікувальної дії
досліджуваного препарату. Вперше показана співставимість ефекту амізону
при різних шляхах введення. Отримані дані показують перспективність
подальшого дослідження амізону як середника для терапії гепатитів
токсичної етіології: його призначення може підвищити ефективність
лікування алкогольних та хімічних пошкоджень печінки та безпечність
специфічної терапії у хворих на туберкульоз з ураженням печінки,
викликаним туберкулостатиками.

Результати роботи впроваджені в педагогічний процес кафедр фармакології
Івано-Франківської державної медичної академії, Буковинської державної
медичної академії, Одеського державного медичного університету,
Донецького державного медичного університету ім. М. Горького,
Харківського державного медичного університету, Ужгородського державного
університету, Національного фармацевтичного університету, Львівського
державного медичного університету ім. Д. Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто проведено
патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури з обраної
проблеми, визначено цілі, задачі, методичні підходи, відпрацьовано
моделі експериментальної патології і лабораторних досліджень. Самостійно
виконано фармакологічні, біохімічні та гематологічні дослідження.
Автором проведено аналіз, систематизацію та статистичну обробку
отриманих результатів, сформульовано основні положення та висновки
роботи. Гістологічне вивчення тканини печінки проведено за
консультативної допомоги завідуючого кафедри нормальної анатомії людини
ІФДМА д.мед.н., професора Шутки Б.М.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
апробовані на VІІ Міжнародному конгресі студентів та молодих вчених
(Тернопіль, 2003 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції
„Гепатопротектори в Україні – реалії та перспективи” (Харків, 2003 р.),
VII Конгресі патологів України (Івано-Франківськ, 2003 р.), 58
науково-практичній конференції студентів і молодих вчених Національного
медичного університету ім. О.О. Богомольця з міжнародною участю
„Актуальні проблеми сучасної медицини” (Київ, 2003 р.), 57 Міжнародній
науково-практичній конференції студентів та молодих вчених (Ужгород,
2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових робіт, з
них 5 статей в центральних фахових журналах, 7 тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 153 сторінках
машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису
матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних досліджень,
обговорення, висновків та списку використаної літератури, який містить
145 джерел вітчизняних (кирилицею) та 95 зарубіжних (латиною)
публікацій. Дисертація ілюстрована 28 таблицями, 21 діаграмою, 9
мікрофотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Фармакологічні властивості амізону в
умовах токсичних гепатитів досліджені на 436 білих нелінійних щурах обох
статей з масою тіла 180-230 г, які утримувались на стандартному раціоні
віварію. Методичні принципи та прийоми, що використовувались під час
постановки експерименту, відповідають загальноприйнятим нормам
(„Методические рекомендации по выведению лабораторных животных из
эксперимента” (Киев, 1986), „Доклінічні дослідження лікарських засобів.
Методичні рекомендації”, 2001).

Гепатопротекторні властивості амізону досліджували на 3 різних за
етіологією моделях токсичних гепатитів.

Гострий токсичний гепатит викликали підшкірним введенням 50% олійного
розчину тетрахлорметану (ТХМ) по 4 мл/кг маси тіла тварин протягом 4
днів („Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні
рекомендації”, 2001).

Хронічний алкогольно-тетрахлорметановий гепатит з фіброзуванням органу
викликали комбінованим застосуванням двох токсинів – 5% розчину етанолу,
який тварини отримували замість питної води протягом 28 днів, та ТХМ,
який вводили щурам всередину двічі на тиждень по 2 мл/кг маси у вигляді
4% олійного розчину (С.Р. Siegers et al., 1984). Контрольні тварини обох
попередніх груп отримували еквівалентну кількість соняшникової олії
внутрішньошлунково.

Хронічний ізоніазид-ріфампіциновий медикаментозний гепатит моделювали за
допомогою одночасного введення двох туберкулостатиків – ізоніазиду
(внутрішньоочеревинно з розрахунку 100 мг/кг маси тіла щура) та
ріфампіцину (внутрішньошлунково у дозі 20 мг/кг на 2% крохмальній
суспензії), щоденно протягом 14 днів (В.В. Шманько, 1986). Тварини
контрольної групи отримували 2% крохмальну суспензію всередину та
ізотонічний розчин натрію хлориду внутрішньоочеревинно в еквівалентних
кількостях.

Оскільки амізон при парентеральному введенні як гепатопротектор не
досліджувався, визначали його середню ефективну дозу (ЕД50) та її
довірчі інтервали за графічним методом Я.І. Хаджая (1965) за показниками
антиоксидантного — вміст малонового диальдегіду (МДА) в тканині печінки
й антицитолітичного — активність АлАТ в сироватці крові — ефектів
(„Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації”,
2001). З метою моделювання гострого токсичного гепатиту тваринам
підшкірно вводили 50% олійний розчин ТХМ протягом 2 днів з одночасним
застосуванням амізону в різних дозах (1,5-3,1-6,25-12,5-25-50 мг/кг)
внутрішньоочеревинно за 1 год до тачерез 2 год після введення
ксенобіотика.

Таблетовану форму амізону (фірма „Фармак”, Україна) вводили
внутрішньошлунково в дозі 10 мг/кг (з розрахунку на основну діючу
речовину) після відповідного обчислення ЕД50 за формулою Рыболовлева
Ю.Р., Рыболовлева Р.С. (1979), базуючись на середніх терапевтичних
дозах, які, за даними літератури, використовувались для лікування
токсичних гепатитів (Фролов В.М. та співавт., 2000, 2002). В якості
препаратів порівняння було обрано 3 середника, які мають
гепатопротекторну дію: 10% олійний ін’єкційний розчин ?-токоферолу
ацетату (АО „Октябрь”, Росія) по 50 мг/кг маси тіла підшкірно, таблетки
силібору по 0,04 г („Здоров’я”) внутрішньошлунково по 25 мг/кг у 2 %
крохмальному клейстері, тіотриазолін у вигляді 2,5 % розчину по 100
мг/кг внутрішньом’язово („Галичфарм”). Середні ефективні дози препаратів
підібрано згідно даних авторів, які експериментально оцінювали їх
гепатопротекторні властивості (Н.С. Скакун та співавт., 1995; С.М.
Дроговоз, І.В. Бородіна, 1998; В.Р. Стець та співавт., 1995). Тварини
контрольних груп отримували відповідну кількість розчинника. Всі
препарати вводились один раз на добу протягом 7 днів, починаючи з
наступного дня після закінчення моделювання токсичного ураження печінки.
Евтаназію тварин проводили під ефірним наркозом через 24 год після
останнього введення ліків.

Визначали концентрацію продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) –
дієнових кон’югатів (ДК), сумарного вмісту кетодієнів (КД) та сполучених
трієнів (СТ) в ізопропанольній і гептановій фракціях гомогенату печінки
(И.А. Волчегорский и соавт., 2002), вміст МДА в гомогенаті печінки та
сироватці крові (за Z. Placer в модифікації И.Д. Стальной, Т.Г.
Гаришвили, 1977). В якості показників антиоксидантної системи організму
досліджували активність каталази в гомогенаті печінки (М.А. Королюк і
співавт., 1988), в сироватці крові — активність церулоплазміну (ЦП)
(Колб В.Г., Камышников В.С. , 1982) та насиченість трансферину (ТФ)
залізом (Г.А. Бабенко, 1968).

В сироватці крові визначали активність ферментів – маркерів цитолізу
гепатоцитів – АлАТ, АсАТ (S. Reitman, S. Frenkel, 1965), активність
маркерів холестазу – лужної фосфатази (ЛФ) (Bessey, 1940) й
?-глутамілтранспептидази (ГГТП) (В.Г. Колб, В.С. Камишников, 1982),
вміст загального білку за біуретовою реакцією (O.H. Lowry et al., 1951),
альбуміну – за уніфікованою реакцією з бромкрезоловим зеленим (В.В.
Меншиков. 1987), загальних ліпідів – за кольоровою реакцією з
сульфованіліновим реактивом (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982),
холестерину (ХС) (Ilca, 1962), ?-ліпопротеїдів (?-ЛП) (M. Burstein,
L.Samaille, 1976). В паренхімі печінки визначали вміст глікогену (S.
Seifer et al., 1950).

В процесі вивчення зовнішньосекреторної функції печінки встановлювали
інтенсивність жовчовиділення (Н.П. Скакун, А.Н. Олійник, 1976),
синтетичну функцію органа оцінювали за вмістом у жовчі сумарних жовчних
кислот (ЖК) і ХС (В.П. Мирошниченко, 1978). Оцінку детоксикуючої функції
печінки проводили за тривалістю гексеналового сну (W.C. Varley, 1976).

В периферичній крові визначали кількість еритроцитів, лейкоцитів,
ретикулоцитів, вміст гемоглобіну, швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)
за загальноприйнятими методиками (В.В. Меньшиков, 1987). Дослідження
морфологічної структури печінки щурів проводили після забарвлення
гістологічних зрізів гематоксилін-еозином з використанням методів
світлової мікроскопії.

Статистичну обробку результатів проводили методом варіаційної статистики
з використанням критерію „t” Ст’юдента та коефіцієнта вірогідності „р”
на комп’ютері AMD Athlon з використанням пакету програм „Statistica 6”.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

На першому етапі дослідження було проведено розрахунок ЕД50 2,5% розчину
амізону для парентерального введення як гепатопротектора.
Внутрішньоочеревинне введення розчину амізону в дозах 1,5-3,1-6,25 мг/кг
запобігало загибелі щурів, знижувало активність АлАТ сироватки крові в
2,3-1,8 рази (р<0,05), зменшувало вміст МДА в гомогенаті печінки в 1,45-1,1 рази (р<0,05) в порівнянні з тваринами контрольної групи. На підставі отриманих даних після відповідних розрахунків за допомогою графічного методу ЕД50 розчину амізону при парентеральному введенні склала 3 мг/кг. Порушення функціонального стану печінки на вивчених моделях токсичного ураження печінки носять стереотипний характер і характеризуються підвищенням активності ферментів-маркерів цитолізу гепатоцитів і холестазу в сироватці крові, зниженням активності показників системи антиоксидантного захисту (АОЗ) організму, накопиченням продуктів ПОЛ в гомогенаті печінки та сироватці крові, порушенням білкового, ліпідного і вуглеводневого обмінів, гальмуванням секреції жовчі, виділення ЖК та ХС жовчі, порушенням детоксикуючої функції печінки, зниженням кількості еритроцитів, ретикулоцитів, гемоглобіну в периферичній крові, збільшенням масового коефіцієнту печінки, некротичними та дистрофічними змінами тканини печінки, грубими порушеннями архітектоніки органу. Впив амізону та препаратів порівняння на перебіг гострого експериментального токсичного ТХМ гепатиту. Під впливом амізону при ентеральному та парентеральному введенні покращувався апетит, моторика тварин у порівнянні з нелікованими. Амізон обмежував токсичний вплив ТХМ на тканину печінки, що проявлялось зниженням вмісту первинних і вторинних продуктів ПОЛ в її гомогенаті. Так, при введенні амізону ентерально вміст ДК в ізопропанольній фракції зменшувався у порівнянні з нелікованими тваринами на 35,4% (р<0,05), на 18,8% (р<0,05) в гептановій. Сумарний вміст КД та СТ знижувався відповідно на 37% та 18,5% (р<0,05). Оскільки ізопропанольна фракція містить переважно ефірозв’язані продукти пероксидації фосфоліпідів, а гептанова – недоокислені інтермедіати жирних кислот (И.А. Волчегорский и соавт., 2002), які справляють пошкоджуючий вплив на біологічні мембрани, то зменшення концентрації продуктів ПОЛ під впливом амізону можна розглядати як прояв його лікувальної дії. Вміст кінцевого продукту ПОЛ - МДА в гомогенаті печінки й сироватці крові при введенні амізону зменшувався на 33,4% (р<0,05). Зниження вмісту проміжних і кінцевих продуктів ПОЛ у порівняні із нелікованими тваринами свідчить про антиоксидантний характер дії амізону (Ю.І. Губський та співавт., 1999). Стан системи АОЗ під впливом амізону суттєво покращувався. Активність каталази зросла у порівнянні з нелікованими тваринами на 74,4% (р<0,05). Зменшувався дисбаланс системи ЦП/ТФ: при ентеральному введенні амізону активність ЦП знижувалась 24,1% (р<0,05), а насиченість ТФ залізом досягла цифр здорових тварин (рис. 1). Зменшення дисбалансу в системі ЦП/ТФ свідчить про позитивну динаміку процесів ПОЛ за рахунок зниження вмісту прооксидантних іонів заліза (Н.М. Скакун и соавт., 1995; Є.М. Нейко, І.М. Шевчук, 2000). Рис. 1. Вплив амізону та препаратів порівняння на стан системи церулоплізмін/трансферин при гострому гепатиті після 7 днів лікування. 1 – р<0,05 відносно норми; 2 - р<0,05 відносно контролю (ГГ); 3 - р<0,05 відносно введення амізону ентерально (АмЕ); Н – норма; АмП – амізон парентерально; Сил – силібор; Ток – токоферол; Тіо – тіотриазолін. Порівняння ефектів амізону і силібору показало, що за позитивним впливом на вміст ДК, суми КД та СТ в гомогенаті печінки амізон перевищував ефект останнього (р<0,05), поступаючись перед ним за дією на концентрацію МДА. Токоферол проявляв нормалізуючий вплив на показники ПОЛ, співставимий із ефектом амізону, хоч вплив на активність ЦП у останнього був більш виражений (р<0,05). Тіотриазолін за характером і ступенем ефекту статистично достовірно не відрізнявся від амізону. Стабілізація процесів ПОЛ під дією амізону супроводжувалось зменшенням інтенсивності процесів цитолізу гепатоцитів: активність АлАТ знижувалась на 34% (р<0,05), АсАТ – на 28% (р<0,05). Активність ферментів холестазу при введенні амізону також зменшилась: ЛФ на 24% (р<0,05), ГГТП – на 39% (р<0,05). Співставлення терапевтичної ефективності амізону й інших препаратів порівняння показало, що за впливом на активність АлАТ він поступається перед тіотриазоліном (р<0,05) й близький до дії силібору і токоферолу. В той же час вплив силібору на активність ЛФ був більш виражений (р<0,05), а токоферол в меншій мірі (р<0,05) позначався на активності ГГТП. Амізон при обох способах введення відновлював вміст альбумінів, глобулінів, ХС в сироватці крові. Концентрація глікогену печінки в тканині печінки також наближалась до норми. За ступенем впливу на процеси метаболізму терапевтичний ефект амізону був співставимий з ефектом тіотриазоліну і перевищував дію силібору і, особливо, токоферолу ацетату, при застосуванні якого концентрації альбуміну, ХС та глікогену були значно меншими (р<0,05). Детоксикуюча функція печінки під впливом амізону покращувалась: тривалість гексеналового сну у порівнянні з нелікованими тваринами зменшилась в два рази (р<0,05) і статистично достовірно не відрізнялась від норми. За впливом на цей показник амізон перевершував всі препарати порівняння (р<0,05). У тварин з гострим гепатитом, лікованих амізоном, стан секреторної функції печінки суттєво не відрізнявся від такої у інтактних щурів. На високому рівні у порівнянні з групою контролю здійснювалась секреція жовчі, синтез і виділення ЖК, екскреція ХС (р<0,05). Нормалізувався холато-холестериновий коефіцієнт жовчі, що свідчило про нормалізацію її літогенних властивостей. Амізон у тварин з гострим гепатитом сприяв відновленню складу периферичної крові (кількості еритроцитів, ретикулоцитів, гемоглобіну), вміст яких був різко зменшений у нелікованих тварин. Це можна розглядати як наслідок нормалізації функцій печінки, зменшення впливу вільних радикалів на мембрани еритроцитів. Зміни досліджуваних показників при введенні амізону парентерально статистично достовірно не відрізнялись від таких при застосуванні його ентерально. Застосування амізону відновлювало морфологічну картину гострого ТХМ гепатиту. Масовий коефіцієнт печінки статистично достовірно не відрізнявся від норми. На розрізі за кольором та щільністю орган майже не відрізнявся від печінки здорових тварин. При співставленні гістоструктури печінки щурів, яким вводився амізон, з нелікованими тваринами спостерігалась чітка тенденція до її нормалізації, в першу чергу – зменшення об’єму і ступеня дистрофічних й некротичних уражень, зниження інтенсивності судинно-тканинної проникності, поява ознак регенерації і проліферації мезенхімальних елементів. Центральні зони часточок, на які переважно впливає ТХМ (S. Asri et al., 2001), за морфологічними ознаками суттєво не відрізнялись від таких здорових тварин. Відновлювалась трабекулярна структура печінки, майже не спостерігалось ознак жирової і зернистої дистрофії. Проте подекуди відмічались вогнищеві клітинні інфільтрати з переважанням паренхіматозних елементів, помірні гемодинамічні розлади. Таким чином, застосування амізону при гострому ТХМ гепатиті сприяє відновленню архітектоніки органу, що корелює з отриманими при біохімічних дослідженнях даними. Мабуть, притаманні амізону протизапальна й антиоксидантна властивості (Т.А. Бухтіарова, 1997, Ю.И. Губский и соавт., 1999) зменшують пошкоджуючий вплив ксенобіотика на паренхіму печінки. Виявлений у амізону антиапоптозний ефект (І.С. Гайдаш і співавт., 2001) також може відігравати значну роль в його лікувальній дії. Порівняння дії амізону з ефектами інших гепатопротекторів свідчить, що він не поступається, а за рядом показників (вміст первинних продуктів ПОЛ, вплив на показники метаболізму, периферичної крові, секреторну і детоксикуючу функції) перевищує ефективність препаратів порівняння. Вплив амізону і препаратів порівняння на перебіг експериментального алкогольно-тетрахлорметанового хронічного гепатиту. Введення щурам із алкогольно-ТХМ гепатитом амізону приводило до значного покращення загального стану тварин, зокрема, їх моторної активності, апетиту. Під впливом амізону при ентеральному застосуванні спостерігалось значне поліпшення параметрів ПОЛ і АОЗ. Так, вміст ДК в ізопропанольній фракції печінки зменшувався 27% (р<0,05), в гептановій – на 22,7% (р<0,05). Сумарна концентрація КД та СТ в обох фракціях статистично достовірно не відрізнялась від норми. Вміст МДА в гомогенаті печінки у порівняні з тваринами контрольної групи зменшувався на 31,4% (р<0,05) (табл. 1). Таблиця 1 Вплив амізону та препаратів порівняння на показники ліпопероксидації у щурів з хронічним гепатитом після 7 днів лікування (M+m, n=8-10) Показники Інтактні тварини Контроль Амізон ентера-льно парентерально Силібор Токофе-рол Тіотри-азолін Ізопропано-льна фракція ДК, од ІО 1,13± 0,03 1,74± 0,061 1,26± 0,031,2 1,20± 0,041,2 1,34± 0,041,2 1,23± 0,031,2 1,26± 0,051,2 КД+СТ, од ІО 1,28± 0,05 1,76± 0,031 1,29± 0,042 1,38± 0,031,2 1,48± 0,041,2,3 1,32± 0,032 1,40± 0,031,2 Гептанова фракція ДК, од ІО 0,68± 0,03 1,23± 0,051 0,95± 0,051,2 0,82± 0,041,2 1,02± 0,051,2 0,91± 0,041,2 0,86± 0,041,2 КД+СТ, од ІО 0,74± 0,04 1,53± 0,041 0,82± 0,052 0,78± 0,032 1,16± 0,031,2,3 0,80± 0,031,2 0,84± 0,031,2 МДА гомогенату печінки, нмоль/г 55,7± 3,4 89,1± 4,41 61,1± 4,02 63,6± 3,22 57,7± 5,11,2 66,7± 3,91,2 66,2± 1,51,2 МДА сироватки крові, мкмоль/л 0,62± 0,06 0,98± 0,081 0,72± 0,051,2 0,78± 0,072 0,86± 0,061,2 0,88± 0,051,2 0,80± 0,031,2 Примітки: 1. 1 – р<0,05 відносно інтактних тварин; 2. 2 – р <0,05 відносно контролю; 3. 3 – р <0,05 відносно ентерального введення амізону. При лікуванні амізоном активність каталази (знижена у нелікованих щурів майже вдвічі), зростала на 90% (р<0,05), що характеризує зменшення й утилізацію активних форм кисню. Амізон сприяв збільшенню насиченості ТФ залізом на 25% (р<0,05) поряд із зниженням активності ЦП на 20% (р<0,05). Нормалізація балансу компонентів системи ЦП/ТФ, яка регулює рівень іонізованого заліза, потужного ініціатора вільнорадикального окислення, свідчить про зменшення інтенсивності процесів ПОЛ. Гальмування й стабілізація ранніх ланок патогенезу, які спричиняють порушення структури клітинних мембран гепатоцитів та розлади метаболізму, може обумовлювати нормалізуючий вплив амізону на стан печінки в цілому. TH B x n A u ??????n $ $ O M M M M O $ O $ O $ O $ O $ O $ O ??????????ення ознак цитолізу гепатоцитів. Активність АлАТ і АсАТ, яка при хронічному гепатиті збільшувалась в рівній мірі (в 1,4-1,5 разів (р<0,05)), при введенні амізону ентерально зменшувались відповідно на 31,8% та 29,4% (р<0,05), але не досягала величин норми. Оскільки гіпертрансфераземія є показником порушення цілісності мембран гепатоцитів, зменшення ступеня її вираженості в умовах лікування амізоном свідчить про наявність у нього мембраностабілізуючих властивостей. Амізон проявляв нормалізуючий вплив на ознаки печінкового холестазу. Відомо, що алкоголь є одним з етіологічних чинників розвитку холестатичного ураження (О.Я. Бабак, 2003), на яке в нашому дослідженні вказувало збільшення активності маркерів холестазу – ЛФ майже вдвічі (р<0,05), ГГТП – в 5,8 разів (р<0,05). Введення амізону зменшувало активність ЛФ на 17% (р<0,05), ГГТП – в 4,4 рази (р<0,05). Оскільки холестатичні ураження печінки важко піддаються лікуванню (Е.П. Яковенко и соавт., 1998), то навіть помірне зменшення активності ферментів-маркерів холестазу можна розглядати як цінну лікувальну властивість досліджуваного препарату. За впливом на ознаки цитолізу й холестазу амізон подібний до силібору і тіотриазоліну та перевищує ефект токоферолу (р<0,05). Амізон проявляв нормалізуючий вплив на вміст альбумінів, ХС, ?-ЛП сироватки крові, концентрація яких була значно зменшена у нелікованих тварин, що свідчило про важкість перебігу патологічного процесу. Вміст глікогену, знижений у контрольних тварин на 63,3% (р<0,05), під впливом амізону зростав на 43,8% (р<0,05). Вивчення впливу амізону на секреторну функцію печінки у щурів з алкогольно-ТХМ гепатитом показало, що він інтенсифікує секрецію жовчі, збільшує сумарний вміст в ній ЖК, відновлює кількість ХС, нормалізує холато-холестериновий показник. Позитивну дію амізону на синтетичну функцію печінки можна розглядати як інтегральний показник, який свідчить про загальне покращення її стану внаслідок нормалізуючого впливу на структуру і функцію гепатоцитів, стабілізацію процесів ПОЛ, цитолізу, холестазу та покращення ряду показників загального метаболізму. Порівняння ефектів амізону з іншими гепатопротекторами свідчить, що за ступенем впливу на секреторну функцію печінки він статистично достовірно не відрізнявся від дії тіотриазоліну, перевищував дію силібору і токоферолу на вміст ЖК (р<0,05). Лікувальне введення амізону відновлювало порушений детоксикуючу функцію печінки, про що свідчило зменшення тривалості гексеналового сну, який був збільшений у контрольній групі майже втричі, до величин у інтактних тварин. За впливом на цей показник амізон перевершував дію всіх препаратів порівняння (р<0,05). У амізону виявлена виражена здатність нормалізувати склад периферичної крові (кількість еритроцитів, ретикулоцитів, вміст гемоглобіну), вміст яких був різко зменшений у контролі (рис. 2). Його лікувальну дію можна пояснити антиоксидантними, мембраностабілізуючими ефектами, поновленням білковосинтезуючої функції печінки (Я.Ш. Шварц, А.А. Зубахин, 2000). Вплив амізону на досліджувані показники при парентеральному введенні статистично достовірно не відрізняється від його ентерального введення. Рис. 2. Вплив амізону та препаратів порівняння на вміст еритроцитів та ретикулоцитів у щурів з хронічним гепатитом після 7 днів лікування. 1 – р<0,05 відносно норми; 2 - р<0,05 відносно контролю (ХГ); 3 - р<0,05 відносно введення амізону ентерально (АмЕ); Н – норма; АмП – амізон парентерально; Сил – силібор; Ток – токоферол; Тіо – тіотриазолін. Позитивна дія амізону на функціональний стан печінки при алкогольно-ТХМ гепатиті підтверджено даними гістологічного дослідження. Амізон сприяє зменшенню інтенсивності морфологічних ознак ураження печінки. При макроскопічному дослідженні зовнішній вигляд (розміри, колір, консистенція, форма країв) наближався до характеристик здорових тварин. На фоні лікування практично не виявлялись вогнища некрозів і дистрофії, паренхіма зберігала часточкову будову. Значно зменшились ознаки жирової дистрофії гепатоцитів. Міжчасточкова сполучна тканина була майже не вираженою, радіальна спрямованість печінкових трабекул у більшості випадків чітко означена. Центральні вени, а також судини тріад в міру повнокровні. Зменшились ознаки дисциркуляторних розладів. У порівнянні з мікропрепаратами тварин групи контролю при лікуванні амізоном з’явилась значна кількість мітозів, що є показником активації процесів регенерації. Таким чином, амізон в умовах хронічного алкогольно-ТХМ гепатиту поліпшує стан тварин, покращує або нормалізує більшість показників ПОЛ, АОЗ, активність ферментів-маркерів цитолізу і холестазу, параметри білкового, жирового, вуглеводневого обмінів. Одночасно відновлюється секреторна і детоксикуюча функції печінки, склад периферичної крові, нормалізується архітектоніка органу. Амізон за ефективністю не поступається, а за деякими показниками перевершує ефект силібору, токоферолу, найбільш подібний до дії тіотриазоліну. Вплив амізону та препаратів порівняння на перебіг хронічного ізоніазид-ріфампіцинового медикаментозного гепатиту. Спостереження за щурами з гепатитом, викликаним комбінованим введенням туберкулостатиків, показали, що лікувальне призначення амізону сприяло значному покращенню загального стану тварин. У щурів, які отримували амізон, спостерігались позитивні зміни показників ліпопероксидації. Вміст ДК в ізопропанольній фракції гомогенату печінки зменшився майже вдвічі, сумарний вміст КД та СТ – на 26,4% (р<0,05). В гептановій фракції зменшення цих показників складало відповідно 12% (р<0,05) та 19% (р<0,05). Концентрація МДА в паренхімі печінки знижувалася введенні амізону на 21,4% (р<0,05), в сироватці крові - на 14% (р<0,05). Паралельно із зниженням вмісту продуктів ПОЛ зменшувався дисбаланс системи АОЗ. Активність каталази, яка була зменшена у контрольних тварин майже вдвічі, зростала під впливом амізону в 1,7 рази (р<0,05). В той же час активність ЦП, компенсаторно збільшена внаслідок ураження печінки туберкулостатиками, знижувалась на 13% (р<0,05). Відновлювалась насиченість ТФ залізом. Таким чином, відбувалось покращення співвідношення в системі ЦП/ТФ, що можна розглядати як прояв відновлення функціональної здатності антиоксидантної системи організму, що призводить до обмеження активності процесів оксидативного стресу. Зменшення інтенсивності процесів ліпопероксидації під впливом амізону при медикаментозному гепатиті супроводжувалось обмеженням проявів цитолізу гепатоцитів. Активність АлАТ, яка була збільшена у нелікованих тварин на 57% (р<0,05), при введенні амізону зменшувалась приблизно на 30% (р<0,05). Активність АсАТ зменшувалась на 20,1% (р<0,05) (рис. 3). Рис. 3. Вплив амізону та препаратів порівняння на активність трансаміназ сироватки крові щурів з медикаментозним гепатитом після 7 днів лікування. 1 – р<0,05 відносно норми; 2 - р<0,05 відносно контролю (МГ); 3 - р<0,05 відносно введення амізону ентерально (АмЕ); Н – норма; АмП – амізон парентерально; Сил – силібор; Ток – токоферол; Тіо – тіотриазолін. Послаблювалися також ознаки холестазу, про що свідчить зменшення активності ЛФ та ГГТП відповідно на 19% та 21,1 % (р<0,05). Порівняння антицитолітичного впливу амізону з аналогічним ефектом інших гепатопротекторів показує, що за цією властивістю він незначно поступається перед силібором і тіотриазоліном. Антихолестатична активність амізону подібна до дії силібору і тіотриазоліну. За впливом на активність ЛФ та ГГТП амізон перевищує лікувальний ефект токоферолу (р<0,05). Амізон запобігав зменшенню вмісту альбумінів, ХС, ?-ЛП в сироватці крові, глікогену в гомогенаті печінки. Це свідчить про його позитивний вплив на процеси метаболізму, які були різко порушені при токсичному впливі туберкулостатиків. Нормалізуюча дія амізону на вміст альбумінів, ліпідів, глікогену була подібна до ефекту тіотриазоліну. Вплив токоферолу на ці показники був менш виражений. Поряд із нормалізацією або покращенням біохімічних показників, у тварин з медикаментозним гепатитом спостерігався відновлюючий вплив амізону на секреторну функцію печінки. Інтенсивність секреції жовчі зросла на 30% (р<0,05), кількість ЖК збільшилась на 82 % (р<0,05), ХС жовчі на 35% (р<0,05). За ступенем нормалізуючого впливу на показники секреторної функції амізон перевищував ефективність токоферолу (р<0,05) і був подібний до дії тіотриазоліну (р>0,05).

При обох способах введення амізону відновлювалась детоксикуюча функція
печінки, про що свідчила нормалізація тривалості гексеналового сну. За
впливом на цей показник він суттєво перевищував дію силібору і
токоферолу (р<0,05). Зміни показників периферичної крові як при моделюванні медикаментозного гепатиту, так і при його лікуванні амізоном, були статистично недостовірними. Відмінності у терапевтичних ефектах при введенні амізону ентерально і парентерально були статистично не достовірними. Морфологічне дослідження тканини печінки щурів із ізоніазид-ріфам-піциновим гепатитом свідчило про відновлюючий вплив амізону на її архітектоніку. Масовий коефіцієнт органу суттєво не відрізнявся від такого у здорових тварин. При мікроскопічному дослідженні спостерігалась нормалізація структури печінки: майже не виявлялись прояви жирової, гідропічної, вакуольної дистрофії. Проте подекуди в перипортально розташованих гепатоцитах визначались вогнища зернистої дистрофії. Практично не спостерігався периваскулярний набряк, значно зменшувалося повнокров’я перикапілярних просторів та синусоїдів. Портальні тракти та печінкові трабекули були не потовщені, сполучнотканинні тяжі відсутні. Таким чином, амізон, застосований у тварин з медикаментозним гепатитом, обмежує пошкоджуючий вплив туберкулостатиків на печінку, відновлюючи більшість показників, що характеризують її функціональний стан, зменшує інтенсивність патоморфологічних змін тканини органу, стимулює процеси реге-нерації. Оскільки в умовах зростання захворюваності на туберкульоз, збільшується також частота ускладнень медикаментозними гепатитоми, викликаних туберкулостатиками, застосовування антиоксидантів й імуномодуляторів вважається патогенетично обґрунтованим (Н.П. Скакун і співавт., 1995). Тому амізон завдяки його вираженим імуномодулюючим, інтерфероногенним, антиоксидантним ефектам можна розглядати як перспективний засіб для лікування цієї патології. На користь цього міркування свідчать отримані нами в експерименті дані про протекторні властивості амізону при інтоксикації туберкулостатиками. Таким чином, амізон в умовах експериментальних токсичних гепатитів проявляє гепатопротекторні властивості. ВИСНОВКИ В роботі наведено теоретичне та експериментальне обґрунтування доцільності застосування нестероїдного протизапального засобу амізону в якості гепатопротектора. 1. Амізон (10 мг/кг внутрішньошлунково один раз на добу протягом 7 днів) у щурів з експериментальними гострим тетрахлорметановим, хронічним алкогольно-тетрахлорметановим та хронічним ізоніазид-ріфампіциновим токсичними гепатитами зменшує інтенсивність перекисного окислення ліпідів, проявляє мембраностабілізуючий, цитопротекторний ефекти, сприяє нормалізації показників білковосинтезуючої, глікогенсинтезуючої, детоксикуючої, секреторної функцій печінки, покращує стан антиоксидантного захисту організму, відновлює архітектоніку органа у порівнянні з групами контрольних тварин. 2. Лікування амізоном протягом 7 днів гострого тетрахлорметанового гепатиту у щурів покращує функціональний стан печінки, що проявляється відновленням показників білковосинтезуючої (вміст альбумінів та глобулінів), глікогенсинтезуючої, жовчогінної (інтенсивність секреції жовчі та концентрації в ній жовчних кислот і холестерину), детоксикуючої (тривалість гексеналового сну) функцій поряд із зниженням гіпертрансфераземії (активності АлАТ та АсАТ) в середньому на 31 % (р<0,05) та ознак холестазу (зменшення активності лужної фосфатази на 24% (р<0,05), гамаглутамілтранспептидази на 39 % (р<0,05)) з паралельним пригніченням процесів ліпопероксидації (зниження вмісту проміжних і кінцевих її продуктів в тканині органу), відновленням активності ферментів антиоксидантного захисту організму (церулоплазміну, каталази, насиченості трансферину залізом). 3. Введення амізону за умов алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту протягом 7 днів забезпечує зменшення активності ферментів цитолізу та холестазу, нормалізацію показників білкового, жирового обмінів, параметрів секреторної, детоксикуючої, глікогенсинтезуючої функцій печінки поряд із зниженням в її паренхімі вмісту інтермедіатів ліпопероксидації: дієнових кон’югатів в ізопропанольній фракції на 27 % (р<0,05), суми кетодієнів та сполучених трієнів на 26,7 % (р<0,05), малонового диальдегіду на 31,6 % (р<0,05) та відновлення активності ферментів антиоксидантного захисту організму – каталази, церулоплазміну, насиченості трансферину залізом. 4. В умовах ізоніазид-ріфампіцинового гепатиту семиденне лікування амізоном нормалізує функціональний стан гепатоцитів, що проявляється відновленням детоксикуючої, білковосинтезуючої функцій печінки, вмісту в її тканині глікогену. Паралельно з цим під впливом амізону зменшується інтенсивність цитолізу і холестазу: активність АлАТ знижується на 26,5 % (р<0,05), АсАТ – на 20 % (р<0,05), лужної фосфатази на 19 % (р<0,05), ?-глутамілтранспептидази – на 13 % (р<0,05), в паренхімі печінки зменшується концентрація інтермедіатів ліпопероксидації: дієнових кон’югатів в ізопропанольній фракції на 46 % (р<0,05), в гептановій – на 20 % (р<0,05), малонового диальдегіду – на 21,4 % (р<0,05). 5. Лікування амізоном сприяє відновленню вмісту еритроцитів, ретикулоцитів, гемоглобіну в периферичній крові у щурів з гострим тетрахлорметановим і хронічним алкогольно-тетрахлорметановим гепатитами, в той час як в групах контролю виявлено розвиток гіпохромної анемії. Введення амізону сприяє позитивним змінам гістологічних ознак ураження печінки: у тварин з усіма моделями гепатитів виявляється зменшення масового коефіцієнту органу статистично достовірно відносно груп контролю. Спостерігається зниження інтенсивності некрозу, ознак жирової та гідропічної дистрофії гепатоцитів, збереження трабекулярної структури паренхіми, нормалізація дисциркуляторних порушень. Відмічаються ознаки регенерації у вигляді молодих форм гепатоцитів, які найбільш виражені при гострому тетрахлорметановому та хронічному алкогольно-тетрахлорметановому гепатитах. 6. За ступенем вираженості лікувальна ефективність амізону при різних типах експериментального токсичного ураження печінки розприділяється наступним чином: хронічний алкогольно-тетрахлорметановий гепатит >
гострий тетрахлорметановий гепатит > хронічний медикаментозний
ізоніазид-ріфмпіциновий гепатит. За спектром фармакологічної дії та
терапевтичною активністю досліджувані препарати можна розташувати так:
амізон ? тіотриазолін > силібор > ?-токоферолу ацетат. Гепатопротекторні
ефекти амізону ймовірно пов’язані із його антиоксидантними (зниження
вмісту продуктів ліпопероксидації в тканині печінки), антицитолітичними
(зменшення активності АсАТ, АлАТ сироватки крові), антихолестатичними
(зниження активності лужної фосфатази, ?-глутамілтранспептидази)
властивостями, здатністю нормалізуючи впливати на вміст білків, жирів,
вуглеводів, стимулювати активність системи антиоксидантного захисту
організму, відновлювати секреторну, детоксикуючу функції, нормалізувати
архітектоніку органу.

7. При парентеральному введенні амізону в дозі 3 мг/кг протягом 7 днів
тваринам з токсичними гепатитами його лікувальні властивості не
переважають такі при ентеральному застосуванні в дозі 10 мг/кг.

8. Виражена фармакотерапевтична ефективність амізону при
експериментальних гепатитах різного генезу є експериментальним
обґрунтуванням перспективності його використання як гепатопротектора в
умовах токсичних уражень печінки.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації.

1. Голубєва М.Г. Лікувальний вплив амізону на перебіг експериментального
алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту // Ліки. – 2003. — №5-6. –
С.71-73.

2. Голубєва М.Г. Оцінка впливу амізону на перебіг экспериментального
гепатиту, викликаного токсичними дозами ізоніазиду та ріфампіцину //
Клінічна фармація. — 2004. — №2, т.8. -С. 60-62.

3. Голубєва М.Г. Морфологічні зміни печінки при токсичних гепатитах та
після їх корекції амізоном // Галицький лікарський вісник. – 2004. –
Т.11, №1. — С. 43-44.

4. Голубєва М.Г. Дослідження ефективності сучасних гепатопротекторів в
умовах гострого токсичного експериментального ураження печінки //
Галицький лікарський вісник. – 2004. — Т.11, №3. – С. 23-25.

5. Голубєва М.Г. Гепатопротекторний вплив амізону при гострому
експериментальному гепатиті // Вісник фармації. – 2004. — №3 (39). – С.
80-82.

6. Голубєва М.Г., Гудивок Я.С. Дозозалежний вплив амізону на деякі
біохімічні показники у тварин з гострим експериментальним гепатитом //
Ліки – людині. — 2002. — Том XVII, №3. — С.9-10.

7. Вплив амізону на перебіг гострого і хронічного експериментальних
гепатитів / Голубєва М.Г., Гурмак І., Калугіна С., Королюк В., Романуха
В., Юрків І.// Матеріали VII Міжнародного медичного конгресу студентів
та молодих вчених. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С.247.

8. Голубєва М.Г., Гудивок Я.С., Голубєв В.Г. Патоморфологічні
особливості перебігу експериментальних токсичних гепатитів та їх
корекція амізоном // Матеріали VII Конгресу патологів України
„Екологічна, інфекційна, судинна та онкологічна патологія – сучасні
аспекти морфологічної діагностики і патоморфозу”. — Галицький
лікарський вісник. – 2003. — Том 10, № 4. — С. 122.

9. Гудивок Я.С., Голубєва М.Г., Голубєв В.Г. Вплив амізону на
морфологічну картину печінки у тварин з медикаментозним гепатитом //
Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції
“Гепатопротекторы в Украине – реалии и перспективы”. — Клінічна
фармація. – 2003. — №4. – С .62.

10. Голубєва М.Г. Вплив амізону на функціональний стан печінки та
показники периферичної крові при експериментальних гепатитах //
Матеріали 58 науково-практичної конференції студентів і молодих вчених
Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця з міжнар.
участю „Актуальні проблеми сучасної медицини”. — Київ, 2003. — С. 29.

11. Гудивок Я.С., Купновицька І.Г., Голубєва М.Г. Перспективи клінічного
використання й експериментального обґрунтування застосування амізону в
якості гепатопротектора // Матеріали всеукраїнської науково-практичної
конференції з міжнар. участю „Сучасні методи діагностики і лікування в
клініці внутрішніх хвороб”. — Вісник Вінницького національного медичного
університету. – 2004. — №8 (1). – С.48.

12. Голубєва М.Г. Антиоксидантна система церулоплазмін-трансферин при
гострому токсичному гепатиті та лікуванні амізоном та тіотриазоліном //
Матеріали 57-ї Міжнародної науково-практичної конференція студентів та
молодих вчених. – Ужгород: „Іва Профі”, 2004. — С.136.

АНОТАЦІЇ

Голубєва Марія Геннадіївна. Фармакотерапевтична ефективність амізону при
експериментальних токсичних гепатитах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.03.05 – фармакологія. – Інститут фармакології та
токсикології АМН України, Київ. – 2005.

Дисертація присвячена дослідженню гепатопротекторної дії нового
нестероїдного протизапального препарату амізону та експериментальному
обґрунтуванню його застосування для лікування токсичних гепатитів.

Терапевтичний ефект амізону порівнювали з аналогічною дією силібору,
?-токоферолу ацетату, тіотриазоліну. Наявність гепатопротекторної дії
амізону була доказана в умовах 3 моделей експериментальних токсичних
гепатитів (гострому тетрахлорметановому, хронічному
алкогольно-тетрахлометановому та хронічному медикаментозному
ізоніазид-ріфампіциновому) за допомогою фармакологічних, біохімічних та
гістоморфологічних методів.

Встановлена гепатопротекторна активність амізону, яка обумовлена
пригніченням вільнорадикальних процесів, підтриманням активності
антиоксидантних систем організму, зниженням активності ферментів
цитолізу, холестазу, нормалізацією обміну речовин, відновленням
жовчогінної та детоксикуючої функцій печінки, морфологічної картини
периферичної крові, відновленням архітектоніки печінкової тканини.

Терапевтична дія амізону в умовах токсичних гепатитів подібна або
перевершує ефект препаратів порівняння – силібору, токоферолу ацетату,
тіотриазоліну. Встановлено, що вплив амізону при парентеральному та
ентеральному введеннях співставимий між собою. Найвиразніший лікувальний
ефект амізону відмічений в умовах хронічного
алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту.

Ключові слова: амізон, експериментальні токсичні гепатити, нестероїдні
протизапальні препарати, лікування.

Голубева М.Г. Фармакотерапевтическая эффективность амизона при
экспериментальных токсических гепатитах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.03.05 – фармакология. – Институт фармакологии и
токсикологии АМН Украины, Киев, 2005.

Работа посвящена изучению гепатопротекторних свойств амизона – нового
нестероидного противовоспалительного препарата с интерфероногенными
свойствами в виде таблеток и раствора для парентерального введения.

Было проведено определение эффективной дозы 2,5% раствора амизона при
парентеральном введении в качестве гепатопротектора. Низкие концентрации
препарата (1,5-3,1-6,25 мг/кг) оказывали позитивное влияние на функции
печени, у высоких (50 мг/кг) эти свойства не проявлялись. Оптимальной
дозой инъекционного раствора амизона по антиоксидантным (концентрация
МДА в ткани печени) и антицитолитическим (активность АлАТ в сыворотке
крови) эффектам была 3 мг/кг. Доза таблетированной формы (10 мг/кг) была
рассчитана по формуле Рыболовлева Ю.Р., Рыболовлева Р.С. (1979).

Изучение гепатозащитной активности амизона проведено на моделях острого
тетрахлорметанового, хронического алкогольно-тетрахлорметанового,
хронического медикаментозного изониазид-рифампицинового токсических
гепатитов. Амизон и препараты сравнения вводили перорально и
внутрибрюшинно один раз в день в течении 7 дней после создания модели
гепатита. Лечебное действие амизона сравнивали с терапевтическими
эффектами силибора, ?-токоферола ацетата, тиотриазолина.

Гепатопротекторное действие амизона оценивали по способности сдерживать
накопление продуктов свободнорадикального окисления липидов в печени
(МДА, ДК, суммы КД и СТ), снижать активность маркеров цитолиза и
холестаза в крови – АсАТ, АлАТ, щелочной фосфатазы, нормализовать
активность антиоксидантной системы организма (по изменению активности
каталазы, церулоплазмина и насыщению трансферрина железом), а также по
влиянию на функциио печени (детоксицирующую, желчесекреторную, белок- и
гликогенсинтезирующую). Изучались показатели периферической крови, а
также морфологические изменения ткани печени.

Назначение амизона в условиях поражения печени сопровождалось
статистически достоверным относительно контрольных животных снижением
содержания в печени МДА, ДК, суммы КД и СТ, восстановлением активности
каталазы, уменьшением дисбаланса в системе ЦП/ТФ. Под влиянием
исследуемого препарата на всех моделях поражения печени снижались
активность сывороточных трансаминаз, щелочной фосфатазы,
?-глутамилтранспептидазы. Одновременно в гомогенате печени повышался
уровень гликогена, в сыворотке крови – уровень альбумина.

При исследовании детоксицирующей функции печени было установлено, что
амизон возвращал к норме показатели длительности гексеналового сна,
которые были в несколько раз увеличены у животных контрольной группы.
При назначении амизона в условиях экспериментальных токсических
гепатитов интенсивность секреции желчи, её общее количество, содержание
холестерина и желчных кислот приближались к показателям интактных
животных.

При изучении состава периферической крови было показано, что амизон
позитивно влияет на содержание эритроцитов, ретикулоцитов, гемоглобина.

Исследование гистоструктуры печени выявило способность амизона уменьшать
некроз гепатоцитов, восстанавливать дистофически измененные клетки
печени, умешать дисциркуляторные изменения паренхимы органа, уменьшать
развитие в ней соединительной ткани, усиливать регенераторные процессы.

Таким образом, полученные данные свидетельствуют, что гепатопротекторный
эффект амизона в условиях токсических поражений печени обусловлен
снижением интенсивности процессов свободнорадикального окисления,
поддержанием активности антирадикальной защиты организма, стабилизацией
клеточных мембран, восстановлением морфологической структуры органа, а
также нормализацией детоксицирующей, секреторной, белок- и
гликогенсинтезирующей функций, восстановлением картины периферической
крови.

Установлено, что при всех используемых моделях токсических гепатитов
терапевтический эффект амизона не уступал, а во многих случаях превышал
действия препаратов сравнения, будучи сходным по характеру и степени
влияния со свойствами тиотриазолина.

Эффекты амизона при парентеральном и энтеральном введении сопоставимы.
Согласно полученным данным, действие этого препарата наиболее выражено в
условиях хронического алкогольно-тетрахлорметанового токсического
гепатита.

Ключевые слова: амизон, экспериментальные токсические гепатиты,
нестероидные противовоспалительные средства, лечение.

Golubeva M.G. Pharmacotherapy Effectiveness of Amison on Experimental
Toxic Hepatitis. – Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate
of medical sciences on a specialty 14.03.05 – pharmacology. – Institute
of Pharmacology and Toxicology Academy of medical Sciences of Ukraine,
Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the pharmacological investigation of
hepatoprotective action and experimental substantiation of amison (new
non-steroidal anti-inflammatory preparation) usage for treatment of
toxic hepatitis.

The therapeutic effectiveness of amison as hepatoprotector in comparison
with silibor, ?–thocoferol acetas and thiotriasolin was demonstrated.
The presence of hepatoprotective action of amison was proved on 3 models
of experimental toxic hepatitis determining the pharmacological,
biochemical and microscopic parameters.

It was established that amison has marked hepatoprotective effect due to
its potent ability to inhibit the free radical oxidation process,
improve the state of antioxidant system of organism. Therapeutic effect
of amison has realized by means of decreasing of cytolysis and
cholestasis destruction processes, normalizing of specific function of
the liver, efficiently restoring of the protein synthesizing and
lipoltropic function, restoring of main structural components of tissue
of liver. The amison administration has normalized contents of
erythrocytes, rethiculocytes and hemoglobin in peripheral blood.

The comparison with silibor, ?-thocoferol acetas, thiotriasolin
hepatoprotective acts has shown equivalently or prevalently of amison in
the most of effects.

The obtained results have demonstrated amison usage (both enteral and
parenteral administration) perspective in toxic hepatitis treatment.

Key words: amison, non-steroidal anti-inflammatory preparation,
experimental toxic hepatitis, treatment.

Похожие записи