АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

МАКАРЕНКО ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 615.212.3/.4:615.07]–092.9

Фармакологічний аналіз антициклооксигеназної активності нових
неопіоїдних анальгетиків

(експериментальне дослідження)

14.03.05. – фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ
України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

МАМЧУР Віталій Йосипович,

Дніпропетровська державна медична
академія МОЗ України, завідувач кафедри фармакології, клінічної
фармакології та технології лікарських засобів

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

ВІКТОРОВ Олексій Павлович,

Інститут кардіології ім. ак. М.Д. Стражеска АМН України,

завідувач відділу клінічної фармакології з лабораторією функціональної
діагностики

доктор медичних. наук, професор,

Заслужений діяч науки та техніки України

ЛУК’ЯНЧУК Віктор Дмитрович,

Луганський державний медичний університет МОЗ України,

завідувач кафедри фармакології

Провідна установа:

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,
кафедра фармакології з курсом клінічної фармакології, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “_20__” вересня_ 2006 року о “13_” годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при Інституті
фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ,
вул. Е. Пот‘є, 14. Д.26.550.01 в Інституті фармакології та токсикології
АМН України (03057, м. Київ, вул. Е14)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Пот‘є, 14.
Д.26.550.01 в Інституті фармакології Інституту фармакології та
токсикології АМН України (007, Автореферат розісланий “18_”
__серпня__________ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01,

кандидат біологічних наук
І.В. Данова

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Нейрофармакологія болі та медикаментозне
знеболювання, залишаються однією з актуальніших проблем медицини. Серед
лікарських засобів, яким притаманна болезаспокійлива активність,
найчастіше лікарями призначаються, провізорами рекомендуються,
пацієнтами з метою самолікування приймаються так звані ненаркотичні
анальгетики, а саме нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).

У Об’єднаному Королівстві Великої Британії щорічно виписується біля 24
мільйонів рецептів на НПЗЗ. Приблизно 15% літніх людей приймають НПЗЗ.
Розраховано, що середня частота призначень складає 426 рецептів на 1000
населення в рік (В.Н. Цибуляк, 2003, Е.Л. Насонов, 2000, П.Л. Жарков,
2001).

Дана група лікарських засобів найбільш численна. Таким обставинам, без
сумнівну, сприяв прогрес фармацевтичної промисловості та фармацевтичної
науки, завдяки яким стало можливим одержання вивчення та освоєння
великої кількості нових сполук (на сьогодні біля 70 різних по хімічній
структурі). А це, в свою чергу, дозволяє лікарю призначати НПЗЗ з
урахуванням їхньої ефективності й індивідуальної переносимості (В.А.
Насонова, 2003).

Протизапальна, жарознижуюча, анальгезуюча, антиагрегаційна, ульцерогена,
нефро- та гепатотоксична, а також іммунодепресивна та іммунотоксична дії
– всі ці види активності НПЗЗ в тому чи в іншому ступеню виразності
характерні майже для всіх засобів цієї фармакологічної групи (О.П.
Вікторов, 2002).

В 1971 р. J. Vane, J. Smith і A. Willis встановили механізм дії НПЗЗ,
котрий пов’язан з гальмуванням синтезу циклооксигенази (ЦОГ), ферменту,
що забезпечує метаболізм арахідонової кислоти, яка є попередником
простагландинів (ПГ). Таким чином, J. Vane висунув гіпотезу, що механізм
дії аспіриноподібних препаратів обумовлений інгібіцією синтезу ПГ,
котрий відноситься до числа важливих медіаторів запалення (Needleman P.,
1986).

Пізніше, в 90-х роках ХХ століття, встановлено, що циклооксигеназа має
дві ізо-форми — ЦОГ-1 і ЦОГ-2, що відповідальні за синтез
простагландинів, які підтримують фізіологічні функції. Проте синтез
прозапальних простагландинів обумовлений тільки ізоферментом ЦОГ-2.
Протизапальний, анальгетичний ефект НПЗЗ є наслідком блокування цього
ферменту (ЦОГ-2). Одночасне пригнічення активності ЦОГ-1 впливає на
захисні властивості гастродуоденальної слизової оболонки та агрегацію
тромбоцитів, що призводить до появи таких побічних явищ НПЗЗ, як
гастропатії, нефропатії, кровоточивість та інш. (Verburg K.M., 2001,
Mastbergen S., 2002).

У зв’язку з цим при вивченні нових перспективних засобів, яким
притаманна болезаспокійлива та протизапальна активність, виникає
питання: який саме вони мають рівень співвідношення антиЦОГ-1 і
антиЦОГ-2 активності? Так, якщо для класичних НПЗЗ від ацетилсаліцилової
кислоти, диклофенаку натрія, німесуліду до целекоксибу співвідношення
антиЦОГ – 1 до антиЦОГ – 2, а саме токсичних і терапевтичних ефектів
достатньо вивченні (Mastbergen S. C., et al. 2002), то для нових
неопіоїдних анальгетиків (анальбен, бензофурокаїн, пірадозол, вінборон),
а також для абсолютно нових хімічних сполук з анальгетичною і
протизапальною активністю ряду норборнену співвідношення різних видів
антиЦОГ активності не встановлено. Таким чином, проведення досліджень у
вказаному напрямку дозволить раціоналізувати знеболюючу терапію
запальних станів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Результати
досліджень, наведених у дисертаційній роботі, є фрагментом
науково-дослідних робіт “Експертна оцінка співвідношення
антициклооксигеназних та антиоксидантних властивостей вітчизняних
болезаспокійливих засобів (амізон, анальбен, пірадозол, бензофурокаїн,
вінборон)” , номер держреєстрації — 0103U004100, та “Розробка системи
методичних підходів вивчення в експерименті селективності
антициклооксигеназної активності вітчизняних і нових нестероїдних
протизапальних засобів (НПЗЗ)”, номер держреєстрації — 0104U006269.

Мета роботи та завдання дослідження. Метою роботи було
визначити характер антициклооксигеназної активності класичних та нових
неопіоїдних анальгетиків шляхом порівняння їх знеболюючої,
протизапальної та ульцерогеної активності на підставі дослідження
біологічних, біохімічних, гістоморфологічних та гематологічних
досліджень.

У відповідності до мети було визначено основні задачі
дослідження:

Встановити ЛД50, провести пошук знеболюючих, протизапальних ефектів у
сполук ряду норборнена;

Порівняти знеболюючі та протизапальні властивості нових (анальбен,
бензофурокаїн, вінборон та пірадозол) та класичних неопіоїдних
анальгетиків (непрямий метод вивчення антиЦОГ-2 активності);

Визначити можливу ульцерогенну дію класичних та нових неопіоїдних
анальгетиків (непрямий метод вивчення антиЦОГ-1 активності);

4. Дослідити вплив неопіоїдних болезаспокійливих засобів на активність
простагландинсинтетази (циклооксигенази) у тромбомассі, слизовій
оболонці шлунка та мозку тварин.

5. Встановити прогностичне значення визначення співвідношення прямої та
непрямої антициклооксигеназної активності для цільового скринінгу нових
біологічно активних речовин з знеболюючими та протизапальними
властивостями.

Об’єкт дослідження – білі миші, щури з “ад’ювантним артритом”,
тканини мозку, слизова оболонка шлунка, кров.

Предмет дослідження – антициклооксигеназні ефекти нових,
традиційних НПЗЗ, та вперше синтезованих сполук з ряду норборнену.

Методи дослідження – фармакологічні, токсикологічні,
нейрохімічні, фізіологічні, гематологічні, патоморфологічні та
статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі вперше проведений
порівняльний аналіз антициклооксигеназної активності різного характеру
як нових анальгетиків (анальбен, бензофурокаїн, вінборон та пірадозол),
так і орігінальних хімічних сполук ряду норборнену у порівнянні з
відомими класичними НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота, диклофенак натрію,
німесулід, целекоксиб) та ННА (парацетамол, метамізол).

Дослідження забезпечують оптимізацію в призначенні ефективних
болезаспокійливих засобів, що виявляється в збільшені терапевтичного
ефекту при зниженні побічних проявів, таким чином досягнення максимально
безпечного терапевтичного втручання.

Теоретичне та практичне значення роботи. Робота є
експериментально-теоретичним дослідженням, яке поглиблює уявлення про
знеболюючі та протизапальні ефекти анальгетиків. Таким чином, пов’язана
з визначенням найбільш оптимальних шляхів синтезу нових ефективних
болезаспокійливих засобів, що дає можливість для подальшої розробки
раціональної терапії больових та запальних синдромів та забезпеченню
адекватного вибору препарату, враховуючі його терапевтичні та токсичні
ефекти.

Результати дослідження впроваджені в навчальний процес на кафедрах
фармакології Національного медичного університету ім.. О.О. Богомольця,
Тернопільського державного медичного університету ім.. І.Я.
Горбачовського, Вінницького національного медичного університету ім.
М.І. Пирогова, Одеського державного медичного університету та
Львівського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто було здійснено
патентно-інформаційний пошук, проведено аналіз даних літератури за темою
дисертації, відпрацьовано моделі, виконано експериментальні дослідження,
а також проведено аналіз, систематизацію та статистичну обробку
отриманих результатів і оформлено їх у вигляді таблиць та рисунків
тексту дисертації, сформульовані основні положення та висновки роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
опрелюдненні в матеріалах Російській науково-практичній конференції з
міжнародною участю “Клинические и теоретические аспекты острой и
хронической боли” (Ніжний Новгород, 2003), VIII міжнародної
науково-практичної конференції „Наука і освіта ’2005” (Дніпропетровськ,
2005), ІХ Міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених
(Тернопіль, 2005), VII міжнародного симпозіуму “Інсульт: діагностика,
профілактика, лікування” (Судак, 2005), ІV міжнародної
науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень – 2005”
(Дніпропетровськ, 2005), VI Національного з’їзду фармацевтів України
„Досягнення та перспективи розвитку фармацевтичної галузі України”
(Харків, 2005), ІІ міжнародної науково-практичної конференції “Науковий
потенціал світу – 2005” (Дніпропетровськ, 2005), ІІ науково-практичної
конференції молодих вчених та спеціалістів “Актуальні проблеми
фармакології та токсикології” (Київ, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових робіт, у
тому числі 4 статті (3 з них в журналах, ліцензованих ВАК України), 9
тез в матеріалах докладів конференцій, конгресів, з’їздів.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 217
сторінках машинописного тексту, складається із вступу, огляду
літератури, опису матеріалів та методів дослідження, чотирьох розділів
власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження,
висновків та списку літератури, який містить 241 літературне джерело, з
них 113 іноземних. Робота проілюстрована 25 таблицями, 65 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Експериментальні дослідження виконані на
372 білих статевозрілих нелінійних мишах масою 18-25 г та 696 білих
статевозрілих безпородних щурах масою 150 — 230 г. Тварини належали до
обох статей, утримувалися на стандартному раціоні харчування.

Об‘єктами токсикологічних та фармакологічних досліджень були: 1)
вітчизняні оригінальні засоби: анальбен (1 мг/кг) фарм. фірма “НЕОФАРМ”
сумісно з фірмою “ЗДОРОВ’Я”, бензофурокаїн (5 мг/кг), вінборон (3мг/кг),
пірадозол (2,5 мг/кг) (експериментальні субстанції); 2) нестероїдні
протизапальні засоби: ацетилсаліцилова кислота (200 мг/кг) (табл. 0,5 г,
ЗАО Фармацевтична фірма “Дарница” м. Київ), диклофенак натрію (10 мг/кг)
(табл. 0,05 г, ВАТ “ХФЗ “Червона зірка”, м. Харків), німесулід (80
мг/кг) (табл. 0,1 г, “ФАРМАК®”, м. Київ), целекоксиб (50 мг/кг)
(Фармація Лімітед, Великобританія); 3) ненаркотичні анальгетики:
парацетамол (300 мг/кг) (капс. 325 мг, ВАТ “Концерн Стирол”, м.
Горлівка), метамізол (200 мг/кг) (табл. 0,5 г, ВАТ “Лубнифарм”); 4)
похідні норборнену в дозі 1/10 ЛД50, ряд речовин, що вміщують
біциклічний норборненовий та норборнановий каркаси, які були створені на
кафедрі органічної хімії Дніпропетровського Національного Університету
під керівництвом заслуженого діяча науки та техніки, професора Л.І.
Касьян.

Гостру токсичність похідних норборнену вивчали при одноразовому введенні
внутрішньошлуночно мишам у зростаючих дозах згідно з Методичними
рекомендаціями ДФЦ МОЗ України з експериментального вивчення токсичної
дії потенційних лікарських засобів (Київ, 2000).

Скринінг знеболюючих та протизапальних властивостей похідних норборнену
здійснювали на білих мишах згідно з “Доклінічними дослідженнями
лікарських засобів” (методичні рекомендації) за ред. О.В. Стефанова
(Київ, 2002). Анальгетичну активність досліджували у тесті “гаряча
пластинка”; антиексудативну активність на моделі карагенінового набряку.
Анальгетичну активність, а саме центральний компонент формування
больової реакції перспективних похідних норборнену, нових анальгетиків у
порівнянні з відомими класичними НПЗЗ досліджували на моделі
електрошкірного подразнення хвоста у щурів згідно етичних вимог до
дослідження болю у тварин із збереженням свідомості, затверджених
Комітетом з експериментальних досліджень та етичних проблем Міжнародної
Асоціації з вивчення болю (LASP) (M.N. Caroll et al., 1960). Критерієм
больової чутливості була реакція вокалізації, яка опосередковується
залученням як сегментарного, так і супрасегментарного рівнів замикання
аверсивних сигналів. На моделі “оцтовокислих” корчів досліджувалась
болезаспокійлива здатність до хімічного стимулу формування больового
реагування (“Доклінічні дослідження лікарських засобів” (методичні
рекомендації), 2002).

Принцип методу по вивченню можливої ульцерогенної дії вивчали, завдяки
макроскопічній оцінці стану слизової оболонки шлунка щурів, які
одержували досліджувані засоби на фоні голодування, та відображали у
балах та виразковому індексу (В.А. Виноградов, 1982, І.Ф. Мещишен,
2004). Морфологічні дослідження проводились на базі кафедри гістології
людини ДДМА під керівництвом завідуючого кафедри д.м.н., професора І.В.
Твердохліба.

Поведінкові реакції вивчалися з використанням методу „відкрите поле” (Я.
Буреш и соавт., 1991) та бліц-тесту “підвішування за хвіст”. До уваги
брали показники горизонтальної і вертикальної рухової активності,
дослідницьку активність (кількість обстежених норок), емоційну напругу
(кількість болюсів і актів грумінгу), а також по часу іммобілізації при
підвішуванні за хвіст.

Поглиблене вивчення антипроліферативних властивостей засобів проведено
на моделі “ад’ювантного” артриту у щурів (“Доклінічні дослідження
лікарських засобів” (методичні рекомендації), 2002). В сироватці крові
наприкінці експерименту визначали рівень сіроглікоїдів, сіалових кислот
та глікозаміногліканів та вміст оксипроліну у сечі (С. Камышников, 2000,
А.М. Горячковский, 1998).

Для з’ясування механізмів впливу досліджуваних засобів на рівень
циклооксигенази у різних тканинах в гострій стадії “ад’ювантної” хвороби
відзначали рівень простагландинсинтетази у тромбоцитарній масі, слизовій
оболонці шлунка та тканинах мозку (W.B. Cambell et al., 1996, A.T.
Mevkh, et al. 1984).

У роботі використовували арахідонову кислоту, адреналін, фосфат калію,
трис HCl та ТВІН-20 (USA). PGH – синтетазну активність ферменту
визначали спектрофотометричним методом за допомогою СФ-56 ЛОМО-спектр. В
кювету, котра вміщує 1 мл буфера додавали розчин 2мкМ геміну
(“Сінбіас”), донор електронів (0,99 мМ розчин адреналіну (“ALDRICH”,
Sigma-Aldrich Chemie GmbH, Riedstr. 2, D-89555 Steinheim, Germany)) та
солюбілізований препарат ферменту (Кузнецова Ю.А. и соавтор., 1998).
Гомогенат тромбомаси, мозку та слизовій оболонці шлунка готували з
допомогою буферного розчину 0,05М трис- HCl, рН 8,0, та центрифугували
20 хвилин при 13 об/хв. Надосадочну рідину зберігали при температурі от
-18°С до -25°С. Солюбілізований препарат ферменту готували за допомогою
ТВІН – 20 (USA).

Реакцію ініціювали додаванням спиртового розчину 0,19 мМ арахідонової
кислоти (“ALDRICH”, Sigma-Aldrich Chemie GmbH, Riedstr. 2, D-89555
Steinheim, Germany), можливе також використання спиртового розчину
метилового ефіру арахідонової кислоти. Довжина хвилі складала 480 нм,
час реєстрації показників через 1 хвилину після додавання арахідонової
кислоти.

Питому активність виражали в мікромолях арахідонової кислоти, окислених
1 мг білка на протязі 1 хвилини. Ферментативну активність
солюбілізованого препарату визначали спектрофотометричним методом, як
початкову швидкість накопичення окисленої форми адреналіну за допомогою
СФ-56 ЛОМО-спектр (Виноградова Р.П., 2001).

Для визначення концентрації білка в дослідних пробах нами використаний
колориметричний метод Лоурі (Л.А. Данилова, 2003).

Отримані результати досліджень оброблялись статистичним методом
досліджень з використанням t-критерію Ст’юдента. Всі розрахунки
проводили за спеціально розробленими програмами на ПЕОМ.

Результати та їх обговорення. Скринінг нових оригінальних препаратів –
похідних норборнену. Дослідження взаємозв’язку між анальгетичним та
протизапальним ефектами. Для виконання досліджень в ряду карбоксамідів,
їх епоксидних похідних екзо- та
ендо-5-амінометілбіцикло[2.2.1.]гепт-2-енов, нами були вибрані переважно
n-нітрофенілпохідні, так як речовини, що вміщують цей фрагмент молекул
сульфонамідів, виявили високу активність. Предмет нашого дослідження
складали 10 сполук сульфанілової кислоти у яких вивчались гостра
токсичність за методом Litchfield, Wilcoxon в модифікації В.П.
Прозоровського. Вивчення знеболюючої активності проводили за допомогою
методу термічного подразнення (“hot plate”), критерієм больового порогу
були перші ознаки захистної реакції – вилизування задніх лапок. У
процесі пошуку антиексудативної дії ми користувались моделлю асептичного
запалення у мишей, викликаючи карагеніновий набряк введенням 1% розчину
карагеніну. Отримані дані відображенні у таблиці 1.

Таблиця 1.

Гостра токсичність та специфічна активність похідних норборнену

Шифр Хімічна формула Гостра токсичність ЛД50, мг/кг Анальгетична
активність, % у порівнянні з показниками вихідного стану Протизапальна
активність, % у порівнянні з показниками контрольної групи

1 2 3 4 5

С-4

949±54,0

52,37*

17,28

С-16

838±42,0

60,46*

19,77

Продовження табл. 1.

1 2 3 4 5

С-20

300±21,0

84,50*

21,11

С-39

500±7,6

45,70*

15,62

С-43

191±22,0

33,45*

23,60

С-45

868±74,0

134,33*

75,32**

С-54

335±28,9

70,28*

37,33**

С-58

123±42,0

164,91*

63,97**

С-62

700±47,2

25,79

17,28

С-63

870±54,0

166,34*

70,02**

Примітка: * Р <0,05 – по відношенню до показників вихідного стану ** Р<0,05 – по відношенню показників контрольної групи Більшість речовин мали середні показники анальгетичної активності від 25,79% (С-62) (Р<0,05) до 84,20% (С-20) (р<0,05). Але деякі сполуку проявили високі показники знеболюючої активності, так С-45 – 134,33% (Р<0,05), С-58 – 164,91 (Р<0,05) та С-63 – 166,34 (Р<0,05). Нами показано, що загалом дані сполуки, поряд з анальгетичними здібностями, характеризувались помірними показниками ослаблення ексудативного процесу. Зокрема, протизапальна активність коливалась в межах від 15,62% (Р>0,05) для С-39 до 23,60% (Р>0,05) для С-43, однак ці дані були не
вірогідними по відношенню до контролю. Слід відзначити, що деякі похідні
поєднували виражені анальгетичні властивості і протизапальну дію. Так,
сполука С-45 знижувала інтенсивність карагенінового набряку на 75,32%
(Р<0,05), С-58 - на 63,97% (Р<0,05), С-63 – на 70,02% (Р<0,05). Таким чином, в подальшому ми вважаємо доцільним вивчати такі перспективні похідні норборнену, як засіб С-45, С-58 та С-63 з високими показниками протизапальної активності в поєднанні із знеболюючим ефектом. Метою наступного фрагменту дослідження було подальше вивчення цих засобів в умовно-терапевтичній дозі 1/10 ЛД50 в порівнянні з відомими класичними НПЗЗ (диклофенак натрію, ацетилсаліцилова кислота, німесулід та целекоксиб) та ННА (метамізол та парацетамол). Крім того, ми вважаємо доцільним дослідити знеболюючі та протизапальні властивості та їх здатність впливати на рівень простагландинсинтетази таких нових засобів, як анальбен, бензофурокаїн, вінборон та пірадозол. Порівняльна оцінка болезаспокійливої та протизапальної властивостей нових та традиційних неопіоїдних анальгетиків (непрямий метод вивчення антиЦОГ-2 активності). Для оцінки антиноцицептивної активності неопіоїдних анальгетиків використаний метод електричного подразнення кореня хвоста щурів. Оцінку больової чутливості здійснювали по реакції вокалізації в початковому стані та через 30, 60, 90 та 120 хвилин після одноразового внутрішньошлуночного введення препаратів (рис. 1). Нами встановлено, що у багатьох нових сполук після перорального введення пік анальгетичного ефекту спостерігався на 60 хвилині: у вінборона він складав 84,94% (P<0,05), у пірадозолу - 97,50% (P<0,05), у похіднх норборнену: С-45 – 123,42% (P<0,05), С-58 – 86,82% (P<0,05), відносно показників вихідного стану. Варто зазначити, що анальгетична активність засобу С-45 на 60 хвилині (123,42% (Р<0,05)) була зареєстрована як максимальний результат серед засобів, котрі вивчались, для цього часу експерименту. Так показано, що на 60 хвилині максимальну болезаспокійливу активність виявили також ацетилсаліцилова кислота 33,54% (Р>0,05), диклофенак
натрію 82,74% (P<0,05) та целекоксиб 111,16 % (P<0,05) порівняно з параметрами вихідного стану. Крім того, зазначено, що інші засоби виявили виражений антиноцицептивний ефект на 90 хвилині, до того ж він виявився більш тривалим. Знеболюючий ефект для парацетамолу складав 146,63% (P<0,05), для анальбену 132,73% (P<0,05), для метамізолу - 126,70% (P<0,05), а також для С-63 – 108,22% (P<0,05). Звертає на себе увагу той факт, що анальгетичний потенціал більшості засобів значно послабився до 120 хвилини досліду, але у деяких засобів залишався ще досить високим. Зокрема для нових засобів він знаходився в межах від 19,89% (Р>0,05) для вінборону; 43,75% (Р<0,05) для пірадозолу; 51,61% (Р<0,05) для бензофурокаїну до 73,21% (Р<0,05) для анальбену. Традиційні анальгетикі також показали суттєве ослаблення болезаспокійливого потенціалу до 120 хвилини експерименту. Так, у диклофенака натрію він знизився до 39,59% (Р>0,05), у целекоксибу — до
54,88 % (Р<0,05). Найбільш цікавим був результат при вивченні нових похідних норборнену: засоби С-45 та С-58 з піком аналгезії на 60 хвилині 123,42% (Р<0,05) та 86,82% (Р<0,05) відповідно, значно знизили свою болезаспокійливу дію до 120 хвилини для С-45 –49,71% (Р<0,05) і для С-58 – 48,29% (Р>0,05)
відносно показників вихідного стану, причому цей результат співставимий
із динамікою показників нових анальгетиків, зокрема, як пірадозолу,
вінборону та бензофурокаїну. Засіб С-63 на 90 хвилині мав максимальний
анальгетичний ефект 108,22% (Р<0,05), а на 120 хвилину 97,78% (Р<0,05). Слід зазначити, що це був найбільш високий показник аналгезії серед всіх засобів, які вивчались на цей час експерименту. Рис.1. Динаміка змін порогу больового реагування (реакція вокалізації) при електроподразненні кореня хвоста інтактних щурів під впливом нових анальгетиків, похідних норборнену та класичних НПЗЗ Примітка: * - Р <0,05 – по відношенню до порогу больової чутливості у вихідному стані Для вивчення механізмів периферичної анальгетичної дії препаратів ми скористались класичною скринінговою моделлю “оцтовокислі корчі”, яки викликались 0,6% розчином оцтової кислоти Згідно отриманих результатів серед нових вітчизняних засобів певну перевагу в болезаспокійливій дії має бензофурокаїн: його анальгетична активність склала 61,44% (Р<0,05), у анальбена та пірадозола вона була дещо нижчою - 59,04% (Р<0,05) і 58,50% (Р<0,05) відповідно. До того ж, вінборон сприяє зменшенню кількості корчів під впливом 0,6% оцтової кислоти на 56,49% (Р<0,05). Як показано нами, більш суттєвий результат показали нові похідні норборнену. Так, анальгетична активність для засобу С- 45 склала 68,86% (Р<0,05), для засобу С–62,88% (Р<0,05), а для засобу С– 64,95% (Р<0,05) – відносно контролю. Так, по здатності зменшувати кількість корчів при введенні 0,6% розчину оцтової кислоти досліджені засоби можна розташувати таким чином: парацетамол 81,86% (Р<0,05) > німесулід 80,05%
(Р<0,05) > метамізол 75,82% (Р<0,05) > целекоксиб 69,68% (Р<0,05) > С-45
68,86% (Р<0,05) > диклофенак натрію 65,35%(Р<0,05) > С-63 64,95%
(Р<0,05) > С-58 62,95% (Р<0,05) > бензофурокаїн 61,44% (Р<0,05) >
анальбен 59,04% (Р<0,05) > пірадозол 58,50% (Р<0,05) > ацетилсаліцилова
кислота 57,53% (Р<0,05) > вінборон 56,59% (Р<0,05). В процесі пошуку інгібіторів ЦОГ на скринінговому етапі вивчення анти- ексудативних властивостей ми використали з флогогенів карагенін, а з лабораторних тварин – білих мишей. Нами встановлено що, згідно отриманих результатів, всім засобам притаманні протизапальні властивості. Зокрема, на рис. 2 показано, що всі засоби проявляють виражену дію послабляти прояви ексудативного набряку. Рис. 2. Протизапальна активність на моделі карагенінового набряку під впливом внутрішньошлункового введення нових анальгетиків, похідних норборнену та класичних НПЗЗ. Примітка: * - Р <0,05 – по відношенню до показників контролю Згідно отриманих нами результатів анальбен, вінборон, бензофурокаїн та пірадозол мали практично однакову антиексудативну здатність, що проявлялось ослабленям ступеню карагенінового набряку на 61,47% (Р<0,05), 62,30% (Р<0,05), 64,49% (Р<0,05) та 58,21% (Р<0,05) відповідно. Нові похідні норборнену мали дещо вищий потенціал в знижені ексудативного набряку: так, С-58 і С-63 володіють протизапальною активністю на 63,97% (Р<0,05) та 70,02% (Р<0,05) відповідно. Цікаво зазначити, що по параметрах протизапальної активності С-63 не поступається такому класичному НПЗЗ, як диклофенак натрію у дозі 10 мг/кг 70,02% (Р<0,05). Нами встановлено, що своєрідним лідером при вивченні протизапальної активності виявився засіб С-45, який ослабляв карагеніновий набряк на 75,32% (Р<0,05) у порівнянні з контрольною групою, та мав перевагу над такими класичними засобами, як диклофенак натрію - 70,02% (Р<0,05), німесулід 67,75%Р<0,05) та целекоксиб 68,13% (Р<0,05). Таким чином, нами вивчена протизапальна активність нових засобів та похідних норборнену у порівнянні з класичними НПЗЗ. На основі отриманих результатів відмічаємо - всі засоби ослабляли прояви ексудативного набряку: так, по здатності зменшувати набряк, викликаний 1% розчина карагеніну (потенційним флогогеном при вивчені потенційних інгібіторів ЦОГ), досліджені засоби можна розташувати настурним чином: С-45 75,32% (Р<0,05) > С-63 70,02% (Р<0,05) = диклофенак натрію 70,02% (Р<0,05) >
целекоксіб 68,13% (Р<0,05) > німесулід 67,75% (Р<0,05) > бензофурокаїн
64,49% (Р<0,05) > С-58 63,97% (Р<0,05) > ацетилсаліцилова кислота 63,88%
(Р<0,05) > вінборон 62,30% (Р<0,05) > анальбен 61,47% (Р<0,05) >
пірадозол 58,21% (Р<0,05) > парацетамол 40,87% (Р<0,05) > метамізол
31,11% (Р>0,05)

Визначення ульцерогенної дії нових анальгетиків (непрямий метод вивчення
антиЦОГ-1 активності). Одним з основних побічних ефектів практично всіх
НПЗЗ є ульцерогена дія на слизову оболонку шлунку. При лікуванні
протизапальними засобами у 30-40% хворих відмічаються диспепсичні явища,
у 10-20% — ерозії і виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, у 2-5% —
кровотеча та перфорації. Тому ми скористались однією з методик по
вивченню можливої гастротоксичної дії досліджуваних засобів. Принцип
методу полягає на макроскопічному дослідженні слизистої оболонки шлунків
щурів, які одержували засіб на фоні голодування. Оцінку ульцерогенного
ефекту проводили візуально по кількості виразкових дефектів, що
відображали у балах та виразковому індексу (ВІ).

Використана 4-х бальна шкала: 0 – відсутність змін; 1 – ерозія; 2 –
поодинокі виразки; 3 – множинні виразки; 4 – проривні виразки.

Примітка: * — Р <0,05 – по відношенню до показників контролю (голодування) Рис. 3. Виразковий індекс під впливом дослідних засобів. Нами встановлено, що група тварин, котра знаходилась на голодуванні мала незначні зміни у слизовій оболонці шлунка (рис. 3). Зокрема на фоні голодування та отримання анальбену 1 мг/кг та бензофурокаїну 5 мг/кг, нами були відзначені зміни у слизовій оболонці при перерахування по формулі в 2,16 балів, що у порівнянні з контрольної групою в 1,44 разів більше та в 3,31разів менше ніж у диклофенаку натрію. Під впливом вінборону 9 мг/кг та пірадозолу 2,5 мг/кг виразковийстан зміни слизової оболонки шлунка оцінювались у 1,66 та 3,16 балів відповідно. Якщо порівнювати ці зміни з показниками групи контролю, то ми відмічаємо зміни у 0,90 разів більше для вінборону та у 2,10 разів більше для пірадозолу. При оцінки макроскопічних змін при застосуванні похідних норборнену найбільш виразні зміни спостерігались під дією С-63 (87,0 мг/кг), в цьому випадку відмічали появу поодиноких виразок, прояви ерозій та гіперемії, що при перерахуванні відобразилось у 3,83 балах. Після отримання тваринами С-45 (86,7 мг/кг) та С-58 (12,3 мг/кг) зміни у слизовій оболонці оцінювались як помірні та відобразились у 1,83 та 2,33 балах відповідно. Таким чином, треба відмітити, що нові засоби, похідні норборнену, більш безпечні по відношенню до слизової оболонки шлунку у порівнянні з диклофенаком натрію та АСК. Дослідження впливу неопіоїдних болезаспокійливих засобів на активність циклооксигенази в умовах проліферативного запалення - ад’ювантний артрит. Найзручнішою для вивчення протизапальних властивостей у щурів є модель так званого “ад’ювантного” артриту, яка вважається найбільш адекватною ревматоїдному артриту (РА) людини. Артрит моделювали згідно з методикою, (“Доклінічні дослідження” за ред. О.В. Стефанова, 2002) в вихідному стані у тварин оцінювали масу тіла, антропометричні розміри суглобів (ширина та товщина), поріг больового реагування при термоподразненні хвоста, показники локомоторної та емоційної поведінки в тесті “відкрите поле”, а також відповідну реакцію при бліц-тесті – “підвішування” за хвіст. Крім того, вказані параметри реєструвались по мірі розвитку артриту та після проведення терапії. По завершенні лікування тварин виводили з експерименту (з обов’язковим виконанням всіх існуючих методичних прийомів). Для більш об’єктивної оцінки протизапального ефекту проводили аналіз периферичної крові, а саме: визначали рівень гексозамінів, серомукоїду та вміст сіалових кислот у сироватці крові та вміст оксіпроліну в сечі. Перед моделюванням патологічного стану у тварин оцінювався їх вихідний стан, а саме - стан волосяного покрову, маса тіла та розміри суглобів, котрі вимірювали за допомогою інженерного мікрометра. До початку моделювання тварини мали білий, блискучий волосяний покров, слизові оболонки очей чисті, маса тіла коливалась від 152,50±7,58 г (група целекоксибу) до 190,0±20,07 г (група похідного норборнену С-58). Розміром суглобів вважали середнє значення між шириною та товщиною суглоба в см, котрі коливалися від 0,649±0,031 (в групі похідного норборнену С-63) до 0,730±0,043 (група похідного норборнену С-58). На 2-3 день після введення ад’юванту в праву задню лапу у всіх тварин спостерігалось погіршення стану, виражений набряк всієї ступні, інтенсивна гіперемія шкіри. На 14 добу експерименту у всіх групах було відмічено значне збільшення розмірів суглобів в межах від +23,82% (Р<0,05) (група целекоксибу) до +33,28% (Р<0,05) (група похідного норборнену С-63) по відношенню до вихідного стану. Крім того, нами спостерігалось погіршення стану волосяного покрову: у більшості тварин він потускнів, набув жовтуватого відтінку; до того ж, відмічалась сухість шкіри. У 14,8% тварин зареєстровані прояви кон’юнктивітів. Наприкінці 2 тижнів експерименту тварини схудли в межах від -6,56% (Р>0,05) (група контролю) до -2,52% (Р>0,05) (група похідного
норборнену С-58) по відношенню до показників вихідного стану. Після
12-дневного курсу тварини більшості груп практично перестали худнуть; в
групі анальбену спостерігався дефіцит маси тіла на 2,55% (Р>0,05),
німесуліду — 2,49% (Р>0,05), целекоксібу – 3,82% (Р>0,05) та метамізолу
3,70% (Р>0,05) по відношенню до параметрів вихідного стану, але під
впливом ацетилсаліцилової кислоти та С-58 тварини дещо більше схуднули
на -5,54% (Р>0,05) і -6,93% (Р>0,05) відповідно.

»

(

?

&

(

T

V

i

?

???c ¤ ® ° O Oe U &

#

#

#

I

I

I

I

I

I

I

I

I

5). Нами встановлено, що в групах, котрі отримували курс лікування
традиційними НПЗЗ реєструвалось більш виразне зменшення розміру суглобів
порівняно з показниками 14 доби захворювання. Так для целекоксибу,
німесуліду та диклофенаку натрію в порівняні з вихідними станом вказані
параметри складали +5,29% (Р>0,05), +4,75% (Р>0,05) та +7,47% (Р>0,05)
відповідно, тобто суглобі майже повернулись до своїх початкових
розмірів.

В групах, які отримували курс лікування парацетамолом та метамізолом,
суглоби після курсу терапії залишились дещо збільшеними та з інтенсивною
гіперемією, їх розміри складали 0,800±0,030 см та 0,902±0,027 см
відповідно, що в порівняні з показниками вихідного стану становило на
17,30% (Р>0,05) і 29,48% (Р>0,05) збільшення відповідно.

Таким чином, при вивченні інтегративних показників тварин в процесі
розвитку та лікуванні АА, нами встановлено, що всі засоби, в тій чи
іншій мірі виявляють здатність ослаблювати проліферативний процес,
котрий викликався ад’ювантом Фрейда. Проте з метою більш об’єктивної
оцінки протизапальних властивостей досліджуваних засобів ми вважали
доцільним оцінити їх здатність впливати на показники
локомоторно-емоційної активності, больової чутливості, та також
параметри біохімічних змін (серомукоїдів, сіалових кислот та
глікозаміногліканів у сироватці крові та вміст оксіпроліну в сечі) при
лікуванні АА. Практично у всіх дослідних групах поліпшилась рухова та
дослідна активність (крім груп парацетамолу та метамізолу), у деяких
вона майже повернулась до показників вихідного стану (групи диклофенаку
натрію, С-45 та німесуліду). Емоційний стан на при кінці прийому
дослідних засобів показав дещо суперечливі дані: у деяких групах стан
тварин можливо охарактеризувати, як неспокійний (групи С-45, пірадозолу
та анальбену).

Як відомо, найчастіше біль при артриті виникає при рухах чи надавлюванні
на запалені структури, але інколи можлива і в стані спокою. Ці
спостереження підтверджують, що ноцицептори при артриті скоріше
сенсибілізовані, ніж стимульовані. Ноцицептори суглобів неадекватно
чутливі до стимулів, котрі в звичайних умовах не викликають болю. Це
пов’язано зі зниженням порогу чутливості та активацією так званих
“мовчазних” ноцицепторів. Тому надсегментарний механізм формування
больової відповіді важливий для розуміння ефективності НПЗЗ при
лікуванні артритів. В зв’язку з цим нами проведено дослідження впливу
термічного подразнення на реакцію тварин в процесі формування артриту та
його лікування (рис. 4)

Нами показано, що на початку формування експериментальної патології у
тварин час латентного періоду при термоподразненні коливався в наступних
межах: найменший показник реєструвався у тварин груп анальбену
(3,92±0,58 с) та пірадозолу (3,92±0,45 с), максимальний у тварин групи
бензофурокаїн (5,21±0,59 с), інші групи мали проміжні значення.

Примітка: * — Р <0,05 – по відношенню до показників контролю Рис. 4. Вплив на поріг больового реагування досліджуваних засобів в умовах “ад’ювантного” артриту. Нами показано, що на початку формування експериментальної патології у тварин час термоподразнення коливався в наступних межах: найменший показник реєструвався у тварин груп анальбену (3,92±0,58 с) та пірадозолу (3,92±0,45 с), максимальний у тварин групи бензофурокаїн (5,21±0,59 с), інші групи мали проміжні значення. Слід зазначити, що через 14 днів на піку захворювання поріг больового реагування значно зменшився. Зокрема, мінімальні зміни реєструвались у групі метамізолу: зменшення на 9,44% (Р>0,05) відповідної реакції на
термічне подразнення у порівнянні з показниками вихідного стану. Проте у
тварин групи целекоксибу поріг больового реагування знизився на 20,0%
(Р>0,05) у порівнянні з параметрами вихідного стану.

Згідно отриманих нами результатів, на 14 добу захворювання час
відповідної реакції на подразнення гарячою водою (t= 60°С) зменшився на
13,52% (Р>0,05) для групи анальбену, на 13,05% (Р>0,05) для групи
бензофуракаїну, на 17,11% (Р>0,05) для групи вінборону та на 12,50%
(Р>0,05) для групи пірадозолу.

По закінченні курсу терапії цими засобами, були відзначені наступні
зміни. Так, під дією анальбену поріг больового реагування збільшився на
12,24% (Р>0,05) у порівнянні з параметрами вихідного стану та на 23,24%
(Р<0,05) у порівнянні з показниками контрольної групи (АА без лікування). На фоні 12-деного застосування бензофурокаїну тварини на 8,06% (Р>0,05) довше витримували термоподразнення у порівнянні з
показниками вихідного стану та на 57,70% (Р<0,05) у порівнянні з групою контролю. Аналогічні зміни відмічалися в групах вінборону та пірадозолу. Так на фоні терапії цими засобами поріг больового реагування збільшився на 13,33% (Р>0,05) та 14,28% (Р>0,05) відповідно у порівнянні з
інтактними тваринами, та на 42,85% (Р<0,05) та 25,49% (Р<0,05) у порівнянні з параметрами контролю. Нами показано, що на 14 добу формування АА поріг больового реагування знизився на 19,66% (Р>0,05) для тварин групи С-45, на 12,64% (Р>0,05)
для групи С-58 та на 11,13% (Р>0,05) для групи С-63 у порівнянні з
показниками вихідного стану. Наприкінці 12-деного застосування засобів
цієї групи були зафіксовані наступні зміни. Так, під впливом С-45 в дозі
(86,6 мг/кг) поріг відповідної реакції на термоподразнення збільшився на
9,24% (Р>0,05) у порівнянні з інтактними тваринами та на 29,13% (Р<0,05) у порівнянні з групою контролю. По закінчені курсу лікування С-58 збільшення часу на термоподразнення ставило 11,26% (Р>0,05) у порівнянні
з показниками вихідного стану та 35,57% (Р<0,05) в порівнянні з параметрами контролю. Проте, щодо сполуки С-63, нами були показано, що, латентний період на 14 добі експерименту (3,91±0,47 с) збільшився до 4,85±0,43 с, це відповідає зниженню на 11,13% (Р>0,05) та +10,22%
(Р>0,05) у порівнянні з параметрами вихідного стану (4,40±0,58 с)
відповідно.

Як зазначає ряд авторів (Dingle J.T., 1990), традиційні НПЗЗ у хворих на
РА є потенційно шкідливі щодо хрящової тканини. Однак, натепер невідомо,
чи пов’язаний хоч один з описаних раніш побічних ефектів протизапальних
засобів по відношенню хрящової тканини з пригніченням ЦОГ? У якості
можливого механізму припускають пригнічення синтезу глікозаміногліканів,
котрі є компонентом екстрацелюлярного матриксу. При зниженні
концентрації протеогліканів опірність хряща механічним навантаженням
різко зменшується та хрящова тканина стає більш схильною до пошкоджень.
Характерними маркерами запального процесу у суглобі є показники вмісту
сіалових кислот, сіроглікоїдів (сіромукоїдів) та глікозаміногліканів
(ГАГ) у сироватці крові та вміст оксипроліну у сечі. Дослідження
амінокислоти оксипроліну в біологічних рідинах, згідно з даними деяких
авторів (О.Н. Надашкевич, 2001), надає інформацію про стан обміну
колагену при захворюваннях, що супроводжуються деструктивними процесами
в сполучній тканині (ревматоїдний артрит та ін.). Вважається, що вміст
оксипроліну, зв’язаного з колагеноподібним білком у плазмі, показує
інтенсивність синтезу колагену, тобто свідчить про активність запального
процесу. Проведеним аналізом отриманих даних нами встановлено, що
практично всі досліджувані засоби знижують вміст сіроглікоїдів та
сіалових кислот у порівнянні з показниками контрольної групи (табл. 2).
При цьому слід зазначити, що рівень сіромукоїдів у контрольної групи
тварин (АА без лікування) перевищував показники інтактних тварин у 4,94
разів, а вміст сіалових кислот у 2,57 разів. Як відомо, протеоглікани,
які складаються з різних глікозаміногліканів та зв’язуючих білків, при
розпаданні формують відповідні фрагменти, концентрація яких може бути
визначена за допомогою біохімічних методів. При артриті
глікозаміноглікани із зруйнованих протеогліканів надходять до
синовіальної рідини у збільшеній кількості, причому підвищення їх
концентрації у біологічних рідинах є ознакою деструкції хряща.

Таблиця 2

Зміна концентрації сіалових кислот, сіромукоїдів та глікозаміногліканів
у сироватці крові та

вміст оксипроліну у сечі під впливом досліджуваних засобів в умовах
“ад’ювантного” артриту

Препарат Доза,

мг/кг Сіалові

кислоти,

ммоль/л Сіроглікоїди,

г/л ГАГ,

ммоль/л Оксипролін,

г/л

Контроль (АА + фізіол. розчин) 0,1 мл / 100 г 5,68±0,64¤ 0,89±0,08
16,09±2,08¤ 7,62±0,49¤

Анальбен 1 1,30±0,35* 0,16±0,04* 9,30±0,72* 5,41±0,36*

Бензофурокаїн 5 2,63±0,29* 0,27±0,04*¤ 10,89±0,88*¤ 5,73±0,41*¤

Вінборон 9 2,80±0,37* 0,35±0,08*¤ 11,13±1,08*¤ 4,85±0,29*

Пірадозол 2,5 1,32±0,19* 0,31±0,04*¤ 11,62±1,56¤ 5,91±0,33*¤

С-45 86,7 2,71±0,86* 0,24±0,02*¤ 9,68±1,41* 5,13±0,19*

С-58 12,3 2,27±0,37* 0,27±0,03*¤ 11,45±1,51*¤ 5,59±0,31*

С-63 87,0 2,18±0,48* 0,21±0,03* 8,08±0,94* 6,21±0,69¤

Ацетилсал. кислота 200 2,79±0,61* 0,27±0,06* 11,51±2,26* 6,07±0,83

Диклофенак натрію 10 2,30±0,10* 0,19±0,01* 10,56±1,10*¤ 6,51±0,69¤

Німесулід 80 3,21±0,37* 0,25±0,06* 9,10±1,48* 4,68±0,61

Целекоксиб 50 3,42±0,68* 0,25±0,06* 8,17±1,75* 4,90±0,81*

Парацетамол 300 3,87±0,72 0,20±0,03* 8,09±1,04* 5,00±0,46*

Метамізол 200 4,67±1,01¤ 0,26±0,17* 9,64±0,94* 5,08±0,16*

Інтактні тварини — 2,21±0,43 0,18±0,010 6,01±1,72 4,38±0,51

Примітка: * — Р<0,05 – вірогідні відмінності по відношенню до показників контрольної та ¤-Р<0,05 інтактної групи При цьому, концентрація глікозаміногліканів (ГАГ) у синовіальній рідині тісно корелює з їх концентрацією у сироватці крові. Цей факт ми використали при біохімічному дослідженні змін на фоні “ад’ювантної” хвороби та впливу досліджуваних засобів у сироватці крові. По показниках рівня ГАГ інтактних тварин та змін концентрації ГАГ в умовах “ад’ювантного” артриту досліджувані засоби можна розташувати у наступному порядку: С-63 < парацетамол < целекоксиб < німесулід < анальбен < метамізол < С-45 < диклофенак натрію < бензофурокаїн < вінборон < С-58 < ацетилсаліцилова кислота < пірадозол. Слід зауважити, що співставимі дані також відображені у роботах І.А.Зупанця Відомо, що загальноприйнятим специфічним маркером обміну колагену вважають оксипролін – амінокислота, яка складає до 90% від загального числа амінокислотних залишків колагену. Оксипролін може бути визначений у всіх біологічних рідинах і у всіх видах сполучної тканини, характерної для кожного конкретного виду дослідження. Так, при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях сполучної тканини спостерігається підвищення екскреції оксипроліну. Нами зазначено, що рівень оксприліну в сечі у тварин контрольної групи (АА без лікування) перевищував показники інтактних тварин у 1,73 разів, такі саме дані зареєстроване у роботі І.А. Отрішко, 2005. Відомо, що протизапальний та анальгетичний ефекти НПЗЗ обумовлені пригніченням активності ферменту ЦОГ-2. Проте одночасне інгібування активності ЦОГ-1 ослабляє захисні властивості гастродуоденальної слизової та агрегацію тромбоцитів, що приводить до появи таких побічних явищ НПЗЗ як гастропатії, нефропатії, розвиток кровотечі. У зв’язку з цим при вивченні нових перспективних засобів, котрі проявляють болезаспокійливу та протизапальну активність, закономірно виникає питання: який саме рівень співвідношення антиЦОГ-1 і антиЦОГ-2 активності є характерним для них, а, значить і співвідношення їх терапевтичних та токсичних ефектів. Рис. 5. Активність ЦОГ у тромбоцитарній масі в умовах “ад’ювантного” артриту під впливом досліджуваних анальгетиків Згідно результатів приведених нами експериментів встановлено, що досліджувані засоби змінюють рівень простагландинсинтетази у тромбоцитарній масі (рис. 5) Нами показано, що за умов застосування нових засобів рівень ЦОГ у тромбомасі коливався в межах від 0,2774±0,049 мкмоль/мг (для групи пірадозолу) до 0,5864±0,099 мкмоль/мг (для групи анальбену), що відповідає збільшенню зазначеного показника у 1,11 разів для пірадозолу, у 1,76 разів для бензофурокаїну, у 1,97 для вінборону та у 2,35 для анальбену у порівнянні з рівнем ЦОГ у тромбоцитах, який визначається під дією класичного інгібітору ЦОГ-1 ацетилсаліцилової кислоти. Нами встановлено, що в групах тварин, котрі отримували похідні норборнену, показники активності ЦОГ у порівнянні з параметрами контрольної групи були знижені на 30,02% (Р>0,05) для С-45, на 56,61%
(Р>0,05) для С-58 та на 46,68% (Р>0,05) для С-63. При порівнянні
зазначених змін з показниками ацетилсаліцилової кислоти спостерігається
збільшення рівня активності ЦОГ у 1,70 разів (для С-45), у 1,05 разів
(для С-58), та у 1,30 разів (для С-63).

Згідно отриманих результатів, досліджувані засоби по впливу на рівень
ЦОГ у тромбоцитарній масі можна розташувати у наступному порядку:
анальбен (1 мг/кг) > метамізол (200 мг/кг) > німесулід (80 мг/кг) >
парацетамол (300 мг/кг) > вінборон (9 мг/кг) > целекоксіб (80 мг/кг) >
бензофурокаїн (5 мг/кг) > С-45 (86,7 мг/кг) > С-63 (87,0 мг/кг) >
диклофенак натрію (10 мг/кг) > пірадозол (2,5 мг/кг) > С-58 (12,3 мг/кг)
> ацетилсаліцилова кислота (200 мг/кг).

Рівень активної простагландинсинтетази в тканинах мозку визначали за
умов 3-х денного застосування досліджуваних засобів на фоні
“ад’ювантного” артриту; результати представлені у табл. 3.

Таблиця 3

Активність ЦОГ у тканинах мозку під впливом

досліджуваних засобів в умовах “ад’ювантного” артриту

Препарат Доза,

мг/кг ЦОГ,

мкмоль/мг % відхилення по відношенню до контролю % відхилення по
відношенню до інтактних тварин

1 2 3 4 5

Інтактні — 0,1316±0,036 — —

Контроль (АА+ фізіол. роз. 0,9%) 100 г /

0,1 мл 0,4303±0,096 — +226,97**

Анальбен 1 0,1547±0,064 -64,04* +17,55

Бензофурокаїн 5 0,0569±0,021 -86,77* -56,76

Вінборон 9 0,1231±0,056 -71,39* -6,45

Пірадозол 2,5 0,0756±0,021 -82,43* -42,55

С-45 86,7 0,1258±0,077 -70,76* -7,56

С-58 12,3 0,1023±0,020 -76,22* -22,26

С-63 87,0 0,0667±0,01 -84,49* -49,77

Ацетилсал. кислота 200 0,1333±0,062 -62,02* +1,29

Диклофенак натрію 10 0,1367±0,046 -68,23* +3,87

Німесулід 80 0,1044±0,055 -75,73* -20,66

Целекоксиб 50 0,1320±0,031 -69,32* +0,30

Парацетамол 300 0,1445±0,044 -66,41* +9,80

Метамізол 200 0,1256±0,0216 -70,81* -4,55

Примітка: * — Р < 0,05 –по відношенню до показників контрольної групи **- Р< 0,05 - по відношенню до показників інтактних тварин Нами встановлено, що наприкінці 3-х-денного застосування вітчизняних засобів рівень ЦОГ у тканинах мозку у порівнянні з показниками тварин контрольної групи був значно знижений. Так під впливом анальбену рівень ЦОГ складав 0,1547±0,064 мкмоль/мг, що у порівнянні з показниками контрольної групи та інтактних тварин становить –64,04% (Р<0,05) та +17,55 (Р>0,05) відповідно. Під впливом бензофурокаїну, вінборону та
пірадозолу рівень ЦОГ у мозку знижений на 86,77% (Р<0,05), 71,99% (Р<0,05) та 82,43% (Р<0,05) відповідно у порівнянні з показниками контрольної групи. Крім того, нами зазначено, що ці показники у 0,39 разів (для бензофурокаїну), 0,85 разів (для вінборону) та 0,52 разів (для пірадозолу) менші порівняно з показниками парацетамолу. Наприкінці 3-х денного введення похідних норборнену нами зареєстровані с зміни, наведені в табл. 3. Так, порівнюючи рівень ЦОГ під впливом С-45 (0,1258±0,077 мкмоль/мг), С-58 (0,0667±0,011 мкмоль/мг) та С-63 (0,1023±0,020 мкмоль/мг) з показниками тварин групи парацетамолу (0,1445±0,044 мкмоль/мг), слід відзначити збільшення у 1,14 разів (для С-45) та зменшення 0,46 разів (для С-58) та 0,70 разів (для С-63), щодо параметрів вказаної групи тварин. Отже згідно отриманих даних досліджувані засоби по здатності знижувати рівень ЦОГ у тканині мозку у порівнянні з показниками контрольної групи можна розташувати у наступному порядку: ацетилсаліцилова кислота (62,02%) < анальбен (64,04%) < парацетамол (66,41%) < диклофенак натрію (68,23%) < целекоксіб (69,32%) < С-45 (70,76%) < метамізол (70,81%) < вінборон (71,39%) < німесулід (75,73%) < С-58 (76,22%) < пірадозол (82,43%) < С-63 (84,49%) < бензофурокаїн (86,77%). Слід зауважити, що в процесі подальших досліджень нами була встановлена цікава закономірність. Якщо оцінювати співвідношення непрямих показників антиЦОГ активності, а саме - показники протизапальної активності та можливої ульцерогенної дії, то можна вивести наступний умовний коефіцієнт. По аналогії показників визначення in vitro співвідношення ЦОГ-1 / ЦОГ-2, ми провели наступні розрахунки, в яких замість біохімічних показників активності ЦОГ використовували показники фармакологічної активності, а саме - значення виразкового індексу та протизапальної дії. Згідно нашим розрахункам, найбільш високий умовний коефіцієнт спостерігався у ацетилсаліцилової кислоти – 15,33, найменший умовний коефіцієнт у целекоксибу – 2,2 (табл. 4). Таблиця 4 Результати вивчення потенційної селективності антиЦОГ активності Засоби Виразковий індекс Протизапальна активність, % Умовний коефіцієнт співвідношення ЦОГ-1/ЦОГ-2 1 2 3 4 Анальбен 2,16 0,61 3,54 Бензофурокаїн 2,16 0,64 3,37 Вінборон 1,66 0,62 2,67 Пірадозол 3,16 0,58 5,44 С- 45 1,83 0,75 2,44 С- 58 2,33 0,63 3,69 С- 63 3,83 0,70 5,47 АСК 9,66 0,63 15,33 Продовження табл. 4 1 2 3 4 Диклофенак натрія 7,16 0,70 10,22 Німесулід 3,0 0,67 4,47 Целекоксиб 1,5 0,68 2,20 Похідні норборнену займають проміжне положення: так сполука С-63 показала дужі схожі результати з диклофенаком натрію: протизапальна активність цих засобів складає 70,02% (Р<0,05), ВІ – 7,16 для диклофенаку натрію, та 3,83 для С-63. Показник умовного коефіцієнту співвідношення антиЦОГ-1/антиЦОГ-2 для цих засобів наступний: 10,22 для диклофенаку натрію та 5,47 для С-63. Сполука С-58 виявилась також токсичною по відношенню до слизової оболонки шлунку (ВІ – 2,33) поряд з виразним антиексудативним ефектом на 63,97% (Р<0,05), що у перерахуванні на умовний коефіцієнт співвідношення відповідає 3,69. Нове похідне С-45 показало найменшу ульцерогенну дії – ВІ складає 1,83, при цьому зазначено високий показник протизапальної активності – 75,32% (Р<0,05), при аналізі співвідношення непрямих показників антиЦОГ-1 та антиЦОГ-2 умовний коефіцієнт складає 2,44. Якщо провести аналогічні розрахунки для вітчизняних засобів, то треба підкреслити відносно низький рівень умовного співвідношення ЦОГ-1 до ЦОГ-2: для анальбену 3,54, для вінборону - 2,67, для бензофурокаїну – 3,37 та для пірадозолу – 5,44. Таким чином, проведені дослідження дозволили виявити серед ряду похідних норборнену три найакивніши сполуки – С-45, С-58 та С-63 з виразними анальгетичними та протизапальними властивостями, що ймовірно, пов’язано з їхньою здатністю інгібувати циклооксигеназу. Ці зміни співвставими з болезаспокійливою, антиексудативною активністю та антипростагландиновою дією нових анальгетиків (анальбен, бензофурокаїн, вінборон та пірадозол) у порівнянні з класичними НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота, диклофенак натрію, німесулід та целекоксиб) та ННА (парацетамол, метамізол). ВИСНОВКИ В дисертації наведене теоретичне та експериментальне вирішення наукової задачі, яка полягає в обґрунтуванні нових підходів до визначення антициклооксигеназної активності нових анальгетиків та потенційних НПЗЗ з перше синтезованих сполук ряду норборнену. Серед 10 похідних норборнену виявлено 3 сполуки (С-45 - N- (n-нітрофеніл-карбоніл)-2-(1'-аміноетил) біцикло [2.2.1]-гептан; С-58 - эндо-5-карбоксі-эндо-6-морфоліно-карбомоіл біцикло[2.2.1]-гепт-2-ен; С-63 - эндо-5-карбоксі-ендо-6-N- метіл-N-тіолан-(1,1)-циоксид-біцикло [2.2.1]-гепт-2-ен), яким притаманна анальгетична та протизапальна активність. За показниками знеболюючого ефекту сполуки С-45, С-58 та С-63 співставимі з парацетамолом та целекоксибом. За протизапальною активністю С-63 співставима з диклофенаком натрію (70,02% (Р<0,05)), а С-45 в знижені ексудативного набряку на моделі карагенінового запалення має активність у 75,0% (Р<0,05). Похідні норборнену проявляють яскраво виражену антиноцицептивну дію на моделі електроподразнення кореня хвоста у щурів з піком анальгетичного ефекту на 60 хвилині для С-45 - 123,42% (Р<0,05), для С-63 – 86,82% (Р<0,05) та на 90 хвилині для С-58 – 108,22% (Р<0,05). За здатністю знижувати кількість корчів, які викликані 0,6% розчином оцтової кислоти похідні норборнену проявили знеболюючий ефект для С-45 – 68,86% (Р<0,05), для С-58– 62,88% (Р<0,05) та для С-63 – 64,95% (Р<0,05). Нові анальгетики (анальбен, бензофурокаїн, вінборон та пірадозол) мають виразний знеболюючий потенціал, як на рівні центрального компоненту формування больової відповіді, так і при периферичному компоненті ноцицептивної реакції, який співставимий з показниками класичних НПЗЗ (диклофенак натрію, німесулід, целекоксиб) та ННА (парацетамолом та метамізолом). За рівнем ульцерогенного ефекту (гастроінтестинальна токсичність) похідні норборнену показали більш безпечну дію по відношенню до слизової оболонки шлунку у порівнянні з диклофенаком натрію та ацетилсаліциловою кислотою. За показниками виразкового індексу, досліджувані засоби можливо розташувати у наступному порядку: целекоксиб (1,5) < вінборон (1,66) = парацетамол (1,66) < С-45 (1,83) < анальбен (2,16) = бензофурокаїн (2,16) < метамізол (2,33) = С-58 (2,33) < німесулід (3,0) < пірадозол (3,16) < С-63 (3,83) < диклофенак натрия (7,16) < ацетилсаліцилова кислота (9,66). В умовах “ад’ювантного артриту” похідні норборнену та нові НПЗЗ (анальбен, бензофурокаїн, вінборон та пірадозол) здатні знижувати запальний процес. При цьому у сироватці крові зменшується концентрація глікозаміногліканів в межах від –28,83% (С-58) до –49,72% (парацетамол), серомукоїдів в межах від –60,97% (вінборон) до –82,02% (анальбен) та сіалових кислот в межах від –17,78% (метам ізол) до –77,11% (анальбен), а також вміст оксіпроліну у сечі в межах від –14,56% (диклофенак натрію) до –36,35% (вінборон) у порівнянні з показниками контрольної групи тварин, що свідчить про хондропротекторну дію нових анальгетиків у порівнянні з диклофенаком натрію. В гострий період розвитку “ад’ювантного артриту” досліджувані засоби впливають на рівень простагландинсинтетази у тромбоцитарній масі – зниження активності циклооксигенази у межах від –7,69% (метам ізол) до 86,77% (анальбен) та у тканинах мозку – у межах від –62,02% (АСК) до –86,77% (бензофурокаїн) у порівнянні з показниками контрольної групи. Ці зміни відповідають таковим при дії відомих класичних інгібіторів циклооксигенази, а саме, диклофенаку натрію, німесуліду та целекоксибу. На основі непрямих методів вивчення антициклооксигеназної активності виведений умовний коефіцієнт співвідношення антиЦОГ-1 / антиЦОГ-2, який дозволяє по показникам ульцерогенного ефекту (непрямий показник антиЦОГ-1) та протизапальної активності (непрямий показник антиЦОГ-2) використовуватись в експерименті скринінгових досліджень при пошуку потенційних НПЗЗ, так математично обґрунтовано, що чим менший цей показник, тим більше рівень терапевтичної активності та безпечності (за вираженістю ульцерогенної дії). СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Современные представления о механизмах терапевтического и побочного действия НПВС / Мамчур В., Подплетняя Е., Макаренко О., Серединская Н., Мохорт Н. / Вісник фармакології та фармації. – 2005. - № 4. – С. 3-17. Макаренко О.В., Мамчур В.И. Вивчення анальгетичної та протизапальної активності нових похідних норборнену // Медичні перспективи. – 2005. - Т. Х., №4. – С. 16-20. Макаренко О.В., Подплетня О.А. Експериментальне обґрунтування співвідношення антициклооксигеназної активності (ЦОГ-1 / ЦОГ-2) по токсичним та терапевтичним ефектам // Запорожский медицинский журнал. – 2006. - № 2. - С. 98-101. Макаренко О.В., Мамчур В.И. Вплив нових вітчизняних анальгетиків на вміст серомукоїдів та сіалових кислот в умовах “ад’ювантного” артриту // Одеський медичний журнал – 2006. - № 2. – С. 17-19. Зленко Е.Т., Мамчур В.И., Касьян Л.И., Касьян А.О., Голодаева Е.А., Макаренко О.В. Соотношение структуры и анальгетической активности в ряду новых бициклических соединений / Тезисы докладов Российской научно-практической конференции с международным участием “Клинические и теоретические аспекты острой и хронической боли”, Нижний Новгород. – 2003. - С. 9. Зленко Е.Т., Мамчур В.И., Опрышко В.И., Коваленко О.Ю., Демченко Е. М., Касьян Л.И., Хомяк Н.В., Макаренко О.В. Новые оригинальные и комбинированные препараты с анальгетической активностью // Паллиативная медицина и реабилитация. – 2005. - №1. – С. 21. Макаренко О.В. Анальгетична активність нового похідного норборнену в порівнянні з новим вітчизняним засобом // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”. – г. Дніпропетровськ. - 2005. – Том 26. – С. 15-16. Мамчур В.И., Подплетняя Е.А., Коваленко Е.Ю., Опрышко В.И., Кравченко К.А., Макаренко О.В. Прогностическое значение некоторых биохимических показателей различных отделов мозга при болевой реакции // Нейронауки: теоретичні та клінічні аспекти. – 2005. - Т.1, № 1. – С. 8 Макаренко О.В., Нефьодов О.О. Експериментальне дослідження впливу нових та класичних нестероїдних протизапальних засобів на цетральний компонент болю / ІХ Міжнародний медичний конгрес студентів і молодих вчених. - Тернопіль. – 2005. - С. 188. Макаренко О.В., Нефьодов О.О., Каменская Л.А. Центральный компонент в механизме болеутоляющего действия новых перспективных НПВС / Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень – 2005”. – Дніпропетровськ. - 2005 . – Т. 30. – С. 7-9. Макаренко О.В., Мамчур В.И. Протизапальна активність нових перспективних сполук в ряду норборнену / Матеріали VІІ Національного з’їзду фармацевтів України. – Харків. – 2005. – С. 559-560. Макаренко О.В., Чернов Є.О., Каменская Л.А., Нефьодов О.О. Дослідження впливу нових вітчизняних анальгетиків на рухово-емоційну активність в умовах “ад’ювантного” артриту / Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу – 2005”. – Дніпропетровськ. – 2005. – Том 20. – С. 25-27. Макаренко О.В. Антипроліферативні властивості нових вітчизняних засобів в умовах ад’ювантного артриту / Тези ІІ Науково-практичної конференції молодих вчених та спеціалістів “Актуальні проблеми фармакології та токсикології”. – Київ. - 2005. – С. 38 АНОТАЦІЯ Макаренко О.В. Фармакологічний аналіз антициклооксигеназної активності нових неопіоїдних анальгетиків. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.05 – фармакологія. – Інститут фармакології і токсикології АМН України. – Київ, 2006. Дисертацію присвячено виявленню в ряду похідних норборнену найбільш активних речовин та поглибленому дослідженню анальгетичних та протизапальних властивостей в умовах експериментальної патології, а саме, “ад’ювантного” артриту. Сполуки С-45, С-58 та С-63 (найбільш активні) проявляють достатній антиноцицептивний ефект у порівнянні з новими анальгетиками та традіційними НПЗЗ та ННА Нейрохімічними дослідами встановлено, що похідні норборнену ефективно знижують біомаркери запалення в умовах “ад’ювантної” хвороби сіроглікоїди, сіалові кислоти та глікозаміноглікани у сироватці крові та вміст оксипроліну у сечі. Дослідження нових похідних норборнену дозволило припустити, що в основі протизапальних та знеболюючих властивостей лежить властивість ефективно гальмувати рівень простагландинсинтетази (ЦОГ) у тромбоцитарній масі, тканинах мозку та слизовій оболонці шлунку. При порівнювальному аналізі непрямих методів вивчення антициклооксигеназної активності виведений умовний коефіцієнт співвідношення антиЦОГ-1(ульцерогений ефект) /антиЦОГ-2 (протизапальна активність), завдяки якому зазначено, що похідні норборнену та нові анальгетики мають більш виразні терапевтичні ефекти над токсичними, що проявляється у більш виразній анальгетичній та протизапальній активності над ульцерогеною дією. Встановлені особливості компоненту інгібуючої дії на рівень циклооксигенази нових анальгетиків та похідних норборнену у порівнянні з класичними НПЗЗ є передумовою для подальшої розробки раціональної терапії больових та запальних синдромів та забезпеченню адекватного вибору серед представлених засобів, враховуючі їх терапевтичні та токсичні ефекти. Ключові слова: похідні норборнену, циклооксигеназа, протизапальна та анальгетична активності, “ад’ювантний” артрит. АННОТАЦИЯ Макаренко О.В. Фармакологический анализ антициклооксигеназной активности новых неопиоидных анальгетиков. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.05 – фармакология. – Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины. – Киев, 2006. Диссертационная работа посвящена выявлению в ряду производных норборнена наиболее активных соединений и детальному исследованию анальгетических и противовоспалительных свойств в условиях экспериментальной патологии, а именно, каррагенинового отека и “адъювантного” артрита. Соединения С-45,С-58 и С-63 (наиболее активные соединения ряда норборнена) и новые анальгетики (анальбен, бензофурокаин, винборон и пирадозол) проявляют выразительный обезболивающий потенциал, как на уровне надсегментарного формирования болевого ответа, так и при периферическом компоненте формирования ноцицептивной реакции, которые сопоставимы с показателями традиционных НПВС (диклофенак натрия, нимесулид и целекоксиб) и ННА (парацетамол, метамизол). При изучении противовоспалительной активности отмечено, что производные норборнена сопоставимы по способности снижать экссудативное воспаление с диклофенаком натрия и нимесулидом. Одним из основных побочных эффектов практически всех НПВС является ульцерогенное действие. Сейчас выделяют специфический синдром – НПВС-гастропатия, современное представление о патогенезе которого базируется на угнетающем типе действия циклооксигеназы в слизистой оболочке желудка. При изучении ульцерогенного действия новых анальгетиков и производных норборнена было отмечено более безопасное применение данных препаратов по отношению к слизистой оболочке желудка в сравнении с диклофенаком натрия и ацетилсалициловой кислоты. Нейрохимическими исследованиями установлено, что производные норборнена эффективно снижают биомаркеры воспаления в условиях “адъювантной” болезни такие как: серогликоиды, сиаловые кислоты и гликозаминогликаны в сыворотке крови и уровень оксипролина в моче. Биохимические исследования позволили предположить, что в основе противовоспалительных и анальгетических эффектов новых анальгетиков и производных норборнена, лежит свойство эффективно угнетать уровень простагландинсинтетазы (ЦОГ) в тромбоцитарной массе, тканях мозга и слизистой оболочке желудка, которые сопоставимы с показателями таких классических ингибиторов ЦОГ как диклофенак натрия, нимесулид и целекоксиб. При сравнительном анализе непрямых методов изучения антициклооксигеназной активности, выведен условный коэффициент соотношения антиЦОГ-1 (показатель ульцерогенного эффекта) / антиЦОГ-2 (противовоспалительная активность), благодаря которому определено, что производные норборнена и новые анальгетики обладают более выраженными терапевтическими эффектами над токсическими, что проявляется в более выраженной анальгетической и противовоспалительной активности над ульцерогенным действием. Установленные особенности компонента ингибирующего действия на уровень циклооксигеназы новых анальгетиков и производных норборнена в сравнении с классическими НПВС является основой для дальнейшей разработки рациональной терапии болевых и воспалительных синдромов и обеспечения адекватного выбора среди представленных средств, учитывая их терапевтические и токсические эффекты. Ключевые слова: производные норборнена, циклооксигеназа, противовоспалительная и анальгетическая активности, “адъювантный” артрит. SUMMARY Makarenko O.V. The pharmacological analysis of anticyclooxigenous activity of new inopioidical analgesics. – Manuscript. Dissertation for scientific degree of candidate of medical sciences, speciality: 14.03.05. –pharmacology. – The Institute of Pharmacology and Toxicology, Academy of Medical Sciences of Ukraine – Kiev, 2006. The dissertation paper is devoted to finding out the most active compounds among norbornen derivatives and deep research of analgetic and anti-inflammatory properties in the conditions of experimental pathology, exactly “adjvant” arthritis. The compounds S-45, S-58 and S-63 (the most active ones) show a sufficient antinocyceptive effect in comparison with new analgesics and classic NSADs and NNA. It is established by neurochemical researches that norbornens derivatives reduce biomarkers of inflammation effectively in the conditions “adjuvant” illness of seroglycoids, sialic acids and glycosaminoglycans in blood serum and a level of oxyproline in urine. The researchings of new norbornens derivatives allowed to assume that the property of inhibiting effectively the level of prostaglandin-H-sythetase (COX) in the thrombus, brain tissue and mucous membrane of a stomach lies in the basis of anti-inflammatory and analgetic effects. At the comparative analysis of indirect methods in the studying of anticyclooxygenous activity, the conditional ratio rate of antiCOX-1 (ulserogenous effect) / antiCOX-2 (anti-inflammatory activity) was derived. Due to this fact it was determined norbornen derivatives and home-produced analgesics possess more expressed therapeutic effects over toxic ones. It was shown up in more expressed analgetic and anti-inflammatory activity over the ulserogenous action. The established features of a component of inhibiting action on the level of cyclooxygenase of new analgetics and norbornen derivatives in comparison with the classic NSADs is a basis for further developing of the rational therapy of painful and inflammatory syndromes and providing of adeguate choice among the represented materials taking into consideration their therapeutic and toxic effects. Key words: norbornen derivatives, cyclooxygenase, anti-inflammatory and analgetic activity, ulserogenous effect, “adjuvant” arthritis. Підписано до друку 11.07.2006. Формат 60 х 90 /16. Ум. друк. арк. 1,2 Обл.-вид. арк. 1,2 Тираж 100 екз. Зам. 166. Надруковано ПТК “Друкар” ДДМА м. Дніпропетровськ, пл. Жовтнева, 4 PAGE 1 PAGE 24

Похожие записи