АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

КУРАПОВА Тетяна Миколаївна

УДК: 615.01 : 612.354 : 547.82 +
535.379 :615.212

Фармакологічна корекція похідними піридинкарбонових кислот перекисної
модифікації мембран гепатоцитів при інтоксикації тетрахлорметаном

14.03.05. — фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі біохімічної фармакології Інституту
фармакології та токсикології АМН України.

Науковий керівник: член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки
і техніки України, доктор медичних наук, професор Губський Юрій
Іванович, Інститут фармакології та токсикології АМН України, завідувач
відділу біохімічної фармакології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор, Коваленко
Валентина Миколаївна, Інститут фармакології та токсикології АМН
України, завідувач відділу загальної токсикологии

доктор біологічних наук, Леоненко Ольга Броніславівна, Інститут медицини
праці АМН України, провідний науковий співробітник лабораторії
медико-біологічних критеріїв професійних впливів

Провідна установа: Одеський державний медичний університет МОЗ України,
кафедра загальної та клінічної фармакології

Захист дисертації відбудеться «_16» _лютого_ 2005р. о 13-00_ годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при Інституті
фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ,
вул. Ежена Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ, вул.Е.Потье, 14.

Автореферат розісланий «___» _________ 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Данова І.В.

Д 26.550.01

кандидат біологічних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Однією з найбільш важливих медико-біологічних і
соціальних проблем сучасності є значне збільшення кількості захворювань,
зумовлених впливом ксенобіотиків – хімічних факторів зовнішнього
середовища, з якими організм людини раніше в процесі еволюції не
зустрічався (F.P.Armiento et al., 1991; Ю.И.Губский и соавт., 1997;
S.-J. Mat?s et al., 2000).

Відповідно до сучасних уявлень, в основі розвитку значної кількості
патологічних станів, що спричинені інтоксикацією хлоралканами, іонами
важких металів, фосфорорганічними сполуками, лежать спільні
молекулярно-клітинні механізми, яки пов`язані з пошкодженням біологічних
мембран та ядерного генетичного апарату клітин внаслідок активації
реакцій вільно-радикального перекисного окиснення ліпідів та інших
біомолекул (Ю.І. Губський, 1995, 1997; 1999; В.А.Барабой, Д.А.Сутковой,
1997; K.B.Beckman et al., 1998).

Встановлено, що нормалізація гомеостазу організму і стабілізація
структури біомембран клітин за умов аномальної активації реакцій
ліпопереокиснення можлива шляхом застосування природних та синтетичних
антиоксидантів. Дослід-ження вітчизняних (Ю.І.Губський та співавт., 1998
— 2003; А.А.Спасов та співавт. 1999; А.Ф.Дмитриев, 2000) та закордонних
науковців (P.A.J.Henricks et al., 1998; M.-J.Mates et al., 2000)
підтвердили доцільність використання фізіологічно активних сполук (ФАС)
з антиоксидантними властивостями при дії біоцидних отрут з класу
хлорорганічних речовин, зокрема, в умовах інтоксикації відомою
мембранотропною отрутою тетрахлорметаном (ТХМ).

На сьогоднішній день існує велика кількість антиоксидантів синтетичного
та природнього походження (Ю.І.Губський та співавт., 1998, 2002;
Н.Д.Бунятян и соавт., 1999; Т.В.Моругова, Д.Н.Лазарева, 2000).
Антиоксидантні та мембраностабілізуючі властивості виявлені, поряд з
основними фармакологічними ефектами, у багатьох лікарських засобів, що
належать до різних фармакотерапевтичних груп. Крім власне антиоксидантів
— ?-токоферолу, іонолу (дибунолу), антирадикальні й антиокислювальні
властивості притаманні антигістамінним (Е.И.Ковалевский и соавт., 1987),
протиаритмічним (Е.Г. Береговая и соавт., 1993), протисудомним
(А.И.Венгеровский и соавт., 1987), кардіо- і вазотропним (Р.Г.Глушков и
соавт., 1996; І.В.Ніженковська та співавт., 1998) та іншим препаратам.
Антиоксидантні властивості виявлені й у деяких представників
нестероїдних протизапальних засобів (Ghooi et al., 1995; X. Shi et al.,
1999; H.Orhan, G.Sahin, 2001).

Разом з тим, широкому застосуванню в клінічній практиці вже відомих
лікарських засобів з антиоксидантними ефектами протидіє низка їх
несприятливих фармакодинамічних та фармакокінетичних властивостей.
Зокрема, найбільш активні в дослідах in vitro антиоксиданти
представлені, здебільшого, молекулярними структурами, які мають
гідрофобний характер, що спричиняє їх накопичення в тканинних ліпідах,
утруднює створення лікарських форм для парентерального застосування,
пролонгує час прояву максимального терапевтичного ефекту, спричиняє
можливість прооксидантної та цитотоксичної дії при тривалому введенні
цих препаратів (С.Д.Варфоломеев и соавт., 2000; А.Ф.Дмитриев, 2002).

У зв`язку із зазначеним, подальший пошук нових ФАС та розробка на їх
основі ефективних фармакотерапевтичних засобів, здатних не тільки
інгібіювати підвищену активацію процесів ліпопереокиснення біоструктур,
а й нормалізувати ушкодження клітинних мембран, яке виникає за умов дії
токсичних факторів, є доцільним і являє собою одну з актуальних проблем
сучасної фармакології.

Перспективним класом ФАС є похідні піридинкарбонових кислот, до яких
належить вітчизняний препарат Амізон, що, за даними експериментальних та
клінічних досліджень, має не тільки протизапальну, анальгезуючу й
імуномоделюючу активність (Ф.П.Тринус та співавт., 1994; Т.А.
Бухтіарова, 1997, 1998), але й проявляє виражені гепатопротекторні
властивості (В.М. Фролов та співавт., 2000). З огляду на важливість у
патогенезі ушкодження мембранних структур гепатоцитів активації реакцій
ліпопероксидації біомолекул, нами було висловлено припущення про
наявність у похідних піридинкарбонових кислот антирадикальних та
антиокислювальних властивостей, що було б корисним для розробки на
основі цих сполук нових лікарських препаратів антиоксидантної та
гепатопротекторної дії.

Мета роботи. Пошук в класі фізіологічно активних сполук — похідних
піридинкарбонових кислот — речовин з антирадикальними та
антиоксидантними властивостями, дослідження впливу цих сполук на процеси
перекисного окиснення ліпідів та структурно-динамічні параметри мембран
ендоплазматичного ретикулуму (ЕР) клітин печінки за умов інтоксикації
тварин тетрахлорметаном.

Відповідно до мети роботи були поставлені такі задачі:

1. Вивчити на різних експериментальних моделях in vitro:

а) антирадикальні й антиоксидантні властивості ряду похідних
піридинкарбонових кислот (сполук ПВ-2 – ПВ-7 та препарату Амізон);

б) здатність похідних піридинкарбонових кислот (сполук ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4,
ПВ-6 і Амізону) до комплексоутворення з сироватковим альбуміном людини
(САЛ).

2. Дослідити в експериментах in vivo:

а) вплив сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на інтенсивність процесів
ліпопереокиснення в мембранах ЕР клітин печінки щурів за умов
інтоксикації ТХМ;

б) особливості дії похідних піридинкарбонових кислот (сполуки ПВ-4 та
препарату Амізон) на структурно-динамічні параметри мембран ЕР
гепатоцитів щурів, зокрема стан поверхневого заряду та гідрофобних зон
мембрани, білок-ліпідних взаємодій та інш., в умовах отруєння ТХМ;

в) вплив сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на інтенсивність реакції
ліпопереокиснення в сироватці крові щурів за умов інтоксикації ТХМ;

г) дію сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на біохімічні показники
сироватки крові щурів, отруєних ТХМ.

Об’єкт дослідження – процеси перекисного окиснення ліпідів та
структурно-динамічний стан мембран ендоплазматичного ретикулуму клітин
печінки, а також інтенсивність процесів ліпопереокиснення та активність
маркерних ферментів гепатоцитолізу в сироватці крові щурів.

Предмет дослідження – похідні піридинкарбонових кислот – сполуки з
лабораторними шифрами ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-5, ПВ-6, ПВ-7 та препарат
Амізон.

Методи дослідження – фармакологічні, біохімічні, фізико-хімічні,
біофізичні, статистичні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження,
проведені за темою дисертації, є фрагментом планової наукової роботи:
«Вивчення молекулярних механізмів мембрано- та геномопротекторних
властивостей ариламідів піридинкарбонових кислот за умов хімічного
пошкодження мембран та ядерного хроматину клітин печінки
тетрахлорметаном”, шифр АМН 05.98 (N держреєстрації 0198U000333), що
розроблялася у відділі біохімічної фармакології Інституту фармакології і
токсикології АМН України.

Наукова новизна отриманих результатів. Проведені дослідження вперше на
різних моделях in vitro та in vivo показали наявність виражених
антирадикальних й антиоксидантних активностей у ФАС, похідних
піридинкарбонових кислот.

Показано, що застосування похідних піридинкарбонових кислот — сполуки
ПВ-4 та препарату Амізон — в умовах інтоксикації експериментальних
тварин ТХМ призводить до зниження інтенсивності процесів
ліпопереокиснення в мембранах ЕР клітин печінки та сироватці крові
щурів.

Вперше встановлено здатність речовини ПВ-4 стабілізувати властивості
глибинних гідрофобних зон, а препарату Амізон — властивості поверхні
мембран ЕР клітин печінки щурів, отруєних ТХМ.

Застосування при хімічному пошкодженні печінки ТХМ сполуки ПВ-4 та
препарату Амізон супроводжується зниженням у сироватці крові тварин
активностей ферментів аланінамінотрансферази (АлАТ),
аспартатамінотрансферази (АсАТ) і лужної фосфатази (ЛФ), що свідчить про
гепатопротекторні властивості похідних піридинкарбонових кислот.
Встановлено здатність похідних піридинкарбонових кислот (сполук ПВ-2,
ПВ-3, ПВ-4, ПВ-6 й препарату Амізон) до комплексоутворення з альбуміном
сироватки крові людини.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати
експериментальних досліджень свідчать про доцільність застосування
амізону та сполуки ПВ-4 для корекції стану мембран ЕР клітин печінки за
умов їх перекисної модифікації, зумовленої хімічним ушкодженням
гепатоцитів, що є підгрунтям для створення на основі ПВ-4 нового
препарату гепатопротекторної дії.

Виявлені антиоксидантні властивості похідних піридинкарбонових кислот –
сполуки ПВ-4 та препарату Амізон в дослідах in vitro та іn vivo, а також
визначені їх оптимальні концентрації, які спричиняють інгібіювання
реакцій ліпопереокислення в мембранах ЕР гепатоцитів, що має практичне
значення при визначенні ефективних терапевтичних доз.

Результати проведених досліджень стосовно мембраностабілізуючого ефекту
поглиблюють уявлення про механізми дії амізону, що має певне значення
для його раціонального застосування.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені в навчальний процес на
кафедрах фармакології Івано-Франківської державної медичної академії,
Дніпропетровської державної медичної академії, Луганського державного
медичного університету, Національної фармацевтичної академії України.

Особистий внесок дисертанта. Дисертантом самостійно проведений
патентно-інформаційний пошук, визначені мета, задачі дослідження,
відпрацьовані моделі та виконана експериментальна частина роботи, а
також статистична обробка отриманих результатів, оформлення їх у вигляді
таблиць та рисунків, сформульовані основні положення та висновки,
опубліковані основні результати досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
доповідались на міжгалузевій конференції молодих вчених «Актуальні
проблеми фундаментальної і прикладної біохімії – 2000» (Київ, 2000), III
Українській конференції молодих вчених, присвяченій пам’яті академіка
В.В. Фролькіса (Київ, 2002), IV Українській конференції молодих вчених,
присвяченій пам’яті академіка В.В. Фролькіса (Київ, 2003).

Публікації по темі дисертаційної роботи. По темі дисертації опубліковано
8 наукових праць. З них 4 журнальні статті у провідних наукових виданнях
України.

Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота викладена на
174 сторінках машинописного тексту й складається із вступу, огляду
літератури, розділу “Матеріали та методи дослідження”, 6 розділів
власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів дослідження,
висновків, списку використаних джерел літератури. Робота ілюстрована 24
таблицями та 11 рисунками. Бібліографія включає 282 джерела, з них 174
вітчизняних авторів та 108 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. У роботі досліджувалися нові ФАС
похідні піридинкарбонових кислот і препарат Амізон, що були синтезовані
у відділі синтезу фізіологічно активних речовин Інституту фармакології
та токсикології АМН України (табл.1).

Експерименти проведені на білих щурах-самцях лінії Вістар трьох
місячного віку з масою тіла 150 — 200 г, які утримувалися в стандартних
умовах харчового та водного режимів. Моделлю токсичного ураження печінки
була гостра інтоксикація тварин ТХМ, який вводили внутрішньоочеревинно
із розрахунку 1,75 мл на 1 кг маси тіла, у дозі ЛД50. Тривалість
інтоксикації складала 24 год. Тварин декапітували в ранкові години під
легким ефірним наркозом.

Водні розчини сполуки ПВ-4 та препарату Амізон, а також кислоти
ацетилсаліцилової (АСК)  вводили отруєним тваринам внутрішньоочеревинно
через 0,5 год та 3 год після введення ТХМ. Доза сполуки ПВ-4  складала
51,5 мг/кг маси тіла, Амізону — 8,6 мг/кг, АСК — 9 мг/кг маси тіла,
тобто сполуки вводили у дозах, які дорівнюють 1/10 ЛД50.

Головними об`єктами дослідження були мембрани ЕР клітин печінки
(мікросомна фракція) та сироватка крові тварин.

Всі операції по обробці біологічного матеріалу проводили з дотриманням
холодового режиму (2–4оС).

Ізольовані мембрани ЕР клітин печінки щурів виділяли методом
диференційного центрифугування (И.И. Карузина, А.И. Арчаков, 1977).
Концентрацію білка в суспензії мікросом визначали за методом O.H. Lowry
та співавт. (1951).

Загальні ліпіди у фракції мембран ЕР клітин печінки щурів визначали в

Таблиця 1

Похідні піридинкарбонових кислот — нікотинової (піридин-3-карбонової)
та ізонікотинової (піридин-4-карбонової).

Шифр

речовини Формула речовини

Брутто

Структурна формула

Хлоргідрат

Хлоргідрат

4-[N-бензил] амі-нокарбоніл – 1 – метилпіридиній йодид

хлороформ-метанольних екстрактах (D.Folch, 1957) сульфофосфованіліновим
методом, із використанням стандартних наборів фірми “Лахема” (Чехія).

Антирадикальну активність досліджуваних сполук вивчали
спектрофотометричним методом, суть якого полягає у визначенні реакційної
здатності ФАС стосовно стабільного радикалу дифенілпікрилгідразилу
(ДФПГ) (В.А.Мельничук, Т.В.Починок, В.А.Портнягина, 1988; Ю.И.Губский и
соавт., 1994).

Антиокислювальну активність ФАС досліджували методом Fe+2-ініційованої
біохемілюмінесценції (БХЛ) у модельній системі з ліпопротеїнів яєчного
жовтка (ЛПЖ ) (Ю.А.Владимиров, 1992).

Швидкість накопичення вторинних водорозчинних продуктів ПОЛ — малонового
діальдегіду (МДА) та інших карбонільних сполук у фракції мікросом
гепатоцитів щурів визначали за реакцією з 2-тіобарбітуровою кислотою
(ТБК) (Ю.А.Владимиров, А.И.Арчаков, 1972; Ю.І.Губський та співавт.,
2002).

Інтенсивність реакцій ПОЛ у фракції мікросом печінки щурів визначали за
методом Fe+2-індукованої БХЛ (Р.Бакалова, 1991). Виміри проводили,
використовуючи біохемілюмінометр БХЛ-06  з фотопідсилюючою установкою
ФЕУ-79.

Зміни структури поверхні мембран ЕР в умовах інтоксикації ТХМ та
застосування ФАС вивчали методом флуоресцентного зондування за допомогою
поверхневого аніонного зонду 1-аніліно-нафталін-8-сульфонату амонію
(1,8-АНС).

Стан білкових структур мембран ЕР клітин печінки щурів вивчали методом
флуоресцентного зондування флуорескаміном (ФК)  (Ю.А.Владимиров,
Г.Е.Добрецов, 1980). Ймовірність індуктивно-резонансного перенесення
енергії (ІРПЕ, W) визначали при довжині хвилі збудження ?зб=286 нм,
використовуючи зонд пірен (Г.Е.Добрецов, 1989).

Структурний стан мембранних білків оцінювали за інтенсивністю гасіння
власної білкової флуоресценції дифузійним гасником акриламідом (Ю.А.
Владимиров, Г.Е.Добрецов, 1980).

Здатність похідних піридинкарбонових кислот до комплексоутворення in
vitro з сироватковим альбуміном людини (САЛ) оцінювали за величиною
констант зв`язування Кзв, які визначали шляхом спектрофотометричного
титрування розчину сироваткового альбуміну людини розчинами ФАС. Зміни
оптичної густини ?D реєстрували на спектрофотометрі Shimadzu MPS-5000
(Японія) (О.В.Свердлова, 1985; Р.А.Мусин, А.А.Пентюк, 1993).

Антиокислювальні властивості сироватки крові досліджували за методом
Н2О2- індукованої біохемілюмінесценції (Я.И.Серкиз, 1980).

Гепатопротекторну дію сполуки ПВ-4 та препарату Амізон за умов отруєння
щурів ТХМ оцінювали також за активностями аланінамінотрансферази (АлАТ),
аспартатамінотрансферази (АсАТ) та лужної фосфатази (ЛФ) в сироватці
крові, використовуючи тест-набори “Філісіт-Діагностика” (Україна).

Статистичну обробку отриманих експериментальних даних проводили,
використовуючи t-критерій Ст`юдента (И.П.Ашмарин и соавт., 1975).

РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Дослідження антирадикальної та антиоксидантної активності похідних
піридинкарбонових кислот. Результати вивчення кінетики реакцій взаємодії
стабільного радикалу ДФПГ з досліджуваними ФАС показали, що найбільш
високий рівень антирадикальної активності (АРА) проявляє Амізон, АРА
якого перевищує відповідні активності вивчених похідних
піридинкарбонових кислот та 1,4-дигідропіридину (емоксипіну). Для
речовин ПВ-2, ПВ-4 та ПВ-7 реакція взаємодії з ДФПГ відбувалася найбільш
активно при змішуванні їх спиртових розчинів, у той час як для амізону
залежність ?C(ДФПГ) — t хв у період до 60 хв була майже лінійною,
відповідала рівнянню константи швидкості реакції першого порядку, та
становила (8,1+ 0,7) ·10-4·хв-1. Розрахунок констант швидкості реакцій
комплексоутворення досліджуваних ФАС з ДФПГ у наближенні реакцій другого
порядку не дали позитивних результатів, що вказує на більш складний
механізм їхньої взаємодії.

Для вивчення антиокислювальних активностей (АОА) досліджуваних ФАС
використана модельна система, що грунтується на оцінці рівню
Fe+2-індукованої БХЛ в суспензії ліпопротеїнів жовтка курячого яйця
(ЛПЖ). Порівнюючи АРА й АОА сполук, які вивчалися (рис.1), можна дійти
висновку, що їх антиокислювальні властивості переважають антирадикальні.
Це свідчить про те, що для механізму їх антиоксидантної дії більш
характерним є інгібіювання реакції ПОЛ шляхом обриву ланцюга окиснення,
а не безпосередня взаємодія з вільними радикалами, як, наприклад, для
антиоксиданту ?-токоферолу, для якого константа швидкості реакції
другого порядку взаємодії його спиртового розчину з спиртовим розчином
ДФПГ протягом 24 год складає 480012 + 123 М-1·хв-1.

Таким чином, вивчення АРА і АОА ряду похідних піридинкарбонових кислот
in vitro дозволило встановити, що з досліджених ФАС найбільш виражені
АРА і АОА мають сполука ПВ-4 та препарат Амізон. На підставі отриманих
результатів саме ці ФАС були відібрані для подальших досліджень.

Дослідження впливу похідних піридинкарбонових кислот на стан процесів
ліпопереокиснення в мембранах ЕР печінки щурів за умов отруєння ТХМ. Як
відомо, найбільш інтенсивно процеси переокиснення мембранних ліпідів
відбуваються в субклітинних структурах гепатоцитів, що містять
електронно-транспортні ланцюги, особливо у мікросомальних мембранах, які
є складовими мембран ЕР (Ю.И. Губский, 1989). Вплив похідних
піридинкарбонових кислот на стан процесів ПОЛ у мембранах ЕР клітин
печінки щурів за умов отруєння ТХМ вивчали методом Fe+2-індукованої БХЛ.
Виходячи з даних табл. 2, через 24 год після отруєння ТХМ (ЛД50), в
суспензії мембран ЕР клітин печінки щурів спостерігається значне
накопичення перекисних продуктів, на що вказує достовірне посилення
інтенсивності швидкого спалаху (I1, ум.од.), природа якого пов’язана з
розкладанням гідроперекисів. Відношення інтенсивності швидкого спалаху
БХЛ отруєних (I1К) та інтактних (I1І) щурів показує, що при отруєнні ТХМ
кількість гідроперекисів зростає на 48%. Про активацію процесів ПОЛ при
отруєнні ТХМ також свідчить вірогідне (на 26%) збільшення площі
світлосуми реакції (S, імп).

Застосування речовини ПВ-4 або препарату Амізон призводить до зменшення
вмісту в мембранах ЕР гепатоцитів перекисних продуктів, на що

Рис.1. Антирадикальна (АРА) та антиокислювальна (АОА) активність
досліджуваних ФАС і лікарських засобів за результатами
комплексоутворення з ДПФГ та інтенсивності повільного спалаху Fe+2
–індукованої БХЛ суспензії ЛПЖ.

* р< 0,05 у порівнянні з контролем, виконаним за умов відсутності досліджуваної сполуки. Таблиця 2 Параметри Fe+2-ініційованої біохемілюмінесценції мембран ЕР клітин печінки щурів за умов гострого отруєння ТХМ та застосування сполуки ПВ-4 та препарату Амізон (M + m, n = 7 – 9). Група тварин Параметри Fe+2-ініційованої БХЛ інтенсивність швидкого спалаху, I1, ум.од. площа світлосуми, S, імп Інтактні щури 15,2 + 1,4 2694 + 66 Отруєння ТХМ 22,6 + 1,6* 3394 + 100* ТХМ + ПВ-4 17,6 + 1,2# 2801 + 110# ТХМ + Амізон 18,8 + 0,8*# 3070 + 73*# Примітки: 1. * р < 0,05 – відносно показників інтактних тварин; 2. # р < 0,05 – відносно отруєння ТХМ. вказує вірогідне зниження інтенсивності швидкого спалаху БХЛ, відповідно на 22% та 17,5%, у порівнянні із показниками отруєних тварин. Використання ПВ-4 та препарату Амізон призводить до вірогідного, порівняно з отруєнням ТХМ, зменшення площі світлосуми реакцій БХЛ, тобто спостерігається ослаблення активності ліпопереокиснення. За цих умов сполука ПВ-4 призводить до нормалізації вищезазначених параметрів Fe+2-індукованої БХЛ. Таким чином, отримані результати свідчать про здатність сполуки ПВ-4 та препарату Амізон виявляти антиокислювальні властивості за умов отруєння ТХМ, що може бути зумовлено АРА та АОА цих ФАС. n x – Ae @ @ $ @ @ >

t

v

x

Ae

@

@

j @

j @

@

@

$

@

@

@

$

@

hOfEB*

$

@

@

@

dh1$`„

@

J

@

J

J

J

J

@

@

@

@

@

$

@

I

O

Oe

Ue

?

?

?

?

??????чних параметрів мембран ЕР клітин печінки інтактних, отруєних ТХМ
щурів, та тварин, що одержували в умовах інтоксикації сполуку ПВ-4 або
амізон. Згідно з наведеними даними, при інтоксикації ТХМ знижуються
значення співвідношення D220/D260 та інтенсивність власної білкової
флуоресценції F330, зумовленої триптофановими флуорофорами. При цьому
спостерігається і зменшення вмісту ?-аміногруп залишків лізину у
білкових молекулах мембран ЕР гепатоцитів отруєних ТХМ щурів, яке
контролювали за інтенсивністю флуоресценції флуорескаміну (Fфк), що
також може вказувати на зниження вмісту мембранних білків або їх
доступності до флуресцентних зондів.

При інтоксикації ТХМ спостерігається розпушення дільниць білкових
структур у глибинних ділянках мембран ЕР гепатоцитів щурів — зростає
значення константи Штерна-Фольмера (Ksv), про що свідчить більший доступ
дифузійного гасника акриламіду до триптофанових флуорофорів. Визначення
ймовірності індуктивно-резонансного перенесення енергії (ІРПЕ) з
білкових молекул на пірен, який локалізується у гідрофобних зонах
ліпідного бішару, показали зниження цього параметра (W, ум.од.) в умовах
отруєння ТХМ, що свідчить про зростання радіуса Ферстєра (тобто відстані
білок-ліпід), а отже, послаблення білково-ліпідних взаємодій. При
отруєнні ТХМ також знижується (на 33%) інтенсивність флуоресценції
аніонного зонду АНС (Fанс), тобто зростає негативний заряд поверхні
мембран ЕР гепатоцитів. Це можна пояснити зростанням кількості продуктів
ПОЛ, а також міграцією переокиснених ланцюгів жирних кислот з глибинних
до поверхневих дільниць бішару.

Таблиця 3

Структурно-динамічні параметри мембран ендоплазматичного ретикулуму
клітин печінки щурів за умов інтоксикації тетрахлорметаном та
застосування сполуки ПВ-4 та препарату Амізон ( M + m, n = 7 — 9)

Структурно-динамічні

параметри Група
експериментальних тварин

інтактні щури,

інтоксикація ТХМ

ТХМ+ПВ-4

ТХМ+Амізон

D220/D260 1,67 + 0,08 1,45 + 0,04* 1,30 + 0,07*
1,54 + 0,02*#

F330, відн.од. 1,00 + 0,02 0,79 + 0,03* 0,70 +
0,02*# 0,87 + 0,02*#

Fанс, відн.од. 1,00 + 0,04 0,67 + 0,04* 0,80 +
0,04*# 1,04 + 0,05#

Fфк, відн.од. 1,00 + 0,02 0,87 + 0,01* 0,88 +
0,02* 1,01 + 0,02#

Ksv, М-1 6,90 + 0,3 8,30 + 0,05* 7,1 + 0,3#
8,90 + 0,40*

Ймовірність ІРПЕ,

W, ум.од.

0,37 + 0,02

0,26 + 0,01*

0,34 + 0,03#

0,30 + 0,02*#

Примітки:

1. * р < 0,05 – відносно показників інтактних щурів; 2. # р < 0,05 – відносно отруєння ТХМ. В цілому, проведені дослідження свідчать про зрушення структурно-динамічних параметрів мембран ЕР печінки щурів, отруєних ТХМ, що вказує на перекисну модифікацію їх ліпідного та білкового складу. Застосування в умовах інтоксикації ТХМ сполуки ПВ-4 призводить до суттєвої нормалізації вивчених параметрів структури мембран ЕР. Так, введення сполуки ПВ-4 здійснює стабілізуючу дію на глибинні ділянки мембранних білкових молекул (Ksv), нормалізує стан білково-ліпідної взаємодії (W, ум.од.), зменшує негативний заряд поверхні (Fанс) мембран ЕР клітин печінки. Введення щурам препарату Амізон в умовах отруєння ТХМ призводить до суттєвої нормалізації вивчених параметрів мембран ЕР: достовірного підвищення значення співвідношення D220/D260 та зростання інтенсивності власної білковой флуоресценції (F330), а також повністю нормалізує флуоресценцію флуорескаміну (Fфк,), що характеризує концентрацію ?-аміногруп залишків лізину у білкових молекулах мембран ЕР гепатоцитів. Тобто, введення амізону призводить до нормалізації властивостей поверхні мембран та структури їх білкових компонентів. Про це також свідчать і дані, одержані за допомогою флуоресцентного поверхневого зонду АНС. При вбудовуванні АНС на поверхні мембран ЕР гепатоцитів щурів, які одержували при отруєнні препарат Амізон, інтенсивність флуоресценції АНС статистично достовірно збільшується та відповідає показникам для групи інтактних тварин, тобто має місце корекція властивостей поверхні мембран. Встановлено також позитивну дію АСК відносно вивчених структурно-динамічних параметрів мембран ЕР печінки щурів, отруєних ТХМ. Дослідження здатності похідних піридинкарбонових кислот - речовин ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-6 та препарату Амізон до комплексоутворення з альбуміном сироватки людини. Вважають, що одним з елементів опосередкованої антиоксидантної дії деяких ФАС є вплив на транспортні властивості білків-переносників сироватки крові: вони витісняють ендогенні стероїди з місць їх зв'язування на молекулах протеїнів сироватки, тим самим суттєво підвищуючи у крові рівень вільних стероїдів та тироксину, які є антиоксидантами (А.И. Луйк, 1984; S. Capper at al., 1991). Крім того, взаємодія Рис.2. Залежність зміни оптичної густини (у зворотних величинах - 1/ ?D?) розчину сироваткового альбуміну людини від концентрації (у зворотних величинах 1/ Сфаc) похідних піридинкарбонових кислот: 1 – амізон; 2 - ПВ-2; 3 – ПВ-3; 4 – ПВ-4; 5 – ПВ-6. (р<0,05) лікарських засобів з альбуміном сироватки людини – один з найважливіших факторів їх фармакокінетики (И.С. Чекман, 1991). На рис.2 наведені графіки зміни оптичної густини (у зворотних величинах 1/ ?D?) розчину альбуміну сироватки в залежності від концентрації (у зворотних величинах 1/ Сфас) доданих ФАС, тобто у координатах 1/ ?D? – 1/ Сфас. Як видно з результатів, речовини ПВ-3 та ПВ-6 не виявляють спорідненості до альбуміну сироватки людини. Найбільш міцні комплекси утворюють речовина ПВ-4 - Кзв=(1,01+0,05)·104 М-1 і амізон Кзв=(3,8+0,5)·103 М-1. Речовина ПВ-2 виявляє менш виражену здатність до комплексоутворення з САЛ - Кзв=(2,0+0,5)·103 М-1. Вивчення впливу похідних піридинкарбонових кислот на інтенсивність процесів ліпопереокиснення та активність індикаторних ферментів цитолізу у сироватці крові за умов отруєння ТХМ. На рис. 3 наведено значення параметрів Н2О2-індукованої БХЛ сироватки крові інтактних щурів, отруєних ТХМ, а також тварин, що одержували при отруєнні сполуку ПВ-4 або амізон. Отруєння ТХМ призводить до пригнічення антиокислювальної активності сироватки крові, що проявляєтся зростанням інтенсивності повільного спалаху БХЛ - I2 та площі світлосуми реакції S на 66,3% та 28,0%, відповідно. Введення отруєним ТХМ тваринам сполуки ПВ-4 або препарату Амізон сприяє нормалізації параметрів Н2О2-індукованої БХЛ сироватки крові. Так, застосування сполуки ПВ-4 або амізону призводить до зниження значень повільного спалаху в сироватці крові (I2) - на 46 % та 39,8 %, відповідно, тобто зменшує інтенсивність реакцій ліпопереокиснення. На рис. 4 наведено дані, що відображають вміст загального білку та активність ферментів АлАТ, АсАТ і ЛФ у сироватці крові щурів при отруєнні ТХМ та застосуванні ПВ-4 або амізону. При інтоксикації ТХМ вміст загального білка в сироватці крові щурів зменшується в 1,4 рази, що може бути зумовлено порушенням в гепатоцитах процесів білкового синтезу. Відомо, що пригнічення біосинтезу білка та формування полірибосом є ключовим фактором у порушенні синтезу структурних та ферментних білків мембран ЕР при ураженні клітин печінки ТХМ (Ю.І. Губський, 1989). При інтоксикації ТХМ у сироватці крові щурів підвищується активність АсАТ в 1,45 раз, АлАТ в 2,72 рази та ЛФ в 1,6 раз, коефіцієнт де Рітіса (співвідношення активностей АсАТ/ АлАТ) знижується в 1,88 раз, що вказує на пошкодження мембранних структур гепатоцитів та підвищення їх проникності. Застосування за умов інтоксикації ТХМ сполуки ПВ-4 призводить до достовірного зниження у сироватці крові у порівнянні з отруєними тваринами активності АлАТ, АсАТ і ЛФ - на 127%, 25% та 36%, та підвищення коєфіцієнту де Рітіса на 54%. У сироватці крові щурів, що одержували при інтоксикації препарат Амізон, відбувається достовірне зниження (порівнянно з отруєнням) % ` Рис.4. Вплив сполуки ПВ-4 та препарату Амізон на вміст білку і активнисть АсАТ, АлАт, ЛФ у сироватці крові щурив за умов інтоксикації ТХМ. 100% - показники інтактніх тварин. p<0.05 у порівнянні: * - з інтактними щурами, ** - з отруєнням ТХМ. Рис.3. Параметри Н2О2-індукованої біохемілюмінесценції сироватки крові щурів за умов отруєння ТХМ та застосування сполуки ПВ-4 або Амізону. А - інтенсивність повільного спалаху І2, ум. од.; Б - площа світлосуми S, імп. 100% - показники інтактних тварин. p<0,05 у порівнянні: * - з інтактними тваринами; ** - з отруєнням. активностей АлАт, АсАт та ЛФ - на 109%, 14% і 34%, відповідно. Коєфіцієнт де Рітіса зростає на 50%. Отримані дані дозволяють дійти висновку про наявність у речовини ПВ-4 та препарату Амізон гепатозахисних властивостей та вказують на ефективність їх застосування за умов активації ПОЛ, зумовленої інтоксикацією ТХМ. ВИСНОВКИ. В роботі на основі експериментальних досліджень in vitro та in vivo встановлена доцільність пошуку нових антиоксидантів серед похідних піридинкарбонових кислот. Серед семи похідних піридинкарбонових кислот в тесті зі стабільним радикалом дифенілпікрилгідразилом антирадикальну активність виявляють сполуки ПВ-2, ПВ-3, ПВ-4, ПВ-7 і препарат Амізон (p<0,05). Найбільша антирадикальна активність притаманна сполуці ПВ-4 й амізону і становить 11% та 15,5%, відповідно. За антирадикальними властивостями амізон переважає антиоксидант емоксипін, а сполука ПВ-4 – не поступається емоксипіну. За даними інгібіювання процесів переокиснення ліпопротеїнів яєчного жовтка, що були контрольовані за методом Fe+2-індукованої біохемілюмінесценції, найвищу антиокислювальну активність, яка знаходиться на рівні емоксипіну (34 %), виявили сполуки ПВ-2 (33%), ПВ-4 (34 %) та препарат Амізон (30%), p<0,05. Вірогідно високу здатність до комплексоутворення з альбуміном сироватки людини серед досліджуваних похідних піридинкарбонових кислот виявляють сполука ПВ-4 - Ксв=(1,01+0,05)·104 М-1 та препарат Амізон - Ксв=(3,8+0,5)·103 М-1. Через 24 год після одноразового внутрішньоочеревинного введення білим щурам тетрахлорметану (ЛД50) в мембранах ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів відбувається активація процесів ПОЛ та накопичення перекисних продуктів, про що свідчить вірогідне збільшення інтенсивності швидкого спалаху Fe+2-індукованої біохемілюмінесценції (на 48%) та площі світлосуми (на 25%). Введення отруєним тваринам (через 0.5 та 3 год після отруєння) сполуки ПВ-4 (1/10 ЛД50) або препарату Амізон (1/10 ЛД50) призводить до зниження кількості гідроперекисів та інтенсивності реакцій ліпопереокиснення у мембранах ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів на 10 - 22% (p<0,05) у порівнянні з отруєнням. У мембранах ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів за умов гострого отруєння тетрахлорметаном (ЛД50, 24 год) спостерігається вірогідне зниження інтенсивності власної білкової флуоресценції на 21% і концентрації ?-аміногруп залишків лізину на 13%, тобто відбувається модифікація властивостей поверхні мембран, а саме, виникає негативний заряд, про що свідчить зниження інтенсивності флуоресценції зонда АНС (Fанс) на 33% (p<0,05). При внутрішньоочеревинному застосуванні препарату Амізон (1/10 ЛД50) після отруєння ТХМ (через 0.5 та 3 год) відбувається нормалізація властивостей поверхні мембран та структури їх білкових компонентів. За умов перекисної модифікації мембран ендоплазматичного ретикулуму клітин печінки щурів під впливом тетрахлорметану порушуються структурні властивості глибинних ділянок білкових мембранних молекул (значення константи Штерна–Фольмера (Ksv.) зростають на 20,3%, p<0,05), спостерігається дестабілізація білок-ліпідних взаємодій (ймовірність ІРПЕ (W) знижується на 30%, p<0,05). Внутрішньоочеревинне введення отруєним тваринам сполуки ПВ-4 (1/10 ЛД50, через 0,5 та 3 год після отруєння) супроводжується повною нормалізацією вищезазначених параметрів. Гостра інтоксикація тетрахлорметаном (ЛД50) призводить до активації процесів ПОЛ та виснаження антиокислювальної ланки прооксидантно-антиоксидантної системи сироватки крові – вірогідно зростають значення інтенсивності повільного спалаху та площі світлосуми Н2О2-індукованої біохемілюмінесценції - на 66,3% та 28,0%, відповідно (p<0,05). Внутрішньоочеревинне введення отруєнним тваринам сполуки ПВ-4 або амізону зменшує вміст перекисних продуктів на 40 - 46% та підвищує антиокислювальні властивості сироватки крові на 21,6 - 22,8% (p<0,05). При отруєнні тетрахлорметаном (ЛД50) у сироватці крові щурів підвищується активність ферментів-маркерів цитолізу гепатоцитів АсАТ (на 45%), АлАТ (172%), ЛФ (61,4%), та у 1,4 рази знижується вміст загального білку. Застосування при отруєнні сполуки ПВ-4 або препарату Амізон (через 0,5 та 3 г, 1/10 ЛД50) вірогідно зменшує у сироватці крові активність печінкових ферментів: АлАТ на 109% -127%, АсАТ на 14%-25%, ЛФ приблизно на 36%. Це свідчить про гепатопротекторні властивості, які сполука ПВ-4 і препарат Амізон виявляють внаслідок антиоксидинтної та мембраностабілізуючої дії. ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІї: Губський Ю.І., Горюшко Г.Г., Курапова Т.М., Вистунова І.Е., Даниленко В.П., Величко О.М. Антиокислювальна та антирадикальна активність амізону, ацетилсаліцилової кислоти та ортофену// Ліки. – 1999. - №3-4. – С.55 - 59. Безпосередньо здобувачем проведені експериментальні дослідження, обробка даних, літературний пошук, технічний набір роботи. Губский Ю.И., Горюшко А.Г., Вистунова И.Е., Курапова Т.Н., Саченко Л.Г., Даниленко В.Ф. Антирадикальные и антиокислительные свойства нестероидных противовоспалительных средств – производных пиридинкарбоновых кислот // Український біохімічний журнал. – 1999. - Т.71, №5. – С.85 - 89. Безпосередньо здобувачем виконані експериментальні дослідження, обробка даних, технічний набір та редагування роботи. Курапова Т.М. Амізон – інгібітор реакцій перекисного окислення у фракції мікросом печінки щурів// Одеський медичний журнал. – 1999. - Т.53, №3. – С.13 - 16. Губський Ю.І., Горюшко Г.Г., Курапова Т.М. Вплив деяких похідних піридинкарбонових кислот на структурно-динамічні параметри мембран ЕР гепатоцитів при токсичному ураженні у щурів ТХМ // Ліки. – 2004. - №1-2. – С. 119 – 123. Безпосередньо здобувачем виконані експериментальні дослідження, обробка даних, технічний набір та редагування роботи. Курапова Т.Н., Вистунова И.Е., Пасечник М.Ф. Антиокислительные свойства сыворотки крови крыс в условиях интоксикации СCL4 и применения производных пиридинкарбоновых кислот// Міжгалузева конференція молодих вчених "Актуальні проблеми фундаментальної і прикладної біохімії – 2000"//Український біохімічний журнал. – 2000. - Т.72, №6. – C.126. Курапова Т.Н., Гудзенко А.В., Вистунова И.Е. Влияние амизона и вещества ПВ-4 на процессы липопереокисления в мембранах эндоплазматического ретикулума клеток печени крыс при интоксикации тетрахлорметаном // III Українська конференція молодих вчених, присвячена пам`яті академіка В.В. Фролькіса. – Київ, 28 січня 2002. – С.106 - 107. Курапова Т.Н., Гудзенко А.В. Влияние “Амизона” и вещества ПВ-4 на активность ферментов сыворотки крови крыс при интоксикации тетрахлорметаном // IV Українська конференція молодих вчених, присвячена пам`яті академіка В.В.Фролькіса. – Київ, 24 січня 2003. – С.132 - 133. Influence of some derivatives of pyridine carboxylic acids on structural and functional characteristics of endoplasmic reticulum membranes and fractionated nuclear chromatin of a liver of experimental animals under piosoning with tetrachloromethane and 1,2-dichloroethane / P.G.Zhminko, Yu. I.Gubskiy, A.N. Marchenko, E.L.Levitsky, N.V.Litvinova N.V., A.G.Goriushko, A.V.Matvienko, V.Ph.Danilenko, T.N.Kurapova, A.N.Velichko, L.P.Babenco, N.M.Kurskaya// Toxicology Letters (Official Journal of EUROTOX). – Abstracts of the 41st Congress of the European Societies of Toxicology EUROTOX 2003 - `Science for Safety` Florence, Italy. – September 28 – October 1, 2003. – V.144, Suppl.1. – P.101 – 102. АНОТАЦІЇ Курапова Т.М. Фармакологічна коррекція похідними піридинкарбонових кислот перекисної модифікації мембран гепатоцитів при інтоксикації тетрахлорметаном. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 14.03.05 – фармакологія. – Інститут фармакології та токсикології АМН України, Київ, 2005. Дисертація присвячена вивченню впливу похідних піридинкарбонових кислот на перекисну модифікацію мембран ендоплазматичного ретикулуму (ЕР) клітин печінки за умов інтоксикації тетрахлорметаном (ТХМ). Проведено дослідження антирадикальної (АРА) та антиокислювальної (АОА) активностей похідних піридинкарбонових кислот - речовин ПВ-2 - ПВ-7 та препарату Амізон, а також вивчена їх здатність до комплексоутворення з сироватковим альбуміном людини. Сполуки з найбільш вираженими АРА та АОА (речовина ПВ-4 і амізон) були відібрані для подальших фармакологічних досліджень, в яких моделлю токсичного ураження печінки слугувало гостре отруєння щурів ТХМ. Показано, що введення отруєним ТХМ тваринам сполуки ПВ-4 та препарату Амізон призводить до зменшення вмісту в мембранах ЕР гепатоцитів перекисних продуктів ліпопереокиснення. Застосування амізону за умов отруєння щурів ТХМ призводить до нормалізації властивостей поверхні мембран та стабілізації структури їх білкових компонентів, а застосування ПВ-4 коригує стан глибинних ділянок мембранних білкових молекул та нормалізує білково-ліпідну взаємодію. При введенні отруєним ТХМ щурам речовини ПВ-4 або амізону спостерігається достовірне зниження у сироватці крові активності індикаторних ферментів цитолізу, а також зменшення інтенсивності процесів ліпопереокиснення, що свідчить про гепатопротекторні властивості вивчених похідних піридинкарбонових кислот. Ключові слова: похідні піридинкарбонових кислот, перекисне окиснення ліпідів, тетрахлорметан, мембрани ендоплазматичного ретикулуму, сполука ПВ-4, препарат Амізон, сироватка крові. Курапова Т.Н. Фармакологическая коррекция производными пиридинкарбоновых кислот перекисной модификации мембран гепатоцитов при интоксикации тетрахлорметаном. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 14.03.05 – фармакология. – Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2005. Диссертационная работа посвящена исследованию влияния производных пиридинкарбоновых кислот на перекисную модификацию мембран ендоплазматического ретикулума (ЭР) клеток печени в условиях интоксикации тетрахлорметаном (ТХМ). Проведено изучение антирадикальных (АРА) и антиокислительных (АОА) свойств производных пиридинкарбоновых кислот – веществ ПВ-2 – ПВ-7 и препарата Амизон, а также их способность к комплексообразованию с альбумином сыворотки крови человека. Исследования показали, что из семи изученных производных пиридинкарбоновых кислот наибольшую АРА in vitro проявляют препарат Амизон и вещество ПВ-4, причем у амизона антирадикальные свойства выражены сильнее, чем у антиоксиданта эмоксипина и ацетилсалициловой кислоты, а у вещества ПВ-4 – на уровне эмоксипина. На основании полученных данных наиболее активные из этих производных пиридинкарбоновых кислот (вещество ПВ-4 и амизон) были отобраны для дальнейших фармакологических исследований, в которых моделью токсического поражения печени служила острая интоксикация экспериментальных животных ТХМ (ЛД50). Показано, что введение отравленным ТХМ животным вещества ПВ-4 и/или препарата Амизон приводит к уменьшению содержания в мембранах ЭР гепатоцитов перекисных продуктов липопереокисления. Согласно полученным данным, применение амизона в условиях отравления крыс ТХМ проводит к нормализации свойств поверхности мембран и стабилизации структуры их белковых компонентов. Применение вещества ПВ-4 корригирует состояние глубинных участков мембранных белковых молекул и нормализует белок-липидные взаимодействия, что, скорее всего, обусловлено особенностями химического строения ПВ-4, благодаря которым его молекулы способны проникать в глубинные гидрофобные зоны мембран ЭР. Полученные данные позволяют говорить о различии в механизмах реализации мембраностабилизирующего действия вещества ПВ-4 и препарата Амизон. Потверждением эффективности корригирующего влияния вещества ПВ-4 и препарата Амизон на перекисную модификацию мембран ЭР в условиях интоксикации ТХМ является снижение в сыворотке крови экспериментальных животных активности индикаторных ферментов гепатоцитолиза – щелочной фосфатазы, АлАт, АсАТ, что свидетельствует о гепатопротекторных свойствах изученных производных пиридинкарбоновых кислот. Применение в условиях отравления животных ТХМ производных пиридинкарбоновых кислот (вещества ПВ-4 и/или препарата Амизон) сопровождается достоверным снижением в сыворотке крови количества перекисных продуктов и интенсивности процессов липопереокисления. Ключевые слова: производные пиридинкарбоновых кислот, антиокислительная активность, перекисное окисление липидов, тетрахлорметан, мембраны эндоплазматического ретикулума, вещество ПВ-4, препарат Амизон, сыворотка крови. Kurapova T.N. Pharmacological correction by derivatives of pyridinecarboxylic acids of the peroxide modification of membrane hepatocytes under tetrachloromethane intoxication. - Manuscript. Dissertation for awarding scientific degree of candidate of biological sciences, specialisation 14.03.05 – pharmacology. – Institute of Pharmacology and Toxicology of Academy of Medical Science of Ukraine, Kiev, 2005. The dissertation is dedicated to the research on the effects of derivatives of pyridinecarboxylic acids on the state of lipid peroxidation and structural-dynamic parameters of endoplasmic reticulum membranes of the liver cells under tetrachloromethane intoxication. A number of pyridinecarbonic acids derivatives (PV-2 – PV-7 and Amizon) was subjected to the presence antioxidative and antiradical activities. The ability of substance PV-4 and Amizon (4-[N-benzyl]-aminocarbonyl–1-methylpyridine iodide) to decrease the activity of lipid peroxidation in rat liver endoplasmatic reticulum isolated membranes was shown. The application of substances PV-4 and Amizon under tetrachloromethane intoxication resulted in the correction of the structural-dynamic parameters of endoplasmic reticulum membranes of the rat liver cells and the essential normalization of blood serum antioxidative properties. The hepatoprotective properties of the substances PV-4 and Amizon were shown, which are caused by the interaction of pyridinecarboxylic acid derivates with free radicals. Key words: derivatives of pyridinecarboxylic acids, lipid peroxide oxidation, tetrachloromethane, membrane of endoplasmic reticulum, structural-dynamic parameters, substance PV-4, Amizon. PAGE \* Arabic 1

Похожие записи