Міністерство охорони здоров’я України

Луганський державний медичний університет

Інкелевич Максим Юрійович

УДК 616.314.17-008.1-036.12:612.349

Етіопатогенетичне обгрунтування способу імуномодулюючої терапії
хронічного пародонтиту в осіб, хворих на цукровий діабет першого типу

14.03.04 – патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Луганськ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ
України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки
і техніки України Казімірко Ніла Казімірівна, Луганський державний
медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри патофізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Непорада Карине Степанівна, Українська
медична стоматологічна академія (м. Полтава) МОЗ України, професор
кафедри медичної, біологічної, біоорганічної хімії

доктор медичних наук, професор Абрамов Андрій Володимирович, Запорізький
державний медичний університет, професор кафедри патологічної фізіології

Провідна установа: Кафедра загальної та клінічної патологічної
фізіології ім. В.В. Підвисоцького, Одеський державний медичний
університет МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться “03” березня 2006 р. о 10.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 29.622.01 при Луганському державному
медичному університеті (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони
Луганська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного
медичного університету (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони
Луганська, 1)

Автореферат розісланий “01” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Шанько
В.М.

15. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогоднішній день захворювання тканин пародонту є
найбільш розповсюдженими в усьому світі, проблема їх терапії посідає
одне з головних місць серед актуальних проблем стоматології (Куцевляк
В.Ф., 1995). Відповідно до сучасних уявлень, генералізований хронічний
пародонтит (ХП) є своєрідним дистрофічно-запальним процесом, який
супроводжується складними і глибокими порушеннями багатьох обмінних
процесів, імунними, ендокринними та іншими змінами (Жук Е.А. та
співавт., 1999; Мащенко І.С. та співавт., 2001; Шаповалов В.Д., 2001).

Одним з основних факторів, що ініціюють дистрофічно-запальний процес в
пародонті, є мікробний. Участь мікроорганізмів у розвитку поразок тканин
пародонту підтверджена численними експериментальними даними (Косенко
К.Н. та співавт., 2000; Александров Е.И. та співавт., 2004; Ларионова
Л.В. та співавт., 2005). Частота і постійне виділення мікроорганізмів у
пацієнтів з генералізованим пародонтитом свідчать про їх участь в
розвитку цих патологічних процесів (Никифорчин У.Р. та співавт., 2004).

З огляду на важливу роль мікробного фактора в патогенезі
генералізованого пародонтиту, особливе значення в комплексній терапії
даного захворювання має застосування протимікробних і протизапальних
засобів. Їх використання у вигляді аплікацій, полоскань, зубних паст,
гелів з різними хіміотерапевтичними засобами (канаміцином,
хлоргексидином, солями йодної кислоти) призводить до значного зниження
вмісту мікроорганізмів в зубному нальоті, пародонтальних кишенях,
поліпшенню клінічного стана при генералізованому пародонтиті (Хоменко
Л.А. та співавт., 2001; Грохольский А.П. та Гроссер А.В., 2002;
Скрипникова Т.П. та співавт., 2002; Мельничук Г.М., 2003; Ярова С.П. та
співавт., 2004).

Але іноді використання антибіотиків, особливо на початковій стадії
розвитку пародонтиту, не тільки не покращує стан хворого, але і
призводить до істотних порушень мікробіоценозу внаслідок знищення
автохтонної мікрофлори ротової порожнини, яка виконує важливу
антагоністичну роль відносно патогенних мікроорганізмів (Кисельникова
Л.П., 1999).

Все вищесказане обумовлює необхідність пошуку нових препаратів, які б
мали протимікробну активність, а в ідеалі поєднували її з протизапальною
та імуномодулюючою дією (Борисенко А.В. та Дземан Н.А., 1996; Силенко
Ю.I., 1999; Бабіна О.О. та співавт., 2003; Катеринюк В.Ю. та співавт.,
2003). Ці факти обумовлюють доцільність вивчення ефективності
застосування при пародонтиті препарату амізон, відомого як
протизапальний та імуномодулюючий засіб (Карпова О.И., 1998) і препарату
лісобакт — орального антисептика, який містить лізоцим (Куцевляк В.Ф.,
2003).

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є фрагментом
наукової роботи кафедри патофізіології Луганського державного медичного
університету № 0198U005713 “Запалення як наслідок дії бактерій”.

Мета роботи: Розробити та апробувати спосіб імуномодулюючої терапії
хронічного пародонтиту на основі вивчення його етіологічних і
патогенетичних особливостей на фоні інсулінової недостатності різного
ступеня тяжкості.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

Вивчити видовий склад, антилізоцимну, антикомплементарну та
антиімуноглобулінову активність суворо анаеробних бактерій, виділених
від хворих на хронічний пародонтит з наявністю інсулінової недостатності
різного ступеня тяжкості.

Дослідити вміст лізоциму і секреторного імуноглобуліну А в слині хворих
на хронічний пародонтит з наявністю і відсутністю інсулінової
недостатності в динаміці захворювання.

Дослідити фагоцитарну і секреторну активність моноцитів, субпопуляційний
склад лімфоцитів у хворих на хронічний пародонтит з наявністю і
відсутністю інсулінової недостатності в динаміці.

Дослідити динаміку змін активності перекисного окиснення ліпідів і
продукції простагландинів у крові хворих на хронічний пародонтит з
наявністю і відсутністю інсулінової недостатності.

Визначити ефективність лісобакту та амізону в комплексному лікуванні
хворих на хронічний пародонтит на фоні інсулінової недостатності різного
ступеня тяжкості.

Об’єкт дослідження: хворі на хронічний пародонтит з цукровим діабетом
(ЦД) першого типу, хворі на хронічний пародонтит без інсулінової
недостатності (ІН).

Предмети дослідження: (1) видовий склад і спроможність суворо анаеробних
бактерій інактивувати комплемент, лізоцим і імуноглобуліни (Ig)
сироватки крові класів А, М та G; (2) вміст лізоциму і секреторного Ig А
(sIg A) в слині; (3) фагоцитарна і секреторна активність моноцитів,
субпопуляційний склад лімфоцитів периферичної крові; (4) динаміка змін
активності перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і продукції
простагландинів у крові; (5) ефективність лісобакту та амізону в
комплексному лікуванні хворих на ХП.

Методи дослідження: клінічні (оцінка стану тканин пародонту,
рентгенографія; лабораторні тести), параклінічні (визначення
пародонтальних індексів), бактеріологічні (ізоляція бактерій і їх
ідентифікація, виділення пептидогліканів), імунологічні (вивчення
антикомплементарної (АКА), антилізоцимної (АЛА) і антиімуноглобулінової
(АІА) активності бактерій, концентрації лізоциму і sIg А в слині; титрів
специфічних фракцій sIg А; фагоцитарної і секреторної активності
моноцитів; визначення кількості Т-, В-лімфоцитів, субпопуляційного
складу Т-клітин), біохімічні (проба на глікоген Писарева-Шилера;
визначення малонового діальдегіду (МДА), дієнової кон’югації (ДК),
каталази (КТ) і супероксиддисмутази (СОД) сироватки крові; тромбоксану
(Тх), простацикліну, простагландинів ((ПГ) Е2 і F2(), статистичні (метод
варіаційної статистики).

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше в розвитку ХП встановлена
етіологічна роль суворо анаеробних бактерій Acidaminococcus fermentans,
Dichelobacter nodosus, Eggerthella lenta, Gemella morbillorum,
Actinomyces naeslundii, Propionibacterium arridum і Clostridium
subterminale, виявлені їх АЛА, АІА та АКА. Вперше показано, що в слині
хворих на ХП на фоні ІН має місце більш виражений дефіцит лізоциму, sIg
А та його специфічних антибактеріальних фракцій, ніж при ХП з
відсутністю ІН. Вперше встановлено, що ІН в хворих на ХП сприяє
пригніченню фагоцитозу і секреції інтерлейкіну-1? (ІЛ-1?), фактора
некрозу пухлини-( (ФНП-() моноцитами, формуванню більш вираженого
супресорного варіанта імунодефіциту, найбільшій активації ПОЛ і
продукції простагландинів. Вперше показано, що включення в терапію ХП на
фоні ІН лісобакту та амізону позитивно впливає на імунні, метаболічні і
клінічні показники.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблений та апробований
спосіб лікування ХП з наявністю і відсутністю ІН, який полягає в
додатковому використанні в комплексній терапії лісобакту та амізону.
Лісобакт призначали по 2 таблетки для розсмоктування в ротовій порожнині
тричі на день протягом 10 днів. Амізон призначали всередину по 250 мг
тричі на день протягом 7 днів. Отримані дані використовуються в
навчальному процесі кафедр патологічної фізіології та стоматології № 1
Луганського, Запорізького, Харківського, Тернопільського ім. І.Я.
Горбачевського і Донецького ім. М. Горького державних медичних
університетів, Львівського національного ім. Д. Галицького медичного
університету МОЗ України, що підтверджено відповідними актами
впровадження.

Особистий внесок здобувача. Вибір теми наукового дослідження, планування
експерименту були здійснені науковим керівником роботи. Автором
самостійно проведений: інформаційний пошук, аналіз літератури, виконана
експериментальна частина роботи, написані всі розділи дисертації та
автореферат.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені та
обговорені на: V науково-практичній конференції “Морфогенез і патологія
кісткової системи в умовах промислового регіону” (Луганськ, 11-12 квітня
2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів,
молодих вчених і інтернів “Нові технології в лікуванні
акушерсько-гінекологічної патології” (Луганськ, 10-11 листопада 2005
р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, молодих
вчених та інтернів “Актуальні проблеми фундаментальної медицини
(англійською мовою)” (Луганськ, 1-2 грудня 2005 р.), а також на
засіданнях Луганських обласних товариств патофізіологів та мікробіологів
в 2002-2005 рр.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових статей в
фахових часописах, 1 тези, отримані 2 деклараційні патенти на корисну
модель.

Обсяг і структура дисертації. Робота написана на 149 сторінках
комп’ютерного набору та складається з вступу, огляду літератури, 4
розділів власних досліджень, аналізу отриманих результатів, висновків,
списку літератури. Робота ілюстрована 26 таблицями. Список літератури
включає 169 джерел вітчизняних та іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 125 пацієнтів (86 чоловіків та
39 жінок) у віці від 29 до 55 років (середній вік — 41,7(2,0 років) з
діагнозом генералізований пародонтит середнього ступеня тяжкості,
хронічний перебіг. ІН (ЦД I типу) в стадії нестійкої компенсації
відзначена в 61 пацієнта, в тому числі в 23 жінок і 38 чоловіків. ІН I
ступеня тяжкості зареєстрована в 19 пацієнтів, II ступеня — у 26
пацієнтів, III ступеня — у 16 пацієнтів.

Всім пацієнтам призначали курс місцевого медикаментозного лікування.
Хворим основної групи призначали препарат “Лісобакт” для розсмоктування
по 2 таблетки тричі на день протягом 10 днів в поєднанні з прийомом
амізону (по 250 мг тричі на день після їжі протягом 7 днів) на фоні
комплексної терапії. В контрольній групі використовували аплікації
спиртового розчину хлорофіліпту і протизапальних паст (левоміцетинова
мазь, метилурацилова мазь, оксид цинку) під парафін.

Виразність запальних проявів у яснах визначали за допомогою проби на
глікоген Писарева-Шилера. В усіх хворих досліджували кількість глюкози в
крові і сечі. Ексудат із зубоясеневих кишень для бактеріологічного
дослідження брали з допомогою стерильних паперових штифтів. Посів для
виявлення анаеробів робили негайно протягом не більш ніж 2 годин з
моменту взяття матеріалу. Культури ідентифікували до роду і виду.

Досліджували частоту АКА бактерій при концентраціях комплементу 5, 10 і
20 СН50/мл. АЛА бактерій вивчали фотометричним методом. Для вивчення АІА
використовували модифікований метод Манчині. Визначали концентрації
лізоциму і sIg А в слині. Титри специфічних антибактерійних фракцій sIg
А вивчали в реакції аглютинації. Популяції моноцитів і лімфоцитів крові
одержували на градієнті щільності фікол-верографін. Визначення
фагоцитарної активності моноцитів периферичної крові проводили чашковим
методом. Підраховували фагоцитарний індекс Гамбургера (ФІ) і фагоцитарне
число (ФЧ). Активність ФНП-( в надосадових рідинах моноцитів визначали
методом Ruff і Gilford. Визначення вмісту ІЛ-1? в супернатантах
моноцитів проводили за допомогою ІЛ-1-чутливої мишачої лінії Т-хелперів
клону D 10.G4.1. Пептидоглікани одержували з клітинних стінок S.
hansenii за методом Peterson P.K. et al. Визначення кількості Т-,
В-лімфоцитів, Т-хелперів та Т-супресорів проводили методом непрямої
імунної флуоресценції. Визначали МДА, ДК, активність КТ і СОД в
сироватці крові. Визначення ТхВ2, простацикліну (6-кето-ПГF1(), ПГЕ2 та
F2( проводили радіоімунним методом. З метою створення власних
нормативних показників обстежено 30 практично здорових чоловіків і 30
жінок віком від 20 до 42 років, разових донорів Луганської обласної
станції переливання крові. Характер виявлених змін проаналізований з
використанням варіаційної статистики на ЕОМ.

Результати дослідження та їх аналіз. Видовий склад суворо анаеробних
бактерій — етіологічних агентів ХП та їх імуносупресивні властивості.
Від 54 пацієнтів з ХП без ІН і 56 пацієнтів, у яких ХП протікав на фоні
інсулінзалежного ЦД, було виділено 555 штамів (винятково в асоціаціях
від 3 до 8 видів), які належали до 21 виду бактерій. Найбільш часто
ідентифікували A. fermentans (12,97 %), D. nodosus (10,81 %), E. lenta
(10,09 %) і G. morbillorum (9,73 %), C. subterminale (8,47 %). Частота
ідентифікації інших видів була меншою і коливалась від 5,23 % (A.
naeslundii) до 1,26 % (P. arridum). Видовий склад бактерій та їх питома
вага в групах хворих на ХП з наявністю і відсутністю ІН розходжень не
мали.

В хворих на ХП мало місце збільшення бактеріальної колонізації слизової
оболонки пародонтальних кишень порівняно з колонізацією пародонтальних
борозен в здорових осіб. Рівень колонізації в загальній групі хворих на
ХП перевищував аналогічні показники в групі здорових людей на 1-5 lg; а
ІН при ХП сприяла збільшенню бактеріальної колонізації на 2-3 lg.

Переважна більшість штамів володіла АКА, ступінь виразності якої була
різною. При використанні комплементу в концентрації 5 СН50/мл АКА
зареєстрована в 100 % випадків у 11 видів бактерій; в інших видів
частота АКА була нижчою і складала 50,0-87,5 %. Комплемент в
концентрації 10 СН50/мл інактивували 100 % штамів V. parvula; в інших
видів АКА мала тенденцію до зменшення порівняно з такою при 5 СН50/мл.
Тільки 38,2 % штамів були спроможні інактивувати комплемент в дозі 20
СН50/мл.

АЛА володіли всі 157 штамів бактерій, але виразність зазначеної
властивості в різних видів була неоднаковою. Найбільш інтенсивно лізоцим
інактивували A. fermentans, P. melaninogenica, D. nodosus, E. lenta і G.
morbillorum. АЛА інших видів бактерій була нижчою, ніж в цих патогенів,
і сягала найменшого рівня в A. naeslundii.

Всі бактерії володіли АІА, яка була найбільш вираженою відносно sIg А та
в меншому ступені – відносно Ig M і G. Спроможністю інактивувати Ig А
володіло 100 % штамів, Ig М – 42,9 %, Ig G — 47,6 %. Найбільш вираженою
анти-Ig А-активністю володіли штами E. lenta. Виражену спроможність
руйнувати Ig М та G проявили E. lenta, G. morbillorum, A. naeslundii, C.
subterminale, C. histolyticum, A. fermentans, D. nodosus, B. putredinus,
P. melaninogenica. Штами F. varium інактивували переважно Ig G, тоді як
АІА відносно Ig М була виражена несуттєво. Інші види бактерій
статистично значуще на Ig G і Ig М не впливали.

Гуморальні фактори імунітету слини хворих на ХП на фоні ІН. В здорових
людей вміст лізоциму в слині склав 45,7(2,3 мг/л, в хворих на ХП без ІН
— 33,5(1,6 мг/л (зниження в 1,36 раз, р(0,05); в пацієнтів з ХП на фоні
ІН — 21,8(1,2 мг/л (в 2,1 раз нижче порівняно з групою здорових осіб,
р(0,05) і в 1,54 раз нижче порівняно з хворими на ХП без ІН, р(0,05).

Рівень sIg А в слині здорових людей склав 1,43(0,08 г/л, в хворих на ХП
без ІН — 1,08(0,06 г/л (зниження в 1,32 раз). Вміст sIg А у пацієнтів з
ХП та ІН, в середньому, склав 0,75(0,04 г/л (в 1,90 і в 1,44 раз нижче
показників в групах здорових людей і хворих на ХП без ІН, р(0,05 в обох
випадках).

Бактерії, виділені від хворих на ХП, індукували виробку sIg А в титрах
від 1:2 до 1:64. І в групі здорових осіб, і в групах хворих на ХП, зі
збільшенням титру частота виявлення відповідного титру sIg А в слині
знижувалась. Найбільшу динаміку зменшення частот ідентифікації
відповідного титру антитіл спостерігали в групі пацієнтів з ХП на фоні
ІН. В групах хворих на ХП без ІН зазначені зміни частот титрів були
меншими.

Клітинна ланка імунітету в хворих на ХП на фоні ІН. Найбільше
пригнічення спонтанної продукції ІЛ-1? і ФНП-( моноцитами спостерігали в
хворих на ХП з ІН. Аналогічні зміни зареєстровані і відносно показників
індукованої продукції: в хворих на ХП з ІН продукція ІЛ-1? виявилась в
1,39 раз нижчою, ніж в групі хворих без ІН, і в 2,48 раз нижчою
референтної норми; продукція ФНП-( — в 1,27 і 2,17 разів (р(0,05).

Імунний статус хворих на ХП в гострому періоді характеризувався
Т-лімфопенією, дисбалансом в системі субпопуляцій CD4- і CD8-лімфоцитів
при незначних кількісних зсувах субпопуляції В-клітин. Наявність ІН
сприяла посиленню імунних порушень.

В фазу ремісії в хворих на ХП з ІН ФІ моноцитів був в 1,24 раз нижчим,
ніж в пацієнтів без ЦД (р(0,05). Відносно референтної норми ФІ моноцитів
у зазначених групах залишались зниженими в 1,2 і 1,49 раз відповідно
(р(0,05 в обох випадках). Аналогічні зсуви зареєстровані і відносно ФЧ:
при загальній спрямованості до поліпшення даний показник був більш
високим в хворих на ХП без ІН. В фазу ремісії спонтанна і індукована
продукція ІЛ-1? і ФНП-( моноцитами посилювалась.

В фазу ремісії абсолютна кількість CD3-лімфоцитів збільшувалась, при
цьому в групі пацієнтів без ІН цей показник нормалізувався, тоді як в
пацієнтів з ІН рівень CD3-клітин був вірогідно нижчим як відносно групи
зіставлення, так і до референтної норми. Позитивна динаміка змін була
зареєстрована і для субпопуляції СD4-лімфоцитів, абсолютна кількість
яких в фазі ремісії ХП збільшувалась. Зазначені зміни в субпопуляційному
складі Т-лімфоцитів супроводжувались позитивними змінами індексу
CD4/CD8. Рівень CD22-клітин в фазі ремісії істотних розходжень як між
групами пацієнтів з ХП, так і порівняно з референтною нормою не мав.

ПОЛ і система простаноїдів при ХП на фоні ІН. В гострому періоді ХП
найбільші рівні ДК та МДА були зареєстровані в групі хворих на ХП з ІН:
концентрація ДК виявилась, відповідно, в 1,4 раз та 2,6 раз вищою, ніж в
аналогічних хворих без ІН та в здорових людей. Рівень МДА в хворих на ХП
з ІН був вищим проти референтної норми в 3,0 рази, проти групи хворих на
ХП без ІН — в 1,44 раз (р(0,05 в обох випадках).

В гострому періоді ХП в групі хворих без ІН активність КТ перевищувала
показник референтної норми в 1,7 раз, СОД — в 1,96 раз (р(0,05 в обох
випадках). В хворих на ХП з ІН кратність збільшення КТ і СОД відносно
референтної норми склала, відповідно, 2,39 і 2,42 разів, а відносно
аналогічних показників групи зіставлення — 1,4 і 1,23 разів.

В гострому періоді захворювання в хворих на ХП без ІН зареєстровано
збільшення в крові концентрації ПГЕ2 (в 1,87 раз проти референтної
норми, р(0,05), ПГF2( (в 1,25 раз, р(0,05), ТхВ2 (в 2,2 раз, р(0,05) і
6-кето-ПГF1( (в 1,55 раз, р(0,05). В системі ПГЕ2/ПГF2( мало місце
відносне переважання ПГЕ2 над ПГF2(, в системі простациклін/Тх ТхВ2
переважав над простацикліном. В групі хворих на ХП з ІН активація
метаболізму простагландинів була більш вираженою порівняно з такою в
групі аналогічних хворих без ІН.

В фазі ремісії захворювання активність процесів ПОЛ і метаболізму
простагландинів знижувалась. Найбільші позитивні зсуви метаболічних
показників зареєстровані в групі хворих на ХП без ІН. Якщо в даного
контингенту пацієнтів рівні ДК і МДА в фазу ремісії перевищували
показники референтної норми, відповідно, в 1,43 раз (р(0,05) і в 1,19
раз (р(0,05), то в групі хворих на ХП з ІН кратність перевищення склала
для ДК 1,76 раз (р(0,05), для МДА — 1,45 раз (р(0,05). Згасання
патологічного процесу характеризувалось зменшенням каталітичної
активності в сироватці крові ферментів системи антиоксидантного захисту
(АОЗ). Найбільші залишкові зміни активності КТ і СОД зберігались в
хворих на ХП з наявністю ІН. Фаза ремісії ХП характеризувалась
зменшенням в крові концентрацій простагландинів, найбільш активно цей
процес проходив в пацієнтів без ІН.

Бактеріологічні особливості ХП залежності від ступеня тяжкості ІН.
Видовий склад бактерій, виділених з пародонтальних кишень хворих на ХП,
не відрізнявся між собою при різних ступенях тяжкості ІН. Водночас,
кількість виділених від хворих на ХП штамів бактерій залежно від ступеня
тяжкості ІН була різною. При легкій формі ЦД від 19 пацієнтів було
ізольовано сумарно 69 штамів, при середньотяжкій від 21 пацієнта — 123
штами, при тяжкій (16 хворих) — 144 штами (кратність збільшення
порівняно з легкою формою — 1,78 і 2,09 раз відповідно). Таким чином, зі
збільшенням ступеня тяжкості ІН бактеріальне обсіменіння пародонтальних
кишень збільшувалось. Зміни частоти ідентифікації певних видів бактерій
при різних ступенях тяжкості ЦД або не залежали від даного критерію, або
були різноспрямованими.

Збільшення ступеня тяжкості ІН супроводжувалось вираженим підвищенням
бактеріальної колонізації пародонтальних кишень. В хворих на ХП на фоні
ЦД легкої форми інтенсивність колонізації коливалась в діапазоні 2-5 lg:
питома вага видів з інтенсивністю колонізації 2 lg склала 40,0 % від
загальної кількості виділених видів; 4 lg і 5 lg — 15,0 % і 5,0 %
відповідно. В групі хворих на ХП на фоні середньотяжкої форми ЦД
інтенсивність колонізації коливалась в діапазоні 2-6 lg. При цьому
питома вага видів з інтенсивністю колонізації 2 lg склала 5 % (кратність
зниження в порівнянні з легкою формою ЦД — 8 разів), 3 lg — 35,0 %, 4 lg
— 25,0 %, 5 lg і 6 lg — 20,0 % і 5,0 % відповідно. Найбільша
інтенсивність колонізації зареєстрована в групі хворих на ХП, що
протікав на фоні тяжкої форми ЦД: 3-6 lg: 3 lg — 30,0 %, 4 lg — 10,0 %,
5 lg і 6 lg — 25,0 % і 25,0 %.

В міру збільшення ступеня тяжкості ІН зареєстровано прогресивне
збільшення інтенсивності бактеріальної колонізації кожного виду,
виділеного з пародонтальних кишень хворих на ХП. Так, зокрема,
колонізація E. lenta при середньотяжкій формі ЦД на 1 lg перевищувала
показник при легкій формі, а при тяжкій формі збільшувалась ще на 1 lg.
Аналогічна динаміка змін зареєстрована і для інших видів бактерій.

Особливості гуморального імунітету в хворих на ХП залежно від ступеня
тяжкості ІН. При легкому ступені тяжкості ЦД в хворих на ХП концентрація
лізоциму в слині була в 1,6 раз нижчою порівняно з групою здорових людей
(р(0,05) і в 1,18 раз нижчою, ніж в групі хворих на ХП без ІН. Рівень
лізоциму в слині пацієнтів з середньотяжкою формою ЦД був нижчим, ніж в
групах зіставлення, відповідно, в 2,0 і 1,47 разів (р<0,05 в обох випадках), і вірогідно відрізнявся від рівня лізоциму в підгрупі хворих на ХП з легкою формою ЦД. В пацієнтів з тяжкою формою ІН концентрація лізоциму в слині виявилась в 3,09 раз нижчою порівняно з групою здорових людей, в 2,26 раз нижчою, ніж в групі хворих на ХП без ІН, і в 2,82 раз нижчою, ніж в групі пацієнтів з середньотяжкою формою ЦД (р<0,05 у усіх випадках). Аналогічні зміни були зареєстровані і при дослідженні в слині sIg А. В міру наростання ступеня тяжкості ІН в хворих на ХП мало місце зниження середньої частоти титру антитіл. При легкій формі ЦД діапазон титрів специфічних антитіл коливався від 1:2 до 1:32, при середньотяжкій формі - від 1:2 до 1:16, при тяжкій формі - від 1:2 до 1:8. . 0 b , R e e E I I oe ??? . 0 2 4 6 8 : < >

@

^

`

b

?

* , R E

E

I

I

oe

< >,84 разів відповідно. В хворих на ХП на фоні ІН тяжкої форми відносно
референтної норми ФІ моноцитів був нижчим в 3,08 раз, а ФЧ моноцитів —
нижчим в 4,91 раз.

Виразність ІН істотно впливала на продукцію цитокінів моноцитами хворих
на ХП. Найменше пригнічення секреторної функції реєстрували при легкій
формі ІН, а при тяжкій формі спроможність моноцитів продукувати ІЛ-1? і
ФНП-( була найменшою. Аналогічні зміни цитокінпродукуючої активності
спостерігали при стимуляції пептидогліканом: при легкій формі ІН рівень
індукованої продукції ІЛ-1? в гострій фазі був в 1,85 раз нижчим
референтної норми, але, відповідно, в 1,38 раз та в 2,13 раз вищим, ніж
при середньотяжкій формі ЦД. Індукована продукція моноцитами ФНП-( при
легкій, середньотяжкій і тяжкій формах ІН, проти референтної норми, була
нижчою, відповідно, в 1,57, 2,25 і 3,52 разів (р<0,05 в усіх випадках). Виразність ІН істотно впливала на Т-клітинну ланку імунітету. Якщо при легкій формі ЦД кратність зниження абсолютного вмісту CD3+-клітин в хворих в гострому періоді склала 1,22 раз порівняно з референтною нормою, то при середньотяжкій і тяжкій формах ІН ступінь зниження рівня CD3+-лімфоцитів склав, відповідно, 1,52 і 1,89 разів. Дисбаланс в системі CD4/CD8-клітин зі збільшенням виразності ІН прогресивно зростав. При легкій формі ЦД в хворих на ХП рівень СD4+-лімфоцитів виявився в 1,3 раз нижчим референтної норми при відносно незміненому рівні CD8-клітин, в зв'язку з цим індекс CD4/CD8 виявився в 1,48 раз нижчим аналогічного показника референтної норми. При середньотяжкій формі ЦД в хворих на ХП кратність зниження абсолютної кількості CD4+-лімфоцитів склала 2,24 раз порівняно з аналогічним показником референтної норми. Найбільший дисбаланс в системі СD4/CD8 зареєстрований в хворих на ХП з тяжкою формою ІН (зниження відносно показника референтної норми в 7,4 раз). В фазі ремісії при легкій формі ІН імунні показники були найбільш високими. Найменш динамічно позитивні зміни відбувались в хворих на ХП на фоні тяжкої форми ЦД: при легкій формі ІН ФІ моноцитів був нижчим референтної норми в 1,24 раз, при середньотяжкій - в 1,46 раз, при тяжкій - в 1,88 раз. Кратність зниження ФЧ моноцитів склала 1,29, 1,5 і 1,93 раз відповідно. В фазі ремісії спостерігали поліпшення цитокінпродукуючої функції моноцитів, яке було найбільш значним при легкій формі ІН. Так, спонтанна продукція моноцитами ІЛ-1? і ФНП-( при легкій формі ІН в хворих на ХП в фазу ремісії виявилась нижчою референтної норми, відповідно, в 1,19 і 1,28 разів, при середньотяжкій - в 1,48 і 1,54 разів, при тяжкій - в 1,91 і 1,98 разів. Незважаючи на позитивну динаміку змін, нижчими референтної норми залишались і показники індукованої продукції ІЛ-1? і ФНП-(. Аналогічні зміни реєстрували в фазі ремісії ХП і відносно субпопуляційного складу Т-лимфоцитів. Найбільш інтенсивно позитивні зсуви відбувались в пацієнтів з легким ступенем ІН. Особливості метаболізму в хворих на ХП залежно від ступеня тяжкості ІН. При легкому ступені ІН в хворих на ХП в фазі загострення спостерігали найменші зміни метаболічних показників порівняно з такими при наявності ІН середнього і тяжкого ступеня. В обстежених пацієнтів з ХП на фоні легкої форми ЦД, концентрація ДК в фазі загострення була нижчою аналогічного показника при середньотяжкій і тяжкій формах ЦД в 1,36 і 1,94 разів відповідно (р<0,05 в обох випадках). Найбільш низьким при легкій формі ІН виявився і рівень МДА (порівняно з показниками при середньотяжкій і тяжкій формі ІН - в 1,38 і 1,74 разів відповідно, р<0,05 в обох випадках). Найбільш значна активація процесів ПОЛ мала місце при тяжкій формі ЦД, помірна - при середньотяжкій, найменша - при легкій формі. Виразність ІН та активності процесів ПОЛ супроводжувалась відповідним їм ступенем недостатності ферментної системи АОЗ, що виявлялось накопиченням в крові ферментів КТ і СОД. Найменша активність цих ферментів в гострому періоді ХП зареєстрована при легкій формі ІН, найбільша - при тяжкій формі. Вплив ІН позначався і на активності метаболізму простагландинів. Концентрація ПГЕ2, ПГF2(, а також простацикліну і ТхВ2 була найменшою в хворих на ХП при легкій формі ЦД і найбільшою при тяжкій формі. При легкій формі ІН рівень ДК в фазу ремісії перевищував показник референтної норми в 1,37 раз. Водночас, вміст ДК в крові пацієнтів на фоні ІН легкого ступеня був нижчим аналогічного рівня ДК при середньотяжкій і тяжкій формах ІН в 1,26 і в 1,65 разів (р<0,05 в обох випадках). Рівень МДА при легкій формі ІН в хворих на ХП в фазі ремісії статистично не відрізнявся від референтної норми і був у 1,25 і в 1,63 разів нижчим, ніж при середньотяжкій і тяжкій формах ІН, відповідно. В фазі ремісії активність КТ і СОД в групі обстежених з легкою формою ІН, порівняно з аналогічними показниками референтної норми, вірогідних розходжень не мала. Вплив ступеня тяжкості ІН на вміст в крові хворих на ХП простагландинів зберігався і в фазі ремісії захворювання, що виявлялось в більш високих рівнях ПГЕ2, ПГF2( і ТхВ2 при тяжкій формі ІН. Оцінка клінічного ефекту лісобакту та амізону. Призначення хворим на ХП комбінації лісобакту і амізону призводило до скорочення тривалості гіперемії (на 6 днів) та набряку пародонту (на 5 днів), кровоточивості з ясен (на 5,2 дня) і больового синдрому (на 6,7 днів). Частота рецидивів захворювання в пацієнтів, які одержували лісобакт і амізон, протягом 6 місяців знизилась в 3,5 раз, а протягом 12 місяців - в 1,7 раз (р(0,05 в обох випадках). В пацієнтів з ХП та легкою формою ІН, які одержували амізон і лісобакт, тривалість кровоточивості ясен скорочувалась на 5,0 днів, больового синдрому - на 5,4 дня, при середньотяжкій і тяжкій формах ІН тривалість даних симптомів скорочувалась, відповідно, на 5,3 і 6,0 та на 52 і 8,2 дня (р(0,05 у усіх випадках). Амбулаторне спостереження за пацієнтами протягом 1 року після лікування дозволило відзначити скорочення частоти рецидивів ХП в групі осіб, які одержували додатково комбінацію лісобакту і амізону: протягом 6 місяців рецидиви захворювання були відсутні в пацієнтів з легкою формою ІН, скоротились в 5,4 раз при наявності середньотяжкої форми ІН і в 2,1 раз - при тяжкій формі. Протягом 1 року спостереження частота рецидивів в групі пацієнтів, які одержували амізон і лісобакт, скорочувалась в 2,2 раз при легкій формі ІН, в 1,9 і 1,3 разів, відповідно, при наявності середньотяжкої і тяжкої форм ЦД. Вплив лісобакту та амізону на бактеріальну колонізацію. Використання тільки базисного лікування в хворих на ХП характеризувалось зниженням показників колонізації кожного з видів бактерій, проте повної нормалізації досліджуваних показників у даного контингенту пацієнтів не спостерігали. Так, в фазу ремісії ХП обсіменіння області пародонтальних кишень S. hansenii знизилось порівняно з гострим періодом захворювання на 2 lg, що, проте, вірогідно перевищувало аналогічний показник в групі здорових осіб. Аналогічна динаміка змін зареєстрована і відносно інших видів. Застосування комбінації лісобакту та амізону сприяло зниженню загальної бактеріальної колонізації та супроводжувалось повною елімінацією таких видів, як P. anaerobius, E. lenta, G. morbillorum, P. arridum, A. fermentans, D. nodosus, T. praeacuta, P. melaninogenica, D. pneumosintes. В фазі ремісії після проведеного лікування з додатковим використанням лісобакту та амізону колонізація пародонтальних кишень була найменшою в пацієнтів з ХП на фоні легкої форми ІН. Це виражалось, насамперед, в найменшій кількості ідентифікованих видів бактерій - 6 з 21. При середньотяжкій і тяжкій формах ІН кількість виділених видів бактерій склала, відповідно, 9 і 11, що було в 1,5 і 1,8 разів вище порівняно з аналогічним показником в групі пацієнтів з легкою формою ІН. Динаміка імунних показників під впливом лікування лісобактом та амізоном. В групі хворих ХП з ІН, які отримували тільки базисну терапію, рівень лізоциму слини в фазі ремісії перевищував вихідний показник в 1,37 раз, а sIg А - в 1,34 раз. В той же час в групі хворих, які одержували додатково до базисної терапії лізоцим і амізон, кратність збільшення концентрації лізоциму в слині в фазу ремісії склала 1,88 раз, а sIg А - в 1,8 раз, що було вірогідно вище аналогічних показників у групі зіставлення. Абсолютні показники лізоциму і sIg А в зазначеній групі досягали нижньої межі референтной норми. Найбільш виражена позитивна динаміка мала місце в пацієнтів з ХП на фоні легкої форми ІН. Використання комбінації лісобакту та амізону супроводжувалось збільшенням титрів антитіл: середня частота ідентифікації титру 1:2 в дослідній групі склала 100 %, титру 1:4 - 87,7 %, титру 1:8 - 58,9 %, титру 1:16 - 30 %, титру 1:32 - 10,7 % (зниження порівняно з контрольною групою, відповідно, в 1,08, 1,36, 1,94, 4,0 і 12, 9 разів). При титрі 1:64 антитіла в контрольній групі виявлені не були, а в дослідній групі - зареєстровані в 3,1 випадків. Використання лісобакту і амізону мало більш виражений імунокоригуючий ефект порівняно із застосуванням тільки базисного лікування. В дослідній групі відбувались поліпшення фагоцитарної активності моноцитів та активація їх цитокінпродукуючої функції; збільшення абсолютного числа CD3-лімфоцитів за рахунок CD4-клітин та поліпшення співвідношення СD4/СD8. Рівні CD22-лімфоцитів в дослідній і контрольній групах істотно не різнились між собою і були невірогідно вищими показника референтной норми. Додаткове використання комбінації лісобакту та амізону стимулююче діяло на імунний статус хворих на ХП з різними ступенями ІН, найменші позитивні зміни спостерігали в пацієнтів з тяжкою формою ІН. Динаміка метаболічних показників під впливом лікування лісобактом та амізоном. В дослідній групі пацієнтів у фазі ремісії порівняно з контрольною групою рівень ДК був у 1,48 раз, рівень МДА - в 1,35 раз нижчим, активність КТ знизилась в 1,33 раз, а СОД - в 1,30 раз (р(0,05 в усіх випадках). В дослідній групі вміст в крові ПГЕ2 виявився в 1,29 раз нижчим порівняно з контрольною групою, а коефіцієнт ПГЕ2/ПГF2( - в 1,35 раз (р(0,05 в обох випадках). Рівень ПГF2( в обох групах був однаковим. Аналогічна динаміка змін зареєстрована в фазі ремісії і відносно 6-кето-ПГF1( і ТхВ2. Антиоксидантну дію та пригнічення продукції простагландинів комбінації амізону і лісобакту виявляли при всіх ступенях тяжкості ІН в пацієнтів, що страждали на ХП, але вони були найменшими при тяжкій формі ІН. Підводячи підсумок, можна констатувати, що одержані нами результати свідчать про важливе значення біологічних властивостей етіологічних агентів хронічного пародонтиту, стану імунної системи, процесів ПОЛ, системи АОЗ, концентрацій простагландинів та інсулінового статусу у виникненні запальних процесів в пародонті, а також отримані нами дані дозволяють рекомендувати використання лісобакту та амізону в терапії хронічного пародонтиту. ВИСНОВКИ В дисертації викладено теоретичне обгрунтування ролі мікробного фактора (суворо анаеробних бактерій), імунодефіцитного стана і метаболічних змін в розвитку хронічного пародонтиту на фоні інсулінової недостатності різного ступеня тяжкості, а також наведене практичне обгрунтування ефективності застосування лісобакту та амізону в комплексній терапії хронічного пародонтиту. Асоціації анаеробних бактерій родів Acidaminococcus, Dichelobacter, Eggerthella, Gemella, Actinomyces, Propionibacterium і Clostridium підтримують запальний процес при хронічному пародонтиті і мають виражену антилізоцимну, антикомплементарну і антімуноглобулінову активність. Найбільшу колонізацію пародонту анаеробними бактеріями спостерігали при хронічному пародонтиті на фоні інсулінової недостатності. В слині хворих на хронічний пародонтит мав місце дефіцит лізоциму, секреторного Ig А та його специфічних антибактерійних фракцій, спрямованих до бактерій родів Acidaminococcus, Dichelobacter, Eggerthella, Gemella, Actinomyces, Propionibacterium і Clostridium. Найбільший дефіцит лізоциму і секреторних Ig А в слині спостерігали на фоні інсулінової недостатності. Інсулінова недостатність в хворих на хронічний пародонтит сприяла більш вираженому пригніченню фагоцитозу, спонтанної та індукованої продукції інтерлейкіну-1 і фактору некрозу пухлини-(, формуванню гіперсупресорного варіанта імунодефіциту порівняно з такими в хворих на хронічний пародонтит з відсутністю інсулінової недостатності. Метаболічні порушення при хронічному пародонтиті характеризувались активацією перекисного окиснення ліпідів і гіперпродукцією простагландинів, що супроводжувалось збільшенням в сироватці крові хворих дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду, простагландинів Е2, F2( і тромбоксану В2. Найбільші метаболічні зміни мали місце в хворих на хронічний пародонтит, який перебігав на фоні інсулінової недостатності. Додаткове використання лісобакту та амізону в комплексній терапії хронічного пародонтиту з інсуліновою недостатністю сприяло більш ефективному зниженню бактеріальної колонізації пародонту, позитивно впливало на змінені імунні і метаболічні показники, що вело до більш швидкої ліквідації симптомів пародонтиту. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Для лікування хронічного пародонтиту в пацієнтів із наявністю і відсутністю інсулінової недостатності запропоновано використання лісобакту (орального антисептика, який містить лізоцим) і амізону (протизапального і імуномодулюючого засобу). Лісобакт призначали по 2 таблетки для розсмоктування в ротовій порожнині 3 рази на день протягом 10 днів. Амізон призначали всередину по 250 мг 3 рази на день протягом 7 днів. Для лікування хронічного пародонтиту при первинному зверненні пацієнтів до стоматолога запропоновані: (1) композиція для тимчасового пломбування зубних кореневих каналів (деклараційний патент на корисну модель 9201 А Україна) і (2) спосіб лікування хронічного періодонтиту на фоні хронічного пародонтиту (деклараційний патент на корисну модель 9199 А Україна). Дані про взаємозв'язок мікробного фактора і змін імунного і метаболічного статусу хворих на хронічний пародонтит із наявністю і без наявності інсулінової недостатності, як критерії тяжкості патологічного процесу, впроваджені в навчальний процес кафедри стоматології № 1 Луганського державного медичного університету і кафедр патологічної фізіології Запорізького, Харківського, Тернопільського ім. І Я. Горбачевського, Донецького ім. М. Горького медичних університетів та Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького. СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Гайдаш И.С., Флегонтова В.В., Инкелевич М.Ю. Микробиоценоз ротовой полости в норме // Український медичний альманах. – 2002. - № 5. – С. 30-32. (Особистий внесок здобувача: клінічне обстеження практично здорових людей). Ларионова Л.В., Чалая Т.А., Инкелевич М.Ю. Морфолого-микробиологические особенности воспалительной стоматологической патологии (периодонтитов, пародонтитов, альвеолитов, ятрогении) // Український морфологічний альманах. – 2005. – № 1. – С. 40-43. (Особистий внесок здобувача: морфологічне та мікробіологічне дослідження хворих на пародонтит). Инкелевич М.Ю. Влияние на фагоцитоз моноцитов и нейтрофилов бактерий – этиологических агентов хронического пародонтита у пациентов с сахарным диабетом первого типа // Український медичний альманах. – 2005. – № 2. – С. 61-63. Казімірко Н.К., Інкелевич М.Ю. Антикомплементарна активність суворо анаеробних бактерій – етіологічних агентів хронічного пародонтиту // Український медичний альманах. – 2005. - № 2 (додаток). – С. 61-64. (Особистий внесок здобувача: виділення від хворих на пародонтит суворо анаеробних бактерій, дослідження антикомплементарної активності грампозитивних патогенів). Инкелевич М.Ю. Особенности метаболизма у больных хроническим пародонтитом с инсулинзависимым сахарным диабетом в зависимости от степени тяжести инсулиновой недостаточности // Український медичний альманах. – 2005. - № 4. – С. 69-70. Инкелевич М.Ю. Особенности гуморального и клеточного звеньев иммунитета у больных хроническим пародонтитом в зависимости от степени инсулиновой недостаточности // Український медичний альманах. – 2005. - № 5. – С. 60-63. Инкелевич М.Ю. Особенности метаболизма у беременных женщин с хроническим пародонтитом и инсулинзависимым сахарным диабетом в зависимости от степени тяжести инсулиновой недостаточности / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, молодих вчених і інтернів “Нові технології в лікуванні акушерсько-гінекологічної патології”, Луганськ, 10-11.11.2005 р. // Український медичний альманах. – 2005. - № 5 (додаток). – С. 22-23. Инкелевич М.Ю., Казимирко Н.К. Оценка клинического эффекта лисобакта и амизона при лечении больных хроническим пародонтитом на фоне инсулиновой недостаточности // Український медичний альманах. – 2005. - № 6. – С. 10-12. (Особистий внесок здобувача: клінічне обстеження пацієнтів). Казимірко Н.К., Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Інкелевич М.Ю., Чала Т.А. Композиція для тимчасового пломбування зубних кореневих каналів // Деклараційний патент на корисну модель 9201 А Україна, A61K6/02. - № 200501546. Заявлений 21.02.2005 р.; надрукований 15.09. 2005 р. Промислова власність. Офіційний бюлетень № 9. (Особистий внесок здобувача: апробація композиції в лікуванні хворих на хронічний пародонтит). Флегонтова В.В., Гайдаш І.С., Казімірко Н.К., Інкелевич М.Ю. Спосіб лікування хронічного періодонтиту // Деклараційний патент на корисну модель 9199 А Україна, A61K6/02. - № 200501540. Заявлений 21.02.2005 р.; Надрукований 15.09. 2005 р. Промислова власність. Офіційний бюлетень № 9. (Особистий внесок здобувача: апробація композиції в лікуванні періодонтиту в хворих на пародонтит). 11. Inkelevich M.Yu. Peculiarities of humoral link of immunity in patients with chronic parodontitis (CP) depending on severity of insulin insufficiency (IN) / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, молодих вчених та інтернів “Актуальні проблеми фундаментальної медицини (англійською мовою)” (Луганськ, 1-2 грудня 2005 р.) // Український медичний альманах. – 2005. - № 6 (додаток). – С. 11. . Інкелевич М.Ю. Етіопатогенетичне обгрунтування способу імуномодулюючої терапії хронічного пародонтиту в осіб, хворих на цукровий діабет першого типу. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. – Луганський державний медичний університет. - Луганськ, 2006. Дисертацію присвячено розробці та апробації способу імуномодулюючої терапії хронічного пародонтиту на основі вивчення його етіологічних і патогенетичних особливостей на фоні інсулінової недостатності різного ступеня тяжкості. Вперше в розвитку хронічного пародонтиту встановлена роль таких видів суворо анаеробних бактерій, які раніше не були описані як етіологічні агенти захворювання, виявлена їх здатність руйнувати комплемент, лізоцим та імуноглобуліни. Вперше показано, що в слині хворих на хронічний пародонтит на фоні інсулінової недостатності має місце більш виражений дефіцит лізоциму, секреторного імуноглобуліну А та його специфічних антибактеріальних фракцій, ніж при хронічному пародонтиті з відсутністю інсулінової недостатності. Вперше встановлено, що інсулінова недостатність в хворих на хронічний пародонтит сприяє пригніченню фагоцитозу і секреції інтерлейкіну-1?, фактора некрозу пухлини-( моноцитами, формуванню більш вираженого супресорного варіанта імунодефіциту, найбільшій активації перекисного окиснення ліпідів і продукції простагландинів. Вперше показано, що включення в терапію хронічного пародонтиту на фоні інсулінової недостатності лісобакту та амізону позитивно впливає на імунні, метаболічні і клінічні показники. Отримані дані впроваджені в навчальний процес 6 медичних вузів України. #14.2. Инкелевич М.Ю. Этиопатогенетическое обоснование способа иммуномодулирующей терапии хронического пародонтита у лиц, больных сахарным диабетом первого типа. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. – Луганский государственный медицинский университет. - Луганск, 2006. Диссертация посвящена разработке и апробации способа иммуномодулирующей терапии хронического пародонтита на основе изучения его этиологических и патогенетических особенностей на фоне инсулиновой недостаточности разной степени тяжести. Впервые показано, что ассоциации анаэробных бактерий родов Acidaminococcus, Dichelobacter, Eggerthella, Gemella, Actinomyces, Propionibacterium и Clostridium поддерживали воспалительный процесс при хроническом пародонтите и обладали выраженной антилизоцимной, антикомплементарной и антиимуноглобулиновой активностью. Наибольшую колонизацию пародонта анаэробными бактериями наблюдали при хроническом пародонтите на фоне инсулиновой недостаточности. Установлено, что в слюне больных хроническим пародонтитом имел место дефицит лизоцима, секреторного иммуноглобулина А и его специфических антибактериальных фракций, направленных к бактериям родов Acidaminococcus, Dichelobacter, Eggerthella, Gemella, Actinomyces, Propionibacterium и Clostridium. Наибольший дефицит лизоцима и секреторных иммуноглобулинов А в слюне наблюдали на фоне инсулиновой недостаточности. Показано, что инсулиновая недостаточность у больных хроническим пародонтитом способствовала более выраженному угнетению фагоцитоза, спонтанной и индуцированной продукции интерлейкина-1 и фактора некроза опухоли-(, формированию гиперсупрессорного варианта иммунодефицита по сравнению с таковыми у больных хроническим пародонтитом с отсутствием инсулиновой недостаточности. Установлено, что метаболические нарушения при хроническом пародонтите характеризовались активацией перекисного окисления липидов и гиперпродукцией простагландинов, что сопровождалось увеличением в сыворотке крови больных диеновых конъюгатов, малонового диальдегида, простагландинов Е2, F2( и тромбоксана В2. Наибольшие метаболические изменения имели место у больных хроническим пародонтитом, протекавшим на фоне инсулиновой недостаточности. Разработан и апробирован способ лечения хронического пародонтита с наличием и отсутствием инсулиновой недостаточности, заключающийся в дополнительном использовании в комплексной терапии лисобакта и амизона. Лисобакт назначали по 2 таблетки для рассасывания в ротовой полости 3 раза в день в течение 10 дней. Амизон назначали внутрь по 250 мг 3 раза в день на протяжении 7 дней. Дополнительное использование лисобакта и амизона в комплексной терапии хронического пародонтита с инсулиновой недостаточностью способствовало более эффективному снижению бактериальной колонизации пародонта, позитивно влияло на изменённые иммунные и метаболические показатели, что вело к более быстрой ликвидации симптомов пародонтита. Полученные данные внедрены в учебный процесс 6 медицинских вузов Украины. #14.3. Inkelevich M.Yu. Etiopathogenetic basement of immune-modulating therapeutic method of chronic parodontitis in patients with first type diabetes mellitus. - Manuscript. The dissertation on obtaining of scientific degree of the candidate of medical sciences on speciality 14.03.04 – pathological physiology. – Lugansk State Medical University. - Lugansk, 2006. The thesis is dedicated to development and approbation of immune-modulating therapeutic method of chronic parodontitis on the basis of study of its etiologic and pathogenetic features on background of different severity of insulin insufficiency. For the first time in development of chronic parodontitis the role of such strictly anaerobic bacterial species is established which have not been described as etiologic agents of disease earlier, their ability to split complement, lysozyme and antibodies is revealed. For the first time it is shown, that in saliva of patients with chronic parodontitis and insulin insufficiency more expressed deficiency of lysozyme, secretory immunoglobulin A and its specific antibacterial fractions takes place, than at chronic parodontitis with absence of insulin insufficiency. For the first time it is established, that insulin insufficiency at patients with chronic parodontitis promotes oppression of phagocytosis and secretion of interleukin-1? and tumor necrosis factor-( by monocytes, to formation of more expressed suppressive variant of immunodeficiency, the greatest activation of lipid peroxidation and production of prostaglandins. For the first time it is shown, that usage of lysobact and amison in therapy of chronic parodontitis on background of insulin insufficiency positively influences on immune, metabolic and clinical parameters. The obtained data are used in educational process of 6 medical high schools of Ukraine.

Похожие записи