.

Етіологічні і патогенетичні фактори у виникненні та розвитку сетаріозу великої рогатої худоби (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5293
Скачать документ

Національний аграрний університет

СОРОКА НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 619:616. 995. 132:636. 2

Етіологічні і патогенетичні фактори у виникненні та розвитку сетаріозу
великої рогатої худоби

16. 00. 11 – паразитологія, гельмінтологія

16. 00. 02 – патологія, онкологія і морфологія тварин

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному аграрному університеті

Кабінету Міністрів України

Науковий консультант – доктор ветеринарних наук, професор,

член-кореспондент УААН,

заслужений діяч науки і техніки

Мазуркевич Анатолій Йосипович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри патофізіології та

імунології тварин

Офіційні опоненти:

доктор ветеринарних наук, академік УААН Красніков Геннадій

Андрійович, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини
УААН, завідувач лабораторії патоморфології

доктор ветеринарних наук, професор Борисевич Борис Володимирович,
Національний аграрний університет, завідувач кафедри патологічної

анатомії

доктор біологічних наук, професор Корнюшин Вадим Васильович,

Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, завідувач відділу

паразитології

Провідна установа –

Білоцерківський державний аграрний університет Міністерства аграрної

політики України, кафедри паразитології і фармакології та нормальної і

патологічної фізіології, м. Біла Церква

Захист відбудеться “25” лютого 2004 р. о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.14 у Національному

аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ – 41, вул. Героїв
оборони, 15, навч. корпус № 3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного
університету: 03041, м. Київ – 41, вул. Героїв оборони, 13, навч. корпус
№ 4, кімн. 41

Автореферат розісланий “20” січня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Прус М.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виявлення ролі етіологічного і патогенетичного
факторів у виникненні і розвитку паразитарних хвороб має вирішальне
значення у розробці науково обгрунтованих підходів щодо їх діагностики,
профілактики та лікування. Слід зазначити, що у ветеринарній
паразитології, і в гельмінтології зокрема, до цього часу врахуванню ролі
цих факторів з різних причин не придавали істотного значення. Це
стосується і такого паразитарного захворювання як сетаріоз великої
рогатої худоби, яке останнім часом в Україні привертає до себе все
більше уваги. Збудниками цієї хвороби є гельмінти, що паразитують на
серозних оболонках діафрагми та внутрішніх органів тварин: кишечника,
печінки, підшлункової залози, серця, а їх личинки, мікросетарії, в
крові. Іноді молоді гельмінти можуть локалізуватись в очних яблуках,
головному та спинному мозку і спричиняти енцефаломієліт з судомами,
парезами та паралічем тазових кінцівок або сліпоту. У великої рогатої
худоби паразитування мікросетарій у крові молодих та статевозрілих
збудників у черевній порожнині спричинює прогресуюче виснаження, різке
зниження продуктивності, а деколи й загибель тварин.

Морфологія, біологія збудників сетаріозу та їх негативний вплив на
організм тварин вивчались у різні часи і одержали істотний розвиток у
роботах К.І. Скрябіна (1916), Р.І. Расовської (1924), Р.С. Шульца
(1929),

Н.П. Шихобалової (1948), А.Н. Каденації (1957), С.Н. Боєва (1963),

А.Н. Осіпова (1966), Є.Є. Шумаковича (1968), М.Д. Соніна (1977),

В.Ф. Галата (1980), В.М. Івашкіна (1981), С.С. Дадаєва (1984), Г.М.
Двойноса (1986), С.Д. Дурдусова (1999), І.С. Дахна (1999), А.І.
Поживіла (1999),

Ю.Є. Григор’єва (2000), І.М. Щетинського (2002), Л.І. Шендрик (2003) та
інших вчених і дослідників.

Разом з тим, у доступних літературних джерелах не в повній мірі
з’ясовано характер взаємодії збудників сетаріозу та організму тварин,
особливості морфо-функціональних змін органів і тканин залежно від
перебігу хвороби та інтенсивності інвазії. Недостатньо приділено уваги
питанням резистентності організму тварин, хворих на сетаріоз. В зв’язку
з цим, актуальним є дослідження ролі етіологічних і патогенетичних
факторів у

виникненні та розвитку патологічних змін в організмі тварин, хворих на

сетаріоз, а також пошук і впровадження науково обгрунтованих способів

діагностики, специфічної профілактики та лікування цієї патології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційної роботи є одним із напрямів науково-дослідної роботи
кафедри паразитології та тропічної ветеринарії факультету ветеринарної
медицини Навчально-наукового інституту (ННІ) ветеринарної медицини,
якості і безпеки продукції АПК Національного аграрного університету
(НАУ) “Вивчення циклу розвитку збудників, епізоотології, патогенезу,
імунітету сетаріозу великої рогатої худоби та розробка заходів боротьби
і профілактики цього

гельмінтозу” (державний реєстраційний номер 0101U003463).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягала у визначенні ролі
етіологічних і патогенетичних факторів у виникненні і розвитку
сетаріозу, вивченні характеру функціональних і структурних змін в
організмі великої рогатої худоби залежно від перебігу хвороби і
інтенсивності інвазії, а також розробці науково обгрунтованих способів
її діагностики, профілактики та

лікування.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі

задачі дослідження:

встановити роль етіологічних факторів, а саме:

– виявити та визначити видову належність збудників сетаріозу у
обстежених тварин;

встановити ступінь інвазованості організму тварин збудниками

сетаріозу в господарствах різних зон України: Полісся, Лісостепу і

Степу;

– визначити інтенсивність і екстенсивність інвазії у досліджуваних

тварин;

визначити роль патогенетичних факторів у виникненні і розвитку сетаріозу
великої рогатої худоби за характером руйнівних і захисно-компенсаторних
процесів в організмі хворих тварин, які проявляються у метаболічних,
функціональних і структурних змінах;

дослідити стан природної резистентності та імунологічної реактивності

організму хворих на сетаріоз тварин;

запропонувати ефективний спосіб прижиттєвої діагностики сетаріозу
великої рогатої худоби;

запропонувати практичним лікарям ветеринарної медицини нову
науково-обгрунтовану схему лікування сетаріозу великої рогатої худоби.

Об’єкт дослідження: корови та молодняк великої рогатої худоби

різного віку, уражені збудником сетаріозу.

Предмет дослідження: сетаріоз великої рогатої худоби.

Методи дослідження: клінічні, гельмінтоларвоскопічні, гельмінтоскопічні,
морфологічні (макро- і мікроскопія тотальних препаратів та
гістопрепаратів), гематологічні, біохімічні, імунологічні і статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні проведено
комплексне вивчення ролі етіологічних і патогенетичних факторів у
виникненні та розвитку сетаріозу великої рогатої худоби.

Визначено інтенсивність та екстенсивність інвазії великої рогатої

худоби у ряді господарств зони Полісся (Житомирська та Київська
області), Лісостепу (Черкаська область) та Степу (Кіровоградська
область). Встановлено вікову, сезонну і добову залежності сетаріозної
інвазії. Зональних відмінностей у інтенсивності інвазії в межах України
не виявлено.

Досліджено метаболічні, функціональні і структурні зміни в організмі
хворих тварин, що носять руйнівний та захисно-компенсаторний характер.

Показано, що клінічні прояви сетаріозу істотно залежать від особливостей
перебігу хвороби, зумовлених інтенсивністю інвазії. З’ясовано, що
характер прояву інвазії тісно пов’язаний із ступенем ураження тварин
мікросетаріями (гострий та хронічний перебіг сетаріозу).

Встановлено порушення білкового, вуглеводного, ліпідного, мінерального
обмінів, зміни активності окремих ферментів (аспартатамінотрансферази,
аланінамінотрансферази, гамма-глутамілтрансферази, лужної фосфатази,
лактатдегідрогенази і креатинкінази) та показників природної
(бактерицидна, лізоцимна, фагоцитарна активність) резистентності в
організмі хворих тварин залежно від перебігу хвороби та інтенсивності
інвазії.

За гострого перебігу сетаріозу відмічено збільшення в крові вмісту
імуноглобулінів різних класів. Особливо вираженим виявилось підвищення
вмісту Ig E. Це вказує на розвиток алергічної реакції в організмі хворих
тварин, що експериментально підтверджено на морських свинках.

За хронічного перебігу сетаріозу на фоні вираженої лімфопенії виявлено
незначне збільшення вмісту Т-лімфоцитів і зменшення вмісту В-лімфоцитів
та порушення природної резистентності й імунологічної реактивності. Під
впливом гельмінтозної інвазії у крові хворих тварин відмічено зменшення
вмісту Іg М та Іg А, що вказує на послаблення антигельмінтного захисту
організму і спричинює тривалий перебіг інвазії. Збільшення вмісту

Іg G та Іg Е у крові хворих тварин, як правило, призводить до утворення

надмірної кількості циркулюючих імунних комплексів, які зумовлюють
виникнення патологічних процесів в організмі, ускладнюють перебіг
захворювання, а також спричинюють структурно-функціональні зміни у
серці, судинах, лімфатичних вузлах, скелетних м’язах, печінці, нирках,
які підтверджуються гістоморфологічними дослідженнями.

Запропоновано спосіб прижиттєвої діагностики сетаріозу, який
рекомендовано застосовувати для оцінки ефективності антигельмінтиків та

інших протисетаріозних заходів, а також при вивченні розповсюдження
хвороби і плодючості самок сетарій.

Показана ефективність застосування вітчизняних антигельмінтиків та
вушних бирок з репелентом тривалої дії за сетаріозу великої рогатої
худоби.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень
дозволили виявити нові закономірності в механізмах негативної дії
статевозрілих сетарій і мікросетарій на організм великої рогатої худоби
і тим самим обгрунтувати вибір ефективних методів діагностики,
профілактики та лікування сетаріозу. Практичну цінність мають результати
гельмінтоларвоскопічних, клінічних, біохімічних, імунологічних
досліджень крові, гістологічних досліджень зрізів окремих органів,
лабораторних досліджень проміжних хазяїв збудників сетаріозу – комарів.
Запропоновано ефективні антигельмінтики та репеленти тривалої дії за
сетаріозу великої рогатої худоби.

За результатами досліджень, проведених на замовлення Державного
департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України, розроблено і
впроваджено у практику “Рекомендації про заходи боротьби з гельмінтозами
жуйних тварин” (затверджені Секцією ветеринарної медицини
науково-методичної ради Мінагрополітики України, протокол №1 від
26.12.2001 р.),

“Методичні вказівки з діагностики філяріатозів тварин та стратегія
основних лікувально-профілактичних заходів при них” (Протокол
№15-1-1-1/1630 від 23.08.2002 р.) і “Рекомендації про заходи
профілактики та терапії сетаріозу великої рогатої худоби” (Протокол №2
від 20.12.2002 р.). Матеріали досліджень були використані при написанні
навчального посібника “Практикум із паразитології” (1999) та підручника
“Паразитологія та інвазійні хвороби тварин” (2003) для студентів
аграрних вищих навчальних закладів України. Для паразитологічних
відділів лабораторій ветеринарної медицини запропоновано “Спосіб
прижиттєвої діагностики філяріатозів тварин” (Деклараційний патент на
винахід 59892 А Україна).

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі при
викладанні дисципліни “Паразитологія та інвазійні хвороби тварин”
студентам факультету ветеринарної медицини НАУ.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз наукової
літератури з напряму досліджень, викладеного у дисертації. Розроблено
методи та схеми досліджень. Виконано, проаналізовано та узагальнено весь
обсяг клініко-експериментальних досліджень. Проведено клінічні,
біохімічні, імунологічні та гістоморфологічні дослідження. Визначено
ефективність методів лабораторної діагностики. Модифіковано методи
гельмінтоларвоскопії. Застосовано філяріцидні препарати та профілактичні
засоби на тваринах. Розроблено нові схеми профілактики та лікування
сетаріозу великої рогатої худоби в умовах України. Самостійно
сформульовано висновки та практичні пропозиції для виробництва.

Ряд виробничих експериментів автором проведено разом із співробітниками
кафедри паразитології та тропічної ветеринарії – доктором ветеринарних
наук, професором В.Ф. Галатом (вивчена епізоотологічна ситуація

стосовно сетаріозу великої рогатої худоби в деяких регіонах України),
кандидатом ветеринарних наук, доцентом К.В. Дідаш (виготовлений антиген
та проведена алергічна діагностика сетаріозу великої рогатої худоби),
здобувачем кафедри патофізіології та імунології тварин О.В. Журенко
(проведено гельмінтоларвоскопічне та гельмінтоскопічне обстеження
великої рогатої худоби різних вікових груп у сільськогосподарському
приватному господарстві “Кмитівське” Житомирської області і агрофірмі
“Крюківщина” Київської області, а також перевірена токсичність
суспензії, виготовленої із самок сетарій, на морських свинках) та
науковим консультантом НВФ “Бровафарма”, доктором ветеринарних наук А.В.
Березовським (розроблені рекомендації щодо застосування бровермектину,
бронтелу, бровалевамізолу і вушних бирок з репелентом тривалої дії для
великої рогатої худоби).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної
роботи доповідались та обговорювались на наукових конференціях
професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів
НАУ (м. Київ, 1998-2003 рр.); 5-му з’їзді паразитоценологів України (м.
Харків, 5-6 квітня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції “Сучасна
аграрна наука: напрямки, проблеми і шляхи їх вирішення” (м. Львів, 2001
р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю
від дня народження акад. І.О. Поваженка (м. Київ, 2001 р.); Міжнародній
науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю від дня народження
А.І. Собка (смт. Новий Світ, Автономна республіка Крим, 17-19 вересня
2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції з фармакології і
токсикології, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. С.В.
Баженова (м. Київ, 2002 р.); ХІІ конференції Українського наукового
товариства паразитологів (м. Севастополь, 10-12 вересня 2002 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції “Досягнення та перспективи
розвитку ветеринарної медицини”, присвяченій 10-річчю заснування
факультету ветеринарної медицини Полтавської державної аграрної академії
(м. Полтава, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “ІЕКВМ
– 80 років на передовому рубежі ветеринарної науки” (м. Харків, 15-19
жовтня 2002 р.); науково-практичному семінарі “Ветеринарний сервіс у
науково-дослідних господарствах УААН в умовах реформування аграрного
сектору” (м. Київ, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції
“Актуальні проблеми ветеринарної медицини в умовах сучасного ведення
тваринництва” (м. Феодосія, 2003 р.); ІІ конференції Міжнародної
асоціації паразитоценологів, присвяченій 25-річниці парадигмальної науки
паразитоценології (м. Луганськ, 7-10 жовтня 2003 р.). Практичні
консультації з діагностики сетаріозу та інших філяріатозів тварин були
надані спеціалістам районних державних лабораторій ветеринарної медицини
(м. Коростишів, Житомирська обл. (2000), м. Золотоноша, Черкаська обл.
(2001), м. Артемівськ, Донецька обл. (2002)).

Публікації. Основний зміст дисертації викладений у 31 науковій праці, в
тому числі: у 21 науковій статті, опублікованій у фахових наукових
виданнях, перелік яких затверджено ВАК України (12 із них написані
одноосібно), підручнику, 2 посібниках, 3 методичних рекомендаціях,
патенті та у тезах доповідей на наукових конференціях.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота викладена на 298 сторінках
комп’ютерного тексту, ілюстрована 30 таблицями та 53 рисунками і
складається із вступу, огляду літератури, матеріалів і методів
досліджень, результатів власних досліджень, аналізу і узагальнення
результатів експериментів, висновків та пропозицій виробництву, списку
використаних джерел і додатку. У списку літератури наведено 542 джерела,
у тому числі 129 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень. Експериментальна частина роботи,
апробація та виробнича перевірка результатів досліджень була проведена
протягом 1997-2003 рр. у науковій лабораторії кафедри паразитології та
тропічної ветеринарії Національного аграрного університету і в умовах
cільськогосподарських приватних господарств зони Полісся, Лісостепу і
Степу (“Кмитівське” Коростишівського району Житомирської області,
“Хотівський” і “Крюківщина” Києво-Святошинського району Київської
області, “Русь” Золотоніського району Черкаської області та “Дніпро”
Світловодського району Кіровоградської області), оскільки саме ці
господарства виявились благополучними відносно інших паразитарних та
інфекційних хвороб. Годівля та утримання тварин відповідали
зоотехнічним нормам, тобто, у вищезазначених господарствах худоба
утримувалась у типових тваринницьких приміщеннях, раціон тварин був
повноцінним і не змінювався протягом всього періоду досліджень.

Об’єктом досліджень були 1080 голів великої рогатої худоби чорно-рябої,
симентальської та червоної степової порід, в крові яких виявлені
мікросетарії. Серед них телята віком до 6 місяців, телиці і бугайці
віком від 14 до 24 місяців та корови віком від 2,5 до 5 років.

Матеріалом для досліджень слугували кров та свіжовідібрані шматочки
органів і тканин (м’язів, печінки, серця, нирок, кишечника, лімфатичних
вузлів). Кров використовували для гельмінтоларвоскопічних, біохімічних
та імунологічних досліджень, проби тканин – для гістоморфологічних
досліджень.

Проби крові для гельмінтоларвоскопічних досліджень відбирали у тварин з
вуха та яремної вени. Гельмінтоларвоскопію проводили методами
роздавленої краплі за М.І. Романовичем (1987) (виявлення мікросетарій в
краплі крові з периферійних судин) та центрифугуванням венозної крові за
Т.І. Поповою (1987) і Л.А. Бундіною (1997). Визначали інтенсивність та
екстенсивність інвазії. Проведено 8 серій досліджень.

У першій серії досліджень на 15 тваринах СП “Дніпро” була проведена
порівняльна характеристика ефективності різних методів
гельмінтоларвоскопії. За методом Фюллеборна виявлено максимальну
кількість мікросетарій – 19 в 1 см3 крові. Ефективність досліджень за
іншими методами дещо нижча: за методом Попової виявлено 12 мікросетарій
в 1 см3 крові, а за модифікованим методом Попової – 8. Слід відмітити,
що при проведенні досліджень за цими методами використовується лише 1
см3 крові, хоча у тварин її береться 10-20 см3. В такій малій кількості
досліджуваного матеріалу не завжди можна виявити мікросетарії. Крім
того, кров для цих досліджень потрібно консервувати. В зв’язку з цим,
нами запропонований “Спосіб прижиттєвої діагностики філяріатозів
тварин”, який базується на тому, що мікросетарії в теплій дистильованій
воді виходять із згустків крові і опускаються у вузьку частину лійки, по
ній переміщаються в гумову трубку, де й осідають. Виявляють їх за
допомогою центрифугування і мікроскопії осаду (Деклараційний патент на
винахід 59892 А Україна).

У другій серії досліджень протягом року, кожного місяця проводили
гельмінтоларвоскопічне дослідження венозної крові від 27-30 голів
молодняка великої рогатої худоби агрофірми “Крюківщина”. Визначали
інтенсивність та екстенсивність інвазії.

У СПП “Кмитівське” протягом доби (о 8, 10, 12, 15, 18, 19, 20, 21, 22,
23, 24 годинах) проводили гельмінтоларвоскопічне дослідження проб
периферійної крові від 8 голів великої рогатої худоби.

У третій серії досліджень на 37 тваринах агрофірми “Крюківщина”
проведена постановка алергічної проби. Специфічний антиген готували за
методикою І.І. Кленіна та ін. (1960) і вводили внутрішньошкірно у
ділянці шиї. У 16 тварин відмічали позитивну алергічну реакцію на
введений антиген. Мікросетарії виявили лише в 4 із них, а після забою
статевозрілих

сетарій у кількості від 3 до 11 екз. знайшли у 13 забитих тварин. У 7
тварин із сумнівною реакцією мікросетарії виявили в крові 1 тварини.
Після забою цих тварин статевозрілі гельмінти у кількості від 2 до 6
екз. знайшли у 3 із них. У 14 тварин, що реагували негативно на антиген,
мікросетарії були лише в 1 тварини, а після забою цієї тварини було
знайдено 2 сетарії.

У четвертій серії досліджень протягом року в агрокомбінаті “Хотівський”
проводили обстеження великої рогатої худоби після планового і вимушеного
забою. Виявляли тварин, інвазованих статевозрілими сетаріями. Гельмінтів
збирали і фіксували в 10 %-му розчині формаліну, ідентифікували як
Setaria labiato-papillosa (В.М. Івашкін і С.А. Мухамадієв, 1981) і
підраховували кількість самців і самок. Їх відношення становило 1:2,63 й
істотно не змінювалось протягом року. Щоквартально визначали плодючість
самок сетарій. Для цього перед забоєм у тварин відбирали проби крові і
досліджували її на наявність мікросетарій. Підраховували їх кількість в
1 см3 крові. Визначали середню масу тіла дослідних тварин та
підраховували загальну кількість мікросетарій у всьому об’ємі
периферійної крові, а також кількість сетарій, знайдених після забою
(Ю.Е. Григор’єв, 2000). Було встановлено високу плодючість самок сетарій
влітку, в середньому 31946,6 личинок на одну самку, а низьку, в
середньому 13433,3 личинок – взимку.

При патолого-анатомічному дослідженні вимушено забитих тварин або тих,
що загинули, із внутрішніх органів і м’язів відбирали проби тканин
розміром 1(1(0,3 см і фіксували у 10 %-му нейтральному формаліні.
Гістоморфологічні дослідження проводили в лабораторії Українського
Науково-дослідного інституту травматології і ортопедії МОЗ України.
Зрізи тканин фарбували гематоксиліном і еозином (Х. Луппа, 1980) і
вивчали під мікроскопом (об.40(ок.10).

У п’ятій серії досліджень з травня по вересень 2001 р., один раз у
місяць, на 5 тваринах агрокомбінату “Хотівський” протягом 3 хв.
відловлювали комарів, підраховували їх кількість, визначали рід за А.В.
Гуцевичем (1968) та ураженість личинками сетарій (Ю.Е. Григор’єв, 2000).
Обстежено у травні 196 комах, у червні – 340, липні – 466, серпні – 443.
Реєстрували поодинокі випадки інвазування личинками сетарій комарів роду
Аеdes, рідше – роду Anopheles.

У шостій серії досліджень для проведення клініко-експериментальних
досліджень в агрофірмі “Крюківщина” було сформовано дослідні групи із
телиць віком від 14 до 16 місяців по 10 тварин у кожній з різним
ступенем інвазованості мікросетаріями та наявними клінічними ознаками.
До першої дослідної групи було віднесено тварин, в 1 см3 крові яких
налічувалось 30 і більше мікросетарій (гострий перебіг сетаріозу), а до
другої групи – в 1 см3 крові яких було від 3 до 30 мікросетарій
(хронічний перебіг сетаріозу). Контролем слугували клінічно здорові
тварини, в крові яких були відсутні мікросетарії.

Телиць утримували у літньому таборі. Випасали на пасовищі. Протягом
всього періоду досліджень вранці і ввечері їм згодовували концентровані

корми.

Клінічні дослідження тварин (визначення температури тіла, частоти
пульсу, дихання і скорочення рубця) проводили за загальноприйнятими
методами (В.І. Левченко та ін., 1995).

Кров для біохімічних та імунологічних досліджень відбирали у тварин
вранці до годівлі. Дослідження проводили у науково-виробничій
лабораторії кафедри біохімії ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки
продукції АПК Національного аграрного університету, наукових
лабораторіях Науково-дослідних інститутів екогігієни і токсикології ім.
Л.І. Медведя та травматології і ортопедії МОЗ України м. Києва.

Гематологічні показники визначали за загальноприйнятими методами (І.П.
Кондрахін, 1985). Кількість еритроцитів і вміст гемоглобіну досліджували
за допомогою КФК згідно інструкції, кількість лейкоцитів підраховували
за допомогою лічильника “Пікоскел”–PS-4M та камери з сіткою Горяєва.
Мазки крові фарбували за Романовським-Гімза і виводили лейкограму. ШОЕ
визначали за методом Т.П. Панченкова (1984).

Біохімічні показники крові визначали за допомогою біохімічного
аналізатора “Microlab-200” (Нідерланди) закритого типу з проточним
кюветом та загальноприйнятими методами. Підготовку проб і визначення
конкретних показників проводили згідно з інструкцією до приладу та
реактивів.

В крові визначали: вміст загального білка, сечовини, концентрацію
глюкози – на біохімічному аналізаторі та за загальноприйнятими методами
(І.П. Кондрахін, 1985); вміст альбуміну – фотометричним методом; вміст
креатиніну – кольоровою реакцією Яффе (1987); вміст аміаку – за методом,
описаним А.І. Сілаковою та ін. (1969); рівень кетонових тіл –
йодометричним методом та за Н.Н. Пушкіною (1985); вміст холестерину –
реакцією Лібермана-Бурхарда в модифікації Ілька (1985); рівень
білірубіну – за Ієндрашиком та ін. (1975); вміст кальцію –
трилонометричним методом за Д.Я. Луцьким (1968); вміст фосфору
неорганічного – за методом Брігса у модифікації

С.Д. Іванівського (1987); вміст магнію – реакцією з титановим жовтим у
модифікації І.В. Петрухіна (1975); рівень каротину – за методом
Карф-Прайса у модифікації П.Т. Юдкіна (1985); активність
аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ),
креатинкінази (КК), лактатдегідрогенази (ЛДГ), гамма-глутамілтрансферази
(ГГТ), лужної фосфатази (ЛФ), амілази, каталази, холінестерази (ХЕ) – на
біохімічному аналізаторі “Microlab-200”; вміст міоглобіну – методом
радіоімунологічного аналізу за допомогою комерційних наборів фірм “NMS”
(США) та “Cea-Ire-Sorin” (Франція); величину рН крові – за допомогою
біологічного мікроаналізатора “Radelkis”ОР-125 (Угорщина); лужний резерв
– за методом, описаним М.І. Прохоровським (1982); бактерицидну,
лізоцимну і фагоцитарну активність та фагоцитарний індекс визначали за
загальноприйнятими методами (В.Ю. Чумаченко, 1975); рівень
імуноглобулінів різних класів – методом радіальної імунодифузії за
Манчіні (1990) з використанням відповідних діагностикумів; рівень
імуноглобуліну Е за методом імуноферментного аналізу з використанням
ІФТС СП “Діаплюс” (Москва); вміст циркулюючих імунних комплексів –
спектрофотометричним методом з поліетіленгліколем – 6000 (у опт. один.);
відносний та абсолютний вміст імуно-компетентних клітин Т- і
В-лімфоцитів – за методикою Є.Ф. Чернушенка та ін. (1988).

Дослідження сечі у дослідних тварин проводили загальноприйнятими
методами (І.П. Кондрахін, 1985).

Лабораторними методами проаналізовано 2532 проби крові великої рогатої
худоби, 16 проб сечі, 46 проб органів і тканин, 1445 комарів. Проведено
огляд 237 забитих тварин. Всього одержано 4276 експериментальних
результатів з метою вивчення патогенної дії гельмінтів та продуктів їх
життєдіяльності на організм великої рогатої худоби.

У сьомій серії досліджень на 15 морських свинках, самцях короткошерстої
породи, вивчали токсичний вплив продуктів життєдіяльності сетарій.

9 тваринам дослідної групи внутрішньом’язово вводили по 1 см3 суспензії,
виготовленої із статевозрілих самок сетарій. У 6 із 9 свинок через кожні
15 хв. протягом години вимірювали температуру тіла та визначали частоту
дихання за загальноприйнятими методами. Контрольній групі із 6 морських
свинок вводили фізіологічний розчин внутрішньом’язово у дозі 1 см3.
Після чого 6 тварин дослідної групи і 6 контрольної піддали еутаназії і
відібрали проби печінки для лабораторних досліджень. Проби
гомогенізували в скляному гомогенізаторі з тефлоновим поршнем з добавкою
охолодженого до температури +4 (С Кребс-Рінгер-фосфатного буферу рН 7,4
із розрахунку 1:9 і визначали активність АСТ і АЛТ за методом
Райтмана-Френкеля (Д.Г. Волков, 1970). Через два тижні 3 морським
свинкам дослідної групи ін’єкціювали свіжовиготовлену суспензію із самок
сетарій повторно і спостерігали за розвитком клінічних проявів.

У восьмій серії досліджень у СПП “Кмитівське” було сформовано чотири
групи тварин: три дослідних і одна контрольна, по 7 голів великої
рогатої худоби у кожній. Тваринам дослідних груп застосовували
лікувальні препарати, виготовлені НВФ “Бровафарма”.

І групі тварин вводили бровермектин. За хімічною будовою препарат
належить до макроциклічних лактонів. У його 1 см3 міститься 10 мг
івермектину в спеціальному розчиннику. Препарат вводили підшкірно у
середній ділянці шиї в дозі 0,2 см3/10 кг маси тіла. Через 7 діб
введення повторювали. (Зазначена схема лікування проводилась згідно
рекомендацій А.В. Березовського, 2002).

ІІ групі тварин вводили бронтел 10 %, в 1 см3 ін’єкційного розчину якого
міститься 100 мг діючої речовини – клозантелу в спеціальному розчиннику.
Препарат вводили підшкірно у ділянці шиї у дозі 0,5 см3/10 кг маси тіла
згідно інструкції. Через 7 діб введення повторювали.

ІІІ групі тварин вводили бровалевамізол, в 1 см3 якого міститься

80 мг левамізолу гідрохлориду в спеціальному розчиннику. Препарат
вводили підшкірно у дозі 1 см3/10 кг маси тіла один раз за добу щоденно
протягом семи діб.

Тваринам IV контрольної групи вводили підшкірно 2 см3 фізіологічного
розчину. Через 7 діб введення повторювали.

Після застосування препаратів спостерігали за клінічними ознаками.
Ефективність лікування визначали через 14, 30 і 45 діб після останнього
введення препаратів на основі дослідження проб крові і виявлення в них
мікросетарій.

З метою профілактики та лікування сетаріозу було досліджено вплив
бровермектину і вушних бирок з репелентом тривалої дії (діюча речовина
циперметрин) на 20 коровах.

Отриманий цифровий матеріал, оброблений статистично

(Є.В. Монцевічюте-Ерінгене, 1964) на персональному комп’ютері з
використанням табличного процесора Microsoft Excel for Windows,
наведений в таблицях і графіках.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Характер морфо-функціональних змін в організмі

великої рогатої худоби за сетаріозу

Характеристика етіологічного фактора. Дослідження показали, що сетаріоз
великої рогатої худоби поширений в Україні. Максимальна інтенсивність
інвазії (кількість мікросетарій в 1 см3 крові) спостерігалась у корів
СПП “Кмитівське” Житомирської області (Полісся). Із 78 обстежених тварин
– 29 інвазовані. Інтенсивність інвазії становила 13,6±2,7 мікросетарій в
1 см3 крові, а екстенсивність інвазії (кількість уражених мікросетаріями
тварин відносно загальної кількості обстежених) – 37,2 %. Мінімальна
інтенсивність інвазії зареєстрована в агрокомбінаті “Хотівський”
Київської області (Полісся). Із 62 обстежених корів ураженими
мікросетаріями виявились 11. Інтенсивність інвазії становила 11,6±2,4
мікросетарій в 1 см3 крові, а екстенсивність інвазії – 17,7 %. В той же
час, у агрофірмі “Крюківщина”, що належить, як і попереднє господарство,
до одного району Київської області, тобто відноситься до однієї
кліматичної зони (Полісся), інвазованість корів була вища. Так, із 66
обстежених корів ураженими мікросетаріями виявились 23. Інтенсивність
інвазії становила 12,4±2,3 мікросетарій в 1 см3 крові, а екстенсивність
інвазії – 34,8 %. В агрофірмі “Русь” Черкаської області (Лісостеп) із 17
обстежених корів ураженими мікросетаріями виявились 9. Інтенсивність
інвазії становила 12,3±1,3 мікросетарій в 1 см3 крові, а екстенсивність
інвазії – 52,9 % і неістотно відрізнялась від аналогічного показника у
тварин агрофірми “Крюківщина”. Із 87 обстежених корів СПП “Дніпро”
Кіровоградської області (Степ) інвазованими виявились 32. Eкстенсивність
інвазії становила 36,8 %, а інтенсивність – 11,7±2,4 мікросетарій в 1
см3 крові і була такою ж, як у тварин агрокомбінату “Хотівський”.

Отже, за результатами досліджень, інвазованість мікросетаріями корів
різних господарств України не залежить від кліматичної зони.

В той же час, за результатами досліджень тварин після забою, максимальну
інтенсивність інвазії (кількість сетарій в одній забитій тварині)
відмічали у господарстві зони Полісся (агрокомбінат “Хотівський”
Київської області). При розтині 40 планово забитих корів статевозрілих
паразитів виявили в 11 із них, інтенсивність інвазії становила 5,1±0,4
сетарій, а екстенсивність інвазії (кількість уражених сетаріями забитих
тварин відносно загальної кількості обстежених) – 27,5 %. Мінімальну
інтенсивність інвазії зареєстрували у господарстві зони Степу (СПП
“Дніпро” Кіровоградської області). Із 56 обстежених після забою корів
інвазованими виявились 16, інтенсивність інвазії становила 3,8±0,8
гельмінтів, а екстенсивність інвазії – 28,5 %. В агрофірмі “Крюківщина”
(Полісся) обстежено 23 забитих тварини. Ураженими гельмінтами виявились
6 із них. Інтенсивність інвазії становила 4,6±0,7 сетарій, а
екстенсивність інвазії – 26 %. У СПП “Кмитівське” (Полісся) із 22
обстежених після забою корів інвазованими виявились 13, інтенсивність
інвазії становила 4,7±0,8 гельмінтів, екстенсивність інвазії – 59 % і
неістотно відрізнялась від аналогічного показника у таких тварин
агрофірми “Крюківщина” (Полісся). В агрофірмі “Русь” (Лісостеп) із 16
обстежених після забою тварин інвазованими були 11, інтенсивність
інвазії становила 4,2±0,4 сетарії, а екстенсивність інвазії – 68,7 %.

Отже, чисельність статевозрілих сетарій у великої рогатої худоби різних
господарств України, як і інвазованість тварин мікросетаріями, також не
залежить від кліматичної зони.

За результатами досліджень проб крові встановлено, що у великої рогатої
худоби агрофірми “Крюківщина” мікросетарії виявляються протягом всього
року (рис. 1).

Рис. 1. Виявлення мікросетарій у крові великої рогатої худоби

агрофірми “Крюківщина” Київської області

Максимальну інтенсивність та екстенсивність інвазії відмічали влітку,
мінімальну – взимку. Збільшення кількості мікросетарій у крові тварин
влітку, напевне, відбувалось за рахунок досягнення всіма паразитами, що
є в організмі, статевої зрілості, а також підвищення репродуктивної
здатності самок гельмінтів. Це, в свою чергу, забезпечувало умови для
передачі і циркуляції даної інвазії в господарстві. Зниження плодючості
самок сетарій взимку, на наш погляд, є наслідком “сезонної депресії”,
яка характерна для деяких видів гельмінтів.

При обстеженні великої рогатої худоби агрофірми “Крюківщина” Київської
області після забою на серозних оболонках черевної порожнини виявляли
сетарій. У літню (липень) і осінню (жовтень) пори року чисельність
сетарій неістотно відрізнялась між собою. Спостерігали підвищення
інтенсивності інвазії взимку (у січні) і весною (у квітні), що свідчило
про повторне зараження тварин у літній період (табл. 1).

Таблиця 1

Інвазованість великої рогатої худоби статевозрілими сетаріями в

агрофірмі “Крюківщина”, М ± m

Місяці Обстежено

забитих тварин Із них

інвазовано ЕІ, % ІІ, екз.

Січень 21 4 19 5,25 ± 0,27

Квітень 17 4 23,5 5,5 ± 0,36

Липень 14 6 42,8 4,2 ± 0,16

Жовтень 16 5 31,2 4,4 ± 0,30

Всього

в середньому 68 19

27,9

4,8 ± 0,38

Таким чином, інтенсивність та екстенсивність інвазії мають сезонний
характер.

Встановлено, що інтенсивність інвазії залежить від віку тварин. Так, у
125 тварин із 254 СПП “Дніпро” Кіровоградської області виявлено у крові
мікросетарії. Максимальна інвазованість спостерігалась у молодняка на
відгодівлі і становила по групі 18,7 мікросетарій в 1 см3 крові. У
ремонтного молодняка інтенсивність інвазії також висока і становила по
групі 17 мікросетарій в 1 см3 крові. Дещо нижча інтенсивність інвазії у
нетелів – 13 мікросетарій, а мінімальна у корів – 11,7 мікросетарій в 1
см3 крові. Інвазованість одного із 35 телят вказувала на його можливе
утробне зараження.

Отже, інтенсивність інвазії молодняка великої рогатої худоби різних
вікових груп значно вища, порівняно з коровами, що свідчить про більшу
сприйнятливість молодих тварини до сетарій.

Кількість мікросетарій у периферійній крові великої рогатої худоби
залежить від часу доби. Максимальна кількість мікросетарій в 1 см3 крові
мала місце о 24 годині (29 мікросетарій). О 8, 19 та 20 годинах виявлено
9 мікросетарій, о 10 і 18 – 7, о 15 – 6, а о 12 годині – мінімальну
кількість мікросетарій – 3 в 1 см3 крові. Поява в крові максимальної
кількості мікросетарій у нічні години, скоріше за все, співпадала з
часом живлення самок комарів. Отже, має місце синхронізація максимальної
кількості мікросетарій у крові з максимальною активністю цих комах.
Можливо мікросетарії, які, як відомо (М.Д. Сонін, 1975), акумулюються
переважно в легенях, виходять у цей час у великій кількості в
периферійну кров.

Таким чином, зараження тварин збудниками сетаріозу в господарствах
різних кліматичних зон спостерігається протягом всього пасовищного
сезону. Цьому сприяє утримання худоби на пасовищах, помірна температура
повітря, підвищена вологість, особливо в заплавах рік, боліт і, отже,
велика чисельність комарів. Саме такі умови підтримують циркуляцію
інвазії в обстежених господарствах.

Реакція організму великої рогатої худоби на ушкоджуючу дію

сетарій. Залежно від перебігу хвороби, зумовленого інтенсивністю
інвазії, нами запропоновано поділяти сетаріоз на гострий і хронічний.

За гострого перебігу сетаріозу у великої рогатої худоби спостерігали
високу інтенсивність інвазії (від 30 і більше мікросетарій в 1 см3
крові). Клінічні ознаки характеризувались вираженими нервовим і
шлунково-кишковим синдромами. У тварин відмічали помітне збудження,
підвищену чутливість шкіри. З часом стан збудження змінювався
пригніченням. При цьому виявляли тахікардію і олігопное. Моторика рубця
ослаблена, скорочення в’ялі та укорочені, апетит знижений, жуйка млява.
Тварини швидко виснажувались. Нервово-м’язовий тонус знижений, часом
помітне м’язове тремтіння, реакція на зовнішні подразники послаблена.
Шерсть і копитцевий ріг тьмяні. Температура тіла у таких тварин
підвищена (39,3±0,07 0С, Р(0,001), прискорені частота пульсу (74,1±1,55
уд./хв, Р(0,001) і дихання (26,1±1,13 дих.рух./хв, Р(0,001), порівняно з
клінічно здоровими (відповідно 38,4±0,14 0С, 59,3±2,07 уд./хв і
14,5±1,25 дих.рух./хв), а частота скорочень рубця зменшена на

12,3 %. Хворі тварини більше лежали, важко підіймались або взагалі не
вставали. Гинули вони на 12-15 добу. Такий важкий клінічний стан тварин,
очевидно, зумовлений токсичним впливом на організм гельмінтів та
продуктів їх життєдіяльності.

У крові хворих тварин достовірно знизилась кількість еритроцитів на

28,3 % (3,96±0,09 Т/л, Р(0,001), порівняно з клінічно здоровими, в той
час як вміст гемоглобіну (109,6±2,00 г/л) практично залишався без змін.
Кольоровий показник становив 1,35. Розвивалась гіперхромна анемія, яка,
на наш погляд, мала пристосувальний характер, оскільки запобігала
розвитку тканинної гіпоксії. Спостерігались і певні якісні зміни
еритроцитів. При дослідженні мазків крові помітними були анізоцитоз,
пойкілоцитоз, анізохромазія. В еритроцитах виявлялась базофільна
пунктуація, яка є характерною для анемії. Кількість лейкоцитів
збільшилась на 53,6 % (11,49±0,31 Г/л, Р(0,001), порівняно з клінічно
здоровими тваринами, що зумовлено, напевне, токсичною та антигенною дією
сетарій та мікросетарій на організм хворих тварин. Відповідно
спостерігали зміни і в лейкограмі. Рівень еозинофілів у хворих тварин
становив 18,1±1,05 % (Р(0,001). Крім того, у крові збільшилась кількість
базофільних гранулоцитів (3,5±0,42 %) у 3,9 раза, з’явились
метаміелоцити (юні нейтрофіли) (1,8±0,28 %). Поява останніх у хворих
тварин вказує на порушення дозрівання нейтрофільних форм у центрах
кровотворення нейтрофілоцитарної популяції. В той же час, кількість
паличкоядерних (2,7±0,29 %) та сегментоядерних (8,4±0,78 %) форм у крові
нижча, відповідно у 3,3 раза, порівняно з клінічно здоровими тваринами.
Кількість лімфоцитів (57,5±0,96 %) більша в 1,1 раза, а вміст моноцитів
(8,0±0,25 %) у хворих тварин достовірно не відрізнявся від клінічно
здорових (7,8±0,35 %). ШОЕ (7,7±0,48 мм/год) підвищилась у 4,8 раза,
порівняно з клінічно здоровими тваринами, що є наслідком зниженого
вмісту та зміни властивостей еритроцитів і підтвердженням важкого
клінічного стану хворих тварин.

Спостерігали зміни й біохімічних показників крові хворих тварин. Так,
вміст загального білка (72,4±2,96 г/л) знизився в 1,1 раза, порівняно з
клінічно здоровими тваринами, що вказувало на порушення білкового обміну
в організмі і, можливо, було результатом розвитку інтоксикації і
посиленого катаболізму білків у тканинах. Підвищення вмісту альбуміну
(54,2±1,85 г/л) в 1,2 раза у хворих тварин, порівняно з клінічно
здоровими, є патогномічною ознакою гострого перебігу хвороби. Завдяки
вираженій здатності зв’язуватися з різними біологічними сполуками,
мінеральними речовинами, продуктами обміну, альбумін знешкоджує або
пом’якшує токсичну дію продуктів життєдіяльності мікросетарій і сетарій
на організм тварин та виявляє антинабрякову дію. Спостерігалось
достовірне зниження концентрації глюкози (3,08±0,16 ммоль/л) в 1,3 раза,
що, ймовірно, зумовлено посиленими її витратами на забезпечення
енергетичних потреб організму хворих тварин та збідненням запасів
глікогену в печінці. Рівень кетонових тіл у крові тварин дослідної групи
знаходився в межах норми. Зменшився рівень каротину (4,14±0,13 ммоль/л)
в 1,3 раза. Величина рН крові (7,38±0,01) знаходилась у межах норми.
Лужний резерв крові (12,18±0,11 ммоль/л) не зазнав помітних змін. Вміст
кальцію (3,58±0,16 ммоль/л) та фосфору неорганічного (2,6±0,23 ммоль/л)
підвищений в 1,3 раза. Вміст магнію (1,31±0,04 ммоль/л) практично не
відрізнявся від такого у клінічно здорових тварин (1,32±0,02 ммоль/л).

У крові хворих тварин спостерігалось підвищення активності АСТ на 54,6 %
(97,4±4,56 Од/л, Р(0,01) і АЛТ на 27,4 % (34,4±0,95 Од/л, Р(0,001), що,
ймовірно, пов’язано із структурно-функціональними змінами в клітинах
печінки, серця та скелетних м’язів. Підвищення активності ГГТ на 39 %
(22,8±0,90 Од/л, Р(0,02) та зниження ХЕ (39,6±3,76 Од/л) в 1,3 раза
могло бути наслідком розвитку запального процесу в паренхімі печінки,
холангіту і холециститу. Посилення активності ЛФ на 84 % (354,2±34,19
Од/л, Р(0,01) є своєрідним маркером порушення мікроциркуляції крові та
індикатором ураження печінки, що ускладнюється розвитком патологічних
змін у кістковій тканині, які характеризуються проліферацією
остеобластів та гіперпаратиреозом. Найбільш ймовірною причиною
підвищення активності ЛДГ на 22,3 % (1199,0±44,62 Од/л, Р(0,01) є
анемія, яка діагностується морфологічним дослідженням крові. Посилення
активності КК на 60 % (290,0±19,30 Од/л, Р(0,01) у хворих на сетаріоз
тварин, очевидно, відображає розвиток патологічних змін в скелетних
м’язах та міокарді. Підвищення активності каталази на 12,4 % (6,27±0,17
Од/л, Р(0,001) може бути зумовлено розвитком гемолізу еритроцитів.
Активність амілази у крові хворих на сетаріоз тварин практично не
відрізнялась від активності даного ензиму у клінічно здорових, що вказує
на нормальний функціональний стан підшлункової залози.

Отже, результати проведених досліджень свідчать про пригнічення основних
життєво важливих функцій у хворих на гострий сетаріоз тварин, а важкий
клінічний стан, очевидно, зумовлений токсичним впливом на організм
шкідливих продуктів життєдіяльності паразитів.

За хронічного перебігу сетаріозу спостерігали невисоку інтенсивність
інвазії (від 3 до 30 мікросетарій в 1 см3 крові). У хворих тварин
відмічали виснаження. Апетит знижений. Шкіра зморшкувата, суха,
нееластична. Волосяний покрив тьмяний, скуйовджений, помітна алопеція.
Видимі слизові оболонки бліді. Температура тіла знижена на 2,6 %
(37,6±0,10 0С, Р(0,001), порівняно з клінічно здоровими тваринами, що
для такого, відносно стабільного, показника досить суттєво. Частота
дихання зменшена на

18,2 % (12,1±0,55 дих.рух./хв, Р(0,05), пульсу на 16,8 % (51,1±1,13
уд./хв, Р(0,01), порівняно з клінічно здоровими тваринами. Пульс
слабкого наповнення, в деяких тварин – ниткоподібний. При аускультації
встановлена глухість тонів серця, серцевий поштовх послаблений. Виражена
гіпотонія і атонія передшлунків та кишечнику. Скорочення рубця в’ялі,
недостатньо енергійні, їх частота на 22,7 % (5,1±0,39 рух./5 хв.,
Р(0,01) менша, порівняно з клінічно здоровими тваринами, але знаходилась
на нижній межі норми, іноді нижче. Фекалії сухі, спресовані, вкриті
слизом. У деяких тварин спостерігалась діарея, внаслідок чого у них
відмічались згорбленість і прогресуюча кахексія. При поступово
зростаючій інтенсивності інвазії у хворих тварин відмічали загальну
слабкість, затримку линьки, відмову від корму, порушення координації
рухів, розлади травлення, прогресуюче виснаження. Такі клінічні ознаки
мали місце протягом 2-3 місяців, а в деяких випадках і до 6. Хворі
тварини більше лежали, незважаючи на симптоматичне лікування.

Виявляли істотні зміни в крові хворих тварин. Кількість еритроцитів
достовірно знизилась на 27,6 % (4,28±0,07 Т/л, Р(0,001), вміст
гемоглобіну на 16,1 % (92,0±1,59 г/л, Р(0,001), порівняно з клінічно
здоровими тваринами, кольоровий показник становив 1,1. Кількість
лейкоцитів була також знижена на 16,1 % (6,13±0,11 Г/л, Р(0,001). У
мазках крові хворих тварин спостерігали плейохромазію і анізоцитоз.
Виявляли зміни і в лейкограмі. Вміст базофілів (2,0±0,25 %) збільшився у
2,9 раза, порівняно з клінічно здоровими тваринами. У хворих тварин
відмічали підвищення кількості еозинофілів (15,7±1,56 %) у 4,8 раза.
Кількість паличкоядерних нейтрофілів (2,1±0,22 %) у хворих тварин
зменшилась у 4 рази. В той же час, кількість сегментоядерних нейтрофілів
(31,8±0,85 %) збільшилась в 1,1 раза. В нейтрофілах спостерігали
дегенеративні зміни у вигляді зернистості цитоплазми, її вакуолізації,
розщеплення, набухання й пікнозу ядра. Внаслідок дії продуктів
життєдіяльності паразитів вміст лімфоцитів (37,7±2,05 %) зменшився в 1,4
раза, порівняно з клінічно здоровими тваринами, що, скоріше всього,
зумовлювало пригнічення імунітету. Вміст моноцитів (10,7±0,48 %) у крові
хворих тварин збільшився в 1,7 раза, що можна розглядати як
компенсаторну захисну реакцію організму. У хворих тварин ШОЕ (5,5±0,54
мм/год) більш як у 3 рази перевищувало аналогічний показник у клінічно
здорових тварин, що свідчить про наявність в органах і тканинах
запальних, токсичних та інших патологічних процесів.

Вміст загального білка в крові хворих тварин, у порівнянні з клінічно
здоровими, зменшився на 27,4 % (59,8±1,40 г/л, Р(0,001). Причому, він
був нижче фізіологічної норми, що свідчить про суттєві порушення
метаболізму білків в організмі хворих тварин. Концентрація глюкози
зменшилась на

2

4

`

b

6 th 8

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019